конституційного права
Найбільш поширеним видом джерел права, в тому числі російського конституційного права, є нормативний акт. Нормативний акт як джерело права, як правило, характеризують такі ознаки:
- Це акти, які виходять від державної влади, сформульовані державною владою;
- Це акти, прийняті органами (посадовими особами) публічної влади в межах їх компетенції;
- Нормативні акти приймаються і змінюються на основі особливої, правотворчої процедури їх прийняття, опублікування і введення в дію;
- Нормативні акти як джерела права є «писаним правом, тобто мають письмову форму, підлягають обов'язковому опублікуванню в тих чи інших офіційних періодичних виданнях; причому у відношенні нормативних актів вищої державної влади офіційне опублікування є умовою їхнього вступу в юридичну силу, тобто умовою придбання ними якості джерел права;
- Нормативні акти держави різноманітні і перебувають між собою в ієрархічній підпорядкованості. Пріоритетом у всій піраміді нормативних актів має Конституція і закони, причому Конституція має статус «Основного Закону».
¹⁶ Теорія права і держави / Під ред. Г.Н. Манова. М., 1995. С. 149-177; Загальна теорія права / Под ред. А.С. Піголкіна. 2-е вид., Перераб. і доп. М., 1995. С. 167.
¹⁷ Овсепян Ж.І. Там же с.32
¹⁸ Овсепян Ж.І. Там же с.32
З урахуванням їх різноманіття, нормативні акти можуть бути класифіковані. Класифікація також може бути різноваріантності. Припустимо, за критерієм юридичної сили і суб'єкта правотворчої діяльності нормативні акти диференціюються на шість видів: конституція, закони; декларації; нормативні акти глави держави і виконавчої влади; нормативні акти органів конституційного контролю; парламентські регламенти, акти місцевого самоврядування.
За критерієм території їх дії слід розрізняти три види нормативних правових актів: діють на всій території Російської Федерації; діючі тільки на території окремого суб'єкта РФ (республіки в складі РФ, краю, області, автономної області, автономного округу, міст федерального значення - Москви і Санкт -Петербурга); нормативні правові акти, що діють лише в межах конкретного муніципального освіти (міста, району, ін.)
Слід звернути увагу на те, що зазначені два варіанти класифікацій не виключають одна одну. Так, конституції, закони, нормативні акти глави держави і виконавчої влади, органів конституційного контролю і парламентські регламенти бувають двох територіальних рівнів: загальнофедеральні (прийняті органами та посадовими особами Федерації і діють на всій території РФ) і нормативні акти суб'єкта РФ (прийняті компетентних органом або посадовою особою суб'єкта РФ і діють тільки в межах відповідного суб'єкта РФ).

РОЗДІЛ 2. ДЖЕРЕЛА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА РФ І ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
2.1. Конституція Російської Федерації
Джерелами конституційного права Росії є законодавчі та інші правові акти, які містять норми конституційного права.
Конституція Російської Федерації - головне джерело державного права. Її норми регулюють найбільш важливі, суспільні відносини. Конституція - «це одночасно фундамент, кістяк всієї правової системи і її каркас, на основі яких будується і розвивається все багатоповерхове, багатогранне і багатопланове будівлю даної системи». ¹ «Конституція є спосіб закріплення і вираження вищих правових норм, і в цьому сенсі вона сама виступає в якості так званої абсолютної норми, якої не можуть суперечити будь-які правові акти, що діють в Російській Федерації ». ²
Головним джерелом конституційного права є Конституція - основний закон. Нині діюча Конституція Російської Федерації була прийнята 12 грудня 1993 р. Конституція РФ є джерелом номер один для всіх галузей права. Вона має вищу юридичну силу в порівнянні з усіма іншими джерелами російського права, що стосуються до всіх галузей російського права. Однак для конституційного права Конституція РФ - це не тільки джерело галузі, має вищу юридичну силу, але це основний спеціальний кодифікований закон цієї галузі, тобто для конституційного права як галузі права, Конституція має, крім іншого, те ж значення, що і Громадянської кодекс (ЦК) - для цивільного права, Кримінальний кодекс (КК) - для кримінального права; Цивільно-процесуальний кодекс (ЦПК) - для цивільно- процесуального права; Кримінально-процесуальний кодекс (КПК) - для кримінально-процесуального права; Кодекс про адміністративні правопорушення (КпАП) - для адміністративного права і т.д.
Конституція РФ є джерелом російського конституційного права в повному її обсязі, тобто всі її розпорядження і статті (а не тільки якась їх частина) формулюють конституційно-правові норми.
У зв'язку з цим фахівці характеризують Конституцію РФ (поряд з конституціями і статутами суб'єктів РФ і федеральними конституційними законами, про які буде сказано далі) як «безумовного джерела конституційного права», на відміну від федеральних законів, підзаконних актів, міжнародних договорів і т.д .,
які виступають «як джерела лише за наявності в них конституційно-правового змісту» ^3.
Конституція - це джерело, яке, по-перше, обумовлює самовизначення конституційного права як автономної галузі в системі російського права і, по-друге, надає йому якість провідної галузі російського права.
Конституція очолює систему джерел російського права, в тому числі систему джерел конституційного права. Такий статус Конституції України в системі джерел російського права забезпечується (і обумовлений) перш за все її установчими властивостями: Конституція РФ встановлює види правових актів, що видаються вищими органами і посадовими особами публічної влади; вичерпно називає всі федеральні конституційні закони, найважливіші з федеральних законів, що підлягають прийняттю ; регулює основні стадії законодавчої процедури; нарешті, встановлює ієрархію нормативних актів і проголошує свій пріоритет в системі правових актів (нормативних і ¹
Енгибарян Р. В., Тадевосян Е. В. Конституційне право: Підручник. - Вид. 2-е, перероб. І доп., М.: МАУП, 2002, с.18
² Конституція Російської Федерації. Коментар під загальною редакцією Б. М. Топорин, Ю. М. Батуріна, Р. Г. Орєхова. Москва, «Юридична література» 1994р., Коментар до ст. 15.
