Актуальні проблеми цивільного права

ІНСТИТУТ ПРАВОЗНАВСТВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА
Факультет: юридичний
Відділення: заочне
Курс: шостий, група 462

К О Н Т Р О Л Ь Н А Я Р А Б Про Т А

П О К У Р С У:
«Актуальні проблеми цивільного права»
.

                                                 
Санкт-Петербург - Пушкін
2005

Р А З Д Е Л 1
Теоретична частина.
Завдання 6.
Цивільно-правових засобів захисту майнових
прав громадян і організацій.
Під цивільно-правовим захистом права власності та інших речових прав [1] розуміється сукупність передбачених цивільним законодавством засобів, застосовуваних у зв'язку з досконалими проти цих прав порушеннями і спрямованих на відновлення або захист майнових інтересів їх володарів. Зазначені кошти неоднорідні за своєю юридичною природою і поділяються на декілька відносно самостійних груп.
1. Перша група це речове-правових засоби захисту права власності, які характеризуються тим, що вони спрямовані безпосередньо на захист права власності як абсолютного суб'єктивного права, не пов'язані з якими-небудь конкретними зобов'язаннями і мають на меті або відновити володіння, користування і розпорядження власника належить йому річчю, або усунути перешкоди або сумніви у здійсненні цих правомочностей. До них відносяться:
- Позов про витребування майна з чужого незаконного володіння;
- Позов про усунення порушень, не поєднаних з позбавленням володіння;
- Позов про визнання права власності.
В точному сенсі слова право власності як конкретне суб'єктивне право захищається лише за допомогою позовів названої групи.
2. Другу групу цивільно-правових засобів захисту права власності утворюють зобов'язально-правові засоби. До них відносяться:
- Позов про відшкодування завданого власнику шкоди;
- Позов про повернення безпідставно придбаного або заощадженого майна;
- Позов про повернення речей, наданих у користування за договором і т.д.
Для всіх них характерно те, що становить їх домагання випливає з права власності як такого, а грунтується на інших правових інститутах і відповідних цим інститутам суб'єктивних правах.
3. Третю групу цивільно-правових засобів захисту права власності становлять ті з них, які не відносяться ні до речове-правовим, ні до зобов'язально-правових засобів, але випливають з різних інститутів цивільного права. До них відносяться:
- Правила про захист майнових прав власника, визнаного у встановленому порядку безвісно відсутнім йди оголошеного померлим, У разі його явки (ст. 43, 46 ЦК);
- Про захист інтересів сторін у випадку визнання угоди недійсною (ст. 167-180 ЦК);
- Про відповідальність заставодержателя (ст. 344 ЦК), зберігача або опікуна спадкового майна за псування або втрату майна і т.д.
4. В особливу, четверту групу слід виділити ті цивільно-правові засоби, які спрямовані на захист інтересів власника при припиненні права власності на підставах, передбачених в законі. До них відносяться:
- Гарантії, встановлені державою на випадок звернення в державну власність майна, що перебуває у власності громадян і юридичних осіб (націоналізація). Націоналізація може проводитися тільки на підставі закону, а не будь-яких інших правових актів. Власнику майна гарантується відшкодування вартості цього майна та інших збитків, які він несе у зв'язку з вилученням майна. В якості особи, яка зобов'язана відшкодувати збитки, виступає держава, а спори про відшкодування збитків вирішуються судом (ст. 306 ЦК);
- Обов'язкова виплата вартості майна передбачається законом також при його вилученні в інтересах суспільства за рішенням державних органів у випадках стихійних лих, аварій, епідемій, епізоотії та за інших обставин, які мають надзвичайний характер (реквізиція);
- При вилученні у власника шляхом викупу державою або продажу з публічних торгів безгосподарно містяться культурних цінностей (ст.240 ЦК);
- При вилученні земельної ділянки для державних або муніципальних потреб (ст. 279-283 ЦК) і   в деяких інших випадках.
Р А З Д Е Л 2
Практична частина.
Завдання 30.
