Тема № 1 Ознайомлення з підприємством і його бухгалтерією
Бухгалтерський облік ведеться бухгалтерією .. Бухгалтерія забезпечує правильну постановку і достовірність обліку, контроль за збереженням власності, правильне витрачання грошових коштів і матеріальних цінностей.
Бухгалтерія очолюється головним бухгалтером. Головний бухгалтер підпорядковується адміністративно безпосередньо генеральному директору підприємства. Безпосередньо головному бухгалтеру підкоряються старший бухгалтер, бухгалтер розрахункової частини, бухгалтер матеріальної частини та бухгалтер-касир.
Відповідальність за ведення бухгалтерського обліку несе головний бухгалтер. Головний бухгалтер підписує разом з керівником документи, що служать підставою для приймання і видачі товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів. Головному бухгалтеру забороняється приймати до виконання й оформлення документи за операціями, що суперечить законодавству і порушує договірну дисципліну.
Основні функції бухгалтерії.
1. Забезпечення правильної організації бухгалтерського обліку і звітності на підприємстві на основі встановлених правил ведення обліку та складання звітності.
2. Раціональна організація бухгалтерського обліку на основі максимальної централізації, що відповідає вимогам оперативного керівництва фінансово-господарською діяльністю підприємства.
3. Повний облік грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та основних засобів, а також своєчасне відображення в бухгалтерському обліку операцій, пов'язаних з їх рухом.
4. Достовірний облік витрат виробництва та обігу, виконання кошторисів витрат, реалізації продукції, виконання будівельно-монтажних робіт та інших робіт, складання економічно обгрунтованих звітних калькуляцій собівартості, робіт і послуг.
5. Своєчасний і точний облік фінансово-господарської діяльності підприємства відповідно до встановлених правил.
6. Здійснення всіх фінансових, кредитних і розрахункових операцій, а також своєчасну вивірку всіх розрахунків підприємства з банками та іншими організаціями і підприємствами.
7. Правильне та своєчасне нарахування та перерахування до державного бюджету податків, внесків.
8. Своєчасне проведення спільно з іншими підрозділами та службами у виробничих одиницях заводу перевірок і документальних ревізій і підготовка пропозицій щодо поліпшення їх роботи.
9. Видача довідок працівникам підприємства.
10.Начісленіе всіх видів витрат, розрахунків з працівниками підприємства та сторонніми організаціями за витратами.
11.Расчет в установленому порядку з організаціями та особами.
12.Храненіе бухгалтерського архіву у встановленому порядку і збереження бухгалтерських документів.
Впровадження передових форм і методів бухгалтерського обліку.
Розділ № 2 Бухгалтерський облік
Тема № 2 Облік витрат виробництва та обігу
. Випуск продукції або надання послуг, передбачає відповідне
ресурсне забезпечення, величина якого має суттєвий вплив
на рівень розвитку економіки підприємства. Тому кожне підприємство
або виробниче ланка повинні знати, у що обходитися виробництво
продукції (робіт, послуг). Даний фактор особливо важливий в умовах
ринкових відносин, тому що рівень витрат на виробництво продукції
впливає на конкурентоспроможність підприємства, його економіку.
Для того, щоб знати, у що обходитися виготовлення продукту, перед-
прийняття повинно проводити його вартісну оцінку за речовинним і
кількісним складом (засоби і предмети праці), а також за складом і
кількості витрат праці, необхідних для його виготовлення.
Витрати (собівартість) - це грошове вираження витрат виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством виробничої і комерційної діяльності, пов'язаної з випуском і реалізацією продукції та наданням послуг, тобто все те, у що обходитися
підприємству виробництво і реалізацію продукту (продукції). Відповідно до визначення витрат (собівартості) виробництва слід
розрізняти собівартість виробництва і реалізації, випуску продукції і
продажів. Собівартість випуску (виробництва) продукції характеризує в
грошовому вимірі всі матеріальні витрати і витрати на оплату праці,
які в тому чи іншому виробництві падають на одиницю і на весь обсяг ви-
пускаємо продукції. У собівартості як в узагальнюючому економічному
показнику знаходять своє відображення всі сторони діяльності підприємства:
ступінь технологічного оснащення виробництва і освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці.
Для планування, обліку і аналізу виробничі витрати
підприємства об'єднуються в однорідні групи за багатьма ознаками.
1. За видами витрат. Угрупування за видами витрат є в економіці
загальноприйнятою і включає в себе дві класифікації: за економічними елементами витрат і за калькуляційними статтями витрат.
Перша з них (за економічними елементами) застосовується при формуванні собівартості на підприємстві в цілому і включає в себе п'ять основних груп витрат:
- Матеріальні витрати;
- Витрати на оплату праці;
- Відрахування на соціальні потреби;
- Амортизація основних фондів;
- Інші витрати.
