ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1. ПОНЯТТЯ ТОРГОВОЇ УГОДИ ТА СУБ’ЄКТИ ТОРГОВОЇ УГОДИ
Розділ 2. ОБ’ЄКТИ ТОРГОВИХ УГОД
Розділ 3. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ
3.1 Характеристика та сфера застосування договору купівлі-продажу
3.2 Зміст договору купівлі-продажу. Права та обов’язки сторін за договором
3.3 Правові наслідки порушення сторонами зобов’язань за договором купівлі-продажу
Розділ 4. ДОГОВІР ПОСТАВКИ
4.1 Поняття та особливості договору поставки
4.2 Зміст договору поставки. Права та обов’язки сторін за договором
4.3 Відповідальність за порушення зобов’язань за договором поставки. Припинення договору поставки.
Розділ 5. ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВОРУ МІНИ (БАРТЕРУ)
Розділ 6. ДОГОВІР КОНТРАКТАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ
Розділ 7. ДОГОВІР СКЛАДСЬКОГО ЗБЕРІГАННЯ
ВИСНОВКИ
ВСТУП
В економічній системі, що формується в Україні на ринкових засадах, вирішального значення набувають якісно нові для вітчизняної економіки товарно-грошові відносини. Відповідно виникає необхідність створення адекватних правових умов їх розвитку та механізму правового регулювання цих відносин в процесі товарно-грошового обміну.
Взагалі торгівля являє собою галузь господарства, яка виконує функції обігу товарів і являє собою будь-які операції, які здійснюються за договорами купівлі-продажу, поставки, міни та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають посвідчення права власника на товари. До торгівельної діяльності закон відносить роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торгово-виробничій сфері за готівкові кошти, інші готівкові засоби та з використанням кредитних карток з метою отримання прибутку.
В системі правового регулювання товарно-грошового обміну особливе місце займають торгові угоди, як універсальні і доцільні правові форми опосередкування товарно-грошових відносин, які зокрема являють собою усну чи письмову угода між споживачем і продавцем про якість, терміни виконання, ціну та інші умови, за якими здійснюється купівля продаж товару. В свою чергу, письмова угода може оформлятися квитанцією, товарним чи касовим чеком або іншим розрахунковим документом. Це угоди про товарообіг і платежі, що регулюють торгово-економічне співробітництво, умови і форми платежів.
Метою цієї курсової роботи є комплексне дослідження та науковий аналіз основних угод у сфері торгівлі, зокрема угод купівлі-продажу, поставки, угод, пов’язаних з проведенням громадських видовищ, продажів з аукціону, використанням складських приміщень, діяльністю промислових і транспортних підприємств, обмінних операцій, комісійної торгівлі, тощо та виявлення їхніх особливостей.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у сфері торгівлі при укладенні торгових угод.
Розділ 1. ПОНЯТТЯ ТОРГОВОЇ УГОДИ ТА СУБ’ЄКТИ ТОРГОВОЇ УГОДИ
Торгівля – це галузь господарства, яка виконує функції обігу товарів (забезпечує їх рух із сфери виробництва у сферу споживання) і являє собою будь-які операції, які здійснюються за договорами купівлі-продажу, поставки, міни та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають посвідчення права власника на товари. Крім того, торгівля являє собою роздрібну і оптову торгівлю, діяльність в торгово-виробничій сфері за наявні кошти чи інші платіжні засоби та з використанням кредитних карток.
Торгова угода – це усна чи письмова угода між споживачем і продавцем про якість, терміни виконання, ціну та інші умови, за якими здійснюється купівля продаж товару. Письмова угода може оформлятися квитанцією, товарним чи касовим чеком або іншим розрахунковим документом. Торгові угоди – це міжфірмові або міжурядові угоди, договори про товарообіг і платежі, що регулюють торгово-економічне співробітництво, умови і форми платежів.
В юридичній літературі розрізняють три види торгових угод:
1) які визнаються торговими за своєю природою: купівля рухомого та нерухомого майна з перспективою перепродажу, пов’язані з проведенням громадських видовищ, продажів з аукціону, використанням складських приміщень, діяльністю промислових і транспортних підприємств, обмінні та банківські операції, комісійна торгівля, посередницькі послуги у сфері торгівлі, страхування тощо;
2) які є торговими за формою укладення: вчиняються торговими товариствами в процесі їхньої основної діяльності, пов’язані з обігом торгових активів, видача тратти (переказного векселя);
3) які є торговими за приналежністю: усі інші, за винятком перерахованих; діє презумпція, що будь-яка угода, яка укладається комерсантом, є торговою за приналежністю, якщо не доведене протилежне (наприклад, що вона мала особистий або сімейний, побутовий характер).
Обов’язковими елементами торгових правовідносин є суб’єкти, об’єкти правовідносин та сукупність прав та обов’язків. Суб’єктами торгової угоди є споживач і продавець. Споживач — це фізична особа, яка купує, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. Споживачами можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.
Продавцями при укладенні торгової угоди можуть виступати фізичні або юридичні особи, яким у встановленому законом порядку не заборонено займатися торгівлею, зокрема це:
- громадяни, які не зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності і реалізують на ринку вирощену у особистому підсобному господарстві продукцію рослинництва, тваринництва, як у сирому виді, так і продукцію первинної переробки, а також продукцію власного бджільництва.
- громадяни, які не зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності і здійснюють не систематичну, не більше чотирьох разів на рік, продаж виробленого і придбаного товару та сплачують податок на промисел, тобто придбали разовий торговий патент від 3 до 7 календарних днів.
- фізичні та юридичні особи які зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності і у випадках, передбачених законами, отримали ліцензії та торговий патент і здійснюють систематичну купівлю-продаж товару.
Продавці, які укладають торгову угоду повинні мати торгову дієздатність, тобто здатність продавців від свого імені укладати торгові угоди. Для фізичних осіб, які здійснюють не систематичну торгову діяльність і не зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності, достатньо цивільної дієздатності, а для фізичних та юридичних осіб які зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності – торгова діяльність повинна бути передбачена в установчих документах.
Варто сказати, що сама торгова діяльність є ширшою за підприємницьку, проте найчастіше вона здійснюється саме у формі підприємництва. Тому варто розглянути встановлені в законодавстві України заборони на заняття підприємницькою діяльністю.
Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. та ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 р. державним службовцям або іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників або підставних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність. Заборона безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування встановлена Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31 грудня 1992 р. Це, однак, не виключає їхнього права отримувати дивіденди по акціях, а також доходи від інших корпоративних прав (доходи відповідно до своєї частки майна в статутному фонді господарського товариства тощо).
Посадовими особами, на яких поширюється дія зазначеного Декрету, вважаються працівники, діяльність яких пов'язана зі здійсненням державно-владних повноважень, виконанням організаційних, розпорядчих, адміністративних і господарських функцій, прийняттям управлінських рішень. Збереження за цими особами лише права на отримання дивідендів (доходів) означає, що право на управління належним їм майном (це друга складова корпоративного права) зазначені в Декреті посадові особи на період зайняття вказаних посад можуть передавати довіреним особам відповідно до чинного законодавства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не лише не можуть бути зареєстровані як підприємці, а й не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також обіймати в підприємницьких товариствах їх спілках (об'єднаннях) керівні посади та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.
