Федеральне агентство з освіти Російської Федерації
ГОУ ВПО Нижегородський Комерційний Інститут
Кафедра економіки та антикризового управління
Курсова робота
З дисципліни: «Економіка організації (підприємства)"
На тему: «Витрати на виробництво»
Виконала: Молочкова Д.І.
студентка факультету СПО
Групи 3-1 КБ
Перевірила: Федина М.М.
Нижній Новгород 2008
Зміст
Введення
1. Сутність витрат. Поняття витрат, витрат, витрат
2. Класифікація витрат:
2.1. Класифікація витрат відповідно до міжнародних стандартів
2.2. Класифікація витрат, що застосовується у вітчизняній практиці
2.3. Класифікація витрат, поняття і види собівартості
3. Управління витратами. Методи зниження собівартості
Висновок
Практичне завдання
Література
Введення
Головний мотив діяльності будь-якої фірми в ринкових умовах - максимізація прибутку. Реальні можливості реалізації цієї стратегічної мети у всіх випадках обмежені витратами виробництва та попитом на продукцію, що випускається. Оскільки витрати це основний обмежувач прибутку і одночасно головний фактор, що впливає на обсяг пропозиції, то ухвалення рішень керівництвом фірми неможливо без аналізу вже наявних витрат виробництва і їхньої величини на перспективу.
Формування витрат виробництва та обігу, їх облік мають важливе значення для підприємницької діяльності організацій. Це важливо не тільки у взаємозв'язку з чинним в даний час податковим законодавством, але й у відповідності з місцем бухгалтерського обліку в системі управління організацією.
Побудова обліку виробничих витрат і вибір методів калькулювання собівартості продукції в значній мірі залежать від особливості галузі, типу і виду виробництва, характеру його організації та технологічного процесу, розмаїття вироблюваної продукції, виконуваних робіт і послуг, що надаються, масовості випуску, об'єктів калькулювання, структури організації та інших умов. Викладене визначає порядок документального оформлення витрат, угруповання і систематизації даних первинних документів, побудова аналітичного обліку, способи обчислення собівартості конкретних видів продукції. Побудова обліку витрат залежить також і від того, яка інформація необхідна для прийняття управлінських рішень.
Основою для розробки та реалізації управлінських рішень є відповідна інформація про стан справ у тій чи іншій галузі діяльності організації в конкретний момент часу. Так, дані обліку витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції є важливим засобом виявлення виробничих резервів, постійного контролю за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів з метою підвищення рентабельності виробництва. Це визначає, що ділянка витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції займає найбільш важливе місце в системі організації.
Собівартість продукції належить до числа найважливіших якісних показників, що відображають всі сторони господарської діяльності підприємств, їх досягнення і недоліки. Рівень собівартості пов'язаний з обсягом і якістю продукції, використанням робочого часу, сировини, матеріалів, устаткування, витрачанням фонду оплати праці і т.д.
Собівартість є основою визначення цін на продукцію. Її зниження призводить до збільшення суми прибутку і рівня рентабельності. Щоб домагатися зниження собівартості треба знати її склад, структуру та фактори її динаміки, методи калькуляції собівартості. Все це є предметом статистичного вивчення при аналізі собівартості. [6]
1. Сутність витрат. Поняття витрат, витрат, витрат
Діяльність фірми пов'язана з певними витратами (витратами). Витрати відбивають, скільки і яких ресурсів було використано фірмою.
Витрати на виробництво є одним з найважливіших показників, що характеризують діяльність підприємства. Їх величина впливає на кінцеві результати діяльності підприємства і його фінансовий стан. Певний рівень витрат, що складається на підприємстві, формується під впливом процесів, що протікають в його виробничої, господарської та фінансовій сферах. Так, чим ефективніше використання у виробництві матеріально-технічних, трудових і фінансових ресурсів і раціональніше методи управління, тим більше з'являється можливостей для зниження витрат на виробництво продукції в економічному механізмі підприємства.
Основною метою будь-якого промислового комерційного підприємства є отримання максимального прибутку, це різниця між отриманими коштами за відвантажену продукцію і витратами на їх виробництво і продаж. Таким чином, витрати підприємства безпосередньо впливають на формування обсягу прибутку. Чим менша собівартість виробленої продукції, тим більш конкурентоспроможним підприємство, доступнішим продукція для споживача і тим відчутнішими економічний ефект від її продажу.
Однією з головних задач підприємств заняття стійких позицій на внутрішньому і міжнародному ринках. Щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинно вигідно виділятися на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця цікавить якість продукції та її ціна. Чим вище якість і нижча ціна, тим краще і вигідніше для покупця.
Напрями обліку витрат діляться на три великі групи:
1. інформація про витрати для оцінки запасів;
2. дані про витрати для прийняття рішень;
3. відомості про витрати для контролю і регулювання. [9]
Витрати - виражені в грошовій формі витрати підприємств, підприємців, приватних виробників на виробництво, обіг, збут продукції. Економічний зміст поняття "витрати" аналогічно "витратами", однак на практиці в бухгалтерському обліку частіше вживаються словосполучення з "витратами", в економічному аналізі - з "витратами". Прийнято виділяти види витрат: матеріальні, на оплату праці, на ремонт і відновлення основних засобів, додаткові (на навчання, соціально-культурні потреби) та ін
За економічним змістом витрати підприємства поділяються на три групи:
- На виробництво і реалізацію продукції, тобто поточні витрати (ця група витрат являє собівартість продукції і відображає витрати простого відтворення);
- На розширення виробництва, тобто витрати на приріст основного й оборотного капіталу, а саме в інвестиції;
- На утримання і створення об'єктів соціально-культурного призначення. [6]
Витрати - переміщення коштів у процесі господарської діяльності, що приводить до зменшення коштів підприємства або збільшення його боргових зобов'язань. Зазвичай пов'язані з ресурсним забезпеченням виробництва, придбанням матеріалів, обладнання, оплатою праці працівників, ремонтом обладнання, виплатою відсотків по кредитах, орендною платою, сплатою податків. Кошти або витрати, витрати - розмір ресурсів, використаних у процесі господарської діяльності підприємства. [12]
Витрати - вартісна оцінка використовуваних у процесі виробництва продукції природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на виробництво і реалізацію Продукції. [7]
2. Класифікація витрат
2.1 Класифікація витрат відповідно до міжнародних стандартів
Міжнародний стандарт фінансової звітності 2 "Запаси" містить норми, що стосуються порядку обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Положення стандарту регулюють правила вибору методів калькулювання що впливають на величину прибутку звітного періоду. У ньому також даються рекомендації з розподілу непрямих накладних витрат виробничого характеру; з розподілу послуг комплексних виробництв і з розмежування витрат між капіталізованих і не капіталізованих в балансі.
По-перше, в п.10 МСФЗ 2 «Запаси» регламентується до застосування традиційний для російського бухгалтерського справи метод повної собівартості (absorption costing). При цьому методі обліку витрат на виробництво і калькулювання на відміну від альтернативного йому методу «діркт-костинг» виробнича собівартість абсорбує як змінні, так і постійні витрати. «Директ-костинг» з метою фінансової звітності не дозволений. На західних підприємствах він застосовується тільки для складання управлінської звітності.
По-друге, в п. 10 МСФЗ 2 «Запаси» визначено три групи витрат, що включаються до собівартості продукції, а саме:
1) виробничі змінні прямі витрати,
2) виробничі змінні непрямі витрати,
3) виробничі постійні непрямі витрати, які далі будемо називати виробничі накладні витрати.
Слід попередити, що термін «непрямі витрати» в 25 гол. Податкового кодексу і «непрямі витрати» в МСФЗ 2 «Запаси» не рівнозначні між собою. У МСФЗ під непрямими розуміються витрати, які неможливо або економічно не доцільно прямо відносити на собівартість конкретної продукції (послуги). Тому вони збираються протягом звітного періоду на спеціальному бухгалтерському рахунку, в кінці періоду розподіляються за видами продукції непрямим шляхом.
