Модель соціальної роботи, що функціонує сучасних Сполучених Штатах Америки, разом з британською відноситься до одного, западноатлантіческому, виду соціального захисту. Їх характеризує переважання ліберальної спрямованості в соціальній політиці. Однак, на відміну від британської, американська модель не передбачає такого активного впливу держави на соціальну сферу та відповідної участі у соціальному захисті. Крім того, пріоритетне місце в організації соціальної роботи тут відводиться не муніципалітетам, а благодійним і некомерційним (асоціативним) організаціям. Все це дозволяє визначати американську систему соціального захисту як ліберально-асоціативну.
Американської моделі соціальної роботи властива система ознак. До числа найважливіших з них слід віднести:
- Наявність сильного ліберального компонента в соціальній політиці;
- Переважне значення асоціативних організацій у сфері соціальної допомоги та підтримки за фінансової підтримки з боку державних структур;
- Важлива роль страхових механізмів соціального захисту;
- Децентралізація системи соціальної роботи.
Сильна ліберальна складова американської соціальної політики проявляється в комерціалізації сфери соціального обслуговування, наявності значного приватного ринку страхування, у діях, що обмежують допомогу держави на ринку праці (рестриктивна політика), у меншому охопленні населення соціальними гарантіями і допомогами, ніж у країнах Західної Європи. У США велике число приватних агентств задіяно в соціальній роботі і широко поширена практика платних соціальних послуг. Більш того, на принципах комерціалізації тут будується діяльність дуже багатьох соціальних установ. За даними ряду дослідників 80% американських будинків для непрацездатних приносять прибуток концернам, які ними володіють. У залежності від величини виплати в приватних пансіонатах для інвалідів та людей похилого віку надаються послуги різного рівня. Заможні клієнти проживають в розкішних умовах з численним обслуговуючим персоналом, а малозабезпечені особи отримують мінімум послуг, живучи з кількома мешканцями в одній кімнаті.
Платне обслуговування здійснюється і в приватних будинках для престарілих сімейного типу. Такі будинки призначені для тих, хто не в змозі жити самостійно і позбавлений можливості проживати в сім'ї. Будинком сімейного типу для людей похилого може бути упорядковане житло приватної особи, яка виявила бажання за певну грошову винагороду обслуговувати старої людини. Особам, які працюють в сімейних будинках, зазвичай платять з особистих коштів клієнтів, з їх пенсії, допомоги.
У США зростає кількість соціальних послуг, які стають платними. Поряд із соціальними установами, що обслуговують непрацездатних, на платній основі діють служби, які допомагають дітям в отриманні освіти, в їх реабілітації після насильства та інших випадках. Такі служби працюють також з молоддю, схильною до наркоманії, допомагають у вирішенні сімейних конфліктів. Комерціалізація соціальної роботи не тільки ініціюється, але й підтримується державними органами США. Для стимулювання діяльності приватних установ і соціальних агентств федеральний уряд періодично надає цільові субсидії, що реалізуються на рівні штатів у вигляді конкретних соціальних програм. Державні органи зберігають за собою право видачі ліцензій приватним соціальним службам і контролюють відповідність рівня їх послуг нормативним вимогам.
Ліберальний аспект соціальної політики виражається і в розширенні приватного ринку страхування. Це особливо наочно проглядається на прикладі пенсійного страхування. Американці, реформуючи пенсійну сферу, продовжують зберігати розподільну систему пенсійного забезпечення як головну державну пенсійну програму. Вона як і раніше забезпечує населення країни тим рівнем пенсійних виплат, на який воно має право за законом.
Приватний ринок пенсійного страхування в США збільшився в кінці ХХ століття багато разів. На думку ряду фахівців саме приплив пенсійних інвестицій значною мірою забезпечив безпрецедентний економічний ріст у цій країні в 80 - 90-ті роки ХХ століття.
Система приватного пенсійного забезпечення американців складається з двох основних видів: приватні пенсійні системи (плани) за місцем роботи та особисті пенсійні рахунки. У другій половині 90-х років 48% працівників у віці від 25 до 44 років і 56% у віці від 45 до 64 років були учасниками приватних пенсійних планів. Таке масштабне участь населення країни в приватному пенсійному страхуванні дозволило забезпечити величезні інвестиції. З пенсійних планів за місцем роботи найбільш популярною є система з встановленими внесками, яка зазвичай фінансується підприємцями та найманими працівниками в рівних частках. При цьому кожен учасник такого плану має свій персональний рахунок у пенсійному фонді і право вибору між різними інвестиційними програмами, які передбачаються керуючими компаніями.
