Державне регулювання регіонів.
До складу України входять 24 області, АР Крим, два міста республіканського підпорядкування: Київ та Севастополь. Всього ж в державі існує близько 12 тис. різних територіальних утворень. Різні території України мають свої особливості і відмінності, як в економічному розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспекті. На сьогодні в Україні склалися реальні передумови для розробки та реалізації соціально-економічної політики, як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Саме відсутність власної регіональної політики в її недалекому минулому призвела до значних диспропорцій у регіональній структурі економіки держави і нагромадження економічних і соціальних проблем.
Значною мірою розвиток такого процесу пов'язане з відсутністю ефективних механізмів стримування та пом'якшення дії об'єктивних факторів диференціації регіонального розвитку, та ефективного стимулювання діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та населення щодо прискореного розвитку регіонів на основі більш повного використання їх природного, економічного, трудового , наукового потенціалів.
Безсистемність державної діяльності в цій сфері стала однією з важливих причин стримування комплексного соціально-економічного розвитку та стабільності в державі, ускладнення умов для зміцнення позицій держави в міжнародному економічному співробітництві, повільного здійснення ринкових перетворень на місцях, виникнення та загострення соціальних, економічних, екологічних та інших проблем.
До таких проблем можна віднести: недосконалість галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів, їх низьку економічну ефективність; значні відмінності між регіонами в рівнях соціально-економічного розвитку та істотне відставання від існуючих нормативів розвитку соціальної та виробничої інфраструктури в деяких регіонах, особливо це стосується сільської місцевості; нераціональне використання місцевих природних і трудових ресурсів; надмірне забруднення навколишнього середовища у багатьох містах і районах. Не забезпечується комплексний розвиток міст і сіл, не реалізуються можливості регіонів щодо міжнародної інтеграції України, спільного підприємництва в галузі туризму та рекреації, залучення до країни іноземних інвестицій. Ці та інші проблеми потребують прискореному рішенні.
Саме тому виникає необхідність створення умов для оптимальної економічної самостійності регіонів і прийняття організаційних, правових та економічних заходів для забезпечення ефективної державної регуляції процесів регіонального розвитку країни та координації міжрегіональних зв'язків, тобто розробка чіткої державної регіональної політики (ДРЕП).
Регіональна економічна політика - частина широкомасштабної політики держави щодо розвитку регіонів - є складовою національної стратегії соціально-економічного розвитку України, тісно пов'язаною із здійсненням адміністративної реформи та впорядкуванням адміністративно-територіального устрою, що поєднує економічні, соціальні та екологічні аспекти економічної основи держави. Її стратегічна мета - поєднати інтереси держави і окремих регіонів, вирішити проблеми територіального устрою, передати необхідні функції і направити ресурси на регіональний рівень, створити сприятливі умови для розширення економічних можливостей і забезпечення стабільності розвитку кожної територіальної ланки господарської системи. Реалізується регіональна політика шляхом здійснення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування системи заходів для забезпечення ефективного комплексного управління економічним і соціальним розвитком України та її регіонів - Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Принциповою основою регіональної політики держави є розмежування компетенцій у сфері управління економікою між державними органами управління та органами місцевого самоврядування. Кожен рівень влади в України (центральний, обласний, міст Києва та Севастополя, міський, районний, районний у містах, сільський та селищний) повинен мати чітко визначене завдання, обов'язки та межі відповідальності. Забезпечення оптимального поєднання державних і місцевих інтересів можливо лише у випадку пріоритету державної законодавчої влади і передачі більшої частки функцій виконавчої влади на місцях.
Розглядаючи регіональну політику держави з позицій поділу влади між центром і регіонами, можна дати таке визначення ДРЕП. Державна регіональна економічна політика - Це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточними та стратегічними цілями.
Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціонального використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.
Слід зауважити, що законодавча діяльність на рівні території не повинна виходити за межі проблем цієї місцевості і вступати в протиріччя з державним законодавством.
Об'єктом ДРЕП є регіон, соціально-економічну сутність, якого можна визначити, як систему суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території. У регіонах складається весь комплекс умов життєдіяльності людей, здійснюється відтворення робочої сили, встановлюються пропорції між секторами і галузями економіки. Саме регіоні перетинаються загальнодержавні, галузеві, місцеві, підприємницькі та особисті інтереси, узгодження яких є однією з найскладніших проблем суспільного розвитку.
Суб'єктами ДРЕП є центральні органи державної виконавчої влади (обласні, міські та районні державні адміністрації) і представницькі органи місцевого самоврядування (місцеві Ради народних депутатів), які в межах своєї компетенції вирішують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.
Як складова загальної соціально-економічної політики Україна ДРЕП включає: структурну перебудову продуктивних сил регіону, поліпшення територіальних пропорцій у країні; здійснення політики роздержавлення та приватизації майна; земельну реформу, розвиток підприємництва і т.п.
Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнювання існуючих відмінностей між економічними і соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їх історичних, демографічних, природно ресурсних і економічних особливостей і спрямована на підтримку внутрішньо регіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку та суттєве поліпшення екологічного стану регіонів.
Таким чином, предметом ДРЕП є дві галузі: перша стосується розподілу влади між центром і регіонами, друга - практичної діяльності держави в регіонах.
Важливо розрізняти державну регіональну політику, як стратегію і тактику держави, щодо регіональних процесів і власну «внутрішню» політику регіонів. Політика регіонів не завжди відповідає політиці держави. Регіони можуть мати свої пріоритетні напрямки розвитку, які іноді не збігаються з державними. ДРЕП і політика регіонів не повинні бути розрізненими; в ідеалі вони повинні становити одне ціле, доповнюючи та збагачуючи один одного.
Внутрішня політика регіонів спрямовується на використання внутрішніх ресурсів регіону для вдосконалення структури матеріального виробництва, розвитку соціальної інфраструктури, екологічної безпеки та ін
Тактика держави розглядається як дії держави щодо вирівнювання умов діяльності та соціально-економічного стану різних регіонів, створення умов для їх ефективної діяльності.
Державне управління розвитком регіону здійснюється на певних принципах. Основним з них є розподіл влади між центром і регіонами, інші принципи відповідають поточним проблемам розвитку держави.
Як інструмент удосконалення територіальної організації суспільства ДРЕП грунтується на принципах:
- Конституційність і законність - реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України на засадах чіткого розподілу повноважень, завдань і відповідальності між органами виконавчої влади та органами місцевого підпорядкування;
- Забезпечення унітарної України і цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної та бюджетної систем;
- Поєднання процесів централізації і децентралізації влади,
гармонізації загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів;
- Максимального наближення послуг, які надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів;
- Диференціювання, надання державної підтримки регіонам у відповідність з умовами, критеріями і термінами, визначеними законодавством;
- Стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробці та реалізації заходів щодо регіонального розвитку.
Відповідно до різноманітністю процесів, які відбуваються в регіонах, виокремлюють і певні складові ДРЕП: економічну, соціальну, екологічну, науково-технічну, гуманітарну, національну, управлінську, демографічну та зовнішньоекономічну. Для кожної з них держава встановлює цілі, завдання, пріоритети, які визначають реальні можливості регіонів, спрямовані на розвиток економічного потенціалу кожного регіону, зростання його ефективності. Тобто держава визначає права, сфери, ресурси та методи роботи регіонів, здійснює певні дії щодо конкретних регіонів і доручає виконання регіонах окремих завдань.
До складу України входять 24 області, АР Крим, два міста республіканського підпорядкування: Київ та Севастополь. Всього ж в державі існує близько 12 тис. різних територіальних утворень. Різні території України мають свої особливості і відмінності, як в економічному розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспекті. На сьогодні в Україні склалися реальні передумови для розробки та реалізації соціально-економічної політики, як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Саме відсутність власної регіональної політики в її недалекому минулому призвела до значних диспропорцій у регіональній структурі економіки держави і нагромадження економічних і соціальних проблем.
Значною мірою розвиток такого процесу пов'язане з відсутністю ефективних механізмів стримування та пом'якшення дії об'єктивних факторів диференціації регіонального розвитку, та ефективного стимулювання діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та населення щодо прискореного розвитку регіонів на основі більш повного використання їх природного, економічного, трудового , наукового потенціалів.
Безсистемність державної діяльності в цій сфері стала однією з важливих причин стримування комплексного соціально-економічного розвитку та стабільності в державі, ускладнення умов для зміцнення позицій держави в міжнародному економічному співробітництві, повільного здійснення ринкових перетворень на місцях, виникнення та загострення соціальних, економічних, екологічних та інших проблем.
До таких проблем можна віднести: недосконалість галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів, їх низьку економічну ефективність; значні відмінності між регіонами в рівнях соціально-економічного розвитку та істотне відставання від існуючих нормативів розвитку соціальної та виробничої інфраструктури в деяких регіонах, особливо це стосується сільської місцевості; нераціональне використання місцевих природних і трудових ресурсів; надмірне забруднення навколишнього середовища у багатьох містах і районах. Не забезпечується комплексний розвиток міст і сіл, не реалізуються можливості регіонів щодо міжнародної інтеграції України, спільного підприємництва в галузі туризму та рекреації, залучення до країни іноземних інвестицій. Ці та інші проблеми потребують прискореному рішенні.
Саме тому виникає необхідність створення умов для оптимальної економічної самостійності регіонів і прийняття організаційних, правових та економічних заходів для забезпечення ефективної державної регуляції процесів регіонального розвитку країни та координації міжрегіональних зв'язків, тобто розробка чіткої державної регіональної політики (ДРЕП).
