Виразки армійської-офіцерського світу та шляхи позбавлення від них за повістю Купріна Поєдинок

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

I. Введення. "Головний дев'ятий вал Купріна". Полеміка навколо повісті.


II. Вирок жорстокому і ганебного армійському світу і пошуки позбавлення від "зла" життя у повісті "Поєдинок".


  1. Життєвий досвід як основа реалізму О. Купріна.

  2. Духовне убозтво армійської-офіцерського міщанського світу.

  3. Взаємовідносини офіцерства та солдатської маси.

  4. Шляхи позбавлення від "виразок".


III. Висновок. Значення повісті.


Присвячена Горькому повість "Поєдинок" (1905) - "головний

дев'ятий вал "Купріна - одна з самих правдивих і хвилюючих книг російської літератури початку ХХ століття.

Повість Купріна, як і твори В. Вересаєва ("На війні",

"Розповіді про війну"), Л. Андрєєва ("Червоний сміх"), С. Сергєєва - Ценського ("Бабаєв"), була відгуком на поразку царської влади у війні з Японією

і відображала невдоволення народних мас самодержавством - прямим винуватцем неслави Росії, загибелі тисяч російських солдатів. Повість створювалася в гостре для Росії час: слідували одне за іншим поразки російської армії в Маньчжурії, був розгромлений російський флот при Цусіма. Це останнє сумне і ганебне для Росії подія визначило надзвичайно "гучне" звучання повісті Купріна. З замальовок побуту глухого армійського гарнізону вставала картина розкладання, як всієї армії, так і державної системи Росії. Хоча письменник почав повість до російсько-японської війни і про цій війні в творі не говорилося ні слова, і дія повісті "Поєдинок" відбувається в дев'яності роки, читачі все ж сприймали її як безпосередній відгук на події, що відбуваються, як художнє пояснення причин поразки російської армії на полях і сопках Манчжурії.

Від творчої історії цієї повісті невіддільне ім'я А.М. Горь-

кого. Заохочуючи Купріна на створення повісті "Поєдинок" Горький говорив:

"Така повість тепер необхідна. Саме тепер, коли виключених за заворушення студентів віддають в солдати, а під час демонстрації на Казанській площі студентів та інтелігенцію били не тільки поліція, але під командуванням офіцерів і армійські частини ... "(7.стр.58). Відомо

також, що Купрін багато разів кидав "Поєдинок", незадоволений своєю роботою. Але, як згадував він, "Горький, прочитавши написані глави, при-

йшов у захват і навіть розплакався. Якщо б він не вдихнув у мене впевненість в роботі, я роману, мабуть, свого так би і не закінчив. "

Вплив Горького, за словами Купріна визначило "все буйне і сміливе" в повісті.

Надрукована була повість у 1905 році в шостому збірнику "Знання",

який вийшов у світ в дні розгрому російського флоту при Цусіма. Правдиве зображення Купріним відсталою, небоєспроможною армії, розклалися офіцерів, забитих солдатів набувало важливий сенс. "Чи дивно, -

писала 22 травня 1905 газета "Слово", що полк, життя якого описує автор, остаточно провалився на смотру ... Чи дивно, додамо, що ми провалюємося на великому кривавому огляду на Далекому Сході, хоча і знаємо, що дивиться на наші війська не тільки вся Росія, але і весь світ "(5, стор 482)

Те, наскільки значущою була повість для періоду максимального революційного підйому 1905 року, говорить і розгорнулася навколо неї полеміка. На сторінках "Русского інваліда", "Військового голоси", "Розвідника" шаленіла реакційна вояччина; повість Купріна оцінювалася як фактор "підпільної пропаганди, в якій простий народ нацьковує на військо, солдати - на офіцерів, а ці останні на уряд."

Чорносотенці, атакуючи Купріна за його нібито "злісно тенденційний ... памфлет на військових, обурювалися проти збірок" Знання ", які" викреслюють у нас зі списку життєздатних одну стан за іншим ".

"Поєдинок" викликав нову хвилю нападок на Горького. "Герой

р. Купріна ... мислить по-горьківська з усіма його специфічними виверти-

ми і радикалізмом ", - підкреслювали" Московские ведомости ", користуючись нагодою приписати Горькому ніцшеанські погляди. На думку "Русского вестника", близькість до "великого" Максиму зіпсувала "Поєдинок" "тенденційними проповідницькими сторінками", а в основі "злобно-сліпий критики армії лежить той же рецепт Максима Горького:" Людина! Це звучить гордо ".

Застерігаючи читача від "розбещуючих" картин "Розмови", охоронна друк стверджувала, що Купрін не тільки "заносить сокиру над усіма військовими і саме як над станом, але" взагалі пропагує якусь соціальну нівелювання зі скасуванням всяких класових і станових відмінностей ". З іншого боку, ліберали намагалися всіляко послабити гостроту виступу Купріна, уподібнивши його повість романом "З життя маленького гарнізону" німецького белетриста Більзе, що стояв за часткові реформи в армії при збереженні її основ.

Демократична громадськість і критика, вітаючи "Поєдинок",

прагнула насамперед розкрити його революційний зміст. "Військове стан - лише частина величезного бюрократичного стану, що заполонив російську землю ..." При читанні повісті "... ви починаєте інтенсивніше відчувати гніт навколишнього життя і шукати з неї виходу", - писав "Вісник і бібліотека самоосвіти".

Відзначаючи реалізм повісті, оголив "всю жалюгідну підкладку військової справи", газета "Наше життя" вказувала, що інша армія немислима "в бюрократичному державі, де пов'язана воля і думка народу". "Вся суть, - підкреслював демократичний журнал" Освіта ", - не в картинах побуту ..., а в тому смітті, який накопичився з роками в житті суспільства, зупинив його розвиток і повинен бути викинутий геть". Соціал-демократичний літературний журнал "Правда" вітав визвольний дух повісті, в якій "тремтить і б'ється пульс цілої епохи, що рветься з мороку невиразний і покірності - до світла ...", "Навіть ліберальна" Російська думка "повинна була визнати радикалізм викриттів Розмови:" ... його бич і його удари ... направлені ... не в Леха, не в Агамалова і Осадчого, а б'ють і страчують проклятий лад, систему, загальний дух і рабська склад всього життя ". (6, стр. 483)

Отже, в центрі уваги Купріна "Виразки, що вражають офіцерську середу, потребують не паліативному, а в радикальному лікуванні, яке ста-

немає можливим лише при повному оздоровленні всієї російської життя ". Життя армії мирного часу і те, як показано це життя, викликає бурю обурення, захоплення та роздратування в сучасників письменника.

