Зазіхання на свободу особистості

Міністерство освіти і науки Російської Федерації

Федеральне агентство з освіти

Державна освітня установа вищої професійної освіти

«ПЕНЗЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Кафедра: Кримінальне право

Контрольна робота

Дисципліна: Кримінальне право

Тема: «Посягання на свободу особистості»

Виконала:

Перевірила: Жіводрова Н. А.

Пенза 2009

Зміст

Введення

1. Поняття і види злочинів проти волі, честі та гідності особи

2. Зазіхання на особисту свободу

3. Злочини проти честі і гідності особистості

Висновок

Список використаної літератури

Введення

Питання свободи, честі і гідності особистості, їх етико-філософська природа правовий статус - найбільш загальна, широка тема, визначальна об'єкт цієї контрольної роботи. Більше двох з половиною тисячоліть людська цивілізація живе в надіях і очікуваннях «ідеального суспільства», що грунтується на моральних цінностях свободи, честі і гідності, совісті, обов'язку і відповідальності, добра і справедливості.

Ідея побудови такого суспільства завжди хвилювала мислителів, але, тим не менше, проблема створення соціальних і правових умов для духовного розвитку та вдосконалення моральних людських цінностей і сьогодні залишиться відкритою, для філософів, психологів, правознавцем.

Свобода, честь і гідність особистості в системі соціальних цінностей і правових благ займають провідне становище. Стратегічна мета соціально - правових інститутів свободи, честі і гідності відображені в Конституції РФ. Конституційні положення, грунтуються на нормах міжнародного права, Загальної Декларації прав людини ООН, Європейської конвенції про захист прав і основних свобод, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що закріплюють право кожного росіянина на свободу, захист від незаконного посягання на свободу, честь і достоїнства.

Основна тема контрольної роботи, яка визначає її конкретний предмет дослідження - регулювання й охорона свободи, честі, гідності особистості в кримінальному законодавстві Російської Федерації. Норми кримінального права Росії мають пріоритетне завдання охороняти від злочинних посягань життя, здоров'я, свободу, честь і гідність громадян, їх конституційні, майнові права та інтереси.

Вони покликані забезпечувати безпеку і моральну цінність особистості в суспільстві. Кримінальний кодекс Російської Федерації ставить перед собою стратегічно важливу соціально - правову мету - охороняти свободу, захистити честь і гідність особи від образ, поширення неправдивих і ганьблять вигадок, тобто від посягань, що представляють особливу небезпеку для людини, і моральних благ.

1. Поняття і види злочинів проти волі, честі та гідності особи

Свобода, честь і гідність особи - це найважливіші якості, притаманні кожній людині. Відповідно до Конституції РФ (ст. 21 - 23) кожна людина і громадянин має право на особисту свободу і недоторканність, на повагу і захист його честі та гідності.

У КК РФ охорону свободи, честі і гідності особистості присвячена окрема глава, що підкреслює цінність і значимість цих, воістину найважливіших прав людини.

Під злочинами проти волі, честі та гідності людини слід розуміти суспільно небезпечні діяння, заборонені кримінальним законом і посягають на суспільні відносини, що забезпечують недоторканність свободи людини, захист його честі та гідності.

Родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують свободу, честь і гідність людини і громадянина.

Безпосереднім об'єктом є свобода, честь і гідність конкретного потерпілого.

Виходячи зі змісту зазначених об'єктів, можна назвати основні види цих злочинів: а) посягання на особисту свободу особистості (ст. 126 - 128 КК РФ), б) злочин проти честі і гідності особи (ст. 129, 130 КК РФ).

2. Зазіхання на особисту свободу

Викрадення людини (ст. 126 КК РФ). Кожна людина має конституційне право на свободу та особисту недоторканність.

Безпосередній об'єкт цього злочину - особиста, фізична свобода людини. В якості додаткового об'єкта нерідко виступають життя і здоров'я людини, його власність.

Потерпілим може бути будь-яка особа (як приватна, так і посадова). Вік, фізичний стан, громадянство, соціальний стан потерпілого для кваліфікації діяння значення не мають.

Об'єктивна сторона характеризується здійсненням активних дій: а) таємним чи відкритим або з допомогою обману заволодінням (захопленням) живої людини; б) вилученням і переміщенням його з місця постійного або тимчасового перебування; в) подальшим утриманням всупереч його волі і бажанню. У всіх випадках це може бути як досить тривалий (кілька діб, місяців або навіть років), так і щодо короткочасне (хвилин або годин) перебування в неволі.

