Курсова робота

«Емігрантські романи Ремарка в сприйнятті літературної критики»

за творами «Возлюби ближнього свого», «Ніч у Лісабоні», «Тріумфальна арка», «Земля обітована»

Автор роботи:

КараМурза Айнар Вазікочіевна

м. Джезказган 2003р

ЗМІСТ

ВСТУП _________________________________________________ 3 стор

ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ Е.М. РЕМАРКА

1.1. Творчий шлях німецького письменника ____________ 4 стор

1.2. Роки еміграції, повернення на батьківщину _________ 6 стор

ТЕМА ЕМІГРАЦІЇ В ТВОРАХ Е.М. РЕМАРКА

2.1. Німецькі емігранти та їх духовний світ у

художніх творах Е. М. Ремарка ______ 7 стор

2.2. Життя в еміграції: аспект людських

взаємовідносин _______________________________ 8 стор

2.3. «Земля обітована». Незавершене полотно _____ 13 стор

ВИСНОВОК _____________________________________________ 20 стор

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ____________________________________ 23 стор

ВСТУП

30 років тому, 25 вересня 1970 року, пішов з життя відомий німецький письменник Еріх Марія Ремарк. Його любили і читали мільйони. Його книги перекладені більш ніж на 50 мов світу. Другого такого популярного автора в німецькій літературі XX століття, мабуть, немає ...

Тема даної курсової роботи присвячена емігрантським романів у сприйнятті літературної критики.

Актуальність теми визначається наступними фактами:

Здавалося б, зараз, коли продовжує знецінюватися все - і духовне і матеріальне, - коли більшість людей в нашій країні думають лише про те, як би одягнути і прогодувати себе - час чи книг Е. М. Ремарка?

Як би не було важким і парадоксальна наше життя, як би не був багатий (або, на жаль, бідний!) Наш духовний світ, - завжди і скрізь, незалежно від місця знаходження - великодушність і порядність, мужність і вірність, товариство і любов були і будуть головними критеріями невиліковним цінності людських взаємин, невиліковним цінності й самого людського життя.

У даній роботі буде розглядатися проблема емігрантів у творах Ремарка з точки зору літературних критиків. Цю тему автор розкриває в таких творів як «Ніч у Лісабоні», «Тріумфальна арка», «Возлюби ближнього свого». Мотиви людських відносин в чужій країні і серед чужих людей тим більш близькі самому авторові вимушеного провести частину свого життя в еміграції.

"Я народився в часи газових ламп, - писав Ремарк, - пережив період розвитку електрики і авіації. Якщо проживу десять-п'ятнадцять років, то дочекаюся польоту на Місяць. Наука подолала все. Тільки людям не вдалося стати один одного ближче ... Багато в чому ми не зробили ні кроку ... Це страшне протиріччя. І, незважаючи на все це, я вірю, що люди знайдуть шляхи один до одного. Я не наївний оптиміст, але хіба неможливо, щоб люди навчилися один в одного хорошого? " ¹ .

Все вищесказане дозволяє вважати тему актуальною і вибрати її для розгляду в рамках нашої курсової роботи.

Мета роботи:

1. Всебічно розглянути проблему емігрантів у творах Е. М. Ремарка та проаналізувати відгуки критиків у періодичній пресі.

Для реалізації мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

1. Вивчити думку літераторів по темі проблеми емігрантів у творчості Е. М. Ремарка.

2. Розглянути в рамках періодичної преси статті з критичними відгуками про що цікавлять нас творів.

Курсова робота складається з вступу, двох розділів і висновку.

У першому розділі автором роботи буде проведено загальний огляд творчої діяльності Еріха Марії Ремарка.

Другий розділ включить в себе систематизований матеріал, за відгуками літературних критиків на роботи Е. М. Ремарка, у яких порушується і розглядається тема емігрантів.

ГЛАВА I.

ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ Е.М. РЕМАРКА

1.1. Творчий шлях німецького письменника

Ремарк (Remarque, Remark) Еріх Марія (1898-1970), німецький письменник, народився в сім'ї палітурника. Ще в школі вирішив пов'язати своє життя з мистецтвом. Займався малюванням і музикою, але війна перешкодила його планам. У 1915, в сімнадцять років, був призваний на фронт, де був кілька разів поранений. У 1916, після того як був комісований, став працювати вчителем ² .

