Міністерство сільського господарства і продовольства РФ
Департамент кадрової політики та освіти
Костромська Державна сільськогосподарська академія
Кафедра економіки та управління технічним сервісом
Контрольна робота з економіки сільського господарства
Студент __________________
спеціальність «Електрифікація
і автоматизація с / х »
3 група 4 курс
факультет заочного навчання
шифр:
Руководітель_______________
Кострома 2005
Земельні фонди та їх використання в сільському господарстві
Серед внутрішніх факторів аграрного виробництва земля має особливо важливе значення.
Різні види сільськогосподарських угідь грають неоднакову роль у виробництві продукції окремих галузей. З ріллі отримують, в основному, продукцію землеробства, а наявність сінокосів і пасовищ грає важливу роль у розвитку тваринництва. У зв'язку з цим вивчення землі як засобу виробництва доцільно починати з аналізу структури земельних фондів і сільськогосподарських угідь (завдання 1).
Ефективність використання земельних ресурсів виражається системою показників, серед яких виділяють натуральні і вартісні.
До натуральних показників використання землі відносяться:
1) врожайність сільськогосподарських культур, ц / га.
2) вихід продукції (молока, м'яса) на 100 га земельних угідь, ц, т.
Ці показники мають значення для аналізу окремих видів культур або виробництв в динаміці. Коли оцінюється використання землі по всіх галузях землеробства чи тваринництва, а також по господарству в цілому, то тут натуральні показники неприйнятні, а застосовуються зіставні вартісні показники. До яких відноситься:
виробництво на 100 га сільськогосподарських угідь, руб. :
1) валової продукції сільського господарства;
2) валового доходу;
3) грошової виручки;
4) прибутки та збитки.
Визначенню вартісних показників економічної ефективності присвячено завдання 3 теми 2.1.
Завдання 1
Розрахувати структуру земельних фондів, сільськогосподарських угідь господарств району та порівняти з середніми даними по області (таблиці 1 і 2).
Таблиця 1
Структура земельних фондів
Таблиця 2
Структура сільськогосподарських угідь
Висновки: структура земельних фондів і сільськогосподарських угідь говорить про чітку рослинницької спеціалізації господарства і стабільності структури земельних фондів і с / г угідь.
Таблиця 3
Вихідні дані для розрахунку ефективності використання
сільськогосподарських угідь
Таблиця 4
Економічна ефективність використання сільськогосподарських
угідь
Висновки: Грошова виручка з розрахунку на 100 га с / г угідь в 2003 р. зросла на 2,9%, а збитки в розрахунку на 100 га с / г угідь скоротилися на 3,4%, аналіз вищевказаної динаміки показників ефективності використання с / г угідь дозволяє зробити висновок про те, що незважаючи на важке становище с / г виробників у господарстві «Дружба» вдалося добитися зниження збитків і збільшення грошової виручки в розрахунку на 100 га с / г угідь.
Трудові ресурси і продуктивність праці в сільському
господарстві
Таблиця 5
Вихідні дані для розрахунку вартісних показників
продуктивності праці
Таблиця 6
Вартісні показники продуктивності праці
Висновки: Дані представлені в таблицях 4 і 5 дозволяє судити про збільшення продуктивності праці в господарстві «Дружба». Так наприклад прямі витрати праці в 2003 р. с / г незмінність, в порівнянні з 2002 р., а валовий дохід у розрахунку на 1 чол-год. збільшився на 3,5% відповідно. У ситуації, що склалася зросла оплата праці працівників, зайнятих у с / г виробництві (на 12,4% в 2003 р. в порівнянні з 2002 р.). Також зросла оплата праці в у розрахунку на 1 чол-год на 12,4% в 2003 р. в порівнянні з 2002р. Підприємству вдалося в сформованих економічних умовах збільшити оплату праці власних працівників і підвищити продуктивність праці.
Виробничі фонди сільського господарства
Всі функціонуючі в процесі господарської діяльності матеріальні засоби, виражені у вартісній формі, утворюють виробничі фонди підприємств, які, у свою чергу, поділяються на основні та оборотні кошти.
Основні засоби обслуговують виробництво протягом багатьох виробничих циклів, зберігають при цьому свою речову та натуральну форму і переносять свою вартість на вартість готової продукції по частинах, у міру зношування через амортизаційні відрахування.
Залежно від функціональної ролі в процесі виробництва в складі основних засобів виділяють дві групи - невиробничі і виробничі.
Невиробничі основні засоби не пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції, а використовуються у сфері споживання, це основні засоби житлово-комунального господарства, культурно-побутового призначення, будівлі та споруди охорони здоров'я та ін
До виробничих основних засобів належать ті, які безпосередньо беруть участь у процесі виробництва тієї чи іншої продукції.
У залежності від того, в якій сфері роботи підприємства вони використовуються, виробничі основні засоби поділяються на фонди сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення.
Залежно від призначення в процесі сільськогосподарського виробництва, тобто за технологічною ознакою, у складі виробничих основних засобів сільськогосподарського призначення виділяють 10 укрупнених груп, розгляду яких буде присвячено завдання 1.
До оборотні засобів сільського господарства відносять ту частину засобів виробництва, яка цілком споживається в кожному виробничому циклі, змінює свою натурально-речову форму і повністю переносить свою вартість на собівартість виробленої продукції.
Завдання 1. Визначити структуру основних засобів.
Співвідношення між різними групами основних виробничих фондів, питома вага кожної групи в загальній вартості характеризують видову структуру фондів. Видова структура відображає специфіку розглянутого району, області або конкретного господарства в залежності від їх спеціалізації.