Прикладами змінних витрат першої групи є сировина і основні матеріали, заробітна плата виробничих робітників з нарахуваннями на неї та ін Це ті витрати, які можна на основі даних первинного обліку віднести безпосередньо на собівартість конкретних виробів.
До змінних непрямим виробничих витрат (друга група) відносяться такі витрати, які перебувають у прямій залежності або майже в прямій залежності від зміни обсягу діяльності, однак в силу технологічних особливостей виробництва їх не можна або економічно недоцільно прямо віднести на виготовлені продукти. Найяскравішими представниками таких витрат є витрати сировини в комплексних виробництвах. Наприклад, при обробці сировини - кам'яного вугілля - виробляється кокс, газ, бензол, вугільна смола, аміак. При сепарації молока отримують знежирене молоко і вершки. Розділити витрати вихідної сировини за видами продукції, що випускається в цих прикладах можна тільки непрямим шляхом.
До третьої групи витрат, виділеної в п.10 МСФЗ - постійним непрямим накладними виробничих витрат - відносяться ті загальновиробничі витрати, які не змінюються або майже не змінюються в результаті зміни обсягу виробництва. Наприклад, амортизація виробничих будівель, споруд, обладнання; витрати на їх ремонт і експлуатацію; витрати на утримання апарату управління цехів та іншого цехового персоналу. Ця група витрат у бухгалтерському обліку традиційно розподіляється за видами продукції непрямим шляхом пропорційно якій небудь бази розподілу.
Згідно п. 11 МСФЗ «Запаси» постійні накладні виробничі витрати включаються до собівартості продукції пропорційно прогнозного обсягу виробництва продукції при роботі в нормальних умовах. Тобто базою розподілу цих витрат є показник «нормальна виробнича потужність". Стандартом так само допускається альтернативний варіант - використання в якості бази розподілу фактичного обсягу виробництва в тому випадку, якщо він наближається до нормальної потужності. Для того щоб зрозуміти, чому МСФЗ встановлюють саме цю базу розподілу постійних непрямих витрат, розглянемо зміст показників «виробнича потужність» застосовуються у міжнародній практиці, а також вплив вибору одного з показників потужності на фінансові результати діяльності компаній. [10]
2.2 Класифікація витрат, що застосовується у вітчизняній практиці
Ефективність обліку виробничих витрат багато в чому залежить від групування та класифікації витрат, що включаються до собівартості продукції, робіт, послуг. Кожна ознака класифікації витрат дозволяє реалізувати цілі, поставлені перед фінансовим, управлінським, податковим обліком. Найбільш поширеними класифікаційними ознаками, що дозволяє об'єднувати витрати по звичайних видах діяльності, є наступні:
1. По відношенню до обсягу виробництва виділяються умовно-змінні (змінюються в результаті трансформації обсягу виробництва - сировина, матеріали, покупні напівфабрикати і ін, безпосередньо використовувані в технологічному процесі) та умовно-постійні витрати (не залежать від зміни обсягу виробництва - амортизація будівель , споруд загальновиробничого і господарського призначення).
2. По відношенню до виробничого (технологічного) процесу витрати діляться на основні і накладні.
Основні витрати характеризуються тим, що без них неможливо здійснення виробничого процесу виготовлення продукції, робіт, послуг - витрати на утримання та експлуатацію устаткування, матеріальні витрати, що становлять основу виготовленої продукції, та ін
Накладні витрати сприяють виробничої або іншої звичайної діяльності організації - канцелярські, телефонні, представницькі витрати, заробітна плата управлінського персоналу та ін
3. За способом включення до собівартості продукції витрати можуть бути прямими і непрямими.
Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом, при цьому в первинної облікової документації при їх включенні до складу виробничих або комерційних витрат наводяться дані, що дозволяють віднести їх на конкретні види продукції, робіт, послуг.
Непрямі витрати відрізняються тим, що при калькулюванні собівартості випуску продукції доводиться розподіляти їх між об'єктами калькулювання пропорційно баз, прийнятим і затвердженим у наказі керівника організації про облікову політику. Наприклад, загальновиробничі витрати можуть бути віднесені на собівартість пропорційно прямими матеріальними витратами, заробітної плати виробничих робітників та ін
4. По складу витрат, що утворюють собівартість, витрати можуть класифікуватися на одноелементні і комплексні витрати.
Одноелементні є витрати, які складаються з економічно однорідного елемента, який в межах даної організації неможливо розкласти на більш дрібні різнорідні елементи (матеріальні витрати, витрати на оплату праці тощо).
Комплексні витрати складаються з кількох економічних елементів - втрати від браку, інші виробничі витрати, загальновиробничі витрати та ін
5. За рівнем участі у виробничому процесі виділяють витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом (виробничі), і комерційні витрати (витрати на продаж).
Сукупність витрат, безпосередньо пов'язаних з виробництвом, утворюють виробничу собівартість готової продукції, виконаних робіт, наданих послуг.
Комерційні витрати необхідні для доведення результату виробничої діяльності до споживача чи посередника.
6. За економічним змістом витрати класифікуються за економічними елементами, незалежно від напрямів використання ресурсів у діяльності організації, і по статтях калькуляції, де витрати поділяються за місцями їх виникнення і обчислюються на весь випуск продукції.
Таким чином, процес обліку витрат на виробництво представляє досить складну ділянку фінансового обліку, основу якого складають теоретичні розробки, що містять принципи організації, вимоги та класифікаційні ознаки групування витрат по звичайних видах діяльності. Крім цього, методологічні основи фінансового обліку з успіхом використовуються в процесі бухгалтерського управлінського обліку, збагачуючи його і розширюючи інформаційну сукупність та інформаційну насиченість використовуваних облікових показників.
Для практичного використання в системі управління формуванням витрат доцільно використовувати класифікацію по елементах і статтям витрат. [2]
Угруповання витрат по економічних елементах застосовується при складанні кошторису витрат на виробництво всієї випущеної продукції, плануванні зниження собівартості, визначення її структури, а також при нормуванні оборотних коштів. Вона відрізняється від угруповання витрат по статтях тим, що в ній усі витрати розподіляються за видами, що характеризує їхній економічний зміст, без обліку місць їхнього виникнення.
Для підприємств усіх галузей промисловості встановлена наступна обов'язкова номенклатура витрат на виробництво за економічними елементами:
- Матеріальні витрати (за вирахуванням вартості зворотних відходів). Сюди відноситься вартість придбаних зі сторони для виробництва продукції сировини і матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів, палива й енергії всіх видів, що витрачаються як на технологічні цілі, так і на обслуговування виробництва (опалення будинок, транспортні витрати і т.д.). З витрат на матеріальні ресурси виключається вартість поворотних відходів, під якими розуміються залишки сировини, матеріалів, що утворилися в процесі виробництва продукції та втратили повністю або частково споживчі якості вихідного продукту й у силу цього використовуються з підвищеними витратами або зовсім не використовуються за прямим призначенням;
- Витрати на оплату праці. Сюди відноситься основна і додаткова заробітна плата промислово-виробничого персоналу підприємства, в тому числі премії робітникам та службовцям за виробничі результати, стимулюючі і компенсуючі виплати, а також витрати на оплату праці не складаються в штаті підприємства працівників, зайнятих в основній діяльності; ГОУ ВПО Нижегородський Комерційний Інститут
Кафедра економіки та антикризового управління
Курсова робота
З дисципліни: «Економіка організації (підприємства)"
На тему: «Витрати на виробництво»
Виконала: Молочкова Д.І.
студентка факультету СПО
Групи 3-1 КБ
Перевірила: Федина М.М.
