Зміст
Введення
1. Аналіз використання фонду робочого часу
2. Продуктивність праці: методи вимірювання, шляхи і чинники її зростання
Висновок
Список використаної літератури
Введення
На зацікавленості самих підприємств у здійсненні систематичного аналізу відбилася негативно і продовжує негативно впливати політика економічного патерналізму, яку проводить держава, необгрунтовано втручаючись в економічне життя підприємств. Безпосередньо або опосередковано держава надає окремим підприємствам підтримку або у формі реструктуризації заборгованості за енергоресурси і платежі до бюджету, або шляхом виділення коштів з різних бюджетних фондів на безповоротній основі, нібито для проведення робіт з реконструкції, модернізації та технічного переозброєння виробництв, або іншими можливими способами. У таких умовах на підприємствах починають превалювати утриманські інтереси і припиняють діяти механізми економічного регулювання. Головними офіційними інформаційними джерелами для проведення комплексного аналізу є квартальна і річна бухгалтерська і статистична звітність підприємства.
В основні задачі аналізу ефективності використання ресурсів робочої сили підприємства входять: дослідження чисельності робочої сили, складу та рівня кваліфікації персоналу, можливостей підвищення його культурно-технічного рівня, перевірка даних про використання робочого часу та розробка необхідних організаційно-технічних та інших заходів з метою досягнення найкращих результатів; вивчення форм, динаміки і причин руху робочої сили, дисципліни праці; аналіз впливу чисельності працюючих на динаміку продукції, розрахунок і аналіз показника рентабельності до витрат живої праці.
При аналізі необхідно мати дані по коефіцієнту використання календарного фонду часу робітників, який визначається відношенням фактично відпрацьованого робітниками підприємства заданий період робочого часу до календарного фонду робочого часу. Використовується також коефіцієнт використання табельного фонду робочого часу, який визначається відношенням фактично відпрацьованого робітниками підприємства за даний період робочого часу до табельної (номінальному) фонду робочого часу. Окремо визначається питома вага цілоденних втрат робочого часу, що розраховується відношенням числа людино-днів цілоденних простоїв і числа людино-днів неявок на роботу з неповажних причин до максимально можливого фонду робочого часу (у люд. - Днях) за певний період.
Мета контрольної роботи провести аналіз використання робочого часу та трудомісткості продукції (послуг).
Виходячи з мети роботи, слід вирішити ряд завдань:
- Провести аналіз використання фонду робочого часу на прикладі;
- Визначити що таке продуктивність праці, розглянути методи її вимірювання, шляхи і чинники її зростання.
1. Аналіз використання фонду робочого часу
Повноту використання персоналу можна оцінити за кількістю відпрацьованих днів і годин одним працівником за аналізований період часу, а також за рівнем використання фонду робочого часу (ФРВ). Такий аналіз проводиться по кожній категорії працівників, по кожному виробничому підрозділу і в цілому по підприємству (табл. 1).
ФРВ залежить від чисельності робітників, кількості відпрацьованих днів одним робітником у середньому за рік і середньої тривалості робочого дня. [9, с. 35] Цю залежність можна представити наступним чином:
ФРВ = ЧР * Д * П.
Таблиця 1
Використання трудових ресурсів підприємства
На аналізованому підприємстві фактичний ФРВ менше планового на 16 350 год, у тому числі за рахунок зміни:
а) чисельності робітників
Δ ФРВ чр = (ЧР 1 - ЧР 0) * Д о * П о = (164 - 160) * 225 * 7,8 = + 7020 год;
б) кількості відпрацьованих днів одним робочим
Δ ФРВд = ЧР 1 * (Д 1 - До) * П про = 164 * (215 - 225) * 7,8 = -12 792 год;
в) тривалості робочого дня
Δ ФРВ П = ЧР 1 * Д 1 * (П 1 - П о) = 164 * 215 * (7,5 - 7,8) = -10578 ч.
Як видно з наведених даних, підприємство використовує наявні трудові ресурси недостатньо повно. У середньому одним робочим відпрацьовано 215 днів замість 225, у силу чого цілоденні втрати робочого часу на одного робітника збільшилися на 10 днів, а на всіх - на 1640 днів, або 12 792 год (1640 * 7,8).
