Грибоєдов а. с. - Століття нинішній і століття минулий

Мене завжди приваблювали книги, які змушували думати і порівнювати те, що було раніше, з тим, що є зараз і, можливо, буде потім. Впізнавані ситуації, дивовижна стійкість їх у часі, вражаюча незмінність тих чи інших проблем при абсолютно різних формах прояви завжди викликають величезний інтерес і бажання докопатися до причин, що породжують їх, зрозуміти, чому так натужно вони вирішуються в нашій країні.
Однією з таких книг є комедія А. С. Грибоєдова "Горе від розуму".
Цю комедію не даремно називають безсмертною. Вона дивно співзвучна нинішнього життя, яка завжди сповнена боротьби ідей, світоглядів, характерів. Яку б проблему, поставлену автором, ні розглядати з позицій сьогоднішнього дня, вона завжди так чи інакше знайде сучасне продовження. Чи йде мова про стан освіти в Росії, вихованні молоді, просування службовими сходами, про стосунки людей, хабарництві, любові, моралі, мові, мистецтві, військовому середовищі та багато іншого - у всьому цьому простежується родова (кровна) зв'язок з проблемами сьогоднішнього російського суспільства.
Так що ж хотів сказати автор у своїй комедії?
Чацький - головний герой п'єси - повертається на батьківщину після багаторічної відсутності і потрапляє в абсолютно чужий йому світ панської Москви. Правда, він і не мав особливих ілюзій щодо прогресивних змін у "древній столиці":
Що нового покаже мені Москва?
Вчора був бал, а завтра буде два.
Той сватався - встиг, а той дав промах.
Все той же толк, і ті ж вірші в альбомах.
Однак, за його власним визнанням,
Коли ж постранствуешь, вернешся додому,
І дим вітчизни нам солодкий і приємний!
Він зовсім не збирається "пікіруватися" з Фамусова: цілі у нього були інші. Але обставини склалися так, що йому нічого іншого не залишилося, як відстоювати свої погляди на ті чи інші речі і, можливо, спробувати переконати більшість у своїй правоті.
Спроба Чацького успіху не мала, але оголила корінні розбіжності в поглядах між "століттям нинішнім" і "минулим століттям". У них немає і не може бути точок дотику, немає шляхів до компромісу, бо вони непримиренні.
На Русі здавна так повелося, що російський мужик швидко їде, та довго запрягає. Наш народ любить поговорити, погомоніти про все, все покритикувати. Проте провести в життя свої думки, ідеї, задумки - на це вже сил не вистачає.
Не те щоб новизни вводили, - ніколи.
Спаси нас боже! Ні. А прідерутся
До того, до цього, а частіше ні до чого,
Посперечаються, погаласують і ... розійдуться.
"Саме, брат, не керуй помилки" - це репліка Фамусова, адресована Чацькому. Швидше за все, керувати помилку - значить проводити господарські перетворення, а фамусовским Москва не приймає ніяких нововведень в господарстві, так як жителі столиці - переконані кріпосники. Але, незважаючи на те що кріпосне право було скасоване ще у минулому столітті, ставлення деяких наших співгромадян до економічних реформ не змінилося.
Чацький не соромиться, не боїться "сміти своє судження мати" і висловлювати її вголос, тоді як вищий світ вважає за краще тримати свою думку при собі (якщо воно взагалі є) і не виділятися з маси.
Мсьє Репетилов! ви! Мсьє Репетилов! що ви?
Та як ви! Можна ль проти всіх?
Так чому ви? сором і сміх.
Низькопоклонство, брехня, лестощі, підлабузництво, хабарництво притаманні панам з вищого світу. За допомогою цих "достоїнств" забезпечувалося просування по службових сходах. Знатне спорідненість також сприяло підвищенню звань:
При мені службовці чужі дуже рідкісні;
Все більше сестрин, своячки дітки ...
Як станеш представляти до крестішку чи, до містечка,
Ну як не подбати рідного чоловічкові!
А своїх родичів намагалися прилаштувати ближче до себе, тому що можновладці під своїм початком воліли мати людей зручних, ніж розумних. Тому розумних людей в Росії в усі часи гнобили і затискали. "Прямі канцлери у відставці - по розуму!"