Склад по конструкції формальний. Закінченим злочин вважається з моменту фактичного захоплення і переміщення Викрадають проти його волі в інше місце.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Винний усвідомлює, що незаконно захоплює іншої людини і поза його волею переміщає в інше місце, і бажає вчинити ці дії. Мотиви скоєння злочину можуть бути самі різні - помста, ревнощі, хуліганство тощо, проте в більшості випадків винний діє з корисливих спонукань. Цей мотив (єдиний) впливає на кваліфікацію вчиненого (п. "з" ч. 2 ст. 126 КК РФ).

Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична, осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

У ч. 2 ст. 126 КК РФ передбачений кваліфікований склад цього злочину, який має такі кваліфікуючі ознаки: група осіб за попередньою змовою; застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я або загроза застосування такого насильства; застосування зброї або предметів, використовуваних як зброї; у відношенні свідомо неповнолітнього; щодо жінки, яка завідомо для винного перебуває у стані вагітності; щодо двох або більше осіб; з корисливих спонукань.

Викрадення людини визнається вчиненим групою осіб за попередньою змовою, якщо в ньому безпосередньо брали участь особи (два і більше), заздалегідь домовилися про вчинення злочину.

Під насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, слід розуміти таке фактичне насильство, яке спричинило заподіяння потерпілому тяжкого, середньої тяжкості шкоди здоров'ю або легкої шкоди, що спричинило за собою короткочасний розлад здоров'я або незначну стійку втрату загальної працездатності або створювало реальну небезпеку для життя чи заподіяння зазначеного шкоди.

Викрадення людини із застосуванням зброї або предметів, використовуваних як зброї, припускає використання при вчиненні даного злочину будь-якого виду зброї, про який зазначено в Законі "Про зброю" 1996 р., а також інших предметів, за допомогою яких винний завдає або намагається завдати шкоди здоров'ю або створює реальну загрозу для життя чи здоров'я потерпілих.

Викрадення завідомо неповнолітнього означає, що винний до початку викрадення достовірно знав про неповноліття потерпілого.

Викрадення жінки, яка завідомо для винного перебуває у стані вагітності, має місце, коли факт вагітності охоплювався умислом винного до початку вчинення злочину.

Викрадення двох або більше осіб передбачає одночасне заволодіння (захоплення) і переміщення як мінімум двох осіб, і це охоплюється єдиним умислом винного.

Викрадення людини, вчинене з корисливих спонукань, означає бажання винного витягти незаконну матеріальну вигоду для себе чи інших осіб (наприклад, грошей з метою викупу), отримати послуги або звільнитися від матеріальних витрат, повернення боргу, майна і т.п.

Викрадення подібного роду слід відрізняти від захоплення заручника. При їх загальній схожості є серйозні відмінності. По-перше, вони розрізняються по об'єкту посягання, з об'єктивних стороні і за ознаками суб'єктивної сторони. По-друге, при викраденні людини не передбачено будь-які умови його звільнення. У ст. 206 КК прямо зазначено, що висунення умов для звільнення заручника є обов'язковою ознакою складу злочину, коли вимоги пред'являються державі, організації або громадянину.

Особливо кваліфіковані види викрадення людини передбачені ч. 3 ст. 126 КК РФ. По-перше, це викрадення, яке здійснюється організованою групою, тобто стійкою і згуртованою групою осіб, створеної для здійснення кількох злочинів. По-друге, це викрадення, що призвело з необережності смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки.

Смерть потерпілого з необережності може бути результатом викрадення людини, коли між вчиненням злочину і вказаними наслідками є причинний зв'язок. Суб'єктивна сторона в даному випадку характеризується подвійною формою вини: прямий умисел стосовно до викрадення і необережність по відношенню до смерті.

Інші тяжкі наслідки відносяться до оціночних ознаками і в кожному конкретному випадку є питанням судової оцінки. Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, зокрема, самогубство потерпілого, смерть його близьких, важке психічне або інше захворювання, матеріальної шкоди у великих розмірах і т.д.

