ТЕМА: ТЕОРІЯ ОПТИМАЛЬНОГО ВИПУСКУ ПРОДУКЦІЇ. ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА І ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ (ПІДПРИЄМСТВА)
Питання 1. Виробнича програма та її показники
Питання 2. Умови оптимальної виробничої програми
Питання 3. Виробнича потужність підприємства і її види
Питання 4. Методика розрахунку виробничої потужності і показники її використання
Питання 1. Виробнича програма та її показники
Основна мета підприємств реалізується в процесі виконання виробничої програми.
Виробнича програма (план виробництва і реалізації продукції) - це комплексне завдання з випуску та реалізації продукції певного асортименту та якості в натуральних і вартісних показниках, орієнтованих на досягнення цілей організації (підприємства).
Відбиваючи цілі і завдання виробничої діяльності підприємства, виробнича програма є провідним розділом плану підприємства. Всі інші розділи плану розробляються в відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання у встановлені терміни і при найменших витратах. В основу складання виробничої програми повинна покладена реальна потреба в конкретній продукції, обсяг випуску продукції, розрахований на основі укладених договорів на поставку продукції та вивчення кон'юнктури ринку, по номенклатурі і асортименту повинен слугувати вихідною базою для подальших розрахунків за виробничою програмою та іншим розділам плану підприємства. Після цього виробнича програма розробляється в такій послідовності:
1. Визначаються номенклатура і асортимент продукції, обсяг поставок у натуральному вираженні згідно з укладеними договорами.
2. На основі обсягу поставок визначається обсяг виробництва кожного виробу в натуральному вираженні.
3. Обсяг виробництва за окремими видами продукції обгрунтовується розрахунками виробничих потужностей.
4. Виходячи з натуральних обсягів виробництва і поставок розраховуються вартісні показники: товарна, реалізована; валовий та чиста продукція.
5. Складається графік відвантаження продукції відповідно до термінів договорів.
6. Виробнича програма розподіляється по основних підрозділів підприємства.
План виробництва і реалізації продукції складається у натуральному та вартісному виразах.
Оскільки суспільство зацікавлене в отриманні від підприємств виробів певного роду, типу, розміру та належної якості, то планування обсягів виробництва починається з визначення номенклатури продукції та її обсягів в натуральному вираженні.
Номенклатура продукції - це перелік найменувань виробів, по яких надалі будуть встановлюватися завдання з виробництва. Підприємства, як правило, розробляють виробничу програму з розширення асортименту. Асортимент - різновид цих виробів за видами, сортами, типами в розрізі номенклатури.
Точне встановлення найменувань і розмірів випуску кожного конкретного виробу необхідно і для самого підприємства, так як без цього не можна проектувати технологічний процес, визначити виробничу потужність, встановити норми трудомісткості і т.д.
Завдання в натуральному вираженні встановлюються в різних одиницях виміру. Наприклад, виплавка сталі і видобуток корисних копалин - у тоннах; випуск верстатів - у штуках, заготівля лісу - в м 3. Іноді застосовуються і подвійні натуральні показники. Так, випуск сталевих труб за кожним видом їх асортименту оцінюється як в тоннах, так і в погонних метрах. Подвійні одиниці вимірювання використовуються і для характеристики випуску деяких видів обладнання. Наприклад, випуск магістральних електровозів враховується у штуках і в тисячах кінських сил, екскаваторів - у штуках і у м 3 місткості ковша. У даному випадку подвійні одиниці вимірювання відображають не тільки кількість продукції, що випускається, а й потужність даного виду засобів праці.
У ряді випадків випускається продукція, що має однакове призначення, може відрізнятися окремими технічними характеристиками: розмірами, змістом корисної речовини, активністю У цих випадках для оцінки обсягу виробництва продукції користуються умовно-натуральними одиницями виміру. Так, випуск азбоцементних листів (шиферу) оцінюється в умовних плитках, що мають розмір 40 * 40 см. Аналогічно вирішуються питання при визначенні обсягу виробництва мінеральних добрив. Наприклад, тоннаж випускаються азотних добрив встановлюється виходячи зі змісту поживних речовин, причому за базу перерахунку приймається сульфат алюмінію з вмістом азоту в 20,5%.
У ряді випадків обсяг виробництва визначається в одиницях трудомісткості (нормо-години).
Нарешті, якщо охарактеризувати обсяг виробництва продукції в натуральних та умовно-натуральних одиницях виміру в силу її особливих властивостей неможливо, то застосовується оцінка обсягу продукції в грошовому вираженні.
У цілому вибір одиниць виміру залежить від характеру продукції, обсягів її виробництва та характеру споживання.
Правильне визначення одиниць виміру, в яких встановлюється план випуску продукції в натуральному вираженні, є досить складною і важливою задачею. З одного боку, обрана одиниця виміру повинна характеризувати масу споживної вартості, що надходить в господарський оборот, а з іншого - стимулювати випуск дійсно необхідної суспільству продукції.
На основі планів виробництва продукції в натуральному вираженні визначаються обсяги продукції у вартісному вираженні за показниками товарної, валової, реалізованої продукції. Товарна продукція є основним показником виробленої програми і служить базою для розрахунку валової, реалізованої і чистої продукції.
Товарна продукція являє собою вартість продукції, та послуг, призначених до відпустки за межі основної діяльності підприємства в планованому періоді. В обсяг товарної продукції включаються:
- Вартість вироблених в даному періоді (зданих на склад) і призначених для реалізації на сторону (іншим організаціям і підприємствам) готових виробів;
- Вартість робіт і послуг промислового характеру на замовлення зі сторони;
- Вартість напівфабрикатів власного виробництва і продукції допоміжних цехів для реалізації на сторону; вартість напівфабрикатів і продукції для поставки своєму капітальному будівництву і непромисловим господарствам свого підприємства;
- Вартість нестандартного обладнання, пристосувань загального призначення свого виробництва, що зараховуються в основні фонди підприємства чи реалізованих на сторону;
- Вартість робіт і послуг для непромислових господарств і організацій свого підприємства, включаючи роботи з капітального ремонту та модернізації устаткування і транспортних засобів свого підприємства.
Обсяг товарної продукції планується в діючих і порівнянних цінах. Товарна продукція в порівнянних цінах характеризує темпи, пропорції і структуру обсягу виробництва, а в діючих цінах застосовується для планування та аналізу собівартості продукції.
Реалізована продукція - це продукція, виготовлена, відвантажена і оплачена споживачем, збутовою або торговельною організацією (посередником).
