До питання про культ Пушкіна на Русі швидкі замітки

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Михайло Безродний

Питання, чи не є Пушкін новий російський святий, виник наприкінці минулого століття у простолюддя, c здивуванням спостерігав за розмахом почестей, воздававших поетові: «Що ж це, святий что-ли новий? Чому призначений до нього на могилу панський з'їзд? »1;« За що ж йому, святий він, чи що? »2.

Автор монографії, присвяченій рецепції Пушкіна в Росії, відповідає на це питання ствердно і у розділі «The Elevation of Pushkin to Sainthood» пише: «The phrase" the sun of our poetry "conjured up the lives of Russian princely saints. When Aleksandr Nevskii had died, for example, the Metropolitan Kiril told the people, "My dear children, you should know that the sun of the Suzdalian land has set". Similarly, the widow of Dmitrii Donskoi bewailed his passing with the words, "O my Sun, thou hast set too early". Odoevskii's use of a hagiographic trope in connection with Pushkin's death signaled that the poet was to be viewed as a saintly sufferer, a strastoterpets »3. Ця думка заслуговувала б уваги, будь уподібнення небіжчика зайшло сонце саме агіографічним, а не взагалі фольклорним і літературним тропом, і будь названі князі канонізовані саме як страстотерпці. Довільність останнього допущення, схоже, дослідника бентежить, так що він пропонує іншу паралель: «I would like to suggest that the model for poeticizing Pushkin's duel was" The Martyrdom of Boris and Gleb "» 4 - якесь спостереження вражає скоріше сміливістю, ніж влучністю. Довільним представляється та головна теза дослідника - про те, що росіян вбачають у Пушкіна страстотерпца5, тобто мученика, що зазнав страждання в ім'я Христове і беззлобно прийняв смерть від рук одновірців.

«До початку ХХ ст., - Пише інший вчений, - можна стверджувати, сформувалася народна версія національного культурного міфу про Пушкіна. Специфіка її до цих пір не прояснена і не усвідомлена наукою »6. Комізм цього простодушного визнання (народна версія, зрозуміло, існує, причому майже століття, а ось в чому вона полягає, на жаль, незрозуміло) відображає розгубленість перед об'єктом, понятим як ціле. Втім, не можна не віддати належне прагненню розчленувати загадковий об'єкт і описати окремі його частини. Так, на основі аналізу матеріалів, видобутих у 1897-1980 рр.. шляхом опитування селян, був зроблений висновок про існування в народній свідомості трьох версій пушкінського образу: героїчна особистість, святий і демонологічний персонаж7. Наведені приклади, проте, завзято чинять опір такої систематизації, та й обсяг їх явно недостатній для скільки-небудь серйозних обобщеній8. Примітно, нарешті, що ряд залучених до аналізу записів говорить не стільки про мужичка-богоносця, скільки про панів-богошукачам. Так, селянський розповідь про лазню в Тригорському - «Приїжджі з міст все дивилися ту лазню. Від лазні трісочки відламували, в хусточку загорнутий і везуть - пам'ять Пушкіна »9 - свідчить, звичайно, не про народному, а про інтелігентському шанування реліквій (напередодні століття смерті поета).

За ознайомленні з такого роду записами й дослідженнями можна з упевненістю сказати лише, що наприкінці 19 - початку 20 ст. спостерігалися факти знайомства селян з ім'ям, творами та біографією поета і що його образ іноді, дійсно, наділявся рисами надприродними, проте не мав такою стабільністю і популярністю, щоб мало сенс зіставляти його, скажімо, з Ільею-пророком або лісовиком. Ще й у 1920-і рр.. ім'я Пушкіна - до збентеження краведа - нічого не говорило навіть селянам, проживання в пушкінських местах10. Інакше йшла справа в містах: вже в 1880 р. ім'я поета було досить відомим, щоб бути присвоєним горілці, цигарок та іншим товарам підвищеного спроса11. Записи 1920-х рр.. свідчать про відносно стабільному побутування в московських низах історій про Пушкіне12. І тут поет часом постає фігурою виняткової, але все ж не сакральної і не демонічною.

