Доповідь підготував Ігор Ірлін
Vilniaus Pedagoginis Universitetas
2000
Божевільний років згасле веселощі
Мені важко, як неясне похмілля.
Але, як вино - печаль минулих днів
У моїй душі ніж старе, тим сильніше.
Мій шлях сумний. Обіцяє мені працю і горе
Хто прийде схвильований море.
Але не хочу, про друзі, вмирати;
Я жити хочу, щоб мислити й страждати;
І відаю, мені будуть насолоди
Серед смутку, турбот і хвилювань:
Часом знову гармонією уп'юсь,
Над вигадкою сльозами обіллюся,
І може бути на мій захід сонця сумний
Блисне любов усмішкою прощальній.
1830
А. С. Пушкін написав цю елегію в 1830 році. Вона належить до філософської лірики. Пушкін звернувся до цього жанру як уже немолодий навчений життям і досвідом поет.
Цей вірш глибоко особисте. Дві строфи складають смислової контраст: в першій розмірковується про драму життєвого шляху, друга звучить апофеозом творчої самореалізації, високого призначення поета. Ліричного героя ми цілком можемо ототожнити із самим автором.
У перших рядках («божевільних років згаслі веселощі / мені важко, як неясне похмілля.») Поет говорить про те, що він вже не молодий. Озираючись назад, він бачить за собою пройдений шлях, який далеко не бездоганний: минуле веселощі, від якого на душі тягар.
Однак разом з тим в душу переповнює туга за минулим днях, вона посилюється почуттям тривоги і невідомості майбутнього, в якому бачиться «праця і горе». Але це також означає рух і повноцінну творче життя. «Праця і горе» звичайною людиною сприймається, як важкий рок, але для поета - це злети і падіння. Праця - творчість, горе - враження, яскраві по значущості події, що приносять натхнення. І поет, незважаючи на пройдені роки, вірить і чекає «прийдешнього схвильований море».
Після досить похмурих за змістом рядків, які наче вибивають ритм похоронного маршу, раптом легкий зліт пораненою птиці:
Але не хочу, про друзі, вмирати;
Я жити хочу, щоб мислити й страждати;
Поет помре тоді, коли перестане мислити, навіть якщо по тілу біжить кров і б'ється серце. Рух думки - це справжнє життя, розвиток, а значить прагнення до досконалості. Думка відповідає за розум, а страждання за почуття. «Страждати» - це ще і здатність до співчуття.
Втомлений чоловік тяготиться минулим і бачить майбутнє в тумані. Але поет, творець з упевненістю пророкує, що «будуть насолоди між смутку, турбот і хвилювань». До чого призведуть ці земні радощі поета? Вони дарують нові творчі плоди:
Часом знову гармонією уп'юсь,
Над вигадкою сльозами обіллюся ...
Гармонією, ймовірно, є цілісність пушкінських творів, їх бездоганна форма. Або це сам момент твори творів, момент всепоглинаючого натхнення .. Вигадка і сльози поета - це результат натхнення, це сам твір.
І може бути на мій захід сонця сумний
Блисне любов усмішкою прощальній.
Коли муза натхнення прийде до нього, може бути (поет сумнівається, але сподівається) він знову полюбить і буде улюблений. Одне з основних прагнень поета, вінець його творчості - любов, яка також, як і муза, є супутником життя. І ця любов остання.
«Елегія» за формою монолог. Воно звернене до «інших» - до тих, хто розуміють і поділяють думки ліричного героя.
Вірш є ліричної медитацією. Воно написано в класичному жанрі елегії, і цьому відповідає тон і інтонація: елегія в перекладі з грецького - «жалобна пісня». Цей жанр був широко розповсюджений в російській поезії з 18 століття: до нього зверталися Сумароков, Жуковський, пізніше Лермонтов, Некрасов. Але елегія Некрасова - громадянська, Пушкіна - філософська. У класицизмі цей жанр, один з «високих», зобов'язував використовувати пишномовні слова та старослов'янізми.
Пушкін у свою чергу не знехтував цією традицією, і використовував у творі старослов'янські слова, форми і звороти, причому велика кількість такої лексики анітрохи не позбавляє вірш легкості, витонченості і зрозумілості.
Минулих = майбутніх
старе = старше
обіцяє = віщує (обіцяє)
прийдешнього = майбутнього
«Прийдешнього схвильований море» - метафора з канону заупокійної церковної служби:
Житейське море воздвізаемое даремно напастей бурею, ..
Але у Пушкін прагне від цього моря не до «тихого пристановища», але знову у стихію почуттів і переживань.
други = друзі
відаю = знаю
хвилювань = тривоги
інколи - слово, ніколи не вживається в розмовній мові, але його часто можна зустріти у Пушкіна:
... Про дружини Півночі, між вами
Вона є часом
(«Портрет»)
Часом східний красномовець
Тут розливав свої зошити
(«У прохолоді сладастной фонтанів ...»)
Слід зауважити, що якщо згрупувати слова з тексту за частинами мови, то по них прямо можна стежити за ходом думки і зміною настрою.
Іменники майже тоько абстрактні:
веселощі - печаль - праця - горе - майбутнє - насолоди - турботи - хвилювань - гармонія - вигадка - захід сонця - любов.
У першому стовпці тільки одне дієслово, оскільки це експозиція, вона статична, в ній тяжіють визначення:
божевільних - важко - невиразне - минулих - старе - сильніше - сумовитий - схвильований.
Зате другий стовпець насичений контрастними діями, передають рух душі:
вмирати - жити - мислити - страждати - уп'юсь - обіллюся - блисне.
А якщо вслухатися тільки у рими, виступає на перший план мотив хмелю:
веселощі - похмілля
уп'юсь - обіллюся - тут навіть відзвуки оргії.
На звуковому рівні текст дивно плавний, співучий. Голосні і приголосні звуки послідовно чергуються, сонорні переважають над шиплячими. Мелодійність взагалі притаманна поезії Пушкіна.
Вірш написано п'ятистопним ямбом у формі двох строф по шість віршів з послідовною римою, жіночої та чоловічої. Воно може служити зразком жанру як з боку форми, так і змісту.