У примітці до ст. 126 КК РФ передбачений спеціальний випадок діяльного каяття, при якому винний може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо добровільно звільнить викраденого і в його діях не буде ознак іншого складу злочину.

Незаконне позбавлення волі (ст. 127 КК РФ). Аналізоване злочин є суміжним з викраденням людини. Однак у цьому випадку потерпілий не переміщається з місця його знаходження в інше. Він обмежується в свободі пересування, утримується в певному місці, позбавляється можливості самому вирішувати питання про своє місцезнаходження.

Безпосереднім об'єктом цього злочину є особиста (фізична) свобода людини. Додатковим об'єктом може бути життя чи здоров'я потерпілого.

Об'єктивну сторону злочину утворюють дії, що складаються в позбавленні людини особистої свободи, тобто в перешкоджання переміщатися з одного місця в інше, вибирати за своїм бажанням місця знаходження та перебування, у позбавленні можливості зустрічатися з людьми на свій розсуд і т.д. Склад по конструкції формальний. Закінченим злочин визнається з моменту фактичного позбавлення волі, коли особа позбавляється можливості на свій розсуд пересуватися і переміщатися в просторі. Тривалість незаконного позбавлення волі для кваліфікації значення не має.

З суб'єктивної сторони злочин передбачає вину у формі прямого умислу. Винний усвідомлює, що він всупереч волі іншої людини незаконно позбавляє його свободи і бажає цього. Мотиви даного злочину можуть бути різними: ревнощі, помста, хуліганство, позбавлення потерпілого можливості брати участь у відповідальних заходах і т.п. Мотиви не впливають на кваліфікацію, але враховуються при призначенні покарання.

Суб'єктом незаконного позбавлення волі може бути фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Посадова особа за незаконне позбавлення волі шляхом використання свого службового становища несе відповідальність за ст. 286 КК РФ або за наявності відповідних ознак - за ст. 301 КК РФ (незаконне затримання, взяття під варту або утримання під вартою) або за ч. 2 ст. 305 КК РФ (винесення незаконного вироку суду до позбавлення волі).

Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки незаконного позбавлення волі, виділені у ч. 2 і ч. 3 ст. 127 КК РФ, повністю збігаються з однойменними ознаками викрадення людини, зазначеними відповідно у ч. 2 і 3 ст. 126 КК РФ, за винятком одного. Законодавець не передбачив відповідальності за незаконне позбавлення волі з корисливих спонукань. Хоча такі факти можуть мати місце, і відповідальність повинна бути посилена.

Торгівля людьми (ст. 127.1 КК РФ). Дана стаття введена ФЗ від 8 грудня 2003 р. N 162-ФЗ, згідно з яким злочином визнається торгівля людьми, тобто купівля-продаж людини або його вербування, перевезення, передача, приховування або отримання, вчинені з метою його експлуатації.

Зазначена норма відповідає міжнародним принципам захисту загальних прав і свобод людини, вимогам ст. 8 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 19 грудня 1966 р. Слід сказати і про таких міжнародно-правових актах, як Конвенція "Про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами" від 2 грудня 1949 р. і Конвенція "Про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних з рабством "від 7 вересня 1956 р., які містять заборону на торгівлю людьми та їх експлуатацію ^1.

Безпосередній об'єкт злочину - особиста фізична свобода людини. Додатковим об'єктом можуть бути здоров'я потерпілого і безпеку його життя.

Об'єктивна сторона злочину виражається у вчиненні різноманітних дій з купівлі-продажу людини або його вербування, перевезення, передачу, приховування або отримання з метою його експлуатації. Варто сказати, що законодавець називає кілька форм дій, фактично не пов'язаних між собою і мають різне тлумачення. Таке становище неприпустимо для характеристики злочинного посягання, що потребує термінового коригування диспозиції даної статті.

Під купівлею людини розуміється його придбання за певну плату, а під продажем відповідно передача в розпорядження інших осіб. Поняття купівлі-продажу визначено в ст. 454 ЦК.

Вербівка представляє собою діяльність, спрямовану на набір людей за наймом з обіцянкою матеріальної винагороди, і може виражатися в підборі, пошуку кандидатів, агітації, записи бажаючих і т.д.

Перевезення означає переміщення людини з одного місця в інше будь-яким видом транспорту. Дальність переміщення для кваліфікації значення не має.