Друга група витрат (за калькуляційними статтями) використовується при
складанні калькуляцій (розрахунок собівартості одиниці продукції), що дозволяють визначити, у що обходиться підприємству одиниця кожного виду
продукції, собівартість окремих видів робіт і послуг. Необхідність
даній класифікації викликана тим, що розрахунок собівартості за вищенаведеними елементами витрат не дозволяє врахувати, де і в зв'язку з чим зроблено витрати, а також їх характер. У той же час визначення витрат по калькуляції як спосіб їх угруповання щодо конкретної одиниці
продукції дозволяє відстежити кожну складову собівартості продукції (робіт, послуг) на будь-якому рівні.

Методи обліку витрат і калькуляція

Визначення собівартості - дуже складний процес, причому калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) повинне відповідати галузевої специфіки підприємства а також особливостям організації його виробництва.
Розрізняють чотири основні методи калькулювання продукції: простий, нормативний, позамовний та попередільний. Простий застосовується на підприємствах, що виробляють однорідну продукцію, що не мають напівфабрикатів і незавершеного виробництва. У цих підприємствах всі виробничі витрати за звітний період становлять собівартість всієї виробленої продукції (робіт, послуг) Собівартість одиниці продукції обчислюється шляхом ділення суми виробничих витрат на кількість одиниць продукції. Нормативний застосовується на підприємствах з масовим і серійним характером виробництва. Обов'язковою умовою його застосування є складання нормативної калькуляції за діючими на початок місяця нормам і подальше систематичне виявлення в поточному порядку відхилень від цих норм (економії і перевитрати) в кінці місяця. Чинними нормами називаються такі, за якими в даний час проводиться відпуск матеріалів та оплата праці.
Показний метод обліку застосовується на підприємствах індивідуального і
дрібносерійного виробництва, де виробничі витрати обліковуються
за окремими замовленнями на виріб або працюємо. Тут фактична собівартість визначається після закінчення виконаного замовлення. Вся сума витрат буде становити її собівартість.
Попередільний метод застосовується на підприємствах, де вихідна сировина і
матеріали в процесі виробництва проходять ряд меж, етапів (цегляна, текстильне), або там, де з одних вихідних матеріалів в одному технологічному процесі виробництва отримують різні види
продукції. При Попередільний методі спочатку визначається собівартість
всієї продукції, а потім собівартість її одиниці.


Тема № 3 Облік готової продукції товарів (робіт, послуг) та їх реалізація
Облік готової продукції на складі веде завідувач складом, який
є матеріально-відповідальною особою: при влаштуванні на роботу з
ним укладається договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. На кожен надійшов на склад вид готової продукції
бухгалтерія виписує картку кількісного обліку уніфікованої
форми N М-12, яка вручається завідувачу складу під розписку в
спеціальному реєстрі. Записи в картках (надходження, вибуття) завідуючий складом робить на підставі первинних документів (у день здійснення операції: при надходженні - на підставі накладних на здачу готової продукції, виписаних підрозділом (цехом) - здавачем готової
продукції; при вибутті - на підставі вимог на відпустку, виписується підрозділом, якому тимчасово входить в обов'язок вирішувати
відпустку або це робить відділ збуту. Після кожного запису в картках ви-
водять залишок готової продукції. Слід пам'ятати, що облік готової
продукції в складських відомостях проводиться тільки за продажною ціною
виробів, у той час як у бухгалтерії готова продукція обліковується
також і за фактичною собівартістю. На підставі складських документів в бухгалтерії щомісячно складається відомість обліку готової продукції, в якій облік проводиться одночасно за фактичною собівартістю, що склалася в даному місяці, і за продажною ціною
Інвентаризація готової продукції

Інвентаризацію готової продукції проводять щорічно перед складанням річного балансу за станом на 1.10 року з метою об'єктивного
відображення інвентаризації у річному звіті. Крім цього інвентаризацію
проводять при зміні матеріально-відповідальних осіб, а також у разі стихійних лих і крадіжок, на складі здійснюють суцільну інвентаризацію готової продукції. Інвентаризацію проводить робоча інвентаризаційна комісія, призначена наказом керівника підприємства, в повному складі і в присутності матеріально-відповідальної особи. При неповному складі інвентаризаційної комісії інвентаризацію проводити заборонено. До початку інвентаризації у завідувача складом готової продукції відбирається розписка в тому, що їм здані в бухгалтерію всі документи на прихід і витрата готової продукції і ця продукція повністю оприбуткована.
При зберіганні готових виробів в різних ізольованих приміщеннях
в однієї матеріально-ответстввенного особи ці вироби инвентаризуются
послідовно за місцями зберігання. Після перевірки готової продукції
вхід до приміщення опломбовують і комісія переходить для роботи в інше приміщення. Фактична наявність готової продукції на складі перевіряють
шляхом обов'язкового її перерахунку, переважування чи перемірювання. Результати інвентаризації готової продукції заносять до інвентаризаційного
опис форми N інв.-3 окремо по кожному найменуванню. Опис складається в одному примірнику. При виявленої готової продукції, не відображеної в обліку, комісія повинна включити її в опис. Після завершення інвентаризації опис передають у бухгалтерію для складання порівнювальної відомості.
