Актуальні проблеми стратегії економічного і соціального розвитку України на сучасному етапі
Національні та світові програми створення інформаційного суспільства
Нове суспільство називають постіндустріальним, постекономічних, оскільки мова йде про багатосторонні і кардинальних змінах у розвитку цивілізації. Але одним з найпростіших є назва "інформаційне суспільство", так як воно відображає докорінна зміна - перетворення інформації і знань в головний виробничий фактор. Всупереч усіляким домислів про неможливість постіндустріального розвитку для України, національні рухи за інформатизацію економік суспільства, які очолює і регулює ООН, придбали загальносвітовий характер.
Для цього розроблена Спеціальна програма створення інформаційних ного суспільства, що поєднує національні програми та направляючі рух всіх членів ООН з цього шляху.
Так, в Україні вже два роки діє затверджена урядом нашої країни та спеціалізованої Програмою розвитку ООН програма "Інноваційний трамплін: інформаційно-комунікаційні технології для добробуту України". Відповідно до цієї програми розробляється ється стратегія розвитку ІКТ. Все це дозволило підвищити частку власне інформаційного продукту до 12% загального валового продукту, хоча цього, безперечно, мало. Аналогічний показник у розвинених країнах перевищує 20% 6.
За даний час більш ніж у 20 разів збільшився індекс активності україн ської Інтернет-аудиторії, розширюється інформаційна мережа вузів. Україна першою серед країн СНД приєдналася до європейської освітньо-наукової мережі GEANT, яка охоплює понад 3000 науково-дослідних навчальних закладів та 3 млн. індивідуальних користувачів з 31 європейської країни. У рамках проекту Міжнародного союзу електрозв'язку у ВАТ телекомунікацій створена філія Академії Cisco з питань підготовки фахівців на тов в області мережевих технологій. Одеська національна академія зв'язку здійснює проект "Система дистанційного навчання на базі сучасних телекомунікаційних та інформаційних технологій в галузі підготов ки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для країн СНД в кінці жовтня 2003 р. у Києві на базі Центру" Укрчастотнагляд "відкритий міжнародний центр підвищення кваліфікації кадрів для країн Європи та СНД. У світі діє 5 таких центрів: для Західної і Центральної Африки, Східної Європи, Південної Африки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Америки і для Арабського регіону.
Як бачимо, вже на перших етапах поширення інформаційно-комунікаційних технологій неминуче виникає необхідність створення розробки та реалізації національних програм з налагодженням та поглибленням міжнародного співробітництва. Взаємодія загального, інтернаціонального, з особливим, національним, є необхідною умовою швидкого оволодіння ІТ-технологіями та їх широкого використання.
Складність цього процесу полягає в тому, що сучасні технології розвиваються одночасно вглиб і вшир. Характерна риса нинішнього етапу - цифрова трансформація всіх складових нових технологій. Цифрові технології стають рушійною силою підвищення продуктивності та конкурентоспроможності економіки, зростання рівня життя народів. Цифрову інформацію просуває Інтернет. Інфраструктура зв'язку стає цифровою і об'єднується з Інтернетом. У майбутньому почне здійснюватися бездротові підключення до Інтернету, що визначає його великі перспективи. Створюються інтегровані пристрої, що поєднують обчислювальні функції з бездротовою комунікаційною інфраструктурою, тобто буде відбуватися інтеграція обчислень з телекомунікаціями. Фахівці вважають, що в найближчі 20 років відбудуться прогресивні зміни в ІТ і їх потрібно своєчасно розпізнавати і вміло використовувати.
У той же час нові технології швидко виходять за межі розвинених країн, охоплюють все нові країни, проникають у різні сфери економіки та суспільного життя. Так, Інтернет сьогодні налічує 700 млн. користувачів, і найближчим часом їх кількість зросте до 1 млрд., а потім і до 2 млрд. У цей час у світі налічується близько 1 млрд. користувачів мобільних телефонів. Вони також стають цифровими, можуть фотографувати, здійснювати відеозапис, комп'ютерні розрахунки, відправляти короткі повідомлення. Обсяг торгівлі через Інтернет вже обчислюється кількома трильйонами доларів. У найближчі роки він досягне 10 трлн. дол., що еквівалентно всій економіці США.
