Зміст

Вступ

Бюджетна система є провідною ланкою державних фінансів. Держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу. Тому питанням, що стосуються видаткової частини державного бюджету України приділяється дедалі більше уваги.

Метою курсової роботи являється дослідження видаткової частини державного бюджету України, зокрема факторів, що на неї впливають, визначити шляхи покращення ефективності видаткової частини державного бюджету України.

Предметом курсової роботи є дослідження взаємовідносин, які складаються під час формування і реалізації державного бюджету України, зокрема його видаткової частини.

Суб’єктом дослідження і аналізу є проведення бюджетної політики держави, а об’єктом відносини при формуванні і розподілі фондів грошових коштів.

Під час дослідження даної теми ми ставили завдання:

1. визначити суть, значення державного бюджету України;

2. здійснити огляд макроекономічних показників, зокрема тих , що стосуються видаткової частини бюджету, а також визначити проблеми, що виникають при формуванні видаткової частини бюджету;

3. запропонувати заходи, які можуть підвищити ефективність видаткової частини державного бюджету і бюджетної системи України в цілому.

У курсовій роботі була зроблена спроба дати відповідь на ряд запитань, зокрема: як впливають видатки на функціонування національної економіки; їх вплив на подальший розвиток держави; внести пропозиції які можна використати для покращення політики.

Перший розділ даної курсової роботи розкриває суть, значення державного бюджету і модель бюджету України.

У другому здійснюється аналіз макроекономічних показників за перше півріччя 2000 року.

У третьому розділі здійснюється аналіз видаткової частини державного бюджету України.

Четвертий розділ вивчає основні пропозиції щодо покращення ефективності видаткової частини бюджету України.

При написанні курсової роботи були використані законодавчо-нормативні акти України, що регламентують проведення бюджетної політики, закони України, а також статичні показники періодичної літератури, а саме журналів “Фінанси України”, “Економіка України”, “Статистика України”.

I. Суть, значення державного бюджету України

1.1. Роль державного бюджету України

Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснен­ня фінансової політики держави. У доходах бюджету відоб­ражається податкова політика держави, а у видатках — прі­оритетні напрями вкладень коштів.

Держава використовує бюджет для здійснення територі­ального, внутрішньо - і міжгалузевого розподілу і перерозпо­ділу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного ви­робництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна систе­ма має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлен­ня і демонополізації галузей господарства, забезпечення со­ціального захисту населення.

Основні напрями бюджетної політики визначаються Вер­ховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.

З державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севасто­поля може передаватись частина доходів у вигляді процент­них відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на цій території, або дотацій і субвенцій. Розмір цих відрахувань затверджу­ється Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік за поданням Президен­та України з урахуванням економічного, соціального, при­родного і екологічного стану відповідних територій.

До проекту Закону про Державний бюджет України Ка­бінет Міністрів України додає техніко-економічне обґрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій бюджетам Автоном­ної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України.

У державному бюджеті України Передбачається резерв­ний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до 2 % від обсягу видатків державного бюджету України Для фінан­сування невідкладних витрат у народному господарстві, со­ціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету України.

Понад передбачені видатки утворюється оборотна касо­ва готівка в розмірі до 2 % загального обсягу видатків бюд­жету. Вона може бути використана протягом року на пок­риття тимчасових касових розривів і має бути відновлена у тому самому році до розмірів, установлених під час затвер­дження державного бюджету України.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюд­жетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над доходами — дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюд­жету кредити і позики в джерело доходів не враховуються. Граничний розмір дефіциту і джерела його покриття визна­чаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радами народних де­путатів під час затвердження відповідних бюджетів. Дефі­цит бюджету покривається за рахунок внутрішніх держав­них позик, позик іноземних держав та інших фінансових інституцій. Рішення про залучення позик до державного бюджету України в кожному конкретному випадку приймає Верховна Рада України.

У цілому частка загальнодержавного бюджету в держав­ному бюджеті України досить значна. Це дає підстави гово­рити про високий рівень централізації в розподілі та перероз­поділі фінансових ресурсів. У зв'язку з цим зростає актуаль­ність проблеми подальшого пошуку оптимального співвідно­шення між загальнодержавним і місцевими бюджетами.

1.2. Складові елементи державного бюджету України

Бюджетний устрій України визначається за­кріпленим Конституцією України державним ладом України та її адміністративно-територіальним поділом.

Під бюджетним устроєм розуміють організацію і принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок між її окремими ланками.

Державний бюджет України, республіканський бюд­жет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети утворюють бюджетну систему.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, складає зведений бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічним і соціальним ро­звитком України.

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує рес­публіканський бюджет та бюджети районів і міст респу­бліканського підпорядкування цього регіону.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, рай­онні в містах, селищні і сільські бюджети.

Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюд­жети районів і міст обласного підпорядкування.

До складу бюджету району входять районний бюд­жет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети ство­рюються за рішенням районних чи міських рад народ­них депутатів за наявності необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській чи районній у місті раді народних депутатів адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, то бюд­жети цих міст, селищ, сіл об'єднуються відповідно у бюджеті міста або у бюджеті району в місті.

Бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостій­ності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Принцип єдності означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною пра­вовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інфор­мації з одного рівня бюджету іншому.

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків.

Принцип достовірності вимагає формування бюджету на основі реальних показників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюд­жету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності обумовлює відображення показ­ників бюджетів у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні та за її межами шляхом викори­стання засобів максимальної інформативності щодо ре­зультатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

Головним ланцюгом бюджетної системи України є Державний бюджет, з якого фінансуються заходи за­гальнодержавного значення в галузі господарського, культурного будівництва, оборони держави, утримання органів державної влади і управління. Через Державний бюджет провадиться перерозподіл частини загальнодер­жавних доходів між Автономною Республікою Крим та областями у вигляді субвенцій, субсидій та дотацій з ме­тою економічного вирівнювання регіонів.

Державний бюджет України, республіканський бюд­жет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, рай­онні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є са­мостійними. Самостійність бюджетів забезпечується на­явністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. При цьому, складаючи і виконуючи свої бюд­жети, відповідні органи влади й управління враховують загальнодержавні інтереси.

Метод експертних оцінок. Показники та вагові коефіцієнти що використо­вуються у процесі оцінки привабливості ринку, для кожної галузі та сфери бізнесу оригінальні.

Завершується стратегічний аналіз оцінкою стратегічної позиції підприєм­ства. Для цього використовуються два параметри: привабливість ринку та стратегічний потенціал підприємства. Оцінка стратегічної позиції підприємс­тва здійснюється на кожному привабливому сегменті ринку з метою виявлен­ня відповідності можливостей підприємства його конкурентному середовищу. Добуток оцінок потенціалу підприємства та привабливості ринку дає основ­ний результат аналітичної стадії — значення стратегічної позиції. З урахуван­ням стратегічної позиції приймається рішення про використання ресурсів підприємства на тому чи іншому сегменті ринку: політика інвестування, реінвестування, селективного зростання, низької активності.

Безумовно, використовуваний аналітичний інструментарій відіграє важли­ву роль для одержання достовірних, повних і точних результатів стратегічного аналізу. Пропонуємо використовувати набір аналітичних інструментів, ре­комендований у табл. 1.1.:

Таблиця 1.1.

Результати і рекомендовані інструменти стратегічного аналізу

Етапи	Рекомендовані аналітичні інструменти	Результати
Ідентифікація стратегічного потенціалу	метод порівнянь дескриптивний аналіз	визначення портфеля стратегічних ресурсів визначення потенціалу стратегічного успіху
Оцінка привабливості ринку	експертні оцінки концепція СЗГ екстраполяція моделювання	вибір перспективних ринків складання прогнозів розвитку привабливих ринків визначення можливих змін середовища, які впливають на розвиток підприємства
Оцінка стратегічної позиції	статистичний аналіз матриця Мак-Кінзі	рішення про використання ресурсів підприємства на привабливих ринках у перспективі основа для пере­формулювання стратегій відповідність можливостей підприємства його конкурентному середовищу

Ефективність стратегічного аналізу обумовлена дотриманням низки прин­ципів. Це комплексність і системність стратегічного аналізу; наступність ре­зультатів ретроспективного аналізу та SWOT-аналізу; використання достовір­ної й об'єктивної інформації в аналітичній роботі; обґрунтованість вибору

набору аналітичного інструментарію.