Передача передбачає дії, які полягають в наданні іншим особам потерпілого після його купівлі-продажу самим покупцем, наприклад для тимчасового розміщення та проживання, використання, продажу і т.д. Передача може бути здійснена і у вигляді дарування, в рахунок відшкодування боргу і т.п.

Приховування припускає приховування потерпілого при вчиненні зазначених у законі дій, наприклад утримання людини в підвалі будинку після угоди купівлі-продажу.

Отримання людини означає здійснення дій, які мають відповідний характер передачі.

Склад злочину є формальним. Злочин вважається закінченим з моменту фактичної купівлі-продажу людини або з моменту вчинення інших заборонених дій.

Суб'єктивна сторона торгівлі людьми характеризується виною у формі прямого умислу і спеціальною метою - бажанням експлуатувати іншу людину, тобто використовувати його для заняття проституцією або іншими формами сексуальної діяльності, для рабської праці, підневільного стану, а також для вилучення її органів або тканин. Поняття експлуатації, сформульоване в примітці до цієї статті, на наш погляд, також не зовсім вдале і потребує уточнення.

Суб'єкт вказаного злочину - фізична, осудна особа, яка досягла віку 16 років.

До кваліфікованим видів законодавець відносить вчинення вказаного злочину за наявності низки обов'язкових ознак: щодо двох або більше осіб; у відношенні свідомо неповнолітнього; з використанням свого службового становища; з переміщенням потерпілого через державний кордон РФ або з незаконним утриманням його за кордоном; з використанням підроблених документів, що засвідчують особу потерпілого; із застосуванням насильства чи погрозою його застосування; з метою вилучення у потерпілого органів або тканин.

Перша ознака означає, що незаконні дії відбуваються у відношенні як мінімум двох осіб одночасно або при незначному проміжку в часі, але за наявності єдиного умислу на це.

Торгівля у відношенні свідомо неповнолітнього означає, що винний усвідомлював те, що потерпілий не досяг віку 18 років.

Під використанням службового становища слід розуміти вчинення зазначених у законі дій службовою або іншою особою, що використовує своє службове становище.

Переміщення потерпілого через державний кордон РФ означає її фактичний перетин і може здійснюватися як з використанням обману, введення в оману потерпілого щодо цілей вивозу, так і з застосуванням насильства чи погрозою його застосування. У випадку незаконного перетину кордону необхідна додаткова кваліфікація за ст. 322 КК. Незаконное удержание потерпевшего за границей означает лишение его возможности реального возвращения на территорию России или обращения и установления контактов с представителями Российского посольства или консульства.

Использование поддельных документов означает их официальное предъявление субъектом с целью сокрытия совершаемых действий по торговле людьми. Под изъятием документов следует понимать незаконное лишение потерпевшего его документов, удостоверяющих его личность. Сокрытие документов означает их незаконное удержание, хранение субъектом. Уничтожение документов, удостоверяющих личность потерпевшего, означает их фактическую ликвидацию, делающую невозможным идентификацию человека по ним.

Применение насилия или угроза его применения означает как фактическое причинение потерпевшему тяжкого вреда здоровью, средней тяжести или легкого вреда здоровью, так и угрозу причинения такого вреда. Угроза должна быть действительной и реальной.

Торговля людьми в целях изъятия у потерпевшего органов или тканей означает осознание виновным того, что потерпевший будет использован в качестве донора. При этом дополнительным непосредственным объектом является жизнь или здоровье потерпевшего.

Особо квалифицированные виды этого преступления указаны в ч. 3 данной статьи и характеризуются следующими признаками: причинение по неосторожности смерти, тяжкого вреда здоровью потерпевшего или иных тяжких последствий; совершение деяния способом, опасным для жизни и здоровья многих людей; совершение указанных действий организованной группой.

Примечание к статье содержит специальный случай деятельного раскаяния, т.е. основание для освобождения виновного от уголовной ответственности, аналогичное основанию, указанному в примечании к ст. 126 УК.

Использование рабского труда (ст. 127.2 УК РФ). Статья введена ФЗ от 8 декабря 2003 г. N 162-ФЗ как результат выполнения нашим государством международно-правовых документов и соответствующих конвенций ² . Преступным и наказуемым признано использование труда человека, в отношении которого осуществляются полномочия, присущие праву собственности, в случае, если лицо по независящим от него причинам не может отказаться от выполнения работ (услуг).

