Державне регулювання процесів санації економіки

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Федеральне агентство з освіти
Російської Федерації
Кабардино-Балкарський державний університет
Ім. Х.М. Бербекова
 
 
 
 
 
Економічний факультет
Кафедра «Економіки і фінансів»
Контрольна робота
По курсу:
«Антикризове управління на підприємство»
На тему:
«Державне регулювання процесів санації економіки»
 
 
 
 
Виконав ст-т:
6-го курсу ОЗО ЕФ
Маремуков З.М.
Керівник:
Шурдумова Е.Г.
Нальчик-2008

Введення
Проведена державою економічна політика вже дала позитивні результати як у фінансовій сфері, так і в сфері виробництва. Можна говорити про орієнтацію на фінансову стабілізацію, ослаблення тенденцій спаду виробництва і погіршення структури економіки навіть в умовах, коли резерви розвитку вітчизняного товаровиробництва за рахунок девальвації рубля до теперішнього часу повністю вичерпані.
Разом з тим про реальне подолання всіх негативних тенденцій говорити ще рано. Однією з основних причин уповільнення темпів реформування економіки зараз є невпорядкованість системи управління нею. Розуміючи під управлінням цілеспрямований вплив на об'єкт, розглянемо особливості формування цілей, методів і форм організації такого впливу на економіку, що визначаються ринковими умовами господарювання і особливостями здійснюваної реформи.

Державне регулювання процесів санації економіки
Основна мета економіки (мета першого рівня) полягає в забезпеченні максимального добробуту суспільства. Подібна глобальна мета представляє, по суті, багаторівневу систему цілей. Так, сукупність завдань другого рівня орієнтована на забезпечення вільного розвитку суспільства, правового порядку, зовнішньої і внутрішньої безпеки. Рішення завдань третього рівня, які ми умовно назвемо системою прикладних економічних цілей, полягає в забезпеченні економічного зростання, повної зайнятості населення, стабільності рівня цін, стійкості національної валюти і зовнішньоекономічної рівноваги.
Всі економічні завдання (цілі) взаємопов'язані і взаємозалежні: результат рішення нижчої завдання є засіб для вирішення завдання більш високого рівня. Крім того, обмеженість ресурсів унеможливлює одночасне досягнення всіх поставлених цілей, тому деякі з них в комбінації суперечать одна одній: досягнення повної зайнятості та збереження навколишнього середовища, високого рівня зайнятості і зовнішньоекономічної рівноваги.
Визначення впорядкованої множини цілей економічної політики, що включає державне регулювання, являє собою складний процес, що вимагає зваженого і професійного підходу. Його складність багато в чому визначається обмеженнями, характерними для управління ринковою економікою на рівні країни. Мова йде про нерівність Я. Тінбергена, згідно з яким кількість цілей не повинне перевершувати запас інструментів економічної політики, наявний у розпорядженні держави.
Обмежимо розгляд сукупності заходів, що використовуються державою для досягнення поставлених цілей, двома основними видами: фінансовим, заснованим на кейнсіанських принципах макроекономічного регулювання, і кредитно-грошовим, що одержали в економічній науці назву монетаризму.
Фінансова та кредитно-грошова політика (що відрізняються економічним інструментарієм) збігаються за цільовим установкам.
Необхідними вимогами ефективного державного регулювання економіки є системність і логічна урегульованість всіх елементів реалізації і тієї й іншої політики. Основними елементами технології логічного обгрунтування впливу на економіку є такі: виділення суб'єкта впливу на економіку; обгрунтування його функцій; визначення економічних інструментів і проблем, що виникають при їх практичній реалізації. Комплексними критеріями раціональності державного впливу можуть бути кон'юнктурне, структурний, регіональне та соціальне на правління економічної політики.