Обсяг реалізованої продукції за планом розраховується за формулою
РП = ТП + О Н - О К,
де РП - обсяг реалізованої продукції за планом, руб.;
ТП - обсяг товарної продукції за планом, руб.;
Про Н - залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду, руб.;
О К - залишки нереалізованої продукції на коней планового періоду, руб.
До складу залишків нереалізованої продукції на початок року входять: готова продукція на складі, в тому числі відвантажені товари, документи по яких не передані в банк; товари відвантажені, не оплачені покупцем у строк або строк оплати яких не настав; товари на відповідальному зберіганні у покупця .
Обсяг реалізованої продукції розраховується у діючих цінах і використовується для визначення повної собівартості її та прибутку від реалізації.
На перший погляд, здається, що між товарною та реалізованою продукцією немає істотної різниці, бо за своїм складом вони однакові. Насправді це не так. Товарна продукція - це вироби і продукція, виготовлені у відповідності зі стандартами або технічними умовами, прийняті відділом технічного контролю, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їх якість, і здані на склад готової продукції підприємства-виробника. Для включення цієї продукції в обсяг реалізації необхідно відвантажити її замовнику, який повинен перерахувати плату за неї на рахунок підприємства-виготовлювача. Отже, товарної називається продукція, підготовлена до передачі в господарський оборот, а реалізованої - продукція, вже перебуває в господарському обороті.
На відміну від товарної продукції показник обсягу реалізованої продукції більш повно характеризує ступінь участі галузей і підприємств у процесі розширеного виробництва. Факт реалізації свідчить про те, що дана продукція дійсно потрібна суспільству для задоволення його потреб. При цьому дуже важливо, щоб виконання плану по реалізації продукції супроводжувалося виконанням завдань по її випуску в натуральному вираженні.
Валова продукція - це вартість усієї продукції, незалежно від ступеня її готовності, тобто Вартість загального результату виробничої діяльності підприємства за певний період.
Валова продукція відрізняється від товарної на величину зміни залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду. Це єдиний оціночний показник діяльності підприємства, в обсяг якого включаються не тільки готові вироби, але і незавершене виробництво і зміна залишків напівфабрикатів.
Незавершене виробництво - незакінчена виробництвом продукція в одних цехах підприємства і підлягає подальшій обробці в інших цехах того ж підприємства. Конкретний склад валової продукції залежить від галузевих особливостей підприємства (виробництва). Так, на підприємствах машинобудування, лісової та інших до її складу не включали незавершене виробництво і напівфабрикати з-за порівняно невеликого їх обсягу. У цьому випадку валова і товарна продукції збігаються за складом, а різниця може бути тільки в цінах.
Валова продукція визначається як сума товарної продукції і різниці залишків незавершеного виробництва (інструменту, пристроїв) на початок і кінець планованого періоду:
ВП = ТП + Нн - Нк,
де ВП - обсяг валової продукції за планом, руб.;
ТП - обсяг товарної продукції за планом, руб.;
Н Н, Н К - вартість залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду, руб.
Зміна залишків незавершеного виробництва враховується тільки на підприємствах з тривалим (більше двох місяців) виробничим циклом і на підприємствах, де незавершене виробництво велике за обсягом і може різко змінюватися за часом.
Валова продукція розраховується тільки в порівнянних цінах і застосовується для обліку і планування витрат на виробництво, для визначення потреби в матеріальних ресурсах, чисельності працівників, а також для встановлення динаміки продукції і пропорцій у розвитку галузей.
Слід мати на увазі, що оцінка діяльності підприємств за показником валової продукції має ряд недоліків: на її величину можуть впливати крім залишків незавершеного виробництва також вартість спожитих у виробництві предметів праці. Невиправдане збільшення незавершеного виробництва, зниження якості продукції і зміна її асортименту можуть створити видимість успішної роботи підприємства. Крім того, цей показник не створює зацікавленості у підприємств у зниженні матеріаломісткості продукції. У силу цих обставин він був виключений з оціночних показників діяльності підприємств.
Для всіх трьох показників обсягу продукції характерно те, що вони визначаються в цінах, що включають в себе поряд з новоствореною вартістю перенесену вартість засобів виробництва (основних і оборотних фондів). Чим більше матеріаломісткість виробів, тим за інших рівних умов вище його ціна і, отже, вище обсяг виробництва у вартісному вираженні. З метою усунення цього недоліку підприємства розраховують показник чистої продукції.
Чиста продукція - вартісний показник, що виражає знову створену колективом підприємства вартість. Її сума по всіх галузях матеріального виробництва становить вироблений національний дохід. За вартістю вона включає необхідний і додатковий продукт. Необхідного продукту в основному відповідає сума заробітної плати з відрахуванням на соціальні потреби, а прибавочному - сума прибутку.
Чиста продукція обчислюється шляхом вирахування з товарної продукції матеріальних витрат і суми амортизації основних фондів. Розрахунки виконуються в поточних і порівнянних цінах.
Чиста продукція, обчислена на основі нормативів по всій номенклатурі (асортименту) продукції, виробленої підприємством, називається нормативною чистою, а якщо в її складі враховуються і амортизаційні відрахування - умовно чистою.
Чиста продукція висловлює результати власних зусиль колективів, усуває зацікавленість у збільшенні матеріаломісткості продукції, виключає повторний її рахунок і дозволяє більш об'єктивно оцінювати діяльність організацій.
Чиста продукція використовується для визначення рівня продуктивності праці, планування фонду заробітної плати та контролю за його використанням, для обчислення фондовіддачі і інших показників.
Питання 2. Умови оптимальної виробничої програми
Особливе значення при розробці виробничої програми та її реалізації має оптимізація структури своєї продукції на основі аналізу купівельного попиту на конкретні види товарів і послуг та врахування обмежень по виробничим потужностям, матеріальних ресурсів і потреби в окремих товарах.
Вибір оптимальної виробничої програми в першу чергу повинен грунтуватися на знанні попиту на конкретні види товарів і послуг. Звідси очевидно, що попит на конкретну продукцію (максимальний обсяг продажів у даному місці за певний період часу за встановленою ринком ціні) виступає обмеженням, яке визначається зовнішнім середовищем і яке в обов'язковому порядку слід враховувати при розробці виробничої програми.
Виробнича програма повинна задовольняти не тільки потреби покупців продукції і потреби ринку, а й відповідати ресурсів підприємства, враховувати його об'єктивні можливості. Звідси постає завдання оптимізаційного характеру. Задача оптимального планування полягає в пошуку такого варіанту плану, який при використанні наявних ресурсів забезпечує максимум результату або мінімум витрат. Оптимальною вважається така виробнича програма, яка найбільшою мірою відповідає структурі ресурсів підприємства і забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.
