Курсова робота
з макроекономіки на тему:Державна система соціального захисту населення
План
Введення
1. Соціальний захист та підтримка населення
2. Соціальне забезпечення та соціальний допомогу
3. Соціальна реабілітація
4. Турбота про навколишнє середовище як соціальний процес
5. «Стратегія подолання бідності»
Висновок
Література
Введення
Чим важча ситуація в тій чи іншій країні тим більше і голосніше звучать у ній заклики до соціального захисту населення. Про таку захисту настійно просять, її вимагають від уряду. Складність положення за таких умов полягає в тому, що, якщо в країні спостерігається економічний спад, знижується виробництво, зменшується створюваний національний продукт, то можливості уряду виділяти додаткові кошти для соціального захисту населення вкрай обмежені. Навантаження на державний бюджет зростає, уряд змушений вдаватися до збільшення податків, у зв'язку з чим знижуються доходи працюючих. А це породжує нові соціальні напруги.
Щоб виправити таке становище недостатньо бажання людей отримати соціальний захист від негараздів погіршується життя, також як недостатньо намірів і обіцянок уряду поліпшити життя. Проблема може бути повністю вирішена тільки тоді, коли економіка піде вгору і стане створювати мінімум благ, який необхідний людям. У цьому в кінцевому підсумку і складається порятунок.
Але що ж робити до того, в період, коли економіка, знаходиться на спаді і нездатна задовольнити потреби всього населення в благах і послугах? Як допомогти людям що потрапили у важке тяжкий стан і кому саме треба допомагати? Пошуку відповідей на ці питання і присвячена тема курсової роботи.
1. Соціальний захист та підтримка населення
Що ж робити до того, в період, коли економіка, знаходиться на спаді і нездатна задовольнити потреби всього населення в благах і послугах? Як допомогти людям що потрапили у важке тяжкий стан і кому саме треба допомагати?
Слід перш за все зрозуміти, що якщо знизити виробництво благ і послуг в країні і одночасно допомога з-за кордону, якщо закупівлі по імпорту не здатні компенсувати таке зниження, а запаси і резерви доведені до мінімуму, то запобігти зниження рівня життя практично неможливо. Настільки ж нереальна в цих умовах завдання повного соціального захисту всього населення від зменшення споживання благ і послуг в цілому та в розрахунку на одну людину. Гірше того, якщо ми спробуємо надати блага у потрібному, бажаному кількості одним, то явно постраждають інші, кому ці блага не дістануться.
Тому і уряд, і народ повинні усвідомити, що поголовна соціальний захист населення від зниження рівня життя в умовах економічного спаду неможлива. Правильніше, говорити про соціальну підтримку окремих верств і груп населення найбільш в ній потребує.
У широкому сенсі слова соціально вразливими вважаються люди, що володіють доходом нижче прожиткового мінімуму. Строго кажучи, при віднесенні тих чи інших груп людей до категорії соціально вразливих слід було б враховувати не тільки їх поточні грошові доходи, а й грошові заощадження, накопичене багатство, так званий майновий ценз. Однак, оскільки отримати достовірні відомості про майнове становище людей важко, доводиться використовувати як критерій, що характеризує матеріальне становище людини, його офіційні грошові доходи.
У сформованій практиці соціально вразливими вважаються сім'ї з низьким грошовим доходом на члена сім'ї (найчастіше це багатодітні сім'ї), сім'ї, що втратили годувальника, матері виховують дітей самі, інваліди, особи похилого віку, пенсіонери, які отримують недостатнє посібник, студенти живуть на стипендію, безробітні, особи, постраждалі від стихійних лих, політичних і соціальних конфліктів, незаконного переслідування. У ряді випадків до соціально вразливим верствам відносять і дітей. Всі ці люди потребують соціальної підтримки з боку суспільства, влади уряду.
Соціальна підтримка може виявлятися в найрізноманітніших формах:
üв вигляді грошової допомоги;
üпредоставленія матеріальних благ;
üбесплатного харчування, притулку;
üоказанія медичної, юридичної, психологічної допомоги;
üпокровітельства;
üопекунства, усиновлення тощо
Питання про те, кому, в яких видах і формах, у якому обсязі надавати соціальну підтримку, відноситься до числа найважчих в соціальній економіці.