Отже, зростання і вдосконалення ІТ-технологій і швидке їх поширення неминуче поєднують розвиток і реалізацію національних програм розробки та використання нових технологій з налагодженням та поглибленням міжнародного співробітництва. Сама природа процесів інформатизації економіки і суспільства носить інтернаціональний характер, тому що самостійне вирішення проблем неминуче повинно спиратися на світовий досвід та враховувати його.
Під егідою Держкомзв'язку та інформатизації України громадської робочою групою за підтримки та фінансової допомоги Міжнародного фонду "Відродження" розроблена довгострокова програма "Електронна Україна", спрямована на розвиток Інтернет-індустрії та створення на її базі "електронної держави". Для цього передбачено широке використання сучасних інформаційно-комунікаційних засобів, насамперед Інтернету, на всіх рівнях державного управління (від уряду до місцевих адміністрацій), перехід усіх державних структур на електронний документообігу, об'єднання локальних державних систем в інтегровану мережу, доступ державних службовців до Інтернету, а також можливість інтерактивної участі громадян України через Інтернет у державних процесах, таких, наприклад, як вибори.
Електронна стратегія передбачає розробку та реалізацію національних програм переходу до інформаційного суспільства на основі взаємодії уряду, суспільства і приватного сектору. Е-уряд, е-біз-нес, е-підприємництво, е-суспільство, е-навчання та е-освіта визначені пріоритетними у формуванні інформаційного суспільства. Серед пріоритетів - створення системи електронного уряду, фундаментом якої є розвиток вітчизняної індустрії програмних, комп'ютерних і телекомунікаційних засобів. Це повинні бути інтегрована інформаційна система органів влади, система інформаційних ресурсів, система захисту, урядовий веб-портал, базова мережа, а також кадри, які будуть забезпечувати функціонування системи. Проект електронного уряду вже має певне практичне втілення: створено веб-портал українського уряду, що сприяє широкої поінформованості про діяльність державних структур. Україна займає далеко не останню позицію в світі. Адже понад 80% органів державної влади мають сайти.
Держкомзв'язку розробив технологію підключення органів державної влади до Інтернету, завершені створення та державна реєстрація об'єднання підприємств "Український мережевий інформаційний центр", який буде адмініструвати домен UA. Динамічно розвивається і сегмент Інтернет: кількість веб-серверів за 5 років досягла 20 тис., активних користувачів Мережі - понад мільйон.
Загальнодержавна програма "Електронна Україна", яку почали розробляти ще в 1999 р., на жаль, так і не вийшла за межі відомчого документа. Тепер ця програма вимагає та доопрацювання і переробки. У 2003 р. була здійснена спроба законодавчо закріпити це надзвичайно важливий напрямок роботи - підготовлено проект Закону "Про загальнодержавну (національної) програмі" Електронна Україна ", а ще на початку червня того ж року Кабінет Міністрів повертає цей документ його автору - Держкомзв'язку - для доопрацювання . В даний час і сама програма, і проект закону знаходяться на узгодженні в уряді. Зрозуміло, що ця програма масштабна і дорога. За оцінками експертів, для її реалізації потрібно 8-10 млрд. грн. І хоча з державного бюджету передбачається взяти для цього 2 млрд. грн., але і така сума нього вельми значна.
Створення такої важливої національної програми та її затвердження у вигляді закону зайняли вже майже 5 років. Очевидно, при всій складності і значущості цього документа бюрократична тяганина пов'язана і з нерозумінням ролі інформатизації в сьогоденні і майбутньому Україна, і того, як це відповідає турботі Генеральної асамблеї ООН про формування глобального інформаційного суспільства. Але головним є те, що такі темпи по виконанню, а ще по розробці та затвердженню цього документа знаходяться у кричущому протиріччі з темпами науково-технічного прогресу і ключового напрямку - впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій.
