Аналіз ефективності управління власним капіталом на прикладі ВАТ Завод Залізобетон

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати


Зміст

Введення

Глава 1. Теоретичні основи управління власним капіталом підприємства

1.1 Сутність, структура та методи формування власного капіталу

1.2 Сучасні методи оцінки вартості власного капіталу

1.3 Особливості дивідендної та емісійної політики на підприємстві

Глава 2. Аналіз ефективності управління власним капіталом ВАТ «Завод Залізобетон»

2.1 Організаційно-економічна характеристика діяльності ВАТ «Завод Залізобетон»

2.2 Аналіз структури власного капіталу на підприємстві

2.3 Управління власним капіталом на підприємстві

Глава 3. Шляхи підвищення ефективності використання власного капіталу

3.1 Вдосконалення системи управління власним капіталом

3.2 Фінансові механізми управління формування операційного прибутку, як фактор зростання власного капіталу підприємства

3.3 Основні напрямки оптимізації власного капіталу

Висновок

Список використаних джерел

Введення

Розвиток ринкових відносин у суспільстві призвела до появи цілого ряду нових економічних об'єктів обліку та аналізу. Одним з них є капітал підприємства як найважливіша економічна категорія і, зокрема, власний капітал. Значимість останнього для життєздатності та фінансової стійкості підприємства настільки велика, що вона отримала законодавче закріплення в Цивільному Кодексі РФ в частині вимог про мінімальну величину Статутного капіталу, співвідношень Статутного капіталу і чистих активів; можливості виплати дивідендів в залежності від співвідношення чистих активів і суми Статутного та резервного капіталу.

Фінансова політика підприємства є вузловим моментом в нарощуванні темпів його економічного потенціалу в умовах ринкової системи господарювання з її жорстокою конкуренцією. Важливе значення мають показники, що характеризують фінансовий стан підприємства. Оцінка власного капіталу є основою для розрахунку більшості з них.

Підприємству необхідно здійснювати аналіз власного капіталу, оскільки це допомагає виявити його основні складові і визначити наслідки їх змін для фінансової стійкості. Динаміка зміни власного капіталу визначає обсяг залученого і позикового капіталу.

Основна проблема для кожного підприємства, яку необхідно визначити - це достатність грошового капіталу для здійснення фінансової діяльності, обслуговування грошового обороту, створення умов для економічного зростання. Ця проблема практично для всіх підприємств залишається поки невирішеною, про що свідчить значний недолік власного оборотного капіталу. Отже, існує об'єктивна потреба у вивченні, аналізі та поліпшення власного капіталу на підприємство. Вищепереліченим обставиною і визначається актуальність проведеного дослідження.

Метою роботи є розгляд системи управління власним капіталом організації і розробка напрямків його ефективного використання.

Об'єктом дослідження виступає відкрите акціонерне товариство «Завод Залізобетон».

Предметом дослідження є процес управління власним капіталом організації.

Основними завданнями роботи є:

визначити поняття та сутність власного капіталу, його види;

викласти принципи формування власного капіталу;

сформулювати основні методи управління власним капіталом підприємства;

провести аналіз системи управління власним капіталом на прикладі ВАТ «Завод Залізобетон»;

розробити шляхи підвищення ефективності використання власного капіталу організації.

У роботі використовувалися різні джерела. Основою теоретичної частини роботи стала економічна література: статті, навчальні посібники, книги російських і зарубіжних авторів. Практична частина роботи грунтується на матеріалах бухгалтерської та фінансової звітності ВАТ «Залізобетон».

При проведенні аналізу управління власним капіталом підприємства були застосовані такі прийоми і методи як горизонтальний аналіз вертикальний аналіз, аналіз коефіцієнтів (відносних показників), порівняльний аналіз.

Структура дипломної роботи включає вступ, три розділи, висновок, список використаних джерел та літератури, додатки.

Проведене дослідження і практичні розрахунки говорять про практичну значимість роботи та застосування рекомендацій у практиці управління власним капіталом організації.

Глава 1. Теоретичні основи управління власним капіталом підприємства

1.1 Сутність, структура та методи формування власного капіталу

Капітал - це кошти, якими володіє суб'єкт господарювання для здійснення звий діяльності з метою одержання прибутку.

Капітал - одна з фундаментальних економічних категорій, сутність якої наукова думка з'ясовує протягом кількох століть. Термін "капітал" походить від латинського "саpitalis", що означає основний, головний. У початкових роботах економістів капітал розглядався як основне багатство, основне майно. У міру розвитку економічної думки це первісне абстрактне і узагальнене поняття капіталу наповнювалося конкретним змістом, відповідним панівної парадигми економічного аналізу розвитку суспільства.

У процесі господарської діяльності відбувається постійний оборот капіталу: послідовно він змінює грошову форму на матеріальну, яка в свою чергу змінюється, приймаючи різні форми продукції, товару та інші, відповідно до умов виробничо-комерційної діяльності організації, і, нарешті, капітал знову перетворюється в грошові кошти, готові розпочати новий кругообіг.

У російській практиці капітал підприємства часто розділяють на капітал активний і пасивний. З методологічної точки зору це невірно. Такий підхід є причиною недооцінки місця і ролі капіталу в бізнесі і приводить до поверхневого розгляду джерел формування капіталу. Капітал не може бути пасивним, тому що є вартістю, що приносить додаткову вартість, що знаходиться в русі, в постійному обороті. Тому більш обгрунтовано тут застосовувати поняття джерел формування капіталу і функціонуючого капіталу [7, с. 69].

Структура джерел утворення активів (коштів) представлена ​​основними складовими: власним капіталом і позиковими (залученими) засобами.

Власний капітал організації як юридичної особи в загальному вигляді визначається вартістю майна, що належить організації. Це так звані чисті активи організації. Вони визначаються як різниця між вартістю майна (активним капіталом) і позиковим капіталом. Звичайно, власний капітал має складну будову. Його склад залежить від організаційно-правової форми господарюючого суб'єкта.

Фінансову основу підприємства представляє сформований ним власний капітал. На діючому підприємстві він представлений наступними основними формами (малюнок 1):

Рис.1. Форми функціонування власного капіталу підприємства

Статутний фонд. Він характеризує первісну суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається (декларується) статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.

Резервний фонд (резервний капітал). Він являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір цієї резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного фонду (резервного капіталу) здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахування-прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).

Спеціальні (цільові) фінансові фонди. До них відносяться цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх подальшого цільового витрачання. У складі цих фінансових фондів виділяють звичайно амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва та інші. Порядок формування і використання коштів цих фондів регулюється статутом і іншими установчими і внутрішніми документами підприємства.

Нерозподілений прибуток. Вона характеризує частину прибутку підприємства, отриману в попередньому періоді і не використану на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування на розвиток виробництва. За своїм економічним змістом вона є однією з форм резерву власних фінансових коштів підприємства, що забезпечують його виробничий розвиток у майбутньому періоді.

Інші форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (при здачі його в оренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі відсотків або дивідендів) і деякі інші, що відображаються у першому розділі пасиву балансу [21, с.86].

Управління власним капіталом пов'язане не тільки із забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують подальший розвиток підприємства. У процесі управління формуванням власних фінансових ресурсів вони класифікуються за джерелами цього формування. Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства наведено на рис.2.

У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, - вона формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно і зростання ринкової вартості підприємства.

Рис.2. Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства.

Певну роль у складі внутрішніх джерел відіграють також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах з високою вартістю використаних власних основних засобів і нематеріальних активів, а проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків коштів до статутного фонду) або акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безплатна фінансова допомога (як правило, така допомога надається лише окремим державним підприємствам різного рівня). У число інших зовнішніх джерел входять безплатно передані підприємству матеріальні та нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу [18, с.119].

Основу управління власним капіталом підприємства складає управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління цим процесом на підприємстві розробляється зазвичай спеціальна фінансова політика, спрямована на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел відповідно до потреб його розвитку в майбутньому періоді.

Формування власного капіталу відбувається на принципах забезпечення необхідного рівня самофінансування і виробничого розвитку підприємства. Формування власного капіталу здійснюється за основними етапами:

Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.

На першому етапі аналізу вивчаються загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів у передплановому періоді.

На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.

На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві в передплановому періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник "коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства". Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.

Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах. Ця потреба визначається за наступною формулою:

Псфр = ПкхУск/100-СКн + Пр, (1)

де Псфр - загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства в планованому періоді;

Пк-загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду;

Уск - планований питома вага власного капіталу в загальній його сумі;

СКН - сума власного капіталу на початок планованого періоду;

Пр - сума прибутку, що спрямовується на споживання в плановому періоді.

Розрахована загальна потреба охоплює необхідну суму власних фінансових ресурсів, формованих як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел.

Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, що формується за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства.

Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. До того, як звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їх формування за рахунок внутрішніх джерел. Так як основними планованими внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку і амортизаційних відрахувань, то в першу чергу слід у процесі планування цих показників передбачити можливості їх росту за рахунок різних резервів [12, с.287].

Метод прискореної амортизації активної частини основних фондів збільшує можливості формування власних фінансових ресурсів за рахунок цього джерела »Проте слід мати на увазі, що зростання суми амортизаційних відрахувань у процесі проведення прискореної амортизації окремих видів основних фондів призводить до відповідного зменшення суми чистого прибутку. Тому при вишукуванні резервів росту власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел варто виходити з необхідності максимізації сукупної їх суми.

Забезпечення необхідного обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел.

Обсяг залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел покликаний забезпечити ту їх частина, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування. Якщо сума залучених за рахунок внутрішніх джерел власних фінансових ресурсів повністю забезпечує загальну потребу в них у плановому періоді, то в залученні цих ресурсів за рахунок зовнішніх джерел немає необхідності.

Забезпечення задоволення потреби у власних фінансових ресурсах за рахунок зовнішніх джерел планується за рахунок залучення додаткового пайового капіталу (власників або інших інвесторів), додаткової емісії акцій або за рахунок інших джерел.

Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів. Процес цієї оптимізації грунтується на таких критеріях:

забезпечення мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел перевищує плановану вартість залучення позикових коштів, то від такого формування власних ресурсів варто відмовитися;

забезпечення збереження управління підприємством початковими його засновниками. Зростання додаткового пайового або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такої керованості.

Ефективність процесу формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді. Його рівень повинен відповідати поставленої мети [26, с.234].

Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства розраховується за такою формулою:

КСФ = ЧФР / D А, (2)

де КСФ - коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства;

СФР-запланований обсяг формування власних фінансових ресурсів;

D А-запланований приріст активів підприємства.

Успішна реалізація процесу формування власних фінансових ресурсів пов'язана з вирішенням наступних основних завдань:

проведенням об'єктивної оцінки вартості окремих елементів власного капіталу;

забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням припустимого рівня фінансового ризику;

формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства;

формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій (емісійної політики) або залучення додаткового пайового капіталу [20, с.133].

Власний капітал характеризується наступними основними позитивними особливостями:

Простотою залучення, так як рішення, пов'язані зі збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками та менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб'єктів.

Більш високою здатністю генерування прибутку у всіх сферах діяльності, тому що при його використанні не потрібно сплата позичкового відсотка в усіх його формах.

Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, а відповідно і зниженням ризику банкрутства [20, с.135].

Разом з тим, йому притаманні такі недоліки:

Обмеженість обсягу залучення, а отже і можливостей істотного розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої ​​кон'юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу.

Висока вартість порівняно з альтернативними позиковими джерелами формування капіталу.

Невикористовувана можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових коштів, так як без такого залучення неможливо забезпечити перевищення коефіцієнту фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

Грунтуючись на економічній сутності власного капіталу можна виділити наступні критерії оптимальної структури власного капіталу:

Для забезпечення захисної функції, властивої власного капіталу, величина статутного капіталу повинна відповідати вимогам, закладеним в законодавчих актах. Перш за все, це стосується мінімально можливого розміру на момент утворення, а також умови, що в процесі функціонування господарських товариств розмір їхніх чистих активів повинен зберігатися в розмірі менше статутного капіталу. Але вже на цьому етапі виникають суперечності у російській практиці. Питома вага статутного фонду у власному капіталі настільки малий, що не може виступати критерієм стійкості підприємства, оскільки переоцінка основних фондів відображається в додатковому капіталі, і зіставлення чистих активів в даній ситуації більш доцільно проводити не тільки з сумою статутного, але й додаткового капіталів.

Функціонуючі підприємства повинні мати достатній розмір власного капіталу, який забезпечить фінансову стійкість підприємства. Передбачається, що його має бути достатньо для формування не тільки основного, але і власного оборотного капіталу. Тим самим буде забезпечено захисна і регулююча функції капіталу, а також функція зміни напрямку виробництва, тобто можливості розвитку.

Для реалізації функції капіталу, що виражається здатністю приносити дохід, критерієм може служити ефективність використання власного капіталу. Найбільш ефективне його використання можливе за умови залучення кредиту, незважаючи на його платність. На це вказує ефект фінансового важеля. Відповідно співвідношення власного і позикового капіталів повинно мати оптимальне значення для кожного конкретного підприємства виходячи з його стратегії і можливостей.

Ціна власного капіталу вказує на високу ціну підприємства, його фінансову стійкість, а також дозволяє реалізувати купівельну здатність капіталу і його регулюючу функцію.

Капітал виступає як агент виробництва, служить майбутнім потребам. Виходячи з цього до складу власного капіталу необхідно включити нерозподілений прибуток (або прибуток, спрямовану до спеціальних фондів для здійснення розвитку виробництва). Все це має бути виражене у дивідендній політиці. Визначення пропорцій у розподілі прибутку - це один з ключових питань. Для підприємства важливо як власний розвиток, так і виплата дивідендів засновникам, що сприяє підвищенню ціни підприємства. Досягнення оптимальних розмірів у розподілі прибутку можливе виходячи з внутрішніх темпів зростання підприємства.

Захисна і регулююча функції повністю можуть бути реалізовані тільки при створенні мінімального розміру резервного капіталу. Особливо це важливо для сільськогосподарських підприємств, які схильні як підприємницьким, так і природно-економічним ризикам. При цьому слід врахувати російську практику й ті протиріччя які, виникають при визначенні мінімального розміру резервного капіталу, величина якого поставлена ​​в пряму залежність від величини статутного капіталу, що регламентується в законодавчих актах. Проте варто зауважити, що в даний час в більшості АКО розмір статутного капіталу дуже малий, а це значить, що у разі виникнення непередбачених збитків мінімальний рівень резервного капіталу не грає того значення буфера, яке йому приписується [14, с.196].

Таким чином, розглядаючи проблему формування раціональної структури капіталу, доцільно зробити висновок про те, що підходячи до вирішення цього питання з урахуванням критеріїв оптимальності багато підприємств можуть досягти необхідний рівень фінансової стійкості, забезпечити високу ступінь розвитку, знизити фактори ризику, підвищити ціну підприємства і вивести виробництво на більш ефективний рівень. Співвідношення ж між власними і позиковими джерелами коштів, служить одним з ключових аналітичних показників, що характеризують ступінь ризику інвестування фінансових ресурсів в дане підприємство. Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства - це стабільність його діяльності у світлі довгострокової перспективи. Вона пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів.

1.2 Сучасні методи оцінки вартості власного капіталу

Розвиток підприємства вимагає насамперед мобілізації і підвищення ефективності використання власного капіталу, так як це забезпечує зростання його фінансової стійкості та рівня платоспроможності. Тому першочергова увага має бути приділена оцінці вартості власного капіталу в розрізі окремих його елементів і в цілому.

