Види та особливості аграрних правовідносин

ТАВРІЙСЬКИЙ ІНСТИТУТ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ЕКОЛОГІЧНОГО І

МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Контрольна робота N1

По аграрному ПРАВУ

Сімферополь - 1997 р.

РЕЦЕНЗІЯ НА КОНТРОЛЬНУ РОБОТУ

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ПЛАН

I. ВСТУП

II.ПОНЯТІЕ ВИДИ І ОСОБЛИВОСТІ АГРАРНИХ

ПРАВОВІДНОСИН

III.ЗАДАЧІ

IV. ВИСНОВОК

V. СПИСОК Вивчення літератури

1. В В Е Д Е Н Н Я

На відміну від інших соціальних ідей політичних орієнтацій демократичне правової держави при верховенство правового законом і пріоритеті правами людини і громадянина практично сприйнято суспільством як майбутнє державних устроїв Україні. Виконання цього завдання пов'язано не тільки зі створенням сучасного законодавства, забезпеченням законності діяльності держави та її органів, муніципальної системи і суспільних формувань, надійної, швидкої і справедливої ​​юстиції, незалежного правосуддя, але з подоланням яке сягнуло небезпечних меж правового нігілізму, перебуває нині за межею свавілля в всіх сферах державного і суспільного життя, і, головне, формування високого рівня правової культури суспільства і кожної людини.

Необхідною умовою розвитку цих процесів є їхній правовий супровід і забезпечення державою - єдиною біля країни політичної організації, що здійснює суверенітет, джерело якого - народ України. Але держава і право мають не тільки інструментальне значення і "самостійну цінність. Одночасно це право жити цивілізованої життям і засіб забезпечити людині відповідні свободи". До цього суспільство прийде лише через підвищення відповідальності, покладеною "на інститути державної влади", рішучі дії з економічного, політичного і соціального реформування, створення якісної "правова база для таких дій".

Це зажадає високопрофесійного складу юристів і достатньої правової грамотності державних службовців та інших осіб, зайнятих юридичною діяльністю. Громадська корисність і престижність цієї діяльності значно зростає в період революційних перетворень, соціальної конструкції суспільства, його нових економічних і політичних орієнтацій.

Професіоналізм юриста у його знанні й умінні орієнтуватися у різних галузях права. Аграрне право займає важливе місце серед інших галузей права, так як у повсякденному житті між фізичними і юридичними особами виникають відносини так або інакше пов'язані з питаннями аграрного права і будь-який юрист зобов'язаний знати як за законом вирішувати суперечки виникають при цих відносинах.

II. АГРАРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

У процесі багатогранної діяльності сільськогосподарських комерційних організацій і інших учасників виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки і реалізації відповідно до статутної праводееспособностью складаються різні за своєю соціально-економічною сутністю і юридичною природою правовідносини. Центральне місце серед них займають аграрні правовідносини - правова форма вираження і закріплення суспільних відносин як економічної категорії, різновиду виробничих відносин, що складаються і розвиваються в процесі організації і ведення сільськогосподарського виробництва.

Право безпосередньо не регулює і не конкретизує виробничі відносини в аграрному секторі економіки. Ці відносини носять матеріальний характер і виникають незалежно від волі і свідомості людини як об'єктивна економічна категорія.

Суб'єктивні права учасників аграрних правовідносин не тільки визначаються нормами аграрного права, але і гарантуються законом, охороняються від порушень правоохоронними органами.

Основна мета аграрних правовідносин - правове забезпечення розвитку сільськогосподарського виробництва. Саме це є цементуючою основою для формування всіх аграрних правовідносин у єдину комплексну правову спільність.

Основна особливість аграрних правовідносин полягає в тому, що вони не являють собою єдиного цілісного відношення, а складають органічний комплекс земельних, майнових, трудових та організаційно-управлінських відносин, що складаються в процесі сільськогосподарського виробництва і враховують його специфіку. Перераховані види аграрних відносин, узяті кожний окремо, по предметній ознаці ставляться до сфери регулювання традиційних галузей права - цивільного, земельного, адміністративного, трудового, фінансового. В сукупності вони утворюють єдиний органічний комплекс, набувають цілісність, оскільки в цій якості орієнтовані на забезпечення сільськогосподарського виробництва, врахування його специфіки.