Життя обумовлює широке використання такого постіндустріального процесу, як інформатизація. Потрібне освоєнні та впровадженні інформаційно-телекомунікаційних технологій зростають дуже швидко.
Україна повинна утвердитися на шляху інформатизації. У 2002 р. міжнародні народні експерти проаналізували стан готовності національних мереж до використання сучасних інформаційних і комунікацією технологій в 82 країнах. За цим рейтингом, Україна посіла 70-е місце, а першою була Фінляндія, четвертої - Естонія. Низька ступінь поширення високих технологій та Інтернет, недостатня насиченість бездротового та широкосмугового зв'язком не дозволяють Україні піднятися на потрібний конкурентний рівень. Однак, незважаючи на порівняно невелику кількість персональних комп'ютерів у населення і користувачів Інтернету, Україна має шанси скористатися новітніми технологіями і змінити ситуацію на краще.
Інформаційні технології можуть стати каталізатором економічного зростання України. Наявність хорошого спадщини у вигляді інтелектуального потенціалу, високий рівень загальної освіти, плани щодо реалізації проекту електронного уряду - все це запорука того, що Україна має можливості суттєво змінити ситуацію. Крейд Баррет, головний виконавчий директор всесвітньо відомої корпорації Intel, ознайомившись зі станом справ в області інформатизації, підкреслив недостатній її рівень при досить значні можливості і висловив побажання: "Україні потрібно усвідомити важливість і необхідність стратегічних інвестицій в комп'ютерну та комунікаційну інфраструктури, в програми досліджень і розробок, в освітню сферу. Це дозволить зміцнити позиції країни на світовому ринку".
Інформаційні технології є найпотужнішим інструментом розвитку всіх держав світу. Глобалізація інформаційного простору сприяє розширенню інформаційного обміну та розвитку міжнародного співробітництва, взаємодопомоги у розвитку бізнесу, науки, культури та освіти, усунення тимчасових і просторових бар'єрів, вирішення проблем побудови розвиненого інформаційного суспільства. У Києві проведено міжнародний конгрес "Інформаційне суспільство - стратегія розвитку в XXI столітті", на якому особливу увагу було приділено концентрації сил на подоланні "цифрового розриву", що негативно позначається на загальному розвитку людства, на потреби розвитку новітньої програмної індустрії як основи сучасної промисловості, ролі держави і громадських організацій у забезпеченні доступу до інформаційно-телекомунікаційних технологій, створення центрів колективного доступу (поштових відділень, бібліотек, шкіл), надання широкої інформації за прийнятною ціною.
Міжнародна співпраця має сприяти ідентифікації і застосуванню загальних норм і стандартів, передачі ноу-хау, надання технічної допомоги для подолання "цифрового розриву" між різними країнами.
Зростання ролі і значення міжнародної взаємодії держав у сфері інформатизації суспільства знайшов свій прояв у тому, що за ініціативою ООН 10-12 грудня 2003 р. відбувся Всесвітній саміт з питань інформаційного суспільства. Це - відповідь світової спільноти на виклик цифрової революції, яка може ще більше посилити розрив між розвиненими країнами, де ця революція отримує необхідну реалізацію, і країнами, що відстає у розвитку науки, освіти і технологій, отже, повільно і слабо освоюють досягнення даної революції. Внаслідок цього нерівномірність у розвитку багатих і бідних країн, яка вже існувала і поглиблювалась на індустріальній стадії, може призвести до катастрофічних наслідків шляхом прискореного зростання "цифрового розриву".