Оцінка вартості власного капіталу має ряд особливостей, основними з яких є:

необхідність постійного коригування балансової суми власного капіталу в процесі здійснення оцінки. Принципи такого коригування розглянуті раніше. При цьому коригування підлягає тільки використовувана частина власного капіталу, тому що знову приваблюваний власний капітал оцінено в поточній ринковій вартості;

оцінка вартості знову залучуваного власного капіталу носить імовірнісний, а отже, в значній мірі умовний характер. Якщо залучення позикового капіталу грунтується на певних контрактних чи інших фіксованих зобов'язання підприємства, то залучення основної суми власного капіталу таких контрактних зобов'язань не містить (за винятком емісії привілейованих акцій).

Будь-які зобов'язання підприємства по виплаті відсотків на пайовий капітал, дивідендів власникам простих акцій і т.п., не носять характер контрактних зобов'язань і є лише розрахунковими плановими величинами, які можуть бути скориговані за результатами майбутньої господарської діяльності;

суми виплат власникам капіталу входять до складу оподатковуваного прибутку, що збільшує вартість власного капіталу порівняно з позиковим. Виплати власникам капіталу у формі відсотків і дивідендів здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, у той час як виплати відсотків за використовуваний позиковий капітал здійснюються за рахунок витрат (собівартості), а отже до складу оподатковуваної бази по прибутку не входять. Це визначає більш високий рівень вартості знову залучуваного власного капіталу порівняно з позиковим;

залучення власного капіталу пов'язано з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик. Це пов'язано з тим, що претензії власників основної частини цього капіталу (за винятком власників привілейованих акцій) підлягають задоволенню у разі банкрутства підприємства в останню чергу;

залучення власного капіталу не пов'язано, як правило, зі зворотним грошовим потоком по основній його сумі, що визначає вигідність використання цього джерела підприємством незважаючи на більш високу його вартість. Якщо з позикового капіталу поворотний грошовий потік поряд з платежами за його обслуговування включає і повернення суми основного боргу у встановлені терміни, то за притягається власного капіталу поворотний грошовий потік включає, як правило, тільки платежі відсотків і дивідендів власникам (за винятком окремих випадків викупу підприємством власних акцій або паїв). Це визначає велику безпеку використання власного капіталу з позицій забезпечення платоспроможності та фінансової стійкості підприємства, що стимулює його готовність йти на більш високу вартість залучення цього капіталу. З урахуванням цих особливостей розглянемо механізм оцінки й управління вартістю власного капіталу [22, с.263].

Вартість функціонуючого власного капіталу має найбільш надійний базис розрахунку у вигляді звітних даних підприємства. У процесі такої оцінки враховуються:

середня сума використовуваного власного капіталу в звітному періоді за балансовою вартістю. Цей показник служить вихідною базою коригування суми власного капіталу з урахуванням поточної ринкової його оцінки. Розрахунок цього показника здійснюється за методом середньої хронологічної за низку внутрішніх звітних періодів;

середня сума використовуваного власного капіталу в поточній ринковій оцінці.

сума виплат власникам капіталу (у вигляді процентів, дивідендів тощо) за рахунок чистого прибутку підприємства. Ця сума і являє собою ту ціну, яку підприємство платить за використовуваний капітал власників. У більшості випадків цю ціну визначають самі власники, встановлюючи розмір відсотків або дивідендів на вкладений капітал у процесі розподілу чистого прибутку.

Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді визначається за наступною формулою:

, (3)

де - Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді,%;

- Сума чистого прибутку, виплачена власникам підприємства у процесі його розподілу за звітний період;

- Середня сума власного капіталу підприємства у звітному періоді.

Процес управління вартістю цього елементу власного капіталу визначається насамперед сферою його використання - операційною діяльністю підприємства. Він пов'язаний з формуванням операційного прибутку підприємства і здійснюваної ним політикою розподілу прибутку.

Відповідно вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді визначається за формулою:

, (4)

де - Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства в плановому періоді,%;

- Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді,%;

- Планований темп росту виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятковим дробом [32, с.37].

Вартість нерозподіленого прибутку останнього звітного періоду оцінюється з урахуванням певних прогнозних розрахунків. Так як нерозподілений прибуток представляє собою ту капіталізовану її частина, яка буде використана у майбутньому періоді, то ціною сформованої нерозподіленого прибутку виступають плановані на її суму виплати власникам, яким вона належить.

Такий підхід до оцінки нерозподіленого прибутку заснований на тому, що якщо б вона була виплачена власникам капіталу при її розподілі за результатами звітного періоду, то вони, інвестувавши у будь-які об'єкти, одержали б певний прибуток, яка була б ціною цього інвестованого капіталу. Але власники віддали перевагу інвестувати цей прибуток у власне підприємство, отже, її ціною виступає запланована до розподілу сума чистого прибутку майбутнього періоду на цю частину інвестованого капіталу.

З урахуванням такого підходу вартість нерозподіленого прибутку прирівнюється до вартості функціонуючого власного капіталу підприємства в плановому періоді [25, с.42].

Такий підхід дозволяє зробити наступний висновок: якщо вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді і вартість нерозподіленого прибутку в цьому ж періоді рівні, при оцінці середньозваженої вартості капіталу в плановому періоді ці елементи капіталу можуть розглядатися як єдиний підсумований елемент, тобто включатися в оцінку з єдиним підсумованому питомою вагою.

Процес управління вартістю нерозподіленого прибутку визначається передусім сферою її використання - інвестиційною діяльністю. Тому цілі управління цією частиною капіталу підпорядковані цілям інвестиційної політики підприємства і відповідно норма інвестиційного прибутку (внутрішня ставка прибутковості) завжди повинна співвідноситися з рівнем вартості нерозподіленого прибутку.

Вартість додатково залучуваного акціонерного (пайового) капіталу розраховується в процесі оцінки диференційовано за привілейованими акціями та за простими акціями (або додатково залучаються паях).

Вартість залучення додаткового капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій визначається з урахуванням фіксованого розміру дивідендів, який за ним заздалегідь визначений. Це значно спрощує процес визначення вартості даного елемента капіталу, тому що обслуговування зобов'язань за привілейованими акціями багато в чому співпаде з обслуговуємо зобов'язань за позикового капіталу. Однак істотною відмінністю в характері цього обслуговування з позицій оцінки вартості є те, що виплати по обслуговуванню позикового капіталу відносяться на витрати (собівартість) і тому виключені зі складу оподатковуваного прибутку, а дивідендні виплати за привілейованими акціями здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, тобто . не мають "податкового щита". Крім виплати дивідендів, до витрат підприємства належать також емісійні витрати з випуску акцій (так звані "витрати розміщення"), які становлять відчутну величину [20, с.145].

З урахуванням цих особливостей вартість додатково залученого капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій розраховується за формулою:

, (5)

де - Вартість власного капіталу, що залучається за рахунок емісії привілейованих акцій,%;

- Сума дивідендів, передбачених до виплати згідно з контрактними зобов'язаннями емітента;

- Сума власного капіталу, що залучається за рахунок емісії привілейованих акцій;

ЕЗ - витрати з емісії акцій, виражені в десяткового дробу по відношенню до суми емісії.

Вартість залучення додаткового капіталу за рахунок емісії простих акцій (чи додатково залучених паїв) вимагає врахування таких показників:

суми додаткової емісії простих акцій (або суми додатково залучаються паїв);

суми дивідендів, виплачених у звітному періоді на одну акцію (або суми прибутку виплаченої власникам на одиницю капіталу);

планованого темпу росту виплат прибутку власникам капіталу у формі дивідендів (або відсотків);

планованих витрат з емісії акцій (або залученню додаткового пайового капіталу).

У процесі залучення цього виду власного капіталу слід мати на увазі, що за вартістю він є найбільш дорогим, тому що витрати з його обслуговування не зменшують базу оподаткування прибутку, а премія за ризик - найбільш висока, тому що цей капітал при банкрутстві підприємства захищений в найменшій ступеня [19, с.67].

Розрахунок вартості додаткового капіталу, що залучається за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв), здійснюється за наступною формулою:

, (6)

де - Вартість власного капіталу, що залучається за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв),%;

- Кількість додатково емітованих акцій;

сума дивідендів, виплачених на одну просту акцію в звітному періоді (або виплат на одиницю паїв),%;

- Планований темп виплат дивідендів (відсотків за паями), виражений десятковим дробом;

сума власного капіталу, залученого за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв);

- Витрати з емісії акцій, виражені в десяткового дробу по відношенню до суми емісії акцій (додаткових паїв).

Процес управління вартістю залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризується високим рівнем складності і вимагає відповідно високої кваліфікації виконавців. Це управління здійснюється шляхом розробки та реалізації емісійної політики підприємства, а також його дивідендної політики (або політики розподілу прибутку) [10, с.418].

З урахуванням оцінки вартості окремих складових елементів власного капіталу й питомої ваги кожного з цих елементів у загальній його сумі може бути розрахований показник середньозваженої вартості власного капіталу підприємства.

1.3 Особливості дивідендної та емісійної політики на підприємстві

Як зазначалося вище успішне управління власним капіталом має забезпечити вирішення завдань. Найбільш важливою на етапі сталого функціонування підприємства є формування і проведення ефективної політики у розподілі прибутку та проведення додаткової емісії акцій.

Почнемо розгляд з дивідендної політики. Термін "дивідендна політика" пов'язаний з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Однак розглядаються в цьому розділі принципи і методи розподілу прибутку застосовуються не тільки до акціонерним товариствам, але і до підприємств будь-якої іншої організаційно-правової форми діяльності (у цьому випадку змінюватися буде тільки термінологія - замість термінів акція і дивіденд будуть використовуватися терміни пай, внесок і прибуток на вклад; механізм ж виплати доходів власникам залишиться таким же). Розподіл прибутку в акціонерному товаристві представляє собою найбільш складний його варіант і тому обраний для розгляду всіх аспектів цього механізму. У принципі ж у більш широкому трактуванні під терміном "дивідендна політика" можна розуміти механізм формування частки прибутку, що виплачується власникові, відповідно до частки його внеску у загальну суму власного капіталу підприємства [7, с.511].

Основною метою розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім її ростом, що максимізує ринкову вартість підприємства і забезпечує стратегічне його розвиток.

Виходячи з цієї мети поняття дивідендної політики може бути сформульовано таким чином: дивідендна політика представляє собою складову частину загальної політики управління прибутком, яка полягає в оптимізації пропорцій між споживаною і капитализируемой її частинами з метою максимізації ринкової вартості підприємства.

Формуванню оптимальної дивідендної політики в країнах з розвиненою ринковою економікою присвячені численні теоретичні дослідження. Найбільш поширеними теоріями, пов'язаними з механізмом формування дивідендної політики, є:

Теорія незалежності дивідендів. Її автори - Ф. Модільяні і М. Міллер (згадувані зазвичай при посиланнях під абревіатурою ММ) стверджують, що обрана дивідендна політика не робить ніякого впливу ні на ринкову вартість підприємства (ціну акцій), ні на добробут власників в поточному або перспективному періоді, так як ці показники залежать від суми формованої, а не розподіляє прибуток. Відповідно до цієї теорії дивідендній політиці відводиться пасивна роль у механізмі управління прибутком. При цьому свою теорію вони супроводили значною кількістю обмежень, які в реальній практиці управління прибутком забезпечити неможливо. Незважаючи на свою вразливість в плані практичного використання, теорія ММ стала відправним пунктом пошуку більш оптимальних рішень механізму формування дивідендної політики [19, с.113].

Теорія переваги дивідендів (або "синиця в руках"). Її автори - М. Гордон і Д. Лінтнер стверджують, що кожна одиниця поточного доходу (виплаченого у формі дивідендів) в силу того, що вона "очищена від ризику" коштує завжди більше, ніж дохід відкладений на майбутнє, у зв'язку з властивим йому ризиком . Виходячи з цієї теорії максимізація дивідендних виплат краще, ніж капіталізація прибутку. Проте супротивники цієї теорії стверджують, що в більшості випадків отриманий у формі дивідендів дохід все одно реінвестується потім в акції своєї або аналогічної акціонерної компанії, що не дозволяє використовувати фактор ризику як аргумент на користь тієї або іншої дивідендної політики (фактор ризику може бути врахований лише менталітетом власників; він визначається рівнем ризику господарської діяльності тієї або іншої компанії, а не характером дивідендної політики).

Теорія мінімізації дивідендів (або "теорія податкових переваг '). Відповідно до цієї теорії ефективність дивідендної політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат за поточними і майбутнім доходам власників. А так як оподаткування поточних доходів у формі одержуваних дивідендів завжди вище, ніж майбутніх (з урахуванням фактора вартості грошей у часі, податкових пільг на капитализируемую прибуток тощо), дивідендна політика повинна забезпечувати мінімізацію дивідендних виплат, а відповідно максимізацію капіталізації прибутку з тим, щоб отримати найвищу податкову захист сукупного доходу власників. Однак такий підхід до дивідендної політики не влаштовує численних дрібних акціонерів з низьким рівнем доходів, що постійно потребують поточних їх надходження у формі дивідендних виплат (що знижує обсяг попиту на акції таких компаній, а відповідно і котирувану ринкову ціну акцій). [19, с.115].

Сигнальна теорія дивідендів (або''теорія сигналізування ") Ця теорія побудована на тому, що основні моделі оцінки поточної реальної ринкової вартості акцій у якості базисного елемента використовують розмір виплачуваних по ній дивідендів. Таким чином зростання рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної, а відповідно і котируваної ринкової вартості акцій, що при їх реалізації приносить акціонерам додатковий дохід. Крім того, виплата високих дивідендів "сигналізує" про те, що компанія знаходиться на підйомі й очікує суттєве зростання прибутку в майбутньому періоді. Ця теорія нерозривно пов'язана з високою "прозорістю" фондового ринку, на якому оперативно отримана інформація впливає на коливання ринкової вартості акцій.

Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів (або "теорія клієнтури") Відповідно до цієї теорії компанія повинна здійснювати таку дивідендну політику, яка відповідає очікуванням більшості акціонерів, їх менталітету. Якщо основний склад акціонерів ("клієнтура" акціонерної компанії) віддає перевагу поточного доходу, то дивідендна політика повинна виходити з переважного напрямку прибутку на цілі поточного споживання. І навпаки, якщо основний склад акціонерів віддає перевагу збільшенню своїх майбутніх доходів, то дивідендна політика повинна виходити з переважної капіталізації прибутку в процесі її розподілу. Та частина акціонерів, яка з такою дивідендною політикою буде не згодна, реінвестує свій капітал в акції інших компаній, в результаті чого склад "клієнтури" стане більш однорідним.

Практичне використання цих теорій дозволило виробити три підходи до формування дивідендної політики - "консервативний", "помірний" ("компромісний") і "агресивний". Кожному з цих підходів відповідає певний тип дивідендної політики (таблиця 1).

Перейдемо до розгляду особливостей емісійної діяльності підприємства. Залучення власного капіталу із зовнішніх джерел шляхом додаткової емісії акцій є складним і дорогим процесом. Тому до даного джерела формування власних фінансових ресурсів слід прибігати лише у вкрай обмежених випадках.