Широкий розвиток у США отримала і система особистих пенсійних рахунків. Розміри щорічних внесків тут обмежені верхньою межею в 2 тисячі доларів. Кошти з рахунку не можна зняти до досягнення 59,5 років, а після досягнення 79,5 років рахунок закривається в обов'язковому порядку. За 11 років з середини 1980-х по середину 1990-х років накопичення на цих рахунках виросли з 200 до 1347 мільярдів доларів, що також сприяло значному зростанню інвестицій в економіку країни. Завдяки участі в приватних пенсійних системах багато американців забезпечують себе не однієї державної, а двома додатковими пенсіями (приватної за місцем роботи та приватної індивідуальної шляхом відкриття особистого пенсійного рахунку), що дозволяє їм упевнено дивитися в майбутнє.
Курс на комерціалізацію сфери соціальних послуг, розвиток самозабезпечення доповнюється в сфері зайнятості жорсткої рестриктивної політикою на ринку праці. Вона проявляється у вкрай малому терміну виплати допомоги з безробіття (6 місяців), відносно невеликому розмірі самого допомоги, диференційованого по різних штатах. Крім того, близько чверті американських робітників взагалі не були охоплені страхуванням по безробіттю. У разі закриття підприємства їм доводилося звертатися за підтримкою до державних органів допомоги, покликані надавати хоча б мінімальну соціальну допомогу.
Обмежуючи розміри бюджетного фінансування, що направляється на вирішення проблем працевлаштування, державні структури США стимулюють участь у цій справі приватних корпорацій. Вони, отримуючи від держави податкові та інші пільги для працевлаштування соціально вразливих груп населення, розширюють найм на роботу осіб з обмеженою працездатністю, працевлаштовують тривало незайнятих, впроваджують гнучкі графіки роботи, розширюють програми підготовки та перепідготовки персоналу та інші. Проте далеко не завжди така політика стимулювання приватних компаній компенсує зниження участі самої держави в організації і фінансуванні діяльності у сфері зайнятості. Рестриктивні заходи обертаються загостренням деяких проблем на ринку праці. Так, протягом досить тривалого часу в США не вдається істотно знизити рівень молодіжного безробіття. В кінці 90-х роках він становив 16-17%, а серед чорношкірих американців 16-19 років - 32% при загальному рівні безробіття по країні в 5-6%. Серйозною проблемою залишається працевлаштування окремих категорій інвалідів.
Сьогодні у світі лише США мають таку розгалужену мережу асоціативних організацій, які охоплюють настільки велике число людей. Різні об'єднання добровольчих груп, клубів, громадських колективів, благодійних структур складають некомерційний сектор змішаної і багатоукладної економіки цієї країни. У реальному житті він активно взаємодіє з ринковим і державним секторами, що проявляється в державному фінансуванні спеціальних програм, допомоги асоціаціям багатьох провідних американських компаній. Цікаво, що в 1990-ті - на початку 2000-х роках у загальному обсязі допомоги з боку компаній значне місце зайняв добровольчий працю їх службовців, використовуваний переважно на тих територіях (у громадах), де фірми розміщують своє виробництво. Співвідношення грошових пожертвувань і добровольчих послуг, що надаються працівникам. У 1980-ті роки таке співвідношення виражалося в цифрах 80 до 20 '.
У некомерційний сектор в тій чи іншій мірі залучено близько 100 мільйонів американців, у тому числі понад 8 мільйонів - оплачувані працівники. За даними російського вченого А.А. Шліхтера, спеціально досліджував цю проблему, число некомерційних організацій всіх типів складало в США на рубежі ХХ - XXI століть понад 1,5 мільйонів, з яких 22 тисяч - загальнонаціональні структури. У зазначеному секторі функціонує в даний час більше 60% загального числа агентств соціального обслуговування, що діють в країні. Отже, саме тут зосереджено дуже багато соціальних працівників. На професійному рівні, вони надають допомогу і в медичних установах, більшість яких входить у той же некомерційний сектор (більше 70% лікарень загального профілю).
До числа некомерційних організацій відносяться і благодійні фонди. На початку 2000-х років їх налічувалося в США більше 54 000. Щодо всієї кількості некомерційних організацій 1,5 мільйона ця цифра здається незначною. Однак у порівнянні з іншими країнами тут найбільша чисельність благодійних фондів.
Американські некомерційні організації охоплюють своєю діяльністю різні аспекти соціальної сфери. Основними з них є освіта, охорона здоров'я і соціальні послуги.
Відмінною рисою американської моделі соціальної роботи є децентралізація системи соціальної допомоги. А це означає, що реальна організаційна діяльність із забезпечення соціальних федеральних програм здійснюється безпосередньо на рівні штатів і муніципалітетів. Саме тут, у взаємодії з органами громадського самоврядування, проводять основну роботу і численні асоціативні організації. Влада штатів, наприклад, здійснюють доплату до федеральної пенсії по старості, а місцеві самоврядування встановлюють знижки на проїзд у міському транспорті для літніх і інвалідів, які, як правило, становлять 50% вартості квитка.