Показник, прийнятий в якості критерію оптимальності виробничої програми, повинен досить повно відображати ефективність роботи підприємства, мати кількісні значення в розрахунку на одиницю кожного виду продукції, що випускається, бути лінійно залежним від динаміки обсягу виробництва. На практиці вибирається один або кілька критеріїв, які найбільшою мірою відповідають конкретним умовам і завданням виробництва. У разі використання декількох критеріїв отримані оптимальні рішення порівнюються, і вибирається остаточний варіант виробничої програми. Для визначення оптимальної виробничої програми застосовуються методи лінійного програмування з використанням комп'ютерної техніки. Внутрішніми обмеженнями, що враховуються при вирішенні задач оптимізації виробничої програми, зазвичай вважаються технічні можливості, фінансові ресурси, дефіцитні матеріали, кошти на оплату праці. Однак ресурсом, що визначає можливості з випуску продукції, є виробниче обладнання. Тому найважливішим етапом розробки виробничої програми підприємства є обгрунтування планованих обсягів випуску продукції виробничою потужністю.
Виробнича програма розробляється в три етапи. Перший етап - визначення максимально можливого знімання продукції з наявних потужностей (площ) з урахуванням ліквідації «вузьких місць» і недоліків в організації виробництва. Якщо отриманий обсяг продукції (послуг) виявиться недостатнім для задоволення попиту на неї, то починається другий етап, в ході якого розробляються заходи з нарощування виробничих потужностей (площ) за рахунок власних фінансових коштів і визначається можливий додатковий обсяг виробництва продукції. Якщо і цей обсяг буде недостатнім для задоволення попиту на продукцію, то починається третій етап - розробка плану технічного переозброєння та реконструкції підприємства. Такі заходи проводяться не тільки при неможливості задоволення попиту, але і в разі низького рівня технічного розвитку виробництва, який не забезпечує випуск продукції, що відповідає сучасним вимогам до неї як за якістю, так і за собівартістю, матеріаломісткості, трудомісткості та іншим техніко-економічними показниками.
Вихідною і завершальною стадією розробки виробничої програми є складання балансу виробничих потужностей та визначення ступеня їх використання.
Питання 3. Виробнича потужність підприємства і її види
Виробнича потужність підприємства (цеху, дільниці) - це максимально можливий випуск продукції у певних номенклатурі і асортименті при найбільш раціональному використанні готівкових знарядь праці, з урахуванням застосування прогресивної технології, передових методів організації виробництва і праці, які забезпечують необхідне високу якість виготовленої продукції.
Виробнича потужність вимірюється, як правило, готовою продукцією, вираженої в натуральних одиницях (у штуках, тоннах, літрах і т.д.), що використовуються у виробничій програмі. Наприклад, у видобувних галузях промисловості потужність підприємств (шахт, розрізів, нафтопромислів) визначається в тоннах видобутку вугілля, нафти або інших паливно-сировинних ресурсів; потужність металургійних підприємств (комбінатів) та їх основних цехів (доменного, сталеплавильного, прокатного) - в тоннах виплавки чавуну, сталі і виробництва прокату; потужність підприємств у машинобудуванні - у штуках виготовлених машин, виражених у фізичних або умовно-натуральних одиницях; в текстильній промисловості потужність, наприклад, прядильних фабрик (або цехів) визначається кількістю виробленої пряжі в тоннах, потужність ткацьких фабрик ( цехів) - в погонних або м 2 виготовленого суровья.
Виробнича потужність підприємств розраховується по всій номенклатурі продукції, що випускається. У випадках, коли це доцільно, необхідно використовувати метод приведення номенклатури виробів до одного або кількох видів однорідної продукції, що приймається за одиницю. Одночасно з розрахунком виробничої потужності в натуральних показниках можна визначати її також у вартісному виразі як за видами продукції, так і за товарною (валовий) продукції в порівнянних цінах по підприємству в цілому.
Виробнича потужність підприємства визначається в розрахунку на рік за потужністю провідних цехів (інших підрозділів) або провідних ділянок, агрегатів або установок основного виробництва. До провідних належать цех, ділянка, агрегат, що виконують основні технологічні процеси (операції) з виготовлення продукції (або напівфабрикатів). У чорній металургії такими виробництвами вважаються доменні, мартенівські цехи або печі; в кольоровій - електролізні ванни, в текстильній промисловості - прядильне і ткацьке виробництво; в машинобудуванні - головним чином механічні і складальні цехи.
При розробці виробничої програми може виявитися, що окремі виробництва (допоміжні або навіть основні) відстають від провідних. У таких випадках розробляються організаційно-технічні заходи щодо ліквідації «вузьких місць», як-то: перерозподіл робіт між виконавцями; збільшення змінності роботи, впровадження наукової організації праці; перерозподіл устаткування між цехами; поглиблення спеціалізації і кооперування; поліпшення технічної оснащеності виробництва; модернізація і поповнення парку обладнання.
Виробнича потужність галузі (об'єднання) визначається як сума величин виробничих потужностей з випуску одного і того ж виду продукції на окремих підприємствах, які входять у цю галузь.
Величина виробничої потужності піддається змінам. Якщо в початковий період вона визначається проектною потужністю, то після освоєння останньої на її розмір діють різні чинники у бік як збільшення потужності, так і її зменшення. Тому при плануванні виробництва потрібно облік усіх цих змін та визначення декількох видів виробничих потужностей:
1) вхідна потужність - виробнича потужність на початок року, показує, якими виробничими можливостями володіє підприємство на початку планового періоду;
2) вихідна потужність - виробнича потужність на кінець року. Вона визначається шляхом підсумовування вхідних і вводиться потужностей за вирахуванням ліквідаційної ',
3) проектна потужність - виробнича потужність, передбачена проектом будівництва, реконструкції та розширення підприємства;
4) для визначення відповідності виробничої програми наявної потужності обчислюється середньорічна виробнича потужність, якій підприємство має в своєму розпорядженні в середньому за рік. Вона визначається шляхом додавання до потужності на початок року середньорічного введення потужності і вирахування середньорічного її вибуття:
М СР.Г. = М Н + (М В + N 1) / 12 - (М Л + N 2) / 12
М СР Г - середньорічна потужність підприємства, шт.;
Мн - потужність на початок року (вхідна);
Мв - введення потужності протягом року;
Мл - ліквідація (вибуття) потужностей протягом року;
N 1 - кількість повних місяців з моменту введення потужностей в дію до кінця року;
N 2 - кількість повних місяців з моменту вибуття потужностей до кінця року.
Питання 4. Методика розрахунку виробничої потужності і показники її використання
Виробничу потужність розраховують при аналізі та обгрунтуванні виробничої програми, у зв'язку з підготовкою і випуском нових виробів, при реконструкції та розширення виробництва.