Продавець і споживач, як суб’єкти торгової угоди, мають певну сукупність прав та обов’язків, зокрема продавець має право:
- на отримання оплати за товар (ст. 692 Цивільного кодексу України);
- на отримання попередньої оплати товару (ст. 693 Цивільного кодексу України);
- на відмову від договору та повернення проданого товару, якщо покупець прострочив платіж (ст. 685, 697 Цивільного кодексу України);
Продавець зобов’язаний:
- передати товар у власність покупцеві, у тому числі з доставкою товару (ст.ст. 662-665 Цивільного кодексу України);
- передати приналежності товару та документи, що стосуються товару (ст. 666 Цивільного кодексу України);
- зберігати проданий товар (ст. 667 Цивільного кодексу України);
- страхувати товар (ст. 696 Цивільного кодексу України);
Споживач має такі права:
- на отримання у власність товару (ст. 655 Цивільного кодексу України);
- на перевірку додержання продавцем умов договору купівлі-продажу (ст. 687 Цивільного кодексу України);
- на належну якість товару (ст. 675 Цивільного кодексу України);
Обов’язки споживача:
- прийняти товар від продавця (ст.ст. 655, 689 Цивільного кодексу України);
- зберігати товар, не прийнятий ним (ст. 690 Цивільного кодексу України);
- оплатити товар (ст. 692 Цивільного кодексу України);
-договором може бути встановлений обов’язок покупця страхувати товар (ст. 696 Цивільного кодексу України);
Розділ 2. ОБ’ЄКТИ ТОРГОВИХ УГОД
Об’єктами торгових угод є правовідносини суб’єктів з приводу товару.
Згідно Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.91р. товар – це будь-яка продукція, послуги, робота, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі).Разом з тим не всі товари є оборотоздатними.
Оборотоздатність товару— це спроможність його до обігу, тобто переходу із власності однієї особи до іншої (вільно чи з певними обмеженнями). Оборотоздатність об'єктів цивільних прав означає допустимість здійснення угод і інших дій, спрямованих на їхню передачу в межах цивільно-правових відносин. Залежно від цього всі об'єкти розділено на три групи: вільні в обороті, обмежені і вилучені з обороту.
За загальним правилом об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися (продаватися, даруватися, обмінюватися і т. п.) або переходити від однієї особи до іншої в порядку універсального правонаступництва без будь-яких заборон чи обмежень, чи іншим способом. Винятки з цього правила можуть встановлюватися законом у відношенні повного вилучення об'єктів з обороту у встановленому ним порядку — для обмеження їх обороту.
Вилученими з цивільного обороту вважаються об'єкти, що не можуть бути предметом угод і іншим способом переходити від одного до іншого в межах цивільно-правових відносин. Такі об'єкти повинні бути прямо визначені в законі. Так, Закон України "Про охорону навколишньої природного середовища" до об'єктів, вилученим з обороту, відносить особливо охоронювані природні території — державні природні заповідники, державні природні заказники, національні природні парки і т. ін.
Обмеження оборотоздатності полягає в тому, що окремі об'єкти можуть належати лише певним учасникам цивільного обороту або їх придбання і (чи) відчуження допускається тільки на підставі спеціальних дозволів. Види таких об'єктів визначаються в порядку, установленому законом. Це означає, що в законі повинні передбачатися вихідні критерії віднесення об'єктів до обмежено оборотоздатних і вказуватися державні органи, уповноважені визначати конкретні їхні види.
Спеціальні правила оборотоздатності встановлюються для таких об'єктів, як земля й інші природні ресурси, їхній оборот допускається в тому обсязі і мірі, що передбачені законами про землю й інші природні ресурси. Відповідно до закону про надра, ділянки надр не можуть бути предметом купівлі-продажу, дарування, спадкування, внеску, застави чи відчужуватися в іншій формі. Вони можуть передаватися в користування тільки на підставі ліцензії для видобутку корисних копалин, будівництва й експлуатації підземних споруджень, геологічного вивчення та інних цілей. Без ліцензії дозволяється видобуток загальнопоширених корисних копалин для власних нестатків власниками, власниками земельних ділянок у межах цих ділянок.Обіг водних об'єктів і лісу регулюється відповідно Земельним, Водним і Лісовим кодексом. Забороняється купівля-продаж, застава і здійснення інших угод, що можуть викликати відчуження ділянок, які як входять, так і не входять у лісовий фонд. Допускається передання ділянок лісу в користування на підставі договору і лісорубального квитка (ордера чи лісового квитка), а водних об'єктів — ліцензії. Також слід зауважити, ті що знаходяться на земельних ділянках громадян і юридичних осіб деревно-чагарникова рослинність, а також невеликі по площі і непротічні штучні водойми, що не мають гідравлічного зв'язку з іншими водяними об'єктами, можуть відчужуватися ними за своїм розсудом (останнє — тільки разом із земельною ділянкою) і передаватися іншим способом.
Виходячи з національної безпеки України, безпеки громадян та охорони громадського порядку окремі види майна не можуть знаходитися у власності громадян, громадських об’єднань та юридичних осіб інших держав на території України. Такі речі вилучені із громадського обігу і не можуть бути об’єктами торгових угод. До них згідно Постанови Верховної Ради України від 17.06.92 р. “Про право власності на окремі види майна” віднесені:
-зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.
- вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва.
-бойові отруйні речовини.
- наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).
- протиградові установки.
- державні еталони одиниць фізичних величин.
- спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.
- електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.
Крім цього відповідно до Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення не можуть бути об’єктом торгівлі: відомості, які становлять державну, службову або лікарську таємницю; підробні гроші та цінні папери; самогон, інші міцні спиртні напої домашнього виготовлення та апарати для їх виготовлення; продукція, яка не відповідає вимогам стандартів, з простроченим терміном зберігання та деякі інші речі.
Окремі види товару можливо придбати тільки після отримання спеціального дозволу, це: вогнепальна мисливська зброя, холодна та деяка пневматична зброя, газові пістолети та револьвери, пам’ятки історії та культури, радіоактивні речовини та деякі інші товари.
3. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ
3.1 Характеристика та сфера застосування договору купівлі-продажу
Договір купівлі-продажу — це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (друга сторона), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст.224 Цивільного кодексу України).
Однак не всі учасники цивільних правовідносин можуть набувати майно у власність. Так, відповідно до Закону України «Про власність» (1991 р.) майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України, а майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою, яка перебуває на державному бюджеті, — на праві оперативного управління.
Таким чином, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати покупцеві майно у власність або повне господарське відання чи оперативне управління, а останній зобов'язується прийняти це майно і сплатити за нього обумовлену угодою грошову суму. Це оплатний, двосторонній і консесуальний договір. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупця, і, отже, є юридичною підставою виникнення такого зобов'язального правовідношення, яке обумовлює появу у покупця абсолютного речового права. Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, яке є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. В окремих випадках для покупця становить інтерес не саме придбане майно (як матеріальний об'єкт), а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад, у разі купівлі цінних паперів. Оплата придбаного майна повинна здійснюватися у національній валюті України, за винятком випадків, передбачених законом. Двосторонній характер купівлі-продажу обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав і обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. Іншими словами, в договорі купівлі-продажу відповідним правам і обов'язкам продавця кореспондуються відповідні права і обов'язки покупця і навпаки.