Спробуємо розібратися, як же розкривається. "Поєдинок" був у творчості Купріна підсумковим, синтезуючим твором. У ньому знайшли більш глибоку розробку теми, порушені ним у попередніх творах. "Нічліг", "Похід", "Нічна зміна", "В казармі" - все це сприймається як начерки до повісті. У розповідях про життя армії, написаних протягом десятиліття (1894 - 1904), Купрін говорить про окремі події армійського життя. У біографії Купріна багато спільного з біографією Горького. Йому також довелося перепробувати багато професій, не випадково в його творах зустрічаються представники різних класів російського суспільства, в тому числі і армійських професій - офіцерів, солдатів. В описі їх відчувається добре знання життя, засноване на особистому, життєвому досвіді. Особливо добре Купрін знав військову середу, тому що в ній він провів отрочні та юнацькі роки.

Закінчивши в 1890 році Олександрівське училище, Купрін у чині підпоручика прибув до Проскурова для проходження служби в 46 Дніпровському піхотному полку. У полку Купрін прослужив чотири роки, з них два роки в Проскурові і два в Волочиськ. І в Проскурові, і в Волочиськ коло інтересів офіцерів обмежувався службою, картковою грою, гульні.

Книг і газет вони не читали, події, що відбувалися в Росії, їх здійснений-

але не цікавили. Серед офіцерів процвітали невігластво, дикість, безкультур'я. "У полку між молодими офіцерами була поширена досить наївна, сміхотворна гра: навчати денщиків різним дивовижним, незвичайним речам ... підпоручик Єпіфанов, любив задавати своєму денщикові мудровані, мабуть, навряд чи йому самому зрозумілі питання. "Якого ти думки, - запитував він, - про реставрацію монархічного начала в сучасній Франції?" І денщик, не моргнувши, відповідав: "Точно так, ваше благородіє, це виходить дуже добре". Одноманітність і нудьга повсякденному полковий життя призводили до того, що не було сил і бажання що-небудь змінити, мріям і планам не судилося збутися - "Яка сувора програма життя намічалася! У перші два роки - грунтовне знайомство з класичною літературою, систематичне вивчення французької та німецької мов, заняття музикою. В останній рік - підготовка до академії ... ".

Для самоосвіти були придбані: "Психологія" Вундта, "Фізіологія" Льюїса ... І ось книги лежать вже дев'ять місяців на етажерці і Гайнан забуває змітати з них пил, газети з нерозірваному бандеролями валяються під письмовим столом, журнал більше не висилають за невзнос черговий піврічний плати , а сам поручник Ромашов п'є багато горілки ... Розвагою було знущання над солдатами. У сумну життя різноманітність вносили лише літні табірні збори. Але закінчувалося літо, і все починалося спочатку ... Минали дні, місяці, роки ... Купрін відчував себе чужим у цьому середовищі, хоча, як і інші офіцери, брав участь в гульні, грав у карти і був героєм любовних історій ".

Згадуючи ці роки, Купрін писав: "Доля жбурнула мене в саму глушину південно-західного краю, як нестерпно важкі перші дні і тижні! Чужі люди, чужі звичаї і звичаї, суворий, бідний, нудний побут Чорноземного глушини ... Удень ще сяк-так кортіло: затьмарювалися моторошна туга службою, необхідними візитами, обідом і вечерею в офіцерських зборах. Але болісні були ночі. Завжди снилося одне і те ж: Москва, церква Покрови на Пресні, Кудринська, Садова, Нікітська Мала і Велика. І завжди уві сні було відчуття, що цього більше ніколи не побачу: кінець, розлука, майже смерть. Прокидаюся від своїх ридань. Подушка-хоч вичави. Але кріпився. Нікому про цю слабкості не розповідав ". (7, стор.15)

На все життя в пам'яті письменника залишилися похмурі роки, проведені в полку, приниження людської гідності, грубість і свавілля начальства. Життя у Проскурові дала майбутньому письменникові багатющий матеріал для творчості. Спостереження над похмурою життям маленького містечка, дикі армійські вдачі, відбилися і в тих творах, які вже були названі, а, також, в таких як "До слави", "Дізнання", "C вулиці", "Весілля", "Маріанна" , "Прапорщик армійський".

Реалізм картин повісті "Поєдинок" цінував Л.М. Толстой. "Мені цікаво опис військового життя, він (Купрін) добре її знає", - сказав Лев Миколайович, прослухавши повість (6, стр.485)

Про те, наскільки реалістичним був Купрін, свідчить той факт, що незабаром після виходу повісті офіцери 46-го Дніпровського полку направили протест своєму колишньому товаришеві по службі. Спростовуючи закиди в портретности, Купрін писав: "... Я не мав на увазі виключно свій полк. Я не взяв звідти жодного живого образу ". Однак дослідниками знайдено ряд прототипів "Розмови" з армійського оточення Купріна 90-х років. Відомо також, що в образі корпусного командира виведений "ліберальний" генерал М.І. Драгомілов, в той час командував Київським військовим округом. Сцена між Ромашова і полковником Шульговіч в "Поєдинку" досить близька до епізоду з життя Купріна - офіцера, не стерпевшего грубості полкового командира. В. Воровський у своїй статті про Купріна (1910) справедливо зазначає: "Військова середу залишила в ньому чимало сильних вражень, які дали йому матеріал для цілого ряду робіт, надала йому багате поле для вивчення" порочності і потворності "сучасного суспільства" (4, стор . 235)


2


У повісті простежується декілька тематичних ліній, які, переплітаючись, створюють цілісну картину офіцерської середовища, казарменій життя солдатів, особистих відносин Ромашова та Назанского, Ромашова та Шурочки Ніколаєвої, взаємовідносин Ромашова з солдатами. Зрілість Купріна як художника-реаліста і психолога особливо сильно проявилася в тому, що навіть епізодичні персонажі повісті незвичайно яскраві. Особливо багата портретна галерея офіцерів. "Полк, офіцерство і солдати" написані крупним планом в органічному взаємодії з головним героєм повісті, Ромашова. У "Поєдинку" ми бачимо перемежовувалися реалістичні картини, створюють велике яскраве полотно, в якому "другорядні" персонажі стають настільки ж важливі, як і головні образи.