Результати інвентаризації розглядаються на засіданні інвентаризаційної комісії, яка виносить рішення. Підприємство реалізує готову продукцію на підставі укладених з покупцями і замовниками договорів поставки. Відповідно до укладеного договору відділ збуту своєчасно передає на склад готової продукції для виконання «наказ-накладну» на відвантаження (відправлення) продукції споживачеві. Якщо продукція відпускається зі складу безпосередньо представнику покупця, то у нього завідувач складом вимагає довіреність на одержання вантажу, яку завідувач складом відбирає у представника покупця, а, в свою чергу, представник покупця робить у наказі-накладної розписку про фактично одержаний вантаж. У першому і в другому випадках завідуючий складом заповнює «Відомість розрахунків з покупцями», яку закриває в кінці кожного місяця. На підставі відомості розрахунків з покупцями заповнюється журнал-ордер 06 «Реалізація», в який переносяться підсумки відомості розрахунків з покупцями.
Підприємство при відвантаженні продукції може понести витрати, пов'язані зі збутом продукції, що не підлягають відшкодуванню покупцем. Такі
витрати називаються комерційні і враховують на однойменному активному збирально-розподільчому рахунку 43. До них, зокрема, відносяться:
витрати на рекламу в межах встановлених норм, упаковку продукції,
участь у виставках і ярмарках, вартість зразків товарів, переданих
безкоштовно і не підлягають поверненню покупцем.
Зібрані протягом місяця на дебеті рахунку 43 з кредиту різних
рахунків комерційні витрати підлягають повному або частковому списанню
(Дт40 Кт43), у порядку, встановленому галузевою інструкцією з планування, обліку і калькулювання. Повністю списують в тому випадку,
коли щомісячні залишки на рахунку 45 не схильні до різких коливань.
Тоді прийнято вважати, що вся сума комерційних витрат повністю
відноситься до реалізованої продукції. Якщо ж щомісяця залишки на
рахунку 45 значно коливаються, то враховані комерційні витрати слід розподіляти між продукцією, реалізованої (сплаченої) і залишилася несплаченою до кінця місяця (тобто оформленої в залишку на рахунку 45 на кінець місяця). У цьому випадку на кінець місяця за рахунком 43 буде мати місце залишок, який при складанні балансу приєднують до залишку рахунку 45.


Тема № 4 Облік фінансових результатів, фондів і капіталів
Фінансовий результат являє собою приріст (або зменшення) вартості власного капіталу організації, що утворився в процесі її підприємницької діяльності за звітний період. Прибуток (збиток) звітного періоду підприємства визначається як: прибуток (збиток) від реалізації + відсотки до отримання - відсотки до сплати + доходи від участі в інших організаціях + інші операційні доходи - інші операційні витрати + інші позареалізаційні доходи - інші позареалізаційні витрати.
Прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг) і товарів визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) в дійсних цінах без податку на додану вартість і акцизів і витратами на її виробництво і реалізацію. За статтями «Відсотки до отримання» і «Відсотки до сплати» відбиваються суми належних (що підлягають) відповідно до договорів до отримання (сплаті) дивідендів (відсотків) за облігаціями, депозитах і т.п., що враховуються відповідно до правил бухгалтерського обліку на рахунку 80 «Прибутки та збитки», суми, належні від кредитних організацій за користування залишками коштів, що знаходяться на рахунках організації. За статтею «Доходи від участі в інших організаціях" відображаються також доходи, що підлягають отриманню від участі у спільній діяльності без створення юридичної особи (за договором простого товариства).
За статтями «Інші операційні доходи» та «Інші операційні витрати" відображаються дані по операціях, пов'язаних з рухом майна організації (основних засобів, запасів, грошових коштів, цінних паперів тощо). До них, зокрема, відносяться: реалізація основних засобів і іншого майна, списання основних засобів з балансу через морального зносу, здача майна в оренду, утримання законсервованих виробничих потужностей та об'єктів, анулювання виробничих замовлень (договорів), припинення виробництва, не дав продукції . У разі компенсації витрат на утримання законсервованих виробничих потужностей та об'єктів, за анульованими виробничими замовленнями (договорами), прекращенному виробництва, не дав продукцію, відповідні суми показуються по статті «Інші операційні доходи». В основі операційних доходів і витрат відображаються результати переоцінки майна і зобов'язань, вартість яких виражена в іноземній валюті (курсові різниці), що виробляється відповідно до діючого порядку, витрати, пов'язані з обслуговуванням цінних паперів (оплата консультаційних та посередницьких послуг, депозитарних послуг і т. п.), а також сума належних до сплати окремих видів податків і зборів за рахунок фінансових результатів відповідно до встановленого законодавством Російської Федерації порядком. Дані по операційних доходів показуються за мінусом сум податку на додану вартість та інших аналогічних обов'язкових платежів, відображених на рахунках 47 «Реалізація та інше вибуття основних засобів», 48 «Реалізація інших активів» і 80 «Прибутки та збитки».

