РЕФЕРАТ
Тема: Біблійні мотиви в романі «Майстер і Маргарита» М. Булгакова. Своєрідність осмислення біблійної проблеми боротьби добра зі злом.
Виконала: ***
П
Стрежевой, 2001
М. А. Булгаков - син професора Київської Духовної академії. Його сім'я була наскрізь інтелігентної і побожною. Батьки Михайла жили на спуску до Подолу проти Андріївської церкви. Практично кожне воскресіння і по християнських свят вони бували в ній. Тому М. Булгакову були з дитинства знайомі християнські догми і євангельські історії. Протягом усього свого життєвого шляху він не раз задавався питаннями буття, сенсу життя, боротьби добра зі злом, не раз переосмислював Старий і Новий Завіт. Ці роздуми часто служили джерелами його творчості.
У 1928 році Булгаковим замишляється «роман про диявола». І, хоча в першій редакції роману ще немає Майстра і Маргарити, вже в ній письменник зображує апокаліптичне поява сатани в Москві, в уста якого вкладає історію Христа і Понтія Пілата
У 1932 році М. Булгаков знову повертається до роботи над романом. У роман входить Маргарита, потім Майстер. А в 1937 році з'являється й сама назва «Майстер і Маргарита». Цей заключний роман «Майстер і Маргарита» Булгакова містить трагічну філософсько-релігійну модель зображуваного ним світу, повністю сформовану в його свідомості втечение роботи над «Дияволіада», «Фатальними яйцями», «Адамом і Євою».
У «Майстрі і Маргариті» Булгаков змальовує добро і зло - сатану і Христа - у всій їх повноті, маючи на меті викрити зло реальне, породжене новим ладом, і показати можливість існування добра. Для цього письменник і використовує складну структуру побудови твору. «Майстер і Маргарита», - як справедливо зауважив критик Лесскіс, - подвійний роман. Він складається з роману Майстра про Понтія Пілата й роману про долю Майстра. Головною дійовою особою першого роману є Ієшуа, прообраз якого - біблійний Христос - втілення добра, а особою другого - Воланд, чиїм прообразом є сатана - втілення зла.
Над «єршалаїмських» главами Булгаков працював дуже ретельно. Ось запис у його щоденнику від 30 травня 1938 року: «Вечером Пілат. Мало плідно ... є один провал в матеріалі. Добре, що не у другій чолі ... »Із цих рядків видно, що для Булгакова було надзвичайно важливо відтворити картину подій, що відбувалися в Ершалаиме, зробити роман великим, нібито належить Майстру. Практично всі «творіння Майстра» відтворюється, але кожен раз Булгаков знаходить особливий спосіб включення цих глав у тканину оповідання. Перший раз ми дізнаємося про історію допиту і вироку від Воланда, причому розповідь його наводиться як доказ існування Ісуса Христа. Другий раз сторінки роману Майстра як би оживають у сні Івана. І лише в третій раз ми разом з Маргаритою читаємо роман.
Не обізнаним з Біблії може здатися, що ершалаимские голови - перифраз євангельської історії суду римського намісника в Юдеї Понтія Пілата над Ісусом Христом і що послідувала за цим страти Ісуса, що сталася на початку нової історії людства. Але просте зіставлення євангельської основи з булгалковскім текстом виявляє чимало суттєвих відмінностей.
Маса історичних термінів, розкиданих у тексті роману, таких, наприклад, як «прокуратор», «кентурія», «ала», «легіон» та інших, опис палацу Ірода Великого від «мозаїчної підлоги біля фонтану» до «запахів шкіри і конвою» та багато іншого - все це ніяк не суперечить Євангелії, а лише деталізує його. Вся друга глава пронизана євангельськими ремінісценціями, завдання яких не лише змусити читача співвіднести персонажів і події роману з дійовими особами та подіями Євангелій, але і створити певні розбіжності між ними.