Якщо говорити про найбільш загальною філософсько-моральної темі "Розмови", вона полягає в зіткненні гуманізму з нелюдськістю і з усіма антисоціальними інстинктами. Вже трохи інша тема - зіткнення живої особистості з провінційним міщанством, яка зображена як небезпечна трясовина, губить людини. Своєрідність повісті в тому, що міщанство виступає тут в армійському-офіцерської свого різновиду. Серед соціально-побутових картин, що відтворюють духовне убозтво міщанського світу, особливе значення має картина балу, це як би огляд гарнізонної, провінційного життя. На балу представлений весь "букет" провінційного армійського міщанства, який прагне точно наслідувати "вищому" Петербурзькому світла. Одна за одною проходять сцени в тій чи іншій зв'язку з вчинками, спостереженнями і роздумами головного героя. Ось Ромашов розмовляє з похмурим штабс-капітаном Лещенко, здатним "... одним своїм виглядом навести тугу". "Лещенко нічого не пив, не грав у карти і навіть не курив. Але йому приносило дивне, незрозуміле іншим задоволення стирчати в картковій або в більярдній кімнаті за спинами гравців, або в їдальні, коли там особливо гуляли. За цілим годинах він просиджував там, мовчазний і сумний, не промовляючи ні слова ". Ось Ромашов [5, стор.80] спостерігає, як "ріжуться" в більярд поручики Бек-Агамалов і Олізар, що представляють "знати" полку. Потім, призначений диригувати балом, Ромашов приймає з'їжджаються дам. І тут починається "парад" манірного кокетування і робленою світськості. Жирно набіленими і нарум'янені, строкато і без смаку виряджені провінційні дами капризно розтягують слова, млосно обмахуються віялами, важливо кивають головами ". Але найнеприємніше було для Ромашова те, що він, як і всі в полку, знав закулісні історії кожного балу, кожного сукні, чи не в кожній кокетливою фрази: він знав, що за ними ховалися: жалюгідна бідність, зусилля, хитрощі, плітки, взаємна ненависть, безсила провінційна гра в світськість і нарешті нудні, вульгарні зв'язку ... ". (5, стор.85) Під стать дамам і деякі офіцери, які розігрують роль стомлених світських левів. Такий поручик Бобетінскій, якого Ромашов припрошує прийняти на себе обов'язки диригента балу - "А-а! Це ви? Ечень пріетно ... Він завжди говорив таким ламаним, химерним тоном, наслідуючи, як він сам думав, гвардійської золотої молоді. Він був про себе високої думки, вважаючи себе знавцем коней і жінок, прекрасним танцюристом і притому витонченим, великосвітським, але, незважаючи на свої двадцять чотири роки, вже пожівшім і розчарованим людиною. Тому він завжди тримав плечі картинно піднятими догори, кепсько французи, робив втомлені, недбалі жести ".

Поставлені в умови "скупченості, неробства, зарозумілість, офіцери безглуздо проводять дні за картками (пересмикуючи, якщо вдасться, як Арчаковскій), за п'янкою (розповідаючи" кепські, сороміцькі та абощо "анекдоти). Туга армійського життя по-різному ламає і перекручує людей. У "Поєдинку" проходить суцільна низка персонажів, кожен з яких як би демонструє то "руйнування особистості", про який так пристрасно писав Горький.

Групу молодих офіцерів представляють: Ромашов, Бобетінскій, Вєткін, Бек-Агамалов, Олізар, Підпрапорщик Лбов. Всі вони, за винятком Ромашова, мало замислюються над своїм буттям, пливуть за течією. І разом з тим вони істотно відрізняються один від одного в смаках, звичках і манерах. На невідповідність власного і читацького сприйняття будується пародійний портрет Бобетінскій, в якому Купрін висміює не тільки провінційного марнославного хлюсти, але і "великосвітські" суспільство, чий стиль намагається перейняти герой. До "аристократичної" прошарку армійського офіцерства зараховують себе і дженджуристим ад'ютанта полку Олізар, якого в полку "чомусь називають графом" і Бек-Агамалов. Олізар - "довгий, тонкий, прилизаний, напомаджений - молодий старий, з голим, але зморшкуватим, хлищеватим особою," - мабуть, до того, як потрапити в полк, пообтерся в столичному суспільстві. Але якщо в сцені балу він викликає лише ворожість своїм вульгарно більярдними примовками, то в дні "великого запою" він огидний, і розумієш, що його лиск не більше ніж маска, що приховує "гниле" нутро. "Олізар та Арчаковскій стали танцювати канкан. Вони стрибали один перед одним то на одній, то на другій нозі, пріщелківая пальцями витягнутих рук, задкували тому, розчепірилася зігнуті коліна і заклавши великі пальці під пахви, і з грубо-цинічними жестами вихляти стегнами, потворно нахиляючи тулуб то вперед, то назад " . [5, стор.192] Бек Агамалов - лихий рубака, він чудово звертається зі зброєю. ("Він зробив кілька швидких колоподібних рухів пальцями правої руки, і клинок шашки перетворився над його головою в один суцільний блискучий коло"), але в його відважності відсутній елемент шляхетності, людяності. Злісні очі з горбатим носом, вишкірені зуби, він порівнянний з хижою, злий і гордої птахом, що підкреслює його дикі й грубі інстинкти як першоелемент характеру.