Суб'єктами (учасниками) аграрних правовідносин насамперед є виробники сільськогосподарської продукції, що володіють відповідною правоздатністю:

всі види сільськогосподарських комерційних організацій (сільськогосподарські кооперативи, господарські товариства і товариства, державні сільськогосподарські підприємства та ін) та їх об'єднань незалежно від форм власності, на яких вони базують свою діяльність;

селянські (фермерські) і особисті підсобні господарства громадян;

виробничі підрозділи сільськогосподарських комерційних організацій;

державні, кооперативні організації, покликані обслуговувати сільськогосподарське виробництво.

Не можна визнати обгрунтованим твердження проф. А. Г. Первушина про те, що в якості суб'єктів аналізованих правовідносин "можуть виступати тільки соціалістичні підприємства, організації та установи ... учасниками даних відносин іноді бувають структурні підрозділи державних сільськогосподарських підприємств, але ніколи не бувають громадяни (у тому числі працюючі в даному підприємстві) ^"1. Таке штучне звуження кола учасників аграрних правовідносин нічим не виправдано і не відповідає практиці виникнення і розвитку аграрних відносин, обумовлених багатоукладністю форм сільськогосподарського виробництва.

В умовах становлення ринкової економіки основним видом аграрно-правових (так само як і цивільно-правових) актів є угоди (договори) - вольові дії громадян і юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 41 ЦК України) . Причому те, що протягом багатьох десятиліть в умовах панування в нашій країні командно-адміністративної системи було суворо заборонено (наприклад, купівля-продаж, оренда, застава, дарування і спадкування земельних ділянок), тепер, в умовах аграрної реформи, стає повсякденною справою в розвитку аграрних відносин.

Аграрні правовідносини можуть породжуватися не тільки цивільно-правовими угодами, а й адміністративно-правовими актами. Так, при первинному наданні земельної ділянки свідоцтво про право власності на землю видається відповідним комітетом по земельних ресурсах і землевпорядкування на основі рішення місцевої адміністрації, тобто акта органу управління.

Аграрні правовідносини, узяті в цілому, являють собою єдиний органічний комплекс відносин. Але всередині цієї єдності є істотні відмінності, зумовлені характером і змістом регульованих правом конкретних аграрних відносин як вольових економічних актів, що складаються в процесі сільськогосподарського виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Віднесення аграрних відносин до визначених груп і видів - земельним, майновим, трудовим, організаційно-управлінських, їх наукова класифікація - необхідна передумова для аналізу їх змісту, виявлення тенденцій і шляхів подальшого розвитку, а також вибору форм і методів правового регулювання.

Юридична класифікація не повинна зводитися до простого перерахування аграрних правовідносин, а припускає їх угруповання на науково обгрунтованих економічних і юридичних критеріях.

До загальних економічних критеріїв належать характер економічних відносин, що складаються в сфері с / г виробництва, з одного боку, і в сфері економічного обороту, товарного обміну - з іншого, а також облік відмінностей в економічному змісті зазначених аграрних відносин.

Для наукової класифікації аграрних відносин поряд з економічним їхнім змістом потрібно враховувати юридичні ознаки і насамперед закріплену в нормах права ступінь зв'язаності тих або інших аграрних відносин з урахуванням специфіки с / г виробництва. Найбільш повно ця специфіка враховується у внутрішніх (внутрішньогосподарських) аграрних відносинах, у меншому ступені в зовнішніх, оскільки вони обслуговують с / г виробництво. Зовнішні аграрні відносини не можна зводити лише до тих, які складаються у сфері сільськогосподарського виробництва. Значна їх частина виникає в процесі економічних взаємовідносин сільськогосподарських підприємств і інших господарств із державними, кооперативними та громадськими організаціями, а також окремими підприємцями (громадянами), тобто у сфері товарно-грошового економічного обороту. Слід зазначити, що податкові зобов'язання с / г підприємств і інших підприємців перед державою не носять товарного характеру, але є їх зовнішніми відносинами.