Тема № 8. Аналіз ефективності використання оборотних коштів підприємства.
Оборотний капітал (оборотні кошти) - це частина капіталу підприємства, вкладеного в його поточні активи. Характерною особливістю оборотних коштів є швидкість їхнього обороту.
Елементи оборотного капіталу безупинно переходять зі сфери виробництва в сферу обігу і знову повертаються у виробництво. Частина оборотного капіталу постійно знаходиться в сфері виробництва (виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція на складі і т. д.), а інша частина - у сфері обігу (відвантажена продукція, грошові кошти і т. д.).
У практиці планування, обліку і аналізу оборотний капітал групується за такими ознаками:
1) залежно від функціональної ролі в процесі виробництва - оборотні виробничі фонди і оборотні кошти;
Оборотні кошти, оборотні фонди і фонди обігу існують у єдності і взаємозв'язку, але між ними є істотні відмінності, які зводяться до наступного. Оборотні кошти постійно знаходяться у всіх стадіях діяльності підприємства, у той час як оборотні фонди проходять виробничий процес, замінюючись все новими партіями сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Виробничі запаси, будучи частиною оборотних фондів, переходять у процес виробництва, перетворюються в готову продукцію і залишають підприємство. Оборотні фонди повністю споживаються в процесі виробництва, переносячи свою вартість на готовий продукт. Їхня сума за рік може в десятки разів перевищувати суму оборотних коштів, що забезпечують при здійсненні кожного кругообігу переробку або споживання нової партії предметів праці і залишаються в господарстві, здійснюючи замкнутий кругообіг.
Оборотні фонди безпосередньо беруть участь у створенні нової вартості, а оборотні кошти - побічно, через оборотні фонди.
2) залежно від практики контролю, планування та управління - нормовані і ненормовані оборотні кошти;
Метою нормування є визначення раціонального розміру оборотних коштів, які відволікаються на певний строк у сферу виробництва і сферу обігу.
Структура джерел формування оборотного капіталу охоплює:
- Власні джерела;
- Позикові джерела;
- Додатково залучені джерела.
Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотному капіталі покривається за рахунок власних джерел: прибутку, статутного капіталу, резервного капіталу, фонду накопичення та цільового фінансування. . Однак у силу ряду причин у підприємств виникають тимчасові додаткові потреби в оборотному капіталі. У цьому випадку фінансове забезпечення супроводжується залученням позикових джерел: банківських і комерційних кредитів, позик.
Тема № 9. Аналіз платоспроможності і кредитоспроможності підприємства
Одним з найважливіших критеріїв фінансового положення підприємства є оцінка його платоспроможності, під якою прийнято розуміти здатність підприємства розраховуватися за своїми довгостроковими зобов'язаннями. Отже, платоспроможним є те підприємство, у якого активи більше, ніж зовнішні зобов'язання.
Здатність підприємства платити по своїх короткострокових зобов'язаннях називається ліквідністю. Інакше кажучи, підприємство вважається ліквідним, якщо воно може виконати свої короткострокові зобов'язання, реалізуючи поточні активи. Основні засоби, якщо тільки вони не купуються з метою подальшого перепродажу, в більшості випадків не можуть бути джерелами погашення поточної заборгованості підприємства в силу, по-перше, своєю особливою функціональної ролі в процесі виробництва і, по-друге, дуже скрутних умов їх термінової реалізації .
Для попередньої оцінки ліквідності підприємства залучаються дані
бухгалтерського балансу. Інформація, відображена в II і III розділах активу балансу, характеризує величину поточних активів на початку і в кінці звітного року. Відомості про короткострокові зобов'язання підприємства містяться в III розділі пасиву балансу-нетто. Підприємство може бути ліквідним в більшій або меншій мірі, оскільки до складу поточних активів входять різнорідні оборотні кошти, серед яких є як легко реалізовані, так і важкореалізовані для погашення зовнішньої заборгованості.
У той же час у складі короткострокових пасивів можуть бути виділені зобов'язання різного ступеня терміновості. Тому одним із способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є зіставлення певних елементів активу й пасиву між собою. З цією метою зобов'язання підприємства групуються за ступенем їх терміновості, а його акцизи - за ступенем ліквідності (реалізованості). Так, найбільш строкові зобов'язання підприємства (строк сплати яких наступає в поточному місяці) співставляються з величиною активів, що володіють максимальної ліквідністю (кошти, легко цінні папери). При цьому частина строкових зобов'язань, які залишаються непокритими, повинна врівноважуватися менш ліквідними активами - дебіторською заборгованістю підприємств із стійким фінансовим становищем, легко реалізовані запасами товарно-матеріальних цінностей.
