Економічна та соціальна ефективність виробництва

Реферат студента 3 курсу 6 групи ФЕМП Білика Романа

Міністерство освіти Україна

Київський державний торгівельно-економічний університет

Кафедра економіки

КИЇВ 1997

Сутність, критерії та показники економічної ефективності виробництва

Україна вступила в період формування ринкових відносин. Ринкова економіка за своєю сутністю є засобом, який стимулює зростання продуктивності праці, всебічне підвищення ефективності виробництва. Однак і в цих умовах важливим є визначення основних напрямків підвищення ефективності виробництва, факторів його зростання, методів визначення ефективності.

Для правильного визначення найважливіших напрямів підвищення економічної ефективності суспільного виробництва необхідно сформулювати критерій і показники ефективності ^

Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва служить рівень продуктивності суспільної праці.

Продуктивність суспільної праці П заг вимірюється ставленням виробленого національного доходу НДК середньої чисельності працівників, зайнятих у галузях матеріального виробництва,

П заг = НД / ЧМ

Як відомо, національний доход являє собою новостворену галузях матеріального виробництва вартість. Іншими словами, він є тією частиною валового суспільного продукту, яка залишається за вирахуванням спожитих у процесі виробництва сировини, палива, енергії та інших засобів виробництва. Обчислюється національний дохід як сума чистої продукції всіх галузей матеріального виробництва. У свою чергу чиста продукція окремої галузі визначається як різниця між валовою продукцією і матеріальними виробничими витратами.

У певних галузях матеріального виробництва продуктивність обчислюється по валовій продукції. При зіставленні темпів зростання продуктивності суспільної праці необхідно витримати порівнянність показників. У цьому випадку національний дохід слід обчислювати в порівнянних цінах.

Найважливішими показниками економічної ефективності суспільного виробництва служать трудомісткість, матеріаломісткість, капіталомісткість і фондомісткість.

Про ефективність суспільного виробництва Україна за 1985-1991 рр.. свідчать дані табл.1

Таблиця 1. Показники ефективності суспільного виробництва (у відсотках до попереднього року)

• За період з 1985 по 1991 рр.. спостерігалося зниження середньорічної чисельності працівників народного господарства, особливо в сфері матеріального виробництва (з 55502 тис. чол. в 1985 р. до 52241 тис. чол. в 1991 р.). Знизився також обсяг виробництва продукції в цих галузях. У результаті продуктивність праці з чистої продукції підприємств матеріального виробництва по відношенню до попереднього року в 1990 р. склала 96,2%, а в 1991 р. - 91,7%.

Протягом 1990 - 1991 рр.. відзначалося підвищення металоємності та енергоємності продукції. Однак ефективність використання виробничих основних фондів катастрофічно знижується. Так, протягом усіх останніх років стійку тенденцію до зниження має фондовіддача, незважаючи на систематичне зростання фондоозброєності праці у середньому на 5-7% за ці ж роки.

Як вже зазначалося, рівень продуктивності суспільної праці служить узагальнюючим критерієм економічної ефективності праці, витраченого на попередніх стадіях суспільного виробництва і уречевленої в сировині, матеріалах, паливі, енергії, знаряддя праці.

• Трудомісткість продукції - величина, зворотна показником продуктивності живої праці, визначається як відношення кількості праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, до загального обсягу виробленої продукції:

t = T / Q

де t - трудомісткість продукції;

Т-кількість праці, витраченої у сфері матеріального виробництва;

Q - загальний обсяг виробленої продукції (як правило, валової продукції).

• Машеріалоемкость суспільного продукту обчислюється як відношення витрат сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці до валового суспільного продукту. Матеріаломісткість продукції галузі (об'єднання, підприємства) визначається як відношення матеріальних витрат до загального обсягу виробленої продукції:

т = М / Q

де т - рівень матеріаломісткості продукції;

М - загальний обсяг матеріальних витрат на виробництво продукції у вартісному вираженні;

Q - загальний обсяг виробленої продукції (як правило, валової продукції).

Зниження матеріаломісткості продукції ефективно для народного господарства країни. Тільки в промисловості (за даними за 1994 р.) зниження матеріаломісткості продукції на 1% дозволяє отримати економію в сумі 1,67 трлн. руб. Слід також мати на увазі, що природні ресурси не безмежні, зараз Україні підходить до екологічного межі видобутку нафти, газу. За останні роки істотно зросли питомі витрати на їх видобування, а також на вилучення з надр вугілля, руд чорних і кольорових металів, інших корисних копалин.