Таблиця 1

Основні типи дивідендної політики акціонерного товариства

Визначальний підхід до формування дивідендної політики

Варіанти використовуваних типів дивідендної політики

I. Консервативний підхід

1. Залишкова політика дивідендних виплат

2. Політика стабільного розміру дивідендних виплат

II. Помірний (компромісний) підхід

3. Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди

III. Агресивний підхід

4. Політика стабільного рівня дивідендів

5. Політика постійного зростання розміру дивідендів

З позиції фінансового менеджменту основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових коштів в мінімально можливі терміни. З урахуванням сформульованої мети емісійна політики підприємства являє собою частину загальної політики формування власних фінансових ресурсів, що полягає у забезпеченні залучення необхідного їх обсягу за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій.

Емісійна діяльність підприємства охоплює наступні етапи.

Дослідження можливостей ефектного розміщення передбачуваної емісії акцій. Рішення щодо запропонованої первинної (при перетворенні підприємства в акціонерне товариство) або додаткової (якщо підприємство вже створене у формі акціонерного товариства і потребує додаткового притоці власного капіталу) емісії акцій можна прийняти лише на основі всебічного попереднього аналізу кон'юнктури фондового ринку та оцінки інвестиційної привабливості своїх акцій .

Аналіз кон'юнктури фондового ринку (біржового та позабіржового) включає характеристику стану попиту і пропозиції акцій, динаміку рівня цін їх котирування, обсягів продажів акцій нових емісій і ряду інших показників. Результатом проведення такого аналізу є визначення рівня чутливості реагування фондового ринку на появу нової емісії й оцінка його потенціалу поглинання емітуються обсягів акцій.

Оцінка інвестиційної привабливості своїх акцій проводиться з позиції врахування перспективності розвитку галузі, конкурентоспроможності виробленої продукції, а також рівня показників свого фінансового стану. У процесі оцінки визначається можливий ступінь інвестиційної переваги акцій своєї компанії порівняно з звертаються акціями інших компаній [7, с.522].

Визначення цілей емісії. У зв'язку з високою вартістю залучення власного капіталу із зовнішніх джерел мети емісії повинні бути достатньо вагомими з позицій стратегічного розвитку підприємства і можливостей суттєвого підвищення його ринкової вартості в майбутньому періоді. Основний з таких цілей, якими підприємство керується, вдаючись до цього джерела формування власного капіталу, є реальне інвестування, пов'язане з галузевою (подотраслевом) і регіональною диверсифікацією виробничої діяльності.

Визначення обсягу емісії. При визначенні обсягу емісії необхідно виходити з раніше розрахованої потреби в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел. Кількість емітованих акцій визначається виходячи з обсягу емісії та номіналу однієї акції (в процесі емісії може бути встановлений один варіант номіналу).

Оцінка вартості залучуваного акціонерного капіталу. Відповідно до принципів такої оцінки вона здійснюється за двома параметрами:

передбачуваному рівнем дивідендів (він визначається виходячи з обраного типу дивідендної політики);

витрат з випуску акцій і розміщенню емісії (наведених до середньорічного розміру).

Розрахункова вартість капіталу, що залучається зіставляється з фактичною середньозваженою вартістю капіталу і середнім рівнем ставки відсотка на ринку капіталу. Лише після цього приймається остаточне рішення про здійснення емісії акцій.

Визначення ефективних форм андеррайтингу. Для того, щоб швидко і ефективно провести відкрите розміщення емітується обсягу акцій, необхідно визначити склад андерайтерів, узгодити з ними ціни початковій котирування акцій і розмір комісійної винагороди, забезпечити регулювання обсягів продажу акцій відповідно до потреб в потоці надходження фінансових коштів, які забезпечують підтримку ліквідності вже розміщених акцій на первинному етапі їх обігу.

З урахуванням збільшеного обсягу власного капіталу підприємство має можливість використовуючи незмінний коефіцієнт фінансового левериджу відповідно збільшити обсяг залучених позикових коштів, а отже і підвищити рентабельність власного капіталу [16, с.129].

Таким чином, і дивідендна політика та емісійна грають важливу роль в управлінні власним капіталом організації.

Підіб'ємо підсумки голови. Засоби якими володіє суб'єкт господарювання для здійснення своєї діяльності з метою отримання прибутку називаю капіталом. Власний капітал у загальному вигляді визначається вартістю майна, що належить організації. Управління власним капіталом пов'язане з його формуванням та забезпеченням ефективного використання. Власний капітал формується за рахунок внутрішніх джерел та зовнішніх. Фінансова стійкість організації на пряму залежить від обсягу власного капіталу. Важливе місце займають методи оцінки власного капіталу, від чого залежить його дохідність у процесі використання. Важливим в управлінні власним капіталом є забезпечення збалансованої дивідендної та емісійної політики. На підставі проведеного теоретичного вивчення перейдемо до практичного дослідження.

Глава 2. Аналіз ефективності управління власним капіталом ВАТ «Завод Залізобетон»

2.1 Організаційно-економічна характеристика діяльності ВАТ «Завод Залізобетон»

ВАТ «Завод Залізобетон» зареєстрував Реєстраційний відділ адміністрації м. Липецька 15 травня 1996 № 1711, перереєстрація після 01 липня 2002 року - за основним державним реєстраційним номером 1024840857140, дата внесення запису 11 грудня 2002 Інспекція МНС Росії по Центральному району м. Липецька

Повне найменування емітента - Відкрите Акціонерне Товариство «Завод Залізобетон». Скорочене найменування - ВАТ «Завод Залізобетон» Місце знаходження товариства - 398005, м. Липецьк, вул. Алмазна, буд.6.

З 01.10.1992 року на підставі Указу Президента РФ від 01.07.1992 р. № 721 "Про організаційні заходи щодо перетворення державних підприємств у акціонерне суспільства» ВО «Ліпецкстройіндустрія» було перетворено в Акціонерне товариство відкритого типу «Завод Залізобетон».

З 15 травня 1996 р. на підставі Закону від 26.12.1995г. перетворено у Відкрите Акціонерне Товариство «Завод Залізобетон».

Метою створення товариства є забезпечення будівельних підприємств, установ, організацій і приватних осіб залізобетонними виробами та іншої залізобетонної продукцією.

Стратегія розвитку суспільства спрямована:

нарощування обсягів виробництва і продажів (збір грошових коштів) з метою отримання максимального прибутку і забезпечення зайнятості працівників підприємства,

забезпечення зростання продуктивності праці, як основного фактору росту реальної заробітної плати та підвищення добробуту трудящих,

підвищення якості продукції, що випускається, забезпечуючи зростання конкурентоспроможності на товарному ринку,

зниження виробничих витрат з метою забезпечення рентабельної роботи і стримування зростання цін на готову продукцію і послуги,

продовження роботи з реконструкції і тих переозброєння виробництва, будівель і споруд, із заміни застарілого і зношеного обладнання та металоформ,

освоєння нових видів виробів, які користуються попитом на ринку, оперативно реагуючи на споживчий попит.

Стан економіки ВАТ "Завод Залізобетон" відображає загальне положення, що склалося в економіці Липецької області та Росії в цілому. Вирішальний вплив на економічний стан суспільства надає стан житлового та промислового будівництва. В останні роки обсяг будівництва збільшився відповідно збільшився і випуск будівельних матеріалів.

Основними видами діяльності товариства є:

виробництво виробів з бетону для будiвництва;

виробництво товарного бетону;

передача електроенергії;

розподіл електроенергії;

розподілення пари та гарячої води (теплової енергії);

розподіл води;

діяльність їдалень при підприємствах та установах;

оптова торгівля іншими будівельними матеріалами;

виробництво промислових газів (стисненого повітря);

виробництво будівельних металевих конструкцій;

надання послуг з монтажу, ремонту, технічного обслуговування і перемотуванні електродвигунів, генераторів і трансформаторів;

здійснення інших видів виробничої, комерційної і фінансової діяльності, не заборонені чинним законодавством Російської Федерації і необхідні для реалізації статутних цілей і завдань.

Діяльність товариства не обмежується визначеною у статуті. Товариство має цивільні права і несе обов'язки, необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом.

Окремими видами діяльності, перелік яких визначається федеральними законами, суспільство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Якщо умовами надання дозволу (ліцензії) на заняття певним видом діяльності передбачена вимога про заняття такою діяльністю як виняткової, то суспільство протягом терміну дії ліцензії не має права здійснювати інші види діяльності окрім передбачених ліцензією і їм супутніх.

Організаційна структура представлена ​​на малюнку 3.

Рис. 3. Організаційна структура управління ВАТ «Завод Залізобетон»

Вищим органом управління товариства є Загальні збори акціонерів. У період між зборами загальне керівництво діяльністю товариства здійснює Рада директорів. Керівництво поточною діяльністю товариства здійснюється одноосібним виконавчим органом - генеральним директором. Товариство зобов'язане щорічно проводити річні загальні збори акціонерів у строки не раніше ніж через 2 місяці і не пізніше ніж через 6 місяців після закінчення фінансового року.

До компетенції загальних зборів акціонерів належить вирішення наступних питань:

внесення змін і доповнень до статуту товариства або затвердження статуту товариства в новій редакції (крім випадків, передбачених у п.п. 2, 5 ст. 12 Федерального закону "Про акціонерні товариства");

реорганізація товариства;

ліквідація товариства, призначення ліквідаційної комісії та затвердження проміжного та остаточного ліквідаційних балансів;

визначення кількісного складу ради директорів, обрання членів ради директорів товариства та дострокове припинення їх повноважень;

обрання членів ревізійної комісії товариства та дострокове припинення їх повноважень;

затвердження аудитора товариства та обрання членів лічильної комісії;

визначення кількості, номінальної вартості, оголошених акцій і прав, що надаються такими акціями;

збільшення статутного капіталу товариства шляхом збільшення номінальної вартості акцій;

затвердження річних звітів, річної бухгалтерської звітності, в тому числі звітів про прибутки та збитки (рахунків прибутків і збитків) товариства, а також розподіл прибутку, в тому числі виплата (оголошення) дивідендів і збитків товариства за результатами фінансового року;

Рада директорів товариства здійснює загальне керівництво діяльністю товариства, за винятком вирішення питань, віднесених федеральними законами і статутом до компетенції загальних зборів акціонерів.

До компетенції ради директорів товариства належать наступні питання:

визначення пріоритетних напрямів діяльності товариства, в тому числі затвердження річних і квартальних бюджетів суспільства;

скликання річного і позачергового загальних зборів акціонерів, за винятком випадків, передбачених п. 6 ст. 55 Федерального закону "Про акціонерні товариства";

попереднє затвердження річних звітів товариства;

збільшення статутного капіталу товариства шляхом розміщення додаткових акцій у межах кількості оголошених акцій за рахунок майна товариства, коли розміщення додаткових акцій здійснюється за допомогою розподілу їх серед акціонерів;

рекомендації загальним зборам акціонерів за розміром виплачуваних членам ревізійної комісії товариства винагород та компенсацій;

використання резервного фонду та інших фондів товариства;

обрання одноосібного виконавчого органу товариства та дострокове припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства;

Керівництво поточною діяльністю товариства здійснюється одноосібним виконавчим органом - генеральним директором. Генеральний директор підзвітний раді директорів суспільства та загальним зборам акціонерів. Права та обов'язки, форми і розміри оплати послуг - генерального директора визначаються договором, що укладається ним з суспільством. Договір від імені товариства підписується головою ради директорів або особою, уповноваженою радою директорів товариства.

До компетенції генерального директора відносяться всі питання керівництва поточною діяльністю товариства, за винятком питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів акціонерів і виняткову компетенцію ради директорів товариства. Генеральний директор організує виконання рішень загальних зборів акціонерів і ради директорів товариства.

Генеральний директор без довіреності діє від імені товариства, в тому числі здійснює оперативне керівництво діяльністю товариства; має право першого підпису під фінансовими документами; розпоряджається майном товариства для забезпечення його поточної діяльності в межах, встановлених Законом та статутом; представляє інтереси суспільства як у РФ. так і за її межами, в тому числі в іноземних державах; затверджує штати, укладає трудові договори з працівниками товариства, застосовує до цих працівникам заходи заохочення і накладає на них стягнення; робить угоди від імені товариства, за винятком випадків, передбачених Федеральним законом "Про акціонерні товариства "та статутом товариства; організовує ведення бухгалтерського обліку та звітності товариства і виконує інші функції, необхідні для досягнення цілей діяльності суспільства та забезпечення його нормальної роботи, відповідно до чинного законодавства і статуту товариства, за винятком функцій, закріплених Федеральним законом" Про акціонерні товариства "та статутом товариства за іншими органами управління товариства.

Генеральний директор обирається Радою директорів на термін один рік. Повноваження генерального директора діють з моменту його обрання Радою директорів до освіти одноосібного виконавчого органу товариства слідує через один рік засіданням Ради директорів. У разі дострокового припинення повноважень генерального директора повноваження новообраного генерального директора діють до освіти одноосібного виконавчого органу товариства Радою директорів.

В даний час у трудових відносинах з підприємством складається 878 людини:

фахівців - 176 чол. (20%);

робочих - 702 чол. (80%).

Від загальної кількості працівників підприємства чоловіки становлять 56,9% (498 осіб), жінки-43,1% (378 осіб). Середній вік працюючих на ВАТ "Завод Залізобетон" складає 38 років. Середній стаж роботи на заводі-15 років.

Їдальня - знаходиться на території заводу, що дозволяє регулярно забезпечувати працівників гарячим харчуванням. Поліклініка - філія міської поліклініки № 5 розташований на території заводу і утримується за рахунок коштів акціонерного товариства. У поліклініці щодня ведуть прийом врачіспеціалісти терапевт, невропатолог і стоматолог.

У поліклініці надається перша медична допомога, функціонують процедурний і фізіо-кабінети, інгалятор. ВАТ "Завод Залізобетон" у своєму складі має пральню, яка своєчасно і якісно здійснює прання спецодягу робітників.

Підприємство надає шефську допомогу середній школі № 29 та СПТУ № 11., А також благодійну допомогу у відновленні храмів.

Перейдемо до розгляду основних показників господарської діяльності.

Рис.4. Динаміка випуску продукції ВАТ «Завод Залізобетон»

Так в 2007 році було виготовлено 164677 м3 продукції, що на 40,6% більше ніж у 2006 році. На малюнку 4 бачимо, що найбільшу питому вагу займають збірні залізобетонні конструкції обсяг виробництва яких виріс значно і склав 88989 м3. Другим за обсягом виробництва є бетон товарний. У 2007 році його виробництво становило 52734 м3, що на 44,1% більше ніж у 2006 році. Виробництво стінових матеріалів фактично не змінилося, а товарного розчину зросла і склала 12047 м3, що вище на 39,6%.

Таблиця 2

Основні фінансові показники ВАТ «Завод Залізобетон»

(Тис.руб.)


