Бюджетний дефіцит і державний борг Проблеми фінансування бюджетного дефіциту 3

1.2. Види бюджетного дефіциту
У світовій практиці розрізняють такі види бюджетного дефіциту:
1) Циклічний дефіцит держбюджету - результат дії вбудованих стабілізаторів.
2) Структурний дефіцит держбюджету - різницю між витратами і доходами бюджету в умовах повної зайнятості.
3) Операційний дефіцит держбюджету - загальний дефіцит держбюджету за вирахуванням інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговування державного боргу.
4) Первинний дефіцит держбюджету - різницю між величиною загального дефіциту і всією сумою виплат по боргу.
5) квазіфіскальний дефіцит держбюджету - прихований дефіцит держбюджету, обумовлений, квазіфіскальній діяльністю держави. [1, с. 25]
Циклічний дефіцит (надлишок) державного бюджету є результатом дії вбудованих стабілізаторів економіки. "Вбудований" (автоматичний) стабілізатор - економічний механізм, що дозволяє знизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості і випуску, не вдаючись до частих змін економічної політики. В якості таких стабілізаторів в індустріальних країнах зазвичай виступають прогресивна система оподаткування, система державних трансфертів (у тому числі страхування по безробіттю) і система участі у прибутках. Створення ефективних систем прогресивного оподатковування і страхування зайнятості є першочерговим завданням для перехідних економік, де об'єктивні складності стабілізаційної політики поєднуються з відсутністю адекватних податкових, кредитно-грошових та інших механізмів макроекономічного управління.
Структурний дефіцит (надлишок) державного бюджету - різниця між витратами і доходами бюджету в умовах повної зайнятості. Циклічний дефіцит нерідко оцінюється як різниця між фактичною величиною бюджетного дефіциту і структурним дефіцитом. Оцінки структурного дефіциту використовуються, в основному, в індустріальних країнах, де розміри бюджетних дефіцитів визначаються більшою мірою циклічними коливаннями, а не дискреційними заходами уряду.
Операційний дефіцит - загальний дефіцит державного бюджету за вирахуванням інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговування державного боргу.
Обслуговування заборгованості (тобто виплата відсотків по ній і поступове погашення основної суми боргу - його амортизація) є важливою статтею державних витрат.
Первинний дефіцит (надлишок) державного бюджету - різниця між величиною загального дефіциту і всією сумою виплат по боргу. Наявність первинного дефіциту є чинником збільшення боргового тягаря.
Квазіфіскальний (квазібюджетний) дефіцит - існує поряд з вимірюваним (офіційним) прихований дефіцит державного бюджету, обумовлений квазіфіскальній (квазібюджетной) діяльністю держави.
Квазіфіскальних операцій включають, наприклад, такі:
1) фінансування державними підприємствами надлишкової зайнятості в державному секторі та виплата ними заробітної плати за ставками вище ринкових за рахунок банківських позичок або шляхом накопичення взаємної заборгованості;
2) накопичення в комерційних банках, що відокремилися на початкових стадіях економічних реформ від Центрального Банку, великого портфеля недіючих позичок - т.зв. "Поганих боргів" (прострочених боргових зобов'язань держпідприємств, пільгових кредитів домашнім господарствам, фірмам і т.д.). Ці кредити, в кінці кінців, виплачуються, в основному, за рахунок пільгових кредитів Центрального Банку;
3) окремі операції, пов'язані з державним боргом, а також фінансування Центральним Банком збитків від заходів по стабілізації обмінного курсу валюти, безвідсоткових і пільгових кредитів урядові (наприклад, на закупівлю пшениці, рису, кави і т.д.); кредити рефінансування комерційним банкам на обслуговування "поганих боргів", а також рефінансування Центральним Банком сільськогосподарських,
промислових і житлових програм уряду за пільговими ставками і т.д.).

1.3.Концепціі регулювання бюджетного дефіциту

Перша концепція базується на тому, що бюджет повинен бути щорічно збалансований. До "Великої депресії" 30-х років щорічно балансувальному бюджет загальновизнано вважався бажаною метою державних фінансів і фінансової політики. Однак при більш ретельному розгляді цієї проблеми стає очевидним, що щорічно балансувальному бюджет в основному виключає або значною мірою зменшує ефективність фіскальної політики держави, що має антициклічної, стабілізуючу спрямованість. Гірше того, щорічно балансувальному бюджет насправді поглиблює коливання економічного циклу. Наприклад, припустимо, що економіка стикається з тривалим періодом безробіття. Доходи населення падають. Податкові надходження до бюджету автоматично скорочуються. Прагнучи неодмінно збалансувати бюджет, уряд повинен або підвищити ставки податків, або скоротити державні витрати, або використовувати поєднання цих двох заходів. Однак наслідком всіх цих заходів буде ще більше скорочення сукупного попиту. Розглянемо приклад, як прагнення щорічно балансувати бюджет може стимулювати інфляцію. В умовах інфляції, при підвищенні грошових доходів автоматично збільшуються податкові надходження. Для запобігання майбутнього перевищення доходів над витратами уряд повинен вжити таких заходів: або знизити ставки податків, або збільшити урядові витрати, або використовувати поєднання цих двох заходів. Ясно, що наслідком цих заходів буде посилення інфляційного тиску в економіці. Основний висновок: щорічно балансувальному бюджет не є економічно нейтральним. Незважаючи на цю та інші проблеми, в багатьох країнах існує значна підтримка ідеї прийняття конституційної поправки, що передбачає щорічне балансування бюджету. Друга концепція базується на тому, що бюджет повинен бути збалансований в ході економічного циклу, а не за кожен рік. Дана концепція передбачає, що уряд здійснює антициклічне вплив і одночасно прагне збалансувати бюджет. У цьому випадку, однак, бюджет не повинен балансуватися щорічно. Достатньо, щоб він був збалансований в ході економічного циклу. [4, с. 216] Спробуємо обгрунтувати це. Для того, щоб протистояти спаду, уряд повинен знизити податки і збільшити урядові витрати, тим самим свідомо викликає дефіцит бюджету. У ході подальшого інфляційного підйому уряд підвищує податки і урядові витрати. Виникає на цій основі позитивне сальдо бюджету може бути використано на покриття державного боргу, що виник у період спаду. Таким чином, уряд проводить позитивну антициклічної політику і одночасно балансує бюджет, але не на щорічній основі, а за період в декілька років. Але в даній концепції бюджету існує ключова проблема, яка полягає в тому, що спади і підйоми в економічному циклі можуть бути неоднаковими за глибиною і тривалістю. Наприклад, тривалий і глибокий спад може змінитися коротким періодом підйому. Поява великого дефіциту в період спаду в цьому випадку не покриється невеликим позитивним сальдо бюджету періоду процвітання, отже, буде мати місце циклічний дефіцит бюджету.
Третя концепція пов'язана з ідеєю так званих функціональних фінансів. Відповідно з цією ідеєю питання про балансування бюджету - на щорічній або на циклічній основі - другорядне. Первісною метою державних фінансів є забезпечення неінфляційної повної зайнятості, тобто балансування економіки, а не бюджету. [4, 217] Якщо досягнення цієї мети супроводжується стійким позитивним сальдо або великим і усе зростаючим державним боргом - нехай буде так. У відповідності з цією концепцією проблеми, пов'язані з державними дефіцитами або надлишками, незначні в порівнянні з надзвичайно небажаними альтернативами тривалих спадів або стійкої інфляції. Друга і третя концепції лежать в основі фінансової політики, орієнтованої на бюджетний дефіцит і спирається на потенціал грошового господарства країни. Така політика передбачає:
n наявність чіткої програми фінансових заходів у рамках грошового потенціалу країни;
n контроль за розвитком бюджетного дефіциту і пошук джерел його покриття;
n виділення бюджетних коштів на заходи, що дають значний економічний ефект.
Оволодіння цією політикою дозволяє суспільству знаходити оптимальну величину бюджетного дефіциту. Так, в кінці 80-х років бюджетний дефіцит у Франції становив 9,6% від ВНП, у США - 11,6, у ФРН - 14, в Японії - 15,6, у Бельгії - 25,1, в Італії - 25 , 2, в Греції-31, 2%. [3, с.78] Однак при всій привабливості політики бюджетного дефіциту, великі дефіцити призводять до значних негативних наслідків навіть для "багатих" в економічному відношенні країн.

1.4. Фінансування бюджетного дефіциту
           Існує три основних способи фінансування дефіциту держбюджету:
ü Монетизація бюджетного дефіциту;
ü Зовнішнє боргове фінансування;
ü Внутрішнє боргове фінансування.