Крім того, у собівартості продукції найбільш великої галузі народного господарства - промисловості майже 3 / 5 витрат припадає на сировину, основні і допоміжні матеріали, паливо і енергію. У 1981-1985 рр.. за рахунок економії було забезпечено близько половини всього приросту споживання палива, енергії і прокату чорних металів. У 1986-1990 рр.. було передбачено забезпечити за рахунок зниження матеріальних витрат 65 - 10% приросту потреб у найважливіших видах ресурсів, а по окремих з них - всю додаткову потребу. Однак по багатьох ресурсів фактична величина економії не досягла намічених розмірів. Причинами цього були низький рівень впровадження досягнень науково-технічного прогресу і недостатня організаційно-економічна робота в цьому напрямку.

• До певної міри близькі між собою показники капіталоємності і фондомісткості продукції. Показник капіталомісткості продукції показує відношення величини капітальних вкладень до обумовленому ними приросту обсягу продукції, що випускається:

Кq = К / DQ,

де Кq - капіталомісткість продукції;

К - загальний обсяг капітальних вкладень; DQ - приріст обсягу продукції, що випускається. Капіталомісткість можна розрахувати і по відношенню до приросту виробленого національного доходу.

Фондомісткість продукції обчислюється як відношення середньої вартості основних виробничих фондів народного господарства до загального обсягу виробленої продукції:

| = F / Q

де | - фондомісткість продукції;

F - середня вартість основних виробничих фондів народного господарства;

Q - загальний обсяг виробленої продукції (як правило, валової продукції).

Фондомісткість так само, як і капіталомісткість, можна розрахувати і по відношенню до виробленого національного доходу.

• У народному господарстві, в окремих її галузях, зокрема в промисловості, широко застосовується показник фондовіддачі, зворотний показнику фондомісткості. Обчислюється фондовіддача як відношення обсягу виробленої продукції 0 до середньої вартості основних виробничих фондів Р.

За даними за ряд останніх років, показник фондовіддачі в народному господарстві в цілому і в промисловості має негативну тенденцію до зниження, а показник фондомісткості - до зростання. У 1992 р. по відношенню до 1985 р. показник фондовіддачі по всій промисловості становив лише 74%.

Більш докладно причини незадовільного використання основних виробничих фондів і падіння фондовіддачі будуть розглянуті у відповідній главі підручника (див. гл. 6). Однак слід звернути особливу увагу на низький рівень використання діючих виробничих потужностей, високий ступінь зносу основних виробничих фондів у промисловості, що досягла в 1994 р. 42,9%.

Загальна та порівняльна економічна ефективність витрат

Наведені вище показники мають обмежений характер використання, всі вони (крім показника продуктивності суспільної праці) не дають повного, всебічного уявлення про економічну ефективність виробництва і витрат, а характеризують лише використання певного виду ресурсів.

Для повного уявлення про загальну ефективність витрат потрібна узагальнена характеристика вартісних і натуральних показників. Цій меті служать загальна й порівняльна економічна ефективність витрат.

• У плануванні та проектуванні загальна економічна ефективність визначається як відношення ефекту до капітальних вкладень, а порівняльна - як відношення різниці поточних витрат до різниці капітальних вкладень за варіантами. При цьому загальна й порівняльна економічна ефективність доповнюють один одного. Загальна економічна ефективність витрат розраховується з урахуванням місця застосування витрат. Так, по народному господарству в цілому загальна економічна ефективність витрат визначається як відношення приросту виробленого національного доходу (або чистої продукції) у порівнянних цінах НД до викликало цей приріст виробничим капітальним вкладенням К.

Еnx = DНД / К.

• За народногосподарським комплексам, окремим галузям, а також формам відтворення основних фондів (технічного переозброєння, реконструкції і розширенню підприємств і організації) загальна економічна ефективність витрат розраховується як відношення приросту прибутку (зниження витрат виробництва) або госпрозрахункового доходу (ДРП) до капітальних вкладень К:

3nn = DП / К.

• По знову будуються підприємствам, цехах, інших об'єктів та окремих заходів показник ефективності-Еп визначається як відношення 'планованого прибутку до капітальних вкладень (кошторисної вартості):

Еn = (Ц-С) / К,

де К-повна кошторисна вартість об'єкту, що будується (за проектом);

Ц - річний випуск продукції в оптових цінах підприємства (без податку з обороту) за проектом;

С - витрати виробництва (собівартість) річного випуску продукції (за проектом) після повного здійснення будівництва та освоєння введених потужностей.

У кожному окремому випадку отримані в результаті розрахунків показники загальної економічної ефективності витрат порівнюються з нормативами і аналогічними показниками за попередній період, а також з показниками ефективності виробництва інших підприємств і фірм.