Методика розрахунку виробничої потужності залежить від форми і методів організації виробництва, номенклатури продукції, що виготовляється, типу використовуваного обладнання, характеру виробничого процесу.
Основними елементами для розрахунку виробничої потужності є:
• склад устаткування і його кількість за видами;
• прогресивні норми використання кожного виду устаткування;
• номенклатура, асортимент продукції і її трудомісткість;
• фонд часу роботи обладнання;
• виробничі площі основних цехів підприємства.
Для визначення складу та кількості обладнання по кожному його увазі в першу чергу потрібно розподілити це обладнання на встановлене і невстановлене. До встановленого відноситься устаткування, що знаходиться в експлуатації, ремонті, модернізації, а також тимчасово недіюче, несправне, резервне. Виявлення невстановленого обладнання дозволяє визначити, яка кількість його підлягає установці на даному підприємстві, та кількість зайвого і непотрібного обладнання.
У розрахунок виробничої потужності приймається все обладнання за видами, встановлене на початок року, а також обладнання, яке повинне бути введене в експлуатацію в плановому періоді.
Продуктивність обладнання, що закладається в розрахунок виробничої потужності, визначається на основі прогресивних норм використання кожного виду цього устаткування. Під прогресивними нормами розуміються техніко-економічні норми використання обладнання, яких стійко домоглися передові робітники підприємств даної галузі.
При визначенні прогресивних норм використання устаткування слід враховувати, що можливості цього використання значною мірою залежать від номенклатури та трудомісткості продукції, яка буде виготовлена на даному обладнанні, від якості перероблюваної сировини і матеріалів, від прийнятого режиму роботи устаткування і т.д.
Режим роботи підприємства безпосередньо впливає на величину виробничої потужності і встановлюється виходячи з конкретних умов виробництва. У поняття «режим роботи» входять число змін, тривалість робочого дня і робочого тижня.
У залежності від того, які втрати часу враховуються при визначенні потужності, розрізняють календарний (номінальний), режимний і дійсний (робочий) фонд часу використання обладнання.
Календарний фонд часу дорівнює кількості календарних днів у плановому періоді, помноженому на 24 години (365 х 24 = 8760 год).
Режимний фонд часу визначається режимом виробництва. Він дорівнює добутку робочих днів у плановому періоді на число годин у робочих змінах.
Дійсний (робочий) фонд часу роботи устаткування дорівнює режимному за вирахуванням часу на планово-попереджувальний ремонт, який не повинен перевищувати встановлених норм.
У розрахунку виробничої потужності повинен прийматися максимально можливий дійсний (робочий) фонд часу роботи обладнання.
На підприємствах і в цехах деяких галузей промисловості (у меблевому, консервному, ливарному та ін) головним чинником при визначенні виробничої потужності є величина виробничої площі, тобто площі, де здійснюється технологічний процес виготовлення продукції. Допоміжні площі (ремонтного, інструментального цехів, складів тощо) в розрахунок не приймаються.
У найзагальнішому вигляді виробнича потужність може бути виражена формулою
М = n х Фр / Нтруд,
де М - виробнича потужність (у натуральних одиницях виміру);
n - число одиниць ведучого обладнання;
Фр - дійсний (робочий) фонд часу роботи одиниці обладнання (в годинах);
Нтруд - норма трудомісткості обробки виробу (в годинах),
або
М = n х Фр х Нпр,
де Нпр - прогресивна норма продуктивності одиниці обладнання за годину роботи (у натуральних одиницях).
Показниками використання виробничої потужності є: фактичний випуск продукції в натуральному виразі або вартісних одиницях за певний період; випуск продукції на одиницю устаткування на 1 м 2 виробничої площі у вартісних одиницях; середній відсоток завантаження обладнання (відношення кількості часу роботи обладнання до можливого часу його роботи) , коефіцієнт змінності. Узагальнюючим показником служить коефіцієнт використання виробничої потужності, що розраховується відношенням фактичного обсягу випуску продукції (валової, товарної) до середньорічної виробничої потужності:
Кісп. м = V ф / Мср.г.
де Кісп. м - коефіцієнт використання виробничої потужності;
Vф - обсяг фактично випущеної продукції (валової, товарної), руб.;
Мср.г. - Середньорічна виробнича потужність, грн.
Приріст обсягу продукції за рахунок поліпшення використання виробничої потужності можна визначити за формулою
Δ V = V (Кісп.м.1 / Кісп.м.пр. - 1),
де V - досягнутий річний обсяг випуску продукції у відповідних одиницях виміру;
К-ісп.м.1 - досягнутий коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності;
Кісп.м.пр. - Проектований прогресивний коефіцієнт використання середньорічної потужності з урахуванням розроблених організаційно-технічних заходів.
На кожному підприємстві необхідно домагатися підвищення ефективності використання виробничих потужностей і площ, скорочувати час простоїв, підвищувати ступінь завантаження устаткування за одиницю часу, удосконалювати знаряддя праці і технологію виробництва, домагатися оптимізації структури основних фондів, забезпечувати швидке освоєння вводяться потужностей.
Висновки
1. Виробнича програма (план виробництва і реалізації продукції) - провідний розділ плану організації (підприємства), що відображає комплексне завдання по випуску продукції певного асортименту та якості в натуральних і вартісних показниках.
2. Основними показниками виробничої програми є номенклатура продукції в натуральному вираженні та валова, товарна, реалізована і чиста продукція у вартісному вираженні.
3. Товарна продукція - основний показник виробничої програми, що включає вартість продукції, робіт і послуг, призначених для реалізації.
4. Виробнича програма повинна бути оптимальною тобто найбільшою мірою відповідати структурі ресурсів підприємств і забезпечувати найкращі результати його діяльності.
5. Плановані обсяги випуску продукції повинні бути обгрунтовані необхідними матеріальними і трудовими ресурсами, але в першу чергу, виробничою потужністю.
6. Виробнича потужність підприємства - максимально можливий річний випуск продукції заданої якості при використанні всіх резервів виробництва.
7. Основними елементами для розрахунку виробничої потужності служать склад і кількість устаткування, його технічна характеристика, трудомісткість виготовлення продукції, дійсний фонд часу роботи обладнання.
Питання для самоконтролю
1. Яка мета і завдання виробничої програми підприємства?
2. Назвіть основні показники виробничої програми.
3. У чому відмінність основних оціночних показників - товарної і реалізованої продукції?
4. Що з себе являє оптимальна виробнича програма?
5. Дайте визначення поняття «виробнича потужність підприємства».
6. Яка взаємозв'язок виробничої програми і виробничої потужності?