Нижній Новгород 2008
Зміст
Введення
1. Сутність витрат. Поняття витрат, витрат, витрат
2. Класифікація витрат:
2.1. Класифікація витрат відповідно до міжнародних стандартів
2.2. Класифікація витрат, що застосовується у вітчизняній практиці
2.3. Класифікація витрат, поняття і види собівартості
3. Управління витратами. Методи зниження собівартості
Висновок
Практичне завдання
Література
Введення
Головний мотив діяльності будь-якої фірми в ринкових умовах - максимізація прибутку. Реальні можливості реалізації цієї стратегічної мети у всіх випадках обмежені витратами виробництва та попитом на продукцію, що випускається. Оскільки витрати це основний обмежувач прибутку і одночасно головний фактор, що впливає на обсяг пропозиції, то ухвалення рішень керівництвом фірми неможливо без аналізу вже наявних витрат виробництва і їхньої величини на перспективу.
Формування витрат виробництва та обігу, їх облік мають важливе значення для підприємницької діяльності організацій. Це важливо не тільки у взаємозв'язку з чинним в даний час податковим законодавством, але й у відповідності з місцем бухгалтерського обліку в системі управління організацією.
Побудова обліку виробничих витрат і вибір методів калькулювання собівартості продукції в значній мірі залежать від особливості галузі, типу і виду виробництва, характеру його організації та технологічного процесу, розмаїття вироблюваної продукції, виконуваних робіт і послуг, що надаються, масовості випуску, об'єктів калькулювання, структури організації та інших умов. Викладене визначає порядок документального оформлення витрат, угруповання і систематизації даних первинних документів, побудова аналітичного обліку, способи обчислення собівартості конкретних видів продукції. Побудова обліку витрат залежить також і від того, яка інформація необхідна для прийняття управлінських рішень.
Основою для розробки та реалізації управлінських рішень є відповідна інформація про стан справ у тій чи іншій галузі діяльності організації в конкретний момент часу. Так, дані обліку витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції є важливим засобом виявлення виробничих резервів, постійного контролю за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів з метою підвищення рентабельності виробництва. Це визначає, що ділянка витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції займає найбільш важливе місце в системі організації.
Собівартість продукції належить до числа найважливіших якісних показників, що відображають всі сторони господарської діяльності підприємств, їх досягнення і недоліки. Рівень собівартості пов'язаний з обсягом і якістю продукції, використанням робочого часу, сировини, матеріалів, устаткування, витрачанням фонду оплати праці і т.д.
Собівартість є основою визначення цін на продукцію. Її зниження призводить до збільшення суми прибутку і рівня рентабельності. Щоб домагатися зниження собівартості треба знати її склад, структуру та фактори її динаміки, методи калькуляції собівартості. Все це є предметом статистичного вивчення при аналізі собівартості. [6]
1. Сутність витрат. Поняття витрат, витрат, витрат
Діяльність фірми пов'язана з певними витратами (витратами). Витрати відбивають, скільки і яких ресурсів було використано фірмою.
Витрати на виробництво є одним з найважливіших показників, що характеризують діяльність підприємства. Їх величина впливає на кінцеві результати діяльності підприємства і його фінансовий стан. Певний рівень витрат, що складається на підприємстві, формується під впливом процесів, що протікають в його виробничої, господарської та фінансовій сферах. Так, чим ефективніше використання у виробництві матеріально-технічних, трудових і фінансових ресурсів і раціональніше методи управління, тим більше з'являється можливостей для зниження витрат на виробництво продукції в економічному механізмі підприємства.
Основною метою будь-якого промислового комерційного підприємства є отримання максимального прибутку, це різниця між отриманими коштами за відвантажену продукцію і витратами на їх виробництво і продаж. Таким чином, витрати підприємства безпосередньо впливають на формування обсягу прибутку. Чим менша собівартість виробленої продукції, тим більш конкурентоспроможним підприємство, доступнішим продукція для споживача і тим відчутнішими економічний ефект від її продажу.
Однією з головних задач підприємств заняття стійких позицій на внутрішньому і міжнародному ринках. Щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинно вигідно виділятися на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця цікавить якість продукції та її ціна. Чим вище якість і нижча ціна, тим краще і вигідніше для покупця.
Напрями обліку витрат діляться на три великі групи:
1. інформація про витрати для оцінки запасів;
2. дані про витрати для прийняття рішень;
3. відомості про витрати для контролю і регулювання. [9]
Витрати - виражені в грошовій формі витрати підприємств, підприємців, приватних виробників на виробництво, обіг, збут продукції. Економічний зміст поняття "витрати" аналогічно "витратами", однак на практиці в бухгалтерському обліку частіше вживаються словосполучення з "витратами", в економічному аналізі - з "витратами". Прийнято виділяти види витрат: матеріальні, на оплату праці, на ремонт і відновлення основних засобів, додаткові (на навчання, соціально-культурні потреби) та ін
За економічним змістом витрати підприємства поділяються на три групи:
- На виробництво і реалізацію продукції, тобто поточні витрати (ця група витрат являє собівартість продукції і відображає витрати простого відтворення);
- На розширення виробництва, тобто витрати на приріст основного й оборотного капіталу, а саме в інвестиції;
- На утримання і створення об'єктів соціально-культурного призначення. [6]
Витрати - переміщення коштів у процесі господарської діяльності, що приводить до зменшення коштів підприємства або збільшення його боргових зобов'язань. Зазвичай пов'язані з ресурсним забезпеченням виробництва, придбанням матеріалів, обладнання, оплатою праці працівників, ремонтом обладнання, виплатою відсотків по кредитах, орендною платою, сплатою податків. Кошти або витрати, витрати - розмір ресурсів, використаних у процесі господарської діяльності підприємства. [12]
Витрати - вартісна оцінка використовуваних у процесі виробництва продукції природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на виробництво і реалізацію Продукції. [7]
2. Класифікація витрат
2.1 Класифікація витрат відповідно до міжнародних стандартів
Міжнародний стандарт фінансової звітності 2 "Запаси" містить норми, що стосуються порядку обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Положення стандарту регулюють правила вибору методів калькулювання що впливають на величину прибутку звітного періоду. У ньому також даються рекомендації з розподілу непрямих накладних витрат виробничого характеру; з розподілу послуг комплексних виробництв і з розмежування витрат між капіталізованих і не капіталізованих в балансі.
По-перше, в п.10 МСФЗ 2 «Запаси» регламентується до застосування традиційний для російського бухгалтерського справи метод повної собівартості (absorption costing). При цьому методі обліку витрат на виробництво і калькулювання на відміну від альтернативного йому методу «діркт-костинг» виробнича собівартість абсорбує як змінні, так і постійні витрати. «Директ-костинг» з метою фінансової звітності не дозволений. На західних підприємствах він застосовується тільки для складання управлінської звітності.
По-друге, в п. 10 МСФЗ 2 «Запаси» визначено три групи витрат, що включаються до собівартості продукції, а саме:
1) виробничі змінні прямі витрати,
2) виробничі змінні непрямі витрати,
3) виробничі постійні непрямі витрати, які далі будемо називати виробничі накладні витрати.
Слід попередити, що термін «непрямі витрати» в 25 гол. Податкового кодексу і «непрямі витрати» в МСФЗ 2 «Запаси» не рівнозначні між собою. У МСФЗ під непрямими розуміються витрати, які неможливо або економічно не доцільно прямо відносити на собівартість конкретної продукції (послуги). Тому вони збираються протягом звітного періоду на спеціальному бухгалтерському рахунку, в кінці періоду розподіляються за видами продукції непрямим шляхом.
Прикладами змінних витрат першої групи є сировина і основні матеріали, заробітна плата виробничих робітників з нарахуваннями на неї та ін Це ті витрати, які можна на основі даних первинного обліку віднести безпосередньо на собівартість конкретних виробів.
До змінних непрямим виробничих витрат (друга група) відносяться такі витрати, які перебувають у прямій залежності або майже в прямій залежності від зміни обсягу діяльності, однак в силу технологічних особливостей виробництва їх не можна або економічно недоцільно прямо віднести на виготовлені продукти. Найяскравішими представниками таких витрат є витрати сировини в комплексних виробництвах. Наприклад, при обробці сировини - кам'яного вугілля - виробляється кокс, газ, бензол, вугільна смола, аміак. При сепарації молока отримують знежирене молоко і вершки. Розділити витрати вихідної сировини за видами продукції, що випускається в цих прикладах можна тільки непрямим шляхом.