Так як усім бажаючим отримати допомогу і нужденним в ній просто допомогти неможливо, то ряд економістів і соціологів радять такий рецепт: «Допомагати тільки тим хто не може допомогти собі сам». Звичайно, нелегко виявити, хто здатний і хто не здатний допомогти собі сам, але рецепт заслуговує уваги.
Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 01.06.2000 р. спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижче прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям.
У період переходу до ринкової економіки найбільш гостро проявляється проблема соціального захисту населення від зростання цін (інфляції) і безробіття. Для того, щоб зростання цін на товари і послуги не призводив до катастрофічного зниження споживання і життєвого рівня, частково застосовується індексація доходів.
Індексація доходів проводиться на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 р. Цей закон визначає правові, економічні та організаційні засади підтримки купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій забезпечення достатнього життєвого рівня населення Україна.
Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, отримані ними в гривнях на території України і які не носять разовий характер: пенсії, стипендії, оплата праці, суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та ін (ст. 2 Закону). Підтримання купівельної спроможності встановлених законодавством України соціальних виплат цільового і разового характеру (одноразова допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога тощо) здійснюється шляхом підвищення державних соціальних гарантій та інших виплат, виходячи з яких, визначаються розміри соціальних виплат, що є об'єктами індексації.
Індекс споживчих цін розраховується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що наступив за місяцем, в якому був опублікований індекс споживчих цін.
На жаль, при спаді виробництва ні уряд, ні підприємства не мають можливості підвищити доходи, рівно в стільки разів у скільки підвищуються ціни. Так як кількість товарів зменшується, то виплата надмірної кількості грошей призведе до повені ринку грошовою масою і, як наслідок, до інфляції.
2. Соціальне забезпечення і соціальна допомога
Існують види стабільної соціальної підтримки певних верств і категорій населення з боку держави, уряду, суспільства, не пов'язані безпосередньо з надзвичайними ситуаціями. Мова йде про людей перебувають на тривалому або постійному утриманні держави і суспільства, що живуть в основному за рахунок державного забезпечення. Для того щоб допомогти цим людям, гарантувати їх необхідними засобами, існує соціальна галузь економіки звана соціальним забезпеченням.
Організації соціального забезпечення приймають на себе турботу про ті категорії населення, які в законодавчо встановленому порядку мають у своєму розпорядженні правом на тривалу або постійну допомогу у зв'язку з віком, інвалідністю, обмеженою працездатністю, відсутністю інших джерел існування.
Найбільш поширений вид соціального забезпечення - пенсійне забезпечення. Пенсіонерам за віком виплачується пенсія, що залежить від стажу роботи і рівня заробітної плати, яку отримував пенсіонер до виходу на пенсію. Однак у будь-якому випадку кожному пенсіонеру гарантована виплата пенсії не нижче мінімального передбаченого законом рівня. Поряд з пенсією по старості виплачуються пенсії по інвалідності і не залежать від віку і обумовлені тільки станом здоров'я, неможливістю або обмеженою можливістю людини здійснювати трудову діяльність.
Виплата пенсій громадянам України, іноземцям та особам без громадянства регламентується Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р., Чинним законодавством України та актами міжнародного законодавства.
Законом України «Про пенсійне забезпечення» призначаються:
- Трудові пенсії:
üпо віком;
üпо інвалідності;
üв разі втрати годувальника;
üза вислугу років;
- Соціальні пенсії.
Пенсії виплачуються за рахунок коштів пенсійного фонду, утвореного з відрахувань підприємств і організацій у цей фонд і частково за рахунок держбюджету. У міру переходу до ринкових відносин і підвищення господарської самостійності підприємства одержують можливість створювати власні пенсійні фонди для виплати пенсій своїм працівникам.
Крім пенсій з коштів державного та місцевого бюджетів надаються різноманітні посібники і виплати різним категоріям нужденного населення. Посібники і виплати можуть носити постійний, тривалий і тимчасовий характер. Можливе надання разової, одномоментної соціальної допомоги. Посібники видаються найчастіше з метою соціальної підтримки дітей, хворих, людей похилого віку, осіб, позбавлених засобів існування. Виявляється турбота про старих людей не мають дітей і рідних, здатних надати їм допомогу. Для таких людей, які потребують не тільки в грошах, але й у догляді в наданні послуг, створюються будинку престарілих ..