У 1919 Ремарк приїхав до Берліна. Тут він намагався влаштувати своє життя, постійно змінюючи рід занять (спробував стати професійним автогонщиком, працював органістом у церкві при психіатричній лікарні, писав репортажі для газет і журналів). Відразу після війни, в 1919, опублікував повість «Жінка з молодими очима», а через рік випустив окремою книгою роман «Мансарда снів» ³ . І, хоча в цих творах було все, чим будуть пізніше відрізнятися книги Ремарка - простий, нехитрий мова, точні і сухі описи, дотепні діалоги - вони так і залишилися непоміченими і не змогли чимось виділитися в потоці бульварної літератури, що заповнила німецькі книжкові крамниці в перші повоєнні роки. Сюжетні колізії цих творів були надто банальними, «неживими», надуманими. Зовсім по-іншому вийшло з третім романом письменника.

З 1924 Ремарк подорожував по Європі, співпрацюючи в ганноверській газеті «Ехо континенталь». Повернувшись у Берлін роком пізніше, він отримав місце редактора в газеті «Шпорт їм більд».

У 1928 в берлінській газеті «Фоззіше цайтунг» почав публікуватися третій роман Ремарка "На Західному фронті без змін», твір почасти автобіографічний.

1.2. Роки еміграції, повернення на батьківщину

У 1931 році, побоюючись переслідувань з боку націонал-соціалістів, Ремарк змушений залишити Німеччину і переїхати до Швейцарії. Після офіційного приходу Гітлера до влади, роман «На західному фронті без змін» був заборонений як «підриває національний дух і принижающие героїку німецького солдата». У 1938 році Ремарка позбавляють німецького громадянства. Він біжить до Франції, звідки по мексиканській візі перебирається до Америки. Останнім романом, виданим до початку Другої світової війни став роман «Три товариші».

Після війни, в 1947 році, письменник знову отримує німецьке громадянство. Він повертається до Європи, живе у Швейцарії.

Повернувшись до Європи в 1947 році, Ремарк один за іншим видає романи «Іскра життя» (1953), «Час жити і час помирати» (1954) - антивоєнний роман про настання німецької армії на Москву, в якому письменник намагається зобразити долю німця - жертви і співучасника національної катастрофи, породженої фашизмом, «Життя в борг» (1961), «Ніч у Лісабоні» (1962). Найвідоміший з пізніх романів Ремарка - «Чорний обеліск» (1956), в якому він знову повертається до проблеми «втраченого покоління», зображуючи безвідрадний побут повернулися з фронтів першої світової війни молодих людей ⁴ .

У 1954 році Ремарк купив собі будинок поблизу Локарно на Лаго Маджіоре, де провів останні 16 років. Письменник помер 25 вересня 1970 року, роком опісля вийшов його останній роман «Тіні в раю».

РОЗДІЛ II.

ТЕМА ЕМІГРАЦІЇ В ТВОРАХ Е.М. РЕМАРКА

2.1. Німецькі емігранти та їх духовний світ в художніх творах Е. М. Ремарка

У 20-ті і 30-і рр.. посилення фашизму і зростання військової небезпеки викликали до життя антифашистську і антимілітаристської літературу. Еріх Марія Ремарк знову повертається до теми німецької еміграції ⁵ .

Ремарк довше інших намагався триматися в руслі, наміченому вже на самому початку його творчексой життя, і зберегти у роки нових великих потрясінь нестійку рівновагу трагічного світовідчуття своєї молодості.

"Твори Ремарка з'явилися своєрідним художніми документами епохи, поетичними літописами і маніфестами покоління. У них відбилося світовідчуття письменника, стримано пристрасного, сором'язливого і тому суворого у своїй ніжності, сумного у веселій насмішкуватості, цинічного в доброті. Більше за все він уникає красномовства, риторики, бридливого відсторонюється від дзвінких патетичних слів " ⁶ .

Сувора, часом навіть здається навмисною, об'єктивність розповіді Ремарка разом з тим пронизана глибоким ліризмом. Це не штучний літературний прийом, а природно необхідне вираження справжнього відносини художника до того, про що він пише. Письменник дуже стриманий, небагатослівний в описах людей і подій, зрідка ледь помітно, але тим виразніше розцвічуючи їх іронією, жартом, він стенографічних точно відтворює діалог і кількома скупими штрихами чітко зображує місцевість і предмети.

"Він нікуди не кличе, нічому не хоче вчити. Він просто розповідає про своїх однолітків, про їх думках, відчуттях, страждання і радощі; просто згадує про жінок, вини, про зустрічі з такими ж емігрантами як він сам " ⁷ .