Істотні і внутрішньозмінні втрати робочого часу: за один день вони склали 0,3 год, а за всі відпрацьовані дні усіма робітниками -10 578 год (164 * 215 * 0,3).
Загальні втрати робочого часу - 23 370 год (12 792 + 10 578), або 8,8% (23 370: 264 450).
Для виявлення причин цілоденних і внутрізмінних втрат робочого часу зіставляють дані фактичного і планового балансу робочого часу (табл. 2). [9, с. 36]
Втрати робочого часу, як випливає з таблиці, можуть бути викликані різними об'єктивними і суб'єктивними обставинами, не передбаченими планом: додатковими відпустками з дозволу адміністрації, захворюваннями працівників з тимчасовою втратою працездатності, прогулами, простоями через несправність обладнання, машин, механізмів, через через відсутність роботи, сировини, матеріалів, електроенергії, палива і т.д. Кожен вид втрат аналізується більш докладно, особливо ті, які сталися з вини підприємства.
Таблиця 2
Аналіз використання фонду робочого часу
У нашому прикладі велика частина втрат [(492 + 197 + 656) -7,8 + 9840 = 20 330 ч.] викликана суб'єктивними факторами: додаткові відпустки з дозволу адміністрації, прогули, простої, - що хибно вважати невикористаними резервами збільшення фонду робочого часу . Недопущення їх рівнозначно вивільненню 11 працівників (20 330: 1755).
Істотними є на даному підприємстві і непродуктивні витрати праці (витрати робочого часу в результаті виготовлення забракованої продукції та виправлення шлюбу, а також у зв'язку з відхиленнями від технологічного процесу) - вони складають 1640 ч. Скорочення втрат робочого часу, які обумовлені причинами, залежними від трудового колективу , є резервом збільшення виробництва продукції, що не вимагає додаткових інвестицій і що дозволяє швидко отримати віддачу. Щоб підрахувати його, необхідно втрати робочого часу (ПРВ) з вини підприємства помножити на планову середньогодинну вироблення продукції:
ДВП = ПРВ ЧВ 0 = (20 330 + 1640) -284,9 * = 6259,2 тис. руб.
Після вивчення екстенсивності використання персоналу потрібно проаналізувати інтенсивність його праці. [9, с. 37]
2. Продуктивність праці: методи вимірювання, шляхи і чинники
її зростання
Під продуктивністю праці розуміють кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу, або витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Розрізняють індивідуальну і суспільну продуктивність праці, а також зворотний показник - трудомісткість продукції. Індивідуальна продуктивність називається виробленням. Вона враховує тільки жива праця, безпосередньо витрачена на виготовлення продукції і розраховується на одного працюючого у відповідну одиницю часу. Її вимірюють у нормо-годинах. [12, с. 26]
Продуктивність суспільної праці враховує витрати на живого праці, так і минулого, матеріалізованої в обладнанні, знаряддя праці, сировина, матеріали тощо
Рівень продуктивності праці характеризується двома показниками:
• виробленням продукції в одиницю часу (прямий показник);
• трудомісткістю виготовлення продукції (зворотний показник).
Виробіток продукції - найбільш поширений і універсальний показник продуктивності праці. Вона являє собою об'єкт продукції, що виробляється в одиницю робочого часу або припадає на одного середньооблікового працівника в місяць, квартал, рік. У залежності від того, в яких одиницях вимірюється обсяг продукції, розрізняють визначення виробітку в натуральних показниках, а також у показниках нормованого робочого часу.