Соціальна допомога надається також у вигляді надання людям, сім'ям кредитів на будівництво житла, благоустрій, придбання домашнього майна.
Поширеним видом грошової допомоги учнівської молоді є виплата стипендій.
Особливий вид соціальної допомоги - медична допомога. У значній мірі така допомога надається безкоштовно. Однак навіть багаті країни не здатні повністю покласти витрати охорони здоров'я на плечі державного бюджету, частина медичних послуг і ліків є платними.
У період переходу України до економіки ринкового типу неминуче часткове використання грошових коштів населення і підприємств на потреби охорони здоров'я у формі платної і страхової медицини. Страхова медицина передбачає формування страхових фондів із заробітної плати та інших відрахувань підприємств і організацій. Грошові кошти страхових фондів передаються медичним установам, що дає право учаснику фонду звернеться в будь-який час за необхідною медичною допомогою раніше оплаченою.
Держава надає значну допомогу безробітним на підставі Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 р. Перш за все, вона проявляється у вигляді виплат офіційно зареєстрованим безробітним державної допомоги по безробіттю. Для осіб, які втратили роботу, таку допомогу в перші місяці виплачується в обсязі, близькому до тієї заробітної плати, яку вони мали перед втратою роботи. У наступні місяці посібник знижується. Зазвичай прийнято надавати допомогу з безробіття протягом півроку з часу втрати роботи. Поряд з посібником державний фонд зайнятості витрачає кошти на навчання безробітних, допомога їм в оволодінні новою спеціальністю.
3. Соціальна реабілітація
Слово «реабілітація» означає відновлення, повернення втраченого. Прийнято говорити про відновлення здоров'я, прав повернення доброго імені. Соціальна реабілітація означає, перш за все, відновлення порушеної соціальної справедливості.
Особливо гостро в наш час коштує проблема соціальної реабілітації безневинно потерпілих. Будь-якого постраждалого людини шкода, але особливо сумно, коли людина постраждала не з власної вини, а безвинно, по злому наміру або за випадковим збігом обставин. Тому суспільство, держава повинні виявляти особливу турботу про невинно постраждалих, які стали жертвами. Треба робити все можливе, щоб повернути їм втрачене, принаймні, те, що ще можна повернути.
Це насамперед жертви протизаконних репресій з боку державних органів і окремих осіб, свавілля, насильства, порушення прав людини. Особливо сумно відомий у цьому відношенні сталінський період радянської історії, коли мільйони людей були без будь-яких відносин позбавлені волі, майна, прав, стали переселенцями, втратили роботу, несли на собі тавро неправдивих звинувачень.
Це, з іншого боку, жертви війни, що втратили здоров'я, які стали інвалідами, без даху над головою. Найбільш важкий шкоди в цьому відношенні принесла людям Україні, колишнього Радянського Союзу, Велика Вітчизняна війна з німецьким фашизмом, в результаті якої жорстко постраждали десятки мільйонів людей.
Закон України «Про жертви нацистських переслідувань» від 23.03.2000 р. визначає правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо жертв нацистських переслідувань і спрямований на їх соціальний захист і збереження пам'яті про них.
На жаль, тривають локальні регіональні військові дії різного масштабу, результатом яких є величезні втрати життів, здоров'я людей, майна і цінностей. І знову в їх жорна потрапляють невинні люди, які потім потребують реабілітації.
Це також особи, які постраждали від катастроф, стихійних лих, аварій. Тільки часткова компенсація втрат, зумовлених аварією на Чорнобильській атомній електростанції, поглинула багато сотень мільярдів рублів. У результаті землетрусів, зсувів, затоплень, інших стихійних лих страждають десятки тисяч людей, які потребують потім в соціальній реабілітації.
До числа невинно постраждалих належать інваліди через хворобу, жертви епідемій, постраждалі від шкідливості виробництва, які потребують реабілітації.
У результаті міждержавних, міжнаціональних конфліктів збільшується число невинно постраждалих, з'являються мільйони вимушених переселенців, які потребують соціальної реабілітації.
Усім цим «без вини винним» держава, суспільство покликані надавати всіляку допомогу, прагнучи зробити все можливе для повної соціальної реабілітації постраждалих.
