Добровільне медичне страхування

Страхувальник зобов'язаний:

• вносити страхові внески в порядку, встановленому договором добровільного медичного страхування;

• в межах своєї компетенції вживати заходів щодо усунення несприятливих чинників впливу на здоров'я громадян;

• надавати страхової медичної організації інформацію про показники здоров'я контингенту, що підлягає страхуванню.

Фонди добровільного медичного страхування формуються в страхових медичних організаціях за рахунок коштів, одержуваних від страхових внесків. Вони призначені для фінансування страховою організацією медичних та інших послуг, що надаються за даним видом страхування.

Добровільне медичне страхування здійснюється за рахунок прибутку (доходів) підприємств і особистих коштів громадян шляхом укладання договору. Розміри страхових внесків на добровільне медичне страхування встановлюються за згодою сторін. Страховим внеском є плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику відповідно до договору добровільного медичного страхування. Тарифи на медичні та інші послуги при добровільному медичному страхуванні встановлюються за угодою між страховою медичною організацією і підприємством, організацією, установою або особою, яка надає ці послуги. Страховий тариф є ставку страхового внеску з одиниці страхової суми або об'єкта страхування. Тарифи повинні забезпечувати рентабельність медичних установ і сучасний рівень медичної допомоги.

Основними ознаками обов'язкового страхування є:

• обов'язок страхування випливає із закону,

• об'єктами страхування є особисте і майнове страхування, страхування цивільної відповідальності,

• обов'язок страхувати може бути покладена на зазначених у законі осіб у разі виникнення страхового ризику, тобто у разі заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну інших визначених у законі осіб, або порушення договорів з іншими особами.

Медичне страхування не відповідає цим ознакам, крім першого, який відноситься до ОМС.

Розглянемо особливості, властиві саме добровільному медичному страхуванню, тобто основні відмінності його від обов'язкового медичного страхування.

Відмінності обов'язкового і добровільного медичного страхування полягають у наступному:

1. Обов'язок страхування при ОМС випливає із закону, а при ДМС - заснована тільки на договірних відносинах, що, однак, не виключає необхідності здійснення ОМС шляхом укладення договору страхування страхувальником зі страховиком.

2. Головна відмінність між ОМС і ДМС лежить у сфері відносин, що виникають між їх суб'єктами при наданні медичної допомоги за рахунок страхових коштів. Якщо ОМС здійснюється з метою забезпечення соціальних інтересів громадян, роботодавців та інтересів держави, то ДМС реалізується лише в цілях забезпечення соціальних інтересів громадян (індивідуальних чи колективних) і роботодавців.

3. З попереднього відмінності випливає, зокрема, і відмінність у тому, хто є страхувальниками при ОМС і ДМС: при ОМС - це органи виконавчої влади і роботодавці, при ДМС - громадяни та роботодавці.

4. Відносини по ДМС також, як і ОМС, відносяться до соціального страхування, що переслідують мету організації та фінансування надання застрахованій контингенту медичної допомоги певного обсягу та якості, але за програмами ДМС.

Однак ДМС, на відміну від ОМС, не належить до державного соціального страхування. По-перше, внаслідок відмінності в реалізованих ними соціальних інтересах. По-друге, внаслідок відмінності форм власності та організаційно-правових форм страхових організацій, які здійснюють соціальне страхування. При цьому мається на увазі, що соціальне страхування може бути не тільки державною, але і муніципальним, а з огляду на відмінності в його внутрішньої організації - також професійним (за галузевим-професійною ознакою) і міжнародним.

Проте класифікація соціального страхування за ознакою форм власності і відмінностей в його внутрішньої організації (державне, муніципальне, професійне, міжнародне) не збігається з класифікацією за формами соціального страхування - обов'язкова і добровільна.

Таким чином, ОМС і ДМС відрізняються один від одного по вищезгаданим видам класифікації.

