А. Л. Грішунін
Бувають твори літератури з формульним глуздом. Про один з них писав А. А. Блок: «Шекспірівський" Отелло "застаріє в ті часи, коли змінимося ми; коли ми полетимо від сонця, коли ми почнемо замерзати, коли на землі знову почнеться інше, не наш рух - поповзуть з полюса зеленуваті, похрустивают, позвяківающіе Глетчерний льоди »[1].
Комедія «Лихо з розуму» володіє якістю історичної точності і була визнана історично точним відображенням характеру свого часу і місця. Недарма встановилося поняття «грибоєдовська Москва», на яке Н. К. Піксанов вказував як на таке ж живе історико-побутове поняття, як діккенсівський Лондон або Париж Віктора Гюго. Історики російської літератури і громадського руху широко користувалися комедією Грибоєдова як достовірним свідченням для характеристики Олександрівської епохи.
Правда, сатирична спрямованість «Лиха з розуму» зумовила деяку однобічність зображення московського суспільства, так що Іван Киреєвський, а потім і П. Вяземський помічали, що Грибоєдов, зобразивши фамусовскую Москву, не намалював Москву «світлу», знехтував освіченим колом московського дворянства, - Москвою Язикова, Дельвіга, Баратинського, самого Грибоєдова ...
Але примітно те, що «Лихо з розуму» все пронизане ідеологією декабризму. У жодному іншому творі російської літератури не відбився так повно той ідейний підйом, який так характерний для того часу. «Горе від розуму» можна вважати поетичної декларацією і художнім документом декабризму. Комедія вся просякнута політичними ідеями свого часу, і самий її конфлікт - зіткнення відсталого світу з новими людьми і свіжими віяннями - точно відповідав основним конфлікту часу перед повстанням 14 грудня. Тому А. Н. Пипін відносив Грибоєдова до розряду політичних письменників і виводив, що «думка Грибоєдова була спрямована серйозніше, ніж у більшості тогочасних письменників» [2], а історик В. О. Ключевський визначив «Лихо з розуму» як «найсерйозніший політичне твір російської літератури XIX ст. »[3]. Це властивість комедії відкривало можливість зіставляти ситуацію «Лиха з розуму» з явищами самого життя. Російські люди міряли життя «Горем з розуму», його персонажами.
А. И. Герцен цілком свідомо і серйозно, аналізуючи російську життя, приміряв Чацького до декабризму, а також до самого себе і до членів свого гуртка, говорив про можливість свого «союзу» з Чацький, якби той «пережив» покоління, що йшло за 14 грудня, «сплюснуте терором». Чацький для нього - «це - те бродіння, в силу якого неможливий застій історії ...» [4]. Ще раніше Герцена Н. П. Огарьов рішуче відділяв Чацького від Онєгіна і від «зайвих людей», для нього Чацький - діяльна натура, «жива людина» і «самий рельєфний образ в цілій комедії» [5].
Чацький і є те «світле початок», якого так бракувало в «Лихо з розуму» Івану Киреєвському і Вяземському.
Чацький подобався всім радикалам: петрашевцям, учасникам гуртка Сунгурова ... Навіть Д. І. Писарєв в юності відчув сильний вплив «Лиха з розуму» і знаходив, що «... крім деяких занадто різко виставлених дивацтв" Лихо з розуму "могло б послужити і нинішньому суспільству корисним уроком» [6].
У статті «Пушкін і Бєлінський» (1865) Писарєв помічав, що разом з Бельтова і Рудін Чацький зображує собою «болісне пробудження російської самосвідомості. Це люди думки і гарячої любові. Вони теж нудьгують, але не від розумової неробства, а від того, що питання, давно вирішені в їх розумі, ще не можуть бути навіть поставлені в дійсного життя ».
І Писарєв говорить про «кровну спорідненість» «новітніх реалістів» (тобто, «нігілістів» 1860-х рр..) «З цим віджилим типом» [7]. Він, як і Герцен, приміряє Чацького на себе.
Н. Г. Чернишевський в «Нарисах Гоголівського періоду російської літератури» цінував в «Лихо з розуму» не художність в першу чергу, а сатиричну спрямованість; Чацького, як і М. А. Добролюбов, він вважав невдачею Грибоєдова. Але чи випадково старорежимна мати Віри Павлівни Розальская в романі «Що робити?» Надано «грибоедовские» ім'ям «Марія Олексіївна»?
