М.Ю. Дробіжев
При лікуванні психічних розладів у пацієнтів, які страждають соматичними захворюваннями (СЗ), можуть виникати показання до призначення різних видів психотропної терапії та засобів, що використовуються в клініці внутрішніх хвороб. При цьому необхідно враховувати можливість перехресного впливу такої фармакотерапії на функції центральної нервової системи (ЦНС) і внутрішніх органів, а також особливості лікарських взаємодій препаратів. Дослідженню цих проблем присвячені численні роботи [1 - 7]. При цьому підкреслюється, що найбільш важливим у аспекті практичного застосування є вивчення впливу психотропних засобів на діяльність внутрішніх органів (так звані соматотропні ефекти психофармакотерапії) 1, а також лікарських взаємодій психо-і соматотропний препаратів.
Метою цього огляду є систематизація наявних у літературі даних за зазначеною проблеме2. Найбільшу увагу приділено лікарським взаємодіям соматотропних засобів і транквілізаторів, антидепресантів (тимолептиков), нейролептиків (антипсихотичних засобів) і нормотіміков, оскільки психотропні засоби даних класів найчастіше використовують при лікуванні психічних розладів [8, 9]. У той же час опускаються дані про деяких інших психофармакотерапевтических медикаментах, які або порівняно рідко призначаються в комбінації з соматотропний речовинами (психостимулятори), або майже не вступають з ними в клінічно значущі взаємодії (ноотропи) [4, 10].
При поєднанні похідних метилксантину (еуфілін, теофілін) з бензодіазепіновими транквілізаторами може відбутися незначне підвищення артеріального тиску, а також прискорення біотрансформації теофіліну [1]. Відомо, що фармакологічні ефекти інгаляційних симпатоміметиків потенціюється трициклічними антидепресантами (ТЦА) і селективними блокаторами зворотного захоплення норадреналіну (СБОЗН) аж до розвитку токсичного впливу на серцево-судинну систему [11 - 13]. Так, показано, що при поєднанні ізадрина і амітриптиліну можлива поява тахікардії і аритмії серця [1]. Несприятливі впливу на серцево-судинну систему можуть спостерігатися і при використанні периферичних a1-адреноміметиків нафазолін (нафтизин) і ксилометазоліну (галазолін) на тлі прийому СБОЗН (мапротилін). При цьому відзначаються тахікардія, розвиток гіпертонічних кризів [11]. Загальновідома необхідність уникати спільного призначення b-адреноміметиків (ізадрин), периферичних a-адреноміметиків (нафазолін, Ксилометазолін) з інгібіторами моноаміноксидази (ІМАО) через небезпеку розвитку гіпертонічних кризів, гіпертермії, судом і навіть летального ісхода3 [1, 3, 12, 14 ]. При поєднанні теофіліну з деякими селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), зокрема з флувоксаміном і пароксетином, відзначається клінічно значуще збільшення вмісту теофіліну в плазмі крові з можливістю розвитку серйозних побічних проявів (порушення серцевого ритму) [12, 15, 16]. Нарешті, при спільному застосуванні теофіліну і ІМАО може спостерігатися невелике підвищення артеріального тиску [1]. Похідні метилксантину зменшують прямий психотропний ефект солей літію [1, 6, 17]. При поєднанні теофіліну з карбамазепіном відбувається зниження фармакологічних ефектів першого препарату [12, 18].
При поєднанні центрального a-адреномиметика клонідину (клофелін) з транквілізаторами можливе посилення гіпотензивного ефекту і пригнічуючої дії на ЦНС [1, 12]. ТЦА зменшують гіпотензивний ефект клонідину. Є навіть свідчення про клінічно значущий гіпертензивний ефект поєднання клонідину з іміпраміном або дезипраміну, метилдопа з будь-якими ТЦА [4, 8, 11, 14, 17, 19, 20]. Спільне призначення клонідину і ТЦА може також призвести до посилення пригнічуючої дії на ЦНС [1, 11, 12]. При раптовій ж скасування ТЦА і СБОЗН (мапротилін) може відбутися різке зниження артеріального тиску за рахунок відновлення гіпотензивного ефекту центральних a-адреноміметиків.
