Аудит ліквідності балансу кредитної організації

Зміст

Введення

1. Внутрішній аудит (контроль) у кредитних організаціях

1.1 Поняття внутрішнього аудиту в кредитній організації

1.2 Система внутрішнього контролю кредитної організації

1.3 Аудит ризиків кредитної організації

2. Аудит ліквідності балансу кредитної організації

2.1 Обов'язкові вимоги до кредитних організацій в частині підтримки ліквідності

2.2 Напрямки аудиту ліквідності балансу кредитної організації

2.3 Методика проведення аудиту резервів банку

Висновок

Список використаної літератури

Введення

Аудиторська діяльність - аудит являє собою підприємницьку діяльність аудиторських фірм (аудиторів) по здійсненню незалежних позавідомчих перевірок бухгалтерської (фінансової) звітності та оцінки об'єктивних даних про діяльність кредитних організацій, а також з надання інших аудиторських послуг.

Основною метою банківського аудиту є встановлення достовірності бухгалтерської (фінансової) звітності кредитних організацій і її відповідності чинному законодавству Російської Федерації (в тому числі нормативним актам і вказівкам Центрального банку Російської Федерації).

Основні показники (зміст, обсяг і форми) прийнятої в Російській Федерації бухгалтерської, фінансової та статистичної звітності кредитних організацій визначаються нормативними актами Центрального банку Російської Федерації.

Кредитна організація публікує у відкритому друці річний звіт (включаючи бухгалтерський баланс і звіт про прибутки і збитки) у формі і терміни, які встановлюються Центральним банком Російської Федерації після підтвердження його достовірності аудиторською організацією, аудитором, який працює самостійно.

Кредитні організації самостійно вибирають аудиторську фірму ними аудитора, що працює самостійно, для проведення в них аудиторської перевірки.

Аудиторські перевірки не скасовують здійснення нагляду за діяльністю кредитних організацій з боку Центрального банку Російської Федерації.

Аудиторські фірми (аудитори) крім проведення перевірок можуть надавати послуги з постановки, відновлення та ведення бухгалтерського (фінансового) обліку, складання декларацій про доходи та бухгалтерської (фінансової) звітності, аналізу фінансово-господарської діяльності, оцінці активів і пасивів кредитної організації, щодо правомірності формування статутного фонду кредитної організації, з реєстрації проспекту емісії цінних паперів, консультування в питаннях фінансового, податкового, банківського та іншого господарського законодавства Російської Федерації, а також проводити навчання та надавати інші послуги за профілем своєї діяльності.

Відповідно до чинного банківського законодавства перевірка діяльності кредитних організацій та їх філій може бути здійснена аудиторською фірмою за дорученням Центрального банку Російської Федерації.

Відповідно до процесуального законодавства Російської Федерації орган дізнання і слідчий при наявності санкції прокурора, прокурор, суд і арбітражний суд має право дати аудиторській фірмі (аудитору) доручення про проведення аудиторської перевірки кредитної організації за наявності у виробництві зазначеного органу порушеної (відновленої виробництвом) кримінальної справи, прийнятого до виробництва (відновленої виробництвом) цивільної справи або справи, підвідомчої арбітражному суду.

1. Внутрішній аудит (контроль) у кредитних організаціях

1.1 Поняття внутрішнього аудиту в кредитній організації

У російському законодавстві закладено низку норм, що регулюють питання внутрішнього контролю в кредитних організаціях. Так, Федеральний закон від 3 лютого 1996 р. № 17-ФЗ "Про внесення змін і доповнень до Закону РРФСР" Про банки і банківську діяльність в УРСР "(зі змінами від 31 липня 1998 р., 5 і 8 липня 1999 р., 19 червня, 7 серпня 2001 р., 21 березня 2002 р.) встановлює, що установчі документи кредитної організації повинні містити відомості про систему органів внутрішнього контролю, про порядок їх утворення і про їхні повноваження (ст. 10, п. 6). Стаття 24 частини 4 зазначеного закону, присвячена забезпеченню фінансової надійності кредитної організації, зобов'язує кредитну організацію організувати внутрішній контроль, що забезпечує належний рівень надійності, що відповідає характеру і масштабами проведених операцій. При здійсненні обов'язкового щорічного аудиту кредитної організації аудитори повинні скласти висновок про результати аудиторської перевірки, що містить відомості , в тому числі про стан внутрішнього контролю (ст. 42, ч. 3).

Норми федерального законодавства деталізуються в Положенні "Про організацію внутрішнього контролю в банках" від 28 серпня 1997 р. № 509, затвердженому наказом ЦБР від 28 серпня 1997 р. № 02-372 (зі змінами від 30 листопада 1998 р., 1 лютого 1999 р .). Положення розроблено відповідно до Федерального закону "Про Центральний банк Російської Федерації (Банку Росії)", Федеральним законом "Про банки і банківську діяльність", Федеральним законом "Про ринок цінних паперів" та визначає загальний для всіх банків порядок організації внутрішнього контролю.