Договір купівлі-продажу є консесуальним, оскільки права і обов'язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо усіх істотних умов. Настання цього моменту може мати ряд особливостей, зумовлених тим, що для окремих видів договорів купівлі-продажу законодавець передбачає спеціальні вимоги до їх оформлення, без додержання яких укладена угода не може вважатися дійсною.
Правове регулювання відносин купівлі-продажу здійснюється Цивільним кодексом України (ст.ст.224—240), Законами України «Про захист прав споживачів», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про товарну біржу», «Про приватизацію майна держав них підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», численними підзаконними нормативними актами.
З урахуванням особливостей організаційно-правових форм торгівлі, що використовуються на території перебування сторін договору купівлі-продажу, особливостей відчужуваних об'єктів, особливостей способу укладення та виконання договору існує кілька різновидів договору купівлі-продажу, зокрема:
- договори купівлі-продажу в оптовій і роздрібній торгівлі;
- договори, які укладаються на біржах і аукціонах;
- договори купівлі-продажу, які укладаються у внутрішньому і в зовнішньоекономічному обігу;
- договори купівлі-продажу земельних ділянок, валютних цінностей, жилих будинків, квартир, автомашин;
- договори купівлі-продажу на умовах комісії, консигнації та поставки;
- договори купівлі-продажу об'єктів приватизації;
- форвардні і ф'ючерсні угоди купівлі-продажу.
Кожен з них має певні особливості щодо умов укладення та виконання, визначення прав і обов'язків сторін та правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору. Відповідно до цивільного законодавства сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Ними можуть бути будь-які суб'єкти цивільних правовідносин: громадяни, юридичні особи, держава. Однак умови участі кожного з цих суб'єктів у договорі купівлі-продажу не завжди однакові, що залежить від обсягу правоздатності і дієздатності конкретного суб'єкта цивільних правовідносин, форми власності відчужуваного майна, його правового режиму та інших обставин.
Законом можуть визначатися певні спеціальні умови щодо участі відповідних юридичних осіб у товарообігу з урахуванням статутних цілей їхньої діяльності (наприклад, щодо комерційної діяльності політичних партій, громадських, релігійних об'єднань). В умовах переходу до ринкових реформ держава відмовилася від монополії на зовнішньоекономічну діяльність. Відтепер суб'єкта ми зовнішньоекономічної діяльності (в тому числі торговельної) можуть бути як фізичні, так і юридичні особи на засадах, визначених спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
За статтею 225 Цивільного кодексу України право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Іншими словами, це положення закону означає, що приймати рішення про відчуження майна (визначати його правову долю) має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві не лише саме майно, а й право власності на нього (право повного господарського відання чи оперативного управління). Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Продавець не може передати покупцеві те, на що він сам не має права.
Якщо продавцем майна може бути лише певна особа, тобто, як правило, власник, то покупцем може бути будь-яка особа. Обов'язковою умовою участі громадян стороною в договорі купівлі-продажу є наявність у них достатньої дієздатності (ст.11—16 Цивільного кодексу України). Підприємства (організації, установи) повинні мати статус юридичної особи, а угоди, що ними укладаються, не повинні суперечити цілям їхньої діяльності, передбаченим в установчих документах,
3.2 Зміст договору купівлі-продажу. Права та обов’язки сторін за договором
Зміст договору купівлі-продажу становлять його умови. Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих двох умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на погодження всіх можливих інших умов (про строк, місце, спосіб виконання тощо). Інші умови також можуть набути значення істотних, якщо щодо них за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди (ст.153 Цивільного кодексу України). Наприклад, у разі продажу товарів у кредит з наступним погашенням платежів встановлення в договорі строку повернення кредиту набуває значення істотної умови.
Предметом договору купівлі-продажу можуть бути окремі речі або їх сукупність (об'єкти природи або створені людиною матеріальні блага), а також певні зобов'язальні права, які пов'язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на можливе отримання майнових вигод (зафіксованих, наприклад, у цінних паперах). У сучасних умовах значного поширення набув обіг цінних паперів. За Законом України “Про цінні папери і фондову біржу» (1991 р.) цінними паперами є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. За чинним законодавством предметом договору купівлі-продажу не можуть бути боргові зобов'язання, авторські права. Відносини переуступки чи переходу їх до інших осіб регулюються нормами інших правових інститутів.
Предметом договору купівлі-продажу може бути будь-яке майно, визнане законом об'єктом права власності і не вилучене з товарообігу.30 січня 1992 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про форми власності на землю», яким впроваджено поряд з державною колективну і приватну форми власності на землю. У Земельному кодексі України прямо передбачена можливість виникнення у громадян права власності за договорами купівлі-продажу, дарування та обміну (ст.6).
Наступною істотною умовою договору купівлі-продажу є ціна— певна грошова сума, сплачувана покупцем за отриману від продавця річ. Ціна повинна бути обов'язково визначена в договорі шляхом досягнення сторонами щодо цього обопільної згоди. Згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом «Про економічну самостійність України» 3 грудня 1990 р. був прийнятий Закон України «Про ціни і ціноутворення», який фактично започаткував основи самостійної української цінової політики. За цим Законом у народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, створюються необхідні економічні гарантії для виробників; ціни внутрішнього ринку мають бути орієнтовані на рівень світового ринку.
Отже, за чинним законодавством сторони в договорі купівлі-продажу, які займаються підприємницькою діяльністю, вправі вільно визначити ціну предмета угоди, а в передбачених законом випадках повинні керуватися державними фіксованими чи регульованими цінами. Абсолютно вільно визначають ціну громадяни, які укладають разові угоди купівлі-продажу, наприклад, на речових ринках.
Особливий порядок визначення цін передбачений для зовнішньоекономічних угод. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України усіх форм власності при здійсненні експортно-імпортних операцій (у тому числі купівлі-продажу) повинні враховувати так звані індикативні ціни, які встановлюються з метою збільшення надходжень валютних коштів, зменшення валютних витрат на закупівлю товарів за імпортом, запобігання демпінгу. Залежно від організаційно-правової форми торгівлі ціни на товари (продукцію) можуть бути оптовими або роздрібними. У роздрібній торговельній мережі вони фіксуються в прейскурантах, цінниках тощо. Придбання продукції на підставі державного замовлення здійснюється за закупівельними цінами. Національним банком України закупівельні ціни встановлюються також на дорогоцінні метали. Звичайно ж у договорі купівлі-продажу, крім предмета й ціни, сторони можуть визначати й інші умови, наприклад, порядок розрахунків, доставки товару, строки виконання договору.
Договір купівлі-продажу має певну форму. В Цивільному кодексі України відсутня стаття, якою б безпосередньо визначалася форма для усіх різновидів договору купівлі-продажу. Однак цей Кодекс та інші законодавчі акти містять норми, в яких обумовлюється особливий порядок оформлення окремих договорів купівлі-продажу. Якщо спеціальними правовими нормами не визначена форма того чи іншого різновиду договору купівлі-продажу, то необхідно керуватися загальними правилами цивільного законодавства про форму угод. Тобто, договір купівлі-продажу може укладатися в усній чи письмовій (звичайній або нотаріальній) формі, а також шляхом здійснення так званих конклюдентних дій залежно від умов, передбачених статтями 42—43 Цивільного кодексу України.
