Достоєвський ф. м. - Авторська позиція у романі ф. Достоєвського Злочин і покарання і способи

Багато героїв Достоєвського одержимі ідеєю пошуку сенсу життя і намагаються вирватися з кола життєвих протиріч. Одержимий ба ням змінити світ і Раскольников. Досліджуючи трагізм долі принижених, Достоєвський намагається "знайти в людині людину", - так зазначає він у записних книжках. Це прагнення автора виражається в його ставленні до героїв, до подій, які він зображує у романі. І ця позиція - погляд передусім реаліста. Цей справжній реалізм проявляється в глибокому психологізмі розповіді. Біль письменника за принижених, розчавлених життям людей зливається з їхнім болем і образою. Однак він не розчиняється у своїх героях, вони існують самостійно, незалежно. Автор лише прагне проникнути в суть людського характеру, оголити ті пристрасті, які терзають його персонажів. Достоєвський виступає як ретельний дослідник всіх рухів душі людської, але робить це в різних ситуаціях по-різному, ніколи не висловлюючи своєї прямої оцінки.
Докладно описуючи всі відтінки мінливого стану Раскольни-кова, Достоєвський все-таки залишає читачеві можливість самому робити висновки. Дуже часто в його описах містяться натяки, здогадки. З найпершої зустрічі Раскольников постає як людина, одержимий ідеєю, охоплений внутрішньою боротьбою. Невизначеність душевного стану героя створює відчуття напруженості. Важливо, що герой навіть у думках не називає вбивство вбивством, а замінює це слово визначеннями "це", "справа" або "підприємство", що показує, наскільки душа його, нехай несвідомо, боїться задуманого.
Сцена за сценою включають все нових осіб в дію. І якщо на початку роману автор підводить нас до теорії Раскольникова натяками, потім розгортаючи її у формі статті, написаної Родіоном, то в міру розвитку сюжету ідея ця обговорюється, оцінюється іншими героями, піддається сильному випробуванню. Раскольников, відчуваючи, що гине, болісно шукає виходу. У ньому зріє бунт, але бунт індивідуалістичний, пов'язаний з теорією, за якою сильні особистості мають право порушувати людські закони, навіть переступаючи через кров, мають право панувати над слабкими, яких вважають "тварюками тремтячими".
Образ Раскольникова не позбавлений чарівності. Він чесний і добрий, схильний до співчуття. Турбується про матір, любить сестру, готовий допомогти нещасній приреченою дівчинці, яка вразила його своїм виглядом, тривожиться про долю Мармеладових. Переконавши себе, що смерть бабусі врятує тисячі життів, він не може порозумітися зі своєю розтривоженої совістю. Душевна вразливість загострює страждання героя, він поступово починає замислюватися над тим, наскільки шкідлива його теорія. Чи може сильна особистість переступити закон, якщо прирікає себе і близьких на моральні страждання? Спочатку йому здавалося, що якщо існує право сильного, якщо світ, поділений на гнобителів і пригноблених, стогне від несправедливості, то він має право переступити закони суспільства. Але не зміг. І не зміг тому, що злочин відчужувало його від пюдей, тому, що не стару вбив, а принцип вбив, "себе вбив". Те, що Раскольников після скоєного в буквальному сенсі слова захворів, ясно висловлює позицію автора: вбивство противно людській атура. Раскольников не витримав випробування, якого себе піддав, в цьому його порятунок. Вражений великодушністю і душевною силою 2онм Мармеладової, Раскольников виявляється здатним наблизитися моральному відродженню. Достоєвський ставить питання, чи має право така особистість піти на крайність - вбити іншу людину, і відповідає на нього негативно: не може, бо за цим обов'язково треба покарання - моральне, внутрішнє страждання.
Носієм морального ідеалу Достоєвського є Соня Мар-меладова. Письменник вважає, що людина, яка жертвує собою заради порятунку інших людей, стоїть дуже високо в моральному відношенні. Його героїня волею долі опинилася в крайньому ступені падіння. Але для нас Соня - чиста, піднесена, тому що все робить, рухома одним почуттям - бажанням врятувати близьких, навіть такою ціною.
На думку Достоєвського, суспільне зло може бути переможене, якщо люди не будуть будувати щастя на нещасті інших. Людина, яка зазнає страждання, не буде чинити зла людям. Автор ставить проблему добра і внутрішньої гармонії, до якої людина може прийти через страждання.
Достоєвський ставить ще одну проблему - проблему здатності людини до морального відродження. Раскольников, пройшовши через страждання, під впливом Соні підходить до порога морального переродження. Саме тому слідчий, пропонуючи явку з повинною, запитав, чи вірить він у легенду про Лазаря, якого воскресив Христос.
Позиція Достоєвського по відношенню до героїв глибоко гуманна. Він співчуває своїм героям, заступається за їх право бути людьми, за право, якого позбавляє суспільство, де панують гроші. І, по-моєму, Достоєвський не бачить сенсу у зміні суспільних умов, він шукає вихід в моральному вдосконаленні своїх героїв, шлях до щастя бачить через страждання.