"Ремарк безсумнівно цілком щирий у своїх прагненнях до повної" нейтральності ", він перш за чесний художник-гуманіст. І тому всупереч всемболезненним нашарування йому неоть'емлемо притаманні в кінцевому рахунку здорові моральні принципи, здоровий глузд і живі почуття простої людини, яка ненавидить війну, лицемірство і хиже користолюбство і гаряче, взволнованноо любить людей, люблячого їх такими, якими вони є, - нещасливими, грішними, змученими і навіть знівеченими, подрібненими важкою, потворної життям.
Тому книги Ремарка, всупереч всім суб'єктивним намірам автора, стали зброєю в боротьбі прогресивного людства проти сил реакції. Тому письменнику довелося покинути батьківщину, щоб уникнути розправи гітлерівців " ⁸ .

2.2. Життя в еміграції: аспект людських взаємин

У подальших книгах - про життя німецької еміграції "Возлюби ближнього свого", "Тріумфальна арка» «Ніч у Лісабоні» - письменник все рішучіше визначає своє ставлення до політичних проблем. Він як і раніше, відображаємо світогляд кілька відстороненого, при всій своїй образній конкретності, пацифістського індивідуалістичного гуманізму, світогляд скептичного, навіть іноді цинічного, але глибоко щирого самотнього людинолюбця. Він як і раніше позбавлений якої б то не було позитивної програми, позитивного суспільного ідеалу. Але зате він все більш виразно висловлює свою ненависть і презирство до фашизму і мілітаризму у всіх їх проявах у минулі роки і в сучасній Західній Німеччині. Дбайливо плекана літературна аполітичність Ремарка виявляється неспроможною для нього самого.

«Герої Ремарка - емігранти, за злою волею долі змушені покинути свою батьківщину - благородні, прямі, іронічні, чесні і надзвичайно мужні люди, завжди готові пожертвувати собою заради інших. Для них важливі не гроші чи якісь «неясні» суспільні ідеали, а лише вічні цінності - любов, дружба, товариство. Саме ці твори письменника стали свого роду літературним маніфестом цілого покоління. Саме герої Ремарка, зберігали свою людську гідність, незважаючи на економічні та суспільні кризи, на тлі яких, з волі автора, виконувалися лінії їх доль, допомагали багатьом з читачів, всупереч усім труднощам, залишатися самими собою. Хіба і сьогодні, на початку XXI століття, не актуальні думки доктора Равіка з роману "Тріумфальна арка" (1946)? "Життя є життя, вона не стоїть нічого і стоїть нескінченно багато. Від неї можна відмовитися - це неважко. Але хіба одночасно не відмовляєшся і від помсти, від усього, що щодня, щогодини висміюється, над чим глумляться, що зветься вірою в людяність і в людство? Ця віра живе всупереч усьому ... Так чи інакше, але все одно треба витягати цей світ з крові і бруду. І нехай ти витягнеш його хоч на вершок - це все одно важливо, що ти невпинно просто боровся. І поки ти дихаєш, не відходить випадку відновити боротьбу » ⁹ .

Зображуючи природу, навколишнє героїв своїх творів Ремарк підкреслює їх душевний стан. Сади, поля, гірський ландшафт - вони виділяються такий лаконічністю і разом з тим поетичної густотою і яскравістю фарб, такий музикальністю мови, - останнє, на жаль, найважче відтворено в перекладі, - що звучать як своєрідні молитви натхненного пантеїст. У записі душевних станів, у внутрішніх монологах своїх ліричних героїв Ремарк створює патетичну піднесеність суворого життя в еміграції. У творах присвячених емігрантам Ремарк відкривають перед нами правдиві картини невідворотною дійсності. Ми бачимо живих людей, чуємо їх мова, стежимо за їхніми долями, думками про відчуттями, співчуваємо їх бід і страждань. І пізнаючи цей чужий нам світ, - а пізнання завжди необхідно, - ми в той же час знаходимо в його різноманітних проявах і перш за все в тому, як розповідає про нього правдивий і чуйний художник, - близькі й дорогі нам риси живого людинолюбства.

Так сила художньої правди долає обмеженість свідомості самого художника. Його книги стають суворим обличие, обвинувальним актом проти страшної дійсності.

Ніч у Лісабоні - одне з останніх творів Е.М. Ремарка, певною мірою підсумковий. У ньому переплітаються основні мотиви його творчості - любовний і пацифістський. Вони з'єднані в трагічній долі головного героя - втікача з нацистської Німеччини, який втрачає свою країну, кохану жінку і надію на майбутнє. Через весь роман проходить думка про примарність щастя, характерна для усієї творчості письменника. У цьому творі автор звертається до теми німецької еміграції. Після п'яти років поневірянь по Європі головному героєві вдається пробратися на батьківщину, відшукати дружину і вивезти її з Німеччини. Смертельно хвора жінка спрямовується назустріч поневірянь та небезпеки, не бажаючи залишатися в рейху.