5. Внаслідок вищесказаного, переслідуючи спільні цілі і маючи спільний об'єкт страхування - ОМС і ДМС істотно розрізняються по суб'єктах страхування - у них різні не тільки страхувальники, але і страховики. У ДМС - це недержавні організації, що мають будь-яку організаційно-правову форму, у ОМС - державні організації.

6. ОМС і ДМС також відрізняються за джерелами надходження коштів. У ДМС - особисті доходи громадян або доходи організацій, у ОМС - налогоподобние збори та податки.

Добровільне медичне страхування здійснюється у формі договору, що укладається між суб'єктами ДМС.

Договір добровільного медичного страхування є угодою між страхувальником і страховою медичною організацією, відповідно до якого остання зобов'язується організовувати і фінансувати надання застрахованому контингенту медичної допомоги певного обсягу і якості або інших послуг за програмами добровільного медичного страхування.

Договір добровільного медичного страхування повинен містити:

• найменування сторін;

• терміни дії договору;

• чисельність застрахованих;

• розмір, строки і порядок внесення страхових внесків;

• перелік медичних послуг, відповідних програм добровільного медичного страхування;

• права, обов'язки, відповідальність сторін та інші не суперечать законодавству України умови.

Договір ДМС вважається укладеним з моменту сплати першого страхового внеску, якщо умовами договору не встановлено інше.

У період дії договору ДМС при визнанні судом страхувальника недієздатним або обмеженим у дієздатності його права та обов'язки переходять до опікуна чи піклувальника, що діє в інтересах застрахованого.

Кожен громадянин, у відношенні якого укладено договір добровільного медичного страхування або який уклав такий договір самостійно, отримує страховий медичний поліс.

Страховий медичний поліс знаходиться на руках у застрахованого.

Добровільне медичне страхування співробітників є колективним добровільним медичним страхуванням.

Основна мета ДМС полягає в тому, щоб співробітники компанії мали можливість пройти нормальну діагностику, що забезпечує виявлення захворювань на ранній стадії, а також мати можливість лікуватися в нормальних умовах у кваліфікованих лікарів.

Починати треба з вибору страхової компанії. Вона повинна обов'язково мати ліцензію саме на право здійснення ДМС. Далі разом з фахівцями страхової компанії організація визначає медичні установи, де будуть обслуговуватися співробітники і перелік додаткових послуг, які там будуть надаватися. Після цього організація спільно з медиками складає програму добровільного медичного страхування та затверджує її як у свого керівництва, так і у керівництва страхової компанії.

Після узгодження програми організація разом зі співробітниками страхової компанії готує договір ДМС на ту кількість співробітників, які вважатимуться необхідними. Багато організацій поступово включають в ДМС спочатку керівний склад, потім - найбільш цінних співробітників, а потім, у міру фінансових можливостей, всіх інших.

Якщо вище керівництво організації серйозно зацікавлене в підтриманні належного здоров'я керівного складу організації, то крім вищезазначеної програми, можна, наприклад, щорічно проводити комплексний медичний огляд.

Як правило, на проведення таких обстежень зі страховою компанією укладається додатковий договір, або додаткову угоду до договору добровільного медичного страхування.

2. Страхування ренти і пенсій

Страхування життя поділяється на страхування капіталів та страхування рент. Різниця між ними полягає в тому, що при страхуванні капіталів метою є створення нових капіталів, а при страхуванні рент ідеться про використання вже існуючих капіталів зверненням їх у річні ренти.

При страхуванні рент (ануїтетів) страхова компанія пов'язує, як правило, виконання своїх обов'язків по дожиттю страхувальника (застрахованого) до певного віку або строку, визначеного в договорі страхування.

Страхування ренти передбачає, що страхувальник вносить до страхової компанії одноразово або розстроченими платежами певну суму, яку вона використовує для цілей інвестування. Після визначеного в договорі страхування часу (віку) страхувальник одержує певні виплати сам (якщо живий) або їх одержує особа, на користь якої укладений договір страхування (чи спадкоємці).

