Зміст
Введення
Глава 1. Теоретичні основи управління власним капіталом підприємства
1.1 Сутність, структура та методи формування власного капіталу
1.2 Сучасні методи оцінки вартості власного капіталу
1.3 Особливості дивідендної та емісійної політики на підприємстві
Глава 2. Аналіз ефективності управління власним капіталом ВАТ «Завод Залізобетон»
2.1 Організаційно-економічна характеристика діяльності ВАТ «Завод Залізобетон»
2.2 Аналіз структури власного капіталу на підприємстві
2.3 Управління власним капіталом на підприємстві
Глава 3. Шляхи підвищення ефективності використання власного капіталу
3.1 Вдосконалення системи управління власним капіталом
3.2 Фінансові механізми управління формування операційного прибутку, як фактор зростання власного капіталу підприємства
3.3 Основні напрямки оптимізації власного капіталу
Висновок
Список використаних джерел
Введення
Розвиток ринкових відносин у суспільстві призвела до появи цілого ряду нових економічних об'єктів обліку та аналізу. Одним з них є капітал підприємства як найважливіша економічна категорія і, зокрема, власний капітал. Значимість останнього для життєздатності та фінансової стійкості підприємства настільки велика, що вона отримала законодавче закріплення в Цивільному Кодексі РФ в частині вимог про мінімальну величину Статутного капіталу, співвідношень Статутного капіталу і чистих активів; можливості виплати дивідендів в залежності від співвідношення чистих активів і суми Статутного та резервного капіталу.
Фінансова політика підприємства є вузловим моментом в нарощуванні темпів його економічного потенціалу в умовах ринкової системи господарювання з її жорстокою конкуренцією. Важливе значення мають показники, що характеризують фінансовий стан підприємства. Оцінка власного капіталу є основою для розрахунку більшості з них.
Підприємству необхідно здійснювати аналіз власного капіталу, оскільки це допомагає виявити його основні складові і визначити наслідки їх змін для фінансової стійкості. Динаміка зміни власного капіталу визначає обсяг залученого і позикового капіталу.
Основна проблема для кожного підприємства, яку необхідно визначити - це достатність грошового капіталу для здійснення фінансової діяльності, обслуговування грошового обороту, створення умов для економічного зростання. Ця проблема практично для всіх підприємств залишається поки невирішеною, про що свідчить значний недолік власного оборотного капіталу. Отже, існує об'єктивна потреба у вивченні, аналізі та поліпшення власного капіталу на підприємство. Вищепереліченим обставиною і визначається актуальність проведеного дослідження.
Метою роботи є розгляд системи управління власним капіталом організації і розробка напрямків його ефективного використання.
Об'єктом дослідження виступає відкрите акціонерне товариство «Завод Залізобетон».
Предметом дослідження є процес управління власним капіталом організації.
Основними завданнями роботи є:
визначити поняття та сутність власного капіталу, його види;
викласти принципи формування власного капіталу;
сформулювати основні методи управління власним капіталом підприємства;
провести аналіз системи управління власним капіталом на прикладі ВАТ «Завод Залізобетон»;
розробити шляхи підвищення ефективності використання власного капіталу організації.
У роботі використовувалися різні джерела. Основою теоретичної частини роботи стала економічна література: статті, навчальні посібники, книги російських і зарубіжних авторів. Практична частина роботи грунтується на матеріалах бухгалтерської та фінансової звітності ВАТ «Залізобетон».
При проведенні аналізу управління власним капіталом підприємства були застосовані такі прийоми і методи як горизонтальний аналіз вертикальний аналіз, аналіз коефіцієнтів (відносних показників), порівняльний аналіз.
Структура дипломної роботи включає вступ, три розділи, висновок, список використаних джерел та літератури, додатки.
Проведене дослідження і практичні розрахунки говорять про практичну значимість роботи та застосування рекомендацій у практиці управління власним капіталом організації.
Глава 1. Теоретичні основи управління власним капіталом підприємства
1.1 Сутність, структура та методи формування власного капіталу
Капітал - це кошти, якими володіє суб'єкт господарювання для здійснення звий діяльності з метою одержання прибутку.
Капітал - одна з фундаментальних економічних категорій, сутність якої наукова думка з'ясовує протягом кількох століть. Термін "капітал" походить від латинського "саpitalis", що означає основний, головний. У початкових роботах економістів капітал розглядався як основне багатство, основне майно. У міру розвитку економічної думки це первісне абстрактне і узагальнене поняття капіталу наповнювалося конкретним змістом, відповідним панівної парадигми економічного аналізу розвитку суспільства.
У процесі господарської діяльності відбувається постійний оборот капіталу: послідовно він змінює грошову форму на матеріальну, яка в свою чергу змінюється, приймаючи різні форми продукції, товару та інші, відповідно до умов виробничо-комерційної діяльності організації, і, нарешті, капітал знову перетворюється в грошові кошти, готові розпочати новий кругообіг.
У російській практиці капітал підприємства часто розділяють на капітал активний і пасивний. З методологічної точки зору це невірно. Такий підхід є причиною недооцінки місця і ролі капіталу в бізнесі і приводить до поверхневого розгляду джерел формування капіталу. Капітал не може бути пасивним, тому що є вартістю, що приносить додаткову вартість, що знаходиться в русі, в постійному обороті. Тому більш обгрунтовано тут застосовувати поняття джерел формування капіталу і функціонуючого капіталу [7, с. 69].
Структура джерел утворення активів (коштів) представлена основними складовими: власним капіталом і позиковими (залученими) засобами.
Власний капітал організації як юридичної особи в загальному вигляді визначається вартістю майна, що належить організації. Це так звані чисті активи організації. Вони визначаються як різниця між вартістю майна (активним капіталом) і позиковим капіталом. Звичайно, власний капітал має складну будову. Його склад залежить від організаційно-правової форми господарюючого суб'єкта.
Фінансову основу підприємства представляє сформований ним власний капітал. На діючому підприємстві він представлений наступними основними формами (малюнок 1):
Рис.1. Форми функціонування власного капіталу підприємства
Статутний фонд. Він характеризує первісну суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається (декларується) статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.
Резервний фонд (резервний капітал). Він являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір цієї резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного фонду (резервного капіталу) здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахування-прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).
Спеціальні (цільові) фінансові фонди. До них відносяться цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх подальшого цільового витрачання. У складі цих фінансових фондів виділяють звичайно амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва та інші. Порядок формування і використання коштів цих фондів регулюється статутом і іншими установчими і внутрішніми документами підприємства.
Нерозподілений прибуток. Вона характеризує частину прибутку підприємства, отриману в попередньому періоді і не використану на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування на розвиток виробництва. За своїм економічним змістом вона є однією з форм резерву власних фінансових коштів підприємства, що забезпечують його виробничий розвиток у майбутньому періоді.
