Зміст
Введення
Теоретичні аспекти аналізу основних фондів
Поняття, значення і класифікація основних фондів
Оцінка, знос і амортизація основних фондів
Показники використання основних фондів
Організаційно-економічна характеристика СПК «Джарлінскій»
Аналіз забезпеченості основними фондами та ефективність їх використання в СВК «Джарлінскій»
3.1 Аналіз складу і структури основних фондів
3.2 Аналіз руху і стану основних фондів
3.3 Аналіз ефективності використання основних фондів
Висновки і пропозиції
Список літератури
Програми
Введення
Найважливішою складовою частиною національного багатства, найважливішим елементом економічного потенціалу країни виступають основні фонди (основний капітал). Об'єкти основних фондів становлять основу будь-якого виробництва, в процесі якого створюється продукція, надаються послуги і виконуються роботи. Основні фонди займають основну питому вагу в загальній сумі основного капіталу господарюючого суб'єкта. Від їх кількості, вартості, якісного стану, ефективності використання багато в чому залежать кінцеві результати діяльності господарюючого суб'єкта. Стан, характер відтворення та рівень використання основних фондів є найважливішим аспектом аналітичної роботи, тому що основний капітал є матеріальним виразом науково-технічного процесу - головного чинника підвищення ефективності виробництва. Тому вивчення ефективності використання основних фондів набуває актуального значення.
Метою курсової роботи є аналіз забезпеченості основними фондами та ефективність їх використання.
Об'єкт дослідження - СПК «Джарлінскій».
Предмет дослідження - забезпеченість і ефективність використання основних фондів СПК «Джарлінскій».
Виходячи з поставленої мети, визначені такі завдання:
розглянути поняття, значення та класифікацію основних фондів;
розглянути види оцінки, знос та амортизацію основних фондів;
3. проаналізувати показники використання основних фондів підприємства;
4. проаналізувати забезпеченість і ефективність використання основних фондів підприємства.
Методичною основою дослідження послужила наукова і навчальна література.
1 Теоретичні аспекти аналізу основних фондів
Поняття, значення і класифікація основних фондів
Основні фонди є найбільш значущою складовою частиною майна підприємства і його необоротних активів.
Основні засоби - це основні фонди, виражені у вартісному вимірі.
Основні засоби - це засоби праці, які неодноразово беруть участь у виробничому процесі, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на вироблену продукцію частинами в міру зношування. До них відносяться: будівлі, споруди, різні машини і устаткування, прилади та інструменти, виробничий і господарський інвентар, земельні ділянки перебувають у власності підприємства, внутрішньогосподарські дороги та інші основні засоби.
За функціональним значенням основні фонди на виробничі і невиробничі. До виробничих основних фондів відносяться ті засоби праці, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (машини, устаткування і т.п.), створюють умови для його нормального здійснення (виробничі будівлі, споруди тощо) і служать для збереження і переміщення предметів .
Невиробничі основні фонди - це основні фонди, які безпосередньо не беруть участь у виробничому процесі (житлові будинки, дитячі сади, школи тощо), але знаходяться у віданні промислових підприємств.
По приналежності основні фонди поділяються на власні та орендовані.
Основні виробничі фонди в залежності від ступеня їх впливу на предмет праці поділяють на активні і пасивні.
До активних відносяться також фонди, які в процесі виробництва безпосередньо впливають на предмет праці, видозмінюючи його (машини та обладнання, вимірювальні та регулювальні прилади, транспортні засоби).
Всі інші основні фонди можна віднести до пасивних, так як безпосередньо не впливають на предмет праці, а створюють необхідні умови для нормального протікання виробничого процесу (будівлі, споруди та ін.)
Розрізняють виробничу (видову), технологічну та вікову структуру основних засобів.
Під виробничо структурою розуміється співвідношення різних груп основних виробничих фондів (ОПФ) за матеріально-натуральному складу в їх загальної середньорічної вартості.
Найважливішим показником виробничої структури ОПФ є частка активної частини в загальній вартості. Це пов'язано з тим, що обсяг випуску продукції, виробнича потужність і інші економічні показники роботи підприємства значною мірою залежать від величини активної частини ОПФ.
Технологічна структура ВПФ характеризує їх розподіл по структурних підрозділах підприємства в процентному вираженні від їх загальної вартості. У "вузькому" плані технологічна структура може бути представлена, як частка автосамоскидів в загальній кількості автотранспорту наявного на підприємстві.
Вікова структура ВПФ характеризує з розподіл за віковими групами (до 5 років; від 5 років до 10 років; від 10 до 15 років; від 15 до 20 років; понад 20 років). Середній вік обладнання розраховується як середньозважена величина.