У перші місяці перебування в Америці Ремарк швидко закінчив роман про політичні емігрантів в Європі напередодні Другої світової війни - «Возлюби ближнього свого» (ідея цієї книги виникла у Ремарка під час роботи над «Тріумфальною аркою»). «У цьому творі Ремарк відмовляється від характерного для нього оповідання в першій особі і розповідає про те, що відбувається з його героями від третьої особи. Це дає можливість подивитися на речі з іншої, більш «об'єктивної» точки зору. Така зміна не випадкова: в «Возлюби ближнього свого» поруч із колишніми, звичними для письменника мотивами (трагічне переживання Першої світової війни, вмираюча жінка, помста) виникають і нові теми, які потім отримають потужний розвиток і в інших його - відкрито антифашистських - романах 1940-1950-х років: доля особистості в тоталітарній державі, протистояння людини і державної машини » ¹⁰ . Роман, як і його екранізація, розпочата в 1941 році, був сприйнятий холодно; критика вважала його занадто «сентиментальним», надмірно «мелодраматичним».

У ці роки Ремарк активно працював і над іншим романом, який він спочатку замислював як кіносценарій. Головну роль у ньому повинна була зіграти Марлен Дітріх ¹¹ . Сюжет цього роману письменник неодноразово переказував їй у своїх листах; Марлен була прообразом головної героїні. Однак «Тріумфальна арка» - «роман про Равіка», як називав його Ремарк у своїх щоденниках і листах (цікаво, що з центральною фігурою роману, хірургом Равіка, письменник почасти ототожнював себе протягом майже десятиліття; він підписував свої листи цим ім'ям), був закінчений вже послетого, як письменник розлучився зі знаменитою актрисою. У 1945 році з великими труднощами - пам'ятаючи про неуспіху роману «Возлюби ближнього свого», видавництва не хотіли брати рукопис ще однієї книги Ремарка про емігрантського життя - письменникові все ж таки вдалося її випустити. Як і у випадку з «На Західному фронті без змін», цей роман також мав великий успіх. За рік в США було продано більше двох мільйонів екземплярів.

У ньому, як і в «Возлюби ближнього свого», мова йде про долю політичного емігранта. Герой цього роману змушений покинути свою батьківщину - Німеччину - і бігти до Франції. Разом з батьківщиною він змушений залишити й своє справжнє ім'я - Фрезенбург. Тут він бере собі ім'я Равік. У нього немає паспорта, немає офіційного дозволу на роботу. Він живе в постійному страху, що про його нелегальному перебуванні стане відомо поліції і що він буде депортований. Равік заробляє гроші в приватній клініці, виконуючи нескладні операції, допомагаючи іншим лікарям. Життя втратило для нього будь-який інтерес, і навіть любов не може повернути йому сенс існування. Дія роману розгортається на тлі похмурих паризьких вулиць: Ремарк жодного разу не описує Париж при світлі дня. Наприкінці ж роману герой бачить, як Тріумфальна арка - символ могутності Франції, останньої країни в Західній Європі, куди ще не увійшли фашисти, - зникає у темряві.

Ще у грудні 1937 року Ремарк писав Марлен Дітріх з Парижа: «Мені ніколи не було так погано. Я втрачено. Я гублюся в цій підземній ріці (в романі Ремарк неодноразово проводить паралель: Тріумфальна арка - ворота в пекло) ... гублюся в срібному грудневому повітрі, гублюся в сірому меланхолійному небі » ¹² . Відчуття загубленості домінує в «Тріумфальної арки». У центрі роману трагедія людей, у яких фашисти забрали не «лише їхню батьківщину, не тільки їх власність, а й їхнього життя ... Ще вчора вони відчували під ногами тверду опору, а тепер повинні були стати безрідними людьми-пролетарями ».

Успіх цього роману, мабуть, визначила спочатку закладена в ньому «кінематографічність»: чітка сюжетна лінія, цікаві, «живі» характери, першокласні діалоги, якими Ремарк особливо пишався. «Мені легко дається те, що інші письменники знаходять важким, - говорив письменник про цей роман, - писати відповідно до їх звучанням» ¹³ . На жаль, фільм «Тріумфальна арка», поставлений Льюїсом Мілстоуном, режисером картини «На Західному фронті без змін», з блискучою Інгрід Бергман у головній ролі, мав лише відносний успіх у публіки.

