ЗМІСТ
ВСТУП
1. Структура спортивно-педагогічної діяльності
2. Творчість у діяльності вчителя
ВИСНОВОК
Список використаної літератури
ВСТУП
Фізичне виховання дітей є педагогічною системою фізичного вдосконалення дитини. Значення фізичного виховання школярів обумовлено потребами держави в підготовці здорового, всебічно фізично розвиненого, працездатного підростаючого покоління до повноцінного виконання функцій громадянина сучасного суспільства.
Включення фізичного виховання обов'язковою частиною в єдину систему навчально-виховної роботи загальноосвітньої школи забезпечує можливість взаємовикористання засобів і методів всіх сторін системи виховання (фізичного, розумового, морального, естетичного і трудового).
При визначенні завдань фізичного виховання враховується не тільки його специфіка, але й місце і функції в загальній системі виховання та освіти.
Загальні завдання фізичного виховання школярів при постановці та вирішенні їх у реальному навчально-виховному процесі підлягають конкретизації у відповідності з віковими особливостями піддослідних, специфікою змісту навчального матеріалу, етапами навчання і виховання.
Успішність вирішення всього різноманіття завдань фізичного виховання школярів вимагає зусиль педагогічного колективу школи, забезпечують у взаємодії найбільший педагогічний ефект.
Основними ознаками визначених форм організації занять є наявність кваліфікованого педагогічного керівництва; визначається навчальною програмою зміст уроку з установкою на рішення системи спадкоємних педагогічних завдань; обгрунтована структура і чітко обмежені часові рамки; обов'язкова оцінка результатів діяльності; систематичність проведення занять за стабільним розкладом; відносно стабільний і однорідний за віком і підготовленості складу займаються. Наявність перерахованих ознак робить урок найбільш економною і ефективною формою організації систематичних занять.
У даній роботі розглядається структура спортивно-педагогічної діяльності.
1. Структури СПОРТИВНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У змісті спортивно-педагогічної діяльності викладача умовно виділяють три взаємопов'язані компоненти, кожен з яких включає в себе однорідні за функціональної спрямованості більш дрібні елементи цього змісту:
1. Навчальний матеріал, представлений конкретним складом фізичних вправ і пов'язаних з ними знань. Будучи об'єктом вивчення, фізичні вправи висловлюють специфіку освітньої сутності уроку фізичного виховання, його предметний зміст.
2. Організаційно-управлінська та контролює діяльність педагога: постановка завдань уроку, пояснення навчальних завдань, показ зразків практичних дій, надання допомоги і страховки, зауваження і вказівки коригуючого характеру; дії з підготовки та прибирання місць занять, роздачі та збору інвентаря; керівництво займаються на місці виконання навчальних завдань (розташування, порядок виконання, переміщення); організація взаємоконтролю і взаимоанализа дій учнів; спостереження, оцінка і облік успішності; виклад домашнього завдання і підведення підсумків уроку. Реалізація кожного з елементів діяльності педагога супроводжується виховними впливами на особистість займаються і рішенням оздоровчих завдань.
3. Навчально-пізнавальна діяльність учнів: сприйняття і осмислення дидактичних завдань; уявне складання і подальша реалізація проекту рішення конкретних завдань; саморегуляція навчально-пізнавальної діяльності на основі коригувальних вказівок вчителя і самооцінки виконання навчальних завдань. Результати навчально-пізнавальної діяльності займаються служать головним критерієм оцінки якості проведення уроку.
Одним з основних елементів спортивно-педагогічної діяльності є грамотна побудова уроку фізичного виховання. Підкоряючись загальним положенням про урок фізичного виховання, шкільний урок має особливостями, зумовленими віковими можливостями учнів різних класів, змістом навчальних програм і комплексністю вирішення педагогічних завдань, місцем кожного уроку в ряду інших загальноосвітніх уроків і в режимі навчального дня. Все це вимагає дотримання низки вимог до методики шкільного уроку.
Структура уроку фізичного виховання - це дидактично обгрунтоване співвідношення і послідовність розташування у часових рамках уроку елементів його змісту. Структура забезпечує внутрішню функціональну зв'язок всіх елементів, а отже, і найбільшу продуктивність їх взаємодії у вирішенні намічених завдань. Основними структурними одиницями уроку є елементи його змісту у вигляді взаємообумовлених дій педагога і учнів. Ці дії виражаються в двох проявах: зовнішніх і внутрішніх. Зовнішні прояви відображають змістовно-організаційну сутність навчально-виховного процесу і візуально наблюдаеми: пред'явлення педагогом різних видів навчальної інформації в мовному вираженні, наочному об'єкті, моторному дії; застосування вчителем методів і методичних прийомів навчання, виховання і організації займаються і пр. Однією з відмінних рис уроку фізкультури є варіативність його структури. Вона зумовлена необхідністю врахування дидактичних завдань і специфіки змісту, вікових можливостей і рівня готовності займаються до засвоєння навчального матеріалу.
Оволодіння фізичними вправами вимагає організації активної рухової діяльності учнів у відповідності з певними психологічними і фізіологічними закономірностями. Облік цих закономірностей обумовлює виділення у структурі уроку трьох функціонально пов'язаних складових частин (ввідно-підготовчої, основної, заключної), які є найбільшими його структурними одиницями. Послідовність розташування цих частин відображає закономірності зміни працездатності організму під впливом фізичного навантаження, а тому стабільна для будь-якого типу уроку. Тривалість кожної частини можна варіювати залежно від віку займаються, рівня їх підготовленості і конкретних завдань уроку.
Ввідно-підготовча частина уроку забезпечує передумови для продуктивної діяльності займаються в основній частині. Завдання і зміст:
а) початкова організація займається (побудова, рапорт про готовність до занять, стройові вправи на місці);
б) створення цільової установки (повідомлення завдань уроку);
в) забезпечення сприятливого психічного та емоційного стану (виконання вправ фронтально, з використанням дрібного інвентарю або ігрового методу);
г) спільне розігрівання, поступове втягування і помірна активізація функцій організму (виконання засвоєних раніше або піддаються швидкому оволодінню нескладних фізичних вправ, різних сполучень ходьби, бігу, підскоків з поступово зростаючою, але помірним навантаженням);
д) забезпечення вирішення специфічних завдань основної частини уроку (підводять і підготовчі вправи до основної частини уроку).
Основна частина уроку призначена для поглибленого вирішення освітніх, виховних та оздоровчих завдань, передбачених навчальною програмою та планом уроку:
а) загальне та спеціальне розвиток опорно-рухового апарату, вдосконалення функціональних можливостей організму;
б) навчання техніці вправ з метою розвитку здатності управляти рухами власного тіла;
в) формування спеціальних знань;
г) розвиток основних і спеціальних рухових якостей;
д) виховання моральних, інтелектуальних і вольових якостей.
Зміст цієї частини уроку визначається навчальним матеріалом програми.
Заключна частина уроку має на меті приведення організму в оптимальний для подальшої діяльності функціональний стан і створення установки на цю діяльність. Типові завдання і зміст:
а) зниження фізіологічного збудження і зайвої напруги окремих груп м'язів (різні варіанти пересувань з поступовим зниженням темпу, вправи на розслаблення м'язів і на поставу);
б) регулювання емоційного стану (заспокійливі рухливі ігри, вправи на увагу);
в) підведення підсумків уроку з оцінкою вчителем і самооцінкою результатів діяльності займаються;
г) повідомлення домашнього завдання.
Підготовка до уроку. Повноцінне вирішення комплексу педагогічних завдань уроку можливе лише при ретельній підготовці самого уроку, вчителя до його проведення та школярів до участі в ньому. Умовно виділені сторони підготовки органічно пов'язані, і чільна роль у їх реалізації належить вчителю.