Основне завдання на підприємстві повинна зводиться до того, щоб не допускати надмірного старіння ОПФ, тому що від цього залежать результати роботи підприємства.
Малюнок 1.1 - Класифікація основних засобів (фондів)
1.2 Оцінка, знос і амортизація основних фондів
В управлінні основними фондами використовується диференційована система вартісних оцінок, яка визначається цільовою установкою вимірювання вартості основного капіталу: для внутрішньовиробничої діяльності та оцінки результатів, для нарахування амортизації і розрахунку податків, продажу і здачі в оренду, заставних операцій і ін Базовими видами оцінок основних фондів служать первісна, відновлювальна вартість.
Повна початкова вартість основних фондів являє собою суму фактичних витрат в діючих цінах на придбання або створення засобів праці: зведення будівель і споруд, купівлю, транспортування, установку і монтаж машин та обладнання тощо У витрати включаються суми, що виплачуються постачальникам або будівельним організаціям, передбачені в договорах, державні і митні та комісійні послуги, невозмещаемие податки та інші платежі, пов'язані з придбанням або спорудженням об'єкта основних фондів. До первісної вартості не включаються відшкодовані податки (на додану вартість та ін), а також загальногосподарські витрати, крім безпосередньо використаних на придбання засобів праці. За повною первісною вартістю основні фонди приймаються до бухгалтерського звіту підприємства, і вона залишається незмінною протягом усього терміну служби засобів праці і переглядається при переоцінці основних фондів або уточнюється при модернізації, реконструкції або капітального ремонту.
Відновлювальна вартість виражає оцінку відтворення основних фондів у сучасних умовах на момент переоцінки. Вона відображає витрати на придбання та створення переоцінюваних об'єктів в цінах, тарифи та інші нормативи, що діють на встановлену дату.
Повна відновна вартість - це сума розрахункових витрат на придбання або зведення нових засобів праці, аналогічних переоцінюємо.
Залишкова вартість основних фондів являє собою різницю між повною первісною (повної відновної вартістю) і нарахованим зносом, тобто це грошове вираження вартості засобів праці, не перенесеної на виготовлену продукцію, на певну дату. Залишкова вартість дозволяє судити про ступінь зношеності засобів праці, планувати їх оновлення і ремонт. При проведених переоцінках фондів одночасно уточнюється розмір нарахованого зносу по кожній одиниці засобів праці.
Основні засоби служать в протязі декількох років і підлягають заміні лише в міру їх фізичного або морального зносу.
При фізичному зносі відбувається втрата основними фондами їх споживчої вартості, тобто погіршення техніко-економічних і соціальних характеристик під впливом процесу праці, сил природи, а також унаслідок їх не використання. При значній частці застарілих основних фондів економіка несе істотні втрати: по-перше, старіння будівель, споруд та обладнання потребує збільшення вкладень коштів у капітальний ремонт для підтримання їх в робочому стані, по-друге, стара техніка часто погіршує якість продукції та послуг і з- за технічної відсталості виникає збитковість виробництва1.
Моральний знос характеризується, перш за все, тим, що він наступає до фізичного зносу, тобто основні фонди фізично можуть ще використовуватися, але вони вже економічно неефективні. Моральний знос буває двох видів (форм). Моральний знос першого виду означає втрату частини вартості машин без відповідного фізичного зносу в результаті здешевлення виготовлення цих машин в нових умовах (при використанні досягнень науково-технічного прогресу у виробництві).
Моральний знос тут викликаний зменшенням вартості випуску аналогічних машин тієї ж конструкції. Моральний знос першого виду пов'язаний не з тривалістю терміну служби устаткування, не зі ступенем його фізичного зносу, а з темпами технічного прогресу, що веде до зниження вартості виготовлення продукції внаслідок зростання продуктивності праці в галузі, що виробляє нові основні фонди.
Моральний знос другого виду призводить до скорочення терміну служби машин і устаткування. Це обумовлено зменшенням їх продуктивності і потужності. У зв'язку з цим подальша експлуатація старих основних фондів порівняно з аналогічними новими призводить до зростання витрат виробництва.
Амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних фондів на готову продукцію. Після реалізації продукції частина грошової суми, відповідна перенесеної вартості основних фондів, поступає в амортизаційний фонд, в якому відбувається накопичення грошових коштів до величини, приблизно відповідної початкової вартості основних фондів (за вирахуванням їх зносу). Амортизаційний фонд (сума накопичених грошей) використовується для придбання нових речовинних елементів основних фондів замість зношених, тобто відбувається відновлення основних фондів. Величина вартості, що переноситься на продукцію, за бухгалтерськими кошторисами визначається: по-перше, первісною вартістю основних фондів (чим вище початкова вартість, тим більше що переноситься сума вартості основних фондів), по-друге, нормативним терміном служби будівель, споруд, машин та обладнання; по-третє, галузевою специфікою виробництва. В одних галузях частка амортизації у витратах на виробництво продукції вище, а в інших - нижче.
