Аналіз та оптимізація собівартості продукції промислового підприємства на прикладі ВАТ Верхнекамскшіна

Зміст

Введення

1. Теоретико-методологічні основи аналізу собівартості продукції промислового підприємства

1.1 Поняття собівартості товарної продукції і класифікація витрат підприємства

1.2 Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

1.3 Планування і аналіз собівартості продукції підприємства

2. Аналіз собівартості продукції ВАТ «Верхнекамскшіна»

2.1 Коротка характеристика ВАТ «Верхнекамскшіна»

2.2 Аналіз динаміки та структури витрат ВАТ «Верхнекамскшіна»

2.3 Оцінка собівартості окремих видів продукції

2.3.1 Аналіз динаміки та структури витрат за видами продукції

2.3.2 Аналіз витрат на 1 карбованець товарної продукції

3. Оптимізація структури собівартості продукції промислового підприємства

3.1 Оптимізація обліку собівартості продукції на вітчизняних підприємствах із застосуванням зарубіжних методів розрахунку собівартості

3.2 Основні напрямки зниження собівартості продукції ВАТ «Верхнекамскшіна»

Висновок

Список використаних джерел

Введення

За умов фінансової кризи підприємства, для того, щоб вижити, повинні проявити ініціативу, підприємливість і бережливість з тим, щоб підвищити ефективність виробництва. У системі показників, що характеризують ефективність виробництва, одне з провідних місць належить собівартості продукції. Одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це вартісна оцінка використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію. Від рівня собівартості залежать фінансові результати діяльності підприємств, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан господарюючих суб'єктів.

Аналіз собівартості продукції, робіт і послуг має виключно важливе значення, він дозволяє виявити тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівню, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей та встановити резерви зниження собівартості продукції. Зниження собівартості продукції для підприємства має велике значення, тому що є одним з основних умов підвищення ефективності промислового виробництва, а також одним з вирішальних джерел збільшення накопичень для цілей розширення виробництва та підвищення добробуту персоналу, безпосередньо впливає на величину прибутку, рівень рентабельності. Тому формування витрат виробництва і обігу, їх облік мають важливе значення для підприємницької діяльності організацій. Звідси випливає актуальність і значущість обраної теми дипломної роботи.

Мета даної дипломної роботи полягає у вивченні сутності собівартості, визначенні методів обліку витрат і калькулювання собівартості, аналізі собівартості продукції, виробленої ВАТ «Верхнекамскшіна» та виявленні основних напрямів її оптимізації.

Відповідно до поставленої мети основними завданнями дослідження є:

- Розглянути економічну сутність собівартості продукції, її складу, а також вивчити класифікацію витрат;

-Визначити методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на промисловому підприємстві;

• виявити результати аналізу собівартості продукції;

• встановити в ході аналізу вплив факторів на зміну собівартості продукції;

• показати причини зростання витрат;

• виробити шляхи зниження витрат на підприємстві;

Об'єктом дослідження даної дипломної роботи є господарська діяльність підприємства ВАТ «Верхнекамскшіна».

Предметом даної роботи є методи обліку і калькулювання собівартості продукції підприємства.

Теоретичну та методологічну основу даної дипломної роботи складають підручники та навчальні посібники з аналізу фінансово-господарської діяльності, економіки підприємства, дослідження вітчизняних фахівців у галузі планування та калькулювання, зокрема роботи наступних авторів: Савицька Г.В., Любушин Н.П., Чуєв І.М., Чечевіцина Л.М., Грузинів В.П., Волков О.І., Скляренко В.К., використовувався також матеріал періодичних видань - статті журналів «Промислова політика в РФ», «Довідник економіста», « Економічний аналіз », та інші, присвячені проблемі оцінки та зниження собівартості продукції.

Методи дослідження. У даній дипломній роботі використовувався факторний метод аналізу собівартості продукції, проводився аналіз методом порівняння, також використовувалися спостереження та узагальнення.

Практична значимість роботи. Представлені в даній дипломній роботі висновки можуть бути використані при розробці програм по зниженню витрат на підприємстві, в процесі викладання курсу економіки підприємства.

Структура роботи. Дана дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, які містять десять параграфів, висновків та списку використаних джерел.

У першому розділі розглядаються сутність і значення собівартості, склад витрат, що включаються до собівартості продукції та їх класифікацію, визначено основні методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, а також описуються теоретичні основи аналізу собівартості продукції.

Другий розділ носить практичний характер. У другому розділі наведена коротка характеристика діяльності підприємства, проведені: аналіз собівартості за статтями витрат, аналіз витрат на 1 карбованець товарної продукції, оцінка собівартості окремих видів продукції, зроблені висновки.

У третьому розділі розглядаються оптимізація структури собівартості продукції підприємства.

1 Теоретико-методологічні основи аналізу собівартості продукції промислового підприємства

1.1 Поняття собівартості товарної продукції і класифікація витрат підприємства за ознаками

У системі показників, що характеризують ефективність виробництва, одне з провідних місць належить собівартості продукції.

Одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції [9, с. 215].

Собівартість продукції - це сукупність витрат підприємства у грошовій формі на виробництво і реалізацію продукції, в основі якої лежать витрати виробництва.

У собівартості продукції, як синтетичному показнику, відображаються всі сторони виробничої і фінансово - господарської діяльності організації. Від рівня собівартості продукції залежить обсяг прибутку і рівень рентабельності підприємства: чим економніше використовуються трудові, матеріальні та фінансові ресурси при виготовленні виробів, виконання робіт та надання послуг, тим вища ефективність виробництва, тим більший прибуток.

Обчислення собівартості продукції необхідно для того, щоб:

• визначити ціну продукції;

• оцінити виконання плану по собівартості та її динаміку;

• визначити рентабельність виробництва та окремих видів продукції;

• здійснювати внутрішньогосподарський госпрозрахунок;

• виявляти резерви зниження собівартості продукції;

• розрахувати економічну ефективність впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних заходів;

- Обгрунтувати рішення про виробництво нових видів продукції і зняти з виробництва застарілі вироби і т. д. [2, с. 134].

Собівартість продукції є не тільки найважливішою економічною категорією, але і якісним показником, так як вона характеризує рівень використання усіх ресурсів (змінного і постійного капіталу), що знаходяться в розпорядженні підприємства.

Як економічна категорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій:

• облік і контроль всіх витрат на випуск і реалізацію продукції;

• база для формування оптової ціни на продукцію підприємства і визначення прибутку та рентабельності;

• економічне обгрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію, технічне переозброєння і розширення діючого підприємства;

• визначення оптимальних розмірів підприємства;

• економічне обгрунтування і прийняття будь-яких управлінських

рішень та ін

В умовах переходу до ринкової економіки роль і значення собівартості продукції для підприємства різко зростають. З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості продукції для підприємства полягає в наступному:

• у збільшенні прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а отже, у появі можливості не тільки в простому, але і розширеному відтворенні;

• в появі більшої можливості для матеріального стимулювання працівників і вирішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;

• у поліпшенні фінансового стану підприємства та зниження ступеня ризику банкрутства;

• в можливості зниження продажної ціни на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоспроможність продукції та збільшити обсяг продажів;

• у зниженні собівартості продукції в акціонерних товариствах, що є гарною передумовою для виплати дивідендів і підвищення їх ставки.

