Види права власності залежно від числа власників. Індивідуальна (персональна) і загальна власність
Майно може належати на правах власності не одній особі, а кільком особам одночасно. У такому разі виникають відносини спільної власності.
Право спільної власності - це право двох і більше осіб на один і той самий об'єкт, який може складатися з однієї речі або з сукупності речей. Ці речі можуть бути подільними або неподільними, однак як об'єкт права власності вони створюють єдине ціле. Тому право власності кожного учасника спільної власності поширюється на весь об'єкт, а не на його частину.
З поняттям права спільної власності пов'язані такі категорії як «ідеальна частка» і «реальна частка».
Ідеальна частка - це частка у праві на річ. Наприклад, якщо дві особи мають у рівних частках право спільної власності на річ, то будь-якому з них належить не половина речі, а половина права на цю річ.
Реальна частка визначається при припиненні права спільної власності і розділі речі. У цьому випадку мова йде саме про право на частину речі.
Слід мати на увазі, що співвласники можуть визначити порядок користування спільною річчю без визначення реальних часток. У цьому випадку право спільної власності не припиняється, будь зберігає свою частку в праві на річ.
Проілюструємо це таким прикладом.
Двом братам на праві спільної власності належить будинок, перший поверх якого зроблений з каменю, а другий - з дерева. За угодою між ними один з братів користується першим, а інший - другим поверхом. Якщо при невідомих обставинах другий поверх згорить, ризик випадкової загибелі речі ляже на обох власників: загальний розмір будинку поменшає, але обидва зберігають частку у праві на вцілілу частину будинку. Отже, той з братів, який користувався дерев'яною частиною будинку, зберігає право користування першим поверхом. Якщо ж верхня частина будови з випадкової причини загине після того, як будуть визначені реальні частки і відбудеться розділ будинку, то власник другого поверху не зможе претендувати на вцілілу частину будинку. Як і кожен власник, він несе ризик випадкової загибелі речі.
Стаття 3 Закону України «Про власність» скасувала раніше існували обмеження в законодавстві щодо суб'єктного складу учасників спільної власності. Тепер можливе виникнення відносин спільної власності за участю громадян, юридичних осіб і держави, тобто незалежно від форми власності.
Види спільної власності. Спільне майно може належати сторонам на праві спільної часткової власності та на праві спільної сумісної власності.
Загальна часткова власність має місце тоді, коли частка співвласників у праві власності на спільне майно (ідеальна частка) завідомо чітко визначена. Якщо законом або угодою учасників спільної власності не передбачене інше, то до спільного майна застосовується правовий режим саме спільної часткової власності (ст. 355 ЦК України). Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
При спільній сумісній власності розміри часток заздалегідь не визначені, хоча і передбачається, що вони рівні. Загальна спільна власність виникає у випадках, безпосередньо передбачених у законі (наприклад, спільна сумісна власність подружжя), а також на підставі угоди учасників спільної часткової власності.
Особливістю суб'єктного складу правовідносин спільної власності є множинність її учасників. У зв'язку з цим правовідносини виникають не тільки між власником і невласника, але і між співвласниками. У літературі розрізняють зовнішні правовідносини спільної власності (між співвласниками, з одного боку, і невласника - з іншого боку) і внутрішні правовідносини спільної власності (між самими власниками) 1.
Змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є право будь-якого із співвласників щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю й обов'язок кожного з співвласників погоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю з іншими співвласниками 2, то є всі співвласники при здійсненні права спільної власності зобов'язані не тільки не перешкоджати один одному в здійсненні повноважень права спільної власності (пасивна поведінка), а й погоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном з іншими співвласниками (активна поведінка).
Загальна часткова власність може виникати в силу будь-яких підстав, не заборонених законом.
Зокрема, підставами виникнення права спільної часткової власності можуть бути:
спільне створення двома або більше особами спільної речі або її переробка, крім випадків, передбачених законом (ст.ст. 331, 332 ЦК України, частина 2 ст. 17 Закону України «Про власність»);
отримання плодів від загальної речі або доходів від спільного майна, якщо ці плоди або доходи не розділені між учасниками спільної часткової власності (ст. 359 ЦК України);
придбання кількома особами неподільної речі;
угода подружжя (колишнього подружжя) про визначення розміру часток у спільній сумісній власності або рішення суду про визначення розміру часток неподільної речі, що належить подружжю (колишнім дружинам) на праві спільної сумісної власності;
шлюбний договір, яким встановлено режим спільної сумісної власності для того чи іншого майна;
відчуження власником частки у праві власності на річ;
спадкування двома або більше особами за умови, що успадковане майно не розділене між спадкоємцями.
Цей перелік не є вичерпним. Тому можливі й інші підстави виникнення права спільної часткової власності, наприклад, у разі приватизації квартири (будинку), якщо члени сім'ї домовляються, що приватизована квартира (будинок) належатиме їм на праві спільної часткової власності (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду »; виконання договору про спільну діяльність (ст. ІЗО ЦК України).
Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за угодою співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо невіддільне поліпшення спільного майна вироблено ним за власні кошти за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може здійснити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю здійснив її співвласника, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.