У 1986 - 1990 рр.. норматив загальної абсолютної економічної ефективності витрат по народному господарству в цілому був встановлений на рівні Еобщ = 0,16. По окремих галузях і підгалузей економіки ці нормативи були диференційовані. Представляється, що нормативи загальної економічної ефективності витрат як по народному господарству в цілому, так і по окремих галузях економіки дещо занижені. Дійсно, величиною, зворотною загальної економічної ефективності витрат, служить термін окупності витрат Ток-При нормативі загальної ефективності по народному господарству Еобщ = 0,16 термін окупності складе Струм = 1 / 0, 16 = 6,25 року. Якщо врахувати, що моральний знос багатьох видів машин і устаткування настає через сім-вісім років, то стає очевидним, що на накопичення прибутку практично часу не залишається.

• При зіставленні варіантів господарських чи технічних рішень, розміщення підприємств і їх комплексів, будівництва нових або реконструкції діючих підприємств, виборі взаимозаменяемой продукції, впровадження нових видів техніки і т.п. розраховується порівняльна економічна ефективність витрат. Основний показник найбільш оптимального варіанта, що визначається в результаті розрахунків порівняльної економічної ефективності, - мінімум приведених витрат.

Наведені витрати по кожному варіанту представляють собою суму поточних витрат (собівартості) і капітальних вкладень, приведених до однакової разномерность відповідно до нормативу ефективності за формулою:

ЗПi = С. + ечк

де ЗП - приведені витрати за цим варіантом; С, - поточні витрати (собівартість) за тим же варіантом; К, - капітальні вкладення в кожному варіанту; Еч - нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності капітальних вкладень.

По народному господарству в цілому, як уже зазначалося, коефіцієнт Е заг = 0,16, а по окремих галузях і районах може коливатися. Така диференціація необхідна для стимулювання науково-технічного прогресу, обліку зональних і галузевих рівнів заробітної плати, відмінностей рівня цін, довготривалості будівельних програм і районних розходжень.

Необхідно відзначити особливості визначення ефективності витрат по окремих етапах їх здійснення і напрямів. Так, при оцінці ефективності витрат на створення матеріально-технічної бази науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), спрямованих на вдосконалення матеріального виробництва поряд з економічними виявляються також соціальні й екологічні результати. Такі результати не відображаються повністю у вартісній оцінці і можуть містити: ліквідацію важкої фізичної праці, всемірне оздоровлення і полегшення умов праці, підвищення рівня техніки безпеки, усунення виробничого травматизму та професійних захворювань; поліпшення умов праці і побуту працюючих; поліпшення стану навколишнього середовища; поєднання прискорення науково-технічного прогресу (а тепер і переходу до ринкових відносин) з оптимальною зайнятістю усього працездатного населення.

При визначенні ефективності витрат за цільовими комплексними програмами розраховуються загальна ефективність і ефективність окремих заходів і завдань. При цьому показники загальної ефективності визначаються виходячи з розрахункових періодів отримання ефекту і здійснення витрат. За узагальнюючому, єдиному для оцінки всієї діяльності підприємства, об'єднання показнику ефективності виробництва. Пропозиції про так звану "системі показників" нереальні і неефективні. Дійсно, що повинно робити підприємство? Стежити за виконанням множини окремих показників, що входять в "систему", або працювати розкуто, самостійно, ініціативно, контролюючи і прямуючи до досягнення показника економічної ефективності виробництва - прибутку і рентабельності по відношенню до фондів? Відповідь на це питання тільки один - прибуток і рентабельність.

Але як не допустити "сповзання" підприємств до одержання прибутку за будь-яку ціну? Як розумно обмежити їх у цьому прагненні? Адже сьогодні підприємство може збільшити прибуток не тільки за рахунок кращої роботи, росту обсягу виробництва потрібної народному господарству продукції і зниження її собівартості, але і за рахунок рентабельної продукції, довільного збільшення цін на вироби без відповідного підвищення якості і т.п.

• Оптимальним доповненням до показника прибутку явилося би виділення в тому числі питомої ваги збільшення прибутку, напів-ченного за рахунок зниження собівартості. Таке доповнення орієнтувало б первинну ланку на здійснення організаційно-технічних заходів, спрямованих на зростання продуктивності праці, економію і раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії, на краще використання основних фондів і виробничих потужностей, а в результаті - на зниження витрат на виробництво продукції в цілому. Це не виключало б і ріст обсягу виробництва, в результаті котрого щодо зменшується питома вага умовно-постійних витрат у складі собівартості продукції.

