Федеральне агентство з освіти
Державна освітня установа
Ульяновський державний університет
Вищий коледж УлГУ «Заволжя»Економічне заочне прискорене відділення
Курсова робота
З предмету «Макроекономіка»
На тему: «Економічна безпека держави в перехідний період»
| Виконав: Студент 1 курсу гр. БО-11 Ідрісова Ельвіра |
| Перевірив: Ермалаев С. А. |
| До захисту допущений: |
Зміст.
| Введення | |
Глава 1.: Сутність економічної безпеки | |
| - Компоненти економічної безпеки | |
| - Критерії і показники економічної безпеки | |
| - Загрози економічній безпеці | |
| Глава 2.: Проблеми перехідної економіки | |
| - Проблеми перехідної економіки в пост соціалістичних країнах | |
| - Проблеми перехідної економіки в Росії | |
| Глава 3.: Стратегія економічної безпеки в перехідний період і на перспективу | |
| Висновок | |
| Список літератури |
Введення.
Тема моєї курсової роботи "Економічна безпека держави в перехідний період». На мій погляд, забезпечення економічної безпеки входить до складу найважливіших функцій держави. Проблема економічної безпеки ніколи не існувала сама по собі. Вона є похідною від задач економічного зростання на кожному ступені розвитку суспільства. Конкретний зміст цієї проблеми змінюється в залежності від сформованих у даний період внутрішніх і зовнішніх умов.
Курсова робота складається з трьох розділів:
У першому розділі буде розглянута сутність економічної безпеки, виділено її найважливіші компоненти, критерії, показники, розкрито зв'язок з такими поняттями, як «розвиток» і «стійкість», а також виявлені внутрішні та зовнішні загрози.
У другому розділі розглянуті проблеми перехідної економіки в Росії та інших країнах, ніж були викликані дані проблеми і за якими показниками були погіршення.
В останній, третій, главі я хочу розглянути, якою ж має бути стратегія економічної безпеки в перехідний період і на перспективу, які її аспекти і головна мета.
1. Сутність економічної безпеки.
У першому розділі курсової роботи буде розглянуто сутність економічної безпеки, виділено її найважливіші компоненти, критерії, показники, розкрито зв'язок з такими поняттями, як «розвиток» і «стійкість», а також виявлені внутрішні та зовнішні загрози.
Як вже було сказано раніше, забезпечення економічної безпеки входить до складу найважливіших функцій держави. Проблема економічної безпеки ніколи не існувала сама по собі. Вона є похідною від задач економічного зростання на кожному ступені розвитку суспільства. Конкретний зміст цієї проблеми змінюється в залежності від сформованих у даний період внутрішніх і зовнішніх умов.
Особливості нинішнього соціально-економічної ситуації в Російській Федерації зумовлюють специфічний зміст проблеми економічної безпеки.
Поняття «економічна безпека» не носить надуманого, кон'юнктурного характеру. Ні в кого не викликає подиву поняття «національна безпека», воно міцно увійшло в життя сучасного суспільства, стало невід'ємною частиною внутрішньої і зовнішньої політики багатьох держав. Наприклад, США і ряд інших держав розробляють стратегії своєї національної безпеки. Не потребує доказів теза, що оскільки економіка являє собою одну з найголовніших сторін діяльності суспільства, держави та особистості, то поняття національної безпеки буде порожнім словом без оцінки життєздатності економіки, її міцності при можливих внутрішніх і зовнішніх загроз.
Зрозуміло, поняття національної безпеки ширше поняття економічної безпеки, воно включає оборонну, інформаційну, екологічну, енергетичну безпеку і т.д. Але, розглядаючи ті чи інші сторони безпеки, не можна обійти їх економічні аспекти. Ряд загальних умов та факторів висуває це поняття якщо не на перший план, то у всякому разі в ряд понять, що формують системний погляд на сучасне життя суспільства і держави. По-перше, це розходження в національних інтересах, прагнення до більш повного виділення їх із загальних інтересів, незважаючи на розвиток інтеграційних процесів. Специфіка інтересів вимагає визначення механізмів їх реалізації і розробки відповідної стратегії. По-друге, обмеженість природних ресурсів, різний ступінь забезпеченості ними окремих країн містить потенційну можливість для загострення економічної і політичної боротьби за користування цими ресурсами. По-третє, зростає значення чинника конкуренції у виробництві і збуті товарів, особливо у сфері фінансово-банківських послуг. Уміння створити необхідні умови для розвитку фінансово-банківського сектора і налагодити його чітку роботу ставиться в один ряд з умінням створювати нові промислові та сільськогосподарські технології. Ось чому зростання конкурентоспроможності одних країн розглядається іншими як реальна небезпека, загроза їх національним інтересам.
Компоненти економічної безпеки.
Перш ніж конструювати поняття економічної безпеки, визначимо його найважливіші компоненти: визнання особливих національно-державних інтересів і цілей Росії .. Ці інтереси існують як в рамках кордонів країни, так і зовні: підтримання державного суверенітету і самостійного розвитку; міжнародне становище Росії, її місце у світовому поділі праці, в спеціалізації і кооперації виробництва, у світовій торгівлі, міжнародної фінансової і банківській системах, найважливіших ринках товарів і послуг, цінних паперів; самозбереження, самозахист і саморозвиток Росії як єдиної багатонаціональної держави.
Необхідність підтримки балансу інтересів різних націй з урахуванням досвіду розвитку і саморуйнування СРСР робить особливо значущою для Росії завдання самозбереження при наявності внутрішніх і зовнішніх загроз. Потрібні економічний, правовий та організаційний механізми захисту від саморуйнування. Урок розпаду СРСР полягає в тому, що для безпечного існування недостатньо мати потужну армію і високотехнологічну оборонну промисловість, потрібні ще багато складові економіки: розвинений сектор споживчих благ і послуг; внутрішня соціально-політична стабільність і надійна соціальна база реформ; достатній оборонний потенціал, збалансований з загальним потенціалом економіки. Великі диспропорції між всією економікою та оборонної її частиною, як показав досвід СРСР, дуже небезпечні.
Для розуміння сутності економічної безпеки важливо усвідомити її зв'язок з поняттями «розвиток» і «стійкість».
Розвиток - один з компонентів економічної безпеки. Якщо економіка не розвивається, то в неї різко скорочуються можливість виживання, опірність і пристосовність до внутрішніх і зовнішніх загроз. Стійкість і безпека - найважливіші характеристики економіки як єдиної системи. Їх не слід протиставляти, кожна по-своєму характеризує стан економіки. Стійкість економіки відображає міцність і надійність її елементів, вертикальних, горизонтальних і інших зв'язків усередині системи, здатність витримувати внутрішні і зовнішні «навантаження».
Безпека - це стан об'єкта в системі його зв'язків з точки зору здатності до виживання і розвитку в умовах внутрішніх і зовнішніх загроз, а також дії непередбачуваних і важко прогнозованих факторів.
Чим більш стійкі економічна система (наприклад, міжгалузева структура), співвідношення виробничого і фінансово-банківського капіталу і т.д., тим життєздатніший економіка, а отже, і оцінка її безпеки буде досить високою. Порушення пропорцій і зв'язків між різними компонентами системи веде до її дестабілізації і є сигналом переходу економіки від безпечного стану до небезпечного. 
Критерії і показники економічної безпеки.
Сутність економічної безпеки реалізується в системі критеріїв та показників.