У перехідних економіках монетизація дефіциту державного бюджету зазвичай використовується в тих випадках, коли є значний зовнішній борг, і це виключає пільгове фінансування із закордонних джерел, а можливості внутрішнього боргового фінансування також практично вичерпані, що часто є головною причиною високих внутрішніх процентних ставок. Цей спосіб фінансування доцільний, якщо офіційні валютні резерви ЦБ виснажені, у силу чого врегулювання платіжного балансу залишається першочерговим завданням, причому передбачається, що економіка витримає високу інфляцію.В випадку монетизації дефіциту (тобто внутрішнього банківського фінансування) нерідко виникає сеньйораж - дохід держави від друкування грошей. Сеньйораж є наслідком перевищення темпу зростання грошової маси над темпом зростання реального ВВП, що призводить до підвищення середнього рівня цін. У результаті всі економічні агенти платять своєрідний інфляційний податок, і частина їх доходів перерозподіляється на користь держави через зрослі ціни.
В умовах підвищення рівня інфляції виникає так званий "ефект Танзі" - свідоме затягування платниками податків строків внесення податкових відрахувань до державного бюджету, що характерно для багатьох перехідних економік. Наростання інфляційного напруги створює економічні стимули для "відкладання" сплати податків, так як за час "затягування" відбувається знецінення грошей, в результаті якого виграє платник податків. У результаті дефіцит державного бюджету і загальна нестійкість фінансової системи можуть зрости.
Монетизація дефіциту державного бюджету може не супроводжуватися безпосередньо емісією готівки, а здійснюватися в інших формах - наприклад, у вигляді розширення кредитів Центрального Банку державним підприємствам за пільговими ставками або у формі відстрочених платежів.
Альтернативні можливості зовнішнього пільгового фінансування бюджетного дефіциту (наприклад, отримання безоплатних субсидій з-за кордону або пільгових позик за низькими ставками з тривалими строками погашення) є найбільш привабливими, тому що в цьому випадку дефіцит не тільки не робить негативного впливу на економіку, але й може виявитися дуже корисним, якщо таке фінансування пов'язане з продуктивною використанням ресурсів. Нерідко, однак, можливості пільгового фінансування в перехідних економіках або обмежені через значну зовнішньої заборгованості, або використовуються урядами переважно в непродуктивних цілях - на споживчі дотації, виплати пенсій, збільшення державного апарату і т.д. Такі додаткові бюджетні витрати не можуть бути швидко скорочені в разі припинення їх зовнішнього субсидування на тлі відсутності гарантованих внутрішніх джерел покриття, що посилює загальну напругу в бюджетно-податковій сфері.
Зовнішнє фінансування бюджетного дефіциту виявляється менш інфляційним, ніж його монетизація, тому що пропозиція товарів на внутрішньому ринку збільшується в тій мірі, в якій зовнішні позики сприяють розширенню імпорту.
При цьому, чим більш відкритою є перехідна економіка і чим більш жорстким - її валютний курс, тим меншою мірою зовнішнє боргове фінансування виявиться інфляційним, але тим сильніше буде його вплив на платіжний баланс. Залучення коштів з іноземних джерел для фінансування бюджетного дефіциту може виявитися відносно привабливим варіантом для перехідних економік в тих випадках, коли:
1) вдається організувати концесійну фінансування;
2) на внутрішньому ринку відчувається дефіцит капіталу при високій внутрішній нормі прибутку;
3) торговий баланс відносно благополучний за наявності сприятливих перспектив розширення ринку;
4) первинні розміри зовнішнього боргу незначні;
5) першочерговим завданням макроекономічної політики є зниження вірогідною інфляції.
Внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту нерідко розглядається як антиінфляційна альтернатива монетизації. Однак цей спосіб фінансування не усуває загрози зростання інфляції, а лише відкладає це зростання.
Якщо облігації державної позики розміщуються серед населення і комерційних банків, то інфляційна напруга виявиться слабшою, ніж при їх розміщенні в ЦБ. Однак останній може скупити ці облігації на вторинному ринку цінних паперів і тим самим розширити свої квазіфіскальних операцій, що сприяють росту інфляційного тиску.
У випадку обов'язкового (примусового) розміщення державних облігацій у позабюджетних фондах (пенсійних, страхових тощо) під низькі (і навіть негативні) процентні ставки, внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту перетворюється, по суті, в механізм додаткового оподаткування. Більш того, при високому рівні процентних ставок і значних розмірах дефіциту державного бюджету з часом неминуче відбувається різке збільшення частки державного внутрішнього боргу у ВВП, особливо при низьких темпах економічного зростання.
Зростання тягаря внутрішнього боргу збільшує і частку державних витрат на його обслуговування, що призводить до самозростання і бюджетного дефіциту, і державної заборгованості. Це серйозно обмежує можливості зниження напруженості в бюджетно-податковій сфері та стабілізації рівня інфляції. У цілому, в перехідних економіках внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту пов'язано з відносно помірними витратами тільки в тих випадках, коли:
1) складно контролювати надання кредитів приватному сектору;
2) внутрішня пропозиція щодо еластично;
3) зовнішнє боргове фінансування відносно дорого або обмежено через значне тягаря зовнішньої заборгованості, тоді як існуюча внутрішня заборгованість незначна;
4) супроводжує перехідний період інфляція досягла високих темпів або представляється абсолютно неминучою.
2. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ
2.1. Сутність державного боргу
Державний борг-це сума заборгованості країни своїм або іноземним юридичним і фізичним особам, урядам інших країн. Він складається із загальної накопиченої суми бюджетних дефіцитів (за вирахуванням бюджетних надлишків) та суми фінансових зобов'язань іноземним кредиторам (за вирахуванням тієї частини, яка пішла на покриття бюджетного дефіциту) на певну дату. [2, с.265] У розвинених країнах державний борг визначають також як загальний обсяг непогашених державних облігацій. Зростання державного боргу спостерігається практично у всіх країнах світу, що в основному пояснюється хронічним дефіцитністю державних фінансів. Таким чином, державний борг можна також визначити, як заборгованість, що накопичилася в уряду, в результаті запозичення грошей для фінансування минулих бюджетних дефіцитів.
У відповідності з традиційною точкою зору державні позики - фактор зменшення національних заощаджень та стримування нагромадження капіталу. Цієї точки зору дотримується більшість економістів. Проте існує інша точка зору, звана рівністю Рікардо, якої дотримується невелика, але дуже впливова група економістів. Відповідно до рікардіанської точкою зору, державний борг не впливає на заощадження і накопичення капіталу.
Як зниження податків і бюджетний дефіцит вплинуть на стан економіки з традиційної точки зору?
Зниження податків, що фінансується урядом за рахунок позик, буде впливати на економіку за багатьма напрямами. Зниження податків відразу ж викличе зростання споживчих витрат. Зростання споживчих витрат впливає на стан економіки як у короткостроковому, так і довгостроковому періоді.
Протягом короткострокового періоду збільшення споживчих витрат призводить до зростання попиту на товари і послуги і, таким чином, до зростання обсягу виробництва та зайнятості. Проте ставка відсотка буде також зростати через загострення конкуренції між інвесторами у зв'язку зі зниженням обсягу заощаджень. Підвищення ставки відсотка буде стримувати інвестиції та стимулювати приплив іноземного капіталу. Курс національної валюти по відношенню до іноземних валют буде зростати, що призведе до зниження конкурентоспроможності національних фірм на світовому ринку.
У довгостроковому плані скорочення національних заощаджень, викликане зниженням податків, призведе до зменшення розмірів накопиченого капіталу та зростання зовнішньої заборгованості. Тому обсяг національного продукту знизиться, а частка в ньому зовнішнього боргу зросте.
Важко оцінити кінцеві результати впливу зниження податків на економічний добробут країни. Життя сучасного покоління покращиться завдяки зростанню доходу і зайнятості, хоча досить ймовірно. Що одночасно підвищиться і темп інфляції. Важкий тягар наслідків такого бюджетного дефіциту ляже в основному на плечі майбутніх поколінь: вони будуть народжені в країні з меншими розмірами накопиченого капіталу і великим зовнішнім боргом.
Рікардіанський аналіз впливу бюджетної політики на державний борг грунтується на логіці поведінки споживача, що враховує інтереси майбутнього. Яку ж реакцію може викликати зниження податків у думаючих про майбутнє споживачів? Піклується про майбутнє споживач розуміє, що наявність в даний час державного боргу означає підвищення податків у майбутньому. При зниженні податків, що фінансується за рахунок зростання державного боргу, самі податки не зменшуються: вони просто перерозподіляються в часі. Не збільшується і постійний дохід споживача, а отже, і споживання.
