Доля і творчість Данила Хармса

МІНІСТЕРСТВО ВИЩОЇ І СЕРЕДНЬОГО ОСВІТИ РХ

ХАКАССКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. Н.Ф. КАТАНОВА

КАФЕДРА ЛІТЕРАТУРИ

Доля і творчість

Данила Хармса

Виконав

Абакан, 2001

ПЛАН

Введення ............................................. 03-05

Глава 1. Шлях Данила Хармса ......................... 06-19

1.1. Біографія Данила Хармса ..................... 07-16

1.2. Основні етапи творчого шляху Данила Хармса 16-19

Глава 2. Особливості творчості Данила Хармса ....... 20-55

2.1. "Про час, простір, про існування" ... 21-24

2.2. Еволюція "Дон Жуана" у творчості Д.І. Хармса 24-31

2.3. Випадки у житті і "Випадки" у творчості

Д.І. Хармса .................................... 31-38

2.4. Про поетику "дитячого" Хармса .................. 39-44

2.5. "Дитячий" Хармс для дорослих ................. 44-55

Висновок ........................................... 56-58

Література ........................................... 59-60

Начальником усіх письменників в країні Рад був Данило Хармс. Сам Хармс не писав романів, але всі письменники - навіть ті, хто писали романи, - йому підкорялися. Так було заведено. А якщо яке-небудь вірш або роман Хармс не подобався, Хармс наказував автору свій твір спалити. Ослухатися ніхто не міг. А ще Хармс сам міг написати про будь-якого письменника і ославити його.

Митьки

ВСТУП

В історії російської, та й усієї світової літератури знайдеться небагато літературних доль, подібних долю Данила Хармса. Феномен письменника, що заробляє на життя талановитими творами, день за днем створює - без жодної надії на опублікування - блискучі вірші, прозу, драми, належать істинно "великої" літератури, звичайно, був визначений реаліями комуністичного диктату в нашій країні в 20-30-х роках. Але треба мати на увазі, що "друге народження" письменника, що почалося через двадцять п'ять років після його смерті і тривале до цих пір, є факт сьогоднішнього життя, сьогоднішнього буття, до якого ми - дослідники та читачі - причетні. Зараз особливо ясно, що не тільки літературне "сьогодні", але й історія літератури розгортається на наших очах, а це накладає особливі зобов'язання, бо ми волею-неволею поєднуємо в собі хармсовскіх адресатів у "великому часі" і тих його сучасників, яким так і не призначено було довідатися про те, чиїми сучасниками вони були. З урахуванням цього і побудована справжня дипломна робота, що об'єднала щоденники Хармса - погляд на себе і на епоху "зсередини", його твори.

Писати про людську долю Хармса, страшною і, на жаль, не абсурдною, а закономірною, важко. "Світ ловив мене, але так і не піймав", - написано на могилі малоросійського філософа Григорія Сковороди. Світ ловив, але так і не спіймав Хармса (убив - так, звичайно, але не спіймав); а "значить, життя перемогла смерть невідомим для мене способом".

Метою даної дипломної роботи є дослідження творчості Данила Хармса в контексті його філософської концепції.

У дипломній роботі ми ставимо перед собою 3 основні завдання:

простежити творчий шлях Данила Хармса в контексті історичних змін;
розглянути ідейно-естетичну своєрідність творів Данила Хармса;
розкрити морально-філософський сенс його творів;
визначити місце автора в контексті еволюції літературних напрямів Росії.

Їх велич у тому, що, навівши затишок у камері, вони вирішили визнати своє життя за життя. Саме таку - в підвалі, в котельні, з цим теплом, цим портвешком, з цими піснями ...

Андрій Бітов

РОЗДІЛ 1. ШЛЯХ ДАНИЛА ХАРМСА

1.1. БІОГРАФІЯ ДАНИЛА ХАРМСА

Данило Іванович Ювачев ще на шкільній лаві придумав собі псевдонім - Хармс, який варіював з вражаючою винахідливістю, іноді навіть в підписі під одним рукописом: Хармс, Хормс, Чармс, Хаармс, Шардам, Хармс-Дандан і т.д. Справа в тому, що Хармс вважав, що незмінне ім'я приносить нещастя, і брав нове прізвище як би в спробах піти від нього. "Вчора тато сказав мені, що, поки я буду Хармс, мене будуть переслідувати потреби. Данило Чармс. 23 грудня 1936 "(щоденниковий запис).

Він походив з родини відомого народовольця Івана Павловича Ювачева. Іван Павлович Ювачев - був людиною виняткової долі. Будучи залучений в "Народну волю", він майже одразу ж опинився заарештованим. На процесі 1883 його засудили на довічну каторгу, яка згодом була замінена 15-ма роками ув'язнення. На каторзі Іван Павлович став глибоко релігійною людиною і після повернення він, крім спогадів, написав кілька популярних книг про православну віру. Відбуваючи посилання на Сахаліні, він познайомився з Чеховим.

Даня народився вже після звільнення батька, коли Ювачев повернувся до Петербурга. У ці роки почала століття батько Хармса став автором мемуарних і релігійних книг - послужив прототипом для героїв Льва Толстого і Чехова ... Так що коріння Хармса - цілком літературні. Але відомо, що Іван Павлович, не схвалював творів сина, - настільки не схожі вони були на те, що він сам почитав в літературі.

У школі Хармс досконало вивчив німецьку мову, достатньо добре - англійська. Але й школа ця була не проста: Данило Іванович навчався в Головному німецькому учіліше св. Петра (Петершуле). Доучуватися, правда, довелося в Царському Селі, в школі, де директором була його тітка - Наталя Іванівна Колюбакина.

У 1924 році Ювачев вступив до Ленінградського електротехнікум. Однак, вже через рік йому доводиться з нього піти. "На мене впали кілька звинувачень, - пояснює він у записній книжці, - за що я повинен залишити технікум ... 1) Неактивність в громадських роботах. 2) Я не підходжу класу фізіологічно ". Таким чином, ні вищої, ні середньої спеціальної освіти Ювачев отримати не зміг. У той же час він інтенсивно займався самоосвітою, за допомогою якого досяг значних результатів (про це ми можемо судити за списками прочитаних ним книг, які знаходимо у щоденникових записах).

З 1924 року він починає називати себе - Хармс. Взагалі, як вже писалося, псевдонімів у Данила Івановича було багато, і він граючись змінював їх. Проте, саме "Хармс" з його амбівалентністю (від французького "charm" - "шарм, чарівність" та від англійського "harm" - "шкоду") найбільш точно відображало сутність ставлення письменника до життя і творчості: він умів писати про самих серйозні речі і знаходити дуже невеселі моменти у, здавалося б, смішне. Точно така ж амбівалентність була характерна і для особистості самого Хармса: його орієнтація на гру, на веселий розіграш поєднувалися з часом болючої підозрілістю, з упевненістю в тому, що він приносить нещастя тим, кого любить (пор. цитату з "Добротолюбіє", яку Хармс часто любив повторювати і яку цілком відносив до себе: "Запалити біду навколо себе").

Хармс-письменник сформувався в 20-і роки, випробувавши вплив Хлєбнікова і А. Труфанова, і знайшов однодумців у колі поетів, що назвали себе оберіутам (від ОБЕРІУ - Об'єднання Реального Мистецтва).

У 1928 році в № 2 журналу "Афіші Будинку друку" було опубліковано знамениту декларація ОБЕРІУ. За свідченням І. Бахтерева, єдиного нині сущого оберіутам, частини "Громадське особа ОБЕРІУ" і "Поезія оберіутов" написав М. Заболоцький. У цій декларації ще раз проголошується повний і остаточний розрив з заумь, а ОБЕРІУ оголошується "новим загоном лівого революційного мистецтва":

"Немає школи більш ворожої нам, ніж заум. Люди реальні і конкретні до мозку кісток, ми - перші вороги тих, хто неодружений слово і перетворює його на безсилого і безглуздого ублюдка. У своїй творчості ми розширюємо і поглиблюємо сенс предмета і слова, але ніяк не руйнуємо його <...> Ми - поети нового світовідчуття і нового мистецтва. Ми - творці не тільки нової поетичної мови, але й творці нового відчуття життя і її предметів ... Конкретний предмет, очищений від літературної та повсякденній лушпиння, робиться надбанням мистецтва ... Ви неначе починаєте заперечувати, що це не той предмет, який ви бачите в житті? Підійдіть ближче і поторкайте його пальцями. Подивіться на предмет голими очима і ви побачите його вперше очищеним від старої літературної позолоти. Може бути, ви будете стверджувати, що наші сюжети "не-реальні" і "не-логічні"? А хто сказав, що "життєва" логіка обов'язкове для мистецтва? Ми дивуємося красою намальованої жінки, незважаючи на те, що всупереч анатомічної логіці, художник вивернув лопатку своєї героїні і відвів її в сторону. У мистецтва своя логіка, і вона не руйнує предмет, але допомагає його пізнати " ¹ .

У декларації також давалися короткі характеристики творчості кожного з членів ОБЕРІУ. Ось що було сказано про Хармсе: "Данило Хармс - поет і драматург, увага якого зосереджена не на статичній фігурі, але на зіткненні ряду предметів, на їх взаємовідносинах. У момент дії предмет приймає нові конкретні обриси, повні дійсного сенсу. Дія, перелицьоване на новий лад, зберігає в собі "класичний" відбиток і, в той же час, представляє широкий розмах оберіутского світовідчуття ". Згодом Маршак скаже про Хармсе, що це був поет "з абсолютним смаком і слухом і з якою-то - може бути, підсвідомої - класичною основою" ² .

"Хто ми? І чому ми? .. - Запитували вони у своєму маніфесті. - Ми - поети нового світовідчуття і нового мистецтва ... У своїй творчості ми розширюємо і поглиблюємо сенс предмета і слова, але ніяк не руйнуємо його. Конкретний предмет, очищений від літературної та повсякденній лушпиння, робиться надбанням мистецтва. У поезії - зіткнення словесних смислів висловлює цей предмет з точністю механіки ", і так далі. Оберіути знайшли собі притулок у стінах ленінградського Будинку друку, де 24 січня 1928 відбувся їх найбільший вечір, "Три лівих години". Хармс - разом з М. Заболоцький, О. Введенським, К. Вагіновим, І. Бахтеревим та іншими - читав на першому "часу" свої вірші, сидячи на шафі, а на другому "часу" була представлена його п'єса "Єлизавета Бам", одним з постановників якої був сам автор. ОБЕРІУ дуже захопило Хармса, і він розривався між оберіутского заняттями і коханої.

Групу ОБЕРІУ очолював Олександр Туфанов, особа вельми неординарна. Ось як про нього згадує поет Ігор Бахтерев: "У двадцяті роки в друкарні ленінградського кооперативного видавництва" Прибій "працював безглуздого виду коректор, іменувався" старшим ", один з кращих коректорів міста. Довгі, інший раз нерасчесанние пасма волосся спускалися на горбату спину. Нестарі особа прикрашали пухнасті вуса і старомодне пенсне в оправі на чорній стрічці, яку він раз у раз поправляв, як-то дивно похрюкуючи.

Особливо безглуздий вигляд коректор придбавав за порогом друкарні. Удома він змінював звичайну для того часу широку, без пояса, толстовку на оксамитовий камзол, а скромний самовяз на кремове жабо. І тоді починало здаватися, що перед вами персонаж п'єси, дія якої відбувається у XVIII столітті. Його дружина, Марія Валентинівна, зріст трохи вище, цілком відповідала зовнішності чоловіка: розпущене волосся, сарафан, розшитий перлами кокошник. У такому образі з'являлися вони і на естраді, дуетом читаючи вірші вже не коректора, а відомого в Ленінграді поета А. В. Туфанова.