2.3. «Земля обітована». Незавершене полотно

"Земля обітована", книга, так і не доведена до кінця, що збереглася у трьох чорнових редакціях, перетворює цю красиву крапку в кращому випадку в три крапки. Однак кожен, хто прочитає роман, погодиться: в даному випадку три крапки виявляється навіть доречніше, тому що відкриває в звичному, давно знайомому нам вигляді автора нові риси, примушуючи і на деякі колишні його теми поглянути інакше, у світлі нового історичного досвіду.

«Тема вигнання, яка в пору наших перших знайомств з книгами Ремарка чіпала мало, здавалася майже екзотичної, умовної: нам, в нашій радянській дійсності, що Німеччина, звідки змушений був тікати автор, що Франція, Іспанія і Португалія, а тим більше Америка, куди привели його емігрантські маршрути, бачилися однаково недоступними світами. Зовсім інше відчуття виникає при читанні останнього роману, де тема вигнання звучить пронизливо і несподівано близько, бо за цей час якщо не родичі за кордоном, то вже друзі, приятелі або просто знайомі з'явилися майже у всіх, та й перебування за кордоном перестало бути рідкістю » ¹⁴ .

По-новому оцінюєш і чуйність Ремарка до віянь часу, його природний, Богом даний "нюх" на все, що читачеві по-справжньому цікаво. У кінці шістдесятих, коли створювався роман, модельний шоу-бізнес тільки-но зароджувався, але живий і допитливий очей автора (важко повірити, що книгу цю писав вмираючий, розтерзаний раком осіб) миттєво розгледів і виставлену напоказ еротичність, і дивовижну ірреальність світу, в якому мешкала героїня "Землі обітованої", тодішня манекенниця, нині віддає перевагу іменуватися моделлю. А скільки захоплюючій сферою людської діяльності виявляється під пером Ремарка торгівля мистецтвом, світ антикварів і колекціонерів!

«" Земля обітована "- це незавершене полотно, в якому навіть композиція лише вгадується, а подекуди лисинами порожнечі зяють плями загрунтованого полотна, але задум в цілому безумовно захоплює, а окремі особи і мотиви виписані з такою силою, з такої азартної експресією, з таким непідробним цікавістю до матеріалу, до фактури, а інший раз і з таким веселим бешкетом, що діри й огріхи тільки відтіняють безсумнівну силу живий і впізнаваною художньої манери.

Роман обривається, по суті, на півслові, так що на останній сторінці цієї журнальної публікації читач не знайде звичного повідомлення в дужках: не буде ні продовження, ні закінчення. Боюся, що ця наша зустріч з творчістю Ремарка дійсно остання. Втім, в найближчих номерах "Іноземної літератури" можна буде познайомитися з фрагментами створеної Вільгельмом фон Штернбургом, біографії письменника, щоб переконатися в тому, що життя Ремарка захопливістю і крутизною сюжетних поворотів часом не поступалася його романів » ¹⁵ .

Е той роман Ремарка - останній, передсмертний. Схожий на "Тріумфальну арку", на "Лісабонську ніч", - все та ж біженська бруківка - лише декорації інші: Нью-Йорк, і на календарі - сорок четвертий рік. Дехто все-таки добіг, переплив океан, уцілів, вижив, - тепер страшно тільки вночі, і то лише уві сні, - а вдень німецькі емігранти бродять по благополучної стороні планети, скучліво вивчаючи безтурботних тубільців, - і оживають лише ввечері, серед своїх: за чаркою, в застільному нісенітниці, що маскує ненависть і відчай, бо крім розпачу і ненависті все дурниця.

Головного героя звати Людвіг Зоммер. Втім, це не справжнє ім'я: він прибув до Америки за чужим паспортом. Молодий, стрункий, дотепний, меланхолійна, з трагічними спогадами ... Зрозуміло, що всі інші персонажі до нього добрі, тим більше, що й вони - наші старі знайомі: взяти хоча б портьє в готельчику "Міраж" - тямущого і щедрого алкоголіка з російських дворян ... Або цю витончену і насмішливої, але таку беззахисну дівчину (фотомодель, чиясь утриманка, колишній коханий пропав на фронті - але тепер самотності серця кінець) - Марію Фіоль, у напрямку до якої герой рухається так повільно, так довго ...

Він мистецтвознавець-аматор, але видає себе за професійного антиквара, у якімсь як і підробляє, що дозволяє автору нас розважити дійсно чарівними розмовами про персидських килимах, китайської бронзі, французького живопису. З якою шаленою ніжністю цей уявний Зоммер і його співрозмовники закохані в так звану світову культуру! Немов це все, що у них залишилося, і немов це залишилося тільки у них ... Повинно бути, Ремарк часто і в подробицях уявляв собі, як варвари підривають двері останнього музею.