Загальний принцип полягає в тому, що сума державного боргу дорівнює сумі майбутніх податків, і якщо споживач у достатній мірі враховує майбутні події, то майбутні податки для нього еквівалентні поточним. Отже, фінансування державних витрат за рахунок боргу рівнозначне їх фінансуванню за рахунок податків. Ця точка зору, відома як рікардіанської рівність, названа так на честь видатного економіста XIX століття Давида Рікардо, оскільки він першим звернув увагу на цей теоретичний аргумент.
Висновок з рівності Рікардо полягає в тому, що фінансується за рахунок боргу зниження податків не змінює споживання. Домашні господарства заощаджують приріст наявного доходу для оплати майбутнього в майбутньому підвищення податкових зобов'язань, обумовленого зниженням поточних податків. Цей приріст особистих заощаджень дорівнює за величиною зниження державних заощаджень. Національні заощадження - сума особистих та державних заощаджень - залишаються незмінними. Тому зниження податків не призводить до тих наслідків, на які вказує традиційний аналіз.
Однак з логіки аналізу рівності Рікардо не випливає, що будь-які зміни в бюджетно-податкової політики марні. Вони можуть істотно вплинути на витрати споживача, якщо призводять до зміни поточного або майбутнього обсягу державних витрат. Припустимо, наприклад, що уряд знижує податки сьогодні тому, що воно планує зменшити державні закупки в наступному. Якщо споживач вважає, що це зниження податків не викличе зростання податків у майбутньому, він буде вважати себе більш забезпеченим і збільшить витрати на споживання. Однак саме зниження державних витрат, а не зменшення податків стимулює споживання: оголошення про майбутнє зниження державних витрат привело б до зростання поточного споживання навіть при незмінному рівні існуючих податків, оскільки це передбачає, що через деякий час податки зменшаться.

2.2. Види державного боргу, причини виникнення та наслідки
Розрізняють внутрішній і зовнішній державний борг.
Внутрішній-це борг держави населенню, суб'єктам господарювання своєї країни. Зовнішній-це заборгованість фізичним, юридичним особам, урядам інших країн. [2, с. 266]
Внутрішній борг породжується бюджетними дефіцитами, так званим борговим фінансуванням. Державні позики випускаються на різні терміни. І тому державний борг буває короткостроковим (до 1 року), середньостроковими (до 5 років) і довгостроковим (понад 5 років). Найбільш обтяжливими є короткострокові борги, тому що дата їх погашення настає дуже швидко, але відсотки по таких позиках дуже високі. Більшість економістів стверджують, що зростання внутрішнього боргу не може призвести до банкрутства нації, так як це борг самим собі. Крім того, держава завжди має можливість профінансувати його шляхом підвищення податкових ставок, випуску грошей, рефінансування.
Разом з тим не можна недооцінювати негативні наслідки внутрішнього боргу, тому що за певних умов він може стати серйозною проблемою для економіки країни. Розглянемо деякі з найбільш яскравих проблем.
Зростання внутрішнього боргу небезпечний для країни з низьким рівнем доходів, але отже, і заощаджень. Купівля населенням, суб'єктами господарювання державних цінних паперів є альтернативою інвестування вільних грошових коштів у виробництво. Тому нарощування швидкими темпами випуску державних цінних паперів може призвести до скорочення основного капіталу.
Інша небезпека пов'язана з тим, що держава, продаючи цінні папери, конкурує на ринку позичкового капіталу з приватним сектором. У результаті конкуренції ставка позичкового відсотка підвищується, що веде до розбещення приватних інвестицій в економіку країни, чистого експорту і частково споживчих витрат.
Негативним наслідком зростання внутрішнього боргу є збільшення суми процентних виплат по ньому. Якщо в економіці спостерігається стагнація або спад виробництва, то процентні виплати можуть виявитися непідйомними для країни. Тому необхідно постійно відслідковувати динаміку співвідношення між внутрішнім боргом і обсягом національного виробництва. Якщо борг зростає повільніше, ніж обсяг валового внутрішнього продукту, то це означає зменшення його частки в національному продукті. Якщо ж темпи зростання внутрішнього боргу обганяють темпи зростання валового внутрішнього продукту, то частка державного боргу в останньому буде збільшуватися. Щоб при цьому його наслідки не стали занадто важкими для економіки, уряд повинен зробити певні меря з управління державним боргом.
Зовнішній борг може з'явитися з двох основних причин:
в результаті прямого запозичення коштів в іноземних держав, приватних компаній та шляхом продажу державних цінних паперів іноземним юридичним і фізичним особам, державам.
Наслідки зовнішнього боргу більш важкі для країни, ніж внутрішнього. При зовнішньому боргу нація змушена віддавати іншим країнам цінні товари і послуги, щоб сплатити відсотки і погасити борг, що знижує життєвий рівень населення даної країни. Крім того, при наданні позики країна-кредитор може вимагати виконання низки умов, які "незручні" для країни-позичальника. У зв'язку з негативними наслідками зовнішнього боргу зазвичай законодавчо встановлюється його ліміт. Слід зазначити, що абсолютна сума боргу малопоказательна для економічного аналізу. Тому оцінюють його відносну величину. Використовують такі показники, як частка зовнішнього боргу у валовому національному продукті, відношення річного обсягу виплат за зовнішнім боргом до обсягу валютних надходжень за рік. За оцінками фахівців даний показник не повинен перевищувати 25%.
Великий зовнішній борг знижує міжнародний авторитет країни і може ускладнити отримання нових іноземних позик. Тому уряд робить певні заходи, щоб зменшити зовнішній борг, якщо він перевищує прийнятний рівень.
2.3. Способи скорочення державної заборгованості
Для того щоб наслідки зростання внутрішнього боргу для країни не стали занадто важкими уряд повинен робити певні заходи з управління боргом.
Це можуть бути, по-перше, інфляція, по-друге, введення спеціальних податків і, по-третє, секвестрування бюджету. Якщо держава фінансує дефіцит бюджету шляхом випуску грошей, то це призводить до інфляції. Вона знецінює номінальний внутрішній борг і процентні виплати по ньому. Більш того, високі темпи інфляції можуть зробити процентні ставки по державних цінних паперів навіть негативними. Однак такий хід подій може призвести до гіперінфляції, яка руйнівна для економіки країни. Слід враховувати також, що значна частка державного боргу зараз представлена ​​короткостроковими державними паперами, а в умовах інфляції при кожному новому випуску державних паперів ставка доходу буде зростати. Набули поширення також цінні папери з плаваючою процентною ставкою, яка змінюється при зміні ставки позикового відсотка або облікової ставки. Це обмежує можливості інфляції.
Введення спеціальних податків або підвищення податкових ставок дозволить у короткостроковому періоді збільшити доходи бюджету, а значить, зменшити державний борг. У довгостроковому тимчасовому інтервалі це може призвести до скорочення виробництва, звуження бази оподаткування і, отже, до зменшення податкових надходжень в казну.
У деяких випадках доцільно вдатися до скорочення державних витрат шляхом секвестрування. секвестрування-пропорційне зниження витрат (на 5 або 10,15% і т.д.) щомісячно практично по всіх статтях бюджету до кінця поточного фінансового року. Секвестрування не підлягають захищені статті, склад яких визначається вищими органами влади.
Існують також статті, секвестрування яких неможливо (виплата відсотків по державному боргу та ін.) Наприклад, в США всі федеральні витрати діляться на дві частини-прямі (обов'язкові) та дискреційні. До прямих відносять ті витрати, які регламентуються постійно діючим законодавством (допомога по безробіттю, програми медичного обслуговування і т.д.). До дискреційним-витрати, які залежать від конкретного стану справ в економіці і щорічно розглядаються і затверджуються конгресом США. За даними статтями Конгресом встановлюється щорічно ліміт витрат. Якщо фактичні витрати починали перевищувати ліміти, то в дію вступав механізм секвестрування, що дозволяло зменшити бюджетний дефіцит і державний борг. [2, с. 267]
Зовнішній борг має наслідки, які більш сумні для країни, в порівнянні з наслідками внутрішнього боргу. Тому уряд робить певні заходи, щоб зменшити зовнішній борг, якщо він перевищує прийнятний рівень. Воно може використовувати для погашення частини боргу золотовалютні резерви країни, якщо такі є. За згодою кредиторів уряд може переоформити короткострокову та довгострокову заборгованість довгострокову або відстрочити виплату зовнішнього боргу.
3. БЮДЖНЬНИЙ ДЕФІЦИТ І ДЕРЖАВНИЙ БОРГ
РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ

3.1. Розвиток бюджетного дефіциту в Республіці Білорусь
Республіка Білорусь на початку 90-х рр.. зіткнулася з величезним дефіцитом державного дефіциту. Він не був пов'язаний з придбанням суверенітету держави, але з'явився лише вираженням загального стану економіки і Державного бюджету СРСР, до складу якого включався і бюджет БРСР.