Критерій економічної безпеки - оцінка стану економіки з точки зору найважливіших процесів, що відображають сутність економічної безпеки. Критеріальна оцінка безпеки включає в себе оцінки: ресурсного потенціалу і можливостей його розвитку; рівня ефективності використання ресурсів, капіталу та праці і його відповідності рівня в розвинених країнах, а також рівню, при якому загрози внутрішнього і зовнішнього характеру зводяться до мінімуму; конкурентоспроможності економіки; цілісності території та економічного простору; суверенітету, незалежності і можливості протистояння зовнішнім загрозам; соціальної стабільності та умов запобігання та вирішення соціальних конфліктів.
У системі показників - індикаторів економічної безпеки необхідно виділяти: рівень і якість життя; темпи інфляції; норму безробіття; економічне зростання; дефіцит бюджету; державний борг; убудованість у світову економіку; стан золотовалютних резервів; діяльність тіньової економіки.
Для економічної безпеки важливе значення мають не стільки самі показники, скільки їх порогові значення.
Граничні значення - це граничні величини, недотримання яких перешкоджає нормаль ному ходу розвитку різних елементів відтворення, призводить до формування негативних, руйнівних тенденцій в області еконо мічної безпеки.
Важливо підкреслити, що найвищий ступінь безпеки досягається за умови, що весь комплекс показників перебуває в межах допустимих меж своїх порогових значень, а порогові значення одного показника досягаються не на шкоду іншим. 
Загрози економічній безпеці.
Зіставлення внутрішніх і зовнішніх загроз показало, що найбільшу небезпеку для Росії представляють її внутрішні загрози. Витоки таких зовнішніх загроз, як зростання зовнішньої заборгованості (понад 130 млрд. дол), сировинна орієнтація експорту (80-90% експорту становить продукція паливно-енергетичного комплексу), зниження на 50% обсягів зовнішньоторговельного обороту Росії з країнами ближнього зарубіжжя, обумовлені низькою ефективністю економіки, слабкою конкурентоспроможністю обробних галузей, тобто є внутрішніми.
Серед внутрішніх загроз найбільшу небезпеку представляють тенденції, що складаються в соціальній та науково-технічній сферах. В кращому положенні знаходиться ресурсний потенціал. Росія успадкувала від колишнього СРСР потужний ресурсний потенціал, що становить 21% світових запасів ресурсів. Його підтримку забезпечує розвиток цілого комплексу галузей матеріального виробництва, які мають достатню стійкість і дозволяють вважати Росію великою державою.
Разом з тим розпад єдиного економічного простору СРСР, помилки в економічній політиці істотно знизили ресурсний потенціал Росії. За 1991-1997 рр.. обсяги виробництва скоротилися в паливно-енергетичному комплексі на 35%, у чорній і кольоровій металургії - на 50, в лісовій та деревообробній промисловості - на 60%. При загальному достатку і навіть перенасиченості ринків нафти, газу, нікелю, руд і концентратів свинцю і цинку, фосфатних, апатитових руд і калійних солей склався гострий дефіцит марганцю, хрому, глинозему, концентратів титану, молібдену, олова, рідкісних металів і ртуті. Раніше вони поставлялися з Казахстану та Україні. З точки зору відтворення ресурсного потенціалу, найбільш лімітуючим чинником є різке скорочення геологорозвідувальних робіт, що позначається на зменшенні приросту ресурсів.
Соціальна сфера відіграє ключову роль у забезпеченні не лише економічної, а й національній безпеці. У ній знаходять реальне втілення інтереси особистості, суспільства, сім'ї, а також класів, соціальних груп, держави. Саме тут перевіряються міцність і гармонійність усього різноманіття соціальних відносин, а також конфліктність і безконфліктність відносин між особистістю і державою, особистістю і підприємством. Найбільшу загрозу існуванню країни, її безпеки представляють: різка диференціація доходів і споживання населення; погіршення структури харчування з-за скорочення середніх норм споживання найбільш цінних видів продовольства і в кінцевому рахунку білка; зростання бідності в результаті абсолютного і відносного збільшення числа людей, доходи яких нижче прожиткового мінімуму, і т.д.
Доходи 10% населення з найвищими доходами в 13 разів (1997 р.) вище доходів 10% населення з найнижчими доходами, у той час як у США ця різниця становить 11 разів, а в Західній Європі - 5-8 разів. Така диференціація пі економічно, ні соціально не виправдана. Відомо, що зрівняльний розподіл доходів знижує мотивацію праці, а й різка диференціація не є свідченням високої мотивації праці і фактором зростання її продуктивності. У 1980 р. частка осіб, у яких доходи були нижче прожиткового мінімуму, становила приблизно 10%, в 1993-1997 рр.. вона підвищилася до 25 - 30%. У число бідних потрапили не тільки безробітні, але й ті, хто працює, а це - показник низької ефективності нового розподільного механізму.
Усі зазначені тенденції поряд зі скороченням зайнятості, зменшенням доступності освіти і, що особливо тривожно, зростанням смертності і падінням народжуваності ведуть до погіршення якості життя населення Росії. Про якість життя з відомою умовністю можна судити з такого інтегральним показником, як валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу населення. У 1997 р. він склав 33-35% від аналогічного показника в 1991 р. по СРСР. За ВВП на душу населення Росія виявилася нижче рівня всіх індустріально розвинених країн, в тому числі Греції і Португалії, і зрівнялася з рівнем Алжиру, Бразилії. 
Науково-технічний потенціал визначає стан економіки, можливості її розвитку в майбутньому. Без його оновлення та нарощування неможливі підтримання необхідного рівня обороноздатності країни, відновлення основних фондів базових галузей. В даний час науково-технічна сфера перебуває в глибокому занепаді. Різке скорочення платоспроможності підприємств призвело до зменшення попиту на науково-технічні розробки. Поряд зі зниженням абсолютного і відносного рівня бюджетного фінансування багатьох новітніх видів техніки і технології це призвело до скорочення обсягів наукових досліджень. Йде інтенсивний відтік кадрів з науки, втрачаються наукові школи, скорочується потенціал фундаментальної науки.
Експерти Європейського співтовариства вважають, що для нормального розвитку чисельність працюючих в науці повинна становити приблизно 30% всіх зайнятих. У нас же відтік кадрів набрав таких обертів, що якщо він збережеться, то до кінця століття в науці буде зайнято 25% від рівня 1992 р.
У цілому узагальнення всіх загроз економічній безпеці показує, що вони охопили найважливіші сфери економіки, торкнулися фундаментальні основи життєдіяльності людини. Здійснювана економічна політика, яка веде до спаду, виробництва нібито в інтересах структурної перебудови, штучно стримує розвиток, підриваючи тим самим основу національної безпеки.
Таким чином, сутність економічної безпеки можна визна ділити як стан економіки та інститутів влади, при якому забезпечувати гарантований захист національних інтересів, соціальна спрямованість політики, достатній оборонний потенціал навіть за несприятливих умов розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів. Іншими словами, економічна безпека - це не тільки захищений ність національних інтересів, за і готовність, і здатність інститутів, влади створювати механізми реалізації і захисту національних інтересів розвитку вітчизняної економіки, підтримки соціально-політичної стабільності суспільства.
2. Проблеми перехідної економіки.
У другому розділі я хочу розглянути проблеми перехідної економіки в Росії та інших країнах, ніж були викликані дані проблеми і за якими показниками були погіршення.
Проблеми перехідної економіки в постсоціалістичних країнах.
Драматично в 80-90-і рр.. йшли зміни в групі країн з перехідною економікою. Катастрофічне скорочення ВВП у країнах-членах СНД відкинуло цю підгрупу настільки тому, що навіть оптимістичний прогноз (високі темпи зростання в самому найближчому майбутньому) передрікає їм не близького відновлення колишніх позицій.
