Заслужений майстер спорту СРСР, олімпійський чемпіон, дворазовий рекордсмен світу, чемпіон Європи, багаторазовий чемпіон СРСР
Народився 8 березня 1930 року в селі Зіновкіна Краснослободського району Мордовської АРСР. Батько - Болотников Григорій Степанович (1906-1941). Мати - Болотникова Ксенія Федорівна (1904-1934). Дружина - Болотникова Раїса Сергіївна (1940 р. нар.). Сини: Болотников Валерій Петрович (1955 р. нар.), Болотников Григорій Петрович (1971 р. нар.), Підкопів Анатолій Віталійович (1964 р. нар.). Онуки: Болотников Ілля Валерійович, Болотникова Єлизавета Валеріївна, підкопів Петро Анатолійович, підкопів Сава Анатолійович, підкопів Платон Анатолійович, підкопів Арсеній Анатолійович.
Матері своєї Петро Болотников не пам'ятає: вона померла, коли йому було всього 4 роки. Незабаром батько одружився знову, і родина переїхала до мачухи на Урал. У 1942-м з фронту прийшли важкі звістки про загибель батька - командира піхотної роти і старшого брата - кавалериста. 12-річний Петро вирішив повернутися в рідні краї. Самостійно приїхав у рідне Зіновкіна, зірвав дошки зі віконниць забитою хати і оселився в ній. Незважаючи на допомогу сестри батька, жилося йому одному не просто: було голодно і холодно. Петро рано почав трудитися: возив сіно, борони, орав, пас корів, коней. Очевидно саме тоді почала вироблятися одна з головних рис його характеру - витривалість.
У 1944 році Петро Болотников вступив до школи фабрично-заводського навчання в Краснослободський, а після її закінчення в 1946 році відправився до Москви, де спочатку вчився в ремісничому училищі, а потім став працювати електромонтером в спецуправління № 7 тресту "Мосжілстрой".
У Москві Петро Болотников вперше серйозно зайнявся спортом - в секції ковзанярського та велосипедного спорту на стадіоні "Будівельник". Його першим тренером став Анатолій Миколайович Струнників, син всесвітньо відомого ковзанярі Миколи Струннікова, який у 1905 році став першим російським чемпіоном світу по ковзанах. Всю зиму перед призовом до армії Болотников провів на льоду, круглий рік їздив на роботу на велосипеді, щодня долаючи по 15 кілометрів.
У 1950 році Петра Болотникова призвали до армії. Служити йому довелося в Групі радянських військ у Німеччині командиром танкового знаряддя. І тут зі спортом він не розлучався. Звичайно, про кар'єру ковзанярі він не міг і мріяти - де знайти справжній лід? Сталося інше. Одного разу він почув про знаменитого чехословацькому Бігуні Еміль Затопек і його разючих результатах. Тоді під враженням його небачених успіхів на XV Олімпійських іграх у Гельсінкі Болотников вирішив неодмінно зайнятися бігом на довгі дистанції і навіть спробував тренуватися самостійно.
Задатки для цього у Петра Болотникова були непогані. Серед товаришів по службі він користувався репутацією одного з найбільш розвинених у фізичному відношенні. Він міг до півсотні разів (!) Підтягнутися на турніку, без особливих зусиль долав багатокілометрові кроси з повною викладкою. Невипадково йому не раз довіряли захищати честь дивізії на армійських змаганнях.
Дуже скоро Болотникова зауважив армійський тренер і спортсмен Феодосій Ванін. Після перших же тренувань під його керівництвом нікому не відомий бігун стартував на дистанції 30 кілометрів у числі учасників першості Збройних Сил. Його дебют був оцінений як блискучий: Болотников програв тільки своєму вчителю і зайняв 2-е місце. На Спартакіаді Збройних Сил 1952 року в Одесі він посів 3-е місце в бігу на 10 кілометрів і виграв смугу перешкод. Загальносоюзний ж дебют Болотникова відбувся на змаганнях у Нальчику, де він здобув ефектну перемогу в одному з відбіркових етапів на приз газети "Вечірня Москва".
У листопаді 1953 року надстроковиків Петра Болотникова перевели до Москви. Він відразу відправився на стадіон, де розшукав знаменитого тренера Петра Сергійовича Степанова і попросився до нього в групу. У 1955 році він звільнився зі Збройних Сил, і з тих пір все його життя виявилася пов'язаною зі спортивним товариством "Спартак".
