ВСТУП.
Сучасний етап розвитку лінгвістичної думки характеризується підвищеним інтересом вчених до проблематики, пов'язаної з вивченням тексту, як самостійного об'єкта дослідження.
Створення лінгвістичної теорії тексту викликало до життя ряд підходів до вивчення текстових явищ, одним з яких є філологічний, що поєднує лінгвістичний аналіз з літературознавчим.
Ця дипломна робота присвячена всебічному вивченню стилістичного прийому епітета в казках Оскара Уаілда, що пропонує розгляд його структурного, семантичного та стилістичного аспектів у художніх текстах. Ця дипломна робота знаходиться в руслі досліджень з лінгвістики тексту, лінгвостилістики та інтерпретації тексту.
Актуальність роботи визначається недостатністю вивчення даної проблеми, а також необхідністю подальшого вивчення структурно - семантичних параметрів тексту і, відповідно, лексичного стилістичного прийому епітет, як його компонента.
Незважаючи на те, що проблемі епітета присвячено досить багато досліджень у цій проблематиці багато мало - досліджених аспектів. Зокрема недостатньо вивчено емоційно - оцінне значення прикметників, що утворюють епітет. Співвідношення емоції, експресії уявлення та поняття дійсно залишається неясним на сьогоднішній день. Питання про те, як емотивний компонент входить у лексичне значення слова, в лінгвістиці не вирішене. Емоційне життя людини заломлюється в мові і його семантиці, у мові практично будь-яке слово може стати емотивний, нейтральні слова, поєднуючись, один з одним, можуть утворювати емотивні словосполучення і надфразовою єдності.
Важливою невирішеною проблемою залишається метафоризації прикметників і співвідношення метафоричного та оціночного сенсу.
Наукова новизна нашої роботи полягає в тому, що досліджуваний об'єкт розглядається як в якості необхідного компонента функціонального цілого тексту.
Новим є запропонований нами підхід до розгляду метафоричного епітета, з позиції интенсиональное і імплікаціонного компонента значень.
Основна мета дипломної роботи формулюється як дослідження лінгвістичної природи епітета.
Поставлена мета визначила конкретні завдання дослідження:
Обгрунтувати завдання інтерпретації тексту.
Визначити початково - теоретичні поняття тексту і його категорії.
Розглянути емоційні, оціночні, експресивні образності як компонентного значення прикметника.
Описати класифікацію типів лексико-стилістичного прийому епітета.
Основоположним для цього дослідження став теза професора І.Р. Гальперіна про інформативною цінності епітета, як стилістичного прийому, заснованого на виділенні якості, ознаки описуваного явища, яке оформляється у вигляді атрибутивних слів або словосполучень.
Поставлені в дипломній роботі проблеми та отримані результати визначають її теоретичне і практичне значення.
У теоретичному відношенні цінних представляється всебічне вивчення епітета, що дозволяє виявити його мовностилістичні і функціональні особливості. Дослідження структурних характеристик епітета та розкриття його ролі в процесі текстотворення вносить певний внесок у подальшу розробку лінгвістики тексту.
Практичне значення роботи полягає в тому, що спостереження і висновки досліджень даної роботи можуть знайти застосування в практиці викладання англійської мови на семінарських і практичних заняттях з аналізу та інтерпретації тексту та перекладу. Матеріали дослідження можуть бути рекомендовані при розробці навчально-методичних посібників по аналітичному і домашнього читання.
Матеріалом дослідження послужили казки Оскара Уаілда.
У роботі використовувалися методи лінгвістичного аналізу:
Аналіз словникових дефініцій, контекстуально-ситуативної та текстової для виявлення інформативної значущості епітета.
Дана дипломна робота складається з вступу, двох розділів і висновку.
У вступі обгрунтовується мета і намічаються завдання дослідження, визначається матеріал і методи дослідження.
У першому розділі даються вихідні теоретичні поняття тексту і його категорії, обгрунтовуються завдання інтерпретації тексту.
У другому розділі розглядається лінгвістична природа прийому епітета та інформативна значимість його використання в тексті.
У висновку узагальнюються результати дослідження.
РОЗДІЛ 1. Стилістичні аспекти комунікації та завдання інтерпретації тексту.
Новітнього періоду розвитку стилістики властиво прагнення розглядати факти мови під кутом зору гуманізації науки про мову. Така орієнтація була найбільш природно сприйнята стилістикою. Можна не без підстав вважати, що стилістика, розвиваючись тривалий час у руслі структурної лінгвістики, була єдиним розділом мовознавства, "узаконив" звернення до позамовної дійсності, процесам комунікації та її учасникам. Цьому сприяв принцип структурної лінгвістики, за яким все, що не піддавалося формалізації, або ігнорували, або віддавалося на відкуп стилістиці. У вивченні цих процесів стилістикою накопичено чималий досвід, який базу для подальшого просування. Новий виток свого розвитку стилістика пов'язує з поглибленим вивченням стилістичного аспекту мовної комунікації.
Раннє вивчення стилістичного аспекту комунікації зводилося в рамках цього підходу до виявлення відмінностей між стилем і значенням. Найбільш повно недостатність цього підходу з'явилася в теорії стилістичних ефектів яка з цих позицій звелася до опису мовних виразів - стимулів імовірною реакції читача. Структурною стилістиці пред'являється справедливий закид у гіпертрофованому увагу до опису мовних фактів. Детальний лінгвістичний аналіз, безсумнівно, забезпечує високу описову силу стилістичних теорій. Однак їх пояснювальні можливості залишають бажати багато кращого. Дослідження, які ведуться з цією метою, виявляють загальну тенденцію - вийти за межі мовного матеріалу, що аналізується за допомогою суто лінгвістичних методів.
Нові способи концептуалізації стилістичного аспекту комунікації сформувалися тільки після зміни загального підходу до мови в лінгвістиці. Особливе значення мало перенесення центру уваги лінгвістів на мовну діяльність і її продукт-зв'язаний текст, переорієнтація лінгвістики на мовне спілкування (комунікацію), побудова відмінностей лінгвістичних моделей комунікативної взаємодії. Для стилістики художнього мовлення зміни пов'язуються також з підвищенням інтересу літературознавців до комунікативного аспекту існування художньої літератури.
Розробка стилістичного аспекту комунікації отримує новий стимул у перспективі лінгвістики тексту. Якщо завдання стиліста вбачається в тому, щоб виявити, як деякий зміст передається мовним повідомленням, то в рішенні цієї задачі виділяються 2 аспекти, пов'язаних з вузьким і широким розумінням тексту. По-перше, існує коло питань, що мають відношення до визначення стилістики значущих мовних структур, специфічних для даного типу тексту або володіють комунікативно впливовий потенціал. Тут ми маємо справу з лінгвістичним аналізом, що становить початкову ступінь стилістичного аналізу.
У рамках стилістики тексту вивчається мовне варіювання на відповідних рівнях мовного тексту, підлягають аналізу стилістичні прийоми і виражальні засоби мови, які діють на всіх рівнях структури тексту і підвищують його комунікативну ефективність.
Перевагою розгляду стилістичних явищ у контексті цілого тексту є те, що:
У комунікативній стилістиці створюються реальні можливості для вивчення стилістичних ефектів онтологічно адекватним чином. Теорія стилістичних ефектів посилює свою пояснювальну здатність, поміщаючи ефект в ситуацію комунікативної взаємодії. Тим самим виключається замкнутість опису стилістичного ефекту за моделлю «стимул-реакція». У межах тексту стилістичний ефект може розглядатися як функція, і текстуальних, і контекстуальних (когнітивних, соціо - культурних та особистісних) характеристик комунікативного процесу.