У перші післяреволюційні роки Туфанов ходив у звичайному піджаку і писав звичайні вірші, вважаючи себе послідовником акмеїстів. Його перший збірник називався "еолові арфа". Якщо скористатися ним же запропонованої термінологією, його вірші відрізнялися від віршів акмеїстів "звуковий орієнтацією". Потім Туфанов став називати свої вірші алітераційний, а на початку двадцятих років декларував поезію без слів, з заміною осмисленого слова безглуздої фонем. У ту пору він називав себе заумніком ... " ³ .

Саме в гуртку Туфанова вперше познайомилися і потоваришували - як виявилося, на все життя - два молодих поета: Данило Хармс і Олександр Введенський. Незабаром вони відокремлюються в групі Туфанова, що отримала до того часу назва "Лівий фланг", а до початку 1926 року виходять з неї, утворивши зі своїми приятелями, молодими філософами Леонідом Ліпавскій і Яковом Друскіна, дружне об'єднання "чинари" ⁴ . Приблизно в цей час Хармс і Введенський були прийняті в ленінградське відділення Всеросійського Союзу поетів. У збірках Союзу поетів 1926 і 1927 років з'явилися по два їх вірші. Ці вірші залишаться єдиними їх "дорослими" творами, які їм призначено буде побачити надрукованими.

Втім, "чинари" і не особливо прагнули тоді бути надрукованими. Головною формою їх діяльності стали виступи з читанням своїх віршів - у клубах, вузах, літературних гуртках.

Незважаючи на те, що Хармс і Введенський давно відмовилися від спроб створення "фонічній музики" і перенесли центр ваги експериментів на такі елементи, як ритм і рима, синтаксична валентність слова і т.п., їх вірші не стали доступнішими "масової аудиторії" періоду лікнепу. У кращих традиціях "комуністичної культури" слухачі відповідали агресивністю на все незрозуміле. Іноді в публіці спалахували скандали. Один з таких скандалів трапився під час виступу "чинарою" на зборах літературного гуртка Вищих курсів мистецтвознавства 30 березня 1927.

Бажаючи покласти край виступам оберіутов в гуртожитках, клубах, військових частинах і т.д. ленінградська молодіжна газета "Зміна" помістила статтю "Реакційний жонглерство" (9 квітня 1930 року), що мала підзаголовок: "Про одну вилазку літературних хуліганів". Тут прямо говорилося, що "літературні хулігани" (= оберіути - примітка наша - А.Л.) нічим не відрізняються від класового ворога. Автор статті відтворював, очевидно, реальний діалог "пролетарського студентства" з оберіутам: "Владимиров (наймолодший оберіути Юрій Владимиров - примітка наша - А.Л.) з незрівнянною нагластью назвав присутніх дикунами, які потрапивши до європейського міста, побачили там автомобіль.

Левін (прозаїк, оберіути Дойвбер Левін - примітка наша - А.Л.) заявив, що їх "поки" не розуміють, але що вони єдині представники справді нового мистецтва, які будують велику будівлю.

- Для кого будуєте? - Запитали його.

- Для всієї Росії, - була класичний відповідь " ⁵ .

9 квітня 1930 можна вважати датою припинення існування Об'єднання реального мистецтва - однієї з останніх літературних груп у Росії першої половини XX століття. Залишалося всього два роки до створення єдиної Спілки радянських письменників з єдиним для всіх методом соціалістичного реалізму.

Ймовірно, стаття Нільвіча в журналі "Зміна" стала однією з причин арешту Хармса і Введенського в самому кінці 1931 року, хоча формально поети проходили у справі видавництва "Дитяча література". Вирок був порівняно м'яким - заслання в Курськ, а клопоти друзів призвели до того, що вже восени 1932 року Хармс і Введенський змогли повернутися до Ленінграда.

Крім статті Нільвіча, був ще донос, який склали самі представники пролетарського студентства ЛДУ і в якому прямо запитувалося, як це Союз поетів може терпіти в своїх рядах подібних літературних хуліганів.

Позаду залишилися дві єдині "дорослі" публікації Данила Хармса - з вірша в кожному - в двох збірниках Союзу поетів (у 1926-му і 1927 роках).

Чи прагнув Хармс до публікації своїх "дорослих" творів? Чи думав про них? Вважаємо, що так. По-перше, такий закон будь-якого творчості. По-друге, є і непряме свідчення, що він понад чотирьох десятків своїх творів вважав готовими для друку, але при цьому не робив після 1928 року ніяких спроб опублікувати щось зі своїх "дорослих" речей. У всякому разі про такі спроби поки невідомо.

Більше того, - він намагався не присвячувати своїх знайомих в те, що пише. Художниця Аліса поре згадувала: "Хармс сам дуже любили малювати, але мені свої малюнки ніколи не показував, а також все, що він писав для дорослих. Він заборонив це всім своїм друзям, а з мене взяв клятву, що я не буду намагатися дістати його рукописи " ⁶ .

Специфіка роботи Хармса, починаючи з 1932 року, зазнала значних змін. Звичайно, ні про які публікаціях, ні про які виступах мови вже бути не могло. Спілкування колишніх оберіутов і близьких їм людей проходило тепер на квартирах. Збиралися зазвичай по неділях - Хармс, Введенський, Ліпавскій, Друскін, Заболоцький, Олейников, вели цікаві бесіди на літературні, філософські й інші теми. Леонід Савелійович Ліпавскій коротко записував їх, і йому ми зобов'язані чудовими "Розмовами", які допомагають зрозуміти сам характер процесу спілкування письменників і філософів у вузькому колі, який вони самі називали "Гурток малограмотних учених". Діяльність цього гуртка тривала кілька років. Вже не було в живих Владімірова та Вагинова - вони померли від туберкульозу. Відійшов від своїх колишніх соратників І. Бахтерев, а незабаром і Заболоцький. Але - життя тривало.

До кінця тридцятих років кільце навколо Хармса стискається. Все менше можливостей друкуватися в дитячих журналах Ленінграда - "Чиж" і "Їжак". А після публікації знаменитого вірша "Із будинку вийшов чоловік ..." Хармса не друкували майже цілий рік. Наслідком цього став абсолютно реальний голод. У 1937 і 1938 роках непоодинокими були дні і тижні, коли вони з дружиною жорстоко голодували. Не на що було купити навіть зовсім просту їжу. "Я все не приходжу у відчай, записує він 28 вересня 1937 року в щоденнику. - Мабуть, я на щось сподіваюсь, і мені здається, що моє становище краще, ніж воно є насправді. Залізні руки тягнуть мене в яму ".

Другий арешт, в 1937 році, не зломив його. Після швидкого звільнення він продовжував творити.

Початок війни і перші бомбардування Ленінграда посилили у Данила Івановича почуття наближається власної загибелі. З одного боку, його легко міг погубити призов до армії: там не потрібні були німецькі куля чи снаряд, просто більш непристосованого до армії людини, ніж Хармс, важко було собі уявити, з іншого - від бомби чи від снаряда можна було загинути й у місті . З властивим йому песимізмом Хармс говорив своїм близьким: "Перша ж бомба потрапить у наш дім" ⁷ . Бомба дійсно потрапила в будинок Хармса на вул. Маяковського, але це сталося пізніше, коли ні його, ні його дружини там вже не було.

Грім грянув у серпні 1941 року. Хармс був заарештований за "пораженчеські вислови". Тривалий час ніхто нічого не знав про його подальшу долю, лише 4 лютого 1942 Марині Маліч повідомили про смерть чоловіка. Як з'ясувалося згодом, Хармс, якому загрожував розстріл, симулював психічний розлад і був направлений в тюремну психіатричну лікарню, де і помер в першу блокадну ленінградську зиму - від голоду чи від "лікування". Мабуть, арешт його не був випадковим: у тому ж місяці - серпні - чи не того ж дня у Харкові заарештували Введенського. До Харкову наближалися німці і мали ось-ось зайняти місто; ув'язнених евакуювали на поїзді, і десь в дорозі Введенський загинув. За одними відомостями, - від дизентерії, за іншими, - він ослаб від голоду і був застрелений конвоєм.

Вже слабея від голоду, його дружина, М.В. Маліч, прийшла в квартиру, що постраждала від бомбардування, разом з одним Данила Івановича, Я.С. Друскіна, склала в невелику валізку рукописи чоловіка, а також знаходилися у Хармса рукописи Введенського і Миколи Олейникова, і цей чемоданчик як найбільшу цінність Друскін берег при всіх перепітеях евакуації. Потім, коли в 1944-му році він повернувся до Ленінграда, то взяв у сестри Хармса, Є.І. Ювачевой, та іншу чудом уцілілу на Надеждинської частина архіву.

Хармс, постійно змінює за життя імена, не зраджував собі в житті і творчості. Убогість і гоніння не зломили гордого духу письменника. Хармс жив і творив в самі похмурі роки, "Я беру участь в похмурій життя" - ці слова О. Мандельштама він міг би повторити з повним правом.

Хармс не був потрібен російській літературі, це очевидно. Російська література з такими труднощами переносила його присутність в собі, що Хармс довелося померти. Чим швидше, тим краще - у тридцять шість років.

Багато познайомилися з Хармсом завдяки ксерокопиям, блідим, а місцями - і зовсім нерозбірливим, на яких його власні праці драматично перемішалися з анонімними підробками. Епопея триває донині.

1.2. ОСНОВНІ ЕТАПИ ТВОРЧОГО ШЛЯХУ ДАНИЛА ХАРМСА

Хармс починав як поет. У його драматургії 20-х років (п'єсах "Комедія міста Петербурга", "Єлизавета Вам") також переважають віршовані репліки. Що ж стосується прози, то до 1932 року ми зустрічаємо лише окремі її фрагменти. Постоберіутскій етап характеризується все більш наростаючим питомою вагою прози у творчості Хармса. Драматургія тяжіє до прози, а ведучим прозовим жанром стає розповідь. У тридцятих роках у Хармса виникає прагнення і до великої формі. Першим її зразком можна вважати цикл "Випадки" - тридцять невеликих оповідань і сценок, які Хармс розташував у певному порядку, переписав в окремий зошит і присвятив своїй другій дружині Марині Маліч. Незважаючи на те, що створювався цей цикл з 1933 по 1939 рік, Хармс підходив до нього як до цілісного і закінченого твору з певними художніми завданнями. Цикл "Випадки" - своєрідна спроба відтворення картини світу за допомогою особливої логіки мистецтва.

Цикл "Випадки" дивним чином передає, незважаючи на весь лаконізм і фантасмагоричность, - і атмосферу і побут 30-их років. Його гумор - це гумор абсурду.

З 1928 р. Хармс почав свою співпрацю з журналом "Їжак", а потім з журналом "Чиж" (з 1930-го). В одному номері журналу могли з'явитися і його розповідь, і вірш, і підпис під картинкою. Можна лише дивуватися, що при порівняно невеликому числі дитячих віршів ("Іван Іванович Самовар", "Брехун", "Гра", "Мільйон", "Як тато застрелив мені тхора", "Із будинку вийшов чоловік", "Що це було? "," Тигр на вулиці "та ін) він створив свою країну в поезії для дітей і став її класиком.

Паралельно триває "доросле" творчість - вже цілком "в стіл".

Після публікації в журналі "Чиж" знаменитого вірша "Із будинку вийшов чоловік ..." Хармса не друкували майже цілий рік.

У цей період проза займає чільне місце в його творчості. З'являється друга велика річ - повість "Стара".

"Стара" має кілька планів: план біографічний, який відбив реальні риси життя самого Хармса і його друзів; план психологічний, пов'язаний з відчуттям самотності і зі спробами цього самотності уникнути; фантастичний план.

Після "Старі" Хармс пише виключно прозу. До нас дійшло трохи більше десятка оповідань, датованих 1940 - 1941 роками.

