Ансельм Кентерберійський

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Федеральне агентство з освіти
Саратовський державний технічний університет
Кафедра Філософії
Реферат на тему:
«Ансельм Кентерберійський»
Підготував:
Студент 2-го курсу
Групи ТГС-21 Коротін А.
                                      Перевірила: Жаркова Г.В.
Саратов - 2006

Зміст:
1. Біографія ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .3-4
2. Ансельм Кентерберійський - прихильник неоплатоновского августініанізма ... ... .... 5-6
3. Праці Ансельма Кентерберійського ... ... .... 7-9
4. Список літератури ... ... ... .... ... ... ... ... ...... 9

1. Біографія
Ансельм Кентерберійський, СВ. (Бл. 1033-1109), народився в Аосте (П'ємонт, Італія) в знатній ломбардській сім'ї. Вже в п'ятнадцятирічному віці він робив кілька спроб піти в ченці, але викликав незадоволення батька. Лише після смерті матері, коли стосунки з батьком зіпсувалися остаточно, йому вдалося виконати своє бажання - Ансельм пішов з дому і три роки поневірявся по Бургундії та Франції. Потім він осів у Нормандії, в монастирі Св. Марії, Матері Божої, більш відомим під назвою "Бек". У монастирі Бек існувала відома школа пріора Ланфранка, старанним учнем якого і став Ансельм.
У 1060 р. Ансельм прийняв чернечий постриг, а вже у 1062 р. став пріором і очолив школу замість Ланфранка, якого перевели в іншу обитель. У школі Ансельм викладав усі предмети тривиума, віддаючи переваги, як вважають дослідники, діалектиці. Крім того, він всіляко дбав про бібліотеку монастиря - підтримував в ній порядок, примножував книжкове сховище.
За кілька років до цього, у 1066 р. війська нормандського герцога Вільгельма підкорили Англію. Незабаром архієпископом Кентерберійським, тобто фактичним главою англійської Церкви став Ланфранк. При королі Вільгельмі неодноразово бував в Англії та Ансельм. Більш складними були відносини Ансельма зі спадкоємцем Вільгельма Завойовника, королем Вільгельмом II Рудим (Руфом). У 1093 р., незабаром після смерті Ланфранка, постало питання про призначення нового архієпископа. Вибір багатьох упав на Ансельма, але стали проти і новий король, і сам Ансельм, який передбачав свої майбутні розбіжності з королем. І все-таки призначення відбулося. Щоправда, і під час урочистої церемонії Ансельм до останнього пручався - єпископам не вдалося навіть силою розтиснути його пальці, щоб вкласти в його руку архієпископський посох, тому вони символічно притиснули посох до його кулаком, та так сильно, що Ансельм закричав від болю.
Припущення Ансельма виправдалися - за життя Вільгельма Рудого між королем та архієпископом не раз виникали конфлікти. Ансельм доводилося навіть залишати межі Англії. Він відбув у 1097 до Риму, де залишався до тих пір, поки в 1100 наступник Вільгельма Рудого, Генріх I, не призвав його знову на архієпископську кафедру.
Втім, конфлікти з приводу меж світської і церковної влади виникали у Ансельма і з королем Генріхом, що зайняв престол після Вільгельма Рудого. У 1103 р. Ансельм знову був змушений залишити Англію і повернувся тільки через три роки.
Ансельм зажадав, щоб знаки його архієпископського Суперечка з приводу мирських інвеституру розгорівся з новою силою, і його вдалося вирішити тільки в 1107, коли сторони прийшли до угоди про те, що єпископи повинні надавати належні почесті правителям своєї країни, проте символи їх духовного сану їм може вручати тільки Церква.
Останні три роки життя Ансельм Кентерберійський сильно хворів, причому так ослаб, що вже не міг триматися в сідлі й тому їздив у возі. Помер Ансельм в Кентербері 21 квітня 1109 при римському папі Олександрі VI і був зарахований до лику святих у 1494. Але пізніше цю канонізацію визнали неправильним. Лише в XIX столітті була здійснена правильна канонізація. У Західній церкви день пам'яті святого 21 квітня.