Розбіжності починаються з опису учасників біблійних подій і, перш за все, самого Христа. Тут Булгаков відверто відходить від Євангелія, причому робить це поступово: спочатку ми дізнаємося ім'я прізвисько арештованого - Ієшуа Га-Ноцрі, так іменували Ісуса Христа в іудейських книгах. Але анкетні дані розходяться з першоджерелом (Ісус народився у Вифлеємі, володів арамейською мовою, читав давньоєврейською і, можливо, говорив на грецькому, постав перед судом в 33 роки, а Ієшуа народився в Гамаль, не пам'ятав батьків, не знав староєврейської, але володів ще й латинською, він постає перед нами у віці двадцяти семи років). А його слова: «Я взагалі починаю побоюватися, що плутанина ця буде продовжуватися дуже довгий час, і все через те, що він (Левій Матвій) невірно записує за мною», остаточно встановлюють «правила гри»: викладається «справжня» історія євангельських подій, тим більше що нічого з того, що написано в Євангеліях, - як стверджує «свідок» Воланд, - не відбувалося насправді ». Це не полеміка зі Святим Письмом, а скоріше художній прийом, за допомогою якого автор допомагає читачеві поглянути на події, давно і добре відомі, як би попереджаючи його: це розповідь, де можливі нові сюжетні повороти і оцінки.
Носієм чесноти Булгаков робить Ієшуа Га-Ноцрі. Ієшуа буквально означає Спаситель; Га-Ноцрі означає «з Назарета», Назарет - місто в Галілеї, в якому жив святий Йосип і де відбулося Благовіщення Пресвятій Діві Марії про народження у неї Сина Божого. Сюди ж повернулися після свого перебування в Єгипті Ісус, Марія і Йосип. Тут пройшло все дитинство і юність Ісуса. Таким чином, Булгаков глибоко забирається в біблійні нетрі.
Перше, що кидається в очі, - це те, що Ієшуа ніяк не проявляє месіанського призначення, тим більше не обгрунтовує своєї божественної сутності, тоді як Ісус уточнює, наприклад у розмові з фарисеями: він не просто Месія, Помазаник Божий, Він - Син Божий : «Я і Отець - одне." Але не можна не відзначити такі рядки роману: «... біля того стовпом загорілася пил.» Можливо, це місце розраховане на асоціацію з 13 главою Біблійної книги «Вихід», де мова йде про те, як Бог , вказуючи шлях євреям у результаті з єгипетського полону, йшов перед ними у вигляді стовпи: «Господь ішов перед ними вдень у стовпі хмари, щоб провадити їх дорогою, а вночі в стовпі огню, щоб світити їм, щоб ішли вдень, і вночі. Не відступав удень стовп хмари стовп огню вночі від імені народу ». Тоді це місце в романі служить єдиним вказівкою на божественну сутність Ієшуа.
У романі є лише едінственнний епізод - відгомін чудес, скоєних Ісусом і описаних в Євангеліях. «Що таке істина?» - Це питання Пілата ставиться до діалогу Ісуса і Пілата в Євангелії від Івана: «Пілат сказав йому:« Отже, Ти цар? »Ісус відповів:« Ти кажеш, що я цар. Я на те уродився і прийшов у світ, щоб засвідчити правду, кожен, хто з правди, той голоси мого ». Ієшуа ж на це питання відповідає так: «Істина перш за все в тому, що в тебе болить голова ... Але муки твої зараз закінчаться, голова пройде ...»
Ісус мав учнів. За Ієшуа ж ішов лише один Левій Матвій. Схоже, що прообразом Левія Матвія служить апостол Матвій, автор першого Євангелія (до зустрічі з Ісусом він був митарем, тобто, також, як і Левій - збирачем податків). Ієшуа зустрівся з ним вперше на дорозі в Вітфагії. А Вітфагії - невелике поселення у Оливної гори поблизу Єрусалима. Звідси почалося, згідно Євангелій, урочиста хода Ісуса в Єрусалим. До речі з цим біблійним фактом теж є відмінності: Ісус у супроводі своїх учнів в'їжджає на віслюку в Єрусалим: «І коли він їхав, стелили одежу свою по дорозі. А коли він наблизився до спуску з гори Елернской, вся безліч учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили вони, кажучи: Благословенний Цар, що йде Господнє! Світ на небесах, і слава на висоті! »(Євангеліє від Луки). Коли Пилат запитує Ієшуа чи правда те, що він «через Сузские ворота верхи на віслюку» в'їхав у місто, той відповідає, що у нього «і осла-то ніякого немає». Прийшов він у Єршалаїм точно через Сузские ворота, але пішки, у супроводі одного Левія Матвія, і ніхто йому нічого не кричав, так як ніхто його тоді в Ершалаиме не знав.