Необхідною передумовою поступового подолання кризових явищ в країнах СНД стали проведені там економічні реформи, спрямовані на формування ринкового середовища. При цьому залежно від конкретних умов і соціально-економічного становища, глибина і темпи системних перетворень в окремих державах на початковому етапі суттєво різнилися. Наприклад, якщо в Росії і Киргизії домінували (хоча і не завжди послідовно) елементи «шокової терапії», то в інших країнах азіатського регіону, а також в Білорусії створення ринкових механізмів відбувалося більш плавно.
Незважаючи на зберігаються між окремими країнами відмінності в механізмах функціонування економіки, в цілому можна констатувати, що до теперішнього часу в державах Співдружності закладені основи ринкового господарства. При цьому основним інструментом інституційних перетворень була приватизація власності, що перебуває в руках держави. Найбільш інтенсивно цей процес протікав у Росії, Киргизії, Казахстані та Молдові.
У підгрупі країн Центральної та Східної Європи, включаючи Балтію, економічний ріст почався вже в середині 90-х рр.., І поступово ці країни, ймовірно, відновлять свої позиції у світовому господарстві. Найбільше зміна, особливо в останні двадцять років, зазнала економічна міць головної країни з перехідною економікою Китай. За цей час його частка у світовому ВВП зросла приблизно в 3 рази, перевищивши 10% (за даними МВФ-12%). Китай перетворився на другу за економічною потужністю державу світу, обігнавши в самому кінці 80-х рр.. СРСР, а в середині 90-х рр.. і Японію. Успіх китайських економічних реформ багато в чому пов'язаний з особливостями обраної тактики - поступовим здійсненням реформ, асинхронність економічних і політичних перетворень, вмілим ідеологічним їх забезпеченням. Незавершений характер індустріалізації зробив можливим в КНР формування недержавних укладів економіки не на базі державного сектора, а поряд з ним. Багато в чому завдяки цьому були досягнуті високі темпи економічного зростання. Тим не менш, він досить не рівномірний. Характерною рисою перетворень у Китаї є тісний взаємозв'язок внутрішніх економічних реформ та заходів щодо активізації зовнішніх економічних зв'язків. Процес лібералізації зовнішньоторговельного та інвестиційного режимів носить поступовий характер. Залучення іноземного капіталу в китайську економіку багатоваріантно: використовуються різні організаційні форми спільних підприємств, різноманітні типи вільних економічних зон, диференційні методи податкового стимулювання інвестицій. 
Проблеми перехідної економіки в Росії.
Перехідним періодом в Росії є пост комуністичний перехід. У цей період відбувався різкий спад в усіх напрямах економіки держави. Спостерігалося падіння аграрного виробництва. Перш за все це пов'язано з тим, що і в передреформене час аграрна економіка країни була у вкрай депресивному стані, реформи перевели криза в явну фазу.
Виробництво сільськогосподарської продукції пережило основний криза, викликана скороченням попиту і шоком адаптації до нового економічного оточенню. Сільськогосподарські виробники почали пристосовуватися до ринку.
Тим не менш, спад в аграрному виробництві Росії все пореформені роки був нижче, ніж у промисловості. Це підтверджує в цілому спросовой причину кризи в відросли - низька цінова еластичність продовольчих товарів, у порівнянні з промисловими споживчими товарами, визначила менший спад в аграрному секторі.
Серед структурних особливостей російської економіки, що зумовили промисловий спад, перш за все, слід виділити наявність у промисловості великого неефективного сектора, що включав, серед інших тисячі підприємств такої великомасштабної галузі, як машинобудування, а також гіпертрофований розвиток військових виробництв, які залучають через мережу міжгалузевих зв'язків у сферу свого впливу значну частку тих галузей економіки, які було прийнято вважати «невійськовими». Функціонування неефективного сектора промисловості в плановій економіці забезпечувалося директивним встановленням цін, централізованим міжгалузевим перерозподілом ресурсів і жорстким обмеженням конкуренції з боку імпорту. Практично одноразова лібералізація більшості цін, що ознаменувала перехід до ринкової системи господарювання, багаторазове скорочення військових замовлень у 1992 році і розрив численних виробничих зв'язків внаслідок розпаду СРСР - усе це, як зазначалося вище, радикально змінило умови промислового розвитку в Росії.
Разом з тим розпад єдиного економічного простору СРСР, помилки в економічній політиці істотно знизили ресурсний потенціал Росії. За 1991-1997 рр.. обсяги виробництва скоротилися в паливно-енергетичному комплексі на 35%, у чорній і кольоровій металургії - на 50, в лісовій та деревообробній промисловості - на 60%. При загальному достатку і навіть перенасиченості ринків нафти, газу, нікелю, руд і концентратів свинцю і цинку, фосфатних, апатитових руд і калійних солей склався гострий дефіцит марганцю, хрому, глинозему, концентратів титану, молібдену, олова, рідкісних металів і ртуті. Раніше вони поставлялися з Казахстану та Україні. З точки зору відтворення ресурсного потенціалу, найбільш лімітуючим чинником є різке скорочення геолого - розвідувальних робіт, що позначається на зменшенні приросту ресурсів.
Системні реформи пост соціалістичного періоду в Росії пройшли тривалий шлях. Радикальні реформи 1992-1993 рр.., Під впливом наростання соціально - економічної напруженості, змінилися еволюційним розвитком ринкових інститутів в наступні роки. Серед перетворень перехідного періоду чільне місце займають зміна ролі держави, макроекономічна стабілізація (переважно в сфері фінансів), приватизація, формування ринкової інфраструктури, інтеграція в світове господарство. Необхідно відзначити різке скорочення перерозподілу ресурсів через державний бюджет: частка доходів консолідованого бюджету у ВВП скоротилася з 43% в 1989 році до 24,5% в 1997 році, а витрат - з 52 до 32,2% (з урахуванням позабюджетних фондів, тобто . бюджету розширеного уряду, - відповідно до 34 і 41,5%). щоправда, скорочення державних витрат нерідко відбувалося безсистемно, без провидіння реформ, які зачіпають фінансові зобов'язання держави (військової, соціального забезпечення тощо).
Відбулася ліквідація планової системи управління. Зруйнована жорстка вертикальна структура управління підприємствами з боку держави. Вона поступилася місцем горизонтальним зв'язкам між російськими підприємствами, а також останніх - з іноземними фірмами. У результаті лібералізації цін в Росії в середині 1998 року 90% їх встановилися вільно, 5% - державою і 5% - потрапляли під державні обмеження за нормою рентабельності (тобто прибуток від продажу даного товару повинна складати не більше визначеного відсотка від собівартості) .
Лібералізація зовнішньо - економічної діяльності зруйнувала монополію держави в цій сфері, дозволила ліквідувати розрив між внутрішніми і зовнішньоторговельними цінами, привела за рахунок імпорту споживчих товарів до усунення дефіциту на внутрішньому ринку.
У 90-х рр.. у Росії було здійснено три спроби фінансової стабілізації (1992р., 1993-1994рр. та 1996-1997рр.) жорстка фінансова політика, хоча й проводилася дуже непослідовно, призвела до поступового зниження інфляції. Індекс споживчих цін знизився з 2505% в 1992 році до 11% в 1997 році. Разом з тим зниження інфляції супроводжувалося «відстроченої інфляцією» (тиском на економіку невиплачених державою зар.плата і пенсій, не оплачених поставок продукції за державним замовленням, наростанням внутрішнього і зовнішнього державного боргу тощо). в результаті гострої кризи державних фінансів і девальвації рубля в серпні 1998 року відбувся новий сплеск інфляції (до 84% в цілому за 1998 рік). Головна причина кількаразового зриву стабілізації полягає в тому, що антиінфляційний регулювання не може проводитися у відриві від реального сектора і ціною зниження виробництва, тому що спад його веде до підвищення витрат на одиницю продукції, зменшення збору податків і в підсумку до бюджетного дефіциту.