Відсутність глибоких наукових розробок у вітчизняній економічній науці про виникнення, розвиток та соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту стало причиною того, що колишні економічні відомства країни виявились непідготовленими до управління бюджетним дефіцитом.
В економічній літературі цього періоду бюджетний дефіцит розглядається як явище, не властиве соціалістичній системі господарства, але на доказ цьому бюджет планувався з профіцитом.
Це було можливо завдяки тому, що в 60-70-х і початку 80-х рр.. відносно стабільне становище державного бюджету забезпечувалося невиправданим вилученням частини прибутку господарських органів у вигляді вільного залишку прибутку; надходженнями від реалізації вино-горілчаної продукції, збільшенням доходів від зовнішньої торгівлі при одночасному зниженні питомої ваги витрат на соціально-культурну сферу: до 1985 р. частка витрат на охорона здоров'я та просвітництво впала нижче рівня 1940 року.
Проблема дефіциту бюджету стала обговорюватися тільки в середині 80-х рр.., Але до кінця 80-х рр.. дефіцит став затверджуватися Законом "Про державний бюджет".
Скорочення нагромаджень у галузях економіки, що викликало різке зменшення надходжень до бюджету, було викликано рядом причин і, зокрема, розбалансованістю економіки, падінням ефективності виробництва. Рентабельність у галузях матеріального виробництва знизилася з 35,5% у 1970р. до 16,0% у 1986р. [2. c. 255]
Одночасно наростали диспропорції в розвитку економіки, орієнтованої переважно на виробництво засобів виробництва при відставанні легкої промисловості та агропромислового комплексу. Прискорено розвивалася важка промисловість при сповільненому зростанні галузей, що виробляють товари народного споживання. Виробництво заради виробництва призвело до дисбалансів в економіці. Цей процес підкріплювався, як зазначалося вище, зростаючим обсягом дотацій в народне господарство з державного бюджету, які випереджали темпи зростання бюджету.
Намічалася стійка тенденція зниження фінансової віддачі від вкладення державних коштів у розвиток галузей матеріального виробництва. У період з 1970 р. по 1985 р. розмір дотацій зріс в 4,2 рази, але державного бюджету-20, 4 рази. Якщо в 1965 р. 47,8% всіх надходжень до бюджету від виробничої сфери повернулося назад у формі фінансування народного господарства, то в 1985 р. - вже 89,3%. Однак і ці заходи не змогли попередити падіння ефективності у народному господарстві. [2. c. 255] Таке положення було характерно не тільки для СРСР в цілому, а й для Білорусі.
У середині 80-х рр.. створилася ситуація, коли більша частина доходів, що надійшли від галузей економіки, спрямовувалася назад у вигляді фінансування витрат у народне господарство. Так, в 1985 р. із загальної суми надходжень бюджету УРСР податку з обороту, платежів з прибутку державних підприємств і організацій та прибуткового податку з кооперативних і громадських підприємств і організацій 90% спрямовувалося на розвиток народного господарства, але в 1989 р. -99,5 % від зазначених надходжень.
Це означало, що практично всі бюджетні ресурси, що надійшли у вигляді основних податків від підприємств галузей економіки, направлялися на фінансування народного господарства.
Якщо врахувати, що зазначені податки становили в 1989 р. близько 70% від загального обсягу доходів бюджету Білорусі (без урахування коштів державного соціального страхування), але на частку інших (на соціально-культурні заходи, утримання органів влади і управління, інші заходи) залишалося всього 30%, то стає зрозуміла суть залишкового принципу фінансування витрат на соціальну сферу.
Ситуація погіршувалася тим, що у зв'язку з падінням цін на світовому ринку на експортовані товари паливно-енергетичної групи скоротилися доходи від експорту; антиалкогольна компанія і реформа оптових цін 1982 зменшила надходження податку з обороту.
У 1986-1988 рр.. відбулося скорочення надходжень від трьох найбільших джерел надходжень до бюджету: податку з обороту, відрахувань від прибутку державних підприємств та зовнішньоекономічної діяльності.
У 1984-1987 рр.. величина податку з обороту скоротилася на 8,3 млрд. р.. (З 102,7 до 94,4 млрд. грн.) Частково внаслідок продажу спиртних напоїв і з переглядом оптових цін у промисловості в 1982 р. Вважалося, що податок з обороту на деякі вироби був зменшений як компенсація за зростання оптових цін.
У 1988 р. величина відрахувань від прибутку по державних підприємствах зменшилася в порівнянні з 1987 р. і виявилася на рівні 1985 р., що стало наслідком перебудови господарського механізму, коли підприємствам було дозволено залишати для власних цілей більшу частину прибутку. підприємства в 1987 р. виплачували до бюджету 46% свого прибутку в порівнянні з 56% в 1985 р. Теоретично це мало б мало потягти за собою скорочення видатків державного бюджету. Однак на практиці цього не сталося.
Надходження від зовнішньоекономічної діяльності в період 1986-1988 рр.. скоротилися на 8,5 млрд. р.. Це було обумовлено різким зниженням рівня світових цін на нафту і політикою скорочення імпорту споживчих товарів, націленої на запобігання виникненню дефіциту торгового балансу. Скорочення доходів бюджету супроводжувалося збільшенням витрат.
Вкладення в народне господарство зростали випереджаючими темпами. Їх частка у всіх видатках бюджету збільшилася з 48,2% у 1970 р. до 57,1% в 1987 р. одним з головних чинників такого швидкого зростання є збільшення витрат на сільське господарство. Наприклад, у 1986 р. весь приріст капіталовкладень у народному господарстві країни був спрямований на агропромисловий комплекс, в той час як витрати бюджету на розвиток промисловості та будівництва зменшилися.
На збільшення масштабів фінансування народного господарства суттєвий вплив зробило зростання капіталовкладень.
У той же час заходи щодо реалізації соціальної політики в СРСР (підвищення заробітної плати, пенсій, допомог, забезпечення установ соціальної сфери) зажадали здійснення додаткових витрат, які не були підкріплені реальними фінансовими ресурсами.
У результаті за 1986-1989 рр.. сумарний приріст доходів бюджету проти рівня 1985 склав 39 млрд. р.., але приріст витрат-243 млрд. р.., дефіцит державного бюджету зріс майже в 7 разів, з 18 млрд. р.. в 1985 р. до 121 млрд. р.. за планом на 1989 р.; плановий розмір дефіциту на 1990 р. склав 60 млрд. р.. [2, с. 257] Очевидно, що після розпаду СРСР Білорусі дісталася практично розвалена пострадянська економіка, недосконала система державних фінансів, в тому числі і бюджетний дефіцит, що росте з року в рік. У Республіці Білорусь бюджетний дефіцит став плануватися з 1991 р., коли його розмір був визначений у 3,7 млрд. р.., Що склало 11,6% до всіх витрат. Проте фактично бюджет був виконаний з профіцитом у сумі 1,5 млрд. р.. В основному це пояснюється тим, що в 1991 р. Білорусь була оголошена суверенною республікою і більшість доходів залишилося в її розпорядженні, але державний бюджет на 1991 р. все ще передбачав виділення дотацій республіці. З плином часу абсолютне значення бюджетного дефіциту зросла. Ці дані вказують на зростання абсолютного значення бюджетного дефіциту-з 19,4 млн. р.. в 1992 р. до 276371,5 млн. р.. в 2001 р. У відсоткам до доходів республіканського бюджету розмір дефіциту змінювався від 10,8 у 1992 р. до 4,8% у 2001 р. і до витрат, відповідно, з 9,8 до 4,6%. Максимальної позначки бюджетний дефіцит досяг у 1993-1994 рр.-17-18% до доходів бюджету. Майже до такого ж рівня він піднявся і в 1999 р.: 16,9% до обсягу доходів бюджету і 14,4% до обсягу витрат.
У 2000 році дефіцит бюджету склав 55,4 млрд. руб., До витрат і доходів державного бюджету він склав 1,7%, до ВВП 0,6%. Рівень фінансових коштів у бюджетній системі Білорусі в 2001 р. не зазнав значних змін. Питома вага доходів бюджету в обсязі валового внутрішнього продукту склав 34,5% проти 33,4% у 2000 р. Покриття дефіциту н здійснювалося, в основному, за рахунок внутрішніх джерел. Таким чином, доходи становили 3223,2 млрд. р.. (Зросли в 2,1 рази), витрати відповідно дорівнювали 3471 млрд. р.. (У 2,1 разів вище минулорічного). Дефіцит бюджету дорівнював 247,8 млрд. р.. (1,6% від ВВП). [16, с.55-57]
За останні роки можна надати наступну картину дефіциту бюджету. Так, за підсумками 2003 року спостерігається сумарне перевищення витрат консолідованого бюджету над доходами в розмірі 584,4 млрд. рублів, що склало 1,6% до ВВП. При цьому республіканський бюджет зведено з дефіцитом у 579,6 млрд.рублей, а місцеві-з дефіцитом в 4,8 млрд. рублів. Звернемося до рісунку1. [20]
Рис. 1. Дефіцит консолідованого бюджету за 1996-2003 роки, у відсотках до ВВП.