Читачеві неважко буде виявити зрушення світогляду Хармса в набагато більш важку, похмуру сторону. Трагізм його творів у цей період посилюється до відчуття повної безнадії, повної безглуздості існування. Аналогічну еволюцію проходить також і хармсовского гумор: від легкого, злегка іронічного в "Автобіографії", "інкубаторно періоді" - до чорного гумору "Лицарів", "Упаданія" та інших речей 1940-41 рр..

У дні і роки безробіття і голоду, безнадійні за власним відчуттям, він разом з тим інтенсивно працює. Оповідання "Зв'язок" датований 14-м вересня 1937 року. Він як художник досліджує безнадія, безвихідь, пише про неї: оповідання "Скриня" - 30 січня 1937 року, сценка "Всебічне дослідження" - 21 червня 1937-го, "Про те, як мене відвідали вісники" - 22 серпня того ж року і т.д.). Абсурдність сюжетів цих речей не піддається сумніву, але також безсумнівно, що вони вийшли з-під пера Хармса в часи, коли те, що здається абсурдним, стало дійсністю.

У середовищі письменників він почуває себе чужим. Вірші "На відвідування Письменницького Будинки 24 січня 1935" починаються рядками:

Коли надісланий долею,

Я в двері до вас стукаю, друзі,

Мій погляд темніє сам собою

І в серці стукіт вгамувати не можна ...

Особливо цінні для нас щоденникові записи Хармса. У них відбивається весь хід історії 20-30-х років. Щоденники могли бути вилучені НКВС, листи - перехоплені і прочитані тією самою організацією. Про це постійно пам'ятав і Хармс - ось чому ми іноді зустрічаємо в його записах абсолютно нехарактерні для нього обороти і судження. Аналогічно - і Марина Маліч: після арешту чоловіка вона "ненароком" підтверджує в листі "рятівну" версію про його божевілля.

Архів Хармса був дивом врятований з руїн його будинку. У ньому були і дев'ять листів до актриси Ленінградського ТЮГу (театру А. Брянцева) Клавдії Василівни Пугачової, згодом артистки Московського театру сатири і театру імені Маяковського, - при дуже невеликий дійшла до нас епістолярії Хармса вони мають особливу цінність (відповідні листи Пугачової, на жаль , не збереглися); рукопис як би незакінченої повісті "Стара" - найкрупнішого у Хармса твори в прозі. Зараз всі ці рукописи, крім автографа "Старі" знаходяться у відділі рукописів і рідкісних книг Державної публічної бібліотеки імені М.Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді.

Хрмса люблять особливою любов'ю. Немає іншого автора, якого б пародіювали так активно і анонімно, що деякі, особливо вдалі, підробки довгий час (до видання першого повного зібрання творів) вважалися вийшли з-під пера Хармса.

За життя Хармс вважався спочатку оберіутам, потім дитячим письменником. Тепер його нерідко величають "гумористом". Щонайменше, спірне твердження: "Бидло не повинні сміятися" (це він, Хармс, Шардам, Дандан, Ювачев). У скандинавській міфології є історія про джерело, з якого перший поет на ім'я Один черпав "мед поезії"; Хармс знайшов спотворене відображення цього джерела в Задзеркаллі, і з тих пір пив виключно з нього. "Я хочу бути в житті тим же, чим Лобачевський в геометрії", - це слова самого Хармса. Як часто ми хочемо того, що і так маємо!

Література Хармса дійсно схоже на геометрії Лобачевського. Він розставляє знаки на папері таким чином, що на очах читача починають перетинатися паралельні прямі; безперервність буття відміняється; знайомі слова частково втрачають звичне значення, і хочеться відшукати відповідний словник; живі люди стають плоскими і безбарвними; та й сама реальність розлітається під його безжальним пером на дрібні осколки, як кришталеву кульку під ударом молотка. Дистанція між текстом і автором, без якої немислима іронія, у разі Хармса не просто велика, вона вимірюється мільйонами світлових років.

Присвячується пам'яті чудової людини, Данила Івановича Ювачева, придумав собі дивний псевдонім - Данило Хармс - писав прекрасні вірші і прозу, який ходив в автомобільній кепці і з незмінною люлькою в руках, який справді зникла, просто вийшов на вулицю і зник.

У нього є така пророча пісенька:

"Із будинку вийшов чоловік

З мотузкою і мішком

Відправився пішки,

Він йшов, і все дивився вперед,

І все дивився вперед,

Не спав, не пив,

Не спав, не пив, не їв,

І ось одного разу, зранку,

Увійшов він у темний ліс,

І з тієї пори, і з тієї пори,

І з тієї пори зник ... "

Олександр Галич

"Легенда про тютюн"

Глава 2. Особливості творчості Данила Хармса

2.1. "Про час, простір, про існування"

Творчість - завжди загадка; випадок Хармса - загадка подвійно.

Здається, Хармс з його трагічною ексцентрикою і блискучими і кошмарними дотепами на очах перетворюється на актуального автора кінця століття. На кожному кроці виявляєш сліди його абсурдистської фантастичною поетики. Політика, економіка моральність, чоловік наприкінці 90-х років так само перестає утримувати рівновагу, як це відбувалося в 30-х - при всій відмінності епох і знижки на історичний прогрес. Зрозуміло, ми живемо в епоху демократії, і жахи кривавого терору тридцятих - не про нашу честь, і все-таки ... Немов "випадках" Хармса, в його фантастичних "нескладуху", життя раз у раз летить в тартарари, годинник втрачають стрілки, цифри міняються місцями, долар зашкалює, рублі втрачають голову - піди спини душевне (та й будь-яке інше) рівновагу в перевернутому світі!

Ось і отримує так, що химерно-іронічний, наскрізь гротескний Хармс, переступивши більш ніж через півстоліття, виходить у перші драматурги епохи ⁸ . Трагічно рано пішов із життя Данило Хармс через півстоліття все частіше повертається у наш культурний простір.

Міркування Данила Хармса "про час, про простір, про існування" вражаючі за своєю глибиною і зачіпають всі сфери людського життя.

Спотворення, пріломленіе простору і часу улюблений прийом Данила Хармса. Він використовує його скрізь у своїй творчості. Саме тому ми зараз можемо говорити про Хармсе, як про феномен свого і наступних часів. Він, як натураліст, постійно вдосконалювався, винаходив все нові перекоси життєвих шляхів.

Одним з таких перекосів є "Сонет" (у прозі, парадокс навіть в цьому).

Для європейської літератури жанр вірші в прозі давно вже став звичним. Але Данило Хармс винайшов щось досі небачене, а саме сонет у прозі. Як відомо, вірш у прозі, поняття переважно змістовне (воно говорить, в першу чергу, про ліричного настрої автора). Прозаїчний сонет Хармса є явище переважно формальне. Цей крихітний розповідь налічує 14 пропозицій, стільки ж, скільки рядків у сонеті, причому за змістом ці пропозиції органічно об'єднуються в два "катрена" і два "Терцет": тематична композиція "Сонета" в точності відповідає класичній сонетної схемою (теза, його розвиток, антитеза, синтез). Крім того, в першому реченні "Сонета" в точності 14 слів, а всього слів у цьому творі 196, тобто 14 в квадраті. Таким чином, абсурдність хармсовского "Сонета" аж ніяк не в неадекватності назви. Куди більш парадоксально, протиріччя між "квантитативності" форми і "квалітативність" змісту: твір, персонажі якого страждають від труднощів при рахунку, саме, судячи з усього, було ретельно прораховано ⁹ .

Всю цю парадоксальність творчості Хармса неважко зрозуміти, якщо розібратися, що ж у цьому житті любив Хармс. Ось як відповів він на це питання Л. Ліпавскій ¹⁰ .

Його цікавить: Писання віршів і впізнавання з віршів різних речей. Проза. Осяяння, натхнення, просвітлення, надсвідомість, все, що до цього має відношення; шляхи досягнення цього; знаходження своєї системи досягнення. Різні знання, невідомі науці. Нуль і нуль. Числа, особливо не пов'язані порядком послідовності. Знаки. Букви. Шрифти і почерку. Всі логічно безглузде і безглузде. Всі викликає сміх, гумор. Дурість. Природничі мислителі. Прикмети старовинні і заново вигадані ким би то не було. Чудо. Фокуси (без апаратів). Людські, приватні взаємини. Хороший тон. Людські особи. Запахи. Знищення огиди. Умивання, купання, ванна. Чистота і бруд. Їжа. Приготування деяких страв. Оздоблення обіднього столу. Пристрій будинку, квартири і кімнати. Одяг, чоловічий та жіночий. Питання носіння одягу. Куріння (трубки і сигари). Що роблять люди наодинці з собою. Сон. Записні книжки. Писання на папері чорнилом або олівцем. Папір, чорнило, олівець. Щоденна запис подій. Запис погоди. Фази місяця. Вид неба і води. Колесо. Палиці, палиці, жезли. Мурашник. Маленькі гладкошерсті собаки. Каббала. Піфагор. Театр (свій). Спів. Церковне богослужіння і спів. Всякі обряди. Кишеньковий годинник і хронометри. Пластрон. Жінки, але тільки мого улюбленого типу. Статева фізіологія жінок. Мовчання.

Вірші і прозу Хармса не можна аналізувати в звичному сенсі цього слова. Це все можна розбирати, переставляти місцями - завжди можна отримати з цього щось нове. Одним словом, можна дивитися, як влаштований твори Данила Хармса.

У всі часи поети грали зі словом. Але якщо, наприклад, у ХІХ столітті тексти будувалися за принципом парадоксу, не порушуючи при цьому граматичних форм та структурних компонентів пропозиції (Едвард Лір, Льюїс Керролл, Козьма Прутков і ін), то на початку ХХ століття гра зі словом породила філософію зауму і мова абсурду.

Творчість Хармса, як і творчість будь-якого іншого художника, історично обумовлене, але своєрідність його позиції полягає в тому, що він свідомо намагався порвати з розумінням літератури і літературного "сенсу" як історичних утворень. "Історія" в її традиційному розумінні описується ним як "зупинка часу", а тому як феномен антиісторичний по суті.

Антіаллегорічность Хармса дозволяє йому рішуче долати спокуса меланхолії, спричиненої спогляданням зупинки часу в алегоричній "руїні". Рефлексія над історією, як правило, приймає у нього форму гумористичну, іронічну.

Те, що Хармс не працює в режимі класичної інтертекстуальності, те, що пам'ять у його текстах ослаблена до межі, саме і ставить його творчість на грань традиційних філологічних уявлень про літературу, і робить його виключно цікавою постаттю для сьогоднішнього дослідника.

2.2. ЕВОЛЮЦІЯ "ДОН ЖУАНА" З ТВОРЧОСТІ Д.І. ХАРМСА

З точки зору Хармса, цитування, пародіювання, переклад - будь-яку форму обробки попереднього тексту слід розуміти як принциповий розрив з усім полем попередніх значень. Будь-яка зміна робить текст-попередник невпізнанним і може розумітися як стирання мнезіческіх слідів. У Хармса є розповідь про Антона Антоновича, який поголив бороду і якого "перестали впізнавати":

"Так як же так, - говорив Антон Антонович, - адже, це я, Антон Антонович. Тільки я собі бороду поголив ".

"Ну так! - Говорили знайомі. - У Антона Антоновича була борода, а у вас її немає ".

"Я вам кажу, що і в мене раніше була борода, та я її збрив", - говорив Антон Антонович.

"Мало у кого раніше борода була!" - Говорили знайомі ¹¹ .

Теж саме ми бачимо і в незавершеним п'єсою Хармса "Дон Жуан" (1932 р.).