Договір страхування ренти може бути укладений як фізичною, так і юридичною особою. Фізичні особи можуть укласти договори страхування щодо себе або іншої особи. Основна вимога до фізичних осіб - це їх дієздатність. Стан здоров'я не оговорюється, і медичне огляд при укладанні договору страхування не проводиться.

Юридичні особи (підприємства, організації, установи) можуть укладати договори страхування стосовно своїх працівників.

Страхування ренти має на меті забезпечити страхувальникові звичний для нього матеріальний стан незалежно від змін, які пов'язані зі станом здоров'я, зменшенням або втратою працездатності, старістю. За допомогою різноманітних послуг, які можуть бути запропоновані страховиком у галузі страхування ренти, страхувальник (фізична особа) може забезпечити звичний матеріальний стан для рідних і близьких на випадок своєї смерті.

Договори страхування ренти відрізняються від інших договорів страхування тим, що страхова сума представляє собою ту суму, яку виплачуватиме страховик страхувальнику (застрахованому) частинами і періодично після настання певного часу (віку). Крім цього, страховик має виконувати свої обов'язки перед страхувальником (застрахованим) лише тоді, коли останній згідно з договором страхування виплатить всю суму внесків і не раніше ніж, наприклад, у разі змішаного страхування життя. При цьому обов'язок почати виплату певних сум може бути пов'язана з моментом закінчення виплати всіх обумовлених внесків. Але може бути встановлений і якийсь період між закінченням виплати внесків і початком виплати ренти.

Укладаючи договори страхування, сторони узгоджують питання про періодичність сплати страхових внесків. Страхувальнику може бути надане право сплатити внески за один раз або частками. При сплаті частками (періодичними платежами) - щомісячно, щоквартально або щорічно. Розмір страхових внесків залежить від багатьох факторів, і це ускладнює роботу страхової компанії з їх визначенням. До факторів, які при цьому необхідно врахувати, належать вік страхувальника (застрахованого), стать, періодичність сплати внесків і т.д.

Під час дії договору страхування страхувальникові надається право змінити розміри (збільшити або зменшити) виплат та їх періодичність. Крім того, при бажанні, з урахуванням умов страхування, він може розірвати договір та одержати викупну суму.

Як показує закордонна практика, існують різні види ануїтетів. Наприклад, у Великобританії ануїтети поділяються на строкові, з відстроченням виплат, тимчасові, гарантовані, ануїтети страхування спільного життя, індексовані ануїтети, ануїтети захисту капіталу.

До простих форм ануїтету відноситься строковий ануїтет. Він передбачає, що страховий внесок буде сплачений за один раз і за це страхувальникові (застрахованому) протягом усього його життя страхова компанія здійснюватиме щорічні виплати. Цей вид ануїтету користується популярністю в пенсіонерів, які мають намір забезпечити собі регулярні доходи.

Ануїтет з відстроченням виплат характерний тим, що виплати страховик здійснює з певної дати в майбутньому, тобто передбачається період відстрочки між укладенням договору страхування і виплатами. При цьому страхувальникові надається можливість сплачувати платежі одним внеском або регулярно протягом обумовленого періоду відстрочки.

Тимчасовий ануїтет передбачає, що в договорі між сторонами оговорюється конкретна дата, після якої договір припиняє свою дію (якщо до цього моменту смерть не настала).

Гарантований ануїтет являє собою строковий ануїтет, який не пов'язується із смертю клієнта і гарантується для мінімального періоду часу.

Ануїтет спільного життя має на меті забезпечити виплати одному з подружжя у пенсійному віці (тому, хто залишився живий). Після смерті страхувальника виплати можуть тривати в повному або у зменшеному обсязі.

Індексований ануїтет дозволяє зменшити вплив інфляції і підвищити цінність ануїтету. При цьому розмір початкових внесків нижчий порівняно з ануїтетом з фіксованим рівнем виплат.