Відповіді на питання:
1. Договір - це угода двох і більше осіб про встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Численні цивільно-правові договори мають як загальними властивостями, так і певними відмінностями, що дозволяють відмежовувати їх один від одного. Для того щоб правильно орієнтуватися у всій масі численних і різноманітних договорів, прийнято здійснювати їх поділ на окремі види. В основі такого поділу можуть лежати найрізноманітніші категорії, які обираються в залежності від переслідуваних цілей. Розподіл договорів на окремі види має не тільки теоретичне, але й важливе практичне значення. Воно дозволяє учасникам цивільного обороту досить легко виявляти і використовувати у своїй діяльності найбільш істотні властивості договорів, вдаватися на практиці до такого договору, який найбільшою мірою відповідає їхнім потребам.
Основні і попередні договори. Цивільно-правові договори різняться в залежності від їх юридичної спрямованості. Основний договір безпосередньо породжує права і обов'язки сторін, пов'язані з переміщенням матеріальних благ: передачею майна, виконанням робіт, наданням послуг і т, п. Попередній договір - це угода сторін про укладення основного договору в майбутньому.
Договори на користь їх учасників та договори на користь третіх осіб. Зазначені договори різняться в залежності від того, хто може вимагати виконання договору. Як правило, договори укладаються на користь їх учасників і право вимагати виконання таких договорів належить тільки їх учасникам. Разом з тим зустрічаються і договори на користь осіб, які не брали участі в їх укладанні, але мають право вимагати їх виконання.
Відповідно до ст. 430 ЦК договором на користь третьої особи визнається договір, в якому сторони встановили, що боржник зобов'язаний зробити виконання не кредитору, а зазначеному або не вказаною в договорі третій особі, яка має право вимагати від боржника виконання зобов'язання на свою користь.
Взаємні односторонні договори. Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками всі договори поділяються на взаємні і односторонні. Односторонній договір породжує у однієї сторони лише права, а в іншої - тільки обов'язки. У взаємних договорах кожна із сторін набуває права і одночасно несе обов'язки по відношенню до іншої сторони.
Оплатне і безоплатні договори. Зазначені договори різняться в залежності від опосредуемого договором характеру переміщення матеріальних благ. Оплатним визнається договір, за яким майнове надання однієї Сторони зумовлює зустрічне майнове надання від іншої сторони. У безоплатному договорі майнове надання проводиться тільки однією стороною без отримання зустрічного майнового надання від іншої сторони.
Вільні і обов'язкові договори. За підставами укладання всі договори поділяються на вільні та обов'язкові. Вільні - це такі договори, укладання яких цілком залежить від розсуду сторін. Висновок же обов'язкових договорів, як це випливає з самого їх назви, є обов'язковим для однієї або обох сторін.
Взаємоузгоджені договори і договори приєднання. Зазначені договори різняться залежно від способу їх укладення. При укладанні взаємоузгоджених договорів їх умови встановлюються усіма сторонами, які беруть участь у договорі. При укладанні договорів приєднання їх умови встановлюються тільки однієї зі сторін. Інша сторона позбавлена ​​можливості доповнювати чи змінювати їх і може укласти такий договір, тільки погодившись з цими умовами (приєднавшись до цих умов). Відповідно до п. 1 ст. 428 ЦК договором приєднання визнається договір, умови якого визначені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і могли бути прийняті однієї зі сторін не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.