4. Турбота про навколишнє середовище як соціальний процес
Людина, люди, суспільство живуть в природному оточенні без якого була б неможливою саме життя. Людям життєво необхідні земля, вода, повітря, природні багатства, що використовуються у виробництві та споживанні.
Так що соціальна економіка, вивчає економічні процеси і явища в тісній зв'язці з життям людей, чином і рівнем життя, безсумнівно включає в себе екологічні питання і проблеми. Адже екологія і життя пов'язані між собою узами, які стають більш і більш тісними. Людина, прагнучи до кращого життя, настільки глибоко трансформував і безжально експлуатував природу, що життя від цього стала набагато гірше і небезпечніше, здатна стати і більш короткою.
Тому найактуальніша соціальне завдання полягає у встановленні розумного рівноваги між тим, що ми беремо від природи, наскільки втручаємося в неї, і тим, що ми даємо природі, наскільки охороняємо захищаємо, відновлюємо її. Все це разом узяте утворює предмет і об'єкт економічної екології та соціальної економіки.
Усвідомлення значущості екології проявляється в постійному збільшенні коштів, що виділяються на охорону і відновлення навколишнього середовища в державному та місцевому бюджетах, бюджетах підприємств. Разом з тим поки цих коштів недостатньо для запобігання руйнівному впливу виробництва на природу, у зв'язку з чим екологічна ситуація в ряді областей України погіршується.
Концепція охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів спрямована на поліпшення екологічної ситуації морів, зведення до мінімуму рівня забруднення акваторій.
Зазвичай наслідки зневажливого ставлення підприємств і людей до природи, навколишнього середовищі проявляються не відразу. Ті, хто допускає шкідливі викиди в повітряне середовище, забруднює відходами грунт і воду, не схильні сприймати свої дії як соціальні, що завдають шкоди життю і здоров'ю людей. Лише коли виявляються важкі соціальні наслідки таких дій, суспільство піднімає тривогу.
Зі сказаного випливає, що охорона і відновлення навколишнього середовища повинні розглядатися як складова частина соціальної економіки і соціальної політики.
28 жовтня 1992 Україна приєдналася до Протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктиду. Країни-учасниці договору встановили, що розробка всеосяжного режиму охорони навколишнього середовища Антарктики та екосистем, пов'язаних з нею відповідає інтересам людства в цілому.
5. «Стратегія подолання бідності»
Останніми роками соціально-економічна ситуація в Україні докорінно змінила життя населення. Перебудова економічних відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, зміни форм власності призвела до різкого зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання безробіття.
У 2000 році при відчутних темпах зростання цілої низки макроекономічних та галузевих показників розвитку (валовий внутрішній продукт зріс на 6 відсотків, промислове виробництво - на 12,9, валова продукція сільського господарства - на 9,2 відсотка), підвищенні економічної активності населення помітного відновлення втрачених внаслідок кризи доходів ще не відбулося. Зберігається тенденція до подальшого розшарування населення за рівнем доходів і збільшення масштабів бідності. Істотно змінилися величина та структура доходів і витрат населення. У структурі грошових доходів питома вага заробітної плати зменшився.
Основні доходи сім'ї отримують із традиційних джерел, зокрема це заробітна плата, яка становить 40,1 відсотка сукупного і 56,9 відсотка грошового доходу, та надходження від особистого підсобного господарства (20,2 відсотка сукупного доходу). Вагомою є частка пенсій (12,8 відсотка сукупного і 18,2 відсотка грошового доходу).
Не втратила гостроти проблема безробіття, яка є одним з головних факторів поширення бідності. Особливо це стосується сімейного безробіття (коли безробітними є декілька членів сім'ї). Вимагають посиленої уваги питання працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді та випускників навчальних закладів. Головними причинами виникнення та поширення бідності є зменшення рівня зайнятості населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати та соціальних виплат, які мають суто економічне підгрунтя, відсутність розвинутої системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги.
Така ситуація зумовила необхідність розроблення Стратегії подолання бідності (далі - Стратегія), основними принципами якої повинні стати забезпечення економічного зростання, підвищення рівня продуктивної зайнятості населення та вжиття заходів щодо блокування найгостріших проявів бідності, реформування системи соціальної підтримки населення шляхом консолідації всіх соціальних програм і видів допомоги на основі оцінки сукупного доходу сім'ї, інтеграції осіб з обмеженими фізичними можливостями в суспільне життя.