Склад і структура основних виробничих фондів можуть розглядатися у вигляді співвідношення пасивної й активної частин. Під пасивною розуміються ті складові основні засоби, які не роблять істотного значення на процес виробництва. Активна частина - ті складові основних засобів, які є виконавцями виробничого процесу. Так, зокрема, в сільському господарстві до пасивних відноситься будівлі, споруди, а до активних - робочі машини й устаткування.
Таблиця 7
Структура основних фондів підприємства на кінець 2003 року
Висновки: У структурі основних виробничих фондів більшу частину (84,2%) займають будівлі.
Завдання 2. Визначити забезпеченість основними виробничими
фондами і оборотними засобами, ефективність їх використання.
Для характеристики основних фондів застосовуються показники забезпеченості основними виробничими фондами та оборотними коштами, і показники використання виробничих фондів
Показниками характеризують забезпеченість району основними фондами є фондообеспеченность і фондоозброєність.
Фондообеспеченность визначається відношенням вартості основних виробничих чи сукупних фондів (коштів) до площі с. - Х. угідь або ріллі (у розрахунку на 100 га).
Сукупні фонди являють собою суму основних виробничих фондів (засобів) с. - Х., Оборотних коштів і коштів підприємства.
Фондоозброєність праці - відношення вартості основних виробничих чи сукупних фондів (засобів) до середньорічної чисельності працівників, зайнятих у с. - Х. виробництві.
До показників ефективності використання наявних у розпорядженні підприємства засобів належать: фондовіддача, фондомісткість, норма прибутку, коефіцієнт оборотності оборотних коштів і тривалість одного обороту.
Фондовіддача визначається виходом валової продукції, валового доходу на 100 рублів основних виробничих фондів (засобів).
Фондомісткість - відношення вартості основних виробничих фондів (засобів) до грошової виручки (у розрахунку на 100 руб.).
Норма прибутку - відношення прибутку до суми основних виробничих і оборотних коштів.
Коефіцієнт оборотності оборотних коштів - відношення суми виручки від реалізації продукції до середньорічної вартості оборотних коштів.
Тривалість одного обороту визначається діленням числа днів у році (365) на коефіцієнт оборотності.
Таблиця 8
Вихідні дані для розрахунку показників забезпеченості та використання
основних і оборотних коштів
Таблиця 9
Показники забезпеченості основними виробничими фондами та
оборотними засобами
Таблиця 10
Показники використання виробничих фондів
Висновки: Фондовіддача в 2003 р. збільшився на 34,3% в порівнянні з 2002 р., відповідно знизилася фондомісткість, збільшився коефіцієнт оборотності оборотних коштів і знизилася тривалість одного періоду. На підставі вищесказаного можна зробити висновок про те, що продукція підприємства користується стійким попитом на ринку.
Рівень електрифікації виробництва і забезпеченість
енергетичними потужностями сільськогосподарського підприємства
Для характеристики енергоресурсів і забезпеченості ними підприємства або аналізованого району використовується система показників.
1 група показників характеризує забезпеченість господарства енергетичними потужностями:
Енергозабезпеченість - енергетичні потужності у л.с. або в кВт в розрахунку на 1 га або на 100 га сільськогосподарських угідь або ріллі. Департамент кадрової політики та освіти
Костромська Державна сільськогосподарська академія
Кафедра економіки та управління технічним сервісом
Контрольна робота з економіки сільського господарства
Студент __________________
спеціальність «Електрифікація
і автоматизація с / х »
3 група 4 курс
факультет заочного навчання
шифр:
Руководітель_______________
Кострома 2005
Земельні фонди та їх використання в сільському господарстві
Серед внутрішніх факторів аграрного виробництва земля має особливо важливе значення.
Різні види сільськогосподарських угідь грають неоднакову роль у виробництві продукції окремих галузей. З ріллі отримують, в основному, продукцію землеробства, а наявність сінокосів і пасовищ грає важливу роль у розвитку тваринництва. У зв'язку з цим вивчення землі як засобу виробництва доцільно починати з аналізу структури земельних фондів і сільськогосподарських угідь (завдання 1).
Ефективність використання земельних ресурсів виражається системою показників, серед яких виділяють натуральні і вартісні.
До натуральних показників використання землі відносяться:
1) врожайність сільськогосподарських культур, ц / га.
2) вихід продукції (молока, м'яса) на 100 га земельних угідь, ц, т.
Ці показники мають значення для аналізу окремих видів культур або виробництв в динаміці. Коли оцінюється використання землі по всіх галузях землеробства чи тваринництва, а також по господарству в цілому, то тут натуральні показники неприйнятні, а застосовуються зіставні вартісні показники. До яких відноситься:
виробництво на 100 га сільськогосподарських угідь, руб. :
1) валової продукції сільського господарства;
2) валового доходу;
3) грошової виручки;
4) прибутки та збитки.
Визначенню вартісних показників економічної ефективності присвячено завдання 3 теми 2.1.
Завдання 1
Розрахувати структуру земельних фондів, сільськогосподарських угідь господарств району та порівняти з середніми даними по області (таблиці 1 і 2).