Інші форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (при здачі його в оренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі відсотків або дивідендів) і деякі інші, що відображаються у першому розділі пасиву балансу [21, с.86].
Управління власним капіталом пов'язане не тільки із забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують подальший розвиток підприємства. У процесі управління формуванням власних фінансових ресурсів вони класифікуються за джерелами цього формування. Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства наведено на рис.2.
У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, - вона формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно і зростання ринкової вартості підприємства.
Рис.2. Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства.
Певну роль у складі внутрішніх джерел відіграють також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах з високою вартістю використаних власних основних засобів і нематеріальних активів, а проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.
У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків коштів до статутного фонду) або акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безплатна фінансова допомога (як правило, така допомога надається лише окремим державним підприємствам різного рівня). У число інших зовнішніх джерел входять безплатно передані підприємству матеріальні та нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу [18, с.119].
Основу управління власним капіталом підприємства складає управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління цим процесом на підприємстві розробляється зазвичай спеціальна фінансова політика, спрямована на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел відповідно до потреб його розвитку в майбутньому періоді.
Формування власного капіталу відбувається на принципах забезпечення необхідного рівня самофінансування і виробничого розвитку підприємства. Формування власного капіталу здійснюється за основними етапами:
Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.
На першому етапі аналізу вивчаються загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів у передплановому періоді.
На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.
На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві в передплановому періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник "коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства". Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.
Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах. Ця потреба визначається за наступною формулою:
Псфр = ПкхУск/100-СКн + Пр, (1)
де Псфр - загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства в планованому періоді;
Пк-загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду;
Уск - планований питома вага власного капіталу в загальній його сумі;
СКН - сума власного капіталу на початок планованого періоду;
Пр - сума прибутку, що спрямовується на споживання в плановому періоді.
Розрахована загальна потреба охоплює необхідну суму власних фінансових ресурсів, формованих як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел.
Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, що формується за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства.
Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. До того, як звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їх формування за рахунок внутрішніх джерел. Так як основними планованими внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку і амортизаційних відрахувань, то в першу чергу слід у процесі планування цих показників передбачити можливості їх росту за рахунок різних резервів [12, с.287].
Метод прискореної амортизації активної частини основних фондів збільшує можливості формування власних фінансових ресурсів за рахунок цього джерела »Проте слід мати на увазі, що зростання суми амортизаційних відрахувань у процесі проведення прискореної амортизації окремих видів основних фондів призводить до відповідного зменшення суми чистого прибутку. Тому при вишукуванні резервів росту власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел варто виходити з необхідності максимізації сукупної їх суми.
Забезпечення необхідного обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел.
Обсяг залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел покликаний забезпечити ту їх частина, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування. Якщо сума залучених за рахунок внутрішніх джерел власних фінансових ресурсів повністю забезпечує загальну потребу в них у плановому періоді, то в залученні цих ресурсів за рахунок зовнішніх джерел немає необхідності.
Забезпечення задоволення потреби у власних фінансових ресурсах за рахунок зовнішніх джерел планується за рахунок залучення додаткового пайового капіталу (власників або інших інвесторів), додаткової емісії акцій або за рахунок інших джерел.
Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів. Процес цієї оптимізації грунтується на таких критеріях:
забезпечення мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел перевищує плановану вартість залучення позикових коштів, то від такого формування власних ресурсів варто відмовитися;
забезпечення збереження управління підприємством початковими його засновниками. Зростання додаткового пайового або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такої керованості.
Ефективність процесу формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді. Його рівень повинен відповідати поставленої мети [26, с.234].
Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства розраховується за такою формулою:
КСФ = ЧФР / D А, (2)
де КСФ - коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства;
СФР-запланований обсяг формування власних фінансових ресурсів;
D А-запланований приріст активів підприємства.
Успішна реалізація процесу формування власних фінансових ресурсів пов'язана з вирішенням наступних основних завдань:
проведенням об'єктивної оцінки вартості окремих елементів власного капіталу;
забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням припустимого рівня фінансового ризику;
формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства;
формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій (емісійної політики) або залучення додаткового пайового капіталу [20, с.133].
Власний капітал характеризується наступними основними позитивними особливостями:
Простотою залучення, так як рішення, пов'язані зі збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками та менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб'єктів.
Більш високою здатністю генерування прибутку у всіх сферах діяльності, тому що при його використанні не потрібно сплата позичкового відсотка в усіх його формах.
Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, а відповідно і зниженням ризику банкрутства [20, с.135].
Разом з тим, йому притаманні такі недоліки:
Обмеженість обсягу залучення, а отже і можливостей істотного розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої кон'юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу.
Висока вартість порівняно з альтернативними позиковими джерелами формування капіталу.
Невикористовувана можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових коштів, так як без такого залучення неможливо забезпечити перевищення коефіцієнту фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.
Грунтуючись на економічній сутності власного капіталу можна виділити наступні критерії оптимальної структури власного капіталу:
Для забезпечення захисної функції, властивої власного капіталу, величина статутного капіталу повинна відповідати вимогам, закладеним в законодавчих актах. Перш за все, це стосується мінімально можливого розміру на момент утворення, а також умови, що в процесі функціонування господарських товариств розмір їхніх чистих активів повинен зберігатися в розмірі менше статутного капіталу. Але вже на цьому етапі виникають суперечності у російській практиці. Питома вага статутного фонду у власному капіталі настільки малий, що не може виступати критерієм стійкості підприємства, оскільки переоцінка основних фондів відображається в додатковому капіталі, і зіставлення чистих активів в даній ситуації більш доцільно проводити не тільки з сумою статутного, але й додаткового капіталів.
Функціонуючі підприємства повинні мати достатній розмір власного капіталу, який забезпечить фінансову стійкість підприємства. Передбачається, що його має бути достатньо для формування не тільки основного, але і власного оборотного капіталу. Тим самим буде забезпечено захисна і регулююча функції капіталу, а також функція зміни напрямку виробництва, тобто можливості розвитку.
Для реалізації функції капіталу, що виражається здатністю приносити дохід, критерієм може служити ефективність використання власного капіталу. Найбільш ефективне його використання можливе за умови залучення кредиту, незважаючи на його платність. На це вказує ефект фінансового важеля. Відповідно співвідношення власного і позикового капіталів повинно мати оптимальне значення для кожного конкретного підприємства виходячи з його стратегії і можливостей.
Ціна власного капіталу вказує на високу ціну підприємства, його фінансову стійкість, а також дозволяє реалізувати купівельну здатність капіталу і його регулюючу функцію.