Ієшуа з людиною, що зрадив його - Іудою з Кириафа, був знайомий трохи, а Іуда з Кариота був учнем Ісуса. Мабуть, Булгаков не хотів загострювати свою і увагу читачів на цьому зраді, а розібратися у відносинах Ієшуа Га-Ноцрі і Понтія Пілата.
У Єрусалимі на суді над Ісусом лжесвідки перед Синедріоном розповідали: «... ми чули, як він говорив:« Я зруйную цей храм рукотворний, і за три дні збудую інший, нерукотворний ». Булгаков намагається зробити зі свого героя пророка. Ієшуа каже: «Я, игемон, говорив, що впаде храм старої віри і створиться новий храм істини ...»
Істотною відмінністю булгаковського героя від Ісуса Христа є і те, що Ісус не уникає конфліктів. «Суть і тон його промов, - вважає С. С. Аверинцев, - виняткові: слухає повинен або увірувати, або стати ворогом ... Звідси неминучість трагічного кінця». А Ієшуа Га-Ноцрі? Його слова і вчинки абсолютно позбавлені агресивності. Кредо його життя полягає в таких словах: «Правду говорити легко і приємно». Правда для нього полягає в тому, що злих людей не буває, є нещасні. Він - людина, що проповідує Любов, в той час як Ісус - Месія, який стверджує Істину.
Уточню: нетерпимість Христа виявляється лише в питаннях віри. У відносинах же між людьми Він вчить: «... не противитись злому. Але хто вдарить тебе у праву щоку твою, зверни до нього й іншу "(Євангеліє від Матвія 5, 39). Апостол Павло так уточнює ці слова: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром», тобто борися зі злом, але при цьому не примножують його сам.
У романі «Майстер і Маргарита» Булгаков дає нам своє тлумачення заповіді Ісуса Христа. Чи можемо ми сказати, що слова апостола Павла застосовні до Ієшуа Га-Ноцрі, булгаковським Христу? Безумовно, тому що протягом всього свого життя він ні на крок не відступає від свого добра. Воно вразливе, але не зневажали, можливо, і від того, що важко зневажати тих, хто не знаючи тебе, вірить у твою доброту, розташований до тебе, незалежно ні від чого. Ми не можемо дорікнути його в бездіяльності: він шукає зустрічей з людьми, готовий говорити з кожним. Але він абсолютно беззахисний перед жорстокістю, цинізмом, зрадою, бо сам абсолютно добрий.
І тим не менш неконфліктного Ієшуа Га-Ноцрі чекає та ж доля, що й «конфліктного» Ісуса Христа. Чому? Не виключено, що тут М. Булгаков підказує нам: розп'яття Христа - зовсім не наслідок Його нетерпимості, як можна припустити, читаючи Євангеліє. Справа в іншому, більш суттєве. Якщо не торкатися релігійної сторони питання, причина загибелі героя «Майстра і Маргарити», як і його прообразу полягає в їх відношенні до влади, а точніше, до того укладом життя, який ця влада уособлює і підтримує.
Загальновідомо, що Христос рішуче поділяв «кесареве» і «богове». Тим не менше саме земна влада, світська (намісник Риму) і церковна (Синедріон), засуджують його до смерті за земні злочини: Пилат засуджує Христа як державного злочинця, нібито претендує на царський престол, хоча сам у цьому сумнівається; Синедріон - як лжепророка богозневажне називає себе Сином Божим, хоча, як уточнює Євангеліє, насправді первосвященики бажали йому смерті «через заздрощі» (Євангеліє від Матвія 27, 18). Ієшуа Га-Ноцрі не претендує на владу. Правда, він оцінює її прилюдно як «насильство над людьми» і навіть упевнений, що коли-небудь її, влади, може і не бути зовсім. Але така оцінка сама по собі не так вже небезпечна: коли ще це буде, щоб люди могли зовсім обходитися без насильства? Тим не менше саме слова про «невічне» існуючої влади стають формальним приводом загибелі Ієшуа (як і у випадку з Ісусом Христом).
Справжня ж причина загибелі Ісуса та Ієшуа в тому, що вони внутрішньо вільні і живуть за законами любові до людей - законам, не властивим і неможливим для влади, причому не римської чи якийсь інший, а влади взагалі. У романі М. А. Булгакова Ієшуа Га-Ноцрі не просто вільна людина. Він випромінює свободу, самостійний у своїх судженнях, щирий у вираженні своїх почуттів так, як може бути щирий тільки абсолютно чистий і добра людина. Навіть перед лицем смертельної небезпеки він зауважує Понтія Пілата: «Правду говорити легко і приємно». А правда Пілата якраз і не потрібна.