Більш важлива зміна пов'язано з переосмисленням того, що може дати інтерпретація в стилістичному аналізі. Інтерпретація є необхідною складовою частиною стилістичного аналізу. Її необхідність диктується загальними завданнями стилістики, які полягають не тільки в описі стилістичного варіювання в різних видах тексту, але й у поясненні відносин між таким варіюванням з одного боку, та індивідуальним і соціальним контекстами мовного вживання-з іншого. У сформованих традиціях стилістичного аналізу інтерпретація виступає як спосіб, за допомогою якого встановлюється зв'язок між використанням мови і наміром автора тексту щодо передбачуваної реакції читача. При цьому слід пам'ятати, що інтерпретація здійснюється стилістом-спеціалістом в галузі мови і, до певної міри, художньої літератури. Це не інтерпретація читача, рядового носія мови і представника культури. Будь-який логічний аналіз в цьому плані-це різні дії, що об'єднуються загальною метою, забезпечити більш глибоке розуміння тексту. У принципі, така практика дає підстави для переосмислення будь-якого тексту за стилістикою на риторичний текст. Особливо це проявилося в роботах, виконаних у руслі афективної стилістиці. Дійсно, якщо мета стилістичного аналізу-показати, що пересічний читач «упустив», читаючи, наприклад, текст художньої літератури, то природно запропонувати, що стиліст, в силу своєї професійної компетенції, вказує як слід розуміти текст.
Існування людини не мислиме поза комунікативної діяльності. Не залежно від статі, віку, освіти, професії, соціального стану, територіальної та національної приналежності і багатьох інших даних, що характеризують людську особистість, ми постійно запитуємо, передаємо і зберігаємо інформацію, тобто активно займаємося комунікативною діяльністю.
Художня мова існує переважно в письмовому вигляді. Усне її подання (актором читцем, і т.п.) носить вторинний опосередкований характер. Воно невіддільне від особистості і сприйняття говорить і змінюється у зв'язку зі зміною останнього.
Одиницею художнього мовлення слід вважати закінчене повідомлення-цілий текст, завершений твір. Як всі повідомлення будь-якого функціонального стилю, художній текст також можна розглядати як результат послідовності актів вибору, здійснюваних його відправником на різних етапах формування тіста і обумовлених цілим рядом об'єктивних і суб'єктивних, особистісних чинників.
Вплив останніх найбільш повно проявляється, по - видимому, у двох мовних сферах: усній повсякденної та художнього мовлення в кожній по своєму. Своєрідність дії суб'єктивних чинників спрямовується і регулюється об'єктивними характеристиками прямо протилежними для кожної з цих сфер: ситуативностью, спонтанністю, неофициальностью спілкування у першої, усвідомленої ідейно-естетичної спрямованістю і співвіднесення з епохою - у другій.
Художня творчість - це особливий спосіб пізнання та освоєння людиною дійсності. Прийом практично всієї інформації, що надходить до нас із зовнішнього світу, супроводжується певними внутрішніми переживаннями. Повторюваність закріплює зв'язку інформації та емоцій, певний зміст породжує певне переживання. У свідомості формується відповідність між емоціями. І смисловою інформацією, причому емоції стають носієм або джерелом інформації.
На всіх етапах створення твору - від сенсу через процес втілення в завершеному цілого - діє складна єдність суб'єктивних та об'єктивних чинників, що забезпечують як унікальність і неповторність кожного художнього творіння, так і його громадська ідейно-естетична цінність.
Для історії та теорії літератури надзвичайно важливо саме останнє: Еволюція проблематики та ідейно - естетичної значимості художньої творчості в різні періоди його розвитку дозволяє розглядати його як процес, що протікає нерівно і неспокійно, що відрізняється наступністю в одні періоди і неприйняттям минулих досягнень в інші, але єдиний у своєму прагненні пізнати і пояснити людини і навколишню дійсність.
Для стилістики художнього мовлення важливо вловити в загальному індивідуальне, з'ясувати роль і специфіку кожного, визначити способи їх реалізації.
Для лінгвістики тексту необхідно виявити склад і взаємодія текстових категорій, виявити ті з них, які конструюють художній текст, встановити закономірності їх функціонування, розробити типологію текстів, визначити в ній місце художнього тексту.
Об'єкт дослідження у всіх названих випадках один: художній твір.
Інтерпретація тексту знаходиться на стику стилістики та лінгвістики тексту. Її можна визначити як освоєння ідейно - естетичної, смислової та емоційної інформації художнього твору, здійснюване шляхом відтворення авторського бачення і пізнання дійсності. Це область філологічної науки, більше за інших відновлююча вихідне значення терміна «філологія» в його первісному, ще на розчленованому на літературознавство і мовознавстві вигляді.
Вона починалася як герменевтика (від грец. «Герменеутікос»-яка пояснювала, що тлумачить) - тлумачення спочатку близьких, а потім і ін стародавніх текстів. У наш час найбільш впливовий напрям інтерпретації відомо як Новий крітізм («New criticism») в США і Практичний крітізм («Practical criticism) в Англії, що підкреслює широту лингволитературоведческого підходу до аналізу художнього твору.
Більшою чи меншою мірою інтерпретування тексту має місце і при літературознавчому, і при лінгвістичному аналізі твору, бо художня творчість - не просто ще один спосіб самовираження, але, як вже було сказано, становить важливу природну і необхідну сторону комунікативної діяльності людини. І пізнати її своєрідність у повній мірі можна, лише вивчивши всі етапи і характеристики цієї діяльності.
Художній текст складний і багатослівний. Завдання його інтерпретації - витягти максимум закладених у нього думок і почуттів митця. Задум художника втілений у творі і тільки з нього може бути реконструйований.
Образ - першооснова художньої творчості і т.п. легко виявити в будь-якому дослідженні з естетики, теорії літератури, стилістики художньої мови. Саме в образі сконцентрована смислова і естетична інформація художнього тексту. Сам термін «образ» не однозначний, і всі наведені висловлювання оперують у його головному, общеестетіческом значенні: «в прекрасному ідея повинна нам з'явитися цілком втілилася в окремому чуттєвому істоту: це істота, як повний прояв ідеї, називається чином». Отже, образ це прояв цілого через одиничне, абстрактного через конкретне, відстороненого через чуттєво - наочний, відчутне.
Через мову втілюється та мовою створюється почуттєва наочність образу. Саме завдяки участі у створенні образу художня мова стає естетично значимою. Отже, саме мовну одиницю можна вважати тим сигналом, який породжує енергію, несумірну з його власним обсягом, тобто повідомляє читачеві щось більше, ніж те, що властиво їй поза художнього тексту в системі мови.
Ці додаткові можливості одиниць всіх рівнів мов, структури реалізується за наявності спеціального організованого оточення - контексту. Саме на тлі контексту відбувається висування мовної одиниці на передній план (foregrounding), вперше зазначені на початку 20-х років представниками Празької школи та позначене ними терміном актуалізація тобто «Таке використання мовних засобів, яке привертає увагу саме по собі і сприймається як незвичне, позбавлене автоматизму," діавтоматізірованное ", протиставлене автоматизації. Остання означає утилітарне, звичне, нормативно закріплене використання одиниць мови, що не веде до створення додаткового ефекту, що не виконує додаткових функцій, що не несе додаткової інформації.
Домінантою художнього твору визнається його ідея чи виконується їм естетична функція, у пошуках якої, необхідно виходити з мовної матерії твору.
Таким чином, можна зробити висновок, що актуалізація мовних засобів, використовуваних для позначення ідеї (концепту) твору, що відбиває авторську точку зору, займе чільне, домінантне становище в ряді виявлених нами актуалізованих вживань.
Для проникнення в глибинну сутність твору його не досить переглянути або прочитати мигцем. Тим більше цього не достатньо на перших порах навчання інтерпретації тексту, але прочитавши два, а то й три рази, щоб нічого не пропустити, щоб не обмежаться зняттям лінійно (від рядка до рядка) розгортається від рядка до рядка сюжетної інформації-змістовно-фактуально інформації (СФІ) в термінології І.Р. Гальперіна, - але розгледіти, сприйняти, розшифрувати позицію автора вибудувати своє власне оцінне судження про художню діяльності твори. Інтерпретація тексту, таким чином, це і процес розуміння твору, і результат цього процесу, що виражається в умінні викласти свої спостереження, користуючись відповідним метамовою, тобто професійно грамотно викладаючи своє розуміння прочитаного.
2. Поняття тексту та категорія формативне.