На підставі розгляду стратегічного аналізу в теоретичному і методологіч­ному аспектах можна дійти висновку, що даний вид аналітичної роботи є ок­ремим елементом системи стратегічного управління, який використовується] як основа прогнозування позиції підприємства на привабливих ринках.

II. Аналіз макроекономічних показників за 1–ше півріччя 2000 року.

Реальний ВВП за І півріччя 2000 року порівняно з відповідним періодом минулого року збільшився на 5,0%.

Номінальний ВВП за І півріччя поточного року за орієнтовною оцінкою становив 71337 млн. грн. проти 55267 млн. грн. за відповідний період мину­лого року.

За підсумками І півріччя 2000 року приріст обсягу промислового вироб­ництва становив 10,8%, за І півріччя 1999 року зменшення цього показника становило 1,1%.

Індекс споживчих цін за І півріччя 2000 року становив 118,7%, що на 10,1 відсоткових пункти перевищує відповідний показник минулого року.

Індекс оптових цін за І півріччя 2000 року становив 111,8%, що на 6,4 відсоткових пункти перевищує відповідний показник минулого року.

Середньомісячний офіційний курс гривні за червень 2000 року порівня­но з аналогічним показником попереднього року збільшився на 1,45 гривні за долар США і становив 5,4 гривні за долар США.

Найбільший приріст обсягів промислового виробництва за І півріччя поточного року порівняно з відповідним періодом минулого року збері­гається в деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості — 34,6%, легкій промисловості — 33,8, харчовій промисловості — 30,6 та в кольоро­вій металургії — 20,9%.

Падіння обсягів промислового виробництва спостерігалося у паливній промисловості — 12,0%, промисловості будівельних матеріалів — 4,9%.

Обсяги виробленої продукції за І півріччя поточного року зросли по­рівняно з відповідним періодом минулого року у промисловості 23 регіонів, тоді як у І півріччі 1999 року таких регіонів було 14.

Найвищий приріст обсягів промислового виробництва одержано в Закар­патській області — 43,7%, Волинській — 35,7, Херсонській — 30,9 та Кірово­градській області — 29,1, у містах Києві — 30,0 і Севастополі — 28,2%.

Падіння обсягів промислового виробництва спостерігалося у трьох областях: Одеській — 25,3%, Полтавській — 17,3, Рівненській - 4,3%.

2.1. Зведений бюджет України

Загальна сума доходів зведеного бюджету України за січень — червень 3000 року становила 20307,7 млн. грн., що на 6389,0 млн. грн., або на 45,9%, більше відповідного показника минулого року, в тому числі доходи загаль­ного фонду становили 16284,6 млн грн , спеціального — 4023,1 млн грн При цьому доходи зведеного бюджету за шість місяців поточного року за зі ставною структурою до доходів 1999 року становили 17114,3 млн грн , що на 3195,6 млн грн , або на 23%, більше відповідного показника минулого року Збільшення надходжень відбулося за такими джерелами доходів

— прибутковий податок із громадян — на 750,6 млн грн , або на 39 8%

— податок на прибуток підприємств — на 529,5 млн грн , або на 20,4%

— податок на додану вартість — на 551,1 млн грн , або на 15,6%,

— акцизний збір із вітчизняних товарів — на 109,4 млн грн , або на 17,2%,

— неподаткові надходження — на 3442,2 млн грн , або в 3,4 разу,

— цільові фонди — на 490,4 млн грн , або на 27,5%

Питома вага дохідної частини зведеного бюджету у ВВП за звітний період становила 28,47% проти 25,18% за аналогічний період минулого року

Рівень виконання доходів зведеного бюджету України за січень — червень 2000 року становив 48% річного розрахункового показника проти 40,6% за відповідний період минулого року (загального фонду 44,1%, спеціального 74,3%), у тому числі податкових надходжень — 44,9% річного розрахункового показника проти 41,4% за аналогічний період минулого року, неподаткових — відповідно 50,5% проти 26,2% у минулому році Рівень виконання доходів від операцій з капіталом до зведеного бюджету за січень — червень поточного року становив 132,6% річного розрахункового показника проти 41,3% за аналогічний період минулого року, надходжень в цільові фонди відповідно 66 9% проти 61,6% в минулому році

Платежі, що зараховані до доходів зведеного бюджету шляхом взаємо заліків та вексельних розрахунків, на 1 липня 2000 року становлять 227.3 млн грн , або 1,1% доходів зведеного бюджету

Загальна сума заборгованості зі сплати податків і зборів підприємств, організацій, об'єднань і населення на 1 липня 2000 року порівняно з початком року збільшилася на 2578,3 млн грн , або 22%, і становила 14312,5 млн грн , у тому числі заборгованість із податку на додану вартість збільшилася на 1073,8 млн грн або 19,3%, та на 1 липня поточного року становила 6639 ! млн грн , заборгованість із податку на прибуток підприємств збільшилася на 831,6 млн грн , або 34,3%, і становила 3255,7 млн грн , заборгованість з акцизного збору збільшилася на 144,1 млн грн , або 26,9%, і становила 680,6 млн грн , заборгованість із прибуткового податку з громадян збільшилася на 6,4 млн грн , або 21,1%, і становила 36,7 млн грн , заборгованість із плати за землю збільшилася на 135 млн грн , або 40,6%, і на 1 липня поточного року становила 467,4 млн грн , заборгованість із відрахувань від плати за транзит природного газу через територію України збільшилася на 125,3 млн грн або 8,9%, і становила 1532 млн грн

Видатки зведеного бюджету України за січень — червень поточного року порівняно з січнем — червнем 1999 року збільшилися на 5213,8 млн. грн., або на 36,2%, і становили 19637,2 млн. грн., у тому числі загальний фонд — 16070,2 млн. грн., спеціальний фонд — 3567 млн. грн.

Рівень виконання видатків зведеного бюджету України за цей період до розрахункового річного показника збільшився порівняно з відповідним періодом минулого року на 5,8 відсоткового пункту і становив 46,4%. Рівень виконання загального фонду становив 43,5%, спеціального фонду — 65.9%. Питома вага видатків зведеного бюджету України у ВВП за січень — червень поточного року становила 27,53% проти 26,1% за січень — червень 1999 року.

Видатки зведеного бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення за звітний період збільшилися порівняно з січнем — червнем минулого року на 863,3 млн. грн., або 49,76%, і становили 2598,2 млн. грн. Рівень виконання цих видатків до розрахункового річного показника збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 40,3 до 42,2%.

Слід зазначити, що за деякими функціями відбувається суттєве від­хилення структури фактичних видатків за звітний період від структури запланованих видатків. Суттєве зменшення питомої ваги здійснених ви­датків порівняно з відповідним розрахунковим річним показником спосте­рігається з обслуговування внутрішнього державного боргу (на 2,92 відсот­кових пункти), із соціального захисту та соціального забезпечення (на 1,32 відсоткових пункти), національної оборони (на 1,26 відсоткових пункти). Значне збільшення питомої ваги видатків порівняно з відповідним розра­хунковим річним показником мало місце у державному управлінні (на 1,98 відсоткових пункти), на транспорті, у дорожньому господарстві, зв'язку, телекомунікаціях та інформатиці (0,99 відсоткових пункти), житлово-комунальному господарстві (на 0,86 відсоткових пункти), освіті (на 0,67 відсоткових пункти)
(див. Додаток 2).