Регіональна економічна політика - частина широкомасштабної політики держави щодо розвитку регіонів - є складовою національної стратегії соціально-економічного розвитку України, тісно пов'язаною із здійсненням адміністративної реформи та впорядкуванням адміністративно-територіального устрою, що поєднує економічні, соціальні та екологічні аспекти економічної основи держави. Її стратегічна мета - поєднати інтереси держави і окремих регіонів, вирішити проблеми територіального устрою, передати необхідні функції і направити ресурси на регіональний рівень, створити сприятливі умови для розширення економічних можливостей і забезпечення стабільності розвитку кожної територіальної ланки господарської системи. Реалізується регіональна політика шляхом здійснення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування системи заходів для забезпечення ефективного комплексного управління економічним і соціальним розвитком України та її регіонів - Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Принциповою основою регіональної політики держави є розмежування компетенцій у сфері управління економікою між державними органами управління та органами місцевого самоврядування. Кожен рівень влади в України (центральний, обласний, міст Києва та Севастополя, міський, районний, районний у містах, сільський та селищний) повинен мати чітко визначене завдання, обов'язки та межі відповідальності. Забезпечення оптимального поєднання державних і місцевих інтересів можливо лише у випадку пріоритету державної законодавчої влади і передачі більшої частки функцій виконавчої влади на місцях.
Розглядаючи регіональну політику держави з позицій поділу влади між центром і регіонами, можна дати таке визначення ДРЕП. Державна регіональна економічна політика - Це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточними та стратегічними цілями.
Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціонального використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.
Слід зауважити, що законодавча діяльність на рівні території не повинна виходити за межі проблем цієї місцевості і вступати в протиріччя з державним законодавством.
Об'єктом ДРЕП є регіон, соціально-економічну сутність, якого можна визначити, як систему суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території. У регіонах складається весь комплекс умов життєдіяльності людей, здійснюється відтворення робочої сили, встановлюються пропорції між секторами і галузями економіки. Саме регіоні перетинаються загальнодержавні, галузеві, місцеві, підприємницькі та особисті інтереси, узгодження яких є однією з найскладніших проблем суспільного розвитку.
Суб'єктами ДРЕП є центральні органи державної виконавчої влади (обласні, міські та районні державні адміністрації) і представницькі органи місцевого самоврядування (місцеві Ради народних депутатів), які в межах своєї компетенції вирішують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.
Як складова загальної соціально-економічної політики Україна ДРЕП включає: структурну перебудову продуктивних сил регіону, поліпшення територіальних пропорцій у країні; здійснення політики роздержавлення та приватизації майна; земельну реформу, розвиток підприємництва і т.п.
Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнювання існуючих відмінностей між економічними і соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їх історичних, демографічних, природно ресурсних і економічних особливостей і спрямована на підтримку внутрішньо регіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку та суттєве поліпшення екологічного стану регіонів.
Таким чином, предметом ДРЕП є дві галузі: перша стосується розподілу влади між центром і регіонами, друга - практичної діяльності держави в регіонах.
Важливо розрізняти державну регіональну політику, як стратегію і тактику держави, щодо регіональних процесів і власну «внутрішню» політику регіонів. Політика регіонів не завжди відповідає політиці держави. Регіони можуть мати свої пріоритетні напрямки розвитку, які іноді не збігаються з державними. ДРЕП і політика регіонів не повинні бути розрізненими; в ідеалі вони повинні становити одне ціле, доповнюючи та збагачуючи один одного.
Внутрішня політика регіонів спрямовується на використання внутрішніх ресурсів регіону для вдосконалення структури матеріального виробництва, розвитку соціальної інфраструктури, екологічної безпеки та ін
Тактика держави розглядається як дії держави щодо вирівнювання умов діяльності та соціально-економічного стану різних регіонів, створення умов для їх ефективної діяльності.
Державне управління розвитком регіону здійснюється на певних принципах. Основним з них є розподіл влади між центром і регіонами, інші принципи відповідають поточним проблемам розвитку держави.
Як інструмент удосконалення територіальної організації суспільства ДРЕП грунтується на принципах:
- Конституційність і законність - реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України на засадах чіткого розподілу повноважень, завдань і відповідальності між органами виконавчої влади та органами місцевого підпорядкування;
- Забезпечення унітарної України і цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної та бюджетної систем;
- Поєднання процесів централізації і децентралізації влади,
гармонізації загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів;
- Максимального наближення послуг, які надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів;
- Диференціювання, надання державної підтримки регіонам у відповідність з умовами, критеріями і термінами, визначеними законодавством;
- Стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробці та реалізації заходів щодо регіонального розвитку.
Відповідно до різноманітністю процесів, які відбуваються в регіонах, виокремлюють і певні складові ДРЕП: економічну, соціальну, екологічну, науково-технічну, гуманітарну, національну, управлінську, демографічну та зовнішньоекономічну. Для кожної з них держава встановлює цілі, завдання, пріоритети, які визначають реальні можливості регіонів, спрямовані на розвиток економічного потенціалу кожного регіону, зростання його ефективності. Тобто держава визначає права, сфери, ресурси та методи роботи регіонів, здійснює певні дії щодо конкретних регіонів і доручає виконання регіонах окремих завдань.