Розрахунок амортизаційних відрахувань може проводитися лінійним (рівномірним) і нелінійними методами. При лінійному методі річна сума амортизації нараховується рівномірно по роках і визначається виходячи з первісної вартості основних фондів. Недолік цього методу полягає в тому, що протягом терміну служби обладнання бувають його простої, поломка і неповне завантаження за зміну. Це призводить до того, що в реальному виробництві устаткування зношується нерівномірно за часом. Крім того, цей метод не враховує моральний знос основних фондів, який знижує вартість виготовлених машин або зменшує їх споживчу вартість за рахунок введення в експлуатацію нових, більш ефективних машин і устаткування. Це обумовлює дострокове, тобто до закінчення фізичного зносу, вибуття застарілої техніки і веде до її недоамортизації.
Крім лінійного методу в практиці застосовуються нелінійні методи амортизації. Застосування цих методів дозволяє відшкодувати більшу частину (до 60-75%) вартості основних фондів уже в першу половину терміну їх використання. У другу половину терміну служби основних фондів величина амортизації, розрахована за нелінійним методам, зменшується. Нелінійні методи амортизації часто називають методами прискореної амортизації. Найбільш типові з них - метод суми чисел і методи арифметичної і геометричної прогресії (наприклад, дегресивним і прогресивні методи). Застосовуються також інші нелінійні методи амортизації:
спосіб зменшуваного залишку;
спосіб списання вартості за сумою чисел років терміну використання;
спосіб списання вартості пропорційно обсягу продукції.
Показники використання основних фондів
Для характеристики та використання основного капіталу застосовується система узагальнюючих, вартісних, відносних і натуральних показників. В умовах ринкової економіки найбільш загальним показником, що характеризує ефективність діяльності підприємства, вважається рентабельність капіталу - відношення прибутку до авансованої середньорічної вартості основного і оборотного капіталу. Цей показник може бути визначений по відношенню до основних фондів і складено в динаміці.
До числа узагальнюючих показників рівня використання основного капіталу належать фондовіддача і фондомісткість. Фондовіддача виражає відношення вартості продукції, виготовленої за рік (або інший період часу), до середньорічної вартості основних виробничих фондів. Цей показник може бути розрахований за обсягом продажів, реалізованої або відвантаженої продукції. Фондомісткість - величина, обернена фондовіддачі; вона виражає відношення вартості основних фондів до обсягу продукції.
Фондовіддача показує, скільки продукції отримано з кожної гривні чинного основного капіталу; показник фондомісткості відображає величину вартості основних фондів, необхідну для отримання даного обсягу продукції. Показники фондовіддачі (капіталоотдачі) застосовуються в основному для аналізу рівня використання діючих фондів, а показник фондомісткості - головним чином для планування потреби в основних фондах і капітальних вкладеннях при перспективному плануванні або розробці нових проектів.
З-поміж інших показників ефективності використання основних фондів в практиці роботи підприємств найбільш часто застосовуються коефіцієнт змінності і коефіцієнт завантаження обладнання. Перший визначається відношенням числа відпрацьованих машиносмен до загальної кількості встановленого обладнання.
Коефіцієнт завантаження обладнання визначається як відношення витрат верстатного часу в верстато-годинах (розрахованих за трудомісткістю робіт, що виконуються на даному обладнанні) до корисного фонду часу роботи обладнання при прийнятому режимі використання (дво-або тризмінному). Цей показник широко використовується в розрахунках виробничої потужності для синхронізації пропускної спроможності різних видів устаткування.
Досягнутий рівень використання можливої продуктивності технологічного устаткування вимірюється коефіцієнтом інтенсивності використання верстатного парку, який визначається відношенням фактичного обсягу випущеної продукції до встановленої виробничої потужності устаткування (пропускної спроможності).
Одним з узагальнюючих показників, що характеризують технічний стан основних фондів, є коефіцієнт оновлення. Він відображає інтенсивність оновлення основних фондів і розраховується наступним чином:
де З введ - вартість нововведених фондів на певний період;
З кін - вартість ОФ на кінець періоду.