Отже, з урахуванням названих економічного і юридичного критеріїв аграрні відносини можна розділити на дві великі групи: внутрішні і зовнішні.

Внутрішніми (у сенсі внутрішньогосподарськими) є засновані на членстві в с / г кооперативі, у сім'ї, що веде селянське господарство або особисте підсобне господарство, а також на трудовому договорі в державній або іншій формах організації с / г виробництва правовідносини, що складаються з приводу організації використання землі, іншого майна і праці в процесі виробничо-господарської діяльності на цій землі.

Зовнішні ж аграрні правовідносини являють собою певну сукупність відносин с / х комерційних організацій і інших учасників с / г виробництва між собою, а також з іншими підприємствами, організаціями, громадянами і відповідними органами управління.

Внутрішні (внутрішньогосподарські) і зовнішні аграрні відносини у свою чергу поділяються на різні за своїм характером змістом види. Будучи врегульованими правом, аграрні відносини набувають характеру правових відносин.

III.ЗАДАЧІ

1. Фермер Сидоренко при обробці своєї земельної ділянки виявив, що на глибині 1 м на площі 3га під землею перебувають морські відкладення (черепашка). На цьому місці він припинив розорювання землі і посіви і, знявши родючий шар (грунт), став проводити будматеріали (пиляти мушлю). Дохід від її продажу підвищив прибуток від сільського господарства. Голова сільради зажадав припинити діяльність, яка не відповідає цілям фермерського господарства. Фермер вимога не виконав. Тоді на виконкомі сільради прийняли рішення про накладення штрафу та вилучення ділянки з покладами мушлі.

Чи правомірні дії фермера і сільради?

Відповідно до п.1 ст.2 Закону України про селянське (фермерське) господарство (ЗУ про СФГ) цілями такого господарства є виробництво товарної сільськогосподарської продукції, її переробка і реалізація.

Згідно ст.15 зазначеного закону фермерське господарство має право для потреб господарства використовувати загальнопоширені корисні копалини. Якщо відносно глибини розкопки і виду корисних копалин фермер Сидоренко виконав умови Кодексу України про надра (ст.23 і ст.6), то обов'язок цільового використання землі (п.1 ст.11 ЗУ про СФГ) і видобуток корисних копалин для потреб господарства не виконана.

Згідно ст.29 Земельного кодексу України у разі виявлення випадків використання землі не за цільовим призначенням орган державного контролю за використанням та охороною земель письмово попереджають власника землі про необхідність усунення цих порушень у місячний термін. Якщо порушення за цей час не будуть усунуті, на винних накладається адміністративне стягнення у розмірі, передбаченому ст.53 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП). Штраф накладається згідно ст.238-1 КУпАП інженером-землевпорядником села. Причому надається додатковий місячний термін для усунення правопорушення. Якщо порушення і в цей термін не будуть усунуті, вказані органи передають відповідній Раді народних депутатів (у даному випадку - сільському) акт і свій висновок про необхідність припинення права на земельну ділянку. І тільки тоді сільська Рада народних депутатів на підставі отриманих матеріалів через уповноважений ним орган (виконком) звертається з позовом до арбітражного суду (так як фермерське господарство юридична особа) про припинення права власності на землю.

2. Відповідно до постанови райради всі землі, природні об'єкти та ресурси в межах району оголошуються виключною власністю Ради. У свою чергу сусідній міськрада оголосила суверенітет повітряного простору над територією міста і ввів дозвільний порядок прольоту літальних апаратів.

Оцініть законність рішень Рад?

Відповідно до ст.3 ЗК України власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну і приватну. Згідно ст.4 ЗК України суб'єктом права державної власності на землю виступає, в тому числі, і районна Рада народних депутатів на землі в межах її території, за винятком земель, що перебувають у загальнодержавній власності. Не входять до складу цих земель і ті, що передані у колективну та приватну власність.