Нейролептики - похідні фенотіазину, а також блокатори D2-допамінових рецепторів (тіаприд) знижують гіпотензивний ефект препаратів групи клонідину. При цьому можливе збільшення власної токсичності антипсихотичних засобів (седативну дію, екстрапірамідні розлади) [1, 8, 13, 14, 16, 19, 21]. При одночасному застосуванні a-адреноміметиків з солями літію спостерігається взаємне Зниження терапевтичного ефекту при одночасному посиленні токсичності [1, 12, 17]. При комбінації периферичних a-адреноблокаторів (фентоламін, тропафен, індорамін, празозин) з похідними бензодіазепіну, ТЦА, ІМАО і аліфатичними похідними фенотіазину можливе посилення адренолітична ефекту аж до розвитку важкої гіпотензивної реакції. Одночасно спостерігається посилення рефлекторної тахікардії [1, 12, 14, 15], а також седативного ефекту анксіолітиків [12].
Результати взаємодії b-адреноблокаторів та психотропних засобів можуть носити як терапевтично бажаний, так і несприятливий характер. Зокрема, спільне застосування неселективних b-адреноблокаторів (пропранолол) і похідних бензодіазепіну підвищує ймовірність взаємного посилення пригнічуючої дії препаратів на ЦНС [1]. Пропранолол і ТЦА можуть призводити до дизрегуляції артеріального тиску (виникнення гіпертонічних кризів) [1, 14]. Є повідомлення про високу ймовірність розвитку шлуночкових аритмій при комбінації соталолу і ТЦА [12]. Нарешті, поєднання b-адреноблокаторів з ІМАО загрожує небезпекою розвитку гіпертонічних кризів [11, 14, 17, 19]. Деякі СИОЗС (флувоксамін) викликають значне підвищення рівня пропранололу в плазмі крові, що призводить до додаткового зниження частоти серцевих скорочень і діастолічного артеріального тиску при фізичному навантаженні [4,15, 22], а також до розвитку повної атріовентрикулярної блокади [23]. Однак перераховані ефекти не були продемонстровані в інших препаратів даної групи антидепресантів (сертралін, пароксетин, флуоксетин) [2, 7, 15, 24 - 26]. Хлорпромазин і інші фенотіазинові нейролептики можуть потенціювати гіпотензивний ефект деяких b-адреноблокаторів (пропранолол). У свою чергу пропранолол посилює побічні дії хлорпромазину (седативну, екстрапірамідні та ін) [3, 8, 12, 14, 16, 27].
Разом з тим деякі результати взаємодії b-адреноблокаторів і психотропних засобів розцінюються як терапевтично бажані. Так, розглядаються кардіотропну препарати знайшли застосування в лікуванні ряду ускладнень психофармакотерапії. Наприклад, пропранолол з успіхом застосовується при лікуванні тремору, що виник на фоні прийому літію [1, 14, 28, 29]. Є повідомлення про успішну фармакотерапії розглянутих розладів атенололом і надолол.
При поєднанні блокаторів кальцієвих каналів (БКК) - дилтіазему та верапамілу - з ТЦА (іміпрамін) можливі порушення провідності серця [1, 12, 16]. Поєднання ніфедипіну і ТЦА може призводити до посилення гіпотензивної дії БКК [4]. Аналогічна взаємодія відзначається при спільному застосуванні нейролептиків і БКК [12]. Що стосується нормотіміков, то є вказівки на можливість розвитку нефротоксичної ефекту при поєднанні БКК з препаратами літію [6]. Дилтіазем і верапаміл можуть посилювати психотропну дію карбамазепіну [12, 18]. При комбінації деяких інших БКК (фелодипін, ісрадипін) з карбамазепіном гіпотензивний ефект перших зменшується [12].
При комбінації інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ) з транквілізаторами і антидепресантами і нейролептиками (похідні фенотіазину) відзначається посилення гіпотензивного ефекту, а також розвиток ортостатичної гіпотензії [12, 16]. Є також повідомлення про випадки посилення токсичних впливів солей літію при їх поєднанні з ІАПФ (каптоприл та еналаприл) [4, 6, 30, 31].
ТЦА і СБОЗН зменшують гіпотензивну дію гуанетидину [16, 17, 20]. Поєднання похідних гуанетидину з ІМАО може призвести до парадоксального підвищенню артеріального тиску, але можливо і його значне зниження [14, 17]. Гіпотензивний ефект похідних гуанетидину при одночасному застосуванні з фенотіазинові нейролептиками та похідними бутирофенону (галоперидол) знижується [3, 8,14, 16].
Пресорний ефект вводяться парентерально симпатоміметиків прямої дії (адреналін, норадреналін, мезатон) значимо зростає при їх поєднанні з ТЦА і СБОЗН. При цьому можуть виникати сильний головний біль, тахікардія, аритмії серця, гіпертонічні кризи [1, 11, 12, 14, 17, 20, 24]. Сполучення адреналіну, мезатону, ефедрину з ІМАО протипоказані через небезпеку розвитку підвищення артеріального тиску, гіпертермії, судом, летального результату [1, 3, 12, 14, 17] - тобто ознак "сирного ефекту", що загрожує летальним результатом. При комбінації адреналіну і ефедрину з аліфатичними похідними фенотіазину (хлопромазін, левомепромазин), а також з бутирофеноном (галоперидол, дроперидол) або тіоксантеном (хлорпротиксен) можливе перекручення прессорного дії симпатоміметика з розвитком важкої гіпотензії [1, 3, 12, 14, 16]. Подібний ефект можливий і при поєднанні норадреналіну з препаратами літію [1].
Похідні бензодіазепіну здатні потенціювати дію протиаритмічних препаратів IV класу (дилтіазему) [8, 32]. Найбільш виражено потенціювання як терапевтичних, так і несприятливих (проаритмогенну дію) ефектів при взаємодії ТЦА, деяких нейролептиків (похідні фенотіазину) з антиаритмічними препаратами класів Іа (хінідин, новокаїнамід, етмозін), Ib (лідокаїн, дифенін), Ic (флекаїнід) і III (аміодарон, соталол) [8, 12, 14, 15, 20]. Флуоксетин може потенціювати ефекти флекаїніду (клас Ic) [12, 15].
При поєднанні серцевих глікозидів (дигоксин) і ТЦА можливе зниження насосної функції лівого шлуночка і виникнення аритмій серця [33]. При одночасному прийомі препаратів наперстянки і деяких СИОЗС (пароксетин, флуоксетин) зростає ризик несприятливих впливів серцевих глікозидів [11, 15, 25]. Селективний інгібітор нейронального захоплення серотоніну (СІНЗС) тразодон збільшує вміст дигоксину в плазмі крові [20]. При поєднанні серцевих глікозидів з нейролептиками спостерігається зниження кардиотропного ефекту перше, причому одночасно посилюється власна токсичність похідних наперстянки [1, 12]. Спільне застосування похідних наперстянки і солей літію не рекомендується через небезпеку виникнення або посилення порушень провідності серця і підвищення ектопічної активності міокарда (проаритмогенну дію). При поєднанні дигоксину і дигітоксин з карбамазепіном відбувається зменшення кардіотропних ефектів препаратів наперстянки [12, 18].
Серед клінічно значущих проявів поєднання антиангінальних засобів і психотропних препаратів слід відзначити наростання рефлекторної тахікардії при спільному призначенні ТЦА з фармакологічними агентами, які впливають на гладкі м'язи судин (нітрати, нітропрусид натрію та ін) [14, 19], що може призвести до зниження антиангінального ефекту останніх [15]. Біодоступність нітрогліцерину при сублінгвальному прийомі знижується внаслідок виникає на тлі лікування ТЦА сухості слизових порожнини рота [12, 15].
Гель-структурні антациди (альмагель, маалокс) погіршують всмоктування ряду психотропних засобів, зокрема, бензодіазепінових транквілізаторів, нейролептиків та деяких альтернативних нормотіміков (габапентин) [3, 14, 16, 17, 19]. Блокатор Н2-гістамінових рецепторів циметидин знижує кліренс і збільшує вміст в крові ряду похідних бензодіазепіну (діазепам, хлордіазепоксид, мезапам, алпразолам) [12, 14, 16, 19, 34]. Циметидин може уповільнювати метаболізм ТЦА (амітриптилін, дезипрамін, доксепін, іміпрамін, нортриптилін), СБОЗН (мапротилін), оборотних інгібіторів моноаміноксидази типу (ОІМАО-А - моклобемід), деяких нейролептиків (хлопромазін, клозапін) і нормотіміков (карбамазепін, габапентин), що призводить до підвищення концентрації психотропних засобів у плазмі крові і розвитку їх токсичних проявів [11, 12, 15, 16, 18, 20]. Слід також вказати на можливість розвитку агранулоцитозу зі смертельним результатом при одночасному застосуванні хлорпромазину і циметидину [3, 14]. Нарешті, при комбінованому застосуванні блокаторів D2-допамінових рецепторів (тіаприд) і метоклопраміду (церукал) можливе посилення екстрапірамідних побічних симптомів тіаприд [21].