Таблиця 1
Структура земельних фондів
| Вид угідь | Роки | ||||
| 2002 | 2003 | ||||
| площа, га | у% до підсумку | площа, га | у% до підсумку | ||
| Сільськогосподарські угіддя | 1291 | 28,2 | 1291 | 28,2 | |
| Ліс | 3158 | 68,9 | 3158 | 68,9 | |
| Ставки і водойми | 21 | 0,5 | 21 | 0,5 | |
| Присадибні ділянки | - / - | - / - | - / - | - / - | |
| Інші землі | 111 | 2,4 | 111 | 2,4 | |
| Загальна земельна площа | 4581 | 100.0 | 4581 | 100.0 | |
Таблиця 2
Структура сільськогосподарських угідь
| Вид угідь | Роки | |||
| 2002 | 2003 | |||
| площа, га | у% до підсумку | площа, га | У% підсумку | |
| Рілля | 1162 | 90,0 | 1162 | 90,0 |
| Сінокоси | 65 | 5,0 | 65 | 5,0 |
| Пасовища | 64 | 5,0 | 64 | 5,0 |
| Поклад | - / - | - / - | - / - | - / - |
| Разом с. - Х. угідь | 1291 | 100 | 1291 | 100 |
Таблиця 3
Вихідні дані для розрахунку ефективності використання
сільськогосподарських угідь
| Показники | Роки | |
| 2002 | 2003 | |
| Площа сільськогосподарських угідь, га | 1291 | 1291 |
| Вартість валової продукції с.г. в порівняних цінах 1994 року, тис. руб. | - / - | - / - |
| в т.ч. - Рослинництво | - / - | - / - |
| - Тваринництво | - / - | - / - |
| Грошова виручка від реалізації продукції, тис. руб. | 1644 | 1691 |
| Валовий дохід, тис. руб. | - / - | - / - |
| Прибуток (+), збиток (-), тис. руб. | -350 | -338 |
Економічна ефективність використання сільськогосподарських
угідь
| Показники | Роки | |
| 2002 | 2003 | |
| Виробництво на 100 га с. - Х. угідь, тис. руб.: | - / - | - / - |
| - Валової продукції сільського господарства | - / - | - / - |
| в т. ч. - рослинництва - Тваринництва | - / - | - / - |
| - Грошової виручки | 127,3 | 131,0 |
| - Валового доходу | - / - | - / - |
| - Прибутку (+), збитку (-) | 27,11 | 26,2 |
Трудові ресурси і продуктивність праці в сільському
господарстві
Таблиця 5
Вихідні дані для розрахунку вартісних показників
продуктивності праці
| Показники | Роки | |
| 2002 | 2003 | |
| Вартість товарної продукції с.г. (Грошова виручка), тис. руб. | 1644 | 1691 |
| Валовий дохід, тис. руб. | - / - | - / - |
| Середньорічна чисельність працівників, зайнятих у с .- г.. виробництві, чол. | 58 | 56 |
| Прямі витрати праці в с. х., тис. чол. - Ч. | 71 | 71 |
| Кошти на оплату праці працівників, зайнятих у с .- г.. виробництві, тис. руб. | 1176 | 1322 |
Вартісні показники продуктивності праці
| Показники | Роки | |
| 2002 | 2003 | |
| Отримано грошової виручки, руб.: на 1 - го середньорічного працівника, зайнятого в с. - Х. виробництві | 28,3 | 30,2 |
| на 1 особу - ч. | 23,0 | 23,8 |
| Отримано валового доходу, руб.: на 1-го середньорічного працівника, зайнятого в с. -Х. виробництві | - / - | - / - |
| на 1 чол. -Ч. | - / - | - / - |
| Оплата праці, руб. 1 середньорічного працівника, зайнятого в с. - Х. виробництві | 20276 | 23607 |
| 1 чол. - Ч. | 16,56 | 18,62 |
| Частка оплати праці у валовому доході,% | - / - | - / - |
Виробничі фонди сільського господарства
Всі функціонуючі в процесі господарської діяльності матеріальні засоби, виражені у вартісній формі, утворюють виробничі фонди підприємств, які, у свою чергу, поділяються на основні та оборотні кошти.
Основні засоби обслуговують виробництво протягом багатьох виробничих циклів, зберігають при цьому свою речову та натуральну форму і переносять свою вартість на вартість готової продукції по частинах, у міру зношування через амортизаційні відрахування.
Залежно від функціональної ролі в процесі виробництва в складі основних засобів виділяють дві групи - невиробничі і виробничі.
Невиробничі основні засоби не пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції, а використовуються у сфері споживання, це основні засоби житлово-комунального господарства, культурно-побутового призначення, будівлі та споруди охорони здоров'я та ін
До виробничих основних засобів належать ті, які безпосередньо беруть участь у процесі виробництва тієї чи іншої продукції.
У залежності від того, в якій сфері роботи підприємства вони використовуються, виробничі основні засоби поділяються на фонди сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення.
Залежно від призначення в процесі сільськогосподарського виробництва, тобто за технологічною ознакою, у складі виробничих основних засобів сільськогосподарського призначення виділяють 10 укрупнених груп, розгляду яких буде присвячено завдання 1.
До оборотні засобів сільського господарства відносять ту частину засобів виробництва, яка цілком споживається в кожному виробничому циклі, змінює свою натурально-речову форму і повністю переносить свою вартість на собівартість виробленої продукції.
Завдання 1. Визначити структуру основних засобів.
Співвідношення між різними групами основних виробничих фондів, питома вага кожної групи в загальній вартості характеризують видову структуру фондів. Видова структура відображає специфіку розглянутого району, області або конкретного господарства в залежності від їх спеціалізації.
Склад і структура основних виробничих фондів можуть розглядатися у вигляді співвідношення пасивної й активної частин. Під пасивною розуміються ті складові основні засоби, які не роблять істотного значення на процес виробництва. Активна частина - ті складові основних засобів, які є виконавцями виробничого процесу. Так, зокрема, в сільському господарстві до пасивних відноситься будівлі, споруди, а до активних - робочі машини й устаткування.
