S = M + A + U (1.19)
де М - матеріали; А - амортизація; U - оплата праці. Оптова ціна виходить шляхом додавання до собівартості Р - прибуток: С = S + Р (1.20) Позначимо через K авансований капітал (суми активу по балансу). Тоді рентабельність по відношенню до авансованого капіталу знаходиться з виразу:
Rк = P / K (1.21)
Відпускна ціна підприємства Z, виходить шляхом додавання до С - оптовою ціною підприємства ПДВ та інших непрямих податків, сумарну величину яких позначимо через H
Z = C + H (1.22)
За межами підприємства-виробника формуються відпускні ціни посередників, оптових і роздрібних торгових організацій, що включають відповідно постачальницько-збутову надбавку посередників, оптову надбавку оптових торгових організацій та роздрібну торговельну надбавку. Величина торговельних надбавок регулюється місцевими органами адміністрації. У ринковій економіці використовуються дві системи цін: регульовані та вільні (договірні або рівноважні). Регульовані ціни в основному застосовуються в галузях із природною монополією і в деяких інших. Перехід до вільного ціноутворення в умовах казахстанської економіки супроводжується значними інфляційними явищами, які необхідно враховувати при плануванні, аналізі та оцінці фінансових результатів діяльності організацій. Інфляція являє собою процес зниження купівельної спроможності грошей в результаті зростання цін. Невелика інфляція вважається допустимою і навіть корисною, бо сприяє зростанню активності власників грошей, спонукаючи вкладати їх у прибуткові заходи, оскільки гроші, що знаходяться без руху, втрачають у ціні. Однак висока інфляція негативно впливає на весь відтворювальний процес і є основним дестабілізуючим чинником розвитку виробництва і стійкості фінансового становища підприємств. Інфляція знецінює всі доходи й надходження підприємства. Найменша відстрочка платежів веде до того, що підприємство отримує лише частину належного доходу [32]. Інфляція веде до невиправданого зростання потреби підприємства в оборотних коштах, тому що витрати підприємства на сировину і матеріали, заробітну плату, амортизацію і інші елементи, що враховуються в собівартості продукції за цінами попереднього періоду, не відшкодовують суми реальних витрат підприємства в поточному періоді. Інфляція спотворює реальну вартість капіталу підприємства, його активів і зобов'язань. Прагнучи зберегти реальний рівень оплати праці, підприємства збільшують фонди споживання в збиток фондам накопичення і розвитку. Проте висування на перший план тактичних завдань управління завдає шкоди стратегічним цілям та інтересам підприємства, веде до розвитку феномена «загасання» інвестиційної активності підприємств. Висока інфляція ускладнює процес не тільки розширеного,, але й простого відтворення капіталу підприємства. Виробництво згортається, підприємства опиняються на межі виживання. Основні засоби підприємств (будівлі, споруди, машини та обладнання), а також виробничі запаси (сировина і матеріали, малоцінні предмети тощо) придбавалися в попередні періоди, коли купівельна здатність грошей була вище. Перенесення вартості цих активів на готовий продукт (амортизація і поточні витрати на виробництво) здійснюється в поточному періоді, тобто запізнюється в часі, і, таким чином, в явно заниженою вартістю. Чим триваліший період операційного циклу (тривалість виробничого циклу), тим нижче перенесена вартість, тим «худее» джерело нагромаджень підприємства на фінансування розвитку виробництва (інвестицій) за рахунок амортизації. Поряд з цим поточні витрати і амортизація основних засобів, обчислені в оцінці по більш високій купівельній здатності, для визначення фінансових результатів віднімаються з надходжень (виручки від реалізації) за поточний період, оцінюваних за більш низької купівельної спроможності грошей. Результатом цього є завищення фінансових результатів діяльності, збільшення оподатковуваного прибутку, і отже, збільшення податків, що сплачуються і, знову ж таки, зменшення джерел фінансування розвитку виробництва. Щоб знизити вплив інфляції на фінансові результати діяльності підприємства, необхідно своєчасно контролювати рівень рентабельності, що закладається в розрахункову ціну виробу. Загальна формула рентабельності продажів дорівнює
(1.23)
де r - рентабельність продажів,%; P-прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тис. тенге; S - витрати на виробництво реалізованої продукції (робіт послуг), тис. тенге. Щоб оцінити величину рентабельності, що закладалася в ціну виробу, необхідно вихідну формулу перетворити. Виручка від реалізації продукції N може бути розкладена за елементами вартості
N = S + P (1.24)
або
N = M + U + A + P