Капітал виступає як агент виробництва, служить майбутнім потребам. Виходячи з цього до складу власного капіталу необхідно включити нерозподілений прибуток (або прибуток, спрямовану до спеціальних фондів для здійснення розвитку виробництва). Все це має бути виражене у дивідендній політиці. Визначення пропорцій у розподілі прибутку - це один з ключових питань. Для підприємства важливо як власний розвиток, так і виплата дивідендів засновникам, що сприяє підвищенню ціни підприємства. Досягнення оптимальних розмірів у розподілі прибутку можливе виходячи з внутрішніх темпів зростання підприємства.
Захисна і регулююча функції повністю можуть бути реалізовані тільки при створенні мінімального розміру резервного капіталу. Особливо це важливо для сільськогосподарських підприємств, які схильні як підприємницьким, так і природно-економічним ризикам. При цьому слід врахувати російську практику й ті протиріччя які, виникають при визначенні мінімального розміру резервного капіталу, величина якого поставлена в пряму залежність від величини статутного капіталу, що регламентується в законодавчих актах. Проте варто зауважити, що в даний час в більшості АКО розмір статутного капіталу дуже малий, а це значить, що у разі виникнення непередбачених збитків мінімальний рівень резервного капіталу не грає того значення буфера, яке йому приписується [14, с.196].
Таким чином, розглядаючи проблему формування раціональної структури капіталу, доцільно зробити висновок про те, що підходячи до вирішення цього питання з урахуванням критеріїв оптимальності багато підприємств можуть досягти необхідний рівень фінансової стійкості, забезпечити високу ступінь розвитку, знизити фактори ризику, підвищити ціну підприємства і вивести виробництво на більш ефективний рівень. Співвідношення ж між власними і позиковими джерелами коштів, служить одним з ключових аналітичних показників, що характеризують ступінь ризику інвестування фінансових ресурсів в дане підприємство. Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства - це стабільність його діяльності у світлі довгострокової перспективи. Вона пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів.
1.2 Сучасні методи оцінки вартості власного капіталу
Розвиток підприємства вимагає насамперед мобілізації і підвищення ефективності використання власного капіталу, так як це забезпечує зростання його фінансової стійкості та рівня платоспроможності. Тому першочергова увага має бути приділена оцінці вартості власного капіталу в розрізі окремих його елементів і в цілому.
Оцінка вартості власного капіталу має ряд особливостей, основними з яких є:
необхідність постійного коригування балансової суми власного капіталу в процесі здійснення оцінки. Принципи такого коригування розглянуті раніше. При цьому коригування підлягає тільки використовувана частина власного капіталу, тому що знову приваблюваний власний капітал оцінено в поточній ринковій вартості;
оцінка вартості знову залучуваного власного капіталу носить імовірнісний, а отже, в значній мірі умовний характер. Якщо залучення позикового капіталу грунтується на певних контрактних чи інших фіксованих зобов'язання підприємства, то залучення основної суми власного капіталу таких контрактних зобов'язань не містить (за винятком емісії привілейованих акцій).
Будь-які зобов'язання підприємства по виплаті відсотків на пайовий капітал, дивідендів власникам простих акцій і т.п., не носять характер контрактних зобов'язань і є лише розрахунковими плановими величинами, які можуть бути скориговані за результатами майбутньої господарської діяльності;
суми виплат власникам капіталу входять до складу оподатковуваного прибутку, що збільшує вартість власного капіталу порівняно з позиковим. Виплати власникам капіталу у формі відсотків і дивідендів здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, у той час як виплати відсотків за використовуваний позиковий капітал здійснюються за рахунок витрат (собівартості), а отже до складу оподатковуваної бази по прибутку не входять. Це визначає більш високий рівень вартості знову залучуваного власного капіталу порівняно з позиковим;
залучення власного капіталу пов'язано з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик. Це пов'язано з тим, що претензії власників основної частини цього капіталу (за винятком власників привілейованих акцій) підлягають задоволенню у разі банкрутства підприємства в останню чергу;
залучення власного капіталу не пов'язано, як правило, зі зворотним грошовим потоком по основній його сумі, що визначає вигідність використання цього джерела підприємством незважаючи на більш високу його вартість. Якщо з позикового капіталу поворотний грошовий потік поряд з платежами за його обслуговування включає і повернення суми основного боргу у встановлені терміни, то за притягається власного капіталу поворотний грошовий потік включає, як правило, тільки платежі відсотків і дивідендів власникам (за винятком окремих випадків викупу підприємством власних акцій або паїв). Це визначає велику безпеку використання власного капіталу з позицій забезпечення платоспроможності та фінансової стійкості підприємства, що стимулює його готовність йти на більш високу вартість залучення цього капіталу. З урахуванням цих особливостей розглянемо механізм оцінки й управління вартістю власного капіталу [22, с.263].
Вартість функціонуючого власного капіталу має найбільш надійний базис розрахунку у вигляді звітних даних підприємства. У процесі такої оцінки враховуються:
середня сума використовуваного власного капіталу в звітному періоді за балансовою вартістю. Цей показник служить вихідною базою коригування суми власного капіталу з урахуванням поточної ринкової його оцінки. Розрахунок цього показника здійснюється за методом середньої хронологічної за низку внутрішніх звітних періодів;
середня сума використовуваного власного капіталу в поточній ринковій оцінці.
сума виплат власникам капіталу (у вигляді процентів, дивідендів тощо) за рахунок чистого прибутку підприємства. Ця сума і являє собою ту ціну, яку підприємство платить за використовуваний капітал власників. У більшості випадків цю ціну визначають самі власники, встановлюючи розмір відсотків або дивідендів на вкладений капітал у процесі розподілу чистого прибутку.
Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді визначається за наступною формулою:
, (3)
де - Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді,%;
- Сума чистого прибутку, виплачена власникам підприємства у процесі його розподілу за звітний період;
- Середня сума власного капіталу підприємства у звітному періоді.
Процес управління вартістю цього елементу власного капіталу визначається насамперед сферою його використання - операційною діяльністю підприємства. Він пов'язаний з формуванням операційного прибутку підприємства і здійснюваної ним політикою розподілу прибутку.
Відповідно вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді визначається за формулою:
, (4)
де - Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства в плановому періоді,%;
- Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді,%;
- Планований темп росту виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятковим дробом [32, с.37].
Вартість нерозподіленого прибутку останнього звітного періоду оцінюється з урахуванням певних прогнозних розрахунків. Так як нерозподілений прибуток представляє собою ту капіталізовану її частина, яка буде використана у майбутньому періоді, то ціною сформованої нерозподіленого прибутку виступають плановані на її суму виплати власникам, яким вона належить.