Таблиця 7
Структура основних фондів підприємства на кінець 2003 року
| Види основних засобів | Всього, тис. руб. | У% до підсумку |
| Земельні ділянки і об'єкти природокористування | - / - | - / - |
| Будинки | 9651 | 84,2 |
| Споруди | 405 | 3,5 |
| Машини та обладнання | 418 | 3,6 |
| Транспортні засоби | 83 | 0,74 |
| Виробничий і господарський інвентар | 87 | 0,76 |
| Робоча худоба | - / - | - / - |
| Продуктивна худоба | 820 | 7,2 |
| Багаторічні насадження | - / - | - / - |
| Інші види основних засобів | - / - | - / - |
| Разом: | 11464 | 100,0 |
| в т.ч. виробничі | - / - | - / - |
| невиробничі | - / - | - / - |
Завдання 2. Визначити забезпеченість основними виробничими
фондами і оборотними засобами, ефективність їх використання.
Для характеристики основних фондів застосовуються показники забезпеченості основними виробничими фондами та оборотними коштами, і показники використання виробничих фондів
Показниками характеризують забезпеченість району основними фондами є фондообеспеченность і фондоозброєність.
Фондообеспеченность визначається відношенням вартості основних виробничих чи сукупних фондів (коштів) до площі с. - Х. угідь або ріллі (у розрахунку на 100 га).
Сукупні фонди являють собою суму основних виробничих фондів (засобів) с. - Х., Оборотних коштів і коштів підприємства.
Фондоозброєність праці - відношення вартості основних виробничих чи сукупних фондів (засобів) до середньорічної чисельності працівників, зайнятих у с. - Х. виробництві.
До показників ефективності використання наявних у розпорядженні підприємства засобів належать: фондовіддача, фондомісткість, норма прибутку, коефіцієнт оборотності оборотних коштів і тривалість одного обороту.
Фондовіддача визначається виходом валової продукції, валового доходу на 100 рублів основних виробничих фондів (засобів).
Фондомісткість - відношення вартості основних виробничих фондів (засобів) до грошової виручки (у розрахунку на 100 руб.).
Норма прибутку - відношення прибутку до суми основних виробничих і оборотних коштів.
Коефіцієнт оборотності оборотних коштів - відношення суми виручки від реалізації продукції до середньорічної вартості оборотних коштів.
Тривалість одного обороту визначається діленням числа днів у році (365) на коефіцієнт оборотності.
Таблиця 8
Вихідні дані для розрахунку показників забезпеченості та використання
основних і оборотних коштів
| Показники | Роки | |
| 2002 | 2003 | |
| Виробничі основні засоби с. х., тис. руб. | 10597 | 11465 |
| Середньорічна вартість оборотних засобів і засобів обігу, тис. руб. | 1783 | 1920 |
| Всього сільгоспугідь, га. | 1291 | 1291 |
| в т.ч. рілля | 1162 | 1162 |
| Валова продукція с.г. в порівняних цінах 1994 року, тис. руб. | - / - | - / - |
| Середньорічна чисельність працівників, зайнятих у сільсько- виробництві, чол. | 58 | 56 |
| Виручка від реалізації продукції, тис. руб. | 1164 | 1691 |
| Прибуток від реалізації, тис. крб. | -350 | -338 |
| Валовий дохід, тис. руб. | - / - | - / - |
Показники забезпеченості основними виробничими фондами та
оборотними засобами
| Показники | Роки | |
| 2002 | 2003 | |
| Фондообеспеченность, тис. руб. : | ||
| доводиться основних виробничих фондів с.г. | ||
| на 100 га сільгоспугідь | 820,8 | 888,1 |
| на 100 га ріллі | 911,96 | 986,7 |
| Фондоозброєність праці основними виробничими фондами, тис. руб. | 182,7 | 204,7 |
| Доводиться оборотних коштів на 1 руб. основних виробничих фондів, руб. | 0,17 | 0,17 |
Показники використання виробничих фондів
| Показники | Роки | |
| 2002 | 2003 | |
| Фондовіддача, грн.: з грошової виручки | 10,98 | 14,75 |
| за валовим доходом | - / - | - / - |
| Фондомісткість, руб. | 910,4 | 678,0 |
| Норма прибутку,% | -3,3 | -2,9 |
| Коефіцієнт оборотності оборотних коштів | 0,65 | 0,88 |
| Тривалість одного обороту, дн. | 561,5 | 414,8 |
Рівень електрифікації виробництва і забезпеченість
енергетичними потужностями сільськогосподарського підприємства
Для характеристики енергоресурсів і забезпеченості ними підприємства або аналізованого району використовується система показників.
1 група показників характеризує забезпеченість господарства енергетичними потужностями:
Енергоозброєність - - енергетичні потужності у л.с. або в кВт в розрахунку на 1 середньорічного працівника, зайнятого в сільськогосподарському виробництві.
Для переведення енергетичних потужностей, вимірюваних к.с. в кВт застосовується коефіцієнт 1 к.с. = 0.736 кВт.
2 група показників характеризує рівень електрифікації виробництва:
Електрозабезпечення - електроенергія, спожита на виробничі потреби, у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, ріллі або посівної площі.
Електроозброєність - електроенергія, спожита на виробничі потреби, у розрахунку на 1 середньорічного працівника, зайнятого в сільськогосподарському виробництві.
Електроємність виробництва - електроенергія, спожита для виробничих потреб, в розрахунку на 100 рублів грошової виручки. Цей показник може визначатися як в кВт × год так і в рублях. Для розрахунку електроємності виробництва, вираженої в рублях, беруться виробничі витрати на електроенергію, в розрахунку на 100 рублів грошової виручки.
Питома вага витрат на оплату електроенергії в загальній сумі виробничих витрат (%).