ненормативних). Іншими словами, Конституція засновує всю систему джерел права і найважливіші правотворчі процедури.
Всі інші джерела конституційного права похідні від Конституції. У той же час пріоритет Конституції діє не тільки на стадії конструювання системи джерел права, але і в подальшому - зокрема, на стадіях їхнього застосування, практичної реалізації.
Так, згідно з п. 1 ст. 15 Конституції РФ 1993 р.: «Конституція РФ має вищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території РФ. Закони та інші правові акти, прийняті в РФ, не повинні суперечити Конституції РФ ».
Конституція РФ має вищу юридичну силу не тільки у відношенні нормативних актів, але і в порівнянні з іншими різновидами джерел конституційного права, зокрема - у зіставленні з багатосторонніми федеративними та іншими внутрішньодержавними договорами: дво-, трьох-, чотирьох-, п'ятисторонніх та ін . між Російською Федерацією і суб'єктами РФ з приводу розмежування предметів ведення і повноважень. Відповідно до п. 1 розд. II Конституції РФ 1993 р.: у разі невідповідності положенням Конституції РФ положень Федеративного договору, внутрішньодержавних договорів і між федеральними органами державної влади РФ і органами державної влади суб'єктів РФ, договорів між органами державної влади суб'єктів РФ - діють положення Конституції РФ.
Конституція РФ має пріоритет не тільки в системі законодавства, тобто джерел російського права, а й у системі державних і суспільних інститутів.
Вона стоїть над усіма органами та посадовими особами державної влади і місцевого самоврядування, громадянами та їх
³ Саликов М.С. Джерела конституційного права / / В кн.: Конституційне право Росії. Підручник / Відп. ред. О.М. Кокот, М.І. Кукушкін. Єкатеринбург. 2001. С. 31.
об'єднаннями, які «зобов'язані дотримуватися Конституції РФ і закони» (п. 2 ст. 15 Конституції 1993 р.).
Нарешті, слід відзначити, що Конституція РФ 12 грудня 1993 володіє такою якістю, як верховенство в системі федеративних відносин. Як свідчить її п. 2 ст. 4: «Конституція РФ і федеральні закони мають верховенство на всій території Російської Федерації».
Пріоритет Конституції України в системі джерел російського права проявляється і в тому, що закони, інші нормативні акти можуть піддаватися експертизі в Конституційному Суді РФ на предмет їх відповідності Федеральної Конституції. При цьому: «акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не відповідають Конституції, втрачають силу; не відповідають Конституції РФ міжнародні договори РФ не підлягають введенню в дію і застосування» (п. 6 ст. 125 Конституції РФ 1993 р.).
2.2. Конституційні закони і закони Російської Федерації.
Другим по юридичній силі після Конституції РФ видом джерел конституційного права виступають закони. Закони регулюють найважливіші суспільні відносини. Закони - це найбільш поширена форма конституційно-правових норм. Але не будь-який закон є джерелом конституційного права, а тільки ті закони, які містять конституційно-правові норми.
Закони - це нормативні акти, які приймаються Парламентом - Федеральними Зборами Росії на основі особливої ​​процесуальної форми їх діяльності - за допомогою законодавчого процесу, найважливіші стадії якого регламентовані в Конституції РФ.
Федеральне Збори - єдиний орган державної влади, який володіє монополією у прийнятті федеральних конституційних законів і федеральних законів, тобто тільки Федеральне Збори вправі приймати закони РФ. Для порівняння зазначимо, що в перехідний від соціалізму до капіталізму період вітчизняної історії, відповідно до Конституції 1978 р. (із змінами і доповненнями у 1989-1992 рр..) Було два законодавчі органу федеральної державної влади - З'їзд народних депутатів і Верховна Рада РРФСР. З'їзд був «верхнім поверхом законодавчої влади і міг припиняти дію законів, прийнятих Верховною Радою. З введенням в дію Конституції РФ 1993 р. «множинність» законодавчих органів федерального рівня усунуто.
Крім парламентського способу, закони РФ можуть бути прийняті на основі процедури референдуму, тобто шляхом всенародного голосування по законопроекту. Проте в сучасній практиці РФ діють лише федеральні закони, прийняті парламентською шляхом, немає жодного закону, який був би прийнятий на референдумі, за винятком Основного Закону - Конституції РФ 12 грудня 1993 р. Закон повинні відповідати Конституції РФ. У той же час закони мають вищу юридичну силу в порівнянні з іншими нормативними актами - указами Президента РФ, постановами Уряду РФ, нормативними правовими актами органів та посадових осіб суб'єктів РФ (республік, країв, областей, автономій, міст федерального значення - Москви і Санкт -Петербурга), органів і посадових осіб місцевого самоврядування.
Звернемо увагу, що в РФ є три категорії федеральних законів як джерел конституційного права: федеральні конституційні закони про поправки до Конституції РФ; інші федеральні конституційні закони; федеральні закони (тобто звичайні закони). Вони розрізняються за предметом регулювання, юридичній силі, способом ухвалення.
Федеральні конституційні закони - це новий різновид законів у РФ. Вони були офіційно визнані з прийняттям Конституції РФ 1993 р. До цього в науковій теорії висловлювалися припущення про те, що такого роду закони доцільні. Передбачалося ввести в систему джерел державного (конституційного) права конституційні закони як найважливіший вид джерел, за своєю значимістю стоїть відразу за Конституцією. У літературі проводилася типологія законів, які за своєю природою є конституційними; аргументувалася необхідність виділити їх в самостійну групу актів та іменувати їх поняттям «конституційний закон». Вказувалося, що предметом регулювання таких законів є «власне конституційні відносини»; що ці конституційні закони були б «своєрідним« обрамленням »Конституції і безпосередньо сполучною ланкою між ними і рештою законами, іншими правовими актами» ^4. Але в СРСР і РРФСР поняття «конституційний закон» так і не склалося.