Найменування показника

Роки

Відхилення,

(+,-)

Темп росту,%


2005

2006

2007

2006 р. до

2005

2007 р. до

2006

2006 р. до

2005

2007 р. до

2006

Виручка (нетто) від продажу товарів, робіт і послуг

154466

155753

285793

1287

130040

100,8

183,5

Собівартість проданих товарів, продукції, робіт, послуг

146820

146662

277433

-158

130771

99,9

189,2

Валовий прибуток

7646

9091

8360

1445

-731

118,9

92,0

Комерційні витрати

4906

2260

2987

-2646

727

46,1

132,2

Прибуток від продажів

2740

6831

5373

4091

-1458

249,3

78,7

Інші доходи

26564

9688

16579

-16876

6891

36,5

171,1

Інші витрати

25696

14298

20205

-11398

5907

55,6

141,3

Прибуток (збиток) до оподаткування

3608

2221

1747

-1387

-474

61,6

78,7

Чистий прибуток (збиток) звітного періоду

3412

1111

-817

-2301

-1928

32,6

-73,5

Середньооблікова чисельність працівників

813

843

878

30

35

103,7

104,2

Середньомісячна заробітна плата

6256

7814

9324

1558

1510

124,9

119,3

Рентабельність продажів,%

1,77

4,39

1,88

2,62

-2,51

248,0

42,8

Дані таблиці 2 показують, що в 2007 році за підсумками року було отримано збиток в сумі 817 тис.руб. Це в першу чергу обумовлено більш швидкими темпами приросту собівартості в порівнянні з виручкою (89,2% проти 83,5%). У зв'язку з чим валовий прибуток знизився на 731 тис.руб. Прибуток від продажів хоч і була на високому рівні однак її суми інших витрат значно перевищили інші доходи і як наслідок прибуток до оподаткування склав 1747 тис.руб., Що всього 78,7% від рівня 2006 року. У зв'язку із зростанням обсягів виробництва зросла середньооблікова чисельність персоналу на 35 чол або на 4,2%, при цьому середній рівень оплати праці становив 9324 тис.руб., Що на 19,3% більше ніж у минулому році.

Показником характеризують прибутковість організації є рентабельність. Так рентабельність основної діяльності в 2007 році знизилася до рівня 2005 р. і склала 1,88%, хоча в 2006 році становила 4,39%. Таким чином не дивлячись на значне збільшення випуску продукції організація не змогла забезпечити підвищення ефективності діяльності і утримати собівартість в оптимальних межах. У зв'язку з чим перейдемо до розгляду тенденцій в собівартості продукції ВАТ «Завод Залізобетон»

2.2 Аналіз структури власного капіталу на підприємстві

У сучасних умовах структура капіталу є тим чинником, який безпосередньо впливає на фінансовий стан підприємства - його платоспроможність і ліквідність, величину доходу, рентабельність діяльності. Оцінка структури джерел коштів підприємства проводиться як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами. Зовнішні користувачі оцінюють зміну частки власних засобів підприємства в загальній сумі джерел коштів з точки зору фінансового ризику при укладанні угод.

Капітал всякого підприємства складається з двох структурних елементів: власного і позикового капіталу, неоднорідних за своєю суттю. Вони мають різне економічне призначення. Кожна частина капіталу, будь то позикові кошти, або власний капітал за своїм вирішують завдання забезпечення безперебійного функціонування підприємства, будучи джерелом формування основного і оборотного капіталу, необоротних і оборотних активів. Тому оцінка раціональності формування капіталу в системі фінансового менеджменту займає важливу роль і дозволяє приймати ефективні рішення.

У складі власного капіталу виділяються дві основні складові: інвестований капітал, тобто капітал, вкладений власниками в підприємство, і накопичений капітал, тобто створений на підприємстві понад те, що було первісного авансовано власниками. Накопичений капітал знаходить своє відображення у вигляді статей, що виникають у результаті розподілу чистого прибутку, тобто резервний капітал, фонд накопичення, нерозподілений прибуток, інші аналогічні статті.

Тому аналіз і управління джерелами формування власного і позикового капіталу підприємства вирішує такі важливі завдання, як забезпечення ефективного використання капіталу і формування додаткових фінансових ресурсів, що забезпечують подальший розвиток підприємства і збільшують ринкову вартість самого підприємства.

Розглянемо склад, структуру і динаміку сукупно використовуваного капіталу ВАТ «Завод Залізобетон» (таблиця 3).

Таблиця 3

Склад і динаміка сукупного капіталу ВАТ «Завод Залізобетон»

Показники

Роки

Відхилення



2006 до 2005 р.

2007 до 2006 р.

Темп росту,%


2005

2006

2007




Власний капітал, тис. грн.

42283

45695

57276

3412

11581

125,34

Позиковий капітал, тис. грн.

30335

35328

38817

4993

3489

109,88

Разом, тис.руб.

72618

81023

96093

8405

15070

118,60

Дані таблиці 3 показують, що сукупно використовуваний капітал за в 2007 році склав 96093 тис.руб., При цьому він виріс в порівнянні з минулим роком на 15070 тис.руб. або 18,6%.

Власний капітал в 2007 році склав 57276 тис.руб., Що на 11581 тис.руб. або 25,34% більше ніж у 2006 році. Відзначимо так само приріст капіталу і в 2006 році на 3412 тис.руб ..

Позиковий капітал також має тенденції до зростання, так в 2006 році він збільшився на 3489 тис.руб., А в 2007 році ще на 9,88% або на 3489 тис.руб.

Більш наочно зміна у вартості капіталу можна побачити на малюнку 3.

Рис.5. Динаміка сукупного капіталу ВАТ «Завод Залізобетон»

Дані тенденції говорять про щорічне прирості ринкової активності організації і про розширення сфери її діяльності.

Підприємство будує свою діяльність переважно на позикових коштах, але не має сильної залежності від зовнішніх джерел фінансування фінансово-господарської діяльності, що говорить про досить високу фінансової стабільності та стійкості, а також знижує підприємницькі ризики, пов'язані з роботою ВАТ «Завод Залізобетон».

Аналізуючи структуру капіталу підприємства можна зазначити, що основна частина фінансово-господарської діяльності фінансується в рівних частках за рахунок позикового і власного капіталу. Власний капітал становить 59,60% в 2007 році, що на 3,21% більше ніж у минулому році. Позиковий капітал навпаки становив у 2006 році 43,60%, в 2007 році - 40,40%.

Співвідношення власного та позикового капіталу в співвідношенні 60/40 є для такого роду підприємств оптимальним і також підтверджує досить високу фінансову незалежність. Дані тенденції щодо збільшення частки власного капіталу є позитивними.

Таблиця 4

Структура сукупного капіталу ВАТ «Завод Залізобетон»

Показники

Роки

Відхилення



2006 до 2005 р.

2007 до 2006 р.

Темп росту,%


2005

2006

2007




Власний капітал,%

58,23

56,40

59,60

-1,83

3,21

105,7

Позиковий капітал,%

41,77

43,60

40,40

1,83

-3,21

92,6

Разом,%

100

100

100

-

-

-

Головним джерелом фінансування діяльності підприємства є власний капітал - статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, прибуток підприємства. Від ступеня оптимальності співвідношення власного і позикового капіталу багато в чому залежать фінансове становище підприємства і його стійкість. Тому для будь-якого підприємства важливий точний аналіз складу, структури і динаміки капіталу. Власний капітал починає формуватися в процесі створення підприємства з утворення статутного капіталу, тобто інвестовані кошти. У результаті виробничо-господарської діяльності, створюються резерви, за рахунок в основному накопиченої нерозподіленого прибутку минулих років, так званий накопичений капітал. У разі нестачі власних коштів підприємство досить часто вдається до допомоги позикового капіталу як короткострокового, так і довгострокового.

У процесі подальшого аналізу необхідно більш детально вивчити, склад, динаміку і структуру власного капіталу підприємства, з'ясувати причини зміни окремих їх складових і дати оцінку цих змін за звітний період. Аналіз власного капіталу ВАТ «Завод Залізобетон» проведемо за даними бухгалтерської фінансової звітності.

Таблиця 5

Аналіз складу і динаміки власного капіталу ВАТ «Завод Залізобетон»

Показники

Роки

Відхилення


2005

2006

2007

2006 до 2005 р.

2007 до 2006 р.

Темп росту,%

1.Уставний капітал, тис. грн.

15340

15340

15340

0

0

100

2.Резервний капітал, тис. грн.

2045

2045

2045

0

0

100

3.Добавочний капітал, тис. грн.

17793

17793

30375

0

12582

171

4.Прібиль, тис.руб.

7105

10517

9616

3412

-901

91

5.Ітого, тис.руб.

42283

45695

57376

3412

11681

126

Аналізуючи дані таблиці 5, можна сказати, що за 2006 рік власний капітал збільшився на 3394 тис.руб., В 2007 році ще на 11681 тис.руб. Статутний капітал становить 15340 тис.руб., На резервний доводитися 2045 тис.руб ..

Ці види власного капіталу протягом усього періоду дослідження знаходяться на одному рівні. Найбільший вплив на зростання у 2006 році надав приріст прибуток на суму 3412 тис.руб., А в 2007 році показник прибутку знизився на 901 тис.руб., А приріст за додатковим капіталом у сумі 12582 тис.руб. і надав основне безпосередній вплив на зростання власного капіталу.

Структура капіталу представлена ​​на малюнку 5 показує що найбільшу питому вагу займає додатковий капітал - в 2007 досяг 52,9%, частка прибутку знизилася до 16,8%. Статутний капітал в 2005 році склав 36,3%, а в 2007 - 26,7%.

Рис.6. Структура власного капіталу ВАТ «Завод Залізобетон»

Такі стійкі позитивні тенденції говорять про фінансової стабільності та стійкості підприємства. Вони показують, що організація розвивається, при цьому робить ставку на розширення власного капіталу, збільшуючи тим самим незалежність від зовнішнього фінансування. Відзначимо, що власний капітал є найдешевшим джерелом фінансових ресурсів.

Фактори зміни власного капіталу неважко встановити за даними звіту форми № 3 «Звіт про зміни капіталу» і даними аналітичного бухгалтерського обліку, що відображає рух статутного, резервного та додаткового капіталу, нерозподіленого прибутку, фондів цільового фінансування і надходжень. Однак ВАТ «Завод Залізобетон» не складає цей звіт. За даними форми № 2 «Звіт про фінансові результати» підприємство отримало за 2006 рік чистого прибутку на суму 1111 тис.руб., А 2007 році значна сума інших витрат привела до отримання збитку в 817 тис.руб ..

Кінцевим фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є прибуток, який являє собою реалізовану частину чистого доходу, створеного додатковим працею. Прибуток розраховується зіставленням доходів і витрат організації за звітний період. Значення прибутку зумовлене тим, що вона залежить в основному від якості роботи підприємства, підвищує економічну зацікавленість його працівників в найбільш ефективному використанні ресурсів, оскільки прибуток - основне джерело виробничого і соціального розвитку підприємства.

На зміну фінансових результатів організації впливає багато факторів. До факторів першого порядку відносяться зміни прибутку від продажів продукції, товарів, робіт, послуг та прибутку від іншої реалізації майна. Також значний вплив на чистий прибуток надають інші доходи і витрати організації. Узагальнюючим показником фінансово-господарської діяльності є чистий прибуток, що залишається в розпорядженні організації після обов'язкової сплати податку на прибуток. Аналіз прибутку або збитків передбачає розгляд з точки зору правильності оцінки, визначення витрат і фінансових результатів діяльності підприємства.

Так як у власному капіталі ВАТ «Завод Залізобетон» прибуток займає значну частину, то проведемо аналіз фінансових результатів за даними звіту про прибутки і збитки і дамо оцінку ефективності фінансово-господарської діяльності за звітний період.

За даними таблиці 12, видно що підприємство протягом трьох років має негативні тенденції у фінансових результатах діяльності.

Порівнюючи 2005 і 2006 рік приходимо до висновку, що не дивлячись на те що виручка від реалізації і собівартість залишилися на колишньому рівні, валовий прибуток зріс на 18%, помітно були знижені комерційні витрати (у 2 рази), на цьому тлі прибуток від продажів склала 6831 тис.руб. що на 149% більше ніж у 2005 році. Проте сальдо інших доходів і витрат виявилося більшою мірою негативним, що в підсумку призвело до зниження чистого прибутку на 67%, яка склала 1111 тис.руб. (Більш ніж у три рази менше, ніж 2005 році).

Таблиця 6

Результати господарської діяльності ВАТ «Завод Залізобетон» у період 2005-2007 рр..

(Тис.руб.)

Найменування показника

Роки

Темп росту,%


2005

2006

2007

2005 р

2006

Виручка (нетто) від продажу товарів, робіт і послуг

154466

155753

285793

100,8

183,5

Собівартість проданих товарів, продукції, робіт, послуг

146820

146662

277433

99,9

189,2

Валовий прибуток

7646

9091

8360

118,9

92,0

Комерційні витрати

4906

2260

2987

46,1

132,2

Прибуток (збиток) від продажу

2740

6831

5373

249,3

78,7

Відсотки до отримання

97

40

19

41,2

47,5

Відсотки до сплати

784

541

1033

69,0

190,9

Інші доходи

26467

9648

16560

36,5

171,6

Інші витрати

13988

4829

10772

34,5

223,1

Прибуток (збиток) до оподаткування

3608

2221

1747

61,6

78,7

Відкладені податкові активи

18

55

17

305,6

30,9

Поточний податок на прибуток

178

1165

1514

654,5

130,0

Чистий прибуток (збиток) звітного періоду

3412

1111

-817

32,6

-73,5

Керівництвом в 2007 році було прийнято рішення про значне збільшення виробництва, у зв'язку з чим виручка від реалізації зросла на 83%, при цьому зростання собівартості склав 89%. Отримана валовий прибуток при цьому склала 8360 тис.руб., Що на 8% менше минулого року, тобто ефективність не тільки не виросла а навпаки знизилася. Зростання комерційних витрат на 32% надав також негативний вплив, в результаті виручка від продажів склала 5373 тис.руб .. І не дивлячись на те, що в 2007 році перевищення інших витрат над доходами над доходами склало 4610 тис.руб., А в 2006 лише 3626 тис.руб., Після сплати податків фінансовий результат склав негативну величину - (-817 тис.руб. ).

За 2006 рік структури сукупного прибутку характеризується переважним питомою вагою прибутку від продажів в 99% і сальдо інших доходів і витрат в 1,0%.

За звітний період відбувається зниження питомої ваги прибутку від продажів в структурі сукупного фінансового результату на 16,6%, частка прибутку від продажів склала 82,4%. Частка чистого прибутку складає 76%, оскільки ставка податку на прибуток встановлена ​​на рівні 24%, а податкових пільг ВАТ «Залізобетон не має.

Таблиця 7

Структура фінансових результатів ВАТ «Завод Залізобетон»

Найменування

Роки

Відхилення


2006

2007

(+,-)

%

1.Прібиль від продажів, тис.руб.

6831

5373

-1458

78,7

2.Удельний вага,%

99

82,4

-16,6

83,2

3.Сальдо доходів, витрат, тис.руб.

-24

-3

21

12,5

4.Удельний вага,%

1

17,6

16,6

1760,0

5.Совокупная прибуток, тис.руб.

2221

1747

-474

78,7

6.Удельний вага,%

100

100

-

100,0

7.Налог на прибуток, тис. грн.

1165

1514

349

130,0

8.Удельний вага,%

24

24

-

100,0

9.Чістая прибуток (збиток), тис. грн.

1111

-817

-1928

-73,5

10.Удельний вага,%

76

76

-

100,0

З введенням в дію Цивільного кодексу РФ повернулося розуміння власного капіталу як залишкової лічильної величини, що розраховується як різниця між активами і наявними зобов'язаннями підприємства. Таким чином, величина власного капіталу не може бути визначена до тих пір, поки не оцінені активи і пасиви підприємства. Тому важливим показником, що характеризує структуру капіталу і визначальним фінансову стійкість підприємства, є сума чистих активів та їх частка в загальній валюті балансу. Величина чистих активів порівнюється з розміром власним капіталом підприємства і не повинна бути менше нього.

Розрахуємо величину чистих активів ВАТ «Завод Залізобетон» за звітний період за даними бухгалтерського балансу (таблиця 8).