Створюючи численні і різноманітні образи офіцерів, Купрін прагнув підкреслити, що, незважаючи на всі вади виховання в кадетських корпусах, в полк приходили люди ще здорові морально і фізично. Молодий офіцер Лбов, "сильний, спритний хлопчик і відмінний гімнаст", "тонкий знавець статуту", сповнений юнацького завзяття, безпосередності. Він ще з задоволенням живе інтересами полку, але обстановка тут така, що і Лбов, мабуть, незабаром перетвориться на одного з гарнізонних Чурбанов.

Як втілення всього грубого і нелюдського серед всіх офіцерів полку виділяється постать капітана Осадчого. Апологет війни, ненависті, грубих пристрастей, Осадчий найбільш різко протиставлений Ромашова. Це один з прихильників жорстокої паличної дисципліни, безпринципною в своїй основі "етики" офіцерської честі. "Дуель, - міркує він, - неодмінно повинна бути з тяжким наслідком, інакше це абсурд! "" Війна виродилася на світі. Діти народяться ідіотами, жінки стали кривобокий, у чоловіків нерви. І все це тому, що минув час цієї, лютої, безпардонною війни ... У середні століття билися - це я розумію. Нічний штурм. Все місто в огні ". На три дні віддаю місто солдатам на розграбування! "Увірвалися. Кров і вогонь. У бочок з вином вибиваються дена. Кров і вино на вулицях. О, як були веселі ці бенкети на руїнах! Жінок - оголених, прекрасних, що плачуть - тягнули за волосся ". Промовляючи цю тираду, Осадчий приходить в екстаз. Він вже кричить про бенкети під шибеницями, на яких гойдаються чорні тіла повішених. Він випростується на весь свій величезний зріст. Він виконаний захоплення. Бек-Агамалову передається настрій Осадчого, Бек Агамалов теж у владі шаленою спраги руйнування, він вигукує нескладні слова ненависті: "До біса жалість!" - І, вихоплюючи з піхов шаблю, зрубає дубовий кущ. Часом офіцерів охоплює повальне, п'яне безумство ". Може бути, це траплялося в ті страшні моменти, коли люди, випадково, між собою пов'язані, але всі разом засуджені на нудну бездіяльність і безглузду жорстокість, раптом прозрівали в очах один одного, там, далеко, в заплутаному і пригніченому стані, якусь таємничу іскру жаху, туги безумства. І тоді спокійна, сита, як у племінних биків, життя, точно викидалася зі свого русла. Починаються дні великого запою. Після гучного, чадного пияцтва в офіцерських зборах їдуть в публічний будинок. У якомусь п'яному, божевільному маренні відбуваються події, c працею осягаються свідомістю.

Ось Бек Агамалов, вже зовсім знавіснілий, бігає по кімнаті. У його руках, розрізаючи повітря, свистить шашка. "Всі геть звідси!" - Кричить він. А простоволоса жінка, в гострому порушенні від загрозливою їй небезпеки, кидає йому в обличчя: "Дурень! Хам! Холуй! "

Недарма "Поєдинок" викликав величезний суспільний резонанс і далеко вийшов за своїм значенням за межі літературного явища. І суть "не в картинах побуту", а в тому "смітті, який накопичився з роками" життя армії.


3


b byxt

Величезне суспільне значення мало правдиве зображення взаємин офіцерства та солдатської маси. З великою художньою силою в повісті було відображено бездарне рутинерство переважної частини російського офіцерства, його відірваність від солдатської маси, органічне нерозуміння запитів і почуттів цієї маси. "З силами солдат не вважалися, доводячи людей до виснаження. Ротні жорстоко різали і осаджували молодших офіцерів, молодші офіцери лихословили неприродно невміло і бридко, унтер-офіцери, захриплі від лайки, жорстоко билися ".

Полковник Шульговіч, капітан Слива, капітан Осадчий - люди різні за характером. Але всі вони провідники тупий дисципліни, заснованої на постарілих статутах і методах навчання. Полковник Шульговіч не зла людина, але по відношенню до "нижнім чинам" він постає як якась грізна сила, що змушує цих людино-одиниць, що марширують, що стріляють, служити опорою "трону". "Він обходив взводи, пропонував солдатам питання з гарнізонної служби та час від часу лаявся матюками з тією особливою молоденческой віртуозністю, яка в цих випадках притаманна старим фронтовим служакам" [5, стор.14] Перша зустріч з полковником залишає дещо суперечливі враження. Це "величезний, товстий, дебелий" старий. Зниження образу йде за рахунок порівняння його особи з "важким ромбом", за рахунок кинутого побіжно зауваження, що службову кар'єру він зробив завдяки своєму потужному голосу. "Солдат точно гіпнотизував пильний, завзятий погляд його старечо-блідих, вицвілих очей, і вони дивилися на нього, не кліпаючи, ледве дихаючи, витягаючи в жаху всім тілом". Не випадково його ставлення до розгубленому і погано знає російську мову татаринові Шарафутдінову ("... поставити цього сучого сина під рушницю з повною викладкою. Нехай згниє, каналія, під рушницею.") Викликає образу і протест Ромашова - свідка цієї сцени, - і змушує його заступитися за солдата. Але цей же грізний полковник допомагає заплутався в боргах офіцерам. Відомо, що Л.М. Толстой оцінив цей образ як "прекрасний, позитивний тип." [6, стр.486] Після слів Шульговіч: "Ну так ... всі ви ось так. Дивіться на мене, як на звіра. Кричить, мовляв, старий хрін без толку, без сенсу, чорт би його дер. А я, - густий голос заколивався теплими, схвильованими нотами, - а я, їй-богу, мій милий, люблю вас всіх, як своїх дітей ". І ми розуміємо, що цей добрий чоловік не лицемірить, але він службист до мозку кісток і страждає духовної обмеженістю, яку виробила в ньому армія.