Результати взаємодії діуретиків та психотропних засобів можуть носити як терапевтично бажаний, так і небажаний характер, наприклад посилення артеріальної гіпотонії при спільному застосуванні транквілізаторів і діуретиків [3, 4, 14]. Поєднання тіазидних діуретиків з ТЦА і нейролептиками різних хімічних груп (флуфеназін-деканоат, галоперидол, тіоридазин) може призводити до розвитку синдрому непропорційної секреції антидіуретичного гормону гіпофіза (сонливість, головний біль, анорексія, нудота, блювання, депресія, втрата свідомості) [1, 3 ]. Спільне застосування розглянутих сечогінних засобів c фенотіазинові похідними (хлопромазін), ІМАО і ТЦА може також спровокувати важку гіпотензивну реакцію [12, 14, 17, 27]. Вказують також на випадки розвитку шлуночкових аритмій при призначенні деяких нейролептиків (пімозид) на тлі гіпокаліємії, спричиненої дією тіазидних діуретиків [12]. Калійзберігаючі діуретики спіронолактон (верошпірон) знижує психотропну активність похідних фенотіазину [27]. На тлі поєднаного застосування препаратів літію і сечогінних засобів різних груп може розвиватися літієва інтоксикація, однак ступінь ризику її виникнення варіює. Так, найбільш значне підвищення концентрації літію в крові спостерігається при використанні тіазидних діуретиків [1, 12]. Петльові діуретики та калійзберігаючі препарати викликають менш виражену ретенцию літію в організмі [35]. Серед інших взаємодій нормотіміков з сечогінними препаратами слід вказати на можливість посилення артеріальної гіпотонії при поєднанні діуретиків усіх груп з карбамазепіном [12]. До терапевтично бажаним ефектів взаємодії діуретиків і психотропних засобів традиційно відносять редукуючої вплив тіазидних діуретиків на літійіндуцірованную поліурію [17]. Таким же ефектом володіють і деякі калійзберігаючі діуретики (амілорид) [5, 36]. Іншим терапевтично бажаним ефектом взаємодії психотропних і сечогінних засобів є редукуючої вплив осмотичних діуретиків (манітол) і ацетазоламіду (діакарб) на літієву інтоксикацію за рахунок збільшення кліренсу літію. Відомо, що розглядаються діуретики навіть застосовувалися як антидотів при отруєнні солями літію [6, 12, 17].
Деякі транквілізатори (мепротан і діазепам) знижують активність антикоагулянтів непрямої дії (варфарин) [14]. Навпаки, при поєднанні ТЦА і ІМАО з варфарином відзначається збільшення протромбінового індексу [14]. При одночасному прийомі непрямих антикоагулянтів (варфарин, нікумалон) і СИОЗС (сертралін, флуоксетин) відбувається посилення кровоточивості [11, 12, 16, 22]. Спільне застосування непрямих антикоагулянтів і похідних фенотіазину може призвести до посилення протизсідного ефекту (гіпопротромбінемія, зниження коагуляційних властивостей крові) [1]. Галоперидол і деякі нормотіміков (карбамазепін), навпаки, сприяють інактивації непрямих антикоагулянтів [17, 18]. Нарешті, повідомляється про зменшення антикоагулянтної ефекту нікумалона, дикумарол та варфарину при їх комбінації з карбамазепіном [12, 18].
Токсичність нестероїдних протизапальних засобів (НПЗП) збільшується при їх комбінації з ТЦА [14]. З іншого боку, є вказівки на те, що ТЦА можуть знижувати всмоктування в кишечнику деяких НПВС (зокрема, фенілбутазоном) [17]. На фоні прийому кортикостероїдів, а також деяких НПЗЗ (аспірин) відмічено підвищення рівня плазмової концентрації ТЦА [13, 17]. Похідні ацетамінофену (парацетамол) можуть уповільнювати метаболізм нейролептиків фенотіазинового ряду і збільшувати вміст останніх у плазмі крові [17]. НПЗЗ (індометацин, піроксикам, фенілбутазон, диклофенак) підвищують концентрацію солей літію в крові аж до розвитку літієвої інтоксикації [6, 14, 37 - 39]. При поєднанні деяких глюкокортикоїдів (кортизон) з карбамазепіном вміст у плазмі крові таких гормональних препаратів знижується [18].