Тут перш за все звертає на себе увагу список дійових осіб. Він являє собою точний перелік дійових осіб з однойменної драматичної поеми А.К. Толстого, виписаний у дві колонки в тій послідовності, в якій вони з'являються по ходу дії, якщо гортати її від першої до останньої сторінки. Але в цій планомірної поступовості є два порушення. Перше - нестиковка деяких її частин, і друге - введення чотирьох нових для Толстого дійових осіб, 2 з яких - пролітає жуки і Хлопчик - завершують перший колонку рукописи Хармса, і ще 2 - Дівчинка і Геній Д.Х. - Знаходяться в середині другої колонки. Обидва ці порушення знаходять просте пояснення, якщо припустити, що автор виписував діючих осіб не так, як це представлено у повному зібранні творів ¹² , а слідом за шістьма особами в лівій колонці він написав шість - у правій, виділивши тим самим Пролог "Дон Жуана" Толстого, а потім продовжив ті ж стовпчики - спочатку ліву, а потім - праву. Таким чином, за всією логікою речей під першими шістьма рядками списку і зліва, і справа слід було б поставити пробіл хоча б для уникнення плутанини з цією річчю Хармса. Тоді за розквітають квіти дійсно підуть пролітають журавлі, останнім персонажем Прологу буде сатана, а перша частина розпочнеться з появи інквізитора. Далі все піде, як у Толстого. Така розбивка списку з'єднає разом і обидві пари відсутніх у Толстого героїв: пролітають жуки, Хлопчик, Дівчинка і Геній Д.Х. у списку Хармса будуть слідувати один за одним і являти собою якусь яка не дійшла до нас сцену, задуману Хармсом і, ймовірно, записану ним як врізання в загальну послідовність толстовських дійових осіб. Важливо відзначити, що замислювалася саме врізка, монтаж. Хармсовского текст у тому вигляді, в якому він до нас дійшов, свідчить про намір автора неухильно відтворювати у себе послідовність появи толстовських героїв ¹³ .

В якій же сцені "Дон Жуана" Толстого передбачалася ця врізка? Встановити це можна дуже точно: між появою третього пані та Нісети в кінці 1-ї частини - всього одна сторінка тексту, вся присвячена нахабною витівку Дон Жуана з співом серенади під балконом "втраченої жінки":

Третя дама:

Як він дивиться на ці вікна. Хто

Живе над тим балконом?

Третій кавалер:

Як, над тим?

Не смію вам сказати, сеньйора, там ...

Живе одна ... не смію, право!

Третя дама:

Дивіться, він зупинився. Він

Гітару будує. Хто ж там живе?

Третій кавалер:

Очам своїм не вірю! Там живе

Втрачена жінка одна

На ім'я Нісета. Ціле місто

Нісету знає, але ніхто б не смів

На вулиці їй вклонитися. Право,

Я нічого не розумію. Як?

Він скинув плащ, він капелюх загинає,

Його обличчя освітлено місяцем,

Як ніби хоче він, щоб вся Севілья

Його дізнатися могла. О, це занадто!

Можливо ль! Він співає!

Третя дама:

Яке нахабство!

Ця сцена нічного гуляння біля фонтану готує кульмінацію п'єси: за серенадою відразу ж слід вбивство Дон Жуаном Командора, батька Донни Анни.

Чому ж саме ця сцена так привернула увагу Данила Хармса? По-перше, і за духом, і за жанром вона - цілком хармсовского. Досить згадати його "Виходить Марія, відваживши уклін ...", у списках названу" Серенада ". Слово "вікно" у Хармса індивідуально-символічне. Знаковість цього образу пов'язана у нього з образом все тієї ж жінки, а схематичне його зображення, часом сопровождавшее вірші, містить у собі латинські букви, складові її ім'я ¹⁴ .

У репліках "Дон Жуана" Толстого слово "вікно" зустрічається лише один раз, і, як можна бачити, саме в першому рядку цікавить нас сцени біля фонтану. По всій імовірності, в толстовської сцені викликання Нісети на балкон, в цій, "викликає серенаду" ¹⁵ , Хармс знаходив для себе щось особисте, причому пов'язане з недавнім розлученням з дружиною.

Можна припустити, що Хармс впізнав себе в "зухвалій" Дон Жуана Толстого, побачив у цій сцені "свою" сцену. І ось цікаво, що вона, мабуть, обернулася викликом для нього самого як автора.

Власне, точка впізнавання відображена ним же самим в останньому з "нових" діючих осіб - Генії Д.Х.

Хармс, який любив закріпити в тексті за одним словом відразу кілька значень, не міг не розуміти тут можливість двох прочитаний слова "геній": геній як надзвичайно обдарована людина і геній як дух-посланник, дух-покровитель. Саме ця обставина і підштовхує до припущення, що й друга складова імені теж двозначна: Данило Хармс і Дон Жуан.

Саме такі алюзії зустрічаються, і не раз, у коханого Хармсом Гете, який гладив по голівці маленького Олексія Костянтиновича, посадивши його до себе на коліна, під час подорожі Толстого зі своїм дядьком А. Перовським по Європі і чий "Фауст" надав чи не головний вплив на "Дон Жуана" Толстого ¹⁶ . Адже його основа - це, власне, навіть не Меріме, не Гофман, не "Кам'яний гість" Пушкіна, а переробка однієї з сюжетних гілок "Фауста" - історії Фауста і Гретхен.

Тепер подивимося на "Дон Жуана" Хармса. До нас дійшов лише пролог і саме початок 1-ї частини (перед допитом Лепорелло). Але і порівняння двох прологів красномовно. Редукуючи структуру драми Толстого до чисто формального принципу послідовності появи тих самих дійових осіб, Хармс намагався "реабілітувати" в ній філософські ідеї "Фауста", і саме ті, які були близькі йому, обговорювалися в колі чинарою. Це розмова двох духів, Фірмапеліуса і Бусталбалауса, про справжню дурості і ілюзорності розуму, перегукується, скажімо, з таким зверненням Фауста до Гретхен:

"Про Друг мій, вір, що мудрість вся людська -

Нерідко пиху лише вульгарна, порожня "

(Сцена 12. В саду)

і розвиваючий основну тему чінарскіх бесід, в одній з яких Введенський якось раз сказав, що їм проведена "поетична критика розуму". Про ту ж ілюзорності розуму - і репліки проходять хмар, розквітають квіти, сонце, що, Озер і річок. Всі вони своїми словами як би ставлять під сумнів справжність попереднього повідомлення: не можна вірити тому, що саме постійне змінюється (хмари проходять, квіти - тільки ще розцвітають, тобто ще не встигли розквітнути, сонце заходить). Інша "чінарская" тема "Фауста", з якої й починається Пролог "Дон Жуана" Хармса, - радість. "Фауст" починається монологом на подібну тему:

"... Дурень я з дурнів!

... Нехай я розумніше всіх дурнів

... Зате я радощів не знаю

марно Метін шукаю ... "

(Частина 1, сцена 1).

Філософські зауваження Ліпавскій про радість можна зустріти, наприклад, в його "Розмовах" ¹⁷ . Серед творів Хармса відзначимо "Радість" і "Слава радості, що прийшла в мій дім".

Крім того, у Хармса в Пролозі двічі виникає тема зміни віків, протікання людського життя, часу. Другий раз - це образ, що нагадує за своїм складом східну філософію (репліка Озер і річок, де життєвий шлях порівнюється з річкою, що входить до берега, потім впадає в море і відбиває зірки). Цей мотив практично відсутній у Толстого (якщо не вважати епілогу з благою монастирської кончиною, відкинутий їм у виданні 1867 р.), його більше цікавить не життєвий шлях героя, а "біографія любові" Дон Жуана і Донни Анни. Зате основна дія "Фауста" - це і є, власне, вільне проходження героєм свого життєвого шляху. Взагалі, час - навіть не як прикмета історичної ситуації, а як перебіг, послідовність подій або їх відсутність - також предмет особливого інтересу в колі чинарою. Наприклад, вся дія оповідання Хармса "Про те, як мене відвідали вісники" укладається рівно в одну мить, і правильно йдуть годинник показує один і той же час - без чверті чотири - як на його початку, так і в кінці. Введенського, за його ж власним визнанням, цікавили тільки три речі: час, смерть і Бог. Практично всі філософські роботи Ліпавскій містять в собі роздуми про час. Навіть Голос, завершальний Пролог Хармса, - набагато більше гетевский, ніж толстовський. Досить згадати хоча б заклинання Фаустом пуделя в 3-й сцені 1-ї частини. Для Толстого це було б можливо хіба що в пародійної версії.

Отже, по всій видимості, Хармс замислив "протівотолстовского" "Дон Жуана". Він скористався структурою драми для відновлення того, що йому було близько в Гете і чим Толстой зумів знехтувати. Точно так само і сам Толстой свого часу з конспекту 1-ї частини "Фауста" зробив свого "Дон Жуана". Дія дорівнює протидії - як у фізиці. Причому дзеркальність контрприемов у Хармса представляється навіть кілька пародійної щодо прийому Толстого. Він намагається повернути сюжет буквально на ті ж підмостки тим же виконавцям тих самих дійових осіб, як би кажучи: "А чим же Гете-то поганий? Поверніть Гете! ". Уявіть, наприклад, що суфлеру випадково потрапляє в руки хармсовского "Дон Жуан", а не толстовський, і він з того ж списку персонажів раптом починає читати не весняну хвалу природи Бога, а:

Проходять хмари:

А потім і розмова небившіх

Ми будемо називати небившім.

Розцвітають квіти:

А роздуми проходять

Ми називаємо проходить.

Постановка сонце:

Що не встигло розквітнути,

То не встигло мудрості придбати.

Задумана Хармсом "протівопьеса" представляє собою організований і розрахований на впізнавання глядачем і читачем відповідь Толстому, про що свідчить, до речі, і ретельність опрацювання її автографа.

2.3. ВИПАДКИ В ЖИТТІ І "ВИПАДКИ" У ТВОРЧОСТІ Д.І. ХАРМСА

Хармса символічно все, але в основі багатьох його творів лежать поняття "предмет", "ім'я", "випадок".

Шпет Г.Г. ¹⁸ детально зупиняється на понятті "предмет" вконтексте словесної творчості у своїх "Естетичних фрагментах" (1922). Перш за все, він розрізняє два типи предметності. Перший - номінативний, другий - смисловий. Номінативна предметність - це просте зазначення на предмет, як у словнику. Шпет Г.Г. пояснює: "Словник не є в точному сенсі збори або перелік слів з їх значеннями-смислами, а є перерахування імен мови, які називають речі, властивості, дії, відносини, стану, і то в формі всіх граматичних категорій".

Предмет як би виникає на перетині слова і мислення, він оформляє сенс, поза мислення його немає, він зникає, як не присутній він у номінації, лише вказує на нього, що відсилає до нього, витягає його на світ.

У 1930 році Хармс пише мініатюру, в якій намагається визначити "предмет":

"Справа в тому, що йшов дощик, але не зрозуміти відразу не те дощик, не те мандрівник. Розберемо окремо: судячи з того, що якщо стати в піджаку, то через короткий час він промокне і обліпнет тіло - йшов дощ. Але судячи з того, що якщо крикнути - хто йде? - Відкривалося вікно на першому поверсі, від куди висовувалася голова належить кому завгодно, тільки не людині збагнув істину, що вода освіжає і облагороджує риси обличчя, - і люто відповідала: ось я тебе цим (з цими словами у вікні показувалося щось схоже одночасно на кавалерійський чобіт і на сокиру) двічі Двіну, так жваво все зрозумієш! судячи з цього йшов швидше мандрівник якщо не волоцюга, у всякому разі такої десь знаходився поблизу може бути за вікном " ¹⁹ .