Значне місце в повісті відведено життя солдатів. Безсумнівно, письменник був захоплений можливістю узагальнити все побачене і пережите ним на військовій службі. На перший план з солдатської маси виступають двоє - Гайнан і Хлєбніков. Хлєбников - це центральний образ в повісті. Людина з народу, у якого умови життя відняли гордість і гідність. Зустріч з ним робить перелом в душі Ромашова. Він починає розуміти, що його власні муки і страждання цього нещасного замученого солдата зближують їх. "Часто, дивлячись на нього Ромашов дивувався, як могли взяти на військову службу цього жалюгідного, замореного людини, майже карлика, з брудним безвусим особою в кулачок. І коли підпоручик зустрічався з його безглуздими очима, в яких начебто раз назавжди, з самого народження, застиг тупий, покірний жах, то в серце його ворушилося щось дивне схоже на нудьгу і на докори сумління. "[5, стор.158 ]

Вибір такої жалюгідної фігури як представника солдатської маси логічно випливає із загальної концепції твору. Проблема взаємовідносин людей з народу і інтелігенції вирішувалася Купріним в плані гуманізму, а не в плані революційних завдань. Правдошукач Ромашов йде шляхом страждань і гірких розчарувань. Солдат Хлєбников теж проходить свій хресний шлях. До армії він приходить як на каторгу. Але тут він піддається новим мукам. І Ромашов стає свідком цих мук. Ось унтер-офіцер змушує Хлєбнікова робити "гемнастіческіе" вправи, а він, жалюгідний і безглуздий, висить на похилій сходах, точно "удавленнік". Ось Ромашов, спалахнувши від сорому і гніву, зупиняє унтер-офіцера Шаповаленко, готового вбити Хлєбнікова. Ось молодий офіцер присутній на уроці "словесності", коли наляканий і замордований паличної дисципліною Хлєбников не в змозі відповісти на питання, хто є командиром корпусу. Ця сцена дуже близька сцені "навчання" татарина Камафутдінова з оповідання "Нічна зміна". Хлєбников - російський варіант Камафутдінова. Обидва вони так забиті, що представляють собою жалюгідну подобу людини. Спостерігаючи знущання над Хлєбниковим Ромашов відчуває "якесь незручне велике почуття". Він мучиться муками забитого солдата. Після свого провалу на смотру Ромашов бачить фельдфебеля ринду, "маленького, червонощокого, апоплексичного здорованя, який, несамовито і кепсько лаючись, бив кулаком по обличчю Хлєбнікова. У Хлєбникова було темне, дурне, розгублене обличчя, а в безглуздих очах світився жах. Голова його шкода моталася з однієї сторони в іншу, і чутно було, як при кожному ударі голосно клацкалі один про одного його щелепи ".

Ромашов бачить, як мучать Хлєбнікова і немов відчуває, що потрапив на дно людського відчаю, де завжди знаходився солдатів. "Він болісно відчув, що його власна доля і доля цього нещасного, забитого, замученого солдата якось дивно, родинно-близько і огидно сплелися за нинішній день. Точно вони були двоє калік, які страждають однієї і тієї ж хворобою і збуджуючих в людях одну і ту ж гидливість. І хоча це свідомість однаковості положень і вселяло Ромашова колючий сором і відраза, але в ньому було також щось надзвичайне, глибоке, істинно людське. "Гуманістична спрямованість повісті виражається, перш за все, у заклику побачити в сірих Хлебнікових" з їх одноманітно-покірними і обессмисленнимі особами "живих людей". Не механічні величини, звані ротою, батальйоном, полком ". Необхідно відчути себе на одній дошці з нещасною людиною з народу, випробувати до нього почуття громадянської любові. "Брат мій! "- Каже Ромашов зацькованому, побитому, брудному і жалюгідного Хлєбниковим, припавши до ніг офіцера. Цю сцену "Ромашов - Хлєбніков" Л.М. Толстой назвав "фальшивою". Але вона потрібна була Купріну: "винну жалість", сором, скорбота, жах - ось що повинні відчувати офіцери, довели солдата до такого стану. Ці почуття переживає Ромашов, але, на думку письменника, ці почуття повинні розділяти з героєм вся Росія.


4


Викриваючи вади військової середовища і жахи царської казарми, Купрін відзначав і деякі позитивні явища в армії. В образах корпусного генерала і капітана Стельковскій художник прагнув показати, що крізь мертвящую рутину пробиваються якісь нові погляди. Як це встановив у своєму дослідженні П.М. Берков, прототипом корпусного генерала послужив генерал Драгомілов, який командував Київським військовим округом. Генерал Драгомілов аж ніяк не був народолюбцем, але він був противником прусських методів військового навчання і прихильником суворовського виховання солдатів. Він був за розвиток в солдатах ініціативи, вміння розбиратися в обстановці. Однак опис цих позитивних явищ займає в повісті незначне місце. Армійська дійсність була дуже бідна відрадними фактами. І якщо корпусних генерал зображений Купріним колоритно, то капітан Стельковскій вийшов досить абстрактною фігурою. Ми не знаємо, як він зовні виглядає, як говорить. Його не видно серед солдатів. У моральному відношенні він не краще за інших. У нього репутація таємного розпусника. Значить, і цей здібний офіцер не уникнув морального розпаду, який роз'їдав всю армію. Підполковника Рафальського в полку вважають диваком і охрестили ім'ям Брема, тому що він самозабутньо вивчає життя звірів і містить у себе в будинку цілий звіринець. У його особі ми бачимо людину, яка зуміла внутрішньо якось піти від полковий життя. Зі своєї наукової пристрастю і безкорисливістю цей дивак здається привабливим. Але й він здатен вдарити солдата. Він лише зовні відірвався від військової касти, але не подолав у собі бурбонського духу, презирства до солдатської масі.

З найбільшою повнотою втілилися риси купринского героя - правдошукача, гуманіста, самотнього мрійника - у підпоручик Ромашова. На противагу іншим офіцерам, Ромашов відноситься до солдатів по-людськи, він проявляє зворушливу турботу про забитому солдата Хлєбнікова, хоча в його ставленні до Хлєбниковим позначається не стільки справжній демократизм, скільки "опращенство" в толстовському дусі.