У 1956 році на I Спартакіаді народів СРСР Болотников виконав норматив майстра спорту і зайняв 2-е місце на дистанції 5 тисяч метрів, поступившись "золото" легендарному радянському стаєр Володимира Куцу. Незабаром у пам'ятний день 11 вересня, коли Куц перекрив світовий рекорд Шандора Іхароша на дистанції 10 тисяч метрів, Болотников знову фінішував другим, програвши рекордсмену 5,6 секунди. Тепер він побачив на власні очі, як встановлюються світові рекорди.
Але не тільки цим пам'ятна Болотникову перша в його житті Спартакіада. Тоді він вперше заслужив право у складі збірної команди СРСР захищати честь країни у складі збірної команди СРСР на Олімпійських іграх у Мельбурні. А результат, показаний ним під час рекордного забігу Куца, говорив про те, що до боротьби новий учасник олімпійської радянської команди готовий.
Ігри в Австралії стали зоряним часом для Володимира Куца, який виграв дві золоті медалі на дистанціях 5 і 10 тисяч метрів. Більш скромним виявився олімпійський дебют Петра Болотникова. У бігу на 10 тисяч метрів він посів 16-е місце, а на 5 тисяч метрів - 9-е. Разом з тим результати його останніх виступів вже дозволяли багатьом фахівцям і любителям спорту говорити про те, що у Володимира Куца з'явився серйозний конкурент і гідний послідовник.
З 1957 року Петро Болотников став тренуватися під керівництвом наставника збірної команди країни знаменитого Григорія Ісаєвича Никифорова. Міцний фундамент, закладений ще Степановим, дозволив Болотникову витримувати величезні навантаження на тренуваннях, які проводилися за унікальною методикою, розробленою його новим наставником. В цілому вона відповідала і спортивного кредо спортсмена, виробленому їм ще напередодні Олімпійських ігор у Мельбурні: "Набирати кілометри і швидкісну витривалість". (До слова, за все життя, готуючись до змагань і беручи участь у них, Болотников пробіг у цілому більше 70 тисяч (!) Кілометрів.) У кінцевому підсумку все це багато в чому визначило майбутні результати стайєра.
На чемпіонаті СРСР 1957 року на московському стадіоні "Лужники" Болотников виграв у Куца 10-кілометрову дистанцію. Спочатку він, як звичайно, крок за кроком ішов за ним, не піддаючись на "хитрощі" чемпіона, а той звичайно за допомогою ривків вимотував суперників. Але потім Болотников раптово вирвався вперед і фінішував першим. Через кілька миттєвостей до нього підбіг Володимир Куц зі словами: "І надалі так тримати, Петре!" З тих пір протягом 8 років, аж до 1965 року, Болотников нікому в країні не поступався пальму першості на дистанціях 5 і 10 тисяч метрів, ставши 16-кратним чемпіоном Радянського Союзу.
Сезон 1959 Петро Болотников провів блискуче. Він здобув 9 перемог поспіль у міжнародних турнірах, причому на змаганнях у Празі переміг свого давнішнього кумира легендарного чеха Еміля Затопека.
Наступний - 1960 рік став для Болотникова воістину тріумфальним. Якщо б у наші дні існував давньогрецький звичай називати Олімпійські ігри ім'ям спортсмена, який виграв змагання в бігу, то, безсумнівно, римську Олімпіади 1960 року можна було з повним правом назвати ім'ям Петра Болотникова.
Ось як описує те, що відбувалося на біговій доріжці стадіону "Форо Італіко", свідок "золотого" забігу Болотникова Заслужений майстер спорту, неодноразова олімпійська чемпіонка Лідія Скоблікова:
"Сорокаградусна спека висіла над стадіоном. Біг на 10 000 метрів, в якому брали участь усі найсильніші майстри світу, наближався до свого завершення, і 80-тисячний стадіон гудів як розтривожений вулик. Попереду раз у раз миготіли синя майка німецького спортсмена Ганса Гродоцкі і блакитна австралійського бігуна Девіда Пауера. Болотников тримався на п'ятій позиції, але по тому, як важко давався йому кожен метр дистанції, можна було припустити, що італійська "теплінь" робить свою справу.
"Спадкоємець Володимира Куца програє, - торохтіли в мікрофони десятки радіо-і телекоментаторів. - Він веде боротьбу не з суперниками, а з пекучим сонцем".