Структурна перебудова промисловості в 90-х рр.. відбувалася під впливом походила інтеграції України у світове господарство і сильного обмеження внутрішнього попиту внаслідок жорсткої фінансової політики. У більш вигідному становищі опинилися галузі, орієнтовані на експорт своєї продукції: видобуток нафти і газу, металургія, хімічна та легка, деревообробна і целюллозно-паперова промисловість. У той же час знизилася частка галузей обробної промисловості.
Підприємства галузей, орієнтованих на обмежений внутрішній попит (машинобудування, харчова і легка промисловість), були змушені значно зменшити обсяг продукції. Майже повністю зникло велике число наукомістких виробництв, що опинилися неконкурентоспроможними в умовах відкритості економіки. Найгірше становище склалося в галузях, орієнтованих на державний попит (зокрема, у військово-промисловому комплексі, на частку якого ще на початку 90-х припадало близько 60% продукції машинобудування) або на значну державну підтримку (вугільна промисловість, сільське господарство).
Скорочення частки обробних галузей, і підвищення частки видобувної промисловості називається «утяжелением економічної структури».
Сформована в 90-і роки галузева структура російської економіки виявляється чинником, здатним загальмувати або навіть блокувати відновлення економічного зростання. Головними обмежувачами тут виступають труднощі паливно-енергетичного комплексу (у зв'язку з вичерпанням легкодоступних ресурсів) і довготривала світова тенденція скорочення щодо попиту на сировину і паливо, тобто головних товарів російського експорту.
Разом з тим у вказані роки скоротилася частка реального сектора (промисловості, сільського господарства, будівництва і транспорту) у ВВП і збільшилася частка послуг. Якщо в 1990 році на реальний сектор припадало 60,5%, а на послуги 32,6% ВВП, то в 1997 році відповідно 39,5 і 52,4%. Це відображає позитивні зрушення в економічній структурі. Для Росії важливе значення має зростання обсягу фінансових послуг, які раніше були відсутні або були розвинені дуже слабко.
У результаті зазначених зрушень у галузевій структурі промисловості, наростання технічного відставання від розвинених країн, зношування виробничого апарату в 90-х рр.., Знизилася продуктивність праці в російській промисловості, і виросли відмінності за цим показником між Росією і розвиненими країнами.
Таким чином, практично всі пост соціалістичні країни, з переважно індустріальним типом економіки зіткнулися з проблемами перехідної економіки. Для Росії цей період ознаменований розпадом СРСР, рухом з комунізму. Системні реформи в Росії та інших країнах пройшли тривалий шлях. Серед перетворень перехідного періоду головне місце займає зміна ролі держави, макроекономічна стабілізація, приватизація, формування ринкової інфраструктури, інтеграція в світове господарство.
3. Стратегія економічної безпеки в перехідний період і на перспективу.
В останньому розділі своєї курсової роботи я хочу розглянути, якою ж має бути стратегія економічної безпеки в перехідний період і на перспективу, які її аспекти і головна мета.
Іноді стверджують, що в перехідний період головне - забезпечити виживання економіки і всієї країни, потім - її стабілізацію і тільки в перспективі - розвиток. У дійсності критерій виживання, дуже розмитий. Ніхто не може визначити, коли скорочення виробництва досягне своєї межі і наступить стабілізація. Вже протягом багатьох років триває спад, і слідом за ним змінюється наше уявлення про виживання економіки і початку її стабілізації.
Культивується уявлення про «могутній руці" ринку, про її невидимою простому оку силі, яка сама знайде точку відліку для майбутнього розвитку. Дійсно, у ринковій системі господарювання закладені величезні потенційні сили життєстійкості, але її можливості не можуть реалізовуватися без економічної стратегії, що виробляється на ширшій, ніж ринкова, інформаційній базі. Ринок і підприємництво - це тільки, за висловом американського економіста В. Леонтьєва, «вітрила» економіки, і без рульового управління, методом проб і помилок ринок буде дуже довго шукати напрямок і траєкторію розвитку.
Основою державної стратегії економічної і в цілому національної безпеки повинна бути ідеологія розвитку (система наукових поглядів, що включає не тільки економіку, а й філософію, соціологію, інформатику, право, політологію і геополітику і т.д.), яка враховує стратегічні пріоритети, національні інтереси , внаслідок чого загрози безпеки зводяться до мінімуму. Якщо ринкові сили протягом семи років не можуть самі вивести країну на шлях розвитку, то потрібно на базі глибокого аналізу ринкової ситуації закласти основи підйому виробництва. Без ідеології розвитку, без культивування промислового і науково-технічного підйому не можна вирішити такі завдання економічної безпеки, як збільшення доходів бюджету, забезпечення прийнятного рівня зайнятості населення, підвищення якості життя та соціальної захищеності населення.
Тому головна мета економічної стратегії полягає у відновленні в Росії економічного зростання. Зрозуміло, відновлення має відбуватися на новій основі та з допомогою нових інститутів ринкової економіки. Це означає формування принципово іншої структури економіки і освіта промислово-фінансових і банківських структур, здатних створювати умови для переливу капіталу в нове русло розвитку економіки, відмінна особливість такого підходу до структурної політики полягає у поєднанні міжгалузевого і товарно-продуктового підходів. Звичайно, ринок може визначити, які види продукції та в якому обсязі вигідно виробляти. До придбання товару споживач лише орієнтовно може знати, які його рентабельність і прибутковість. Але орієнтири, свого роду «коридор зростання», виробляються в рамках структурної політики як складової частини макроекономічного регулювання. Тому вибір того чи іншого товарно-продуктового набору в розрізі нової структурної політики повинен здійснюватися на основі глибокого вивчення реальних товарних ринків і відповідати принципам окупності, повернення і дотримання норми прибутку.
Відновлення економічного зростання вимагає відновлення платі жеспособного попиту, як у споживчому секторі, так і в інвестиційну онном. Низький платоспроможний попит приводить до зникнення багатьох видів виробництв, особливо в умовах сильно мілітаризованої і монополізованою економіки. Платоспроможний надмірний попит, особливо при зниженні виробництва і відповідно пропозиції товарів і послуг, - веде до зростання цін, створює «навантаження» на емісію грошей і сприяє тим самим посиленню інфляції.
При проведенні політики розширення платоспроможного попиту треба враховувати глибокі відмінності в платоспроможності тих чи інших соціальних груп населення, щоб в достатку були товари одного призначення, як за високими, так і по відносно середнім і низьким цінам. Важливий елемент цієї політики - поєднання попиту, з одного боку, на товари, матеріальні блага, а з іншого - на послуги фінансово-кредитних установ.
Оптимальна структура платоспроможного попиту населення, розвиток всіх сегментів споживчого та фондового ринків дозволяють знизити витрати виробництва та обігу і тим самим сповільнити підвищення цін. Разом з тим активізація попиту на цінні папери породжує ілюзію швидкого збагачення, що можливо для окремих громадян, але нереально для скільки-небудь великого їх числа і тим більше для соціальних груп. Але основне розосередження попиту, перемикання на ринок цінних паперів можливі в умовах суворого виконання фінансово-кредитними установами, а також державою своїх зобов'язань перед громадянами. Для населення важливо також передбачуване зміна курсу національної валюти. Словом, ринок цінних паперів повинен бути «прозорим» для його учасників, а для населення повинні бути зрозумілі межі його стабільності та нестабільності. . Розширення сукупного попиту вимагає активізації інвестиційної політики. Особливу роль у вирішенні цього завдання відіграє держава, через систему закупівель воно формує стабільні умови господарювання, створюючи імпульси до інвестування прибутку та амортизаційних відрахувань.