Зростання масової популярності пушкінського імені супроводжувався, схоже, не його шануванням, а перетворенням в загальне. Вже в кінці 19 ст. для грамотного простолюду слово «пушкін» служить позначенням літератора взагалі. Аж до теперішнього часу широко демонструється наступний фокус: пропонується відреагувати першою асоціацією на поняття «поет», «фрукт», «частина обличчя» - і після того, як відповіді пролунали, пред'являється заздалегідь складений список: «Пушкін», «яблуко», « ніс »- всі відповіді виявляються предугадани13. Процес перетворення в апелятив, однак, зайшов ще далі: ім'я Пушкін зробилося аналогом поняття "хтось інший, а не ти" 14 (в оборотах типу «А платити хто буде, Пушкін?» 15), тобто ізофункціональним анонімному «дяді», приреченому за всіх віддуватися (пор.: «А уроки за тебе дядько буде робити?").

Отже, формула «священне для всіх російських ім'я Пушкіна» виявляє свою неповну спроможність: квантор спільності робить це висловлювання неістинним. «З'їзд на пушкінську могилу» був і, мабуть, залишається виключно «панським» заняттям. Міркувати про причини, раз у раз спонукають культурну еліту оголошувати свої смаки загальнонародними, нудно та й немає потреби. Цікавіше обговорити деякі типові механізми «панської» канонізації Пушкіна. Почнемо з найпростішого. У книзі «Сенс творчості» Бердяєв, вказуючи на факт приналежності двох сучасників - Пушкіна і Серафима Саровського - до «різним битіям», міркує: чи не краще було б «для цілей Промислу Божого», якщо б замість одного святого і одного генія у нас було б два святих: «святий Серафим в губернії Тамбовської і святий Олександр в губернії Псковської»? Ні, не краще, заявляє Бердяєв (від імені Промислу Божого), адже «геніальність Пушкіна перед Богом дорівнює святості Серафима Геніальність є інший релігійний шлях, рівноцінний та равнодостойний шляху святості» 16. Булгаков у ювілейній промові 1937 журиться: «... Як міг він не чути про преподобного Серафима, свого великого сучасника? Як не зустрілися два сонця Росії? », Але приходить до заспокійливого висновку:« Очевидно, не на шляхах історичного, побутового і навіть містичного православ'я пролягала основна магістраль його життя, долі його. Йому був притаманний свій особистий шлях і особливий спадок, - предстояння перед Богом у служінні поета »17. Інакше кажучи, постулюється наявність ще одного, на додаток до історичного, побутового і містичного, типу православ'я - треба думати, світського. Користуючись тією ж діалектикою, Карташов в ювілейній промові скаже про «світський Євангелії», «світської біблії народів» і «світської канонізації» 18.

Такий хід міркувань, запропонований глашатаями нової свідомості. Новітнє релігійна свідомість рушило з цього шляху не вагаючись. Розуміння святості як заслуги перед народом спонукало у 1998 р. нижегородського губернатора виступити з пропозицією: з нагоди 200-річчя Пушкіна прічесть його до лику православних святих. (Патріарх, проте, не підтримав це клопотання, і комісія патріархії з канонізації люб'язно повідомила журналістам, що кандидатура Пушкіна не відповідає поставленим требованіям19.) Намітилася, нарешті, тенденція і до нового розуміння святості - як спадкового завдатку або ознаки: у 1998 р. світ побачив монументальна праця «Тисячолітнє дерево Пушкіна: Коріння і крона: Книга генеалогічних етюдів ...», на якімсь дереві, ошатному, як різдвяна ялинка, в числі родичів і свояків поета представлено сорок православних святих.

Свідомість естетичне, не задовольняючись перспективами світської канонізації Пушкіна, обожнює його. Якщо у повсякденній промові пушкінське ім'я стає апеллятівом, то в поетичній воно нерідко табуируется. Першим був, ймовірно, Жуковський («Він лежав без поруху, як ніби по тяжкій роботі ...»), проте повною мірою цей прийом освоюється в 20 ст. - Можливо, під впливом символістської практики табуювання сакральних імен. Поетична Пушкініана тяжіє до структури загадки: субститутом імені поета найчастіше виступає займенник «він», яке при цьому виділено своєї початкової або фінальної позицією в тексті. У найпростіших із загадок ім'я, неупомінаемое в тексті, присутня в заголовку: «Дорога Пушкіна» Ростовського, «Смерть Пушкіна» Сирина, «До портрета Пушкіна» Твардовського, «Пам'ятник юнакові Пушкіну» Різдвяного та ін вишукано виглядають винесення в заголовок не антропоніма, а топоніма («У Царському Селі» Ахматової) або хрононіма («29 січня 1837 - 1937 рр..» Міліч, «27 травня 1836» Ходасевича, «1837» Булич). Всього ж затейливее загадки, відгадки яких заховані в тексті: «Підлесник» Шенгелі, «Поетові» Ладинського, «Ім'я» і «Безсмертя» Антокольського, «" O, якщо правда, що в ночі ..."» Адамовича, «Я народився в Москві. Я диму ... »Ходасевича,« Біля пам'ятника »Маршака та ін Роль підказки при цьому виконують штрихи пушкінського портрета, обривки цитат і біографічні ремінісценції, як правило, пов'язані з дуелью20. Найбільш рельєфно структура і модальність загадки явлені у віршах Колосовського: «Він був великий дворянин / І прославився тут на весь світ, / Як Пожарський і Мінін, / Також і справжній поет. / Звичайно, він відомий вам, / Це був Пушкін сам! ».

