Етапи розвитку Болонського процесу Болонська декларація

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Реферат
Спеціальність: економіка і підприємництво
Тема: Етапи розвитку Болонського процесу. Болонська декларація
Харків 2009

Зміст
Введення
1. Історія Болонського процесу
2. Основні цілі Болонського процесу
3. Основні положення Болонської Декларації
Висновки
Список використаної літератури

Введення
Сучасна освіта фундаментальна основа людської життєдіяльності, яка виступає як інтегральна, узагальнююча цінність духовної культури. Поряд з політичною і правовою культурою освіта формує естетичні і моральні риси особистості в нерозривному зв'язку з життям суспільства. Метою функціонування соціального інституту освіти в суспільстві є формування інтелектуально-морального потенціалу нації. Ефективність функціонування соціального інституту освіти необхідно вивчати з позицій комплексного підходу, який передбачає облік різноманіття різноякісних суб'єктів освіти і системи їх взаємозв'язків і управління.
Особистість по відношенню до інститутів держави завжди об'єкт впливу. Довгий час держава практикувало ресурсний підхід до власного населення, управління системою освіти було підпорядковано ідеї виховання працівника, професіонала з мінімальним урахуванням індивідуальності. У той час як на сучасному етапі освіта набуває характеру цілеспрямованої безперервної (протягом всього життя) діяльності особистості, орієнтованої на використання освітньої системи, освітнього середовища з метою самовдосконалення, задоволення індивідуальних освітніх потреб.
Розвиток системи вищої професійної освіти України детерміновано світовими тенденціями глобалізації. Україна бере активну участь у створенні єдиного міжнародного освітнього простору. 19 травня 2005 Україні офіційно приєдналася до Болонського процесу.