У підготовці уроку розрізняють два послідовні етапи. Мета першого етапу: визначення оптимального варіанту змісту та побудови уроку: уточнення сформульованих в четвертний плані навчально-виховних та оздоровчих завдань; розробка змісту уроку з урахуванням результатів попередніх занять; визначення системи навчальних завдань і дозування вправ; вибір методів і методичних прийомів, адекватних завданням і змісту уроку; визначення способів зворотного зв'язку (опитування, перевірка виконання і т. п.) на будь-якому з етапів уроку, критеріїв оцінки якості роботи; визначення способів і напрямків пересувань в залі (на навчальній площадці); підбір дидактичного матеріалу (наочних посібників, навчальних карток і т. п.), інвентарю та обладнання, визначення місця і методики їх використання в уроці; розподіл навчального часу між конкретними видами діяльності вчителя та учнів; визначення раціональної структури уроку, послідовності дій вчителя; розробка змісту домашніх завдань. Кінцеві результати планування фіксуються в конспекті уроку, який оформляється відповідно до встановлених вимог. Другий етап підготовки до уроку виражається у практичних діях з оформлення місць виконання навчальних завдань, визначення зон розташування інвентарю та обладнання, розстановці снарядів. Попередньо перевіряється технічна справність снарядів, дрібного інвентарю, місць приземлення в секторах для стрибків, стан матів, бігових доріжок і покриття ігрових майданчиків. Особлива увага приділяється перевірці міцності кріплення гімнастичних снарядів. Місця розташування роздавального інвентарю і дидактичного матеріалу повинні виключати невиправдані втрати часу при їх використанні.
Підготовка самого вчителя включає: вивчення спеціальної методичної літератури (посібників, монографій, журнальних статей) з теми уроку з метою використання досягнень педагогічної науки і практики; написання конспекту уроку; особисту рухову підготовку (пробне виконання необхідних фізичних вправ, прийомів страховки і допомоги); мовну підготовку (самоперевірка в інтонаціях і розставлених смислових акцентів у вимові команд, підрахунку, описі правил гри, викладі розповіді чи розмови і т. д.).
Підготовка учнів передбачає: попереднє ознайомлення їх з головними завданнями, спрямованістю і особливостями змісту майбутнього уроку; виконання «випереджальних» домашніх завдань (підготовчих або однотипних за структурою вправ, читання літератури по майбутній темі), виготовлення дидактичного матеріалу, який знадобиться на уроці; підготовку власного (наприклад, лижного) інвентарю до уроку; інструктивно-методичну підготовку вчителем помічників-груповода, суддів, контролерів і т. п.
Організаційне забезпечення уроку. До організаційних заходів належать: створення санітарно-гігієнічних умов, матеріально-технічне забезпечення уроку; розміщення та переміщення учнів у залі (на майданчику); організаційно-методичні форми навчальної діяльності, організація роботи помічників вчителя і тимчасово звільнених, але присутніх на уроці учнів.
Створення санітарно-гігієнічних умов передбачає весь комплекс заходів, що забезпечують оздоровчий ефект від занять фізичними вправами і попереджуючих травматизм (провітрювання і вологе прибирання роздягалень і залу, підготовка інвентарю, обладнання, бігових доріжок, стрибкових ям, ігрових майданчиків тощо). Доцільно також заздалегідь призначити відповідальних (чергові, старші в підгрупах, тимчасово звільнені від занять і ін.) Для підтримки відповідних умов доцільно призначати чергових iз числа тимчасово звільнених і займаються.
Створення матеріально-технічних умов передбачає забезпечення навчально-виховного процесу такою кількістю обладнання, інвентарю та місць виконання навчальних завдань, яке гарантувало б повноцінне вирішення всього комплексу завдань при оптимальній щільності уроку.
Розміщення учнів повинні забезпечувати умови для оперативного управління їх діями, для повноцінного сприйняття ними інформації вчителі, якісного виконання навчальних завдань, взаимоанализа і оцінки дій товаришів, взаємодопомоги і страховки тощо Варіювання способів побудови, перестроювань і переміщень, підвищуючи емоційний фон і активізуючи учнів, сприяє розвитку орієнтування в часі і просторі, формування навичок групових дій, свідомої дисципліни та організованості.
Планування навчальної діяльності.
Основними документами планування є план-графік черговості проходження програмного матеріалу в навчальному році та планування навчально-виховного процесу на уроках, яке здійснюється у формах поурочних четвертних планів і конспектів (планів) окремих уроків.
Річний план-графік черговості проходження програмного матеріалу складається для кожної паралелі класів.
Поурочний четвертний план являє собою послідовне виклад змісту кожного уроку навчальної чверті. Він складається на підставі річного графіка проходження програмного матеріалу з урахуванням реального ходу навчальної роботи в попередніх чвертях.
Розробка плану на чверть починається з формулювання навчально-виховних завдань. Спочатку визначаються стрижневі завдання навчально-виховного процесу в даній чверті.
Визначення та планування завдань навчання. Розділ програми під назвою "Навички, вміння, розвиток рухових якостей» включає види фізичних вправ, багато з яких вивчаються послідовно в декількох класах. У зв'язку з цим, щоб визначити стрижневу завдання навчання рухових дій на навчальну чверть, необхідно виявити знання, вміння і фізичні якості, якими володіють учні перед вивченням нового матеріалу, а потім ознайомитися з програмою по всіх років навчання, щоб встановити, які рухові дії були вивчені в попередні роки і які будуть вивчатися в наступні. Послідовність викладу матеріалу в програмі по всіх класах дозволить визначити стрижневу задачу навчання та намітити вимоги до техніки досліджуваного вправи в даному навчальному році з урахуванням змісту програми наступних класів.
Визначивши стрижневу завдання на чверть, для її вирішення необхідно сформулювати приватні завдання, відповідно до яких розробляються основні засоби та шляхи їх вирішення.
Визначення та планування оздоровчих завдань. Можливі різні шляхи вирішення цих завдань. Один шлях - розподіл по уроків приватних освітніх завдань з урахуванням характеру впливу на організм засобів і методів, використовуваних для їх вирішення. Інший шлях - включення в урок спеціальних загальнорозвиваючих вправ і рухливих ігор, що компенсують недостатній оздоровчий ефект деяких вправ з освітньою спрямованістю. Поряд з постійно діючими оздоровчими завданнями можуть визначатися і завдання на відносно короткий період часу (серію уроків, навчальну чверть або рік). Підставою для постановки таких завдань можуть стати дані фізичного стану і підготовленості школярів, умов навчання і побуту та їх можливих негативних впливів. Планування розвитку фізичних здібностей передбачає врахування нормативних вимог навчальної програми і показників фізичної підготовленості. Для цього необхідно:
Визначення та планування завдань фізичного виховання з професійною спрямованістю
Визначення та планування виховних завдань. Підставою для постановки конкретних виховних завдань (наприклад, на навчальну чверть) можуть стати дані спостережень за поведінкою учнів, бесід з ними та вчителями школи, а також аналіз вікових особливостей та рівня вихованості займаються.
ВСТУП
1. Структура спортивно-педагогічної діяльності
2. Творчість у діяльності вчителя
ВИСНОВОК
Список використаної літератури
ВСТУП
Фізичне виховання дітей є педагогічною системою фізичного вдосконалення дитини. Значення фізичного виховання школярів обумовлено потребами держави в підготовці здорового, всебічно фізично розвиненого, працездатного підростаючого покоління до повноцінного виконання функцій громадянина сучасного суспільства.
Включення фізичного виховання обов'язковою частиною в єдину систему навчально-виховної роботи загальноосвітньої школи забезпечує можливість взаємовикористання засобів і методів всіх сторін системи виховання (фізичного, розумового, морального, естетичного і трудового).
При визначенні завдань фізичного виховання враховується не тільки його специфіка, але й місце і функції в загальній системі виховання та освіти.
Загальні завдання фізичного виховання школярів при постановці та вирішенні їх у реальному навчально-виховному процесі підлягають конкретизації у відповідності з віковими особливостями піддослідних, специфікою змісту навчального матеріалу, етапами навчання і виховання.
Успішність вирішення всього різноманіття завдань фізичного виховання школярів вимагає зусиль педагогічного колективу школи, забезпечують у взаємодії найбільший педагогічний ефект.
