Загадкова російська душа в повісті Н Лєскова Зачарований мандрівник

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Миколи Семеновича Лєскова завжди цікавили характери сильних, незвичайних натур, парадоксальних у своїх проявах. Такий герой повісті "Зачарований мандрівник". Про прожитого життя Іван Северьянич Флягин оповідає попутникам з простотою і правдивістю, що межують зі сповіддю. Перед слухачами і читачами розкривається доля колишнього побіжного кріпака, блукача по землі вітчизни. Лєсков називає свого героя богатирем, порівнює з Іллею Муромцем. Богатирство простого мужика, що пройшов, не зігнувшись, крізь тяжкі випробування, має в повісті символічне значення. Герой гамує дикого коня, долає на поєдинку степового богатиря, перемагає "зеленого змія", переживає спокуса жіночими чарами; не раз, жертвуючи собою, рятує він близьких, здійснює ратний подвиг, перебуває в полоні, хрестить інородців, віщає про долю країни. Немов би весь традиційний набір давньоруської житійної літератури та фольклору, що відображає героїку ходіння людини по пристрастям життя, вмістився в життєпис Флягина.

Селянин, воїн, послушник, Іван Северьянич, подібно до свого билинному прототипу, "все життя гинув, але не загинув". Такі люди несуть у собі величезний потенціал сил. Лєсков іменує мандрівника, що йде по просторах батьківщини та історії, "зачарованим", підвладним якимось чаклунським чарам життя, які ввергають героя у драматичні події. Одне з "чарами", що мають непереможну владу над Флягина, - чарівність краси, осяють світ. Весняний пейзаж, красень кінь, російська пісня і "природи досконалість" - жінка - здатні запалити пристрасну натуру Івана Северьянич. На кінній ярмарку він захоплюється кіньми, його душа рветься до них. Ще сильніше почуття захоплення охоплює Флягина, коли він входить до шинку, де співає красуня циганка Груша. "Так, панове, мене і обдало не знаю чим, але тільки ніби настільки мені спорідненою ..." Знаменний цей епітет "споріднена" - вказує на органічний зв'язок героя з красою світу, яка знаходить в ньому проникливого цінителя. Сам ясновельможний князь визнає особливу талановитість мужика, називаючи його справжнім артистом.

Чарівність красою, не один раз виявилося причиною мандрівничі поневірянь Флягина, пояснює назву повісті. Але є в епітеті "зачарований" і інший сенс. Богатир-чорноризець пояснює мінливості своєї долі містично: мати обіцяла віддати сина Богові, а Іван намагався самовладно порушити материнську клятву. Він "перше саме покликання спростував", не пішовши в монастир, обравши мирської шлях. Проте містичні чари, не даючи загинути, привели його в Божу обитель - монастир. І тим не менш флягінское містичне осмислення власної долі відкидається Лєсковим. Коли Іван Северьянич намагається дати надприродне пояснення свого приходу в ченці, читачеві пригадуються власні слова героя, що суперечать висновку і оголюють гірку правду: старіючий мандрівник залишився без даху і їжі, йому просто подітися було нікуди. Письменник протиставляє флягінскому розуміння влади фатальних почав своє, що складається з обліку прозаїчно-буденних мотивувань поворотів у біографії героя. Фатальні початку - це сили соціального тиску та їх відбиток на особистості російського простолюдина. Епітет "зачарований" у своєму другому значенні є соціально-історичної метафорою.

Лєсков побачив і показав російський національний характер в знаменний момент його історії. З одного боку, віра самобутніх шукачів правди в обумовленість шляху не узгоджується з їх активністю і руйнується нею. З іншого боку, у випробуваннях життя герой, почуття якого переважали над інтелектом, виробляє свідому волю до історичної дії. Бунтарське початок, які штовхали Івана Северьянич до імпульсивних вчинків, зливається з усвідомленим прагненням впливати на хід подій. "Мені за народ дуже померти хочеться" - формула підсумку півстолітнього шляху сучасного автору Іллі Муромця. Герой Лєскова піднімається до духовної роботи самооцінки, жадає морально "вдосконалитися". Вся його сповнена протиріч сповідь-роздум свідчить про важкий становленні нового народної самосвідомості. Духовні шукання "зачарованих мандрівників" і їх жага діяльності виступають як внутрішні стимули саморуху народу. Традиційне вихваляння народного героя не приваблювало Лєскова. Останньою фразою повісті він охарактеризував Флягина не тільки як "просту душу", але і як "немовля", вважаючи, що народу має бути ще позбавлення від рис "дитинства", інфантильності, обумовлених все тими ж чарами минулого. "Оповідання свого минулого він сповідав з усією відвертістю своєю простою душі, а провещанія його залишаються до часу в руці тримає долі свої від розумних і розумних і тільки іноді відкриває їх немовлятам". Тисячу разів правий був Лєсков у визначенні рис національного російського характеру.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
10.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Загадкова російська душа в повісті Н З Лєскова Зачарований мандрівник
Лєсков н. с. - Загадкова російська душа в повісті н. с. Лєскова зачарований мандрівник
Іван Флягин в повісті Лєскова Зачарований мандрівник
Лєсков н. с. - Росія в повісті н. с. Лєскова зачарований мандрівник
Традиції фольклору та давньоруської літератури в повісті Н З Лєскова Зачарований мандрівник
Лєсков н. с. - Образ Івана Флягина в повісті н. с. Лєскова зачарований мандрівник
Зачарований мандрівник НС Лєскова
Зачарований мандрівник найзначніший герой Н С Лєскова
Лєсков н. с. - Зачарований мандрівник найзначніший герой н. с. Лєскова
© Усі права захищені
написати до нас