Ануїтет захисту капіталу дорожчий, ніж строковий, і передбачає забезпечення гарантії клієнтові страхової компанії або його спадкоємцям одержати суму виплачених внесків повністю.

До найбільш поширених видів страхування рент належить страхування додаткової пенсії, призначене для захисту матеріальних інтересів громадян, зокрема, для стабілізації рівня їх життя.

Пенсійне забезпечення в більшості країн світу здійснюється за рахунок державних пенсійних систем (в межах соціального страхування), пенсійними фондами та страховими компаніями та іншими фінансовими організаціями.

У багатьох країнах пенсійне забезпечення громадян здійснюється приватними пенсійними фондами (наприклад, пенсійні фонди підприємств). Зацікавленість підприємств у розвитку приватного страхування пояснюється тим, що продумана пенсійна програма може сприяти зменшенню плинності найбільш кваліфікованих кадрів. Крім того, підприємство, яке робить внески на страхування пенсії своїх працівників, має пільги зі сплати податків.

Приватні пенсійні фонди найбільш розвинені саме в тих країнах, де недостатній розвиток одержали державні пенсійні системи. Виплати з приватних пенсійних фондів можуть значно перебільшувати розміри державних пенсій.

Пенсійні фонди мають значні кошти, які вони інвестують в акції, облігації, нерухомість.

Пенсійні фонди можна розділити на фонди із встановленими розмірами внесків і фонди із встановленими розмірами виплат. Фонди із встановленими розмірами внесків можуть бути накопичувальними, з виплатою прибутку й ощадні. Накопичувальні фонди створюються за участю роботодавців, які платять внески, встановлені у відсотках до заробітної плати працівників. Другий тип передбачає, що частина прибутку, на яку має право працівник, передається йому, а інша частина - у пенсійний фонд. Ощадні фонди створюються за рахунок коштів працівників, які самі роблять відрахування в пенсійний фонд, і роботодавців. Фонди із встановленими розмірами виплат можуть бути із встановленими твердими розмірами виплат протягом того часу, коли здійснюються внески в пенсійний фонд (рік, квартал, місяць); ставити розміри виплат залежно від кількості років і середнього заробітку за весь період роботи; ставити розміри виплат в залежності від числа років і середнього заробітку за кілька років.

Роботодавець, який має намір розробити пенсійну схему, може піти кількома шляхами. По-перше, він може виходити з того, що це буде самостійно керована схема із залученням консультантів-професіоналів. По-друге, повністю або частково передати пенсійну схему страховій компанії, яка, до речі, має певні переваги, оскільки саме страхова компанія може забезпечити фундаментальну захист, має більше адміністративного досвіду і більше можливостей для інвестування.

Пенсійне забезпечення може бути здійснене і шляхом купівлі індивідуальних страхових полісів у страхових компаній. На заході, наприклад, послугами приватних страхових компаній користується значна частина населення, незважаючи на те, що страхування пенсій є одним з найдорожчих видів довгострокового особистого страхування.

Договори страхування пенсій укладаються як індивідуально, так і з групою осіб.

Пенсійне страхування передбачає, що страхова компанія здійснює застрахованій особі виплати, які пов'язані з виходом на пенсію (страхування додаткової пенсії) або віком, установленим договором страхування. Відповідальність страхової компанії за договорами страхування додаткової пенсії може бути розширена за домовленістю сторін. Так, додатково до умов договору страхування додаткової пенсії страхова компанія може взяти на себе відповідальність здійснити виплати в разі настання нещасного випадку або смерті страхувальника (застрахованого). Страхова компанія може надати страхувальникові можливість укласти договір страхування на користь іншої особи.