Відповідно до ст. 37 Конституции РФ принудительный труд запрещен, каждый имеет право на труд, отвечающий требованиям безопасности и гигиены, на вознаграждение за труд без какой бы то ни было дискриминации.

Непосредственный объект преступления - право человека на свободный труд, личная физическая свобода человека. Здоровье потерпевшего или его жизнь могут быть дополнительным непосредственным объектом.

Состав преступления по конструкции объективной стороны является формальным. Преступление считается оконченным при совершении указанных в законе действий, независимо от наступления последствий. Действия носят активный характер и заключаются в использовании человека в качестве раба, выполняющего любой вид подневольного труда. Законодатель не раскрывает формы подневольного труда, которые могут быть самыми разнообразными (на наш взгляд, требуется подробное судебное толкование для очерчивания круга подобных действий). Способы принуждения для осуществления подневольной трудовой деятельности могут быть различными: экономическое принуждение, психическое насилие и т.д. Способ не является обязательным признаком основного состава преступления, но может учитываться при назначении наказания. Как представляется, характеристика деяния, выраженная законодателем в диспозиции, нуждается в уточнении и более четкой детализации.

Субъективная сторона характеризуется виной в форме прямого умысла. Виновный сознает опасность и противозаконность своих действий, что фактически использует рабский труд, и желает именно так действовать.

Субъект преступления - физическое, вменяемое лицо, достигшее 16 лет.

Квалифицирующие признаки ч. 2 и ч. 3 ст. 127.2 УК по своему содержанию в основном совпадают с квалифицирующими признаками ч. 2 и ч. 3 ст. 127.1 УК. Добавлен лишь один квалифицирующий признак - совершение преступления с применением шантажа, под которым при использовании рабского труда следует понимать угрозу со стороны виновного распространить сведения, позорящие потерпевшего или его близких, либо иные сведения, которые могут причинить существенный вред правам или законным интересам потерпевшего или его близких.

Незаконное помещение в психиатрический стационар (ст. 128 УК РФ). Диспозиция данной статьи имеет бланкетный характер, т.е. для правильного уяснения характера преступного деяния следует обратиться к иному нормативному акту. В данном случае речь идет о Законе 1992 г. "О психиатрической помощи и гарантиях прав граждан при ее оказании"1. Этот Закон определяет порядок и условия помещения лиц, страдающих психиатрическими расстройствами, в психиатрические стационары. Последние представляют собой определенные типы психиатрических больниц или их отделений с обычной, средней или повышенной степенью безопасности, интенсивности наблюдения и других контрольно-наблюдательных мер.

Непосредственным объектом этого преступления является личная, т.е. физическая свобода человека. Дополнительный объект - здоровье человека.

Состав преступления формальный: оно считается оконченным с момента незаконного помещения (водворения) лица в психиатрический стационар.

Объективная сторона преступления представлена двумя обязательными признаками: действием и местом совершения преступления. Действие (незаконном помещении в психиатрический стационар) характеризуется двумя вариантами: во-первых, в недобровольной (принудительной) госпитализации заведомо психически здорового человека вопреки его воле в психиатрический стационар как в неотложном порядке, так и по решению комиссии врачей-психиатров для его обследования и лечения; во-вторых, помещение в такой стационар лица, хотя и страдающего психическим расстройством, однако при отсутствии предусмотренных законом оснований и с нарушением предусмотренной процедуры.

Субъективная сторона характеризуется виной в форме прямого умысла. Виновный сознает, что незаконно помещает лицо в психиатрический стационар, и желает этого.

Субъектом преступления могут быть лица, достигшие 16-летнего возраста (близкие родственники потерпевшего, соседи, законные представители, заинтересованные по тем или иным соображениям в избавлении от потерпевшего), в том числе и работники медицинских учреждений.