З укладенням договору купівлі-продажу, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, у кожної із сторін виникають права і обов'язки, які становлять його зміст. Важливо, що права однієї сторони співвідносяться з обов'язками іншої сторони таким чином, що відповідному обов'язку продавця кореспондується відповідне право покупця і навпаки. Так, одним з найважливіших обов'язків продавця є передача ним майна у власність (у повне господарське відання або оперативне управління) покупця, а останній набуває право вимагати передачі йому цього майна. В свою чергу покупець зобов'язаний прийняти від продавця придбане майно і сплатити за нього обумовлену ціну, а продавець відповідно вправі вимагати прийняття покупцем проданого майна (якщо він у цьому зацікавлений) і сплати за нього належної грошової суми. Тому аналіз змісту обов'язків дає одночасно уявлення і про відповідний зміст прав сторін, що робить недоцільним детальний розгляд усіх прав сторін. Виконання зазначених обов'язків має здійснюватися обома сторонами одночасно, якщо інше не передбачено законом або договором (ст.171 Цивільного кодексу України).
3.3 Правові наслідки порушення сторонами зобов’язань за договором купівлі-продажу
Кожна зі сторін договору купівлі-продажу повинна належним чином виконувати усі обумовлені в ньому або передбачені законом обов'язки. У разі порушення їх продавець або покупець несуть майнову відповідальність чи інші правові наслідки, які можуть і не бути мірою цивільно-правової відповідальності, яка настає, зокрема, за наявності умов, передбачених законом за порушення зобов'язань (глава 18 Цивільного кодексу України).
Як зазначалося, основним обов'язком продавця є його обов'язок передати продану річ покупцеві. Невиконання цього обов'язку надає покупцеві право вимагати від продавця передачі купленої речі в примусовому порядку або, з свого боку, відмовитися від подальшого виконання договору. При цьому і в першому, і в другому випадках покупець має право вимагати також відшкодування понесених внаслідок таких дій продавця збитків. У разі невиконання продавцем обов'язку попередити покупця про всі права третіх осіб на продавану річ (право наймача, право застави, право довічного користування тощо) останній набуває право вимагати зменшення ціни або розірвання договору і відшкодування збитків.
Продавець повинен забезпечити виникнення права власності (права повного господарського відання, права оперативного управління) у покупця, інакше за законом для нього настають певні негативні наслідки. Проблеми з цього приводу, як правило, виникають тоді, коли продавець не є власником майна і не має спеціальних повноважень на здійснення дій по його відчудженню, а лише є законним або незаконним володільцем. Зрозуміло що за таких умов правомірність придбання покупцем такого майна може бути поставлена під сумнів власником або іншою уповноваженою особою. Тому, якщо третя особа на підставі, що виникла до продажу речі пред'явить до покупця позов про її відібрання, покупець зобов'язаний притягнути продавця до участі у справі, а продавець зобов'язаний вступити у цю справу на стороні покупця (частина перша ст.238 Цивільного кодексу України). Така участь продавця в справі необхідна для сприяння захисту покупця від можливого відсудження у нього купленої речі, обґрунтування безпідставності пред'явленого третіми особами позову.
Річ може бути витребувана, зокрема у покупця, на підставі правил статті 145 Цивільного кодексу України і Закону «Про власність». Отже, в разі недоведення цього факту з продавця не знімається відповідальність за відсудження у покупця придбаної речі. Відмова продавця взяти участь у такій справі позбавляє його права доводити неправильність ведення справи покупцем.
Продавець зобов'язаний відшкодувати покупцеві понесені ним збитки з урахуванням вартості відсудженого майна, якщо за рішенням суду, арбітражного або третейського суду продана річ була вилучена у покупця. Угода сторін про звільнення або обмеження відповідальності продавця є недійсною, якщо продавець, знаючи про існування прав третьої особи на продавану річ, навмисно приховав це від покупця (ст.239 Цивільного кодексу України.
Як вже зазначалося, продавець повинен забезпечити перехід права власності до покупця. У зв'язку з цим важливого значення набуває питання про момент виникнення права власності у покупця, оскільки від цього багато в чому залежать можливості захисту прав сторін, а також розподіл ризику випадкової загибелі предмета договору. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. На практиці досить часто момент виникнення у покупця права власності на придбану річ збігається з моментом передачі йому продавцем майна, оскільки сторони не завжди його визначають безпосередньо в договорі. Сторони вправі довільно визначати момент виникнення у покупця права власності (якщо інше прямо не передбачено законом), приурочивши його до тих чи інших обставин, подій тощо. Однак за угодами, які потребують обов'язкового нотаріального або іншого оформлення під страхом недійсності, право власності у покупця у будь-якому разі не може виникнути раніше спеціального оформлення. Тобто таке право може виникнути в момент нотаріального посвідчення чи іншого обов'язкового оформлення або в інший обумовлений сторонами момент. У Законі України «Про приватизацію майна державних підприємств»затверджено, відповідно до статті 27, що порядок переходу права власності на приватизовані об'єкти має визначатися відповідно до чинного законодавства.
Важливе значення має також чітке визначення обов'язків покупця. У Цивільному кодексі названі лише обов'язки по оплаті і прийняттю купленої речі. Звичайно у договорі можуть бути сформульовані й інші обов'язки покупця, як і продавця. Додаткові обов'язки можуть встановлюватися також законодавчими актами (наприклад, про приватизацію, цінні папери).
Кожна зі сторін договору купівлі-продажу повинна належним чином виконувати усі обумовлені в ньому або передбачені законом обов'язки. У разі порушення їх продавець або покупець несуть майнову відповідальність чи інші правові наслідки, які можуть і не бути мірою цивільно-правової відповідальності, зокрема, за наявності умов, передбачених законом за порушення зобов'язань (гл.18 Цивільного кодексу України).
Розділ 4. ДОГОВІР ПОСТАВКИ
4.1 Поняття та особливості договору поставки
Найдоцільнішою правовою формою регулювання відносин з постачання продукцією і товарами є договір поставки. Договір – це основний документ, що визначає права та обов'язки сторін з поставок усіх видів товарів.
За договором поставки постачальник, який є підприємцем, зобов'язується в обумовлені строки (строк) передати у власність (повне господарське відання або оперативне управління) покупцеві товар, призначений для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити за нього певну ціну.
Сторонами (суб'єктами) цього договору є постачальник та покупець, які займаються підприємницькою діяльністю.
Предметом (об'єктом) договору поставки є товар, який призначається для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Ця продукція, призначена для виробничого споживання (сировина, матеріали, обладнання тощо), або товари, призначені для продажу на ринку чи для промислової переробки (наприклад, цукор для кондитерської фабрики).
Договір поставки є консесуальним, двостороннім, оплатним. Як консесуальний договір вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. До згоди сторін прирівнюється і відсутність належного протягом певного строку реагування постачальника на зроблені покупцем у протоколі розбіжностей пропозиції щодо умов договору або рішення арбітражного чи третейського суду з переддоговірного спору у випадках, передбачених угодою сторін або законодавством. Договір поставки двосторонній, бо права і відповідні обов‘язки виникають для обох контрагентів. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що одержана від постачальника продукція оплачується покупцем за погодженими цінами.