Покращення загального майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
Здійснення права спільної власності базується на простому принципі: реалізація права одним із співвласників не повинна ущемляти інтересів інших співвласників. Іншими словами, воля і права кожного учасника спільної власності обмежені правами інших її учасників. (Тому право спільної власності ще називають «обмеженим правом власності»).
На цьому загальному принципі грунтується рішення всіх конкретних питань здійснення права спільної власності.
Отже, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що перебуває у їх спільній власності.
Кожен з співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості виділення частки в натурі, він має право вимагати від інших співвласників, відповідної матеріальної компенсації.
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Плоди, продукція та доходи від використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільною майно. Якщо хто-небудь з учасників права спільної часткової власності ухиляється від участі в загальних витратах, інші співвласники, які внесли за нього платежі по загальному майну, можуть стягнути з нього відповідну частку витрат, як безпідставно заощаджене майно.
Важливим правомочием співвласника є його право розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
При цьому гарантією захисту прав і інтересів інших співвласників є, передбачений ст. 362 ЦК України, їх переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності. Суть цього права полягає в тому, що в разі продажу частки у праві спільної часткової власності, співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Для реалізації цього права передбачено, що продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово сповістити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.
Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів з дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.
Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.
У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі, співвласник може подати до суду позов про переведення на нього прав і обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Тим не менш, пред'явлення такого позову не тягне визнання недійсним договору купівлі-продажу (п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 № 3 «Про судову практику про визнання угод недійсними» з подальшими змінами і доповненнями). Разом з тим, в даному випадку співвласник, в межах встановленого законом строку, може вимагати переведення на нього прав і обов'язків покупця за укладеною угодою.
До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.
Право переважної купівлі застосовується лише у разі продажу одним із співвласників своєї частки стороннім особам. Тобто, воно не застосовується у разі продажу співвласником його частки іншому співвласнику, а також у разі відчуження частки іншим способом (зокрема, при безоплатній передачі). У цьому разі дотримання викладеної вище процедури не потрібно. Відчужувач може передати безоплатно свою частку в праві спільної власності будь-якій особі, не повідомляючи про це інших співвласників, не питаючи на це їх згоди і т.п.
Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.
При відчуженні частки у праві спільної часткової власності вона переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Момент укладання договору визначається відповідно до правил ст. 640 ЦК України. Хоча частина 2 ст. 363 ЦК України щодо відчуження частки у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, відсилає до ст. 334 ЦК України («Момент набуття права власності за договором»), але, очевидно, в цьому випадку слід керуватися не тільки і не стільки положеннями цієї статті, скільки ст. 640 ЦК України.
Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що перебуває у спільній частковій власності. Якщо ж виділ частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (мова йде про неподільної речі), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Здається, що в такій же формі повинен укладатися договір про виплату компенсації замість виділу частки.
Право вимагати виділу частки в спільному майні має не тільки сам учасник, а й його кредитор (у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернено стягнення). Якщо виділ в натурі частки із спільного майна тягне зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.
У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу, кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.
У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, із здійсненням відповідного перерахунку.
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників. Але для задоволення такого позову судом, необхідна наявність таких умов:
частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
річ є неподільною;
спільне володіння і користування майном є неможливим;
таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї;
позивач попередньо вніс вартість цієї частки на депозитний рахунок суду.
Якщо виділ частки із спільного майна відбувається із збереженням спільної власності (вона припиняється лише для особи, частка якого виділена), то у разі поділу майна в натурі між співвласниками, за домовленістю між ними, право спільної часткової власності на нього припиняється.
Договір про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Підставами припинення права спільної часткової власності можуть бути:
відчуження частки одним з двох співвласників іншому;
відчуження часток всіма співвласниками одному з них;
перехід до одного з двох співвласників частки іншого у спадщину;
реалізація майна, що перебуває у спільній частковій власності. При цьому отримана грошова сума розподіляється між співвласниками пропорційно розміру належних їм часток у праві спільної часткової власності.
Право спільної сумісної власності - це спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.
Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
Підставами виникнення права спільної сумісної власності є:
придбання майна подружжям під час шлюбу, якщо інше не передбачено законом або шлюбним договором;
придбання майна внаслідок спільної праці членів сім'ї, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними;
придбання майна спільною працею громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, якщо письмовою угодою між ними встановлений режим спільної сумісної власності на придбане внаслідок такої діяльності майно;
придбання майна особами, що ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними;
передача квартири або будинку з державного житлового фонду шляхом приватизації, за письмовою згодою всіх членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність;
домовленість суб'єктів цивільного права щодо встановлення режиму спільної сумісної власності на інше майно, що перебуває у їх спільній власності.
Співвласники майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, здійснюють право такої власності спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і засвідчена нотаріально.
Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений такою особою без повноважень або з перевищенням повноважень, можуть бути визнані судом недійсними за позовом іншого співвласника.
Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що знаходиться у спільній сумісній власності у тому ж порядку, який встановлений для виділу частки із спільної часткової власності. У цьому випадку вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Так само, як і при спільній частковій власності, здійснюється виділ частки із майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї на вимогу кредитора, а також розділ майна, що знаходиться у спільній сумісній власності. При цьому вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Тим не менш, за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, що мають істотне значення.