Зізнатися, спочатку я теж так думала. Але, придивившись до бігу Болотникова більш уважно, зрозуміла, що ні запропонований суперниками темп, ні спека не послабили його волі до боротьби за перемогу.
Залишилося два кола. Блакитна майка австралійця підтяглася до синьої Гродоцкого, і вони, озираючись один на одного, по двох паралельних доріжках кинулися вперед. Лідери вже, мабуть, скинули Болотникова з рахунків. А Петро, немов знайшовши другий подих, кинувся за ними, з кожною секундою скорочуючи розрив. Глядачі на трибунах спочатку притихли.
Ні, я не бачила нічого подібного. Стадіон піднявся зі своїх місць. Над ними висів рев тисяч голосів. Ось Болотников вже наблизився до лідерів. Ось він вже нарівні з ними. Не чекаючи такого повороту подій, Гродоцкі і Пауер були морально пригнічені мужністю і зухвалістю спортсмена, який, здавалося б, уже не міг їм загрожувати. Ніби на крилах Болотников обійшов їх і кинувся на фінішну пряму. Стадіон шаленів ... "
28 хвилин 32,2 секунди показав Петро Болотников і мало не на 15 метрів випередив Гродоцкі ". На останніх 300 метрах він відіграв у німецького атлета цілих 5 секунд - рідкісний випадок в історії стайєрського бігу! До світового рекорду Володимира Куца йому не вистачило всього 1 , 8 секунди.
Олімпійська перемога окрилила Болотникова. У тому ж 1960 році він встановив новий світовий рекорд в бігу на 10 тисяч метрів (28 хвилин 18,8 секунд), а через два роки поліпшив і його (28 хвилин 18,2 секунд). У 1962 році він став чемпіоном Європи з бігу на 10-кілометровій дистанції, надалі неодноразово перемагав на різних міжнародних змаганнях. Але найбільше йому запам'яталася одна перемога ...
Їй передувала трагічна сторінка в його спортивній біографії. Всього за 10 днів до Олімпійських ігор у Токіо на одному з останніх тренувань Петро Болотников отримав травму. І це при тому, що напередодні Ігор він показував стабільні, високі результати і всерйоз розраховував привезти ще одне олімпійське "золото". Здаватися, однак, Болотников не став і, пересилюючи біль, на олімпійський старт все ж таки вийшов. При цьому половину 10-кілометровій дистанції пройшов навіть у трійці лідерів. Потім, правда, сили залишили його, і закінчив біг він 25-м.
Олімпійського чемпіона Токіо - Роберта Шуля - Болотников все ж переміг. Рік по тому, у Києві, на традиційному зустрічі радянських і американських легкоатлетів. Незважаючи на те, що Шуль був молодший Болотникова майже на 8 років, радянський бігун здобув важку, але дуже потрібну перемогу. Про те, наскільки завзята була боротьба, говорить той факт, що лише фотофініш визначив тоді переможці - на "полнос" Болотников виявився першим.
На час відходу з великого спорту за плечима П.Г. Болотникова були Школа тренерів та Інститут фізкультури. Після закінчення виступів майже 20 років, з 1965 по 1985 рік, він був старшим тренером "Спартака" з легкої атлетики. З 1985 по 1989 рік працював в Алжирі, тренував алжирських бігунів, виховав чемпіона Африки і марафонця-учасника Олімпіади в Сеулі. У 1990-1992 роках він очолював Центральний рада ДСТ "Спартак", а зараз є членом президії та почесним головою спорттовариства "Спартак" (1996), головою Центрального клубу Росії "шиповка юних" (1995), головним суддею з проведення змагань на призи газети "Праця" і Кубка "Москва-Лужники" (1992).
П.Г. Болотников - Заслужений майстер спорту СРСР (1959), кавалер орденів Леніна (1960), Дружби народів (1985), Пошани (1995), "За заслуги перед Вітчизною" III ступеня (1999), Почесний громадянин Республіки Мордовія. Його тричі обирали депутатом Жовтневої районної ради міста Москви (1980-1986).
Вже 9 років Болотников вважається пенсіонером. Його улюблене захоплення - дача, де все він зробив своїми руками. Він любить попаритися в бані, регулярно гуляє з коханим догом легатом, причому в день вони проходять по 20 кілометрів. Ще Петро Григорович любить грати на балалайці, а головне - не втрачає почуття гумору в будь-яких ситуаціях.