Слід також розраховувати, що в міру формування цивілізованих ринкових відносин, ліквідації дефіциту, монополії окремих виробників у підприємств залишиться лише один шлях збільшення прибули - збільшення обсягу випуску продукції, зниження витрат на її виробництво.

Основні напрями підвищення ефективності виробництва

Перехід до ринкових відносин вимагає глибоких зрушень в економіці - вирішальній сфері людської діяльності. Необхідно здійснити крутий поворот до інтенсифікації виробництва, переорієнтувати кожне підприємство, організацію, фірму на повне і першочергове використання якісних чинників економічного зростання. Повинен бути забезпечений перехід до економіки вищої організації й ефективності із всебічно розвиненими продуктивними силами і виробничими відносинами, добре налагодженим господарським механізмом. В значній мірі необхідні умови для цього створюються ринковою економікою.

• Найважливішим фактором підвищення ефективності суспільного виробництва, забезпечення високої його ефективності був і залишається науково-технічний прогрес. До останнього часу науково-технічний прогрес протікав по суті еволюційно. Перевага віддавалася вдосконалення діючих технологій, часткової модернізації машин і устаткування. Такі заходи давали певну, але незначну віддачу.

Недостатньо були стимули розробки та впровадження заходів з нової техніки. У сучасних умовах формування ринкових відносин потрібні революційні, якісні зміни, перехід до принципово нових технологій, до техніки наступних поколінь - докорінне переозброєння всіх галузей народного господарства на основі новітніх досягнень науки і техніки.

Найважливіші напрямки науково-технічного прогресу: широке освоєння прогресивних технологій ', мембранної, лазерної, плазмової, технологій з використанням надвисоких тисків та імпульсних навантажень та ін;

автоматизація виробництва - швидкий розвиток робототехніки, роторних і роторно-конвеєрних ліній, гнучких автоматизованих виробництв, що забезпечує високу продуктивність праці;

створення та використання нових видів металопродукції, пластичних мас, композитів, металевих порошків, кераміки та інших прогресивних конструкційних матеріалів.

В умовах переходу до ринкової економіки, її початкового етапу дуже важливі заходи науково-технічного характеру. Колективи підприємств, їх керівники головну увагу приділяють матеріального стимулювання праці. Більша частина прибутку після сплати податків направляється до фонду споживання. Такий стан ненормально. Очевидно, у міру розвитку ринкових відносин підприємства почнуть приділяти належну увагу розвитку виробництва на перспективу і будуть направляти необхідні кошти на нову техніку, оновлення виробництва, на освоєння та випуск нової продукції.

Крім того, необхідно створити організаційні передумови, економічні та соціальні мотивації для творчої праці вчених, конструкторів, інженерів, робітників. Корінні перетворення в техніці і технології, мобілізація всіх, не тільки технічних, але й організаційних, економічних і соціальних чинників створять передумови для значного підвищення продуктивності праці. Попереду забезпечувати впровадження новітньої техніки і технології, широко застосовувати на виробництві прогресивні форми наукової організації праці, вдосконалювати його нормування, домагатися зростання культури виробництва, зміцнення порядку і дисципліни, стабільності трудових колективів.

• Одним з важливих факторів інтенсифікації і підвищення ефективності виробництва є режим економії. Ресурсозбереження повинне перетворитися у вирішальний джерело задоволення зростаючих потреб у паливі, енергії, сировині і матеріалах. У вирішенні всіх цих питань важлива роль належить промисловості. Належить створити і оснастити народне господарство машинами, устаткуванням, що забезпечує високу ефективність використання конструкційних та інших матеріалів, сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, створення і застосування високоефективних маловідходних і безвідходних технологічних процесів.

Сьогодні Україні в розрахунку на одиницю національного доходу витрачає палива, електроенергії, металу істотно більше, ніж розвинені країни. Це призводить до дефіциту ресурсів при великих обсягах виробництва, що змушує виділяти все нові кошти для нарощування сировинної та паливно-енергетичної бази. Тому так необхідна докорінна модернізація вітчизняного машинобудування - вирішальна умова прискорення науково-технічного прогресу, реконструкції всього народного господарства. При цьому досягнення довгострокових стратегічних цілей повинно поєднуватися з максимальним задоволенням насущних потреб народу.

Підвищення ефективності суспільного виробництва в значній мірі залежить від кращого використання основних фондів. Їх величина в Україну на початок 1995 р. досягла 5093 трлн. руб., у тому числі основних фондів промисловості -1931 трлн. руб.