Основними ознаками визначених форм організації занять є наявність кваліфікованого педагогічного керівництва; визначається навчальною програмою зміст уроку з установкою на рішення системи спадкоємних педагогічних завдань; обгрунтована структура і чітко обмежені часові рамки; обов'язкова оцінка результатів діяльності; систематичність проведення занять за стабільним розкладом; відносно стабільний і однорідний за віком і підготовленості складу займаються. Наявність перерахованих ознак робить урок найбільш економною і ефективною формою організації систематичних занять.
У даній роботі розглядається структура спортивно-педагогічної діяльності.
1. Структури СПОРТИВНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У змісті спортивно-педагогічної діяльності викладача умовно виділяють три взаємопов'язані компоненти, кожен з яких включає в себе однорідні за функціональної спрямованості більш дрібні елементи цього змісту:
1. Навчальний матеріал, представлений конкретним складом фізичних вправ і пов'язаних з ними знань. Будучи об'єктом вивчення, фізичні вправи висловлюють специфіку освітньої сутності уроку фізичного виховання, його предметний зміст.
2. Організаційно-управлінська та контролює діяльність педагога: постановка завдань уроку, пояснення навчальних завдань, показ зразків практичних дій, надання допомоги і страховки, зауваження і вказівки коригуючого характеру; дії з підготовки та прибирання місць занять, роздачі та збору інвентаря; керівництво займаються на місці виконання навчальних завдань (розташування, порядок виконання, переміщення); організація взаємоконтролю і взаимоанализа дій учнів; спостереження, оцінка і облік успішності; виклад домашнього завдання і підведення підсумків уроку. Реалізація кожного з елементів діяльності педагога супроводжується виховними впливами на особистість займаються і рішенням оздоровчих завдань.
3. Навчально-пізнавальна діяльність учнів: сприйняття і осмислення дидактичних завдань; уявне складання і подальша реалізація проекту рішення конкретних завдань; саморегуляція навчально-пізнавальної діяльності на основі коригувальних вказівок вчителя і самооцінки виконання навчальних завдань. Результати навчально-пізнавальної діяльності займаються служать головним критерієм оцінки якості проведення уроку.
Одним з основних елементів спортивно-педагогічної діяльності є грамотна побудова уроку фізичного виховання. Підкоряючись загальним положенням про урок фізичного виховання, шкільний урок має особливостями, зумовленими віковими можливостями учнів різних класів, змістом навчальних програм і комплексністю вирішення педагогічних завдань, місцем кожного уроку в ряду інших загальноосвітніх уроків і в режимі навчального дня. Все це вимагає дотримання низки вимог до методики шкільного уроку.
Структура уроку фізичного виховання - це дидактично обгрунтоване співвідношення і послідовність розташування у часових рамках уроку елементів його змісту. Структура забезпечує внутрішню функціональну зв'язок всіх елементів, а отже, і найбільшу продуктивність їх взаємодії у вирішенні намічених завдань. Основними структурними одиницями уроку є елементи його змісту у вигляді взаємообумовлених дій педагога і учнів. Ці дії виражаються в двох проявах: зовнішніх і внутрішніх. Зовнішні прояви відображають змістовно-організаційну сутність навчально-виховного процесу і візуально наблюдаеми: пред'явлення педагогом різних видів навчальної інформації в мовному вираженні, наочному об'єкті, моторному дії; застосування вчителем методів і методичних прийомів навчання, виховання і організації займаються і пр. Однією з відмінних рис уроку фізкультури є варіативність його структури. Вона зумовлена необхідністю врахування дидактичних завдань і специфіки змісту, вікових можливостей і рівня готовності займаються до засвоєння навчального матеріалу.
Оволодіння фізичними вправами вимагає організації активної рухової діяльності учнів у відповідності з певними психологічними і фізіологічними закономірностями. Облік цих закономірностей обумовлює виділення у структурі уроку трьох функціонально пов'язаних складових частин (ввідно-підготовчої, основної, заключної), які є найбільшими його структурними одиницями. Послідовність розташування цих частин відображає закономірності зміни працездатності організму під впливом фізичного навантаження, а тому стабільна для будь-якого типу уроку. Тривалість кожної частини можна варіювати залежно від віку займаються, рівня їх підготовленості і конкретних завдань уроку.
Ввідно-підготовча частина уроку забезпечує передумови для продуктивної діяльності займаються в основній частині. Завдання і зміст:
а) початкова організація займається (побудова, рапорт про готовність до занять, стройові вправи на місці);
б) створення цільової установки (повідомлення завдань уроку);
в) забезпечення сприятливого психічного та емоційного стану (виконання вправ фронтально, з використанням дрібного інвентарю або ігрового методу);
г) спільне розігрівання, поступове втягування і помірна активізація функцій організму (виконання засвоєних раніше або піддаються швидкому оволодінню нескладних фізичних вправ, різних сполучень ходьби, бігу, підскоків з поступово зростаючою, але помірним навантаженням);
д) забезпечення вирішення специфічних завдань основної частини уроку (підводять і підготовчі вправи до основної частини уроку).
Основна частина уроку призначена для поглибленого вирішення освітніх, виховних та оздоровчих завдань, передбачених навчальною програмою та планом уроку:
а) загальне та спеціальне розвиток опорно-рухового апарату, вдосконалення функціональних можливостей організму;
б) навчання техніці вправ з метою розвитку здатності управляти рухами власного тіла;
в) формування спеціальних знань;
г) розвиток основних і спеціальних рухових якостей;
д) виховання моральних, інтелектуальних і вольових якостей.
Зміст цієї частини уроку визначається навчальним матеріалом програми.
Заключна частина уроку має на меті приведення організму в оптимальний для подальшої діяльності функціональний стан і створення установки на цю діяльність. Типові завдання і зміст:
а) зниження фізіологічного збудження і зайвої напруги окремих груп м'язів (різні варіанти пересувань з поступовим зниженням темпу, вправи на розслаблення м'язів і на поставу);
б) регулювання емоційного стану (заспокійливі рухливі ігри, вправи на увагу);
в) підведення підсумків уроку з оцінкою вчителем і самооцінкою результатів діяльності займаються;
г) повідомлення домашнього завдання.
Підготовка до уроку. Повноцінне вирішення комплексу педагогічних завдань уроку можливе лише при ретельній підготовці самого уроку, вчителя до його проведення та школярів до участі в ньому. Умовно виділені сторони підготовки органічно пов'язані, і чільна роль у їх реалізації належить вчителю.
У підготовці уроку розрізняють два послідовні етапи. Мета першого етапу: визначення оптимального варіанту змісту та побудови уроку: уточнення сформульованих в четвертний плані навчально-виховних та оздоровчих завдань; розробка змісту уроку з урахуванням результатів попередніх занять; визначення системи навчальних завдань і дозування вправ; вибір методів і методичних прийомів, адекватних завданням і змісту уроку; визначення способів зворотного зв'язку (опитування, перевірка виконання і т. п.) на будь-якому з етапів уроку, критеріїв оцінки якості роботи; визначення способів і напрямків пересувань в залі (на навчальній площадці); підбір дидактичного матеріалу (наочних посібників, навчальних карток і т. п.), інвентарю та обладнання, визначення місця і методики їх використання в уроці; розподіл навчального часу між конкретними видами діяльності вчителя та учнів; визначення раціональної структури уроку, послідовності дій вчителя; розробка змісту домашніх завдань. Кінцеві результати планування фіксуються в конспекті уроку, який оформляється відповідно до встановлених вимог. Другий етап підготовки до уроку виражається у практичних діях з оформлення місць виконання навчальних завдань, визначення зон розташування інвентарю та обладнання, розстановці снарядів. Попередньо перевіряється технічна справність снарядів, дрібного інвентарю, місць приземлення в секторах для стрибків, стан матів, бігових доріжок і покриття ігрових майданчиків. Особлива увага приділяється перевірці міцності кріплення гімнастичних снарядів. Місця розташування роздавального інвентарю і дидактичного матеріалу повинні виключати невиправдані втрати часу при їх використанні.