де M - витрати сировини, матеріалів, покупних виробів і напівфабрикатів; U - витрати на оплату праці з нарахуваннями на соціальні потреби; A - амортизація основних засобів; P - прибуток від реалізації. Реальна величина припливу чистих грошових коштів на підприємстві менше загальної виручки від продажів на величину податку на додану вартість, податку на прибуток, суми сплачених економічних санкцій та інших платежів, які сплачуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Тому чиста виручка (доход) підприємства складе величину N
N = M + (1 - ПДВ) (U + A) + (1 - ПДВ - НП) Р - Ш (1.25)
де ПДВ - ставка ПДВ; НП - ставка податку на прибуток; Ш-штрафи та інші виплати, що відносяться на прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, Можна припустити, що матеріальні витрати і витрати на оплату праці зростають у рівній пропорції з коефіцієнтом Kz
Kz = (1 + i) t (1.26)
де i-% інфляції за місяць; t - число місяців. Тоді мінімальна прибуток, яку необхідно закласти для простого відтворення, визначається з рівності
N = (1 + i) t (M + U) (1.27)
і складе (1.28)
Зробивши необхідні перетворення в чисельнику формули, можна записати остаточну формулу для розрахункової рентабельності
Р (1.29)
де всі умовні позначення відповідають прийнятим раніше. Якщо припустити, що Ш = 0 і що амортизаційні нарахування набагато менше, ніж витрати на матеріали й оплату праці, формула спрощується:
Р (1.30)
З неї видно, що при ставці ПДВ 20%, при ставці податку на прибуток 35% (НП = 0,35) дію інфляції посилюється у 2,22 рази - (1/0.45) = 2,22 [32]. Чим вище ставки податку, тим сильніше дія інфляції, тому держава, збираючи високі податки, ініціює інфляцію. При відсутності інфляції (i = 0) тривалість виробничого циклу (значення t) не впливає на рівень рентабельності і остання повністю визначається структурою витрат на виробництво. Якщо виробництво матеріаломістке, то рівень рентабельності знижується. Якщо; ж виробництво трудомістке, то рівень рентабельності для простого відтворення при існуючих ставках прагне до своєї максимальну величину. Наявність інфляції потребує коригування всіх розрахунків з урахуванням першого доданка в чисельнику формули, тобто на величину (1 + i) t - 1. У таблиці 1.7 наводяться результати розрахунку рівня рентабельності для різних сполучень трудомісткості, матеріаломісткості, відсотка інфляції та тривалості виробничого циклу [32]. У зв'язку з тим, що відпускна ціна продукції на ЦЗФ Карагандинська є комерційною таємницею, був застосований метод розрахунку ціни за мінімальним значенням рентабельності в сучасних умовах.
Таблиця 1.7 Вплив на рентабельність змін у рівні матеріальних і трудових витрат при малих значеннях амортизаційних нарахувань (i = 0; ПДВ = 0,20; НП = 0,35). Питома вага матеріальних витрат | 0.1 | 0.2 | 0.3 | 0.4 | 0.5 | 0.6 | 0.7 | 0.8 | 0.9 | Питома вага трудових витрат | 0.9 | 0.8 | 0.7 | 0.6 | 0.5 | 0.4 | 0.3 | 0.2 | 0.1 | Рентабельність в% | 49.3 | 43.8 | 38.4 | 32.9 | 27.4 | 21.9 | 16.4 | 10.9 | 5.5 |
Для розрахунку рентабельності прийняті наступні умови: i = 0 (тому що визначається мінімальний рівень рентабельності без урахування інфляції), ПДВ = 0.2 і НП = 0.3. Крім того, на підставі таблиці 2.6 було визначено питома вага трудових витрат - 0.3 і відповідно питома вага матеріальних витрат - 0.7. Підставляючи вихідні дані з таблиці 2.6 у формулу (2.30 *) отримаємо значення рентабельності 0.12 (12%). У подальших розрахунках, враховуючи незначну інфляцію в даний час, можна прийняти рівень рентабельності дорівнює 15%. На підставі таблиці 1.2, визначено середнє значення виходу концентрату рівне 56.04%. У разі використання отриманого рівняння регресії максимально можливий вихід концентрату складає 65.07%. Тобто в цьому випадку можна додатково отримати 9.03% виходу концентрату. Звідси випливає, що прибуток підприємства буде залежати від кількості переробленої сировини. Як відомо, максимальна продуктивність ЦЗФ «Карагандинська» становить 3200 тис. т рядового вугілля, проте в даний час фабрика працює не на повну потужність. Тоді для розрахунку економічної ефективності були взяті наступні параметри: собівартість на одну тонну переробки - 213.8 тенге; рентабельність виробництва 15%; потужність фабрики від 500 до 3500 тис. т. вихід концентрату складає 65.07% проти 56.04% Використовуючи програму Excel були зроблені необхідні розрахунки, результати яких зведені в таблицю 1.9. І на підставі цих даних побудована залежність прибутку ЦЗФ "Карагандинська" від виходу концентрату, яка показана на рис. 1.8. У результаті розрахунків була визначена собівартість на 1 т переробки на ЦЗФ "Карагандинська", рівна 213.8 тенге; мінімальний рівень рентабельності на ЦЗФ "Карагандинська" повинен бути не менше 12%; додатковий прибуток від збільшення виходу концентрату, при рентабельності в 15%, може скласти від 575.65 до 9266.94 тис. тенге в залежності від кількості перероблюваної вугілля фабрикою.