Процес децентралізації американської системи соціальної підтримки передбачає здійснення низки соціальних програм на основі паритетного принципу їх фінансування федеральним центром, органами влади штатів і муніципальними органами самоврядування.
Американської моделі соціальної роботи властива система ознак. До числа найважливіших з них слід віднести:
- Наявність сильного ліберального компонента в соціальній політиці;
- Переважне значення асоціативних організацій у сфері соціальної допомоги та підтримки за фінансової підтримки з боку державних структур;
- Важлива роль страхових механізмів соціального захисту;
- Децентралізація системи соціальної роботи.
Сильна ліберальна складова американської соціальної політики проявляється в комерціалізації сфери соціального обслуговування, наявності значного приватного ринку страхування, у діях, що обмежують допомогу держави на ринку праці (рестриктивна політика), у меншому охопленні населення соціальними гарантіями і допомогами, ніж у країнах Західної Європи. У США велике число приватних агентств задіяно в соціальній роботі і широко поширена практика платних соціальних послуг. Більш того, на принципах комерціалізації тут будується діяльність дуже багатьох соціальних установ. За даними ряду дослідників 80% американських будинків для непрацездатних приносять прибуток концернам, які ними володіють. У залежності від величини виплати в приватних пансіонатах для інвалідів та людей похилого віку надаються послуги різного рівня. Заможні клієнти проживають в розкішних умовах з численним обслуговуючим персоналом, а малозабезпечені особи отримують мінімум послуг, живучи з кількома мешканцями в одній кімнаті.
Платне обслуговування здійснюється і в приватних будинках для престарілих сімейного типу. Такі будинки призначені для тих, хто не в змозі жити самостійно і позбавлений можливості проживати в сім'ї. Будинком сімейного типу для людей похилого може бути упорядковане житло приватної особи, яка виявила бажання за певну грошову винагороду обслуговувати старої людини. Особам, які працюють в сімейних будинках, зазвичай платять з особистих коштів клієнтів, з їх пенсії, допомоги.
У США зростає кількість соціальних послуг, які стають платними. Поряд із соціальними установами, що обслуговують непрацездатних, на платній основі діють служби, які допомагають дітям в отриманні освіти, в їх реабілітації після насильства та інших випадках. Такі служби працюють також з молоддю, схильною до наркоманії, допомагають у вирішенні сімейних конфліктів. Комерціалізація соціальної роботи не тільки ініціюється, але й підтримується державними органами США. Для стимулювання діяльності приватних установ і соціальних агентств федеральний уряд періодично надає цільові субсидії, що реалізуються на рівні штатів у вигляді конкретних соціальних програм. Державні органи зберігають за собою право видачі ліцензій приватним соціальним службам і контролюють відповідність рівня їх послуг нормативним вимогам.
Ліберальний аспект соціальної політики виражається і в розширенні приватного ринку страхування. Це особливо наочно проглядається на прикладі пенсійного страхування. Американці, реформуючи пенсійну сферу, продовжують зберігати розподільну систему пенсійного забезпечення як головну державну пенсійну програму. Вона як і раніше забезпечує населення країни тим рівнем пенсійних виплат, на який воно має право за законом.
Приватний ринок пенсійного страхування в США збільшився в кінці ХХ століття багато разів. На думку ряду фахівців саме приплив пенсійних інвестицій значною мірою забезпечив безпрецедентний економічний ріст у цій країні в 80 - 90-ті роки ХХ століття.
Система приватного пенсійного забезпечення американців складається з двох основних видів: приватні пенсійні системи (плани) за місцем роботи та особисті пенсійні рахунки. У другій половині 90-х років 48% працівників у віці від 25 до 44 років і 56% у віці від 45 до 64 років були учасниками приватних пенсійних планів. Таке масштабне участь населення країни в приватному пенсійному страхуванні дозволило забезпечити величезні інвестиції. З пенсійних планів за місцем роботи найбільш популярною є система з встановленими внесками, яка зазвичай фінансується підприємцями та найманими працівниками в рівних частках. При цьому кожен учасник такого плану має свій персональний рахунок у пенсійному фонді і право вибору між різними інвестиційними програмами, які передбачаються керуючими компаніями.
Широкий розвиток у США отримала і система особистих пенсійних рахунків. Розміри щорічних внесків тут обмежені верхньою межею в 2 тисячі доларів. Кошти з рахунку не можна зняти до досягнення 59,5 років, а після досягнення 79,5 років рахунок закривається в обов'язковому порядку. За 11 років з середини 1980-х по середину 1990-х років накопичення на цих рахунках виросли з 200 до 1347 мільярдів доларів, що також сприяло значному зростанню інвестицій в економіку країни. Завдяки участі в приватних пенсійних системах багато американців забезпечують себе не однієї державної, а двома додатковими пенсіями (приватної за місцем роботи та приватної індивідуальної шляхом відкриття особистого пенсійного рахунку), що дозволяє їм упевнено дивитися в майбутнє.