Надзвичайно показова для нашої теми трансплантація грибоедовские персонажів на сторінки більш пізніх творів Салтикова-Щедріна, Достоєвського, а ще раніше - Пушкіна (у «Думках на дорозі»), В. Ф. Одоєвського ... Це не що інше, як аналіз сучасних, нових суспільних процесів за допомогою героїв «Горя від розуму», їх передбачувані модифікації в нових історичних умовах. Таким чином, і в цьому випадку комедія Грибоєдова виступає як якась мірка політичної та всякої іншої життя, причому - у зовсім інші, нові часи.
Примітно, що за тим же самим до комедії «Лихо з розуму» зверталися не тільки прогресивні, а й реакційні публіцисти та літератори. Вяземському на його нарікання з приводу «світлої Москви» у «Північної бджолі» заперечував Ф. В. Булгарін, любив підкреслити свою дружбу з покійним Грибоєдовим: «Один Грибоєдов характеризує більш епоху, ніж сто Дельвіг, сто Баратинський і сто Мовних разом узятих. Якщо б нам належало назавжди залишити Росію, і можна було взяти з собою тільки два російські твори, ми взяли б Байки Крилова і "Лихо з розуму" Грибоєдова. Все інше, залишене в російській літературі, замінили б нам Шиллер, Гете, Байрон, Ламартін, Віктор Гюго та інші, але байок Крилова і "Лиха з розуму" ми ніде не знайшли »[8].
У Катковський «Російському віснику» 1885 вміщено статтю, підписана ініціалами «А. А. », -« засланні і тюрмі »[9]. Можна подумати, що в ній аналізується «Лихо з розуму». - Нітрохи не бувало! Це стаття про історію дворянства в Росії, про сучасні (для 1885 р.) проблеми землеустрою, пов'язаних з післяреформенний кризою поміщицького землеволодіння: безсилі Фамусова змушені закликати на допомогу неродовитої тюрмі ", і таким чином відбувається деградація дворянства і зубожіння російського життя. Імена Фамусова і Молчаліна виступають тут лише як ікси й ігреки - для позначення певних соціальних груп.
Афанасій Фет, який любив епатувати публіку своїми крайніми поглядами, який, проїжджаючи повз університет, плював у його бік, демонстративно схвалював «Лихо з розуму», надаючи п'єсі невластивий їй, несподіваний, ретроградний сенс. 20 січня 1876 він писав С. В. Енгельгардт: «Купив собі" Лихо з розуму "і сходжу з розуму від цієї принади. Новітні медико і сучаснішою речі я не знаю. Я сам - засланні і пишаюся цим »[10].
Показова також і боротьба за Грибоєдова слов'янофілів-«грунтовиків» (А. А. Григор 'єв, М. М. Страхов, Ф. М. Достоєвський) з «західниками». А. С. Суворін в 1886 р. під прапором «Лиха з розуму» виступив проти Бєлінського; Бєлінського від цих нападок захищав А. Н. Пипін і т. д.
Та обставина, що твір Грибоєдова могло бути використано і протилежним табором - з опорою на Фамусова та подібних до нього персонажів - свідчить про те, що комедія Грибоєдова вірно відображала головні тенденції життя, з якого б боку до них ні підійти.
У 1912 р. Аркадій Горнфельд пише: «Ми майже століття прожили з Чацький, століття думали про нього, вік харчувалися ім. Наша душевна історія є його історія, він нею жив, він нею збагачувався, не тільки ми їм »[11]. Горнфельд зачіпає дуже велику тему: твір і життя діффузіруют, збагачують одне одного. І з досвідом життя змінюється в нашому сприйнятті і сам твір. Це - властивість цієї літератури. На ньому заснована добролюбовская, так звана «реальна критика»; на ньому ж засновані і ленінські статті про Толстого. Один з наочних прикладів такої дифузії дає «Лихо з розуму».