Лінгвістику давно вже цікавлять проблеми тексту, рішення яких обіцяє пролити світло на багато кардинальні питання семантики мови. Про це свідчать як численні зарубіжні роботи (наприклад: Нове в зарубіжній лінгвістиці. Вип. 8: Лінгвістика тексту. М., 1978), так і роботи вітчизняних вчених (Лінгвістика тексту. М., 1976 Вип. 103). Проблеми тексту висвітлюються і в багатьох спеціальних монографіях (Dresler W. Einfuhrung in die Textlinguistik. 1972; Лосєва Л. М. Структурно-семантична організація цілих текстів. Одеса, 1973; Колшанскій Г. В. Контекстна семантика. М., 1980; Мосальский Про . І. Граматика тексту. М., 1981, а також Гальперін, 1981; Колшанскій, 1984).
Лінгвістика тексту - напрям, претендовавшее на створення нової теорії, поставило перед радянськими і зарубіжними дослідниками багато проблем, які не знайшли свого рішення до теперішнього часу. Цікаві роботи Т. А. Ван Дейка, Л. А. Кисельової, де, зокрема, стверджується, що комунікативною одиницею вищого рангу, найбільш повно реалізує лінгвістичну і прагматичну стратегію мовної ситуації, є "текст".
Комунікативної лінгвістикою встановлено, що люди спілкуються за допомогою тексту, а не за допомогою пропозицій, і на цій підставі текст вважається комунікативною одиницею. Дійсно, спілкування (мовленнєвий акт) має ряд координат - компонентів тексту, серед них: хто говорить, що слухає, час, місце, мета і пр. (Уфімцева, 1981, ст. 432).
Що ж вкладається в поняття "текст"? Загальноприйнятим визначенням вважається наступне: текст - це цілісне комунікативне утворення, що характеризується структурно семантичним, функціональним і композиційно стилістичною єдністю і набором текстових категорій, таких як: інформативність, завершеність, лінійність, інтегративність, рекурсивность.
Для мовленнєвої діяльності (як і будь-який інший) характерні дві основні характеристики: предметність і целесобразно, які відкладаються в результаті мовленнєвої діяльності - тексті - як думки і сенсу, тобто її певної організації, зумовленої метою діяльності спілкування.
Головним конструюють чинником тексту є його комунікативне значення, тобто його прагматична сутність, оскільки текст призначений для емоційно-вольового та естетичного впливу на тих, кому адресований, а прагматичним в лінгвістиці називається функціонування мовних одиниць у їхньому ставленні до учасників акту спілкування. Основна характеристика тексту - комунікативно-функціональна: текст служить для передачі та зберігання інформації і впливу на особистість одержувача інформації. Найважливішими властивостями будь-якого тексту є його інформативність, цілісність і зв'язність. У забезпеченні зв'язності тексту і його запоминаемости велику роль відіграють різні типи висунення, сприяють експресивності, емоційності та естетичному ефекту.
Як і кожен новий об'єкт дослідження, текст по-різному розуміється і по-різному визначається. Наведемо кілька з найбільш загальних дефініцій: "мовленнєвий акт або ряд пов'язаних мовних актів, здійснюваних індивідом в певній ситуації, являють собою текст (усний чи письмовий)" / Є. Косеріу, 515 /. На думку Хеллідея, текст - основна одиниця (fundamental unit) семантики і її не можна визначити, як свого роду понад пропозиція (H. Parret, 101). Уточнюючи це занадто загальне визначення, Хеллідей приходить до думки, що текст являє собою актуалізацію потенційного (actualized potential) / H. Parret, 86). А. Греймас підходить до проблеми тексту з позицій породжує семантики. Для нього дискурс (читай - текст) - це єдність, яка розщеплюється на висловлювання і не є результатом їх зчеплення (concatination) / H. Parret, 56). Зближуючи поняття тексту і стилю, П. Гіро вважає, що текст являє собою структуру, замкнутий організоване ціле, в рамках якого знаки утворюють систему відносин, що визначають стилістичні ефекти цих знаків (П. Гіро).
Багатосторонність поняття "текст" зобов'язує виділити в ньому те, що є провідним, розкривають його онтологічні і функціональні ознаки. Текст - це твір речетворческой процесу, що володіє завершеністю, об'ектірованное у вигляді письмового документа, літературно оброблене відповідно до типу цього документа, твір, що складається з назви (заголовка) і ряду особливих одиниць (надфразовою єдностей), об'єднаних різними типами лексичної, граматичної, логічної , стилістичної зв'язку, що має певну спрямованість і прагматичну установку (Гальперін, 1981, p17).
Текст, як факт мовного акту, системний. Текст являє собою деяке завершене повідомлення, що має своїм змістом, організоване за абстрактної моделі однієї з існуючих у літературній мові форм повідомлень (функціонального стилю, його різновидів та жанрів) і характеризується своїми дистинктивні ознаками.
Мінімальним текстом для даного дослідження є висловлювання, яке може бути навіть однослівним. Нагадаємо, що ми маємо справу не з пропозицією, а з висловом: пропозиція, як відомо, - це номінація і предикація, а висловлювання - тематизация і стилізація, в нашому випадку - емотивна. Пропозиція, як комунікативна одиниця є висловлюванням, а текст - різновид висловлювання.
Термін "інформація" вживається в двох випадках: коли має місце зняття ентропії, тобто коли невідоме розкривається в свої особливості і стає надбанням знання і коли мається на увазі будь-яке повідомлення про події, факти, явища, які відбулися, відбуваються і мають відбутися у повсякденному житті даного народу, суспільства (у політичній, економічній, науковій, культурній, тобто у всіх областях людської діяльності). Тому ні морфема, ні слово, ні словосполучення не можуть нести інформацію, але володіють властивістю інформативності, тобто можуть брати участь в інформації модифікацій своїх значень. Пропозиція також бере участь в інформації шляхом можливих варіацій свого сенсу.
Категорія інформації охоплює ряд проблем, що виходять за межі суто лінгвістичного характеру. Одна з них - проблема нового (невідомого). Цілком очевидно, що нове не може розглядатися поза обліком соціальних, психологічних, науково-технічних, загальнокультурних, вікових, часових та ін факторів. Для одного одержувача повідомлення буде новим і потім буде включати інформацію, для іншого це ж повідомлення буде позбавлене інформації, оскільки зміст повідомлення йому вже відомо або взагалі не зрозуміло. Те, що для певного часу було новим, для подальшого вже відомо, і т.д.
Представляється доцільним розрізняти інформацію: а) змістовно-фактуальную (СФІ), б) змістовно-концептуальну (СКІ), в) змістовно-подтекстовую (СПІ).
Змістовно-фактуальная інформація містить повідомлення про факти, події, процеси, що відбуваються, відбувалися, які будуть відбуватися в навколишньому світі, дійсному чи уявному. У такій інформації можуть бути дані відомості про гіпотези, що висуваються вченими, їхніх поглядах, всякі зіставлення фактів, їх характеристики, різного роду припущення, можливі рішення поставлених питань та ін Змістовно-фактуальная інформація експліцитно за своєю природою, тобто завжди виражена вербально. Одиниці мови в СФІ зазвичай вживаються в їх прямих, предметно-логічних словникових значеннях, закріплених за цими одиницями соціально обумовленим досвідом.
Змістовно-концептуальна інформація повідомляє читачеві індивідуально-авторське розуміння відносин між явищами, описаними засобами СФІ, розуміння їх причинно наслідкових зв'язків, їх значимості в соціальному, економічному, політичному, культурному житті народу, включаючи відносини між окремими індивіда, їх складного психологічного та естетико-пізнавального взаємодії. Така інформація витягується з усього твору і представляє собою творче переосмислення зазначених відносин, факторів, подій, процесів, що відбуваються в суспільстві і представлених письменником у створеному ним уявному світі. Цей світ наближено відображає об'єктивну дійсність в її реальному втіленні. СКІ не завжди виражена з достатньою ясністю. Вона дає можливість, і навіть настійно вимагає різних тлумачень. Таким чином, різниця між СФІ і СКІ можна уявити собі як інформацію буттєвого характеру, причому під буттєвих слід розуміти не тільки дійсність реальну, а й уявну. Різниця це вельми вдало виражено Г. В. Степановим: "Буттєва тема має референт в дійсності, істинний чи вдаваний (тобто в дійсності уяви, фантазії), предметний, речовий чи ідеальний. Поетична тема - є буттєва тема, що стала предметів естетичного осмислення і вираження "(Г. Степанов, М. 1981,12). Змістовно-концептуальна інформація - переважно категорія текстів художніх, хоча може бути отримана з науково пізнавальних текстів. Різниця тут лише в тому, СКІ в наукових текстах завжди виражена досить ясно, в той час як в художніх (мабуть, за винятком морально-дидактичної поезії) для декодування СКІ потрібно розумова робота.