Необхідно інтенсивніше використовувати створений виробничий потенціал, домагатися ритмічності виробництва, максимального завантаження устаткування, істотно підвищувати змінність його роботи і на цій основі збільшувати знімання продукції з кожної одиниці обладнання, з кожного квадратного метра виробничої площі.

• Один з факторів інтенсифікації виробництва, підвищення його ефективності - вдосконалення структури економіки. Більш високими темпами необхідно розвивати галузі, що забезпечують науково-технічний прогрес і успішне рішення соціальних задач, добиватися поліпшення пропорцій між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, галузями агропромислового комплексу.

Інвестиційна політика покликана забезпечувати підвищення ефективності капітальних вкладень. Належить здійснити перерозподіл коштів на користь галузей, що забезпечують соціальні потреби, прискорення науково-технічного прогресу. Все більша частка коштів має спрямовуватися на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств на противагу нового будівництва.

Прискорений розвиток має отримати машинобудування - основа науково-технічного прогресу у всіх галузях народного господарства. При цьому пріоритети віддаються верстатобудування, електротехнічної промисловості, мікроелектроніці, обчислювальної техніки, приладобудування, індустрії інформатики - каталізаторів прискорення НТП.

Поліпшення структури паливно-енергетичного балансу буде відбуватися в напрямку розвитку атомної енергетики при максимальному забезпеченні її безпеки, широкого використання поновлюваних джерел енергії, послідовного проведення у всіх галузях народного господарства активної та цілеспрямованої роботи з економії паливно-енергетичних ресурсів.

У низці заходів щодо структурної перебудови суспільного виробництва - забезпечення прискореного росту виробництва товарів народного споживання і всієї сфери послуг, розвиток малого підприємництва, конверсія військового виробництва на підприємствах оборонного комплексу; технічне переозброєння і підвищення ефективності роботи транспорту, систем електро-, нафто-та газопостачання, зв'язку та інформаційного забезпечення всіх галузей виробничої інфраструктури.

• Важливе місце у підвищенні ефективності виробництва займають організаційно-економічні фактори, включаючи управління. Особливо зростає їх роль з ростом масштабів суспільного виробництва та ускладненням господарських зв'язків. Перш за все це розвиток і вдосконалення раціональних форм організації виробництва - концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування.

Потребує подальшого розвитку і вдосконалення виробнича соціальна інфраструктура, що робить істотний вплив на рівень ефективності виробництва. В управлінні - це вдосконалення самих форм і методів управління. планування, економічного стимулювання - всього господарського механізму. У плануванні - збалансованість і реальність планів, оптимально побудована система планових показників, не стримуюча первинні ланки народного господарства (підприємства, об'єднання, організації), а дає їм широкий простір для діяльності. У цій же групі чинників - широке застосування різноманітних важелів господарського розрахунку і матеріального заохочення, матеріальної відповідальності та інших госпрозрахункових економічних стимулів.

Велику роль у вирішенні завдань ефективного господарювання, створення і впровадження ресурсозберігаючих техніки і технології покликана відігравати наука. Їй належить активізувати фундаментальні та прикладні дослідження з актуальних проблем прискорення науково-технічного прогресу з метою зниження трудомісткості, матеріаломісткості та енергоємності виробництва, посилення режиму економії і підвищення якості продукції.

• Особливе місце в інтенсифікації економіки, зниження питомої витрати ресурсів належить підвищенню якості продукції. Результати проведеної в народному господарстві роботи з підвищення технічного рівня, якості продукції і виконуваних робіт не відповідають сучасним вимогам. Це завдання має стати всенародною, предметом постійної уваги та контролю, головним чинником в оцінці діяльності кожного трудового колективу.

Істотно розширюються можливості дії всіх факторів підвищення ефективності виробництва в умовах формування ринкових відносин. Здійснюються структурна перебудова народного господарства, переорієнтація його на споживача; модернізація найважливіших галузей народного господарства - промисловості, будівництва, транспорту і зв'язку на основі високих технологій; подолання відставання від світового науково-технічного рівня; продумана конверсія військового виробництва; перехід до змішаної економіки, в якій створюються на рівних правах різні форми власності - державна і приватна, акціонерна і кооперативна; вільний розвиток всіх колективних і приватних форм господарювання; фінансове оздоровлення економіки; органічне включення країни у світогосподарські зв'язки.

У результаті всього цього сформується регульоване, цивілізоване ринкове господарство, яке з'явиться дієвим засобом, що стимулює зростання продуктивності праці, підвищення ефективності всього суспільного виробництва, примноження суспільного багатства в інтересах підвищення добробуту народу.