Стратегія визначає основні напрями проведення політики подолання бідності шляхом: створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян, підвищення ефективності соціальної підтримки найбільш чутливих груп населення шляхом реформування системи соціального захисту.
Політика подолання бідності має поєднуватися з політикою становлення середнього класу.
Відповідно до прийнятих у міжнародній практиці критеріїв та на основі даних комплексного обстеження умов життя домогосподарств встановлено єдиний критерій віднесення різних верств населення до категорії бідних, що визначається за фіксованою частці середньо душового доходу (витрат), що дає можливість виокремити групу населення, яке живе у бідах щодо життєвого стандарту даного конкретного суспільства.
На сучасному етапі найбільш прийнятним є використання відносного критерію - 75 відсотків медіанних сукупних витрат у розрахунку на умовного дорослого. Такий критерій враховує низький рівень життя, поширення незареєстрованих видів діяльності, значні обсяги незареєстрованих доходів населення України і відповідає міжнародній практиці.
Співвідношення вартісної величини межі обраного відносного критерію бідності з прожитковим мінімумом визначає межу бідності, рівень якої в 2000 році становив 56,6 відсотка прожиткового мінімуму.
Виходячи з установленого критерію, у 2000 році до категорії бідних в Україні належали 26,7 відсотка населення, вкрай бідних - 14,7 відсотка. Основну частину (75 відсотків) бідних становлять домогосподарства, в яких є діти віком до 18 років. Серед бідних - сім'ї з дітьми, де всі дорослі працездатного віку, становлять 47,2 відсотка, сім'ї, в яких усі дорослі працюють, - 18,5 відсотка. Значною за масштабами групою бідних є пенсіонери: 44,5 відсотка бідних становлять домогосподарства, де є пенсіонери, причому 41,8 відсотка з них - це домогосподарства, де є непрацюючі пенсіонери, і 9,3 відсотка - домогосподарства, у складі яких тільки пенсіонери, які не працюють. Працююче населення також не гарантоване від ризику потрапити до категорії бідних.
Етапи реалізації Стратегії.
Ця Стратегія реалізовуватиметься в три етапи:
перший (2001-2002 роки) - реалізація комплексу заходів щодо стабілізації рівня життя, усунення найгостріших проявів бідності;
другий (2003-2004 роки) - створення об'єктивних передумов для стабільного зростання реальних грошових доходів населення, забезпечення оптимального рівня зайнятості;
третій (2005 - 2009 роки) - посилення орієнтації економічних процесів на більш ефективне задоволення потреб людини, зменшення глибини бідності серед найбільш уразливих верств населення, створення передумов для переходу від цієї Стратегії до Стратегії запобігання бідності. На даному етапі активно діятимуть усі розроблені програми соціального захисту та ефективна система соціального страхування.
Можна очікувати, що проведення соціальних реформ надасть можливість справедливо розподіляти економічні результати шляхом: забезпечення динамічного зростання рівня реальних доходів населення; створення умов для закріплення середнього класу. Відбудеться істотне покращення матеріального становища більшості населення та всього комплексу соціальних показників, які характеризують якість життя людей. Передбачається, що на період до 2010 року прогнозні показники бідності становитимуть: (у відсотках)
Бідність - неможливість через брак коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу; Крайня форма бідності - бідність, яка порівняно зі стандартами цивілізації асоціюється з межею виживання;
У сучасних умовах поняття "домогосподарство" і "сім'я" дуже близькі. Частка домогосподарств, у складі яких є особи, не пов'язані родинними відносинами, складає 0,61 відсотка загальної кількості домогосподарств. В окремих випадках домогосподарство може бути представлений однією особою; Рівень бідності - питома вага сімей (домогосподарств), у яких рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим від визначеної межі бідності.
Бідність не можна подолати лише шляхом підтримки нужденних. Потрібні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви населення. Необхідною передумовою подолання бідності є створення працездатним верствам населення умов для самостійного розв'язання проблем підвищення власного добробуту, яке можливе лише у разі забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю.