Змістовно-подтекстовая інформація являє собою приховану інформацію, видобуту з СФІ завдяки здатності одиниць мови породжувати асоціативні і коннотатівние значення, а також завдяки здібностей пропозицій всередині СФІ прирощувати смисли.
СПИ - факультативна інформація, але коли вона присутня, то разом з СФІ утворює своєрідний текстовий контрапункт.
В основі змістовно-підтекстової інформації (СПІ) лежить здатність людини до паралельного сприйняття дійсності відразу в декількох площинах, або, стосовно до наших завдань, до сприйняття двох різних, але пов'язаних між собою повідомленням одночасно.
Багато що в тлумаченні художнього твору будується на пресуппозиції.
Пресупозиції - це ті умови, при яких досягається адекватне розуміння сенсу пропозиції (Zwicky Arnold M. "On Reported Speech" - In: Studiesin Linguistic Semantics, 1971, N 1, S.73). Можна погодитися з В. А. Звегінцева, який передбачає, що "головна цінність проблеми пресуппозиції полягає саме в тому, що вона робить можливим експлікацію ... підтексту" (В. А. Звегинцев М 1979).
Підтекст ж - явище суто лінгвістичне, але виведене із здатності пропозицій породжувати додаткові смисли завдяки різним структурним особливостям, своєрідності поєднання пропозицій, символіці мовних фактів.
Підтекст - це свого роду "діалог" між змістовно-фактуально і змістовно-подтекстуальной сторонами інформації. Ті, що йдуть паралельно два потоки повідомлення - один, виражений мовними знаками, інший, створюваний поліфонією цих знаків - в деяких точках зближуються, доповнюють один одного, іноді вступають в протиріччя. Однак з дистинктивні характеристик підтексту - його неоформленість і звідси невизначеність.
Розгляд епітета було б неповним, якби ми не включили в орбіту нашого дослідження його функціонування в цілому тексті, як вищої одиниці комунікації. Іншими словами, інтерпретація епітета, як і будь-якого іншого мовного явища, стає можливою лише при розгляді його також і як елемента тексту - цільного засоби комунікації (Тураєва, 1986: 12). Саме в рамках тексту реалізуються всі мовні функції і, перш за все, функція передачі та отримання інформації в широкому сенсі цього слова, що припускає не тільки певну оформлення інформативного фрагмента з боку творця тексту, але й адекватне розуміння відповідного тексту з боку одержувача (Колшанскій, 1978: 27).
В даний час досить добре визнається той факт, що текст являє собою категорію не чисто мовну, а прагматико-психолого-мовну (Колшанскій, 1978: 36). Тому текст, як одиниця комунікації, на думку Г. В. Колшанского, повинен зайняти одне з головних місць в науці, який більш детально буде розглядати процес спілкування в людському суспільстві.
Прагматика тексту, поряд з його структурою і семантикою (денотатная структура тексту, за А. І. Новикову, 1983) є однією з основоположних сутностей, з яких формується текст, як досить складно, комплексне явище. Відповідно з точки зору знакових відносин вивчення тексту може бути переважно семантичним, синтаксичним, або прагматичним, хоча в реальному комунікації всі ці аспекти дуже тісно пов'язані. У першому випадку пріоритет віддається змісту тексту, у другому - формі або техніці побудови тексту, а в третьому випадку найбільш релевантним виявляється призначення тексту (Карасик, Шаховський, 1986: 62).
Кожен текст, - пише В. Л. Наєр, - оформляється не як річ в собі, а як одиниця комунікації, яка має завжди якусь певну мету, за відсутності якою така одиниця втрачає властивості і статус комунікативної, тому що не може бути безцільної комунікації, - а, отже, прагматика є невід'ємною частиною тексту, невід'ємною властивістю комунікації.
РОЗДІЛ II. 1. Лінгвістична природа стилістичного прийому епітета.
а) Типи лексичних значень прикметників
Гальперін І.Р. характеризує епітет, як виразний засіб, засноване на виділенні якості, ознаки описуваного явища, яке оформляється у вигляді атрибутивних слів або словосполучень, що характеризує дане явище з точки зору індивідуального сприйняття цього явища. Епітет завжди суб'єктивний, він завжди має емоційне значення або емоційне забарвлення. Емоційне значення в епітеті може супроводжувати предметно-логічне значення, або існувати, як єдине значення в слові. Епітет розглядається багатьма дослідниками як основний засіб затвердження індивідуального, суб'єктивно оцінного ставлення до описуваного явища. За допомогою епітета досягається бажана реакція на висловлювання з боку читача.
М. Д. Коваль і Ю. М. Скребнев характеризує епітет як слово чи словосполучення, що містить експресивну характеристику предмета мовлення, що додається до найменування останнього.
Незважаючи на те, що термін "епітет" є одним з найдавніших термінів стилістики, а може бути, саме тому, єдності в його визначенні немає.
Так, В. М. Жмурскій розмежовує епітет в широкому і у вузькому сенсі слова, виокремлює в понятті суттєва ознака, а під епітетом у вузькому сенсі слова - визначення, яке не вводить нової ознаки, а повторює ознака, вже укладений у тій чи іншій мірі в обумовленому слові.
В англійській мові широке поширення отримує епітет, виражений прикметниками.
Прикметники, називаючи особливу область реальної дійсності - сферу властивостей, ознак, якостей, мислимих у відверненні від об'єктів, предметів, явищ, ними характеризуються, формують окремий шар лексики й відрізняються від інших типів лексичних одиниць перш за все своєю змістовною основою. Позначаючи певний, об'єктивно існуючий, хоча і специфічний коло явищ, прикметники протиставляються іншим типам лексичних одиниць, зокрема предметної лексиці, не стільки типами свого значення, денотативно-сигніфікативного за своїм характером, скільки відомої самостійністю функціонального плану, пов'язаністю і залежністю від обумовленого або імені іменника.
"Семантичної основою імені прикметника є якість", - писав В. В. Виноградов.
Позначення прикметниками властивостей, якостей предметів, ознак детермінує не тільки їх змістовні, але й функціональні характеристики. У класифікації лексичних одиниць з їхньої функції у висловленні на ідентифікують і предикатні прикметники відносяться до предикатной, переважно статичної за своїм характером лексиці, виявляючи при цьому як певну простоту своєї семантики (прикметники позначають чуттєво сприймані властивості речей), так і більш складні типи значень, наприклад , реляційно - ідентифікують (відносні прикметники).
Відповідно до характеризує функцією прикметників знаходяться їхні синтаксичні позиції в реченні, які зводяться в основному до двох: атрибутивної і предикативной, тобто прикметники постійно виступають в якості атрибутів, модифікаторів іменника або ж у ролі головних предикатів, або "класичних предикатів", вказуючи на характеристики того, про що повідомляється в судженні.
Приймаючи дослідження ад'єктивних лексики сучасної англійської мови та поділяючи думку про те, розмежування якісних і відносних прикметників є найбільш важливим для категорії прикметників поділом, ми намагаємося провести це розмежування в англійській мові та окреслити місце, межі та характер взаємодії зазначених класів у загальній лексико-семантичній системі імені прикметника сучасної англійської мови.
У класифікації лексичних одиниць за їх структурним характеристикам, ми тим самим виключаємо саму можливість наявності в класі якісних прикметників похідних не тільки транспозиційних типу (наприклад: weighty - важкий, lengthy - довгий, sorrowful - сумний, beautiful - хороший і т.д.), які за всіма (синтаксичним і морфологічним параметрами, крім структурного можна віднести до якісних прикметником. Качественность даних прикметників базується на признаковом характері їх субстантивних виробляють основ, які позначають ознака, властивість, якість у вигляді субстанції і, відповідно, освіта ад'єктивних слів у такому випадку означає лише перехід ознак, властивостей і т.д. в сферу істинно ознакових слів.