Такий підхід до оцінки нерозподіленого прибутку заснований на тому, що якщо б вона була виплачена власникам капіталу при її розподілі за результатами звітного періоду, то вони, інвестувавши у будь-які об'єкти, одержали б певний прибуток, яка була б ціною цього інвестованого капіталу. Але власники віддали перевагу інвестувати цей прибуток у власне підприємство, отже, її ціною виступає запланована до розподілу сума чистого прибутку майбутнього періоду на цю частину інвестованого капіталу.
З урахуванням такого підходу вартість нерозподіленого прибутку прирівнюється до вартості функціонуючого власного капіталу підприємства в плановому періоді [25, с.42].
Такий підхід дозволяє зробити наступний висновок: якщо вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді і вартість нерозподіленого прибутку в цьому ж періоді рівні, при оцінці середньозваженої вартості капіталу в плановому періоді ці елементи капіталу можуть розглядатися як єдиний підсумований елемент, тобто включатися в оцінку з єдиним підсумованому питомою вагою.
Процес управління вартістю нерозподіленого прибутку визначається передусім сферою її використання - інвестиційною діяльністю. Тому цілі управління цією частиною капіталу підпорядковані цілям інвестиційної політики підприємства і відповідно норма інвестиційного прибутку (внутрішня ставка прибутковості) завжди повинна співвідноситися з рівнем вартості нерозподіленого прибутку.
Вартість додатково залучуваного акціонерного (пайового) капіталу розраховується в процесі оцінки диференційовано за привілейованими акціями та за простими акціями (або додатково залучаються паях).
Вартість залучення додаткового капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій визначається з урахуванням фіксованого розміру дивідендів, який за ним заздалегідь визначений. Це значно спрощує процес визначення вартості даного елемента капіталу, тому що обслуговування зобов'язань за привілейованими акціями багато в чому співпаде з обслуговуємо зобов'язань за позикового капіталу. Однак істотною відмінністю в характері цього обслуговування з позицій оцінки вартості є те, що виплати по обслуговуванню позикового капіталу відносяться на витрати (собівартість) і тому виключені зі складу оподатковуваного прибутку, а дивідендні виплати за привілейованими акціями здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, тобто . не мають "податкового щита". Крім виплати дивідендів, до витрат підприємства належать також емісійні витрати з випуску акцій (так звані "витрати розміщення"), які становлять відчутну величину [20, с.145].
З урахуванням цих особливостей вартість додатково залученого капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій розраховується за формулою:
, (5)
де - Вартість власного капіталу, що залучається за рахунок емісії привілейованих акцій,%;
- Сума дивідендів, передбачених до виплати згідно з контрактними зобов'язаннями емітента;
- Сума власного капіталу, що залучається за рахунок емісії привілейованих акцій;
ЕЗ - витрати з емісії акцій, виражені в десяткового дробу по відношенню до суми емісії.
Вартість залучення додаткового капіталу за рахунок емісії простих акцій (чи додатково залучених паїв) вимагає врахування таких показників:
суми додаткової емісії простих акцій (або суми додатково залучаються паїв);
суми дивідендів, виплачених у звітному періоді на одну акцію (або суми прибутку виплаченої власникам на одиницю капіталу);
планованого темпу росту виплат прибутку власникам капіталу у формі дивідендів (або відсотків);
планованих витрат з емісії акцій (або залученню додаткового пайового капіталу).
У процесі залучення цього виду власного капіталу слід мати на увазі, що за вартістю він є найбільш дорогим, тому що витрати з його обслуговування не зменшують базу оподаткування прибутку, а премія за ризик - найбільш висока, тому що цей капітал при банкрутстві підприємства захищений в найменшій ступеня [19, с.67].
Розрахунок вартості додаткового капіталу, що залучається за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв), здійснюється за наступною формулою:
, (6)
де - Вартість власного капіталу, що залучається за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв),%;
- Кількість додатково емітованих акцій;
сума дивідендів, виплачених на одну просту акцію в звітному періоді (або виплат на одиницю паїв),%;
- Планований темп виплат дивідендів (відсотків за паями), виражений десятковим дробом;
сума власного капіталу, залученого за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв);
- Витрати з емісії акцій, виражені в десяткового дробу по відношенню до суми емісії акцій (додаткових паїв).
Процес управління вартістю залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризується високим рівнем складності і вимагає відповідно високої кваліфікації виконавців. Це управління здійснюється шляхом розробки та реалізації емісійної політики підприємства, а також його дивідендної політики (або політики розподілу прибутку) [10, с.418].
З урахуванням оцінки вартості окремих складових елементів власного капіталу й питомої ваги кожного з цих елементів у загальній його сумі може бути розрахований показник середньозваженої вартості власного капіталу підприємства.
1.3 Особливості дивідендної та емісійної політики на підприємстві
Як зазначалося вище успішне управління власним капіталом має забезпечити вирішення завдань. Найбільш важливою на етапі сталого функціонування підприємства є формування і проведення ефективної політики у розподілі прибутку та проведення додаткової емісії акцій.
Почнемо розгляд з дивідендної політики. Термін "дивідендна політика" пов'язаний з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Однак розглядаються в цьому розділі принципи і методи розподілу прибутку застосовуються не тільки до акціонерним товариствам, але і до підприємств будь-якої іншої організаційно-правової форми діяльності (у цьому випадку змінюватися буде тільки термінологія - замість термінів акція і дивіденд будуть використовуватися терміни пай, внесок і прибуток на вклад; механізм ж виплати доходів власникам залишиться таким же). Розподіл прибутку в акціонерному товаристві представляє собою найбільш складний його варіант і тому обраний для розгляду всіх аспектів цього механізму. У принципі ж у більш широкому трактуванні під терміном "дивідендна політика" можна розуміти механізм формування частки прибутку, що виплачується власникові, відповідно до частки його внеску у загальну суму власного капіталу підприємства [7, с.511].
Основною метою розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім її ростом, що максимізує ринкову вартість підприємства і забезпечує стратегічне його розвиток.
Виходячи з цієї мети поняття дивідендної політики може бути сформульовано таким чином: дивідендна політика представляє собою складову частину загальної політики управління прибутком, яка полягає в оптимізації пропорцій між споживаною і капитализируемой її частинами з метою максимізації ринкової вартості підприємства.