1. Історія Болонського процесу
Об'єднання вищої школи в європейських країнах назріло ще в середині ХХ століття, у зв'язку з тим, що воно стало неконкурентоспроможним порівняно з американським. Спроби вдосконалення європейської освіти за єдиними стандартами почалися з 1957 року, коли було підписано Римську угоду, в якому ставилися принципово нові завдання: приведення національних законодавств у сфері освіти до загальноєвропейських норм, розширення доступу до вищої освіти, підвищення академічної мобільності студентів та їхньої затребуваності на ринку праці, створення довгострокових систем навчання.
Згодом ці ідеї розвинулися в рішеннях конференцій міністрів освіти європейських країн (1971р, 1976р), у Маастрихтському договорі (1992). Надалі під егідою ЄС, Ради Європи впроваджувалися різноманітні програми.
В історії Болонського процесу виділяють три етапи:
· Передісторія: від Великої Хартії Університетів (1988 р) до Болонської декларації;
· Початок: Болонська декларація (1999 р);
· Розвиток: після Болонської декларації.
Ідеї ​​створення європейського університетського співтовариства та єдиного європейського простору вищої освіти виходять від найстарішого в Італії й у всій Європі Болонського університету. Ще в 1986 році, готуючись до свого 900-річного ювілею, він звернувся до всіх університетів Європи з пропозицією прийняти Велику Хартію Університетів - Magna Charta Universitarum. Ідея була з ентузіазмом підхоплена, і під час ювілейних урочистостей в 1988 році цей документ, що проголошує універсальні і вічні цінності університетської освіти, а також необхідність тісних зв'язків між ними, був підписаний ректорами 80 ВНЗ.
Поступово процес європейської інтеграції вищої освіти став підніматися з університетського на державний рівень. У 1998 р. в Парижі в стінах Сорбонського університету відбулася нарада міністрів освіти чотирьох країн (Франція, Великобританія, Німеччина, Італія). Підписана ними Сорбонської декларація "Про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти" вперше обгрунтувала стратегічну мету створення зони європейської вищої освіти і прискорила подальший розвиток подій.
У 1999 році в м. Болоньї (Італія), відбулася історична перша конференція тридцяти європейських міністрів освіти. Прийнята ними декларація "Зона європейської вищої освіти", визначила основні цілі, що ведуть до досягнення порівнянності і до гармонізації національних освітніх систем вищої освіти в країнах Європи. З цієї декларації і починається Болонський процес.
Надалі зустрічі європейських міністрів освіти стали регулярними з інтервалом у два роки, щоразу до болонського процесу приєднувалися нові країни. У 2001 р. міністрів брала Прага, 2003 р. - Берлін. Четверта зустріч відбулася 19 травня 2005 р. в норвезькому місті Бергені. На цій зустрічі до Болонського процесу приєдналася Україна. Остання зустріч відбулася в 2007 р. в Лондоні. На сьогоднішній день понад 40 країн беруть участь у Болонському процесі, який повинен завершитися у наступному році.
2. Основні цілі Болонського процесу
Болонський процес створення єдиного європейського простору вищої освіти. Він є яскравим проявом інтеграційних тенденцій, які інтенсивно розвиваються в цій частині світу в останні роки. Європа все більше відчуває себе єдиним цілим: створено спільний економічний простір, відкрилися кордони, введено єдину валюту, формується загальноєвропейський ринок праці. У цих умовах строкатість систем вищої освіти, неспівмірність прісеваемих кваліфікацій гальмують мобільність кваліфікованої робочої сили.
Країни приєднуються до Болонської Декларації на добровільній основі. Підписавши Декларацію, вони беруть на себе певні зобов'язання, деякі з них обмежені термінами:
1) з 2005 року почати безкоштовно видавати усім випускникам вузів країн-учасників Болонського процесу європейські програми єдиного зразка до дипломів бакалавра і магістра;
2) до 2010 реформувати національні системи освіти відповідно до основних вимог Болонського процесу.
Рекомендаційні параметри Болонського процесу:
1) єдині європейські оцінки;
2) активна залученість студентів;
3) соціальна підтримка малозабезпечених студентів;
4) освіта протягом усього життя.
Факультативні параметри Болонського процесу:
1) гармонізація змісту освіти за напрямами підготовки;
2) нелінійні траєкторії навчання студентів, курси за вибором;
3) модульна система;
4) дистанційне навчання, електронні курси;
5) академічні рейтинги студентів і викладачів.
Основними цілями процесу, досягнення яких очікується до 2010 р., є:
1) побудова європейської зони вищої освіти як ключового напрямку розвитку мобільності громадян з можливістю працевлаштування;
2) формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального і науково-технічного потенціалу Європи; підвищення престижності у світі європейської вищої школи;
3) забезпечення конкурентоспроможності європейських вузів з іншими системами освіти в боротьбі за студентів, гроші, вплив; досягнення більшої сумісності і порівнянності національних систем вищої освіти, підвищення якості освіти;
4) підвищення центральної ролі університетів у розвитку європейських культурних цінностей, в якій університети розглядаються як носії європейської свідомості.
Учасниками Болонського процесу і декларації "Зона європейської вищої освіти" є: Австрія, Азербайджан, Албанія, Андорра, Вірменія, Бельгія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Грузія, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія , Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Македонія, Мальта, Молдова, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сербія, Словенія, Словаччина, Туреччина, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чорногорія, Чехія , Швейцарія, Швеція, Естонія.
3. Основні положення Болонської Декларації
Мета Болонської декларації - встановлення європейської зони вищої освіти, а також активізація європейської системи вищої освіти у світовому масштабі.
Декларація містить шість ключових положень:
1. Працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання випускників повинні бути застосовані і використані на користь як народу своєї країни, так і інших країн Європи. Академічні ступені й інші кваліфікації повинні бути затребувані на європейським ринку праці, професійне визнання кваліфікацій слід спростити і полегшити. Для визнання кваліфікацій, присвоєних певним вузом, планується повсюдно використовувати додатки до диплома, рекомендовані ЮНЕСКО. Чітка уніфікація студентських документів, що підтверджують рівень і якість засвоєних знань, для зіставлення вищої освіти в різних країнах. Такі заходи повинні забезпечити зайнятість європейських громадян з вищою освітою і міжнародну конкурентоспроможність європейської вищої освіти.