Всесвітній саміт в Женеві в грудні 2003 р. приділив велику увагу процесам становлення інформаційного суспільства, пом'якшення "цифрового розриву" між розвиненими країнами і країнами, які стали на шлях розвитку. На саміті були прийняті два основних документи: "Декларація принципів" і "План дій". Відповідно до них всі країни зобов'язані розробити та прийняти національні стратегії розвитку інформаційного суспільства. Ці документи є світовою програмою спільної роботи держав, спрямованої на побудову інформаційного суспільства. Вона включає різні заходи, що забезпечують розширення і поглиблення міжнародного співробітництва, гарантування безпеки інформаційно-комунікаційних систем та інформаційного суспільства в цілому, створення і впровадження міжнародної системи сертифікації систем та засобів інформації, підготовку кадрів.
Все це, безперечно, показує, що побудова інформаційного (постіндустріального) суспільства - не ілюзія, а реальні національні та світові процеси його створення.
Досвід країн світу, котрі домоглися великих успіхів у розробці й широкому застосуванні передових технологій, свідчить, що їх дально видні керівники визначили національним пріоритетом інвестування ІТ-сектор. Вони все глибше усвідомлюють, що для підтримки конкурентоспроможності ності потрібно впроваджувати інформаційні технології і створювати середовище, сприятливе для бізнесу та іноземних інвестицій. Найбільш успішно інформатизацію проводять Ірландія, Південна Корея, Естонія, Ізраїль, в цих країнах акцент робиться на освіті, проектно-дослідницьких технологіях створення широкосмугового структури зв'язку. Розвитку бізнесу і в недренію ІТ сприяє політика уряду, спрямована на створення сприятливих "правил гри" і податкової системи.
У нашій країні, у жаль, поки що недостатньо уваги приділяється розвитку ІТ-сектора, хоча створюються передумови для подальшої участі у світовому інформаційному обміні.
Людина - мета, мірило і головний чинник прогресу
Важливим і необмеженим напрямком використання постіндустріальних процесів є розвиток людини, нагромадження людського капіталу як вирішального чинника розвитку економіки і суспільства в цілому було підкреслено, що нове суспільство докорінно змінює становище людини в суспільстві, забезпечує підвищення освітнього, професійного і культурного рівня, всебічне його розвиток, перерозподіл людини економічного в людини творчої, затвердження творчої діяльності людини. Людина стає не тільки метою і мірилом суспільного розвитку, а й головним, визначальним чинником розвитку економіки і суспільства.
В економіці, як правило, з нічого може бути тільки нічого. Інформатизація розвивається не на порожньому місці, а спирається на вже існуючі форми, перетворює і підвищує їх, створює якісно нову інформаційну систему, так і всі або майже всі процеси розвитку людини, властиві майбутньому суспільству, свої корені мають в індустріальному суспільстві.
Так, однією з головних рис нового суспільства є перехід від панування матеріального виробництва до панування сфери послуг. Ця закономірність знаходить прояв і в наших умовах. Якщо на початку 90-х років в Україні майже три чверті працюючих були зайняті в матеріальному виробництві і трохи більше чверті - у сфері послуг, то в 2008 р. в матеріальному виробництві було зайнято 50,9% загальної чисельності зайнятих, а у сфері послуг - 49,1% 7. Інакше кажучи, ми знаходимося на такому рівні суспільно-економічного розвитку, коли ці дві сфери по зайнятості зрівнюються. Це - важливий рубіж на шляху до панування сфери послуг. Якщо пошириться інноваційний тип розвитку, відповідний йому зростання технічного рівня виробництва і продуктивності праці, то зміна структури економіки на користь сфери послуг відбуватиметься швидкими темпами.
Запорукою цього процесу є те, що сфера послуг і зайнятий у ній праця характеризуються більш високим ступенем якості, перш за все, інтелектуалізації праці порівняно з іншими сферами. Так, у промисловості питома вага працівників, які закінчили вищі навчальні заклади всіх рівнів акредитації, становить 40,1%, в сільському господарстві - 19,7%. У той же час в галузях охорони здоров'я та соціального забезпечення їх частка дорівнює 64,3, освіти - 69,4% 8. Ще більш переконливі дані про частку праці з найвищим освітнім показником, тобто вищою освітою III і IV рівнів акредитації. У сільському господарстві їх 6,2%, на транспорті і в зв'язку - 12,9%, у промисловості - 15,1%, а в охороні здоров'я - 20,5% та освіті - 48,6%.