2.Ансельм Кентерберійський - прихильник неоплатоновского августініанізма.
Ансельм Кентерберійський - автор багатьох богословських праць, що стали основою догматичного вчення римсько-католицької Церкви, зокрема, його перу належить мова, яка доводить необхідність виправлення Нікео - Царгородського Символу віри - додавання "філіокве". Ще сучасники дали Ансельм "вчене прізвисько" - "чудесний доктор".
На думку більшості дослідників, Ансельм Кентерберійський - прихильник неоплатоновского августініанізма. На його думку, у людини є два джерела знання - віра і розум. Але саме пізнання може починатися тільки з віри, бо все, що хоче людина зрозуміти за допомогою розуму, вже дано йому в Божественному Одкровенні. Тобто він розумів віру як передумову раціонального знання: «Не шукаю зрозуміти, щоб увірувати, але вірую, щоб зрозуміти». На противагу умовиводів до буття Бога від буття речей розвинув онтологічний доказ (онтологічний аргумент) буття Бога, що виводить його буття з самого поняття Бога як класичний сутності, необхідно включає битійственності. Проявилися в цьому міркуванні розуміння буття як якогось «досконалості» і устремління до безпосереднього інтелектуальному споглядання Бога характерні для традиції августиніанства. У полеміці про Універсал Ансельм стояв на позиціях схоластичного реалізму. Крайній теологічний раціоналізм Ансельма виявився в його трактаті «Чому Бог став чоловіком?», Де він намагався чисто логічно довести необхідність втілення Бога в людині.
На переконання Ансельма, між вірою і безпосереднім баченням Бога є і середня ланка, а саме - розуміння віри за допомогою розуму. Таким чином, хоча розум і не здатний повністю осягнути те, що є предметом віри, але він може логічно обгрунтувати необхідність віри, довести істинність догматів. Саме тому в своїх роботах Ансельм багато уваги приділяє логічним доказам релігійних істин.
Ансельм Кентерберійський вважав, що раціональному доведенню доступні всі "істини одкровення». Діалектика виявляється, таким чином, своєрідним знаряддям віри: християнське віровчення, з одного боку, обумовлює вихідні посилання діалектичного міркування, а з іншого - зумовлює і його кінцеві висновки. Спроба раціонально обгрунтувати догмати віровчення (створення світу з нічого, догмати Трійці, первородного гріха, спокутної жертви Ісуса та ін) здійснювалася Ансельмом на концептуальній основі філософського «реалізму».
Ансельм Кентерберійський приділяв також увагу етичних питань (наприклад, свобода волі і свобода вибору), запропонував свою концепцію істини (вчення про референциальной, препозіціональной і актуальною істинах) на основі вивчення семантичної функціональності мови та пошуку внутрішніх законів, що керують мовою.
Теорія мови Бога у Ансельма порівнянна з «логосом» Платона і "Verbum" Августина (мова Бога - це точний образ природи речей, відповідно, слова людини - неточні і неповні образи речей). Позиція «крайнього реалізму» Ансельма Кентерберійського багаторазово піддавалася критиці філософської, починаючи від його сучасників і до Канта. Однак значення його вчення визначається, з одного боку, раціоналізацією августиніанства, а з іншого, - розробкою концептуальної основи схоластичної філософії.