Третій етап передбачає забезпечення динамічного зростання рівня реальної заробітної плати та інших доходів від трудової діяльності, підвищення купівельної спроможності населення, закріплення середнього класу, який буде здійснюватися шляхом: посилення мотивацій до продуктивної роботи, впровадження погодинної системи оплати праці із застосуванням мінімального розміру погодинної заробітної плати; встановлення економічно та соціальне обгрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати з поетапним наближенням її розміру до прожиткового мінімуму; забезпечення своєчасної виплати заробітної плати та недопущення виникнення заборгованості з її виплати; розвитку соціального партнерства і договірного регулювання трудових відносин у сфері оплати праці, удосконалення процедури укладання колективних договорів і угод і контролю за їх виконанням; приведення системи організації оплати праці в сільськогосподарському виробництві у відповідність з новими умовами господарювання; поступової відмови від оплати роботи натурою; легалізації всіх трудових доходів громадян шляхом зменшення оподаткування фонду оплати праці та заміни системи оподаткування доходів громадян на таку, що стимулює їх зростання.
Соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу
На третьому етапі може бути впроваджені відрахування внесків до обов'язкової накопичувальної пенсійної системи, забезпечення її повноцінного функціонування.
Систему медичного страхування може бути впроваджений на першому та другому етапах реалізації Стратегії шляхом прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне медичне страхування".
Слід невідкладно вдосконалити механізм надання населенню субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, розпочати створення нормативно-правової бази для розвитку конкурентного середовища у сфері надання житлово-комунальних послуг та визначення державних соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування.
Висновок
У період переходу до ринкової економіки найбільш гостро проявляється проблема соціального захисту населення від зростання цін (інфляції) і безробіття.
Потрібні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви населення. Необхідною передумовою подолання бідності є створення працездатним верствам населення умов для самостійного розв'язання проблем підвищення власного добробуту, яке можливе лише у разі забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю.
Щоб виправити таке становище недостатньо бажання людей отримати соціальний захист від негараздів погіршується життя, також як недостатньо намірів і обіцянок уряду поліпшити життя. Проблема може бути повністю вирішена тільки тоді, коли економіка піде вгору і стане створювати мінімум благ, який необхідний людям.
Література
1. Конституція України
2. Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991г.
3. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р.
4. Закон України "Про жертви націстськіх переслідувань від 23.03.2000 р.
5. Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 р.. в редакції Закону від 06.02.2003 р.
6. Закон України «Про державну соціальну допомога малозабезпеченім сім'ям» від 01.06.2000 р.
7. Закон України «Про прієднання України до Протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику» від 22.01.2001р.
8. Постанова Верховної Ради України від 10 липня 1998 р.. N 1057 «Про затвердження Концепції охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського І Чорного морів»
9. Указ Президента України від 15 серпня 2001 року N 637/2001 «СТРАТЕГІЯ ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ»
Зазвичай наслідки зневажливого ставлення підприємств і людей до природи, навколишнього середовищі проявляються не відразу. Ті, хто допускає шкідливі викиди в повітряне середовище, забруднює відходами грунт і воду, не схильні сприймати свої дії як соціальні, що завдають шкоди життю і здоров'ю людей. Лише коли виявляються важкі соціальні наслідки таких дій, суспільство піднімає тривогу.
Зі сказаного випливає, що охорона і відновлення навколишнього середовища повинні розглядатися як складова частина соціальної економіки і соціальної політики.
28 жовтня 1992 Україна приєдналася до Протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктиду. Країни-учасниці договору встановили, що розробка всеосяжного режиму охорони навколишнього середовища Антарктики та екосистем, пов'язаних з нею відповідає інтересам людства в цілому.
5. «Стратегія подолання бідності»
Останніми роками соціально-економічна ситуація в Україні докорінно змінила життя населення. Перебудова економічних відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, зміни форм власності призвела до різкого зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання безробіття.
У 2000 році при відчутних темпах зростання цілої низки макроекономічних та галузевих показників розвитку (валовий внутрішній продукт зріс на 6 відсотків, промислове виробництво - на 12,9, валова продукція сільського господарства - на 9,2 відсотка), підвищенні економічної активності населення помітного відновлення втрачених внаслідок кризи доходів ще не відбулося. Зберігається тенденція до подальшого розшарування населення за рівнем доходів і збільшення масштабів бідності. Істотно змінилися величина та структура доходів і витрат населення. У структурі грошових доходів питома вага заробітної плати зменшився.