До третьої групи витрат, виділеної в п.10 МСФЗ - постійним непрямим накладними виробничих витрат - відносяться ті загальновиробничі витрати, які не змінюються або майже не змінюються в результаті зміни обсягу виробництва. Наприклад, амортизація виробничих будівель, споруд, обладнання; витрати на їх ремонт і експлуатацію; витрати на утримання апарату управління цехів та іншого цехового персоналу. Ця група витрат у бухгалтерському обліку традиційно розподіляється за видами продукції непрямим шляхом пропорційно якій небудь бази розподілу.
Згідно п. 11 МСФЗ «Запаси» постійні накладні виробничі витрати включаються до собівартості продукції пропорційно прогнозного обсягу виробництва продукції при роботі в нормальних умовах. Тобто базою розподілу цих витрат є показник «нормальна виробнича потужність". Стандартом так само допускається альтернативний варіант - використання в якості бази розподілу фактичного обсягу виробництва в тому випадку, якщо він наближається до нормальної потужності. Для того щоб зрозуміти, чому МСФЗ встановлюють саме цю базу розподілу постійних непрямих витрат, розглянемо зміст показників «виробнича потужність» застосовуються у міжнародній практиці, а також вплив вибору одного з показників потужності на фінансові результати діяльності компаній. [10]
2.2 Класифікація витрат, що застосовується у вітчизняній практиці
Ефективність обліку виробничих витрат багато в чому залежить від групування та класифікації витрат, що включаються до собівартості продукції, робіт, послуг. Кожна ознака класифікації витрат дозволяє реалізувати цілі, поставлені перед фінансовим, управлінським, податковим обліком. Найбільш поширеними класифікаційними ознаками, що дозволяє об'єднувати витрати по звичайних видах діяльності, є наступні:
1. По відношенню до обсягу виробництва виділяються умовно-змінні (змінюються в результаті трансформації обсягу виробництва - сировина, матеріали, покупні напівфабрикати і ін, безпосередньо використовувані в технологічному процесі) та умовно-постійні витрати (не залежать від зміни обсягу виробництва - амортизація будівель , споруд загальновиробничого і господарського призначення).
2. По відношенню до виробничого (технологічного) процесу витрати діляться на основні і накладні.
Основні витрати характеризуються тим, що без них неможливо здійснення виробничого процесу виготовлення продукції, робіт, послуг - витрати на утримання та експлуатацію устаткування, матеріальні витрати, що становлять основу виготовленої продукції, та ін
Накладні витрати сприяють виробничої або іншої звичайної діяльності організації - канцелярські, телефонні, представницькі витрати, заробітна плата управлінського персоналу та ін
3. За способом включення до собівартості продукції витрати можуть бути прямими і непрямими.
Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом, при цьому в первинної облікової документації при їх включенні до складу виробничих або комерційних витрат наводяться дані, що дозволяють віднести їх на конкретні види продукції, робіт, послуг.
Непрямі витрати відрізняються тим, що при калькулюванні собівартості випуску продукції доводиться розподіляти їх між об'єктами калькулювання пропорційно баз, прийнятим і затвердженим у наказі керівника організації про облікову політику. Наприклад, загальновиробничі витрати можуть бути віднесені на собівартість пропорційно прямими матеріальними витратами, заробітної плати виробничих робітників та ін
4. По складу витрат, що утворюють собівартість, витрати можуть класифікуватися на одноелементні і комплексні витрати.
Одноелементні є витрати, які складаються з економічно однорідного елемента, який в межах даної організації неможливо розкласти на більш дрібні різнорідні елементи (матеріальні витрати, витрати на оплату праці тощо).
Комплексні витрати складаються з кількох економічних елементів - втрати від браку, інші виробничі витрати, загальновиробничі витрати та ін
5. За рівнем участі у виробничому процесі виділяють витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом (виробничі), і комерційні витрати (витрати на продаж).
Сукупність витрат, безпосередньо пов'язаних з виробництвом, утворюють виробничу собівартість готової продукції, виконаних робіт, наданих послуг.
Комерційні витрати необхідні для доведення результату виробничої діяльності до споживача чи посередника.
6. За економічним змістом витрати класифікуються за економічними елементами, незалежно від напрямів використання ресурсів у діяльності організації, і по статтях калькуляції, де витрати поділяються за місцями їх виникнення і обчислюються на весь випуск продукції.
Таким чином, процес обліку витрат на виробництво представляє досить складну ділянку фінансового обліку, основу якого складають теоретичні розробки, що містять принципи організації, вимоги та класифікаційні ознаки групування витрат по звичайних видах діяльності. Крім цього, методологічні основи фінансового обліку з успіхом використовуються в процесі бухгалтерського управлінського обліку, збагачуючи його і розширюючи інформаційну сукупність та інформаційну насиченість використовуваних облікових показників.
Для практичного використання в системі управління формуванням витрат доцільно використовувати класифікацію по елементах і статтям витрат. [2]
Угруповання витрат по економічних елементах застосовується при складанні кошторису витрат на виробництво всієї випущеної продукції, плануванні зниження собівартості, визначення її структури, а також при нормуванні оборотних коштів. Вона відрізняється від угруповання витрат по статтях тим, що в ній усі витрати розподіляються за видами, що характеризує їхній економічний зміст, без обліку місць їхнього виникнення.
Для підприємств усіх галузей промисловості встановлена наступна обов'язкова номенклатура витрат на виробництво за економічними елементами:
- Матеріальні витрати (за вирахуванням вартості зворотних відходів). Сюди відноситься вартість придбаних зі сторони для виробництва продукції сировини і матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів, палива й енергії всіх видів, що витрачаються як на технологічні цілі, так і на обслуговування виробництва (опалення будинок, транспортні витрати і т.д.). З витрат на матеріальні ресурси виключається вартість поворотних відходів, під якими розуміються залишки сировини, матеріалів, що утворилися в процесі виробництва продукції та втратили повністю або частково споживчі якості вихідного продукту й у силу цього використовуються з підвищеними витратами або зовсім не використовуються за прямим призначенням;
- Відрахування на соціальні потреби. Сюди відносяться обов'язкові відрахування за встановленими нормами органам соціального страхування, Пенсійного фонду, Державного фонду зайнятості і медичного страхування у відсотках до оплати праці працівників;
- Амортизація основних фондів. Сюди входить сума амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів, що визначаються виходячи з їх балансової вартості і встановлених норм, включаючи і прискорену амортизацію їх активної частини;
- Інші витрати. Сюди відносяться всі інші витрати, які не ввійшли в раніше перераховані елементи витрат. Це податки, збори, відрахування в спеціальні фонди і плата по кредитах у межах установлених ставок, витрати на відрядження, оплата послуг зв'язку та інші.
Угрупування витрат за економічними елементами непридатна для обчислення собівартості одиниці продукції, так як багато витрати не можливо розподілити по видах продукції.
При калькулюванні собівартості одиниці окремих видів продукції застосовується угруповання витрат по калькуляційних статтях. Таке групування здійснюється в залежності від місця виникнення і призначення витрат за видами продукції і послуг. Вона використовується для визначення собівартості одиниці окремих видів продукції, а також для планування та обліку витрат по цехах і переробкам виробництва.