Видаючи закони та інші нормативні акти, держава здійснює нормативне регулювання цих відносин. Наприклад, у сфері поставок діє міждержавна угода від 20 березня 1992 р. " Про загальні умови поставок товарів між організаціями держав - учасниць СНД".
Угода про поставки підтверджує загальну вимогу закону щодо письмової форми договору поставки, але при цьому допускають свободу вибору учасниками одного з кількох можливих способів оформлення договірних відносин:
- складання одного документа, що підписується обома сторонами;
- прийняття постачальником замовлення покупця до виконання;
- обмін телеграмами, телетайпограмами, радіограмами або повідомлення за допомогою факсу.
4.2. Зміст договору поставки. Права та обов’язки сторін за договором
Договір поставки може виконувати роль основного документа, що визначає права та обов'язки сторін, якщо в ньому чітко і повно викладено необхідні умови поставки. Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. В договорі обов'язково обумовлюється кількість, номенклатура (асортимент), якість, строки поставки, ціна товару, відвантажувальні та платні реквізити. У разі відсутності цих умов в договорі він вважається неукладеним.
Що ж до інших умов, як, наприклад, комплектність, порядок розрахунків. Тощо, то їх може і не бути в конкретному договорі. Проте якщо на визначенні таких умов у договорі буде наполягати одна із сторін, вони також набувають значення істотних.
Кількість належних до поставки товарів визначається у договорі на основі замовлення покупця або через встановлення спеціальних квот (державного бронювання) на обов'язковий продаж ресурсів виконавцям державних замовлень, які мають стратегічне значення і пов'язані з підтриманням необхідного рівня обороноздатності країни та її безпеки.
З визначенням кількості належної до поставки продукції тісно пов‘язане поняття асортименту. Розділ товарів за окремими групами та співвідношення їх і становлять асортимент.
Види асортименту: груповий – це співвідношення значних груп певної продукції, обумовленої в договорі; розгорнутий (внутрішньогруповий)– характеристика в договорі окремих груп належної до поставки продукції більш детальними показниками (за артикулами, фасонами, моделями тощо). Розгорнута номенклатура належної до поставки продукції визначається в договорі на основі замовлення покупця.
Однією з істотних умов договору, яка характеризує предмет поставки з точки зору придатності його до використання за цільовим призначенням, є умова щодо якості продукції.
Якість продукції – це сукупність властивостей і характеристик, які відображають рівень новизни, надійність, довговічність, економічність продукції і зумовлюють здатність її задовольняти відповідно до свого призначення потреби споживачів.
Згідно з положенням про поставки продукції та положення про поставки товарів продукція (товари) можуть відповідати за якістю стандартам, технічним умовам, іншій документації, що встановлює вимоги до якості продукції або зразком (еталоном).
Продукція, що імпортується та підлягає обов‘язковій сертифікації на території України, повинна супроводжуватися сертифікатом, якій підтверджує відповідність її обов‘язковим вимогам нормативних документів.
У справі забезпечення "належної якості, надійності та довговічності продукції, призначеної для тривалого користування або зберігання, важливе місце відводиться гарантійним строкам. За ст. 250 Цивільного кодексу України гарантійний строк – це передбачений стандартом, технічними умовами або договором "більш тривалий, порівняно із загальними строками якісної перевірки, строк для виявлення покупцем недоліків поставленої продукції". На вимогу покупця постачальник повинен безплатно виправити недоліки, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити продукцію доброякісною, або повернути сплачену за неї суму, якщо не доведе, що недоліки виникли в наслідок порушення покупцем правил користування продукцією, або зберігання її. Сторони можуть визначати гарантійні строки у договорі, якщо вони не передбачені нормативними документами, і навіть продовжувати вже встановлені гарантійні строки.
Характеристика предмету договору поставки іноді пов'язана із визначенням комплектності продукції. Продукція повинна поставлятися комплектно, відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів. Якщо комплектність не визначена цими документами, вона в необхідних випадках обумовлюється договором. У договорі може бути передбачено поставку продукції з додатковими до комплекту виробами, або без окремих непотрібних покупцеві виробів, що входять до комплекту.
До найважливіших умов договору поставки цивільне законодавство відносить строки поставки. В договірно-арбітражній практиці строки поділяють на загальні та окремі. Загальний строк поставки збігається по суті і строком дії договору. Якщо загальний строк поставки є відрізком часу, протягом якого постачальник повинен здійснити поставку, передбаченої договором кількості продукції, то окремі строки визначають поставку продукції частинами, окремими партіями у межах строку дії договору. Питання про встановлення окремих строків поставки передане на повний розсуд сторін. Строки або періоди поставки (квартальні, місячні, декадні тощо) встановлюються у договорі з урахуванням необхідності безперебійного постачання покупців, забезпечення ритмічності поставки та особливостей виробництва.
Істотною умовою договору поставки є ціна. Від цін та обсягу поставки залежить загальна сума договору. Ціни на продукцію а також тару й упаковку встановлюються в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до вимог стандартів, технічних умов або договору постачальник повинен маркувати продукцію, яку він виготовляє. Крім того, на упаковці або безпосередньо на самій продукції слід проставляти товарні знаки, зареєстровані в установленому порядку. Для забезпечення схоронності продукції при перевезенні або зберіганні її потрібно поставляти у належній тарі чи упаковці.
Вимоги щодо якості тари й упаковки визначаються стандартами технічними умовами або договором.
Крім розглянутих умов, в договорі можуть обумовлюватись порядок відвантаження, доставки і здачі продукції покупцеві, порядок розрахунків та інші умови поставки.
Виконання договору поставки полягає у здійсненні сторонами усіх прав та виконані ними всіх обов‘язків, що передбачені договором. Відповідно до ст. 171 Цивільного кодексу України взаємні зобов'язання за договором повинні виконуватись одночасно, якщо інше не впливає із закону договору або змісту зобов'язання. Свій головний обов'язок –передати покупцеві або за його дорученням іншому підприємцю певну продукцію –постачальник здійснює таким чином: від або відвантажує продукцію на адресу покупця чи іншої особи, або повідомляє їх про готовність продукції до здачі. В цьому випадку покупець вибирає продукцію на складі постачальника і вивозить її своїми чи найманими засобами і за свій рахунок.
Зобов‘язання повинні виконуватися в натурі, належним чином і в установлений строк згідно з законом договором, а за відсутністю таких вказівок, – згідно з вимогами, що звичайно ставляться. При виконанні договору кожна із сторін повинна зважати на інтереси іншої сторони, сприяти іншій стороні у виконанні нею своїх обов‘язків.
Передача продукції місцевому покупцеві має відмінності від іногородніх поставок.
Основним способом здійснення місцевих поставок є централізована доставка продукції на склад покупця автотранспортом. Роздрібним торгівельним організаціям і позаринковим споживачам за прямими договорами товари довозять підприємства промисловості. У разі централізованих перевезень навантаження продукції і вивантаження поворотної тари проводяться силами і засобами постачальника, а вивантаження товарів і навантаження поворотної тари на складі одержувача - силами і засобами одержувача і за його рахунок.