Трудомісткість продукції виражає витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Визначається на одиницю продукції в натуральному вираженні по всій номенклатурі виробів, при великому асортименті продукції на підприємстві визначається за типовим виробам, до яких наводяться всі інші. У порівнянні з показником вироблення цей показник має ряд переваг: встановлює пряму залежність між обсягом виробництва і трудовими витратами, дозволяє зіставити витрати праці на однакові вироби в різних цехах підприємства, дозволяє тісно пов'язати вимірювання продуктивності з виявленням і реалізацією резервів її зростання. [12, с. 27]
У залежності від складу включаються трудових витрат розрізняють:
• технологічну трудомісткість, що включає всі витрати основних робітників (tтех.);
• трудомісткість обслуговування виробництва, що включає витрати праці допоміжних робітників (tвсп.);
• виробничу трудомісткість, що включає витрати праці основних і допоміжних робітників;
• трудомісткість управління виробництвом, що включає витрати праці керівників, фахівців, службовців, обслуговуючого персоналу і охорони (tynp.);
• повну трудомісткість, що представляє собою витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу:
tпол .= tтех. + tвсп. + tynp
Різниться трудомісткість нормативна, планова і фактична. Нормативна трудомісткість визначається на основі технічних норм часу, нормативів обслуговування, чисельності і т.п.
Планова - на основі нормативної трудомісткості з урахуванням заходів, спрямованих на підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва, передбачених в плановому періоді. Фактична трудомісткість свідчить про реальні витрати праці у звітному періоді.
Необхідним етапом аналітичної роботи на підприємстві є пошук резервів продуктивності праці, розробка організаційно-технічних заходів щодо реалізації цих резервів та безпосереднє впровадження цих заходів.
Під резервами росту продуктивності праці розуміються не використані досі можливості економії витрат живої праці.
Внутрішньовиробничі резерви обумовлені вдосконаленням і найбільш ефективним використанням техніки і робочої сили.
На вітчизняних підприємствах набула поширення наступна класифікація резервів підвищення продуктивності праці:
1. Підвищення технічного рівня виробництва за рахунок: механізації та автоматизації виробництва; впровадження нових видів обладнання; впровадження нових технологічних процесів; підвищення якості сировини, напівфабрикатів і використання нових конструкційних матеріалів.
2. Поліпшення організації виробництва і праці, в тому числі: підвищення норм обслуговування; зменшення числа робітників, які не виконують норми; спрощення структури управління;
3. Структурні зміни у виробництві, в тому числі: зміна питомих ваг окремих видів продукції; зміна частки покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів; зміна питомої ваги нової продукції.
Висновок
Економічний аналіз - це один з найважливіших інструментів отримання інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень і являє собою системне вивчення та узагальнення системи показників роботи підприємства, впливу факторів на результати даної діяльності, використовуючи різні прийоми і методи.
Отже, економічний аналіз являє собою систему спеціальних знань, що використовуються для вирішення основних завдань по:
• дослідженню тенденцій господарського розвитку;
• обгрунтування бізнес-планів, управлінських рішень;
• контролю за їх виконанням;
• оцінкою досягнутих результатів;
• пошуку резервів підвищення ефективності виробництвом;
• розробці заходів щодо їх використання.
Загальновідомо, що основним чинником, за рахунок якого підприємство може підвищити економічну результативність функціонування і забезпечити конкурентоспроможність своєї продукції, є зниження витрат.
Зниження трудомісткості продукції може бути результатом зміни асортименту продукції, що випускається (тобто виготовлення менш трудомісткою продукції), механізації та автоматизації виробництва, впровадження прогресивної технології, підвищення кваліфікації робітників, поліпшення використання робочого часу і т.п. На середньорічний рівень заробітної плати можуть вплинути також зміни в структурі персоналу, у формах оплати праці працівників. Вплив цих та інших факторів можна встановити на основі аналізу даних бухгалтерського обліку, облікової політики організації та положень з оплати праці, зокрема переліку премій, що виплачуються працювати у відповідності з колективним договором, що включаються до собівартості.
Список використаної літератури
1. Аналіз господарської діяльності в промисловості. / Под ред. В.І. Стражева. - Мінськ: Вища школа, 2002. - 254 с.
2. Баканов М.І., Шеремет А.Д. Теорія економічного аналізу. - М.: Фінанси і статистика, 2001. - 358 с.
3. Гіляровський Л.Т., Вехорева А.А. Аналіз та оцінка фінансової стійкості комерційного підприємства. СПБ.: Пітер, 2003. - 10 с.
4. Дембінський Н.В. Питання теорії економічного аналізу. - М.: Фінанси, 2002. - 261 с.