Підготовка самого вчителя включає: вивчення спеціальної методичної літератури (посібників, монографій, журнальних статей) з теми уроку з метою використання досягнень педагогічної науки і практики; написання конспекту уроку; особисту рухову підготовку (пробне виконання необхідних фізичних вправ, прийомів страховки і допомоги); мовну підготовку (самоперевірка в інтонаціях і розставлених смислових акцентів у вимові команд, підрахунку, описі правил гри, викладі розповіді чи розмови і т. д.).
Підготовка учнів передбачає: попереднє ознайомлення їх з головними завданнями, спрямованістю і особливостями змісту майбутнього уроку; виконання «випереджальних» домашніх завдань (підготовчих або однотипних за структурою вправ, читання літератури по майбутній темі), виготовлення дидактичного матеріалу, який знадобиться на уроці; підготовку власного (наприклад, лижного) інвентарю до уроку; інструктивно-методичну підготовку вчителем помічників-груповода, суддів, контролерів і т. п.
Організаційне забезпечення уроку. До організаційних заходів належать: створення санітарно-гігієнічних умов, матеріально-технічне забезпечення уроку; розміщення та переміщення учнів у залі (на майданчику); організаційно-методичні форми навчальної діяльності, організація роботи помічників вчителя і тимчасово звільнених, але присутніх на уроці учнів.
Створення санітарно-гігієнічних умов передбачає весь комплекс заходів, що забезпечують оздоровчий ефект від занять фізичними вправами і попереджуючих травматизм (провітрювання і вологе прибирання роздягалень і залу, підготовка інвентарю, обладнання, бігових доріжок, стрибкових ям, ігрових майданчиків тощо). Доцільно також заздалегідь призначити відповідальних (чергові, старші в підгрупах, тимчасово звільнені від занять і ін.) Для підтримки відповідних умов доцільно призначати чергових iз числа тимчасово звільнених і займаються.
Створення матеріально-технічних умов передбачає забезпечення навчально-виховного процесу такою кількістю обладнання, інвентарю та місць виконання навчальних завдань, яке гарантувало б повноцінне вирішення всього комплексу завдань при оптимальній щільності уроку.
Розміщення учнів повинні забезпечувати умови для оперативного управління їх діями, для повноцінного сприйняття ними інформації вчителі, якісного виконання навчальних завдань, взаимоанализа і оцінки дій товаришів, взаємодопомоги і страховки тощо Варіювання способів побудови, перестроювань і переміщень, підвищуючи емоційний фон і активізуючи учнів, сприяє розвитку орієнтування в часі і просторі, формування навичок групових дій, свідомої дисципліни та організованості.
Планування навчальної діяльності.
Основними документами планування є план-графік черговості проходження програмного матеріалу в навчальному році та планування навчально-виховного процесу на уроках, яке здійснюється у формах поурочних четвертних планів і конспектів (планів) окремих уроків.
Річний план-графік черговості проходження програмного матеріалу складається для кожної паралелі класів.
Поурочний четвертний план являє собою послідовне виклад змісту кожного уроку навчальної чверті. Він складається на підставі річного графіка проходження програмного матеріалу з урахуванням реального ходу навчальної роботи в попередніх чвертях.
Розробка плану на чверть починається з формулювання навчально-виховних завдань. Спочатку визначаються стрижневі завдання навчально-виховного процесу в даній чверті.
Визначення та планування завдань навчання. Розділ програми під назвою "Навички, вміння, розвиток рухових якостей» включає види фізичних вправ, багато з яких вивчаються послідовно в декількох класах. У зв'язку з цим, щоб визначити стрижневу завдання навчання рухових дій на навчальну чверть, необхідно виявити знання, вміння і фізичні якості, якими володіють учні перед вивченням нового матеріалу, а потім ознайомитися з програмою по всіх років навчання, щоб встановити, які рухові дії були вивчені в попередні роки і які будуть вивчатися в наступні. Послідовність викладу матеріалу в програмі по всіх класах дозволить визначити стрижневу задачу навчання та намітити вимоги до техніки досліджуваного вправи в даному навчальному році з урахуванням змісту програми наступних класів.
Визначивши стрижневу завдання на чверть, для її вирішення необхідно сформулювати приватні завдання, відповідно до яких розробляються основні засоби та шляхи їх вирішення.
Визначення та планування оздоровчих завдань. Можливі різні шляхи вирішення цих завдань. Один шлях - розподіл по уроків приватних освітніх завдань з урахуванням характеру впливу на організм засобів і методів, використовуваних для їх вирішення. Інший шлях - включення в урок спеціальних загальнорозвиваючих вправ і рухливих ігор, що компенсують недостатній оздоровчий ефект деяких вправ з освітньою спрямованістю. Поряд з постійно діючими оздоровчими завданнями можуть визначатися і завдання на відносно короткий період часу (серію уроків, навчальну чверть або рік). Підставою для постановки таких завдань можуть стати дані фізичного стану і підготовленості школярів, умов навчання і побуту та їх можливих негативних впливів. Планування розвитку фізичних здібностей передбачає врахування нормативних вимог навчальної програми і показників фізичної підготовленості. Для цього необхідно:
Визначення та планування завдань фізичного виховання з професійною спрямованістю
Визначення та планування виховних завдань. Підставою для постановки конкретних виховних завдань (наприклад, на навчальну чверть) можуть стати дані спостережень за поведінкою учнів, бесід з ними та вчителями школи, а також аналіз вікових особливостей та рівня вихованості займаються.
Конкретні виховні завдання можуть бути визначені і в підсумку зіставлення вимог навчальної програми з рівнем вольових якостей займаються. Визначивши загальну виховне завдання на чверть, слід: 1) намітити приватні задачі; 2) розробити шляхи їх вирішення; 3) визначити, які кошти і методи вирішення освітніх завдань і завдань фізичного розвитку створюють передумови для одночасного вирішення виховних завдань.
Технологія складання поурочного четвертного плану. Після певних завдань і відповідного навчального матеріалу необхідно розподілити їх по уроках чверті. Ефективність цієї операції буде залежати від уміння вчителя урівняти складність досліджуваного рухової дії з можливостями учнів та умовами, в яких буде протікати навчальний процес.
Розробка змісту конспекту уроку. Після того як уточнено комплекс навчально-виховних завдань уроку, необхідно визначити склад навчального матеріалу, враховуючи при цьому, щоб підібрані вправи забезпечували вирішення всіх намічених завдань уроку. Потім у змісті уроку треба виділити найсуттєвіше. Саме в цьому полягає найважливіший елемент оптимізації. Для цього обираються ті вправи, які приведуть до формування необхідних умінь і одночасно (сполученої) дозволять удосконалити фізичні здібності і виховувати моральні якості учнів. З урахуванням сказаного при розробці змісту уроку рекомендується діяти в такій послідовності: 1) визначити засоби та методичні прийоми вирішення кожного завдання навчання рухових дій; 2) визначити теоретичні відомості, які слід повідомити учням на даному уроці; 3) намітити місце і уточнити шляхи вирішення запланованих на даний урок завдань вдосконалення фізичного розвитку та зміцнення здоров'я; якщо необхідно, то підібрати додаткові кошти; 4) розподілити в уроці всі навчальні завдання з урахуванням динаміки працездатності займаються; 5) проаналізувати намічені засоби та методи з тим, щоб визначити їх ефективність для вирішення завдань морального, трудового та естетичного виховання; якщо необхідно, то підібрати Додаткові кошти; 6) розробити методи організації навчальної діяльності, а також намітити необхідне обладнання, інвентар та допомоги; 7) визначити критерії та форми оцінювання результатів навчальної праці.
Спочатку розробляється основна частина уроку, а потім вже сходячи з особливостей її змісту - вступна і заключна.
Оформлення конспекту уроку. Основні елементи форми конспекту уроку наступні. У заголовній частині конспекту вказується номер уроку з четвертний планом, дата його проведення і клас. Далі перераховується спільні завдання уроку. У разі необхідності тут же вказується місце проведення заняття, необхідний інвентар, і технічні засоби навчання, використовувана література. У першій колонці перераховуються приватні задачі, причому в послідовності, в якій вони будуть вирішуватися. У другій колонці описуються засоби вирішення кожного приватної завдання (комплекси фізичних вправ, зміст ігор та естафет, смуги перешкод, теоретичні відомості і т. д.). У колонці «Дозування» позначаються кількість повторень, інтенсивність і тривалість завдань. У колонці «Методичні прийоми" відображаються конкретні способи вирішення кожного приватної завдання: прийоми викладання та навчання, способи вдосконалення фізичних і моральних якостей дитини, а також форми організації навчальної діяльності.
