В. Фріче
Богема - соціальна група, що грає і до цих пір значну роль в історії літератури. У середні століття цигани, народ бродячий, народ-ізгой, вважалися вихідцями з Богемії (Чехії). Б. - літературна циганщина в сенсі соціальної декласованість і матеріальну незабезпеченість.
Слово Б. отримало свій початок у Франції, в епоху романтизму, коли воно було у великому ходу («Галантна богема» Жерара де Нерваля; відомий вірш Т. Готьє «Aux vents capricieux qui soufflent de la Bohème» і т. д.; вираз це зустрічається неодноразово і у Ж. Занд) і остаточно зміцніло після виходу в світ книги Мюрже «Сцени з життя богеми» (послужила згодом лібрето для опери Пуччіні «Б.»).
За соціальною своєю природою Б. - інтелігентний пролетаріат і тому, як широке соціальне явище, пов'язана власне з XIX і XX ст., Коли розгортається капіталізм пролетаризовані (вірніше пауперізірованную) значні частини дрібної буржуазії як сільської, так і міської та зокрема провінційно-міський , вихідці з якої зосереджувалися у великій кількості в столицях, прямуючи в університети, в редакції журналів і газет, у видавництва, тимчасово або перманентно ніщенствуя, збираючись у кабачках, перебуваючи в більш-менш різкій опозиції до буржуазії; письменницька і художницька частина інтелігентного пролетаріату і складає Б.
Пов'язана як широке соціальне явище з XIX і XX ст., Б. проте існувала і раніше. Вперше вона з'являється, очевидно, в Англії в кінці XVI і на початку XVII ст., Коли країна вже повертала на шлях капіталізму. Значна частина драматургів «шекспірівської» епохи були типовими богемці (Марло, Грін, Лодж, Піль), завсідниками кабачків («Білий кінь», «Сирена»), де дотепності, залицялися з повіями, влаштовували скандали, кончавшиеся часом вбивствами (Марло був убитий в таверні під час бійки з-за повії). Грін, що дійшов до останніх меж падіння, в спеціальному памфлеті («На гріш мудрості, купленої ціною мільйона страждань») застерігав своїх колег від подібної ж долі. Богемці лондонських кабачків бути може послужили оригіналами для Шекспірівських образів: для Фальстафа, пістолі, Бардольфа, Німа (в «Генріху IV»).
Приблизно в ту ж епоху тип письменника-богемці зустрічається і у Франції в особі Теофіля де Віо і особливо Франсуа де Війона, образи яких поспішив відродити Богемія XIX ст. Т. Готьє (у своїх «Гротеску»). Зустрічається цей тип письменника і в XVIII ст., Як бунтар проти аристократичного суспільства, як співак вакхічних оргій, в особі шведського поета Бельман або німецького поета Гюнтера. Однак лише в XIX і XX ст. Б. стає більш значним соціально-літературним явищем. Ні в Англії, ні в Америці втім Б. не змогла скластися в більш-менш масове явище, тому що тут не було і значних кадрів інтелігентного пролетаріату, з огляду на малий значення дрібної буржуазії і більш потужного розвитку капіталізму. Класичною країною Б. довгий час була Франція. Тут вже в першій половині XIX ст. Б. кладе яскравий відбиток на художню літературу. Хоча В. Гюго і був поетом гол. обр. дрібної буржуазії, однак у підборі своїх центральних персонажів він часто орієнтувався саме на артистичну богему, протівополагая її панівним класам («Собор паризької богоматері», «Людина, яка сміється»). Присяжними поетами Б. в епоху романтизму були Т. Готьє, Жерар де Нерваль, О'Недді, Борель. Б. мала своє праве, буржуазне (Готьє) і ліве, радикальне крило (Нерваль, особливо Недди і Борель). Праве - було аполітично, фрондіруя втім проти соціалізму; ліве - оспівувало республіку. Від буржуазної дійсності Б. йшла або в «чисте мистецтво» (Готьє), або у світ ірреальної мрії (Нерваль).
В останні десятиліття XIX ст. Б. знову посіла чільне місце в літературі Франції. «Пісні жебраків» (Chants des gueux) Рішпена, славили бродячих лицарів-поетів, які відреклися від міщанського суспільства, були одним з маніфестів, що сповіщає новий виступ Б. У її середовищі в 80-х рр.. зародився «символізм». Його батьківщиною був кабачок «Франциск I» на бульварі Сен-Мішель, де збиралися перші глашатаї символізму (Роліна, Гарокур, Ж. Мореас, Ш. Моріс, Лоран Тальяд та ін). «Мистецтво для мистецтва», установка на підсвідоме, на "нерви", заперечення культури, устремління до середніх століть, містицизм і песимізм - такими були засади їх програми. Найбільший поет символізму - П. Верлен, типовий Богемія, у своїх «Гротеску» (Grotesques) оспівав свою групу як справжній тип людини і поета. У своїй книзі «Символісти і декаденти» Г. Кан свідчить, що символісти взагалі орієнтувалися як на споживача - на «інтелігентний пролетаріат» (prolétaires intellectuels).