7. Які елементи визначають величину виробничої потужності підприємства?
8. Які напрямки поліпшення використання виробничої потужності?
Питання 1. Виробнича програма та її показники
Питання 2. Умови оптимальної виробничої програми
Питання 3. Виробнича потужність підприємства і її види
Питання 4. Методика розрахунку виробничої потужності і показники її використання
Питання 1. Виробнича програма та її показники
Основна мета підприємств реалізується в процесі виконання виробничої програми.
Виробнича програма (план виробництва і реалізації продукції) - це комплексне завдання з випуску та реалізації продукції певного асортименту та якості в натуральних і вартісних показниках, орієнтованих на досягнення цілей організації (підприємства).
Відбиваючи цілі і завдання виробничої діяльності підприємства, виробнича програма є провідним розділом плану підприємства. Всі інші розділи плану розробляються в відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання у встановлені терміни і при найменших витратах. В основу складання виробничої програми повинна покладена реальна потреба в конкретній продукції, обсяг випуску продукції, розрахований на основі укладених договорів на поставку продукції та вивчення кон'юнктури ринку, по номенклатурі і асортименту повинен слугувати вихідною базою для подальших розрахунків за виробничою програмою та іншим розділам плану підприємства. Після цього виробнича програма розробляється в такій послідовності:
1. Визначаються номенклатура і асортимент продукції, обсяг поставок у натуральному вираженні згідно з укладеними договорами.
2. На основі обсягу поставок визначається обсяг виробництва кожного виробу в натуральному вираженні.
3. Обсяг виробництва за окремими видами продукції обгрунтовується розрахунками виробничих потужностей.
4. Виходячи з натуральних обсягів виробництва і поставок розраховуються вартісні показники: товарна, реалізована; валовий та чиста продукція.
5. Складається графік відвантаження продукції відповідно до термінів договорів.
6. Виробнича програма розподіляється по основних підрозділів підприємства.
План виробництва і реалізації продукції складається у натуральному та вартісному виразах.
Оскільки суспільство зацікавлене в отриманні від підприємств виробів певного роду, типу, розміру та належної якості, то планування обсягів виробництва починається з визначення номенклатури продукції та її обсягів в натуральному вираженні.
Номенклатура продукції - це перелік найменувань виробів, по яких надалі будуть встановлюватися завдання з виробництва. Підприємства, як правило, розробляють виробничу програму з розширення асортименту. Асортимент - різновид цих виробів за видами, сортами, типами в розрізі номенклатури.
Точне встановлення найменувань і розмірів випуску кожного конкретного виробу необхідно і для самого підприємства, так як без цього не можна проектувати технологічний процес, визначити виробничу потужність, встановити норми трудомісткості і т.д.
Завдання в натуральному вираженні встановлюються в різних одиницях виміру. Наприклад, виплавка сталі і видобуток корисних копалин - у тоннах; випуск верстатів - у штуках, заготівля лісу - в м 3. Іноді застосовуються і подвійні натуральні показники. Так, випуск сталевих труб за кожним видом їх асортименту оцінюється як в тоннах, так і в погонних метрах. Подвійні одиниці вимірювання використовуються і для характеристики випуску деяких видів обладнання. Наприклад, випуск магістральних електровозів враховується у штуках і в тисячах кінських сил, екскаваторів - у штуках і у м 3 місткості ковша. У даному випадку подвійні одиниці вимірювання відображають не тільки кількість продукції, що випускається, а й потужність даного виду засобів праці.
У ряді випадків випускається продукція, що має однакове призначення, може відрізнятися окремими технічними характеристиками: розмірами, змістом корисної речовини, активністю У цих випадках для оцінки обсягу виробництва продукції користуються умовно-натуральними одиницями виміру. Так, випуск азбоцементних листів (шиферу) оцінюється в умовних плитках, що мають розмір 40 * 40 см. Аналогічно вирішуються питання при визначенні обсягу виробництва мінеральних добрив. Наприклад, тоннаж випускаються азотних добрив встановлюється виходячи зі змісту поживних речовин, причому за базу перерахунку приймається сульфат алюмінію з вмістом азоту в 20,5%.
У ряді випадків обсяг виробництва визначається в одиницях трудомісткості (нормо-години).
Нарешті, якщо охарактеризувати обсяг виробництва продукції в натуральних та умовно-натуральних одиницях виміру в силу її особливих властивостей неможливо, то застосовується оцінка обсягу продукції в грошовому вираженні.
У цілому вибір одиниць виміру залежить від характеру продукції, обсягів її виробництва та характеру споживання.
Правильне визначення одиниць виміру, в яких встановлюється план випуску продукції в натуральному вираженні, є досить складною і важливою задачею. З одного боку, обрана одиниця виміру повинна характеризувати масу споживної вартості, що надходить в господарський оборот, а з іншого - стимулювати випуск дійсно необхідної суспільству продукції.
На основі планів виробництва продукції в натуральному вираженні визначаються обсяги продукції у вартісному вираженні за показниками товарної, валової, реалізованої продукції. Товарна продукція є основним показником виробленої програми і служить базою для розрахунку валової, реалізованої і чистої продукції.
Товарна продукція являє собою вартість продукції, та послуг, призначених до відпустки за межі основної діяльності підприємства в планованому періоді. В обсяг товарної продукції включаються:
- Вартість вироблених в даному періоді (зданих на склад) і призначених для реалізації на сторону (іншим організаціям і підприємствам) готових виробів;
- Вартість робіт і послуг промислового характеру на замовлення зі сторони;
- Вартість напівфабрикатів власного виробництва і продукції допоміжних цехів для реалізації на сторону; вартість напівфабрикатів і продукції для поставки своєму капітальному будівництву і непромисловим господарствам свого підприємства;
- Вартість нестандартного обладнання, пристосувань загального призначення свого виробництва, що зараховуються в основні фонди підприємства чи реалізованих на сторону;
- Вартість робіт і послуг для непромислових господарств і організацій свого підприємства, включаючи роботи з капітального ремонту та модернізації устаткування і транспортних засобів свого підприємства.
Обсяг товарної продукції планується в діючих і порівнянних цінах. Товарна продукція в порівнянних цінах характеризує темпи, пропорції і структуру обсягу виробництва, а в діючих цінах застосовується для планування та аналізу собівартості продукції.
Реалізована продукція - це продукція, виготовлена, відвантажена і оплачена споживачем, збутовою або торговельною організацією (посередником).
Обсяг реалізованої продукції за планом розраховується за формулою
РП = ТП + О Н - О К,
де РП - обсяг реалізованої продукції за планом, руб.;
ТП - обсяг товарної продукції за планом, руб.;
Про Н - залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду, руб.;
О К - залишки нереалізованої продукції на коней планового періоду, руб.