Значна частка високоосвічених і висококваліфікованих працівників є запорукою подальшого посилення процесів інтелектуалізації праці. Якби держава повною мірою фінансував науку, освіту, охорону здоров'я і культуру, то ці процеси проходили б ще швидше. Тому не потрібно чекати, що коли щось станеться інтелектуалізація праці. Вона відбувається вже тепер, і держава повинна всіляко сприяти цим процесам.
Переважання галузей сфери послуг за рівнем інтелектуалізації праці порівняно з матеріальним виробництвом цілком закономірно характеризується і більш високим ступенем економічної ефективності, що знаходить свій вияв у значно більшому питомій вазі доданої вартості у продукції (послугах) сфери послуг. Так, у 2002 р. в цілому по народному господарству питома вага доданої вартості у ВВП становив 37,7%, а в ряді галузей він був ще менше. У добувній промисловості він дорівнював 31,3%, а в обробній - навіть 24%. У той же час в цілому ряді галузей цей показник перевищував середній по нашій країні. Наприклад, в результатах роботи будівництва додана вартість становила 40,3%, сільського господарства - 44%. Слід зазначити, що цей показник на транспорті і в зв'язку, тобто в галузях, які, ймовірно, найбільше пов'язані з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій на сучасному етапі, становив 59%. І все-таки галузі сфери послуг відрізнялися від галузей матеріального виробництва значно більш високою питомою вагою доданої вартості. В охороні здоров'я і сфері соціальної допомоги цей показник дорівнював 51,8%, а в освіті - майже 70% 10. Ще вчора сфера послуг представлялася як "невиробнича", а сьогодні виявляється, що це найбільш ефективне нематеріальне виробництво, де створюється найбільша нова (додана) вартість. Більш високий рівень інтелектуалізації праці обумовлює створення інтелектуального продукту, принципово новою рисою якого є те, що на частку висококваліфікованої праці припадає приблизно 70% витрат виробництва. Оскільки додана вартість створюється живою працею, то тим самим пояснюється, чому в продукті освіти найвища частка доданої вартості. Отже, високоінтелектуальна сфера створює і джерело підвищеної оплати праці, пояснює, чому капіталовкладення в неї, особливо в освіту, є найбільш ефективними, - швидше за все окупаються і забезпечують найбільшу віддачу.
Зростання питомої ваги розумової праці, інтелектуалізація праці, є необхідною умовою переростання людини економічного в людини творчої. Творча праця, творча діяльність людини випливає з визначальних рис нового суспільства. Аналіз показує, що не будь-який розумовий праця є творчим, багато працівників з вищою освітою зайняті рутинною роботою, яка далека від творчості. Це означає, що в сучасних умовах не лише фізичний, а й розумову працю є проявом людини економічного, так як він керується в процесі праці матеріальними інтересами, матеріальною мотивацією. Творча праця, творча діяльність - це внутрішня потреба людини. Як процеси інтелектуалізації праці, так і творча діяльність людини існують і на індустріальній стадії, але спочатку як виняток, а з розвитком науки, техніки, економіки і суспільства творчий характер праці проявляється у все нових галузях і сферах економіки. Так, у нас працю літераторів, митців має творчий характер, і вони об'єднуються в творчі союзи. У своїй діяльності ці працівники керуються інтересами розвитку літератури і мистецтва, прагнуть досягти вершин людського духу, хоча і вони пов'язані з матеріальними інтересами і стимулами. Інакше кажучи, це - праця, яка, з одного боку, є прообразом майбутнього, майбутньої творчої діяльності людини, а з іншого - несе собі відбиток сучасності. Разом з тим не можна не бачити, що на наших очах відбувається поширення творчої праці. Наприклад, у багатьох галузях промисловості з'явилися дизайнери, кутюр'є, які завдяки своєму творчої праці створюють високі зразки взуття, автомобілі, побутової техніки і т.д. Як би добре не були зроблені речі, в тому числі техніка, але без художнього їх оформлення вони не будуть користуватися великим попитом. І ми спостерігаємо, як вдосконалення технічного змісту супроводжується поліпшенням форми, привабливим дизайном.