«Повільно, немов у подарованому сні, якого я на багато років втратив, а ось тепер побачив знову, я брів по залах, за свого минулого, брів без відрази, без страху і без тужливого почуття невозвратимой втрати. Я чекав, що минуле нахлине свідомістю гріха, немочі, гіркотою краху, - але тут, в цьому світлому храмі вищих звершень людського духу, нічого такого не було, ніби й не існувало на світі вбивств, грабежів, кривавого егоїзму, - тільки світилися на стінах тихими смолоскипами безсмертя творіння мистецтва, одним своїм безмовним і урочистим присутністю доводячи, що не все ще втрачено, зовсім не всі » ¹⁶ .

Як видно, розповідь мелодійно, а склад схиляється до декламації, а що стосується сюжету ... ну, а в "Трьох товаришів" або в "Чорному обеліску" який сюжет? Випивають, просторікують, глузують - поки не станеться катастрофа, поки не знадобиться допомога друга. Так, напевно, було задумано і тепер, - але катастрофа сталася з автором, а роман до неї не дійшов. І все одно зрозуміло, навіть і без доданих до основного тексту обривків чернетки, що Людвіг виношує план помсти (нацистському офіцеру - за вбитого батька), що спроба здійснити цей план скоріше за все зірветься ... У будь-якому випадку головний герой приречений на життя, позбавлену сенсу, а його друг - на безглузду смерть.

Друг головного героя в цьому романі - єврей на ім'я Роберт Хірш, легендарний сміливець, як би двійник Рауля Валленберга: в окупованій Франції рятував людей тим же способом, але ще крутіше, саме в мушкетерській манері: «Роздобувши звідкись дипломатичний паспорт на ім'я Рауля Тенье, він користувався ним з вражаючою нахабством ... Деяким він рятував життя невідомо де роздобутими бланками посвідчень, які заповнював на їхнє ім'я. Завдяки цим папірцях людям, за якими вже полювало гестапо, вдавалося вислизнути за Піренеї. Інших Хірш ховав у провінції по монастирях, поки не надавалася можливість переправити їх через кордон. Двох він зумів звільнити навіть з-під арешту і потім допоміг втекти. Підпільну літературу Хірш возив у своїй машині майже відкрито і мало не стосами. Це в той час він, цього разу у формі офіцера СС, витягнув з табору і мене - до двом політикам на додачу ... » ¹⁷

У Нью-Йорку ця людина стоїть за прилавком - торгує побутовими електроприладами. Запрошує Зоммера на вечерю в рибний ресторан. Вони крокують по яскравим, чистим вулицях, серед людей, з яких нікого ні разу в житті не били ногами ... Морська живність в ресторанній вітрині - і ту ім ріднею: тому що приречена.

"Акуратні шеренги риб жваво поблискували сріблом луски, але дивилися тьмяними, мертвими очима; лапаті краби відливали рожевим - вже зварені; зате величезні омари, були схожі у своїх чорних панцирах на середньовічних лицарів, були ще живі. Спочатку це було не помітно, і лише потім ти помічав слабкі тремтіння вусів і чорних, виряченими очима гудзиками. Ці очі дивилися, вони дивилися і рухалися. Величезні клешні лежали майже нерухомо: в їх зчленування були встромлені дерев'яні шпенька, щоб хижаки не покалічили один одного.

- Ну хіба це життя, - сказав я. - На льоду, розіп'яті, і навіть крикнути не смій. Прямо як емігранти безпаспортні. ¹⁸ "

«Такий це роман - безнадійний, красивий, сумний, повільний. У стилі блюзу, але з німецьким різким гумором. І не те дивно, що Ремарк вкотре викладає все ту ж історію в тих же осіб, - а що вона не набридає. Хіба що пейзаж пропустиш один-другий - і то лише тому, що чекаєш подій; а потім і до пейзажу повернемося. Цей автор, як мало хто інший, володів секретом чарівною белетристики.
Будемо сподіватися, що політичний її сенс коли-небудь застаріє. Поки що на це не схоже. Головне питання, яке один одному і самі собі ставлять персонажі: точно лінацісти, як марсіани, з'явилися з безодень і віроломно захопили беззахисну, скажімо, Німеччину? - Або, навпаки, у кожному німця ховається нацист (а якщо ні, чому вони так ревно борються за свої нібито поневолювачів?), - Так і залишився без відповіді.
Все це, само собою, справи давно минулих днів і розмови тільки про Німеччину - про країну, "де вищий і головний закон завжди говорить одне і те ж: право - це те, що на благо держави" ... З цієї точки до нацизму справді рукою подати » ¹⁹ .