У прозі прийом табуювання імені використовується теж (така, наприклад, перша частина розповіді Антокольського «Друге Болдіно»), хоча, природно, рідше. Що ж до творів драматичних, то тут, як відомо, в хід йде табуювання іншого роду - згадка якоїсь особи без появи його на сцені. Тим самим профанне очікування - вироку чи невидимою княгині Марії Алексевни, прибуття чи Справжнього Ревізора та Godot - підноситься до священного трепету перед «коемуждо за справою його». Посиленню статусу внесценіческіх персонажа на свій лад сприяла російська цензура. Зображати християнських святих на сцені не допускалося, через що, наприклад, «Чудо святого Антонія» йшло в Театрі Комміссаржевской під назвою «Чудо мандрівника Антонія». А містерію К.Р. «Цар Юдейський» заборонили до постановки і незважаючи на те, що головний її герой показаний не був. Прийнято вважати, що, пишучи п'єсу «Олександр Пушкін», Булгаков запозичив у К.Р. цю ідею. Гіпотеза про вплив представляється необов'язковою (чому - стане ясно з подальшого викладу), але, як би там не було, зробивши Пушкіна внесценіческіх персонажем (точніше, позбавленим реплік і показаним мигцем), Булгаков сакралізував цей образ і пішов цензурному приписом, що втратив силу в епоху войовничого атеїзму.

«Was entbloesst die Anatomie des Kultes deutlicher als die gegen ihn gerichteten Schlaege?» 21. Спробуємо проаналізувати відомий пасаж з маніфесту футуристів: «Кинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого та ін. та ін. з пароплава сучасності. Хто не забуде свого першого кохання, не дізнається останньою ». Скидання з пароплава сучасності - жест, що повторює повалення Перунова кумира у Дніпро, а заклик забути свою першу любов - заперечення тези «Тебе ж, як перше кохання, / Росії серце не забуде !..», який сходить до Відкр. 2: 4. Інакше кажучи, футуристи розправляються з Пушкіним як з божеством гетерогенним - разом поганським і хрістіанскім22.

Нещодавно було висунуто припущення, що рядки «Перегук пароплава / С пароплавом далеко» у вірші «Пушкінському Дому» відбивають реакцію Блоку на футурістскій заклик «кинути Пушкіна з пароплава сучасності», про якімсь призов Блок згадав зважаючи відновилися атак на Пушкіна23. Спостереження це саме по собі, може бути, і не дуже вдало (футуристских формулу Блок згадував у 1921 р. не зі словом «пароплав», а зі словом «корабель»), проте в ньому вірно схоплена така особливість блоковского вірші, як уявність пейзажного реалізму. Текст «Пушкінському Дому» будується не стільки на реаліях (невська навігація починалася, зрозуміло, не з «дзвонами льодоходу»), скільки на символах: Мідний Вершник, Площа Сенату, Сфінкс. Про символічному потенціалі перших двох говорити годі; що ж стосується Сфінкса, то до перерахованих конотаціям цього образа24 хотілося б підключити - у зв'язку з мотивами «загадковості» і «африканської» Пушкіна - футурістскій теза про «гіерогліфічності» («Академія та Пушкін незрозуміліше гіерогліфов» ), образ «мумії» з обігу Маяковського до Пам'ятника і, нарешті, кліше пушкінської «сонячності».