Як вже зазначалося, у РФ є дві основні категорії федеральних конституційних законів - федеральні конституційні закони про поправки до Конституції РФ та інші федеральні конституційні закони.
а) Федеральні конституційні закони про поправки до Конституції мають ряд особливостей в порівнянні з іншими джерелами права. Перш за все, особливості полягають в тимчасовому характері автономного регулюючого впливу, «яке поглинається внесенням поправки до Конституції» ^5.
Федеральні конституційні закони про поправки до Конституції, у свою чергу, представлені в трьох різновидах: федеральні конституційні закони про поправки до глав 3-8 Конституції РФ; федеральні конституційні закони та прийняття в Російську Федерацію нового суб'єкта і внесення змін до ч. 1 ст. 65 Конституції РФ; федеральні конституційні закони про утворення у складі Російської Федерації нового суб'єкта і внесення змін до ч. 1 ст. 65 Конституції РФ.
⁴ Цитата Морозової Л.А., Тихомирова Ю.А. по монографії Овсепяна Ж.І. ДЖЕРЕЛА РОСІЙСЬКОГО КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА. Частина I. / / Журнал "Північно-Кавказький юридичний вісник", 2003 р. № 1.с.38
⁵ Козлова Є.І., Кутафін О.Е. Конституційне право Росії. М.: Юрист. 1999. С 21.
Зазначені три різновиди федеральних конституційних законів про поправки Конституції розрізняються за їх змісту і порядку прийняття; але мають однаковий предмет регулювання - відносини, що характеризують фактичну Конституцію суспільства; та мають однакову юридичну силу, збігається з юридичною силою самої Конституції. Що стосується особливостей порядку прийняття, то вони в наступному.
Федеральні конституційні закони про поправки до глав 3-8 Конституції РФ вважаються прийнятими, якщо вони схвалені Палатами Парламенту Федеральних Зборів Росії - більшістю не менше 3 / 4 голосів від загальної кількості членів Ради Федерації і не менше 2 / 3 голосів від загального числа депутатів Державної Думи і вступають в юридичну силу після їх схвалення протягом, що не перевищує один рік після прийняття Федеральним Парламентом, органами законодавчої влади не менше ніж 2 / 3 суб'єктів РФ (тобто республік, країв, областей, автономної області, автономного округу, двох міст федерального значення - Москви і Санкт-Петербурга).
Відповідна процедура закріплена в ст. 136 Конституції РФ 1993 р. і ФЗ від 4 березня 1998 р. «Про порядок прийняття і вступу в силу поправок до Конституції РФ» ^6.
Федеральні конституційні закони про прийняття в РФ нового суб'єкта і внесення змін до ч. 1 ст. 65 Конституції РФ, і федеральні конституційні закони про утворення у складі Російської Федерації нового суб'єкта і внесення змін до ч. 1 ст. 65 Конституції РФ приймаються на основі процедури, аналогічної ФКЗ про поправки до глав 3-8 Конституції РФ - але без стадії схвалення органами законодавчої влади суб'єктів РФ. Тим не менш, як вказувалося, ці закони за своєю юридичною силою є рівними Конституції РФ. Процедура прийняття зазначених федеральних законів зафіксована в п. 1 ст. 137 Конституції РФ 1993 р. і в ФКЗ «Про порядок прийняття в Україні та утворення в її складі нового суб'єкта РФ» від 17 грудня 2001 р. ⁷
б) Інші федеральні конституційні закони (не пов'язані з поправками Конституції). Вище вже говорилося, що ФКЗ є новим видом джерел російського права, у тому числі новим видом джерел російського конституційного права.
Вони відрізняються і від звичайних федеральних законів і від ФКЗ про поправки до Конституції РФ. Розбіжності з ФКЗ про поправки до Конституції виявляються в наступному. Хоча процедура прийняття ФКЗ повністю збігається з процедурою прийняття однієї з різновидів ФКЗ - про поправки до п. 1 ст. 65 Конституції, тим не менш, за їх юридичною силою він не рівні Конституції та законам про поправки Конституції, стоять на порядок нижче останніх в ієрархії законодавства.
У той же час за критерієм юридичної сили ФКЗ, як і Закони про поправки Конституції, перевершують звичайні федеральні закони. Згідно з п. 3 ст. 76 Конституції РФ: «федеральні закони не можуть суперечити федеральним конституційним законам». Від звичайних законів ФКЗ відрізняють і більш високі вимоги кворуму при голосуванні в палатах Федеральних Зборів - парламенту Росії - не просту більшість голосів депутатів у кожній з палат, а 2 / 3 - у Державній Думі і 3 / 4 - в Раді Федерації (п. 2 ст. 108 Конституції РФ). На стадії підписання закону Президентом, щодо ФКЗ глава держави не має права застосувати до них вето, тобто не може їх відхилити і висловити свою незгоду, він зобов'язаний їх беззаперечно, автоматично підписати і обнародувати. Хоча таке право у Президента є по відношенню до звичайних законів (п. 3 ст. 107 Конституції РФ 1993 р.).
Перелік ФКЗ строго лімітується Конституцією. Припустимо, згідно з пп. 1-2 ст. 76 Конституції РФ, ФКЗ приймаються тільки за
⁶ СЗ РФ. 1998. № 10. Ст. 1146.
⁷ Російська газета. 2001. 20 грудня.