У 80-х роках у міру швидкого розвитку капіталізму утворилися значні кадри інтелігентного пролетаріату і в Німеччині, активно виявляючись в літературі (А. Гольц, Шляф, Конраді та ін.) Ідеологічно вони коливалися між буржуазією і пролетаріатом, переходили від соціалізму до індивідуалізму (Шляф, «Das dritte Reich»), або до соціал-аристократизму (Гольц, «Sozialaristocraten»), або до ніцшеанства (Конраді, «Phrasen»). Стилістично вони були застрільниками натуралізму і особливо імпресіонізму (Гольц, Шляф). Часом у них позначалася певна установка на Б. (Шляф, «Die Suchenden»), і самі вони часом вдарялися в чисту Б. (Бірбаум, особливо П. Хіллі). Якщо покоління німецьких вісімдесятників швидше інтелігентний пролетаріат («Proletarier des Geistes», як висловився Конраді), то на початку XX ст. і в Німеччині можна говорити про Б. Як типова Б. виступав у своїх ранніх віршах Бехер, після війни став в ряди компартії, як і ряд інших зачинателів експресіонізму.
З рядів Б. вийшло і то суспільно-літературний рух, яке напередодні війни 1914-1918 і в роки німецької революції прокламував «революцію духу» і яке відоме під назвою активізму. Аналогічні явища повторюються на початку XX ст. і в інших європейських країнах, напр. в Польщі, де виразником в літературі настроїв і сподівань, швидше втім інтелігентного пролетаріату, ніж Б., виступав С. Пшибишевський, автор романів «Сини землі» та «Діти сатани». З Б. пов'язане й таке характерне для міської капіталістичної культури XX ст. явище, як кабаре. У нас Б. з'являється як соціально-літературна угруповання лише на початку XX ст. Перші футуристи (В. Маяковський, Бурлюк і ін) виступали як виразники саме цієї групи, повторюючи деякі характерні її риси, як то: прагнення «епатувати» буржуа (жовті кофти, що імітують червоні жилети Т. Готьє), крайній індивідуалізм, установка на мистецтво для мистецтва.
Після Жовтневої революції, приєднавшись до пролетаріату, який раніше лежав поза їх увагою, футуристи (В. Маяковський) зуміли зжити деякі свої колишні Б. риси, залишивши своїми спадкоємцями в цьому відношенні імажиністів - Шершеневича, Мариенгофа і що прилучився до них автора «Москви шинкарської »Єсеніна. Якщо в умовах буржуазного суспільства Б., що знаходилася до нього в опозиції, не стаючи проте на точку зору пролетаріату і соціалізму, представляла все ж явище до певної міри позитивне, то в рамках пролетарської і радянської громадськості Б. ставала явищем глибоко шкідливим і реакційним, розкладаючи літ-у середу своїм індивідуалізмом, своєї соціальної та моральної недисциплінованістю, своїм нерозумінням суспільно-організуючою функції мистецтва в умовах розгортається соціалістичної революції. Такі явища, як зрив у Б. деяких пролетарських і комсомольських поетів, мав деколи своїм наслідком добровільний відхід з життя, як зараження відомих громадських і літературних кіл «єсенінщини», як воцаріння моралі богеми з усіма їх негативними наслідками у середовищі слухачів літературного технікуму в Москві і т. п., викликали різкий протест з боку радянських громадських і літературних кіл, що вилився в організації мітингів, диспутів, присвячених цій темі злободенною і в ряді літературних документів. Історія літературної Б. ще не написана, так само як питання про «стиль» цієї соціальної групи не розроблений. Існують тільки деякі матеріали, що можуть стати в нагоді майбутньому історикові і літературознавця.
Список літератури
Для французьких Богемії XVI-XVII ст.: Gautier Th., Grotesques, P., 1844. Для Б. епохи французького романтизму: Брандес Г., Романтизм у Франції, «Собр. сочин. », вид. «Просвещение», тт. IX, X, СПБ., 1906-1914
Фріче В., Нарис розвитку західних літератур, Харків, 1927
Estève E., Byron et le romantisme français, P., 1907. Для французького символізму: Нордау М., Виродження, СПБ., 1896. Для явищ на межі між інтелігентним пролетаріатом і Б. в кінці XIX і на початку XX ст.: Фріче В., Нариси історії зх.-європейської літератури, 1-е вид., М., 1908
Kahn G., Symbolistes et décadents, P., 1902. Для нашої Б.: Троцький Л., Література і революція (про футуристів), М., 1924
Рейснер М., Б. і культурна революція, «Друк і револ.», № 5, М., 1928. Для англійської Б. XVI-XVII ст: Sarrazin, Aus Schakespeares Meisterwerkstatt, Berlin, 1906.