2. Дворівнева система вищої освіти: базове і післядипломна (бакалаврат і магістратура). Перший цикл триває не менше трьох років. Другий повинен вести до отримання ступеня магістра або кандидата наук. Великою проблемою в багатьох країнах стала надмірно надлишковий перелік спеціальностей і спеціалізацій, причому як у Європі, так і в Україну. Існують також значні відмінності між вченими ступенями, які отримуються в університетах і академіях. Для забезпечення стандартизації ступенів і спеціалізацій планується перейти на дворівневу систему освітньо-кваліфікаційних рівнів: бакалавр і магістр. Бакалавр - це фахівець, який може працювати за фахом або продовжити освіту, перейшовши на другий ступінь - до магістратури. Ступінь магістра увазі наявність більш глибоких фундаментальних знань студента та орієнтує його на наукову кар'єру. Навчання на першому циклі має становити 3-4, на другому - 1-2 роки. Післядипломна освіта здійснюється в докторантурі, що дає можливість одержати вчений ступінь доктора наук після 7-8-річного навчання. У країнах-учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь, наприклад доктор філософії у відповідних сферах знань - природничі науки, гуманітарні, економічні.
3. Установа кредитної системи за Європейською кредитно трансфертної системі (ECTS). Кредитами називаються умовні одиниці, в яких визначається об'єм утворення. За кожною такою одиницею стоїть певна кількість освоєних понять, зв'язків між поняттями, напрацьовані навики, тобто загальна трудомісткість отриманих знань і умінь, включаючи самостійну роботу студентів і здачу ними проміжних і підсумкових іспитів, інші види навчальної роботи. Для отримання європейського диплому бакалавра потрібно накопичити 180-240 годин кредитів, а ступеня магістра - додатково 60-120 годин. Саме систему кредитів розглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включаючи програми післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності студента, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Акумулююча кредитна система дає можливість врахувати всі досягнення студента, не тільки навчальне навантаження, але і участь його у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах. В окремих країнах як умову нарахування кредитів ставлять таку вимогу: навчальне навантаження має містити 50% і більше самостійної роботи студента. Завдяки накопичувальній системі кредитів студент зможе вступити до університету однієї країни, а закінчити його в інший; змінити в процесі навчання університет або обрану спеціальність; закінчити навчання на будь-якому етапі, отримавши ступінь бакалавра або магістра, продовжити освіту в зручний для себе період життя.
Європейська система переведення кредитів. Академічний кредит - одиниця трудомісткості навчальної праці студента. За семестр нараховується рівно 30 академічних кредитів. За навчальний рік нараховується 60 академічних кредитів. Для отримання ступеня бакалавра потрібно набрати не менше 180 кредитів (три роки навчання) або не менше 240 кредитів (чотири роки навчання). Для отримання ступеня магістра студент повинен набрати в цілому не менше 300 кредитів (п'ять років навчання).
Кількість кредитів за дисципліну не може бути дробовим (як виняток допускається нараховувати 0,5 кредиту), так як складання кредитів за семестр має давати число 30. Кредити нараховуються після успішної здачі (позитивна оцінка) підсумкового випробування з дисципліни (іспиту, заліку, тесту). Кількість нарахованих кредитів з дисципліни не залежить від оцінки. При нарахуванні кредитів в трудомісткість зараховуються аудиторне навантаження ("контактні годинник" за європейською термінологією), самостійна робота студента, реферати, есе, курсові та дипломні роботи, написання магістерської та докторської дисертацій, практики, стажування, підготовка до іспитів, здача іспитів.
Рекомендується єдина європейська шестибальною система оцінок: А - "відмінно" (10% здають); В - "дуже добре" (25% здають); С - "добре" (30% здають); D - "задовільно" (25% здають ); Е - "посередньо" (10% здають); F (FX) "незадовільно".
4. Істотно розвинути мобільність учнів (на базі виконання двох попередніх пунктів). Розширити мобільність викладацького та іншого персоналу шляхом заліку періоду часу, витраченого ними на роботу в європейському регіоні. Встановити стандарти транснаціональної освіти. Для усвідомлення і затвердження конкурентоспроможності своїх знань і умінь кожен студент повинен мати можливість хоча б короткий час навчатися і стажуватися за кордоном, а завдяки цьому в основному ВНЗ він може скоротити кількість годин, присвячених вивченню іноземних мов. Мобільності студентів сприяє цілеспрямована підготовка до здачі мовних тестів типу TOEFL, тестів для вступу в магістратуру з економіки GRE, GMAT менеджменту та інших.
Академічна мобільність передбачається наступне:
1) студент повинен провчитися в зарубіжному вузі семестр або рік;
2) він навчається мовою країни перебування або англійською мовою; на цих же мовах здає поточні та підсумкові випробування;
3) навчання за кордоном за програмами мобільності для студента безкоштовно приймає вуз грошей за навчання не бере;
4) студент оплачує сам: дорогу; проживання, харчування; медичні послуги; навчальні заняття поза узгодженої (стандартної) програми (наприклад, вивчення мови країни перебування на курсах).
5) у базовому вузі (до якого студент надходив) студенту зараховуються отримані кредити, якщо стажування узгоджена з деканатом, він не здає ніяких дисциплін за період навчання за кордоном;
6) ВНЗ має право не зараховувати в рахунок своєї програми академічні кредити, які студент отримав в інших вузах без узгодження з деканатом;
7) заохочується отримання студентом спільних і подвійних дипломів.
5. Приведення вищої освіти в різних країнах до єдиних стандартів. Це стосується розробки подібних навчальних планів, тренінгів, досліджень.
6. Впровадження в життя концепції безперервного (довічного) навчання, що дозволяє людині отримати протягом життя кілька дипломів і вчених ступенів, а університету - значно поліпшити фінансово-матеріальне забезпечення за рахунок надання інформаційно-матеріальної бази для бажаючих продовжити навчання. В основі цієї концепції лежить ідея LLL (Life Long Learning) - освіти впродовж життя.
У Болонській декларації вказані 6 основних завдань, вирішення яких сприятиме єднанню Європи в галузі освіти.