З усього сказаного випливає дуже важливий висновок, що проблема зниження собівартості продукції завжди повинна бути в центрі уваги на підприємствах [3, с. 246].

Для визначення собівартості продукції важливе значення має склад включаються в неї витрат.

У «Положенні про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг)», затвердженому Постановою Уряду Російської Федерації від 5 серпня 1992 р., зазначається: «Собівартість продукції (робіт, послуг) являє собою вартісну оцінку використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію ».

У собівартість продукції згідно з інструкцією включаються:

• витрати на підготовку і освоєння виробництва;

• витрати, пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва;

• витрати на оплату праці;

• витрати, пов'язані з використанням природної сировини;

• витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технології та організації виробництва, а також з поліпшенням якості продукції;

• витрати з винахідництва, технічного удосконалення

і раціоналізаторських пропозицій;

• витрати з обслуговування виробничого процесу (поточний, середній і капітальний ремонт);

• витрати із забезпечення нормальних умов праці та техніки безпеки;

• витрати, пов'язані з набором робочої сили;

• поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного значення;

• витрати, пов'язані з управлінням виробництвом;

• витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;

• витрати з транспортування працівників до місця роботи і назад, відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, в державний фонд зайнятості від витрат на оплату праці працівників, зайнятих а виробництві відповідної продукції;

• відрахування з обов'язкового медичного страхування;

• платежі зі страхування майна підприємства;

• витрати на оплату відсотків по короткострокових позичках банків, оплата послуг банків;

• витрати з гарантійного обслуговування;

• витрати, пов'язані зі збутом продукції (упакування, зберігання, транспортування);

• витрати на відтворення основних виробничих фондів (амортизація на повне відновлення);

• знос (амортизація) по нематеріальних активах;

• втрати від браку;

• втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин.

Величина цих витрат залежить від цін на ресурси, необхідні для виробництва товарів, а також від технології їх використання [25, с. 313].

Організовуючи процес виробництва продукції (робіт, послуг), господарюючі суб'єкти несуть численні витрати. Для того щоб правильно враховувати, планувати і аналізувати витрати, використовуються різні методи класифікації витрат за тими або іншими ознаками.

Класифікація витрат на виробництво і реалізацію - це систематизація і групування витрат за ознаками [7, с. 212].

Класифікація таких витрат проводиться за низкою ознак:

• первинні елементи витрат;

• статті витрат (статті калькуляції);

• спосіб віднесення витрат на собівартість продукції;

• функціональна роль витрат у формуванні собівартості продукції;

• ступінь залежності від зміни обсягу виробництва;

• ступінь однорідності витрат;

• залежність від часу виникнення і віднесення на собівартість продукції;

• питома вага витрат у собівартості продукції.

Класифікація витрат за первинними елементами характеризує поділ собівартості продукції на прості загальноприйняті елементи витрат [11, с. 67].

Економічним елементом називається первинний однорідний вид витрат на виробництво і реалізацію продукції, який на рівні підприємства неможливо розкласти на складові частини.

Відповідно до ПБО 10/99 «Витрати організації» для всіх підприємств встановлено єдиний перелік економічно однорідних видів витрат:

• матеріальні витрати;

• витрати на оплату праці;

• відрахування на соціальні потреби;

• амортизація;

• інші витрати.

Поелементна угруповання показує, скільки вироблено тих чи інших видів витрат у цілому по підприємству за певний період, незалежно від того, де вони виникли і на виробництво якого конкретного виробу вони використані [7, с. 18].

Угрупування витрат за економічними елементами потрібна: для визначення загальної потреби підприємства в матеріальних і грошових ресурсах; для ув'язки плану по собівартості з виробничою програмою, з планами щодо матеріально-технічного забезпечення, з праці та заробітної плати; для визначення структури собівартості і встановлення основних напрямків зниження витрат виробництва. Собівартість за економічними елементами витрат враховує витрати на виробництво всього обсягу продукції (робіт). При поелементної класифікації елементи групуються за характером їх освіти незалежно від цільового призначення і місця виникнення.

У фактичній собівартості продукції відображаються також: втрати від браку, витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування виробів, недостачі матеріальних цінностей у виробництві і на складі за відсутності винних осіб, допомоги у зв'язку з втратою працездатності через виробничих травм [3, с. 107].

Розглянемо зміст економічних елементів витрат.

Матеріальні витрати. Основним нормативним документом,

регулюючим складу, величину, метод оцінки, спосіб обліку, виготовлення та придбання матеріальних ресурсів, є ПБУ 5 / 01 «Облік матеріально-виробничих запасів» [17, с. 68].

Матеріальні витрати у всіх галузях народного господарства (крім видобувних) займають основну частку в собівартості продукції. До їх складу входять: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, комплектуючі вироби, допоміжні матеріали, паливо, енергія, тара, пакувальні матеріали, інструмент, запасні частини, спецодяг та ін Сировина і основні матеріали включають в себе вартість придбаних з боку ресурсів, які входять у продукт і складають його основу, «тіло продукту» або є необхідним компонентом. Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби піддаються на підприємстві додаткової обробки чи складанні-монтажу. Допоміжні матеріали додаються до основних з метою зміни їх зовнішнього вигляду або інших властивостей, а також використовуються при обслуговуванні виробництва (мастильні, обтиральні, барвники та ін.) Паливо (тверде, рідке, газоподібне) і енергія всіх видів (електрична, теплова, стисненого повітря, холоду та ін), які придбаваються з боку, виділяють особливо в складі матеріальних витрат у зв'язку з їх важливим народно-господарським значенням. Частину, що залишилася матеріальних витрат складають покупні інструменти, тара, запасні частини для ремонтів та ін

До складу кожного елемента матеріальних витрат включаються витрати тільки на покупні ресурси, придбані з боку. Якщо підприємство самостійно здійснює виготовлення якихось ресурсів (теплової енергії, холоду та ін) або здійснює своїми силами роботи (вантажно-розвантажувальні, транспортні і ін), то витрати на них розподіляються за відповідними статтями: оплата праці, амортизація, пально- мастильні матеріали та ін

Оцінка матеріальних ресурсів, за якими вони включаються в собівартість продукції, визначається виходячи з ціни придбання (без урахування податку на додану вартість), всіх надбавок і комісійних постачальницьким, посередницьким і зовнішньоторговельним організаціям, вартості послуг товарних бірж, митних зборів, а також плати за транспортування стороннім організаціям. З витрат на матеріальні ресурси виключається вартість поворотних відходів - залишків сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв, що утворюються в процесі виробництва, які втрачають (повністю або частково) споживчі якості вихідного ресурсу і не можуть використовуватися за прямим призначенням. Зворотні відходи в залежності від можливого їх використання оцінюються:

- За зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо вони можуть бути використані для основного виробництва, але з підвищеними витратами для допоміжного виробництва, виготовлення предметів споживання або при реалізації на сторону;

- За повною ціною вихідного матеріалу, якщо відходи реалізуються на сторону для використання в якості повноцінного ресурсу [10, с. 320].