2. Зіставлення понять «договір» і «операція» показує, що друге з них ширше першого, оскільки операція може бути і односторонньою. Тому договір - неодмінно угода, але останнє далеко не завжди є договором. [2]
Договір дарування з точки зору розподілу угод є двосторонньою угодою, оскільки для її здійснення необхідно волевиявлення, як дарувальника, так і обдаровуваного. Однак з точки зору поділу договорів реальний договір дарування - односторонній договір, оскільки права і обов'язки за договором виникають тільки у обдаровуваного. Дарувальник ж ніяких прав і обов'язків по досконалому договором не несе. Дво-та багатосторонні договори називаються взаємними, а односторонні договори --- односторонньо-зобов'язуючими. [3]
  
   
3. Загальний порядок укладання договорів. Для того, щоб сторони могли досягти угоди і тим самим укласти договір, необхідно, принаймні, щоб одна з них зробила пропозицію про укладення договору, а інша - прийняла цю пропозицію. Тому укладення договору проходить дві стадії. Перша стадія іменується офертою, а друга - акцептом. Відповідно до цього сторона, що робить пропозицію укласти договір, іменується оферентом, а сторона, що приймає пропозицію, - акцептантом. Договір вважається укладеним, коли оферент одержить акцепт від акцептанта.
Разом з тим далеко не всяке пропозицію укласти договір набуває чинності оферти. Пропозиція, визнане офертою, відповідно до ст. 435 ГК:
а) має бути достатньо виразною і виражати явний намір особи укласти договір;
б) має містити всі істотні умови договору;
в) повинна бути звернена до одного чи декількох конкретних осіб.
Перша вимога обумовлена ​​тим, що без наміру особи укласти договір останній не може бути укладений, навіть якщо це особа повідомила контрагенту вага істотні умови договору. Друга вимога випливає з п. 1 ст. 432 ЦК, відповідно до якого Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Якщо у пропозиції укласти договір відсутній хоча б одне з істотних умов, він не може бути укладений, навіть якщо друга сторона і погодиться з такою пропозицією. Нарешті, третє вимога обумовлена ​​тим, що в момент укладання договору повинна зніматися пропозицію його укласти.
Укладення договору в обов'язковому порядку. Зазначений порядок застосовується в тих випадках, коли укладення договору є обов'язковим для однієї з сторін в силу закону, тобто при укладенні обов'язкових договорів. При укладанні договору в обов'язковому порядку застосовуються правила ст. 445 ГК. Зацікавлена ​​в укладенні договору сторона, для якої його висновок не є обов'язковим, направляє іншій стороні, для якої укладення договору обов'язково, проект договору (оферту). Сторона, для якої укладення договору є обов'язковим, повинна протягом тридцяти днів з дня отримання оферти розглянути її і направити іншій стороні:
або повідомлення про акцепт;
або повідомлення про акцепт оферти на інших умовах (протокол розбіжностей до проекту договору);
або повідомлення про відмову від акцепту.
У першому випадку договір вважається укладеним у момент отримання оферентом повідомлення про акцепт. У другому випадку сторона, що отримала повідомлення про акцепт оферти на інших умовах, має право або сповістити іншу сторону про прийняття договору в її редакції, або передати розбіжності, що виникли при укладенні договору, на розгляд суду протягом тридцяти днів з дня отримання такого повідомлення або закінчення терміну для акцепту. Якщо ж сторона, не згодна з протоколом розбіжностей, у зазначені терміни не передасть виник спір на розгляд суду, договір вважається неукладеним. У третьому випадку, а також у разі неотримання відповіді на оферту і встановлений термін оферент має право звернутися до суду з вимогою про спонукання укласти договір.
Проект договору може направити і сторона, для якої укладення договору обов'язково. У такому випадку інша сторона, для якої укладення договору не є обов'язковим, має право протягом тридцяти днів направити іншій стороні:
або повідомлення про акцепт;
або повідомлення про відмову від акцепту;
або повідомлення про акцепт оферти на інших умовах (протокол розбіжностей до проекту договору).
У першому випадку договір буде укладено на умовах, що містяться в оферті. У другому випадку, а також у разі неотримання відповіді на оферту у встановлений термін, договір не буде укладено, тому що його висновок не є обов'язковим для акцептанта. У третьому випадку сторона, для якої укладення договору є обов'язковим, повинна протягом тридцяти днів з дня отримання протоколу розбіжностей сповістити іншу сторону про прийняття договору в її редакції або про відхилення протоколу розбіжностей. При відхиленні протоколу розбіжностей або неотримання повідомлення про результати його розгляду в зазначений термін: сторона, що направила протокол розбіжностей, вправі передати розбіжності, що виникли при укладанні договору на розгляд суду, який і визначить умови, за яких у сторін були розбіжностей. Якщо сторона, що подає протокол розбіжностей, не перенесе виник спір на розгляд суду, договір вважається неукладеним.