До складу залишків нереалізованої продукції на початок року входять: готова продукція на складі, в тому числі відвантажені товари, документи по яких не передані в банк; товари відвантажені, не оплачені покупцем у строк або строк оплати яких не настав; товари на відповідальному зберіганні у покупця .
Обсяг реалізованої продукції розраховується у діючих цінах і використовується для визначення повної собівартості її та прибутку від реалізації.
На перший погляд, здається, що між товарною та реалізованою продукцією немає істотної різниці, бо за своїм складом вони однакові. Насправді це не так. Товарна продукція - це вироби і продукція, виготовлені у відповідності зі стандартами або технічними умовами, прийняті відділом технічного контролю, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їх якість, і здані на склад готової продукції підприємства-виробника. Для включення цієї продукції в обсяг реалізації необхідно відвантажити її замовнику, який повинен перерахувати плату за неї на рахунок підприємства-виготовлювача. Отже, товарної називається продукція, підготовлена до передачі в господарський оборот, а реалізованої - продукція, вже перебуває в господарському обороті.
На відміну від товарної продукції показник обсягу реалізованої продукції більш повно характеризує ступінь участі галузей і підприємств у процесі розширеного виробництва. Факт реалізації свідчить про те, що дана продукція дійсно потрібна суспільству для задоволення його потреб. При цьому дуже важливо, щоб виконання плану по реалізації продукції супроводжувалося виконанням завдань по її випуску в натуральному вираженні.
Валова продукція - це вартість усієї продукції, незалежно від ступеня її готовності, тобто Вартість загального результату виробничої діяльності підприємства за певний період.
Валова продукція відрізняється від товарної на величину зміни залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду. Це єдиний оціночний показник діяльності підприємства, в обсяг якого включаються не тільки готові вироби, але і незавершене виробництво і зміна залишків напівфабрикатів.
Незавершене виробництво - незакінчена виробництвом продукція в одних цехах підприємства і підлягає подальшій обробці в інших цехах того ж підприємства. Конкретний склад валової продукції залежить від галузевих особливостей підприємства (виробництва). Так, на підприємствах машинобудування, лісової та інших до її складу не включали незавершене виробництво і напівфабрикати з-за порівняно невеликого їх обсягу. У цьому випадку валова і товарна продукції збігаються за складом, а різниця може бути тільки в цінах.
Валова продукція визначається як сума товарної продукції і різниці залишків незавершеного виробництва (інструменту, пристроїв) на початок і кінець планованого періоду:
ВП = ТП + Нн - Нк,
де ВП - обсяг валової продукції за планом, руб.;
ТП - обсяг товарної продукції за планом, руб.;
Н Н, Н К - вартість залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду, руб.
Зміна залишків незавершеного виробництва враховується тільки на підприємствах з тривалим (більше двох місяців) виробничим циклом і на підприємствах, де незавершене виробництво велике за обсягом і може різко змінюватися за часом.
Валова продукція розраховується тільки в порівнянних цінах і застосовується для обліку і планування витрат на виробництво, для визначення потреби в матеріальних ресурсах, чисельності працівників, а також для встановлення динаміки продукції і пропорцій у розвитку галузей.
Слід мати на увазі, що оцінка діяльності підприємств за показником валової продукції має ряд недоліків: на її величину можуть впливати крім залишків незавершеного виробництва також вартість спожитих у виробництві предметів праці. Невиправдане збільшення незавершеного виробництва, зниження якості продукції і зміна її асортименту можуть створити видимість успішної роботи підприємства. Крім того, цей показник не створює зацікавленості у підприємств у зниженні матеріаломісткості продукції. У силу цих обставин він був виключений з оціночних показників діяльності підприємств.
Для всіх трьох показників обсягу продукції характерно те, що вони визначаються в цінах, що включають в себе поряд з новоствореною вартістю перенесену вартість засобів виробництва (основних і оборотних фондів). Чим більше матеріаломісткість виробів, тим за інших рівних умов вище його ціна і, отже, вище обсяг виробництва у вартісному вираженні. З метою усунення цього недоліку підприємства розраховують показник чистої продукції.
Чиста продукція - вартісний показник, що виражає знову створену колективом підприємства вартість. Її сума по всіх галузях матеріального виробництва становить вироблений національний дохід. За вартістю вона включає необхідний і додатковий продукт. Необхідного продукту в основному відповідає сума заробітної плати з відрахуванням на соціальні потреби, а прибавочному - сума прибутку.
Чиста продукція обчислюється шляхом вирахування з товарної продукції матеріальних витрат і суми амортизації основних фондів. Розрахунки виконуються в поточних і порівнянних цінах.
Чиста продукція, обчислена на основі нормативів по всій номенклатурі (асортименту) продукції, виробленої підприємством, називається нормативною чистою, а якщо в її складі враховуються і амортизаційні відрахування - умовно чистою.
Чиста продукція висловлює результати власних зусиль колективів, усуває зацікавленість у збільшенні матеріаломісткості продукції, виключає повторний її рахунок і дозволяє більш об'єктивно оцінювати діяльність організацій.
Чиста продукція використовується для визначення рівня продуктивності праці, планування фонду заробітної плати та контролю за його використанням, для обчислення фондовіддачі і інших показників.
Питання 2. Умови оптимальної виробничої програми
Особливе значення при розробці виробничої програми та її реалізації має оптимізація структури своєї продукції на основі аналізу купівельного попиту на конкретні види товарів і послуг та врахування обмежень по виробничим потужностям, матеріальних ресурсів і потреби в окремих товарах.
Вибір оптимальної виробничої програми в першу чергу повинен грунтуватися на знанні попиту на конкретні види товарів і послуг. Звідси очевидно, що попит на конкретну продукцію (максимальний обсяг продажів у даному місці за певний період часу за встановленою ринком ціні) виступає обмеженням, яке визначається зовнішнім середовищем і яке в обов'язковому порядку слід враховувати при розробці виробничої програми.
Виробнича програма повинна задовольняти не тільки потреби покупців продукції і потреби ринку, а й відповідати ресурсів підприємства, враховувати його об'єктивні можливості. Звідси постає завдання оптимізаційного характеру. Задача оптимального планування полягає в пошуку такого варіанту плану, який при використанні наявних ресурсів забезпечує максимум результату або мінімум витрат. Оптимальною вважається така виробнича програма, яка найбільшою мірою відповідає структурі ресурсів підприємства і забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.