У разі іногородніх поставок продукцію здебільшого відправляють залізничним або водним транспортом вантажною швидкістю або здають установі зв‘язку для пересилання покупцеві. У договорі може бути передбачено відвантаження товарів будь-яким видом транспорту або вибірка їх покупцями.
Поставлену відповідно до умов договору продукцію покупець повинен прийняти й оплатити за встановленими цінами, а продукція, що доставлена транспортною організацією, приймається одержувачем відповідно до діючих на транспорті правил перевезення вантажів. Остаточна перевірка відповідності одержаної продукції умовам договору проводиться одержувачем на його складі за Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю (від 15 червня 1965 р.) та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю 9від 25 квітня 1966 р.).
Якщо під час приймання продукції виявлено недостачу або порушено умови щодо якості, комплектності тощо, одержувач повинен зупинити перевірку і забезпечити зберігання одержаної продукції в умовах, які запобігають погіршенню якості або змішуванню її з іншою однорідною продукцією. Про порушення, виявлені під час перевірки, складають акт за підписами сторін, уповноважених на приймання з необхідними документами до нього є підставою для пред'явлення претензій і позовів у зв'язку з порушенням умов договору.
Реалізація поставленої договором продукції завершується її оплатою (відповідні кошти надходять на розрахунковий рахунок підприємства-виготовлювача). Якщо відповідно до чинних правил у розрахунках за продукцію бере участь підприємство, яке не є стороною за договором, то воно щодо розрахунків користується правами і несе обов‘язки сторони за договором. Порядок і форми розрахунків визначаються в договорі відповідно до чинних банківських правил.
Під час виконання договору поставки може виникнути потреба внести зміни або доповнення до окремих його умов. Закон забороняє односторонню відмову від виконання зобов'язання або односторонню зміну умов договору, крім випадків, передбачених спеціальним законодавством. Сторони можуть продовжити дію договору на новий строк. Зміна, розірвання або продовження дії договору оформляються додатковою угодою, яку підписують сторони, чи шляхом обміну листами, телеграмами.
Положеннями про поставки передбачено випадки, коли покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання договору, попередивши про це контрагента за один місяць:
- при поставці продукції з відхиленням за якістю від нормативної документації;
- при завищенні постачальником ціни на продукцію тощо.
Покупець може також відмовитися від передбаченої договором продукції (повністю або частково) за умови, що він повністю відшкодує постачальникові збитки, спричинені такою відмовою.
4.3 Відповідальність за порушення зобов’язань за договором поставки. Припинення договору поставки
Сторони повинні вживати всіх необхідних заходів щодо виконання договорів. Порушення умов договору поставки призводить до невигідних наслідків для його учасників.
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору поставки настає у формі відшкодування збитків і неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом, неустойка у договорі поставки є заліковою, оскільки збитки відшкодуються лише в частині, не покриті неустойкою. Лише у випадках непоставки або поставки продукції неналежної якості чи некомплектної покупець стягує з постачальника встановлену неустойку, і, крім того, завдані такою поставкою збитки без зарахування неустойки. Застосування санкцій є правом (а не обов‘язком) сторони за договором. Розглянемо наслідки порушення сторонами найголовніших умов договору.
Прострочення поставки або недопоставка – це однотипні правопорушення бо в разі непоставки прострочено поставку якоїсь частини партії продукції в обумовлений строк. Уразі прострочення поставки або непоставки постачальник сплачує покупцеві неустойку, розмір якої залежить від вартості непоставленої у встановлений строк продукції. Виходячи з принципу реального виконання зобов'язань (ст. 207, 208 Цивільного кодексу України), постачальник повинен поповнити непоставлену кількість продукції, в наступному періоді в межах строку дії договору, а щодо продукції, яка розподіляється, - з урахуванням строку дії ліміту (фонду). Поповнення непоставки продукції здійснюється в асортименті того періоду, в якому вона мала місце, а товарів - в асортименті наступного строку поставки, якщо іншу номенклатуру (асортимент) не буде додатково погоджено між сторонами. Покупець має право відмовитись від продукції, поставку якої прострочено, якщо інше не передбачено в договорі. Продукцію, відвантажену постачальником до одержання повідомлення покупця, останній повинен прийняти і оплатити.
Зазначена вище неустойка за непоставку або прострочення поставки стягається одноразово. Це означає, що обсяг непоставленої продукції не враховується при визначенні розміру неустойки за такі самі порушення в наступних здавальних періодах.
Серйозним порушенням договірної дисципліни при поставках є відхилення виготовлювача від вимог щодо якості продукції. Дуже часто в продукції виявляються дефекти. Які можна й економічно доцільно усунути в місці її одержання. На вимогу покупця їх усувають працівники виготовлювача протягом 20 днів, якщо інший строк не передбачений нормативною документацією або договором. У разі усунення дефектів силами і засобами покупця виготовлювач відшкодовує йому понесені витрати. Якщо дефекти усунуто виготовлювачем в обумовлений строк, а також якщо покупець не вимагав їх усунення, майнові відповідальності у вигляді штрафів постачальник не несе.
Якщо якість продукції не відповідає стандарту, технічним умовам, іншим нормативним документам, зразкам або умовам договору : покупець має право відмовитись від прийняття та оплати продукції, а якщо вона вже оплачена, вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум і заміни продукції на доброякісну. За це порушення договору виготовлювач сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 % вартості продукції неналежної якості. Разом з тим, покупець має право прийняти зазначену продукцію за договірною ціною або для реалізації на комісійних засадах.
У разі поставки продукції, яка відповідає нормативній документації, але виявиться нижчого сорту, ніж зазначено в документі, що посвідчує якість, покупець має право або прийняти її за ціною, передбаченою для продукції відповідного сорту (якості) або відмовитись від прийняття продукції. Одержавши від покупця повідомлення про відмову від продукції недоброякісної або нижчого сорту, виготовлювач повинен протягом 10 днів, а щодо продукції, яка швидко псується, протягом 24 годин розпорядитися нею. Якщо виготовлювач у зазначені строки не розпорядився продукцією, покупець може реалізувати її на місці або повернути виготовлювачеві. Продукція. Яка швидко псується в усіх випадках підлягає реалізації на місці. У разі відмови покупця від недоброякісної продукції або використання її не за цільовим призначенням вона не зараховується у виконання зобов‘язань за договором поставки (п. 41,59 Положення про поставки продукції; п. 34,52 Положення про поставки товарів).
Серйозним правопорушенням є поставка некомплектної продукції.В цьому разі на вимогу покупця виготовлювач повинен доукомплектувати продукцію або замінити її комплектною у 20-денний строк після одержання такої вимоги, якщо інший строк не передбачено угодою сторін. До виконання цієї вимоги покупець може не оплачувати некомплектну продукцію, а якщо вона вже оплачена, вимагати повернення сплачених сум. У разі, коли виготовлювач в обумовлений строк не укомплектує продукцію або не замінить ї на комплектну, покупець може відмовитись від продукції і стягнути з виготовлювача штраф у розмірі 20 % її вартості, виключаючи і вартість частин, яких не вистачає (п. 42,59 Положення поставки продукції; п. 35,52 Положення поставки товарів).