Курс на комерціалізацію сфери соціальних послуг, розвиток самозабезпечення доповнюється в сфері зайнятості жорсткої рестриктивної політикою на ринку праці. Вона проявляється у вкрай малому терміну виплати допомоги з безробіття (6 місяців), відносно невеликому розмірі самого допомоги, диференційованого по різних штатах. Крім того, близько чверті американських робітників взагалі не були охоплені страхуванням по безробіттю. У разі закриття підприємства їм доводилося звертатися за підтримкою до державних органів допомоги, покликані надавати хоча б мінімальну соціальну допомогу.
Обмежуючи розміри бюджетного фінансування, що направляється на вирішення проблем працевлаштування, державні структури США стимулюють участь у цій справі приватних корпорацій. Вони, отримуючи від держави податкові та інші пільги для працевлаштування соціально вразливих груп населення, розширюють найм на роботу осіб з обмеженою працездатністю, працевлаштовують тривало незайнятих, впроваджують гнучкі графіки роботи, розширюють програми підготовки та перепідготовки персоналу та інші. Проте далеко не завжди така політика стимулювання приватних компаній компенсує зниження участі самої держави в організації і фінансуванні діяльності у сфері зайнятості. Рестриктивні заходи обертаються загостренням деяких проблем на ринку праці. Так, протягом досить тривалого часу в США не вдається істотно знизити рівень молодіжного безробіття. В кінці 90-х роках він становив 16-17%, а серед чорношкірих американців 16-19 років - 32% при загальному рівні безробіття по країні в 5-6%. Серйозною проблемою залишається працевлаштування окремих категорій інвалідів.
Сьогодні у світі лише США мають таку розгалужену мережу асоціативних організацій, які охоплюють настільки велике число людей. Різні об'єднання добровольчих груп, клубів, громадських колективів, благодійних структур складають некомерційний сектор змішаної і багатоукладної економіки цієї країни. У реальному житті він активно взаємодіє з ринковим і державним секторами, що проявляється в державному фінансуванні спеціальних програм, допомоги асоціаціям багатьох провідних американських компаній. Цікаво, що в 1990-ті - на початку 2000-х роках у загальному обсязі допомоги з боку компаній значне місце зайняв добровольчий працю їх службовців, використовуваний переважно на тих територіях (у громадах), де фірми розміщують своє виробництво. Співвідношення грошових пожертвувань і добровольчих послуг, що надаються працівникам. У 1980-ті роки таке співвідношення виражалося в цифрах 80 до 20 '.
У некомерційний сектор в тій чи іншій мірі залучено близько 100 мільйонів американців, у тому числі понад 8 мільйонів - оплачувані працівники. За даними російського вченого А.А. Шліхтера, спеціально досліджував цю проблему, число некомерційних організацій всіх типів складало в США на рубежі ХХ - XXI століть понад 1,5 мільйонів, з яких 22 тисяч - загальнонаціональні структури. У зазначеному секторі функціонує в даний час більше 60% загального числа агентств соціального обслуговування, що діють в країні. Отже, саме тут зосереджено дуже багато соціальних працівників. На професійному рівні, вони надають допомогу і в медичних установах, більшість яких входить у той же некомерційний сектор (більше 70% лікарень загального профілю).
До числа некомерційних організацій відносяться і благодійні фонди. На початку 2000-х років їх налічувалося в США більше 54 000. Щодо всієї кількості некомерційних організацій 1,5 мільйона ця цифра здається незначною. Однак у порівнянні з іншими країнами тут найбільша чисельність благодійних фондів.
Американські некомерційні організації охоплюють своєю діяльністю різні аспекти соціальної сфери. Основними з них є освіта, охорона здоров'я і соціальні послуги.
Відмінною рисою американської моделі соціальної роботи є децентралізація системи соціальної допомоги. А це означає, що реальна організаційна діяльність із забезпечення соціальних федеральних програм здійснюється безпосередньо на рівні штатів і муніципалітетів. Саме тут, у взаємодії з органами громадського самоврядування, проводять основну роботу і численні асоціативні організації. Влада штатів, наприклад, здійснюють доплату до федеральної пенсії по старості, а місцеві самоврядування встановлюють знижки на проїзд у міському транспорті для літніх і інвалідів, які, як правило, становлять 50% вартості квитка.
Процес децентралізації американської системи соціальної підтримки передбачає здійснення низки соціальних програм на основі паритетного принципу їх фінансування федеральним центром, органами влади штатів і муніципальними органами самоврядування.