Відповідно до ст.ст. 9, 10 Кодексу України про надра районна Рада народних депутатів не розпоряджається навіть корисними копалинами місцевого значення. З огляду на ж ст.ст. 11 і 12 Лісового Кодексу України розпорядження лісовим фондом здійснює Верховна Рада України і Верховна Рада Автономної республіки Крим. Відповідно до ст. 7 Водного Кодексу України розпорядження водним фондом України здійснює Верховна Рада України, а згідно ст. 8 цього ж кодексу розпорядження водним фондом місцевого значення здійснюють місцеві Ради народних депутатів на правах обласних.

В силу ст.3 Повітряного кодексу України держава здійснює регулювання використання повітряного простору через Міністерство транспорту України, відповідні органи авіаційного транспорту України та Комітет по використанню повітряного транспорту України (Украеронавігацію).

На підставі вищесказаного можна зробити висновок, що жодне з рішень Рад у нашому прикладі не є законним.

3.Воінская частина в лісопарковій зоні звела склад будівельних матеріалів, самовільно захопивши для цього 2 га землі. Комітет із земельних ресурсів та землеустрою запропонував частини знести зведену будівлю, як спорудження на самовільно зайнятій території, де взагалі заборонено будь-яке будівництво. Командування частини вимога не виконало, посилаючись на те, що земля є нічийною, безгоспною і ніде не зареєстрованою і звернулося з позовом до арбітражного суду.

Вирішіть справу?

Як суб'єкти права державної власності землею розпоряджаються Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землю у власність або користування та вилучають її (ст.4 ЗК України). Вирішення питання про передачу землі, що знаходиться в державній власності у власність або користування іншим особам є виключним правом Ради народних депутатів як суб'єкта права державної власності на землю і тому не підлягають задоволенню арбітражним судом заяви про обов'язок відповідних Рад народних депутатів передати земельну ділянку у користування або власність (Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94г. N02-5/610).

Відповідно до ст.22 ЗК України підприємства та організації не мають права приступати до використання земельної ділянки до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що свідчить про право власності чи користування землею. В силу ст. ст. 116, 117 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки повертаються за їх належністю без відшкодування затрат, проведених за час незаконного користування. Причому приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будівель і споруд, провадиться особами, які самовільно зайняли земельні ділянки або за їх рахунок. Ці ж особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок незаконного користування землею. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться в судовому порядку (як і стягнення збитків) шляхом подання власником земельної ділянки позовної (зустрічного позовної) заяви.

Тут також слід мати на увазі, що лісопаркова зона належить до земель рекреаційного значення (зона відпочинку та туризму), на яких забороняється діяльність, що перешкоджає використанню їх за цільовим призначенням (ст.74 ЗК України).

4. Громадянин Сидоренко і його дружина були членами КСХП, а їх дочка працювала вчителем у сільській школі. На території сільради середня земельна частка 15 га, а пай колгоспу 20 га. Всі землі резервного фонду перебували в КСХП в користуванні. Сидоренко з дружиною і дочкою подали заяву про виділення їм землі для ведення фермерського господарства. Правління письмово відмовило, пославшись на те, що землі в підприємства мало, а голова сільради повідомив, що землю можуть надати за плату і запитують вони занадто велику земельну ділянку. Дочки взагалі земля не покладено, так як вона працює в школі. Сім'я Сидоренко звернулася зі скаргою до прокурора району. Дати відповідь від імені прокурора.

Відповідно до ст. 7 Закону України про селянське (фермерське) господарство члени КСХП, які побажали вести фермерське господарство, мають право безперешкодно виходу з нього. За рішенням районного, міського в адміністративному підпорядкуванні якого перебуває район, Ради народних депутатів їм виділяється безкоштовно у приватну власність земельний пай, визначений відповідно до Указу Президента України від 8.08.95г. N720/95 "Про порядок паіванія земель переданих у колективну власність с / г підприємствам і організаціям". Тобто в даному випадку розмір земельної ділянки, яка передається безкоштовно повинен становити 40 га.