Проводячи структурну політику, визначаючи найважливіші цільові програми, держава прямо формує склад необхідних будівельних об'єктів. В умовах бюджетного дефіциту необхідно дотримання жорстких вимог щодо термінів окупності і повернення коштів. Це завжди було найслабшою ланкою економіки колишнього СРСР. Але держава не може, посилаючись па дефіцит бюджету, звільнити себе від прийняття великих інвестиційних рішень, які зачіпають інтереси національної безпеки. В умовах нестабільності і високого ступеня ризику воно повинно здійснювати інвестиції на пайових, партнерських засадах з вітчизняними та іноземними компаніями. Особливий предмет турботи інвесторів - гарантії повернення і стабільності коштів, а також достатньо великі масштаби їхніх вкладень.
У тих випадках, коли держава приймає рішення про участь в інвестиційному проекті, гарантії, як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів істотно підвищуються. Відновлення та розширення інвестиційного попиту багато в чому утруднені через надмірне перевищення прибутковості вкладень у цінні державні папери в порівнянні з нормою рентабельності реального сектора економіки. Тому без зниження прибутковості спекулятивних угод неможливо відновити стимули до інвестицій і створити умови для відновлення економічного зростання.
Звичайно в політиці придушення інфляції акцент роблять на скорочення і нормалізацію бюджетного дефіциту. Але в бюджетній політиці небезпечний простий арифметичний підхід, згідно з яким витрати не повинні перевищувати доходи. Без структурної і промислової політики, націленої на вилучення доходів, не можна бути впевненим, що скорочення бюджетного дефіциту призведе до позитивних результатів в економіці.
На нинішньому етапі перехідного періоду головним напрямком зниження інфляції, на наш погляд, є вирішення однієї з найскладніших завдань - стабілізації цін та їх зниження у природних монополіях, які надають величезний вплив на загальний рівень цін виробників продукції. Зрозуміло, якщо попит перевищує пропозицію, економіка дефіцитна, а грошова маса збільшується більш високими темпами, ніж того вимагає природний кругообіг капіталу і товарної маси, то передумови для зростання цін в наявності. Але також вірно і те, що штучно стримуваний зростання маси грошей для припинення зростання цін завдає економіці прямий збиток, виникає так звана криза неплатежів і насправді - недофінансування оборотного капіталу. Без відновлення фінансування оборотного капіталу в бюджет надходять платежі з прибутку, податок на додану вартість, а підприємства не мають коштів, щоб підтримувати відтворення оборотного капіталу, виплачувати вчасно заробітну плату.
Регулювання грошової маси - найпростіший спосіб регулювання платоспроможного попиту та інфляції. По формі і по суті це дуже грубий спосіб, він нагадує жорсткі адміністративні методи впливу на економіку. Більш складним і багатофакторним засобом пригнічення інфляції є забезпечення стабілізації витрат виробництва і цін. Можна з упевненістю стверджувати, що стабілізувати ціни тільки в руслі монетаристської політики, тобто шляхом жорсткого регулювання грошової емісії, стиснення бюджетного дефіциту, неможливо. Чим більше часу проходить після лібералізації цін, тим ясніше стає, що стабілізація цін неможлива без стабілізації витрат виробництва та обігу, а також підвищення продуктивності праці. Вирішити це завдання лише за допомогою одноразової відпустки цін не можна. Тут потрібна ціла система заходів щодо створення умов для розвитку конкуренції, а саме:
- Формування структурної політики і пріоритетів національної економіки на основі вироблення спільних позицій держави, федеральних органів влади, суб'єктів Федерації і ділових кіл з цієї проблеми;
- Істотне збільшення числа малих і середніх підприємств;
розвиток ринку цінних паперів як інструменту стимулювання заощаджень населення і акумуляції коштів для здійснення інвестиційних проектів;
-Скорочення розриву між рентабельністю установ фінансово-банківської системи, торгівлі і галузей промисловості і сільського господарства. Це можливо при зростанні числа надійних банків, фінансових і страхових компаній, розширення складу послуг, які
вони надають фізичним та юридичним особам, а також при розширенні обсягів виробництва, які користуються попитом товарів. Сьогодні
рентабельність фінансово-банківських і страхових операцій у десятки, а за окремими операціями у сотні разів перевищує рентабельність
виробництва;
-Розробка надійної законодавчої бази та надійних методів
контролю за обгрунтованістю калькуляції витрат, що вимагає суттєвого підвищення якості бухгалтерського обліку та широкого раз
витія аудиторських служб;
-Прийняття гнучкої антимонопольної політики, спрямованої на
виявлення збільшення прибутку і рентабельності за рахунок порушення
правил конкуренції;
-Побудова системи аналізу, прогнозування та регулювання
всієї сукупності цін - від закупівельних і оптових до споживчих.
Глибокий факторний аналіз цін допоможе виявити основні осередки зростання витрат виробництва та обігу і послужить основою для розробки системи заходів щодо зниження витрат. Головним об'єктом регулювання повинні бути як співвідношення в рівнях цін, так і темпи їх приросту;
- Створення кодексу правил і етики конкуренції, з тим, щоб враховувалися національні інтереси, а методи конкурентної боротьби носили
сумлінну характер.
В умовах перехідного періоду не підтвердилося думку, що відхід від глобальної державної власності з'явиться інструментом подолання бюджетного дефіциту. Усім - і власне державним підприємствам, і акціонерним товариствам, і приватним компаніям, і багатьом банкам - не вистачає коштів навіть на виживання, не кажучи вже про розвиток. Тому попит на бюджетні кошти надзвичайно високий. Цей фінансово-бюджетний «голод» у виробничій сфері не дозволив здійснити задуманий ще у 80-і роки великий маневр, який полягав у переході до розвитку матеріального виробництва на принципах самоокупності та самофінансування.
Чому зміна відносин власності не стало чинником розвитку конкуренції та підвищення ефективності економіки? Причин цьому декілька. По-перше, не сформувався активний власник. Акціонування не призвело до появи менеджерів, здатних запропонувати нові стратегії розвитку з більшою часткою ризику; часто менеджери ставлять особисті інтереси вище інтересів компанії та максимізують свій дохід, а не дохід компанії. По-друге, не налагоджений механізм відкриття власної справи, а також перепрофілювання підприємств, що підлягають банкрутства, та ліквідації неспроможних підприємств. По-третє, незначна частка дрібних і середніх власників, які формують конкурентне середовище, а також перспективних власників і менеджерів. По-четверте, на нашу думку, це одна з головних причин - повільне формування інституту юридичного захисту прав власності і виконання контрактів, договорів та зобов'язань.
В умовах ринкової економіки різко звужується роль держави, його підприємств як виробників товарів і послуг, в той же час його роль як законодавця правових норм господарювання, фінансової діяльності, арбітра при вирішенні суперечок зростає, посилюються наглядові та контрольні функції за своєчасним і точним виконанням прийнятих законів . В останні роки різко підвищилася активність держави як законодавця, але втратила свої позиції судова влада. Слабкість судової влади виражається в тому, що вона позбавляє суб'єктів ринку впевненості в надійному захисті владними структурами їх інтересів, закріплених законодавчо.