Інші короткострокові зобов'язання співвідносяться з такими активами, як дебітори, готова продукція, виробничі запаси та ін Виходячи зі сказаного, у практиці аналітичної роботи використовують цілу систему показників ліквідності. Розглянемо найважливіші з них.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (коефіцієнт терміновості) обчислюється як відношення грошових коштів і бистрореалізуемих цінних паперів (III розділ активу) до короткострокової заборгованості (підсумок розділу III пасиву). Він показує, яка частина поточної заборгованості може бути погашена на дату складання балансу або іншу конкретну дату.
Уточнений коефіцієнт точності - визначається як відношення грошових коштів, цінних паперів і дебіторської заборгованості (III розділ активу) до короткострокових зобов'язань (результат III розділу пасиву балансу-нетто).
Цей показник характеризує, яка частина поточних зобов'язань може бути погашена не тільки за рахунок готівки, але і за рахунок очікуваних надходжень за відвантажену продукцію, виконані роботи або надані послуги. Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття) являє собою відношення всіх поточних активів (результат II розділу + результат III розділу активу) до короткострокових зобов'язань (результат III розділу пасиву балансу нетто). Він дозволяє встановити, у якій кратності поточні активи покривають короткострокові зобов'язання. У загальному випадку нормальними вважаються значення цього показника, що знаходяться в межах від 2 до 3.
Слід мати на увазі, що якщо відношення поточних активів і короткострокових зобов'язань нижче, ніж 1: 1, то можна говорити про високий фінансовий ризик, пов'язаний з тим, що підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Співвідношення 1: 1 припускає рівність поточних активів і короткострокових зобов'язань. Беручи до уваги різний ступінь ліквідності активів, можна з упевненістю припустити, що не всі активи будуть реалізовані в терміновому порядку, а, отже, і в даній ситуації виникає загроза фінансової стабільності підприємства.
Якщо ж значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1: 1, то можна зробити висновок про те, що підприємство має в своєму розпорядженні значний обсяг вільних ресурсів, сформованих за рахунок власних джерел. З позиції кредиторів підприємства такий варіант формування оборотних коштів є найбільш бажаним.
Іншим показником, що характеризує ліквідність підприємства, є оборотний капітал, який визначається як різниця поточних витрат і короткострокових зобов'язань. Іншими словами, підприємство має оборотний капітал доти, поки Поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання (або в цілому доти, поки воно ліквідне).
У розвиток проведеного аналізу доцільно оцінити тенденцію зміни
співвідношень важкореалізованих активів і загальної величини активів, а також важкореалізованих і легко реалізованих активів. Тенденція до зростання названих співвідношень указує на зниження ліквідності.
При проведенні такого аналізу слід пам'ятати, що класифікація оборотних коштів на трудно і легко реалізовані не може бути постійною, а змінюється зі зміною конкретних економічних умов. Наприклад, в умовах нестабільності постачання і триваючого знецінення рубля підприємства зацікавлені вкласти кошти у виробничі запаси й інші види товарно-матеріальних цінностей, що мають стабільне зростання ринкових цін, що дає підставу зарахувати зазначену групу активів до легко реалізовані.
Платоспроможність виражається через коефіцієнт платоспроможності (Кпл) - це відносини є в наявності грошових коштів до суми термінових платежів на певну дату. Якщо Кпл> 1 означає господарюючий суб'єкт платоспроможний. Джерелами, а є: Баланс, додатки до балансу № 2 № 3 № 5. Ж / о № 8, головна книга.
Нерідко для отримання позикових коштів кредиторам важливо знати наскільки платоспроможне підприємство, тобто на скільки підприємство здатне за рахунок власних коштів погасити свої першочергові борги.
Аналіз платоспроможності проводять на основі розрахунку 3-х показників платоспроможності:
1. Коефіцієнта абсолютної ліквідності, де задовільним вважаються значення коефіцієнта від 0,2 тис. руб. до 0,25 тис. руб.;
2. Коефіцієнта критичної ліквідності де задовільними вважаються значення коефіцієнта від 0,7 тис. руб. до 0,8 тис. руб.;
3. Коефіцієнта загального покриття (поточної ліквідності) де задовільним вважаються значення коефіцієнта від 2 тис. крб. до 4 тис. руб.;
Коефіцієнт абсолютної ліквідності дорівнює відношенню величини грошових коштів (кошти в касі, на рахунках, вкладення в короткострокові цінні папери) і термінових зобов'язань організації (кредиторська заборгованість, позики непогашені в строк, короткострокові кредити і позики).