Як випливає зі скарги дочка подружжя Сидоренко не є членом КСХП, а працює в соціальній сфері за наймом. Згідно ж згаданого Указу Президента створений під час передачі землі у колективну власність резервний фонд використовується для передачі в приватну власність або користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі. Якщо такої передачі не відбулося, то дочка має право на подачу заяви до районна Рада народних депутатів про виділення безкоштовно земельної ділянки у розмірі 15 га для ведення фермерського господарства за підписом голови цього господарства. Зазначений Рада народних депутатів зобов'язаний силу ст.5 ЗУ оКФХ перевірити здатність заявника займатися сільським господарством (в даному випадку дочки) і в місячний термін винести своє рішення.

В силу ст.ст. 5 і 8 зазначеного закону рішення Ради народних депутатів з розглянутих питань можна оскаржити в районному суді.

5. У ході перевірки працівниками Комітету із земельних ресурсів та землеустрою встановлено, що фермер Сидоренко неефективно використовує виділену їм землю, а окремі уччасткі не засівають 4 роки, застосовує заходи обробки землі, що призводять до втрати її родючості.

Які заходи можуть бути прийняті проти фермера?

Відповідно до п.4 ст. 28 ЗК України у разі використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунту, невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для с / г виробництва є підставою для припинення права приватної власності на землю в порядку ст.ст. 28 і 29 ЗК України та накладення штрафу в порядку ст. 52 ЗК України та ст. 238-1 КпАП.

Слід також зазначити, що голова фермерського господарства є посадовою особою і несе адміністративну відповідальність у цій іпостасі. А в силу ст.117 ЗК України підприємства та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушення земельного законодавства.

6. Сидоренко, отримавши у законному порядку 20 га орної землі для ведення фермерського господарства, не зумів її використовувати за прямим призначенням через відсутність обробній техніки, через рік продав 5 га землі і 10 га здав в оренду. Зазначені операції не пройшли реєстрацію.

Які заходи слід прийняти у випадку правопорушення?

Відповідно до ст.4 ЗУ про КФГ власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншим способом відчужувати належну їм земельну ділянку, крім переходу її у спадщину або Раді народних депутатів на тих самих умовах, на яких він був ним переданий. У разі наявності поважних причин суд за заявою власника може скоротити зазначений термін. В силу ст. 13 ЗУ про СФГ громадяни, що ведуть фермерське господарство можуть передати у тимчасове користування земельну ділянку за рішенням місцевої Ради народних депутатів у разі втрати працездатності або досягнення пенсійного віку. За договором така передача може відбутися лише у разі тимчасової втрати працездатності, призову на строкову військову службу, вступ до вищого навчального закладу і інших поважних причин. З умови завдання розуміється, що поважних причин у Сидоренко не було, а отже в зазначеному випадку угоди з відчуження ділянок 5 га і 10 га землі є незаконними. В силу частини другої ст.114 ЗК України угоди, укладені власниками землі з порушеннями встановленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними.

7. Райрада на сесії прийняла рішення про реорганізацію всіх нерентабельних колгоспів в КСП і направив це рішення в усі колгоспи. В колгоспі "Промінь" голова зібрав збори уповноважених, оголосив рішення Ради і запропонував проголосувати за створення КСП. Більшістю голосів це рішення прийнято і доведено до колгоспників. Про виконання рішення Ради голова повідомив у виконком і нове КСП внесли до реєстру.

Чи є колишній колгосп КСП? Дотриманий порядок створення і реєстрації КСП?

Правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства визначає Закон України про КСП від 14.02.92г., Який набрав чинності з 1.03.92г. У постанові Верховної Ради України "Про порядок введення в дію ЗУ про КСП вказується, що цей закон стосується тих правовідносин, які виникають після набрання ним чинності. Місцеві Ради народних депутатів мають провести перереєстрацію статутів колективних сільськогосподарських підприємств з метою приведення їх у відповідність з цим законом. Таким чином, колгосп стає КСП після приведення його статуту у відповідність з нормами ЗУ про КСП. До цього установчі документи та їх реєстрація здійснювалася відповідно до Закону України "Про підприємства" від 27.03.91г. і союзним законодавством про колгоспи.