предметів ведення РФ і з предметів спільного ведення РФ і суб'єктів РФ. Крім того, конкретні найменування федеральних конституційних законів вказані в тексті Конституції (поряд з тим, що Конституція робить відсилання і до звичайних законів). Це дає підстави багатьом фахівцям вважати, що в Конституції 1993 р. даний вичерпний перелік ФКЗ. Велика частина федеральних конституційних законів із закріплених у Конституції РФ 1993 р. вже прийняті: ФКЗ «Про Конституційному Суді РФ» (від 21 юля 1994 р); ФКЗ «Про арбітражних судах в РФ» (від 28 квітня 1995 р.); ФКЗ « Про референдум РФ »(від 10 жовтня 1995 р.); ФКЗ« Про судову систему РФ »(від 31 грудня 1996 р.); ФКЗ« Про Уповноваженого з прав людини в РФ »(від 26 лютого 1997 р.); ФКЗ« Про Уряді РФ »(від 17 грудня 1997 р.); ФКЗ« Про військових судах РФ »(від 23 червня 1999 р.); ФКЗ« Про надзвичайний стан »(від 30 травня 2001 р.); ФКЗ« Про державний прапор РФ »(від 25 грудня 2000 р.); ФКЗ« Про державний герб РФ »(від 25 грудня 2000 р.); ФКЗ« Про Державний Гімн »(від 25 грудня 2000 р.); ФКЗ« Про порядок прийняття в Російській Федерації та утворення в її складі нового суб'єкта Російської Федерації »(від 17 грудня 2001 р.).
Хотілося б звернути увагу на те, що в російської державно-правовій практиці за поняттям «федеральний конституційний закон» ховається більш широке видове різноманіття в порівнянні із законодавчою практикою більшості зарубіжних країн. У більшості зарубіжних країн конституційними законами визнаються і офіційно іменуються як таких тільки закони, що вносять зміни і доповнення до Конституції. «Лише в деяких із них під конституційним законом дійсно розуміється не закон, що вносить зміни в конституцію (або не тільки він), а закон, який, доповнюючи її, залишається самостійним (Австрія, Швеція, Нідерланди, Чехія, Словаччина)» ^8. Более распространенным является подход, в соответствии с которым, «закон, который принимается по прямому предписанию конституции в порядке, отличном от порядка принятия» как законов об изменениях и дополнениях Конституции государства, «так и обычных законов, и занимает в юридической иерархии место между ними» - квалифицируется не в качестве конституционного закона, а характеризуется как «органический закон». Поэтому не случайно, что некоторые российские специалисты отождествляют российские федеральные конституционные закон, не вносящие поправки в Конституцию, вопреки их названию, с органическими законами ⁹ . Особенность этих законов в том, что, дополняя Конституцию, они не сливаются с ней, и тем более не интегрируются в ее текст, а сохраняют формальную автономность, самостоятельность по отношению к Основному Закону и имеют меньшую юридическую силу, чем Конституция и законы о поправках Конституции; но бульшую юридическую силу в сравнении с обычными законами.
в) Обычные федеральные законы (или просто «федеральные законы») – это важнейший вид источников конституционного права, «наиболее многочисленная и подвижная разновидность законов».
Федеральные законы принимаются Федеральным Собранием – Парламентом России на основе раздельного голосования в Палатах Парламента – Государственной Думе и Совете Федерации большинством голосов от конституционно установленной численности депутатов в каждой из палат (ст. 105 Конституции РФ 1993 г.).
Сферы общественных отношений, регулируемых обычным (неконституционным) федеральным законом в РФ предметно определены в Конституции РФ в связи с осуществлением разграничения полномочий между РФ и субъектами РФ (республиками, краями, областями, автономной областью, автономными округами, городами федерального значения – Москвой и Санкт-Петербургом). Згідно з п.п. 1,2 ст. 76 Конституции РФ 1993 г., федеральные законы принимаются по предметам ведения РФ (их перечень изложен в ст. 71 Конституции) и по предметам совместного ведения РФ и субъектов РФ (их перечень представлен в ст. 72 Конституции РФ). о вопросам, перечисленным в ст.ст. 71 и 72 Конституции РФ 1993 г. могут быть изданы не только законы, но и Указы Президента РФ и постановления Правительства РФ, в случае отсутствия федерального законодательного регулирования. Такая правовая позиция была сформулирована в ряде постановлений Конституционного Суда РФ: Постановлении Конституционного Суда от 30 апреля 1996 г. по делу о проверке конституционности п. 2 Указа Президента РФ от 3 октября 1994 г. «О мерах по укреплению единой системы исполнительной власти в РФ» и п. 2, 3 Положения о главе администрации края, области, города федерального значения, автономной области, автономного округа РФ, утвержденного названным Указом ¹⁰ ; в Постановлении Конституционного Суда РФ от 27 января 1999 по делу о толковании статей 71 (п. «г»), 76 (ч. 1) и 112 (ч. 1) Конституции РФ ¹¹ . Однако, как следует из Постановления, подзаконное правовое регулирование в этих случаях имеет временный характер и прекращается после издания соответствующего федерального закона.
В Конституции предусмотрены не только сферы общественных отношений, которые регулируются федеральными законами, но в ней содержатся и более 50 отсылок на конкретные федеральные законы, либо виды федеральных законов (п. 4 ст. 3; п. 3 ст. 36; п. 3 ст. 40; п. 3 ст. 41; п. 2 ст. 47; ст.ст. 62-63; п.п. 3, 4 ст. 66; п. 2 ст. 70; п. 1 ст. 77; п. 4 ст. 81; п. 2 ст. 96; ст.ст. 126-127; п. 2 ст. 128; п. 5 ст. 129 и др.). Так, в Конституции сказано, то: «Столицей РФ является г. Москва. Статус столицы устанавливается федеральным законом» (п. 2 ст. 70); либо, что – «по представлению законодательных и исполнительных органов автономной области, автономного округа может быть принят федеральных закон об автономной области, автономной округе» (п. 3 ст. 66), др.