Примітка: джерело [20]
Незважаючи на збільшення бюджетного дефіциту в 2003 році до 1,6% ВВП в цілому за останні вісім років зберігається тенденція зростання бюджетної збалансованості, що добре видно по лінії тренду, яка спрямована вгору. Однак конкретно по роках для бюджетного дефіциту властива значна амплітуда коливань у межах 0,2-2,9% ВВП.
На підставі закону РБ "Про бюджет Республіки Білорусь на 2004 рік" від 29 грудня 2003 р. № 259-3, граничний розмір бюджетного дефіциту на 2004 рік був встановлений у сумі 690200000,0 тис. руб. Фінансування дефіциту було прийнято здійснювати з таких джерел (тис. крб.): [6]
Загальне фінансування 690200000,0
Внутрішнє фінансування 238504145,6
Джерела, одержувані від Національного банку
Республіки Білорусь -914,4
Кредити Національного банку Республіки Білорусь
на фінансування дефіциту республіканського бюджету -914,4
погашення основного боргу по довгострокових кредитах -914,4
Джерела, одержувані від банків, інших юридичних
та фізичних осіб 97705060,0
залучення коштів 754192900,0
погашення основного боргу -656487840,0
отримання коштів 500000,0
в тому числі:
надходження непогашеної заборгованості за
енергоносії, що утворилася станом на
1 лютого 1996 500000,0
погашення основного боргу -500000,0
в тому числі:
погашення заборгованості юридичним особам за
заблокованим рахунках у Зовнішекономбанку СРСР
за станом на 1 січня 1992 -500000,0
Надходження від реалізації належить
державі майна 100000000,0
Зміна залишків коштів бюджету 40800000,0
залишки на початок звітного періоду 40800000,0
Зовнішнє фінансування 451695854,4
Кредити міжнародних фінансових організацій -31604653,2
використання кредитів 34656000,0
погашення основного боргу -66260653,2
Кредити урядів іноземних держав -109511090,4
погашення основного боргу -109511090,4
Інші джерела зовнішнього фінансування 592811598,0
отримання коштів 647531598,0
погашення боргу -54720000,0
Необхідно зауважити, проект бюджету на 2004 рік був критично оцінено представниками Міжнародного валютного фонду. Обгрунтуванням стало те, що бюджет був незбалансованим, а рекомендована рівень дефіциту бюджету призначався в розмірі не більше 0,5% ВВП. Представники МВФ стверджували, що даний проект бюджету передбачає фінансування дефіциту в основному за рахунок зовнішніх джерел (при запланованому дефіциті 690,2 млрд. руб. Зовнішнє фінансування дефіциту повинне скласти 451,7 млрд. руб. Обсяг зовнішнього фінансування дефіциту в розмірі 1% ВВП дуже високий для Білорусі і нереальний для виконання. Також йшлося про те, що плани по залученню в наступному році на фінансування дефіциту бюджету коштів від приватизації держвласності в розмірі 100 млрд. руб.являются нереальними, тому що в поточному році надходження від приватизації були вкрай незначні ( 26 млрд. руб. при плані 430 млрд.руб.)
Що ж стосується прогнозу на 2005 рік, то тут доходи республіканського бюджету повинні складати 18 трлн.рублей, витрати-19трлн.рублей. Консолідований бюджет, який включає в себе республіканський бюджет, місцеві бюджети шести областей та Мінська, складе по доходах 25960 млрд. рублів, за видатками - 26870 млрд. рублів, а його обсяг у порівнянні з нинішнім роком зросте на 30 відсотків. Фінансування дефіциту бюджету планується здійснювати за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Серед внутрішніх джерел визначили державні цінні папери, від розміщення яких планується залучити 278 млрд. рублів, а також кошти від приватизації державного майна в сумі 100 млрд. рублів. За рахунок зовнішніх джерел дефіцит бюджету планується профінансувати приблизно на 500 млрд. рублів. В основному ці кошти будуть отримані також від розміщення державних цінних паперів. Кредити міжнародних фінансових організацій на ці цілі залучати не планується. [21]
3.2. Шляхи скорочення бюджетного дефіциту і збалансування бюджету РБ

Для усунення негативних наслідків бюджетного дисбалансу необхідно розробити державну Програму скорочення бюджетного дефіциту. Вона повинна бути складовою частиною загальної Концепції розвитку державного бюджету Республіки Білорусь в умовах трансформаційної економіки.
При розробці Програми скорочення бюджетного дефіциту необхідно використовувати світовий досвід, який переконливо показує, що на окремих етапах розвитку суспільства, в умовах, специфічних для кожної країни, цілком допустимо дефіцит, якщо його величина не перевищує 2-3% до валового національного продукту. Наявність дефіциту, що перевищує гранично допустимі розміри, потребує вживання екстрених заходів щодо його скорочення і стабілізації. При визначенні джерел покриття бюджетного дефіциту необхідно прагнути не вдаватися до емісії і використовувати її тільки в екстрених випадках. Емісія, не обумовлена ​​потребами товарообігу, повинна розглядатися як виняткова і неприпустима міра, що порушує закони грошового обігу. Дефіцит може покриватися тільки на позиковій основі розміщенням на фінансовому ринку державних цінних паперів, а також використанням різноманітних форм державного кредиту. Раціональне поєднання безінфляційних джерел дозволить отримати максимальний ефект.
В основі концепції скорочення бюджетного дефіциту повинне лежати таке положення: без забезпечення динамізму в розвитку економіки і підвищення її ефективності неможливо домогтися фінансової стійкості держави, оздоровлення державного бюджету, які б прогресивні міри не застосовувалися.
Слід зазначити, що в бюджетній політиці нашої держави реалізується пасивна форма дефіциту, яка носить споживчий характер. Це значить, що більша частина бюджетних коштів направляється на соціальну підтримку населення, фінансування освіти, культури, охорони здоров'я, управління, оборону, а також на підтримку нерентабельних підприємств державного сектора. Зрозуміло, що значна частина цих витрат носить загальнодержавний характер, у зв'язку з чим скорочувати їх слід дуже обережно. Тим не менш, подальша бюджетна політика держави повинна передбачати перехід від пасивної до активної форми бюджетного дефіциту, яка передбачає можливість дефіцитного фінансування лише тих витрат, які сприяють економічному зростанню. Але навіть у цьому випадку бюджетні асигнування повинні виділятися під обгрунтовану програму і в міру одержання певного ефекту.
У перспективі, як вже зазначалося, доцільно відмовитися від складання дефіцитних бюджетів та здійснити поетапний перехід від дефіцитних бюджетів до бюджетного рівноваги, а потім до бюджетів з позитивним сальдо і його накопичення.
У перелік конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту слід включити такі, які, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого - сприяли скороченню державних витрат.
Отже, скорочення бюджетного дефіциту повинне здійснюватися за спеціально розробленою програмою. Вона повинна передбачати такі заходи:
1) підвищення ефективності суспільного відтворення, яке буде сприяти зростанню фінансових ресурсів - основного джерела збільшення доходів бюджету;
2) подальший розвиток і зміцнення ринкових відносин, проведення ринкових реформ; роздержавлення і приватизація власності, маючи на увазі, що раціональне скорочення сфери державної економіки дозволить скоротити бюджетне фінансування;
3) розширення кола платників повинно здійснюватися одночасно з поліпшенням податкового законодавства. В умовах розвитку ринкових відносин податкові ставки повинні гарантувати стабільні перспективи господарювання і в той же час створювати можливість здорової конкуренції, стимулювати підприємства в підвищенні продуктивності праці, раціональне використання матеріальних і фінансових ресурсів;
4) розвиток територіально-регіонального госпрозрахунку. Зміцнення самостійності регіонів дозволяє переглянути сфери впливу відповідних бюджетів: республіканського і місцевих органів влади.