Тема № 10. Аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості
Значна питома вага дебіторської заборгованості в складі поточних активів визначає їх особливе місце в оцінці оборотності оборотних средств.В найбільш загальному вигляді зміни в обсязі дебіторської заборгованості за рік можуть бути охарактеризовані даними балансу. Для цілей внутрішнього аналізу слід залучити відомості аналітичного обліку (журнал-ордер або замінює його відомість обліку розрахунків з покупцями і замовниками). Для узагальнення результатів аналізу стану розрахунків з покупцями і замовниками складають зведену таблицю, в якій дебіторська заборгованість класифікується за термінами освіти. Щомісячне ведення таблиці дозволяє бухгалтеру скласти чітку картину стану розрахунків з покупцями і звертає увагу на прострочену заборгованість. Крім того, практична корисність використання таблиць полягає ще в тому, що вони в значній мірі полегшують проведення інвентаризації стану розрахунків з дебіторамі.Для оцінки оборотності дебіторської заборгованості використовується наступна група показників.
1. Оборотність дебіторської заборгованості
Оборотність Виручка від реалізації
дебіторської =
заборгованості Середня дебіторська заборгованість
де
Середня Дебіторська заборгованість + Дебіторська заборгованість
дебіторська = на початок періоду на кінець періоду заборгованість
заборгованість 2
2. Період погашення дебіторської заборгованості:
Період погашення = ___________________360_____________________
дебіторської заборгованості Оборотність дебіторської заборгованості
Слід мати на увазі, що чим більше період прострочення заборгованості, тим
вище ризик її непогашення.
3. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів:
Частка дебіторської Дебіторська заборгованість
заборгованості в = x 100
поточних активах Поточні активи (II розділ балансу)
4. Частка сумнівної заборгованості в складі дебіторської
заборгованості:
Частка сумнівної = Сумнівна дебіторська заборгованість x 100
заборгованості Дебіторська заборгованість
Цей показник характеризує «якість» дебіторської заборгованості.
Тенденція до його зростання свідчить про зниження ліквідності.



Тема № 11. Аналіз економічних результатів фінансово-господарської діяльності підприємства
Валовий фінансовий результат господарсько-фінансової діяльності підприємства - прибуток або збиток - визначають зіставленням протягом року в квартальних звітах про фінансові результати чистого доходу, визначеного на рахунках "Доходи і результати діяльності", та витрат, визначених наростаючим підсумком з початку року на рахунках "Витрати діяльності ".
Результативність і економічна доцільність функціонування підприємства вимірюються абсолютними і відносними показниками. Розрізняють показники економічного ефекту та економічної ефективності.
Економічний ефект - показник, що характеризує результат діяльності. Це абсолютний, об'ємний показник. Залежно від рівня управління, галузевої приналежності підприємства в якості показників ефекту використовують показники валового національного продукту, національного доходу, валового доходу від реалізації, прибутку і т.п.
Основним показником беззбитковості роботи підприємства є прибуток. Однак за цим показником, взятому ізольовано, не можна зробити обгрунтовані висновки про рівень рентабельності. Прибуток в 1 млн. руб. може бути прибутком різновеликих за масштабами діяльності і розмірами вкладеного капіталу підприємств. Відповідно і ступінь відносної вагомості цієї суми буде неоднаковою. Тому в аналізі використовують різні коефіцієнти рентабельності.
Економічна ефективність - відносний показник, що прирівнює отриманий ефект з витратами або ресурсами, використаними для досягнення цього ефекту. Найбільш загальну оцінку рівня економічної ефективності діяльності підприємства дають показники рентабельності авансованого і власного капіталу, а зростання їх в динаміці розглядається як позитивна тенденція.
При аналізі загального валового результату в динаміці розглядаються також:
- Господарські засоби підприємства і їхня структура: містить такі показники, як величина господарських засобів в оцінці нетто, основні засоби, нематеріальні активи, оборотні кошти, власні обігові кошти;
- Основні засоби підприємства: наводяться вартісна оцінка основних засобів, у тому числі активної їх частини за первісною та залишковою вартістю, частка орендованих основних засобів, коефіцієнти зносу і оновлення;
- Структура і динаміка оборотних коштів підприємства: наводиться укрупнена угруповання статей другого і третього розділів балансу, а також ряд специфічних показників, таких, як величина власних оборотних коштів, їх частка в покритті товарних запасів та ін;
- Основні результати фінансово-господарської діяльності підприємства: виручка від реалізації, прибуток, рентабельність, рівень валового доходу, рівень витрат обігу, фондовіддача, вироблення, показники оборотності;
- Ефективність використання фінансових ресурсів - містить показники: всього фінансових ресурсів, у тому числі власних, залучених ресурсів, рентабельність авансованого капіталу, рентабельність власного капіталу та ін

Розділ 4 Фінанси та кредит
Тема № 12. Фінансове планування на підприємстві.