Таблиця 11
Споживання електроенергії в сільськогосподарському підприємстві
| Роки | ||||
| Показники | 2002 | 2003 | ||
| кількість кВт × год | у% до підсумку | кількість кВт × год | у% до підсумку | |
| Спожито електроенергії: | ||||
| - На виробничі потреби | 147 | 88,6 | 159 | 90,3 |
| - На інші потреби | 19 | 11,4 | 17 | 9,4 |
| Разом спожито електроенергії | 166 | 100,0 | 176 | 100,0 |
Вихідні дані для визначення рівня електрифікації виробництва
і забезпеченості енергетичними потужностями.
| Показники | Роки | |
| 2002 | 2003 | |
| Спожито електроенергії на виробничі потреби, тис. кВт × год | 147 | 159 |
| Виробничі витрати всього, тис. руб. | 3180 | 4031 |
| в тому числі на електроенергію | 155 | 189 |
| Енергетичні потужності, к.с. | 2995 | 2945 |
| кВт | 2204,3 | 2167,5 |
| Площа ріллі, га | 1162 | 1162 |
| Середньорічна чисельність працівників, зайнятих в с.г. виробництві, чол. | 58 | 56 |
| Витрати праці в основному виробництві, тис. осіб - ч. | 71 | 71 |
| Грошова виручка, тис. руб. | 1164 | 1691 |
Рівень електрифікації виробництва
| Показники | Роки | |
| 2002 | 2003 | |
| Електрозабезпечення на 100 га ріллі, кВт · год | 12650 | 13680 |
| Електроозброєність праці, кВт × год на 1среднегодового працівника, зайнятого в с. - Х. виробництві | 2530 | 2840 |
| на 1 чол. - Ч. | 2,07 | 2,24 |
| Електроємність виробництва на 100 руб. грошової виручки, кВт год · | 12,63 | 9,4 |
| Електроємність виробництва на 100 руб. грошової виручки, руб. | 13,3 | 11,2 |
| Питома вага витрат на оплату електроенергії в загальній сумі виробничих витрат,% | 4,9 | 4,7 |
| Ціна придбання 1 кВт · год, руб. | 1,05 | 1,19 |
Забезпеченість енергетичними потужностями
| Показники | Роки | |
| 2002 | 2003 | |
| Енергоозброєність 1 середньорічного працівника, зайнятого в с .- г.. виробництві, к.с. | 51,6 | 52,6 |
| кВт | 38,0 | 38,7 |
| Енергозабезпеченість на 100 га ріллі, к.с. | 257,7 | 253,4 |
| кВт | 189,7 | 186,5 |
У 2003 р. відбулося збільшення ціни придбання електроенергії в порівнянні з 2002 р. на 13,3%. Однак збільшення виручки від реалізації продукції викликало деяке зниження питомої ваги витрат на електроенергію в загальній сумі виробничих витрат з 4,9% у 2002 р. до 4,7% у 2003 р. Відповідно зросли показники електроозброєність та електрозабезпечення, а показники електроємності виробництва знизилися.
2.5.Економіческая ефективність сільськогосподарського виробництва
Таблиця 15
Вихідні дані для визначення економічної ефективності
сільськогосподарського виробництва
| Показники | Роки | |
| 2002 | 2003 | |
| Площа сільськогосподарських угідь, га | 1162 | 1162 |
| Вартість валової продукції в порівнянних цінах 1994 року, тис. руб. | - / - | - / - |
| Валовий дохід, тис. руб. | - / - | - / - |
| Середньорічна чисельність працівників, зайнятих у сільсько- виробництві, чол. | 58 | 56 |
| Матеріальні витрати на виробництво продукції, тис. руб. | 1607 | 2177 |
| Грошова виручка від реалізації продукції, тис. руб. | 1164 | 1691 |
| Повна собівартість реалізованої продукції, тис. руб. | 2252 | 2745 |
| Прибуток (+), збиток (-) від реалізації продукції, тис. руб. | -350 | -338 |
Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва.
| Показники | Роки | |
| 2002 | 2003 | |
| Вироблено на 100 га с.-г. угідь, тис. руб.: | ||
| валової продукції в порівнянних цінах | - / - | - / - |
| валового доходу | - / - | - / - |
| прибутку від реалізації (+), збитку (-) | -29,1 | -30,1 |
| Вироблено на 1 середньорічного працівника, тис. руб.: | - / - | - / - |
| валової продукції в порівнянних цінах | - / - | - / - |
| валового доходу | - / - | - / - |
| прибутку від реалізації (+), збитку (-) | -5,83 | -6,25 |
| Рівень рентабельності,% | -15 | -12,8 |
Сутність витрат виробництва і собівартості продукції.
Кожна виробнича одиниця (підприємство) будь-якого суспільства прагне до отримання можливо більшого доходу від своєї діяльності. Будь-яке підприємство намагається не тільки продати свій товар за вигідною високою ціною, але і скоротити свої витрати на виробництво і реалізацію продукції. Якщо перше джерело збільшення доходів підприємства багато в чому залежить від зовнішніх умов діяльності підприємства, то другий - практично виключно від самого підприємства, точніше, від ступеня ефективності організації процесу виробництва і подальшої реалізації вироблених товарів.
І здержкі виробництва і витрати обігу. Під витратами виробництва розуміються витрати на зарплату, сировину і матеріали, сюди ж входять амортизація засобів праці і т.д. Витрати виробництва являють собою витрати на виробництво, які повинні понести організатори підприємства з метою створення товарів і подальшого отримання прибутку. У вартості одиниці товару, витрати виробництва становлять одну з двох її частин. Витрати виробництва менше вартості товару на величину прибутку.
Категорія витрати обігу пов'язана з процесом реалізації товарів. Додатковими витратами обігу є витрати на упаковку, сортування, транспортування і зберігання товарів. Цей вид витрат обігу близький до витрат виробництва і, входячи у вартість товару, збільшує останню. Додаткові витрати відшкодовуються після продажу товарів з отриманої суми виручки. Чисті витрати обігу - витрати на торгівлю (зарплата продавців і т.д.), маркетинг (вивчення споживчого попиту), рекламу, витрати на оплату персоналу штаб-квартири і т.д. Чисті витрати не збільшують вартості товарів, а відшкодовуються після продажу з прибутку, створеної в процесі виробництва товарів.