3.Труди Ансельма Кентерберійського.
До числа найважливіших творів Ансельма відносяться Монолог (Monologion), Додаток до міркування (Proslogion), Про істину (De veritate) і Чому Бог став людиною (Cur Deus homo); останнє присвячено викладу знаменитого вчення Ансельма про сенс спокутної жертви Христа.
Однією з головних завдань, що стоять перед теологією, Ансельм вважав за необхідність розробки логічних доказів буття Божого. У самого Ансельма було два варіанти такого доказу. Перший з них, викладений у творі "Монолог", вважається апостеріорного, що походить з досвіду. Ансельм Кентерберійський звертає увагу на той факт, що все конкретно суще, тобто чуттєво дане, "речове" - випадково і відносно. Але весь світ не може бути випадковим і відносним, тому необхідно визнати, що за випадковим і відносним стоїть щось вічне, незмінне і абсолютне. Наприклад, всі речі - це якісь блага, до яких прагнуть всі люди: "Всі люди від природи прагнуть до благ" - стверджує Ансельм. Однак жодна з речей не володіє всією повнотою блага. Речі благи тому, що в тій чи іншій мірі причетні Благу самому по собі, яке є причиною всіх часткових відносних благ. Благо саме по собі є первинне Буття, яке перевершує все, що існує - вище благо, вища сутність, вищий індивідуальний Дух. Це Буття і є Бог.
Пізніше розроблене доказ здалося Ансельм недостатньо суворим і занадто громіздким. У новому твір, названим їм "Прослогіон", Ансельм обирає інший шлях докази - апріорне, що виходить з розуму. Причиною обрання такого шляху стало те, в попередньому твір Ансельм характеризує "вище благо" саме як вища, тобто порівнює його з іншими "благами". Адже Бог має такою досконалістю, яке незрівнянно ні з якими іншими досконалість. Отже, потрібно знайти "лише один аргумент", який доводить існування Бога. І Ансельм знаходить такий довід: "Бог адже є те, більше чого не можна собі уявити".
Потім Ансельм вибудовує доказ істинності своєї тези, так би мовити, від зворотного. Він, посилаючись на Псалми Давида, наводить приклад існування якогось божевільного, який сказав: "немає Бога". Але якщо він заперечує Бога, то мусить якось уявляти собі - що є Бог. Отже, навіть божевільний, який заперечує Бога, насправді, має Бога в розумі. Але "те, більше чого не можна собі уявити" не може існувати тільки в розумі людини. Інакше це саме "щось" було тим, "більше чого можна уявити собі". Значить, "без сумніву, щось, більше чого не можна собі уявити, існує і в розумі, і в дійсності". І далі Ансельм наводить докази того, що Бог - це сукупність всіх досконалості: Він вічний, нескінченний, всюдисущий, всемогутній, всеблагий і т.д.
Довід на користь буття Божого, наведений Ансельмом, відразу ж увійшов в "золотий фонд" не тільки схоластики, а й класичних проблем філософії. Пізніше цей довід визнавали такі схоласти, як Дунс Скот, Бонавентура, в Новий час - Декарт, Лейбніц, Гегель. Але були і ті мислителі, які не брали цього аргументу і спростовували його - Фома Аквінський, Іммануїл Кант.
У класичному суперечці трьох головних течій середньовічної філософії - реалізму, концептуалізму і номіналізму - Ансельм Кентерберійський належить до реалістів. Всі три течії сформувалися в ході обговорення центральної проблеми схоластичної філософії - проблеми універсалій (загальних понять).
Концептуалісти стверджували, що загальні поняття мають місце в нашому розумі, але їм відповідає щось в самих речах. Номіналісти доводили, що носієм загального є слово, ім'я, "номен", а самі поняття виникають у процесі пізнання і поза людського розуму, тобто реально не існують.
Реалісти визнавали самостійне існування універсалій. Так, згідно Ансельм, об'єкти, відповідні загальним поняттям "людина", "тварина" і ін існують реально. При цьому загальні поняття існують до конкретних речей, як думки Творця передували творення світу. Інакше кажучи, він слідував вчення Платона про об'єктивне існування "ідей", які існують до виникнення конкретних речей.

Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.portal-slovo.ru/
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Філософія | Реферат
24.1кб. | скачати

© Усі права захищені
написати до нас