Цей текст добре виражає одну з найбільш помітних рис хармсовского поетики: досконалу конкретність "предмета" і його совершеннейшую умоглядність. Конкретність предмета виражається в тому, що він є чимось абсолютно матеріальним - чи то дощем, чи то мандрівником. При цьому в обох випадках "предмет" є тільки побічно: дощ - через намоклий піджак, мандрівник - через "щось схоже одночасно на кавалерійський чобіт і на сокиру". Чому, власне, речі не з'явитися в усій своїй конкретності? Пов'язано це, звичайно, з тим, що обидві звані речі не мають стійкою формою.

У такій ситуації абсолютно особливе значення набуває "ім'я". "Ім'я" вказує на "предмет", заклинає, але не виражає його сенсу. "Ім'я" у Хармса найчастіше підкреслено безглуздо.

У середині 1930-х років він, наприклад, Хармс склав текст, пародійно співвідносний з "Носом" Н.В. Гоголя. Ось його початок:

"Одного разу одна людина на ім'я Андріан, а по батькові Матвійович і на прізвище Петров, подивився на себе в дзеркало і побачив, що його ніс як би злегка пригнувся донизу і в той же час виступив горбом трохи вперед" ²⁰ .

Петров відправляється на службу, де товариші по службі приступають до обговорення його носа. Всі обговорення будується Хармсом як накопичення імен, кожне з яких ніби зазначено індивідуальністю, але в дійсності не вносить у розповідь ніякої конкретності, ясності, а тільки заплутує його:

"- Я бачу, що тут щось не те, - сказав Мафусаїл Галактіонович. - Дивлюся на Андріана Матвійовича, а Карл Іванович і говорить Миколі Іполитович, що ніс у Андріана Матвійовича став дещо донизу, так що навіть Пантелія Гнатовичу від вікна це помітно.

- От і Мафусаїл Галактіонович помітив, - сказав Ігор Валентинович, - що ніс у Андріана Матвійовича, як правильно сказав Карл Іванович Миколі Іполитовича і Пантелія Гнатовичу, кілька наблизився до рота своїм кінчиком.

- Ну вже не говорите, Ігор Валентинович, - сказав, підходячи до мовцем, Парамон Парамонович, - ніби Карл Гнатович сказав Миколі Іполитовича і Пантелія Гнатовичу, що ніс Андріана Матвійовича, як зауважив Мафусаїл Галактіонович, зігнувся кілька донизу " ²¹ .

Ім'я, з яким перш за все пов'язана пам'ять про людину і роді, в даному випадку як ніби випробовує самі можливості запам'ятовування, існуючи майже на кордоні амнезії. Накопичення імен та їх безупинна комбінаторика роблять запам'ятовування неможливим. Пам'ять дає збій, і товариші по службі Петрова перетворюються на якісь безособові функції. Характерно, що Хармс сам зрештою плутається в іменах і називає Карла Івановича Карлом Гнатовичем, але ця помилка не має істотного значення і навряд чи можна знайти читачем.

Ім'я у Хармса настільки не навантажено глуздом, що воно першим піддається забування. Багато текстів Хармса описують творчий процес письменника як болісну боротьбу з безпам'ятством, і імена відіграють у цьому процесі забування свою істотну роль. Оскільки за ім'ям немає "предмета", що додає імені сенс, воно не потрапляє до сфери діяльності свідомості. Воно вимовляється і зараз же витісняється точно таким же новим ім'ям. Накопичення імен - це не рух смислів, не інтелектуальний процес, а щось подібне метання карт з колоди. Кожна нова карта накриває попередню. Кожне нове ім'я просто стирає старе. Забування, амнезія - відносяться насамперед до області імен, але не до області "предметів". У Хармса часто забуття - це нездатність відповісти на питання: "як це називається?"

Необов'язковість імен, їх семантична порожнеча роблять їх в підсумку майже еквівалентними займенників. Врешті-решт можна всіх цих Мафусаїлів Галактіоновича просто позначити займенниками - "він".

Що ж таке "випадок" у творчості Хармса? Як його визначити? Візьмемо поширене уявлення про випадок. Це порушення звичайного ходу життя, порушення життєвої рутини. Випадок - це щось незвичайне. Інакше розповідати про нього й не варто було б.

У хармсовского циклі "Випадки" перший "випадок" називається "Блакитна зошит № 10". Публікатор Хармса А.А. Александров так пояснює походження цієї назви: "Розповідь спочатку був записаний Хармсом в невелику зошит, обкладинка якої була обтягнута блакитним муаром, і значився там під № 10 - звідси і його назва" ²² .

Назва цього "випадку" випадково. Неможливо уявити собі його походження інакше, ніж у результаті чисто випадкового збігу обставин. Сам розповідь - випадок, як і майже будь-який текст, який волею випадку складається саме з цих слів, саме в цю хвилину, саме на цьому аркуші паперу. Тому назва "випадок" відноситься також і до форми його реєстрації. Хармс в даному тексті грає двома назвами. "Випадок": "Блакитна зошит № 10". Один заголовок озаглавливает інше. Одне без іншого не може існувати. "Випадок" тому, що "Блакитна зошит № 10" - випадковість. Текст першого "випадку":

"Жив один рудий чоловік, у якого не було очей і вух. У нього не було і волосся, так що рудим його називали умовно.

Говорити він не міг, тому що у нього не було рота. Носа у нього не було. У нього не було навіть рук і ніг. І живота у нього не було, і спини у нього не було, і хребом та в нього не було, і ніяких нутрощів у нього не було. Нічого не було! Так що незрозуміло, про кого йде мова. Вже краще ми про нього не будемо більше говорити " ²³ .

Описаний "рудий", звичайно, варіант все того ж неіснуючого "предмета". Ця істота - чиста умоглядність, абсолютно "ідеальне", негативний тіло, про який не можна сказати нічого, "так що незрозуміло, про кого йде мова". Мова йде про зіткнення з "предметом" як чистим змістом, і це зіткнення називається "випадок".

Перший "випадок", таким чином, говорить про умови неможливості випадку. Рудого людини не було. "Нічого не було". Ім'я для такого "випадку небуття" немає. "Випадок" цей не може бути названий прямо, але тільки побічно - "випадок" або, за вибагливою асоціації (випадково), - "Блакитна зошит № 10". Це просто "предмет". "Предмет", який не може бути названий тому, що для випадкового немає слова.

Є, однак, певний клас випадків, які можуть бути позначені якимись поняттями. Цей клас випадків особливо цікавить Хармса: смерть або падіння. Смерть або падіння не є чимось абсолютно унікальним, нечуваним, безпрецедентним. Вони ставляться до випадків не в силу унікальності, а в силу непередбачуваності. Йде людина і падає. Падіння випадково тому, що воно порушує автоматизований ритм ходьби, воно вторгається в існування людини як випадковість.

Між падінням і смертю є, однак, суттєва різниця. Падіння випадково, але не обов'язково. Ні, ймовірно, людей, які б в житті ніколи не падали, але немає і закону, що робить падіння людини неминучим.

Смерть - неминуча. Нею завжди завершується життя людини, а тому вона є її "метою". При цьому кожен раз вона настає від різних причин. Причин безліч, а фінал один. Смерть - це випадкова реалізація неминучого.

Другий "випадок" циклу називається "Випадки". Він весь складається з майже ніяк не пов'язаних між собою подій, наприклад смертей, падінь або інших "нещасть":

"Одного разу Орлов об'ївся товченим горохом і помер. А Крилов, дізнавшись про це, теж помер. А Спиридонов помер сам собою. А дружина Спиридонова впала з бу фета і теж померла. А діти Спиридонова потонули в ставку " ²⁴ і т.д.

У цій серії, побудованої за однією з класичних моделей хармсовского розповіді, випадки повторюються. Закономірно й назва: "Випадки".

Весь другий "випадок" цікавий тим, що він складений з безлічі випадків. Випадок, як уже говорилося, - подія неординарна, що суперечить ідеї повтору. Але Хармс любить включати одиничне в серії. Потрапляючи в серію, "випадок" стає своєю протилежністю, елементом "порядку", прогресії. Він починає ставитися до світу закономірного, а не випадкового. Смерть як раз і виявляється таким випадком - закономірним і унікальним одночасно. Вона весь час повторюється і в силу цього ставиться до світу серіалу. Що ж відрізняє одну смерть від іншої? Чи існує щось спільне між смертями Орлова, Крилова, Спиридонова, його дружини і дітей? Хармс кінчає другий "випадок" іронічної декларацією такого правила:

"Добрі люди і не вміють поставити себе на тверду ногу".

Виходить, всі небіжчики другого "випадку" - "хороші люди", і в тому, що вони хороші, полягає схожість між ними. Всі ці смерті, як би не були вони різні за обставинами, входять до серії "смерті хороших людей". Але навіть без такої серіалізациі смерть постає тут якимсь однаковим і повторним подією, позбавленим фундаментальної індивідуальності. Ми просто маємо повторення: помер, помер, помер, помер.

Чи існує щось відрізняє одну смерть від іншої в другому "випадку"? З одного боку, це серія причин і обставин, що призвели до смерті. Саме в них наче й укладена сама сутність випадковості - "об'ївся горохом", "впав" або просто "помер сам собою", - тобто без причини, так би мовити, випадковість. Однак, як буде видно, вже починаючи з третього "випадку" така форма індивідуалізації випадків піддається сумніву.

Інша форма відмінності укладена в іменах. Відрізняється не стільки сам випадок, скільки той, з ким він відбувся. Випадкове зв'язується з ім'ям.

Значить, серія: Орлов помер, Крилов помер, Спиридонов помер, дружина Спиридонова померла - описує різні події тому, що імена в серії різні. Варто замінити ці різні імена загальним найменуванням, і події перестануть відрізнятися між собою. Наприклад: хороша людина помер, хороша людина помер, хороша людина помер, хороша людина помер. Що це: серія різних подій або однакових?

У третьому "випадку" Хармс якраз і створює такого роду серію. Називається "випадок" "вивалюється старої":

"Одна баба від надмірної цікавості вивалилася з вікна, впала і розбилася.

З вікна висунулася інша стара і стала дивитися вниз на розбилася, але від надмірної цікавості теж випала з вікна, впала і розбилася.

Потім з вікна вивалилася третій стара, потім четверта, потім пя тая. Коли вивалилася шоста стара, мені набридло дивитися на них, і я пішов на Мальцівське ринок, де говорять, одному сліпому подарували в'язану шаль " ²⁵ .

Чому оповідачеві набридло дивитися на вивалюється бабусь? Тому, що в описаному "випадку" не залишилося майже нічого випадкового. Дія весь час повторюється, та й об'єкти його майже не розрізняються. Однаково падають однакові старої. Імен у них немає, і вони відрізняються тільки що по номерах. Але звідки взялися ці номери? Від порядку падіння бабусь? Впала стара і стала першою, потім впала стара і стала другою. Або інакше: всі баби пронумеровані заздалегідь і падають в порядку номерів? Тут так мало від випадку, що цікавіше піти на Мальцівське ринок, де одному сліпому подарували в'язану шаль.

Хармса, як і іншу видатну особистість не можна вичерпати рамками дипломної, роботи. Одне перерахування символів, використовуваних Хармсом, метаморфоз і "випадків" з його героями перевищила б відведені нам рамки. Будь-яка розмова про Хармсе обов'язково упирається в проблему сенсу. Смисли у творах Хармса нескінченні, його твори - це своєрідний конструктор без інструкції. Як би читач не переставляв деталі, він завжди отримує щось нове, неймовірно заплутане, але притягує.

Унікальність творів Хармса ще й у філософській концепції. Сублімуючи погляди попередників і сучасників, він перетворює їх думки. Трагізм епохи перетвориться під пером іроніста у свою протилежність.