Положення про поставки передбачають майнові санкції також за порушення постачальником інших умов договору: за незалежне маркування й упаковку; за поставку продукції без застосування засобів пакетування або тари - обладнання тощо.
За договором поставки певні права і обов'язки має і покупець. Він зокрема, повинен прийняти продукцію та оплатити її за встановленими цінами. Якщо без згоди покупця поставлено продукцію не передбачену договором, або з порушенням умов договору, або при відсутності договору, він має право відмовитись від прийняття її для використання і від оплати. В цих випадках продукція приймається на відповідальне зберігання покупця, а у випадках, визначених транспортним законодавством, покупець може відмовитись від приймання продукції від органів транспорту.
Важливим обов'язком покупця є своєчасна і повна оплата замовленої продукції. Розрахунки між суб‘єктами господарської діяльності за поставки продукції, здійснюються переважно шляхом попередньої оплати, якщо інша форма розрахунків не обумовлена угодою сторін. За несвоєчасну сплату заборгованості підприємства-боржники сплачують на користь кредиторів, крім суми заборгованості, пеню в розмірі 2 % від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу в розмірі, визначеному законом, якщо інший розмір пені не передбачено угодою сторін. Сплачена при цьому пеня відноситься на результати фінансової діяльності підприємства-боржника. Покупець відповідає також за прострочення. Повернення тари, засобів пакетування та деякі інші порушення договору.
За положенням про поставки продукції (п.74) та положенням про поставки товарів (п. 65) сторонам надається можливість передбачити у договорі відшкодування збитків у твердій сумі, яка полягає стягненню в разі неналежного виконання контрагентом зобов‘язання. Тоді позивачеві, не потрібно доводити фактичний розмір нанесених збитків.
Розділ 5. ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВОРУ МІНИ (БАРТЕРУ)
Договір міни — найдавніший договір цивільного права, який передував появі договору купівлі-продажу. В сучасному цивільному обігу договір міни має обмежене застосування. Мабуть, єдина причина його існування — це економія часу і засобів в тих випадках, коли наміри сторін продати один товар і купити інший збігаються.
За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар (ст. 715 Цивільного кодексу України).
Правове регулювання договору здійснюється § 6 гл. 54 Цивільного кодексу України та іншими актами. Крім того, до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, поставку, контрактацію або інші договори, елементи яких є в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний.
Сторонами договору є продавець і покупець. Причому кожна із сторін договору є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує.
Істотними умовами договору є умови про предмет та кількість товару, правове регулювання яких здійснюється за правилами договору купівлі-продажу (якщо це не суперечить суті зобов'язання).
Форма договору визначається відповідно до загальних умов, що їх висувають до форми будь-якого цивільно-правового договору.
Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не передбачено законом. Однак сторони за домовленістю між собою можуть це правило змінити.
Зміст договору становлять права та обов'язки сторін, які полягають у тому, що кожна із сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар взамін на інший. Зокрема, розподіл прав та обов'язків між учасниками договору міни, а також відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору визначається згідно з нормами про договір купівлю-продаж (якщо це не суперечить суті зобов'язання).
Зазначення в договорі ціни в грошових одиницях є необов'язковим, оскільки ціною є інший товар, що передається взамін. Договором може бути встановлено доплату за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.
Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) товару може переходити до покупця за договором міни до моменту виникнення на нього права власності на відповідний товар.
Поняття "міни" досить часто ототожнювали з поняттям "бартер". Цивільний кодекс Українибартер розглядає як різновид договору міни, що застосовується у разі обміну не лише одного товару на інший товар, а й майна на роботи (послуги).
Правове регулювання бартерних правочинів здійснюють закони України "Про правове регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", "Про оподаткування прибутку підприємств" та інші акти.
Розділ 6. ДОГОВІР КОНТРАКТАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ
У міру створення в Україні спеціалізованих аграрних бірж закупівлі частини сільськогосподарської продукції здійснюють шляхом торгів ф'ючерсними і договірними контрактами на цих біржах. Оскільки біржова торгівля сільгосппродукцією ще тільки налагоджується, ця продукція може закуповуватися заготівельниками та іншими контрактантами безпосередньо у виробників за договорами контрактації.
За договором контрактації товаровиробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити і передати її у власність контрактанту (заготівельникові) або зазначеному ним одержувачеві, а контрактант зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.
До відносин за договором контрактації, не врегульованих правилами Цивільного кодексу України, застосовують загальні положення про договір купівлі-продажу і правила про договори поставки, якщо інше не передбачено договором, законом або іншими нормативно-правовими актами. Сторони цього договору можна назвати так: контрактант (заготівельник) і товаровиробник (селянські (фермерські) та інші господарства, що виробляють сільськогосподарську продукцію). Іноді контрактант (заготівельник) видає товаровиробникові так звану відвантажувальну рознарядку про відправку продукції не за своєю адресою, а за адресою іншої організації — одержувача, з якою він перебуває в договірних відносинах з поставок. Тоді просування сільгосппродукції від товаровиробника до споживача (промислового чи торговельного підприємства) оформляються двома договорами — договором контрактації і договором поставки. Договір поставки пов'язує контрактанта (заготівельника) і одержувача продукції. Предметом договору контрактації є сільськогосподарська продукція у сирому вигляді або така, що пройшла первинну обробку. Проте при укладенні договору сторони можуть передбачити, що в рахунок виконання зобов'язання щодо здавання продукції у натуральному вигляді товаровиробник частину продукції продає у переробленому вигляді.
Сільгосппродукція у сирому вигляді є предметом договору поставки, коли він укладений між заготівельною організацією і промисловим підприємством. За загальним правилом на реалізацію переробленої продукції укладається договір поставки. Проте, щоб уникнути укладення двох договорів з одним товаровиробником — на реалізацію сільгосппродукції у сирому вигляді й окремо у переробленому вигляді, укладають тільки договір контрактації. Взагалі сторонам надається можливість вибору правової форми реалізації сільгосппродукції (купівля-продаж, контрактація або поставка). Укладення договорів на реалізацію сільгосппродукції на спеціальних аграрних біржах визначається правилами організації та проведення торгів ф'ючерсними та форвардними контрактами під закупівлю сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.
За договором контрактації товаровиробник і контрактант (заготівельник) пов'язані взаємними правами і обов'язками. У ньому мають бути зазначені назва, кількість (за видами продукції), якість, ціна, строки, загальна сума договору, порядок та умови доставки, місця здавання-приймання, вимоги до тари й упаковки, порядок розрахунків, обов'язки контрактанта (заготівельника) щодо надання товаровиробнику допомоги в організації виробництва сільгосппродукції, взаємна майнова відповідальність сторін за порушення договору та інші умови, які сторони визнають за необхідні. Законом можуть бути передбачені особливості виконання цих договорів. Зокрема контрактант (заготівельник) може бути зобов'язаний на умовах, передбачених договором, забезпечувати сільськогосподарського товаровиробника основними матеріально-технічними ресурсами в рахунок авансів під закупівлю продукції (паливно-мастильні матеріали, мінеральні добрива , засоби захисту рослин тощо).
