Михайло Опанасович Булгаков народився в Києві, в багатодітній сім'ї викладача Духовної академії. Він був старшим сином. Рано - коли йому виповнилося шістнадцять років - втратив батька.

Батьки прагнули прищепити дітям християнський спосіб думок. У родині по неділях вголос читали Біблію, у свята неодмінно відвідували церкву. У дев'ятнадцять років старший син, до того часу надійшов на медичний факультет Київського університету, в запеклих суперечках з рідними засвідчив своє невір'я. Пізніше, після трагічний подій російської історії, він наново повернувся до якось вирішеним в юності питань. Тому свідчення - його роман.

Перша світова війна застала Булгакова на старших курсах університету. Випущений разом з іншими студентами - медиками достроково, він працював у госпіталях прифронтової смуги, де займався головним чином ампутацією рук і ніг. Бути може, хірургічна практика і визначила невластиву російському інтелігентові ХХст. твердість, рішучість його характеру.

Восени 1916р. Булгаков відправився в сільську глушину Смоленської губернії в село Нікольське. Він був єдиним лікарем на багато десятків верст - одночасно хірургом, терапевтом, акушером, педіатром. Приймаючи, деколи по сотні селян, з'їжджаються на конях з усієї округи, роблячи операції, молодий лікар розумів: він, тільки він відповідає за привезеного до нього людини.

За два роки лікарської практики Михайло Булгаков добре пізнав той народ, до якого належав. У «Записках юного лікаря» (книзі, розпочатої ще у Микільському) народ показаний без звичайного для російської інтелігенції схиляння, народженого почуттям провини за надто довгий кріпосне право. Ставлення Булгакова до народу ближче всього до Чеховському. Це погляд лікаря, тверезо бачить темряву селян, їх неуцтво і агресивну підозрілість до «освіченим», але одночасно твердо усвідомлює свій обов'язок - лікувати їх і просвіщати.

Іноді відносини «юного лікаря» з народом беруть зворушливі форми. Врятована від неминучої, здавалося, смерті дівчина, одужавши, «обвис на милицях, розгорнула пакунок, і випало сніжно - білий рушник з природність червоними вишитими півнем. Так ось що він ховала під подушку на оглядах. Те-то, я пам'ятаю, нитки лежали на столі.

МТК № 309

з літератури

На тему:

... Так хто ти, нарешті?

- Я - частина тієї сили, що вічно

хоче зла і вічно чинить благо.

Гете. «Фауст»

Виконала: студентка 14 групи

Рязанцева Оксана

2001 рік.

- Не візьму, - суворо сказав я і навіть головою замотав. Але у неї стало така особа, такі очі, що я взяв ... »

Саме досвід щоденного спілкування з селянами допоміг йому в 1917р. не піддатися ілюзії, якої піддалися багато: зметуть самодержавство, і все буде добре - «хто був нічим, той стане всім».

Булгаков знав - революція в Росії неминуче призведе до того, що Пушкін в «Капітанської дочці» визначив як «російський бунт, безглуздий і нещадний», а її руйнівні наслідки для країни будуть воістину жахливі.

Падіння монархії в кінці лютого 1917р. стало для Булгакова несподіванкою: гуркіт революційної грози, що прокотилися по Петрограду, глухли в далеких кутах Росії. А через півроку в Смоленську губернію прийшло повідомлення про Жовтневий переворот. 31 грудня 1917р. Булгаков писав сестрі: «Нещодавно в поїздці до Москви і Саратов мені довелося бачити на власні очі те, що я не хотів би більше бачити. Я бачив, як натовпи людей б'ють скло у поїздах, бачив як б'ють людей. Бачив руйнування і обгорілі будинки в Москві ... Бачив голодні хвости у крамниць, зацькованих і жалюгідних офіцерів ... ».

Булгаков був у Москві після жовтневих боїв 1917р., Коли юнкери захищав місто від робітничих дружин, очолюваних більшовиками. Він писав сестрі «про кров, що ллється і на півдні, і на заході і на сході, і про в'язницях», - «все на власні очі бачив і зрозумів, що сталося».

Булгаков виявився одним з тих, хто на власні очі, широко відкритими очима, побачив трагедію своєї країни. Він зрозумів, що Росія чекають випробування гірші, ніж ще не закінчилася світова війна: роки і роки братовбивства.