⁸ Юдин Ю.А. Глава I «Источники конституционного права» // В кн.: Сравнительное конституционное право. М.: «Манускрипт». 1996. С. 26.
⁹ Юдин Ю.А. Указ. робота. С. 28.
Источниками конституционного права являются не все федеральные законы, а только те, которые содержат конституционно-правовые нормы. Например, в их перечне можно назвать следующие федеральные законы: «Об основных гарантиях избирательных прав и права на участие в референдуме РФ» (от 17 сентября 1997 г.,); «О выборах Президента РФ» (от 31 декабря 1999 г.)4; «О выборах депутатов Государственной Думы Федерального собрания РФ» (от 24 июня 1999 г.); «О порядке формирования Совета Федерации Федерального Собрания РФ» (от 5 августа 2000 г.); «Об общественных объединениях» (от 19 мая 1995 г.); «О политических партиях» (от 11 июня 2001 г.); «Об общих принципах организации законодательных (представительных) и исполнительных органов государственной власти субъектов РФ» (от 6 октября 1999 г.,); «Об общих принципах организации местного самоуправления» (от 28 августа 1995 г.).
Имея в виду особенности предмета правового регулирования среди законов РФ различают, помимо прочих, такие специфические разновидности, как: законы-гарантии (первый из вышеперечисленных законов); законы-принципы (последние два в приведенном перечне); законы-программы. Возможность законов-программ предусмотрена п. «с» ст. 71 Конституции РФ, которая относит к ведению РФ принятие федеральных программ в области государственного, экономического, экологического, социального, культурного и национального развития ¹² . В качестве примера уже принятого закона-программы можно назвать: ФЗ «О государственной политике РФ в отношении соотечественников за рубежом». Несмотря на особенности содержания, законы-гарантии, законы-принципы и законы-программы имеют ту ж юридическую силу, что и иные федеральные законы.
¹⁰ Федеральные законы по своей юридической силе стоят ниже Конституции РФ и федеральных конституционных законов, однако, они имеют приоритет в сравнении со всеми иными видами нормативных
¹¹ Российская газета. 1999. 10 февраля.
¹² Российская газета. 1996. 15 мая.
правовых актов. Указы Президента РФ, постановления Правительства РФ, иные федеральные правовые акты не должны противоречить не только Конституции РФ, не только федеральным конституционным законам, но и федеральным законам (п. 3 ст. 90; п. 3 ст. 115 Конституции РФ 1993 г.). Федеральные законы, принятые по предметам ведения РФ и по предметам совместного ведения РФ и субъектов РФ, превосходят по своей юридической силе не только все подзаконные федеральные правовые акты, но и законы и иные нормативные правовые акты субъектов РФ (п. 5 ст. 76 Конституции РФ). Очевидно, что приоритет федеральных законов распространяется не только на законы и иные нормативные акты субъектов РФ, но и конституции и уставы – основные законы субъектов РФ. Этот вывод следует из формулировки п. 2 ст. 4 Конституции РФ 1993 г. Особого внимания заслуживает вопрос о соотношении федерального закона и федеративного (внутригосударственного) договора. В последние годы в высказываниях известных политиков и в научных кругах настойчиво проводится мысль, что не только Конституция РФ, но и федеральные законы имеют более высокую юридическую силу в сравнении с внутригосударственными договорами. Такой вывод можно сделать, основываясь на принципе верховенства Федеральной Конституции и презумпции соответствия ей федеральных законов. Кроме того, принцип верховенства федеральных законов над внутригосударственными (федеративными) договорами прямо сформулирован в ФЗ «О принципах и порядке разграничения предметов ведения и полномочий между органами государственной власти РФ и органами государственной власти субъектов РФ» (от 24 июня 1999 г.). Здесь говорится, что: «В случае несоответствия положений договоров и соглашений Конституции РФ, федеральных конституционных законов и федеральных законов,
¹³ Юдин Ю.А. Джерела права. Гол. I // В кн.: Сравнительное конституционное право. М.: Манускрипт. 1996. С. 32.
принимаемых по предметам ведения РФ и предметам совместного ведения, действуют положения Конституции РФ, федеральных конституционных законов и федеральных законов» (ст. 4 ФЗ).г) Законы СССР и РСФСР. В соответствии с п. 2 раздела II «Заключительные и переходные положения» Конституции РФ 1993 г. и п. 2 ранее принятого постановления Верховного Совета РСФСР «О ратификации «Соглашения о создании Содружества Независимых Государств» (от 12 декабря 1991 г.), законы и другие правовые акты СССР и РСФСР, действовавшие на территории РФ до вступления в силу Конституции РФ 12 декабря 1993 г., «применяются в части, не противоречащей Конституции РФ», законодательству РФ и Соглашению 12 декабря 1991 г. (при приоритете Конституции РФ 12 декабря 1993 г.). Например, до сих пор на территории РФ сохраняет действие Закон СССР от 24 июня 1981 г. «О правовом положении иностранных граждан в СССР». «В то же время его раздел, посвященный порядку въезда, пребывания и выезда иностранных граждан из страны не действует, так как 15 августа 1996 г. принят ФЗ «О порядке выезда из РФ и въезда в РФ», который регламентирует данную сферу в соответствии с действующей Конституцией РФ» ¹³ . Утратила юридическую силу и ч. 2 ст. 31 Закона СССР «О правовом положении иностранных граждан в СССР» (от 24 июня 1981 г.), согласно которой «иностранный гражданин или лицо без гражданства, в отношении которого принято решение о выдворении из пределов Российской Федерации, в случае уклонения от выезда, подлежит с санкции прокурора задержанию на срок, необходимый для выдворения». Постановлением Конституционного Суда РФ по делу о проверке конституционного положения части 2-ой ст. 31 Закона СССР от 24 июня 1981 г. процитированная выше норма Закона была признана не соответствующей Конституции РФ 1993 г., ее статьям 22 и 46, в той мере, в какой эта норма допускала «продление срока задержания указанных лиц сверх указанных в Конституции РФ 48 часов без вынесения судебного решения» ¹⁴ . На протяжении ряда лет после прекращения существования СССР (произошло в декабре 1991 г.), в Российской Федерации продолжал действовать Закон СССР «Об общественных объединениях от 9 октября 1990 г.. Его действие в России прекратилось после вступления в юридическую силу Закона РФ «Об общественных объединениях» от 19 мая 1995 г. Таким образом, законы СССР и РСФСР могут применяться на территории РФ в связи с отсутствием соответствующего законодательства РФ, с целью восполнения пробелов в правовом регулировании. Их действие имеет временный характер, продолжается до принятия собственно Закона РФ по этой же теме. По мере принятия новых законов РФ, количество законов и иных правовых актов СССР и РСФСР в системе источников российского конституционного права будет все более сокращаться.