Уподібнення Пушкіна сонцю в 20 ст. стає ритуальним: «Кому - бути сонцем. Ім'я - Пушкін »(Бальмонт);« Любов! Росія! Сонце! Пушкін! »(Северянин);« Ти геній, сонце, Цар-поет! »(Арський);« Сонце Поезії Руської - зійшло! »(Нелідова-Фівейська і Голохвастов);« У країні, де кров'ю злочинів / Весь образ минулого залитий , / Лише твій великий, світлий геній / Крізь морок тяжких миттєвостей / Ще сяє й горить »(Троцька) та ін Ця метафора реактивує у віршах Мандельштама (« Сяяло сонце Олександра »,« І вчорашнє сонце на чорних ношах несуть ») і в промовах 1921 р., протиставляють Пушкіна силам мороку: Блок говорив про «похмурих іменах» історичних діячів, Ходасевич - про «затьмареннях пушкінського сонця».

Фінал промови Ходасевича - «ми умовляється, яким ім'ям нам аукатися, як нам перегукуватися в насувається темряві» - як відомо, успадковує блоковскім (з «Пушкінському Дому») мотивами: відходу «в нічну темряву» і звернення до Пушкіна як до заступнику (« Дай нам руку в негоду »). Ці мотиви, у свою чергу, ймовірно, представляють собою відповідь на вірш Мережковського «Діти ночі», у якому тим же чотиристопним хореєм і від імені «ми» повідомлялося: «Спрямовуючи наші очі / На блідніє схід, / Діти скорботи, діти ночі, / Чекаємо, чи прийде наш пророк », а в фіналі цей пророк іменувався сонцем:« Діти мороку, сонця чекаємо ». Мова йде про сонце «Третього Заповіту». Цим сонцем у поетичному заповіті Блоку виявляється Пушкін. Якщо відвідування Пушкінського Будинку в 1916 р. залишило у Блоку відчуття «мудрості, холоду і порожнечі державності» 25, то в 1921 р. він побачить у цьому закладі останній оплот культури, храм світлоносного бога і заступніка26.

На закінчення варто навести приклад, що демонструє сумісність описаних механізмів обожнювання поета. Мова йде про п'єсу Боцяновского «Наталі Пушкіна», що вийшла окремим виданням у 1912 р. в Петербурзі і тоді ж поставленої. П'єса має підзаголовок «Жриця Сонця»: у такому вбранні Наталія Пушкіна з'являється на початку п'єси на маскараді. Цікаво і те, що сам Пушкін на сцені показаний лише одного разу і без реплік27.

Примітки

1 Цит. за.: Анненкова А.А. Відображення особистості А.С. Пушкіна в народній свідомості / / Пушкін і сучасна культура. М., 1996. С. 185.

2 Цит. по: Мейлах Б.С. Пушкін у сприйнятті та свідомості дореволюційного селянства / / Пушкін: Дослідження і матеріали. Л., 1967. Т. 5. С. 107.

3 Debreczeny P. Social Functions of Literature: Alexander Pushkin and Russian Culture. Stanford, 1997. P. 224.

4 Ibid. P. 227.

5 Втім, сучасні західні відомості про цю категорію православної святості, здається, взагалі відзначені деякої приблизністю; так, в недавно вийшов довіднику повідомляється, що страстотерпці «czеsto koесycie w klasztorze» (Romaczuk Sz. Страстотерптство / / Mentalno rosyjska. Katowice, 1995. S . 93).

6 Повернення в світ поговору («Панночка-селянка» в народних переказах) / Публ. О.Р. Миколаєва / / Легенди та міфи про Пушкіна. СПб., 1995. С. 297.

7 Анненкова А.А. Указ. соч.

8 Чому, ймовірно, в якості джерел залучені «запису» Шергіна і Гейченко, що дають разом до чверті всіх прикладів.

9 Анненкова А.А. Указ. соч. С. 190.

10 Там же. С. 185.

11 Див: Михайлова Н.І. «Шоколад російських поетів - Пушкін» / / Легенди та міфи про Пушкіна. СПб., 1995. С. 293-294.

12 Див: Московські легенди про письменників / Записи Є.З. Баранова; вступ. ст., підгот. тексту і приміт. В. Боковий / / Особи: Біографічний альманах. М., СПб., 1994. Вип. 4. С. 288-338.

13 Існування пушкінського імені як і власного, і загального, а також явища, що виникають в силу цього подвійного статусу, - все це гідно окремого обговорення. Тут хотілося б звернути увагу лише на практику підшукування соіменних («соморфемних») Пушкіну об'єктів масового культу. Cм., Напр., Присвячену ювілею Алли Пугачової замітку «Пу ...- наше все!» (Ітогі. 20.04.1999) або іронічне визнання «Так хто / Ваш улюблений поет / Пушкін / і Вінні-Пух» (Некрасов В. Вірші з журналу. М., 1989. С. 36.), а також розвиток останнього мотиву в «Пушкінінане» Гецевіча: «Пушкін - справа / Пушкін - зліва / А народну стежку / проторував Некрасов Сева / прямо до пам'ятника Пу» (Нова литературное обозрение. 1994. № 6. С. 188).