2.4. Про поетику "дитячого" Хармса

Сьогодні докладно досліджуються витоки та естетика "реальної поезії" і "дорослої прози" Хармса. А от про "Хармсе - дітям" написано і сказано надзвичайно мало. Хоча діти люблять і незмінно цитують рядки з його віршів "Іван Іванич Самовар", "Пліх і ляпаси". Літературознавці схиляються до того, що співробітництвом у дитячих журналах "Їжак" і "Чиж" поет змушений був заробляти собі на життя - що, втім, не перешкодило йому закласти основи дитячої поезії і стати класиком. Чим же насправді була дитяча поезія для автора "Старі" та "Випадків": потребою, любов'ю, необхідністю? Ймовірно, і тим, і іншим, і третім. Звідси цілком закономірний висновок: якщо хочеш пізнати Хармса - читай "Івана Топоришкіна".

Данило Хармс прославився як творець особливого стилю і невтомний експериментатор. Своєрідність його зовнішності (циліндр, монокль, незвичайний червоний піджак) відзначали всі сучасники. Не кажучи вже про поведінку, про ту гру в Хармса - Дармса - Чардама - Шустерлінга, яку вів цей дивак: то пройдеться рачки за видавничими коридорах, то переверне догори дном редакцію "Чижа", то влаштує блискучу буфонаду, розіграш. У літературному світі Хармса теж діє закон незвички до існування. З усіх людських дій більш інших він любив ходьбу і біг. Найпоширеніше слово в його дитячих віршах - "йшов".

Доїдаючи з маслом булку,

Брати йшли по провулку.

Я йшов зимою вздовж болота ...

Із будинку вийшов чоловік ...

Йшов по вулиці загін ...

Рухом, як правило, зазначено у Хармса перший чотиривірш - з нього починається перебування людини у всесвіті. Якщо герой не йде, то він бігає, літає, скаче, лине. Одне зі своїх віршів Хармс так і назвав: "Всі біжать, летять і скачуть". Сама захоплююча гра - гра в автомобіль, поштовий пароплав, радянський літак ("Гра"). Нещастя, втрата - там, де втрачається ця здатність до переміщення. Кішка нещасна від того, що "сидить і ні кроку не може ступити".

Хармс, майстер "створення" несподіваних протилежностей, знаходить протилежність руху в думці. Думанье рівноцінно зупинці, воно перериває свято бігу. І скільки б герой ні думав ("думав-думав, думав-думав"), йому не пояснити загадкового появи тигра на вулиці. Взагалі думати у Хармса зручніше за все, "знявши окуляри", тобто на час відключившись від реальності, до якої у творця реального мистецтва було особливе шанобливе ставлення. "Очистити предмет від лушпиння літературних понять", подивитися на нього "голими очима" - така настанова ОБЕРІУ. "Немає школи більш ворожої нам, ніж заум. Герою Хармса важливіше бачити, що думати. Чимало його творів немислимі без картинок:

Ось перед вами мій тхір

На сторінці впоперек.

Або:

Ось перед вами сім картинок.

Подивіться і скажіть,

на яких собака є,

А на яких собаки немає.

Всілякі оптичні прилади - окуляри, телескопи - супроводжують людину в його подорожі по життю, що, на жаль, не рятує від оптичного обману. Улюблений Хармсом цирк - теж свого роду різновид зримого, побаченого, того, що "ось перед вами".

Хармс поважає число, його пифагорейскую суть, і багато його творів подібні з арифметичними задачами або підручниками з математики ("Мільйон", "Веселі чижі" та ін.) До речі, Хармс тут не був самотній. Близький оберіутам Микола Олейников прямо зізнавався: "Всі хороші письменники графомани. Ймовірно, я математик ". Однак приклади на віднімання, на відміну від Олейникова, в дитячій поезії Хармса шукати марно. Його захоплює складання: "сто корів, двісті бобрів, чотиреста двадцять вчених комарів". Це не яке-небудь випадкове нагромадження, а цирк Прінтінпрам, сорок чотири стрижа "об'єднуються" в квартиру 44 і т.д. Хармса захоплює безперервний процес конструювання, збирання будинків, цирків, квартир з кольорових кубиків дійсності.

У реальності для нього важливі речовини: гас, тютюн, кіпяточек, чорнило. Старенька купує чорнило, Каспер шлиха курить трубочку, Пауліна проливає гас. Більшість "Випадків" загортається навколо того, як хто-то (прізвище, ім'я, по батькові) вирушає до крамниці за насущним. Речовини відчутні, конкретні, знайомі всім дітям. Знову напрошується порівняння з Олейниковим, у якого речовини використовує натурфілософ, "служитель науки", як символ різних таємничих перетворень і взаємодій. У поезії ж Хармса вони існують подібно до того, як у фільмах Тарковського ллється молоко, - в нагадування про просту суті.

Розрив із суттю завжди відзначений абсурдом. У Хармса абсурд особливий - він прямо пов'язаний з "мінімалізмом дії". Чим незначніше, дрібніше дію, тим глобальніше його непередбачувані наслідки. Король п'є чай з яблуками, розбійник схоплюється на коня, коваль вдаряє молотком по підкові - ці прості рухи породжують на світ цілу низку пригод ("Казка"). Однак абсурдніше всього тут повернення на круги своя, у вихідне положення: розбійника знову оселяє у в'язницю, коваль продовжує кувати підкову.

Надзвичайний і вигляд хармсовского персонажа. Часто його звуть повним ім'ям, наприклад, Карл Іванович Шустерлінг. Ми звикли, що круглий - це дурень, повний - це ідіот, але Хармс вносить свої корективи. У Хармса круглий - це людина, близький родич повітряної кулі, мильного міхура, колечка диму. І будь люб'язний - називай його повним ім'ям.

Всім відомо вірш "Що це було?". Але задамося іншим питанням: хто це був?

Я йшов зимою вздовж болота

У калошах, в капелюсі і в окулярах ...

Якщо вдуматися, то на героя Хармса і не було нічого, крім калош, капелюхи та окулярів. Адже залишає будинок залишається голим, беззахисним перед світом стусанів, ляпасів і бабусь. Остання порятунок - у шармі, в тому, чим людина увінчаний, як капелюхом. Сам Хармс чудово знав про тісний зв'язок, що існує між шармом і шкодою, що і підкреслював у свій псевдонім. Сьогодні тема корисного і чарівного шкоди знаходить своє продовження в дитячій поезії Григорія Остера. Коріння "Шкідливих порад", без сумніву, - в хармсовскіх землях.

Географія Хармса - під стать його біографії. Навіть найпохмуріша, важка сторона життя як би зсувається в бік освітлення, веселої гри. Герой іде вздовж болота - і раптом виявляється біля річки:

Я йшов зимою вздовж болота ...

Раптом по річці пронісся хтось ...

Взагалі про землю Хармса можна з упевненістю сказати лише одне: вона крутиться. Часом над нею пропливають повітряні кулі, слідом яким люди махають предметами домашнього побуту: палицями, булками, стільцями. Слідом повітряним кулям люди шелестять. Ними лікуються кішки (рецепт у вірші "Дивовижна кішка"). Нудно бути просто "мешканцем" - або котом, або Чижем, - не пам'ятають споріднення з кулею - кольоровим бульбашкою повітря в небі над бруківкою. "Не змішуй чистоту з порожнечею", - записав Хармс у своєму щоденнику, і сам ніколи не змішував. Ось летить порожній повітряна куля, але це тільки ілюзія, обман: порожня чиста бруківка, а куля повний повітря, свята, життя. У ньому - справжній будинок людини, де він з лампою і з трубочкою, а не з палицею-булкою-тумбою:

По вівторках над бруківкою

повітряна куля літав порожній.

Він тихо в повітрі ширяв,

в ньому хтось трубочку курив,

дивився на площі, сади,

дивився спокійно на середовища,

а в середу, лампу загасивши,

він говорив:

- Ну, місто живий!

Ми вже відзначали, що твори Хармса для дітей пов'язані з його "дорослими" текстами. Деякі речі починаються, як "дитячі", а виходить "для дорослих". Це стосується, зокрема, оповідань середини 30-х років, коли Хармс був вже досвідченим дитячим письменником, але, очевидно, не міг цілком серйозно сприймати себе в цій якості. Так, "Касирка", один із самих "чорних" оповідань, в центрі якого, до жаху покупців, сидить за касою та зелена труп з вставленої в зуби "для правдоподібності" цигаркою, відкривається безневинним зачином "Знайшла Маша гриб ...". Оповідання "Батько і Дочка" починається зі слів "Було у Наташі дві цукерки ...", а перетворюється на звіт про раптові смерті, воскресіння і взаємних похороні батька та дочки. (Зауважимо, що ці два оповідання написані практично одночасно, відповідно 31 серпня і 1 вересня 1936 року). "Був один рудий чоловік ...", про який ми детально говорили в минулій чолі, - початок знаменитого тексту, який можна розцінювати як свого роду маніфест" антіпрози ". Відома історія з розповіддю про Пушкіна, який Хармс довго і безуспішно, закреслюючи варіант за варіантом, складав для дитячого ювілейного читання, а в результаті вийшло, що "всі люди в порівнянні з Пушкіним бульбашки, тільки в порівнянні з Гоголем Пушкін сам міхур", а про Гоголя писати не можна, тому краще вже ні про кого нічого не писати. (Обидва тексти - грудень 1936).

У наступному параграфі ми проведемо ще більш глибоко паралель між дитячими і дорослими творами Д.І. Хармса на прикладі вірша "Брехун".

2.5. "ДИТЯЧИЙ" Хармса ДЛЯ ДОРОСЛИХ

Частіше, кажучи про спільність "дитячих" і "дорослих" текстів Хармса, мають на увазі його вірші, особливо ранні, які дійсно почасти нагадують поетичні досліди дитини - простотою зовнішньої форми, летючістю миттєво виникають смислів, високим ступенем випадковості, до якої проявляється безтурботне, дитячому "безвідповідальне" ставлення. До того ж раз у раз з'являються такі характерні фігури, як "мама", "тато", "няня", "діти" і т. п.: "він не чує музики / і нянін плач", "Їде мама серафимом / на ослиці прямо в тил "(" Ваньки Встанька ", 1926);" і чує бабуся / під ліхтарями свист "," Як він суворий і дітям страшний "(" У репень закутана кінь ...", 1-2 травня 1926); "Як -то бабуся махнула / і зараз же паровоз / дітям подав і сказав / пийте кашу і скриня / вранці діти йшли назад / сіли діти на паркан "і т. д. (" Випадок на залізниці ", 1926). Зазначені якості сподобалися С.Я. Маршака, який розгледів у "детоненавістніке" ²⁶ Хармсе потенційного улюбленця дітей, але, працюючи вже спеціально для дітей, Хармс іноді використовував раніше знайдені інфантильні форми. Всім відомо відмінне дитячий вірш "Іван Іванич Самовар" (1928). Але не всі знають, що у нього є інтонаційний двійник - більш раннє (листопад 1925) і зовсім "не дитяче" за змістом, але цілком дитяче по бешкетництву вірш "Про те як Іван Іванович попросив і що з цього вийшло". Наведемо тут його фрагмент:

Іван Іванич каже

дуже розумно говорить

п про ц і л у ї ²⁷ говорить.

а дружина йому: нахаба!

ти чоловік і нахаба!

забирайся нахаба!

я з тобою не хочу

робити це не хочу

тому що не хочу.

Дитячого вірш Хармса - "брехун" (1930), виявляє різноманітні зв'язки з його "дорослим" творчістю. Нижче текст наводиться поспіль по частинах:

- Ви знаєте?

Ви знаєте?

Ну, звичайно, знаєте!

Ясно, що ви знаєте!

Безсумнівно,

Безсумнівно знаєте!

- Ні! Ні! Ні! Ні!

Ми не знаємо нічого,

Не чули нічого,

Не чули, не бачили

І не знаємо

Нічого!