Декларации. Этот вид документов в системе источников российского конституционного права впервые появился в переходный от социализма к капитализму период, в 1990-1991 гг. На федеральном уровне были приняты и сейчас являются действующими три Декларации: Декларация о государственном суверенитете РСФСР от 12 июня 1990 г.; Декларация прав и свобод человека и гражданина от 22 ноября 1991 г. и Декларация о языках народов России от 25 октября 1991 г.. В формально-юридическом смысле Декларации не являются законами. Указанные выше три Декларации были утверждены постановлениями Съезда народных депутатов РСФСР (Декларация о суверенитете), либо Верховного Совета РСФСР (Декларации 1991 г.). Однако специалисты чрезвычайно высоко ставят Декларации в иерархии нормативных актов: либо прямо говорят об их «конституционно-правовом значении» ¹⁵ , либо анализируют их в общем перечне с законодательными источниками ¹⁶ . Причина такой высокой оценки связана с особенностями предмета правового регулирования в Декларациях. Они провозглашают принципы,
¹⁴ Саликов М.С. Источники конституционного права (гл. 2) // В кн.: Конституционное право России. Єкатеринбург. 2001. С. 39-40
¹⁵ СЗ РФ. 1998. № 9. Ст. 1142.
концепции, определяющие основные направления конституционно-правового развития государства, его политики, «на базе таких принципов должно развиваться все законодательство» ¹⁷ . Так, в Декларации о государственном суверенитете от 12 июня 1990 г. впервые в истории России были признаны такие демографические принципы, как: «правового государства», «разделения законодательной, исполнительной и судебной властей», «многопартийности», принцип регулирования прав и свобод на уровне общепризнанных норм международного права, др. Впоследствии, в ходе поэтапных конституционных реформ 1990-1992 гг., они были из Декларации перенесены в Конституцию РСФСР (Законом от 25 декабря 1991 г. наименование государства изменено на «Российская Федерация – Россия»).
Высокая оценка Деклараций в определенной степени объясняется и особой природой постановлений высших коллегиальных представительных органов перестроечного периода. С современными законами постановления Съезда народных депутатов и Верховного Совета перестроечного периода сближает то, что они принимались общим составом Съезда (обеими Палатами Верховного Совета) РСФСР. Для сравнения: Федеральное Собрание – современный Парламент России не принимает общих постановлений Парламента, есть лишь отдельные постановления каждой из Палат – Совета Федерации и Государственной Думы (п. 3 ст. 102, п. 3 ст. 103 Конституции РФ 1993 г.). Между тем, как, допустим, законы – это продукт совместного нормотворчества Совета Федерации и Государственной Думы.
«После вступления в силу Конституции РФ не было принято ни одной декларации» ^18
16 Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Указ. робота. С. 2.
¹⁷ Саликов М.С. Указ. робота. С. 40.
¹⁸ Там же.
¹⁹ Саликов М.С. Указ. робота. С. 40.

2.3 Конституции республик.
В соответствии со статьей 66 Конституции РФ основные положения, касающиеся статуса, т. е. правового положения субъектов Российской Федерации, определяются Конституцией Российской Федерации. Наряду с этим все субъекты Федерации обладают элементами учредительной власти. Это означает, что каждый субъект Федерации вправе решать вопросы своей внутренней организации и с этой целью принимать нормативные акты, которые должны соответствовать Конституции России. Так, статус республики определяется не только Конституцией Российской Федерации, но и конституцией самой республики. Они принимаются высшими органами законодательной власти республики или референдумом. Конституция республики не может противоречить Конституции России. Исходя из текста ст. 66 Конституции следует признать, что конституции республик являются частью правовой системы Российской Федерации и, следовательно, должны соответствовать ее Конституции. Вместе с тем они, естественно, могут и должны учитывать особенности своих республик, в частности их национального состава. Конституция принимается республикой самостоятельно (это одно из ее прав), и она не нуждается в утверждении со стороны высших органов государственной власти Российской Федерации.
Ведущую роль в определении статуса республики как субъекта Российской Федерации играет федеральная Конституция, закрепляющая основополагающие элементы указанного статуса. Согласно ее положениям, республика - равноправный субъект федерации, в том числе равноправный с другими ее субъектами во взаимоотношениях с федеральными органами государственной власти.