Формуванню оптимальної дивідендної політики в країнах з розвиненою ринковою економікою присвячені численні теоретичні дослідження. Найбільш поширеними теоріями, пов'язаними з механізмом формування дивідендної політики, є:
Теорія незалежності дивідендів. Її автори - Ф. Модільяні і М. Міллер (згадувані зазвичай при посиланнях під абревіатурою ММ) стверджують, що обрана дивідендна політика не робить ніякого впливу ні на ринкову вартість підприємства (ціну акцій), ні на добробут власників в поточному або перспективному періоді, так як ці показники залежать від суми формованої, а не розподіляє прибуток. Відповідно до цієї теорії дивідендній політиці відводиться пасивна роль у механізмі управління прибутком. При цьому свою теорію вони супроводили значною кількістю обмежень, які в реальній практиці управління прибутком забезпечити неможливо. Незважаючи на свою вразливість в плані практичного використання, теорія ММ стала відправним пунктом пошуку більш оптимальних рішень механізму формування дивідендної політики [19, с.113].
Теорія переваги дивідендів (або "синиця в руках"). Її автори - М. Гордон і Д. Лінтнер стверджують, що кожна одиниця поточного доходу (виплаченого у формі дивідендів) в силу того, що вона "очищена від ризику" коштує завжди більше, ніж дохід відкладений на майбутнє, у зв'язку з властивим йому ризиком . Виходячи з цієї теорії максимізація дивідендних виплат краще, ніж капіталізація прибутку. Проте супротивники цієї теорії стверджують, що в більшості випадків отриманий у формі дивідендів дохід все одно реінвестується потім в акції своєї або аналогічної акціонерної компанії, що не дозволяє використовувати фактор ризику як аргумент на користь тієї або іншої дивідендної політики (фактор ризику може бути врахований лише менталітетом власників; він визначається рівнем ризику господарської діяльності тієї або іншої компанії, а не характером дивідендної політики).
Теорія мінімізації дивідендів (або "теорія податкових переваг '). Відповідно до цієї теорії ефективність дивідендної політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат за поточними і майбутнім доходам власників. А так як оподаткування поточних доходів у формі одержуваних дивідендів завжди вище, ніж майбутніх (з урахуванням фактора вартості грошей у часі, податкових пільг на капитализируемую прибуток тощо), дивідендна політика повинна забезпечувати мінімізацію дивідендних виплат, а відповідно максимізацію капіталізації прибутку з тим, щоб отримати найвищу податкову захист сукупного доходу власників. Однак такий підхід до дивідендної політики не влаштовує численних дрібних акціонерів з низьким рівнем доходів, що постійно потребують поточних їх надходження у формі дивідендних виплат (що знижує обсяг попиту на акції таких компаній, а відповідно і котирувану ринкову ціну акцій). [19, с.115].
Сигнальна теорія дивідендів (або''теорія сигналізування ") Ця теорія побудована на тому, що основні моделі оцінки поточної реальної ринкової вартості акцій у якості базисного елемента використовують розмір виплачуваних по ній дивідендів. Таким чином зростання рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної, а відповідно і котируваної ринкової вартості акцій, що при їх реалізації приносить акціонерам додатковий дохід. Крім того, виплата високих дивідендів "сигналізує" про те, що компанія знаходиться на підйомі й очікує суттєве зростання прибутку в майбутньому періоді. Ця теорія нерозривно пов'язана з високою "прозорістю" фондового ринку, на якому оперативно отримана інформація впливає на коливання ринкової вартості акцій.
Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів (або "теорія клієнтури") Відповідно до цієї теорії компанія повинна здійснювати таку дивідендну політику, яка відповідає очікуванням більшості акціонерів, їх менталітету. Якщо основний склад акціонерів ("клієнтура" акціонерної компанії) віддає перевагу поточного доходу, то дивідендна політика повинна виходити з переважного напрямку прибутку на цілі поточного споживання. І навпаки, якщо основний склад акціонерів віддає перевагу збільшенню своїх майбутніх доходів, то дивідендна політика повинна виходити з переважної капіталізації прибутку в процесі її розподілу. Та частина акціонерів, яка з такою дивідендною політикою буде не згодна, реінвестує свій капітал в акції інших компаній, в результаті чого склад "клієнтури" стане більш однорідним.
Практичне використання цих теорій дозволило виробити три підходи до формування дивідендної політики - "консервативний", "помірний" ("компромісний") і "агресивний". Кожному з цих підходів відповідає певний тип дивідендної політики (таблиця 1).
Перейдемо до розгляду особливостей емісійної діяльності підприємства. Залучення власного капіталу із зовнішніх джерел шляхом додаткової емісії акцій є складним і дорогим процесом. Тому до даного джерела формування власних фінансових ресурсів слід прибігати лише у вкрай обмежених випадках.
Таблиця 1
Основні типи дивідендної політики акціонерного товариства
Визначальний підхід до формування дивідендної політики
Варіанти використовуваних типів дивідендної політики
I. Консервативний підхід
1. Залишкова політика дивідендних виплат
2. Політика стабільного розміру дивідендних виплат
II. Помірний (компромісний) підхід
3. Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди
III. Агресивний підхід
4. Політика стабільного рівня дивідендів
5. Політика постійного зростання розміру дивідендів
З позиції фінансового менеджменту основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових коштів в мінімально можливі терміни. З урахуванням сформульованої мети емісійна політики підприємства являє собою частину загальної політики формування власних фінансових ресурсів, що полягає у забезпеченні залучення необхідного їх обсягу за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій.
Емісійна діяльність підприємства охоплює наступні етапи.
Дослідження можливостей ефектного розміщення передбачуваної емісії акцій. Рішення щодо запропонованої первинної (при перетворенні підприємства в акціонерне товариство) або додаткової (якщо підприємство вже створене у формі акціонерного товариства і потребує додаткового притоці власного капіталу) емісії акцій можна прийняти лише на основі всебічного попереднього аналізу кон'юнктури фондового ринку та оцінки інвестиційної привабливості своїх акцій .
Аналіз кон'юнктури фондового ринку (біржового та позабіржового) включає характеристику стану попиту і пропозиції акцій, динаміку рівня цін їх котирування, обсягів продажів акцій нових емісій і ряду інших показників. Результатом проведення такого аналізу є визначення рівня чутливості реагування фондового ринку на появу нової емісії й оцінка його потенціалу поглинання емітуються обсягів акцій.
Оцінка інвестиційної привабливості своїх акцій проводиться з позиції врахування перспективності розвитку галузі, конкурентоспроможності виробленої продукції, а також рівня показників свого фінансового стану. У процесі оцінки визначається можливий ступінь інвестиційної переваги акцій своєї компанії порівняно з звертаються акціями інших компаній [7, с.522].
Визначення цілей емісії. У зв'язку з високою вартістю залучення власного капіталу із зовнішніх джерел мети емісії повинні бути достатньо вагомими з позицій стратегічного розвитку підприємства і можливостей суттєвого підвищення його ринкової вартості в майбутньому періоді. Основний з таких цілей, якими підприємство керується, вдаючись до цього джерела формування власного капіталу, є реальне інвестування, пов'язане з галузевою (подотраслевом) і регіональною диверсифікацією виробничої діяльності.