І в наш час процвітає корупція, хабарництво, кумівство. Цими та іншими (в тому числі і описуваними Грибоєдовим) способами люди домагаються того, чого домагаються. Але серед всієї цієї брехні, бруду, обману є люди чесні і гідні, люди, не здатні і не бажають принижуватися, відступати від своїх принципів. І герой Грибоєдова саме з таких людей. Він хотів би служити справі, а не особам, і саме служити, а не прислужувати, але сучасна йому епоха не допускала цього, як наші нинішні влади, незважаючи на так звану гласність і демократію, не допускають інакомислення.
У питаннях про необхідність і формах освіти Чацький і фамусовское суспільство теж не приходять до згоди. На думку консерваторів, навчанні - чума і "вже коли зло присікти: забрати всі книги би, та спалити". Саме з причини такого ставлення до утворення в Росії дуже небагато було справді освічених людей. І в наші дні становище з освітою дуже важке. Матеріальне забезпечення шкіл, вузів залишає бажати кращого, та й прагнення до утворення в людей не дуже висока.
На початку XIX століття в світських салонах набагато частіше чути іноземна мова, ніж російська. Панувало, за словами Чацького, "тлум мов: французької з нижегородським". Приїжджаючи в Росію, іноземці відчували себе як вдома і часто навіть краще, ніж удома. Француз з Бордо "приїхав - і знайшов, що ласкам немає кінця; ні звуку російської, ні російської особи не зустрів: нібито на батьківщині, з друзями; своя провінція". Кінець XX століття схожий на початок XIX, як брат-близнюк. Культура, музика, мода - практично всі скопійована із західних зразків. Звичайно, різні народи повинні переймати щось цінне один у одного, але не можна ж запозичити все дочиста, адже у Росії так багато своїх традицій, устоїв, звичаїв. Чацький переживав з приводу такого "сліпого наслідування" деяких своїх співвітчизників. Йому було гірко і прикро за те, що люди віддали "старовину святу" в обмін на "новий лад". І сьогодні є люди, подібні Чацькому, ті, хто намагається не втратити все щось російське, що залишилося.
Погляд на заміжжя є ще однією проблемою, яка залишається актуальною і для нашого часу. Знатні батьки минулого століття оцінювали майбутніх зятів не за душевним якостям і не по почуттях своїх дочок, а по товщині гаманця і положенню в суспільстві:
Ах! Матінка, не виконують плану удару!
Хто бідний, той тобі не пара!
Не всі, звичайно, наші сучасники і сучасниці шукають свою половину, орієнтуючись на зазначені Грибоєдовим "цінності", але такий підхід, на жаль, аж ніяк не рідкість.
Мова Грибоєдова простий і зрозумілий. Репліки його героїв давно стали крилатими словами, перетворилися на прислів'я та приказки, і ми вживаємо їх, іноді і не припускаючи, що їх автор - Грибоєдов.
"Лихо з розуму" - комедія. І дійсно, смішно бачити, як марно намагаються члени фамусовского суспільства затупотіти і затоптати людину, якій не можуть дати гідну відповідь, пускаючи в хід безглузду плітку про його божевілля.
І справді смішно, і Грибоєдов сміється (а ми разом з ним), дивлячись на навколишню дійсність, виставляючи напоказ обмеженість, вузьколобість, пихатість, порожнечу, міщанську породу і природу "стовпів" фамусовского суспільства. Самі принципи фамусовского суспільства смішні, бо замішані на тупості, безпросвітної дурості, принизливому угодовстві.
Іноді, щоб перемогти зло, його досить просто виявити. А виявити його А. С. Грибоєдова вдається через порівняння поглядів, зіткнення думок, через конфлікт, незгоду, протиставлення характерів, оцінки одних і тих самих явищ різними людьми. Зло в даному випадку - це нікчемність більшості, стагнація "суспільного болота", його небажання що-небудь змінити, рабська покірність, неповагу до себе, байдужість. Ось на що спрямований сарказм автора!
Хто бере гору в комедії? Чим завершується протистояння конфліктуючих сторін? Дозволимо чи в принципі цей вічний конфлікт між старим і новим, консервативним (звичним) і прогресивним (незвичним і тому лякає)? Навряд чи його остаточне рішення взагалі може бути досягнуто. І проміжок часу, який відділяє нас від подій п'єси, тому підтвердження.
Назва комедії - "Лихо з розуму" - викликає суперечливі почуття. Горе від розуму - це і смішно, і сумно, але це сміх крізь сльози, а не сміх рудого клоуна. Весь світ сміється над дурістю, а в Росії і до цього дня від розуму страждають у більшій мірі, ніж від його відсутності. І в цьому сенсі комедія, що є по суті своїй патетичній драмою, анітрохи не втратила злободенності ... На жаль ...