Чисті активи - це величина, що визначається шляхом розрахунку вирахування із суми активів підприємства, прийнятих до розрахунку, суми його зобов'язань, прийнятих до розрахунку на підставі наказу Мінфіну РФ і Федеральної комісії з ринку цінних паперів в редакції від 08.04.2002г. № 16-00-14/125 «Порядок розрахунку вартості чистих активів акціонерних товариств».

ВАТ «Завод Залізобетон» має тенденцію до збільшення вартості чистих активів. Якщо в 2005 році вона становила 42283 тис.руб., То в 2006 році 45695 тис.руб., А в 2007 році 57276 тис.руб.

Таблиця 8

Розрахунок чистих активів ВАТ «Завод Залізобетон»

Найменування

Роки

Відхилення, (+;-)


2005

2006

2007

2006 до 2005 р.

2007 до 2006 р.

1.Нематеріальние активи, тис. грн.

-

-

-

-

-

2.Основні засоби, тис.руб.

3306

3601

18186

14880

-

3.Капітальние вкладення, тис. грн.

4326

3935

2202

-

-

4.Запаси і витрати, тис. грн.

1161

40186

64379

63218

24193

5.НДС, тис.руб.

1963

1570

2271

308

701

6.Задолженность дебітори, тис.руб.

61859

31597

6164

-55695

-25433

7.Денежние кошти, тис. грн.

3

134

119

116

-15

8.Прочіе оборотні активи, тис. грн.

0

0

2772

2772

2772

9.Ітого активів для розрахунку, тис.руб.

72618

81023

96093

23475

15070

10.Заемние кошти, тис. грн.

3268

2262

2290

-

-

11.Задолженность кредитори, тис.руб.

27067

33066

36527

9460

3461

12.Ітого пасивів, тис. грн.

30335

35328

38817

8482

3489

13.Чістие активи, тис. грн.

42283

45695

57276

14993

11581

Чисті активи безпосередньо використовуються в основній діяльності і приносять дохід, тому їх зростання і фактичне відповідність вартості власного капіталу підприємства позитивно характеризує результати фінансово-господарської діяльності. Чисті активи не перевищують величину власного капіталу ВАТ «Завод Залізобетон» протягом усього звітного періоду, що відповідає умовам чинного законодавства РФ.

Таким чином, у процесі аналізу було встановлено, що власний капітал ВАТ «Завод Залізобетон» при фінансуванні господарської діяльності є істотним, знижує залежність від зовнішніх джерел, однак вимагає вжиття заходів, спрямованих на підвищення його ефективності.

2.3 Управління власним капіталом на підприємстві

Ключовим питанням в аналізі структури капіталу є оцінка раціональності співвідношення власного і позикового капіталу, а також обгрунтування управлінських рішень щодо оптимізації співвідношень джерел фінансування активів. Збільшення власного капіталу може відбуватися за рахунок залучення додаткових коштів власників та реінвестування чистого прибутку для цілей розширення і розвитку діяльності. Фінансування переважно за рахунок власних джерел коштів має обмеження, які пов'язані з можливістю виникнення різних видів підприємницьких ризиків, що роблять істотний вплив на формування прибутку. Якщо для фінансування активів залучається позиковий капітал, тобто довгострокові і короткострокові кредити і позики, то вважається, що таке підприємство знаходиться у фінансовій залежності від кредиторів. Таке фінансування дотримання цілого ряду умов, які б підтверджували здатність позичальника в повній сумі і в установлені терміни погасити свої зобов'язання, зберігаючи при цьому привабливість для інвесторів.

Керівництво підприємства повинно мати чітке уявлення, за рахунок яких джерел ресурсів воно буде здійснювати свою діяльність. Тому аналіз наявності джерел формування та розміщення капіталу має велике значення. При формуванні структури капіталу необхідно враховувати особливості кожної його складової, а також сферу діяльності підприємства. Це залежить, перш за все, від виду діяльності, тривалості операційного та фінансового циклу, структури та ефективності використання активів, здатності організації формувати чистий приплив коштів і суму прибутку; важливе значення має інвестиційна і дивідендна політика, ціна позикового капіталу та інші фактори.

Фінансова стійкість є внутрішньою стороною фінансового стану підприємства, що відбиває збалансованість грошових потоків, доходів і витрат, коштів і джерел їх формування. Для забезпечення фінансової стійкості підприємство повинно володіти гнучкою структурою капіталу, уміти організовувати його рух таким чином, щоб забезпечити постійне перевищення доходів над витратами з метою збереження платоспроможності і створення умов для нормального функціонування.

Показники фінансової стійкості характеризують структуру капіталу підприємства. Аналіз фінансової стійкості проведемо за даними бухгалтерського балансу.

У ВАТ «Завод Залізобетон» коефіцієнт автономії досить високий від 0,56-0,60, тобто більше 50% складає власний капітал. За 2007 рік спостерігається його підвищення на 0,03.

Коефіцієнт фінансової стійкості показує, що організація використовує залучений довгостроковий капітал. Даний коефіцієнт майже відповідає оптимального значення.

Коефіцієнт фінансової залежності за 2006-2007 роки становить 0,4-0,44, тобто залежність від зовнішніх джерел існує не настільки значна і так само відповідає оптимального значення. Співвідношення власного та позикового капіталу досить висока і знаходиться в межах від 1,29-1,48, що також свідчить про незначну фінансової залежності об'єкта. У західній практиці прийнято вважати, що нормальне значення коефіцієнта фінансової стійкості дорівнює близько 0,9, а критичним вважається його зниження до 0,75.

Таблиця 9

Показники фінансової стійкості ВАТ «Завод Залізобетон»

Показник

Оптимальне значення

Значення показника

Відхилення,

(+/-)



2006

2007


Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) СК / А

> 0,5

0,56

0,60

0,03

Коефіцієнт фінансової стійкості: (СК + ДП) / А

> 0,7

0,59

0,62

0,03

Коефіцієнт фінансової залежності: ЗК / А

<0,5

0,44

0,40

-0,03

Коефіцієнт фінансування: СК / ЗК

> 1

1,29

1,48

0,18

Коефіцієнт інвестування: СК / ВА

0,5-0,7

6,06

2,81

-

Коефіцієнт постійного активу: ВА / СК

> 0,5-0,8

0,17

0,36

0,19

Фінансовий леверидж (важіль): ЗК / СК

<0,5

0,77

0,68

-0,10

Коефіцієнт маневреності: (СК-ВА) / СК

<0,5

0,84

0,64

-

Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами КООС: (СК-ВА) / ОА

0,1

0,52

0,49

-0,03

Коефіцієнт співвідношення мобільних та іммобілізованих коштів: ОА / ВА

X

16,20

4,71

-

Коефіцієнт співвідношення активів з власним капіталом: А / СК

X

1,77

1,68

-0,10

Коефіцієнт співвідношення оборотних активів з власним капіталом: ОА / СК

X

1,61

1,32

-0,29

Розрахований коефіцієнт становить по підприємству за 2006-2007 роки всього 0,59-0,62.

Розрахунки коефіцієнта інвестування показують, що 2006-2007 р. він був дуже високим, так в 2006 році становив 6,06, а в 2007 році 2,81 і при цьому є оптимальним. Отримані дані свідчать про те, що підприємство достатньо раціонального використовує капітал, так як для покриття довгострокових активів залучаються власні кошти. Стан поточних активів відображається в показниках забезпеченості підприємства обіговими коштами. Як показують розрахунки, підприємство має власний оборотний капітал, що так само підтверджує нераціональність використання капіталу. Встановлено, що достатнім значенням при формуванні поточних активів є 10% власного капіталу.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власних коштів підприємства найбільш рухлива, щоб вільно маневрувати ними. Забезпечення власних поточних активів власним капіталом є гарантією стійкості фінансового стану при нестійкій кредитній політиці. У ВАТ «Завод Залізобетон» значення коефіцієнта маневреності за 2006-2007 роки мають оптимальне значення, що свідчить про стабільне фінансове становище. Показник маневреності функціонального капіталу характеризує ту частину власних оборотних коштів, що знаходиться у формі грошових коштів і швидко реалізованих цінних паперів. Для нормально функціонуючого підприємства цей показник змінюється від 0 до 1. По підприємству даний коефіцієнт також має оптимальне значення.

Мінімальна фінансова стабільність досягається у випадку, коли зобов'язання гарантовано покриваються поточними активами. Виходячи з цього, ознакою такої стабільності є виконання умови:

ОА / ВА> ЗК / СК, (5)

де ОА / ВА - співвідношення поточних активів і нерухомості,

ЗК / СК - співвідношення позикових коштів до власного капіталу.

За даними ВАТ «Завод Залізобетон» отримано нерівність:

2007 год16, 20> 1,29

У розглянутому варіанті ця умова дотримується і свідчить про забезпеченість ВАТ «Завод Залізобетон» умови мінімальної фінансової стабільності.

Таким чином, підприємство має запас фінансової міцності. Діяльність практично будується як на власних так і на земних джерелах, адже використання власного капіталу істотно знижує фінансові ризики.

Структура капіталу є чинником, який безпосередньо впливає на фінансовий стан підприємства. Загальне правило забезпечення фінансової стійкості - необоротні активи повинні бути сформовані за рахунок довгострокових джерел, як власних, так і позикових, що повністю не дотримується.

Засоби, які використовуються для формування капіталу підприємства, мають свою ціну. Ця величина, як правило, не відображає навіть вартості позикового капіталу. Власний капітал також має свою вартість.

Під вартістю капіталу слід розуміти в широкому сенсі те, у що обходиться підприємству весь використовуваний капітал, або те, яку віддачу отримують юридичні або фізичні осіб від вкладення своїх коштів у дане підприємство. Таким чином, вартість капіталу представляє собою розмір фінансової відповідальності, взятої на себе підприємством за використання даних капіталів у своїй діяльності. Тому поняття «вартість капіталу» дуже близьке за економічним змістом рентабельності капіталу.

Акціонери вкладають у підприємство свої кошти з метою отримання прибутку від інвестицій. Тому, з точки зору акціонерів найкращою оцінкою результатів господарської діяльності є наявність прибутку на вкладений капітал. Показник прибутку на вкладений акціонерами капітал, називається рентабельністю власного капіталу і визначається:

R = ПП / СК х 100%, (6)

де ЧП - чистий прибуток підприємства,

СК - середня величина власного капіталу.

Чисельник даної формули являє собою прибуток, яка надходить у розпорядження підприємства після сплати податків. Знаменник відображає капітал, наданий власниками в розпорядження підприємства, тобто статутний, додатковий, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

Таблиця 10

Вплив факторів на рентабельність власного капіталу

Показник

Роки

Відхилення, (+,-)


2006

2007


1.Чістая прибуток, тис.руб.

1111

-817

-1928

2.Собственний капітал, тис. грн.

45695

57276

11581

3.Совокупние активи, тис. грн.

81023

96093

15070

4.Виручка від продажів, тис.руб.

155753

285793

130040

5.Коеффіціент фінансової маневреності

0,84

0,64

-0,2

6.Коеффіціент оборотності активів

1,92

2,97

1,05

7.Рентабельность продажів,%

0,71

-0,29

-1,00

8.Рентабельность власного капіталу,%

2,4

-1,4

-3,9

9.Влияние на зміну рентабельності власного капіталу - усього,%

-

-

-

в тому числі за рахунок

-

-

-1,4

а) коефіцієнта фінансової маневреності;

-

-

0,54

б) коефіцієнта оборотності активів;

-

-

-0,35

в) рентабельності продажів підприємства,%

-

-

-1,6

При аналізі власного капіталу ВАТ «Завод Залізобетон» необхідно розрахувати його рентабельність (таблиця 10).

Для розрахунку впливу факторів на показник рентабельності власного капіталу рекомендується використовувати наступну факторну модель:

R ск = КФМ х Коа х R пр, (7)

де КФМ - коефіцієнт фінансової маневреності,

Коа - коефіцієнт оборотності сукупних активів,

R пр - рентабельність продажів підприємства.

Розрахунок показав, що рентабельність власного капіталу ВАТ «Завод Залізобетон» знизилася на 3,9%. На зміну рентабельності власного капіталу вплинули такі фактори як: прискорення швидкості оборотності активів на 1,05, що призвело до зниження на 0,35%, зниження коефіцієнта фінансової маневреності на 0,2, яке призвело до збільшення рентабельності власного капіталу на 0,54% ; зниження рентабельності продажів на 1,0% призвело до зменшення показника на 1,6%.

Таким чином, за період 2006-2007 року всі показники рентабельності капіталу підприємства мають тенденцію до зниження. Основними причинами зниження рентабельності сукупного капіталу є уповільнення швидкості обігу коштів і зниження рентабельності продажів.

У 2006 році відзначається деяке зростання аналізованих показників, однак зниження ділової активності у 2007 році призвело до зниження прибутковості підприємства. Дані фактори також свідчать про не низької ефективності використання власного і позикового капіталу ВАТ «Завод Залізобетон». Тому для підприємства необхідно розробити комплекс заходів, спрямований на підвищення ефективності та оптимізацію структури капіталу. По-перше слід повністю використати виробничу потужність, це дозволить знизити витрати на 1 тонну переробки зерна, що підвищить рівень рентабельності. По-друге слід розвивати нові виробництва (вібропресованние вироби), які мають високу окупність і простоту виготовлення. Так само організувати збути продукції в максимальних обсягах, це дозволить навіть при низьких цінах за рахунок обсягу збільшити величину прибуток, навіть попри низьку рентабельність.

Глава 3. Шляхи підвищення ефективності використання власного капіталу

3.1 Вдосконалення системи управління власним капіталом

Управління капіталом підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

  1. Формування достатнього обсягу капіталу, забезпечує необхідні темпи економічного розвитку підприємства. Це завдання реалізується шляхом визначення загальної потреби в капіталі для фінансування необхідних підприємству активів, формування схем фінансування оборотних і необоротних активів, розробки системи заходів щодо залучення різних форм капіталу із передбачених джерел.

  2. Оптимізація розподілу сформованого капіталу за видами діяльності та напрямками використання. Це завдання реалізується шляхом дослідження можливостей найбільш ефективного використання капіталу в окремих видах діяльності підприємства та господарські операції; формування пропорцій майбутнього використання капіталу, забезпечують досягнень умов найбільш ефективного його функціонування і зростання ринкової вартості підприємства.

  3. Забезпечення умов досягнення максимальної прибутковості капіталу при передбаченому рівні фінансового ризику. Максимальна прибутковість (рентабельність) капіталу може бути забезпечена на стадії його формування за рахунок мінімізації середньозваженої його вартості, оптимізації співвідношення власного і позикового видів капіталу, що залучається, залучення його в таких формах, які в конкретних умовах господарської діяльності підприємства генерують більш високий рівень прибутку.

  4. Забезпечення мінімізації фінансового ризику, пов'язаного з використанням капіталу, при передбаченому рівні його дохідності. Якщо рівень дохідності формованого капіталу заданий або спланований заздалегідь, важливим завданням є зниження рівня фінансового ризику операцій, що забезпечують досягнення цієї дохідності. Така мінімізації рівня ризиків може бути забезпечена шляхом диверсифікації форм капіталу, що залучається, оптимізації структури джерел його формування, уникнути окремих фінансових ризиків, ефективних форм їх внутрішнього і зовнішнього страхування.

  5. Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку. Така рівновага характеризується високим рівнем фінансової стійкості і платоспроможності підприємства на всіх етапах його розвитку і забезпечується формуванням оптимальної структури капіталу та його авансуванням в необхідних обсягах у високоліквідні види активів. Крім того, фінансову рівновагу може бути забезпечене раціоналізацією складу формованого капіталу по періоду залучення, зокрема, за рахунок збільшення питомої ваги перманентного капіталу.