Фінансове планування пов'язане з плануванням виробничої діяльності підприємства. Показники всіх планових фінансових інструментів
базуються на планах обсягу виробництва, асортименту товарів і послуг, собівартості продукції, вони повинні створювати необхідні фінансові умови для успішного виконання цих планів. У цьому полягає основне призначення фінансового планування.
Фінансове планування сприяє виявленню внутрішніх резервів для потреб підприємства. Це забезпечується тим, що, по-перше, воно виходить з необхідності найбільш ефективного використання виробничих потужностей, нової техніки, передової технології виробництва, поліпшення якості продукції, по-друге, виконання планів з прибутку та обсягу інших фінансових ресурсів (наприклад, амортизації на повне відновлення основних фондів) вимагає дотримання планових норм витрат праці і матеріальних ресурсів, по-третє обсяг фінансових ресурсів, який визначається при плануванні, не дозволяє підприємству або утруднює створювати надмірні запаси матеріальних ресурсів, робити не планові капітальні вкладення. У процесі фінансового планування забезпечується необхідний контроль за створенням і раціональним використанням фінансових ресурсів. Об'єктами планування є доходи підприємства, включаючи нагромадження (прибуток тощо), взаємовідносини з державним бюджетом і державними позабюджетними фондами, обсяг капіталовкладень, інших форм інвестування фінансових ресурсів (зокрема, участь на ринку цінних паперів), обсяг довгострокових кредитів банків на інвестиційні заходи, потреба підприємства у власних оборотних коштах і джерела її покриття.
Головним інструментом фінансового планування в сучасних умовах є фінансовий план підприємства (баланс доходів і витрат), широке розповсюдження в практиці має також платіжний календар
Процес фінансового планування складається з декількох етапів. На першому етапі відбувається аналіз фінансових показників за попередній період. Для цього використовують інформацію з основних фінансових звітів підприємств: бухгалтерського балансу, звіту про прибутки і збитки, звіту про рух грошових коштів. Ці документи мають важливе значення для фінансового планування, оскільки містять дані для аналізу і розрахунку фінансових показників діяльності підприємства, а також служать основою для складання прогнозу.
На другому етапі відбувається складання основних прогнозних документів, таких як прогноз балансу, звіту про прибутки та збитки, рух грошових коштів, які відносяться до перспективних фінансових планів і включаються в структуру науково-обгрунтованого бізнес-плану підприємства.
На третьому етапі відбувається уточнення і конкретизація показників прогнозних фінансових документів за допомогою складання поточних фінансових планів.
На четвертому етапі здійснюється оперативне фінансове планування.
Завершується процес фінансового планування практичним впровадженням планів і контролем за їх виконанням.
Фінансове планування, в залежності від вмісту призначення і завдань, можна класифікувати на перспективне, поточне (річне) і оперативне.
Об'єктом планування в першу чергу повинен бути обсяг фінансових ресурсів, які надійдуть у розпорядження підприємства за період, щодо якого складається план. Такими ресурсами є прибуток, що залишається у підприємства після сплати всіх податків та обов'язкових платежів, а також амортизаційні відрахування, які відшкодовуються за рахунок ціни на продукцію.
Умовно суму чистого прибутку і амортизації у складі виручки від реалізації називають чистим виторгом; саме від його величини залежать можливості підприємства збільшити свої грошові кошти, тому що решта частини виручки підуть на різні платежі відповідно своїм призначенням.
Знаючи в більшій чи меншій мірі обсяг своїх власних фінансових ресурсів, які надійдуть в майбутньому періоді, можна зробити прогноз їх розміщення в активи підприємства в розрахунку на збереження вже досягнутого рівня ліквідності та платоспроможності (якщо вони задовільні), або на поліпшення характеризують їх показників. Це досягається шляхом розробки прогнозних балансів доходів і видатків та прогнозних сальдових бухгалтерських балансів, де зокрема, повинні бути враховані всі резерви мобілізації фінансових ресурсів, вкладених в нераціональні витрати (йдеться, наприклад, про реалізацію зайвого для підприємства устаткування, залучення у виробництво наднормативних запасів сировини і матеріалів, утримання дебіторської заборгованості і т. д).
Тема № 13. Інфляція і діяльність фірми
За темпами зростання цін інфляцію поділяють на три типи:
- Помірна (повзуча) - 10% на рік.
- - Галопуюча - від 20 до 200% на рік
- - Гіперінфляція - 50% на місяць
Перший тип інфляції (помірна) - найменш небезпечний і супроводжує
розвиток економіки практично всіх країн. Темпи помірної інфляції зазвичай не перевищують 10% на рік і, на думку багатьох економістів є просто платою за розвиток промисловості країн. При такій інфляції вартість грошей зберігається і відсутній ризик підписання контрактів в номінальних цінах. Наростаюча інфляція зміняться, слідуючи за економічним циклом. Вона збільшується під час підйому і зменшується в період спаду. Однак тут виявлена ​​цікава закономірність: спад знижує темпи інфляції на меншу величину, ніж збільшує їх наступний за ним підйом. Крім того, під час спаду процес придушення інфляції йде дуже повільно, тоді як підйом відновлює колишній рівень інфляції за досить короткий термін, а далі перевершує його. Описана ситуація змусила багатьох економістів замислитися над доцільністю розширення виробництва, жертвуючи деякими темпами інфляції, а також можливістю переростання стійкої інфляції в галопуючу. За ці властивості помірна інфляція отримала ще дві назви - «повзуча» і «наростаюча».