Замість помилковою "честі мундира" у Ромашова високо розвинене справжнє почуття людської гідності. Гидливо ставлячись до брудних любовним зв'язкам, процвітаючим в полку, Ромашов мріє про справжньої любові, і сам любить гаряче й безкорисливо. У роздумах Ромашова багато утопічного і наївного, але не можна не симпатизувати йому, коли він бореться з суспільною несправедливістю, коли він протестує проти вульгарності і сам показує приклади людяності у відносинах до людей. Його охоплює обурення, коли він бачить, як унтер-офіцери жорстоко б'ють своїх підлеглих "за мізерну помилку в словесності", за "втрачену ногу" при маршировкою. Ромашов протестує всією душею проти цього кошмару, іменованого "військовою службою". Він приходить до думки, що "вся військова служба, з її примарною доблестю, створена жорстоким, ганебним, вселюдським непорозумінням". "Яким чином може існувати стан, - запитував сам себе Ромашов, - яке в мирний час, не приносячи жодної крихітки користі, поїдає чужий хліб і чуже м'ясо, одягається в чужі одягу, живе в чужих будинках, а у воєнний час - йде безглуздо вбивати і калічити таких же людей, як вони самі? "

Приблизно такого ж погляду дотримується Назанскій, що порівнює військову касту з чернечої, бо "і ті й інші живуть паразитами". "Там ряса і кадило, тут - мундир і гримлячі зброю; там - смирення, солодка мова, лицемірні зітхання, тут - награне мужність, горда честь, яка весь час обертає очима:" а раптом мене хто-небудь образить? "- Випнуті грудей , вивернуті лікті, підняті плечі ".

За Ромашова і Назанскому, зло не в суспільній структурі, а в армії взагалі. Звідси пацефістское заперечення військової служби, яка розбещує і псує людей, яка навіть найніжніших з них, прекрасних батьків і уважних чоловіків, робить "низинними, боязкими, злими, дурними тваринками", як стверджує Назанскій. "Навряд чи треба доводити, - пише дослідник творчості Купріна А. Волков, - наївність і хибність подібного роду пацифістської точки зору, абстрактного заперечує будь-яку військову службу, всякі війни". [2, стр.153]

Не з'ясувавши дійсних причин зображуваного їм зла, письменник разом з героєм не зміг знайти шляхи його подолання. Один із шляхів, обмірковує Ромашова, такий: "Ось я служу ... А раптом моє Я скаже: не хочу! Ні - не моє Я, а більше ... весь мільйон Я, складових армію, ні-ще більше - всі Я, що населяють земну кулю, раптом скажуть: "Не хочу!" І зараз же війна стане немислимою ... "Звичайно, і Купрін, і Ромашов не можуть не відчувати нездійсненність своїх пропозицій.

Протягом усієї повісті Ромашов постає як невдаха, як слабка людина, але як би не були смішні і наївні його фантазії, це не фантазії ситого і спокійного Манілова. Ромашов страждає за себе і за всіх "принижених і ображених", він проробляє певну духовну еволюцію, яка проходить під знаком зростаючого критицизму, внутрішнього зближення з простими людьми в сірих шинелях. "Цей страждає правдошукач, - пише А. Волков, - саме тому, що він шукач правди, - виявився білою вороною в мертвому міщанському царстві, і воно розчавило його". [2, стр.160]

Ще один дуже цікавий і своєрідний тип інтелігентного і обдарованого офіцера - Назанскій. Це філософ, який уміє міркувати, але не вміє жити. Пасивністю, безвільністю Назанскій нагадує Ромашова, - він зовсім опустився, капітулював перед життям. Але його пристрасні промови становлять великий інтерес, тому що в них сконцентровані роздуми самого Купріна у зв'язку з зображуваної їм темою "армія - війна - людина" Ось міркування Назанского, яке неначе б співзвучно палким дифірамбів Осадчого старої війні: "Був час кипучого дитинства і в історії, час буйних і веселих молодих поколінь. Тоді люди ходили вільними зграями, і війна була спільною хмільний радістю, кривавої і доблесної втіхою. У начальники вибирався самий хоробрий, самий сильний і хитрий, і його влада, до тих пір, поки його не вбивали підлеглі, приймалася всіма істинно як божеська. Але от людство виросло і з кожним роком стає все більш мудрим, і замість дитячих галасливих ігор його думки з кожним днем ​​стають серйозніше і глибше. Безстрашні авантюристи зробилися шулерами. Солдат не йде на військову службу, як на веселе і хиже ремесло. Ні, його тягнуть на аркані за шию, а він впирається, проклинає і плаче. І начальники з грізних, чарівних, нещадних і обожнюваних отаманів звернулися до чиновників, боягузливо живуть на своє злиденне платню ".

Осадчий і Назанскій - типи прямо протилежні. І разом з тим в чомусь їх думки зближуються. Невже Назанскій духовно настільки близький авторові, оспівує війну? І як це можна було б погодити із загальним характером "Розмови" - твори антивоєнного, викриває вади військової машини?

Справа в тому, що Купрін був затятим противником війни. Але, людина сильна, азартний, він любив небезпечні спортивні вправи, любив подвиги. Міць, гнучкість, краса людського тіла незмінно викликали у нього захоплення. Купріну були глибоко ненависні почуття і світовідчуття офіцерів провінційного гарнізону. Він знав, що вони, за винятком небагатьох, стають на службі "низинними, боязкими, злими, дурними тваринками". І проти цих жалюгідних, боязких і слабких людей, які не можуть вести за собою солдатів, були спрямовані слова, що оспівують безстрашних і гордих воєначальників минулого.

Панегірик силі, з якою виступає Осадчий, заснований на антигуманістичним філософії. Сила і сміливість потрібні Осадчому лише для кривавої військової оргії.