Она непосредственно входит в состав Российской Федерации, обладает собственной территорией, принимает конституцию, вправе устанавливать свои государственные языки, имеет свои предметы ведения и полномочия, сферу вопросов совместного ведения с Российской Федерацией, образует собственные органы государственной власти, наделена правом издавать законы и иные правовые акты, заключать договоры и соглашения о разграничении предметов ведения и полномочий с федеральными органами государственной власти, ей гарантируется представительство в Совете Федерации Федерального Собрания, право законодательной инициативы в Государственной Думе, право вносить предложения о поправках и пересмотре положений Конституции России, отклонять или одобрять поправки к главам 3-8 Конституции, обращаться с запросами в Конституционный Суд Российской Федерации, выражать свое мнение по поводу кандидатур на должность прокурора республики.
Статус республики конкретизируется ее конституцией. Она является атрибутом государственности данного субъекта федерации; в очерченных федеральной Конституцией границах обладает учредительными свойствами; имеет высшую юридическую силу по вопросам, отнесенным к ведению республики; принимается и изменяется парламентом или в ином установленном республикой демократическом порядке; не нуждается в утверждении или регистрации со стороны федеральных органов государственной власти; закрепляет основы конституционного строя, основные права и свободы человека и гражданина, организацию и деятельность органов государственной власти и местного самоуправления; гарантируется Конституционным Судом России и республиканскими органами конституционного контроля.
Конституция республики - это не столько форма правового документа, сколько его содержание. Она может именоваться иначе (например, в Республике Калмыкия действует Степное Уложение), но быть Основным законом, если заключает в себе конституирующие положения.
Республиканские конституции учитывают особенности субъектов федерации, так как вне пределов ведения Российской Федерации и полномочий федерации по предметам совместного ведения федерации и ее субъектов, республики обладают всей полнотой государственной власти.

2.4 Уставы других субъектов РФ.
Статус других субъектов Российской Федерации — краев, областей, городов федерального значения, автономной области и автономных округов регламентируется также Уставами. Эти акты относятся к числу источников конституционного права и принимаются законодательными органами соответствующих субъектов. Край, область, город федерального значения уже не могут рассматриваться как административно-территориальные единицы. Федеративный договор от 31 марта 1992 г. признал их субъектами Российской Федерации. В уставе края, области так же, как и в конституции республики, должны быть учтены специфические особенности данной территории и проживающего на ней населения.
Конституция или устав субъекта Федерации регулируют организацию и деятельность его государственных органов, взаимоотношения этих органов между собой, а также с общественными объединениями, права и свободы проживающих на данной территории граждан.
Поскольку полномочия всех видов субъектов Российской Федерации в основном одинаковы, то и содержание их основополагающих документов - конституций республик, уставов, краев, областей, городов федерального значения, автономной области, автономных округов - имеют равную юридическую силу; все они подлежат одинаковой государственно-правовой защите.
Конституция России предусматривает возможность принятия федерального закона об автономной области или округе по представлению законодательных и исполнительных органов этих субъектов Федерации (ст. 66 п. 2 Конституции РФ).

2.5 Указы и распоряжения Президента Российской Федерации
Важным источником конституционного права являются Указы и распоряжения Президента Российской Федерации, главы государства. Обладая широкими полномочиями, Президент реализует свою компетенцию путем издания указов и распоряжений, которые обязательны для исполнения на всей территории Российской Федерации. Указы и распоряжения Президента - это властные акты, они обязательны для исполнения на всей территории Российской Федерации.
Нормативные акты Президента имеют особое значение для функционирования единой системы исполнительной власти в Российской Федерации. Наряду с Конституцией и федеральными законами нормативные указы Президента являются правовой базой издания Правительством его актов (ч. 1 ст. 115).
По юридическим свойствам указы и распоряжения Президента делятся на нормативные и индивидуальные. К нормативным относятся указы и распоряжения, содержащие правовые нормы - общие правила поведения, рассчитанные на многократное применение. К индивидуальным относятся указы и распоряжения Президента, которые касаются конкретных отношений либо определенных лиц, акты Президента о назначении на должность или об освобождении от занимаемой должности. Издаваемые Президентом указы и распоряжения не должны противоречить Конституции и федеральным законам. Это требование Конституции определяет подзаконность правотворческой деятельности Президента. Гарантией обеспечения конституционности нормативных актов Президента является право Конституционного Суда РФ рассматривать дела о конституционности этих актов (п. "а" ч. 2 ст. 125). По итогам рассмотрения может быть принято решение о неконституционности акта в целом или его отдельных положений. Згідно з ч. 6 ст. 125 акты Президента или их отдельные положения, признанные неконституционными, утрачивают силу и не подлежат исполнению.
В Конституции России предусмотрено также, что Указы Президента о введении военного положения и введении чрезвычайного положения подлежат утверждению Советом Федерации (ст. 102).
2.6 Регламенты, постановления и иные акты палат Федерального Собрания РФ
Каждая из Палат Федерального Собрания – Совет Федерации и Государственная Дума принимает свои постановления. Согласно Конституции РФ 1993 г., постановления Совета Федерации (и, соответственно – Государственной Думы) принимаются большинством голосов от общего числа членов Палаты, «если иной порядок принятия решений не предусмотрен Конституцией Российской Федерации» (п. 3 ст. 102; п. 3 ст. 103 Конституции). Постановления, принятые одной Палатой, не требуют их утверждения другой Палатой и подписания их Президентом РФ.
Постановления принимаются Палатами Парламента по различным вопросам: по поводу отклонения законопроекта, внесенного депутатом, либо иным субъектов права законодательной инициативы; о принятии законопроекта в 1-ом либо во 2-ом чтении; о принятии и направлении законопроекта в другую Палату (либо Президенту РФ на подпись); о повторном рассмотрении законопроекта; о парламентском запросе к государственному органу либо должностному лицу; о досрочном прекращении полномочий депутата Палаты в связи с его заявлением о сложении полномочий; о передаче мандата депутата Государственной Думы следующему в партийном списке кандидатов в связи с досрочным прекращением полномочий депутата; о подтверждении начала полномочий члена Совета Федерации; о назначениях в составы комитетов и комиссий Палат Федерального Собрания, многие другие. Важное нормативное значение имеют периодически принимаемые Государственной Думой постановления об амнистии (например – от 18 июля 1999 г.) ¹⁹ .