Але от Роберт Хірш пророкує, що ледь війна закінчиться, в Німеччині не залишиться жодного нациста: "Лише браві чесні німці, які, всі як один, намагалися допомогти євреям ..." І ви відразу розумієте, чому так неохоче друкують Ремарка в Росії » ²⁰ .

Ремарк не закінчив свою книгу про обітовану, яка для його героїв виявилася чужий, емоційно стерильною землею. Збереглися намітки подальшого розвитку дії: війна закінчена, Зоммер все-таки їде до Німеччини, але з єдиною метою - розшукати й покарати того, хто доніс на його батька, убитого в катівні. Знаходить і не може вистрілити, побачивши, що перед ним жалюгідна руїна в інвалідному візку. Ненавидить себе за легкодухість, за незламну людяність, яка в цих обставинах здається йому злочинною. Розмірковує, чи не повернутися в Нью-Йорк, до якого його, втім, вже ніщо не прив'язує. В одному з варіантів - кінчає з собою, тому що не в силах жити, знаючи, що душа померла і ніколи йому не переступити через минуле, але ніколи з ним і не примиритися.

«Безглуздо гадати, яке завершення було б у підсумку обрано. По суті, роман закінчується задовго до останніх епізодів, написаних Ремарком, закінчується суперечкою Зоммера і Хірша про те, чому вчить досвід втечі. І Хіршу, духовному нащадку непримиренних Маккавеїв, стільки разів прямолінійно, жорстоко ставилося до євреїв, яким не вистачило мужності протидіяти нацистському геноциду, Ремарк, часто іронізує над його немудрою філософією буття, віддав слова, найповніше виражають авторське розуміння суті та сенсу життя в "епоху страху ". Вимагати відчайдушною сміливості ніхто не вправі, проте від кожного можна і потрібно вимагати, щоб, всупереч будь-яких обставин, була збережена "прихована тремтіння землі, життя, серця. Той, хто врятувався, не сміє забувати про неї, не сміє ховати її під трясовиною міщанства ! Це тремтіння врятованого тіла, танець врятованого істоти, з вологою в очах заново відкриває все навкруги ... думка, що ти не вмер, ти вислизнув, врятувався, не здох у концтаборі і не задихнувся в свинцевих обіймах зашморгу ". Як знати, чи не виявиться це тремтіння єдиною надійною запорукою, що життя дійсно незнищенне » ²¹ .

ВИСНОВОК

Темою нашої роботи став розгляд проблеми емігрантів в роботах німецького письменника Еріха Марії Ремарка. У зв'язку з цим, була поставлена ​​наступна мета: всебічно розглянути проблему емігрантів у творах Е. М. Ремарка та проаналізувати відгуки критиків у періодичній пресі.

І так, провівши теоретичний аналіз статей в періодичній пресі з метою вивчення відгуків критиків з проблеми емігрантів у творах Е. М. Ремарка, можна зробити наступні висновки:

Тема вигнання проходить основним мотивом у всіх творах Е. М. Ремарка про німецьких емігрантів, а саме: «Ніч у Лісабоні», «Возлюби ближнього свого», «Тріумфальна арка» та незакінченого останнього твору автора «Земля обітована». Вони не вільні від белетристичних шаблонів. Індивідуалістичний пацифізм і розпливчастість позитивної програми складають слабку сторону творчості Ремарка. Проте соціально-критичні гідності його кращих книг, гуманність і моральне чарівність їхніх героїв служать основою успіху Ремарка у літературних критиків.

Спори про ремарку не вщухали довго, а, затихнувши, вони раз у раз спалахували знову і знову аж до наших днів.

Сорок років тому, коли проржавілий "залізна завіса" невпевнено, з зупинками, але все-таки поповз вгору, Ремарк виявився чи не першим сучасним художником, чиї твори дали нам відчути, що кожен проживає своє життя по-своєму і всі моральні проблеми має вирішувати "поодинці", постійно усвідомлюючи власну трагічну залежність від немилосердною історії, якою можна протиставити лише тверду прихильність найпростішим, але найважливішим заповітам гуманності та добра. Він писав про людей, що пройшли через випробування і катастрофи, зломила дуже багатьох, але не його героїв: вони не піддаються ні масовим психозів, ні почуття приреченості, а значить, безвідповідальності. І навіть у ситуаціях, коли весь світ немов збожеволів, слідують правилу, встановленому раз і назавжди: "Той, хто залишається вірним собі, не помиляється".