Індивідуальні договори страхування додаткової пенсії укладаються з дієздатними громадянами з урахуванням їх віку та статі і незалежно від стану здоров'я. Час початку виплати додаткової пенсії може бути пов'язано як з настанням пенсійного віку, так і визначено за домовленістю сторін. Страхова сума обумовлюється при укладанні договору страхування. При її визначенні враховується розмір поточних виплат, які має здійснити страхова компанія. Крім цих основних виплат, у договорі страхування можуть бути передбачені й додаткові виплати, які являють собою наслідок участі страхувальника у прибутку страхової компанії. Страхувальнику надається право сплатити страхові платежі за один раз або періодичними внесками. Розмір страхових внесків залежить від страхової суми, від віку і статі страхувальника (застрахованої особи).

Додаткова пенсія залежно від змісту договору страхування може бути виплачена страховиком протягом життя застрахованого або протягом певного періоду. Але можливі випадки, коли застрахований не дожив до моменту виплати пенсії або одержував її лише протягом дуже малого періоду. У цих випадках відповідно до умов страхування страхова компанія або виплачує вигодонабувачу (спадкоємцям) певну кількість пенсій (визначається при укладанні договору страхування), або різницю між обумовленою кількістю пенсій і сумою, яка вже була виплачена застрахованому за його життя.

При укладенні договору страхування встановлюється порядок виплати пенсій (щомісячно, за кожен рік та інше).

Умовами договору страхування може бути передбачено, що за життя застрахованого він особисто отримує додаткову пенсію, а в разі його смерті - вигодонабувач, який визначений застрахованим, у повному обсязі додаткової пенсії, передбаченої для застрахованого, або в її частині довічно.

Умови проведення страхування додаткової пенсії можуть передбачати надання пільг страхувальникам. Так, після определеннго терміну страховик може надати страхувальникові можливість отримати позику під заставу накопиченого до часу звернення за позикою резерву.

Страхові компанії, які пропонують пенсійне страхування, як показує зарубіжний досвід, мають дуже великі страхові резерви.

Існуюча в Україні система пенсійного забезпечення громадян потребує докорінних змін, оскільки не відповідає сучасним вимогам. З огляду на це високий рівень пенсійного забезпечення в економічно розвинених країнах може стати основою для глибокого дослідження і використання накопиченого досвіду при удосконаленні пенсійної системи в Україні.

3. Організаційна структура страхової компанії (конкретний приклад)

Стратегія будь-якої компанії спирається на її організацію. У той час як стратегічне планування страхової компанії визначає, що саме компанія буде робити, які її цілі, завдання, організаційна структура визначає, яким чином розподіляються завдання і ресурси компанії.

Організаційна структура страхової організації - це формальні правила, розроблені її менеджерами для поділу праці та розподілу посадових обов'язків між працівниками, визначення норми управління і ліній супідрядності, а також для координації завдань організації.

Організаційна структура важлива тому, що дозволяє працівникам усвідомити своє місце в організації, завдяки чому вони можуть працювати разом для досягнення цілей компанії та отримувати задоволення від свого внеску в її діяльність.

Крім того, структура - це єдиний спосіб перейти від стратегічних планів до дії. Без структури неможлива координація дій співробітників і найкращі плани ніколи не зможуть бути виконані.

Загальні принципи формування організаційної системи (структури) керування страховою організацією передбачають створення центрів управління за двома основними ознаками - ієрархічним і функціональному.

Ієрархічна побудова центрів управління страховою організацією (вертикальна структура) передбачає виділення різних рівнів управління. В даний час найбільш поширені дво-або трирівневі структури управління, де перший рівень представлений апаратом управління страховою організацією в цілому, а наступні - службами управління окремими її структурними одиницями та підрозділами.

Функціональне побудова центрів управління страховою компанією (горизонтальна структура) засновано на поділі їх за функціями управління або видами діяльності. У рамках цієї системи носій функцій, тобто співробітник, отримує вказівки не від одного, а від ряду службовій драбині, одночасно про свою діяльність він інформує не однієї людини, а певне число співробітників, які працюють в тій же області. Але в рамках дисциплінарної відповідальності він підпорядковується лише одному начальнику.