.
У центрі класифікації витрат - взаємозв'язок між обсягом виробництва і витратами, ціною на даний вид товарів. Витрати діляться на не залежні і залежні від обсягу виробленої продукції.
Постійні витрати не залежать від величини виробництва, существют і при нульовому обсязі виробництва. Це попередні зобов'язання підприємства (відсотки за позиками та ін), податки, амортизаційні відрахування, оплата охорони, орендна плата, витрати на обслуговування устаткування при нульовому обсязі виробництва, зарплата управлінського персоналу і т.д. Змінні витрати залежать від кількості виробленої продукції, складаються з витрат на сировину, матеріали, зарплату робітникам і т.д. Сума постійних і змінних витрат утворює валові витрати - суму грошових витрат на виробництво певного виду продукції. Для вимірювання витрат на виробництво одиниці продукції використовуються категорії середніх, середніх постійних і середніх змінних витрат. Середні витрати дорівнюють частці від ділення валових витрат на кількість виробленої продукції. Середні постійні витрати визначаються діленням постійних витрат на кількість виробленої продукції. Середні змінні витрати утворюються розподілом змінних витрат на кількість виробленої продукції.
Для досягнення максимального прибутку потрібно визначити необхідний розмір випуску продукції. Інструментом економічного аналізу служить категорія граничних витрат. Граничні витрати являють собою додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції в порівнянні з даними обсягом випуску. Вони розраховуються відніманням сусідніх значень валових витрат.
Широко використовується категорія собівартість, представляє собою сумарні витрати на виробництво і реалізацію продукції. Теоретично в собівартість повинні входити нормативні виробничі витрати, але на практиці до неї відносять наднормативний витрата сировини, матеріалів і т.д. Собівартість визначають на основі складання економічних елементів (однорідних за економічним призначенням витрат) або шляхом підсумовування статей калькуляції, що характеризують безпосередні напрямки тих чи інших витрат. Для калькулювання собівартості, застосовується класифікація прямих і непрямих витрат (витрат). Прямі витрати - це витрати, безпосередньо пов'язані зі створенням одиниці товару. Непрямі витрати необхідні для спільного здійснення виробничого процесу даного виду продукції на підприємстві. Загальний підхід не виключає відмінностей за конкретної класифікації деяких статей.
У західних країнах використовується вищеописане розподіл витрат (витрат) на постійні та змінні, причому прямі і частина непрямих витрат відносяться до змінних, а частина, що залишилася непрямих витрат (не залежних від обсягу виробництва) - до постійних. нерідко перша з вищезгаданих частин непрямих витрат виділяється в окрему групу - частково змінні витрати, оскільки ці витрати змінюються за своєю величиною не в прямо пропорційній залежності від зміни обсягу виробленої продукції. Розподіл витрат на прямі і змінні дозволяє отримати показник - додану вартість, яка визначається вирахуванням із загального доходу (виручки) підприємства змінних витрат. Додана вартість складається, таким чином, з постійних витрат і чистого прибутку. цей показник дозволяє оцінити загальну ефективність виробництв та реалізації незалежно від прямо залежать від величини обсягу виробництва змінних витрат.
У Росії розподіл витрат на умовно-постійні та умовно-змінні, що розраховуються за економічними елементами, застосовується при розрахунку економії від впливу техніко-економічних факторів. Подібні розрахунки виконуються для визначення майбутньої планової собівартості продукції на основі наявної фактичної собівартості. Такого роду розрахунки не завжди доцільні, оскільки дозволяють лише визначити збільшення витрат у разі, якщо б умовно-постійні витрати зростали прямо пропорційно зростанню обсягу виробленої продукції (практично неможлива ситуація).
У реальному виробничої діяльності необхідно враховувати не тільки фактичні грошові витрати, але й альтернативні витрати.
МЕТОДИ ЗНИЖЕННЯ ВИТРАТ.
Безсумнівно, кожен виробник повинен прагнути до скорочення витрат виробництва, зниження собівартості продукції. При стабільній ціні на реалізовану продукцію і інших рівних умовах, скорочення витрат призводить до зростання прибутку, що припадає на одиницю продукції.
Для зниження витрат необхідно пристосування системи до щоденних коливань попиту шляхом безперервного регулювання номенклатури і обсягу виробленої продукції, забезпечення високоякісними комплектуючими деталями, потрібне зростання зацікавленості, активності працівників. Головні принципи системи "точно вчасно" - автономізація і гнучке використання персоналу. Цей метод вимагає виробництва необхідного типу продукції в необхідний час і в необхідній кількості. Автономізація означає самостійність контролю за браком. Неможливо надходження дефектних виробів на подальшу обробку. Під гнучким використанням персоналу маються на увазі коливання кількості робітників з-за того, що відбувається час від часу зміни попиту на продукцію, а також заохочення творчості і втілення ідей.
Принципи ціноутворення та прогнозування цін.
Як встановлюють ціни? Історично склалося, що ціни встановлювали покупці і продавці в ході переговорів один з одним. Продавці звичайно запитували ціну вище тієї, що сподівалися отримати, а покупці - нижче тієї, що розраховували заплатити. Поторгувавшись, вони зрештою сходилися на взаємоприйнятній ціні.
Встановлення єдиної ціни для всіх покупців - ідея порівняно нова. Поширення вона одержала тільки з виникненням наприкінці XIX ст. великих підприємств роздрібної торгівлі.