В елементі "Витрати на оплату праці" відображаються витрати на оплату праці основного промислово-виробничого персоналу, включаючи премії робітникам і службовцям, стабілізуючі і компенсуючі виплати (у тому числі пов'язані з підвищенням цін і індексацією доходів). До фонду оплати включаються компенсаційні виплати матерям, які здійснюють догляд за дитиною до досягнення нею півтора року [1, с. 60].

Відрахування на соціальні потреби являють собою форму перерозподілу національного доходу на фінансування суспільних потреб. Питома вага відрахувань у загальному обсязі витрат пов'язаний з рівнем витрат на оплату праці. Нараховані в організаціях кошти спрямовуються до позабюджетних фондів і використовуються на передбачені законом мети. Тарифи страхових внесків затверджуються федеральними законами. У цю групу витрат в даний час включаються три види платежів в:

• Фонд соціального страхування Російської Федерації;

• Пенсійний фонд Російської Федерації;

• Фонд обов'язкового медичного страхування Російської Федерації. Всі види відрахувань на соціальні потреби об'єднані в єдиний соціальний податок, який сплачується організаціями з заробітної плати кожного працюючого окремо. Ставки соціального податку диференційовані в залежності від обсягу річного доходу, одержуваного працівниками [12, с. 365].

Амортизація. У витратах на виробництво продукції поряд з вищепереліченими елементами міститься і амортизація, тобто частина вартості об'єктів основних фондів. Основним нормативним документом, що регулює величину амортизаційних відрахувань, є Положення з бухгалтерського обліку «Облік основних засобів» (ПБУ 6 / 01).

Об'єктами для нарахування амортизації виступають основні засоби, що знаходяться у підприємства на правах власності, господарського відання та оперативного управління, а також нематеріальні активи.

У елемент «Інші витрати» входять витрати, які не можуть бути віднесені до жодного з перерахованих елементів: витрати на відрядження, податки і збори, оплата послуг зв'язку і т. д.

Кожен з перелічених загальноприйнятих елементів включає якісно однорідні за своїм характером витрати незалежно від місця (сфери) їх застосування та виробничого призначення. Тому класифікація за економічними елементами лежить в основі визначення загального кошторису витрат на виробництво продукції підприємства, що дозволяє взаємно враховувати цей розділ з іншими розділами бізнес-плану підприємства [11, с. 4].

Угрупування витрат за економічними елементами є об'єктом фінансового обліку і використовується при складанні річної бухгалтерської звітності у формі додатку до балансу (форма № 5). Дане угрупування дає можливість встановлювати потребу в основних та обігових фондах, фонд оплати праці і т.д.

Проте класифікація витрат за економічними елементами не дозволяє обчислити собівартість окремих видів продукції, встановити обсяг витрат конкретних структурних підрозділів підприємства.

Для вирішення цих завдань застосовують класифікацію витрат за статтями калькуляції [19, с. 251].

Класифікація витрат за статтями калькуляції дозволяє визначити собівартість одиниці продукції, розподілити витрати по асортиментних групах, встановити обсяг витрат по кожному виду робіт, виробничим підрозділам, апарату управління, виявити резерви зниження витрат. Калькуляційний принцип угруповання витрат лежить в основі побудови плану рахунків бухгалтерського обліку в усіх галузях народного господарства в нашій країні і за кордоном. Звітність також складається і аналізується переважно за статтями калькуляції.

При групуванні за статтями калькуляції витрати об'єднуються за напрямами їх використання, за місцем їх виникнення: безпосередньо у процесі виготовлення продукції в обслуговуванні виробництва, в управлінні підприємством і т. д.

Типова угруповання витрат за статтями калькуляції має наступний

вигляд:

• сировину, основні матеріали, покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби;

• зворотні відходи (віднімаються);

• покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

• паливо і енергія на технологічні цілі;

• витрати на оплату праці виробничих робітників;

• додаткова заробітна плата виробничих робітників;

• відрахування на соціальні потреби;

• витрати на підготовку і освоєння виробництва;

• загальновиробничі витрати;

• загальногосподарські витрати;

• втрати від браку;

• інші виробничі витрати;

• позавиробничі витрати.

Класифікація за калькуляційними статтями витрат є основою для розробки калькуляції собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг, всієї товарної продукції підприємства [21, с. 462].

За способом віднесення витрат на собівартість продукції виділяються прямі і непрямі витрати.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням конкретних видів продукції і за встановленими нормами відносяться на їх собівартість (сировина, матеріали, паливо, енергія). Непрямі витрати обумовлені виготовленням різних видів продукції і включаються до собівартості пропорційно показником, встановленому галузевою інструкцією з планування собівартості. До них відносяться загальновиробничі, загальногосподарські та інші витрати.

За функціональної ролі у формуванні собівартості продукції розрізняють основні і накладні витрати.

Основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення виробів. Це витрати на сировину, матеріали (основні), технологічне паливо і енергію, основна заробітна плата виробничих робітників. До накладних витрат відносяться витрати, пов'язані зі створенням необхідних умов для функціонування виробництва, з його організацією, управлінням, обслуговуванням. Накладними є загальновиробничі, загальногосподарські, позавиробничі витрати.

За ступенем залежності від зміни обсягу виробництва витрати

діляться на пропорційні (умовно-змінні) і непропорційні (умовно-постійні).

Пропорційні (умовно-змінні) - це витрати, сума яких залежить безпосередньо від зміни обсягу виробництва (заробітна плата виробничих робітників, витрати на сировину, матеріали тощо)

Непропорційні (умовно-постійні) - це витрати, абсолютна величина яких при зміні обсягу виробництва не змінюється або змінюється незначно (амортизація будинків, паливо для опалення, енергія на освітлення приміщень, заробітна плата управлінського персоналу). У свою чергу, постійні (непропорційні) витрати поділяються на стартові й залишкові. До стартовим відноситься та частина постійних витрат, які виникають з поновленням виробництва і реалізації продукції. До залишковим відноситься та частина постійних витрат, які продовжує нести підприємство незважаючи на те, що виробництво і реалізація продукції на якийсь час повністю зупинені.

Сума постійних і змінних витрат становить валові витрати підприємства.

За ступенем однорідності витрат витрати поділяються на елементні і комплексні.

До елементних (однорідним) відносяться витрати, які можна розчленувати на складові частини (витрати на сировину, основні матеріали, амортизація основних фондів).

Комплексними називаються статті витрат, що складаються з декількох однорідних витрат (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські, позавиробничі витрати), які можуть бути розкладені на первинні елементи.