  6. Забезпечення достатнього рівня фінансового контролю над підприємством з боку його засновників. Такий фінансовий контроль забезпечується контрольним пакетом акцій (контрольною часткою в пайовому капіталі) у руках початкових засновників підприємства. На стадії подальшого формування капіталу в процесі розвитку підприємства необхідно стежити за тим, що залучення власного капіталу із зовнішніх джерел не призвело до втрати фінансового контролю та поглинання підприємства інвесторами.

  7. Забезпечення достатньої фінансової гнучкості підприємства. Вона характеризує здатність підприємства швидко формувати на фінансовому ринку необхідний обсяг додаткового капіталу при несподіваній появі високоефективних інвестиційних пропозицій або нові можливості прискорення економічного зростання.

  8. Оптимізація обороту капіталу. Це завдання вирішується шляхом ефективного управління потоками різних форм капіталу в процесі окремих циклів його кругообігу на підприємстві; забезпеченням синхронності формування окремих видів потоків капіталу, пов'язаних з операційною або інвестиційною діяльністю. Одним з результатів такої оптимізації є мінімізація середніх розмірів капіталу, тимчасово не використовується в господарській діяльності підприємства і не бере участь у формуванні його доходів.

  9. Забезпечення своєчасного реінвестування капіталу. У зв'язку зі зміною умов зовнішнього економічного середовища або внутрішніх параметрів господарської діяльності підприємства, ряд напрямів і форм використання капіталу можуть не забезпечувати передбачений рівень його прибутковості. У зв'язку з цим важливу роль набуває своєчасне реінвестування капіталу в найбільш дохідні активи та операції, що забезпечують необхідний рівень його ефективності [43, с.37].

Основними напрямками управління капіталом підприємства є:

робота з джерелами фінансування (власний капітал, розподіл прибутку, випуск і придбання цінних паперів тощо);

інвестиції підприємства та оцінка їх ефективності (прибутковість капіталу, поточна і перспективна вартість підприємства, оцінка фінансових ризиків тощо);

управління основним і оборотним капіталом;

фінансове планування;

аналіз та контроль фінансової діяльності.

Важливою частиною механізму управління капіталом на підприємстві є системи і методи його аналізу. Аналіз управління власним капіталом являє собою процес дослідження ефективності використання та формування капіталу на підприємстві з метою виявлення резервів поліпшення його використання і забезпечення ефективного розвитку підприємства. Основними системами та методами аналізу управління власним капіталом є:

горизонтальний (трендовий) аналіз, що базуються на вивченні динаміки окремих фінансових показників у часі. У процесі використання цієї системи аналізу розраховуються темпи зростання (приросту) окремих показників за ряд періодів і визначаються загальні тенденції їх зміни (або тренда);

вертикальний (структурний) аналіз базується на структурному розкладанні окремих видів показників. У процесі здійснення цього аналізу розраховується питома вага окремих структурних складових;

порівняльний аналіз, який базується на порівнянні значень окремих груп аналогічних показників між собою. У процесі використання цієї системи аналізу розраховуються розміри абсолютних і відносних відхилень порівнюваних показників;

аналіз фінансових коефіцієнтів базується на розрахунку співвідношення різних абсолютних показників фінансової діяльності підприємства між собою. У процесі використання цієї системи аналізу визначаються різні відносні показники, що характеризують окремі результати фінансової діяльності та рівень фінансового стану підприємства.

Для створення інформаційної бази управління необхідно визначити методику розв'язання окремих завдань, показники і фактори; прийоми прийняття управлінського рішення; потреба в інформації за завданнями управління; усунути дублювання інформації, вивчивши взаємозв'язок завдань; визначити обсяг, зміст, періодичність, джерела інформації для формування системи управління власним капіталом [9, с.92].

У зв'язку з цим істотно зростає важливість і роль аналізу фінансової діяльності в системі управління підприємством, основним змістом якого є комплексне системне дослідження механізму формування, розміщення та використання капіталу з метою забезпечення фінансової стабільності і фінансової безпеки підприємства. Тому основними етапами управління власним капіталом є:

1. Провести аналіз пасиву. Управління власним капіталом доцільно почати з оцінки його структури і складу за даними балансу, при цьому необхідно враховувати особливості кожної його складової.

2. Розрахунок показників рентабельності власного капіталу, визначення прибутковості діяльності. Обчислюються відношенням прибутку до використовуваних джерел коштів. Різні моделі управління та оцінки використання власного капіталу дозволяє фінансовому аналітику зробити обгрунтований висновок про те, що подальший пошук нових показників аналіз пасивного капіталу необхідний, а можливості - невичерпні.

3. Провести оцінку фінансової стійкості. Важливим показником, який характеризує фінансовий стан підприємства і його стійкість, є забезпеченість запасів, тобто матеріальних оборотних активів джерелами фінансування. Надлишок або нестача планових джерел коштів є одним з критеріїв оцінки фінансової стійкості підприємства, відповідно до якого виділяють чотири типи фінансової стійкості:

абсолютна фінансова стійкість;

нормальна фінансова стійкість;

нестійкий фінансовий стан;

кризовий фінансовий стан.

4. Провести ув'язку активів і пасивів бухгалтерського балансу. Даний аналіз дозволяє оцінити фінансовий стан підприємства, з якого видно, яка частка коштів підприємства і частка джерел їх утворення.

5. Зробити розрахунок теоретичної величини власного капіталу. Цей розрахунок корисний в оцінці фінансової стійкості, виробленої як самим підприємством, так і його діловими партнерами. При цьому існують деякі проблеми в аналізі використання власних коштів:

власний капітал інвестується на довгостроковій основі і тому піддається найбільшому ризику;

розробка та вибір оптимальних варіантів джерел фінансування діяльності господарюючих суб'єктів;

проблема порівняння витрат і результатів при реалізації різних проектів і вибір кращого для раціонального використання інвестицій.

Основна мета фінансової роботи, проведеної на підприємстві, - підвищити ефективність управління. Вибір кращого варіанта управлінського рішення є заключною стадією процесу управління власного капіталу. Від того, наскільки правильно він буде зроблений, залежить ефективність прийнятого управлінського рішення. Таким чином, різні принципи і методи управління сприяють посиленню творчого моменту у прийнятті управлінського рішення, будучи надійним знаряддям, уравновешивающим зайвий оптимізм, недооцінку ситуації, перестраховку і острах ризику, а оптимізація структури капіталу сприятиме зростанню ринкової вартості самого підприємства у перспективі розвитку.

3.2 Фінансові механізми управління формування операційного прибутку, як фактор зростання власного капіталу підприємства

Основу формування власних внутрішніх фінансових ресурсів підприємства, спрямованих на виробничий розвиток, складає балансовий прибуток, яка характеризує один з найважливіших результатів фінансової діяльності підприємства. Вона являє собою суму наступних видів прибутку підприємства:

прибутку від реалізації продукції (або операційний прибуток);

прибутку від реалізації майна;

прибутку від позареалізаційних операцій.

Серед цих видів головна роль належить операційного прибутку, на частку якої доводиться в даний час 90-95% загальної суми балансового прибутку. На багатьох підприємствах вона є єдиним джерелом формування балансового прибутку. Тому управління формуванням прибутку підприємства розглядається звичайно як процес формування операційного прибутку (прибутку від реалізації продукції).

Операційний аналіз часто використовують при плануванні господарської діяльності. Якщо визначений обсяг продажів, то на його основі можна розрахувати величину витрат і продажну ціну, щоб підприємство могло отримати певний прибуток. За допомогою даних аналізу легко прорахувати різні варіанти виробничої програми, коли змінюються поточні витрати, ціни на продукцію або матеріали, структура комерційної діяльності, тобто оцінити зміну параметрів господарського процесу.

Важливе значення має прогнозування фінансових результатів на основі операційного аналізу і класифікації витрат підприємства на змінні і постійні. Змінні витрати змінюються прямо пропорційно росту або зниження обсягів продукції і товарів, а постійні витрати не залежать від обсягу продукції і товарів і змінюються практично тільки під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів фінансово-господарської діяльності.

При складанні прогнозу фінансових результатів доцільно класифікувати витрати не тільки за функціональною ознакою, а й скласти прогноз по маржинальної прибутку. Підхід, заснований на маржинальної прибутку дає корисну інформацію для планування і прийняття рішень. Маржинальний дохід - це різниця між виручкою і всіма змінними витратами, включаючи виробничі та адміністративні. На відміну від нього валова маржа або валовий прибуток обчислюються як різниця між виручкою і виробничою собівартістю реалізованої продукції, робіт, послуг, включаючи постійні непрямі виробничі витрати [26, с.252].

Прогноз прибутку відображає виробничу діяльність підприємства. Його складання слід починати з побудови прогнозу обсягу продажів. Інформацію за обсягом продажів можна отримати з розділу бізнес плану по запланованому обсягу продажів.

Рис.7. Схема формування прибутку та маржинального доходу

Цей прогноз покликаний дати уявлення про ту частку ринку, яку підприємство збирається завоювати. Найважливішим завданням кожного підприємства є отримання більшого прибутку при найменших витратах шляхом дотримання суворого режиму економії у витрачанні коштів і найбільш ефективного їх використання. Витрати на виробництво та реалізацію продукції - один з найважливіших якісних показників діяльності підприємств.

Виробнича діяльність підприємства супроводжується витратами різного виду і відносної значущості. В обліку можливі два варіанти обліку витрат і калькулювання собівартості. Перший, традиційний варіант обліку витрат для вітчизняної практики, передбачає обчислення собівартості продукції шляхом групування витрат на прямі і непрямі. Другий варіант, широко використовуваний в економічно розвинених країнах, передбачає іншу угруповання витрат - на змінні і постійні за видами вироби. Основне значення такої системи обліку полягає у високому ступені інтеграції обліку, аналізу та прийняття управлінських рішень, що в підсумку дозволяє гнучко й оперативно приймати рішення по нормалізації фінансового стану підприємства і збільшення його прибутковості. Аналітичне подання розглянутої моделі грунтується на наступній базовій формулою [12, c .181]:

S = VC + FC + GL, (8)

де S - реалізація у вартісному вираженні (виручка);

VC - змінні витрати;

FC - умовно-постійні витрати;

GL - валовий дохід.

Оскільки в основу операційного аналізу закладений принцип прямо пропорційної залежності показників, маємо наступне:

VC = k + s, (9)

де k - коефіцієнт пропорційності.

Використовуючи формулу базової моделі, а також умову, що критичним вважається обсяг реалізації, при якому валовий дохід дорівнює нулю, маємо:

S = k х S + FC, (10)

Оскільки S у цій формулі характеризує критичний обсяг реалізації у вартісному вираженні, тому, позначивши його Sm, маємо:

Sm = FC / (1 ​​- k), (11)

Формулу можна представити в наочному вигляді шляхом переходу до натуральних одиницях виміру. Для цього вводяться додаткові позначення:

Q - обсяг реалізації в натуральному вираженні;

P - ціна одиниці продукції;

V - змінні витрати на одиницю продукції;

Qc - критичний обсяг продажів у натуральних одиницях.

Перетворюючи формулу базової моделі операційного аналізу, маємо:

Qc = FC / P - V, (12)

Знаменник в розглянутій формулою представляє собою питомий маржинальний дохід. Таким чином, економічний сенс критичної точки гранично простий: він характеризує кількість одиниць продукції, сумарний маржинальний дохід яких дорівнює сумі умовно-постійних витрат.

Очевидно, що формула критичного обсягу продажів може бути легко трансформована в формулу для визначення обсягу реалізації у натуральних одиницях (Qi), що забезпечує заданий валовий дохід (GI).

Qi = (FC + GI) / (P - V), (13)

Маржинальний доход являє собою суму валового доходу або валового прибутку і умовно-постійних витрат. Ця категорія заснована на тому, що повне поглинання все умовно-постійних витрат передбачає списання їх повної суми на поточні результати підприємства і прирівнюється до одного з напрямків розподілу прибутку. У формалізованому вигляді маржинальний дохід (Dm) можна представити двома основними формулами:

Dm = GL + FC або Dm = S - VC, (14)

Приступаючи до аналізу впливу на прибуток окремих факторів, перетворимо формулу маржинального доходу наступним чином:

GI = Dm - FC, (15)

Виведена формула прибутку використовується саме тоді, коли доводиться рахувати загальний прибуток від продажів при реалізації підприємством декількох видів продукції. якщо відомі питомі ваги маржинального доходу у виручці по кожному виду продукції в загальній сумі виручки від продажів, то тоді Dy для загальної суми виручки прораховується як середньозважена величина.

В аналітичних розрахунках використовують ще одну модифікацію формули визначення прибутку від продажів, коли відомими величинами є обсяг реалізації в натуральному вираженні і ставка маржинального доходу в ціні за одиницю продукції. Знаючи, що маржинальний прибуток можна представити:

Dm = Q х Dc, (16)

де Dc - ставка маржинального доходу в ціні одиниці продукції.

Тому формулу прибули можна записати наступним чином:

GI = Q х Dc - FC, (17)

Таким чином, для прийняття управлінських рішень в області збільшення прибутку від продажів, необхідно враховувати вплив наступних змін:

кількості та структури проданого;

рівня цін по виробах;

рівня умовно-постійних витрат.

Основні взаємозв'язку показників операційного аналізу, змінних і постійних витрат і формування критичного обсягу продажу продукції в процесі управління прибутком підприємства представлені на рисунку 8.

Рис.8. Взаємозв'язок показників операційного аналізу

Процес управління, спрямований на зростання прибутку, характеризується у фінансовому менеджменті категорією левериджу, тобто деякого фактора, невелика зміна якого може призвести до суттєвої зміни результуючих показників. Існує три види левериджа, що визначаються шляхом перекомпановкі і деталізації статей звіту про прибутки та збитки:

виробничий леверидж;

фінансовий леверидж;

виробничо-фінансовий леверидж.

Логіка такого угрупування полягає в наступному: чистий прибуток являє собою різницю між виручкою і витратами двох типів - виробничого та фінансового характеру. Вони не взаємопов'язані, проте величиною і часток кожного з них можна управляти. Величина чистого прибутку залежить від багатьох факторів. З позиції фінансового управління діяльністю підприємства на неї чинять вплив те, наскільки раціонально використані надані підприємству фінансові ресурси; структура джерел коштів.

Перший момент знаходить відображення в структурі основних і оборотних коштів. Основними елементами собівартості продукції є постійні та змінні витрати, причому співвідношення між ними може бути різним і визначається технологічною політикою підприємства. Зміна структури собівартості може істотно вплинути на величину прибутку. Інвестування в основні засоби супроводжується збільшенням постійних і зменшенням змінних витрат. Однак залежність носить нелінійний характер, тому знайти оптимальне співвідношення змінних і постійних витрат нелегко. Цей взаємозв'язок і характеризується категорією виробничого левериджу, який відображає потенційну можливість впливати на валовий дохід шляхом зміни структури собівартості та обсягу випуску [11, c .188].

Рівень виробничого левериджу (УПЛ) вимірюють показником:

Ущ = TGI / TQ, (18)

де TGI - темп зміни валового доходу,%

TQ - темп зміни обсягу реалізації в натуральному вираженні,%.