Зображений Грибоєдовим конфлікт має універсальний характер і може бути типологічно співвіднесений з багатьма реальними проявами, і притому не тільки російського життя. В. Ф. Одоєвський застосував ситуацію «Лиха з розуму» до останніх років життя Бетховена, порівнявши його з Чацький: великий композитор гнівно викривав «Фамусова музичного світу», якими сам він «був шанований божевільним» [12].
Значення «Лиха з розуму» як формульного твори про боротьбу нового зі старим добре прояснив І. А. Гончаров, коли в незрівнянно своєму етюді «Мільйон мук» (1872) писав, що «Чацький неминучий при кожній зміні одного століття іншим» і що « література не виб'ється з магічного кола, накресленого Грибоєдовим, як тільки художник торкнеться боротьби понять, зміни поколінь »[13]. Інакше кажучи, в житті і в літературі Чацькі виникають постійно, і так буде завжди, поки існує розвиток життя. І це забезпечує твору Грибоєдова довге життя. Гончаров сам вказав на двох великих «Чацький», переживали «мільйон терзань»: це Бєлінський і Герцен. Про Бєлінського, про його «горе від розуму» сказав також А. В. Луначарський: «Бєлінський страшно розумний і від цього горював все своє життя, тому що розумній людині в Росії часів Бєлінського було страшно жити» [14].
«Чацького» були багато декабристів. В. К. Кюхельбекер, по Тинянова, був навіть одним із прототипів Чацького; був ним і П. Я. Чаадаєв. І до цих пір в очах кожного скільки-небудь освіченої і вдумливого читача «Лихо з розуму» має трагічний реально-історичний фон, пов'язаний з долями Радищева, декабристів, Пушкіна, Лермонтова, самого Грибоєдова ... Такі Грибоєдов і «Лихо з розуму» в сучасній радянській поезії (Б. Окуджава - «Грибоєдов в Цинандалі», Є. Євтушенко - «Пушкінський перевал», Б. Корнілов - «В селі Михайлівському»):
Дотепників очкастий не люблять царі ...
(Б. Окуджава)
«Горе від розуму» - геніальна всеосяжна формула розвитку життя. Це - найчистіша діалектика, відлита в художні форми. У цьому секрет життєвості цього великого твору - такий життєвості, в якій О. Блок вбачав навіть загадку, характеризуючи «Лихо з розуму» як «до цих пір нерозгадане і, може бути, найбільше творіння всієї нашої літератури» [15]. Сам Блок охоче використовував «Лихо з розуму» при нагоді, проектуючи її на ті чи інші життєві ситуації. Наприклад, у щоденнику 29 жовтня 1911: «У Москві Матісс," супроводжуваний символістами ", самовдоволено і розв'язно схвалює російську іконопис -" француз з Бордо "» [16].
Список літератури
1. Блок А. Таємний сенс трагедії «Отелло» / / Блок А. А. Зібрання творів. М.; Л., 1962. Т. 6. С. 385.
2. Пипін О. М. Історія російської літератури. СПб., 1903. Т. 4. С. 329.
3. Ключевський В. О. Курс російської історії. М., 1937. Ч. 5. С. 320.
4. Герцен А. І. Зібрання творів. М., 1960. Т. 20. Кн. 1. С. 342.
5. Російська потаємна література XIX століття. Лондон, 1961. С. LIII.
6. Рукописи Д. І. Писарєва в зборах Інституту російської літератури (Пушкінський Дім) Академії наук СРСР; Наукове опис / Укл. К. Н. Григорян. М.; Л., 1941. С. 33.
7. Писарєв Д. І. Твори. М., 1956. Т. 3. С. 337.
8. Північна бджола. 1847. № 98. 3 травня.
9. Російський вісник. 1885. № 7. С. 315-327.
10. Благий Д. Д. Світ як краса / / Фет А. А. Вечірні вогні, М., 1971. С. 546.
11. Горнфельд А. Про тлумачення художнього твору / / Російське багатство. 1912. № 2. С. 152.
12. Одоєвський В. Ф. Музично-літературна спадщина. М., 1956. С. 114.
13. Гончаров І. А. Собр. соч. М., 1955. Т. 8. С. 32.
14. Луначарський А. В. Нариси з історії російської літератури. М., 1976. С. 61-62.
15. Блок А. А. Собр. соч. Т. 6. С. 138-139.
16. Там же. Т. 7. С. 78.