Відповідно до Положення основна мета внутрішнього контролю - захист інтересів інвесторів, банків та їх клієнтів шляхом контролю за дотриманням співробітниками банку законодавства, нормативних актів і стандартів професійної діяльності, врегулювання конфліктів інтересів, забезпечення належного рівня надійності, згідно з характером і масштабами проведених банком операцій, і мінімізації ризиків банківської діяльності (п 1.2.). Встановлено, що відомості про службу внутрішнього контролю, про порядок її утворення та її повноваження повинні бути відображені у статутах банків (п. 1.4., Ч. 2).

Визначено (п. 2.1. Положення), що, система внутрішнього контролю створюється банком в наступних цілях:

- Забезпечення дотримання всіма співробітниками банку при виконанні своїх службових обов'язків вимог федерального законодавства і нормативних актів, включаючи постанови Уряду Російської Федерації, вказівки Банку Росії, інші регулятивні вимоги; внутрішніх документів, які визначають політику і регулюючих діяльність банку, а також стандартів діяльності та норм професійної етики ;

- Забезпечення контролю за своєчасною ідентифікацією, оцінкою і вживанням заходів щодо мінімізації ризиків банківської діяльності;

- Вирішення конфліктів інтересів, що виникають у процесі діяльності банку.

Основними завданнями внутрішнього контролю, виходячи із зазначених вище цілей, є:

- Забезпечення виконання банком вимог федерального законодавства і нормативних актів Банку Росії;

- Визначення у документах і дотримання встановлених процедур і повноважень при прийнятті будь-яких рішень, які зачіпають інтереси банку, його власників та клієнтів;

- Прийняття своєчасних і ефективних рішень, спрямованих на усунення виявлених недоліків і порушень у діяльності банку;

- Виконання вимог з ефективного управління ризиками банківської діяльності; збереження активів (майна) банку;

- Адекватне відображення операцій банку в обліку; належний стан звітності, що дозволяє отримувати адекватну інформацію про діяльність банку та пов'язаних з нею ризики;

- Ефективне функціонування внутрішнього аудиту банку; ефективну взаємодію із зовнішніми аудиторами, органами державного регулювання та нагляду з питань пруденційної діяльності, достовірність обліку та звітності, організація внутрішнього контролю, попередження та усунення порушень співробітниками банку законодавства, нормативних актів і стандартів професійної діяльності (п. 2.2 . Положення).

Система внутрішнього контролю організовується органами управління банку, уповноваженими установчими документами банку. З метою моніторингу за процесом функціонування системи внутрішнього контролю, виявлення та аналізу проблем, пов'язаних з її функціонуванням, а також розробки пропозицій щодо вдосконалення системи та підвищення її ефективності, в банках створюється служба внутрішнього контролю. Служба внутрішнього контролю діє на підставі статуту банку та положення про службу внутрішнього контролю, що затверджується радою директорів банку.

1.2 Система внутрішнього контролю кредитної організації

Першим нормативним документом, який зобов'язав кредитні організації створювати внутрішній контроль був Федеральний Закон "Про банки і банківську діяльність" (глави III ст. 24), де сказано, що кредитна організація зобов'язана організувати внутрішній контроль, що забезпечує належний рівень надійності, що відповідає характеру і масштабами проведених операцій.

Наявність служби внутрішнього аудиту не є стовідсотковою гарантією стабільності банку, це всього лише інструмент, який може бути використаний керівництвом для контролю за станом банку зсередини. У даному випадку необхідно говорити не про наявність такої служби в банку взагалі, а про ефективність її роботи і про правильне використання результатів роботи внутрішніх контролерів керівництвом банку.

З утвердженням Положень № 509, 510 (у 1999 році Положення 510 було скасовано і Центральний банк РФ опублікував у липні 1999 р. нове Вказівка ​​№ 603-У "Про порядок здійснення внутрішнього контролю за відповідністю діяльності на фінансових ринках законодавством про фінансові ринки в кредитних організаціях ") всі російські комерційні банки були зобов'язані створити служби внутрішнього контролю.

У Положенні Центральний Банк РФ визначив, що забезпечення дотримання всіма співробітниками банку при виконанні своїх службових обов'язків вимог федерального законодавства і нормативних актів, включаючи постанови Уряду РФ, вказівки Банку Росії, інші регулятивні вимоги, а також стандартів діяльності та норм професійної етики, внутрішніх документів, визначають політику і регулюючих діяльність банку, є основною метою створення Служби внутрішнього контролю (далі СВК).

Однією з основних функцій вже діяли в деяких банках служб внутрішнього аудиту саме і був контроль за дотриманням законодавства РФ. І, по суті, прийняттям даного Положення Центральний банк зобов'язав "втиснути" новий контролюючий орган - СВК у вже налагоджену та відпрацьовану систему внутрішнього контролю.

Одним із завдань СВК відповідно до вимог ЦБР є ефективний контроль і захист банку від виникаючих ризиків у зв'язку з діяльністю банку. Рішення даного завдання зазвичай не відноситься до компетенції внутрішніх аудиторів банків. У більшості банків контроль за найбільш ризиковими операціями банків здійснювався відповідними підрозділами, а також безпосередньо керівним органом банку. Мабуть, з прийняттям даного Положення Центральний Банк сподівається, що нова структура буде працювати більш ефективно, ніж вже існуючі системи контролю, які, як вже було сказано вище, не завжди виправдовують себе. До того ж, перевіряльники банк сторонні організації не завжди в змозі отримати повне уявлення про роботу банку. СВК відповідно в закріпленими в Положенні нормами має необмежений доступ до всієї інформації, а отже має уявлення про реальний стан банку.

Крім вимог до самої СВК Центральний Банк пред'являє особливі вимоги до керівника і співробітникам СВК.

Беручи до уваги численні коментарі ЦБР про організацію СВК, цілком резонним є створення служби складається з декількох підрозділів, завданнями яких буде контроль за діяльністю банку зсередини.

У СВК може входити підрозділ, що відповідає за внутрішній аудит. Основні принципи роботи внутрішніх аудиторів повинні визначатися самими банками у внутрішніх положеннях. Банки можуть користуватися вже існуючими Міжнародними стандартами професійної практики внутрішнього аудитора. Крім того, Комісією з аудиторської діяльності при Президенті РФ був схвалений Протокол № 3 Стандарт аудиторської діяльності "Вивчення і роботи внутрішнього аудитора". При проведенні перевірки внутрішній аудитор повинен керуватися такими принципами: незалежність, сумлінність, об'єктивність, конфіденційність, акуратність і точність оцінок і зроблених висновків.

Крім внутрішнього аудиту в складі СВК можуть бути створені інші спеціалізовані підрозділи. Наприклад, відділ, відповідальний за контроль над інформаційними системами банку, що останнім часом стає одним з першочергових завдань СВК.

До складу служби може входити також підрозділ, що виробляє на постійній основі моніторинг та оцінку ризиків, що виникають у зв'язку з проведенням банком операцій на ринках (валютному, фондовому, міжбанківському), операцій з кредитування клієнтів, а також контроль за ризиками, які можуть виникнути у зв'язку з проведенням банком валютних операцій клієнтів.

Одним із завдань СВК може бути проведення економічного аналізу діяльності банку. Це завдання виконується також і іншими підрозділами банку, але результати не завжди доводяться до відома вищого керівництва. Рішення даного завдання СВК дозволить оперативно інформувати керівництво про існуючі та потенційні проблеми банку.

Звичайно ж, створення описаної вище структури доцільно тільки для досить великих банків. Дрібні та середні банки можуть об'єднати всі ці функції в одному підрозділі, що здійснює внутрішній контроль.

Аналізуючи структуру контролюючих органів банків з іноземними інвестиціями, необхідно відзначити, що багато з них практично створювалися за образом своїх головних банків. Згідно з вимогами Центральних банків більшості європейських держав створення служб внутрішнього аудиту є обов'язковим. Крім служб внутрішнього аудиту банки зобов'язані мати служби здійснюють внутрішній контроль.

Система внутрішнього контролю являє собою сукупність політики компанії, процедур, інструкцій, спрямованих на запобігання, виявлення та виправлення суттєвих помилок і спотворень інформації, які можуть виникнути в бухгалтерській звітності.

Російські стандарти аудиторської діяльності розуміють під системою внутрішнього контролю "сукупність організаційної структури, методик та процедур, прийнятих керівництвом економічного суб'єкта в якості засобів для впорядкованого і ефективного ведення господарської діяльності, яка в тому числі включає організовані усередині даного економічного суб'єкта і його силами нагляд і перевірку:

а) дотримання вимог законодавства;

б) точності і повноти документації бухгалтерського обліку;

в) за запобіганням помилок і спотворень;

д) виконання наказів і розпоряджень;

е) забезпечення збереження майна організації ".

Крім внутрішнього аудиту та внутрішнього контролю в західних банках створюється окрема структура, що здійснює управління ризиками, тобто функцію ризик-менеджжмента.

Комерційні банки зобов'язані надавати в ЦБР річний звіт, перевірений і підтверджений зовнішніми аудиторами банку. Вибір зовнішнього аудитора кредитна організація здійснює самостійно. Відповідно до ФЗ "Про акціонерні товариства" (глава XII ст. 86) Загальні збори акціонерів повинне затвердити аудиторів банку на щорічних загальних зборах, Рада Директорів (Спостережна рада) має визначити розмір оплати послуг аудиторів. Процедура затвердження аудиторів відбувається щорічно. (Приблизно такий же порядок визначений у ФЗ "Про товариства з обмеженою відповідальністю".)

Основною метою зовнішнього аудиту є встановлення достовірності бухгалтерської (фінансової) звітності кредитної організації та відповідності здійснюваних операцій чинному законодавству РФ. Зовнішні аудитори, крім проведення перевірок, можуть надавати послуги з постановки, відновлення та ведення бухгалтерського (фінансового) обліку, аналізу фінансово-господарської діяльності, оцінці активів і пасивів кредитної організації, консультування в питаннях фінансового, податкового, банківського та іншого господарського законодавства Російської Федерації, а також проводити навчання та надавати інші послуги кредитним організаціям за профілем своєї діяльності. Відзначимо, що при проведенні перевірок зовнішні аудитори нерідко користуються послугами співробітників СВК чи зовнішніх аудиторів.

Якщо основним завданням зовнішніх аудиторів є підтвердження достовірності звітності, то функції СВК визначені більш широко. Перелічимо головні з них.

1. Забезпечення виконання банком вимог федерального законодавства і нормативних актів Центрального Банку Росії.

2. Определение в документах и обеспечение соблюдения установленных процедур при принятии любых решений, затрагивающих интересы банка, его собственников и клиентов.

3. Принятие своевременных и эффективных решений, направленных на устранение выявленных недостатков и нарушений в деятельности банка.

4. Выполнение требований по эффективному управлению рисками банковской деятельности.

5. Обеспечение сохранности активов (имущества) банка.

6. Обеспечение своевременного и правильного отражения операций банка в учете, а также надлежащего состояние отчетности, позволяющего получать адекватную информацию о деятельности банка и связанных с нею рисках.

7. Создание эффективно функционирующего внутреннего аудита банка.

8. Эффективное взаимодействие с внешними аудиторами, органами государственного регулирования и надзора по вопросам пруденциальной деятельности, достоверности учета и отчетности, организации внутреннего контроля, предупреждения и устранения нарушений сотрудниками банка законодательства, нормативных актов и стандартов профессиональной деятельности.

Подытоживая вышесказанное и принимая во внимание опыт последних лет, считаем, что залогом стабильного состояния банка является тесная совместная работа хорошо организованной, высококвалифицированной службы внутреннего контроля банка и внешних аудиторов.

1.3 Аудит рисков кредитной организации

В наиболее общем виде под банковским риском принято понимать вероятность, а точнее угрозу, потери банком части своих ресурсов, возникновения убытков, недополучения доходов или совершения дополнительных расходов в результате осуществления финансовых операций по сравнению с прогнозируемым вариантом.

Кредитный риск — вероятность того, что стоимость активов банка, прежде всего кредитов, уменьшится в связи с неспособностью или нежеланием клиентов (заемщика) вернуть долг или часть долга, включая причитающиеся по договору проценты.

Наиболее серьезные последствия кредитных рисков — потеря всей суммы кредита (в случае списания безнадежных ссуд), наименее — задержка очередных платежей по процентам до 5 дней.

Применяются следующие основные экономические показатели-измерители кредитного риска.

1. Потери по ссудам/Ссудная задолженность. Потери по ссудам равны сумме ссуд, которые за данный период были списаны как невозвращаемые.

2. Чистые списания/Ссудная задолженность. Чистые списания — это разница между возмещенными ссудами и списанными ссудами.

3. Возмещенные ссуды/Потери по ссудам. Возмещенные ссуды - это ссуды, которые первоначально считались списанными, но затем были погашены.

4. Просроченные ссуды/Ссудная задолженность.

5, Ссуды, по которым прекращено начисление процентов/Ссудная задолженность.

6. Ссуды, отнесенные к 4 и 5 группам риска/Ссудная задолженность.

7. Резерв на возможные потери по ссудам/Ссудная задолженность.

8. Ссуды одному заемщику/Собственный капитал банка.

9. Ссуды связанным заемщикам/Собственный капитал банка.

10. Маржа, скорректированная на риск (RAM):

RAM = Чистый процентный доход - Потери по ссудам/Активы.

Процентный риск связан с влиянием на финансовое состояние банка неблагоприятного изменения процентных ставок. Этот риск находит свое отражение как в получаемых банком доходах, так и в стоимости его активов, обязательств и внебалансовых статей. Процентный риск проявляется как по чисто банковским операциям, так и по операциям на финансовых рынках. При этом процентный риск включает:

- риск переоценки, возникающий из-за разрыва в срочности активов и пассивов (при: фиксированных ставках), а также из-за несимметричной переоценки при разных видах применяемой ставки (плавающей либо фиксированной) по активам банка, с одной стороны, и обязательствам — с другой;

- риск, связанный с неверным прогнозом кривой доходности (ее наклона и формы);

- базисный риск, связанный с несовершенной корреляцией при корректировке получаемых и уплачиваемых процентов, по ряду инструментов, которые при прочих равных условиях имеют сходные ценовые характеристики;

- опционный риск, связанный с тем, что многие активы, обязательства и внебалансовые статьи прямо или косвенно включают возможность выбора.

Валютный риск, или риск курсовых потерь, представляет собой возможность денежных потерь в результате колебаний валютных курсов.

Со своей стороны валютные риски структурируются следующим образом.

- Коммерческие — связаны с нежеланием или невозможностью должника (гаранта) рассчитаться по своим обязательствам.

- Конверсионные (наличные) — риски валютных убытков по конкретным операциям.

Необходимо отметить, что рассмотренные основные группы внутренних рисков присущи как активным, так и пассивным операциям кредитных организаций.

2. Аудит ликвидности баланса кредитной организации

2.1 Обязательные требования к кредитным организациям в части поддержания ликвидности

Ликвидность какого-либо хозяйственного агента можно представить как его способность отвечать по всем своим обязательствам в обусловленный срок. Банковскую ликвидность можно рассматривать как один из видов ликвидности хозяйственного агента (конкретного банка).

Функциональное значение банковской ликвидности выражается в следующем.

1. Банковская ликвидность призвана удовлетворять денежный спрос со стороны клиентов, производящих платежи по своим расчетным, текущим счетам и (или) выступающих с просьбой получения кредита, а также удовлетворять требования вкладчиков в случае изъятия ими депозитов.

2. Банковская, ликвидность взаимосвязана с репутацией банка, и соответственно, если у банка не существует проблем с ликвидностью, — это безусловно является привлекательным для клиентов, стремящихся избегать риска недобросовестности со стороны кредитного учреждения в осуществлении клиентских платежей и в целом нестабильности банка.

3. Банковская ликвидность предоставляет банку возможность не осуществлять «горящих» продаж активов и таким образом предотвращает убыточные или неприбыльные операции.

С целью поддержания рационального соотношения между активами и пассивами банка, а также доли высоколиквидных активов в общей структуре активов Центральный банк РФ среди экономических нормативов, выполнение которых обязательно для всех коммерческих банков, выделил группу нормативов ликвидности: мгновенной, текущей, долгосрочной и общей, а также по операциям с драгоценными металлами.

Нормативы мгновенной, текущей и долгосрочной ликвидности учитывают соотношения между активами и пассивами с учетом их типов и сроков.

Норматив мгновенной ликвидности (Н2) определяется как отношение суммы высоколиквидных активов и суммы обязательств коммерческого банка до востребования.

В состав высоколиквидных активов банка входят средства в кассе банка и приравненные к ним средства; остатки на корреспондентских счетах; в расчетах; размещенные средства до востребования; депозиты, размещенные в Банке России, а также вложения в государственные долговые обязательства и облигации внутреннего и внешнего валютных займов и облигации Банка России, не обремененные обязательствами. Что же касается средств на корреспондентских счетах, то речь идет о корреспондентском счете в Банке России, а также счетах «ностро» в иностранной валюте только в банках-нерезидентах стран — членов группы развитых стран.

В состав обязательств до востребования включают средства других банков, находящиеся на счетах в коммерческом банке, средства клиентов (не банков) в драгоценных металлах; остатки на расчетных, текущих, бюджетных счетах; средства, аккумулированные для осуществления расчетов, привлеченные депозиты и кредиты до востребования; обязательства банка по выплате процентов с истекшим сроком исполнения, а также 50% кредитов (депозитов, займов) привлеченных банком и обеспеченных предоставленным им залогом в виде ценных бумаг (за исключением ценных бумаг, эмитированных правительствами и резидентами стран из числа «группы развитых стране) при условии, что договоры по данным кредитам (депозитам, займам) предполагают довнесение банком кредитору обеспечения в размере снижения рыночной стоимости залога; 50% требований по выкупу ценных бумаг по обратной части операций РЕПО (за исключением вышеотмеченной категории ценных бумаг) при условии, что договоры по данным операциям предполагают довнесение банком контрагенту ценных бумаг в размере снижения их рыночной стоимости.

Минимально допустимое числовое значение норматива Н2 устанавливается в размере 15 процентов.

Норматив текущей ликвидности (Н3) определяется как отношение суммы ликвидных активов к сумме обязательств кредитной организации по счетам до востребования и на срок до 30 дней.

Под ликвидными активами понимается сумма высоколиквидных активов и остатков на счетах: природные драгоценные камни; корреспондентские счета (не включаемые в состав высоколиквидных активов); расчеты; размещенные средства на срок до 30дней; кредиты, предоставленные банком до востребования и со сроком погашения в течение ближайших 30 дней; другие платежи в пользу коммерческого банка со сроком погашения до 30 дней; задолженность банку сроком погашения в течение ближайших 30 дней; учтенные векселя до востребования и со сроком погашения до 30 дней органов федеральной, местной власти и субъектов РФ, авалированные ими; долговые обязательства иностранных государств и векселя, эмитированные и авалированные органами государственной и местной власти иностранных государств, стран из числа «группы развитых стран»; приобретенные для перепродажи долговые обязательства банков-нерезидентов стран из числа указанной группы (включая эмитированные и авалированные ими векселя). В состав ликвидных активов включаются кредиты, выданные банком, срок погашения которых истекает в течение ближайших 30 дней. В то же время кредиты, пролонгированные хотя бы один раз и выданные в погашение ранее выданных ссуд, даже если срок их погашения наступает в течение ближайших 30 дней, в состав ликвидных активов не включаются.

К обязательствам банка в данном случае относятся: средства банков-корреспондентов на счетах в банке; средства бюджетов всех уровней; остатки на расчетных, текущих счетах предприятий, организаций; вклады; привлеченные межбанковские кредиты (включая кредиты ЦБ РФ); депозиты и прочие привлеченные средства до востребования и на срок до 30 дней; остатки пассивных счетов, предназначенные для расчетов; обращаемые на рынке долговые обязательства, выпущенные банком до востребования и на срок до 30 дней, а также обязательства банка со сроком исполнения (истечения) в ближайшие 30 дней и с истекшим сроком, обращения; 50% от суммы гарантий и поручительств, выданных банком, со сроком их исполнения в течение ближайших 30 дней.

Минимально допустимое числовое значение норматива Н3 устанавливается в размере 50 процентов.

Норматив долгосрочной ликвидности (Н4) представляет собой отношение всей долгосрочной задолженности банку сроком погашения свыше года (кредиты, размещенные депозиты, в том числе в драгоценных металлах) к собственным средствам (капиталу) банка, а также обязательствам банка по депозитным счетам, полученным кредитам и другим долговым обязательствам сроком погашения свыше года.

Максимально допустимое значение норматива Н4 - 120%.

Норматив общей ликвидности (Н5) устанавливает соотношение ликвидных активов и суммарных активов коммерческого банка.

При определении знаменателя норматива Н5 общая сумма всех активов по балансу банка корректируется (уменьшается) на дебетовые остатки, отражаемые по следующим счетам: собственные доли уставного капитала (акции), выкупленные банком; просроченные проценты по операциям с драгоценными металлами по резидентам и нерезидентам, по векселям, не оплаченным в срок и не опротестованным, по предоставленным межбанковским кредитам, по иным предоставленным кредитам; расчеты с филиалами и подразделениями банка; доходы Федерального бюджета, перечисляемые на транзитный счет в учреждения Банка России; финансирование капитальных вложений за счет средств Минфина России; расходы, убытки и использование прибыли банка, синдицированные и аналогичные им ссуды (в части, равной величине предоставленных банку третьими лицами средств), а также обязательные резервы банка.

Минимально допустимое значение норматива Н5 установлено в размере 20%.

Норматив ликвидности по операциям с драгоценными металлами (Н14) выражает отношение высоколиквидных активов в драгоценных металлах в физической форме к обязательствам банка в драгоценных металлах до востребования и со сроком исполнения в ближайшие 30 дней.

Минимально допустимое значение данного норматива — 10%.

2.2 Направления аудита ликвидности баланса кредитной организации

Баланс считается ликвидным, если его состояние позволяет за счет быстрой реализации средств по активу покрывать срочные обязательства по пассиву. Возможность быстрого превращения активов банка в денежную форму для выполнения его обязательств предопределяется рядом факторов, среди которых решающим является соответствие сроков размещения средств срокам привлечения ресурсов. Иначе говоря, каков пассив по сроку, таким должен быть и актив; тогда обеспечивается равновесие в балансе между суммой и сроком высвобождения средств по активу в денежной форме и суммой и сроком предстоящего платежа по обязательствам банка.

На ликвидность баланса банка влияет структура его активов: чем больше доля первоклассных ликвидных средств в общей сумме активов, тем выше ликвидность банка. В международной практике самой ликвидной частью активов считается кассовая наличность, под которой понимаются не только деньги в кассе, но и денежные средства, находящиеся на текущем счету данного кредитного института в Центральном банке. Ликвидными статьями в развитых странах считаются первоклассные краткосрочные коммерческие векселя, которые банк может переучесть в Центробанке, ценные бумаги, гарантированные государством. Менее ликвидными являются банковские инвестиции в долгосрочные ценные бумаги, так как их реализация за короткий срок не всегда возможна. Как трудноликвидные активы рассматриваются долгосрочные ссуды и вложения в недвижимость.

Кроме того, ликвидность банка зависит от степени риска отдельных активных операций: чем больше доля высокорисковых активов в балансе банка, тем ниже его ликвидность. Так, в сложившейся практике, к надежным активам принято относить наличные денежные средства, а к высокорисковым-долгосрочные вложения банков. Степень кредитоспособности заемщиков банка оказывает существенное влияние на своевременный возврат ссуд и тем самым на ликвидность баланса банка: чем больше доля высокорисковых кредитов в кредитном портфеле банка, тем ниже его ликвидность.

Ликвидность зависит также от структуры пассивов баланса. И, при прочих равных условиях, повышение удельного веса вкладов до востребования и понижение доли срочных вкладов снижает банковскую ликвидность. Надежность депозитов и займов, полученных банком от других кредитных учреждений, также оказывает влияние на уровень ликвидности баланса.

Ликвидность - один из основных и наиболее сложных факторов, определяющих финансовое состояние и надежность банка. Под ликвидностью банка понимается способность банка выполнить свои обязательства перед клиентам, причем не только по возврату вложенных в него средств с выплатой соответствующего вознаграждения, но и по выдаче кредитов.

Во-первых, банку с неустойчивым положением можно посоветовать улучшить организационную структуру банка, то есть уделить внимание развитию менеджмента, в частности, создать, например, службу внутреннего аудита, что позволило бы снизить злоупотребления внутри банка.

Во-вторых, банку необходимо оценивать ликвидность баланса путем расчета коэффициентов ликвидности. В процессе анализа баланса на ликвидность могут быть выявлены отклонения в сторону как снижения минимально допустимых значений, так и их существенного превышения. В первом случае коммерческим банкам нужно в кратчайший срок привести показатели ликвидности в соответствие с нормативными значениями. Это возможно за счет сокращения, прежде всего, межбанковских кредитов, кредиторской задолженности и других видов привлеченных ресурсов, а также за счет увеличения собственных средств банка.

В то же время, особенности его работы как учреждения, основывающего свою деятельность на использовании средств клиентов, диктует необходимость применения показателей ликвидности. Максимальная ликвидность достигается при максимизации остатков в кассах и на корреспондентских счетах по отношению к другим активам. Но именно в этом случае прибыль банка минимальна. Максимизация прибыли требует не хранения средств, а их использования для выдачи ссуд и осуществления инвестиций. Поскольку для этого необходимо свести кассовую наличность и остатки на корреспондентских счетах к минимуму, то максимизация прибыли ставит под угрозу бесперебойность выполнения банком своих обязательств перед клиентами.

Следовательно, существо банковского управления ликвидностью состоит в гибком сочетании противоположных требований ликвидности и прибыльности. Целевая функция управления ликвидностью коммерческим банком заключается в максимизации прибыли при обязательном соблюдении устанавливаемых и определяемых самим банком экономических нормативов.

В-третьих, банк должен определять потребность в ликвидных средствах хотя бы на краткосрочную перспективу. Как уже отмечалось, прогнозирование этой потребности может осуществляться двумя методами. Один из них предполагает анализ потребностей в кредите и ожидаемого уровня вкладов каждого из ведущих клиентов, а другой - прогнозирование объема ссуд и вкладов. Оба рассмотренных метода имеют недостаток: они опираются на средний, а не предельный уровень ликвидности. Это может быть достаточным для оценки ликвидности банковской системы в целом, но оно не подскажет руководству отдельного банка, какова должна быть его кассовая наличность на следующей неделе, чтобы покрыть изъятие вкладов и заявки на кредит. Только анализ счетов отдельных клиентов банка позволят ему определить потребности в наличных деньгах на данный момент.

В решении этой задачи поможет также предварительное изучение хозяйственных и финансовых условий на местном рынке, специфики клиентуры, возможностей выхода на новые рынки, а также перспективы развития банковских услуг, в том числе, открытие новых видов счетов, проведение операций по трасту, лизингу, факторингу и т.д. Причем, кроме местных факторов, необходимо учитывать также и общенациональные факторы. Например, изменения в денежно-кредитной политике, в законодательстве и т.д.

Изучение всего этого, а также прогнозирование поможет банку более точно определить необходимую долю ликвидных средств в активе банка. При этом банк должен опираться на свой опыт.

В-четвертых, поддержание ликвидности на требуемом уровне осуществляется при помощи проведения определенной политики банка в области пассивных и активных операций, вырабатываемой с учетом конкретных условий денежного рынка и особенностей выполняемых операций. Банку необходимо разработать грамотную политику управления активными и пассивными операциями.

2.3 Методика проведения аудита резервов банка

В соответствии с действующим законодательством акционерные и паевые банки обязаны создавать резервный фонд в размере не меньше 15% фактически оплаченного уставного капитала. Конкретный размер резервного фонда определяется учредительными документами и фиксируется в уставе банка. Порядок его образования и расходования закреплен положением №9-П от 23.17.97г. (О порядке формирования и использования резервного фонда кредитных организаций»)

В соответствии с ФЗ «Об акционерных обществах» ст.35 – средства резервного фонда могут быть израсходованы только для погашения убытков отчетного года, для выкупа собственных акций и погашении облигаций при отсутствии других источников. В соответствии с положением 9П аудиторская фирма обязана проверить правильность формирования резервного фонда. С этой целью аудитор проверяет соответствие фактического размера резервного фонда минимальным требования Банка России.

Также необходимо оценить размеры ежегодных отчислений от прибыли в резервный фонд(не менее 5% фактически полученной банком чистой прибыли)

В ходе аудиторской проверки анализируются следующие документы:

- устав и другие учредительные документы

- балансы, оборотно-сальдовая ведомость, ведомость остатков

- решение общего собрания акционеров о направлении средств резервного фонда на покрытие убытков

- выписки по балансовому счету 10701 «Резервный фонд»

На основании решения совета банка и выписок по балансовому счету 10701 аудитор определяет соблюдение действующих нормативных актов и соответствие фактического расхода из резервного фонда решению полномочного органа. Аудитор определяет соблюдение правил отражения в бухгалтерском учете операций по формирования и использованию средств резервного фонда.

1. Направление средств резервного фонда

Дебет 70501

Кредит 10701

2. Использование средств резервного фонда на покрытие убытков отчетного года

Дебет 10701

Кредит 70401, 70402

3. Капитализация средств резервного фонда

Дебет 10701

Кредит 10201

Висновок

Наряду с укреплением общегосударственного и ведомственного контроля большое значение имеет восстановление внутрихозяйственного контроля, особенно учитывая огромные массы государственных средств, передаваемых предпринимательским структурам для выполнения социально значимых функций. Разумеется, определенная контрольная работа на уровне менеджмента фирмы всегда ведется, но речь идет о качестве такой работы, об адекватности ее организации требованиям эффективного рыночного хозяйствования, ее соответствия принятым международным стандартам и достижениям современной науки управления.

Счетная палата Российской Федерации также напрямую заинтересована в хорошей постановке внутрихозяйственного контроля в проверяемых организациях, поскольку это в значительной степени облегчает ей реализацию ее основных функций - контроля законности, рациональности и эффективности использования государственных финансовых и материальных ресурсов. Лимская декларация руководящих принципов контроля, принятая IX Конгрессом Международной организации высших контрольных органов (ИНТОСАИ) в 1977 году, прямо указывает, что в качестве внешней контрольной службы высший контрольный орган должен проверять эффективность внутренней контрольной службы. Если внутренняя контрольная служба признана эффективной, необходимо предпринимать усилия, не ущемляя право высшего контрольного органа, проводить всеохватывающую проверку с тем, чтобы обеспечить необходимое разделение задач и сотрудничество между высшим контрольным органом и внутренней контрольной службой.

Организация внутреннего контроля в кредитных организациях имеет свою специфику, в силу чего эта проблема подлежит отдельному правовому регулированию и находит специальное отражение в обобщении международного опыта ее решения.

Список використаної літератури

1. Положение "Об организации внутреннего контроля в банках" от 28 августа 1997 г. № 509, утвержденном приказом ЦБР от 28 августа 1997 г. № 02-372 (с изменениями от 30 ноября 1998 г., 1 февраля 1999 г.).

2. Положение об аудиторской деятельности в банковской системе Российской Федерации от 10.09.97 №64.

3. Постановление Правительства РФ от 6 май 1994 г. № 482 “Об утверждении нормативных документов по регулированию аудиторской деятельности в Российской Федерации”.

4. Федеральный закон “О банках и банковской деятельности” от 3 февраля 1996 года № 17-ФЗ.

5. Аудит банков / Под ред. Г.Н. Белоглазовой, Л.П. Кроливецкой, Е.А. Лебедева. - М.: Фінанси і статистика, 2003. - 352 с.

6. Банківська справа / За ред. Г.Н. Белоглазовой, Л.П. Кроливецкой. – СПб.: Питер, 2004. – 384 с.

7. Банковский контроль и аудит / Под ред. Н.В. Фадейкиной. - М.: Фінанси і статистика, 2002. – 496 с.

8. Гроші. Кредит. Банки / Под ред. Є.Ф. Жукова. – М.:ЮНИТИ,2000. - 622 с.

9. Гроші, кредит, банки / Под ред. Г.Н. Белоглазовой. – М.: Юрайт-Издат, 2004. – 620 с.

10. Парфенов К.Г. Банковский план счетов и Правила ведения бухгалтерского учета. – М.: Гелиос АРВ, 2001. – 636 с.

11. Сидельникова Л.Б. Аудит коммерческого банка.— М.: Буквица, 1996.

12. Смирнова Л. Р. Банковский аудит. - М.: Фінанси і статистика, 2001. - 448 с.