2 Аналіз використання сировинних ресурсів і шляхи їх покращення у виробництві готової продукції (на прикладі ЦЗФ "Карагандинська")
2.1 Стан та аналіз показників відпрацювання пластів і постачання вугілля на ЦЗФ "Карагандинська"
Вирішення проблеми підвищення якості вугільної продукції пов'язують з вивченням характеру і ступеня впливу гірничо-геологічних і гірничотехнічних чинників на формування основних показників якості вугільної продукції та розробкою комплексу заходів, спрямованих на нейтралізацію їх негативного впливу. Однією з найважливіших частин всієї системи управління якістю вугільної продукції в процесі її виробництва та споживання, можна назвати визначення порядку та напрямки розвитку гірничих робіт на шахтах [1]. Ця підсистема передбачає глибокий і всебічний аналіз закономірностей формування якості продукції і кінцевих результатів її реалізації. Основними процесами, що формують цей показник, є очисні роботи, роботи з проведення та ремонту гірничих виробок, транспортування гірничої маси. Найрізноманітніша специфіка гірничо-геологічних умов залягання пластів не тільки в межах шахтного поля, а й на якомусь його ділянці визначає схему розкриття та підготовки, топологію мережі гірничих виробок, а тектоніка і розкрій шахтопластів, застосовувані типи механізованих комплексів, схеми доставки корисної копалини і т.д. Все це визначає для кожної шахти притаманну тільки їй інфраструктуру. Звідси випливають і специфічні риси відтворення очисного фронту вугледобувного підприємства: • безперервність процесу відтворення; • значний вплив на ефективність процесу відтворення гірничо-геологічних умов розроблюваних пластів і, як наслідок, нерівномірність протікання їх у часі; • на своєчасність підготовки очисної лінії впливає просторово-планувальне розташування вибоїв. Зміна просторового взаєморозташування очисних і підготовчих вибоїв призводить до зміни конфігурації мережі гірських вироблень і, зазвичай, часових параметрів відпрацювання та підготовки, що визначають якість відновлення очисної лінії; • для підтримки очисного фронту на рівні, що забезпечує планове завдання підприємства, необхідно постійно відтворювати певну сукупність підготовчих виробок, а також супутні підготовці монтажні роботи та роботи з попередньої дегазації пластів; • необхідність наукового обгрунтування відповідності термінів відпрацювання та підготовки комплексно-механізованого вибою при переході з відпрацьованого виїмкового стовпа у знову підготовлений; • облік пропускної здатності і можливості окремих ланок шахти за умовами транспорту, вентиляції, нормативів золи і сірки при підготовці нового виїмкового стовпа; • лінія очисного фронту вважається підготовленою після закінчення всіх супутніх проведення виробок робіт, а також монтажу виїмково-доставочної-транспортного обладнання, розташованого в дільничних виїмкових виробках і, при необхідності, здійснення попередньої дегазації пласта; • складність шахти та її підсистем характеризується їх здатністю до розвитку в часі і просторі, що веде до зміни гірничо-геологічних, гірничотехнічних і економічних умов її функціонування; • постійний розвиток елементів відтворення вимагає узгодженості та збалансованості усього процесу у часі протягом цього періоду. Ефективність відтворення очисного фронту передусім залежить від наукової обгрунтованості і якості планування цього процесу; • розвиток елементів відтворення в часі вимагає ув'язки в єдиний комплекс вибір технологічних схем і параметрів очисних і підготовчих робіт, транспортно-технологічних схем доставки та монтажу механізованого комплексу, а також схем попередньої дегазації. Процес відтворення очисного фронту слід розглядати за його основним технологічним стадіям: • розробка календарних планів розвитку гірничих робіт у проектах нових горизонтів і шахт; • прив'язка і коректування календарного плану до конкретних умов у річній програмі розвитку шахти; • в оперативне управління в процесі реалізації скоригованого календарного плану при відтворенні очисного фронту на вугледобувних підприємствах. Календарні плани розвитку гірничих робіт є найважливішим розділом річної програми діючих підприємств. При їх розробці враховується групування пластів, їх розкрій на стовпи, черговість відпрацьовування і т.