Відповідно до ст. 23 ЗУ про КСП внесення змін і доповнень до статуту КСП є компетенцією вищого органу самоврядування в підприємстві - загальні збори його членів або уповноважених. Якщо ж КСП створюється знову, то рішення про створення приймає тільки загальні збори представників (ст. 3 ЗУ про КСП). У нашому випадку не створюється нове підприємство, а проводиться його перереєстрація, оскільки колгоспи до ухвалення рішення про переформування в КСП вже були зареєстровані в порядку ст.8 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 91г. Положення ж про порядок державної реєстрації КСП, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 92 р. N 344 ставить між КСП і колгоспами знак рівності.

З усього сказаного можна зробити висновок, що в нашому прикладі збори уповноважених мало або прийняти новий статут КСП або внести відповідні зміни до статуту колгоспу. Перший варіант краще, так як через зміну назви відбудеться і зміна ідентифікаційного коду, а рішення про реєстрацію (перереєстрацію) матиме новий номер.

Порядок реєстрації КСП регулюється вже згадуваним Положенням і це є строго формальною процедурою. Тому зареєструвати КСП на основі навіть письмового повідомлення його голови виконком не мав права.

8. При створенні КСП "Промінь" у його статуті було записано, що підприємство має майно на 1 млн. гривень, у підприємстві 500 членів, майнова частка кожного дорівнює 2 тис. гривень. При реєстрації підприємства голові було зазначено, що їм допущена помилка при підрахунку частки і тому підприємство не буде зареєстровано.

Чи правильно визначена частка майна члена КСП?

Чи правильно відмовлено в реєстрації КСП?

У даному випадку може бути два варіанти визначення частки члена КСП. Перший передбачений ст.9 ЗУ про КСП, коли право членів КСП на пайовий фонд залежить від їх трудової участі. Такий порядок передбачено в тому випадку, якщо КСП створюється на базі колгоспу. Таким чином, пайовий фонд КСП розподіляється між членами колгоспу. Причому ст. 5 не обмежує загальні збори колгоспників при створенні КСП прийняти у його члени і не членів колгоспу.

Другий варіант передбачений Законом України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10 07 96 р., який передбачає створення КСП на базі державних сільськогосподарських підприємств. Відповідно до ст.6 зазначеного закону працівникам підприємства і особам до них прирівняним передається тільки частина державного майна. Причому розподіл цього майна між працівниками здійснюється відповідно до трудового участю за рішенням загальних зборів. Законодавство України не встановлює порядок визначення такої участі і, в принципі, допустима ситуація, коли за рішенням загальних зборів трудове участь буде визнана рівним. Але в будь-якому випадку таке рішення має бути відображено в протоколі загальних зборів.

Відповідно ж до п. 6 Положення "Про порядок державної реєстрації КСП" відмовлено в реєстрації КСП може бути тільки в результаті порушення встановленого порядку створення КСП згідно чинного законодавства, тобто перевірка відповідності змісту установчих документів КСП не є компетенції органів реєстрації і в даному прикладі відмова не правомочний.

9. При виході з КСП його членам чоловіку і дружині Сидоренко, які виявили бажання створити фермерське господарство з єдиним земельним масивом, вирішено було надати їм 20 га с / г землі. На питання, чому їм не дали 40 га, голова відповів, що відповідно до 10 п. 4 Закону про КСП, особам, які виходять з КСП надається земля, яка припадає на одного члена колективу, а земельний пай у підприємстві дорівнює 20 га.

Чи відповідає рішення правління закону?

Відповідно до п.4 ст.10 ЗУ про КСП, члену КСП, який побажав вийти з його складу для організації фермерського господарства, земельна ділянка надається в частині припадає на одного члена колективу. Т. е., т.к. і чоловік, і дружина Сидоренко є членами КСП, то їм покладено дві частки - 40 га.