5. Економічний аналіз. / Под ред. Л.Т. Гіляровський. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. - 614 с.
6. Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: управління капіталом, вибір інвестицій, аналіз звітності. - М.: Фінанси і статистика, 2000. -285 С.
7. Ковбасюк М.Р. Аналіз фінансової діяльності підприємства з використанням ПЕОМ. - М.: Фінанси і статистика, 2003. - 284 с.
8. Кількісні методи фінансового аналізу. / Под ред. С. Дж. Брауна, М. П. Кріцмена. - М.: ИНФРА - М, 2002. - 336 с.
9. Савицька Г.В. Економічний аналіз. - М.: Нове знання, 2004. - 640 с.
10. Сучасний фінансово-кредитний словник / За заг. ред. М.Г. Лапуста, П.С. Нікольського. - 2-е вид., Доп. - М: ИНФРА - М., 2002.
11. УПС Консультант Плюс.
12. Економічний аналіз: основи теорії, комплексний аналіз господарської діяльності організації: Підручник / За ред. І.В. Войголовского, А.Ф. Калініної, І.І. Магуровой. - М.: Вища освіта, 2005.
Введення
1. Аналіз використання фонду робочого часу
2. Продуктивність праці: методи вимірювання, шляхи і чинники її зростання
Висновок
Список використаної літератури
Введення
На зацікавленості самих підприємств у здійсненні систематичного аналізу відбилася негативно і продовжує негативно впливати політика економічного патерналізму, яку проводить держава, необгрунтовано втручаючись в економічне життя підприємств. Безпосередньо або опосередковано держава надає окремим підприємствам підтримку або у формі реструктуризації заборгованості за енергоресурси і платежі до бюджету, або шляхом виділення коштів з різних бюджетних фондів на безповоротній основі, нібито для проведення робіт з реконструкції, модернізації та технічного переозброєння виробництв, або іншими можливими способами. У таких умовах на підприємствах починають превалювати утриманські інтереси і припиняють діяти механізми економічного регулювання. Головними офіційними інформаційними джерелами для проведення комплексного аналізу є квартальна і річна бухгалтерська і статистична звітність підприємства.
В основні задачі аналізу ефективності використання ресурсів робочої сили підприємства входять: дослідження чисельності робочої сили, складу та рівня кваліфікації персоналу, можливостей підвищення його культурно-технічного рівня, перевірка даних про використання робочого часу та розробка необхідних організаційно-технічних та інших заходів з метою досягнення найкращих результатів; вивчення форм, динаміки і причин руху робочої сили, дисципліни праці; аналіз впливу чисельності працюючих на динаміку продукції, розрахунок і аналіз показника рентабельності до витрат живої праці.
При аналізі необхідно мати дані по коефіцієнту використання календарного фонду часу робітників, який визначається відношенням фактично відпрацьованого робітниками підприємства заданий період робочого часу до календарного фонду робочого часу. Використовується також коефіцієнт використання табельного фонду робочого часу, який визначається відношенням фактично відпрацьованого робітниками підприємства за даний період робочого часу до табельної (номінальному) фонду робочого часу. Окремо визначається питома вага цілоденних втрат робочого часу, що розраховується відношенням числа людино-днів цілоденних простоїв і числа людино-днів неявок на роботу з неповажних причин до максимально можливого фонду робочого часу (у люд. - Днях) за певний період.
Мета контрольної роботи провести аналіз використання робочого часу та трудомісткості продукції (послуг).
Виходячи з мети роботи, слід вирішити ряд завдань:
- Провести аналіз використання фонду робочого часу на прикладі;
- Визначити що таке продуктивність праці, розглянути методи її вимірювання, шляхи і чинники її зростання.
1. Аналіз використання фонду робочого часу
Повноту використання персоналу можна оцінити за кількістю відпрацьованих днів і годин одним працівником за аналізований період часу, а також за рівнем використання фонду робочого часу (ФРВ). Такий аналіз проводиться по кожній категорії працівників, по кожному виробничому підрозділу і в цілому по підприємству (табл. 1).