5) оптимізацію обсягу і реструктуризацію витрат державного бюджету в цілому і насамперед направляються в реальний сектор економіки. Бюджетні вкладення в галузі економіки повинні вирішувати завдання структурної перебудови її, концентруватися в перспективних галузях, що визначають науково-технічний прогрес. Це зажадає зміни напрямів інвестування бюджетних коштів, що спрямовуються в галузі економіки з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожного бюджетного рубля. Зміна в політиці бюджетного фінансування галузей економіки в цілому повинні здійснюватися по шляху поступового скорочення спрямування бюджетних ресурсів у сферу матеріального виробництва. Цей процес повинен здійснюватися одночасно з розвитком і зміцненням господарського розрахунку і самофінансування підприємств. Вивільнені кошти можуть бути спрямовані на розвиток соціальної сфери, розв'язання низки завдань, пов'язаних з підвищенням життєвого рівня населення;
6) з метою вишукування додаткових джерел фінансування соціально-культурних витрат слід розглянути доцільність і можливість скорочення деяких витрат держави, зокрема, на військові витрати, управління і т.п. Це дозволить профінансувати в початковий період розвитку ринкової економіки статті витрат, що забезпечують систему захищеності населення;
7) обгрунтоване прийняття нових соціальних програм, що вимагають значного бюджетного фінансування, збереження фінансування лише найважливіших соціальних програм;
8) вдосконалення планування та розвиток системи платних послуг у невиробничій сфері. Тут дуже своєчасним є перехід до планування видатків установ невиробничої сфери за науково обгрунтованими фінансовими нормативами, скоригованими з урахуванням можливостей бюджету - нормативами бюджетної забезпеченості. При цьому певна частина витрат у невиробничій сфері повинна покриватися за рахунок позабюджетних джерел, перш за все, доходів від надання платних послуг населенню;
9) коригування трансфертної політики, що передбачає зменшення трансфертних виплат галузям реального сектору економіки, підвищення ефективності трансфертних платежів;
10) реформування бюджетного процесу в цілому. Необхідно відмовитися від концепції пріоритету бюджетних витрат і дефіцитного фінансування; витрати понад суми, забезпечених доходами, відображати в бюджеті розвитку і фінансуються в межах додатково отриманих доходів, а також залучених безінфляційних джерел;
11) складання бюджету на багатоваріантної основі з метою формування оптимальної структури доходів і витрат;
12) розвиток ринку державних цінних паперів, що дозволить фінансувати витрати держави без збільшення грошової маси в обороті;
13) прийняття заходів, спрямованих на залучення в країну іноземного капіталу у формі інвестицій. З їх допомогою вирішуються відразу кілька завдань, не тільки фіскального, але й економічного характеру: скорочуються бюджетні витрати, призначені для фінансування капітальних вкладень, розширюється база для виробництва товарів і послуг, з'являється новий платник податків, а значить і збільшуються платежі до бюджету. [2, с. 262]
Таким чином, розробка і послідовна реалізація заходів, спрямованих на збільшення доходів і скорочення витрат, регулювання бюджетного дефіциту, цілеспрямоване керування його розміром у сукупності з іншими економічними антикризовими заходами сприятимуть стабілізації фінансового становища республіки.
Беручи до уваги цей факт вважаю за доцільне на певному етапі становлення ринкових відносин внести деякі уточнення в практику бюджетного планування. Зокрема, із загального обсягу державних витрат виділити витрати, що не покриваються реальними доходами із зазначенням цільового їх спрямування.
Мається на увазі, що витрати понад суми, забезпечених доходами, відображаються за балансом бюджету у видатковій його частини і фінансуються в межах додатково отриманих доходів або залучених коштів (кредитів, позик, випуску грошей), а
залишилися витрати балансуються з доходами.
Можливе й інше рішення - складання бюджету у двох варіантах у вигляді:
· Поточного бюджету;
· Бюджету розвитку.
Поточний бюджет складається за принципом балансу, тобто з нульовим сальдо, а витрати понад передбачуваних доходів знайдуть відображення в бюджеті розвитку, який буде мати негативне сальдо.
У тому й іншому варіантах досягається мета: узаконити цільовий характер бюджетного дефіциту, забезпечити можливість контролю за рухом залучених ресурсів, їх використанням та ефективністю.
Перехід до частково бездефіцитного складання бюджету потребуватиме привести видатки бюджету у відповідність з прогнозованими доходами, а не навпаки. Разом з тим це не означає, що уряд не може передбачити додаткові витрати, вони лише будуть вказані окремо (за балансом бюджету чи в бюджеті розвитку).
Досвід складання двухваріантних бюджетів вже є. За такого варіанту був складений бюджет СРСР на 1989 р.
У даному випадку важливо, щоб включені до бюджету розвитку додаткові витрати передбачали можливість у перспективі отримати додаткові доходи від вкладення коштів, які могли б бути спрямовані на компенсацію заборгованості держави.
Не повинно бути ніяких принципових відмінностей між державою і всіма іншими категоріями позичальників. Держава зобов'язана повертати взяті у борг ресурси. Це висуває певні вимоги до вибору об'єктів фінансування. Спрямовуючи кошти на інвестиції, треба бути впевненим, що вони будуть окупності.
Одночасно необхідно встановити жорсткий контроль не лише за використанням коштів, спрямованих на капітальні вкладення, але і за доходом (прибутком), отриманим від вкладення інвестицій. Мається на увазі, що з моменту отримання об'єктом прибутку, вона повинна брати участь у погашенні державного боргу.
Представляється доцільним вивчити можливість та доцільність і в майбутньому поступово перейти від складання збалансованих бюджетів до бюджетів з незначним позитивним сальдо профіцитом. Такий профіцит повинен виконувати накопичувальну функцію, формувати своєрідний резервний бюджетний фонд і при необхідності використовуватися на фінансування додаткових витрат (за наявності непогашеного боргу - на його сплату).
Як висновок, хочу зауважити, що в країнах з перехідною економікою доцільно відмовитися від дефіцитного складання бюджету. В умовах дії стихійних ринкових сил держава повинна посилити свої функції з регулювання економічних і соціальних процесів у суспільстві, виробити програму ефективних дій, що протистоять розвитку бюджетного дефіциту.
Деякі країни довели, що в екстремальних умовах, пов'язаних з різким зростанням дефіциту бюджету, можна домогтися збалансування його доходів і витрат, задіюючи для цього весь механізм державного регулювання.
Тому, незважаючи на те, що бюджетний дефіцит пов'язаний з бюджетом, навряд чи можна вважати його невід'ємною частиною державного бюджету. Він повинен стати випадковим явищем і фінансуватися за рахунок резервних фондів, створених з профіцитом минулих років, а за їх недостатності - залучених ресурсів. Це положення має пряме відношення і до Республіки Білорусь як державі, що функціонує в умовах трансформаційної економіки.
3.3. Державний борг Республіки Білорусь
До початку XXI століття світова фінансова система набула борговий характер. У світі не залишилося держав, за винятком деяких країн-експортерів нафти, що не мають зовнішньої заборгованості. Сутність зовнішнього боргу багатогранна. Залучення зовнішніх ресурсів є можливістю додаткового фінансування національної економіки. Також зовнішні позики є неінфляційним джерелом покриття бюджетного дефіциту.
Однак існують і негативні моменти. Завдяки зовнішніми позиками створюється так званий боргової навіс - майбутні витрати держави, пов'язані з погашенням та обслуговуванням зовнішнього боргу. Накопичення іноземної заборгованості може призвести до труднощів з її обслуговуванням, переростає в боргові кризи і дефолти. У ряді випадків зовнішній борг є інструментом політичного впливу на країну-боржника і створює загрозу національній безпеці. За міжнародними стандартами Республіка Білорусь має скромний зовнішній борг. Наприклад, за даними Світового банку в 1993 році відношення зовнішнього боргу до ВВП становило для нашої республіки 4%, а серед країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються порівнянна величина даного показника була тоді тільки в деяких колишніх республік Радянського Союзу (Азербайджан - 1%, Латвія -4%, Естонія - 4%, Литва - 5%, Туркменістан - 5%, Узбекистан - 5%, Молдова - 6%, Україні - 6%, Киргизія - 7%, Вірменія - 7%, Казахстан - 7%). До 1998 року тільки Білорусь мала відношення зовнішнього боргу до ВВП на рівні 5%. Даний показник у більшості транзитних країн виріс дуже значно (для вже названих країн він склав: Азербайджан - 18%, Латвія - 12%, Естонія - 15%, Литва - 19%, Туркменістан - 88%, Узбекистан - 16%, Молдова - 63 %, Україні - 30%, Киргизія - 69%, Вірменія - 42%, Казахстан - 26%). Зростання зовнішнього боргу окремих держав був настільки швидким і значним, що Світовий банк і Міжнародний валютний фонд в даний час розглядають можливість допуску Вірменії, Грузії, Киргизії, Молдови і Таджикистану до участі в глобальній ініціативі щодо полегшення боргового тягаря найбідніших держав планети. [15] Здавалося б, боргових проблем у республіки не існує. Проте формально незначний зовнішній борг республіки (близько 80 доларів США на людину, для порівняння в Росії - близько 1000 доларів) уже не один рік вимагає значних зусиль держави з його обслуговування та погашення. З набуттям незалежності Республіка Білорусь не залишилася осторонь від міжнародних фінансових потоків. З 1992 року ми почали активно використовувати іноземні фінансові ресурси. Особливо відзначимо, що на відміну від Росії, яка прийняла на себе всю тяжкість боргів колишнього Радянського Союзу, Республіка Білорусь створювала свій борг самостійно. Динаміка державного зовнішнього боргу наведена в табл.1. [15]
Таблиця 1. Зовнішній державний борг Республіки Білорусь (1992-2000 рр.).