Показник, прийнятий в якості критерію оптимальності виробничої програми, повинен досить повно відображати ефективність роботи підприємства, мати кількісні значення в розрахунку на одиницю кожного виду продукції, що випускається, бути лінійно залежним від динаміки обсягу виробництва. На практиці вибирається один або кілька критеріїв, які найбільшою мірою відповідають конкретним умовам і завданням виробництва. У разі використання декількох критеріїв отримані оптимальні рішення порівнюються, і вибирається остаточний варіант виробничої програми. Для визначення оптимальної виробничої програми застосовуються методи лінійного програмування з використанням комп'ютерної техніки. Внутрішніми обмеженнями, що враховуються при вирішенні задач оптимізації виробничої програми, зазвичай вважаються технічні можливості, фінансові ресурси, дефіцитні матеріали, кошти на оплату праці. Однак ресурсом, що визначає можливості з випуску продукції, є виробниче обладнання. Тому найважливішим етапом розробки виробничої програми підприємства є обгрунтування планованих обсягів випуску продукції виробничою потужністю.
Виробнича програма розробляється в три етапи. Перший етап - визначення максимально можливого знімання продукції з наявних потужностей (площ) з урахуванням ліквідації «вузьких місць» і недоліків в організації виробництва. Якщо отриманий обсяг продукції (послуг) виявиться недостатнім для задоволення попиту на неї, то починається другий етап, в ході якого розробляються заходи з нарощування виробничих потужностей (площ) за рахунок власних фінансових коштів і визначається можливий додатковий обсяг виробництва продукції. Якщо і цей обсяг буде недостатнім для задоволення попиту на продукцію, то починається третій етап - розробка плану технічного переозброєння та реконструкції підприємства. Такі заходи проводяться не тільки при неможливості задоволення попиту, але і в разі низького рівня технічного розвитку виробництва, який не забезпечує випуск продукції, що відповідає сучасним вимогам до неї як за якістю, так і за собівартістю, матеріаломісткості, трудомісткості та іншим техніко-економічними показниками.
Вихідною і завершальною стадією розробки виробничої програми є складання балансу виробничих потужностей та визначення ступеня їх використання.
Питання 3. Виробнича потужність підприємства і її види
Виробнича потужність підприємства (цеху, дільниці) - це максимально можливий випуск продукції у певних номенклатурі і асортименті при найбільш раціональному використанні готівкових знарядь праці, з урахуванням застосування прогресивної технології, передових методів організації виробництва і праці, які забезпечують необхідне високу якість виготовленої продукції.
Виробнича потужність вимірюється, як правило, готовою продукцією, вираженої в натуральних одиницях (у штуках, тоннах, літрах і т.д.), що використовуються у виробничій програмі. Наприклад, у видобувних галузях промисловості потужність підприємств (шахт, розрізів, нафтопромислів) визначається в тоннах видобутку вугілля, нафти або інших паливно-сировинних ресурсів; потужність металургійних підприємств (комбінатів) та їх основних цехів (доменного, сталеплавильного, прокатного) - в тоннах виплавки чавуну, сталі і виробництва прокату; потужність підприємств у машинобудуванні - у штуках виготовлених машин, виражених у фізичних або умовно-натуральних одиницях; в текстильній промисловості потужність, наприклад, прядильних фабрик (або цехів) визначається кількістю виробленої пряжі в тоннах, потужність ткацьких фабрик ( цехів) - в погонних або м 2 виготовленого суровья.
Виробнича потужність підприємств розраховується по всій номенклатурі продукції, що випускається. У випадках, коли це доцільно, необхідно використовувати метод приведення номенклатури виробів до одного або кількох видів однорідної продукції, що приймається за одиницю. Одночасно з розрахунком виробничої потужності в натуральних показниках можна визначати її також у вартісному виразі як за видами продукції, так і за товарною (валовий) продукції в порівнянних цінах по підприємству в цілому.
Виробнича потужність підприємства визначається в розрахунку на рік за потужністю провідних цехів (інших підрозділів) або провідних ділянок, агрегатів або установок основного виробництва. До провідних належать цех, ділянка, агрегат, що виконують основні технологічні процеси (операції) з виготовлення продукції (або напівфабрикатів). У чорній металургії такими виробництвами вважаються доменні, мартенівські цехи або печі; в кольоровій - електролізні ванни, в текстильній промисловості - прядильне і ткацьке виробництво; в машинобудуванні - головним чином механічні і складальні цехи.
При розробці виробничої програми може виявитися, що окремі виробництва (допоміжні або навіть основні) відстають від провідних. У таких випадках розробляються організаційно-технічні заходи щодо ліквідації «вузьких місць», як-то: перерозподіл робіт між виконавцями; збільшення змінності роботи, впровадження наукової організації праці; перерозподіл устаткування між цехами; поглиблення спеціалізації і кооперування; поліпшення технічної оснащеності виробництва; модернізація і поповнення парку обладнання.
Виробнича потужність галузі (об'єднання) визначається як сума величин виробничих потужностей з випуску одного і того ж виду продукції на окремих підприємствах, які входять у цю галузь.
Величина виробничої потужності піддається змінам. Якщо в початковий період вона визначається проектною потужністю, то після освоєння останньої на її розмір діють різні чинники у бік як збільшення потужності, так і її зменшення. Тому при плануванні виробництва потрібно облік усіх цих змін та визначення декількох видів виробничих потужностей:
1) вхідна потужність - виробнича потужність на початок року, показує, якими виробничими можливостями володіє підприємство на початку планового періоду;
2) вихідна потужність - виробнича потужність на кінець року. Вона визначається шляхом підсумовування вхідних і вводиться потужностей за вирахуванням ліквідаційної ',
3) проектна потужність - виробнича потужність, передбачена проектом будівництва, реконструкції та розширення підприємства;
4) для визначення відповідності виробничої програми наявної потужності обчислюється середньорічна виробнича потужність, якій підприємство має в своєму розпорядженні в середньому за рік. Вона визначається шляхом додавання до потужності на початок року середньорічного введення потужності і вирахування середньорічного її вибуття:
М СР.Г. = М Н + (М В + N 1) / 12 - (М Л + N 2) / 12
М СР Г - середньорічна потужність підприємства, шт.;
Мн - потужність на початок року (вхідна);
Мв - введення потужності протягом року;
Мл - ліквідація (вибуття) потужностей протягом року;
N 1 - кількість повних місяців з моменту введення потужностей в дію до кінця року;
N 2 - кількість повних місяців з моменту вибуття потужностей до кінця року.
Питання 4. Методика розрахунку виробничої потужності і показники її використання
Виробничу потужність розраховують при аналізі та обгрунтуванні виробничої програми, у зв'язку з підготовкою і випуском нових виробів, при реконструкції та розширення виробництва.