На початку 1918р. Булгаков повернувся до рідного Києва і за півроку пережив там не менше десяти зміни влади. Заробляв на життя приватною практикою. Насилу уникав мобілізації в армію то при петлюрівців, то при більшовиках. Мабуть, тому ж або наступному році йому довелося бути присутнім при якихось стратах. Потрясіння від мимовільного співучасті (так він вважав) у вбивстві залишило незгладимий слід у його творчості.

У нього виник постійним мотив провини, який найповніше розгорнуто в особистості чи не самого складного і яскравого героя роману «Майстер і Маргарита» - Понтія Пилата.

В кінці серпня 1919г. більшовики, залишаючи під натиском Білої армії Київ, спішно розстрілювали сотні заручників, після них поглядам киян відкривалися страшні картини. Це зміцнювало резолюція Булгакова чинити опір перемозі влади більшовиків у Росії. Мобілізований білими, він як військлікаря відправився на Північний Кавказ. Звичайно, Булгаков вважав за краще б фронту приватну практику лікаря і письмовий стіл літератора. Але Біла армія були його армією: у ній були люди його кола, друзі, знайомі, в її лавах опинилися з перших же днів його молодші брати.

У сім'ї професора Духовної академії монархічний лад є природним для Росії чином правління. Булгаков болісно переживав усе, що відбувається. Після кровопролитної війни його батьківщина, замість того, що ми разом з європейськими країнами «зализувати рани», виявилася вкинута у ще більш кровопролитну громадянську війну. У першому друкованому виступі - газетній статті «Прийдешні перспективи» - Булгаков з надзвичайною проникністю передбачив, що Росії доведеться дуже і дуже довго платити за національну провину. Всю відповідальність за те, що трапилося автор покладає на власний народ, суворо звинувачуючи його за податливість до «обдурювання» політиками - божевільними і авантюристами.

Провина »і« розплата »стануть головними мотивами його творчості. Важкого і довгому шляху «улюбленої і Великої Еволюції» його країна вважала за краще залитий кров'ю шлях революції.

У лютому 1920 р., коли більшовики стали перемагати і почалася нагальна евакуація Білій армії з Північного Кавказу, Булгаков хворів на тиф. Отямився він вже на радянському Владикавказі - відрізана від молодших братів, які після розгрому останнього оплоту Білій армії - Криму, назавжди залишили Росію. Він більше ніколи не бачив їх. Емігрувати не було можливості. Він жив під страхом викриття - як нещодавно кореспондент білих газет. Щоб мати кошти для існування, Булгаков пише сцени для радянської сцени. Влітку 1921р. він все-таки спробував емігрувати - але невдало. Осінь 1921р., Відчувши всю гіркоту остаточної поразки Білої армії, Булгаков переїхав до Москви. Він знав, що приїхав жити під переможцями.

Б.В. Соколов «Булгаковська енциклопедія»

Вид. «Локід» - «Міф» Москва 1997

Б.В. Соколов «Три життя Михайла Булгакова»

Вид. «Елліс Лак» Москва 1997

3. В.Т. Боборикін «Михайло Булгаков»

Вид. «Просвещение» Москва 1991

І.Л. Галинська «Загадки відомих книг»

Вид. «Наука» Москва 1986.

причому в країні, яку він не міг перестати вважати своєю. Йому ще недавно повноправного підданому Російської імперії, «пану доктору», потрібно було вчитися існуванню за нової влади.

Москва не була його рідним містом. Ніхто не чекав його. Все треба було почати спочатку: шукати житло, роботу, можливість друкуватися. Роботу кореспондента в газетах Білої армії доводилося ретельно приховувати. П'єси, написані на радянському Владикавказі, він вважав плодом «вимученого» творчості і власноруч знищив. Одним із найвизначніших творів Михайла Булгакова є роман «Майстер і Маргарита».