Цей бурлескний зачин прямо співвідноситься з зачином незавершеним сценки, що не має назви і що датується серединою 30-х років:

"НІНА - Ви знаєте! А? Ви знаєте! Ні ви чули? А?

ВАР. МИХ. - Що таке? А? Що таке?

НІНА - Ні ви тільки подумайте! Варвара Михайлівна! Ви тільки подумайте!

ВАР. МИХ. - Що таке? А? Що таке? "

- І далі ще кілька реплік у тому ж дусі, перш ніж ми почуємо більш-менш членороздільні відомості про те, що "наш-то старий хрін закохався". В обох випадках використовується один і той же комічний театральний прийом: збуджений, нав'язливо повторюється передмову робить заявку на повідомлення надзвичайної важливості, яке для глядача (читача) виявляється сміховинно незначним. У цьому нагнітанні неіснуючої важливості є і інфантильний момент, коли, починаючи мова, дитина або подібний дитині суб'єкт намагається привернути до себе увагу, ще не зовсім уявляючи собі, що він, власне, збирається сказати. І ось його перше повідомлення:

- А ви знаєте, що У?

А ви знаєте, що ПА?

А ви знаєте, що пи? ..

Остраненіе слова за допомогою ділення його на склади - прийом, на якому будується інша незакінчена сценка, яку можна датувати 1933 роком (судячи по сусідству її в чернетці з відомим віршем "Летять по небу кульки ..."). У цій сценці Кока Брянський намагається повідомити своїй матері, що він сьогодні одружується, а вона недочує:

"... МАТИ: Що ти кажеш?

КОКА: Се-го-во-дня - ж-нюсь!

МАТИ: Ж е? Що таке ж е?

КОКА: Же-нитку-ба!

МАТИ: Ба? Як це ба?

КОКА: Не ба, а ж-нитку-ба!

МАТИ: Як це не ба?

КОКА: Ну так не ба і все тут!

МАТИ: Що?

КОКА: Ну не ба. Розумієш! Чи не ба!

МАТИ: Знову ти мені це ба. Я не знаю, навіщо ба.

КОКА: Тьху ти! ж е так б а! Ну що таке ж! Сама-то ти не розумієш, що сказати просто ж е - безглуздо.

МАТИ: Що ти кажеш?

КОКА: Ж е, кажу, б е з з м и с л е н н о!

МАТИ: Сле? .. "

Водевільна ситуація з легкістю переростає в театр абсурду. Обессмисліваніе слова, розпад мови при спробі комунікації веде до типово хармсовского брутальному результату: "Кока Брянський душить мати".

... Що у тата мого

Було сорок синів?

Було сорок здоровенних -

І не двадцять,

І не тридцять, -

Рівно сорок синів!

- Ну! Ну! Ну! Ну!

Брешеш! Брешеш! Брешеш! Брешеш!

Ще двадцять,

Ще тридцять,

Ну ще туди-сюди,

А вже сорок,

Рівно сорок, -

Це просто нісенітниця!

Мотив плодючості якогось тата присутня і в інших текстах Хармса, зокрема, в незакінченому прозовому фрагменті "Виховання", який приблизно датується серединою 30-х рр.. і починається так: "Один матрос купив собі будинок з дахом. Ось оселився матрос в цьому будинку і розплодив дітей. Стільки розплодив дітей, що діватися від них стало нікуди ...". Папа автора-персонажа з гіпертрофованою "батьківської" функцією фігурує в тексті "Тепер я розповім як я народився ..." (25 вересня 1935). Тут же слід згадати, що у реального батька Хармса, І.П. Ювачева, дітей було троє, але один з них помер у ранньому віці. Можливо, з цим фактом підспудно пов'язане виникнення образу "неіснуючого брата" Хармса, Івана Івановича (тезки відомого самовара), приват-доцента Санкт-Петербурзького університету, порівн. також фігуру "брата", що виникає, схоже, просто з розмовного звернення "брат", в оповіданні "Спогади одного мудрого старого". Сам Хармс був, як відомо, бездітний і до чужих дітей ставився без особливої симпатії. Закономірно "батьківські" почуття і уявлення про "продуктивності" і "плодлівості" переносяться їм у духовну сферу в носить декларативний характер запису від 20 жовтня 1933 року:

"Мої творіння, сини і дочки мої.

Краще народити трьох синів сильних, ніж сорок, та слабких.

Не плутай продуктивності і плодлівость.

Продуктивність - це здатність залишати сильне і довговічне потомство, а плодлівость це тільки здатність залишити численне потомство, яке може довго жити, але проте може й швидко вимерти ...".

Звернемо увагу, що кількість "слабких синів" - то ж фольклорне "сорок", що й у вірші "Брехун". Напрошується ще одна алюзія - до казки А.С. Пушкіна "Цар Микита і 40 його дочок" ²⁸

- А ви знаєте, що СО?

А ви знаєте, що БА?

А ви знаєте, що КД?

Що собаки-пустолайкі

Навчилися літати?

Навчилися точно птиці, -

Не як звірі,

Не як риби, -

Точно яструби літати!

- Ну! Ну! Ну! Ну!

Брешеш! Брешеш! Брешеш! Брешеш!

Ну, як звірі,

Ну, як риби,

Ну ще туди-сюди,

А як яструби,

Як птахи, -

Це просто нісенітниця!

Літання істот і предметів, спочатку для цього не призначених і не пристосованих - архетипова ситуація "дива". "Чому люди не літають? Я кажу, чому люди не літають так, як птахи? Знаєш, мені іноді здається, що я птах ...". Собака - найбільш наближене до людини тварина. Політ собаки - пародія на політ людини, про яку мріє Катерина в "Грози" А.Н. Островського: абсурдні протиставлення ("не як звірі, не як риби") і конкретизація ("точно яструби") підкреслюють пародійність, уподібнення собаки яструбу - знижений варіант уподібнення людини птиці. В інших текстах Хармса зустрічаються випадки літання не тільки людей ("Політ в небеса", "Лапа", "Молода людина, здивував сторожа" та ін), а й собак. Ось, наприклад, початок "Звонітьлететь" (весна 1930), де послідовно перераховуються різні летять предмети і істоти:

Ось і будинок полетів.

Ось і собака полетіла.

От і сон полетів.

Ось і мати полетіла.

Ось і сад полетів ...

В оповіданні без назви, що починається словами "Андрій Іванович плюнув в чашку з водою ..." (21 серпня 1934), плювок в чашку з водою викликає, зокрема, такі наслідки:

"Раптом щось велике й темне промайнуло повз особи Андрія Івановича і вилетіло у вікно. Це вилетіла собака Андрія Івановича і понеслася як ворона на дах протилежного будинку. Андрій Іванович сів навпочіпки і завив ".

Тут, як бачимо, собака уподібнюється вороні, а людина - собаці. Можливо, не без впливу цього хармсовского тексту тема літаючої собаки розвивалася в романтичному напрямі вже в новітні часи. Пригадується монолог Кузі з фільму "Автомобіль, скрипка і собака Клякса": "Собака, собака, давай з тобою дружити. Я прироблю тобі крила, і ми полетимо з тобою в жаркі країни. А люди подивляться і скажуть: собаки летять ... От і осінь ...").

- А ви знаєте, що НА?

А ви знаєте, що НЕ?

А ви знаєте, що БЕ?

Що на небі

Замість сонця

Скоро буде колесо?

Скоро буде золоте -

Чи не тарілка,

Чи не коржик,

А велике колесо!

- Ну! Ну! Ну! Ну!

Брешеш! Брешеш! Брешеш! Брешеш!

Ну, тарілка,

Ну, коржик,

Ну ще туди-сюди,

А вже якщо колесо -

Це просто нісенітниця!

Дослідники вже відзначали тут перекличку з розповіддю "Про явища та існування. N1 "(18 вересня 1934), де" на небі вимальовується величезна ложка ". У даному випадку світило заміщає не тарілкою, не коржем, а саме колесом - найдавнішим солярним символом ²⁹ . Колесо було також одним з ключових хармсовскіх "ієрогліфів" "реального мистецтва". При бажанні можна зробити висновок, що, заміщаючи сонце колесом, Хармс граючи ставить у центр світу принцип реального мистецтва.

- А ви знаєте, що ПІД?

А ви знаєте, що МО?

А ви знаєте, що РЕМ?

Що під морем-океаном

Вартовий стоїть з рушницею?

- Ну! Ну! Ну! Ну!

Брешеш! Брешеш! Брешеш! Брешеш!

Ну, з ломакою,

Ну, з мітелкою,

Ну ще туди-сюди,

А з зарядженою рушницею -

Це просто нісенітниця!

Мабуть, слід припустити, що "під морем" - є вивернута "на небі". Якщо тут справді сталася підміна, причиною її слід вважати, бути може, прагнення автора (чи редактора) урізноманітнити "небесну" тематику і уникнути небажаних релігійних асоціацій. У непідцензурні текстах Хармса не раз виникає образ "небесного сторожа" ("Лапа", "Молода людина, здивував сторожа") або "небесного годинного", як названий ангел-стражник у вірші "Людина бере косу" (2 серпня 1937), очевидно , висхідний до образу Св. Петра - ключника:

... Ось і ангел Стерегуще

Загородив мені шлях плечем.

Стій! - Гримить його наказ

Ти в дверях стоїш якраз.

Далі рай - сади блаженства

Щоб у рай тобі ввійти,

Ти досягни досконалості,

Іль тому Поверни. (...)

Тут я підняв страшний вої:

Про небесний часовий ...

Різноманітні тлумачення викликало останні повідомлення брехуна, аж до навряд чи обгрунтованих підозр у політичному натяку - для цього привід перетворюється на приставку, і виникає кримінальне слово "донос":

- А ви знаєте, що ДН?

А ви знаєте, що ПЗ?

А ви знаєте, що СА?

Що до носа

Ні руками,

Ні ногами

Не дістати,

Що до носа

Ні руками,

Ні ногами

Не доїхати,

Чи не дострибати,

Що до носа

Не дістати!

- Ну! Ну! Ну! Ну!

Брешеш! Брешеш! Брешеш! Брешеш!

Ну, доїхати,

Ну, дострибати,

Ну ще туди-сюди,

А дістати його руками -

Це

Просто

Нісенітниця!

Остраненіе будь-якого органу тіла - характерний мотив фольклору, улюблений в мистецтві сюрреалізму, абсурду і чорного гумору. Окремий ніс, до якого "не дістати", сходить перш за все до гоголівського "Носу". У текстах Хармса відділення різних органів тіла відбувається нерідко не тільки насильницьким шляхом (відривання ноги в "Мисливець", голови - в "Суді Лінча" тощо), але і як емансипація і втеча:

Де я втратив руку?

Вона була, але відлетіла

я в рукаві спостерігаю нудьгу

мого тіла ... (20 лютого 1930)

Найвища точка гри у відділення органів - розповідь про "один рудому людину", у якого, як відомо, не було ні очей, ні вух, ні носа, ні ніг, ні рук і взагалі нічого, так що говорити про нього не доводиться. Очевидно, слід пов'язати цю гру з принципом членування слова, про який йшла мова вище; розпадаючись на складові, слово втрачає сенс і перестає існувати.

Всі розглянуті тут теми виявляються характерними хармсовского темами, а вірш у цілому постає як набір архетипів "карнавальної" культури - ігрового, вивернутого світу, близького дитячому свідомості, до якого воно так вдало апелює.

Хармс, ймовірно, знав секрет реального мистецтва. Такого, від якого всі співають, летять і скачуть. Або пускають на радощах повітряні кулі. Або: Чим підтвердити? Сьогодні, як і 60 років тому, Хармс - улюблений поет дітей. Цих великих цінителів реального.