Зазначені вище правила про терміни застосовуються, якщо інші терміни не встановлені законом, іншими правовими актами або не узгоджені Сторонами.
Якщо сторона, для якої укладення договору є обов'язковим, необгрунтовано ухиляється від його укладення, то вона повинна відшкодувати другій стороні завдані цим збитки. Так, якщо комерційна організація необгрунтовано ухиляється від укладення публічного договору, то громадянин має право пред'явити позов не тільки про спонукання укласти договір, але і про відшкодування йому понесених збитків.
Укладення договору на торгах. Можливість укладення договору на торгах передбачена ст. 447-449 ЦК. Цей спосіб укладання Договорів широко застосовується, наприклад, при укладанні договорів приватизації державного (муніципального) майна. Сутність зазначеного способу полягає в тому, що договір укладається організатором торгів з особою, що виграв торги. Таким способом може бути укладений будь-який договір, якщо інше не випливає з її суті.
У результаті проведення торгів між переможцем і організатором торгів встановлюється зобов'язання щодо укладення відповідного договору. У рамках цього зобов'язання переможцю торгів належить право вимагати укладення з ним договору. [4] Оскільки договір у таких випадках укладається на основі проведення торгів, його дійсність залежить від дійсності проведених торгів. Якщо торги, проведені з порушенням правил, встановлених законом будуть визнані судом недійсними за позовом зацікавленої особи, недійсним визнається і договір, укладений з особою, що виграв торги (ст. 449 ЦК). З вимогою про визнання недійсними результатів конкурсу або аукціону можуть звертатися до суду не тільки учасники конкурсу або аукціону, а й особи, яким було відмовлено в участі в конкурсі (аукціоні). При цьому незаконна відмова в участі в конкурсі (аукціоні) може служити підставою для визнання результатів конкурсу (аукціону) недійсними. [5]
4. Страхова фірма не може розірвати договір невмотивовано.

5. Підстави зміни і розірвання договору. Укладені договори повинні виконуватися на тих умовах, на яких було досягнуто згоди сторін, і не повинні змінюватися. Це правило застосовується і тоді, коли після укладення договору прийнятий закон, що встановлює обов'язкові для сторін правила, інші, ніж ті, які діяли при укладенні договору. У цих випадках умови укладеного договору, за загальним правилом п. 2 ст. 422 ЦК, зберігають силу.
Разом з тим може виникнути і така ситуація, коли інтереси суспільства вимагають зміни умов вже укладених договорів. На цей випадок розраховане виключення з викладеного вище правила. Під знову прийнятому законі може бути встановлено, що його дія поширюється на відносини, що виникли з раніше укладених Договорів. Слід звернути увагу на ту обставину, що відповідно до п. 2 ст. 422 ЦК змінити або скасувати умова вже укладеного договору може тільки правовий акт, що володіє юридичною силою закону.
Зміна або розірвання договору можливе лише за взаємною згодою сторін. У разі односторонньої відмови від виконання договору повністю або частково, коли така відмова допускається законом або угодою сторін, договір вважається розірваним або зміненим, Рішення суду в цих випадках не потрібно.
Відповідно до п. 2 ст. 424 ГК зміна ціни після висновків договору допускається у випадках і на умовах, передбачених договором, законом або у встановленому законом порядку.
У тих випадках, коли можливість зміни або розірвання договору не передбачена законом або договором і сторонами не досягнуто про це угода, договір може бути змінений або розірваний на вимогу однієї із сторін лише за рішенням суду і тільки в наступних випадках:
1) при істотному порушенні договору другою стороною;
2) у зв'язку з істотною зміною обставин, з яких сторони виходили при укладенні договору;
3) в інших випадках, передбачених законом або договором (ст. 450, 451 ЦК).