Ще одна істотна відмінність сюжету Євангелій від булгаковсокго роману полягає в тому, що перший визначається подіями життя Ісуса, а у Булгакова головною особистістю, що скріплює ершалаимские голови, стає прокуратор Понтій Пілат. (Прокуратором називався римський чиновник, який володів вищої адміністративної та судовою владою в будь-якої провінції. Понтій Пілат був призначений прокуратором Іудеї в 29 році. Ім'я Пилат походить від латинського pilatus, що означає «списоносець»). У романі «Майстер і Маргарита» дається глибокий психологічно точний аналіз поведінки героя, що переростає в моральний суд над Пілатом. Це складна, драматична постать. Він розумний, не чужий роздумів, людських почуттів, живого співчуття. Поки Ієшуа проповідує, що всі люди добрі, покуратор схильний поблажливо дивитися на це нешкідливе дивацтво. Але от мова зайшла про верховної влади, і Пілата пронизує гострий страх. Він ще намагається вести торг зі своєю совістю, пробує схилити Ієшуа на компроміс, намагається непомітно підказати рятівні відповіді, але Ієшуа не може злукавити. Охоплений страхом, всесильний прокуратор втрачає залишки гордого гідності і вигукує: «Ти гадаєш, нещасний, що римський прокуратор відпустить людину говорив те, що говорив ти? ... Чи ти думаєш, що я готовий зайняти твоє місце? Я твоїх думок не поділяю ». Все ж таки як і в Біблії Пілат не знаходить серйозних підстав для страти булгаковського Ісуса, але верховні священнослужителі продовжують наполягати на смертному вироку. Пилат піддається ганебному легкодухість розумного і майже всесильного правителя: через острах доносу, який міг погубити кар'єру, Пилат йде проти своїх переконань, проти голоси людяності, проти совісті. Він робить останні жалюгідні спроби врятувати нещасного, а коли це не вдається, намагається хоча б пом'якшити докори совісті. Але немає й не може бути морального викупу за зраду. А в основі зради, як це майже завжди буває, лежить боягузтво. «Труднощі - крайнє вираження внутрішньої підпорядкованості», «несвободи духу», головна причина соціальних підлостей на землі. «... Руки потер, як би миючи їх ...» - Тут Булгаков має на увазі наступне місце з Євангелія від Матвія: «Пилат, бачачи, що нічого не вдіє, а неспокій, взяв води, й умив руки перед народом, і сказав: Я невинний у крові Його! ... »Таким чином, цей жест символізує в романі муки совісті Пілата, свідомість скоєного їм гріха і символічне очищення від нього. Згодом Булгаков змусить свого героя повторити цей жест у розмові з Афранієм, коли Пилат буде організовувати вбивство Іуди з Кір'ят.
Все ж Пилат покараний страшними муками совісті. «Дванадцять тисяч місяців за одну місяць колись», безсонних ночей мучиться Пилат тим, що «він чогось не договорив тоді, давно, чотирнадцятого числа весняного місяця нісана», що він не пішов «на все, щоб врятувати від страти рішуче ні в чому не винного божевільного мрійника і лікаря ».
«Христу немає місця на землі», - писав О. М. Горький. І історія Ієшуа Га-Ноцрі і інших схожих літературних героїв лише ілюструє цю думку.
Отже, образ Ієшуа Га-Ноцрі багато в чому близький до поширеного на рубежі XIX - XX ст. тлумачення Ісуса Христа перш за все як ідеальної людини. М. А. Булгаков не протівовоставляет свого героя Христу, а як би «конкретизує» євангельську легенду (як він її розуміє), допомагаючи нам краще її осмислити. Його Христос позбавлений ореолу божественної величі, і тим не менш він викликає повагу і любов - така притягальна сила його особистості і суджень. Його смерть на хресті виглядає в романі не випадково, а цілком закономірною: він занадто добрий, занадто вільний, щоб жити в нашому гріховному світі. А, значить, йому немає «місця на землі». Як і його прообразу ..
Булгаков відверто відходить від євангельської трактування всемогутності Бога. За Булгаковим, «править балом» на цій землі абсолютно небожественного сила. Хто «князь світу цього»? Епіграф роману адресує нас до Мефистофелю з «Фауста» Гете:
... Так хто ти, нарешті?
