Аналіз вірша А. С. Пушкіна «».
До Чаадаєву.
Цей вірш відноситься до 1818 року, а опубліковано в 1829 без відома Пушкіна, хоча до цього одержала популярність в рукописних списках. Присвячено Петру Яковичу Чаадаєву, одному з друзів Пушкіна.
Тема вірша - зміна свідомості людей, пробудження громадянського почуття. Стилістичне новаторство Пушкіна полягає в поєднанні інтонації любовної та громадянської лірики: мовою любові ведеться мова про громадянську ліриці. Перші 5 віршів як ніби про кохання, а далі вірш набуває громадянське звучання. У середині вірша цивільний ентузіазм ліричного героя порівнюється з томлінням закоханого, а очікування свободи з побаченням. Композиційно вірш можна розділити на 3 частини: про минуле, громадянські почуття ліричного героя в даний момент, заклик вірити у наступ волі. Кульмінацією вірша є порівняння громадянських почуттів з любов'ю і заклик вітчизні присвятити «душі прекрасні пориви». У фіналі та ж тема, що і на початку вірша - пробудження від сну, тільки пов'язана вона з цілим народом («Росія вспрянет від сну»), тобто отримує цивільне, соціальне звучання.
Вірш написано чотиристопним ямбом, рима перехресна. Для того, щоб передати думки й почуття ліричного героя автор використовує тему любовної лірики (побачення, ловлення, надія ...) прості й розгорнуті, епітети (влада фатальна), крім того, Пушкін вживає ритмічні вигуки, інверсії, звернення. Пропозиції та віршовані рядки часто не збігаються - виникають ритмічні паузи, що затримують увагу слухача, читача. Інтонація вірша змінюється від ліричної до патетичної.