Історично ціна завжди була основним фактором, що визначає вибір покупця. Це положення дотепер справедливо в бідних країнах. Однак в останні десятиліття на купівельному виборі відносно сильніше стали позначатися нецінові фактори,
Фірми підходять до проблем ціноутворення по-різному. У дрібних ціни часто встановлюються вищим керівництвом. У великих компаніях проблемами ціноутворення звичайно займаються керуючі відділень і керуючі по товарних асортиментом ..
Серед тих, чий вплив також позначається на політику цін, що керують службою збуту, завідувачі виробництвом, що керують службою фінансів, бухгалтери.
Процедура встановлення фірмою вихідної ціни на товар. Існує шість етапів цієї процедури: постановці задач ціноутворення, визначення попиту, оцінки витрат, аналізу цін конкурентів, вибору методу ціноутворення і встановлення остаточної ціни. Одночасно ми розглянемо проблеми зниження цін і відповідних реакцій фірми на зміну цін конкурентами. Цінова політика продавця залежить від типу ринку. Економісти виділяють чотири типи ринків, кожен яких ставить свої проблеми в області ціноутворення: ринок чистої конкуренції (складається з безлічі продавців і покупців будь-якого схожого товарного продукту), ринок монополістичної конкуренції складається з безлічі покупців і продавців, що робить угоди не по єдиній ринковій ціні , а в широкому діапазоні цін, олігополістичний ринок складається з невеликого числа продавців, дуже чутливих до політики ціноутворення і маркетингових стратегій один одного. Товари можуть бути схожими (сталь, алюміній), а можуть бути і несхожими (автомобілі, комп'ютери).
При чистій монополії на ринку всього один продавець. Це може бути державна організація, приватна регульована монополія або приватна нерегульована монополія. У кожному окремому випадку ціноутворення складається по-різному. На малюнку представлена методика розрахунку цін, що складається з шести етапів.
Методика розрахунку вихідної ціни
Стратегія ціноутворення в основному визначається попередньо прийнятими рішеннями відносно позиціонування на ринку.
Будь-яка ціна, призначена фірмою, так чи інакше позначиться на рівні попиту на товар. У звичайній ситуації попит і ціна знаходяться в обернено пропорційній залежності, тобто чим вища ціна, тим нижче попит.
Висока
Ціна Ц 3
Ц 2 Ціна
Ц 2
Ц 1
Ц 1
Низька
Мале До 2 До 1 Велике До 1 К 2
А. Для більшості товарів Б. Для престижних товарів.
. Однак у випадках із престижними товарами крива попиту іноді має позитивний нахил типу представленого на малюнку б.
Щоб вижити, що потрапили в скрутний стан фірми прибігають до великих програм цінових поступок. До тих пір поки знижені ціни покривають витрати, ці фірми можуть ще якийсь час продовжувати комерційну діяльність.
Багато фірм вибирають таку ціну, що забезпечить максимальне надходження поточної прибутку і готівки і максимальне відшкодування витрат. У всіх подібних випадках поточні фінансові показники для фірми важливіше довгострокових.
Інші фірми вірять, що компанія, якій належить найбільша частка ринку, буде мати найнижчі витрати і найвищі довгострокові прибутки. Домагаючись лідерства за показниками частки ринку, вони йдуть на максимально можливе зниження цін.
Попит як правило, визначає максимальну ціну, яку фірма може запросити за свій товар. Ну а мінімальна ціна визначається витратами фірми. Компанія прагне призначити на товар таку ціну, щоб вона повністю покривала всі витрати з його виробництва, розподілу і збуту, включаючи справедливу норму прибутку за прикладені зусилля і ризик.
Витрати фірми бувають двох видів - постійні та змінні.
Постійні витрати-це витрати, які залишаються незмінними .. Постійні витрати присутні завжди, незалежно від рівня виробництва.
Змінні витрати змінюються в прямій залежності від рівня виробництва.
Валові витрати являють собою суму постійних і змінних витрат при кожному конкретному рівні виробництва. Керівництво прагне стягувати за товар таку ціну, що як мінімум покривала б усі валові витрати виробництва.
На встановлення фірмою середнього діапазону цін впливають ціни конкурентів і їхні ринкові реакції.
.
Найпростіший спосіб ціноутворення полягає в нарахуванні визначеної націнки на собівартість товару
Ще одним методом ціноутворення на основі витрат є розрахунок із забезпеченням цільового прибутку. Фірма прагне встановити ціну, яка забезпечить їй бажаний обсяг прибутку.
Призначаючи ціну з урахуванням рівня поточних цін, фірма в основному відштовхується від цін конкурентів і менше уваги звертає на показники власних витрат чи попиту.
Конкурентне ціноутворення застосовується й у випадках боротьби фірм за підряди в ході торгів.
Мета всіх попередніх методик - звузити діапазон цін, в рамках якого і буде обрана остаточна ціна товару. Однак перед призначенням остаточної ціни фірма повинна розглянути ряд додаткових міркувань.
Передбачувану ціну слід перевірити на відповідність установкам практикуючої політики цін.
Крім усього іншого, керівництво повинне враховувати реакцію на передбачувану ціну з боку інших учасників ринкової діяльності.
Незважаючи на підвищення ролі нецінових факторів у процесі сучасного маркетингу, ціна залишається важливим показником, особливо на ринках монополістичної і олігополістичної конкуренції.
Література
1. Водянніков В.Т. Економіка та організація сільській енергетики. - М.: МГАУ, 1998. - 211с.
2. Водянніков В.Т. Економічна оцінка засобів електрифікації і автоматизації сільськогосподарського виробництва і систем сільській енергетики. - М.: МГАУ, 1997. - 192с.
3. Коваленко Н.Я. Економіка сільського господарства. З основами аграрних ринків. Курс лекцій. - М.: Асоціація авторів і видавців, ТАНДЕМ: Видавництво ЕКМОС, 1999. - 448 c.