Ще недавно проблеми розвитку людини були предметом гасел, теоретичних вправ, більш близьких чи далеких від дійсності, в даний час це - прагматична проблема, яка відображає реальний статус ролі людини в розвитку економіки і суспільства. Ось чому ООН вже кілька років розробляє і використовує індекс людського розвитку. Цей індекс спирається на наступні показники: середня тривалість життя, рівень писемності та освіти, дохід на душу населення. Досвід показує, що він краще враховує "матеріальну" сторону розвитку людини і недостатньо розкриває ступінь його суспільно-політичної активності. Тому в останні роки індекс людського розвитку враховує розвиток демократії в країні.
На жаль, за цим рейтингом Україна посідає 80-е місце, а наші сусіди - Польща - 37-е, Росія - 60-е, Естонія - 42-е, Литва - 49-е, Латвія 53-е. Про вирішальну роль людини, її розвитку у вдосконаленні суспільства свідчить і показник економічної свободи, розроблений нобелівським лауреатом М. Фрідменом. Якщо Індекс людського розвитку базується на 4-5 показниках, то індекс економічної свободи - на 37. Відповідно до цього рейтингу, Естонія займає 35-е місце, Латвія - 47-е, Литва 60-е. Росія знаходиться на 116-му, а Україна - на 119-му місці. У щорічному звіті за 2006 р. американської неурядової організації Freedom Hoi України названа "частково вільною" в числі 5 країн, які виник після розпаду колишнього Союзу. У їх число потрапили Вірменія, Грузія, Росія, Молдова. Цей рейтинг формується з урахуванням рівня політичних прав цивільних свобод. Оцінюються вони по 7-бальною системою, при якій балом оцінюється найвища ступінь свободи, а 7 - найменший. Обидва ці рейтингу досить переконливо показують, що у нас далеко не все гаразд із розвитком людини, з реальним підвищенням його ролі в розвитку економіки і суспільства.
Економічна свобода - це не якась абстрактна побажання, це імператив, потужний чинник економічного розвитку. Візьмемо малий і середній бізнес. Його розгортання - це поширення руху підприємництва, підвищення ролі і значення людини, його ініціативи, використання резервів для економічного зростання і, що особливо важливо, підвищення ефективності господарської діяльності. У розвинених країнах, де існує широка економічна свобода для діяльності людини, малий і середній бізнес забезпечують до 30-40% ВВП. Ті країни, економічне становище яких ще недавно мало відрізнялося від нашого, - Польща, Угорщина, Чехія - створили сприятливі умови для розвитку малого і середнього бізнесу, і він дає вже близько 50% ВВП. У Росії цей показник становить 20%. В економіці України частка малого і середнього бізнесу, згідно з оцінками експертів, не перевищує 10%. Вражає і те, що на цьому рубежі малий і середній бізнес "тупцюють" протягом останніх 5 років. Яка причина того, що величезні можливості малого та середнього бізнесу у нас не реалізуються? За визнанням самих підприємців, "малий та середній бізнес в Україні існує в умовах жорсткого тиску з боку держави". Це стало можливим в умовах, коли немає прозорої і стабільної законодавчої бази, коли до теперішнього часу не прийнятий Податковий кодекс, коли має місце надмірне втручання державних органів в економіку, коли з боку суспільства недостатній контроль за діяльністю органів влади. Як показує практика, малий і середній бізнес - це локомотив розвитку економіки, а економічна свобода - це та основа, на якій може швидко рухатися цей локомотив.