2.2. Державний бюджет України

Загальна сума доходів державного бюджету України за січень — чер­вень поточного року становила 14854,7 млн. грн., що на 6588,2 млн. грн., або на 79,7%, більше відповідного показника минулого року, в тому числі доходи загального фонду становили 11851,3 млн. грн., спеціального — 3003,4 млн. грн. При цьому доходи державного бюджету за шість місяців поточного року за зіставною структурою до доходів 1999 року становили 12143,6 млн. грн., що на 3877,1 млн. грн., або 46,9%, більше відповідного показника минулого року.

Збільшення надходжень відбулося за такими джерелами доходів:

— податок на прибуток підприємств — на 1864,4 млн. грн., або в 5,7 разу;

— податок на додану вартість — на 551,1 млн грн , або на 15,6%,

— акцизний збір із вітчизняних товарів — на 288,7 млн грн , або на 70,9%

— неподаткові надходження — на 2973,8 млн грн , або в 3,5 разу,

— цільові фонди — на 810,9 млн грн , або на 72,9 відсотків

Питома вага дохідної частини державного бюджету (без міжбюджетних трансфертів) у зведеному бюджеті за звітний період становила 70,64% проти 58,06% за аналогічний період минулого року

Рівень виконання доходів державного бюджету за січень — червень 2000 ροκν становив 43,8% плану на рік проти 34,6% за відповідний період мину чого року (загального фонду — 40,2%, спеціального — 67,7%), або 107,4% плану на шість місяців проти 82% за відповідний період минулого року (за гального фонду — 101,9%, спеціального — 136,3%), в тому числі податкових надходжень — 40% плану на рік і 100,3% плану на січень — червень проти відповідно 35% і 82,3% за аналогічний період минулого року, неподаткових — 474% річного плану та 118,8% плану на шість місяців проти відповідно 23,6% і 61,9% за відповідний період минулого року Рівень виконання доходів від операцій із капіталом до державного бюджету за січень — червень поточ ного року становив 92,6% плану на рік і 200,9% плану на шісгь місяців проти відповідно 40,5% та 108% за аналогічний період минулого року, надходжень в цільові фонди — 58,3% річного плану і 115,8% плану на січень — червень проти відповідно 56,2% і 111,4% у минулому році

Недовиконання надходжень до загального фонду державного бюджегу має місце за вказаними нижче джерелами доходів

Надходження за акцизним збором із ввезених на територію України то­варів за шість місяців поточного року недовиконано на 43 1 млн грн , або 24,9% що пояснюється спадом у звітному періоді обсягів виробництва бен зину автомобільного на 42,7%, дизпального — на 42,3% Невиконання при значень акцизного збору за нафтопродуктами зумовлено звільненням до 1 червня π ρ важких дистилятів від справляння податку відповідно до Закону України від 02 03 2000 ρ "Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних мате­ріалів" Дію вказаної пільги Законом України від 13 06 2000 № 1813-ІІІ "Про внесення змін до деяких законів України" подовжено до 1 жовтня 2000 року

Основною причиною недовиконання розрахункових показників з податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (96,3% до прогнозу І півріч­чя π ρ ) став низький рівень надходжень ввізного мита, якого за 6 місяців 2000 року до державного бюджету надійшло в сумі 588 7 млн грн , або 93 9% до планового показника звітного періоду та 35,7% — до річного плану, а також мита на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності, якого за звітний період державним бюджетом отримано в сумі 492,1 млн грн , або 85,7% до плану на шість місяців поточного року.

Причиною недовиконання вказаних платежів є значне падіння обсягів оподатковуваного імпорту, який, за даними Держмитслужби, за січень — травень п. р. становив лише 16,8% при врахованих у прогнозних розрахунках надходжень до бюджету на рівні 40%. Усе це зумовлено структурними зміна­ми імпортованої продукції, де переважає частка імпорту з країн, з якими діють угоди про вільну торгівлю, а по інших країнах — імпорт товарів, що оподатковується за нижчими або нульовими ставками імпортного мита.

Поліпшенню стану мобілізації доходів бюджету сприятиме введення ново­го механізму сплати до бюджету коштів за послуги щодо транзиту природного газу. В зв'язку з цим Мінфіном напрацьовані пропозиції до проекту Положен­ня про надходження частини виручки від реалізації газу, що отримується як плата за транзит природного газу через територію України, які ще 6 квітня 2000 року направлені до Мінекономіки. За підготовку вказаного проекту поло­ження для подання до Кабінету Міністрів України відповідає Міністерство економіки України.

Видатки державного бюджету України за січень — червень поточного року порівняно з січнем — червнем 1999 року збільшилися на 5628,9 млн. грн., або на 64,6%, і становили 14345,5 млн. грн., у тому числі загальний фонд — 11694,7 млн. грн., спеціальний фонд — 2650,8 млн. грн.

Рівень виконання видатків державного бюджету України за цей період до планових призначень на рік збільшився порівняно з відповідним показником минулого року на 7,6 відсоткових пункти і становив 42,3% (із загального фонду — 39,6%, із спеціального — 59,7%). Рівень виконання видатків загаль­ного фонду державного бюджету за січень — червень поточного року до плану на цей період становив 89,8%.

Питома вага видаткової частини державного бюджету (без міжбюджетних трансфертів) у зведеному бюджеті України збільшилася з 53,09% за січень — червень 1999 року до 62,04% за січень — червень поточного року.

Видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення за січень — чер­вень поточного року збільшилися порівняно з січнем — червнем 1999 року на 862,6 млн, грн., або у 2 рази, і становили 1702,6 млн. грн. Рівень вико­нання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 38 до 45,7%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану на січень — червень становив 101,2%.

Видатки на освіту за звітний період збільшилися порівняно із січнем — червнем минулого року на 553,8 млн. грн., або у 2,2 разу, і становили 1017,9 млн. грн. Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівня­но з відповідним показником минулого року з 31,3 до 44%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану за січень — червень становив 85%.

Видатки на охорону здоров'я за січень — червень поточного року збіль­шилися порівняно з відповідним періодом 1999 року на 93,1 млн. грн., або у

1,7 разу, і становили 223 млн грн Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 22 4 до 31,1%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану на І півріччя становив 67,6%

Видатки державного бюджету на заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення, за січень — червень поточного року збільшилися порівняно з відповідним періодом минулого року на 29 млн грн , або на 4,2%, і становили 726 8 млн грн Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився по­рівняно з відповідним показником минулого року з 40 до 40 1% а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану за січень — червень становив 95,7%

Видатки державного бюджету України на промисловість та енергетику за звітний період збільшилися порівняно з січнем — червнем 1999 року на 88 2 млн грн , або на 10,4%, і становили 933,6 млн грн Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 40,2 до 42,9%, а рівень виконання цих видач ків із загально го фонду до плану за січень — червень становив 102,7%

Видатки державного бюджету на паливно-енергетичний комплекс ви­конані на 43,8% до плану на рік та із загального фонду на 103,4% до плану на І півріччя.

Видатки на покриття заборгованостей, що виникли у попередні роки із заробітної плати працівників бюджетних установ, грошового забезпечення, стипендій та інших соціальних виплат, за січень — червень поточного року збільшилися порівняно з січнем — червнем минулого року на 58,2 млн ірн або у 2,3 разу, і становили 102,7 млн грн. Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 4,2 до 95%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану на І півріччя становив 105,5% (див. Додаток 3).

Серед інших функцій видатків вище за загальний рівень виконання державного бюджету до річного плану здійснені видатки за такими напрямами

— видатки на державне управління за січень — червень поточного року збільшилися порівняно з відповідним періодом 1999 року на 696,8 млн грн або у 2,7 разу, і становили 1110,5 млн грн Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 38,9 до 53,7%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану на січень — червень становив 79,2%,

— видатки на правоохоронну діяльність і гарантування безпеки держави за січень — червень поточного року збільшилися порівняно з відповідним періодом 1999 року на 494,5 млн грн , або у 1,9 разу і становили 1050,3 млн грн Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 33,6 до 52,5%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану на січень — червень становив 101,2%;

— видатки на цільові фонди за січень — червень поточного року збільшилися порівняно з відповідним періодом 1999 року на 647,8 млн. гри., або у 3 рази, і становили 970,2 млн. грн. Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 40,6 до 49,6%;

— видатки на фундаментальні дослідження і сприяння науково-техніч­ному прогресу за січень — червень поточного року збільшилися порівняно з відповідним періодом 1999 року на 98,2 млн. гри., або у 1,7 разу, і становили 236.7 млн. грн. Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 27,1 до 43,5%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану на січень — червень становив 68,7%;

— видатки на культуру і мистецтво за звітний період збільшилися порівня­но з січнем — червнем 1999 року на 16,5 млн. грн., або у 1,7 разу, і становили 41,3 млн. грн. Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 15,1 до 28%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану на січень — червень становив 72,6%.