Перелік статей калькуляції, їх склад і методи розподілу по видах продукції, робіт, послуг визначаються галузевими методичними рекомендаціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) з урахуванням характеру і структури виробництва. Як типовий угруповання застосовується наступна номенклатура, статей калькуляції:
- Сировина і матеріали (за вирахуванням вартості зворотних відходів). Сюди включаються витрати на всю сировину й основні матеріали, які входять до складу вироблюваної продукції або є необхідні компонентами при її виготовленні, включаючи витрати на придбання, заготівлю і доставку їх на склад підприємства. Вартість допоміжних матеріалів, покупних виробів і напівфабрикатів може бути виділена в окрему статтю, якщо вони займають значну питому вагу в собівартості продукції. Собівартість сировини власного видобутку визначається за цехової собівартості кар'єрів;
- Паливо на технологічні цілі. Сюди включаються витрати на всі види палива, використовуваного безпосередньо в технологічному процесі. Витрати на паливо витрачається на опалення приміщень, враховуються в статті загальновиробничих і загальногосподарських витрат;
- Енергія на технологічні цілі. Сюди включаються витрати усіх видів енергії покупної або власного вироблення, використовуваної в технологічному процесі;
- Основна заробітна плата виробничих робітників. Сюди включаються витрати на оплату праці робітників безпосередньо пов'язаних з виготовленням продукції, включаючи премії та інші виплати стимулюючого характеру;
- Додаткова заробітна плата виробничих робітників. Сюди включаються виплати передбачені законодавством про працю або колективними договорами за опрацьованим на виробництві час: оплата чергових і додаткових відпусток; оплата пільгових годин підліткам і т.д. Визначається за встановленими відсотками до основної заробітної плати;
- Відрахування на соціальне страхування виробничих робітників виробляється за встановленими відсотками від суми основної та додаткової заробітної плати виробничих робітників;
- Витрати на підготовку і освоєння виробництва. Сюди включаються витрати пов'язані з освоєнням нових виробництв, нових цехів і технологічних ліній;
- Витрати на утримання та експлуатацію устаткування. Сюди включаються витрати на амортизацію і ремонт устаткування і транспортних засобів, на експлуатацію устаткування (мастильні й обтиральні матеріали, заробітна плата з відрахуванням на соціальне страхування допоміжних робітників, обслуговування обладнання), інші витрати пов'язані з утриманням та експлуатації обладнання;
- Загальновиробничі витрати. Сюди включаються витрати на утримання апарату управління та молодшого обслуговуючого персоналу цеху, амортизацію, зміст і усі види ремонту виробів, споруд та інвентарю цеху, витрати по охороні праці, а також втрати від простоїв, від нестачі матеріальних цінностей та інші невиробничі втрати цеху. [8]
Підсумовування усіх витрат по всім перерахованим вище калькуляційних статтях утворить виробничу собівартість.
Таким чином, економічні елементи витрат і калькуляційні статті витрат істотно відрізняються за своїм змістом. У той час як в одному економічному елементі зібраний весь обсяг даного виду витрат, ці витрати в залежності від їх призначення і ролі у виробництві продукції відображаються в різних статтях калькуляції.
Сутність класифікації полягає в розмежуванні витрат за ознакою економічної однорідності, яка визначається на основі функціональної ролі окремих видів витрат у процесі виробництва. Дана класифікація єдина для всіх галузей промисловості і відповідно до глави 25 Податкового кодексу РФ включає:
- Матеріальні витрати;
- Витрати на оплату праці;
- Суми нарахованої амортизації;
- Інші витрати. [3]
Порівнюючи класифікацію витрат за міжнародними стандартами і вживану а вітчизняній практиці можна виділити такі основні відмінності:
- Допускається нормативний метод оцінки запасів;
- Регламентується порядок обліку витрат на виробництво в частині визначення методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції (метод повного розподілу витрат);
- Класифікації витрат (прямі, непрямі, змінні та постійні);
-Регламентується спеціальний порядок розподілу змінних і загальновиробничих непрямих витрат;
- Даються рекомендації з розподілу непрямих витрат сировини і матеріалів, а також з оцінки побічної продукції у комплексних виробництвах,
- Виділяється група витрат, які в установленому порядку списуються на зменшення прибутку звітного періоду (наднормативні виробничі витрати, складські витрати, управлінські, витрати на продаж);
- Скасовано спосіб оцінки запасів - ЛІФО. [10]
2.3 Поняття і види собівартості
Собівартість продукції, робіт, послуг обчислюється в процесі обліку витрат по звичайних видах діяльності. Вона представляє сукупність витрат на виробництво продукції, робіт, послуг та їх продаж, виражену у грошовому вимірнику. Собівартість є загальним, синтетичним показником, за допомогою якого можна оцінити ефективність численних сторін виробничої і фінансово-господарської роботи. Особливо це стосується витрачання ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) організації, за даними про використання яких формується ціна продукції, робіт, послуг, безпосередньо визначає фінансовий результат. Однією з умов отримання достовірної інформації про собівартість продукції, робіт, послуг, а також розрахунку фінансового результату звичайної діяльності організації є визначення складу витрат, що становлять собівартість. [2]
З визначення випливає, що згідно із російським бухгалтерському законодавству частину витрат, понесених підприємством, є витратами і включаються до собівартості виробленої продукції, а частина такими не є. Крім того, у собівартість включаються деякі витрати, які не є витратами. Найбільш наочним прикладом таких витрат є амортизаційні відрахування, які не пов'язані безпосередньо з виплатами грошових коштів і залежать від обраного в рамках облікової політики способу перенесення вартості основних засобів на вартість готової продукції.
Собівартість продукції залежить не тільки від величини витрат на її виробництво, одержання і реалізацію, на відновлення спожитих природних ресурсів, а й від умов розподілу новоствореної вартості, рівня цін на витрачені кошти і заробітну плату працівників підприємств, від обсягу виходу побічної продукції та її використання надалі в промисловій переробці. Сукупність спожитих і перенесених на продукцію виробничих ресурсів становить витрати її виробництва. Дане положення має велике практичне значення при визначенні величини виробничих витрат, а відповідно і собівартості продукції.
Розрізняють планову і фактичну собівартість.
Планова собівартість продукції включає в себе лише ті витрати, які при даному рівні техніки та організації виробництва є для підприємства необхідними. Вони обчислюються на основі планових норм використання устаткування, трудовитрат, витрат матеріалів.
Звітна собівартість визначається фактичними витратами на виготовлення продукції. [10]
За послідовності формування розрізняють собівартість технологічну (операційну), цехову, виробничу і повну. Технологічна собівартість використовується для економічної оцінки варіантів нової техніки і вибору найбільш ефективного. Вона включає витрати, що мають безпосереднє відношення до виконання операцій над певним виробом. Цехова собівартість має більш широкий спектр витрат: крім технологічної собівартості включає витрати, пов'язані з організацією роботи цеху та управління ім. Виробнича собівартість включає виробничі витрати всіх цехів, зайнятих виготовленням продукції, і витрати по загальному управлінню підприємством. Повна собівартість включає в себе виробничу собівартість і позавиробничі (комерційні) витрати.
Виділення таких видів собівартості як індивідуальна і середньогалузева дозволяє створити базу для визначення відпускних цін (оптових). Сукупність витрат окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції складає індивідуальну собівартість. Середньогалузева собівартість характеризує витрати на виробництво даної продукції в середньому по галузі. [13]
3. Управління витратами. Методи зниження собівартості
Серед найважливіших завдань, що стоять сьогодні перед керівництвом підприємств, - ефективне управління виробничими витратами. В даний час існують галузеві положення з обліку витрат, підручники з планування та аналізу витрат. Проте перешкодою на шляху використання, накопиченого в цій області потенціалу залишається значна трудомісткість розрахунків собівартості виробництва і, як наслідок, низька оперативність отримання потрібних даних. Це серйозно обмежує можливості прийняття швидких і оптимальних рішень в умовах високої динаміки цін при змінах ринкової кон'юнктури.
Досягнення високих результатів роботи підприємства припускає управління витратами на виробництво і реалізацію продукції. Це складний процес, який означає по своїй сутності керування всією діяльністю підприємства, тому що охоплює всі сторони відбуваються виробничих процесів.
У вітчизняній практиці під управлінням собівартістю продукції розуміється планомірний процес формування витрат на виробництво всієї продукції і собівартості окремих виробів, контроль за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції, виявлення резервів її зниження. Основними елементами системи управління собівартістю продукції є: прогнозування і планування, нормування витрат, облік і калькулювання, аналіз і контроль за собівартістю.