Запозичення типу oral - "усний", civil - "цивільний" та інші не можна віднести в сучасній англійській мові до безумовно похідним словами, бо відсутні одиниці, які можна було б назвати їх виробляють базами. Семантичної співвіднесеності даних одиниць з іншими лексичними одиницями в системі сучасної англійської мови (наприклад: oral - "усний" - mouth - "рот", rural - "сільський" - country - "сільська місцевість" і т.д.) явно не достатньо для того, щоб розглядати їх, як це робить Л. М. Медведєва, як похідні слова.
У смисловій структурі прикметника часто поєднуються і "якісні" і "відносні" значення. Чисто відносні або чисто якісні прикметники не такі численні. Приклади ад'єктивних слів типу Foxy "лисячий; хитрий; рудий, червоно-бурий", cattish "котячий; хитрий; злий", economical "економний; господарський, економічний; відноситься до економіки або політ.економіі" і багато інших підтверджують правомірність поширення зробленого У . В. Виноградовим виведення на ад'єктивних лексику сучасної англійської мови.
Важливо підкреслити, що біля витоків всіх відносних прикметників лежить обов'язкова їх вмотивованість ін одиницями мови, що зберігається для переважної більшості прикметників названого типу і на сучасному етапі їх існування.
Основним і конституирующим компонентом семантичної структури слова визнається його лексичне його лексичне (понятійно-предметне або дійсне) значення.
Арнольд І.В. дає наступну характеристику лексичного значення слова, під яким розуміє реалізацію поняття, емоції або відносини засобами мовної системи.
Денотативне та конотативне значення. Денотативне значення називає поняття. Через поняття, яке, як відомо з теорії відображення, відображає дійсність, денотативне значення співвідноситься з позамовною дійсністю. Конотація пов'язана з умовами і учасниками спілкування, в неї входять емоційний, оціночний, експресивний і стилістичний компоненти значення.
Приймаючи в руслі так званих традиційних напрямів у мовознавстві інтерпретацію лексичного значення інтелектуальної сутності, закріпленої за внутрішньою формою слова, висхідній до А. І. Смирницкому і його школі, значна частина вітчизняних мовознавців вважає в той же час неправомірним ототожнення відбивних категорій (сприйнять, відчуттів) з категорією знання, бо відбивні категорії не можуть бути віднесені до матеріальних предметів. Значенням матеріальних предметів, вважає Т. П. Ломтев, є інші матеріальні предмети зовнішнього світу, які, у свою чергу, стають значенням знаків природної мови тільки через відображення в людській свідомості.
Дійсно, об'єктивна реальність відбивається людиною у відчуттях, сприйняттях, уявленнях, поняттях і виражається в словах. Дійсність відображається не язиком, а мисленням, яке представляє собою форму відображення дійсності, що протікає в поняттях, судженнях, умовиводах.
Отже, лексичне значення може бути визначено як якась субстанція, що представляє собою матеріально-мовної спосіб співвіднесених зі словом понять, предметів (дій, якостей тощо) об'єктивного світу, закріплена в нашій свідомості через внутрішню ідеальної стороною слова.
Стилістичне зміст слова може бути реалізовано значеннями, які правомірно кваліфікувати як значення емоційної, оціночної і експресивно-образної спрямованості.
Поняття оцінковості найчастіше розглядається нерасчлененно з поняттям емоційності; терміни "емоційність" і "експресивність" також нерідко вживаються синонімічно, для вираження "суб'єктивно-характеристичної та ідейної оцінки".
Мова експресивна, - пише В. Н. Михайловська, - якщо вона багата вигуками, емоційними підсилювальними частками і прислівниками, вульгаризмами і т.д.
Розглянемо передбачувану класифікацію емоційності, оцінності, експресивної образності.
У плані вивчення характеру стилістичних значень - це ті емоції і почуття, які виникають у зв'язку з процесами, пов'язаними з пізнавальною діяльністю людини - відчуттями, сприйняттями, уявленнями, думками, зумовленими об'єктивними якостями предмета, але відбивають не самі предмети, а ставлення до них самого людини. "Експресивно-стилістична забарвлення - це не забарвлення слова, як звукового комплексу, а та призма, крізь яку сприймається" сенс ", пов'язаний з даними звуковим комплексом" (Д. М. Шмельов. М., 1964, стор.111).
Від емоційно забарвленої лексики, що виражає, крім понятійно-предметної співвіднесеності, емоційне ставлення носіїв мови до предмета висловлювання, ми обмежуємо, з одного боку, слова, які називають почуття та емоції, а, з іншого - слова, що виражають самі емоції і вольові спонукання (вигуки ). Характер відображення об'єктивної дійсності в словах, що називають поняття і предмети об'єктивного світу, і в словах, що називають почуття і емоції, виявляється абсолютно однаковим.
З емоційною лексикою не слід змішувати слова, які називають емоції або почуття: fear, delight, gloom, cheerfulness, annoy, і слова, емоційність яких залежить від асоціацій і реакцій, пов'язаних з денотатом: death, tears, honor, rain.
Оцінка, як лінгвістичне поняття, визначається нами як закріплене в семантичній структурі слова оцінне значення, яке реалізує ставлення мовного колективу до співвіднесення зі словом поняття або предмета за типом добре-погано, схвалення-несхвалення і т.д.
Слово має оцінним компонентом значення, якщо воно виражає позитивне чи негативне судження про те, що воно називає, тобто схвалення або несхвалення (time-tested method, out-of-date method).
Приклад: "I'm glad there is someone in the world who is quite happy, muttered a disappointed man as he gazed at the wonderful statue (Happy Prince p27).
Експресивність, зокрема, художньої мови визначається як "вища ступінь образності".
Слово має експресивним компонентом значення, якщо своєю образністю або яким-небудь іншим способом підкреслює, посилює те, що називається в цьому ж слові або в інших, синтаксично пов'язаних із ним словах.
Наприклад:
The young King was in his own chamber, and through the window he saw the great honey-colored moon hanging in the dusky sky (The young King p. 96).
Або в наступних словосполученнях: Glossy ivy, hot tears caked snow.
Suppose your people will be here to meet you.
Замість "relatives" people.
Неодмінна умова експресивної образності слова - одночасне сприйняття перенесеного ознаки і нової номінації слова. Тільки таке поєднання зважаючи збереження предметно-конкретних уявлень і ознак, що роблять сприйняття більш конкретним, чуттєво-відчутним, і створює експресивно-образне уявлення, а в лінгвістичних термінах - експресивну образність. Eg pitiless sunlight, a low dreamy air
Різниця в семантичній структурі слів з емоційним і оцінним значенням, з одного боку, і слів з експресивним, з іншого, полягає в тому, що семантичне ціле перших двох груп складається із сукупності понятійно-предметного й емоційно-оцінного значення і може бути виявлено методом компонентного аналізу. Семантичне похідне експресивно образних слів грунтується на семантичному зрушенні, який відбувається в результаті перейменування.
Для збільшення експресивності використовуються деякі інтенсифікатори (all, ever, even, quite, really, absolutely, so).
Наприклад: His face was so beautiful in the moonlight that the little swallow was filled with pity (Happy Prince p. 29).
Емоційні, експресивні, оцінні і стилістичні компоненти лексичного значення нерідко супроводжують один одного в мові, тому їх часто змішують, а самі ці терміни вживають як синоніми або використовують термін конотативне значення.
Конотація - це той компонент семантики мовної одиниці, за допомогою якого виражається емоційний стан мовця і обумовлене ним ставлення до адресата, об'єкта і предмета промови, ситуації, в якій здійснюється дане мовне спілкування і які називаються в логіко-предметному значенні цієї одиниці.
Однією з труднощів семасиологического дослідження емотивності є взаімоінтерпретіруемость метапонятій: номінації емоцій, вираз їх (словом) і опис (передача) емоцій у тексті / висловлюванні. Вираз відображення емоцій у семантиці слова може бути раціональним, як і вираження в словах, що називають поняття про емоції: love, disgust, hatred, anger, horror, happiness, і емоциального (у випадках емотивної номінації): darling, smashing, swine, niger, worm (про людину), при якому сама емоція не називається, але маніфестується в семантиці слова, що передає через непряме позначення емоційний стан мовця, його чуттєве відображення денотата і переживання цього відображення
Емоції - це оцінка, без оцінного ставлення емоцій не буває. Оціночна сема (об'єктивна чи суб'єктивна по відношенню до даного референту) витягується з набору субстанціональних ознак.