У ч. 2 ст. 128 УК РФ предусмотрен квалифицированный состав: то же деяние, если оно совершено лицом с использованием своего служебного положения либо повлекло по неосторожности смерть потерпевшего или тяжкие последствия. В первом случае речь идет о специальном субъекте преступления - враче-психиатре, поместившем лицо в психиатрический стационар единолично либо в составе комиссии, давшей заключение о необходимости принудительной госпитализации. Если незаконные действия допустил судья, вынесший неправосудное решение, то он привлекается к уголовной ответственности по совокупности преступлений, предусмотренных ст. 128 и ст. 305 УК. Врач-психиатр, подготовивший заведомо ложное заключение, на основании которого судьей принято решение о принудительной незаконной госпитализации, несет наказание по ч. 2 ст. 128 УК РФ как исполнитель данного преступления. В случае, когда врач-психиатр или судья фабрикуют такое заключение за взятку, их действия должны быть дополнительно квалифицированы и по ст. 290 УК РФ.

Неосторожное причинение смерти при умышленном совершении указанных незаконных действий означает то, что виновный мог и должен был предвидеть наступление таких последствий либо легкомысленно рассчитывал на их предотвращение. Если такие последствия охватывались сознанием и волей виновного, то речь идет о незаконных действиях, повлекших убийство. К тяжким последствиям незаконной госпитализации следует отнести самоубийство потерпевшего, причинение тяжкого и средней тяжести вреда его здоровью и т.п.

3. Преступления против чести и достоинства личности

Клевета (ст. 129 УК РФ). Непосредственным объектом клеветы являются честь, достоинство и репутация человека.

Честь - это нравственная категория, которая означает общественное признание личности, его социальных, духовных и других качеств.

Достоинство - это самооценка собственных качеств, выражение личностной ценности человека, его способностей, мировоззрения и т.п.

Репутация - это оценка человека со стороны общества, родственников, друзей, сослуживцев, общее мнение о качествах, достоинствах и недостатках гражданина, его компетентности, способностей, коммуникабельности. Предметом клеветы являются заведомо ложные, т.е. несоответствующие действительности, сведения, распространяемые виновным. Потерпевшим может быть любое лицо (в том числе несовершеннолетний, недееспособный), а также умерший. Заявление о возбуждении уголовного дела в этих случаях подают его законные представители или родственники.

Объективную сторону этого преступления образуют активные действия, состоящие в распространении заведомо ложных сведений, которые порочат честь, достоинство и репутацию другого человека, т.е. создают у окружающих отрицательное мнение о нем. В соответствии с разъяснением Пленума Верховного Суда РФ по делам данной категории под распространением сведений, порочащих честь, достоинство и репутацию человека, следует понимать сообщение о якобы имевших место фактах хотя бы одному человеку. Порочащими признаются сведения, которые не соответствуют действительности, содержат утверждения о нарушении гражданином действующего законодательства, совершении нечестного поступка, неправильном, неэтичном поведении в личной, общественной или политической жизни, недобросовестности при осуществлении производственно-хозяйственной и предпринимательской деятельности, нарушении деловой этики или обычаев делового оборота, которые умаляют его честь и достоинство ³ .

Состав преступления по конструкции формальный. Преступление считается оконченным с момента распространения заведомо ложных сведений, порочащих другое лицо, в любой форме.

Субъективная сторона клеветы характеризуется виной в форме прямого умысла. Виновный заведомо сознает ложность сообщаемых им сведений, а также то, что распространяемые им сведения порочат честь, достоинство и репутацию другого человека, и желает предать их огласке. Мотивы могут быть самые разнообразные (месть, зависть, карьеризм, ревность и т.п.), но на квалификацию деяния они влияния не имеют.

Субъект преступления - вменяемое лицо, достигшее 16-летнего возраста.

У ч. 2 ст. 129 УК РФ предусмотрена ответственность за квалифицированный вид клеветы, содержащейся в публичном выступлении, в публично демонстрирующемся произведении или средствах массовой информации. Термин "публичное" означает, что распространение сведений совершается в общественном месте, при наличии большого количества людей.

Публично демонстрирующееся произведение - это любое по форме подачи информации и жанру произведение (книга, фильм, плакат, картина и т.д.). Под средствами массовой информации понимают газеты, журналы, листовки, радио, телевидение, сеть Интернет, с помощью которых виновный распространяет сведения, содержащие клеветнические измышления.

Наиболее опасный вид клеветы предусмотрен в ч. 3 ст. 129 УК РФ - клевета, соединенная с обвинением лица в совершении тяжкого или особо тяжкого преступления. При квалификации клеветы такого содержания, в отличие от заведомо ложного доноса, необходимо иметь в виду, что умысел виновного направлен на унижение чести, достоинства и репутации, а не на привлечение его к уголовной ответственности. Для правильного определения тяжести преступления необходимо обратиться к ст. 15 УК РФ.