Система управління витратами на виробництво передбачає:
- Нормування і планування витрат у цілому, за видами витрат і продукції, за центрами витрат і відповідальності;
- Облік витрат на виробництво;
- Контроль за відхиленнями у витратах;
- Аналіз витрат на виробництво - оперативний, поточний (річний), перспективний;
- Регулювання витрат і прийняття рішень.
Вирішальною умовою зниження собівартості служить безперервний технічний прогрес. Впровадження нової техніки, комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів, вдосконалення технології, впровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.
Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення й найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами. [11]
Найважливіше значення в боротьбі за зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скорочення витрат на обслуговування виробництва та управління, у ліквідації втрат від браку й інших непродуктивних витрат.
Для вирішення проблеми зниження собівартості потрібно знизити витрати. На підприємство, повинна бути розроблена загальна концепція (програма), яка має щорічно коригуватися з урахуванням мінливих на підприємстві обставин. Ця програма повинна носити комплексний характер, тобто повинна враховувати всі фактори, які впливають на зниження витрат виробництва продукції і реалізації продукції.
1) Комплекс заходів щодо більш раціонального використання матеріальних ресурсів (впровадження нової техніки та безвідходної технології, що дозволяє більш економно витрачати сировину, матеріали, паливо та енергію; вдосконалення нормативної бази підприємства, впровадження і використання більш прогресивних матеріалів; комплексне використання сировини та матеріалів; використання відходів виробництва; поліпшення якості продукції і зниження відсотка браку); Матеріальні витрати, як відомо, в більшості галузей промисловості займають велику питому вагу в структурі собівартості продукції, тому навіть незначне заощадження сировини, матеріалів, палива і енергії при виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект.
Підприємство має можливість впливати на величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їх заготівлі. Сировина і матеріали входять у собівартість за ціною їх придбання з урахуванням витрат на перевезення, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити надходження матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При укладанні договорів на постачання матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, які за своїми розмірами та якістю точно відповідають планової специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якості продукції.
2) Заходи, пов'язані з визначенням і підтримкою оптимального розміру підприємства, що дозволяють мінімізувати витрати залежно від обсягів виробництва;
3) Заходи, пов'язані з поліпшенням використання основних фондів (звільнення підприємства від зайвих машин та обладнання; здача майна підприємства в оренду; поліпшення якості обслуговування та ремонту основних засобів; забезпечення більшої завантаження машин та обладнання; підвищення рівня кваліфікації обслуговуючого персоналу; застосування прискореної амортизації) ;
4) Заходи, пов'язані з поліпшенням використання робочої сили (визначення та підтримання оптимальної чисельності персоналу; підвищення рівня кваліфікації, забезпечення випереджаючого зростання продуктивності праці в порівнянні із середньою заробітною платою; застосування прогресивних систем і форм оплати праці; вдосконалення нормативної бази; поліпшення умов праці; механізація і автоматизація всіх виробничих процесів, забезпечення мотивації високопродуктивної праці);
5) Заходи, пов'язані з удосконаленням організації виробництва і праці (поглиблення концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і диверсифікації виробництва, впровадження бригадної форми організації виробництва і праці; вдосконалення організаційної структури управління фірмою);
Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і вдосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, впровадження технічно обгрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.
Скорочення витрат на обслуговування виробництва і керування також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але і від їх абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат у цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.
Резерви скорочення цехових і загальнозаводських витрат полягають насамперед у спрощення та здешевлення апарату управління, в економії на управлінських витратах. До складу цехових і загальнозаводських витрат у значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних робітників. Проведення заходів щодо механізації допоміжних і підсобних робіт призводить до скорочення чисельності робочих, зайнятих на цих роботах, а отже, і до економії цехових і загальнозаводських витрат. Найважливіше значення при цьому мають автоматизація та механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги витрат ручної праці у виробництві. Автоматизація та механізація виробничих процесів дають можливість скоротити і чисельність допоміжних і підсобних робітників у промисловому виробництві.
Скороченню цехових і загальнозаводських витрат сприяє також економне витрачання допоміжних матеріалів, використовуваних при експлуатації устаткування і на інші господарські потреби.
Значні резерви зниження собівартості укладені в скороченні втрат від браку й інших непродуктивних витрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість здійснити заходи щодо ліквідації втрат від браку, скороченню і найбільш раціональному використанню відходів виробництва.
Масштаби виявлення і використання резервів зниження собівартості продукції багато в чому залежать від того, як поставлена робота з вивчення та впровадження досвіду, наявного на інших підприємствах. [4]
Висновок
Таким чином, собівартість продукції є найважливішою економічною категорією і характеризує витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Вона є також найважливішим якісним показником роботи підприємства, так як характеризує рівень використання усіх ресурсів, що знаходяться в розпорядження підприємства.
Управління витратами виробництва та реалізації продукції з метою їх мінімізації на підприємстві є складовою частиною управлінням підприємством в цілому. Управління витратами на підприємстві необхідно, перш за все, для:
· Отримання максимального прибутку;
· Поліпшення фінансового стану фірми;
· Підвищення конкурентоспроможності підприємства та продукції;
· Зниження ризику стати банкрутом та інших цілей.
Суттєвого зниження собівартості продукції на підприємстві можна досягти тільки за рахунок розробки та реалізації комплексної програми зниження витрат, яка повинна бути постійно діючої і періодично коректуватися з урахуванням обставин, що змінюються.
У своїй роботі «Витрати виробництва і собівартість продукції», я постарався порахувати можливу собівартість металоконструкції рульового колеса, і розглянути шляхи зниження собівартості.
Практичне завдання
Варіант № 14
Рішення:
1) ВД = N - Сб / ст
ВД 2006 = 6951 - 5612 = тисячі триста тридцять дев'ять
ВД 2007 = 8293 - 6633 = 1660
2) У ВД = ВД / N * 100%
У ВД 2006 = 1339 / 6951 * 100% = 19,26%
У ВД 2007 = 1660 / 8293 * 100% = 20,02%
3) У витр. на продаж = витр. на продаж / N * 100%
У витр. на продаж 2006 = 999 / 6951 * 100% = 14,37%
У витр. на продаж 2007 = 1184 / 8293 * 100% = 14,28%
4) Пр. від продажів = ВД - витр. на продаж
Пр. від продажів 2006 = 1339 - 999 = 340
Пр. від продажів 2007 = 1660 - 1184 = 476
5) R продажів = Пр. від продажів / N * 100%
R продажів = 340 / 6951 * 100% = 4,89%
R продажів = 476 / 8293 * 100% = 5,74%
6) Пр. до н / об = Пр. від продажів + інші доходи - інші витрати
Пр. до н / об 2006 = 340 + 351 - 235 = 456
Пр. до н / об 2007 = 476 + 125 - 414 = 187
7) Податок на прибуток = Пр. до н / об * 24%
Податок на прибуток 2006 = 456 * 24% = 109,44
Податок на прибуток 2007 = 187 * 24% = 44,88
8) Чистий Пр. = Пр. до н / об - Податок на прибуток
Чистий Пр. 2006 = 456 - 109,44 = 346,56
Чистий Пр. 2007 = 187 - 44,88 = 142,12
9) N min = І пост. / (У ВД - У І перем.) * 100%
І пост. = Витр. на продаж * 49%
І пост.2006 = 999 * 49% = 489,51
І пост.2007 = 1 184 * 49% = 580,16
У І пост. = І пост. / N * 100%
У І пост.2006 = 489,51 / 6951 * 100% = 7,042%
У І пост.2007 = 580,16 / 8293 * 100% = 7%
І пере. = Витр. на продаж - І пост.