При поєднанні антидіабетичних препаратів з похідними бензодіазепіну спостерігається посилення гіпоглікемічного ефекту [14]. ІМАО можуть потенціювати індуковану інсуліном гіпоглікемію, посилювати ефект глібенкламіду та інших цукрознижувальних препаратів [1, 14, 16, 17, 40]. Аналогічним чином необхідна обережність при спільному призначенні пероральних цукрознижуючих засобів і деяких СИОЗС (сертралін) [22]. З іншого боку, не виявлено клінічно значущого впливу інших СІЗЗС (флуоксетин) на фармакокінетику деяких антидіабетичних препаратів (толбутамід) [25]. Спільний прийом тиреоидина та іміпраміну може спровокувати пароксизмальну передсердну тахікардію [11, 14, 24]. Такий же ефект відзначений при поєднанні гормонів щитовидної залози і СБОЗН (мапротилін) [11]. Слід також мати на увазі, що при взаємодії з ТЦА медикаментів, які використовуються для лікування гіпертиреозу (мерказоліл, радіоактивний йод), збільшується ризик агранулоцитозу [11]. Нейролептики (похідні фенотіазину), за даними деяких авторів, послаблюють активність ряду гіпоглікемізуючих медикаментів (зокрема, інсуліну та похідних сульфонілсечовини) [1, 12, 14, 17].
Макроліди (еритроміцин) порушують метаболізм бензодіазепінів (алпразолам) in vitro та мідазоламу [12, 16, 34] in vivo, що призводить до підвищення концентрації вказаних препаратів у плазмі крові. Подібним чином ізоніазид пригнічує метаболізм діазепаму [12]. Рифампіцин, навпаки, збільшує метаболізм діазепаму і, можливо, інших бензодіазепінів [12]. Аналогічний ефект спостерігається при спільному застосуванні хлорамфеніколу (левоміцетин) і деяких метаболізуються гепатоцитами антидепресантів (ТЦА) [13]. Показано, що концентрація атипового антипсихотики клозапіну в сироватці крові може різко збільшуватися (аж до розвитку токсичних проявів) під дією антибіотиків з групи макролідів [41]. Прямо протилежний ефект відзначається при поєднанні рифампіцину і галоперидолу [12]. Описані окремі випадки ураження ниркових канальців при поєднанні солей літію з тетрациклінами [14]. Інший нормотіміков - карбамазепін зменшує антимікробну дію доксицикліну [18].
Завершуючи огляд літератури, необхідно вказати на два обмеження, пов'язані з використанням його даних. Перше з них обумовлено тим, що розглянуті ефекти взаємодії соматотропних і психотропних лікарських засобів можуть істотно змінюватися за певних співвідношеннях доз. При цьому між препаратами можуть виникати й інші, не розглянуті в цій роботі взаємні впливи. Друге обмеження пов'язане з тим, що представлені дані стосуються насамперед варіантів інтеракції двох препаратів. Тоді як при спільному призначенні трьох і більш лікарських засобів кінцевий ефект такої медикаментозної комбінації може істотно відрізнятися від зазначеного.
Список літератури
1. Балткайс Я.Я., Фатєєв В.А. Взаємодія лікарських речовин. - М., 1991.
2. Мосолов С.М. Клінічне застосування сучасних антидепресантів. - СПб., 1995.
3. Райський В.О. Психотропні засоби в клініці внутрішніх хвороб. - М., 1988.
4. Довідник Відаль. Лікарські препарати в Росії. - М., 1997.
5. Boton R, Gaviria M, Batlle DC. Am J Kidney Dis 1987; 10:329-45.
6. Finley PR, Warner MD, Peabody CA. Clin Pharmacokinet 1995; 29:172-91.
7. Fisch C, Knoebel SB. Drug Investigation 1992; 4:305-12.
8. Дроздов Д.В., Аллілуєв І.Г., Полтавська М.Г. / / Психічні розлади і серцево-судинна патологія / Под ред. А. Б. Смулевич, А. Л. Сиркина. - М., 1994. - С. 101-113.
9. Сиркін А.Л. Інфаркт міокарда. - М., 1991.
10. Шубіна Т.І., Зайцев В.П. / / Клин медицина - 1989. - № 5. - С. 36-38.
11. Інформація про лікарські засоби для фахівців охорони здоров'я. Випуск 1: Лікарські засоби, що діють на центральну нервову систему / Под ред. М.Д. Машковского - М., 1996.
12. British National Formulary № 31. British medical association and Royal pharmaceutical society of Great Britain. 1996.