Один з напрямків дотримання стратегічних інтересів безпеки "складається в створенні системи гнучкого регулювання ринкової економіки. Зрозуміло, саме по собі регулювання не гарантує безпеки. Воно може виявитися не тільки корисним, але і шкідливим, якщо намагатися відновити не виправдали себе форми регулювання. Перш за все, не можна забувати, що мова йде про регулювання не просто економіки, а ринкової її моделі. Важливо не тільки не порушити механізми саме регуляції, але і створювати умови для найбільш ефективної роботи цих механізмів. Для цього суб'єкти ринку повинні розташовувати досить повною інформацією про розвиток економіки в цілому; завданнях структурної політики; пріоритети державної підтримки; насиченості і дефіцити ринку, так званих провали ринку; прогнозованих макроекономічних показниках і т.д. Звичайно, таку складну задачу виконують не тільки державні управлінські структури, але і громадські та приватні аналітичні центри. У найзагальнішому вигляді роль держави полягає в пізнанні причинно-наслідкових і інших залежностей в ринковій економіці, у попередженні таких стихійних моментів розвитку, які загрожують національній безпеці, у визначенні сфер, здатних дати в перспективі найбільший прибуток. У систему гнучкого державного регулювання доцільно включити наступні основні підсистеми;
• макроекономічне регулювання, що встановлює загальні правила і параметри господарювання для всіх типів організацій;
• індикативне планування, на основі якого здійснюється
орієнтація інвестиційних процесів на обрані пріоритети структурної політики, а також інші типи «тонкого настроювання» механізму
господарювання економічними методами для всіх типів організацій;
• більш жорстке планування діяльності державних підприємств, держзамовлень (насамперед оборонних), а також розробка і
здійснення методів управління державним майном.
Сутність і стратегія економічної безпеки не вичерпуються проблемами відновлення економічного зростання на основі нової структурної політики, задоволення споживчого та інвестиційного попиту, розвитку ринку цінних паперів, створення конкурентного середовища, оптимізації відносин власності і менеджменту, створення гнучкої системи державного регулювання ринкового типу. Стратегія не стане дієвим інструментом політики, якщо не будуть конкретизовані завдання безпеки в окремих сферах економіки: у галузях матеріального виробництва, в науково-технічній, соціальній і зовнішньоекономічній сферах; в регіонах.
У зв'язку з падінням масштабів вітчизняного виробництва, особливо в сільському господарстві, легкій і харчовій промисловості, низькою конкурентоспроможністю цих галузей, слабкою митною політикою, не скоординованої з системою податкового заохочення розвитку названих галузей, обсяг роздрібного товарообігу приблизно на 35-50%, а в Москві та інших великих містах на 70-80% залежить від імпортних поставок. Тому різкі коливання курсу рубля ведуть до підвищення внутрішніх цін на імпортні товари, що за відсутності конкуренції і спаді виробництва є сигналом для підвищення цін на вітчизняні товари.
Висновок.
Таким чином, економічну безпеку можна визначити як стан економіки та інститутів влади, при якому забезпечуються гарантований захист національних інтересів, соціальна спрямованість політики, достатній оборонний потенціал навіть за несприятливих умов розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів. Іншими словами, економічна безпека - це не тільки захищеність національних інтересів, за і готовність, і здатність інститутів влади створювати механізми реалізації і захисту національних інтересів розвитку вітчизняної економіки, підтримки соціально-політичної стабільності суспільства.
Практично всі пост соціалістичні країни, з переважно індустріальним типом економіки зіткнулися з проблемами перехідної економіки, що представляють загрозу економічної безпеки. Для Росії цей період ознаменований розпадом СРСР, рухом з комунізму. Системні реформи в Росії та інших країнах пройшли тривалий шлях. Серед перетворень перехідного періоду головне місце займає зміна ролі держави, макроекономічна стабілізація, приватизація, формування ринкової інфраструктури, інтеграція в світове господарство.
Державна стратегія економічної безпеки в перехідний період може бути успішно реалізована тільки при дотриманні ряду певних вимог. По-перше, необхідно чітко розмежувати функції апарату Президента Російської Федерації і уряду, а також федеральних органів виконавчої влади. По-друге, повинні бути визначені завдання федерального і місцевого рівня і відповідне розмежування з державного управління між федеральними органами і органами виконавчої влади суб'єктів Федерації при забезпеченні єдності систем виконавчої влади. По-третє, потрібно адекватне інформаційне забезпечення регулюючої функції держави.
Деякі важливі положення державної діяльності щодо забезпечення економічної безпеки повинні здійснюватися в процесі розробки проектів прогнозу соціально-економічного розвитку Росії і державного бюджету на кожний наступний рік.
Список літератури.
1. Економічна безпека, В. К. Сенчагова, Москва ЗАТ «Финстатинформ», 2000р., 670 с.
2. Економіка перехідного періоду, Інститут економічних проблем переходу, 1999 р., 1345 с.
3. Основи економічної теорії: навчальний посібник, М: Академічний проект, 2002 р., 544 с.
4. Світова економіка, Булатов А. С., Москва юрист, 2003 р., 734 с.
5. Макроекономіка (СПб Пітер), 2002 р., 432 с.
6. журнал Економіст, 2003 р., 35 с.
7. журнал Світова економіка, 2005 р., 25 с.
8. журнал Економіка та управління, 2002 р., 37 с.
9. журнал Макроекономіка, Москва, 2003 р., 48 с.
Проводячи структурну політику, визначаючи найважливіші цільові програми, держава прямо формує склад необхідних будівельних об'єктів. В умовах бюджетного дефіциту необхідно дотримання жорстких вимог щодо термінів окупності і повернення коштів. Це завжди було найслабшою ланкою економіки колишнього СРСР. Але держава не може, посилаючись па дефіцит бюджету, звільнити себе від прийняття великих інвестиційних рішень, які зачіпають інтереси національної безпеки. В умовах нестабільності і високого ступеня ризику воно повинно здійснювати інвестиції на пайових, партнерських засадах з вітчизняними та іноземними компаніями. Особливий предмет турботи інвесторів - гарантії повернення і стабільності коштів, а також достатньо великі масштаби їхніх вкладень.
У тих випадках, коли держава приймає рішення про участь в інвестиційному проекті, гарантії, як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів істотно підвищуються. Відновлення та розширення інвестиційного попиту багато в чому утруднені через надмірне перевищення прибутковості вкладень у цінні державні папери в порівнянні з нормою рентабельності реального сектора економіки. Тому без зниження прибутковості спекулятивних угод неможливо відновити стимули до інвестицій і створити умови для відновлення економічного зростання.
Звичайно в політиці придушення інфляції акцент роблять на скорочення і нормалізацію бюджетного дефіциту. Але в бюджетній політиці небезпечний простий арифметичний підхід, згідно з яким витрати не повинні перевищувати доходи. Без структурної і промислової політики, націленої на вилучення доходів, не можна бути впевненим, що скорочення бюджетного дефіциту призведе до позитивних результатів в економіці.
На нинішньому етапі перехідного періоду головним напрямком зниження інфляції, на наш погляд, є вирішення однієї з найскладніших завдань - стабілізації цін та їх зниження у природних монополіях, які надають величезний вплив на загальний рівень цін виробників продукції. Зрозуміло, якщо попит перевищує пропозицію, економіка дефіцитна, а грошова маса збільшується більш високими темпами, ніж того вимагає природний кругообіг капіталу і товарної маси, то передумови для зростання цін в наявності. Але також вірно і те, що штучно стримуваний зростання маси грошей для припинення зростання цін завдає економіці прямий збиток, виникає так звана криза неплатежів і насправді - недофінансування оборотного капіталу. Без відновлення фінансування оборотного капіталу в бюджет надходять платежі з прибутку, податок на додану вартість, а підприємства не мають коштів, щоб підтримувати відтворення оборотного капіталу, виплачувати вчасно заробітну плату.