Розподіл плану уроку на частини може бути позначено підзаголовком у колонці «Засоби» або загальними розділовими лініями з зазначенням тривалості частини в колонці «Дозування». Розробка настільки докладного конспекту вельми трудомістка, але вона необхідна для пізнання закономірностей навчально-виховного процесу в уроці. З придбанням педагогічного досвіду вчитель, як правило, користується в роботі менше докладними конспектами, наприклад, у них можуть бути відсутні «Приватні завдання». Однак колонка «Методичні прийоми» як відображення підготовки вчителя до конкретного уроку завжди будуть присутні, хоча й у скороченому вигляді.
Контроль за результатами навчальної діяльності. Успішність навчально-пізнавальної діяльності значною мірою зумовлена своєчасністю і систематичністю контролю, об'єктивністю оцінки кількісних і якісних показників засвоєння навчального матеріалу, повнотою обліку підсумків роботи за певний період часу.
Зміст контролю визначається специфікою навчального предмета та навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці, а також дидактичними завданнями окремих етапів навчально-виховного процесу. Контроль забезпечує обмін інформацією між вчителем і учнями про результати їх спільної праці. Вчитель отримує інформацію про якісні та кількісні результати засвоєння учнями навчального матеріалу на основі спостережень за їх діями та опитування. Від вчителя до учнів інформація передається у вигляді аргументованих оцінок можна побачити дій, констатації помилок і роз'яснення шляхів їх виправлення. Все це дозволяє вчителю своєчасно уточнювати засоби і методи педагогічних впливів, а учням - коригувати свої дії із засвоєння навчального матеріалу.
На різних етапах навчально-виховного процесу використовуються під взаимоподчиненность послідовності різні види контролю.
Попередній контроль призначений для визначення готовності учнів до засвоєння нового навчального матеріалу або до виконання нормативних вимог навчальної програми. Він проводиться на вступних уроках перед вивченням конкретної теми чи розділу програми. Попередній контроль може проводитися у вигляді випробування в полегшеному варіанті. Дані такого контролю дозволяють уточнити навчальні завдання, засоби та методи їх вирішення.
Поточний контроль проводиться на кожному уроці для визначення результативності навчання та оперативного управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів. Це дозволяє дотримати послідовність у вирішенні завдань і дає можливість учням оцінювати свої успіхи і невдачі.
Підсумковий контроль необхідний для виявлення кінцевих результатів навчальної роботи з теми, розділу навчальної програми за чверть (півріччя), навчальний рік. Його підсумки служать основним показником якості діяльності учнів і вчителя. Основним методом контролю є тестування.
Взаємне порівняння результатів тестування в попередньому, поточному та підсумковому контролі, а також зіставлення їх з нормативами шкільної програми дозволяє судити про ступінь рішення відповідних навчальних завдань, про зрушення у фізичній підготовленості школярів за відповідний період. А це полегшує диференціювання засобів і методів фізичного виховання і підвищує об'єктивність оцінки результатів навчальної роботи.
2. ТВОРЧІСТЬ У ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ФІЗКУЛЬТУРИ
В управлінні діяльністю учнів на уроці важливе значення має вміння вчителя, застосовуючи творчий підхід, створювати оптимальний емоційний фон. До речі, ця проблема поки залишається найменш розробленій стосовно до шкільного уроку. Емоційні навантаження дозуються насамперед варіюванням манери поведінки вчителя, стилю спілкування, мовних інтонацій і ступеня виразності жестових сигналів з урахуванням настрою, рівня прояву навчальної активності, уваги та інтересу учнів до занять.
Допомога в поведінкових актах, у виборі способів взаімообщенія здійснюється використанням наочних прикладів (наприклад, як форми поведінки впливають на ефективність навчальної роботи), а також створенням ситуацій, сприяючих до позитивних взаємин (наприклад, залучення до взаімостраховке і взаємодопомоги). Дуже важливо визначити міру і своєчасність допомоги. Будучи зайвою, вона створює у займаються помилкове уявлення про власні можливості, а недостатня та несвоєчасна допомога може призвести до травм і недооцінки своїх сил. До завдань творчого характеру можна віднести: визначення причин успіхів, невдач, шляхів подолання труднощів, знаходження раціональних способів досягнення мети і т. п.
Застосовуючи творчий підхід, слід активізувати діяльності учнів підвищенням рівня пізнавальної та рухової активності.
Пізнавальна активність виражається в прагненні учнів до усвідомлення і якісному вирішенню навчальних завдань, розширенню і поглибленню знань, пізнання сутності виконуваних дій. Зовнішніми її ознаками є: підвищений інтерес до навчальної інформації та точного відтворення заданих дій, висока самоорганізація в навчальних діях, ініціатива у виконанні навчальних завдань.
Рухова активність визначається обсягом та інтенсивністю виконуваних фізичних вправ, а також дій з підготовки та прибирання місць занять. Вона є вирішальним чинником забезпечення моторної щільності уроку.
У навчальній діяльності обидва види активності взаємозалежні. Наприклад, оволодіння фізичною вправою вимагає, з одного боку, засвоєння знань про техніку і впливі вправи на організм, що передбачає прояв пізнавальної активності, а з іншого - багаторазових повторень самої вправи, тобто прояви рухової активності.
Той і інший вид активності може проявлятися несвідомо як задоволення потреби дітей у рухах чи пізнанні предметів і явищ навколишньої дійсності.
Для стимулювання та управління активністю використовують такі методичні прийоми.
Конкретизація не тільки загальних завдань уроку, але й приватних для кожного фрагмента уроку.
Постановка завдань пошукового характеру. Наприклад, учням пропонується визначити, за рахунок чого зростає швидкість при низькому старті, які фізичні якості найбільш значущі для ефективності стартових дій і т. д. Учитель корегує судження учнів, підбиваючи їх до самостійного формулювання завдань майбутньої роботи.
Варіювання змісту або способів організації виконання вправ в рамках кожного уроку і єдиної дидактичної спрямованості всієї серії уроків. Наприклад: використання різних видів побудови або одного виду ладу при різній його організації (в шеренгу - на незвичній стороні залу, по діагоналі); часткова або повна заміна вправ розминки аналогічними за спрямованістю впливів, але відрізняються за формою рухів; виконання знайомих вправ в нових умовах організації (індивідуально, в парах і т. д.); введення вправ, що створюють передумови до оволодіння матеріалом наступних уроків (випереджальні завдання), або вправ з інших розділів програми.
Пояснення вчителем техніки фізичної вправи по ходу виконання його одним з учнів. Решта учнів, спостерігаючи за своїм товаришем і слухаючи вчителя, привчаються до активності протягом усього уроку, набувають вміння виділяти об'єкти спостереження, виявляти рухові помилки і їх причини, визначати ефективність способів виконання фізичних вправ і т. д.
Зразкові варіанти прийому: а) при виконанні вправи одним з учнів вчитель акцентує увагу спостерігають на головних елементах техніки вправи, роз'яснює причини появи рухових помилок і шляхи їх усунення; б) при спостереженні за однаковими діями двох учнів порівнюється результативність рухів кожного, в) при виконанні одним учнем рухової дії різними способами (наприклад, стрибка у висоту з розбігу способами «зігнувши ноги» і «переступання») порівнюється їх ефективність.
Завдання з самоаналізу використовуються переважно в старших класах, оскільки вимагають високого рівня аналітичного мислення та вміння поєднувати думка з дією. Однак для своєчасного розвитку подібних здібностей спрощені завдання слід пропонувати вже школярам середнього віку. Зразкові варіанти завдань: виконання дії з використанням орієнтирів, що полегшують контроль за власними рухами (наприклад, виконання бігу з переступання через набивні м'ячі для регламентації висоти підйому стегна); самокорекція рухів у процесі виконання фізичної вправи на основі супутніх вказівок вчителя; обговорювання послідовності рухів у майбутньому дії; словесний звіт про виконання дії з аналізом причин допущених помилок; контроль за своїми рухами на основі власних м'язових відчуттів.