Дотації місцевим бюджетам за звітний період збільшилися порівняно з січнем — червнем минулого року на 1161,5 млн. грн., або у 2,4 разу, і стано­вили 2016,5 млн. грн. Рівень виконання цих видатків до річного плану збіль­шився порівняно з відповідним показником минулого року з 41,8 до 50,5%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану на січень — червень становив вже 124,3%.

Серед захищених статей видатків загального фонду державного бюджету України на 2000 рік за економічною структурою вище за загальний рівень виконання державного бюджету до річного плану здійснені видатки на:

— поточні трансферти органам державного управління інших рівнів — 54%;

— оплата роботи працівників бюджетних установ — 44,3%;

— поточні трансферти населенню — 43,8%;

— нарахування на заробітну плату — 40,6%.

2.3. Місцеві бюджети України

Загальна сума доходів місцевих бюджетів за січень — червень 2000 року становила 8125,6 млн грн , що на 1228,6 млн грн , або на 17,8%, більше за відповідний показник минулого року, в тому числі доходи загальною фонду становили 7052,2 млн гри , спеціального — 1073,4 млн гри При цьому до ходи місцевих бюджетів за шість місяців поточного року за зіставною структурою до доходів 1999 року становили 7643,4 млн грн , що на 746,3 млн гри або 10,8%, більше за відповідний показник минулою року (див. Додаток 4).

Збільшення надходжень відбулося за такими джерелами доходів

— прибутковий податок із громадян — на 1314 млн гри , або в 2 рази,

— плата за землю — на 56,2 млн грн , або на 11,6%,

— неподаткові надходження — на 468,3 млн грн , або в 2,9 разу

Питома вага дохідної частини місцевих бюджетів (без міжбюджетних трансфертів) ν зведеному бюджеті за звітний період становила 29,36% проти 41,94% за аналогічний період минулого року

Рівень виконання доходів місцевих бюджетів за січень — червень 2000 ροκν становив 59,4% річного розрахункового показника проти 52,4% за від­повідний період минулого року (загального фонду — 55,5%, спеціального — 110%), ν тому числі податкових надходжень — 56,3% річного розрахункового показника проти 52 5% за аналогічний період минулого року неподаткових — відповідно 82,8% проти 54,2% у минулому році Надходження в цільові фонди за січень — червень поточного року в 3,3 разу перевищують річний розрахунковий показник проти виконання на рівні 73,2% річного розрахункового показника в минулому році

Платежі, що зараховані до доходів місцевих бюджетів шляхом взаємозаліків та вексельних розрахунків, на 1 липня 2000 року становлять 186 2 млн грн або 2,3% доходів місцевих бюджетів

Найвищий рівень виконання дохідної частини місцевих бюджетів за січень — червень 2000 року має місце в Київській області — 82,9% річного розрахункового показника, м Києві — 73,4%, в областях Львівській — 65 9%, Сумській — 65,3%, Житомирській — 62,3%

Найнижчий рівень виконання дохідної частини місцевих бюджетів за звітний період має місце в Луганській області — 50,2% річного розрахунко­вого показника, в областях Чернівецькій — 52,3%, Вінницькій — 52,4%

Слід зазначити, що за січень — червень поточного року має місце нерів­номірний рівень фінансування видатків, зокрема рівень виконання видатків на засоби масової інформації до річного розрахункового показника становив 386%, будівництво — 244,3%, державне управління — 185,5%, правоохоронну діяльність і гарантування безпеки держави — 131%, національну оборону — 123,5%, фізичну культуру і спорт — 108,7%, транспорт, дорожнє господарство зв'язок, телекомунікації та інформатику — 90,2% В той же час існує ряд функцій, які здійснені нижче за загальний рівень виконання місцевих бюдже­тів, зокрема соціальний захист і соціальне забезпечення — 36,8% до розрахун­кового річного показника, попередження і ліквідація надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха — 37,4%, охорона здоров'я — 47,4%, інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю, — 47,5%, освіта — 51,5%

Збільшення порівняно з січнем — червнем минулого року зазнали ви­датки за такими напрямами

— видатки місцевих бюджетів на охорону здоров'я за січень — червень поточного року збільшилися порівняно з січнем — червнем минулого року на 417,9 млн грн , або на 29,6%, і становили 1830,8 млн грн Рівень виконан­ня цих видатків до розрахункового річного показника порівняно з відповідним періодом 1999 року збільшився з 42,2 до 47,4%

— видатки на освіту за звітний період збільшилися порівняно з січнем — червнем 1999 року на 361,9 млн грн , або на 23,7%, і становили 1886,6 млн грн Рівень виконання цих видатків до розрахункового річного показни­ка збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 47 9 до 51,5%

Значне збільшення питомої ваги видатків у загальній сумі видатків порів­няно з січнем — червнем минулого року відбувається за такими статтями

— охорона здоров'я — на 2,66 відсоткових пункти,

— освіта — на 1,75 відсоткових пункти,

— державне управління — на 1,27 відсоткових пункти

Найвищий рівень виконання видаткової частини за місцевими бюджета­ми має місце у м Києві — 115,3%, Запорізькій області — 76,8, Київській — 68,7, Одеській — 65,4, Автономній Республіці Крим — 64, Львівській — 63,3, Сумській — 63, Харківській області — 62,2%

Найнижчий рівень виконання видаткової частини за місцевими бюджета­ми має місце у Тернопільській області — 44,1%, Луганській — 45,1, Чернівець­кій — 45,8, Хмельницькій — 46,2, Рівненській області — 46,3%

Найнижчий рівень виконання соціальних видатків має місце у таких областях

— у галузі освіти Херсонська область — 37,3% річного розрахункового показника, Хмельницька — 38,9%, Тернопільська — 42,3% відповідно

— охорони здоров'я Хмельницька — 36,4% розрахункового річного показ­ника, Запорізька та Черкаська області — по 36,5%, Тернопільська — 40%

— соціального захисту та соціального забезпечення Івано-Франківська область — 17,7% річного розрахункового показника. Рівненська та Луганська — по 21,7%, Тернопільська область — 21,8%

2.4. Дефіцит бюджету

За січень — червень поточного року профіцит державного бюджету становив 509,2 млн. грн., за січень — червень минулого року дефіцит держав­ного бюджету становив 450,1 млн. грн.

Якщо за січень — червень 1999 року дефіцит державного бюджету стано­вив 0,81% ВВП при річному плані дефіциту 1 відсоток ВВП, то за січень — червень поточного року має місце профіцит державного бюджету, який становить 0,71% ВВП при бездефіцитному бюджеті на 2000 рік.

За січень — червень поточного року профіцит зведеного бюджету становив 670,4 млн. грн., за січень — червень минулого року дефіцит зведеного бюджету становив 504,7 млн. грн.

2.5. Державний борг

На 01.06.2000 року сума державного боргу України становила 80488 млн. грн. З них державний внутрішній борг становив 23099,9 млн. грн., або 28,7%, державний зовнішній борг — 57388,2 млн. грн. (10599,2 млн. доларів США), або 71,3%.

У структурі державного внутрішнього боргу заборгованість перед юридич­ними особами становить 12528,9 млн. грн., або 54,24% у загальній сумі державного внутрішнього боргу, заборгованість перед банківськими устано­вами становить 10570 млн. грн., або 45,76% відповідно. Інша внутрішня за­боргованість становить 954,7 млн. грн., або лише 0,004% у загальній сумі державного внутрішнього боргу.