"1931 року грудня міс. 11 дня я, уповноважений СПО Бузников А.В. допитував в якості звинувачуємо, громадянина Хармса, Данило Іванович і на, спочатку запропоновані питання він показав <...>:

Я працюю в галузі літератури. Я людина політично не мислить, але з питання, близькій мені: питання про літературу. Заявляю, що я не згоден з політикою Радянської влади в галузі літератури і бажаю, на противагу існуючим на цей рахунок урядовим заходам, свободи друку як для своєї творчості, так і для літературної творчості близьких мені за духом літераторів, складових разом зі мною єдину літературну групу ".

Протокол допиту

ВИСНОВОК

Розглядаючи творчість Данила Хармса мимоволі приходиш до висновку, що це письменник / поет нового зору. Великий експериментатор, особистість загадкова у всьому.

Вся його життя це суцільні перестановки, комбінації - свого імені, оточуючих речей, предметів. Енергетика Хармса виявилася настільки сильною, що до цих пір величезну кількість наслідувачів пишуть свої твори в надії вловити ту нитку, ту струну, на якій грав Хармс.

Особистість неоднозначна в літературі, він був таким же неоднозначним в життя. За спогадами сучасників, Хармс часто дозволяв собі носити яскравий, незвичайний одяг, любив жартувати над усіма.

Вражаючою всього, що забави виходили на славу: Данило Хармс - безперечно, один з найталановитіших наших дитячих поетів; у своєму роді - мабуть, самий талановитий. Адже в ту пору, коли швидко крепнувшее цензурний бар'єр перегородив дорогу "ідеологічно ворожої" літератури, скористатися малюків лазівкою намагалися багато митці - Микола Заболоцький, наприклад, чий поетичний дар взагалі-то незрівнянно вищий Хармсова, але ось, зокрема, у віршах для дітей ... У Заболоцького вони натужні, вимушені: поет явно не розуміє, що насправді потрібно адресату, і, намагаючись пригнутися до абстрактного "дитячого рівня", гвалтує свою творчу природу. Тоді як його побратим по "ОБЕРІУ" пише легко, невимушено, ось саме що граючи - і все виходить точно по зростанню читача ...

Втім, і для дорослого "широкого читача" Хармс - це саме "нісенітниця": побутовий синонім абсурду. Його макабрскіе "Випадки" начебто зовсім не прагнуть до тієї надривно-глибокодумною серйозності, який відрізняються твори західних абсурдистів. Навпаки, падаючий із стільця Пушкін або випадають з вікон старої мають вигляд нарочито ідіотичних, вони виставлені на посміховище - а відповідно, дуже доречні на естраді. Для артистів-читців це безпрограшний номер; притягну у свідки Сергія Юрського, який розповідав, як він будує взаємини з концертними глядачами: "Ми повинні піти на компроміс: вони витримають Бродського, щоб потім досхочу насміятися на Хармсе".

Один персонаж Данила Хармса придумав вислів як заклинання, як пароль: "Ка ве о!" - Камені всередину небезпечно ". Може бути, йому здавалося, що повторюючи цю фразу, можна все-таки втриматися, коли втрачаєш рівновагу, і летиш у тартарари. Персонажі Хармса всі як один втрачали рівновагу душа то і справа розлучалася з тілом, і плоскі люди-тіні зникали в ніщо і в нікуди - тільки їх і бачили! Блискучий поет і вигадник, алогіст і ексцентрик, не стримав особистого рівноваги і трагічно рано покинув життя, Данило Хармс у своїх знаменитих "випадках", залишив нам приголомшливе свідоцтво про тридцяті роки: кошмарно-балаганному, дисгармонійному світі, де, як у поганому сні, все прагне до загибелі і зникнення.

Політика, економіка моральність, чоловік наприкінці 90-х років так само перестає утримувати рівновагу, як це відбувалося в 30-х - при всій відмінності епох і знижки на історичний прогрес. Зрозуміло, ми живемо в епоху демократії, і жахи кривавого терору тридцятих - нам не загрожують, і все-таки ... Немов у "випадках" Хармса, в його фантастичних "нескладуху", життя раз у раз летить в тартарари, годинник втрачають стрілки, цифри міняються місцями, долар зашкалює, рублі втрачають голову - піди спини душевне (та й будь-яке інше) рівновагу в перевернутому світі !

Ось і отримує так, що химерно-іронічний, наскрізь гротескний Хармс, переступивши більш ніж через півстоліття, виходить у перші драматурги епохи.

ЛІТЕРАТУРА

Аксьонова О. Мовна гра як лінгвістичний експеримент поета.
Бітов А. Митьки на кордоні часу і простору. Інтерв'ю про природу постмодернізму, органічної свободу і гарний смак / / Вогник. - 1997. - № 16, 21.
Борисова І. "Пам'яті розірвавши струмінь ..."// Перше вересня. - 1999. - № 83.
Ванна Архімеда. Збірник. - Л.: Художня література. - 1991. - 496 с.
Герасимова А. Як зроблений "Брехун" Хармса. - М., 1993.
Глоцер В. Марина Дурнаво. Мій Чоловік Данило Хармс / / Новий світ. - 1999. - № 10.
Глоцер В. Я думав про те, як чудово все перше! - М., 1989.
Жаккар Ж.-Ф. Данило Хармс і кінець російського авангарду. - СПб.: Академічний проект, 1995.
Злобіна О. Випадок Хармса, або Оптичний обман / / Новий світ. - № 2. - 1999.
Камені всередину небезпечно / / Невське час. - 1999. - № 170 (2052).
Катречко С.Л. Знання як свідомий феномен. - Http://www.philosophy.ru/library/kn_book/04.html.
Кобринський А. Без граматичної помилки ..?: Орфографічний "зрушення" в текстах Данила Хармса / / Новий літературний огляд. - 1998. - № 33.
Кобринський А.А. "Я беру участь в похмурій життя". - Http://www.geocities.com/Athens/8926/Kharms/Kh_Intro_1.htm.
Куріцин В. Російський літературний постмодернізм / / Сучасна російська література з В'ячеславом Куріцин (www.guelman.ru/slava/).
Ліпавскій Л. Розмови. Записи розмов, що відбувалися в 1933-1934 рр.. у вузькому колі "чинарою" та їх друзів / / Спогади про Заболоцький: зб. - М., 1984.
Маршак С.Я. Зібрання творів - М.: Художня література, т. 8, 1973.
Почепцов Г. Історія російської семіотики до і після 1917 р. - М.: Лабіринт, 1998. - 336 с.
Предмети і фігури, відкриті Данилом Івановичем Хармсом / / Електронна газета (www.anthropology.ru). - 24 серпня 2000.
Скрябіна Т. Про поетику "дитячого" Хармса / / Перше вересня. - 1999. - № 43.
Сухотін М. Два "Дон Жуана" / / Російський журнал (WWW.RUSS.RU). - 3 серпня 1999.
Фрай М. Данило Хармс: "Бидло не повинні сміятися" / / WWW.GAZETA.RU (Щотижнева інтернет-газета). - 1999. - № 053.
Хармс Д. Горло марить бритвою. (Щоденники Хармса і деякі з його прозових текстів, публікація О. Кобринського та А. Устінова) / / Дієслово. - 1991. - № 4.
Хармс Д. Днів катибр. Вибрані вірші, поеми, драматичні твори / / Укл., Вступить. стаття і примітки М. Мейлаха. - М.: Гілея, 1999.
Хармс Д. Політ у небеса. - Л.: Радянський письменник. - 1991. - 560 с.
Хармс Д. Твори в 2-х томах. - М.: АТ "Вікторі", 1994.
Хармсіздат представляє: Радянський ерос 20-30-х рр.. СПб. - 1997 / / Новий літературний огляд. - 1998. - № 32.
Ямпільський М. безпам'ятство як джерело (Читаючи Хармса). - М.: Новое литературное обозрение, 1998. - 384 с.
Янгіров Р.М. Данило Хармс: "обличчям до національностей" (Про нездійсненному виданні вірша "Мільйон") / / Новий літературний огляд. - 1997. - № 27.

1 Цитата з: Кобринський А.А. "Я відчуваю в похмурій життя". (Джерело: http://www.geocities.com/Athens/8926/Kharms/Kh_Intro_1.html).

2 Маршак С.Я. Зібрання творів. - М.: Художня література, 1973. - Том 8, лист № 409.

3 Бахтерев М. Коли ми були молодими (Навидуманний розповідь) / / Спогади про М. Заболоцький. - М., 1984. - С.66.

4 Докладніше про "чинари" див Друскіна Л. Було таке співдружність / / Аврора. - 1989. - № 6. - С.100-131.

5 Цитата по: Глоцер В. "Я думав про те, як чудово все перше!" / / Данило Хармс. Оповідання та повісті. - М., 1989. - С.10.

6 Цитата по: Глоцер В. "Я думав про те, як чудово все перше!" / / Данило Хармс. Оповідання та повісті. - М., 1989. - С.13.

7 Цитата по: Кобринський А.А. "Я відчуваю в похмурій життя". (Джерело: http://www.geocities.com/Athens/8926/Kharms/Kh_Intro_1.html).

8 "Камені всередину небезпечно ..."// Невське час. - 1999. - № 170 (2052).

9 Добріцин А.А. Сонет в прозі: випадок Хармса. - Http://www.rema.ru.

10 Ліпавскій Л. Розмови. Записи розмов, що проходили в 1933-1934 рр.. у вузькому колі "чинарою" та їх друзів / / Спогади про Заболоцький: зб. - М., 1984.

11 Мене називають капуцином. Деякі твори Данила Івановича Хармса / Укл. А. Герасимової, б.м.: МП "Каравенто" спільно з фірмою "Пікмент", 1993.

12 Толстой О.К. Зібрання творів. - С-Пб. - 1997.

13 Сухотін М. Два "Дон Жуана" / / Російський журнал. - 3 серпня 1999.

14 Лист Данила Хармса до Полякової Р. - 2.11.3.

15 Сухотін М. Два "Дон Жуана" / / Російський журнал. - 3 серпня 1999.

16 За свідченням вдови Толстого, він не один раз брався за переклад "Фауста" (див. її листа до А. Фету, 1881).

17 Ліпавскій Л. Розмови. Записи розмов, що проходили в 1933-1934 рр.. у вузькому колі "чинарою" та їх друзів / / Спогади про Заболоцький: зб. - М., 1984.

18 Шпет Г. Г. Естетичні фрагменти / / Шпет Г. Г. Твори. М.: Правда, 1989. - С. 390.

19 Мене називають капуцином. Деякі твори Данила Івановича Хармса / Укл. А. Герасимової, б.м.: МП "Каравенто" спільно з фірмою "Пікмент", 1993. - С.27.

20 Там же. - С.147.

21 Мене називають капуцином. Деякі твори Данила Івановича Хармса / Укл. А. Герасимової, б.м.: МП "Каравенто" спільно з фірмою "Пікмент", 1993. - С.147.

22 Хармс Данило. Політ у небо / Укл. А.А. Александрова. Л.: Рад. Письменник, 1988. - С.528.

23 Хармс Данило. Політ у небо / Укл. А.А. Александрова. Л.: Рад. Письменник, 1988. - С.353.

24 Хармс Данило. Політ у небо / Укл. А.А. Александрова. Л.: Рад. Письменник, 1988. - С.354.

25 Хармс Данило. Політ у небо / Укл. А.А. Александрова. Л.: Рад. Письменник, 1988. - С.356.

26 Хармс неодноразово писав про свою нелюбов до дітей у своєму щоденнику і листах.

27 Авторське примітка до виділеного слова: "У оригіналі стоїть непристойне слово".

28 Про фольклорних джерелах числа 40 см.: Левинтон Г.А., Охотін Н.Г. Що за справу їм - хочу ..."// Літературний огляд. - 1991. - N 11. - С. 31.

29 Див, напр: Іванов В.В.. Колесо. - Міфи народів світу. - М., 1980. - С. 664