Формулу виробничого левериджу можна привести до більш простішого вигляду. Для цього використовуємо інше уявлення формули базової моделі:

P х Q = V х Q + FC + GI або c х Q = FC + GI. (18)

Економічний сенс виробничого левериджа простий - він показує ступінь чутливості валового доходу до зміни обсягу реалізації. Для підприємства з високим рівнем левериджу незначна зміна обсягу реалізації може призвести до суттєвої зміни валового доходу. Чим вище рівень постійних витрат по відношенню до рівня змінних витрат, тим вище рівень виробничого левериджу. Тому підприємство, що підвищує свій технічний рівень з метою зниження питомих змінних витрат, одночасно збільшує і рівень левериджу. Підприємство з більш високим рівнем виробничого левериджа вважається більш ризикованим з позиції виробничого ризику, тобто ризику неотримання валового доходу.

Другий момент знаходить відображення в співвідношенні власних і позикових коштів як джерел довгострокового фінансування, доцільності та ефективності їх використання.

Використання позикових коштів пов'язане для підприємства з певними, часом значними витратами. Яке повинно бути оптимальне поєднання власних і залучених довгострокових фінансових ресурсів, як воно вплине на прибуток? Цей взаємозв'язок характеризується категорією фінансового левериджу, який відображає потенційну можливість впливати на прибуток шляхом зміни обсягу довгострокових пасивів.

За аналогією з виробничим левериджем рівень фінансового левериджу (УФП) вимірюється показником, що характеризує відносну зміну чистого прибутку при зміні валового доходу:

УФЛ = TNI / TGI, (19)

де TNI - темп зміни чистого прибутку,%;

TGI - темп зміни валового доходу,%.

Фінансовий леверіжд показує, у скільки разів валовий дохід перевершує прибуток. Нижньою межею є одиниця. Чим більше обсяг залучених підприємством позикових коштів, тим більше виплачена по них сума відсотків, тим вище рівень левериджу. Ефект фінансового левериджу полягає в тому, що чим вище його значення, тим більше не лінійний характер набуває зв'язок між чистим прибутком і валовим доходом - незначна зміна валового доходу в умовах високого левериджу може призвести до значної зміни чистого прибутку. З категорією фінансового левериджу пов'язане поняття ризику. Фінансовий ризик - це ризик, пов'язаний з можливим браком коштів для виплати відсотків за борговими терміновим позиках і позиками.

Зростання фінансового левериджу супроводжується підвищенням ступеня ризикованості підприємства. Якщо підприємство повністю фінансується за рахунок власних коштів, то рівень левериджу дорівнює одиниці. У цьому випадку говорять, що леверидж відсутня, а зміна чистого прибутку повністю визначається зміною валового доходу, тобто виробничих умов. Рівень фінансового левериджу зростає із збільшенням частки позикового капіталу.

Вихідним є виробничий леверидж, що представляє собою взаємозв'язок між сукупною виручкою підприємства, його валовим доходом і витратами виробничого характеру. До останніх відносяться сукупні витрати підприємства, зменшені на величину витрат з обслуговування зовнішніх боргів. Фінансовий леверидж характеризує взаємозв'язок між чистим прибутком і величиною доходів до виплати відсотків і податків, тобто валовим доходом. Узагальнюючим критерієм є Виробничо-фінансовий леверидж, для якого характерна взаємозв'язок трьох показників: виручка, витрати виробничого та фінансового характеру та чистий прибуток.

Рівень виробничо-фінансового левериджу (Вул) може бути оцінений:

Вул = УПЛ х УФЛ = (c х Q / GI) х (GI / GI - In) = cQ / (GI-In) (20)

Виробничий і фінансовий ризики узагальнюються поняттям загального ризику, тобто ризику, пов'язаного з можливим браком коштів для покриття Ткання витрат і витрат на обслуговування зовнішніх джерел коштів. Ефективність управління прибутком підприємства визначається не тільки результатами її формування. Але і характером її розподілу, тобто формуванням напрямків її майбутнього використання у відповідності з цілями і завданнями розвитку підприємства. Характер розподілу прибутку визначає багато істотних аспектів діяльності підприємства, впливаючи на її результативність. Цей вплив проявляється в різних формах зворотного зв'язку розподілу прибутку з її формуванням у майбутньому періоді.

Отже, прибуток є головною рушійною силою ринкової економіки, основним спонукальним мотивом діяльності підприємців. Висока роль прибутку в розвитку підприємства і забезпеченні інтересів його власників і персоналу визначають необхідність ефективного і безперервного управління нею, включаючи планування і регулювання. Таким чином, управління прибутком підприємства на основі операційного аналізу повинен являти собою процес вироблення і прийняття управлінських рішень по всіх основних аспектах її формування, розподілу і використання [28, c .214].

3.3 Основні напрямки оптимізації власного капіталу

Оптимізація структури капіталу є однією з найбільш важливих і складних завдань, що вирішуються в процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позикових коштів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється за такими етапами:

аналіз капіталу підприємства;

оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу;

оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності;

оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків;

оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості;

формування показника цільової структури капіталу.

Розглянемо основні напрями аналізу капіталу підприємства. Основною метою цього аналізу є виявлення тенденцій динаміки обсягу і складу капіталу у передплановому періоді та їх впливу на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу.

На першій стадії аналізу розглядається динаміка загального обсягу та основних складових елементів капіталу в співставленні з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції; визначається співвідношення власного і позикового капіталу і його тенденції; у складі позикового капіталу вивчається співвідношення довго-і короткострокових фінансових зобов'язань; визначається розмір прострочених фінансових зобов'язань і з'ясовуються причини прострочення.

На другій стадії аналізу розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, обумовлена ​​структурою його капіталу. У процесі проведення такого аналізу розраховуються та вивчаються в динаміці наступні коефіцієнти:

коефіцієнт автономії. Він дозволяє визначити в якій мірі використовуються підприємством активи сформовані за рахунок власного капіталу, тобто частку чистих активів підприємства в загальній їх сумі;

коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт фінансування). Він дозволяє встановити яка сума позикових коштів залучена підприємством на одиницю власного капіталу;

коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності. Він характеризує відношення суми власного і довгострокового позикового капіталу до загальної суми використовуваного підприємством капіталу і дозволяє, виявити фінансовий потенціал майбутнього розвитку підприємства;

коефіцієнт співвідношення довго-і короткострокової заборгованості. Він дозволяє визначити суму залучення довгострокових фінансових кредитів у розрахунку на одиницю короткострокового позикового капіталу, тобто характеризує політику фінансування активів підприємства за рахунок позикових коштів.

Аналіз фінансової стійкості підприємства дозволяє оцінити ступінь стабільності його фінансового розвитку та рівень фінансових ризиків, що генерують загрозу його банкрутства.

На третій стадії аналізу оцінюється ефективність використання капіталу в цілому та окремих його елементів. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і розглядаються в динаміці такі основні показники:

період обороту капіталу. Він характеризує число днів, протягом яких здійснюється один оборот власних і позикових коштів, а також капіталу в цілому. Чим менший період обороту капіталу, тим вище за інших рівних умов ефективність його використання на підприємстві, так як кожен оборот капіталу генерує певну додаткову суму прибутку;

коефіцієнт рентабельності всього використовуваного капіталу. За своїм чисельним значенням він відповідає коефіцієнту рентабельності сукупних активів, тобто характеризує рівень економічної рентабельності;

коефіцієнт рентабельності власного капіталу. Цей показник, що характеризує досягнутий рівень фінансової рентабельності підприємства, є одним з найбільш важливих, так як він служить одним з критеріїв формування оптимальної структури капіталу;

капіталовіддача. Цей показник характеризує обсяг реалізації продукції, що припадає на одиницю капіталу, тобто в певній мірі служить вимірником ефективності операційної діяльності підприємства;

капіталомісткість реалізації продукції. Він показує який обсяг капіталу задіяний для забезпечення випуску одиниці продукції і є базовим для моделювання потреби в капіталі в майбутньому періоді з урахуванням галузевих особливостей операційної діяльності.

Розглянемо основні аспекти оцінки основних факторів, що визначають формування структури капіталу. Практика показує, що не існує єдиних рецептів ефективного співвідношення власного і позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, але навіть і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку і при різній кон'юнктурі товарного і фінансового ринків. Разом з тим, існує ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, облік яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві. Основними з цих факторів є:

галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції в силу високої частки необоротних активів, має звичайно більш низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим нижче період операційного циклу, тим більшою мірою (за інших рівних умов) може бути використаний підприємством позиковий капітал.

стадія життєвого циклу підприємства. Зростаючі підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноспроможну продукцію, можуть залучати для свого розвитку велику частку позикового капіталу, хоча для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вище середньоринкової (на підприємствах, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу, рівень фінансових ризиків більш високий, що враховується їх кредиторами). У той же час підприємства, що знаходяться у стадії зрілості, більшою мірою повинні використовувати власний капітал.

кон'юнктура товарного ринку. Чим стабільніше кон'юнктура цього ринку, а відповідно і стабільніше попит на продукцію підприємства, тим вище і безпечніше стає використання позикового капіталу. І навпаки - в умовах несприятливої ​​кон'юнктури і скорочення обсягу реалізації продукції використання позикового капіталу прискорено генерує зниження рівня прибутку і ризик втрати платоспроможності; в цих умовах необхідно оперативно знижувати коефіцієнт фінансового левериджу за рахунок зменшення обсягу використання позикового капіталу.

кон'юнктура фінансового ринку. Залежно від стану цієї кон'юнктури зростає або знижується вартість позикового капіталу. При істотному зростанні цієї вартості диференціал фінансового левериджу може досягти від'ємного значення (при якому використання позикового капіталу призведе до різкого зниження рівня фінансової рентабельності, а в ряді випадків - і до збиткової операційної діяльності). У свою чергу, при суттєвому зниженні цієї вартості різко знижується ефективність використання довгострокового позикового капіталу (якщо кредитними умовами не обумовлена ​​відповідне коригування ставки відсотка за кредит). Нарешті, кон'юнктура фінансового ринку впливає на вартість залучення власного капіталу із зовнішніх джерел - при зростанні рівня позичкового відсотка зростають і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал.

рівень рентабельності операційної діяльності. При високому значенні цього показника кредитний рейтинг підприємства зростає і воно розширює потенціал можливого використання позикового капіталу. Проте в практичних умовах цей потенціал часто залишається незатребуваним у зв'язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольняти додаткову потребу в капіталі за рахунок більш високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У цьому випадку власники воліють інвестувати отриманий прибуток у власне підприємство, що забезпечує високий рівень віддачі капіталу, що за інших рівних умовах знижує питому вагу використання позикових коштів.

коефіцієнт операційного левериджу. Зростання прибутку підприємства забезпечується спільним виявом ефекту операційного і фінансового левериджу. Тому підприємства зі зростаючим обсягом реалізації продукції, але мають чинності галузевих особливостей її виробництва низький коефіцієнт операційного левериджу, можуть значно більшою мірою (за інших рівних умов) збільшувати коефіцієнт фінансового левериджу, тобто використовувати велику частку позикових коштів у загальній сумі капіталу.

ставлення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори при оцінці кредитного рейтингу підприємства керується своїми критеріями, не співпадаючими іноді з критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємством. У ряді випадків, незважаючи на високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть керуватися й іншими критеріями, які формують негативний його імідж, а відповідно знижують і його кредитний рейтинг. Це надає відповідне негативний вплив на можливість залучення підприємством позикового капіталу, знижує його фінансову гнучкість, тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх джерел.

рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг з прибутку, різниця у вартості власного і позикового капіталу, який залучається з зовнішніх джерел, знижується. Це пов'язано з тим, що ефект податкового коректора при використанні позикових засобів зменшується. У цих умовах більш привабливим є формування капіталу з зовнішніх джерел за рахунок емісії акцій (залучення додаткового пайового капіталу). У той же час при високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність залучення позикового капіталу.

фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Неприйняття високих рівнів ризиків формує консервативний підхід власників і менеджерів до фінансування розвитку підприємства, при якому його основу складає власний капітал. І навпаки, прагнення отримати високий прибуток на власний капітал, незважаючи на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, при якому позиковий капітал використовується в максимально можливому розмірі.

рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством, власникам підприємства не хочеться привертати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, навіть незважаючи на сприятливі до цього передумови.

З урахуванням цих факторів управління структурою капіталу на підприємстві зводиться до таких основних напрямах, як встановлення оптимальних для даного підприємства пропорцій використання власного та позикового капіталу та забезпечення залучення на підприємство необхідних видів і обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.

Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового левериджу. Проведення багатоваріантних розрахунків з використанням механізму фінансового левериджу дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу, що забезпечує максимізацію рівня фінансової рентабельності.

Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес цієї оптимізації грунтується на попередній оцінці вартості власного і позикового капіталу при різних умовах його залучення та здійсненні різноманітних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод оптимізації структури капіталу пов'язаний з процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства.

Заключним етапів оптимізації структури капіталу є формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної та мінімально ризикової структури капіталу дозволяють визначити поле вибору конкретних його значень на плановий період. У процесі цього вибору враховуються раніше розглянуті фактори, що характеризують індивідуальні особливості діяльності даного підприємства.

Остаточне рішення, прийняте з цього питання, дозволяє сформувати на майбутній період показник "цільової структури капіталу", відповідно до якого буде здійснюватися наступне його формування на підприємстві шляхом залучення фінансових коштів з відповідних джерел.

Висновок

Отже, капітал - являє собою накопичений шляхом заощаджень запас економічних благ у формі грошових коштів та реальних капітальних товарів, що втягуються його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отримання доходу, функціонування яких в економічній системі базується на ринкових принципах і пов'язане з факторами часу, ризику і ліквідності.

Тому управління капіталом підприємства займає одне з центральних місць у загальній системі управління підприємством. Управління капіталом являє собою систему принципів і методів розробки та реалізації управлінських рішень, пов'язаних з оптимальним його формуванням з різних джерел, а також забезпеченням ефективного використання в різних видах господарської діяльності підприємства.

Тема дипломної роботи - «Управлінням власним капіталом підприємства» на прикладі ВАТ «Завод Залізобетон».

У першому розділі були розглянуті теоретичні аспекти та економічна сутність власного капіталу та принципи його формування. Наведено методи оцінки вартості капіталу.

У другій чолі розглянута система управління власним капіталом підприємства на прикладу ВАТ «Завод Залізобетон». Було проведено аналіз структури власного капіталу та факторів, які чинять на неї вплив. Розглянуто основні моменти управління власним капіталом та ефективності його використання на підприємстві.

У третій главі наведені основні шляхи підвищення ефективності використання власного капіталу.

Оцінка основних показників господарської діяльності показала, що в 2007 році було виготовлено 164677 м3 продукції, що на 40,6% більше ніж у 2006 році. Найбільшу питому вагу займають збірні залізобетонні конструкції обсяг виробництва, яких виріс значно і склав 88989 м3. Другим за обсягом виробництва є бетон товарний. У 2007 році його виробництво становило 52734 м3, що на 44,1% більше ніж у 2006 році. Виробництво стінових матеріалів фактично не змінилося, а товарного розчину зросла і склала 12047 м3, що вище на 39,6%.

У 2007 році за підсумками року було отримано збиток в сумі 817 тис.руб. Це в першу чергу обумовлено більш швидкими темпами приросту собівартості в порівнянні з виручкою (89,2% проти 83,5%). У зв'язку з чим валовий прибуток знизився на 731 тис.руб. Прибуток від продажів хоч і була на високому рівні однак її суми інших витрат значно перевищили інші доходи і як наслідок прибуток до оподаткування склав 1747 тис.руб., Що всього 78,7% від рівня 2006 року. У зв'язку із зростанням обсягів виробництва зросла середньооблікова чисельність персоналу на 35 чол або на 4,2%, при цьому середній рівень оплати праці становив 9324 тис.руб., Що на 19,3% більше ніж у минулому році.