Істотним визнається порушення договору однією зі сторін, яке тягне для іншої сторони така шкода, що вона значною мірою позбавляється того, на що мала право розраховувати при укладенні договору.
До істотних порушень договору купівлі-продажу приватизованого об'єкта суди відносять відмову покупця від внесення платежу за придбаний ним об'єкт приватизації, а також порушення умов, на яких об'єкт приватизації придбаний за конкурсом. [6]
Істотна зміна обставин, з яких сторони виходили при укладенні договору, тільки в тому випадку є підставою для зміни або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором або не випливає із її суті.
Зміна обставин визнається істотною, коли вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це розумно передбачити, договір взагалі не був би ними укладений або був би укладений на значно відрізняються умовах.
Якщо ж сторони не досягли угоди про приведення договору у відповідність з істотно змінились, або про його розірвання, то зацікавлена ​​в розірванні договору сторона вправі вимагати по суду розірвання договору за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що такої зміни обставин не відбудеться;
2) зміна обставин викликано причинами, які заінтересована сторона не могла подолати після їх виникнення при тому ступені турботливості та обачності, яка від неї була потрібна за характером договору та умовами обороту;
3) виконання договору без зміни його умов настільки порушило б відповідне договору співвідношення майнових інтересів сторін і спричинило б для зацікавленої сторони така шкода, що вона в значній мірі втратила б того, на що мала право розраховувати при укладенні договору;
4) із звичаїв ділового обороту або суті зобов'язання не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Якщо суд виносить рішення про розірвання договору внаслідок істотно обставин, що змінилися, він на вимогу будь сторін має визначити наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.
На відміну від розірвання зміна договору у зв'язку з істотними змінами обставин допускається за рішенням суду за наявності одночасно тих же самих умов тільки у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, що значно перевищує витрати, які необхідні для виконання договору на змінених судом умовах.
Договір, може бути, розірваний або змінений на вимогу однієї із сторін за рішенням суду та в інших випадках, передбачених законом або договором.
Порядок зміни і розірвання договору. Зміна і розірвання договору, так само як і його висновок, підкоряються певним правилам. Перш за все, дії щодо зміни або розірвання договорів за своєю юридичною природою є угодами. Отже, до них застосовуються загальні правила про здійснення операцій, зокрема правила про форму вчинення правочинів. Поряд з цим до зміни і розірвання договорів застосовуються і спеціальні правила, пов'язані з формою їх здійснення. Відповідно п. 1 ст. 452 ДК угоду про зміну або розірвання договору вчиняється в тій же формі, що й договір, якщо із закону, інших правових актів, договору або звичаїв ділового обороту не випливає інше.
Якщо сторони нотаріально засвідчили договір, то його зміна або розірвання також повинні бути нотаріально посвідчені. За своєю юридичною природою дії сторін щодо зміни або розірвання договору є не тільки угодою, а й договором, оскільки вони являють собою угоду осіб, спрямоване або на зміну, або на припинення цивільних прав та обов'язків. У силу цього вони підкоряються загальним правилам про порядок укладання договорів.
Інший порядок зміни або розірвання договору встановлено для тих випадків, коли договір змінюється або розривається не за угодою сторін, а на вимогу однієї з них. Якщо ця вимога спирається на одну з підстав, викладених вище, поращу зміни або розірвання договору наступний. Зацікавлена ​​сторона зобов'язана направити іншій стороні пропозицію про зміну або розірвання договору. Інша сторона зобов'язана в строк, вказаний у пропозиції чи встановлений у законі або в договорі, а при його відсутності - в тридцятиденний термін, направити сторони, що зробила пропозицію про зміну чи розірвання договору:
1) або повідомлення про згоду з пропозицією;
2) або повідомлення про відмову від пропозиції;
3) або повідомлення про згоду змінити договір на інших умовах.