Основні доходи сім'ї отримують із традиційних джерел, зокрема це заробітна плата, яка становить 40,1 відсотка сукупного і 56,9 відсотка грошового доходу, та надходження від особистого підсобного господарства (20,2 відсотка сукупного доходу). Вагомою є частка пенсій (12,8 відсотка сукупного і 18,2 відсотка грошового доходу).
Не втратила гостроти проблема безробіття, яка є одним з головних факторів поширення бідності. Особливо це стосується сімейного безробіття (коли безробітними є декілька членів сім'ї). Вимагають посиленої уваги питання працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді та випускників навчальних закладів. Головними причинами виникнення та поширення бідності є зменшення рівня зайнятості населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати та соціальних виплат, які мають суто економічне підгрунтя, відсутність розвинутої системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги.
Така ситуація зумовила необхідність розроблення Стратегії подолання бідності (далі - Стратегія), основними принципами якої повинні стати забезпечення економічного зростання, підвищення рівня продуктивної зайнятості населення та вжиття заходів щодо блокування найгостріших проявів бідності, реформування системи соціальної підтримки населення шляхом консолідації всіх соціальних програм і видів допомоги на основі оцінки сукупного доходу сім'ї, інтеграції осіб з обмеженими фізичними можливостями в суспільне життя.
Стратегія визначає основні напрями проведення політики подолання бідності шляхом: створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян, підвищення ефективності соціальної підтримки найбільш чутливих груп населення шляхом реформування системи соціального захисту.
Політика подолання бідності має поєднуватися з політикою становлення середнього класу.
Відповідно до прийнятих у міжнародній практиці критеріїв та на основі даних комплексного обстеження умов життя домогосподарств встановлено єдиний критерій віднесення різних верств населення до категорії бідних, що визначається за фіксованою частці середньо душового доходу (витрат), що дає можливість виокремити групу населення, яке живе у бідах щодо життєвого стандарту даного конкретного суспільства.
На сучасному етапі найбільш прийнятним є використання відносного критерію - 75 відсотків медіанних сукупних витрат у розрахунку на умовного дорослого. Такий критерій враховує низький рівень життя, поширення незареєстрованих видів діяльності, значні обсяги незареєстрованих доходів населення України і відповідає міжнародній практиці.
Співвідношення вартісної величини межі обраного відносного критерію бідності з прожитковим мінімумом визначає межу бідності, рівень якої в 2000 році становив 56,6 відсотка прожиткового мінімуму.
Виходячи з установленого критерію, у 2000 році до категорії бідних в Україні належали 26,7 відсотка населення, вкрай бідних - 14,7 відсотка. Основну частину (75 відсотків) бідних становлять домогосподарства, в яких є діти віком до 18 років. Серед бідних - сім'ї з дітьми, де всі дорослі працездатного віку, становлять 47,2 відсотка, сім'ї, в яких усі дорослі працюють, - 18,5 відсотка. Значною за масштабами групою бідних є пенсіонери: 44,5 відсотка бідних становлять домогосподарства, де є пенсіонери, причому 41,8 відсотка з них - це домогосподарства, де є непрацюючі пенсіонери, і 9,3 відсотка - домогосподарства, у складі яких тільки пенсіонери, які не працюють. Працююче населення також не гарантоване від ризику потрапити до категорії бідних.
Етапи реалізації Стратегії.
Ця Стратегія реалізовуватиметься в три етапи:
перший (2001-2002 роки) - реалізація комплексу заходів щодо стабілізації рівня життя, усунення найгостріших проявів бідності;
другий (2003-2004 роки) - створення об'єктивних передумов для стабільного зростання реальних грошових доходів населення, забезпечення оптимального рівня зайнятості;
третій (2005 - 2009 роки) - посилення орієнтації економічних процесів на більш ефективне задоволення потреб людини, зменшення глибини бідності серед найбільш уразливих верств населення, створення передумов для переходу від цієї Стратегії до Стратегії запобігання бідності. На даному етапі активно діятимуть усі розроблені програми соціального захисту та ефективна система соціального страхування.