ФРВ залежить від чисельності робітників, кількості відпрацьованих днів одним робітником у середньому за рік і середньої тривалості робочого дня. [9, с. 35] Цю залежність можна представити наступним чином:
ФРВ = ЧР * Д * П.
Таблиця 1
Використання трудових ресурсів підприємства
| Показник | Значення показника | Зміна (+,-) | |
| t 0 | t 1 | ||
| середньорічна чисельність робітників (ЧР) | 160 | 164 | +4 |
| Відпрацьовано днів одним робочим за рік (Д) | 225 | 215 | -10 |
| Відпрацьовано годин одним робітником за рік (Ч) | 1755 | 1612,5 | -142,5 |
| Середня тривалість робочого дня (П), год | 7,8 | 7,5 | -0,3 |
| Загальний фонд робочого часу (ФРВ), люд.-год | 280 800 | 264 450 | -16 350 |
а) чисельності робітників
Δ ФРВ чр = (ЧР 1 - ЧР 0) * Д о * П о = (164 - 160) * 225 * 7,8 = + 7020 год;
б) кількості відпрацьованих днів одним робочим
Δ ФРВд = ЧР 1 * (Д 1 - До) * П про = 164 * (215 - 225) * 7,8 = -12 792 год;
в) тривалості робочого дня
Δ ФРВ П = ЧР 1 * Д 1 * (П 1 - П о) = 164 * 215 * (7,5 - 7,8) = -10578 ч.
Як видно з наведених даних, підприємство використовує наявні трудові ресурси недостатньо повно. У середньому одним робочим відпрацьовано 215 днів замість 225, у силу чого цілоденні втрати робочого часу на одного робітника збільшилися на 10 днів, а на всіх - на 1640 днів, або 12 792 год (1640 * 7,8).
Істотні і внутрішньозмінні втрати робочого часу: за один день вони склали 0,3 год, а за всі відпрацьовані дні усіма робітниками -10 578 год (164 * 215 * 0,3).
Загальні втрати робочого часу - 23 370 год (12 792 + 10 578), або 8,8% (23 370: 264 450).
Для виявлення причин цілоденних і внутрізмінних втрат робочого часу зіставляють дані фактичного і планового балансу робочого часу (табл. 2). [9, с. 36]
Втрати робочого часу, як випливає з таблиці, можуть бути викликані різними об'єктивними і суб'єктивними обставинами, не передбаченими планом: додатковими відпустками з дозволу адміністрації, захворюваннями працівників з тимчасовою втратою працездатності, прогулами, простоями через несправність обладнання, машин, механізмів, через через відсутність роботи, сировини, матеріалів, електроенергії, палива і т.д. Кожен вид втрат аналізується більш докладно, особливо ті, які сталися з вини підприємства.
Таблиця 2
Аналіз використання фонду робочого часу
| Показник | На одного робітника | Зміна | ||
| на одного робітника | на всіх робочих | |||
| Календарне кількість днів | 365 | 365 | - | - |
| У тому числі: святкові і вихідні дні | 101 | 101 | _ | |
| Номінальний фонд робочого часу, дні | 264 | 264 | - | - |
| Неявки на роботу, дні | 39 | 49 | +10 | +1640 |
| У тому числі: щорічні відпустки | 21 | 24 | +3 | +492 |
| відпустки по навчанню | 1 | 2 | +1 | + 164 |
| відпустки по вагітності та пологах | 3 | 2 | _1 | -164 |
| додаткові відпустки з дозволу адміністрації | 5 | 8 | +3 | +492 |
| хвороби | 9 | 11,8 | +2,8 | +459 |
| прогули | - | 1,2 | +1,2 | +197 |
| простої | - | 4 | +4 | +656 |
| Явочний фонд робочого часу, дні | 225 | 215 | -10 | -1640 |
| Тривалість робочої зміни, год | 8 | 8 | - | - |
| Бюджет робочого часу, год | 1800 | 1720 | -80 | -13 120 |
| Передсвяткові скорочені дні, год | 20 | 20 | - | - |
| Пільговий час для підлітків, год | 2 | 2,5 | +0,5 | +82 |
| Перерви в роботі матерів, що годують, год | 3 | 5 | +2 | +328 |
| Внутрішньозмінні простої, год | 20 | 80 | +60 | +9840 |
| Корисний фонд робочого часу, год | 1755 | 1612,5 | -142,5 | -23 370 |
| Понаднормово відпрацьований час, год | - | 8 | +8 | +1312 |
| Непродуктивні витрати робочого часу, год | - | 10 | +10 | +1640 |
Істотними є на даному підприємстві і непродуктивні витрати праці (витрати робочого часу в результаті виготовлення забракованої продукції та виправлення шлюбу, а також у зв'язку з відхиленнями від технологічного процесу) - вони складають 1640 ч. Скорочення втрат робочого часу, які обумовлені причинами, залежними від трудового колективу , є резервом збільшення виробництва продукції, що не вимагає додаткових інвестицій і що дозволяє швидко отримати віддачу. Щоб підрахувати його, необхідно втрати робочого часу (ПРВ) з вини підприємства помножити на планову середньогодинну вироблення продукції:
ДВП = ПРВ ЧВ 0 = (20 330 + 1640) -284,9 * = 6259,2 тис. руб.