14 Неточним представляється тлумачення "невідомо, хто, бог його знає, хто" (Єлістратов В. С. Словник московського арго. М., 1994. С. 387).

15 Перший відомий нам випадок фіксації цього обороту - кінофільм «Веселі хлопці» (1934).

16 Бердяєв Н. Філософія свободи. Сенс творчості. М., 1989. С. 391-392.

17 Лик Пушкіна: Речі, читані на урочистому засіданні Богословського інституту в Парижі. Paris, 1938. С.14-15.

18 Там же. С. 31, 36, 37.

19 Див: Перехрестя Росії. 31.07.1998; Дело. 31.07-6.08.1998; Час. 8.08.1998. Треба сказати, що православна церква веде себе в цьому питанні дуже послідовно. Так, коли минулого року лікеро-горілчане підприємство «Псковалко» намірився випустити горілки «Олександр Невський», «Довмонт» і «Пушкін», то перші дві назви викликали заперечення Псковської єпархії (див: Сегодня. 27.12.1998). За наявними даними, ці заперечення не були враховані.

20 Останній мотив, до слова сказати, особливо цінуємо - іноді як спосіб введення теми стигматизації; при цьому готовність відчути себе мішенню Дантеса переживається не тільки текстуально («Мені здається, він цілиться в мене ...» - Дорізо; «Комсомольцю здається крізь сон , / Що стоїть біля Чорної річки він »- Свєтлов), а й біографічно (дуель Волошина та Гумільова відбулася біля Чорної річки, а дуель Анісімова та Пастернака була призначена на 29 січня).

21 Stammloser M. Erscheinungsformen des Kultes: Einfuehrung in eine hermeneutische Betrachtungsweise der Problematik. Zieghorn, sa Bd. 1. S. 957.

22 «Двовір'я» відзначені і сучасні пушкінські культи, про що свідчать приклади, що наводяться в кн.: Епштейн М.М. Нове сектантство: Типи релігійно-філософських умонастроїв в Росії (70-80 рр.. ХХ ст.). [М.], 1994.

23 Лекманов О. «Перегук пароплава з пароплавом далеко» (До питання про літературну еволюції). Робота відома нам у рукопису.

24 Див: Ронен О. «Росія - Сфінкс» / / Новое литературное обозрение. 1996. № 17. С. 420-431.

25 Блок А. Записники. 1901-1920. М., 1965. С. 305.

26 задуману як «літературний мавзолей» (Временник Пушкінського Дому. 1913. С. XVII), Пушкінський Дім з часом перетвориться в щось на зразок вищого законодавчого органу в питаннях віровчення і релігійної практики і візьметься здійснювати державний контроль за відправленням культу Пушкіна, стежачи за чистотою обох першоджерел - Писання і Передання, встановлюючи канони текстології та межі тлумачення. Але це буде потім, а в 1921 р. Пушкінський Дім сприймається Блоком не як Синод, а як анти-Синод. Вірш закінчується рядками «З білою площі Сенату / Тихо вклоняюся йому». Це означає, що мовець стоїть обличчям до Пушкінського Будинку (перебував тоді на Університетській наб., 5), тобто, власне, відвернувшись від будівлі Синоду.

27 У відсутності Пушкіна на сцені один з критиків угледів прояв авторського такту (Біржові відомості. 9.10.1912), інший - результат цензурного заборони (Російське слово. 9.10.1912). Користуємося нагодою висловити вдячність Марині Бобрик та Аллі Лапідус за цінні консультації.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
38.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Пушкін а. с. - Розмірковуючи про прозу пушкіна. проза пушкіна. думки про прозу пушкіна
Спірні питання хрещення Русі
Швидкі алгоритми сортування
Питання честі і моралі в повісті АС Пушкіна Капітанська дочка
Спірні питання ранньої історії Київської Русі
До питання про використання інформації про діяльність деструктивних культів і сект
Про композиції Творимо легенди ФСологуба до питання про роль алхімічних ремінісценцій в організації
Демокрітіческіе замітки
Замітки по російському словообразованию
© Усі права захищені
написати до нас