Необхідно принципово розрізняти спонтанне мовне вираження емоцій і усвідомлене вираження. У словниковому корпусі англійської мови є спеціальні лексичні одиниці, що передають описово емоційний стан характеризується. До них відносяться:
a) прислівники, що описують емоції: icily, viciously, lovingly, furiously, desperately, contemptuously, fiercely, comely garden;
дієслова, що описують емоції мовця: to wail, to shrick, to squeal, to whine, to groan, to snap, to grunt, to snort, to bark, to snarl, to shrill, to explode, to swear, to spit, to blaster і інші дієслова емоційної промови і не мови: to hate, to love, to despise, to adore, to awe, etc.;
іменники, куди включаються і всі терміни емоцій з прийменником with: with love / malice / hate / contempt / disgust, etc.; іменники, що позначають фізіологічні прояви емоцій: tears, laughter, smile, choking, paleness, grimace, redness, etc, bitterness , scorn, joy;
d) прикметники: angry, scornful, tender, loving, happy, joyous, glad, pale etc.
У силу особливостей своєї семантики прикметники, як частина мови, представляють собою багатий матеріал для виявлення конотативних ознак. Певний суб'єктивний характер оціночних прикметників надає їм конотативну спрямованість. Однак, з іншого боку, нестійкий характер денотативного аспекту їх лексичного значення і хиткість меж між денотативним і коннотативное аспектами семантики оцінних прикметників утруднювали відбір матеріалу.
Оскільки прикметники не мають своєї сфери референції, то на вираз того чи іншого лексико-семантичного варіанта прикметника у мовленні впливає семантика іменника, з яким воно поєднується. При поєднанні з іменником конкретної семантики прикметники частіше актуалізується денотативне значення, а з абстрактними, подійними іменниками в основному реалізуються коннотатівние компоненти.
Інтерпретація конотації як явища другорядного і, отже, необов'язкового представляється не зовсім вірною, тому що мова не може складатися тільки з констатації фактів; провіщає привносить при цьому і своє ставлення до висловом, мимоволі оцінює його і висловлює свої почуття, у процесі номінації в дію наводяться одночасно всі аспекти, вони діють як неподільне ціле. На користь конотації говорить і той факт, що без неї неможливо пояснити семантику емоційно-оціночних прикметників, або семантику фразеологічних одиниць, де конотація, як відомо, є провідним компонентом їх знання.
Конотація розглядається як невід'ємна і основна частина семантики слова. Конотація - це додаткова по відношенню до денотативному аспекту інформація, що накладається комплексом експресивно-оцінний-емоційних елементів, властивих слову, як одиниці мови, яка (інформація) може стати першочерговим і основною при актуалізації в мові. Тобто, в залежності від "повороту" (термін В. Г. Гака) контексту або ситуації вона стає основним, головним значенням слова, заглушаючи предметно-логічне значення, відсуваючи його на другий план.
Збільшення емоційності, експресивності в реченні може досягатися шляхом вживання кількох прикметників, іноді це цілий букет прикметників, які, кожне окремо і всі разом, виробляють емоційний, експресивний вплив на читача:
His hair is dark as the hyacint-blossom, and his lips are red, as the rose of his desire (p. 39).
В) Епітет як лексико-стилістичний прийом.
Опису лінгвістичної природи епітета присвячено ряд навчальних посібників (Гальперін, 1954; Арнольд, 1981; Кузнєцов, Скребнев, 1960; Кухаренко, 1988; Долинін, 1987), а також ряд спеціальних досліджень (Кінщак, 1987; Ваняшкін, 1985).
Вивчення лінгвістичної літератури дозволило виявити, що інтерес до проблеми епітета не зменшується. Це в першу чергу зумовлено широким вивченням ролі емотивної лексики і образності в комунікації.
Проблема епітета, як засоби вираження особистого, оцінного моменту у висловленні, є однією з провідних проблем стилістики. Недарма О.М. Веселовський вважав, що "історія епітета є історія поетичного стилю в скороченому виданні".
Як вже зазначалося вище, епітетом називається слово або словосполучення, що містить експресивну характеристику чи словосполучення, що містить експресивну характеристику предмета мовлення, що додається до найменування останнього.
В англійській мові, як і в іншій мові, часте використання епітетів з конкретними визначеними створює стійкі поєднання. Такі поєднання поступово фразеологізіруются, тобто перетворюються на фразеологічні одиниці. Епітети як би закріплюються за певними словами. Так, наприклад, в англійській мові такі поєднання, як bright face, ridiculous excuses, valuable connections, amiable lady, sweet smile, deep feelings і багато інших стають загальновживаної словосполученнями. У них функція епітета дещо змінена: епітет як і раніше виконує свою основну стилістичну функцію - виявлення індивідуально-оцінного ставлення автора до предмета думки. Але для вираження цього відношення автор не створює свої власні, так би мовити, творчі епітети, а користується такими, які з-за частого вживання стали "реквізитом" висловив. коштів в заг. скарбниці мови.
Таким чином, епітети також можна ділити на мовні та мовленнєві. Прикметники, використані, як мовні епітети, поступово втрачають своє предметно-логічне значення і все більше зростаються зі своїм визначеним. У результаті виходять нерозкладних фразеологічні одиниці, в яких визначається та визначення зливаються в одне поняття, наприклад, true love, dark forest та ін
У такого роду поєднаннях епітети називаються постійними епітетами (fixed epithed). Про поступової втрати основного предметного значення в епітеті писав ще О. М. Веселовський. Він називав це "забуттям" реального сенсу епітета, а його приклеєною до обумовленому - процесом "скам'яніння".
Епітети є потужним засобом у руках письменника для створення необхідного емоційного фону оповіді; вони розраховані на певну реакцію читача.
Епітет протиставлений логічному визначенню. Логічні визначення виявляють загальновизнані об'єктивні ознаки і якість предметів, явищ. У сполученнях round table, green leaf, large hand, little girl, blue eyes, solid matter і т.д. слова round, green, large, little, blue, solid - логічні визначення. Однак, будь-яке з цих визначень може стати епітетом у тому випадку, якщо воно буде використано не тільки або не стільки в предметно-логічному, скільки в емоційному значенні. Так, наприклад, прикметник green в поєднанні a green youth є епітетом, оскільки в цьому поєднанні реалізується похідне предметно-логічне значення "green" молодий і пов'язане з ним емоційне значення.
Найчастіше епітети бувають виражені прикметниками в атрибутивної функції, препорціонно або постпозіціонно. Постпорціонние епітети мають значно більшим ступенем предикативності і тим самим стилістичної експресії, ніж препозитивне епітети. Наприклад, "with fingers weary and wort". Епітети також можуть бути виражені і іменниками у формуванні визначення, найчастіше в так званих of-phrases. Наприклад, an hour of bliss; muscles of iron і т.п.
В англійській мові широке поширення набуває інший структурний тип епітета, який будується на алогічний співвідношенні визначення та виявити. Те, що укладено у визначенні, є визначальним; те, що синтаксично є обумовлений, за змістом являє собою епітет. Наприклад, A devil of a sea rolls in that day (G. Byron); a little Flying Dutchman of a cab (J. Galsworthy); a dog of a fellow (Ch. Dickens); her brute of a brother (J. Galsworthy ).
Як видно з наведених прикладів, епітети укладені в синтаксичній категорії певних, а не визначень. Визначення і обумовлений, як би помінялися ролями.
Епітети можуть бути виражені іменниками і цілими словосполученнями в синтаксичному формуванні програми. Наприклад, lightning my pilot sits (P. Shelley); the punctual servant of all work, the sun (Ch.Dickens).
Дуже часто епітети виражаються не одним словом, а словосполученнями, які, у зв'язку з їх атрибутивної функцією і препозитивних становищем, набувають характеру складного слова. Наприклад, well-watched, fairly-balanced, give-and-take couple.
Епітети можуть бути виражені якісними прислівниками, оскільки ці останні характеризують ознаки дій (і предметів). У пропозиції "He laughed heartily" - heartily виступає в якості епітета.