Після вивчення екстенсивності використання персоналу потрібно проаналізувати інтенсивність його праці. [9, с. 37]
2. Продуктивність праці: методи вимірювання, шляхи і чинники
її зростання
Під продуктивністю праці розуміють кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу, або витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Розрізняють індивідуальну і суспільну продуктивність праці, а також зворотний показник - трудомісткість продукції. Індивідуальна продуктивність називається виробленням. Вона враховує тільки жива праця, безпосередньо витрачена на виготовлення продукції і розраховується на одного працюючого у відповідну одиницю часу. Її вимірюють у нормо-годинах. [12, с. 26]
Продуктивність суспільної праці враховує витрати на живого праці, так і минулого, матеріалізованої в обладнанні, знаряддя праці, сировина, матеріали тощо
Рівень продуктивності праці характеризується двома показниками:
• виробленням продукції в одиницю часу (прямий показник);
• трудомісткістю виготовлення продукції (зворотний показник).
Виробіток продукції - найбільш поширений і універсальний показник продуктивності праці. Вона являє собою об'єкт продукції, що виробляється в одиницю робочого часу або припадає на одного середньооблікового працівника в місяць, квартал, рік. У залежності від того, в яких одиницях вимірюється обсяг продукції, розрізняють визначення виробітку в натуральних показниках, а також у показниках нормованого робочого часу.
Трудомісткість продукції виражає витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Визначається на одиницю продукції в натуральному вираженні по всій номенклатурі виробів, при великому асортименті продукції на підприємстві визначається за типовим виробам, до яких наводяться всі інші. У порівнянні з показником вироблення цей показник має ряд переваг: встановлює пряму залежність між обсягом виробництва і трудовими витратами, дозволяє зіставити витрати праці на однакові вироби в різних цехах підприємства, дозволяє тісно пов'язати вимірювання продуктивності з виявленням і реалізацією резервів її зростання. [12, с. 27]
У залежності від складу включаються трудових витрат розрізняють:
• технологічну трудомісткість, що включає всі витрати основних робітників (tтех.);
• трудомісткість обслуговування виробництва, що включає витрати праці допоміжних робітників (tвсп.);
• виробничу трудомісткість, що включає витрати праці основних і допоміжних робітників;
• трудомісткість управління виробництвом, що включає витрати праці керівників, фахівців, службовців, обслуговуючого персоналу і охорони (tynp.);
• повну трудомісткість, що представляє собою витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу:
tпол .= tтех. + tвсп. + tynp
Різниться трудомісткість нормативна, планова і фактична. Нормативна трудомісткість визначається на основі технічних норм часу, нормативів обслуговування, чисельності і т.п.
Планова - на основі нормативної трудомісткості з урахуванням заходів, спрямованих на підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва, передбачених в плановому періоді. Фактична трудомісткість свідчить про реальні витрати праці у звітному періоді.
Необхідним етапом аналітичної роботи на підприємстві є пошук резервів продуктивності праці, розробка організаційно-технічних заходів щодо реалізації цих резервів та безпосереднє впровадження цих заходів.