До кон'юнктурній напрямку (у ряді робіт відомому більше як антициклічне регулювання) віднесемо політику економічного зростання та структурних змін. Всі напрямки економічної політики окрім соціального необхідно аналізувати з точки зору двох згаданих підходів і відповідно потрібно виділяти фінансові та кредитно-грошові інструменти впливу на економіку.
Ефективна реалізація даних напрямів економічної політики передбачає виконання ряду умов, насамперед проведення структуризації управління економікою. Організаційна впорядкованість суб'єкта впливу представляється необхідною ознакою цілеспрямованих систем. У рамках такої упорядкованості можна організовувати як процеси досягнення результатів, так і процеси функціонування систем.
Доведено, що в ринкових умовах господарювання необхідна дворівнева система управління економікою: на державному рівні та на рівні підприємств. Така ієрархія обумовлена ​​відмінностями в характері взаємозв'язків, здійснюваних на кожному рівні.
На державному рівні реалізується вертикальне управління. У комерційному секторі виділено два підрівня, у сфері федеральних відносин - три підрівня управління. На рівні підприємства взаємодія будується по горизонтальному принципом і передбачає самоорганізацію господарюючих суб'єктів як у внутрішньофірмових відносинах, так і в налагодженні зовнішніх господарських зв'язків. Іншими слонами, структуризація процесу управління за рівнями дозволяє впорядкувати відносини партнерства і підпорядкованості, властиві ринковій економіці. Подібна структуризація створює основу для формування відповідних механізмів регулювання вертикальних і горизонтальних управлінських відносин.
У зв'язку з цим можна говорити про систему управління економікою, яка складається з двох взаємопов'язаних блоків: державного управління, що будується на відносинах підпорядкування, і менеджменту, що базується на горизонтальних взаєминах. Досягнення системи економічних цілей, названих вище, обумовлюється, з одного боку, структурою управління, а з іншого - функціями, виконуваними на кожному рівні (рис. 1.1). У перехідній економіці на державний рівень лягає відповідальність за вирішення традиційних завдань.
Ключовим завданням є вибір методів зміни механізму господарювання з урахуванням сформованих умов. Головними показниками ефективності реформування є величина державних коштів, що відводиться на ці цілі, а також розподіл витрат з формування ринку між державою та підприємствами.
Інша важлива завдання по формуванню ринку, яке вирішується на державному рівні, - розробка системи законів, які визначають норми поведінки господарюючих суб'єктів. При цьому закони не повинні бути суперечливими і повинні існувати гарантії їх дотримання. По суті, рішення цих основоположних завдань створить необхідні умови формування інститутів ринку і забезпечить їх дієвість.
Набір ринкових інститутів відомий з досвіду країн з розвиненою економікою, їх дієвість зумовлена ​​низкою чинників. Ці фактори умовно можна розділити на фонові і цільові. У першу групу входять фактори, зумовлені загальноправовим нормами і нормами відповідного права. До другої групи належать фактори, пов'язані з конкретними інститутами, характером відносин, уражених даної сукупністю правових норм, наприклад з інститутом власності на ринку. З одного боку, приватна власність - це базове поняття ринкової економіки, з іншого - поняття «технологічне», пов'язане з ефективністю господарювання.
Державне управління
Ринкова
сфера
Фінансова
сфера