Визначення обсягу емісії. При визначенні обсягу емісії необхідно виходити з раніше розрахованої потреби в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел. Кількість емітованих акцій визначається виходячи з обсягу емісії та номіналу однієї акції (в процесі емісії може бути встановлений один варіант номіналу).
Оцінка вартості залучуваного акціонерного капіталу. Відповідно до принципів такої оцінки вона здійснюється за двома параметрами:
передбачуваному рівнем дивідендів (він визначається виходячи з обраного типу дивідендної політики);
витрат з випуску акцій і розміщенню емісії (наведених до середньорічного розміру).
Розрахункова вартість капіталу, що залучається зіставляється з фактичною середньозваженою вартістю капіталу і середнім рівнем ставки відсотка на ринку капіталу. Лише після цього приймається остаточне рішення про здійснення емісії акцій.
Визначення ефективних форм андеррайтингу. Для того, щоб швидко і ефективно провести відкрите розміщення емітується обсягу акцій, необхідно визначити склад андерайтерів, узгодити з ними ціни початковій котирування акцій і розмір комісійної винагороди, забезпечити регулювання обсягів продажу акцій відповідно до потреб в потоці надходження фінансових коштів, які забезпечують підтримку ліквідності вже розміщених акцій на первинному етапі їх обігу.
З урахуванням збільшеного обсягу власного капіталу підприємство має можливість використовуючи незмінний коефіцієнт фінансового левериджу відповідно збільшити обсяг залучених позикових коштів, а отже і підвищити рентабельність власного капіталу [16, с.129].
Таким чином, і дивідендна політика та емісійна грають важливу роль в управлінні власним капіталом організації.
Підіб'ємо підсумки голови. Засоби якими володіє суб'єкт господарювання для здійснення своєї діяльності з метою отримання прибутку називаю капіталом. Власний капітал у загальному вигляді визначається вартістю майна, що належить організації. Управління власним капіталом пов'язане з його формуванням та забезпеченням ефективного використання. Власний капітал формується за рахунок внутрішніх джерел та зовнішніх. Фінансова стійкість організації на пряму залежить від обсягу власного капіталу. Важливе місце займають методи оцінки власного капіталу, від чого залежить його дохідність у процесі використання. Важливим в управлінні власним капіталом є забезпечення збалансованої дивідендної та емісійної політики. На підставі проведеного теоретичного вивчення перейдемо до практичного дослідження.
Глава 2. Аналіз ефективності управління власним капіталом ВАТ «Завод Залізобетон»
2.1 Організаційно-економічна характеристика діяльності ВАТ «Завод Залізобетон»
ВАТ «Завод Залізобетон» зареєстрував Реєстраційний відділ адміністрації м. Липецька 15 травня 1996 № 1711, перереєстрація після 01 липня 2002 року - за основним державним реєстраційним номером 1024840857140, дата внесення запису 11 грудня 2002 Інспекція МНС Росії по Центральному району м. Липецька
Повне найменування емітента - Відкрите Акціонерне Товариство «Завод Залізобетон». Скорочене найменування - ВАТ «Завод Залізобетон» Місце знаходження товариства - 398005, м. Липецьк, вул. Алмазна, буд.6.
З 01.10.1992 року на підставі Указу Президента РФ від 01.07.1992 р. № 721 "Про організаційні заходи щодо перетворення державних підприємств у акціонерне суспільства» ВО «Ліпецкстройіндустрія» було перетворено в Акціонерне товариство відкритого типу «Завод Залізобетон».
З 15 травня 1996 р. на підставі Закону від 26.12.1995г. перетворено у Відкрите Акціонерне Товариство «Завод Залізобетон».
Метою створення товариства є забезпечення будівельних підприємств, установ, організацій і приватних осіб залізобетонними виробами та іншої залізобетонної продукцією.
Стратегія розвитку суспільства спрямована:
нарощування обсягів виробництва і продажів (збір грошових коштів) з метою отримання максимального прибутку і забезпечення зайнятості працівників підприємства,
забезпечення зростання продуктивності праці, як основного фактору росту реальної заробітної плати та підвищення добробуту трудящих,
підвищення якості продукції, що випускається, забезпечуючи зростання конкурентоспроможності на товарному ринку,
зниження виробничих витрат з метою забезпечення рентабельної роботи і стримування зростання цін на готову продукцію і послуги,
продовження роботи з реконструкції і тих переозброєння виробництва, будівель і споруд, із заміни застарілого і зношеного обладнання та металоформ,
освоєння нових видів виробів, які користуються попитом на ринку, оперативно реагуючи на споживчий попит.
Стан економіки ВАТ "Завод Залізобетон" відображає загальне положення, що склалося в економіці Липецької області та Росії в цілому. Вирішальний вплив на економічний стан суспільства надає стан житлового та промислового будівництва. В останні роки обсяг будівництва збільшився відповідно збільшився і випуск будівельних матеріалів.
Основними видами діяльності товариства є:
виробництво виробів з бетону для будiвництва;
виробництво товарного бетону;
передача електроенергії;
розподіл електроенергії;
розподілення пари та гарячої води (теплової енергії);
розподіл води;
діяльність їдалень при підприємствах та установах;
оптова торгівля іншими будівельними матеріалами;
виробництво промислових газів (стисненого повітря);
виробництво будівельних металевих конструкцій;
надання послуг з монтажу, ремонту, технічного обслуговування і перемотуванні електродвигунів, генераторів і трансформаторів;
здійснення інших видів виробничої, комерційної і фінансової діяльності, не заборонені чинним законодавством Російської Федерації і необхідні для реалізації статутних цілей і завдань.
Діяльність товариства не обмежується визначеною у статуті. Товариство має цивільні права і несе обов'язки, необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом.
Окремими видами діяльності, перелік яких визначається федеральними законами, суспільство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Якщо умовами надання дозволу (ліцензії) на заняття певним видом діяльності передбачена вимога про заняття такою діяльністю як виняткової, то суспільство протягом терміну дії ліцензії не має права здійснювати інші види діяльності окрім передбачених ліцензією і їм супутніх.
Організаційна структура представлена на малюнку 3.
Рис. 3. Організаційна структура управління ВАТ «Завод Залізобетон»
Вищим органом управління товариства є Загальні збори акціонерів. У період між зборами загальне керівництво діяльністю товариства здійснює Рада директорів. Керівництво поточною діяльністю товариства здійснюється одноосібним виконавчим органом - генеральним директором. Товариство зобов'язане щорічно проводити річні загальні збори акціонерів у строки не раніше ніж через 2 місяці і не пізніше ніж через 6 місяців після закінчення фінансового року.