д. Однак недостатність, недостовірність вихідних даних на момент їх складання та відсутність зв'язку зі збагачувальною фабрикою призводить до значних похибок при їх реалізації. Існуюча постановка задач календарного планування в проектах, як правило, детермінована і статична, внаслідок невизначеності гірничо-геологічних умов на момент проектування і відсутності достовірного прогнозу розвитку техніки і технології гірничого виробництва. Проектувальник, спираючись на свій інженерний досвід, розраховує послідовність відпрацювання пластів з урахуванням їх підробки і надробки і виробляє розкрій шахтопластів на виїмкові поля вручну, після чого він безпосередньо переходить до встановлення черговості їх відпрацювання, тобто упорядкування введення і вибуття очисних вибоїв. Встановлення черговості відпрацювання виїмкових полів проводиться шляхом перебору їх сумарних запасів, виходячи з рівня планового обсягу видобутку і вимоги рівномірності відпрацювання запасів шахтопластів. Отримані при цьому середні значення зольності стають нормативами, за умови, що вони не перекривають граничне значення по збагаченню вугілля на підприємствах басейну. Ті виїмкові поля, які увійшли в набір, що забезпечує плановий обсяг видобутку, співвідносяться по рокам експлуатації горизонту і зводяться в таблицю. І так триває до закінчення розподілу всіх запасів усіх виїмкових стовпів шахтопластів, причому остаточні дані попередньої таблиці служать вихідними для справжньої. Таким чином, розкрій шахтопластів і календарні терміни експлуатації комплексно-механізованих вибоїв визначають вихідні обсяги очисних, підготовчих та супутніх їм при підготовці робіт і служать основою для побудови календарного плану. Розроблений в проекті календарний план є незмінним, а повинен коригуватися в процесі відпрацювання запасів. Викликано це тим, що в міру проведення виробок уточнюються геологічні умови та елементи залягання пластів і, як правило, заново визначається їх мелкоамплітудная тектоніка, які вимагають коректування проектних перспективних планів розвитку гірничих робіт. Можливість коригування, з необхідним ступенем деталізації, повинна бути закладена в річну програму розвитку шахти, що дозволить встановити найбільш доцільну і економічно вигідну черговість відпрацювання виїмкових стовпів. Календарні плани розвитку гірничих робіт, як у проекті шахти, так і у річній програмі діючого підприємства, випливають один з іншого і не мають принципових відмінностей. Якщо у першому з них встановлюється економічно доцільна і впорядкована черговість відпрацювання як пластів, так і виїмкових полів, то для діючих шахт, процес значно спрощується при розробці річної програми, але додатково визначаються технічні, технологічні й організаційні обмеження. Процес оперативного управління при реалізації календарного річної програми розвитку шахти вимагає координації в часі темпів посування очисних вибоїв, проведення підготовчих виробок, а також інших супутніх підготовці праць, з урахуванням економічних втрат від передчасної і невчасної підготовки нових комплексно-механізованих вибоїв. Ситуація, що до теперішнього часу процедура розробки річної програми розвитку гірничих робіт на діючих шахтах зводиться до визначення черговості відпрацювання та підготовки очисної лінії по кожному пласту. Галузеві методичні вказівки [2] регламентують коло осіб і завдання, що стоять перед ними зі складання та затвердження планів. Заданими вважаються послідовність відпрацювання пластів, закладена в проекті шахти в календарному плані, і затверджене завдання з видобутку вугілля. Розподіл здобичі між очисними вибоями в основному зводиться до їх взаємозв'язку при визначенні черговості відпрацювання виїмкових полів простим підбором шляхом підсумовування добових, місячних і річних навантажень по лавах і перевірки не перевищення замовлення, з урахуванням резервів і вільної реалізації частини продукції. Черговість відпрацювання виїмкових полів перевіряється також на умова не перевищення середньозваженої з видобутку планової зольності, а також за умовами провітрювання та пропускної здатності дільничних і магістральних виробок від вибою до стовбура. Перевіряється також умова рівномірності відпрацювання запасів шахтопластів по їх пайовій участі в загальному видобутку. На підставі розробленої черговості переходів кожного очисного вибою з відпрацьованого у знову підготовлюваний, складається для кожного з комплексно-механізованих вибоїв графік введення та вибуття, при цьому дати закінчення робіт в окремих виїмкових полях визначаються виходячи з їх лінійних розмірів і розрахункових добових посування. Маючи якусь тимчасову точку прив'язки, і визначивши тривалість відпрацювання стовпа, встановлюють дату його закінчення і т.д. Ці дати потім використовуються у річній програмі розвитку гірничих робіт як планових, де графічно відображаються всі переходи очисних вибоїв. Слід зазначити, що при плануванні як очисних, так і гірничопрохідницьких робіт, можливі відхилення від затвердженої річної програми внаслідок нарушенности пласта, зустрічі зон ПГД і т.