, Для самого Ремарка, вихідця з бюргерської сім'ї з далекими французьким корінням і вихованця католицької семінарії, в якій він остаточно переконався, що на все життя залишиться атеїстом, усвідомлення своєї духовної спорідненості єврейству було одним з основних засад творчості, особливо в останній період. З Німеччини його змусили виїхати відразу після перемоги нацизму, його вілла в Порто-Ронко стала тимчасовим притулком для тих німецьких авторів, яких рейх вигнав через неналежне походження, а нейтральна Швейцарія прийняла без жодного захоплення, намагаючись не провокувати невдоволення могутнього сусіда. В саду цієї вілли підісланими гестапо фахівцями у таких справах був убитий журналіст Фелікс Мендельсон (мабуть, його помилково прийняли за хазяїна). Ремарку погрожували, потім спробували заманити його до Німеччини, обіцяючи нечувані почесті, якщо він повернеться. Відповідь була передбачуваною: "Ні за що на світі ... Ні, я не єврей. Але євреї в Німеччині, всупереч поширеній думці, були самими ревними патріотами".

Про це патріотизм, винагородою депортаціями в Освенцім, з соромом за себе згадують персонажі "Землі обітованої". І не знаходять йому виправдання, хоча воно лежить на поверхні: їм не знати, що бездомність нестерпна як би до неї ні привчали жахливі обставини реальної історії. Проживши далеко від Німеччини без малого сорок років, багато що в своїй країні ненавидячи, але ніколи від неї не відрікаючись, Ремарк знав це почуття як мало хто інший з його німецьких сучасників. В його уяві євреї втілювали емігрантську долю, яка стала до якоюсь мірою універсальної за часів, коли втеча з усіма його стражданнями і жахами зробилося вже не вибором, а неминучістю для дуже багатьох, але для євреїв - перш за все.

Це страшний спадок: безнадійність, хоча "надія вмирає важче, ніж сама людина", і вічний страх - "перед життям, перед майбутнім, перед самим страхом". Часто його не витримують, і тоді результат катастрофічний.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Борисенко А. Ностальгічне минуле. «Чому Ремарк так любимо в Росії?» М. / / Іноземна література. 2001, № 11.

2. Вільгельм фон Штернбург. Як ніби все в останній раз. / / Іноземна література. 2000, № 10.

3. Віппер Б.Р. Криза мистецтва і культура наших днів / / Питання методології. 1991. № 2.

4. Георгієва Т.С. Історія німецької літератури. XX століття. М.: Юніта, 2002. - 562 с.

5. Життя і творчість Е. Ремарка. / / Електронний сайт «Ремарк». Internet.

6. Звєрєв А. / / Лехаїм, 2002, № 6.

7. Іванова Н.О. Крамер проти Ремарка. / / Електронний сайт «Ремарк». Internet.

8. Ільїна Т.В. Історія художньої літератури. Німецька література. М.: Вища школа, 2002. - 367 с.

9. Лінор Горалік "З біса гучна мовчання". / / Зарубіжна література, 2201, № 4.

10. Лур'є Самуїл. Образи німецьких емігрантів в останній роботі Ремарка «Земля обітована». / / Зарубіжна література. 2000. № 10.

11. Маркелов О.М. Незавершене полотно Ремарка. / / Іноземна література, 1999. № 5. (Електр. варіант).

12. Світова художня культура: Навчальний посібник. / Под ред. Б.А. Еренгросс. М.: Вища школа. 2001. - 763 с.

13. Польовий В.М. Двадцяте століття. М.: Думка, 1998. - 341 с.

14. Ремарк Е.М. Возлюби ближнього свого. М.: ЕКСМО, 2002. 231 с.

15. Ремарк Е.М. Ніч у Лісабоні. М.: ЕКСМО, 2002. - 179 с.

16. Ремарк Е.М. Тріумфальна арка. М.: ЕКСМО, 2002. - 288 с.

17. Ремарк Е.М. Земля обітована. М.: ЕКСМО, 2002. - 191 с.

18. Ремарк Е.М. Вибране. СПб.: Пітер 2003. - С. 231

19. Розін В.М. Культурологія. М.: ИНФРА-М ФОРУМ. 2002. - 341 с.

а

іметно, але тим виразніше розцвічуючи їх іронією, жартом, він стенографічних точно відтворює діалог і кількома скупими штрихами чітко зображує місцевість і предмети. Немов несподівано виникають картини природи: квітуче дерево