Завдання з вибором, активізують учнів на самостійний пошук найбільш раціонального способу вирішення рухового завдання. Наприклад: застосувати той чи інший спосіб подолання перешкоди при різній його висоті; закінчити комбінацію на гімнастичному снаряді тим чи іншим соскоков. У міру розширення рухового досвіду і розвитку здатності до самостійних рішень завдання ускладнюються (наприклад, подолати смугу перешкод способом, що відповідає конструктивним особливостям перешкод і власним руховим можливостям; вибрати спосіб лазанья, щоб швидше влізти на задану висоту).
Завдання творчого характеру, що передбачають створення учнями нових варіантів або сполучень рухів: виконання загальнорозвиваючих вправ з оригінальних вихідних положень; складання комплексу ранкової гімнастики, комбінацій на гімнастичних снарядах, комплексу вправ розминки; створення нових варіантів рухомий гри і т. п.
Використання міжпредметних зв'язків стимулює пізнавальну активність учнів шляхом використання їх знань у фізіології, анатомії, фізики та інших навчальних предметах. Можна використовувати знання школярів про інерції, загальному центрі ваги тіла, площі опори, швидкості.
Використання елементів проблемного навчання дозволяє активізувати учнів за допомогою навчальних завдань, створюють проблемну ситуацію. Учні аналізують цю ситуацію, висувають і практично перевіряють припущення, узагальнюють результати і формулюють висновки. Завдання може бути поставлена на кілька уроків (наприклад, визначити раціональну послідовність підвідних і підготовчих вправ для освоєння стрибка в довжину з розбігу способом «зігнувши ноги»), але може бути і більш приватної - на один урок (наприклад, придумати варіант рухомий гри, що забезпечує вдосконалення в одному з компонентів техніки стрибка - поєднанні розбігу з відштовхуванням). Способи постановки та вирішення проблемних завдань можуть бути різні. В одному випадку вчитель знайомить учнів з можливими засобами вирішення задачі і пропонує відібрати найбільш дієві, в іншому - лише ставить завдання і пропонує самостійно підібрати засоби, спираючись на раніше отримані знання.
Застосування ігрового і змагального методів навчання активізує діяльність учнів за рахунок привнесення в навчальний процес емоційної напруженості, індивідуального і колективного суперництва.
Використання творчого підходу з використанням перерахованих методичних прийомів для активізації діяльності учнів має спиратися на диференційований підхід до дитини. Тоді й сам диференційований підхід стає дієвим прийомом активізації. Індивідуальний підхід дозволяє, з одного боку, не стримувати активність найбільш сильних учнів, а з іншого - не пригнічувати активність слабких надмірними для них вимогами. У результаті такого підходу всім учням незалежно від їх фізичного розвитку та підготовленості забезпечується перспектива зростання.
ВИСНОВОК
У роботі були висвітлені наступні питання.
1. Розкрито сутність і структура спортивно-викладацької діяльності, а саме: етапи і принципи підготовки та складання навчального плану та навчального матеріалу, визначення специфіки освітньої сутності уроку фізичного виховання, його предметний зміст, організаційно-управлінська та контролює діяльність педагога: постановка завдань уроку, пояснення навчальних завдань, показ зразків практичних дій, надання допомоги і страховки, зауваження і вказівки коригуючого характеру; дії з підготовки та прибирання місць занять, роздачі та збору інвентаря; керівництво займаються на місці виконання навчальних завдань; організація взаємоконтролю і взаимоанализа дій учнів; спостереження, оцінка та облік успішності; виклад домашнього завдання і підведення підсумків уроку.
2. Була розглянута можливість творчого підходу вчителя фізкультури до навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Таким чином, тема розкрита, мета досягнута.
Технологія складання поурочного четвертного плану. Після певних завдань і відповідного навчального матеріалу необхідно розподілити їх по уроках чверті. Ефективність цієї операції буде залежати від уміння вчителя урівняти складність досліджуваного рухової дії з можливостями учнів та умовами, в яких буде протікати навчальний процес.
Розробка змісту конспекту уроку. Після того як уточнено комплекс навчально-виховних завдань уроку, необхідно визначити склад навчального матеріалу, враховуючи при цьому, щоб підібрані вправи забезпечували вирішення всіх намічених завдань уроку. Потім у змісті уроку треба виділити найсуттєвіше. Саме в цьому полягає найважливіший елемент оптимізації. Для цього обираються ті вправи, які приведуть до формування необхідних умінь і одночасно (сполученої) дозволять удосконалити фізичні здібності і виховувати моральні якості учнів. З урахуванням сказаного при розробці змісту уроку рекомендується діяти в такій послідовності: 1) визначити засоби та методичні прийоми вирішення кожного завдання навчання рухових дій; 2) визначити теоретичні відомості, які слід повідомити учням на даному уроці; 3) намітити місце і уточнити шляхи вирішення запланованих на даний урок завдань вдосконалення фізичного розвитку та зміцнення здоров'я; якщо необхідно, то підібрати додаткові кошти; 4) розподілити в уроці всі навчальні завдання з урахуванням динаміки працездатності займаються; 5) проаналізувати намічені засоби та методи з тим, щоб визначити їх ефективність для вирішення завдань морального, трудового та естетичного виховання; якщо необхідно, то підібрати Додаткові кошти; 6) розробити методи організації навчальної діяльності, а також намітити необхідне обладнання, інвентар та допомоги; 7) визначити критерії та форми оцінювання результатів навчальної праці.
Спочатку розробляється основна частина уроку, а потім вже сходячи з особливостей її змісту - вступна і заключна.
Оформлення конспекту уроку. Основні елементи форми конспекту уроку наступні. У заголовній частині конспекту вказується номер уроку з четвертний планом, дата його проведення і клас. Далі перераховується спільні завдання уроку. У разі необхідності тут же вказується місце проведення заняття, необхідний інвентар, і технічні засоби навчання, використовувана література. У першій колонці перераховуються приватні задачі, причому в послідовності, в якій вони будуть вирішуватися. У другій колонці описуються засоби вирішення кожного приватної завдання (комплекси фізичних вправ, зміст ігор та естафет, смуги перешкод, теоретичні відомості і т. д.). У колонці «Дозування» позначаються кількість повторень, інтенсивність і тривалість завдань. У колонці «Методичні прийоми" відображаються конкретні способи вирішення кожного приватної завдання: прийоми викладання та навчання, способи вдосконалення фізичних і моральних якостей дитини, а також форми організації навчальної діяльності.
Розподіл плану уроку на частини може бути позначено підзаголовком у колонці «Засоби» або загальними розділовими лініями з зазначенням тривалості частини в колонці «Дозування». Розробка настільки докладного конспекту вельми трудомістка, але вона необхідна для пізнання закономірностей навчально-виховного процесу в уроці. З придбанням педагогічного досвіду вчитель, як правило, користується в роботі менше докладними конспектами, наприклад, у них можуть бути відсутні «Приватні завдання». Однак колонка «Методичні прийоми» як відображення підготовки вчителя до конкретного уроку завжди будуть присутні, хоча й у скороченому вигляді.
Контроль за результатами навчальної діяльності. Успішність навчально-пізнавальної діяльності значною мірою зумовлена своєчасністю і систематичністю контролю, об'єктивністю оцінки кількісних і якісних показників засвоєння навчального матеріалу, повнотою обліку підсумків роботи за певний період часу.
Зміст контролю визначається специфікою навчального предмета та навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці, а також дидактичними завданнями окремих етапів навчально-виховного процесу. Контроль забезпечує обмін інформацією між вчителем і учнями про результати їх спільної праці. Вчитель отримує інформацію про якісні та кількісні результати засвоєння учнями навчального матеріалу на основі спостережень за їх діями та опитування. Від вчителя до учнів інформація передається у вигляді аргументованих оцінок можна побачити дій, констатації помилок і роз'яснення шляхів їх виправлення. Все це дозволяє вчителю своєчасно уточнювати засоби і методи педагогічних впливів, а учням - коригувати свої дії із засвоєння навчального матеріалу.