Видатки на обслуговування державного боргу за січень — червень по­точного року становили 2176,6 млн. грн., або 36,5% річного плану, в тому числі видатки на обслуговування внутрішнього державного боргу станови­ли 287,6 млн. грн., або 15,5% річного плану, а видатки на обслуговування зовнішнього державного боргу — 1889 млн. грн., або 46%. За січень — червень 1999 року видатки на обслуговування державного боргу становили 1571,1 млн. грн., або 44,3% річного плану, в тому числі видатки на обслу­говування внутрішнього державного боргу становили 416,6 млн. грн., або 44,3% річного плану, а видатки на обслуговування зовнішнього державно­го боргу — 1154,6 млн. грн., або 57,5% відповідно статтею 18 цього Закону. Такі рішення Кабінету Міністрів України наби­рають чинності з дня їх прийняття.

Кабінет Міністрів України має право брати зобов'язання, які випливають з визначених у частинах першій та другій цієї статті документів, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету в можливих судових справах, пов'яза­них з поверненням позик та звільненням платежів згідно з угодами від будь-яких комісій протягом дії кредитної угоди.

Стаття 23. Державні гарантії (поручительства, векселі, інші гарантійні ін­струменти) покриття ризиків нерезидентів, пов'язаних з кредитуванням су­б'єктів підприємницької діяльності України, можуть надаватися виключно під зустрічні безвідкличні та безумовні гарантії банків України, фінансові по­казники яких відповідають вимогам, визначеним Національним банком Ук­раїни. Зазначені зустрічні гарантії мають видаватися на повну суму виданих державних гарантій, загальний обсяг яких у 2000 році не може перевищувати 600 млн. гривень.

Суб'єкти підприємницької діяльності України позичальники іноземних кредитів, щодо яких надані державні гарантії (поручительства, векселі, інші гарантійні інструменти), сплачують до Державного бюджету України плату за їх отримання, розмір якої встановлюється Міністерством фінансів України.

ІІІ. Аналіз видаткової частини державного бюджету України

3.1. Законодавчі нормативні акти щодо видаткової частини державного бюджету України

Стаття 24. Затвердити бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2000 рік згідно з додатком № 2 до цього Закону.

Установити, що розпорядники коштів державного бюджету мають право брати зобов'язання на здійснення видатків або платежів Державного бюджету України тільки в межах відповідних бюджетних асигнувань, встановлених їм на 2000 рік у порядку, визначеному Міністерством фінансів України. Облік бюджетних асигнувань та контроль за їх дотриманням здійснюється Держав­ним казначейством України.

Якщо після прийняття цього Закону повноваження щодо виконання функцій або надання послуг, на які затверджене бюджетне призначення, передаються відповідно до законодавства України від одного головного роз­порядника коштів державного бюджету іншому, то дія бюджетного призна­чення не припиняється і може застосовуватися в межах, визначених цим Законом для виконання тих же функцій чи надання тих же послуг голов­ним розпорядником коштів державного бюджету, якому це повноваження передано.

Дозволити Міністерству фінансів України у виключних випадках за об­грунтованим поданням головного розпорядника коштів Державного бюджету України здійснювати перерозподіл його бюджетних призначень по загальному

фонду в межах їх загального обсягу за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

При цьому забороняється збільшення бюджетних призначень на:

державне управління за рахунок зменшення бюджетних призначень по ін­ших розділах функціональної класифікації видатків бюджету;

оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення ін­ших видатків;

капітальні видатки за рахунок зменшення бюджетних призначень на по­точні видатки.

Стаття 25. Установити, що видатки спеціального фонду Державного бюд­жету України на 2000 рік здійснюються виключно через спеціальні реєстра­ційні рахунки бюджетних установ і організацій в органах Державного казна­чейства України та рахунки закордонних дипломатичних установ України.

Видатки спеціального фонду мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх незалежно від обсягів, затверджених згідно з до­датком № 2 до цього Закону, в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду згідно із законодавством, якщо цим законом не вста­новлено інших обмежень, та використовувати залишки коштів спеціального фонду на кінець бюджетного року за цільовим призначенням у наступному бюджетному році.

Стаття 26. Затвердити такий перелік захищених статей видатків загально­го фонду Державного бюджету України на 2000 рік за економічною структу­рою видатків:

оплата праці працівників бюджетних установ (код 1110);

нарахування на заробітну плату (код 1120);

придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів (код 1132);

забезпечення продуктами харчування (код 1133);

виплата процентів за державним боргом (код 1200);

трансферти населенню, пов'язані з соціальним захистом та забезпеченням (в тому числі пенсії, повернення заощаджень громадян) (код 1340);

трансферти місцевим бюджетам (код 1320).

Установити, що фінансування витрат Державного бюджету України по за­хищених статтях та по соціальному захисту інвалідів провадиться в першочер­говому порядку та пропорційно по розпорядниках коштів Державного бюдже­ту України.

При формуванні місцевих бюджетів оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату та погашення заборгованості по цих статтях за минулі роки планується в повному обсязі.

Заборонити здійснення оплати праці працівників бюджетних установ та виплату пенсій, в тому числі погашення заборгованості за минулі роки, в негрошовій формі.

Стаття 27. Установити, що у 2000 році 10 відсотків коштів в іноземній ва­люті, отриманих за вчинення консульських дій за межами України відповідно до пункту 2 статті 6 цього Закону, спрямовуються в установленому порядку на непередбачені витрати, пов'язані з наданням матеріальної допомоги потерпі­лим за кордоном громадянам України; оформленням та оплатою послуг іно­земних ритуальних служб у випадку смерті громадян України, що настала під час їх перебування за кордоном; оплатою праці тимчасово прийнятих на міс­ці (за трудовою угодою) працівників для виконання термінових робіт в кон­сульських відділах посольств України за кордоном; придбанням обладнання, включаючи транспортні засоби, для консульських відділів дипломатичних представництв України за кордоном.

З метою належного технічного оснащення консульських установ по всій системі Міністерства закордонних справ України в цілому надати йому право перерозподіляти зазначені видатки підвідомчих закордонних установ, а також централізовано використовувати їх для розвитку консульської служби.

Решта суми коштів в іноземній валюті, отриманих за вчинення консуль­ських дій за межами України, зараховується до доходів загального фонду Дер­жавного бюджету України і використовується на поточне утримання диплома­тичних представництв України за кордоном та придбання і будівництво при­міщень для їх розміщення в межах загальних видатків, передбачених в Дер­жавному бюджеті України на ці цілі.

Стаття 28. Фінансування витрат, пов'язаних з утриманням працівників дипломатичних представництв та консульських установ України за кордо­ном, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, провадиться виключно че­рез Міністерство закордонних справ України.

Стаття 29. Установити, що у 2000 році кошти, отримані згідно з окреми­ми пунктами статті 6 цього Закону, спрямовуються відповідно на:

фінансування в установленому порядку державних капітальних вкладень .на пускових об'єктах Чорнобильської будівельної програми відповідно до пе­реліків, затверджених Кабінетом Міністрів України (за рахунок доходів, виз­начених пунктом 4 статті 6 цього Закону);

здійснення державного пробірного контролю (за рахунок доходів, визна­чених пунктом 5 статті 6 цього Закону);

потреби Збройних сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів відповідно до кош­торисів, затверджених у встановленому порядку (за рахунок доходів, визначе­них пунктом 6 статті 6 цього Закону);

авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організа­ціях (за рахунок доходів, визначених пунктом 7 статті 6 цього Закону);

здійснення видатків Фонду соціального страхування України (за рахунок доходів, визначених пунктом 12 статті 6 цього Закону);

забезпечення організації повітряного руху (за рахунок доходів, визначених пунктом 13 статті 6 цього Закону);

морську і річкову транспортну діяльність та участь України у міжнародних організаціях морського і річкового транспорту (за рахунок доходів, визначених пунктом 14 статті 6 цього Закону).

