Твір на тему:
«Дві долі, дві трагедії»
за творами «Гроза» О. М. Островського,
«Леді Макбет Мценського повіту» Н. С. Лєскова.
Виконав: учень 10
класу М авторської
школи № 47
Раднаев Олександр
вчитель: Юр'єва О.Ю.
м. Іркутськ
1999
Дві долі, дві трагедії. ... Про кого ж ці сумні слова? Ці слова про дві героїнях: Катерини Кабоновой і Катерини Ізмайлової, з творів «Гроза» і «Леді Макбет Мценського повіту». Так в чому ж їхня трагедія?
Для цього потрібно звернутися до змісту творів. В обох п'єсах головних героїнь звати Катерина, як вже упомяналось вище. Почнемо з першої з них.
Катерина Островського проводить всі дні на проліт у купецькому домі, в купецькій нудьгу. Бездетство ще сильніше посилює її. Катерина сама говорить про це: «Ах, яка нудьга! Хоч би діти чиї-небудь! Еко горі! Діток-то у мене немає: все б я сиділа з ними та бавила їх ... ». Єдине, що втішає Катерину, це її спогади, сни. Вона живе ними, розповідає про своє колишнє життя: «Я жила, ні про що не тужілась, точно пташка на волі. Матінка в мені душу не сподівалася, прибирала мене як ляльку, працювати не примушувала, що хочу бувало, те й роблю ». Якщо раніше їй жилося «як пташці на волі», то зараз як в клітці. Теж саме і з іншого Катериною, та ж купецька родина, та ж нудьга.
Доля іншого Катерини подібна: той же купецький дім, нудьга. І бездетство погіршує ситуацію. Катерина Лєскова говорить практично ті ж слова: «Мені ось, коли б я собі дитинку народила, от би мені з ним, здається, і весело стало». Про нудьгу в творі говориться так: «нудьга російська, нудьга купецького будинку, від якої весело ... навіть повіситися». І хтось із великих людей сказав, що робота годує, одягає і рятує від гріха. І тут це твердження виявилося вірним, тільки зворотне йому - неробство призвело до гріха - зраді чоловікові і вбивств.
Катерина Ізмайлова закохується в Сергія, помічника її чоловіка. Це, звичайно ж, призвело до обурення свекра. Катерина вирішує цю проблему найпростішим шляхом, вона просто вбиває його, але справа ще й у тому, як вона це робить. Вона це робить таємно, підсипавши в грибочки свого «любимого» свекра щурячу отруту, - він загинув «щурячої смертю». Але на цьому не зупиняється історія. Тому що приїхав чоловік. Тут Катерина, не соромлячись нікого і нічого, просто душить свого судженого. А перед цим вона просто знущалася над ним, гаряча цілуючи Сергія. До речі тут розвивається епіграф до драми: «першу пісеньку зашарівшись заспівати». Тобто «першу пісеньку» - перше вбивство, «зашарівшись заспівати» - робити, соромлячись, чогось боячись. А ось другу «пісеньку» Катерина співає дуже навіть упевнено. Ось уже два «пісеньці» на совісті Катерини, хоча ця совість десь загубилася. За «другий оперою» последоваля і третя. Третьою виявилася вбивство ні в чому неповинного Феді. Катерина зайшла настільки далеко, що вже вбиває ні за що. Адже вбила вона шестирічного хлопчика для того, щоб не віддавати йому частину їх стану. Але хіба став би вимагати гроші маленький хлопчик? Швидше за все - ні. Цей порок в Катерині зайшов настільки далеко, що вона готова вирішувати всі проблеми вбивством. Але повернемося до іншої Катерині, як же там розвиваються події?
Забіжу вперед і скажу, що Катерина була праведною людиною (на відміну від своєї Теске). Це доводить один факт: в молодості вона щодня ходила в церкву і там так ревно молилася, що якось раз їй здалися ангели! До якої ж міри треба повірити в існування останніх і старанно молитися, щоб привидиться таке.