10. Сільради виділив землю фермеру Сидоренко, надавши йому 40га, в т.ч. ділянка в 6 га прилеглий до річки. У цьому місці понад 40 років тому знаходилося пасовище, але після ліквідації всього приватного худоби, ця ділянка не використовувався ні колгоспом, ні колгоспниками. В останні роки там вільно випасалися 3-5 кіз і 5-6 корів жителів села. Фермер став проганяти худобу, який заходив на посіви його с / г культур. Жителі села звернулися зі скаргою в сільраду і зажадали вилучити у фермера цю ділянку і припинити на ньому будівництво фермером скотного двору, а ділянку відвести під пасовище загального користування.

Чи законно було надано фермеру ділянку і підлягає він вилученню?

Відповідно до ст.4 ЗК України забороняється передача в приватну власність земель водного фонду, за винятком невеликих (до 3 га) ділянок водойм і болт, що входять до складу угідь с / г підприємств, фермерських господарств. Згідно ст.4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі зайняті, в тому числі, прибережними захисними смугами вздовж річок і береговими смугами водних шляхів. Розміри зазначених смуг визначаються ст. ст. 88 і 91 Водного кодексу України. Якщо ділянка Сидоренко потрапляє в зону захисної або берегової смуг, то сільрада не мав права виділяти йому цю ділянку (мається на увазі 6 га, що є водним об'єктом). У такому разі ор- ган охорони земельних ресурсів може в судовому порядку оскаржити рішення сільради в частині виділення у приватне користування земель водного фонду або ж сам сільрада може скасувати своє рішення як не відповідне законодавству.

Все вищесказане відноситься до ділянки в 6 га, прилеглого до річки, а решта ділянки в 34 га виділено фермеру законно.

IV. З А К Л Ю Ч Е Н Н Я

Звичайно, в обсязі 1-ї контрольної роботи важко повністю висвітлити таку глибоку і велику тему як АГРАРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, проте фундаментальні поняття і базові положення у зазначеній роботі наведено. Незважаючи на те, що підхід до питань аграрних правовідносин по-російському і українському законодавству дещо відрізняється один від одного, але ці відмінності не настільки істотні і до того ж по ряду об'єктивних і суб'єктивних причин російська правотворча думка трохи випереджає українську, що дає нашим законодавцям використовувати позитивний досвід накопичений російськими юристами після ухвалення тих чи інших нормативних актів, і уникати помилок, обов'язково зустрічаються на такому тернистому шляху як правотворчість.

Використовуючи позитивний досвід не тільки Росії, але й інших розвинених держав, враховуючи національні й історичні особливості нашого народу Україна стане демократичною та правовою державою.

V. Використана література

1.Конституция (Основний Закон) України - Прийнята Верховним Сові-

тому Україна 28.06.1996г

2.Аграрное право. Підручник під ред. Г. Є. Бистрова, М. І. Козиря. - М.: Юрид. лит., 1996. - 640 с.

3.Гражданское право.Часть 1.Учебнік / Під ред.Ю.К.Толстого, А.П.

Сергєєва .- М.: Видавництво ТЕИС, 1996. - 292-300с.

4.Гражданскій кодекс Української РСР: Нучн.-практ.коммент. Пер. з

укр. / І. Г. Агапов, М. І. Бару, І. А. Беленчук та ін-К: Политиздат Украї-

ни, 1981 .- 639 с.

5.Кодекс законів про працю України / Затверджено Законом України від 10 грудня 1971 р. / / Відомості Верховної Ради Украмни. - 1971. - N50. - Ст.375.

6.Політологіческій словник. - К.: ІнноЦентр. - 1991.

7.Советское право: Підручник для студентів вищих навчальних закладів за економічними спеціальностями / Під. ред. А. Г. Первушина. М., 1987.

8.Юрідіческій енциклопедичний словник. - М.: СЕ. - 1984.