Стаття 30. Кабінету Міністрів України у першому кварталі 2000 року до завершення процесу реорганізації системи органів державної влади здійснюва­ти видатки за відомчою класифікацією державного бюджету, що діяла до вве­дення в дію цього Закону, з подальшим перерозподілом фактично проведених видатків між головними розпорядниками коштів державного бюджету відпо­відно до затвердженого цим Законом переліку головних розпорядників коштів державного бюджету.

Стаття 31. Зупинити на 2000 рік дію окремих положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи", визначених статтею 24 Закону України "Про Дер­жавний бюджет України на 1999 рік" (Відомості Верховної Ради України, 1999 p., № 8, ст.59).

Стаття 32. Починаючи з 1 січня 2000 року відшкодування відповідно до законів України шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів діз­нання, попереднього слідства, прокуратури і суду, та відшкодування збитків, заподіяних знищенням або пошкодженням майна, що належало суддям чи працівникам правоохоронних органів, членам їх сімей або близьким родичам, здійснюється з Державного бюджету України Головним управлінням Держав­ного казначейства України за рахунок коштів на утримання судів. Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, а також інших центральних органів виконавчої влади, неза­конними діями працівників яких була завдана шкода громадянам або праців­никами яких є постраждалі.

Стаття 33. Установити, що у 2000 році виплата щорічної разової допомо­ги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх со­ціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни І групи — 150 гривень, інвалідам війни II групи — 120 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, — 55 гривень, інвалідам війни III групи, учасникам бойових дій, членам сімей загиблих та дружинам (чолові­кам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, — 40 гривень.

Стаття 34. Зупинити на 2000 рік дію статті 44 Закону України "Про про­фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 1999р., № 45, ст. 397) в частині проведення бюджетними установами та організаціями відрахувань профспілковим організаціям на культурно-масо­ву і фізкультурну роботу.

Стаття 35. Дозволити Кабінету Міністрів України зробити у 2000 році внесок у розмірі 50.000 тис. гривень до статутного фонду відкритого акціонер­ного товариства "Державний ощадний банк України" за рахунок коштів Дер­жавного бюджету України, отриманих від управління державним майном.

Стаття 36. При формуванні державного замовлення з виготовлення речо­вого майна та постільних речей у 2000 році для установ та організацій Мініс­терства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, органів і установ виконання покарань в першу чергу враховуються можливості виробничих потужностей щодо виконання цих замовлень на підприємствах пенітенціарної системи України та підприємствах громадсь­ких організацій інвалідів.

Стаття 37. Установити, що закупівля сільськогосподарської продукції та продовольства для Збройних сил України, Служби безпеки України, Міністер­ства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів Ук­раїни військових формувань, а також інших бюджетних установ, що здійсню­ють заготівлю сільськогосподарської продукції і продовольства, проводиться тільки у вітчизняних товаровиробників на конкурсній основі.

Стаття 38. Фінансування витрат у 2000 році з Фонду для здійснення захо­дів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захис­ту населення здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в обсязі, визначеному статтею 24 цього Закону.

Доходи, додатково отримані від погашення заборгованості (недоїмки) із збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобиль­ської катастрофи та соціального захисту населення, понад обсяги, визначені у статті 3 цього Закону, у сумі 68.000 тис. гривень, спрямовуються на державні капітальні вкладення зазначеного Фонду.

Кабінету Міністрів України забезпечити першочергове фінансування ви­датків на заходи, пов'язані із соціальним захистом громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.

Стаття 39. Установити, що у 2000 році у разі недоотримання загальних доходів або державних запозичень для фінансування загального фонду Дер­жавного бюджету України порівняно із затвердженими більш як на 10 відсот­ків Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства фінансів України не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем, в якому сталося фактичне недоотримання зазначених загальних доходів або державних запозичень, може обмежувати загальні видатки розпорядників коштів Державного бюджету Ук­раїни з урахуванням першочерговості та повноти фінансування захищених статей видатків, визначених статтею 26 цього Закону, про що у день прийнят­тя такого рішення повідомляється Верховна Рада України.

3.1.1. Видатки на соціальний захист населення

Результатом діяльності галузей соціальної сфери є ство­рення духовних цінностей, соціально-культурних і побуто­вих послуг.

Об'єктом впливу соціальної сфери є матеріальне вироб­ництво. Однак зміст цього впливу може розглядатися тіль­ки як двосторонній процес з обміну результатами праці, що становить основу економічних, в тому числі фінансових від­носин.

Галузі соціальної сфери активно впливають на збільшення обсягу ВВП, прискорення науково-технічного прогресу, зрос­тання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним з важливих факторів зростання ефективності виробництва.

Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесі руху різноманітних за дже­релами, призначенням, порядком формування та викорис­тання фондів фінансових ресурсів. Структура цих відносин досить різноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ та галузей з бюджетом, внутрішньо- та міжгалузеві відносини, відносини з населенням.

У галузях соціальної сфери використовуються значні фонди фінансових ресурсів. Вони становлять більше ніж ЗО % валового внутрішнього продукту. Крім того, галузі соціаль­ної сфери щороку отримують у своє розпорядження кошти за надані послуги та виконані роботи.

Зміна економічної системи зачіпає всі структури суспіль­ства, в тому числі соціальну сферу. Насамперед тут необ­хідні зміни в системі бюджетного фінансування та широкий розвиток госпрозрахункових відносин.

Зростають вимоги до методів організації та планування доходів і витрат галузей соціальної сфери на всіх рівнях управління. При плануванні бюджетних асигнувань, влас­них доходів, витрат установ і організацій цієї сфери мають застосовуватися нові методологічні рішення.

Однією з найважливіших умов підвищення наукового обґрунтування планування витрат, що направляються з бюд­жету на соціальний розвиток, є застосування довгостроко­вих економічних нормативів та фінансових норм. Більш широко мають використовуватися економічні методи сти­мулювання якості роботи цих установ та раціонального ви­користання асигнувань, що виділяються з бюджету.

Економічні нормативи, що регулюють фінансові відно­сини в соціальній сфері, мають відображати можливості дер­жави щодо задоволення потреб регіону чи установи в фі­нансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку. Крім того, нормативи мають виражати оптимальне співвідношення ін­тересів у розподілі фінансових ресурсів держави і населен­ня окремих регіонів. Такими нормативами можуть ста­ти розміри бюджетних асигнувань на відповідний показ­ник, передбачений програмою для цієї території чи уста­нови.

Зазначені нормативи встановлює Кабінет Міністрів Ук­раїни, як правило, на 5—10 років. Вони можуть визначатися на одного жителя, одного учня, одну установу тощо. Нормативи є вихідною величиною, яка відображає гарантію дер­жави для задоволення потреб соціального забезпечення. Витрати на зазначені цілі можуть збільшуватися за рахунок доходів, які отримує установа, або за рахунок додаткових джерел, вишуканих місцевими Радами народних депутатів.

Важливою умовою поліпшення планування витрат на утримання установ соціальної сфери є розробка фінансових норм витрат за їхніми статтями. За своїм змістом фінансова норма — це науково обґрунтований розмір витрат фінансо­вих ресурсів на різні види діяльності установ в розрахунку на відповідну одиницю. Це форма реалізації економічного нормативу за рахунок бюджетних ресурсів. Вона є вартіс­ним вираженням матеріальних і трудових витрат. Точність та обґрунтованість норм залежать від правильного визна­чення факторних ознак, що обумовлюють їхню абсолютну величину.

В організаційному плані розрахунок фінансових норм для бюджетних установ має здійснюватися за такою моделлю:

спочатку розраховують індивідуальні норми за статтями витрат бюджетної установи; потім на основі індивідуальних норм розробляють укрупнені, потім на основі Їх — зведені фінансові норми бюджетної установи. Індивідуальні норми використовують при плануванні на рівні бюджетної устано­ви, укрупнені — міністерства чи відомства, зведені — держа­ви чи області.