До компетенції загальних зборів акціонерів належить вирішення наступних питань:
внесення змін і доповнень до статуту товариства або затвердження статуту товариства в новій редакції (крім випадків, передбачених у п.п. 2, 5 ст. 12 Федерального закону "Про акціонерні товариства");
реорганізація товариства;
ліквідація товариства, призначення ліквідаційної комісії та затвердження проміжного та остаточного ліквідаційних балансів;
визначення кількісного складу ради директорів, обрання членів ради директорів товариства та дострокове припинення їх повноважень;
обрання членів ревізійної комісії товариства та дострокове припинення їх повноважень;
затвердження аудитора товариства та обрання членів лічильної комісії;
визначення кількості, номінальної вартості, оголошених акцій і прав, що надаються такими акціями;
збільшення статутного капіталу товариства шляхом збільшення номінальної вартості акцій;
затвердження річних звітів, річної бухгалтерської звітності, в тому числі звітів про прибутки та збитки (рахунків прибутків і збитків) товариства, а також розподіл прибутку, в тому числі виплата (оголошення) дивідендів і збитків товариства за результатами фінансового року;
Рада директорів товариства здійснює загальне керівництво діяльністю товариства, за винятком вирішення питань, віднесених федеральними законами і статутом до компетенції загальних зборів акціонерів.
До компетенції ради директорів товариства належать наступні питання:
визначення пріоритетних напрямів діяльності товариства, в тому числі затвердження річних і квартальних бюджетів суспільства;
скликання річного і позачергового загальних зборів акціонерів, за винятком випадків, передбачених п. 6 ст. 55 Федерального закону "Про акціонерні товариства";
попереднє затвердження річних звітів товариства;
збільшення статутного капіталу товариства шляхом розміщення додаткових акцій у межах кількості оголошених акцій за рахунок майна товариства, коли розміщення додаткових акцій здійснюється за допомогою розподілу їх серед акціонерів;
рекомендації загальним зборам акціонерів за розміром виплачуваних членам ревізійної комісії товариства винагород та компенсацій;
використання резервного фонду та інших фондів товариства;
обрання одноосібного виконавчого органу товариства та дострокове припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства;
Керівництво поточною діяльністю товариства здійснюється одноосібним виконавчим органом - генеральним директором. Генеральний директор підзвітний раді директорів суспільства та загальним зборам акціонерів. Права та обов'язки, форми і розміри оплати послуг - генерального директора визначаються договором, що укладається ним з суспільством. Договір від імені товариства підписується головою ради директорів або особою, уповноваженою радою директорів товариства.
До компетенції генерального директора відносяться всі питання керівництва поточною діяльністю товариства, за винятком питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів акціонерів і виняткову компетенцію ради директорів товариства. Генеральний директор організує виконання рішень загальних зборів акціонерів і ради директорів товариства.
Генеральний директор без довіреності діє від імені товариства, в тому числі здійснює оперативне керівництво діяльністю товариства; має право першого підпису під фінансовими документами; розпоряджається майном товариства для забезпечення його поточної діяльності в межах, встановлених Законом та статутом; представляє інтереси суспільства як у РФ. так і за її межами, в тому числі в іноземних державах; затверджує штати, укладає трудові договори з працівниками товариства, застосовує до цих працівникам заходи заохочення і накладає на них стягнення; робить угоди від імені товариства, за винятком випадків, передбачених Федеральним законом "Про акціонерні товариства "та статутом товариства; організовує ведення бухгалтерського обліку та звітності товариства і виконує інші функції, необхідні для досягнення цілей діяльності суспільства та забезпечення його нормальної роботи, відповідно до чинного законодавства і статуту товариства, за винятком функцій, закріплених Федеральним законом" Про акціонерні товариства "та статутом товариства за іншими органами управління товариства.
Генеральний директор обирається Радою директорів на термін один рік. Повноваження генерального директора діють з моменту його обрання Радою директорів до освіти одноосібного виконавчого органу товариства слідує через один рік засіданням Ради директорів. У разі дострокового припинення повноважень генерального директора повноваження новообраного генерального директора діють до освіти одноосібного виконавчого органу товариства Радою директорів.
В даний час у трудових відносинах з підприємством складається 878 людини:
фахівців - 176 чол. (20%);
робочих - 702 чол. (80%).
Від загальної кількості працівників підприємства чоловіки становлять 56,9% (498 осіб), жінки-43,1% (378 осіб). Середній вік працюючих на ВАТ "Завод Залізобетон" складає 38 років. Середній стаж роботи на заводі-15 років.
Їдальня - знаходиться на території заводу, що дозволяє регулярно забезпечувати працівників гарячим харчуванням. Поліклініка - філія міської поліклініки № 5 розташований на території заводу і утримується за рахунок коштів акціонерного товариства. У поліклініці щодня ведуть прийом врачіспеціалісти терапевт, невропатолог і стоматолог.
У поліклініці надається перша медична допомога, функціонують процедурний і фізіо-кабінети, інгалятор. ВАТ "Завод Залізобетон" у своєму складі має пральню, яка своєчасно і якісно здійснює прання спецодягу робітників.
Підприємство надає шефську допомогу середній школі № 29 та СПТУ № 11., А також благодійну допомогу у відновленні храмів.
Перейдемо до розгляду основних показників господарської діяльності.
Рис.4. Динаміка випуску продукції ВАТ «Завод Залізобетон»
Так в 2007 році було виготовлено 164677 м3 продукції, що на 40,6% більше ніж у 2006 році. На малюнку 4 бачимо, що найбільшу питому вагу займають збірні залізобетонні конструкції обсяг виробництва яких виріс значно і склав 88989 м3. Другим за обсягом виробництва є бетон товарний. У 2007 році його виробництво становило 52734 м3, що на 44,1% більше ніж у 2006 році. Виробництво стінових матеріалів фактично не змінилося, а товарного розчину зросла і склала 12047 м3, що вище на 39,6%.
Таблиця 2
Основні фінансові показники ВАТ «Завод Залізобетон»
(Тис.руб.)