Оскорбление (ст. 130 УК РФ). Непосредственным объектом оскорбления являются честь, достоинство и репутация гражданина.

Потерпевшим может быть любой человек, независимо от возраста, социального положения, национальности, вероисповедания и т.д. Если лицо в силу своего возраста или умственных способностей не в состоянии понять, что он унижен в неприличной форме, хотя это стало известно иным лицам, то состав оскорбления налицо.

Объективная сторона оскорбления заключается в действии, направленном на унижение чести, достоинства и репутации потерпевшего, выраженном в неприличной форме, т.е. противоречащей установленным правилам поведения, требованиям общечеловеческой морали и нравственности.

Унижение чести, достоинства и репутации - зачастую это дискредитация человека путем отрицательной издевательской оценки, подрыва его морального престижа, как в глазах окружающих, так и в своих собственных.

Обязательным признаком объективной стороны выступает способ унижения чести, достоинства и репутации потерпевшего - неприличная форма унижения.

Не исключается идеальная совокупность оскорбления и клеветы, совершенных как без отягчающих, так и при наличии отягчающих обстоятельств. Однако одни и те же сведения не могут одновременно являться оскорбительными и клеветническими. Совокупность соответствующих преступлений может иметь место в случаях доведения до самоубийства, вандализма, совершения некоторых преступлений против государственной (муниципальной) службы и против правосудия. В отличие от хулиганства (включая мелкое, выражающееся в оскорбительном приставании к гражданам, нецензурных выражениях в их адрес и т.д.) оскорбление обусловлено личными неприязненными отношениями между виновным и потерпевшим, а не направлено на нарушение общественного порядка.

У ч. 2 ст. 130 УК РФ предусмотрен квалифицированный вид оскорбления, содержащегося в публичном выступлении, публично демонстрирующемся произведении или средствах массовой информации. Содержание этих квалифицирующих признаков раскрыто при характеристике квалифицированного состава клеветы.

Висновок

Преступления против личности - один из наиболее опасных по объекту посягательства видов преступлений. Преступления против личности - это такие виновные противоправные деяния, которые прямо и непосредственно направлены на причинение вреда человеку, его жизни, здоровью, свободе, чести, достоинству.

В действующем Уголовном кодексе РФ последовательно проведен принцип приоритета общечеловеческих ценностей, он ориентирован на максимальное обеспечение безопасности личности, всемерную охрану жизни, здоровья, чести, достоинства, прав и свобод граждан, их неприкосновенность. Всего в УК имеют место 53 статьи, предусматривающих ответственность за данный вид преступлений (что гораздо больше, чем в предыдущем УК). Они подразделяются на 5 глав:

преступления против жизни и здоровья: убийство, доведение до самоубийства, побои, истязание и др.;

преступления против свободы, чести и достоинства личности: похищение человека, клевета, оскорбление;

преступления против половой неприкосновенности и половой свободы личности: изнасилование, развратные действия и др.;

преступления против конституционных прав и свобод человека и гражданина: нарушение равноправия граждан, нарушение неприкосновенности жилища и др.;

преступления против семьи и несовершеннолетних: торговля несовершеннолетними, подмена ребенка и др.

Однако вопросы уголовно-правовой квалификации преступлений против личности нельзя считать закрытыми. Процесс доработки соответствующего законодательства – важная прерогатива отечественного законодателя.

Список використаної літератури

1. Конституция Российской Федерации от 12.12 1993 г. //РГ, 1993 г.

2. Уголовный кодекс Российской Федерации от 13.06.96 г. № 63-ФЗ (в ред. от 2006 г.)

3. Коментар до Кримінального кодексу Російської Федерації. М., 2009г

4. Новое уголовное право России. Особлива частина. Навчальний посібник. М,2008 г.

5. Коментар до Кримінального кодексу Російської Федерації. М., 2009г.

6. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. М., 2007г.

7. Курс уголовного права: Общая часть. Т.1 /Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М.Тяжковой. М., 2002г.

8. Уголовное право России в 2-х тт. Том 2. Особлива частина. М., 2006р.

9. Російське кримінальне право. Т.2. Особенная часть /Под ред. А.І. Рарога. М, 2004г.