Методика розрахунку виробничої потужності залежить від форми і методів організації виробництва, номенклатури продукції, що виготовляється, типу використовуваного обладнання, характеру виробничого процесу.
Основними елементами для розрахунку виробничої потужності є:
• склад устаткування і його кількість за видами;
• прогресивні норми використання кожного виду устаткування;
• номенклатура, асортимент продукції і її трудомісткість;
• фонд часу роботи обладнання;
• виробничі площі основних цехів підприємства.
Для визначення складу та кількості обладнання по кожному його увазі в першу чергу потрібно розподілити це обладнання на встановлене і невстановлене. До встановленого відноситься устаткування, що знаходиться в експлуатації, ремонті, модернізації, а також тимчасово недіюче, несправне, резервне. Виявлення невстановленого обладнання дозволяє визначити, яка кількість його підлягає установці на даному підприємстві, та кількість зайвого і непотрібного обладнання.
У розрахунок виробничої потужності приймається все обладнання за видами, встановлене на початок року, а також обладнання, яке повинне бути введене в експлуатацію в плановому періоді.
Продуктивність обладнання, що закладається в розрахунок виробничої потужності, визначається на основі прогресивних норм використання кожного виду цього устаткування. Під прогресивними нормами розуміються техніко-економічні норми використання обладнання, яких стійко домоглися передові робітники підприємств даної галузі.
При визначенні прогресивних норм використання устаткування слід враховувати, що можливості цього використання значною мірою залежать від номенклатури та трудомісткості продукції, яка буде виготовлена на даному обладнанні, від якості перероблюваної сировини і матеріалів, від прийнятого режиму роботи устаткування і т.д.
Режим роботи підприємства безпосередньо впливає на величину виробничої потужності і встановлюється виходячи з конкретних умов виробництва. У поняття «режим роботи» входять число змін, тривалість робочого дня і робочого тижня.
У залежності від того, які втрати часу враховуються при визначенні потужності, розрізняють календарний (номінальний), режимний і дійсний (робочий) фонд часу використання обладнання.
Календарний фонд часу дорівнює кількості календарних днів у плановому періоді, помноженому на 24 години (365 х 24 = 8760 год).
Режимний фонд часу визначається режимом виробництва. Він дорівнює добутку робочих днів у плановому періоді на число годин у робочих змінах.
Дійсний (робочий) фонд часу роботи устаткування дорівнює режимному за вирахуванням часу на планово-попереджувальний ремонт, який не повинен перевищувати встановлених норм.
У розрахунку виробничої потужності повинен прийматися максимально можливий дійсний (робочий) фонд часу роботи обладнання.
На підприємствах і в цехах деяких галузей промисловості (у меблевому, консервному, ливарному та ін) головним чинником при визначенні виробничої потужності є величина виробничої площі, тобто площі, де здійснюється технологічний процес виготовлення продукції. Допоміжні площі (ремонтного, інструментального цехів, складів тощо) в розрахунок не приймаються.
У найзагальнішому вигляді виробнича потужність може бути виражена формулою
М = n х Фр / Нтруд,
де М - виробнича потужність (у натуральних одиницях виміру);
n - число одиниць ведучого обладнання;
Фр - дійсний (робочий) фонд часу роботи одиниці обладнання (в годинах);
Нтруд - норма трудомісткості обробки виробу (в годинах),
або
М = n х Фр х Нпр,
де Нпр - прогресивна норма продуктивності одиниці обладнання за годину роботи (у натуральних одиницях).
Показниками використання виробничої потужності є: фактичний випуск продукції в натуральному виразі або вартісних одиницях за певний період; випуск продукції на одиницю устаткування на 1 м 2 виробничої площі у вартісних одиницях; середній відсоток завантаження обладнання (відношення кількості часу роботи обладнання до можливого часу його роботи) , коефіцієнт змінності. Узагальнюючим показником служить коефіцієнт використання виробничої потужності, що розраховується відношенням фактичного обсягу випуску продукції (валової, товарної) до середньорічної виробничої потужності:
Кісп. м = V ф / Мср.г.
де Кісп. м - коефіцієнт використання виробничої потужності;
Vф - обсяг фактично випущеної продукції (валової, товарної), руб.;
Мср.г. - Середньорічна виробнича потужність, грн.
Приріст обсягу продукції за рахунок поліпшення використання виробничої потужності можна визначити за формулою
Δ V = V (Кісп.м.1 / Кісп.м.пр. - 1),
де V - досягнутий річний обсяг випуску продукції у відповідних одиницях виміру;
К-ісп.м.1 - досягнутий коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності;
Кісп.м.пр. - Проектований прогресивний коефіцієнт використання середньорічної потужності з урахуванням розроблених організаційно-технічних заходів.
На кожному підприємстві необхідно домагатися підвищення ефективності використання виробничих потужностей і площ, скорочувати час простоїв, підвищувати ступінь завантаження устаткування за одиницю часу, удосконалювати знаряддя праці і технологію виробництва, домагатися оптимізації структури основних фондів, забезпечувати швидке освоєння вводяться потужностей.
Висновки
1. Виробнича програма (план виробництва і реалізації продукції) - провідний розділ плану організації (підприємства), що відображає комплексне завдання по випуску продукції певного асортименту та якості в натуральних і вартісних показниках.
2. Основними показниками виробничої програми є номенклатура продукції в натуральному вираженні та валова, товарна, реалізована і чиста продукція у вартісному вираженні.
3. Товарна продукція - основний показник виробничої програми, що включає вартість продукції, робіт і послуг, призначених для реалізації.
4. Виробнича програма повинна бути оптимальною тобто найбільшою мірою відповідати структурі ресурсів підприємств і забезпечувати найкращі результати його діяльності.
5. Плановані обсяги випуску продукції повинні бути обгрунтовані необхідними матеріальними і трудовими ресурсами, але в першу чергу, виробничою потужністю.
6. Виробнича потужність підприємства - максимально можливий річний випуск продукції заданої якості при використанні всіх резервів виробництва.
7. Основними елементами для розрахунку виробничої потужності служать склад і кількість устаткування, його технічна характеристика, трудомісткість виготовлення продукції, дійсний фонд часу роботи обладнання.
Питання для самоконтролю
1. Яка мета і завдання виробничої програми підприємства?
2. Назвіть основні показники виробничої програми.
3. У чому відмінність основних оціночних показників - товарної і реалізованої продукції?
4. Що з себе являє оптимальна виробнича програма?
5. Дайте визначення поняття «виробнича потужність підприємства».
6. Яка взаємозв'язок виробничої програми і виробничої потужності?
7. Які елементи визначають величину виробничої потужності підприємства?
8. Які напрямки поліпшення використання виробничої потужності?