Розробку фінансових норм витрат на утримання соціаль­но-культурних установ слід здійснювати силами міністерств та відомств з залученням науково-дослідних організацій. Ці норми мають уточнюватися і переглядатися один раз на 5— 10 років, крім випадків, що зумовлюються зміною чинних нормативних актів згідно з рішенням Уряду. Потрібна сис­тема матеріального стимулювання персоналу цих установ за дотримання режиму економії у використанні коштів та по­ліпшенні якості обслуговування. Одним з таких стимулів може бути, наприклад, можливість використовувати на со­ціальні та виробничі потреби зекономлені порівняно з уста­новленими нормами асигнування згідно з кошторисом вит­рат за умови виконання показників діяльності.

Важливість розробки науково обґрунтованих норм вит­рат установами соціальної сфери зумовлена також тим, що індивідуальні норми їхніх витрат є вихідною базою при зве­деному бюджетному плануванні. Тепер в зведеному плану­ванні використовуються укрупнені норми, які мають лікві­дувати різницю у рівні витрат в територіальному розрізі. Однак такі норми у більшості випадків установлюються на основі звітних даних за минулий період. Це не дає змоги враховувати ступінь задоволення потреб залежно від сфери та специфіки діяльності установ соціальної сфери.

Одним з найважливіших завдань поліпшення викорис­тання ресурсів, що виділяються на утримання соціально-культурних установ, є послідовне впровадження госпрозра­хункових форм фінансування їх, зокрема самофінансуван­ня. Для цього уже є необхідні економічні передумови, що вимагають відповідних організаційних змін, насамперед у сфері фінансового планування. Сутність питання полягає в тому, що сучасні масштаби та рівень діяльності соціально-культурних установ суттєво змінюють співвідношення дже­рел фінансування витрат. При переважанні бюджетних асиг­нувань в структурі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, зростає частка позабюджетних джерел.

В останні роки спостерігається зростання асигнувань під­приємств та організацій в народну освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростан­ням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.

Найзначніші фінансові ресурси, крім бюджетних коштів, мають у своєму розпорядженні вищі навчальні заклади. З 1990 по 1995 p. вони зросли більш ніж у 100 разів і станов­лять більше 40 % загальної суми фінансових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні вузів. Основними джерелами позабюджетних коштів є надходження за виконані госпроз­рахункові науково-дослідні роботи, від курсових заходів, плати студентів за навчання, продажу машинного часу ЕОМ, здавання в оренду на період літніх канікул гуртожитків тощо.

Викладене дає підстави для таких висновків:

зміна структури фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, об'єктивно обумовлена змінами в їхній діяльності;

практика фінансового планування в установах соціаль­ної сфери не відповідає сучасним вимогам. Методи розпо­дільчого планування потреби в бюджетних ресурсах та позабюджетних коштів не передбачають необхідного взає­мозв'язку та узгодження;

діючий порядок планування не створює умов для раціо­нального та ефективного використання фінансових ресур­сів, впровадження прогресивних норм і нормативів, дотри­мання режиму економії.

3.1.2. Видатки на фінансування науки і культури

В сучасних умовах виробництво потребує не тільки до­сконалих технічних засобів, а й постійного розвитку голов­ної виробничої сили суспільства — людини. Без високої за­гальної культури працівників, спеціальних знань, належної професійної підготовки сучасне виробництво розвиватися не може.

На розвиток системи народної освіти направляються значні матеріальні та фінансові ресурси. Основним джере­лом фінансування витрат на народну освіту, науку і культу­ру є державний бюджет.

Система народної освіти в нашій країні є єдиним ком­плексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, се­редня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України "Про освіту", прийнятому 23 травня 1991 p., та змі­нами і доповненнями від 23 березня 1996 p., де серед основ­них принципів державної політики в галузі освіти визначені такі:

доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітних послуг, що надаються державою;

рівність умов кожної людини для повної реалізації її здіб­ностей, таланту, всебічного розвитку;

гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

органічний зв'язок з світовою та національною історією, культурою, традиціями;

незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Україна на сьогоднішній день має розгалужену систему державної освіти, яка за кількісними показниками відпові­дає рівню розвинених країн світу. Однак за якісними показ­никами, характером завдань і можливостями, технологією

їх використання вона не задовольняє потреб населення Ук­раїни (табл. 3.1).

Таблиця 3.1.

Показник	1990	1994	1995, %до 1990
Дошкільні заклади, тис.	24,5	23	0,94
Кількість дітей, млн чол.	2,4	1,9	0,79
Охоплення дітей дошкільним вихованням, %	57,2	48,5	0,85
Загальноосвітні навчально-виховні заклади	21825	22279·	102,1
Кількість у них учнів, тис. чол.	7132	7125	99,9
Вищі навчальні заклади І—II рівнів акредитації	742	778·*	104,9
Кількість студентів, тис. чол.	757	645	85,2
Вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації	149	232··	155,7
Кількість студентів, тис. чол.	881,3	888,5	100,8

За попередніми даними.

* Включаючи 52 приватних заклади на 5,6 тис. учнів.

** Включаючи заклади Міністерства внутрішніх справ. Міністерства оборони та недержавні.

Першою ланкою системи освіти є дошкільне виховання. В Україні є різні як за формою власності, так і за змістом, а також профілем роботи типи дошкільних закладів, зокрема дитячі садки художньо-естетичного, фізкультурно-оздоров­чого, природничого і гуманітарного напрямів. На початок 1995 p. в Україні функціонувало 22,4 тис. дошкільних за­кладів, в яких налічувалось 2,1 млн місць.

Загальноосвітня школа є найбільшою структурною час­тиною системи освіти. Порівняно з 1990 p. у 1995 p. загаль­на кількість шкіл збільшилася на 565, у тому числі початко­вих — на 103, середніх — на 1087, з них на селі — відповідно на 20 і 685 шкіл. Водночас кількість неповних середніх шкіл зменшилася на 665, у тому числі у сільській місцевості — на 490, що є негативною тенденцією.

У денних школах навчається 6972,2 тис. учнів, у тому числі в другу і третю зміни — понад 1 млн, або 15,7 %, зокрема в містах — 21,6, селах — 3,2 %. Крім загальноосвітніх шкіл в Україні працюють навчально-виховні інтернати. Вони створені для дітей, які потребують соціальної підтримки і реабілітації. В інтернатах виховується 137 тис. дітей. В Україні створено 66 дитячих будинків сімейного типу.

У 1995 p. у 35 школах-інтернатах для дітей-сиріт та ді­тей, що залишилися без піклування батьків, виховувалось 7,8 тис. дітей, у 37 дитячих будинках — 2,9 тис. дітей.

В останні роки у системі шкільного навчання відбува­ються негативні процеси — зменшується кількість учнів у старших класах (з 940 тис. в 1990 p. до 645 тис. чол. у 1995 p.). Це може призвести до негативних наслідків для освітнього потенціалу населення України.

Майже у половині населених пунктів зовсім немає шкіл, у тому числі у 300 сіл з населенням понад 300 чол. Пробле­ма здобуття повноцінної освіти кожною дитиною з сільської місцевості залишається надзвичайно гострою, особливо у малокомплектних школах, а на селі такою є кожна п'ята сільська школа.

Спостерігаються велика плинність вчителів, перехід їх на роботу в інші галузі. Дефіцит педагогічних кадрів най­більше відчувається в індустріальне розвинених областях.

Із загальної кількості шкільних будівель 1088, або 3 %, перебувають в аварійному стані, 3517 (9,8 %) потребують капітального ремонту. У 1994 p. збудовано шкільних примі­щень на 68,1 тис. місць, що на 18,7 тис. менше, ніж у 1993 p. Дуже складно вирішується питання організації харчування дітей, забезпечення їх одягом, взуттям, ліками.

Серед освітніх закладів важлива роль належить профе­сійно-технічним. У системі професійної освіти функціонує 1197 навчальних закладів, в яких навчається 577 тис. учнів.