- Я - частина тієї сили, що вічно хоче зла
І постійно робить благо.
Отже, булгаковський Воланд - це Мефістофель. А Мефістофель - це Сатана, не випадково ж його діалог з Творцем («Пролог на небесах») майже повністю збігається з аналогічним місцем в старозавітній Книзі Іова (Іов 1, 9 - 12).
Однак все тут не так просто, як здається на перший погляд. Сатана (від грец. «Протидіючий», «супротивник») чи диявол (від грец. «Наклепник») постає як у Старому, так і в Новому Завіті, по-перше, як «начальник злих духів, ворог Божий і спокусник і згубник душ людських », як скептик і цинік, підбурювач і навушник, обвинувач роду людського перед Вищим суддею. По-друге, що для нас особливо важливо, і в Біблії і в «Фаусті» Гете Сатана (Мефістофель) хоча протистоїть Богу, але не на рівних підставах, не як божество або антібожество зла, але як грішне творіння Бога і бунтівний підданий його держави , який тільки і може що звертати проти Бога силу, отриману від нього ж, і проти власної волі в кінцевому рахунку сприяти виконанню Божого задуму - «творити добро, бажаючи людям зла».
Булгаков само поступово, невпевнено відходить саме від такого тлумачення образу Сатани в бік дуалістичних єресей, які визнавали рівність добра і зла у світі, здавна існували в історії християнства і знайшли віддзеркалення в «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі. Причина такого відступу полягає в тому, що Булгаков віддаляє Воланда від Мефістофеля (Сатани) у пошуках більш точного осмислення природи добра і зла та їх співвідношення між собою в реальному земному житті.
«Кожне відомство має займатися своїми справами», - пояснює Воланд Маргариті розподіл обов'язків у цьому світі. Є «відомство» Ієшуа Га-Ноцрі, і є «відомство» його, Воланда. А співвідношення їх між собою цілком відповідає Євангелія та вікової християнської традиції: Воланд - це «князь світу цього» (Ін. 12, 31 та інші), тоді як Ієшуа Га-Ноцрі може повторити слідом за своїм біблійним Прообразом: «Моє Царство не від світу цього »(Ін. 18, 36).
«Світ цей» - це його, Воланда, територія. Він і його свита з'являються в Москві не з метою довести, подібно гетевскому Мефистофелю, що людина за своєю природою поганий. Висміюючи дії органів, громадську та літературне життя країни, вони вершать суд і над державним устроєм, тобто нечиста сила, борючись зі злом реальним, виконує функцію «іншого відомства», при цьому не боячись відповідальності за відновлений роман Майстра і нагородження закоханих «спокоєм» . Захищаючи добро, вона грає нову для неї роль. Але нетрадиційної є не тільки роль нечистої сили у творі: вона теж не відповідає усталеним християнським уявленням. І це природно, адже, створюючи образи Бегемота, Азазелло, Коровьева - Фагота, Булгаков звертався до різних джерел. Так, Лесскіс вказує, що на думку зробити Бегемота котом могли вплинути народні повір'я, в яких кішки вважаються супутниками нечистої сили, а саме прізвисько Бегемот письменник, напевно, взяв з драми Гете, в якій Фауст порівнює пуделя, а в його образі об'явився Мефістофель, з Бегемотом. Доказом звернення Булгакова до «Фауста» в даному випадку служить пристрасть письменника до цього філософського твору. У трьох своїх романах він згадує або оперу «Фауст», або саму драму. Булгаков міг також прочитати в Енциклопедичному словнику Брокгауза, що «араби вважають бегемота породженням пекла втілився дияволом».
Булгаковський Азазалло, Коровьев - Фагот, як і Бегемот, не відповідають біблійним канонам: вони всього лише члени свити сатани, а не ототожнюються з християнської традиції з сатаною, якій після Страшного Суду буде кинутий у вогонь.