У першому випадку договір вважається відповідно зміненим або розірваним в момент одержання повідомлення про згоду стороною, яка зробила пропозицію про зміну чи розірвання договору. У другому випадку, а також у разі неотримання відповіді у встановлений строк, зацікавлена ​​сторона вправі звернутися до суду з вимогою про зміну або розірвання договору, який і дозволить виник спір. У третьому випадку сторона, що зробила пропозицію про зміну договору, може погодитися з пропозицією контрагента. У такій ситуації договір вважається зміненим на умовах, запропонованих контрагентом. Якщо сторона, що зробила пропозицію про зміну договору, не погодиться із зустрічною пропозицією контрагента, вона вправі звернутись до суду з вимогою про зміну договору. У цій ситуації умови, які слід змінити, будуть визначатися рішенням суду.
У п. 2 ст. 452 ДК особливо підкреслюється, що вимога про зміну або про розірвання договору може бути заявлено стороною в суд тільки після одержання відмови іншої сторони на пропозицію змінити чи розірвати договір або неотримання відповіді у строк, вказаний у пропозиції чи встановлений законом або договором, а при його відсутності - у тридцятиденний термін.
Разом з тим слід мати на увазі, що не можна розірвати або   змінити вже виконаний договір. Справа в тому, що договір, так само як і засноване на ньому зобов'язання, припиняються внаслідок їх лежачого виконання (ст. 408 ЦК). Тому не можна розірвати або змінити те, чого до моменту зміни або розірвання вже не існує.
Наслідки зміни і розірвання договору. У разі зміни договору відповідним чином змінюється і зміст зобов'язання заснованого на даному договорі. При цьому зобов'язання змінюється в тій частині, в якій був змінений лежить в його основі договір.
Якщо зміна або розірвання договору відбулося за взаємною згодою сторін, то засноване на ньому зобов'язання відповідним чином змінюється або припиняється з моменту укладення сторонами угоди про зміну або розірвання договору. Однак інше правило може випливати із змісту угоди, або характеру зміни договору.
При зміні або розірванні договору в судовому порядку засноване на ньому зобов'язання відповідно змінюється або припиняється з моменту набрання законної сили рішенням суду про зміну або розірвання договору.
Якщо був змінений або розірваний внаслідок істотного порушення його умов однією із сторін, інша сторона має право вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (п. 5 ст. 453 ГК).
                                                             Література.
1. Цивільний кодекс Російської Федерації. Частина перша. «Коментар до цивільного кодексу Російської Федерації. Частина перша (постатейний). »; Під. ред. М. Д. Єгорова, А. П. Сергєєва, М.: ТК Велбі, Ізд.Проспект, 2005.896с.
2. Цивільний кодекс Російської Федерації. Частина друга. «Коментар до
Цивільного кодексу Російської Федерації. Частина друга (постатейний). »; Під. ред. А. П. Сергєєва, Ю. К. Толстого - М.: ТК Велбі, Вид-во Проспект, 2005., -1088 С.
3. Цивільний кодекс Російської Федерації. Частина третя. «Коментар до цивільного кодексу Російської Федерації. Частина третя (постатейний). »; Під. ред. А. П. Сергєєва, Ю. К. Толстого - М.: ТК Велбі, Вид-во Проспект, 2005., -304 С.
4. Цивільне право: У 4 т. Том 1. Загальна частина: Підручник / Відп. ред. проф. Є. О. Суханов. - 3-е изд., Перераб і доп .- М.: Волтерс Клувер, 2004. - 720 с. - (Серія «Класичний університетський підручник»)
5. Цивільне право. Частина перша: Підручник / За ред. А. Г. Калпин, А. І. Масляєва - М.: МАУП, 2003р., - 536 стор
6. Цивільне право. Частина перша: Підручник / За ред. А. П. Сергєєва, Ю. К. Толстого - М.: ТК Велбі, Видавництво Проспект, 2005., - 776 стор
7. Скловський К. І. "Захист володіння, отриманого за недійсною угоди" / / "Господарство і право", 1998, N 12
8. Скловський К. І., "Захист володіння від вилучення в адміністративному порядку" / / "Господарство і право", 1998, N7