На різних етапах навчально-виховного процесу використовуються під взаимоподчиненность послідовності різні види контролю.
Попередній контроль призначений для визначення готовності учнів до засвоєння нового навчального матеріалу або до виконання нормативних вимог навчальної програми. Він проводиться на вступних уроках перед вивченням конкретної теми чи розділу програми. Попередній контроль може проводитися у вигляді випробування в полегшеному варіанті. Дані такого контролю дозволяють уточнити навчальні завдання, засоби та методи їх вирішення.
Поточний контроль проводиться на кожному уроці для визначення результативності навчання та оперативного управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів. Це дозволяє дотримати послідовність у вирішенні завдань і дає можливість учням оцінювати свої успіхи і невдачі.
Підсумковий контроль необхідний для виявлення кінцевих результатів навчальної роботи з теми, розділу навчальної програми за чверть (півріччя), навчальний рік. Його підсумки служать основним показником якості діяльності учнів і вчителя. Основним методом контролю є тестування.
Взаємне порівняння результатів тестування в попередньому, поточному та підсумковому контролі, а також зіставлення їх з нормативами шкільної програми дозволяє судити про ступінь рішення відповідних навчальних завдань, про зрушення у фізичній підготовленості школярів за відповідний період. А це полегшує диференціювання засобів і методів фізичного виховання і підвищує об'єктивність оцінки результатів навчальної роботи.
2. ТВОРЧІСТЬ У ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ФІЗКУЛЬТУРИ
В управлінні діяльністю учнів на уроці важливе значення має вміння вчителя, застосовуючи творчий підхід, створювати оптимальний емоційний фон. До речі, ця проблема поки залишається найменш розробленій стосовно до шкільного уроку. Емоційні навантаження дозуються насамперед варіюванням манери поведінки вчителя, стилю спілкування, мовних інтонацій і ступеня виразності жестових сигналів з урахуванням настрою, рівня прояву навчальної активності, уваги та інтересу учнів до занять.
Допомога в поведінкових актах, у виборі способів взаімообщенія здійснюється використанням наочних прикладів (наприклад, як форми поведінки впливають на ефективність навчальної роботи), а також створенням ситуацій, сприяючих до позитивних взаємин (наприклад, залучення до взаімостраховке і взаємодопомоги). Дуже важливо визначити міру і своєчасність допомоги. Будучи зайвою, вона створює у займаються помилкове уявлення про власні можливості, а недостатня та несвоєчасна допомога може призвести до травм і недооцінки своїх сил. До завдань творчого характеру можна віднести: визначення причин успіхів, невдач, шляхів подолання труднощів, знаходження раціональних способів досягнення мети і т. п.
Застосовуючи творчий підхід, слід активізувати діяльності учнів підвищенням рівня пізнавальної та рухової активності.
Пізнавальна активність виражається в прагненні учнів до усвідомлення і якісному вирішенню навчальних завдань, розширенню і поглибленню знань, пізнання сутності виконуваних дій. Зовнішніми її ознаками є: підвищений інтерес до навчальної інформації та точного відтворення заданих дій, висока самоорганізація в навчальних діях, ініціатива у виконанні навчальних завдань.
Рухова активність визначається обсягом та інтенсивністю виконуваних фізичних вправ, а також дій з підготовки та прибирання місць занять. Вона є вирішальним чинником забезпечення моторної щільності уроку.
У навчальній діяльності обидва види активності взаємозалежні. Наприклад, оволодіння фізичною вправою вимагає, з одного боку, засвоєння знань про техніку і впливі вправи на організм, що передбачає прояв пізнавальної активності, а з іншого - багаторазових повторень самої вправи, тобто прояви рухової активності.
Той і інший вид активності може проявлятися несвідомо як задоволення потреби дітей у рухах чи пізнанні предметів і явищ навколишньої дійсності.
Для стимулювання та управління активністю використовують такі методичні прийоми.
Конкретизація не тільки загальних завдань уроку, але й приватних для кожного фрагмента уроку.
Постановка завдань пошукового характеру. Наприклад, учням пропонується визначити, за рахунок чого зростає швидкість при низькому старті, які фізичні якості найбільш значущі для ефективності стартових дій і т. д. Учитель корегує судження учнів, підбиваючи їх до самостійного формулювання завдань майбутньої роботи.
Варіювання змісту або способів організації виконання вправ в рамках кожного уроку і єдиної дидактичної спрямованості всієї серії уроків. Наприклад: використання різних видів побудови або одного виду ладу при різній його організації (в шеренгу - на незвичній стороні залу, по діагоналі); часткова або повна заміна вправ розминки аналогічними за спрямованістю впливів, але відрізняються за формою рухів; виконання знайомих вправ в нових умовах організації (індивідуально, в парах і т. д.); введення вправ, що створюють передумови до оволодіння матеріалом наступних уроків (випереджальні завдання), або вправ з інших розділів програми.
Пояснення вчителем техніки фізичної вправи по ходу виконання його одним з учнів. Решта учнів, спостерігаючи за своїм товаришем і слухаючи вчителя, привчаються до активності протягом усього уроку, набувають вміння виділяти об'єкти спостереження, виявляти рухові помилки і їх причини, визначати ефективність способів виконання фізичних вправ і т. д.
Зразкові варіанти прийому: а) при виконанні вправи одним з учнів вчитель акцентує увагу спостерігають на головних елементах техніки вправи, роз'яснює причини появи рухових помилок і шляхи їх усунення; б) при спостереженні за однаковими діями двох учнів порівнюється результативність рухів кожного, в) при виконанні одним учнем рухової дії різними способами (наприклад, стрибка у висоту з розбігу способами «зігнувши ноги» і «переступання») порівнюється їх ефективність.
Завдання з самоаналізу використовуються переважно в старших класах, оскільки вимагають високого рівня аналітичного мислення та вміння поєднувати думка з дією. Однак для своєчасного розвитку подібних здібностей спрощені завдання слід пропонувати вже школярам середнього віку. Зразкові варіанти завдань: виконання дії з використанням орієнтирів, що полегшують контроль за власними рухами (наприклад, виконання бігу з переступання через набивні м'ячі для регламентації висоти підйому стегна); самокорекція рухів у процесі виконання фізичної вправи на основі супутніх вказівок вчителя; обговорювання послідовності рухів у майбутньому дії; словесний звіт про виконання дії з аналізом причин допущених помилок; контроль за своїми рухами на основі власних м'язових відчуттів.
Завдання з вибором, активізують учнів на самостійний пошук найбільш раціонального способу вирішення рухового завдання. Наприклад: застосувати той чи інший спосіб подолання перешкоди при різній його висоті; закінчити комбінацію на гімнастичному снаряді тим чи іншим соскоков. У міру розширення рухового досвіду і розвитку здатності до самостійних рішень завдання ускладнюються (наприклад, подолати смугу перешкод способом, що відповідає конструктивним особливостям перешкод і власним руховим можливостям; вибрати спосіб лазанья, щоб швидше влізти на задану висоту).
Завдання творчого характеру, що передбачають створення учнями нових варіантів або сполучень рухів: виконання загальнорозвиваючих вправ з оригінальних вихідних положень; складання комплексу ранкової гімнастики, комбінацій на гімнастичних снарядах, комплексу вправ розминки; створення нових варіантів рухомий гри і т. п.
Використання міжпредметних зв'язків стимулює пізнавальну активність учнів шляхом використання їх знань у фізіології, анатомії, фізики та інших навчальних предметах. Можна використовувати знання школярів про інерції, загальному центрі ваги тіла, площі опори, швидкості.
