Вексель в Україні правові аспекти

Вексель в Україні: правові аспекти

Однією з найбільш успішно використовуються у господарській діяльності цінних паперів є вексель. Однак найчастіше учасниками вексельного обігу стають підприємства, організації, громадяни, що не володіють спеціальними знаннями і досвідом в даній сфері та у зв'язку з цим не мають можливості реалізувати свої права за векселем. Тому зупинимося на правових аспектах цього документа
Як відомо, вексель виник з перекладу ще в XII столітті, тобто з самого початку він був переказними (така його форма, як простий вексель, з'явилася пізніше). І називався він спочатку «обмінним листом»: letter of exchange (англ.), lettera di cambio (італ.). Саме слово «вексель» походить від німецького wechseln, що означає - «міняти». Суть переказного векселя полягала в тому, що особа, яка отримала його від векселедавця замість переданих того грошей в одній валюті, отримувало право вимагати від іншої особи, що звичайно знаходиться там, куди векселедержатель направляється, певну суму грошей у валюті країни платника. Таким чином відбувався обмін однієї валюти на іншу, а, крім того, борг векселедержателя переводився на іншу особу - платника. Звідси й назва - «переказний».
У чинному законодавстві не міститься загального визначення, яке б характеризувало обидва види векселів: переказного і простого. Однак загалом, кажучи про векселі, мають на увазі документ, що свідчить про пропозицію векселедавця (вексельний наказ) платнику (акцептанту) сплатити певну суму грошових коштів (перекладний вексель) чи про зобов'язання векселедавця сплатити певну суму грошей при настанні певного терміну (простий вексель) . Яка ж різниця між переказними і простим векселем?
Як випливає зі статті 1 Закону № 2374, законодавство України про обіг векселів складається з:
- Женевської конвенції 1930 року, що встановлює Уніфікований закон про переказний і простий векселі (далі - УВЗ);
- Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі;
- Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів;
- Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. № 3480-IV;
- Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» від 06.07.99 р. № 826-XIV;
- Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі» від 06.07.99 р. № 827-XIV;
- Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів» від 06.07.99 р. № 828-XIV;
- Закону України «Про обіг векселів в Україні" та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до названими законами.
Оскільки за своєю природою вексель є переказним, а простий з'явився пізніше, то й звернемося ми спочатку до переказним векселем. Відповідно до статті 1 УВЗ переказний вексель повинен містити наступні обов'язкові реквізити.
- Найменування «вексель» (так звана «вексельна мітка»), включене в сам текст документа і подане тією мовою, якою цей документ складений. Відповідно до статті 5 Закону № 2374 векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підробки, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - ДКЦПФР) за погодженням з Нацбанком України з урахуванням норм УВЗ, і не можуть бути переведені в бездокументарну форму (знерухомлені). Вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків затверджені Рішенням № 338.
- Просте і нічим не обумовлене пропозицію сплатити певну суму. Саме в цьому положенні полягає безумовність вексельного зобов'язання. Іншими словами, вексель після його видачі не пов'язаний у юридичному плані з угодою, що лежить в основі його видачі. Більш того, будь-яке посилання на умови видачі векселя, якщо вона впливає на безумовність вексельного зобов'язання, тягне за собою втрату документом сили векселя. Слід звернути увагу на той факт, що вексель містить пропозицію (так званий вексельний наказ). Однак платник має право відмовитися від прийняття такої пропозиції (це називається відмовою від акцепту). Отримати гроші за таким векселем можна тільки в порядку регресу, тобто з тих осіб, які поставили свої підписи на векселі: векселедавець, авалісти, власники векселя.
- Третім реквізитом векселя є найменування того, хто повинен платити (платника), і того, кому або за чиїм наказом має бути здійснений платіж (векселедержателя). Відповідно до статті 3 УВЗ векселедавець сам може виступати векселедержателем. Це буває необхідно, наприклад, якщо платник - відома особа з високою і надійною платоспроможністю, а сам векселедавець менш відомий. У цьому випадку для розрахунків таким векселем векселедавець передасть його вже як векселедержатель, зробивши на зворотному боці векселя передавальний напис, іменується індосаментом. Вказівка ​​векселедавцем самого себе як векселедержателя дає можливість векселедавцю перетворити вексель в цінний папір на пред'явника шляхом вчинення на його зворотному боці індосаменту на пред'явника або бланкового індосаменту, тобто індосаменту з пропуском для того, щоб у нього міг бути вписана власник векселя. Крім того, векселедавець може вказати себе платником за таким векселем.
- Термін платежу за векселем є четвертим обов'язковим реквізитом даного документа. Існують такі строки платежу:
- За пред'явленням;
- У стільки-то часу від пред'явлення;
- У стільки-то часу від складання;
- На певний день.