Далі передбачається розглянути типи епітета та їх інформативну значимість у художньому тексті.
Інформативна значущість епітета.
Більшість лінгвістів виділяють наступні види епітета: постійний (тавтологічне), пояснювальний, метафоричний, змішаний, а також синтаксичні типи епітета.
Розглянемо особливості функціонування і стилістичної ролі різновидів епітета на прикладі казок Оскара Уайльда. Епітети без порушення семантичного узгодження.
А) постійний (або тавтологічне) епітет
Під постійним епітетом (англійський термін conversational або standing epithet) розуміються стійкі поєднання, типу: green wood, lady gay, fair lady, fair England, salt seas, true love, зберегли образність, незважаючи на широке вживання в поезії й фольклорі. У художній прозі такі епітети стають тавтологічне, що вказують на необхідний для даного предмета ознака.
Наприклад:
- "It's winter answered the Swallow," and chill snow will soon be here (Happy Prince).
Chill-unpleasantly cold.
У даному контексті поєднання слів chill snow - припускає щось неприємне, допомагає зробити логічний наголос на першу частину пропозиції "It's winter", показує емоційне ставлення до описуваного явища.
Дуже часто прикметники кольору позначення, які виділяють основну, невід'ємне якість визначається предмета виконують описову функцію.
Example: In Egypt the sun is warm on the green palm trees, and crocodiles lie in the mud and look lazily about them.
У даному контексті прикметники warm and green сприяють відтворенню обстановки дії.
Example: Her (Mermaid) body was as white ivory and her tail was of silver pearl (p134).
У даному контексті white ivory підсилює і підкреслює білизну тіла Русалки.
Б) Пояснювальний епітет
Пояснювальний епітет вказує на яку-небудь важливу рису визначається, але не обов'язково властиву всьому класу предметів, до яких він належить.
Example: "How selfish I have been said the Giant;" Now I know why the spring would not come here. "
Selfish-deficient for consideration for others.
Даний епітет розкриває рису характеру.
У наступних прикладах:
And the king looked in the mirror, and seeing his own face he gave a grate cry and woke ... (page 101).
Тут епітет розкриває значуще властивість.
Епітети з порушенням семантичного узгодження.
Значну групу таких епітетів утворюють прикметники кольору позначення, які використовуються в окказиональном контексті. "Колір - показник суті, і людський розум створює незвичайні колірні образи предметів, дає їм оцінку, породжує складні, часом несподівані асоціації".
Актуалізаторами імен прикметників, у тому числі і прикметників кольору, в більшості випадків є зумовлені іменники (досить привести такі приклади з художніх текстів, як: white passion, white silence, white music, yellow music, purple voice;). Аналіз наведених атрибутивних словосполучень показує, що контекстуальні референти прикметників не входять до списків їх візуально закріплених денотатів і не можуть виявити колірні ознаки, що є сигналом актуалізації прикметників кольору.
Example: My lord, I pray thee set aside these black thoughts of thine, and put on this robe ... (p. 102)
Особливістю стилістичної актуалізації прикметників - кольороназв є її асоціативний механізм, що визначає характер зв'язків між вихідним кольором і похідним раціональним ознаками. Один з типів асоціативного зв'язку - імплікаціонная зв'язок, коли з наявності ознаки А укладають про наявність ознаки Б.
Основними сигналами стилістичної актуалізації прикметників кольору в художньому тексті є: 1) окказіональних співвіднесеність з референтом, які не мають колірних ознак, 2) співвіднесеність з різними референтами, створює мовну багатозначність; 3) прийом контрасту, заснований на опозиції прикметників кольору з "неколірних" прикметниками в мікро і макроконтекст.
Example: The mountains were, in fact, too dry. Too much of the world was inhospitable, intractable. Why prove that it had ever once been green? ... The effort of comdivhension was beyond her. In the middle of nowhere, high up, a solitary lunatic in her dry crater the world was drying out, and everything she touch would die.
У рамках даного контексту прикметник green знаходиться в позиції предикатной номінації, протиставила "не колірним" предикативним номінаціями оцінного характеру inhospitable, intractable, too high, too hot, too dry. При аналізі простежується чітка опозиція "green - dry" (dry crater; the word was drying out).
У результаті епітет green знаходить емоційно-оцінний значення високої інтенсивності "full of life, good to live in". Стилістичний ефект актуалізації прикметника - кольороназви green в даному контексті на тлі "знебарвленого" сприйняття героїнею світу - жорстокого, непрохідного, неживого простору - багатозначний. (Приклад і аналіз взяті з роботи Є. І. Зімон: "Особливості стилістичної актуалізації прикметників - кольороназв у художньому тексті").
В) Особливу групу епітетів становить метафоричний епітет.
Метафоричні епітети слід віднести до різновиду імпліцитних метафор, тому що їх образний зміст представлений, як правило, в неявно вираженому вигляді і виявляється в результаті семантичної актуалізації атрібутівной лексеми у мікроконтекстом визначається слова.
Відомо, що в побудові метафори беруть участь чотири компоненти - це два багатих об'єкта, основний і допоміжний, співвіднесені один з одним (їх називають суб'єктами метафори), і властивості кожного з них. Метафора створюється шляхом предикації основного суб'єкту ознак допоміжного суб'єкта. Якщо відсутні об'єкти або ознаки, то метафоричного переносу не відбувається. Вважається, що загальнооцінних слова (хороший / поганий) у тому числі і афективні (прекрасний / чудовий, поганий, огидний і т.п.), не можуть мати метафоричних смислів, так як вони не позначають дескриптивних ознак об'єктів, а висловлюють лише відношення суб'єкта оцінки до її об'єкта. Іншими словами у них відсутня семантична основа метафоризації.
Зрозуміло, загальна оцінка "добре / погано" зазвичай виводиться на основі дескриптивних ознак об'єктів, проте самих цих ознак загальнооцінних слова у своїй семантиці не містять. СР hungry eyes і hungry man - перенесення ознаки на нематеріальний об'єкт створює метафору але dreamy air і dreamy mood перенесення ознаки не відбувається, так як дескриптивний ознака не названо: хороший і в тому і в іншому випадку містить оцінку. Іноді загальнооцінних "хороший" може входити до складу метафоричних висловів:
Example: he is a good ass - він хороший осел
Оціночні прикметники, які включають в свій склад дескриптивні семи, тобто прикметники так званої приватної оцінки, легко набувають метафоричні смисли: перенесення ознаки з об'єктом фізичного світу на інші об'єкти становить один з основних способів метафоризації: crude line - крива лінія і crude smile-крива посмішка. Пряма лінія-straight line і пряму відповідь straight answer.
Прикметники, які характеризують предметні об'єкти за фізичними властивостями самі по собі не містять оціночних смислів.
Однак, при метафоризації у них можуть виникати оціночні смисли.
Example: dark horse-в прямому значенні словосполучення не має оціночних конотацій, а в метафоричному - "темна конячка" - підозрілий політик отримує значення - погано. Все вищевикладене говорить про велику роль прикметників у створенні метафоричних епітетів. Слід підкреслити, що метафоричний епітет представляє собою результат вторинного, мовного означування лексичної одиниці, причому його актуального значення - це вторинне, деріватное значення мовного знака, кваліфікованого ознака чи якість. Як знакова сутність, метафоричний епітет в одному зі своїх знань опосередковано мотивується через понятійну систему первинного значення вихідного мовного знака, що включає, як денотатівние, так і асоціативні семантичні ознаки.
Дослідники пропонують класифікацію метафоричних епітетів на інтенсіональні і імплікаціональний.
Інтенсіональні метафоричний епітет актуалізує обов'язково представлені в лексичному значенні атрибуту семи, що підтримують його якісну, денотативний визначеність у художньо-мовному варіюванні семантики слова і в своєму лінгвостіліческом контексті виконує оцінну й образно-характеристичну функцію.
Імплікаціонний метафоричний епітет представляє собою атрибутивну метафору, контекстно семантізірующую структурні смисли - ознаки імплікаціонального рівня значення атрибутивного слова. Структурно виділяються наступні типи:
Інтенсіональні метафоричні епітети з субстантивної основою: Example: silver visage (Shakespeare) snowy arm, sable hair, dewy star (Wordsworth).