Використання елементів проблемного навчання дозволяє активізувати учнів за допомогою навчальних завдань, створюють проблемну ситуацію. Учні аналізують цю ситуацію, висувають і практично перевіряють припущення, узагальнюють результати і формулюють висновки. Завдання може бути поставлена на кілька уроків (наприклад, визначити раціональну послідовність підвідних і підготовчих вправ для освоєння стрибка в довжину з розбігу способом «зігнувши ноги»), але може бути і більш приватної - на один урок (наприклад, придумати варіант рухомий гри, що забезпечує вдосконалення в одному з компонентів техніки стрибка - поєднанні розбігу з відштовхуванням). Способи постановки та вирішення проблемних завдань можуть бути різні. В одному випадку вчитель знайомить учнів з можливими засобами вирішення задачі і пропонує відібрати найбільш дієві, в іншому - лише ставить завдання і пропонує самостійно підібрати засоби, спираючись на раніше отримані знання.
Застосування ігрового і змагального методів навчання активізує діяльність учнів за рахунок привнесення в навчальний процес емоційної напруженості, індивідуального і колективного суперництва.
Використання творчого підходу з використанням перерахованих методичних прийомів для активізації діяльності учнів має спиратися на диференційований підхід до дитини. Тоді й сам диференційований підхід стає дієвим прийомом активізації. Індивідуальний підхід дозволяє, з одного боку, не стримувати активність найбільш сильних учнів, а з іншого - не пригнічувати активність слабких надмірними для них вимогами. У результаті такого підходу всім учням незалежно від їх фізичного розвитку та підготовленості забезпечується перспектива зростання.
ВИСНОВОК
У роботі були висвітлені наступні питання.
1. Розкрито сутність і структура спортивно-викладацької діяльності, а саме: етапи і принципи підготовки та складання навчального плану та навчального матеріалу, визначення специфіки освітньої сутності уроку фізичного виховання, його предметний зміст, організаційно-управлінська та контролює діяльність педагога: постановка завдань уроку, пояснення навчальних завдань, показ зразків практичних дій, надання допомоги і страховки, зауваження і вказівки коригуючого характеру; дії з підготовки та прибирання місць занять, роздачі та збору інвентаря; керівництво займаються на місці виконання навчальних завдань; організація взаємоконтролю і взаимоанализа дій учнів; спостереження, оцінка та облік успішності; виклад домашнього завдання і підведення підсумків уроку.
2. Була розглянута можливість творчого підходу вчителя фізкультури до навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Таким чином, тема розкрита, мета досягнута.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Асєєв В.Г. Мотивація поведінки і формування особистості. - М.: Думка, 1976.
2. Бабушкін Г.Д. Психологічні основи формування професійного інтересу до педагогічної діяльності. - Омськ: ОГИФК, 1990.
3. Бабушкін, Г.Д. Психологічні основи формування професійного інтересу до педагогічної діяльності / Г.Д. Бабушкін. - Омськ, 1990. - 186 с.
4. Вікова та педагогічна психологія / За ред. А.В. Петровського. - М., 1981.
5. Виготський Л.С. Вибрані психологічні твори. - М.: АПК РРФСР, 1956.
6. Гогун Є.М., Мартьянов В.І. Психологія фізичного виховання і спорту. - М., 2000. - 288 с.
7. Ільїн Є.П. Психологія фізичного виховання. - М., 2000. - 486 с.
8. Психологія: Підручник для студ. ІФК / Під ред. В.М. Мельникова. - М., 1987.
9. Гогун, Є.М. Психологія фізичного виховання і спорту / О.М. Гогун, В. І. Мартьянов. - М., 2000. - 288 с.
10. Горбунов Г.Д. Психопедагогика спорту. - М., 1986.
11. Деркач А.А. Педагогічна майстерність тренера / А.А. Деркач, А.А. Ісаєв. - М., 1981.
12. Ільїн Є.П. Психологія фізичного виховання. - М., 2000. - 486 с.
13. Ільясов І.І. Структура процесу навчання. - М., 1986.
14. Крутецкий В.А. Психологія навчання і виховання школярів. - М., 1976.
15. Кулагіна І.Ю. Вікова психологія (Розвиток дитини від народження до 17 років): Учеб. посібник. - 2-е вид. - М., 1997.
16. Лакатош Д. Автореф. дис. Л., 1978.
17. Лернер І.Я. Дидактичні основи методів навчання. - М., 1981.
18. Мельников В.М. Психологія спорту / В.М. Мельников, А. Л. Попов. - М.: РГАФК, 1998.
19. Загальна та спортивна психологія. Підручник для вищих фізк. навч. заведи. / Под ред. Г.Д. Бабушкіна, В.М. Мельникова. - Омськ, 2000. - 192 с.
20. Загальна та спортивна психологія. Підручник для вищих фізкультурних навчальних закладів / Г.Д. Бабушкін, В.М. Мельников. - Омськ, 2000. - 198 с.
21. Психологія фізичного виховання / Г. Д. Бабушкін, В. А. Бобровський, Ю.Б. Муравйов, С.М. Толмачов. - Омськ, 1997. - 168 с.
22. Психологія фізичного виховання / Г. Д. Бабушкін, В. А. Бобровський, Ю.Б. Муравйов, С.М. Толмачов. - Омськ, 1997. - 168 с. Ханін, Ю.Л. Психологія спілкування у спорті / Ю. Л. Ханін. - М., 1980.
1. Асєєв В.Г. Мотивація поведінки і формування особистості. - М.: Думка, 1976.
2. Бабушкін Г.Д. Психологічні основи формування професійного інтересу до педагогічної діяльності. - Омськ: ОГИФК, 1990.
3. Бабушкін, Г.Д. Психологічні основи формування професійного інтересу до педагогічної діяльності / Г.Д. Бабушкін. - Омськ, 1990. - 186 с.
4. Вікова та педагогічна психологія / За ред. А.В. Петровського. - М., 1981.
5. Виготський Л.С. Вибрані психологічні твори. - М.: АПК РРФСР, 1956.
6. Гогун Є.М., Мартьянов В.І. Психологія фізичного виховання і спорту. - М., 2000. - 288 с.
7. Ільїн Є.П. Психологія фізичного виховання. - М., 2000. - 486 с.
8. Психологія: Підручник для студ. ІФК / Під ред. В.М. Мельникова. - М., 1987.
9. Гогун, Є.М. Психологія фізичного виховання і спорту / О.М. Гогун, В. І. Мартьянов. - М., 2000. - 288 с.
10. Горбунов Г.Д. Психопедагогика спорту. - М., 1986.
11. Деркач А.А. Педагогічна майстерність тренера / А.А. Деркач, А.А. Ісаєв. - М., 1981.
12. Ільїн Є.П. Психологія фізичного виховання. - М., 2000. - 486 с.
13. Ільясов І.І. Структура процесу навчання. - М., 1986.
14. Крутецкий В.А. Психологія навчання і виховання школярів. - М., 1976.
15. Кулагіна І.Ю. Вікова психологія (Розвиток дитини від народження до 17 років): Учеб. посібник. - 2-е вид. - М., 1997.
16. Лакатош Д. Автореф. дис. Л., 1978.
17. Лернер І.Я. Дидактичні основи методів навчання. - М., 1981.
18. Мельников В.М. Психологія спорту / В.М. Мельников, А. Л. Попов. - М.: РГАФК, 1998.
19. Загальна та спортивна психологія. Підручник для вищих фізк. навч. заведи. / Под ред. Г.Д. Бабушкіна, В.М. Мельникова. - Омськ, 2000. - 192 с.
20. Загальна та спортивна психологія. Підручник для вищих фізкультурних навчальних закладів / Г.Д. Бабушкін, В.М. Мельников. - Омськ, 2000. - 198 с.
21. Психологія фізичного виховання / Г. Д. Бабушкін, В. А. Бобровський, Ю.Б. Муравйов, С.М. Толмачов. - Омськ, 1997. - 168 с.
22. Психологія фізичного виховання / Г. Д. Бабушкін, В. А. Бобровський, Ю.Б. Муравйов, С.М. Толмачов. - Омськ, 1997. - 168 с. Ханін, Ю.Л. Психологія спілкування у спорті / Ю. Л. Ханін. - М., 1980.