У векселі, який підлягає оплаті за пред'явленням або в стільки-то часу від пред'явлення, векселедавець може обумовити, що на вексельну суму будуть нараховуватися відсотки або від певної дати, зазначеної у векселі, або, в разі її відсутності, - з дня складання векселя. Якщо в самому тексті векселя відсотки не вказані, то умова нарахування відсотків вважається ненаписаною, а, отже, і не має юридичної сили.
- Місце, в якому повинен бути здійснений платіж, - наступний обов'язковий реквізит векселя. Важливість його полягає в тому, що за векселем не боржник є з платежем до кредитора, а кредитор сам повинен з'явитися за платежем до боржника. Якщо у векселі не обумовлено інше, то місцем платежу вважається місце знаходження платника. У векселі може бути зазначений банк, в якому здійснюється платіж. У цьому випадку вексель вважається доміцильованим, тобто банк здійснює платіж на умовах, обумовлених договором доміциляції (доручення платежу за векселем), який укладено між платником за векселем і банком. Вексель вважається недійсним, якщо в ньому або не зазначені ні місце платежу, ні місце знаходження платника, або, навпаки, позначено декілька місць платежу.
- Вказівка ​​дати та місця складання векселя. Місце знаходження векселедавця і місце складання векселя можуть не збігатися. Якщо місце складання векселя не зазначено, то ним вважається місце знаходження векселедавця, якщо ж і воно відсутнє, то такий вексель вважається недійсним. З цього можна зробити висновок, що якщо у векселі навмисно вказано не те місце, де він насправді був складений, то вексель не втрачає своєї сили. Що стосується часу складання векселя, то воно вказується для того, щоб визначити у разі виникнення спору, чи був векселедавець в момент видачі векселя дієздатний або чи міг взагалі приймати на себе вексельні зобов'язання. Дата складання векселя важлива у векселях з терміном платежу «в стільки-то часу від складання», «по пред'явленні», «в стільки-то часу від пред'явлення».
- Підпис того, хто видає вексель. Відповідно до статті 5 Закону № 2374 вексель підписується:
- Від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) або уповноваженими ними особами. Підписи зазначених осіб повинні бути скріплені печаткою юридичної особи;
- Від імені фізичних осіб - або власноручно такою фізичною особою, або уповноваженою ним особою, із зазначенням індивідуального ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, наданого органом державної податкової служби (крім випадків відсутності індивідуального ідентифікаційного номера в осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття індивідуального ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи), та паспортних даних векселедавця-трасанта (серія та номер паспорта, найменування органу, що видав паспорт, дата його видачі, місце проживання) . Підпис фізичної особи також повинна бути скріплена печаткою, якщо така у векселедавця є.
Простий вексель відповідно до статті 75 УВЗ містить ті ж реквізити, що і переказний, з такими застереженнями:
- Замість вексельного наказу платнику сплатити певну суму грошових коштів, простий вексель містить обіцянку векселедавця сплатити таку суму грошових коштів;
- При відсутності особливого зазначення місце складання простого векселя вважається місцем платежу векселедавця;
- Простий вексель, в якому не вказано місце його складання, розглядається як підписаний у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.
Вексельне законодавство, представляючи собою комплексний інститут цивільного права, має і свої особливості. Наприклад, аваль як спосіб забезпечення виконання вексельного зобов'язання. На відміну від інших солідарно зобов'язаних за векселем осіб (ст. 47 УВЗ), аваліст не обов'язково самостійно бере участь в операціях, з яких вексель виник або на підставі яких він передавався.
Беручи на себе солідарну відповідальність за платіж за векселем, аваліст може обмежити її частиною вексельної суми, аваліруя вексель не в повному обсязі. Забезпечення авалем лише частини вексельної суми аваліст повинен обумовити в тексті свого напису на векселі, яка і іменується авалем.
Відповідно до статті 31 УВЗ аваль може взагалі не містити будь-якого тексту. Досить одного лише підпису аваліста. УВЗ встановлює вичерпний перелік осіб, які можуть поставити свій підпис на векселі взагалі, і на його лицьовій стороні зокрема. Це векселедавець і платник. Будь-яка інша особа, що поставило свій підпис на лицьовій стороні векселя, буде розглядатися як аваліст за векселедавця.
Згідно правилу, встановленому УВЗ, текст авалю повинен містити найменування особи, за яке дано аваль. Якщо ж ця умова не виконана, але аваліст підписався під авалем, вважається, що аваль дано за векселедавця.
На відміну від поручителя, права та обов'язки якого встановлено ЦКУ, аваліст, що виконав вексельне зобов'язання, набуває право вимагати платіж не лише від особи, за яке аваль дано, але й від інших осіб, зобов'язаних перед ним за цим векселем.
Одним з факторів, що впливають на привабливість векселів з точки зору ліквідності, є можливість вимагати платіж не тільки від платника за векселем, але й від усіх осіб, які поставили на векселі свій підпис. УВЗ визначає підстави, при наявності яких в векселедержателя з'являється право звернутися з позовом до солідарно зобов'язаним за векселем особам. Воно може виникати до настання або при настанні терміну платежу. В останньому випадку умовою регресу є нездійснення платежу, акцепту або інших дій, обов'язковість яких передбачена УВЗ.
Ще однією особливістю векселя як цивільно-правового інструменту є можливість його передачі за спрощеною формою - шляхом вчинення на зворотному боці векселя спеціальної передавальної написи, званої індосаментом. Згідно зі статтею 14 УВЗ індосамент переносить всі права, що випливають з векселя, тобто особа, яка отримала вексель на підставі індосаменту, стає власником повного комплексу всіх прав, заснованих на цьому документі.
Індосамент здійснюється на зворотній стороні векселя, а якщо місця недостатньо, то до векселя приклеюють додатковий лист, званий алонжі, на якому і триває индоссаментного ряд.
Треба згадати про те, що суворість складання векселя дає векселедержателю певний ряд переваг з точки зору процесуального права. У разі невиконання вексельного зобов'язання боржником держатель векселя може розраховувати на кілька спрощену процедуру стягнення по ньому боргу.
Мова йде, перш за все, про так звану абстрактності вексельного зобов'язання - матеріальної і процесуальної. Матеріальна абстрактність випливає з статті 17 УВЗ і полягає в тому, що існує перелік підстав, на які може посилатися відповідач по «вексельному» спору. Відмовитися платити за векселем боржник може лише в тому випадку, якщо доведе, що векселедержатель, набуваючи вексель, діяв свідомо на шкоду йому, тобто боржнику.
Процесуальна абстрактність випливає з положень статті 16 УВЗ, згідно з якою особа вважається законним власником векселя, якщо обгрунтовує своє право безперервну низку індосаментів. Це означає, що позивачу по «вексельному» спору достатньо мати вексель з візуально безперервну низку індосаментів. У покладанні на відповідача обов'язку доводити відсутність вексельного боргу і складається процесуальна абстрактність вексельного зобов'язання.
До інших переваг власника опротестованого векселя слід віднести звільнення його від обов'язку вживати заходи досудового врегулювання спору, встановлене частиною п'ятою статті 5 ГПКУ. Крім того, частиною другою статті 69 ГПКУ передбачений скорочений термін розгляду спору про стягнення заборгованості за опротестованим векселем замість двох місяців для звичайних спорів.
Вексель в Україну знайшов застосування не тільки в сфері приватноправових відносин, які регулюються нормами ЦКУ, а й у сфері публічного права. Одним із публічно-правових векселів можна назвати такою, що використовується для сплати ввізного (імпортного) ПДВ. Згідно з пунктом 11.5 статті 11 Закону № 168 платники податку при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю простий вексель на суму податкового зобов'язання.
Слід вказати, що так званий податковий вексель за своєю суттю векселем не є, оскільки не виконує функції саме векселя, тобто документа, що володіє властивістю оборотності. Виданий податковий вексель не підлягає передачі шляхом індосаменту. Заборона на передачу обов'язків щодо погашення податкового векселя іншим особам, незалежно від їх взаємовідносин з векселедавцем, позбавляє вексель і цієї властивості, тому що саме лежить в його основі переклад обов'язку сплачувати в даній ситуації не реалізується.
Крім того, Законом № 168 встановлено механізми погашення податкового векселя шляхом включення його суми до складу податкових зобов'язань, що робить безглуздим такий вексельний реквізит, як обіцянку сплатити за векселем векселедержателю. Та й аваліст, яким обов'язково повинен бути комерційний банк, в даному випадку функції аваліста виконати не в змозі, так як не може замість платника за векселем відобразити в його декларації вексельну суму.
Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що вексель у нашому правовому полі поки ще не втратив своєї привабливості. Отже, є сенс знати вексельне право і можливості використання векселів, щоб не упустити шанс побачити в цих можливостях певну користь.

Література

1. ГПКУ - Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.91 р. № 1798-XII.
2. ЦКУ - Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
3. Закон № 3425 - Закон України «Про нотаріат» від 02.09.93 р. № 3425-XII.
4. Закон № 168 - Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.
5. Закон № 2374 - Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2374-III.
6. Інструкція № 20 / 5 - Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20 / 5.
7. Рішення № 338 - Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків» від 22.11.2001 р. № 338.