Другий тип (галопуюча інфляція) - представляється зростанням цін сотнями відсотків на рік. Контракти складаються з урахуванням темпів інфляції. Психологія населення зазнає значних змін. Люди прагнуть захистити свої заощадження від інфляції. спостерігається прискорена матеріалізація грошей. Зазвичай процес галопуючої інфляції виникає внаслідок триваючого грошово-кредитної політики. З'являючись, галопуюча інфляція спочатку збільшує попит, що призводить до збільшення як цін, так і обсягів виробництва. Подальший розвиток процесу призводить до збільшення пропозиції, не впливаючи на природний обсяг виробництва.
Це пояснюється тим, що подальше підвищення цін перестає стимулювати виробництво до подальшого зростання, тому що ціни на ресурси вже встигли піднятися, підвищивши витрати.
Третій тип (гіперінфляція) представляє собою період часу, протягом якого нестабільність цін стає стіл значущою, що починає домінувати в повсякденному житті, приводячи до дезорганізації виробництва і ринку, а так само перерозподіляючи доходи і багатства у суспільстві. Гіперінфляцією вважається таке положення, в умовах якого річна норма інфляції перевершує рівень 1000%.
Для правильного планування господарської діяльності в умовах інфляції необхідно враховувати силу інфляційних процесів. Існує три способи їх вимірювання. - Вимірювання за допомогою індексу цін використовується індекс цін валового національного продукту, індивідуальних споживчих цін та індивідуальних оптових цін. Для обчислення індексу беруться відносини між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, виражаються у відсотках. - Вимірювання темпів інфляції за рік цей спосіб дає можливість визначити силу інфляційних процесів, тобто виміряти темпи інфляції за рік, але можна розглядати і більш короткі періоди (місяці або квартал) або більш тривалі (десятиліття). Для обчислення темпів інфляції за рік потрібно відняти індекс цін минулого року із індексу цін цього року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а потім помножити на 100%. Якщо темп інфляції вийти негативним значить спостерігалася дефляція (падіння цін) .- обчислення за правилом «величини 70»
Tu = Iп.ц.1 - I п.ц.0 Х 100%, (1) I п.ц.0
де: ТU - темп інфляції;
Iп.ц.1 - індекс споживчих цін у звітному періоді;
Iп.ц.0 - індекс споживчих цін у базовому періоді.
Наприклад, якщо індекс споживчих цін у звітному періоді склав 1.1, а в базовому - 1.03, то темп інфляції становитиме:
ТU = 1.1 - 1.03 Х 100% = 6.8% 1.03
Це правило допомагає швидко підрахувати кількість років необхідне для подвоєння рівня цін: треба тільки розділити число 70 на темп щорічного збільшення рівня цін у відсотках. Наприклад, якщо темп щорічного збільшення цін щорічно складає 6.8%, то для подвоєння рівня цін потрібно наступне кількість років:
70: 6.8 = 10 років.
Список використаної літератури.
1. А.В. Андрейчик, О.Н. Андрійчикове «Аналіз, синтез, планування рішень в економіці», Москва, «фінанси і статистика», 2000рік.
2. М.І. Баканов, А.Д. Шеремет «Теорія економічного аналізу», Москва, «фінанси і статистика», 1997 рік.
3. П.С. Безруких «Як працювати з новим планом рахунків», Москва «бухгалтерський облік», 2001 рік.
4. Т.М. Гусєва, Т.М. Шєїна «Основи бухгалтерського обліку (теорія, практика, тести)», Москва, «фінанси і статистика», 2000 рік.
5. З.В. Кир'янова «Теорія бухгалтерського обліку», Москва, «фінанси і статистика», 1995 році.
6. Є.П. Козлова, Т.М. Бабченко, Є.М. Галаніна «Бухгалтерський облік у малому підприємництві», Москва, «фінанси і статистика», 1997 рік.
7. Є.П. Козлова, Т.М. Бабченко, Є.М. Галаніна «Бухгалтерський облік в організаціях», Москва, «фінанси і статистика», 2000 рік.
8. Додаток до журналу «бухгалтерський облік» «Річна бухгалтерська звітність за 2001 рік» (форми бухгалтерської звітності, бланки розрахунків податків і зборів), 2002 рік.
9.С.Н. Щадилова «Основи бухгалтерського обліку», частина 1, Москва.