Можна очікувати, що проведення соціальних реформ надасть можливість справедливо розподіляти економічні результати шляхом: забезпечення динамічного зростання рівня реальних доходів населення; створення умов для закріплення середнього класу. Відбудеться істотне покращення матеріального становища більшості населення та всього комплексу соціальних показників, які характеризують якість життя людей. Передбачається, що на період до 2010 року прогнозні показники бідності становитимуть: (у відсотках)
| Період | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2010 |
| Рівень бідності | 26,7 | 26,2 | 26 | 25,5 | 25 | 21,5 |
| Рівень крайньої бідності | 14,7 | 13 | 12 | 10 | 8 | 3 |
У сучасних умовах поняття "домогосподарство" і "сім'я" дуже близькі. Частка домогосподарств, у складі яких є особи, не пов'язані родинними відносинами, складає 0,61 відсотка загальної кількості домогосподарств. В окремих випадках домогосподарство може бути представлений однією особою; Рівень бідності - питома вага сімей (домогосподарств), у яких рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим від визначеної межі бідності.
Бідність не можна подолати лише шляхом підтримки нужденних. Потрібні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви населення. Необхідною передумовою подолання бідності є створення працездатним верствам населення умов для самостійного розв'язання проблем підвищення власного добробуту, яке можливе лише у разі забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю.
Третій етап передбачає забезпечення динамічного зростання рівня реальної заробітної плати та інших доходів від трудової діяльності, підвищення купівельної спроможності населення, закріплення середнього класу, який буде здійснюватися шляхом: посилення мотивацій до продуктивної роботи, впровадження погодинної системи оплати праці із застосуванням мінімального розміру погодинної заробітної плати; встановлення економічно та соціальне обгрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати з поетапним наближенням її розміру до прожиткового мінімуму; забезпечення своєчасної виплати заробітної плати та недопущення виникнення заборгованості з її виплати; розвитку соціального партнерства і договірного регулювання трудових відносин у сфері оплати праці, удосконалення процедури укладання колективних договорів і угод і контролю за їх виконанням; приведення системи організації оплати праці в сільськогосподарському виробництві у відповідність з новими умовами господарювання; поступової відмови від оплати роботи натурою; легалізації всіх трудових доходів громадян шляхом зменшення оподаткування фонду оплати праці та заміни системи оподаткування доходів громадян на таку, що стимулює їх зростання.
Соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу
На третьому етапі може бути впроваджені відрахування внесків до обов'язкової накопичувальної пенсійної системи, забезпечення її повноцінного функціонування.
Систему медичного страхування може бути впроваджений на першому та другому етапах реалізації Стратегії шляхом прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне медичне страхування".
Слід невідкладно вдосконалити механізм надання населенню субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, розпочати створення нормативно-правової бази для розвитку конкурентного середовища у сфері надання житлово-комунальних послуг та визначення державних соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування.
Висновок
У період переходу до ринкової економіки найбільш гостро проявляється проблема соціального захисту населення від зростання цін (інфляції) і безробіття.
Потрібні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви населення. Необхідною передумовою подолання бідності є створення працездатним верствам населення умов для самостійного розв'язання проблем підвищення власного добробуту, яке можливе лише у разі забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю.
Щоб виправити таке становище недостатньо бажання людей отримати соціальний захист від негараздів погіршується життя, також як недостатньо намірів і обіцянок уряду поліпшити життя. Проблема може бути повністю вирішена тільки тоді, коли економіка піде вгору і стане створювати мінімум благ, який необхідний людям.
Література
1. Конституція України
2. Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991г.
3. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р.
4. Закон України "Про жертви націстськіх переслідувань від 23.03.2000 р.
5. Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 р.. в редакції Закону від 06.02.2003 р.
6. Закон України «Про державну соціальну допомога малозабезпеченім сім'ям» від 01.06.2000 р.
7. Закон України «Про прієднання України до Протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику» від 22.01.2001р.
8. Постанова Верховної Ради України від 10 липня 1998 р.. N 1057 «Про затвердження Концепції охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського І Чорного морів»
9. Указ Президента України від 15 серпня 2001 року N 637/2001 «СТРАТЕГІЯ ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ»