(1817-1841)
Російська актриса.
Вона не відразу виявила дарування. Неохоче вчилася в театральній школі, де її вважали майже зовсім непридатною для сцени; знехотя брала уроки у Сосницького і з тим же байдужістю вступила на сцену, вбачаючи в цьому, за словами матері, лише засіб допомагати збіднілої сім'ї. Але незабаром талант її розвернувся у всій силі, і вона пристрасно прив'язалася до театру.
Це була епоха панування водевілю; часом весь спектакль складався з трьох-чотирьох одноактних жартів. Водевілі у величезній більшості випадків були або просто перекладом, або переробкою іноземних п'єс. Важко було тому в ту пору працювати акторам, позбавленим безпосередніх життєвих спостережень. Від них потрібний не гумор типового зображення, а тільки веселість невимушеній буфонади. Саме цим якістю і відрізнялася Асенкова. Граціозна, миловидна, з лукавою посмішкою на устах, вона при самому виході своєму на сцену вміла заражати зал для глядачів безтурботним веселощами. Дебютувала Асенкова в січні 1835 р., виконавши в бенефіс свого вчителя Сосницького роль одаліски Роксолани в комедії Фавара "Соліман II, або Три султанші". Успіх її визначився з першого спектаклю. Особливо галасливо брали її в ролях з переодяганням.
П'єси "Гусарська стоянка", "Полковник старих часів" і "П'ятнадцятирічний король", де вона грала ролі юнкера Лелів, маркіза Юлія де креки і Карла II, не сходили в той час з репертуару, викликаючи загальний захват. Правда, Бєлінський не в усьому схвалював артистку. Але, може бути, винен у цьому більш жанр, ніж виконавиця, адже критика не задовольняв і знаменитий буф Жи-вокіні. Погляд Бєлінського на Асенковой не поділяв Некрасов, що присвятив пам'яті артистки задушевне вірш через цілих 12 років після її смерті. Дуже гарна була Асенкова і в серйозних комічних ролях. В "Ревізорі" вона створила роль Марії Антонівни, в "Лихо з розуму" з рівним успіхом грала Софію та Наталю Дмитрівну, в "Школі жінок" - Агнесу.
Менш вдалими були виступи Асенковой в драматичних ролях: тут вона знала не лише тріумфи, але й невдачі. Прекрасно впоравшись з ролями Параші в "Параша Сибірячка", Мальвіни в "Есмеральди", Вероніки в "Уголіно", вона була не дуже переконливою Офелією. Загалом, про Асенковой залишилася пам'ять як про незрівнянну водевільною актрисі, гідною партнерці захоплююче веселого Дюра. "Водевіль, Дюр і Асенкова - три предмети, яких неможливо представити один без іншого", - писав у некролозі про неї критик "Північної Бджоли". Померла Асенкова в 1841 р., прослуживши на сцені всього шість років.