Кожна вертикальна структура має певні канали реалізації владних повноважень та обміну інформацією. Розподіляючи завдання, повноваження та обов'язки, вертикальна структура формує систему співпідпорядкованості - напрями, за якими розподіляються владні повноваження між різними рівнями організаційної структури.

Найбільш проста і поширена система співпідпорядкованості називається лінійної організаційною структурою. У ній чітко визначено напрями реалізації повноважень від вищого рівня управління до нижчих. Тут право давати вказівки надається по відношенню до всіх нижчестоящим співробітникам і стосовно до всіх функцій, які вони здійснюють.

Більш складна система, відома під назвою лінійно-штабної організаційної структури, виникла в силу необхідності поєднувати спеціалізацію з управлінським контролем. В організації цієї форми чітко виражена підпорядкованість зверху до низу, але вона також включає в себе функціональні групи працівників (штабні органи), що перебувають під керівництвом адміністративного апарату. Вони доповнюють лінійну організаційну структуру, надаючи консультації та спеціалізовані послуги, але не входять до структури співпідпорядкованості лінійної організації. Інакше кажучи, вони не можуть давати вказівки іншим підрозділам організації.

Такі "штаби" існують в основному для:

• встановлення зв'язків з громадськістю;

• здійснення контролю за діяльністю підприємств, що належать цій страхової компанії, але не входять до її структури (дочірні фірми);

• здійснення робіт з планування;

• надання правових та податкових консультацій.

Потребам сьогоднішнього дня в найбільшій мірі відповідає функціональна структура, бо організації потребують системах координації та ділового спілкування між працівниками різних відділів на різних рівнях. Функціональна структура координує діяльність страхової організації, полегшуючи спілкування та обмін інформацією між відділами.

Без такої структури кожна проблема, кожне рішення і кожна одиниця інформації повинні були б подорожувати по щаблях вертикальної ієрархії, майже повністю ізолюючи відділи один від одного і паралізуючи діяльність компанії. З перерахованих структур функціональна структура більш гнучка, і більшість страхових компаній віддає перевагу саме їй.

На вибір організаційної структури управління впливають такі фактори, як:

• масштаби діяльності страхової компанії;

• обсяг і ступінь складності вирішуваних завдань;

• ступінь диверсифікації страхового бізнесу;

• організаційно-правова форма діяльності страхової організації та ін

Так, акціонерна страхова компанія включає, щонайменше, наступні рівні організаційної структури: загальні збори акціонерів, рада директорів, виконавчі органи (правління, дирекція), функціональні управління по основних видах страхової діяльності, що включають основні і допоміжні відділи.

Організація роботи центрального офісу страхової компанії будується найчастіше за функціональною ознакою. При цьому виділяється ряд структурних підрозділів, які відповідають за вирішення певних завдань, що стоять перед страховою компанією.

Секретаріат - постійний орган при раді директорів, президента і віце-президента страхової компанії для контролю виконання їх рішень. При секретаріаті працює група з зв'язків з громадськістю, у функціональні обов'язки якої входить інформування засобів масової інформації, громадських організацій про діяльність страховика, його благодійних заходах, організація прес-конференцій, презентацій тощо

Група радників-консультантів - постійно діючий дорадчий орган при керівництві страхової компанії, що складається з постійно працюючих та залучених спеціалістів для вирішення найбільш важливих питань діяльності страхової компанії.

Виконавчі дирекції - функціональні управління по основних видах страхової діяльності. Зазвичай виділяють виконавчі дирекції (управління відділи) особистого, майнового страхування, перестрахування, сервісного обслуговування (маркетингу), управління регіональною мережею, управління (відділ) кадрів, юридичний відділ, бухгалтерія та ін

Управління (відділ) особистого страхування здійснює роботу, пов'язану з розробкою, ціноутворенням і просуванням на ринок всіх видів особистого страхування.

Управління (відділ) майнового страхування здійснює аналогічну діяльність щодо покриття майнових ризиків і ризиків цивільної відповідальності.