Коефіцієнт оновлення розраховується по всіх основних фондів і по активній частині основних фондів за періодами. Отримані показники порівнюються, що дозволяє з'ясувати, за рахунок якої частини основних фондів в більшій частині відбувається оновлення. Якщо коефіцієнт відновлення по активній частині вище, ніж в цілому по основних фондах, то оновлення на підприємстві здійснюється за рахунок активної частини, яка визначає випуск і якість продукції, що є позитивним моментом, а, отже, впливає на величину фондовіддачі. Оновлення основних фондів може відбуватися як за рахунок придбання нових, так і за рахунок модернізації наявних, що більш переважно, оскільки зберігається уречевлена праця в конструктивних елементах і вузлах, що не підлягають заміні.
Коефіцієнт вибуття характеризує ступінь інтенсивності вибуття основних фондів з виробництва. Коефіцієнт вибуття визначається в цілому по всіх основних фондів, по активній частині і по окремих видах за періодами. Визначається зміна даного показника за аналізований період, з'ясовуються причини вибуття, за рахунок, якій частині воно відбувається. За інших рівних умовах високий коефіцієнт вибуття за активної частини, порівняно з усіма основними фондами, свідчить про негативний вплив на фондовіддачу.
Аналогічно коефіцієнтами оновлення та вибуття здійснюється аналіз коефіцієнта приросту.
Організаційно-економічна характеристика СПК «Джарлінскій»
СПК «Джарлінское» розташоване на сході Оренбурзької області. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність відповідно до статуту підприємства.
Господарство розташоване в 402 км від обласного центру, центральна садиба розташована в р.ц. п. Адамівка, від найближчої залізничної станції Шільда - 41 км. Має грейдерних дорогу з трьома відділеннями господарства.
У СПК є ферма великої рогатої худоби, яка налічує 477 голів, з них 156 голів корів м'ясного напряму. Свинарська ферма, де знаходиться 156 голів свиней, в тому числі 30 основних свиноматок. Поголів'я коней становить 34 голови.
Загальна земельна площа господарства становить 43101 га, з них сільськогосподарських угідь 41360 га. Більшість ріллі зайнято під зернові ярі культури. Існуюче виробничий напрям господарства - виробництво зернових культур. Господарство також займається виробництвом і продажем м'яса, картоплі та овочів.
Клімат дуже посушливий, з невеликою кількістю річного осаду і високою сумою позитивних температур. Кількість опадів коливається від 250-300 мм на рік. Грунти сінокосів і пасовищ низької якості, це сильно еродовані солонцьово-солончакові малорозвинені землі, піски, ділянки непридатні до механізованої обробки. Землекористування господарства розташоване в зоні з різко континентальним кліматом. Основні кліматичні фактори, що визначають розвиток сільськогосподарського виробництва, характеризуються: холодною зимою - до -30 гр., Жарким літом - до +25 гр.; Швидким переходом від зими до літа, коротким весняним періодом; нестійкістю і недостатністю опадів.
Незначна кількість і мінливість опадів, висока температура літніх місяців, короткочасна весна, маленька відносна вологість повітря в літній період та інші несприятливі кліматичні умови, зобов'язують вчасно проводити всі агротехнічні заходи.
Рельєф території представляє собою горбисту рівнину, з розвиненою мережею ярів і балок. Яри і балки розсікають, на ряд дрібних і великих межовражних вододілів з неширокими греблями і різними по крутизні і протяжності схилами. Орні угіддя зосереджені на рівнинних ділянках межовражних вододілів, де умови рельєфу створюють виключно сприятливу обстановку для ведення механізованих робіт з усієї посівної площі.
Малюнок 2.1 - Управлінська структура СПК «Джарлінскій»
До складу правління входять головний бухгалтер, економіст, агроном, зоотехніки, інженер, які контролюють роботу всіх відділень. Керівництво поточної діяльності здійснює голова, у підпорядкуванні якого знаходиться правління.
Таблиця 2.1 - Склад і місце розташування господарства
ПОКАЗНИКИ | КІЛЬКІСТЬ |
Відстань від ц / у господарства, км | |
До обласного центру | 402 |
До районного центру | - |
До залізничної станції | 41 |
До хлібоприймального пункту | 41 |
До молокозаводу | 2 |
До м'ясокомбінату | 125 |
Кількість населених пунктів | 4 |
Відділень | 3 |
Галузевих цехів | 3 |
Бригад в рослинництві | 8 |
Тваринницьких ферм, всього | 3 |
У т.ч. ВРХ | 2 |
Як видно з таблиці господарство має досить зручне розташування: досить близько від елеватора - 41 км, від молокозаводу - 2 км, залізничної станції - 41 км, до м'ясокомбінату - 125 км. Це має величезне значення при здачі продукції державі і продажу продуктів сільськогосподарського призначення споживачам, а також при забезпеченні господарства насінням, запчастинами, технікою, пальним.
Таблиця 2.2 - Використання земельних угідь
Показники | 2005 |