	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000
1. Зовнішній борг на кінець року, млн.USD	431,9	1013,6	1251,1	1513,1	950,0	976,4	1010,7	886,3	812,5
Зростання,%		234,7	123,4	120,9	62,8	102,8	103,5	87,7	91,7
2. Отримано іноземних кредитів, млн.USD	431,9	583,7	327,5	361,8	453,8	137,4	89,7	59,4	152,9
Зростання,%		135,1	56,1	110,5	125,4	30,3	65,3	66,2	231,0
3.Платежі з погашення та обслуговування зовнішнього боргу, млн.USD	0,6	11,6	121,6	170,8	96,2	127,5	139,1	193,3	226,7
З погашення основного боргу	0,0	2,0	90,0	103,7	48,1	65,7	85,6	140,4	156,9
По сплаті відсотків	0,6	9,6	31,6	67,1	48,1	61,8	53,5	52,9	69,8
Зростання,%		1933,3	1048,3	140,5	56,3	132,5	109,1	139,0	117,3

 
Примітка: джерело [15]
Зовнішній борг республіки з'явився в 1992р. Перші кредити були надані Комісією Європейського співтовариства, США, Німеччиною та Росією. Ці позикові кошти були використані для закупівлі зерна, цукру, соняшникової олії, дитячого харчування, медикаментів і медичного устаткування, стабілізації платіжного балансу та покриття бюджетного дефіциту. Така спрямованість використання зовнішніх позикових коштів на соціально-значимі і невалютоокупаемие проекти збереглася до нашого часу, визначивши проблеми з погашенням та обслуговуванням значної частини боргу.
Умовно можна виділити два періоди в історії білоруських зовнішніх запозичень. До 1996 року республіці вдавалося щорічно залучати у свою економіку в від 327,5 до 583,7 млн.дол.США іноземних кредитних коштів, при цьому щорічне погашення основного боргу не перевищувало 50% від залучених в тому ж році коштів. Можна стверджувати, що ці п'ять років (1992-1996рр.) Були періодом найбільш активного залучення іноземних кредитів. До початку 1996 року зовнішній державний борг республіки досяг свого максимуму і склав 1,5 млрд. доларів США.
У 1996 році відбулося значне зменшення зовнішнього боргу. На кінець 1995 року зовнішній борг становив 1513,1 млн. доларів, протягом 1996 року залучено 453,8 млн.дол.США, а погашено 96,2 млн.дол.США. Таким чином, на кінець 1996 року зовнішній борг повинен був досягти розміру в 1870,7 млн.дол.США. Проте реально він склав тільки 950 мільйонів. Починаючи з кінця 1996 - початку 1997 року розпочався другий етап у розвитку зовнішньоборгового ситуації в республіці. Участь міжнародних фінансових організацій в інвестиційних процесах нашої країни обмежилися, в основному, технічної та консультаційної допомогою, нові позики практично не надавалися. У цей же час загострилося становище з обслуговуванням підприємствами раніше залучених кредитів, звузився коло країн, які надають нашій країні нові позики. Крім того, за залученими раніше кредитами наступили терміни сплати основних сум боргу. Пік платежів з погашення та обслуговування зовнішнього боргу припав на 2000 рік, однак становище було дещо пом'якшено шляхом проведення серії двосторонніх переговорів з австрійськими та німецькими кредиторами про перенесення частини платежів на більш пізні терміни (від півроку до 4 років). У 2000 році Республіка Білорусь отримала іноземних кредитів під гарантію уряду на суму 152,9 млн.дол.США, що в 2,6 рази більше, ніж у 1999 році і в 1,7 рази більше, ніж у 1998, хоча це в 3 , 8 рази менше, ніж було отримано в 1993 році. Однак, навіть не дивлячись на це зростання, на сьогоднішній день ми маємо ситуацію, коли республіка здійснює платежів з погашення та обслуговування зовнішнього боргу більше, чим приваблює нових позик. Всього за період з 1992 по 2003 рік (станом на 01.01.2004 за даними Мінфіну) Білоруссю фактично залучено іноземних кредитів під гарантії Уряду Республіки Білорусь на суму 2624,7 млн. дол США. Позикові кошти використані для закупівлі технологічного обладнання в рамках реалізованих експортно-орієнтованих або імпортозамінних проектів, а також, частково, для поповнення оборотних коштів підприємств. За рахунок коштів зовнішніх позик профінансовано поставки обладнання для підприємств нафтопереробного комплексу, машинобудування, сільського господарства, зв'язку та інформатики, енергетики, легкої та місцевої галузей промисловості. Розвивається співробітництво і в сфері надання інжинірингових і будівельних послуг. У той же час ряд реалізованих проектів є соціально-значимими, до них відносяться поставки в Білорусь товарів критичного імпорту. У числі основних кредиторів Білорусі можна назвати Росію (804,71), Німеччину (599,49), МВФ (259,94), ЄБРР (174,63), МБРР (160,75), Чехію (146,58) (дані наведені з наростаючим підсумком за станом на 01.01.2004 в млн. дол США). Фактично у 2003 році профінансовано поставки товарів і послуг під гарантії Уряду на суму 48,83 млн. доларів США, що значно нижче рівня надходжень протягом останніх трьох років (фактично отримано у 2000 році - 152,9 млн., 2001 році - 118, 2 млн., 2002 році - 142,54 млн. доларів США). У 1 кварталі 2004 року фактично залучені кошти зовнішніх позик становили 6,363 млн. доларів США. У звітному періоді продовжувалася реалізація наступних проектів: будівництва корпусу БДУ, центру комерційних зв'язків ЗАТ «БелІнтерЕСТ», закупівля сільгосптехніки РО «Белагросервіс" за (кредитна лінія Німеччини), реконструкції заводу поліефірних текстильних ниток РУП «Світлогірське ВО« Хімволокно »(кредит Кувейту), модернізації інфраструктури в соціальній сфері за рахунок кредиту МБРР і проект фінансування малого та середнього бізнесу із залученням коштів ЄБРР. Зниження в надходженні кредитних коштів в республіку в 2003 році обумовлено як завершенням ряду проектів (будівництва ДП «Готельний комплекс« Мінськ », реконструкції Мозирського НПЗ, закупівлі сільгосптехніки і машинокомплектів та ін), так і відсутністю нових валютоокупаемих інвестиційних проектів. Кількість задіяних джерел зовнішнього запозичення скоротилося до чотирьох (Німеччина, Чехія, Кувейт та МБРР) в порівнянні з 2002 роком, коли кредитні ресурси надходили в рамках міжурядових і міжбанківських угод з Росією, Німеччиною, Австрією, Чехією, Польщею, Туреччиною, Кувейтом, ЄБРР і МБРР. У той же час потенціал діючих кредитних ліній значно перевищує суму залучених зовнішніх державних позик під гарантії Уряду. На сьогоднішній день підтверджені можливості надання Білорусі кредитних ліній Ексімбанком Туреччини, Ексімбанком Ірану, консорціумом банків АКА під гарантії страхового товариства Гермес.
За показниками, використовуваним міжнародними фінансовими організаціями для оцінки зовнішнього боргу, Республіка Білорусь відноситься до групи країн з найменшим рівнем закредитованості. За даними на 1 січня 2004 року відношення зовнішнього боргу Білорусі до валового внутрішнього продукту (ВВП) не перевищило 4,3% (максимально допустимий показник за методикою МВФ - 50%), відношення платежів з обслуговування і погашення зовнішніх позик до обсягу експорту товарів і послуг - 1,7% (при нормативі - до 30%), відношення зовнішнього боргу до обсягу експорту товарів і послуг - 6,4% (норматив - не більше 275%) Незважаючи на значні потреби економіки країни у припливі іноземного капіталу, у тому числі у формі кредитів, на початку лютого 2004 року Уряд і Національний банк Білорусі прийняли узгоджене рішення про відсутність необхідності залучення в країну кредитних ресурсів Міжнародного валютного фонду. Надалі співпраця з Фондом, який припинив кредитування Білорусі з 1996 року через невідповідність проводять у країні економічної політики його рекомендацій, буде обмежено роботою технічних місій. В кінці січня 2004 року Мінфін здійснив черговий платіж по кредиту МВФ в сумі 5,84 млн. СДР. Залишок заборгованості на 01.04.2004 за кредитами МВФ склав 11,68 млн. СДР (приблизно 17,3 млн.дол. США). Відповідно до встановленого графіка, остаточний розрахунок за кредитом відбудеться 01.02.2005, тобто менше, ніж через рік. У ситуації, що склалася, уряд збільшує обсяги запозичень на внутрішньому ринку. Обсяг перебувають в обігу державних короткострокових облігацій і державних довгострокових облігацій, номінованих у білоруських рублях, збільшився за січень-березень 2004 р. на 19,2% до 740,4 млрд. рублів за номіналом. При цьому збільшення обсягів емісії державних боргових паперів відбувається при профіциті бюджету (за січень-березень він склав 118 млрд. рублів, або 1,2% від ВВП) і зростанні чистих іноземних активів Нацбанку та Уряду. Виходячи з того, що профіцит бюджету - явище тимчасове (за планом у нас у 2004 р. повинен бути дефіцит в розмірі 1,5% від ВВП), збільшення обсягів емісії боргових паперів особливої ​​шкоди економіці країни нанести не могло.