У залежності від часу виникнення і віднесення на собівартість продукції витрати можуть бути поточними, майбутніх періодів і майбутніми. Поточні виникають переважно в даному періоді і відносяться на собівартість продукції цього періоду. Витрати майбутніх періодів виробляються на даному відрізку часу, але відносяться на собівартість продукції наступних періодів у певній частці. Майбутні витрати-це ще не виниклі витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормалізованому порядку (оплата відпусток, сезонні витрати тощо). Цей вид класифікації дозволяє економічно обгрунтувати рівномірний розподіл витрат на виробництво і збут продукції.

За питомою вагою витрат у собівартості продукції розрізняють матеріаломістких, паливомістких, енергоємну, фондомісткість і трудомістку продукцію і відповідно галузі [16, с. 200].

Таким чином, собівартість продукції - це найважливіший показник економічної ефективності її виробництва, що відображає всі сторони господарської діяльності та акумулює результати використання всіх виробничих ресурсів. Від його рівня залежать всі фінансові результати діяльності підприємств, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан суб'єктів господарювання. Для правильної організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції необхідно застосовувати економічно обгрунтовану класифікацію витрат за певними ознаками.

1.2 Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

Калькулювання собівартості продукції є одним з найважливіших інструментів, що використовуються при вирішенні ряду завдань з управління підприємством. Воно являє собою необхідну умову організації внутрішньофірмового розрахунку та визначення резервів зниження витрат на різних ділянках виробництва.

Калькулюванням називається сукупність прийомів обчислення собівартості одиниці вироблюваної підприємством продукції (робіт, послуг), а результат цього процесу називається калькуляцією.

Калькулювання собівартості - це необхідна передумова для обгрунтування цін і виявлення рентабельності окремих видів продукції [14, с. 311].

За допомогою калькуляції управляють собівартістю

продукції, контролюють її рівень, виявляють резерви зниження матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, встановлюють ціни на вироби.

Процес калькулювання собівартості продукції на підприємствах складається в основному з наступних етапів:

• збір, угруповання і деталізація первинних витрат у розрізі калькуляційних статей по об'єктах обліку витрат і калькулювання;

• визначення собівартості остаточного браку;

• оцінка відходів виробництва та побічної продукції;

• оцінка незавершеного виробництва;

• розмежування витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом;

• обчислення собівартості одиниці продукції.

Калькуляційна робота на підприємствах організується відповідно до загальної методологією планування та обліку витрат на виробництво і реалізацію продукції. Вона вимагає дотримання загальних принципів, що забезпечують методологічну єдність обчислення собівартості продукції і можливість використання даних калькуляцій для аналізу та оцінки роботи як усього підприємства, так і його окремих внутрішньовиробничих ланок.

Загальні принципи калькуляційної роботи:

• науково-обгрунтована класифікація витрат на виробництво;

• встановлення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць;

• вибір методів розподілу непрямих витрат;

• розмежування витрат за періодами;

- Вибір способів розрахунку собівартості калькуляційної одиниці та ін Ці принципи конкретизуються з урахуванням специфіки галузі

та особливостей виробництва.

• Основні завдання калькулювання на підприємствах: достовірне обчислення фактичної собівартості одиниці окремих видів продукції, робіт, послуг;

• контроль за рівнем собівартості і дотриманням діючих норм і нормативів витрат;

• визначення рентабельності продукції та факторів, що впливають на її рівень;

• оцінка ефективності роботи підприємства та окремих внутрішньовиробничих структур (виробництв, цехів, дільниць, бригад) шляхом порівняння витрат з результатами;

• виявлення і використання резервів зниження собівартості продукції та ін [18, с. 236].

Залежно від призначення розрізняють планову, кошторисну, нормативну, проектну, звітну та госпрозрахункову калькуляції.

Планова калькуляція, яка представляє собою завдання за рівнем собівартості окремого виробу, що визначається шляхом розрахунку витрат на плановий період. Вона передбачає гранично допустимий розмір витрат на виготовлення продукції. Ця калькуляція спирається на усереднені норми, в яких передбачено зниження витрат протягом всього планового періоду.

Кошторисна калькуляція розробляється для визначення витрат на виріб (роботу, послугу) за разовими замовленнями з боку. Методика її розрахунку така ж, як і планової калькуляції. При розрахунках із замовником кошторисна калькуляція є основою договірної ціни.

Нормативна калькуляція, на відміну від планової, виражає рівень собівартості одиниці продукції на певну дату і складається за діючими нормами витрат ресурсів. Нормативні калькуляції призначені для контролю за виконанням плану за собівартістю.

Проектна калькуляція застосовується при капітальних роботах. Вона служить для обгрунтування економічної ефективності проектовані виробництв і технологічних процесів. Її розробляють за укрупненими видатковими нормативам [19, с. 570].

Звітна калькуляція показує фактичну собівартість одиниці продукції, її складають за тими ж статтями витрат, що і планову, але включають деякі обгрунтовані втрати і витрати, не передбачені планової калькуляції, наприклад втрати від браку, витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування виробів, недостачі матеріальних цінностей у виробництві і на складі за відсутності винних осіб, допомоги у зв'язку з втратою працездатності через виробничих травм.

Госпрозрахункова калькуляція розробляється на продукцію підрозділів підприємства, як правило, тільки по тих статтях, на які вони впливають [20, с. 213].

Важливим питанням калькулювання собівартості продукції є правильне встановлення об'єкта калькулювання. Під ним слід розуміти калькульованих вид продукції (робіт, послуг), на який належать відповідні витрати. При виборі об'єкта калькулювання необхідно враховувати особливості технологічного процесу, характер продукції, що виготовляється, організаційну структуру підприємства і мета калькулювання.

Залежно від технології і характеру продукції, що виготовляється об'єктами калькулювання можуть бути:

• один продукт або комплекс продуктів за витратами на виробництво в цілому або окремим процесам, його складовими (переділів, стадіями, фазами). Тут технологічний процес перетворення вихідної сировини і матеріалів у готові вироби складається з ряду послідовно виконуваних процесів, що зустрічається в металургії, хімічної, легкої (текстильної) промисловості;

• виріб, група однорідних виробів, серія одночасних виробів (замовлення) за витратами в цілому або витрат окремих цехів, дільниць. У цьому випадку заготовки проходять обробку в цехах, організованих за технологічним чи предметній ознаці, що зустрічається в машинобудівному комплексі та в інших галузях обробної промисловості;

- Вид робіт на підприємствах, що спеціалізуються на виконанні певних робіт (вантажно-розвантажувальних, транспортних).

Для підприємств більшості галузей об'єктом калькулювання може служити товарна продукція, а для цеху або ділянки - напівфабрикати, що входять до складу валового обороту і собівартість окремих видів робіт (ремонтних, транспортних та ін.)

У тому випадку, коли собівартість калькулюється для цілей ціноутворення, як об'єкт калькулювання служить готова продукція, а також ті напівфабрикати, вузли та деталі, які реалізуються підприємством на сторону.

Поряд з обгрунтуванням об'єкта калькулювання важливо правильно визначити калькуляційну одиницю, під якою розуміється одиниця виміру самого об'єкта калькулювання.