Важливим завданням Уряду є здійснення заходів, спря­мованих на реформування системи професійно-технічної освіти. Має бути визначено обґрунтований державний пе­релік робітничих спеціальностей і професій, який містив би нові типи професійно-технічних закладів, прогресивні форми організації підготовки кваліфікованих робітників, та систематично здійснюватися пошук додаткових джерел фінансування. Професійно-технічним училищам слід пла­нувати державне завдання з навчання тимчасово незайня­того населення, що має важливе значення в умовах високо­го рівня прихованого безробіття. З метою фінансового са­мозабезпечення у професійно-технічних училищах потріб­но створювати навчально-виробничі об'єднання, малі під­приємства, молодіжні орендні бригади, госпрозрахункові дільниці тощо.

Україна має розвинену мережу вищих навчальних закла­дів. У 1995 p. функціонувало 747 вищих навчальних закла­дів І—II рівнів акредитації та 165 державних вищих навчаль­них закладів III—IV рівнів акредитації. Для народного гос­подарства було підготовлено 353 тис. висококваліфікованих спеціалістів.

У складних економічних умовах вищим навчальним за­кладам вдалося протистояти руйнівним процесам і в останні роки активізувати діяльність. Прийом до вузів III—IV рів­нів акредитації в 1995 p. збільшився на 1,4 тис. чол., що на 0,3 % більше від рівня 1994 p.

Вищі навчальні заклади України мають міжнародні зв'язки з питань підготовки кадрів з вищою освітою за багатьма спеціальностями. Укладені й діють міжнародні угоди в га­лузі освіти з 32 країнами. Міністерство освіти щороку від­ряджає за кордон для навчання, стажування, підвищення кваліфікації й участі у наукових конференціях студентів, аспірантів і науково-педагогічних працівників. Україна бере участь у багатьох міжнародних освітніх організаціях, про­грамах і фондах.

Істотних змін зазнала мережа вищих і середніх профе­сійних навчальних закладів. Перепрофільовано 250 профтех­училищ, у вищих навчальних закладах зменшено підготовку студентів з 60 інженерних спеціальностей і збільшено на 15 % з економічних, юридичних та ін. Здійснюється перехід на багаторівневу систему підготовки спеціалістів. Вперше в Україні розроблено і запроваджено єдиний державний пе­релік спеціальностей і кваліфікаційних рівнів.

У 1995 p. до навчальних закладів України на компенса­ційних засадах було прийнято 4 тис. іноземних громадян. Розширюється договірна форма навчання студентів. Однак це не відповідає ні потенціалу вищої школи, ні її фінансо­вим проблемам. Вузи України здатні прийняти на навчання значно більше іноземних студентів.

Особлива увага приділяється вдосконаленню змісту осві­ти з урахуванням нових соціально-політичних реалій сус­пільства, сучасного рівня науки і техніки. Розроблено концепції мовно-літературної освіти, трудової підготовки, профе­сійно-технічної освіти, нові навчальні програми з природничо-математичних предметів для середньої школи, а також 52 освітні програми підготовки бакалаврів.

Важливим елементом урядової політики в галузі освіти має стати визначення державних вимог до змісту, рівня та обсягів освіти і на цій основі вжиття заходів для поліпшен­ня якості навчально-виховного процесу, забезпечення рівня освіти, достатнього для технічного, економічного і соціаль­ного прогресу країни.

при збереженні орієнтації в основному на державне фі­нансування освіти навчальним закладам слід надати значно ширші права для того, щоб вони самостійно заробляли гроші на своє утримання, вишукуючи і використовуючи альтерна­тивні, позабюджетні кошти.

Для забезпечення належної фінансової самостійності на­вчальних закладів треба визнати за ними право власності на основні фонди, обладнання, приміщення та інше майно, яки­ми вони користуються, передати на засадах довічної оренди земельні ділянки, на яких вони розташовані або якими ко­ристуються, а також надати вузам право здійснювати всі дозволені в Україні види економічної діяльності.

Фінансування державних навчально-виховних закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється на нор­мативній основі за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, галузей народного господарства, державних під­приємств і організацій, а також додаткових джерел фінансу­вання. Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не менше ніж 10 % національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.

Протягом останніх 4 років видатки з бюджету у деяких сферах, крім фізичної культури, підвищувалися майже од­наковими темпами. Однак слід зауважити, що кількісні по­казники не є свідченням поліпшення фінансування освіти, культури, охорони здоров'я, спорту та молодіжних потреб, оскільки збільшення темпів та частки зазначених витрат від­бувалося за умови зменшення валового внутрішнього про­дукту.

Державні навчально-виховні заклади, установи системи освіти, діяльність яких повністю або частково фінансується з бюджету, коштів галузі, звільняються від оподаткування

прибутку (доходу) без обмеження рівня рентабельності. Додатковими джерелами фінансування є такі:

кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;

плата за надання додаткових освітніх послуг;

кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій і громадян;

доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

дотації місцевих Рад народних депутатів;

кредити і позики банків;

валютні надходження;

добровільні грошові внески, матеріальні цінності, от­римані від підприємств, установ, організацій, окремих гро­мадян.

Прибутки (доходи) підприємств, організацій, установ, громадян в частині, що використовується на розвиток осві­ти, звільняються від оподаткування в установленому порядку і в разі одержання коштів з інших джерел бюджетні та галузеві асигнування навчально-виховних закладів, установ, організацій системи освіти не зменшуються.

Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню. )

Здійснюється ряд заходів з метою подальшого удоскона­лення системи загальноосвітніх шкіл, вищих і середніх на­вчальних закладів, професійно-технічних училищ, зміцнен­ня їхньої навчально-технічної бази, поліпшення матеріаль­но-побутового становища учителів, студентів, учнів серед­ніх спеціальних навчальних закладів та професійно-техніч­них училищ.

3.1.3. Видатки на охорону здоров’я

Піклування про здоров'я людей — одна з найважливіших соціальних функцій держави. Право на медичну допомогу закріплено в Конституції України. Воно гарантоване без­платною медичною допомогою, що надається громадянам, розширенням мережі закладів для лікування та зміцнення здоров'я, розвитком і удосконаленням техніки безпеки, виробничої санітарії, проведенням профілактичних заходів та заходів з оздоровлення навколишнього середовища.

У листопаді 1992 p. було прийнято Основи законодавст­ва України про охорону здоров'я, де зазначено, що кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охо­рону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасними і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріо­ритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліп­шення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Для визначення витрат на утримання установ охорони здо­ров'я застосовують такі сітьові показники: кількість лікарняних ліжок, лікарських посад, лікарських відвідувань, ліжко-днів.

Кількість лікарняних ліжок — головний сітьовий показ­ник для визначення витрат на утримання стаціонарних лі­карень. Його розраховують згідно з планом економічного та соціального розвитку. У територіальному розрізі цей показ­ник планують виходячи з демографічних, соціально-еконо­мічних, культурно-побутових та інших умов. Зокрема, вра­ховують віковий склад населення, розподіл за статтями, ви­дами зайнятості тощо.

Відповідно до кількості ліжок визначають штати лікарів, середнього і молодшого медичного персоналу. Так, кількість лікарів для стаціонарних лікарень визначають за нормати­вами, наведеними в табл. 3.2.

Таблиця 3.2.

Назва відділення	Назва посади лікаря-ординатора	Кількість ліжок на
		одну посаду	0,5 посади
Терапевтичне	Терапевт	20-25	10-13
Хірургічне, травматологічне, ортопедичне	Хірург	20-25	10-13
Урологічне		15-20	10
Акушерське, пологове	Акушер-гінеколог	15	8
Шкірно-венерологічне	Дерматолог,
	венеролог	30	15

Крім зазначених посад у лікарнях залежно від кількості ліжок передбачаються додатково посади чергового лікаря, рент­генолога, фізіотерапевта, зубного лікаря тощо. Посаду завіду­ючого відділенням вводять за наявності у відділенні ліжок.

При визначенні чисельності середнього і молодшого ме­дичного персоналу виходять з кількості ліжок за нормою та кількості посад на один цілодобовий пост (табл. 3.3.).

Таблиця 3.3.

Назва відділення