Найменування показника
Роки
Відхилення, (+,-) | Темп росту,% | ||||||
2005 | 2006 | 2007 | 2006 р. до 2005 | 2007 р. до 2006 | 2006 р. до 2005 | 2007 р. до 2006 | |
Виручка (нетто) від продажу товарів, робіт і послуг | 154466 | 155753 | 285793 | 1287 | 130040 | 100,8 | 183,5 |
Собівартість проданих товарів, продукції, робіт, послуг | 146820 | 146662 | 277433 | -158 | 130771 | 99,9 | 189,2 |
Валовий прибуток | 7646 | 9091 | 8360 | 1445 | -731 | 118,9 | 92,0 |
Комерційні витрати | 4906 | 2260 | 2987 | -2646 | 727 | 46,1 | 132,2 |
Прибуток від продажів | 2740 | 6831 | 5373 | 4091 | -1458 | 249,3 | 78,7 |
Інші доходи | 26564 | 9688 | 16579 | -16876 | 6891 | 36,5 | 171,1 |
Інші витрати | 25696 | 14298 | 20205 | -11398 | 5907 | 55,6 | 141,3 |
Прибуток (збиток) до оподаткування | 3608 | 2221 | 1747 | -1387 | -474 | 61,6 | 78,7 |
Чистий прибуток (збиток) звітного періоду | 3412 | 1111 | -817 | -2301 | -1928 | 32,6 | -73,5 |
Середньооблікова чисельність працівників | 813 | 843 | 878 | 30 | 35 | 103,7 | 104,2 |
Середньомісячна заробітна плата | 6256 | 7814 | 9324 | 1558 | 1510 | 124,9 | 119,3 |
Рентабельність продажів,% | 1,77 | 4,39 | 1,88 | 2,62 | -2,51 | 248,0 | 42,8 |
Дані таблиці 2 показують, що в 2007 році за підсумками року було отримано збиток в сумі 817 тис.руб. Це в першу чергу обумовлено більш швидкими темпами приросту собівартості в порівнянні з виручкою (89,2% проти 83,5%). У зв'язку з чим валовий прибуток знизився на 731 тис.руб. Прибуток від продажів хоч і була на високому рівні однак її суми інших витрат значно перевищили інші доходи і як наслідок прибуток до оподаткування склав 1747 тис.руб., Що всього 78,7% від рівня 2006 року. У зв'язку із зростанням обсягів виробництва зросла середньооблікова чисельність персоналу на 35 чол або на 4,2%, при цьому середній рівень оплати праці становив 9324 тис.руб., Що на 19,3% більше ніж у минулому році.
Показником характеризують прибутковість організації є рентабельність. Так рентабельність основної діяльності в 2007 році знизилася до рівня 2005 р. і склала 1,88%, хоча в 2006 році становила 4,39%. Таким чином не дивлячись на значне збільшення випуску продукції організація не змогла забезпечити підвищення ефективності діяльності і утримати собівартість в оптимальних межах. У зв'язку з чим перейдемо до розгляду тенденцій в собівартості продукції ВАТ «Завод Залізобетон»
2.2 Аналіз структури власного капіталу на підприємстві
У сучасних умовах структура капіталу є тим чинником, який безпосередньо впливає на фінансовий стан підприємства - його платоспроможність і ліквідність, величину доходу, рентабельність діяльності. Оцінка структури джерел коштів підприємства проводиться як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами. Зовнішні користувачі оцінюють зміну частки власних засобів підприємства в загальній сумі джерел коштів з точки зору фінансового ризику при укладанні угод.
Капітал всякого підприємства складається з двох структурних елементів: власного і позикового капіталу, неоднорідних за своєю суттю. Вони мають різне економічне призначення. Кожна частина капіталу, будь то позикові кошти, або власний капітал за своїм вирішують завдання забезпечення безперебійного функціонування підприємства, будучи джерелом формування основного і оборотного капіталу, необоротних і оборотних активів. Тому оцінка раціональності формування капіталу в системі фінансового менеджменту займає важливу роль і дозволяє приймати ефективні рішення.
У складі власного капіталу виділяються дві основні складові: інвестований капітал, тобто капітал, вкладений власниками в підприємство, і накопичений капітал, тобто створений на підприємстві понад те, що було первісного авансовано власниками. Накопичений капітал знаходить своє відображення у вигляді статей, що виникають у результаті розподілу чистого прибутку, тобто резервний капітал, фонд накопичення, нерозподілений прибуток, інші аналогічні статті.
Тому аналіз і управління джерелами формування власного і позикового капіталу підприємства вирішує такі важливі завдання, як забезпечення ефективного використання капіталу і формування додаткових фінансових ресурсів, що забезпечують подальший розвиток підприємства і збільшують ринкову вартість самого підприємства.
Розглянемо склад, структуру і динаміку сукупно використовуваного капіталу ВАТ «Завод Залізобетон» (таблиця 3).
Таблиця 3
Склад і динаміка сукупного капіталу ВАТ «Завод Залізобетон»
Показники
Роки
Відхилення
2006 до 2005 р.
2007 до 2006 р.
Темп росту,%
2005
2006
2007
Власний капітал, тис. грн.
42283
45695
57276
3412
11581
125,34
Позиковий капітал, тис. грн.
30335
35328
38817
4993
3489
109,88
Разом, тис.руб.
72618
81023
96093
8405
15070
118,60
Дані таблиці 3 показують, що сукупно використовуваний капітал за в 2007 році склав 96093 тис.руб., При цьому він виріс в порівнянні з минулим роком на 15070 тис.руб. або 18,6%.
Власний капітал в 2007 році склав 57276 тис.руб., Що на 11581 тис.руб. або 25,34% більше ніж у 2006 році. Відзначимо так само приріст капіталу і в 2006 році на 3412 тис.руб ..
Позиковий капітал також має тенденції до зростання, так в 2006 році він збільшився на 3489 тис.руб., А в 2007 році ще на 9,88% або на 3489 тис.руб.
Більш наочно зміна у вартості капіталу можна побачити на малюнку 3.
Рис.5. Динаміка сукупного капіталу ВАТ «Завод Залізобетон»
Дані тенденції говорять про щорічне прирості ринкової активності організації і про розширення сфери її діяльності.
Підприємство будує свою діяльність переважно на позикових коштах, але не має сильної залежності від зовнішніх джерел фінансування фінансово-господарської діяльності, що говорить про досить високу фінансової стабільності та стійкості, а також знижує підприємницькі ризики, пов'язані з роботою ВАТ «Завод Залізобетон».
Аналізуючи структуру капіталу підприємства можна зазначити, що основна частина фінансово-господарської діяльності фінансується в рівних частках за рахунок позикового і власного капіталу. Власний капітал становить 59,60% в 2007 році, що на 3,21% більше ніж у минулому році. Позиковий капітал навпаки становив у 2006 році 43,60%, в 2007 році - 40,40%.
Співвідношення власного та позикового капіталу в співвідношенні 60/40 є для такого роду підприємств оптимальним і також підтверджує досить високу фінансову незалежність. Дані тенденції щодо збільшення частки власного капіталу є позитивними.
Таблиця 4
Структура сукупного капіталу ВАТ «Завод Залізобетон»
Показники
Роки
Відхилення
2006 до 2005 р.
2007 до 2006 р.
Темп росту,%
2005
2006
2007
Власний капітал,%
58,23
56,40
59,60
-1,83
3,21
105,7
Позиковий капітал,%
41,77
43,60
40,40
1,83
-3,21
92,6
Разом,%
100
100
100
-