Рис. 1.1. Взаємозв'язок державного управління та менеджменту при регулюванні економіки
Особливість державного регулювання економіки через нормування економічної поведінки учасників ринку полягає в поділі всієї безлічі норм на функціональні групи:
Øобщесістемние норми, які орієнтують підприємства на самоорганізацію. Це перш за все норми, що регулюють корпоративне управління та менеджмент, тобто механізм виживання на ринку при виконанні комерційних критеріїв (у тому числі нормативів функціональної структури та діяльності підприємств);
Øспеціальние норми - за сферами ринкової економіки, зокрема фінансової сфери (виробництво товарів і надання послуг). Подібне виділення сфер обумовлено згаданими вище двома основними підходами (фінансових і кредитно-грошових) до досягнення головних цілей розвитку економіки;
Øцелевие норми (оздоровлення фінансів підприємств) - відповідно до вирішуваних проблемами інвестиційної активності.
До останньої групи належать і норми, що стосуються санації підприємств усіх форм власності для підтримки ефективності ринкової системи.
Можливі й інші угруповання норм (наприклад, за формами власності, тобто норми, що регулюють поведінку учасників ринку з різними формами власності: державної, приватної, муніципальної, власністю громадських організацій). Однак для стійкого й ефективного економічного процесу в будь-якому випадку необхідне поєднання повноти набору та правильної функціональної орієнтації норм.
Таким чином, першим напрямком діяльності держави з регулювання національної економіки є кон'юнктурне управління, головною функцією якого виступає формування ринку.
Можна виділити й інші завдання, що входять в систему державного регулювання економіки і забезпечують максимальне добробут товариства тільки в комплексному їх вирішенні. У числі системних завдань держави виділимо наступні.
Забезпечення розвитку і структурної перебудови економіки представляє другий напрямок діяльності держави. Формування структурної політики в перехідний період відрізняється тим, що будь-яка негативна тенденція може швидко перетворитися на головний напрямок розвитку економіки. Недосконалість ринкових механізмів, неповнота і некомплексність інститутів ринку, недостатній досвід державного регулювання призводить до швидкого виникнення негативних явищ. Подібне положення обумовлює посилення втручання держави в економіку.
Мова йде про подолання тенденцій паливно-сировинної спеціалізації економіки Росії і утрачивание накопиченого науково-технічного потенціалу та позицій у галузях високих технологій.
Третім напрямком діяльності є виконання державою соціальних функцій, насамперед у галузі освіти, охорони здоров'я та захисту соціально вразливих верств населення.
Аналіз російської практики вирішення соціальних проблем перехідного періоду показує, що проблема зводиться до вибору однієї з таких альтернатив: ініціювати необхідні для суспільства зміни, навіть якщо вони непопулярні серед населення (наприклад, подорожчання товарів і послуг), і тим самим поставити громадян перед необхідністю вирішувати фінансові проблеми особистого бюджету або рухатися і напрямку все більшого залучення кваліфікованих фахівців до участі у конкретних справах, іншими словами, розвиватися в напрямі заміни самостійної діяльності громадян роботою чиновників. Обидві альтернативи мають позитивні і негативні сторони, тому при виборі золотої середини слід пам'ятати, що незадоволені будуть завжди, особливо в умовах нестачі коштів. Таке положення добре ілюструє початкові етапи проведення житлової реформи.
До четвертого напрямку віднесемо формування федеральних відносин. Мова йде насамперед про створення самодостатніх муніципальних утворень.
Роль муніципальних утворень у вирішенні соціальних проблем постійно зростає. В даний час законом на цей рівень управління передано вирішення конкретних завдань у сферах: соціально-економічного розвитку міст, селищ, районів; соціального захисту громадян; змісту охорони здоров'я, освіти і транспорту, а також житлового фонду. Визнаючи раціональної схему федеративних відносин «федеральний центр - суб'єкт Федерації - муніципія», тобто структуризацію вирішення соціальних проблем, необхідно зазначити недоліки, які не дозволяють ефективно працювати новому для Росії інституту муніципальної економіки.
Покладання вирішення основних соціальних проблем на структурні підрозділи, які безпосередньо взаємодіють з населенням, дозволяє зняти з вищих рівнів велике навантаження з оперативного управління. Крім того, подібна міра дозволяє наблизити чиновника, виконавця до населення, забезпечити адекватність характеру та розміру допомоги місцевим особливостям (географічним, етнічним, економічним, екологічним та ін). Однак делегування обов'язків за рішенням цих проблем на рівень муніципії не підкріплено делегуванням прав, перш за все в економічних питаннях. Федеральний центр і суб'єкт Федерації ще не перетворилися на повноцінних суб'єктів управління муніципальної економікою, головними завданнями якого є формування норм та інфраструктури поведінки муніципії.
Результатом такого роду усіченої структуризації управління муніципальної економікою є по суті двухзвенная система федеральних відносин: «федеральний центр - суб'єкт Федерації». Внаслідок цього суб'єкт Федерації виявився перевантаженим економічними проблемами муніципального рівня. При цьому головні функції муніципії зведені до доведення бюджетних коштів до певних категорій одержувачів, а також до підтримання основних засобів бюджетних організацій нижньої ланки.
Головним же наслідком такого стану є те, що не створено механізм самоорганізації та саморозвитку муніципії. Бюджет муніципії як і раніше визначається суб'єктом Федерації, його дохідною частиною.
Інші сфери
Економіка
Суб'єкт Федерації
Інші сфери
Економіка
Державне управління