Висновки

Незважаючи на те, що Україні вже більше 4 років як приєдналася до Болонського процесу, залишилася можливість отримати звичну для нас, але абсолютно незрозумілу за кордоном кваліфікацію "дипломований спеціаліст". У підсумку після одержання ступеня бакалавра, студенти, що не потрапили до магістратури, продовжують навчання за програмою підготовки фахівців. Приблизно 5% виходять з ВНЗ з дипломом бакалавра, при пошуку роботи цей диплом не дуже допомагає, тому що роботодавці хочуть мати високоосвічений персонал.
У цілому ставлення українців до Болонського процесу було і поки залишається вельми настороженим. Багато викладачів і студенти переконані, що вітчизняна система підготовки дипломованих фахівців є кращою в світі, будь-яке втручання в усталені традиції згубно. Таке ставлення пояснюється не тільки дійсними успіхами (в основному, в минулому) вітчизняних вчених та інженерів, а й малої поінформованістю про реальний стан справ у вищій освіті за кордоном. Багато десятиліть Україні була відгороджена від решти світу "залізною завісою" і лише в останні роки з'явилася реальна можливість дати порівняльну оцінку вітчизняної та закордонних систем освіти.

Список використаної літератури

1. М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун Вища Освіта і Болонський процес. - К.: Знання України, 2007.
2. К.В. Корсак, І.О. Ластовченко Вища Освіта і Болонський процес. - К.: МАУП, 2007.
3. В.І. Байденко Болонський процес: структурна реформа віщої ОСВІТИ. – М.: Дослідницький центр якості підготовки спеціалістів, 2002.
4. В.Г. Воронкова, О.Є. Швець. Вища освіта і Болонський процес. – Запоріжжя, 2004.
5. В.Г. Кремень Болонський процес: зближення, а не уніфікація// Дзеркало тижня №48(473) – 13-19-грудня 2003.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Педагогіка | Реферат
38.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Впровадження положень Болонського процесу в Україні
Система вищої освіти у Великобританії та принципи і шляхи її інтеграції до Болонського процесу
Завдання щодо вдосконалення вищої освіти в Україні у контексті вимог Болонського процесу
Етапи побудови освітнього процесу
Етапи вивчення історичного процесу
Етапи проведення арбітражного процесу
Комерційні банки. Етапи процесу кредитування.
Етапи творчого процесу та їх реалізація в навчанні
Етапи стадії та моделі інноваційного процесу
© Усі права захищені
написати до нас