Атрибут в цьому випадку виражений речовим або конкретним ім'ям іменником, або похідним від нього прикметником.
Example: It was push and jam for a minute, with grim beast silence to prove its quality, and than it melted inward, like logs floating and disappeared.
Використання іменників в якості визначення є нормою для англійської мови. У даному випадку використано іменник з яскраво вираженим оцінним змістом.
Example: grim / stern, severe, sinister /
Beast / unpleasant, foul, sensual /
Ці епітети створюють образ тиші. Слово beast є конкретним і служить атрибутом до абстрактного поняття silence в умовах контексту актуалізується емоційно-оцінний зміст.
імплікаціонние метафоричні епітети з субстантивної основою: Example: foxy tongue, stony idiom (of the brain) (Tomas); marble heaven (Shakespeare).
Метафоричні епітети цього типу актуалізують імплікаціонно модифіковані семантичні ознаки субстантивної метафоричної лексеми, виконують стосовно до позначається функцію диференціації ознаки і складають зміст метафоричної транспозиції.
Example: "Why indeed" whispered a Daisy to his neighbor in a soft, low voice (p 40).
Метафоричність і позитивна оцінність епітета випливає з аналізу словникової дефініції.
Імплікаціональние метафоричні епітети з ад'єктивні (несубстантівной) основою: rude sea (Shakespeare), happy wave (Byron).
Цілий ряд метафоричних епітетів можуть актуалізувати не один, а комплекс основних імплікаціональних семантичних ознак:
А) рух + звук: Example: mad careening of the storm (Coleridge).
Б) рух + форма + колір: Example: angry clouds (Byron).
Salt was the honey of the hair, yet he tasted it with a bitter joy (p.174).
Bitter - caused by or mental pain or resentment.
Тут епітет підкреслює засмучений стан Рибака.
Метафоричний епітет може бути виражений іменником, визначальним наступне за ним іменник з прийменником of:
Example: for on the loom of sorrow ad by the white hands of Pain, has this my robe been woven.
Отже, метафоричний епітет є яскравим засобом створення образності художнього тексту, засобом характеризації героїв.
Необхідно зауважити, що й прості визначення, які виділяють притаманний предмету основна ознака, часто, будучи залучені в орбіту дії епітетів, самі починають набувати якості епітета. Це пов'язано з тим, що такі прикметники-визначення починають під впливом "радіації" емоційних значень, самі забарвлюватися в певні чуттєві тону.
Синтаксичні типи:
Г) У художній літературі широко поширена Емфатичний атрибутивних конструкцій з перепідпорядкуванням типу: A hell of mess, a devil of sea, a dwarf of a fellow etc ...
Example: There is Blood in the heart of the ruby and death in the heart of the pearl.
ВИСНОВОК.
Метою дипломної роботи було - дослідження лінгвістичної природи епітета та його інформативної значущості в художній літературі, з точки зору структурних, семантичних та стилістичних параметрів.
Інтерпретація, як складова частина стилістичного аналізу, має на меті не тільки описи стилістичного варіювання в художньому тексті, але і встановлення зв'язку між варіативним використанням мовних одиниць і наміром автора тексту щодо передбачуваної реакції читача. Інтерпретація тексту спрямована на освоєння ідейно-естетичної, смислової та емоційної інформації в художньому творі.
Інтерпретація тексту тісно пов'язана з проблемами лінгвістики тексту. Онтологічними ознаками тексту - цільного засоби комунікації - є його категорії інформативності.
У роботі епітет розглядається, як засіб передачі індивідуального, суб'єктивно-оцінного ставлення до описуваного явища. Використання прикметників у цій функції визначається їх змістовними і функціональними характеристиками, а саме предикативного, властивим їм стилістичним значенням та актуалізацією емоційно-оцінних значень смислів в контексті.
Аналіз мовного матеріалу показав велике різноманіття епітетів з точки зору їх структурних, семантичних та стилістичних характеристик.
Структурні типи епітетів різноманітні. Вони можуть бути виражені іменниками, прикметниками, цілими словосполученнями у синтаксичній функції, якісними прислівниками і т.д.
У роботі розглядаються такі типи епітетів, як постійний, пояснювальний, метафоричний, інвертований, фразовий і змішаний.
Невеликий інтерес представляє метафоричний епітет, який є яскравим засобом створення образності художнього тексту і реалізації концептуального сенсу.
Проведений аналіз ще раз підтверджує положення про те, що епітет є основним засобом, за допомогою якого створюється образність, експресивність, оцінність і на підставі цього виявляється індивідуально-оцінне ставлення автора до предмета думки. Цим також визначається його висока інформативна значущість у художньому творі.
SUMMARY
The divsent stage of linguistic research is characterized by a great interest towards the problem connected with the study of the text and it's components.
The divsent diploma paper is devoted to the comdivhensive study of stylistic device - the epithet in the tales of Oscar Wilde.
Done at the junction of linguistic and literary analysis the work is concerned with a number of problems of the text interdivtation, stylistic, linguistic and literary analysis.
Despite the fact that there are many works devoted to the problem under analysis some important aspects such as structural - semantic parameters of the text and lexical stylistic device the epithet as its component have not been fully investigated. This defines the actuality of the work and its theoretical value.
The basic purpose of diploma work is formulated as a research of linguistic nature of epithet, its types from the point of semantic, structural parameters and its informational significance in the text.
The given aim divdetermines the concrete tasks of the research. The diploma paper pursues the following tasks:
to substantiate tasks of text interdivtation;
to reveal the theoretical notion of the text and its categories;
to observe emotional, evaluative, exdivssive components of the lexical meaning of adjectives;
to work out the classification of types of epithet.
The novelty of our work is that the epithet is inspected as the necessary component of the functional whole-text; the investigation of metaphorical epithet, from the position of intentional and implicational components of meaning.
From the theoretical point of view this work divsents the comdivhensive study of epithet that makes it possible to reveal its linguo-stylistic and functional features.
The research of structural characteristics of epithet and revealing its role in text formation makes the certain contribution to a further work in linguistic text.
The practical value of the work lies in the fact that the results of the investigation can be used in the courses of lectures in stylistics, seminars in style and text interdivtation and also can be useful for practical courses of English language.
The tails by Oscar Wailed were used as linguistic material for our research.
In this work there were used the following methods of linguistic analysis: word's definitions analysis, contextual-situative and text analysis for revealing the informational value of epithet.
The work consists of introduction, two chapters, a conclusion, a summary and the reference list of the works used.
The first chapter deals with the theoretical notions of the text and its categories, substantiation of the tasks of text interdivtation. As a result of the study of these problems we can come to the conclusion that text interdivtation resting on the junction of stylistics and text linguistics is aimed at extracting, aesthetic and meaningful, emotional information from the literary text.
The second chapter is concerned with the semantic and stylistic analysis of the epithet. In the work the epithet is determined as a stylistic device based on the interplay of emotive and logical meaning in a attributive word, phrase or even sentence used to characterize an object and pointing out to the reader. The epithet always has the emotional meaning or emotional color due to peculiarities of semantic structure of adjectives.
For the purpose of study of linguistic nature of epithet we dwell on the problem of lexical and stylistic meaning of adjectives.
The use of adjectives as epithet as divconditioned by the contact and functional characteristics that is divdicativeness, stylistic churdge and liability for stylistic actualization in the context.
Next undertake the study the types of epithet and its informational meaning in the text.
We suggested the following classification of the epithet: conventional or standing; explanatory, metaphorical, mixed and syntactical types of epithet (invertational and phrase).
Under the conventional epithet we understand the firm combinations, which point out the property of the subject.
The explanatory epithet points out the main feature of the word.
The metaphorical epithet is treated as a sort of explicit metaphor.
In the work there were described 2 types of the metaphorical epithet: intersional and implicational.
In the mixed epithet the syntactical ties between components of the string of epithet do not coincide with their semantic ties.
Inverted epithet is characterized by three variation of lexical components.
The increase of exdivssiveness can be achieved with the help of word combinations or sentences functioning like a syntactically independent word.
The research done testifies to the great role of epithets in the creation of imaginativeness, exdivssiveness, evaluativeness as the basis for exposing the writer's attitude towards the given object. Thus epithets make a fair contribution to the revealing of the conceptual idea of the literary text.