д., які вимагають коректування річної програми розвитку шахти. Проте здійснити це практично неможливо, внаслідок чого терміни підготовки очисного фронту, як правило, не витримуються, річна програма перетворюється в набір таблиць і виникають перерви у веденні очисних робіт [3]. Слід зазначити, що всі технологічні рішення приймаються в одному варіанті без розгляду можливих альтернатив і їх економічного обгрунтування. Техніко-економічні показники річної програми розраховуються тоді, коли всі технологічні рішення вже прийняті. Існуючі методи розробки річної програми розвитку гірничих робіт на шахті мають такі недоліки: • не враховується надійність елементів підсистем відтворення і динаміка протікання процесів очисної виїмки, також як підготовки нових лав; • не проводиться аналіз і не враховуються економічні наслідки прийнятих рішень з відтворення очисної лінії; • відсутня ув'язка обсягів робіт з підготовки очисної лінії з матеріальними ресурсами, внаслідок чого можливість маневру з подальшими обмежена; • відсутність економічно обгрунтованого критерію оцінки ефективності розробки та реалізації планів відтворення очисного фронту на шахтах; • відсутність формального опису процесів відтворення очисного фронту. Виникла нагальна необхідність у синтезі річної програми розвитку шахти з наступною автоматизацією розробки календарних планів розвитку гірничих робіт та їх корекції і процесу переробки отриманої продукції на ОФ. Для вирішення проблеми, пов'язаної з побудовою системи управління розвитку шахти і збагачувальної фабрики представляється дуже доцільним і актуальним вибрати в якості об'єкта дослідження конкретну шахту або групу шахт і збагачувальну фабрику, на приклад яких розглянути взаємозв'язок гірничих робіт та якості переробки вугілля. Погіршення гірничо-геологічних умов, включення в шихту вугілля нижніх пластів К4-К1, А5-А7, а також відвантаження вугілля на ОФ у вигляді гірської маси призвело до значного збільшення зольності рядового вугілля, збагачених у збагачувальних фабриках і збагачувальних установках. У Карагандинському басейні, видобуваються в основному вугілля марок ЯЖ, К ОК, ОС, Д і ДГ підземним і відкритим способом. Вугілля підземного видобутку володіють хорошими технологічними властивостями, однак використання і для виробництва доменного коксу без попереднього збагачення неможливо через високу зольності. Найбільш цінними є вугілля марок К і ЯЖ. Добутий обсяг повністю переробляється на фабриках, що дозволяє включити в процес вугілля марки ОС, а вугілля марок К, КО збагачуються частково і значна їх частина направляється для цілей енергетики. Товарною продукцією збагачувальних фабрик і установок є концентрати для цілей коксування та енергетики, промпродукт, відсіви, шлами. В даний час існують такі форми організації комплексу шахта - збагачувальна фабрика: а) група шахт - збагачувальна фабрика; б) одна шахта - збагачувальна фабрика. У всіх випадках якість рядового вугілля, що надходить на збагачення залежить від якості вугілля, що видобувається в окремих вибоях або на окремих шахтах. Тому, питання про те, як в даний час враховується якість вугілля при плануванні розвитку гірничих робіт на шахті, досить розглянути на прикладі якої-небудь однієї форми організації комплексу. Обробка показників видобутку і відвантаження вугілля з шахт, пов'язаних поставками на ЦЗФ "Карагандинська" за період 1996-1999 роки, що містяться в річних звітах за формою 25-тп, учетніках виробничо-господарської діяльності, дозволили встановити основні показники видобутку і відвантаження вугілля на ЦЗФ " Карагандинська ". За досліджуваний період на ЦЗФ "Карагандинська" відвантажувалися вугілля марок К і ЯЖ. Загальний обсяг поставок вугілля обох марок не перевищує виробничої потужності фабрики, рівної 3200 тис. тонн на рік. 2.2 Технологія і показники переробки вугілля на ЦЗФ "Карагандинська"
У Карагандинському басейні знаходиться в експлуатації збагачувальні фабрики та установки, що збагачують вугілля марок ЯЖ, К, ОС, Д, ДГ для цілей коксування та енергетики. У басейні застосовуються прогресивні методи збагачення вугілля: важкі середовища, відсадження, флотація. На збагачувальних фабриках застосовується роздільне збагачення великого і дрібного вугілля, збагачення вугілля в некласифікованих вигляді і збагачення крупного вугілля з виділенням при цьому незбагаченого і частково збагаченого відсіву. Збагачувальні фабрики та установки Карагандинського вугільного басейну працюють по замкнутому циклу водопостачання через зовнішні шламові відстійники і скидів за межі цих відстійників не мають. На фабриках застосовуються різні водошламовие схеми. Флотаційні відділення фабрик оснащені в основному високопродуктивними флотаційних машин типу МФУ-2-63, МФУ-12, МФУ6-6. Основна частина вугілля в Карагандинському вугільному басейні збагачується методом відсадження і у важких середовищах. ЦЗФ "Карагандинська" є найстаршою фабрикою в басейні. Фабрика була здана в експлуатацію в 1936 році. Методи збагачення: відсадження і флотація. Особливістю технологічної схеми ЦЗФ "Карагандинська" є збагачення некласифікованих вугілля на відсаджувальних машинах ОМ-18 і флотацією з одержанням чотирьох товарних продуктів: концентрату для коксування, великого концентрату, промпродукту і відходів. Зольність основних продуктів збагачення коливається в незначних межах і залишається практично на одному і тому ж рівні. Погіршення показників переробки вугілля на збагачувальній фабриці і шахтах, що постачають вугілля на переробку, дає передумови для подальшого дослідження з метою визначення параметрів оптимального функціонування комплексу шахта або група шахт збагачувальна фабрика.