У романі «Майстер і Маргарита» дві головні сили добра і зла, які,

п про Булгакову, повинні перебувати на Землі в рівновазі, втілюються в особах Ієшуа Га-Ноцрі з Єршалаїма, близького за образом до Христа, і Воланда, сатани в людській подобі. Мабуть, Булгаков, щоб показати, що добро і зло існують поза часом і тисячоліттями люди живуть за їхніми законами, помістив Ієшуа в початок нового часу, у вигаданий шедевр Майстра, а Воланда, як вершителя жорстокого правосуддя - до Москви 30-х рр. . 20 століття. Останній прийшов на Землю, щоб відновити гармонію там, де вона була порушена на користь зла, яке включало в себе брехню, дурість, лицемірство і, нарешті, зрада, що заполонили Москву. Земля спочатку як би міцно встановилася між пеклом і раєм, і на ній має бути рівновага добра і зла, а якщо її жителі спробують порушити цю гармонію, то рай чи пекло «засмокчуть» Землю, і вона перестане існувати, злившись з тим з царств, яке запрацюють люди своїми вчинками.

Як добро і зло, Ієшуа і Воланд внутрішньо взаємопов'язані, і, борючись, не можуть обходитися один без одного. Це схоже на те, що ми не знали б, що таке білий колір, якщо б не було чорного, що таке день, якщо б не існувало ночі. Цей взаємозв'язок у романі виражається в описах обох персонажів - автор робить акцент на одні й ті самі речі. Воланд «по вигляду - років сорока з гаком», а Ієшуа - двадцяти семи; «Під лівим оком у людини (Ієшуа) був великий

з іняк ... », а й у Воланда« праве око чорний, лівий чомусь зелений »; у Га-Ноцрі« в кутку рота - садно із запеченою кров'ю », а уВоланда був« рот якийсь кривий », Воланд« був у дорогому сірому костюмі ... Сірий бере він хвацько заломив на вухо ... », Ієшуа постає перед прокуратором одягненим« у старенький і розірваний блакитний хітон. Голова його була прикрита білою пов'язкою з ремінцем навколо чола ... »і, нарешті, Воланд відкрито заявляв, що він поліглот, а Ієшуа, хоч і не говорив цього, але крім арамейської мови знав ще грецький і латину. Але найбільш повно єдність, взаємодоповнюваність добра і зла розкриваються в словах Воланда, звернених до Левию Матвію, яке відмовилося побажати здоров'я «духу зла і володарю тіней»: «Ти вимовив свої слова так, як ніби ти не визнаєш тіней, а також і зла. Не будеш ти такий добрий подумати над питанням: що робило твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, якби з неї зникли тіні? Адже тіні виходять від предметів і людей. Ось тінь моєї шпаги. Але є тіні від дерев і від живих істот. Чи не хочеш ти обдерти всю земну кулю, знісши з нього геть усі дерева і все живе через твою фантазії насолоджуватися голим світлом? Ти дурний ».

Як з'являється Воланд? На Патріарших ставках він постає перед М.А. Берліозом та Іваном Бездомним, представниками радянської літератури, які, сидячи на лавці, знову, дев'ятнадцять століть тому, судять Христа і не визнають його божественність і саме його існування. Воланд ж намагається переконати їх в існуванні Бога і диявола. Так знову ж таки відкривається якийсь зв'язок між ними: диявол (тобто Воланд) існує, тому що Христос є (у романі - Ієшуа Га-Ноцрі), і заперечувати його означає заперечувати своє існування. Це одна сторона питання. Інша ж полягає в тому, що Воланд насправді «... частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно чинить благо». Недарма Булгаков взяв епіграфом роману рядки «Фауста» Гете. Воланд - це диявол, сатана, «князь тьми», «дух зла і володар тіней» (всі ці визначення зустрічаються в тексті роману). Абсолютно ясно, що Воланд - це диявол, сатана, втілення зла. Але навіщо ж він прийшов до Москви 30-х рр..? Мета його місії полягала у виявленні злого початку в людині.