Показником характеризують прибутковість організації є рентабельність. Так рентабельність основної діяльності в 2007 році знизилася до рівня 2005 р. і склала 1,88%, хоча в 2006 році становила 4,39%. Таким чином, не дивлячись на значне збільшення випуску продукції організація не змогла забезпечити підвищення ефективності діяльності і утримати собівартість в оптимальних межах. У зв'язку з чим перейдемо до розгляду тенденцій в собівартості продукції ВАТ «Завод Залізобетон»

Оцінка складу, структури і динаміки сукупно використовуваного капіталу ВАТ «Завод Залізобетон» показала, що сукупно використовуваний капітал за в 2007 році склав 96093 тис.руб., При цьому він виріс в порівнянні з минулим роком на 15070 тис.руб. або 18,6%. Власний капітал в 2007 році склав 57276 тис.руб., Що на 11581 тис.руб. або 25,34% більше ніж у 2006 році. Відзначимо так само приріст капіталу і в 2006 році на 3412 тис.руб .. Позиковий капітал також має тенденції до зростання, так в 2006 році він збільшився на 3489 тис.руб., А в 2007 році ще на 9,88% або на 3489 тис.руб.

Аналізуючи структуру капіталу підприємства можна зазначити, що основна частина фінансово-господарської діяльності фінансується в рівних частках за рахунок позикового і власного капіталу. Власний капітал становить 59,60% в 2007 році, що на 3,21% більше ніж у минулому році. Позиковий капітал навпаки становив у 2006 році 43,60%, в 2007 році - 40,40%, тобто співвідношення власного і позикового капіталу в співвідношенні 60/40 на даному підприємстві виконується.

За 2006 рік власний капітал збільшився на 3394 тис.руб., В 2007 році ще на 11681 тис.руб. Статутний капітал становить 15340 тис.руб., На резервний доводитися 2045 тис.руб ..

Ці види власного капіталу протягом усього періоду дослідження знаходяться на одному рівні. Найбільший вплив на зростання у 2006 році надав приріст прибуток на суму 3412 тис.руб., А в 2007 році показник прибутку знизився на 901 тис.руб., А приріст за додатковим капіталом у сумі 12582 тис.руб. і надав основне безпосередній вплив на зростання власного капіталу.

Структура капіталу показує що найбільшу питому вагу займає додатковий капітал - в 2007 досяг 52,9%, частка прибутку знизилася до 16,8%. Статутний капітал в 2005 році склав 36,3%, а в 2007 - 26,7%.

Приріст власного капіталу відбувається виключно за рахунок чистого прибутку. Дане підприємство протягом трьох років має негативні тенденції у фінансових результатах діяльності.

Порівнюючи 2005 і 2006 рік приходимо до висновку, що не дивлячись на те що виручка від реалізації і собівартість залишилися на колишньому рівні, валовий прибуток зріс на 18%, помітно були знижені комерційні витрати (у 2 рази), на цьому тлі прибуток від продажів склала 6831 тис.руб. що на 149% більше ніж у 2005 році. Проте сальдо інших доходів і витрат виявилося більшою мірою негативним, що в підсумку призвело до зниження чистого прибутку на 67%, яка склала 1111 тис.руб. (Більш ніж у три рази менше, ніж 2005 році).

Керівництвом в 2007 році було прийнято рішення про значне збільшення виробництва, у зв'язку з чим виручка від реалізації зросла на 83%, при цьому зростання собівартості склав 89%. Отримана валовий прибуток при цьому склала 8360 тис.руб., Що на 8% менше минулого року, тобто ефективність не тільки не виросла а навпаки знизилася. Зростання комерційних витрат на 32% надав також негативний вплив, в результаті виручка від продажів склала 5373 тис.руб .. І не дивлячись на те, що в 2007 році перевищення інших витрат над доходами над доходами склало 4610 тис.руб., А в 2006 лише 3626 тис.руб., Після сплати податків фінансовий результат склав негативну величину - (-817 тис.руб. ).

Показники фінансової стійкості характеризують структуру капіталу підприємства. У ВАТ «Завод Залізобетон» коефіцієнт автономії досить високий від 0,56-0,60, тобто більше 50% складає власний капітал. За 2007 рік спостерігається його підвищення на 0,03. Коефіцієнт фінансової стійкості показує, що організація використовує залучений довгостроковий капітал. Даний коефіцієнт майже відповідає оптимального значення. Коефіцієнт фінансової залежності за 2006-2007 роки становить 0,4-0,44, тобто залежність від зовнішніх джерел існує не настільки значна і так само відповідає оптимального значення. Співвідношення власного та позикового капіталу досить висока і знаходиться в межах від 1,29-1,48, що також свідчить про незначну фінансової залежності об'єкта. У західній практиці прийнято вважати, що нормальне значення коефіцієнта фінансової стійкості дорівнює близько 0,9, а критичним вважається його зниження до 0,75. Розрахований коефіцієнт становить по підприємству за 2006-2007 роки всього 0,59-0,62.

Розрахунок показав, що рентабельність власного капіталу ВАТ «Завод Залізобетон» знизилася на 3,9%. На зміну рентабельності власного капіталу вплинули такі фактори як: прискорення швидкості оборотності активів на 1,05, що призвело до зниження на 0,35%, зниження коефіцієнта фінансової маневреності на 0,2, яке призвело до збільшення рентабельності власного капіталу на 0,54% ; зниження рентабельності продажів на 1,0% призвело до зменшення показника на 1,6%.

За період 2006-2007 року всі показники рентабельності капіталу підприємства мають тенденцію до зниження. Основними причинами зниження рентабельності сукупного капіталу є уповільнення швидкості обігу коштів і зниження рентабельності продажів. У 2006 році відзначається деяке зростання аналізованих показників, однак зниження ділової активності у 2007 році призвело до зниження прибутковості підприємства. Дані фактори також свідчать про не низької ефективності використання власного і позикового капіталу ВАТ «Завод Залізобетон». Тому для підприємства необхідно розробити комплекс заходів, спрямований на підвищення ефективності та оптимізацію структури капіталу.

Основними напрямами підвищення ефективності управління капіталом підприємства є робота з джерелами фінансування (власний капітал, залучення позикового капіталу, короткострокове і довгострокове кредитування, розподіл прибутку, випуск і придбання цінних паперів тощо); інвестиції підприємства та оцінка їх ефективності (прибутковість капіталу, поточна і перспективна вартість підприємства, оцінка фінансових ризиків і т.д.); управління основним і оборотним капіталом, фінансове планування, аналіз та контроль фінансової діяльності.

Список використаних джерел

  1. Російська Федерація. Конституція РФ прийнята всенародним голосуванням 12 грудня 1993

  2. Цивільний кодекс Російської Федерації. - М.: Изд. Група НОРМА-ИНФРА-М. 2006. - 560 с.

  3. Закон РФ «Про споживчу кооперацію (споживчих товариства, їх спілки) в Російській Федерації від 19.06.92 р. № 3085-1.

  4. Положення з бухгалтерського обліку «Облік основних засобів» (ПБУ 6 / а).

  5. Про затвердження «Методичних вказівок по проведенню аналізу фінансового стану»: / Наказ Федеральної служби Росії з фінансового оздоровлення та банкрутства від 23 січня 2001 р. № 16.

  6. Абрютина М.С. Аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства: навчально-практичний посібник / М. С. Абрютина. - М.: Видавництво «Справа і Сервіс», 2004. - 256 с.

  7. Баканов М.І., Шеремет А.Д. Теорія економічного аналізу: Підручник. - 3-е изд., Перераб. / М. І. Баканов, А. Д. Шеремет. - М: Фінанси і статистика, 2004. - 288 с.

  8. Балабанов І.Т. Фінансовий аналіз і планування господарюючого суб'єкта / І. Т. Балабанов .- М.: Фінанси і статистика, 2004. - 208с.

  9. Баришніков Н.П. Бухгалтерський облік, звітність і оподаткування / Н. П. Баришніков .- М: Видавничий дім «Філін», 2005. - С.351.

  10. Беннет Р. Секрети ефективного управління = Effective management.: Пер. з англ. / Р. Беннет. - М.: ЛОРІ, 2004. - 216с.

  11. Бланк І.А. Управління прибутком. / І. А. Бланк - Київ: НікаЦентр, Ельга, 2005. - 544с.

  12. Брагин Л.А. Економіка торговельного підприємства: Торговельна справа. / Л. А. Брагін - М.: ИНФРА-М, 2004. - 314 с.

  13. Бороненкова С.А. Управлінський аналіз: Учеб. посібник. / С. А. Бороненкова .- М.: Фінанси і статистика, 2005. - 384 с.

  14. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для вузів. / Под ред. проф. Ю.А. Бабаєва. - М.: Вузівський підручник, 2006. - 525 с.

  15. Бикадоров В.Л. Фінансово-економічний стан підприємства. / В. Л. Бикадоров .- М.: «Видавництво ПРІОР», 2004. - 96 с.

  1. Грузинів В.П. Економіка підприємства / В. П. Грузинів. - М.: Фінанси і статистика, 2004. - 208с.

  2. Денисов А.Ю. Економічне управління підприємством і корпорацією. / А. Ю. Денисов .- М.: «Справа і Сервіс». 2006. - 416 с.

  3. Іванов Г.Г. Економіка торгівлі. / Г. Г. Іванов .- М.: Видавничий центр «Академія», 2004. - 144 с.

  4. Івашкін Б.М. Бухоблік торгівлі (оптової і роздрібної). Навчально-практичний курс. / Б.Н.Івашкін-М.: ІКЦ «ДІС», 2005. - 416 с.

  5. Керімов В.Е. Управлінський облік. / В. Е. Керімов. - М.: Видавничо-книготорговий центр «Маркетинг», 2006. - 268 с.

  6. Кравченко Л.І. Аналіз господарської діяльності в торгівлі / Л. І. Кравченко .- М.: Нове знання, 2004. - 544 с.

  7. Крейнина М.М. Фінансовий стан підприємства. Методи оцінки. / М.Н.Крейніна-М.: ІКЦ «ДНС», 2006.-224 с.

  8. Ковальов А.І. Аналіз фінансового стану підприємства. / А. І. Ковальов. - М.: Центр економіки і маркетингу. 2004.-216 с.

  9. Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: Управління капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз звітності / В. В. Ковальов. - М.: Фінанси і статистика. 2006. - 512 с.

  10. Ковальова А.М. Фінанси фірми і управління ними / А. М. Ковальова .- М.: ИНФРА-М, 2004. - 412 с.

  11. Литвин М.І. Управління оборотним капіталом господарської організації. / М. І. Литвин .- Липецьк, 2004. - 82 с.

  12. Любушин Н.П. Аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства / Н. П. Любушин. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. - 471 с.

  13. Моляков Д.С. Теорія фінансів підприємства / Д. С. Моляков .- М.: Фінанси і статистика. 2006 .- 346 с.

  14. Практикум з фінансів підприємств. / Под ред. П.І. Вахрін. - М.: Інформаційно-впроваджувальний центр «Маркетинг», 2005. - 168с.

  15. Проданова Н.А. Фінансовий менеджмент. / Н. А. Проданова .- Ростов н / Д: Фенікс, 2006. - 336с.

  16. Раицкий К.А. Економіка підприємства. / К. А. Раицкий. - М.: Видавничо-торгова корпорація «Дашков і К 0», 2005. - 1012 с.

  17. Савицька Г.В. Аналіз господарської діяльності підприємства / Г. В. Савицька. - Мн.: «Екоперспектіва». 2007. - 688 с.

  18. Сергєєв І.В. Економіка підприємства. / І. В. Сергєєв. - М.: Фінанси і статистика, 2005. - 528 с.

  19. Сулименко Н.І. Фінанси підприємств. / Н. І. Сулименко. - Білгород: Кооперативний освіта, 2004. - 135 с.

  20. Ткачук М.І. Основи фінансового менеджменту / М. І. Ткачук. - Мн.: Інтерпрессервіс, Екоперспектіва, 2005. - 416 с.

  21. Фінанси, грошовий обіг і кредит. - М.: Инфра-М, 2004 - 448 с.

  22. Чернишова Ю.Г. Аналіз фінансово-господарської діяльності. / Ю.Г.Чернишева-Ростов-на-Дону: «Фенікс», 2005. - 284 с.

  23. Чернишова З.Д. Методика оцінки платоспроможності та фінансової стійкості підприємства / З. Д. Чернишова .- Білгород: Видавництво БУПК, 2004. - 45 с.

  24. Чечевицина О.М. Аналіз фінансово-господарської діяльності / А. Н. Чечевицина. - М.: Инфра - М., 2005 - 352 с.

  25. Чорба П.М. Фінанси споживчої кооперації / П. М. Чорба .- Білгород: Вид-во БУПК, 2005. - 185 с.

  26. Шеремет А.Д. Методика фінансового аналізу / А. Д. Шеремет - М.: Инфра - М., 2005 - 208с.

  27. Економіка торговельного підприємства: Торговельна справа / Під ред. Л.А. Брагіна. - М.: ИНФРА-М, 2004. - 314 с.

  28. Економіка та організація діяльності торгового підприємства. / Под ред. А. Н. Соломатіна. - М.: Инфра-М, 2005. - 416 с.

  29. Економіка підприємств. / Под ред. проф В. Я. Горфінкеля, проф. В.А. Швандара. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006. - 718 с.

  30. Ярних Е.А. Статистика фінансів підприємства торгівлі. / Е.А.Ярних-М.: Фінанси і статистика, 2005. - 416 с.

  31. Астрінскій Д. Економічний аналіз фінансового стану підприємства / Д. Астрінскій / / Економіст, 2005 р., № 12. - С.55-59.

  32. Борисов Л. Аналіз фінансового стану підприємства / Борисов Л. / / Економіка і життя, 2004 р., № 5. - С.12-18.

  33. Єфімова О.В. Аналіз оборотних активів організації. / О. В. Єфімова / / Бухгалтерський облік. 2004. № 10. С. 47-52.

  34. Ілясов Г.Г. Як покращити фінансовий стан підприємства. / Г. Г. Ілясов / / Фінанси. - 2004. - № 10. - С. 70 - 73.

  35. Парушіна Н.В. Аналіз фінансових результатів за даними бухгалтерської звітності. / Н.В. Парушіна / / Бух. облік. - 2004. - № 5. - С. 68 - 72.

  36. Пріжігалінская Т.М. Оцінка факторів економічного зростання в організаціях споживчої кооперації. / Т. Н. Пріжігалінская / / Економічний аналіз: теорія і практика. - 2005. - № 10. - С. 61-63.

    Додати в блог або на сайт

    Цей текст може містити помилки.

    Фінанси, гроші і податки | Диплом
    435.1кб. | скачати


    Схожі роботи:
    Аналіз управління власним капіталом Відкритого акціонерного товариства ВАТ Монтаж-Сервіс
    Управління власним капіталом організації на прикладі ТОВ Автоальянс
    Аналіз управління власним капіталом Відкритого акціонерного заг
    Управління власним капіталом
    Управління власним капіталом підприємства
    Управління власним капіталом підприємства 2
    Управління власним капіталом банку
    Управління власним капіталом комерційного банку
    Аналіз ефективності управління фінансами підприємства на прикладі ВАТ Нефтекамськ-Лада-Сервіс
© Усі права захищені
написати до нас