2.3 Аналіз досліджень, спрямованих на вдосконалення розвитку гірничих робіт, підвищення якості переробляються вугілля
У схемі шахта - збагачувальна фабрика рядове вугілля виступає як сировину, в результаті переробки якого утворюється кінцевий продукт вугільної галузі. І для оптимізації якості вугілля, що направляються на збагачення, необхідно визначити які заходи щодо зниження чи усереднення зольності видобутого вугілля доцільно здійснити безпосередньо на шахті до передачі вугілля на збагачувальні фабрики Вирішення цього завдання у величезній мірі залежить від правильного вибору та оцінки перспективи напрямки розвитку гірничих робіт, яке повинно забезпечувати систематичне відновлення очисного фронту з метою досягнення заданих обсягів видобутку вугілля необхідного якості і марочного складу. Першими дослідженнями з оперативного управління гірничими роботами на шахті були дослідження, початі в МГІ під керівництвом А.С. Бурчакова [4,5,6]. У серії цих робіт використовувалися різні модифікації мережевих методів з оптимізацією в часі, трудових ресурсів і вартості. Питанням розподілу місячної здобичі між очисними вибоями шахти присвячені дослідження О.І. Ніязова [7]. Критерієм оптимальності в розглянутій постановці задачі є мінімум загальношахтних витрат. У обмеженнях моделі враховується пропускна здатність технологічних ланок шахти, а так само виконання вимоги щодо якості вугілля. Розробка і вдосконалення методів календарного планування розвитку гірничих робіт велися у провідних інститутах СНД, таких як МГІ, ІГД ім. А.А. Скочинського, ДонВУГІ, ВНІІУголь, Центрогіпрошахт, ЦНІЕІуголь, ІЕПАН УРСР, ДГІ, КарПТІ, ІГД СВ АН СРСР та ін Дослідниками, які внесли значний внесок у вирішення перерахованих завдань були П. В. Авдул, Н.І. Іванов, К.Н. Аділь, Е.І. Гойзман, А.В. Старіков, В.М. Єремєєв, Є.І. Рогов, В.М. Вилегжаніна та ін У роботі С.Д. Качарміна [8] процес черговості відпрацювання запасів розглядається як дискретний багатокроковий, причому на кожному з них здійснюється вибір нового виїмкового поля замість відпрацьованого, з урахуванням можливості його підготовки і остаточного відпрацювання запасів у старій лаві. Тут же враховується наявність трудових і матеріальних ресурсів для гірничопрохідницьких робіт, можливість виконання планового обсягу видобутку по шахті і пропускних спроможностей транспортних ланок. Критерієм оптимальності служить мінімум сумарного прибутку по шахті за період відпрацювання стовпа. Значним є і вагою внесок у розробку методів оптимального відтворення очисного фронту на вугільних шахтах чл.-кор. АН Республіки Казахстан К.Н. Аділова. У роботах [9,10] для умов Карагандинського басейну ним розроблені методи розрахунку календарних планів відтворення очисного фронту з урахуванням оптимального резерву часу на підготовку очисних вибоїв. Особливо вагомим є внесок К. М. Аділова у створення методів розрахунку надійності технологічних схем розробки вугільних пластів, а також резервування очисного фронту. Представляє інтерес робота А.М. Арабаджева [11], де запропоновано методику складання перспективного плану розвитку гірничих робіт для шахт, що розробляють поодинокі пласти. У роботі завдання перспективного планування ставиться як доцільне розподіл видобутку вугілля між очисними вибоями, тобто знаходження такого їх поєднання, яке забезпечило б найбільш ефективну ступінь ведення гірських робіт. Для опису економіко-математичної моделі і при її реалізації для вибору оптимального варіанта календарного плану використовується метод послідовного конструювання, аналізу і відсіювання варіантів, розроблений В.С. Михальченко. Перспективам підвищення технічного рівня гірничо-підготовчих робіт на вугільних шахтах присвячені роботи [12,13]. Резніченко С.С. в роботі [14] зазначає, що в даний час інтенсивно розвиваються методи оптимального планування гірничих робіт. У той же час розробка оптимального плану розвитку гірничих робіт і його головних параметрів найважливіша, але не єдина умова вирішення поставленої проблеми. Необхідно також створити умови, при яких підприємству в цілому і окремим його підрозділам було б невигідно відхилятися від знайденого оптимального режиму. Найбільш ретельно питання планування очисних робіт в рамках виробничої програми та використання ЕОМ розроблений у ФРН. З огляду на особливості гірничого виробництва, автори опублікованої роботи [15,16] Шик Д. і Клінген Б. чітко формулюють завдання виробничого планування як максимальне вичерпання запасів родовищ, ефективне ведення очисних робіт з урахуванням вимог ринку і економічно вигідною розробки цих запасів. Результатом розв'язання задачі на ЕОМ є обсяг видобутку, швидкість посування очисних вибоїв і якість вугілля за окремими очисних ділянок. Значні дослідження проведені в ЦНІЕІуголь з економіко-математичного забезпечення підсистеми оперативного управління виробничим комплексом вугільна шахта - ОФ у рамках ОАСУ-Вугілля [17,18]. Крім того, дослідженнями, проведеними в ЦНІЕІуголь, встановлено вплив якості вугілля на показники роботи збагачувальної фабрики [19], однак відсутні положення про систему управління якістю вугілля на шахті, що є основною передумовою оптимального функціонування комплексу. У роботі Квашин Г.