На підставі останніх даних величина державного боргу Білорусі впритул наблизилася до 4 трлн.рублей. У структурі державного боргу видно тенденції скорочення зовнішнього держборгу при поступовому зростанні боргу внутрішнього, за рахунок якого і забезпечується приріст сукупної заборгованості. Цікаво, що держава не соромиться здійснювати додаткові запозичення понад потреби рефінансування існуючого боргу при профіциті бюджету, який за підсумками січня-вересня 2004 року з склав 176 млрд. рублів, або 0,5% до ВВП. Якщо в першому півріччі приріст внутрішнього боргу забезпечувався за рахунок розміщення ДКО, то в третьому кварталі недоразмещеніе цінних паперів було компенсовано видачею гарантій уряду за кредитами, що залучаються сільськогосподарським сектором країни. Так, якщо на 01.07.2004 в структурі внутрішнього боргу заборгованість, гарантована урядом, становила 13% (323,7 млрд.руб), то до 01.10.2004 її частка збільшилася до 22% (583,3 млрд.руб).
Рис.2. Динаміка державний боргу за ряд років

 
 
 
 
 

Примітка: [21]
Основним зовнішнім джерелом фінансування державних потреб є пов'язані кредити, що надаються за схемами експортного фінансування білоруським підприємствам під гарантії Уряду. Однак у січні-вересні 2004 року фактичне надходження коштів по цій лінії досить незначно. У 2004 році білоруський уряд несподівано щедро стало роздавати свої гарантії іноземним кредиторам. Таким чином, за 2004 рік чекати різкого збільшення зовнішнього боргу не можна. У попередні кілька років основними одержувачами іноземних кредитів під гарантії уряду були організації, що займаються постачаннями сільгосптехніки в республіку. Проте вже в 2003 році було очевидно, що ера комбайнів у сфері зовнішніх запозичень закінчується. Таким чином, показники кредитної безпеки РБ мають значний запас міцності і далекі від критичних, що свідчить про потенційні можливості виконання раніше прийнятих боргових зобов'язань та отримання нових кредитів. Ця обставина визнається міжнародними експертами.
ВИСНОВОК
На основі наведеної вище інформації можна зробити наступний висновок: бюджетна політика як цілеспрямована діяльність держави щодо визначення основних завдань і кількісних параметрів формування доходів і витрат бюджету, управління державним боргом є одним з основних інструментів економічної політики держави.
Бюджетний дефіцит грає ключову роль у механізмі розвитку інфляційних процесів, що руйнують економіку країни, а також його провідну роль у системі показників економічної безпеки країни. Політика в області фінансування бюджетного дефіциту повинна грунтуватися на використанні внутрішніх джерел, що передбачає скорочення кредитування дефіциту республіканського бюджету Національним Банком, підвищення ефективності ринку ДЦП та вдосконалення механізму управління внутрішнім боргом.
Головною ж метою вдосконалення бюджетної політики держави має бути посилення її стимулюючої функції для переходу економіки країни в постіндустріальну стадію розвитку на початку третього тисячоліття. Критерій дефіциту бюджету, по суті, виконує роль регулятора з негативним зворотним зв'язком, а тому повинен відігравати провідну роль у системі показників економічної безпеки Республіки Білорусь в постіндустріальну стадію розвитку на початку третього тисячоліття. Проте хочу відзначити, що в той же час, сам по собі дефіцит бюджету може не бути чимось надзвичайно негативним для розвитку економіки і динаміки життєвого рівня населення. Навіть найбільш економічно розвинені країни, як правило, постійно мають дефіцитний бюджет від 10 до 30%. Все залежить від причин його виникнення і напрямів витрат державних коштів. Якщо фінансові кошти, які складають перевищення витрат над доходами, спрямовуються на розвиток економіки, використовуються для розвитку пріоритетних галузей, тобто використовуються ефективно, то в майбутньому зростання виробництва і прибутку в них з лишком відшкодують зроблені витрати і суспільство в цілому від такого дефіциту тільки виграє. Якщо ж уряд не має чіткої програми економічного розвитку, а перевищення витрат над доходами допускає з метою латання "фінансових дір", субсидування нерентабельного виробництва, то бюджетний дефіцит неминуче призведе до зростання негативних моментів у розвитку економіки, головним з яких є посилення інфляційних процесів.
Відомо, що державний борг корінням йде в бюджетний дефіцит країни. Для покриття дефіциту держава удає до запозичень, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Таким чином, державний борг, з одного боку, є пасивом для держави й активом тримачів держоблігацій (цінних паперів державного запозичення).
В даний час показники величини зовнішнього боргу не викликають побоювань з приводу боргової безпеки держави і надалі ми повинні уникати використання іноземних кредитів, з іншого - участь іноземного капіталу в економіці країни має бути більш широким, швидка економічна трансформація без зовнішньої фінансової допомоги неможлива. Республіка відчуває величезну потребу в інвестиційних ресурсах. До недавнього часу обмежене використання зовнішніх позик компенсувалося в республіці значною грошовою емісією. Однак у міру стабілізації фінансової системи роль позикових ресурсів для економіки буде зростати.
Існуюча боргова стратегія не дозволяє залучати скільки-небудь значні зовнішні позики. Ключовою проблемою тут є неотримання кредитів МВФ, що сприймається багатьма потенційними кредиторами як сигнал про високих економічних і політичних ризики вкладення коштів у Білорусі. Як наслідок, основна маса одержуваних сьогодні країною іноземних позик являє собою пов'язані кредити, що надаються зарубіжними банками під гарантії уряду.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Державний бюджет: Учеб. посібник. / М.Є. Заєць, Л.А. Ханкевіч.; За заг. ред. М.І. Ткачук. Мн. Обчислюємо. шк., 1995. 240с.
2. Державний бюджет: Учеб. посібник для установ, обеспеч. отримання вищ. освіти за спец. "Фінанси та кредит" / Т. В. Сорокіна. Мн.: БГЕУ, 2003. 289с.
3. Камаєв В. Д. Підручник по основах економічної теорії. М.: "ВЛАДОС", 1994. 384 с.
4. Л. А. Дробозіна. Фінанси. Грошовий обіг. Кредит: Підручник для вузів. М.: Фінанси, ЮНИТИ, 1997.253с.
5. Економічна теорія: підручник / Н.І. Базилєв, С.П. Гурка та ін; під ред. Н.І. Базилєва, С.П. Гурко, 3-е изд., Перераб. і доп. Мн.: БГЕУ, 2002. 752 с.
6. І.М. Мисляева. Державні і муніципальні фінанси: підручник, М.: Инфра-М. 2003. 360С.
7. Додаток 1 до Закону Республіки Білорусь "Про бюджет Республіки Білорусь за 2004 рік" "/ / Зірка. № 1. 2004. С. 2-5.
8. Корнєєв В. Є. Стабілізація державного боргу: проблеми та шляхи вирішення / / Веснiк БДЕУ.2004. № 2 (43). С. 61-66.
9. Раков О. Державний борг і макроекономічна стабілізація (на прикладі Республіки Білорусь) / / Білоруський банківський бюлетень. 2000. № 44. С.35.
10. Нешатаретскій С. Н. Потрібні гранти, а не кредити / / Білоруська газета. 2004. № 15 . С.23-25.
11. Матяс О.М. Окремі проблеми формування та виконання бюджету РБ / / Білоруський банківський бюллетень.2003. № 39 (242) C. 44-46
12. Раків А.С. Пропозиції щодо вдосконалення фінансових інструментаріїв, механізмів і методів управління державним боргом / / Білоруський банківський бюллете

Цей текст може містити помилки.