Основними критеріями при визначенні калькуляційних одиниць у більшості галузей промисловості є стандарти і технічні умови, згідно з якими виготовляється продукція. Калькуляційна одиниця повинна бути економічно однорідна і стійка в часі, відбиваючи кількісний бік вироби.

Слід виділити наступні види калькуляційних одиниць:

- Натуральні калькуляційні одиниці (штуки, тонни, метри, кВт-години). Вони характеризують випуск продукції у фізичних вимірниках і відображають специфіку вироби; їх можна вимірювати, враховувати й оцінювати. У багатьох галузях промисловості підприємства випускають велику номенклатуру виробів, які до того ж поділяються на види, сорти, типи, розміри. У таких умовах вимога повного збігу калькуляційних одиниць з натуральними вимірниками продукції призвело б до надмірного ускладнення системи калькулювання собівартості. Тому доводиться використовувати укрупнені калькуляційні одиниці, які об'єднують ряд виробів або їх видів;

• умовно-натуральні калькуляційні одиниці виражають кількість однорідної продукції в умовних одиницях порівнянних (умовний ящик скла, умовна банка консервів). Перерахунок різновидів продукції в умовно-натуральні показники здійснюється за коефіцієнтами переведення, які встановлюються в залежності від співвідношення якісних параметрів однорідної продукції, трудомісткості та ін;

• умовні калькуляційні одиниці передбачають певний зміст корисної речовини в продукті, наприклад перетравного протеїну в кормовій одиниці;

• калькуляційні одиниці в трудовому вираженні (нормо-годинах) характеризують обсяг роботи, необхідної для випуску виробів або надання послуг;

• калькуляційна одиниця роботи на спеціалізованих підприємствах (машино / год, машино / зміна);

-Вартісні калькуляційні одиниці: витрати на 1 карбованець продукції, на 1 тисячу рублів випуску певних виробів або робіт [5, с. 158].

У залежності від виду продукції, її складності, типу і характеру організації виробництва на підприємствах застосовуються такі основні методи обліку і калькулювання фактичної собівартості продукції: нормативний, позамовний та попередільний.

Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції застосовується на підприємствах з масовим і серійним характером виробництва, в першу чергу, в обробних галузях промисловості. Основною умовою його застосування в системі обліку витрат є складання нормативної калькуляції за діючими на початок календарного періоду нормам і подальше виявлення протягом виробничого циклу виготовлення виробів відхилення від цих норм і нормативів. Чинними називаються обумовлені технологічним процесом норми і нормативи, за якими в даний календарний період здійснюються відпуск матеріалів у виробництво і оплата виконуваних робіт і які затверджуються здійснюють органами управління підприємством. Відхиленням від норм вважається як економія, так і додаткову витрату сировини, матеріалів, заробітної плати та інших виробничих витрат (у тому числі викликані заміною сировини й матеріалів, оплатою робіт, не передбачених технологічним процесом, доплатами за відступ від нормальних умов роботи і т.п .).

Позамовний метод обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції застосовується в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах складних виробів (головним чином в машинобудівній і металообробній промисловості), а також при виробництві досвідчених, експериментальних, ремонтних та інших робіт. Застосування цього методу має поєднуватися з використанням основних елементів нормативного обліку. При позамовному методі об'єктом обліку і калькулювання є окремий виробничий замовлення, що видається на заздалегідь визначену кількість продукції (виробів). Фактична собівартість виробів, виготовлених на замовлення, визначається після його виконання. При позамовному методі витрата цехів враховується за окремими замовленнями і статтями калькуляції, а витрати сировини, матеріалів, палива, енергії - за окремими групами. Вся первинна документація складається з обов'язковим зазначенням номерів (шифрів) замовлень. Фактична собівартість одиниці виробів та робіт визначається після виконання замовлення шляхом ділення суми витрат за замовленням на кількість виготовлених з цього замовлення виробів.

Попередільний метод обліку і калькулювання собівартості застосовується на підприємствах з однорідною по вихідного матеріалу і характеру обробки масовою продукцією, на яких переважають фізико-хімічні та термічні виробничі процеси з перетворенням сировини в готову продукцію в умовах безперервного і, як правило, короткого технологічного процесу у вигляді ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких або група яких складає окремі самостійні переділи (фази, стадії) виробництва. Цей метод обліку застосовується в хімічній, металургійній галузях промисловості, у ряді галузей лісової та харчової промисловості, а також у виробництвах з комплексним використанням сировини.

При Попередільний методі витрати на виробництво продукції враховуються по цехах (переділів, фаз, стадій) і статтями витрат. Перелік переділів (фаз, стадій виробництва), за якими здійснюється облік витрат і калькулювання собівартості продукції, порядок визначення калькуляційних груп продукції та обчислення собівартості незавершеного виробництва або його оцінки встановлюються в галузевих інструкціях [8, с. 184].

В управлінні витратами підприємства важлива роль відводиться способам калькулювання собівартості продукції. Їх існує декілька:

• нормативний спосіб калькулювання;

• спосіб прямого розрахунку;

• спосіб підсумовування витрат;

• спосіб виключення витрат на побічну продукцію;

• спосіб пропорційного розподілу витрат;

• комбінований спосіб калькулювання.

Нормативний спосіб калькулювання є складовою частиною нормативного методу обліку витрат, і калькулювання собівартості продукції. Передумовами застосування цього способу є: наявність норм і нормативів витрат; складання нормативної калькуляції собівартості одиниці виробів, що випускаються; достовірне документування і облік витрат за діючими нормами і відхиленням від них.

Спосіб прямого розрахунку полягає в тому, що собівартість продукції визначається на основі прямого обліку витрат, а собівартість одиниці виробу обчислюється діленням загальної величини витрат по цій продукції на її кількість.

Обчислення собівартості цим способом використовується, коли об'єкти обліку витрат збігаються з об'єктом калькулювання.

Спосіб підсумовування витрат полягає в тому, що собівартість продукції визначається шляхом підсумовування витрат по окремих частин виробу або процесів його виготовлення. Цей спосіб, як правило, застосовується у виробництвах, де для обліку витрат і калькулювання собівартості продукції застосовується попередільний (попроцессний) метод. Спосіб виключення витрат на побічну продукцію полягає в тому, що продукція підрозділяється на основну, побічну і відходи. Щоб визначити собівартість основної продукції, побічні продукти і відходи виключаються із загальних витрат за заздалегідь визначеними цінами. Спосіб пропорційного розподілу витрат застосовується для калькулювання собівартості продукції в умовах одночасного виробництва декількох видів виробів, пряме віднесення витрат на які неможливо. Цей спосіб найбільш прийнятний у виробництвах сполучених продуктів, коли одночасно одержують кілька видів продукції в одному технологічному циклі. Зведений облік витрат організується по групі виробів, що випускаються, а витрати усередині груп розподіляються на окремі види продуктів пропорційно економічно обгрунтованої базі. Комбінований спосіб калькулювання являє собою поєднання декількох перерахованих вище способів, якщо застосування кожного з них окремо неможливо або не забезпечує обгрунтованого обчислення собівартості [11, с. 281].