Треба сказати, що Воланд, на відміну від Ієшуа Га-Ноцрі, вважає всіх людей не добрими, а злими. І в Москві, куди він прибув творити зло, він бачить, що творити вже нічого - зло і так заполонило місто, проникло у всі його куточки. Воланду залишалося тільки сміятися над людьми, над їх наївністю і дурістю, над і невір'ям і вульгарним ставленням до історії (Іван Бездомний радить відправити Канта на Соловки), і завдання Воланда полягала в тому, щоб витягти з Москви Маргариту, генія Майстра і його роман про Понтія Пілата. Він і його свита провокують москвичів на неблаговерние вчинки, переконуючи в повній безкарності, а потім самі пародійно карають їх. Під час сеансу чорної магії у залі Вар'єте, перетвореному в лабораторію по дослідженню людських слабкостей, Маг викриває жадібність публіки, безсоромність і нахабну впевненість у безкарності Семплеярова. Це, можна сказати, спеціальність Воланда і його свити: карати тих, хто негідний світла і спокою, - і вони займаються своєю справою із століття в століття. Цьому доказ - великий бал у сатани в квартирі № 50. Тут нечиста сила демонструє свої безсумнівні досягнення: отруйники, донощики, зрадники, безумці, розпусники всіх мастей проходять перед Маргаритою. І саме на цьому балу відбувається вбивство барона Майгеля - його потрібно було знищити, оскільки він загрожував погубити весь світ Воланда і виступав надзвичайно щасливим конкурентом сатани на диявольському терені. І потім, це кара за те зло, яке в першу чергу губило Москву і який уособлював Майгель, а саме: зрада, шпигунство, доноси.

Воланд прийшов на землю не один. Його супроводжували істоти, які в романі за великим рахунком грають роль блазнів, влаштовують всілякі шоу, огидні і ненависні обуреної московським населенню (вони просто-напросто вивертали навиворіт людські вади та слабкості). Але ще їх завдання полягало в тому, щоб робити всю «чорну» роботу за Воланда, прислужувати йому в тому числі підготувати Маргариту до Великого балу і до подорожі її і Майстра в світ спокою. Світу Воланда становили три «головних» блазня - Кіт Бегемот, Коров'єв (Фагот), Азазелло і Гелла.

Цей персонаж - старший з підлеглих Воланду демонів, чорт і лицар, що представляється москвичам перекладачем при професора-іноземця та колишньому регентом церковного хору.

Булгаковський персонаж худ, високий і в уявному улесливості, здається, готовий скластися перед співрозмовником втричі (щоб потім спокійно йому нашкодити).

Ось його портрет: «... прозорий громадянин престранного виду, На маленькій голівці жокейський картузик, картатий куций піджачок ..., громадянин зростанням в сажень, але в плечах вузький, худ неймовірно, і фізіономія, прошу зауважити, глузлива»; «... вусики у нього, як курячі пір'я, очки маленькі, іронічні і напівп'яні ».

Коров'єв-Фагот - це виник із спекотного московського повітря рис. Підручний Воланда тільки за потребою одягає різні маски: п'яниці-регента, спритного шахрая, пронози-перекладача при знаменитому іноземця та ін Лише в останньому польоті Коров'єв-Фагот стає тим, хто він є насправді - похмурим демоном, лицарем Фаготом, не гірше свого пана знає ціну людських слабостей і чеснот.

Ймовірно, Булгакова привернуло поєднання в одному персонажі здатності до зваблювання і до вбивства. Саме за підступного спокусника приймаємо Азазелло Маргарита під час їхньої першої зустрічі в Олександрівському саду: «Сусід цей виявився маленького зросту, полум'яно-рудим, з іклом, в крохмальному білизну, у смугастому костюмі добротному, в лакованих туфлях і з казанком на голові. «Цілком розбійницька пика!» - Подумала Маргарита »

Але головна функція Азазелло в романі пов'язана з насильством. Він викидає Стьопу Лиходеева з Москви до Ялти, виганяє з Нехорошою квартири дядька Берліоза, вбиває з револьвера зрадника Барона Майгеля.

Азазелло також винайшов крем, який він дарує Маргариті. Чарівний крем не тільки робить героїню невидимою і здатна літати, а й обдаровує її новою, ведьминой красою.

В епілозі роману цей занепалий ангел постає перед нами в новому обличчі: «Збоку всіх летів, виблискуючи сталлю збруї, Азазелло. Місяць змінила і його обличчя. Зник безслідно безглуздий потворний ікло, і Кривоглаз виявилося фальшивим. Обидва очі Азазелло були однакові, порожні і чорні, а обличчя біле і холодне. Тепер Азазелло летів у своєму теперішньому вигляді, як демон безводної пустелі, демон-убивця ».

Цей кіт-перевертень і улюблений блазень сатани, мабуть, найбільш кумедний і запам'ятовується з почту Воланда.

У Булгакова Бегемот став величезних розмірів чорним котом, так як саме чорні коти за традицією вважаються пов'язаними з нечистою силою. Ось яким ми бачимо його в одній з перших зустрічей: «... на ювеліршіном пуфі в розв'язною позі розвалився хтось третій, саме - моторошних розмірів чорний кіт з чаркою горілки в одній лапі і виделкою, на яку він встиг підчепити маринований гриб, в інший».

Бегемот в демонологічної традиції - це демон бажань шлунку. Звідси його надзвичайна обжерливість, особливо в Торгсине, коли він без розбору заковтує все їстівне.

Перестрілка Бегемота з детективами в квартирі № 50, шаховий поєдинок його з Воландом, змагання у стрільбі з Азазелло - все це чисто гумористичні сценки, дуже смішні і навіть у якійсь мірі знімають гостроту тих життєвих, моральних і філософських проблем, які роман ставить перед нами.

В останньому польоті перевтілення цього веселуна-жартівника дуже незвично (як і більшість сюжетних ходів у цьому фантастичному романі): «Ніч відірвала і пухнастий хвіст у Бегемота, здерла з нього шерсть і розшпурляла її клапті по болотах. Той, хто був котом, потішали князя пітьми, тепер виявився худеньким юнаків, демоном-пажем, кращим блазнем, який існував коли-небудь у світі ».

Г Елла є членом почту Воланда, жінкою-вампіром: «Служниці мою Геллу рекомендую. Розторопні, тямущий і немає такої послуги, яку вона не зуміла б надати ».

Зеленоока красуня Гелла вільно переміщається по повітрю, тим самим знаходячи схожість і з відьмою.

Гелла, єдина з почту Воланда, немає у сцені останнього польоту. Швидше за все, Булгаков свідомо прибрав її як наймолодшого члена почту, виконуючого лише допоміжні функції і в театрі Вар'єте, і в Нехорошою квартирі, і на Великому балу у сатани. Вампіри - це традиційно нижчий розряд нечистої сили. До того ж Гелле не в кого було б перетворюватися в останньому польоті - коли ніч «викрила всі обмани», вона могла лише знову стати мертвою дівчиною.

Роман «Майстер і Маргарита» вразив мене незвичністю своїй сюжетній лінії. Тим, як своєрідно Булгаков кидає виклик сучасній дріб'язковою і іноді навіть смішною громадськості. У життя москвичів вривається «велике зло», кидаючи виклик брудним душонка радянських чиновників. Мені здалося, що цим автор хотів розкрити людям очі на геніальний обман, створений більшовиками. Мрія про комунізм, як покаже час, виявиться тупиком, причому в ході цього «наукового» експерименту, Росія позбудеться всього самого кращого: справжніх людей, природно не в біологічному плані, традицій, духовності. У той час, коли люди вмирали на будівництвах і в концтаборах за велику ідею, вищі інстанції набивали собі гаманці. Булгаков сміявся їм в обличчя, відкрито говорив про своє презирство до них.

Крім цього в романі «Майстер і Маргарита» мене зачарували образи, створені автором. Значення деяких з них зрозуміти до кінця я не змогла, але персонажі завоювали моє серце.

Мені здається, що такий твір, як «Майстер і Маргарита» не можна читати всього один раз. Я двічі читала цей роман, але тільки на другий раз почала оцінювати не тільки сатиричних моменти, а й філософський зміст. Кожного разу після прочитання мені в голову приходять нові думки, якісь моменти, я починаю розуміти по-новому. Несуттєві подробиця набувають важливого значення, що міняє значення яких-небудь сцен.

Починаєш замислюватися і над іншими життєвими питаннями, багато розумієш як про час Булгакова, так і про сучасну дійсність.

Роман «Майстер і Маргарита» залишається загадкою до цих пір. Напевно це через те, що в ньому прихована таємниця людських душі, яку ми чи не розуміємо або боїмося відкрити навіть самим собі.

 Біографія Михайла Булгакова

 Воланд і Ієшуа

 карів (Фагот)

 Азазелло

 Бегемот

 Гелла