Під резервами росту продуктивності праці розуміються не використані досі можливості економії витрат живої праці.
Внутрішньовиробничі резерви обумовлені вдосконаленням і найбільш ефективним використанням техніки і робочої сили.
На вітчизняних підприємствах набула поширення наступна класифікація резервів підвищення продуктивності праці:
1. Підвищення технічного рівня виробництва за рахунок: механізації та автоматизації виробництва; впровадження нових видів обладнання; впровадження нових технологічних процесів; підвищення якості сировини, напівфабрикатів і використання нових конструкційних матеріалів.
2. Поліпшення організації виробництва і праці, в тому числі: підвищення норм обслуговування; зменшення числа робітників, які не виконують норми; спрощення структури управління;
3. Структурні зміни у виробництві, в тому числі: зміна питомих ваг окремих видів продукції; зміна частки покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів; зміна питомої ваги нової продукції.
Висновок
Економічний аналіз - це один з найважливіших інструментів отримання інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень і являє собою системне вивчення та узагальнення системи показників роботи підприємства, впливу факторів на результати даної діяльності, використовуючи різні прийоми і методи.
Отже, економічний аналіз являє собою систему спеціальних знань, що використовуються для вирішення основних завдань по:
• дослідженню тенденцій господарського розвитку;
• обгрунтування бізнес-планів, управлінських рішень;
• контролю за їх виконанням;
• оцінкою досягнутих результатів;
• пошуку резервів підвищення ефективності виробництвом;
• розробці заходів щодо їх використання.
Загальновідомо, що основним чинником, за рахунок якого підприємство може підвищити економічну результативність функціонування і забезпечити конкурентоспроможність своєї продукції, є зниження витрат.
Зниження трудомісткості продукції може бути результатом зміни асортименту продукції, що випускається (тобто виготовлення менш трудомісткою продукції), механізації та автоматизації виробництва, впровадження прогресивної технології, підвищення кваліфікації робітників, поліпшення використання робочого часу і т.п. На середньорічний рівень заробітної плати можуть вплинути також зміни в структурі персоналу, у формах оплати праці працівників. Вплив цих та інших факторів можна встановити на основі аналізу даних бухгалтерського обліку, облікової політики організації та положень з оплати праці, зокрема переліку премій, що виплачуються працювати у відповідності з колективним договором, що включаються до собівартості.
Список використаної літератури
1. Аналіз господарської діяльності в промисловості. / Под ред. В.І. Стражева. - Мінськ: Вища школа, 2002. - 254 с.
2. Баканов М.І., Шеремет А.Д. Теорія економічного аналізу. - М.: Фінанси і статистика, 2001. - 358 с.
3. Гіляровський Л.Т., Вехорева А.А. Аналіз та оцінка фінансової стійкості комерційного підприємства. СПБ.: Пітер, 2003. - 10 с.
4. Дембінський Н.В. Питання теорії економічного аналізу. - М.: Фінанси, 2002. - 261 с.
5. Економічний аналіз. / Под ред. Л.Т. Гіляровський. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. - 614 с.
6. Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: управління капіталом, вибір інвестицій, аналіз звітності. - М.: Фінанси і статистика, 2000. -285 С.
7. Ковбасюк М.Р. Аналіз фінансової діяльності підприємства з використанням ПЕОМ. - М.: Фінанси і статистика, 2003. - 284 с.
8. Кількісні методи фінансового аналізу. / Под ред. С. Дж. Брауна, М. П. Кріцмена. - М.: ИНФРА - М, 2002. - 336 с.
9. Савицька Г.В. Економічний аналіз. - М.: Нове знання, 2004. - 640 с.
10. Сучасний фінансово-кредитний словник / За заг. ред. М.Г. Лапуста, П.С. Нікольського. - 2-е вид., Доп. - М: ИНФРА - М., 2002.
11. УПС Консультант Плюс.
12. Економічний аналіз: основи теорії, комплексний аналіз господарської діяльності організації: Підручник / За ред. І.В. Войголовского, А.Ф. Калініної, І.І. Магуровой. - М.: Вища освіта, 2005.