Інший сенс знаходять думки про війну минулого, про сильних і сміливих людей, висловлені Назанского. Вустами Назанского Купрін засуджує убогість духу, міщанську ординарність, славить справжнє мужність. Речі Назанского сильні своїм критичним пафосом. У них як би підведений підсумок всього того, що сказано в повісті про царської армії. Назанскій винесений їй вирок, що з гарячим співчуттям зустрінутий Ромашова. "Подивіться-но ви на наших офіцерів ... Йому наказують: стріляй, і він стріляє, - у кого? За що? Може бути даремно? Йому все одно, він не міркує ". Для людей з чуйним серцем "служба - це суцільне огиду, тягар, ненависний ярмо ..." "... Я глибоко, я твердо впевнений, що настане час, коли нас, патентованих красенів, чарівних спокусників, чудових франтів, стануть соромитися жінки і, нарешті, перестануть слухатися солдати ". Люди не пробачать офіцерської касти того, що вона сліпа і глуха до всього, не пробачать "презирства до свободи людського духу". Назанскій не тільки викриває. У нього є і позитивна програма. Виступаючи проти християнсько-толстовської моралі смирення й лагідної любові до ближнього, Назанскій впадає в ніцшеанський аморазмізм, приходить до культу егоїзму, автономного "Я". "... Який інтерес змушує мене розбивати свою голову заради щастя людей тридцять другого століття? ... Любов до людства вигоріла і вичаділась з людських сердець. На зміну їй йде нова, божественна віра, яка перебуватиме безсмертної до кінця світу. Ця любов до себе, до свого тіла, до свого всесильному розуму, до нескінченного багатства своїх почуттів. "Ви цар світу, його гордість і окраса. Ви бог всього живого ... Робіть що хочете. Беріть усе, що вам подобається. Чи не лякайтеся нікого у всій всесвіту, тому що над вами нікого немає і ніхто не дорівнює вам. Настане час, і велика віра в своє Я осінить, як вогненні язики святого духу, голови всіх людей, і тоді вже не буде ні рабів, ні панів, ні калік, ні жалю, ні вад, ні заздрості. Тоді люди стануть богами ... "У міркуваннях Назанского - мрія про ідеальне суспільство, в якому не буде" панів "і" рабів "і людина стане прекрасний. І разом з тим ніцшеанське презирство до всього соціального, до моралі, заклик: роби що хочеш. В уста цього героя Купрін вклав пристрасні тиради про людської думки, яка дарує "надзвичайну насолоду", про красу життя, про "жаркому, милому сонце" - тиради, що виникли, очевидно, не без впливу натхненних горьківських гімнів на честь вільного і гордого Людини. Але прославляння розуму та життя забарвлюється у Назанского в суто індивідуалістичні тону, оптимістична проповідь, як це не парадоксально, непомітно переходить в збиткову, песимістичну.

Купрін вважав, що людство може досягти щастя і свободи лише тоді, коли люди переймуться свідомістю необхідності духовного самозвеличення, коли людство почне масами висувати людей, що досягли високого розвитку. Оспівуючи мужніх одинаків, Купрін приходить до думки й про колективну дії. Він говорить про появу сміливих і гордих людей, про те, що розтрощити "двоголове чудовисько", яке небезпечне для людини, можна лише борючись пліч-о-пліч. "Давно вже, - пише Купрін, - десь далеко від наших брудних смердючих стоянок відбувається величезна, нова, светозарная життя ... Як в останній дії мелодрами, руйнуються старі башти та підземелля і з-за них вже бачиться сліпуче сяйво ". "Ось на вулиці стоїть чудовисько, веселе, двоголове чудовисько. Хто ні пройде повз нього, воно його зараз в морду ... Один я його осилити не можу. Але поруч зі мною стоїть такий самий сміливий і такий же горда людина, як я, і я кажу йому: "Підемо і зробимо удвох так, щоб воно ні тебе, ні мене не вдарило. І ми йдемо ... І тоді-то не теляча жалість до ближнього, а божественна любов до самого себе з'єднає мої зусилля із зусиллями інших, рівних мені за духом людей! "При всій наївності і суперечливість цих міркувань, як зазначає А. Волков, в них висувається ідея, протилежна проголошеної Назанскій формулою:" Робіть що хочете ". Літературознавці періоду соціалізму вважали, що логіка суспільного життя штовхала купринского героя до розумію необхідності колективних дій (маючи на увазі під цим революційні дії), але він, цей герой, як би зупинився на роздоріжжі, будучи не здатний проявити рішучість і послідовність. Назанского дорікали і в тому, що він у своєму житті, своєї діяльності не пішов далі інших героїв письменника - духовно безсилих, що залишаються осторонь від боротьби. Що він не тільки не приєднався до "сміливим і гордим людям", про які так красномовно говорить, але болісно зосередився на самому собі, замкнулося, і це неминуче призвело його до духовного бездоріжжю. "Позитивні" ідеї письменника, викладені вустами Назанского, критикував свого часу Луначарський. У заслугу художнику ставили те, що він показав в герої рису, як вважалося, у вищій мірі характерну для інтелігенції, розрив між словом і ділом. Помилка Купріна, як писав А Волков, полягала в тому, що "він намагався наділити образ Назанского героїчним ореолом". Усамітнення і навіть чадний життя Назанского Купрін надавав характер гордого відчуження від бруду міщанського життя.

Як показав час, Купрін був частково має рацію, не навівши свого героя до табору революції. На багато з тих питань, що мучили думаючих офіцерів купринского "Розмови", ХХ століття зі своїми "розвиненим соціалізмом" так і не відповів. І тепер вже ХХІ століття шукає шляхи позбавлення від "виразок" армійського світу.


III


Написана під впливом революційних кіл повість "Поєдинок" змушувала всіх чесних людей серйозно замислюватися над болісними питаннями російського життя, протестувала проти "злиднів і боягузтва людського духу, сповитий зобов'язаннями, умовностями і переказом". Коли "Поєдинок" вийшов у світ, Горький в інтерв'ю, даному кореспондентові "Біржових відомостей" зазначав: "Чудова повість. Я вважаю, що на всіх чесних, думаючих офіцерів вона повинна справити незабутнє враження. Метою О. Купріна було - наблизити їх до людей, показати, що вони далекі від них! ... Справді, ізольованість наших офіцерів - трагічна для них ізольованість. Купрін надав офіцерству велику послугу. Він допоміг їм до певної міри пізнати самих себе, своє положення в житті, все його ненормальність і трагізм ".