Як я вже говорив Катерині живеться «як пташці в клітці», та ще й усюди переслідують пережитки старого покоління - свекруха. Вийшла заміж вона, як і Ізмайлова, не з любові. Та й чоловік їй попався не кращий: все веде до того, що Катерина закохується в іншу людину - Бориса Григоровича. Вона весь час думає про нього, але намагається забути його, бо знає, що це гріх. Катерина страждає, але нічого не може вдіяти: «Лізе до мене в голову мрія якась. І нікуди я від неї не піду. Думати стану - думок ніяк не зберу, молитися - не відмолити ніяк ».
А тут її чоловік їде у відрядження. Є шанс зустрітися з Борисом, але Катерина за своєю мораллю все ж зупиняється і каже: «От і сядемо шити з Варварою, і не побачимо, як час пройде, а тут і Тиша приїде». Вона сподівається забути Бориса, може бути це сталося б і так, але сестра Тихона влаштувала їй побачення. Всі полічілось саме собою: Катерина зустрічається з Борисом всі два тижні в отсутсвие чоловіка. Але як Катерина могла погодитися на побачення? Це відбулося в той момент, коли Варвара дає ключ Катерині, а Катерина, напевно, підсвідомо, керуючись своїми сильними почуттями, бере його під приводом: «мовляв, там йде хтось ...».
Але після того, коли останній повернувся, Катерина по своїм праведним натурі і під збігом обставин (гроза) розповідає всю правду ... Природно, скандал був неминучий. Тут настає кульмінаційний момент, коли Катерина вирішує «шекспірівський» Ворос: «бути чи не бути». Міркуючи, що померти їй приємніше ніж, знову прийти в цей купецький дім, вона впадає в Волгу. І на цьому моменті «клітка відкрилася, і пташка вилетіла на свободу», адже вода - це символ свободи. До речі, я згадав Шекспіра, а не схожа чи обстановка в «Мценського повіту" і міста Калініна з обстановкою шекспірівських творів? Може бути в «Грози» і немає, а в іншій п'єсі все практично сходитися: та ж любов упереміш з кров'ю. Ось тільки за Шекспіром у підсумку герої каятся, а от Катерина та Сергій про це навіть не замислюються. Як ніби-то так і треба: все відбувається цинічно і весело.
Пристрасті закінчуються тільки тоді, коли Катерина помирає сама. Причому вмирає, вбиваючи свою «суперницю» і ворога - Сонетку в ревнощах до свого коханого, адже вона його так любить. Навіть «каторжну шлях з ним цвіте щастям». Але чи не занадто ця любов сліпа? Адже вона навіть не звертає уваги, з якою сухістю він до неї ставитися. І забуває про все, навіть про дитину, якого вона так хотіла - вона від нього просто відмовляється. А пам'ятаєте що вона сказала з цього приводу: «Мені ось, коли б я собі дитинку народила, от би мені з ним, здається, і весело стало». Слово «здається» зіграло свою роль. А все тому що вона не бачить у житті нічого крім Сергія. По-моєму Сергій тут явдяєтся «бісом іскуссітелем». Адже саме через нього Катерина робила все це.
Катерина Лєскова ніяк не хоче вмирати - вона лише хоче помститися Сонетке. До речі, а чому не Сергію? Адже в принципі він винен, але Катерина не може це зробити через її сильної любові. Мстить Катерина все по налагодженому механізму, тільки занадто забулася у своїх почуттях і вмирає також як і Катерина Островського у водній гладіні ...
Смерть привела і ту іншу Катерину до звільнення. А що призвело до смерті? Любов.
Потрібно відзначити, що Лєсков протиставив свою Катерину Кактеріне Островського. А в сюжетному паралелізмі проявляються риси російської жінки. Якщо зібрати якості наших героїнь, то вийти портрет справжньої російської женьщіни: рішучість, волелюбність, праведність, цілеспрямованість, любов, сильні почуття.