В форме постановлений принимаются различного рода заявления Совета Федерации, либо Государственной Думы. Так, после трагических событий 11 сентября 2001 г., связанных с террористическим актом в Соединенных Штатах Америки, Государственная Дума Федерального Собрания РФ приняла постановление «О борьбе с международным терроризмом» (от 20 сентября 2001 г.). В нем Государственная Дума обратилась с призывом к мировому сообществу «в кратчайшие сроки объединить усилия всех государств по искоренению международного терроризма, являющегося угрозой для мира и безопасности» ²⁰ .
В литературе отмечается, что «среди постановлений Палат нормативных актов сравнительно немного. Большинство постановлений являются индивидуальными правовыми актами, которые принимаются по конкретным организационным вопросам» ²¹ .
Особую роль среди актов Палат парламента РФ играют Регламенты Государственной Думы и Совета Федерации, которые представляют собой нормативные акты – регламент Государственной Думы от 22 января 1998 г. (с измен. и доп. от 26.XI. 1999 г.) ²² ; Регламент Совета Федерации РФ от 6 февраля 1996 г. (с измен. и доп. в 1996-99 гг.) ²³ .
Регламент принимается в форме постановлений каждой палаты, т.е. он не требует одобрения другой палаты и подписи Президента. Регламент – это, так сказать, «внутриведомственный акт» палаты, призванный «обслуживать» Палату Парламента.
Регламент Палаты Федерального Собрания: устанавливает внутреннюю организацию и процедуры работы Палаты, закрепляет механизмы замещения должностей в палате, статусы руководящих должностных лиц, статусы комитетов и комиссий палаты, порядок проведения заседаний, порядок законодательной деятельности, основные стадии законодательного процесса, порядок голосования и принятия решения, др.
В юридической литературе высказываются разные мнения о юридической силе регламентов. Так, характеризуя Регламент Верховного Совета – высшего представительного органа государственной власти в советский период – одни авторы говорили, что «в иерархии источников права регламент занимает второе место после Конституции, как акт более высокой юридической силы по сравнению с другими законами». Другие рассматривали «законы об утверждении регламентов Верховного Совета СССР и Верховных Советов союзных республик в качестве своеобразных двойных законодательных актов, один из которых как бы материализует содержание, а второй – форму закона» ²⁴ .
²⁰ Что касается Регламентов палат действующего Парламента – Федерального Собрания России, то по поводу их юридической природы высказываются иные, но тоже различные позиции. Одни авторы считают, что: «действующие регламенты палат Федерального Собрания не являются законами прежде всего потому, что каждый из них - это акт самоорганизации работы палаты, которая самостоятельно не вправе принимать законы» ²⁵ . Другие все же идентифицируют регламент с законом ²⁶ . Третьи констатируют, что регламенты «не обладают всеми формальными признаками закона», но предлагают в будущем наделить «всеми характеристиками общероссийского закона», т.е. принимать Регламент палаты Федерального собрания в том же порядке, что и закон ²⁷ . Согласно еще одной позиции, Регламент палаты Федерального Собрания занимает Саликов М.С. Указ. робота. С. 40.
²¹ СЗ РФ. 2001. № 40. Ст. 3810.
²² Кутафин О.Е. Предмет конституційного права. С. 204.
²³ СЗ РФ. 1998. № 7. Ст. 801.
²⁴ СЗ РФ. 1996. № 8. Ст. 418; № 16. Ст. 1771; № 27. Ст. 3204; 1997. № 1. Ст. 45; № 5. Ст. 629; 1999. № 47. Ст. 5630.
«промежуточную позицию между законодательными и подзаконными источниками конституционного права…юридическая сила законов, несомненно, выше юридической силы регламентов, постановлений и т.д.», поскольку различны порядки их принятия ²⁸ .
«В то же время данные акты нельзя приравнять и к подзаконным источникам, которые, как правило, принимаются на основе и во исполнение законов, конкретизируют их. Акты же палат имеют самостоятельный предмет регулирования» ²⁹ .
2.7 Международные договора и соглашения.
После принятия Конституции 1993 года в числе источников конституционного права появился еще один вид актов.
Статья 15 Конституции устанавливает, что общепризнанные принципы и нормы международного права и международные договоры Российской Федерации являются составной частью ее правовой системы.
²⁵ Следует различать международные договоры и соглашения, заключаемые Российской Федерацией с другими суверенными государствами, и внутренние договоры и соглашения, заключаемые между Федерацией и ее субъектами или между субъектами Федерации. По аналогии с рядом зарубежных конституций (США и др.) Конституция устанавливает примат международного права по отношению к внутреннему, указывая, что, если международным договором Российской Федерации Гураев П.П.. Лазарєв Л.В. Регламент Верховного Совета СССР. М., 1981. С. 27; Тихомиров Ю.А. теория закона. М., 1982. С. 63; Цит. по кн.: Кутафин О.Е. Предмет конституційного права. С. 207.
²⁶ Кутафин О.Е. Указ. робота. С. 207.
²⁷ Ковачев Д.А. Парламентская процедура: понятия, виды, регламентация // Вестник Межпарламентской Ассамблеи. 1994. № 4. С. 195; Цит по кн.: Кутафин О.Е. С. 208.
²⁸ Колесников Е.В. Указ. робота. С. 70, 73.
²⁹ Саликов М.С.