Таким чином, калькулювання собівартості - це сукупність прийомів і способів, необхідних для визначення ціни одиниці продукції, порівняння витрат підприємства з результатами його виробничо-господарської діяльності, визначення рівня ефективності роботи підприємства та інших цілей.

1.3 Планування і аналіз собівартості продукції підприємства

План по собівартості продукції є одним з найважливіших розділів плану економічного і соціального розвитку підприємства. Основною метою планування собівартості є виявлення і використання наявних резервів зниження витрат виробництва і збільшення внутрішньогосподарських нагромаджень. Знижуючи витрати виробництва в результаті заощадження минулого і живої праці, промисловість домагається поряд з ростом нагромаджень збільшення обсягу випуску продукції. Плани по собівартості повинні виходити з прогресивних норм витрат праці, використання устаткування, витрат сировини, матеріалів, палива й енергії з урахуванням передового досвіду інших підприємств. Тільки при науково організованому нормуванні витрат можна виявити і використовувати резерви подальшого зниження собівартості продукції.

Планування собівартості продукції на підприємстві має дуже важливе значення, оскільки дозволяє знати, які витрати будуть потрібні підприємству на випуск і реалізацію продукції, які фінансові результати можна очікувати в плановому періоді. Планова собівартість визначається шляхом техніко-економічних розрахунків величини витрат на виробництво і реалізацію всієї товарної продукції і кожного виду виробів. У залежності від характеру виробництва застосовується ряд показників, що характеризують собівартість продукції [12, c.46].

План по собівартості продукції включає в себе наступні розділи:

• кошторис витрат на виробництво продукції (складається за економічними елементами).

• собівартість всієї товарної і реалізованої продукції.

• планові калькуляції окремих виробів.

• розрахунок зниження собівартості товарної продукції за техніко-економічними факторами.

Найважливішими якісними показниками плану по собівартості продукції є:

• собівартість товарної і реалізованої продукції;

• собівартість одиниці найважливіших видів продукції;

• витрати на 1 крб. товарної продукції;

• відсоток зниження собівартості за техніко-економічними факторами;

• відсоток зниження собівартості порівнюваної продукції [13, С.41].

При випуску одного виду продукції собівартість одиниці цієї продукції є показником рівня і динаміки витрат на її виробництво. Для характеристики собівартості різнорідної продукції в планах і звітах використовуються показники зниження собівартості порівнянної товарної продукції і витрат на 1 грн. товарної продукції.

Показник зниження собівартості порівнянної товарної продукції застосовується для аналізу зміни собівартості в часі при порівнянному обсязі і структурі товарної продукції на тих підприємствах, які мають стійкий за часом асортимент виробів. Під порівнянної розуміють таку продукцію, яка вироблялася серійно або масово в попередньому році. До неї відноситься і частково модернізована продукція, якщо ці зміни не призвели до введення нових моделей, стандартів і технічних умов. Витрати на один карбованець товарної (реалізованої) продукції - найбільш відомий на практиці узагальнюючий показник, який відображає собівартість одиниці продукції у вартісному вираженні знеособлено, без розмежування її по конкретних видах. Він широко використовується при аналізі зниження собівартості і дозволяє, зокрема, характеризувати рівень і динаміку витрат на виробництво продукції в цілому по промисловості.

Кошторис витрат на виробництво складається без внутрішньозаводського обороту на основі розрахунку по кожному елементу і є основним документом для розробки фінансового плану. Вона складається на рік з розподілом усієї суми витрат по кварталах. Витрати на сировину, основні і допоміжні матеріали, паливо і енергію в кошторисі витрат визначаються насамперед на виробничу програму виходячи з планового обсягу, норм і цін [14, c.230].

Загальний розмір амортизаційних відрахувань розраховується на основі діючих норм за групами основних фондів. На основі кошторису витрат визначають витрати на весь валовий та товарний випуск. Витрати на виробництво валової продукції визначаються з виразу:

ВП = З _п - З _Н.В (1.1)

де З _п - витрати на виробництво по кошторису;

З _Н.В - витрати, які не включаються до складу валової продукції.

Витрати на виробництво товарної продукції визначають за формулою:

ТП = ВП ± (n + н) (1.2)

де n - зміна залишків напівфабрикатів свого виготовлення;

н - зміна незавершеного виробництва;

± - приріст доданків віднімається, скорочення додається.

Собівартість реалізованої продукції являє собою повну собівартість товарної продукції мінус приріст плюс зменшення собівартості залишків нереалізованої продукції в планованому періоді. Розрахунок собівартості одиниці продукції називається калькуляцією. Вона показує витрати підприємства на виробництво і реалізацію конкретного виду продукції в розрахунку на одну натуральну одиницю. Калькуляція собівартості широко використовується в ціноутворенні, господарському розрахунку, плануванні і порівняльному аналізі. Калькуляції бувають кошторисні, планові, нормативні. При одночасному вдосконаленні техніки та організації виробництва необхідно встановити економію по кожному фактору окремо і включити у відповідні групи. Якщо такий поділ зробити важко, то економія може бути розрахована виходячи з цільового характеру заходів або по групах факторів. Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалення обслуговування основного виробництва (наприклад, розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, упорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, вдосконалення організації контролю за якістю робіт та продукції). Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при збільшенні норм і зон обслуговування, скороченні втрат робочого часу, зменшенні числа робітників, не виконують норм виробітку. Цю економію можна підрахувати, якщо помножити кількість вивільнених робітників на середню заробітну плату в попередньому році (з нарахуваннями на соціальне страхування і з урахуванням витрат на спецодяг, харчування тощо). Додаткова економія виникає при вдосконаленні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління і в економії заробітної плати і нарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу. При поліпшенні використання основних фондів зниження собівартості відбувається в результаті підвищення надійності та довговічності обладнання; вдосконалення системи планово-попереджувального ремонту; централізації і впровадження індустріальних методів ремонту, утримання та експлуатації основних фондів. Економія обчислюється як твір абсолютного скорочення витрат (крім амортизації) на одиницю устаткування (чи інших основних фондів) на среднедействующее кількість обладнання (або інших основних фондів). Удосконалення матеріально-технічного постачання і використання матеріальних ресурсів знаходить відображення у зменшенні норм витрати сировини і матеріалів, зниженні їх собівартості за рахунок зменшення заготівельно-складських витрат. Транспортні витрати скорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини і матеріалів від постачальника до складів підприємства, від заводських складів до місць споживання; зменшення витрат на транспортування готової продукції. Певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативний витрата сировини, матеріалів, палива, енергії, доплати робітникам за відступ від нормальних умов праці і понаднормові роботи, платежі за регресивним позовами і т. п.). Виявлення цих зайвих витрат вимагає особливих методів і уваги колективу підприємства. Їх можна виявити проведенням спеціальних обстежень і одночасного урахування, при аналізі даних нормативного обліку витрат на виробництві, ретельному аналізі планових і фактичних витрат на виробництво.