В. [20] розроблено економіко-математичну модель формування прибутку на шахті від реалізації вугільної продукції. Виходячи з умов поставки та наявності на шахтах збагачувальних установок, розраховується вартість вугілля, що відправляється споживачеві у рядовому вигляді (1 варіант) і вартість продуктів збагачення (2 варіант), вартість вугілля в розсортованої вигляді (3 варіант), вартість вугілля при комбінації перерахованих варіантів. Розглянуті варіанти представляють функціонально і структурно економіко-математичну модель реалізаційною вартістю питомої продукції по шахті. Вихідними матеріалами для розрахунків були графіки введення і вибуття вибоїв у планованому році, технічні можливості тієї чи іншої ланки, структурні колонки пластів, плани гірничих робіт, різні види нормативів. Проведено досить глибокі дослідження, але область розгляду даного питання не охоплює комплексу шахта - збагачувальна фабрика, коли збагачувальна фабрика знаходиться на окремому балансі. Аналіз існуючих розробок, як у сфері управління вугледобувними і вуглеперероблювальними об'єктами, так і області управління якістю вугілля на шахті, шляхом оптимального планування очисних робіт показують, що до теперішнього часу теоретичні та експериментальні дослідження зводяться в більшості випадків до вирішення окремих приватних питань управління або вугільною шахтою , або збагачувальною фабрикою. Хоча вже є окремі елементи системного підходу до проблеми, які вимагають свого подальшого розвитку. У роботі Миронової Е.І. [21] досліджено та розроблено методи визначення оптимальних завдань за обсягами видобутку з очисних вибоїв шахти з урахуванням результатів збагачення вугілля. У роботі сформульовано дві економіко-математичні моделі управління очисними роботами на шахті з урахуванням результатів збагачення вугілля для спільного управління шахтою і збагачувальною фабрикою і для роздільного управління. В результаті рішення задачі визначаються місячні навантаження на очисні вибої шахт, що постачають вугілля на збагачувальну фабрику. Вибір оптимальних навантажень на очисні забої шахти, при яких забезпечується узгоджене зі збагачувальною фабрикою планове зміст золи і плановий прибуток комплексу шахта - збагачувальна фабрика або прибуток кожного з цих об'єктів. Також у роботі вирішена задача визначення ступеня впливу від участі певної групи пластів або окремо взятого пласта в загальному видобутку шахти на результати збагачення. За допомогою кореляційного аналізу знайдені математичні параметри і форми, що відображають наявність і конкретно вираз схоластичної зв'язку одного показника з іншим або групою інших. Оцінюючи гірничо-технічну літературу, присвячену вирішенню проблеми відтворення очисного фронту і, як її складову частину, календарне планування розвитку гірничих робіт, можна зробити висновок, що ці дослідження розвивалися в трьох напрямках: 1) поставлені завдання вирішувалися методами економіко-математичного моделювання; 2) для вирішення завдань використовувалися методи мережевого планування і теорії графів; 3) роботи з використанням імітаційного моделювання, методами інженерної евристики й інші, не пов'язані з перших двох напрямах. Виходячи з вищевикладеного можна зробити висновки: 1) на сьогодні комп'ютеризовані і доведені до закінчених програм в основному економічні завдання, що виконуються в процесі складання річної програми введення і вибуття вибоїв. Початкові етапи планування та, перш за все, формування варіантів річного плану в проектах і на шахтах виконуються традиційно ручними методами; 2) більшості розглянутих робіт характерний некомплексний підхід до побудови календарного плану розвитку шахти, як основного завдання відтворення очисного фронту. Як правило, не враховуються обмеження обумовлені вимогами, що пред'являються збагачувальними фабриками до якості вугілля, що надходить на збагачення; 3) відсутня працездатна і ефективна програма відтворення очисного фронту, яка пов'язала б воєдино календарний план у проектах, річну програму шахти і програму збагачувальної фабрики по виходу продуктів збагачення. Реалізація річної програми забезпечила б у процесі оперативного управління процесами відтворення, якісну підготовку нових очисних вибоїв; 4) слід відзначити складність і динамічність системи відтворення та її підсистем з великою ціною помилки планування у розвитку гірничих робіт як при проектуванні, так і в умовах діючих шахт. Практика планування одноваріантного і не відповідає сучасним вимогам комп'ютеризації цих робіт. Пропоновані методи календарного планування у своїй більшості не враховують динаміку і випадковий характер процесів відтворення очисної лінії вибоїв; 5) відсутня методика, яка враховує вплив на розвиток гірничих робіт шахт, які постачають свою продукцію на збагачення вимог збагачувальної фабрики до марочним і якісним складом шихти; 6) відсутня методика визначення оптимальних параметрів роботи вуглевидобувних шахт, збагачувальної фабрики та установки для утилізації відходів вуглезбагачення як єдиного виробничого комплексу. Основний напрямок вдосконалення методів календарного планування розвитку гірничих робіт у сучасних умовах пов'язано зі створенням економіко-математичних моделей для побудови календарних планів і прогнозу їх часових параметрів. На основі яких може бути створена програма ефективного відтворення очисного фронту для вугільних шахт з урахуванням обмежень, обумовлених вимогами що висуваються збагачувальними фабриками до вугілля, що надходить на збагачення та оптимального функціонування всього комплексу в цілому. Це завдання вимагає системного підходу і свого подальшого розвитку.