Регулювання грошової маси - найпростіший спосіб регулювання платоспроможного попиту та інфляції. По формі і по суті це дуже грубий спосіб, він нагадує жорсткі адміністративні методи впливу на економіку. Більш складним і багатофакторним засобом пригнічення інфляції є забезпечення стабілізації витрат виробництва і цін. Можна з упевненістю стверджувати, що стабілізувати ціни тільки в руслі монетаристської політики, тобто шляхом жорсткого регулювання грошової емісії, стиснення бюджетного дефіциту, неможливо. Чим більше часу проходить після лібералізації цін, тим ясніше стає, що стабілізація цін неможлива без стабілізації витрат виробництва та обігу, а також підвищення продуктивності праці. Вирішити це завдання лише за допомогою одноразової відпустки цін не можна. Тут потрібна ціла система заходів щодо створення умов для розвитку конкуренції, а саме:
- Формування структурної політики і пріоритетів національної економіки на основі вироблення спільних позицій держави, федеральних органів влади, суб'єктів Федерації і ділових кіл з цієї проблеми;
- Істотне збільшення числа малих і середніх підприємств;
розвиток ринку цінних паперів як інструменту стимулювання заощаджень населення і акумуляції коштів для здійснення інвестиційних проектів;
-Скорочення розриву між рентабельністю установ фінансово-банківської системи, торгівлі і галузей промисловості і сільського господарства. Це можливо при зростанні числа надійних банків, фінансових і страхових компаній, розширення складу послуг, які
вони надають фізичним та юридичним особам, а також при розширенні обсягів виробництва, які користуються попитом товарів. Сьогодні
рентабельність фінансово-банківських і страхових операцій у десятки, а за окремими операціями у сотні разів перевищує рентабельність
виробництва;
-Розробка надійної законодавчої бази та надійних методів
контролю за обгрунтованістю калькуляції витрат, що вимагає суттєвого підвищення якості бухгалтерського обліку та широкого раз
витія аудиторських служб;
-Прийняття гнучкої антимонопольної політики, спрямованої на
виявлення збільшення прибутку і рентабельності за рахунок порушення
правил конкуренції;
-Побудова системи аналізу, прогнозування та регулювання
всієї сукупності цін - від закупівельних і оптових до споживчих.
Глибокий факторний аналіз цін допоможе виявити основні осередки зростання витрат виробництва та обігу і послужить основою для розробки системи заходів щодо зниження витрат. Головним об'єктом регулювання повинні бути як співвідношення в рівнях цін, так і темпи їх приросту;
- Створення кодексу правил і етики конкуренції, з тим, щоб враховувалися національні інтереси, а методи конкурентної боротьби носили
сумлінну характер.
Основа конкурентного середовища закладена у відносинах власності. Без оптимальної структури власності, без механізму персоніфікації власності не може бути і відповідальності за її збереження, примноження, ефективне використання. Узагальнення досвіду російської економіки показує, що мотиваційний механізм і стимули ефективного використання власності не виникають автоматично зі зміною форми власності, з приватизацією та акціонуванням державної власності.
В умовах перехідного періоду не підтвердилося думку, що відхід від глобальної державної власності з'явиться інструментом подолання бюджетного дефіциту. Усім - і власне державним підприємствам, і акціонерним товариствам, і приватним компаніям, і багатьом банкам - не вистачає коштів навіть на виживання, не кажучи вже про розвиток. Тому попит на бюджетні кошти надзвичайно високий. Цей фінансово-бюджетний «голод» у виробничій сфері не дозволив здійснити задуманий ще у 80-і роки великий маневр, який полягав у переході до розвитку матеріального виробництва на принципах самоокупності та самофінансування.
Чому зміна відносин власності не стало чинником розвитку конкуренції та підвищення ефективності економіки? Причин цьому декілька. По-перше, не сформувався активний власник. Акціонування не призвело до появи менеджерів, здатних запропонувати нові стратегії розвитку з більшою часткою ризику; часто менеджери ставлять особисті інтереси вище інтересів компанії та максимізують свій дохід, а не дохід компанії. По-друге, не налагоджений механізм відкриття власної справи, а також перепрофілювання підприємств, що підлягають банкрутства, та ліквідації неспроможних підприємств. По-третє, незначна частка дрібних і середніх власників, які формують конкурентне середовище, а також перспективних власників і менеджерів. По-четверте, на нашу думку, це одна з головних причин - повільне формування інституту юридичного захисту прав власності і виконання контрактів, договорів та зобов'язань.
В умовах ринкової економіки різко звужується роль держави, його підприємств як виробників товарів і послуг, в той же час його роль як законодавця правових норм господарювання, фінансової діяльності, арбітра при вирішенні суперечок зростає, посилюються наглядові та контрольні функції за своєчасним і точним виконанням прийнятих законів . В останні роки різко підвищилася активність держави як законодавця, але втратила свої позиції судова влада. Слабкість судової влади виражається в тому, що вона позбавляє суб'єктів ринку впевненості в надійному захисті владними структурами їх інтересів, закріплених законодавчо.
Один з напрямків дотримання стратегічних інтересів безпеки "складається в створенні системи гнучкого регулювання ринкової економіки. Зрозуміло, саме по собі регулювання не гарантує безпеки. Воно може виявитися не тільки корисним, але і шкідливим, якщо намагатися відновити не виправдали себе форми регулювання. Перш за все, не можна забувати, що мова йде про регулювання не просто економіки, а ринкової її моделі. Важливо не тільки не порушити механізми саме регуляції, але і створювати умови для найбільш ефективної роботи цих механізмів. Для цього суб'єкти ринку повинні розташовувати досить повною інформацією про розвиток економіки в цілому; завданнях структурної політики; пріоритети державної підтримки; насиченості і дефіцити ринку, так званих провали ринку; прогнозованих макроекономічних показниках і т.д. Звичайно, таку складну задачу виконують не тільки державні управлінські структури, але і громадські та приватні аналітичні центри. У найзагальнішому вигляді роль держави полягає в пізнанні причинно-наслідкових і інших залежностей в ринковій економіці, у попередженні таких стихійних моментів розвитку, які загрожують національній безпеці, у визначенні сфер, здатних дати в перспективі найбільший прибуток. У систему гнучкого державного регулювання доцільно включити наступні основні підсистеми;
• макроекономічне регулювання, що встановлює загальні правила і параметри господарювання для всіх типів організацій;
• індикативне планування, на основі якого здійснюється
орієнтація інвестиційних процесів на обрані пріоритети структурної політики, а також інші типи «тонкого настроювання» механізму
господарювання економічними методами для всіх типів організацій;
• більш жорстке планування діяльності державних підприємств, держзамовлень (насамперед оборонних), а також розробка і
здійснення методів управління державним майном.
Сутність і стратегія економічної безпеки не вичерпуються проблемами відновлення економічного зростання на основі нової структурної політики, задоволення споживчого та інвестиційного попиту, розвитку ринку цінних паперів, створення конкурентного середовища, оптимізації відносин власності і менеджменту, створення гнучкої системи державного регулювання ринкового типу. Стратегія не стане дієвим інструментом політики, якщо не будуть конкретизовані завдання безпеки в окремих сферах економіки: у галузях матеріального виробництва, в науково-технічній, соціальній і зовнішньоекономічній сферах; в регіонах.
Ще один аспект стратегії економічної безпеки - стійкість національної валюти. Можна констатувати, що в рамках монетаристського підходу в Росії поки не вдалося забезпечити стабільність валюти. Тим часом проблема стійкості національної валюти набуває, мабуть, найважливіше значення у всій системі ринкових індикаторів. З повною лібералізацією цін курс рубля стає одним з головних факторів, що впливають на витрати виробництва та обігу, рівень і динаміку цін. Причому, якщо в 1992 і частково 1993 курс валюти залежав від динаміки цін, то тепер він сам стає фактором, що впливає на ціни. Це показав жовтня 1994, коли різке зниження курсу рубля відразу ж привело до істотного зростання цін. Головна небезпека девальвації рубля в 1998 р. полягала в дестабілізації системи цін, перш за все, подорожчання продовольства і промислових товарів. Розрахунок на здешевлення товарів вітчизняного виробництва був не обгрунтований, оскільки механізм конкурентного ціноутворення ще не налагоджений багато в чому через спад вітчизняного виробництва.