Отже, «Майстер і Маргарита» - подвійний роман. Обидва «роману протиставлені» один одному, і поява головної дійової особи роману Майстра про Понтія Пилата - Ієшуа - в романі про Майстра неможливо, так як він оповідає нам про час самого письменника, епосі, символом якої був Воланд - сатана. Ласкаво ж у реальному житті могло бути тільки відносним, частковим. В іншому разі існування його ставало неможливим. Тому-то Майстер і Маргарита, втілення добра в романі про Майстра, і змушені вступати в «союз» з Воландом, тобто йти на компроміси з совістю, брехати, щоб зберегти любов і істину про Христа, що відкрилася Майстру. Це і пояснює двоїстість персонажів. Святість і добро часом поєднуються в їх образах зі злом, брехнею і зрадою. Так, Маргарита виступає не тільки як відьми, що влаштовує розгром у квартирі критика Латунського: вона втішає вона дитя, що в народних легендах властиво або святий, або самої Пречистої Діви. Майстер ж, відновлюючи у своєму романі про Понтія Пілата хід подій, що відбулися в Ершалаиме «чотирнадцятого числа весняного місяця нісана», є, безумовно, особистістю талановитої і неабиякої, але зломленій переслідуваннями - відрікається від творчості, віддаючи відкрилася йому істину. Єдиний учень Майстра, поет Іван Бездомний кидає писати вірші за порадою вчителя, але все-таки те, що трапилося з ним потім вважає тільки тяжким маною, хворобою. Добро в романі про Майстра хоч і не абсолютно, але реально. Інакше зображено в ньому зло: воно представлено як реальне, породжене державним устроєм, і надприродне, біблійне. Воланд та його свита з'являються на сторінках роману з метою викрити зло реальне. Булгаков наділяє їхніми функціями суддів, щоб висміяти громадське життя, літературну атмосферу і показати відносність влади.
Отже, можна сказати, що останній і найвідоміший роман М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита» проникнуть апокаліптичними мотивами.
Булгаковський Ієшуа Га-Ноцрі відрізняється від євангельського прототипу віком, походженням і поведінкою, але він залишається активною фігурою, автор відступає від традиційних канонів, показуючи на сторінках «Майстра і Маргарити» тільки одного учня - Левія Матвія. Ершалаимские голови в «Майстрі і Маргариті» об'єднує образ Понтія Пілата. Булгаков зберігає біблійний варіант, де Ісус займає центральне становище.
Протистояння добра і зла, викладене ще в Біблії, завжди викликало інтерес у людей. цю проблему намагалися осмислити багато філософи, діячі церкви, поети і прозаїки. Особливий інтерес дана проблема викликала у людства в переломні епохи, коли відбувалася ломка старих устоїв, законів і порядків, а також в роки кривавих воєн, які часто асоціювалися у свідомості людей з картинами армагеддона, намальованими в Одкровенні святого Іоанна Богослова. Не став винятком і ХХ століття, що породив чимало складних і драматичних явищ у духовних шуканнях суспільства. Апокаліптичні події цього століття змусили звернутися до проблеми боротьбу добра зі злом багатьох письменників, у тому числі і М. Булгакова.
У результаті порівняльного аналізу Біблії, Євангелія з романом «Майстер і Маргарита» я прийшла до наступних висновків:
в романі М. Булгакова осмислюється проблема боротьби добра зі злом, до якої письменник звертався протягом усього життя;
розглядаючи дану проблему, М. Булгаков не завжди дотримувався традиційних релігійних трактувань.
переосмислюючи Біблію, письменник намагався знайти відповіді на «вічні», філософські питання (про сенс буття, про призначення людини, про боротьбу добра і зла, про любов і зраду).
Незважаючи на зроблені висновки, тему мого реферату не можна вважати повністю вичерпаною. Я думаю, що вона буде і надалі представляти великий інтерес для дослідження і аналізу біблійних мотивів у романі «Майстер і Маргарита» М. Булгакова.
Використана література:
«Російська література ХХ століття» частина 1 під редакцією В. В. Агеносова.
«Майстер і Маргарита» серія «Книга для учня і вчителя».
Біблія в перекладі російською з паралельними місцями.
Посібник для учнів «Мій світ і я» під редакцією Б. Бітінаса.
«Булгаковська енциклопедія» упорядник Б.В. Соколов - М. «Локід», «Міф», 1997 р.
В.Г. Боборикін «Михайло Булгаков» - М. «Просвещение», 1991
«Творчість Михайла Булгакова: Дослідження. Матеріали. Бібліографія. Кн. 1 »під ред. Н.А. Грознова і А.І. Павловського. Л., «Наука», 1991 р.
В.Я. Лакшин Вступна стаття до видання «М.А. Булгаков Зібрання творів у 5-ти томах ». М., «Художня література», 1990 р.