Коли контрактант здійснює закупівлю сільгосппродукції для державних потреб, зазначені ресурси поставляються за цінами, що регулюються державою. На контрактанта (заготівельника) покладається обов'язок прийняття продукції у місцях її виробництва і вивезення своїми засобами, якщо інше не передбачено договором.
Якщо згідно з умовами договору прийняття продукції здійснюється в місцезнаходженні заготівельника або іншому зазначеному ним місці, заготівельник не має права відмовитися від прийняття продукції, яка відповідає умовам договору і передана заготівельникові в обумовлений строк.
Договором контрактації можуть бути передбачені обов'язки заготівельника, який здійснює переробку сільгосппродукції, повернути виробникові на його вимогу продукти переробки або відходи від переробки продукції з виплатою за цінами, що визначені договором контрактації. Контрактант (заготівельник) має право контролювати виробництво і зберігання сільгосппродукції відповідно до технологічних, санітарних та інших правил, спрямованих на захист здоров'я населення та охорону довкілля.
Розділ 7. ДОГОВІР СКЛАДСЬКОГО ЗБЕРІГАННЯ
За договором складського зберігання товарний склад (зберігач) зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Вважається, що письмова форма договору додержана, якщо його укладення та прийняття товару на склад посвідчені складськими документами. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, визнається публічним.
Товарний склад визнається складом загального користування у випадках, коли із закону, інших нормативно-правових актів або виданого підприємницькій організації дозволу (ліцензії) випливає, що вона зобов'язана прийняти на зберігання товари будь-якого товароволодільця (елеватори, холодильники, склади).
Товарний склад зобов'язаний здійснити за свій рахунок огляд товарів при прийнятті їх на зберігання для визначення їх кількості та зовнішнього стану. Зберігай зобов'язаний надати й товароволодільцеві можливість огляду товарів або їх зразків (якщо зберігання здійснюється зі знеособленням), взяття проб та вжиття заходів, необхідних для забезпечення схоронності товарів. Кожна зі сторін договору при поверненні товару має право вимагати його огляду та перевірки якості. Втрати, пов'язані з оглядом речей, несе сторона, що забажала проведення їз огляду та перевірки.
Якщо при поверненні товару його не було спільно оглянуто чи перевірено сторонами, заяву про нестачу або пошкодження товару внаслідок неналежного зберігання має зробити товароволоділець у письмовій формі при одержанні товару, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття товару, — протягом трьох днів після його одержання. Якщо немає заяви товароволодільця, вважається, що товар повернено складом відповідно до умов договору, коли товароволоділець не доведе інше.
У цивільному праві відповідальність, як правило, настає за наявності вини особи, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином. У зобов'язаннях за договором складського зберігання передбачається виняток із цього правила. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження товару, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості товару, про які зберігач, приймаючи його на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. У науці цивільного права таку відповідальність називають підвищеною в тому розумінні, що вона настає незалежно від вини зберігача.
Товарний склад на підтвердження прийняття товарів видає один із таких документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.
Товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання товару шляхом застави відповідного свідоцтва. Подвійне складське свідоцтво складається із двох частин: складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені один від одного. Складське та заставне свідоцтво можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами. Утримувач складського та заставного свідоцтв має право розпоряджатися товаром, що зберігається на складі. Утримувач, який має лише складське свідоцтво, має право розпоряджатися товаром, але цей товар не може бути взятий зі складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом. Просте складське свідоцтво видається на пред'явника. Товарний склад видає товар утримувачеві складського та заставного свідоцтва (подвійного складського свідоцтва) не інакше, як в обмін на обидва свідоцтва разом. Утримувачеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва, але вніс суму боргу за ним, товар видається складом не інакше, як в обмін на складське свідоцтво та за умов надання разом із ним квитанції про сплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом.
Утримувач складського та заставного свідоцтва має право вимагати видачі товару частинами. При цьому в обмін на первісні свідоцтва йому видають нові свідоцтва на товари, що залишилися на складі.
ВИСНОВКИ
Таким чином, кожен різновид торгових угод має свої певні особливості, зокрема які стосуються предмету, ціни, форми, суб’єктного складу,оплати за договором.
Так серед різноманітних торгових угод договір купівлі-продажу є одним із найбільш поширених. За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Цей договір є оплатним, двостороннім і консесуальним. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупця, і, отже, є юридичною підставою виникнення такого зобов'язального правовідношення, яке обумовлює появу у покупця абсолютного речового права. Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, яке є в наявності і підготовлене для відчуження. Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет і ціну. Предметом договору купівлі-продажу може бути будь-яке майно, визнане законом об'єктом права власності і не вилучене з товарообігу.
Найдоцільнішою правовою формою регулювання відносин з постачання продукцією і товарами є договір поставки. Договір поставки може виконувати роль основного документа, що визначає права та обов'язки сторін, якщо в ньому чітко і повно викладено необхідні умови поставки. До найважливіших умов договору поставки цивільне законодавство відносить строки поставки. Істотною умовою договору поставки є ціна. Від цін та обсягу поставки залежить загальна сума договору. Відповідно до вимог стандартів, технічних умов або договору постачальник повинен маркувати продукцію, яку він виготовляє. Крім того, на упаковці або безпосередньо на самій продукції слід проставляти товарні знаки, зареєстровані в установленому порядку. Для забезпечення схоронності продукції при перевезенні або зберіганні її потрібно поставляти у належній тарі чи упаковці.
За договором міни між сторонами проводиться обмін одного майна на інше. При цьому кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке одержує.
В умовах переходу до ринкової економіки реалізація сільськогосподарської продукції її виробниками здійснюється переважно на підставі договорів, що укладаються на аукціонах, товарних біржах, через посередництво агробізнесових структур, а також на підставі прямих договорів, що укладаються безпосередньо між виробниками сільськогосподарської продукції і заготівельниками. Незважаючи на розширення меж комерційної торгівлі, рівноправних цивільно-правових договірних відносин, ще значне місце посідають і посідатимуть державні закупівлі сільськогосподарської продукції, здійснення яких забезпечується шляхом державного впливу на вибір видів договорів, умов і порядку їх укладення та виконання. Відповідно до загальних засад цивільного законодавства закупівля сільськогосподарської продукції може здійснюватись на основі договорів купівлі-продажу, поставки, комісії, міни, контрактації. Із вказаного договірного ряду остання виділяється своїм спеціальним призначенням, сферою, предметом, змістом, а також характером укладення і виконання. За договором контрактації товаровиробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити і передати її у власність контрактанту (заготівельникові) або зазначеному ним одержувачеві, а контрактант зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.
Важливим договором у сфері торгових відносин є договір складського зберігання, за яким товарний склад (зберігач) зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Таким чином, в системі правового регулювання товарно-грошового обміну особливе місце займають торгові угоди, як універсальні і доцільні правові форми опосередкування товарно-грошових відносин, які зокрема являють собою усну чи письмову угода між споживачем і продавцем про якість, терміни виконання, ціну та інші умови, за якими здійснюється купівля продаж товару. В свою чергу, письмова угода може оформлятися квитанцією, товарним чи касовим чеком або іншим розрахунковим документом. Це угоди про товарообіг і платежі, що регулюють торгово-економічне співробітництво, умови і форми платежів.