У складі названих управлінь можуть існувати операційні відділи, відділи андеррайтингу, експертні групи, що займаються питаннями підготовки страхової документації, обліку договорів страхування, оцінки ризиків та розрахунку страхових резервів, оцінки збитку і організації виплат страхових сум і відшкодувань і т.п.

Управління (відділ) перестрахування і міжнародних відносин проводить роботу, пов'язану з передачею частини відповідальності страхової компанії по об'єктах страхування іншим страховикам, у тому числі й іноземним компаніям, з організацією взаємодії з останніми.

Фінансово-аналітичне управління (відділ) проводить роботу по організації ведення бухгалтерського обліку господарських операцій страховика, ведення його фінансової та статистичної звітності, з організації взаємодії зі службою зовнішнього аудиту, позабюджетними фондами, державною податковою інспекцією; займається питаннями поточного та перспективного планування діяльності страхової компанії, питаннями інвестиційної діяльності і т.п.

Управління (відділ) маркетингу займається питаннями, пов'язаними з дослідженням ринку, розробкою нових страхових продуктів, ціновою політикою страхової компанії, організацією просування страхових продуктів компанії на ринок, а також з організацією, координацією і раціоналізацією діяльності регіональної мережі страхової компанії і т.п.

Управління (відділ) кадрів здійснює роботу з добору, атестації, підвищення кваліфікації кадрів страхової компанії, раціоналізації їх чисельності.

Юридичний відділ забезпечує юридичне забезпечення діяльності страховика, пов'язане з виставленням претензій, представленням інтересів страховика в суді і арбітражі, розробкою внутрішніх нормативних документів страхової компанії та ін

Відділ андеррайтингу і виплат займається розробкою страхових програм, стандартних страхових продуктів, правил страхування, оцінкою страхового ризику при прийнятті на страхування, визначенням розміру збитку при страховому випадку, врегулюванням збитків та здійсненням страхових виплат.

Операційний відділ здійснює підготовку страхової документації, прийом і видачу стандартних полісів, облік договорів страхування.

Відділ продажів займається просуванням страхового продукту компанії (реклама, стимулювання збуту, особистий продаж, зв'язки з громадськістю), підготовкою комерційних пропозицій, укладанням договорів страхування тощо

Фінансово-економічний відділ проводить роботу по організації ведення бухгалтерського обліку господарських операцій компанії, його фінансової та статистичної звітності, взаємодії зі службою зовнішнього аудиту, позабюджетними фондами, державною податковою інспекцією, і ін; займається питаннями поточного та перспективного планування діяльності страхової компанії, питаннями інвестиційної діяльності страховика.

Господарська служба організовує ведення господарської діяльності страховика.

Сьогодні загальна структура страхової компанії «ТАС» поділена на чотири блоки:

• Front Office:

• Агентська мережа

• Департамент по роботі зі страховими посередниками

• Департамент альтернативних продажів

• Управління маркетингу

• Middle Office:

• Департамент інформаційних технологій

• Департамент клієнтського сервісу

• Управління підтримки клієнтів

• Back Office:

• Фінансовий відділ

• Бухгалтерія

• Відділ актуарних розрахунків

• Супровід діяльності:

• Юридичне управління

• Управління персоналу

• Департамент безпеки та організаційного забезпечення

Авто-Комбі - (англ. auto-combe) вид страхування засобів транспорту, включає комбінацію об'єктів страхування: водія та пасажирів на випадок смерті та інвалідності, транспортний засіб, багаж, що знаходиться в ньому. Страхування проводиться на період експлуатації транспортного засобу. Проводиться або з використанням франшизи або без неї.

1. inder) предварительное соглашение о намерениях между страхователем и страховщиком, фиксирующее желание сторон заключить в последующем полномасштабный договор страхования, после чего биндер заменяется на страховой полис. Біндер - (англ. b inder) попередню угоду про наміри між страхувальником і страховиком, що фіксує бажання сторін укласти в подальшому повномасштабний договір страхування, після чого біндер замінюється на страховий поліс. Біндер полягає у специфічних випадках, коли врегулювання фінансової частини договору вимагає особливих умов.