Рис. 1.2. Структура державного управління федеральними взаєминами в економічній сфері
Чотири розглянуті напрямки діяльності та пов'язані з ними проблеми (формування ринку, реформування структури господарства, вирішення соціальних проблем, формування федеральних відносин) визначають основні функції управління економікою, які схематично представлені на рис. 1.3.

1. Кон'юнктурне напрямок. Функція - формування ринку
Національна політика
2. Структурний напрямок. Функція - реформування структури господарства
4. Раціональне напрямок. Функція - формування федеральних відносин.
3. Соціальне спрямування.
Функція - вирішення соціальних проблем.
 

Рис. 1.3. Основні функції управління економікою
Держава встановлює вимоги (норми) до якості господарювання підприємства. Якщо якість господарювання нижче цих норм, то відбувається банкрутство. Дані норми в свою чергу безпосередньо впливають на структуру та організацію внутрішньофірмового управління. Ефективний менеджмент формується під дією щонайменше двох факторів: норм санації, контролю за фінансовими потоками та ін, що встановлюються в цілому для національної економіки, і впорядкованості конкурентного сектора економіки або сфери діяльності. Вплив держави лише на один з факторів не дозволить досягти бажаного результату - підвищення ефективності господарювання в обраному секторі економіки.
Необхідно зазначити, що наявність гостро стоять проблем фінансового оздоровлення підприємств, що беруть участь у структурній перебудові економіки (венчурні інноваційні підприємства), соціальних проблем перехідного періоду і нових федеральних відносин (муніципальні підприємства) передбачає диференціацію нормативів фінансового оздоровлення. Більше того, питання банкрутства по цих напрямах діяльності держави повинні вирішуватися передусім на базі розвинутого методичного забезпечення діяльності такого роду підприємств, спеціальних форм селективного планування і систематичного фінансового контролю, характерних для ринкових відносин.
Отже, у нормативну базу санації підприємств повинні входити дві групи норм: норми, що поширюються на господарюючих суб'єктів загальноринковою орієнтації, і спеціальні норми, що регулюють відносини ефективного господарювання в цільових сферах державного управління економікою (структурна перебудова, соціальна сфера, формування федеральних відносин). Більш того, характер цих норм повинен відображати особливості вирішення поставлених завдань. Мова йде про можливі особливих формах банкрутства.
У загальноекономічному значенні банкрутство передбачає вилучення господарюючого суб'єкта з економічного життя. Його функції легко виконують конкуренти, що зайняли нішу, що звільнилася. Для названих раніше областей регулювання економіки подібний підхід неправомірний в силу того, що він може призвести до припинення виконання однієї з життєво необхідних функцій (для муніципальних підприємств) або до зупинки процесу вироблення ефективних технологій, що визначають науково-технічний прогрес.
Безумовно, важливою метою держави є формування системи конкурентних відносин у розглянутих напрямках. Однак необхідно відзначити, що формування механізму конкуренції для вирішення певних завдань представляється складною проблемою. Досить навести для прикладу завдання зменшення екологічної загрози промислових викидів, вирішену Р. Коузом (лауреат Нобелівським премії 1991 р.).
У сучасних умовах, коли ще не склалася позитивна практика створення механізмів конкуренції в окремих сферах економіки, вирішення питань фінансового оздоровлення підприємств вимагає іншого підходу. Ключовими моментами для цього підходу є, з одного боку, комплекс заходів, спрямованих на формування підприємств і відповідної інфраструктури, з іншого - спеціальні норми та процедури санації підприємств з подібною спрямованістю основної діяльності.
Сутність процедури банкрутства передбачає певний взаємозв'язок проблем державного рівня. Так, одночасно з реалізацією заходів щодо санації господарюючого суб'єкта планується рішення його соціальних проблем. Вивільнюється персонал потребує соціальної підтримки та працевлаштуванні. Масштаби подібної роботи в російських умовах можуть виявитися дуже великими, наприклад, з точки зору містоутворюючих заходів.
Таким чином, складність і важливість завдання державного управління процесами санації в умовах перехідної економіки зумовлює необхідність створення спеціального органу з регулювання сфери фінансового оздоровлення господарюючих суб'єктів. Разом з тим закріплення за державним органом конкретних функцій пов'язано з додатковим аналізом організації управління фінансовими процесами.

Список літератури
1. Антикризове управління. Теорія і практика: навчальний посібник для ВУЗів, які навчаються за спеціальностями економіки і управління (060000) / В.Я. Захаров, А.О. Блінов, Д.В. Хавін. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006.
2. Кризове управління для керівників і менеджерів. Р. Хіт. - М.: Видавництво ЛОРІ, 2004
3. Антикризове управління. Підручник / Е.П Жарковський, Б.Є. Бродський. - 3-е изд., Испр. І доп. - М.: Омега-Л, 2006.
4. Антикризове управління: навчальний посібник для студентів ВНЗ. / А.Т. Зуб - М.: Аспект Пресс, 2005.
5. Методологія антикризового управління: учеб.-практ. посібник / Г.Б. Юн. - М.: Справа, 2004.
6. Антикризове управління: навчальний посібник / За ред. К. В. Балдіні. - М.: Гардаріки, 2005.
7. Правове регулювання неспроможності (банкрутства): учеб.-практ. посібник / С.А. Кареліна. - М.: Волтерс Клувер, 2006.
8. Федеральний закон "Про неспроможність (банкрутство)". Із змінами і доповненнями на 1 травня 2005 року. - М.: Изд-во Ескмо, 2005
9. Вісник ВАС № 5 2003 р., Спеціальний додаток.
10. Вісник ВАС № лютого 2005
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Фінанси, гроші і податки | Контрольна робота
46.9кб. | скачати


Схожі роботи:
Державне регулювання інвестиційних процесів в країні
Державне регулювання економіки 2
Державне регулювання економіки 10
Державне регулювання економіки 3
Державне регулювання економіки 5
Державне регулювання економіки 8
Державне регулювання економіки 6
Державне регулювання економіки 2
Державне регулювання економіки
© Усі права захищені
написати до нас