Один з найпопулярніших письменників дореволюційної Росії, деливший славу з М. Горьким і Леонідом Андрєєвим, Купрін у сприйнятті читача залишився, перш за все, талановитим реалістом-битовіком, критикували темні сторони російської дійсності. І тільки лише в розлуці з Росією (разом із залишками розгромленої на північно-заході Добровольчої армії, Купрін виявляється в Гельсингфорсе (Гельсінкі), а потім переїжджає до Парижа він зміг знайти слова визнання і любові. Подібно іншим письменникам російського зарубіжжя, він присвячує своїй юності найбільшу і значну річ "Юнкера". Час згладило похмурі спогади, і в цій повісті потрапляєш у зовсім інший світ - у Олександрівське училище на Знам'янці. Тут вже велика кількість світла, ошатний побут юнкерів - Олександрівці і печаль, "гіркувата і ніжна смуток; продиктована думами про Росію. [8, стор.51] Похмуре, трагічне для нього наче залишилося в минулому.

Але повість "Поєдинок" не пішла в минуле, як і раніше вона розбурхує уми людства і змушує думати: Так яке ж справжнє призначення армії? Яким повинен бути справжній російський офіцер і справжній російський солдат? Як позбавити моє "Я" і "Я" всіх людей від зіткнення з жорстоким злом життя - війною.

Використана література


  1. А. Волков. Нариси російської літератури кінця ХІХ і початку ХХ століть. М, 1952.

  2. А.А. Волков. Російська література ХХ століття. Дожовтневий період .- М, 1970

  3. А. Волков. Творчість А.І. Купріна .- М, 1981

  4. В. Воровський. А.І. Купрін (Уривки зі статті) - В кн. "Російська література ХХ століття. Дожовтневий період. Хрестоматія. М, 1980.

  5. А.І. Купрін Поєдинок - В кн. : А.І. Купрін. Зібрання творів у дев'яти томах. Т. 4. стор 476 - 495.

  6. І. Корецька. Примітки. - В кн.: А.І. Купрін. Зібрання творів у дев'яти томах Т. 4 стор 478 - 495.

  7. В. Ліліна. Олександр Іванович Купрін. Біографія письменника. Посібник для учнів Л, 1975.

  8. О.І. Михайлов. Література російського зарубіжжя. Олександр Іванович Купрін - Література в школі, 1990, № 5, стор.50 - 52.

Аристократія - 1). Вищий, привілейований шар панівного класу, багата чи родовита знати, 2) форма державного правління, при якій влада перебуває в руках представників привілейованого класу, панування знаті, 3) привілейована частина будь-якого класу чи соціальної групи.

Інстинкт - внутрішнє чуття, несвідомо почуття, потяг.

Апологет - той, хто виступає з апологією чого-небудь, захисник будь-якої ідеї, вчення і т.п.

Абсурд - нісенітниця, безглуздя; драма абсурду - один із проявів авангардизму в західноєвропейській драматургії 50-60 р.; для драми абсурду характерні гротескно-комічна демонстрація хибності і безглуздості людського буття, відсутність сюжету, характерів, дійсність постає позбавленої внутрішнього сенсу і причинно-наслідкових зв'язків.

Концепція - система поглядів, те чи інше розуміння явищ, процесів; єдиний, що визначає задум, провідна думка якого-небудь твору, наукової праці і т.п.

Абстрактний - заснований на абстракції, відвернений.

Пацифізм - антивоєнний рух, що виник в 19 столітті в ряді країн, представники якого засуджують будь-які війни і ведуть активну громадську діяльність щодо їх запобігання, при цьому вони можуть навіть вбити.

Аморальність - заперечення моралі і загальноприйнятих норм поведінки, відмова від моральних принципів.

Ореол - зображення сяйва навколо голови в релігійному образотворчому мистецтві як символ божественності, святості; слава, пошана, навколишні кого-небудь.

Ніцшеанство - вчення німецького філософа Ф. Ніцше (1844-1900), що характеризується нігілістичним ставленням до традиційних цінностей європейської культури, рішучої "переоцінкою всіх цінностей"; проголосивши смерть всіх загальноприйнятих ідеалів ("Бог мертвий!"), Ніцше сповістив народження "надлюдини", індивідуалістичний долає християнсько-буржуазну мораль покірності і лицемірства, що реалізує в "волі до влади" природне життєстверджуюче начало. Фальсифіковані ідеї Ніцше були сприйняті нацизмом в якості однієї з його теоретичних передумов; світоглядні мотиви, риси, запозичені або властиві філософії Ніцше.

Радикалізм - політична течія, прихильники якого піддають критиці існуючу систему і налаштовують на необхідність радикальних перетворень та реформ; використання радикальних методів при вирішенні кікіх-яких питань, рішучий образ дій.


Читинської БАГАТОПРОФІЛЬНА МОВНА ГІМНАЗІЯ № 4


РЕФЕРАТ

на тему: "ВИРАЗКИ" Армійський-офіцерська СВІТУ ТА ШЛЯХИ ПОЗБАВЛЕННЯ ВІД НИХ (за повістю О. Купріна "ПОЄДИНОК")


Виконав учень 11А класу

Бушин Олександр Павлович

Перевірила вчитель літератури

Кобелєва Олександра Іванівна


ЧИТА 2003

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
90.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Купрін а. і. - Станова мораль офіцерства за повістю Купріна поєдинок
Духовні і моральні пошуки особистостей за повістю Купріна Поєдинок
Повість Купріна Поєдинок
Сенс назви повісті Купріна Поєдинок
Сенс назви повісті А І Купріна Поєдинок
Купрін а. і. - Сенс назви повісті а. і. Купріна поєдинок
У чому сенс назви повісті А І Купріна Поєдинок
Автор і його герой у повісті А І Купріна Поєдинок
Автор і його герої в повісті А І Купріна Поєдинок
© Усі права захищені
написати до нас