4. Петренко І.Я., Чужина П.І. Економіка сільськогосподарського виробництва. - Алма-Ата.: Кайнар, 1992. - 560с.
5. Рекомендації з економічної оцінки збитків, що наносяться сільськогосподарському виробництву відмовами електрообладнання. - М.: ВІЕСХ, 1987. - 33с.
6. Економіка агротехсервіс / Навчальний посібник - М.: Інформагротех, 1994.-288 c.
7. Економіка сільськогосподарського підприємства / Д. Бауер, Г.Н. Харламова та ін - Кострома: Вид - во Костромської Державної сільськогосподарської академії, 1996 .- 156 c.
8. Економікс. К. Макконнел, С. Брю, Москва, 1992.
9. Економіка і бізнес. Москва, 1993.
10.Ф. Котлер "Маркетинг."
11.Е. Б. Яковлєва "Мікроекономіка."
Методика розрахунку вихідної ціни
| Визначення попиту | Оцінка витрат | Аналіз цін і товарів конкурентів | Вибір методів ціноутворення | Встановлення остаточної ціни |
Будь-яка ціна, призначена фірмою, так чи інакше позначиться на рівні попиту на товар. У звичайній ситуації попит і ціна знаходяться в обернено пропорційній залежності, тобто чим вища ціна, тим нижче попит.
Ц 1
Мале До 2 До 1 Велике До 1 К 2
А. Для більшості товарів Б. Для престижних товарів.
. Однак у випадках із престижними товарами крива попиту іноді має позитивний нахил типу представленого на малюнку б.
Щоб вижити, що потрапили в скрутний стан фірми прибігають до великих програм цінових поступок. До тих пір поки знижені ціни покривають витрати, ці фірми можуть ще якийсь час продовжувати комерційну діяльність.
Багато фірм вибирають таку ціну, що забезпечить максимальне надходження поточної прибутку і готівки і максимальне відшкодування витрат. У всіх подібних випадках поточні фінансові показники для фірми важливіше довгострокових.
Інші фірми вірять, що компанія, якій належить найбільша частка ринку, буде мати найнижчі витрати і найвищі довгострокові прибутки. Домагаючись лідерства за показниками частки ринку, вони йдуть на максимально можливе зниження цін.
Попит як правило, визначає максимальну ціну, яку фірма може запросити за свій товар. Ну а мінімальна ціна визначається витратами фірми. Компанія прагне призначити на товар таку ціну, щоб вона повністю покривала всі витрати з його виробництва, розподілу і збуту, включаючи справедливу норму прибутку за прикладені зусилля і ризик.
Витрати фірми бувають двох видів - постійні та змінні.
Постійні витрати-це витрати, які залишаються незмінними .. Постійні витрати присутні завжди, незалежно від рівня виробництва.
Змінні витрати змінюються в прямій залежності від рівня виробництва.
Валові витрати являють собою суму постійних і змінних витрат при кожному конкретному рівні виробництва. Керівництво прагне стягувати за товар таку ціну, що як мінімум покривала б усі валові витрати виробництва.
На встановлення фірмою середнього діапазону цін впливають ціни конкурентів і їхні ринкові реакції.
.
Найпростіший спосіб ціноутворення полягає в нарахуванні визначеної націнки на собівартість товару
Ще одним методом ціноутворення на основі витрат є розрахунок із забезпеченням цільового прибутку. Фірма прагне встановити ціну, яка забезпечить їй бажаний обсяг прибутку.
Призначаючи ціну з урахуванням рівня поточних цін, фірма в основному відштовхується від цін конкурентів і менше уваги звертає на показники власних витрат чи попиту.
Конкурентне ціноутворення застосовується й у випадках боротьби фірм за підряди в ході торгів.
Мета всіх попередніх методик - звузити діапазон цін, в рамках якого і буде обрана остаточна ціна товару. Однак перед призначенням остаточної ціни фірма повинна розглянути ряд додаткових міркувань.
Передбачувану ціну слід перевірити на відповідність установкам практикуючої політики цін.
Крім усього іншого, керівництво повинне враховувати реакцію на передбачувану ціну з боку інших учасників ринкової діяльності.
Незважаючи на підвищення ролі нецінових факторів у процесі сучасного маркетингу, ціна залишається важливим показником, особливо на ринках монополістичної і олігополістичної конкуренції.
Література
1. Водянніков В.Т. Економіка та організація сільській енергетики. - М.: МГАУ, 1998. - 211с.
2. Водянніков В.Т. Економічна оцінка засобів електрифікації і автоматизації сільськогосподарського виробництва і систем сільській енергетики. - М.: МГАУ, 1997. - 192с.
3. Коваленко Н.Я. Економіка сільського господарства. З основами аграрних ринків. Курс лекцій. - М.: Асоціація авторів і видавців, ТАНДЕМ: Видавництво ЕКМОС, 1999. - 448 c.
4. Петренко І.Я., Чужина П.І. Економіка сільськогосподарського виробництва. - Алма-Ата.: Кайнар, 1992. - 560с.
5. Рекомендації з економічної оцінки збитків, що наносяться сільськогосподарському виробництву відмовами електрообладнання. - М.: ВІЕСХ, 1987. - 33с.
6. Економіка агротехсервіс / Навчальний посібник - М.: Інформагротех, 1994.-288 c.
7. Економіка сільськогосподарського підприємства / Д. Бауер, Г.Н. Харламова та ін - Кострома: Вид - во Костромської Державної сільськогосподарської академії, 1996 .- 156 c.
8. Економікс. К. Макконнел, С. Брю, Москва, 1992.
9. Економіка і бізнес. Москва, 1993.
10.Ф. Котлер "Маркетинг."
11.Е. Б. Яковлєва "Мікроекономіка."