- Зміна обсягу і структури продукції, які можуть призвести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (крім амортизації), зміни такий і асортименту продукції, підвищення її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Зі збільшенням обсягу виробництва їх кількість на одиницю продукції зменшується, що призводить до зниження її собівартості. Відносна економія на умовно-постійних витратах визначається за формулою:

Е _П = (ТХП _З) / 100, (1.8)

де Е _П - економія умовно-постійних витрат;

П _С - сума умовно-постійних витрат у базисному році;

Т - темп приросту товарної продукції в порівнянні з базисним роком.

- Поліпшення використання природних ресурсів. Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, обсягів підготовчих робіт при видобутку, способів видобутку природної сировини; зміна інших природних умов. Ці фактори відбивають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат. Аналіз їх впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик видобувних галузей промисловості.

- Галузеві та інші фактори. До них відносяться: введення і освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка й освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші фактори. Необхідно проаналізувати резерви зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих і введення нових цехів і виробництв на більш високій технічній основі, із кращими економічними показниками.

Значні резерви закладені в зниженні витрат на підготовку і освоєння нових видів продукції і нових технологічних процесів, у зменшенні витрат пускового періоду по знову вводиться в дію цехах і об'єктах. Розрахунок суми зміни витрат здійснюється за формулою:

Е _П = (С ₁ / Д ₁ - С ₀ / Д ₀₎ х Д _1, (1.9)

де Е _П - зміна витрат на підготовку і освоєння виробництва;

З _0, С ₁ - суми витрат базисного і звітного року;

Д _0, Д ₁ - обсяг товарної продукції базисного і звітного року.

Джерела інформації: «Звіт про витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) підприємства (організації)», планові і звітні калькуляції собівартості продукції, дані синтетичного та аналітичного обліку витрат за основними і допоміжним виробництвам і т.д. [18, с.107].

Таким чином, собівартість продукції є одним з основних показників, що характеризують діяльність підприємства. Собівартість як економічна категорія виконує функції обліку та контролю витрат на продукцію, що випускається; є базою формування оптової ціни на продукцію підприємства і визначенні прибутку і рентабельності; дозволяє проводити економічне обгрунтування інвестиційних вкладень на реконструкцію і технічне переозброєння підприємства.

Класифікація собівартості за статтями калькуляції, за елементами витрат, з розподілу витрат на послуги - постійні та послуги - змінні мають важливе значення для аналізу та управління витратами виробництва на підприємстві з метою їх зниження.

Основна мета планування собівартості на підприємстві - визначення необхідних витрат на випуск і реалізацію продукції і визначення очікуваних фінансових результатів.

2 Аналіз собівартості продукції ВАТ «Верхнекамскшіна»

2.1 Коротка характеристика ВАТ «Верхнекамскшіна»

ВАТ «Верхнекамскшіна» - найбільше серед російських шинних заводів підприємство за виробничими потужностями і асортименту продукції, що випускається. ВАТ «НКШ» є флагманом вітчизняної шинної промисловості, де виробляється практично кожна третя російська шина, що відповідає вимогам світового стандарту і найрізноманітнішого асортименту: шини для легкових та легковантажних, вантажних автомобілів, автобусів та сільськогосподарської техніки.

Верхньокамської шинний завод (ВАТ «Верхнекамскшіна») як самостійне підприємство існує з 25 травня 1971 року після виходу зі складу ВАТ «Верхнекамскнефтехім». При будівництві первісна проектна потужність заводу становила 7,5 млн. штук шин і 9,2 млн. штук автокамери на рік.

Днем народження шинного заводу вважається 29 квітня 1973 року, коли на експериментальній ділянці в будівлі БМП була отримана перша автокамери 6,15 x13 для легкових автомобілів «Жигулі».

5 квітня 1977р. за наказом Миннефтехимпрома СРСР Верхньокамської шинний завод був перейменований у виробниче об'єднання «Верхнекамскшіна», куди увійшли ремонтно-механічний завод (РМЗ), завод масових шин (ЗМШ) і завод вантажних шин (ЗГШ).

У 1985 році без зупину основного виробництва, почали реконструкцію обладнання ЗМШ для випуску радіальних шин з металокордних брекером за ліцензією італійської фірми «Піреллі» потужністю 2 млн. 50 тисяч штук шин на рік. На наступний, 1986 рік, були введені перші потужності, а потім і інші. Після реконструкції цехів ЗМШ (1987 р.) проектна потужність заводів складала 11825 тисяч штук на рік, у тому числі ЗМШ - 8,050, а ЗГШ -3,775 тис. штук шин на рік. Реконструкція обладнання цехів ЗМШ для випуску легкових радіальних шин з металокордних брекером дала можливість збереження передових позицій на ринку шин.

Відповідно до державного плану приватизації, поряд з іншими підприємствами та ВО «Верхнекамскшіна» у 1994 році було перетворено на акціонерне товариство відкритого типу.

У рейтингу світових шинних компаній ВАТ НКШ знаходиться на 20-му місці серед 98 компаній. [29, с.8].

Згідно з планом заходів, затвердженим головою Ради директорів товариства, генеральним директором ВАТ «Татнефть» Ш.Ф. Тахаутдінова, в 2005 році була продовжена робота зі зміни організаційної структури ВАТ і за висновком непрофільних структур та сервісних видів діяльності зі складу ВАТ «Верхнекамскшіна» у вигляді самостійних юридичних осіб.

У тому числі, в НМЗ переданий цех ремонту технологічного устаткування і запасних частин. На базі УОП і АТП створені ТОВ «КП Шинник» та ТОВ «Техно-Транс НК». До складу ТОВ «Мекбар» передані ділянки ремонту запірної арматури технологічної оснастки, а також швейна дільниця ЗГШ. Передано до складу ТОВ «Бізнес-сервіс» господарські цеху обох заводів. У зв'язку з передачею функцій у КК «Татнафта-Нафтохім» зі складу підприємства виведені також управління власності та цінних паперів, капітального будівництва, а також відділи економічної безпеки фінансового управління.

З 1 січня 2006 року виробнича діяльність ВАТ «Верхнекамскшіна» наказом КК ТОВ «Татнафта-Нафтохім» № 373-П від 28.12.2005р. переведена на давальницьку схему роботи. За рішенням ради директорів ТОВ «Татнафта-Нафтохім» давальцем сировини визначено ТОВ «Татнафта-Нефтехімснаб».

ТОВ «Татнафта-Нефтехімснаб» забезпечує підприємство сировиною у розмірі потреби, виконує закупівлю основного технологічного обладнання та комплектуючих, з 2007 року замовником розробки нових шин.

Функції розробки нових шин, освоєння нових рецептур і нових матеріалів виконує ТОВ «науково-технічний центр« КАМА ».

ТОВ «Торговий дім« КАМА »виконує функції реалізації продукції, а також вивчення і розширення ринку збуту, формування асортиментного ряду, визначення політики продажів, визначення потенційних споживачів.