13. Clark WG, del Giudice J. Principles of psychopharmacology. 1978.
14. Співак Л.І., Райський В.О., Віленський Б.С. Ускладнення психофармакологічного терапії. - Л., 1988.
15. Lane RM, Sweeney M, Henry JA. Brit J Clin Pract 1994; 48:257-62.
16. Schatzber AF, DeBattista Ch, Ereshefsky L, et al. Primary psychiatry 1997; 4 (7) :35-60.
17. Ban TA. Psychopharmacology for the aged. 1980.
18. Greil W, Sassim N, Strubel-Sassim C. Manic-dedivssive illness: therapy with carbamazepine. 1996; 68-79.
19. Райський В.О., Авруцький Г.Я. / / Тер архів - 1986. - N.10. - С. 51-55.
20. Nemeroff CB. J Clin Psychiatry 1994; 55: [Suppl 12] :3-15.
21. Peters DH, Faulds D. Drugs 1994; 47:1010-32.
22. Warringtone SJ. Int Clin Psychopharmacol 1991; 6 [Suppl 2] :11-21.
23. Drake WM, Gordon GD. Lancet 1994; 343:425-6.
24. Смулевич А.Б., Дробіжев М.Ю. / / Російський медичний журнал. - 1996. - № 1. - С. 4-10.
25. Стоукс П.Є. / / Соціальна й клінічна психіатрія. - 1995. - № 2. - С. 124-144.
26. Ziegler MG, Wilner KD. J Clin Psychiatry 1996; 57 [Suppl 1] :12-15.
27. Клінічна фармакологія / Под ред. В.Г. Кукеса - М., 1991.
28. Dav M. Can J Psychiatry - 1989; 34:132-3.
29. Dav M, Langbart MM. Ann Clin Psychiatry 1994; 6:51-2.
30. Mignat C, Unger T. Drug Saf 1995; 12:334-47.
31. Shionoiri H. Clin Pharmacokinet 1993; 25:20-58.
32. Дроздов Д.В., Новікова Н.А. / / Іпохондрія і соматоформні розлади / Под ред. А. Б. Смулевич. - М., 1992. - С. 136-147.
33. Prescorn SH. J Clin Psychiatry 1996; 57 [Suppl 1] :3-6.
34. Greenblatt DJ, Moltke LL von Harmatz JS, et al. J Clin Psychiat 1993; 54 [Suppl] :4-11.
35. Crabtree BL, Mack JE, Johnson CD, et al. Am J Psychiatry 1991; 148:1060-3.
36. Kosten TR, Forrest JN. Am J Psychiatry 1986; 143:1563-8.
37. Furst DE. J Rheumatol Suppl 1988; 17 (10) :58-62.
38. Johnson AG, Seideman P, Day RO. Drug Saf 1993; 8:99-127.
39. Weinblatt ME. Scand J Rheumatol 1989; 83 [Suppl] :7-10.
40. Garland EJ, Remick RA, Zis AP. J Clin Psychopharmacol 1988; 8:323-30.
41. Cohen LG, Chesley S, Eugenio L, et al. Arch Intern Med 1996; 156:675-7.
1 Cоматотропние препарати, що використовуються в клініці внутрішніх хвороб, мають, як правило, обмеженим спектром впливів на функції ЦНС [15].
2 Для зручності викладу відомості цитованих джерел згруповані у розділи, в кожному з яких представлена інформація про взаємодію психотропних засобів з препаратами, що використовуються при лікуванні патології однієї з систем організму (дихальної, серцево-судинної, травної, сечовидільної, кровотворної, згортання, суглобової). Крім цього, у зв'язку з високою поширеністю ендокринно-обмінних розладів і запальних захворювань бактеріальної етіології в клініці внутрішніх хвороб, в огляд включені розділи, присвячені інтеракції психотропних медикаментів з гіполіпідемічними агентами та антибіотиками.
3 Вперше така побічна дія була відзначено при одночасному застосуванні ІМАО з харчовими продуктами, що містять тирамін або його попередник тирозин (сири, копченості та ін), від чого і відбувається його визначення - "сирний ефект". Основним механізмом даної взаємодії є зниження швидкості інактивації симпатоміметичних сполук моноаміноксидазою, що призводить до накопичення надлишкових кількостей симпатоміметиків в синапсі, посиленню стимуляції постсинаптичних адренорецепторів і в результаті - до виражених гіпертензивного і судинозвужуючій дій [3, 14].