2. Викупна сума - виплачується страхувальникові частина суми з резерву внесків за договором довгострокового страхування життя на день припинення сплати місячних страхових внесків. Якщо страхувальник у період дії договору припинив сплату місячних внесків, договір втрачає силу, але він має право на отримання частини накопичився резерву внесків за договором за минулий період страхування.

3. Дисконт - знижка при повторному страхуванні, яку можуть отримати страхувальники, які протягом певного періоду часу не допускали виникнення страхових випадків.

4. Подвійне страхування - страхування одного і того ж об'єкта від одних і тих же ризиків у кількох страховиків. При подвійному страхуванні можливі випадки перевищення загальної страхової суми над реальною вартістю застрахованого майна, і, відповідно, безпідставного збагачення страхувальника. Тому при подвійному страхуванні. страховики завжди несуть відповідальність у межах страхової вартості об'єкта. Законодавства ряду країн містять спеціальні обмежувальні норми щодо подвійного страхування.

5. Завдання

состоит из двух частей - основной части Т _o и рисковой надбавки Т _p : Нетто-ставка T _n складається з двох частин - основної частини Т _o і ризикової надбавки Т _p:

= Т _o + Т _p Т _n = Т _o + Т _p

_o соответствует средним выплатам страховщика, зависящим от вероятности наступления страхового случая q, средней страховой суммы S и среднего возмещения S _в . Основна частина нетто-ставки Т _o відповідає середнім виплатам страховика, які залежать від ймовірності настання страхового випадку q, середньої страхової суми S і середнього відшкодування S _ст. Основна частина нетто-ставки страхової суми розраховується за формулою:

q – вероятность наступления страхового случая равна отношению количества спортсменов, которые травмируются ежегодно к количеству спортсменов в регионе, т.е: У нашому випадку q - ймовірність настання страхового випадку дорівнює відношенню кількості спортсменів, які травмуються щорічно до кількості спортсменів у регіоні, тобто:

Розрахуємо основну частина нетто-ставки:

грн.

Розрахуємо ризикову надбавку. Оскільки гарантія безпеки кожної страхової компанією визначається довільно, то нехай y = 0,95, тоді з таблиці а = 1,645. У нашому випадку страхова компанія планує охопити 30% страхового поля, значить n = 200 * 30% = 60. Розрахуємо ризикову надбавку за формулою:

грн.

Нетто ставка з 100 грн. страхової суми з урахуванням коефіцієнта відставання складе:

_n = (Т _o + Т _p ) * 0,85 = (7,96 + 3,7) * 0,85 = 9,91 грн. Т _n = (Т _o + Т _p) * 0,85 = (7,96 + 3,7) * 0,85 = 9,91 грн.

Список використаної літератури

1. Архипов А.П., Гомеля В.Б. Основи страхової справи: Навчальний посібник.-М.: Маркет ДС, 2002

2. Ахмедов С.А., Рахманов Ф.П. Оцінка якості послуг закладів охорони здоров'я в умовах страхової медицини / / М.: ІСЕПН РАН, 1997.

3. Введення в страхування. Підручник / За ред. В. В. Шахова .- М.: Фінанси і статистика, 2005. - 304 с.

4. Гвозденко О.А. Страхування: навч .- М.: ТК Велбі, Вид-во Проспект, 2006 .- 464с.

5. Гомелля В.Б. "Основи страхової справи" методичний посібник, Москва, МЕСИ, 2000р.

6. Клоченко А.П., Пилов К.І. Основи страхового права: Навчальний посібник. - Ярославль: Норд, 2002

7. Основи страхової діяльності: Підручник для вузів / Під ред. Т. А. Федорової .- М.: Изд-во БЕК, 2002.-346 с.;

8. Шахов В.В. Страхування: Підручник для вузів. -М.: ЮНИТИ, 2000