За 2006 рік розроблено, освоєно та поставлено на серійне виробництво 12 нових типорозмірів шин. Знято з виробництва все діагональні застарілі типорозміри радіальних шин. Продовжено роботу щодо забезпечення відповідності системи управління якістю вимогам міжнародного стандарту ІСО 9001.

Задіяно в повну силу виробництво радіальних шин, або «двухмілліоннік», колектив якого успішно впорався з поставленими завданнями.

У рекордно короткі терміни зведено будівлю для нового цеху резіносмешенія, закуплено обладнання та розпочато його монтаж. Цей цех буде випускати продукцію, за технічними параметрами і якісними показниками не поступається імпортним аналогам.

Сумарний обсяг продукції всіх шинних заводів Росії за 2007 рік склав 39 млн. штук шин. Виготовивши 12 млн. 414,9 тис. штук покришок, «Верхнекамскшіна» зберегла найбільшу частку в галузі - 32%.

Таким чином, підприємством перевершений кількісний рівень «рекордні» 1990-го і 91-го років.

За 2006-2007 роки в суспільстві впроваджена і функціонує система екологічного менеджменту відповідно до вимог міжнародного стандарту ІСО 14001:2004, що було підтверджено аудиторською перевіркою в червні 2007 року.

Постійно беручи участь у конкурсах з екологічної безпеки та зниження техногенного навантаження на навколишнє середовище, ВАТ «Верхнекамскшіна» багато разів ставало переможцем. У республіканському конкурсі «Еколідер» ВАТ «Верхнекамскшіна» нагороджено дипломом переможця в номінації «Робота зі скорочення забруднюючих речовин»

У конкурсі «Екосвіт-2007» (м. Моска) підприємству присвоєно звання лауреата 2 ступеня в номінації «Екологічна політика» за успішну реалізацію системи екологічного менеджменту відповідно до вимог міжнародного стандарту ІСО 14001:2004.

У лютому 2007 року Комітет з екології, природних ресурсів та землекористування Держради РТ високо оцінив роботу ВАТ «Верхнекамскшіна» і прийняв рішення поширити його досвід з впровадження системи екологічного менеджменту на всі промислові підприємства республіки.

Наприкінці січня 2008 року відбулася конференція трудового колективу підприємства з прийняття колективного договору на 2008 рік. План виробництва шин затверджено в обсязі 12,3 млн. штук, у тому числі 1,9 млн. шин «Кама-Євро».

Триває робота з удосконалення системи управління якістю - наказом генерального директора затверджені цілі та завдання компанії в області якості.

29 квітня в колективах відбулися урочисті збори з нагоди 35-ої річниці з дня випуску першої Верхньокамської автокамери.

Реалізація трьох інвестиційних програм стратегічного розвитку шинного виробництва, що фінансуються компанією "Татнафта", повинна допомогти ВАТ "Верхнекамскшіна" вистояти в кризову пору.

Сьогодні шинників найбільше турбує проблема збуту. Падіння продажів почалося ще 2008 року, хоча автозаводи, основні споживачі "взуття для коліс", знизили обсяги виробництва кілька місяців тому.

Відсутність попиту на Верхньокамське шини обумовлено тим, що їх модельний ряд безнадійно застарів. Поступаються сучасним імпортним аналогам і нові моделі. Тому на заводі масових шин (ЗМШ) розроблено кілька інвестиційних програм стратегічного розвитку виробництва, розрахованих на період до 2010, 2011 і 2013 років. Відповідно, наприклад, з першою програмою, розрахованою на 2008-2010 роки і реалізовується сьогодні на заводі, в десятому році ЗМШ повинен виробляти 2 млн. 800 тис. штук конкурентоспроможних на світовому ринку легкових радіальних шин.

У рамках проекту на заводі вже демонтовано все старе обладнання і зараз готується до пуску складальний агрегат голландської фірми WMI для виробництва легко-вантажних шин. Також введена в експлуатацію лінія по виробництву гермослоя словацької фірми Кonstrukta Industry. В кінці грудня на заводі очікують надходження двох складальних комплексів для виготовлення радіальних легкових шин, а в лютому 2009 року - нового суперсучасного протекторного агрегату для виробництва легкових і легко-вантажних шин (зараз ведеться підготовка фундаментів для його установки).

Також у 2010 році заводу належить ввести в експлуатацію і освоїти два складальні комплексу і лінію з випуску протекторів, що дозволить найближчим часом вирішити основне завдання - тиражування технології фірми Pirelli на всіх виробничих переділах ЗМШ, що займаються виготовленням легкових і легко-вантажних шин.

2.2 Аналіз динаміки та структури витрат ВАТ «Верхнекамскшіна»

Економічність роботи підприємства характеризується насамперед собівартість продукції, яка представляє собою виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

Собівартість одиниці продукції дозволяє прийняти рішення про структуру виробничої програми, вирішити питання ціноутворення, визначити рентабельність різних видів продукції, забезпечити контроль фактичних витрат. При цьому велика увага приділяється обліку і розподілу непрямих витрат між виробленими видами продукції. Однак існують невирішені питання у процесі калькулювання собівартості одиниці продукції і, зокрема, прямих витрат. Це більшою мірою стосується до великих підприємств, що мають в своєму складі допоміжні виробництва Склад витрат, що включаються до собівартості продукції, їх класифікація за елементами та статтями визначаються державним стандартом, а методи калькулювання - самими підприємствами.

Аналіз витрат на виробництво продукції проводиться у кілька етапів. Аналіз собівартості продукції звичайно починають з вивчення загальної суми витрат у цілому і по основних елементах.

Вивчення структури витрат на виробництво і її зміни за звітний період по окремих елементах витрат, а також аналіз статей витрат фактично випущеної продукції є основним етапом поглибленого аналізу собівартості і з тією ж метою - пошук шляхів і джерел зниження витрат і збільшення прибутку.

Угрупування витрат за елементами (таблиця 1) необхідна для того, щоб вивчити матеріаломісткість, енергоємність, трудомісткість, фондомісткість і встановити вплив технічного прогресу на структуру витрат. Структура витрат аналізується методом порівняння (план-факт або базисний - звітний періоди), також визначають питому вагу кожної групи витрат і виявляють відхилення.

Аналіз структури витрат на виробництво починається з визначення питомої ваги (у відсотках) окремих елементів витрат у загальній сумі витрат та їх зміни за звітний період (рік).

Як видно з таблиці, витрати підприємства в 2007 році вище, ніж у 2008 році. Зменшення витрат відбулося з матеріальних витрат на 5984,3 тис. рублів або на 0,1%. За енергії збільшення на 271265,1 тис.руб або на 5,2%, а так само витрати на оплату праці 241844,5 тис.руб або на 5,0%. Загальна сума витрат може змінитися через обсягу випуску продукції в цілому по підприємству, її структури, рівня змінних витрат на одиницю продукції і суми постійних витрат на весь випуск продукції.

Структура собівартості дає можливість визначити напрями зниження витрат, а отже, резерви зростання прибутку.