І пере. 2006 = 999 - 489,51 = 509,49
І пере. 2007 = 1184 - 580,16 = 603,84
У І перем. = І перем. / N * 100%
У І Пере. 2006 = 509,49 / 6951 * 100% = 7,33%
У І Пере. 2007 = 603,84 / 8293 * 100% = 7,28%
N min 2006 = 489, 52 / (19, 26% - 7, 33%) * 100% = 4103, 19
N min 2007 = 580, 16 / (20, 02% - 7, 28%) * 1000% = 4553, 85
ЗФП = Nреал. - Nmin
ЗФП 2006 = 6951 - 4103, 19 = 2847,81
ЗФП 2007 = 8293 - 4553, 85 = 3739,15
10) min% ТН = У І перем. + У І пост. = 7,33% + 7,042% = 14,37%
min% ТН 2006 = 7,33% + 7,042% = 14,37%
min% ТН 2007 = 7,28% + 7% = 14,28%
Абсолютний розмір ТН = Сб / ст * min% ТН / 100%
Абсолютний розмір ТН 2006 = 5612 * 14,37% / 100% = 806,44
Абсолютний розмір ТН 2007 = 6633 * 14,28% / 100% = 947,19
11) Пр. = N (У ВД - У І перем.) / 100% - І пост.
Пр. = 6951 (19,26% - 7,33%) / 100% - 489,51 = 339,74
Пр. (N) = 8293 (19,26% - 7,33%) / 100% - 489,51 = 499,84
Пр. (У І змінна) = 8293 (19,26% - 7,28%) / 100% - 489,51 = 504
Пр. (У ВД) = 8293 (20,02% - 7,28%) / 100% - 489,51 = 567,02
Пр. (І пост.) = 8293 (20,02% - 7,28%) / 100% - 580,16 = 476,37
Δ Пр. (N) = Пр. (N) - Пр. = 499,84 - 339,74 = 160,1
Δ Пр. (У І змінна) = Пр. (У І змінна) - Пр. (N) = 504 - 499,84 = 4,16
Δ Пр. (У ВД) = Пр. (У ВД) - Пр. (У І змінна) = 567,02 - 504 = 63,02
Δ Пр. (І пост.) = Пр. (У І пост.) - Пр. (У ВД) = 476,37 - 567,02 = - 90,65
Δ Пр = Δ Пр. (N) + Δ Пр. (У І перем) + Δ Пр. (У ВД) + Δ Пр. (У І пост.) = 160,1 +4,16 +63,02 - 90,65 = 136,6
Чистий прибуток у 2007 році в порівнянні з 2006 будинок зменшилася на 204,44 т.р або на 59%, за рахунок збільшення інших витрат на 179 т.р або на 76,16%, за рахунок зниження інших доходів на 226 т. р. або на 64,39%, за рахунок збільшення витрат на продаж на 185 т.р або 18,52%. Податок на прибуток у 2007 році в порівнянні з 2006 роком зменшився на 64,56 УРАХУВАННЯМ або 58,99%.
Прибуток від продажів в 2007 році в порівнянні з 2006 році збільшилася на 136 т.р або 40% це відбулося за рахунок збільшення товарообігу на 160 т. р. , За рахунок збільшення рівня змінних витрат на 4,16%, за рахунок збільшення рівня валового доходу на 63,02%, за рахунок зменшення постійних витрат на 90,65 УРАХУВАННЯМ
Рентабельність продажів в 2007 році збільшилася на 0,85 разу або 17,38% в порівнянні з 2006 роком
Для забезпечення беззбиткової роботи підприємства в 2006 році товарообіг мінімальний повинен складати 4103, 19 т.р., а в 2007 році 4553, 85 т. р.
Для покриття всіх витрат підприємства товарообіг реальний повинен бути більше товарообігу мінімального, у 2006 році товарообіг реальний більше на 2847,81 т.р товарообіг мінімальний, а в 2007 році товарообіг реальний більше товарообігу мінімального на 3739,15 УРАХУВАННЯМ
Мінімальна торговельна націнка так само забезпечує покриття всіх витрат і в 2006 році составіла806, 44 т.р або 14,37%, а в 2007 році 947,19 УРАХУВАННЯМ чи 14,28%. У 2007 році торгова націнка збільшилася на 140,75 т. р.
Література
1. Бризгалін А.В., Берник В.Р. Арбітражна практика: «Аналітика - Прес».
2. «Бухгалтер і закон», 2007, № 12С.Н.Поленова
3. Податковий кодекс Російської Федерації частина перша від 31 липня 1998 р. N 146-ФЗ і частина друга від 5 серпня 2000 р. N 117-ФЗ
4. "Фінансова газета. Регіональний випуск", 2007
5. "Економічний аналіз: теорія і практика", 2007, N 5 Е. В. Нікольська
6. Економіка підприємства: підручник / під редакцією проф. Сафронова .- М.:
"МАУП", 2003 р..
7. Економіка підприємства: В. Я. Горфинкель, Є. М. Купряков, В. П. Прасолова і ін, 2005
8. http://www.bank24.ru
9. http://www.ereport.ru
10. http://www.ippnou.ru
11. http://www.parus.ru
12. http://slovari.yandex.ru
13. http://ru.wikipedia.org
Скорочення витрат на обслуговування виробництва і керування також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але і від їх абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат у цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.
Резерви скорочення цехових і загальнозаводських витрат полягають насамперед у спрощення та здешевлення апарату управління, в економії на управлінських витратах. До складу цехових і загальнозаводських витрат у значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних робітників. Проведення заходів щодо механізації допоміжних і підсобних робіт призводить до скорочення чисельності робочих, зайнятих на цих роботах, а отже, і до економії цехових і загальнозаводських витрат. Найважливіше значення при цьому мають автоматизація та механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги витрат ручної праці у виробництві. Автоматизація та механізація виробничих процесів дають можливість скоротити і чисельність допоміжних і підсобних робітників у промисловому виробництві.
Скороченню цехових і загальнозаводських витрат сприяє також економне витрачання допоміжних матеріалів, використовуваних при експлуатації устаткування і на інші господарські потреби.
Значні резерви зниження собівартості укладені в скороченні втрат від браку й інших непродуктивних витрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість здійснити заходи щодо ліквідації втрат від браку, скороченню і найбільш раціональному використанню відходів виробництва.
Масштаби виявлення і використання резервів зниження собівартості продукції багато в чому залежать від того, як поставлена робота з вивчення та впровадження досвіду, наявного на інших підприємствах. [4]
Висновок
Таким чином, собівартість продукції є найважливішою економічною категорією і характеризує витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Вона є також найважливішим якісним показником роботи підприємства, так як характеризує рівень використання усіх ресурсів, що знаходяться в розпорядження підприємства.
Управління витратами виробництва та реалізації продукції з метою їх мінімізації на підприємстві є складовою частиною управлінням підприємством в цілому. Управління витратами на підприємстві необхідно, перш за все, для:
· Отримання максимального прибутку;
· Поліпшення фінансового стану фірми;
· Підвищення конкурентоспроможності підприємства та продукції;
· Зниження ризику стати банкрутом та інших цілей.
Суттєвого зниження собівартості продукції на підприємстві можна досягти тільки за рахунок розробки та реалізації комплексної програми зниження витрат, яка повинна бути постійно діючої і періодично коректуватися з урахуванням обставин, що змінюються.
У своїй роботі «Витрати виробництва і собівартість продукції», я постарався порахувати можливу собівартість металоконструкції рульового колеса, і розглянути шляхи зниження собівартості.