2.4 Основні напрями комплексного підвищення якості переробляються вугілля на ЦЗФ, мета, завдання, методи дослідження
В якості одного з основоположних принципів реструктуризації вугільної промисловості прийнято прагнення до підвищення конкурентоспроможності вугілля та вугільної продукції, головним чином за допомогою зниження виробничих витрат і підвищення якості продукції. Складаються ринкові відносини у вугільній галузі, колишньої завжди на дотації держави, зажадали від вугледобувних і вуглепереробних підприємств прийняття самостійних рішень щодо підвищення ефективності та рентабельності свого виробництва. Ефективність виробництва для цих підприємств, в першу чергу, визначаються якістю і ціною кінцевого продукту. Збагачувальні фабрики стають основною сполучною ланкою між шахтами і споживачем. Економічні показники збагачувальних фабрик багато в чому визначаються вимогами споживачів, в той же час, збагачувальна фабрика може задовольняти вимоги споживачів тільки при наявності шихти заданого якості, тому для вуглепереробних підприємств питання якості дуже важливий. Отже, в сучасних умовах необхідна спільна робота збагачувальної фабрики і вуглевидобувної шахти. Звідси випливає необхідність формалізованого управління розвитком гірських робіт на шахтах, що постачають вугілля на подальшу переробку, що забезпечує високу якість переробки вугілля з мінімальними технологічними витратами. Тому досить актуальним стає питання підвищення економічної ефективності роботи вугледобувних та вуглепереробних підприємств на основі комплексної оптимізації процесів відпрацювання пластів, переробки. Для розробки та обгрунтування рекомендацій щодо вдосконалення гірничих робіт та підвищення якості шихти, що надходить на збагачення, з метою ефективності роботи вугледобувного та вуглепереробного комплексу в цілому необхідно вирішити такі завдання: • встановити кількісні та якісні взаємозв'язки між параметрами поставляються на збагачувальну фабрику вугілля; • визначити найбільш раціональне співвідношення марок вугілля у вихідній шихті для отримання максимального виходу продуктів збагачення заданої якості з урахуванням параметрів ведення гірничих робіт і переробки вугілля на збагачувальній фабриці. Для вирішення зазначених завдань необхідно використовувати наступні методи: • інженерного, економічного, системного та наукового аналізу; • теорії ймовірності та математичної статистики; про теорію побудови кореляційних моделей. В основу постановки перерахованих завдань покладено ідею обгрунтування можливості підвищення економічної ефективності роботи вугледобувних та вуглепереробних підприємств на основі спільної ув'язування процесів видобутку та переробки вугілля в ринкових умовах господарювання.
Додати в блог або на сайт
Цей текст може містити помилки. Міжнародні відносини та світова економіка | Диплом 204.9кб. | скачати
Схожі роботи: Аналіз використання сировинних ресурсів і шляхи їх покращення у виробництві готової продукції на прикладі Шляхи покращення використання лісових ресурсів України Облік і аналіз готової продукції на прикладі ЗАТ Робочий Облік і аналіз випуску і реалізації готової продукції на прикладі ЗАТ Облік і аналіз випуску і реалізації готової продукції на прикладі ЗАТ ЦІМС Оцінка ефективності використання трудових ресурсів підприємства та шляхи її підвищення на прикладі ВАТ Резерви і шляхи поліпшення використання трудових ресурсів на прикладі цеху пігментного двоокису титану Аналіз використання трудових ресурсів підприємства на прикладі ТОВ Ільнур Аналіз використання трудових ресурсів підприємства на прикладі ТОВ Ільнур 2
|