У зв'язку з падінням масштабів вітчизняного виробництва, особливо в сільському господарстві, легкій і харчовій промисловості, низькою конкурентоспроможністю цих галузей, слабкою митною політикою, не скоординованої з системою податкового заохочення розвитку названих галузей, обсяг роздрібного товарообігу приблизно на 35-50%, а в Москві та інших великих містах на 70-80% залежить від імпортних поставок. Тому різкі коливання курсу рубля ведуть до підвищення внутрішніх цін на імпортні товари, що за відсутності конкуренції і спаді виробництва є сигналом для підвищення цін на вітчизняні товари.
Валютний курс повинен встановлюватися на основі визначення середньозваженого курсу по всіх сегментах валютного ринку, включаючи міжбанківський оборот валюти. Необхідно поповнення золотовалютних резервів, що впирається, з одного боку, у розвиток золотодобувної промисловості, в недалекоглядність політиків і бізнесменів, недооценивающих роль золота в сучасній економіці, з іншого боку, в стан платіжного балансу і його залежність від експорту паливно-сировинних ресурсів, надмірно великі обсяги вивезення російського капіталу за кордон у його крайній формі - «втечі» капіталу. З 1997 р. спостерігалося погіршення платіжного балансу країни через різке скорочення світових цін на нафту, що ускладнило формування валютних резервів і створило негативний тиск на курс рубля. Центральний банк Росії, був змушений викуповувати боргові зобов'язання Мінфіну, відвернути частину валютних резервів на підтримку ліквідності ринку цінних паперів і цими своїми діями підриває базу стійкості рубля. Необхідно усунути загальноекономічні причини падіння курсу рубля, а вони криються в надрах самої економіки, в глибокому спаді виробництва, у її неефективній структурі. У стратегічних інтересах Росії перейти від політики спаду виробництва, вичікування результатів саморозвитку ринкової системи до політики відновлення економічного зростання, що неможливо зробити без консолідації політичних сил, здатних вивести країну з глибокої депресії.
Стратегічною метою забезпечення економічної безпеки є створення прийнятних умов для життя і розвитку особистості, з ціально-економічній та військово-політичної стабільності суспільства і збереження цілісності держави, успішного протистояння влия нію внутрішніх і зовнішніх загроз. Державна стратегія в області забезпечення економічної безпеки Росії повинна бути орієнтована , перш за все на підтримку достатнього рівня виробничого, науково-технічного потенціалу, недопущення зниження рівня життя населення до граничних значень, що здатне викликати соціальну напруженість, запобігання конфліктів між окремими шарами і групами населення, окремими націями і народностями. Ця стратегія повинна здійснюватися, насамперед через систему безпеки, яку утворюють органи законодавчої, виконавчої та судової влади, громадські та інші організації та об'єднання.
Таким чином, державна стратегія може бути успішно реалізована тільки при дотриманні ряду певних вимог. По-перше, необхідно чітко розмежувати функції апарату Президента Російської Федерації і уряду, а також федеральних органів виконавчої влади. По-друге, повинні бути визначені завдання федерального і місцевого рівня і відповідне розмежування з державного управління між федеральними органами і органами виконавчої влади суб'єктів Федерації при забезпеченні єдності систем виконавчої влади. По-третє, потрібно адекватне інформаційне забезпечення регулюючої функції держави.
Деякі важливі положення державної діяльності щодо забезпе чення економічної безпеки повинні здійснюватися в процесі розробки проектів прогнозу соціально-економічного розвитку Росії і державного бюджету на кожний наступний рік.
Стратегічною метою забезпечення економічної безпеки є створення прийнятних умов для життя і розвитку особистості, з ціально-економічній та військово-політичної стабільності суспільства і збереження цілісності держави, успішного протистояння влия нію внутрішніх і зовнішніх загроз. Державна стратегія в області забезпечення економічної безпеки Росії повинна бути орієнтована , перш за все на підтримку достатнього рівня виробничого, науково-технічного потенціалу, недопущення зниження рівня життя населення до граничних значень, що здатне викликати соціальну напруженість, запобігання конфліктів між окремими шарами і групами населення, окремими націями і народностями. Ця стратегія повинна здійснюватися, насамперед через систему безпеки, яку утворюють органи законодавчої, виконавчої та судової влади, громадські та інші організації та об'єднання.
Таким чином, державна стратегія може бути успішно реалізована тільки при дотриманні ряду певних вимог. По-перше, необхідно чітко розмежувати функції апарату Президента Російської Федерації і уряду, а також федеральних органів виконавчої влади. По-друге, повинні бути визначені завдання федерального і місцевого рівня і відповідне розмежування з державного управління між федеральними органами і органами виконавчої влади суб'єктів Федерації при забезпеченні єдності систем виконавчої влади. По-третє, потрібно адекватне інформаційне забезпечення регулюючої функції держави.
Деякі важливі положення державної діяльності щодо забезпе чення економічної безпеки повинні здійснюватися в процесі розробки проектів прогнозу соціально-економічного розвитку Росії і державного бюджету на кожний наступний рік.
Висновок.
Таким чином, економічну безпеку можна визначити як стан економіки та інститутів влади, при якому забезпечуються гарантований захист національних інтересів, соціальна спрямованість політики, достатній оборонний потенціал навіть за несприятливих умов розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів. Іншими словами, економічна безпека - це не тільки захищеність національних інтересів, за і готовність, і здатність інститутів влади створювати механізми реалізації і захисту національних інтересів розвитку вітчизняної економіки, підтримки соціально-політичної стабільності суспільства.
Практично всі пост соціалістичні країни, з переважно індустріальним типом економіки зіткнулися з проблемами перехідної економіки, що представляють загрозу економічної безпеки. Для Росії цей період ознаменований розпадом СРСР, рухом з комунізму. Системні реформи в Росії та інших країнах пройшли тривалий шлях. Серед перетворень перехідного періоду головне місце займає зміна ролі держави, макроекономічна стабілізація, приватизація, формування ринкової інфраструктури, інтеграція в світове господарство.
Державна стратегія економічної безпеки в перехідний період може бути успішно реалізована тільки при дотриманні ряду певних вимог. По-перше, необхідно чітко розмежувати функції апарату Президента Російської Федерації і уряду, а також федеральних органів виконавчої влади. По-друге, повинні бути визначені завдання федерального і місцевого рівня і відповідне розмежування з державного управління між федеральними органами і органами виконавчої влади суб'єктів Федерації при забезпеченні єдності систем виконавчої влади. По-третє, потрібно адекватне інформаційне забезпечення регулюючої функції держави.
Деякі важливі положення державної діяльності щодо забезпечення економічної безпеки повинні здійснюватися в процесі розробки проектів прогнозу соціально-економічного розвитку Росії і державного бюджету на кожний наступний рік.
Список літератури.
1. Економічна безпека, В. К. Сенчагова, Москва ЗАТ «Финстатинформ», 2000р., 670 с.
2. Економіка перехідного періоду, Інститут економічних проблем переходу, 1999 р., 1345 с.
3. Основи економічної теорії: навчальний посібник, М: Академічний проект, 2002 р., 544 с.
4. Світова економіка, Булатов А. С., Москва юрист, 2003 р., 734 с.
5. Макроекономіка (СПб Пітер), 2002 р., 432 с.
6. журнал Економіст, 2003 р., 35 с.
7. журнал Світова економіка, 2005 р., 25 с.
8. журнал Економіка та управління, 2002 р., 37 с.
9. журнал Макроекономіка, Москва, 2003 р., 48 с.