Практичне завдання
Варіант № 14
| № | Найменування показника | 2006р. | 2007р. | Абсолютне відхилення | Темп зміни,% |
| 1 | Товарообіг, Тис. руб. | 6951 | 8293 | 1342 | 119,31 |
| 2 | Собівартість проданих товарів, продукції, робіт, послуг, тис.руб. | 5612 | 6633 | 1021 | 118,19 |
| 3 | Дохід від продажів (валовий дохід) тис. руб. | 1339 | 1660 | 321 | 123,97 |
| 4 | Рівень (валового доходу) доходу від продажів,% | 19,26 | 20,02 | 0,94 | 103,95 |
| 5 | Витрати на продаж (комерційні та управлінські), тис. руб. | 999 | 1184 | 185 | 118,52 |
| 6 | Рівень витрат на продаж,% | 14,37 | 14,28 | -0,09 | 99,37 |
| 7 | Прибуток від продажу, тис. руб. | 340 | 476 | 136 | 140 |
| 8 | Рентабельність продажів,% | 4,89 | 5,74 | 0,85 | 117,38 |
| 9 | Інші доходи, тис. руб. | 351 | 125 | -226 | 35,61 |
| 10 | Інші витрати, тис. руб. | 235 | 414 | 179 | 176,17 |
| 11 | Прибуток до оподаткування, тис. руб. | 456 | 187 | -269 | 41,01 |
| 12 | Податок на прибуток, тис. руб. | 109,44 | 44,88 | -64,56 | 41,01 |
| 13 | Чистий прибуток, тис. руб. | 346,56 | 142,12 | -204,44 | 41 |
1) ВД = N - Сб / ст
ВД 2006 = 6951 - 5612 = тисячі триста тридцять дев'ять
ВД 2007 = 8293 - 6633 = 1660
2) У ВД = ВД / N * 100%
У ВД 2006 = 1339 / 6951 * 100% = 19,26%
У ВД 2007 = 1660 / 8293 * 100% = 20,02%
3) У витр. на продаж = витр. на продаж / N * 100%
У витр. на продаж 2006 = 999 / 6951 * 100% = 14,37%
У витр. на продаж 2007 = 1184 / 8293 * 100% = 14,28%
4) Пр. від продажів = ВД - витр. на продаж
Пр. від продажів 2006 = 1339 - 999 = 340
Пр. від продажів 2007 = 1660 - 1184 = 476
5) R продажів = Пр. від продажів / N * 100%
R продажів = 340 / 6951 * 100% = 4,89%
R продажів = 476 / 8293 * 100% = 5,74%
6) Пр. до н / об = Пр. від продажів + інші доходи - інші витрати
Пр. до н / об 2006 = 340 + 351 - 235 = 456
Пр. до н / об 2007 = 476 + 125 - 414 = 187
7) Податок на прибуток = Пр. до н / об * 24%
Податок на прибуток 2006 = 456 * 24% = 109,44
Податок на прибуток 2007 = 187 * 24% = 44,88
8) Чистий Пр. = Пр. до н / об - Податок на прибуток
Чистий Пр. 2006 = 456 - 109,44 = 346,56
Чистий Пр. 2007 = 187 - 44,88 = 142,12
9) N min = І пост. / (У ВД - У І перем.) * 100%
І пост. = Витр. на продаж * 49%
І пост.2006 = 999 * 49% = 489,51
І пост.2007 = 1 184 * 49% = 580,16
У І пост. = І пост. / N * 100%
У І пост.2006 = 489,51 / 6951 * 100% = 7,042%
У І пост.2007 = 580,16 / 8293 * 100% = 7%
І пере. = Витр. на продаж - І пост.
І пере. 2006 = 999 - 489,51 = 509,49
І пере. 2007 = 1184 - 580,16 = 603,84
У І перем. = І перем. / N * 100%
У І Пере. 2006 = 509,49 / 6951 * 100% = 7,33%
У І Пере. 2007 = 603,84 / 8293 * 100% = 7,28%
N min 2006 = 489, 52 / (19, 26% - 7, 33%) * 100% = 4103, 19
N min 2007 = 580, 16 / (20, 02% - 7, 28%) * 1000% = 4553, 85
ЗФП = Nреал. - Nmin
ЗФП 2006 = 6951 - 4103, 19 = 2847,81
ЗФП 2007 = 8293 - 4553, 85 = 3739,15
10) min% ТН = У І перем. + У І пост. = 7,33% + 7,042% = 14,37%
min% ТН 2006 = 7,33% + 7,042% = 14,37%
min% ТН 2007 = 7,28% + 7% = 14,28%
Абсолютний розмір ТН = Сб / ст * min% ТН / 100%
Абсолютний розмір ТН 2006 = 5612 * 14,37% / 100% = 806,44
Абсолютний розмір ТН 2007 = 6633 * 14,28% / 100% = 947,19
11) Пр. = N (У ВД - У І перем.) / 100% - І пост.
Пр. = 6951 (19,26% - 7,33%) / 100% - 489,51 = 339,74
Пр. (N) = 8293 (19,26% - 7,33%) / 100% - 489,51 = 499,84
Пр. (У І змінна) = 8293 (19,26% - 7,28%) / 100% - 489,51 = 504
Пр. (У ВД) = 8293 (20,02% - 7,28%) / 100% - 489,51 = 567,02
Пр. (І пост.) = 8293 (20,02% - 7,28%) / 100% - 580,16 = 476,37
Δ Пр. (N) = Пр. (N) - Пр. = 499,84 - 339,74 = 160,1
Δ Пр. (У І змінна) = Пр. (У І змінна) - Пр. (N) = 504 - 499,84 = 4,16
Δ Пр. (У ВД) = Пр. (У ВД) - Пр. (У І змінна) = 567,02 - 504 = 63,02
Δ Пр. (І пост.) = Пр. (У І пост.) - Пр. (У ВД) = 476,37 - 567,02 = - 90,65
Δ Пр = Δ Пр. (N) + Δ Пр. (У І перем) + Δ Пр. (У ВД) + Δ Пр. (У І пост.) = 160,1 +4,16 +63,02 - 90,65 = 136,6
Чистий прибуток у 2007 році в порівнянні з 2006 будинок зменшилася на 204,44 т.р або на 59%, за рахунок збільшення інших витрат на 179 т.р або на 76,16%, за рахунок зниження інших доходів на 226 т. р. або на 64,39%, за рахунок збільшення витрат на продаж на 185 т.р або 18,52%. Податок на прибуток у 2007 році в порівнянні з 2006 роком зменшився на 64,56 УРАХУВАННЯМ або 58,99%.
Прибуток від продажів в 2007 році в порівнянні з 2006 році збільшилася на 136 т.р або 40% це відбулося за рахунок збільшення товарообігу на 160 т. р. , За рахунок збільшення рівня змінних витрат на 4,16%, за рахунок збільшення рівня валового доходу на 63,02%, за рахунок зменшення постійних витрат на 90,65 УРАХУВАННЯМ
Рентабельність продажів в 2007 році збільшилася на 0,85 разу або 17,38% в порівнянні з 2006 роком
Для забезпечення беззбиткової роботи підприємства в 2006 році товарообіг мінімальний повинен складати 4103, 19 т.р., а в 2007 році 4553, 85 т. р.
Для покриття всіх витрат підприємства товарообіг реальний повинен бути більше товарообігу мінімального, у 2006 році товарообіг реальний більше на 2847,81 т.р товарообіг мінімальний, а в 2007 році товарообіг реальний більше товарообігу мінімального на 3739,15 УРАХУВАННЯМ
Мінімальна торговельна націнка так само забезпечує покриття всіх витрат і в 2006 році составіла806, 44 т.р або 14,37%, а в 2007 році 947,19 УРАХУВАННЯМ чи 14,28%. У 2007 році торгова націнка збільшилася на 140,75 т. р.
Література
1. Бризгалін А.В., Берник В.Р. Арбітражна практика: «Аналітика - Прес».
2. «Бухгалтер і закон», 2007, № 12С.Н.Поленова
3. Податковий кодекс Російської Федерації частина перша від 31 липня 1998 р. N 146-ФЗ і частина друга від 5 серпня 2000 р. N 117-ФЗ
4. "Фінансова газета. Регіональний випуск", 2007
5. "Економічний аналіз: теорія і практика", 2007, N 5 Е. В. Нікольська
6. Економіка підприємства: підручник / під редакцією проф. Сафронова .- М.:
"МАУП", 2003 р..
7. Економіка підприємства: В. Я. Горфинкель, Є. М. Купряков, В. П. Прасолова і ін, 2005
8. http://www.bank24.ru
9. http://www.ereport.ru
10. http://www.ippnou.ru
11. http://www.parus.ru
12. http://slovari.yandex.ru
13. http://ru.wikipedia.org