Забезпечення економічної свободи кожної людини - процес непростий. Адже його здійснення в значній мірі пов'язане з розвитком економіки. Глибока економічна криза зумовила падіння ВВП на 59,2%, зубожіння значної частини населення. Важко зрозуміти, як Україна опинилася серед країн з низьким рівнем ВВП. У 2002 р. він у розрахунку на душу населення становив 4583 грн., Або приблизно 865 дол., Що набагато менше, ніж у Росії, Румунії, не кажучи вже про Польщу і інших сусідів. Це стало причиною того, що за межею бідності проживає значна частина населення.
З переходом до економічного зростання відбувається збільшення номінальних і реальних доходів населення. Але ці процеси проходять повільно. Як було показано раніше, однією з головних причин недостатнього впливу економічного зростання на підвищення добробуту народу є те, що слабо підвищується ефективність економіки. Тому підйом життєвого рівня населення визначається як подальшим зростанням економіки, так, особливо, якісними зрушеннями в ній, які забезпечували б і поліпшення структури, і підвищення її ефективності.
Для цього необхідно реалізувати стратегію випереджального розвитку, яка визначається наступними факторами.
Перший історичний досвід незаперечно свідчить, що цивілізаційний прогрес знаходить прояв і в прискоренні економічного розвитку. За даними Світового банку, для подвоєння обсягу виробництва на душу населення, яка була в 1790 р., Великобританії потрібно було 58 років. У США це досягнуто за 47 років (за точку відліку прийнято 1939 р). Японія подвоїла виробництво на душу населення за 37 років. Після Другої світової війни багато країн подвоїли обсяг виробництва на душу населення ще швидше, ніж Японія: Бразилія - за 18 років, Індонезія - за 17, Південна Корея - за 11, а Китай - за 10 років. Отже, прискорення економічного розвитку - це реальність, зумовлена можливістю спиратися на досвід і допомогу розвинутих країн, приймати на озброєння все краще, перевірене практикою. На жаль, ми не використовуємо в повній мірі фактор прискорення економічного розвитку для забезпечення випереджального розвитку, особливо щодо техніко-технологічного оновлення виробництва та підвищення його ефективності.
Другий: справді, між "наздоганяючих" і "випереджаючим" типами розвитку - велика різниця. Наздогнати країни-лідери, копіюючи їх практику, неможливо. Досвід колишнього Союзу це підтверджує. Д ОДПА може та країна, яка спирається на світовий досвід і переходить, як пише Є. Марчук, від "траєкторії переслідування" до "руху на випередження". Складність випереджаючого розвитку полягає в тому, що необхідно, з одного боку, модернізувати традиційне виробництво, технологічно переозброювати його, домагатися зростання ефективності економіки, що зменшувало б зайнятість щодо і абсолютно в матеріальному виробництві та забезпечувало зростання її у сфері послуг. Одночасно, з іншого боку, повинні якомога ширше використовуватися постіндустріальні, інформаційно-телекомунікаційні технології і для пріоритетного розвитку нових галузей (електронна промисловість, зв'язок та ін), і для модернізації традиційних галузей. Виходить, що саме життя вимагає широкого використання постіндустріальних процесів, оскільки вони забезпечують випереджальний розвиток. Мимоволі виникає запитання: як же автор, який заперечує використання постіндустріальних інформаційних технологій, уявляє собі прискорене, і тим більше випереджувальний, розвиток?
Постіндустріальні технології забезпечують таку ефективність, яку за часів індустріальних технологіях не можна було і мріяти. Матеріальні активи (майно, обладнання, фонди) складають основну частину ринкової ціни індустріальних фірм. Інтелектуальні компанії можуть зовсім або майже зовсім не мати матеріальних активів, вони замінюються інтелектуальним капіталом. Наприклад, загальна капіталізація такої інтелектуальної фірми, як "Майкрософт", станом на 1996 р. дорівнювала 85,5 млрд. дол. і в той же час залишкова вартість її основного капіталу становила всього 930 млн. дол. Це означає, що на кожні 100 дол., Інвестованих у цю фірму, доводиться основних фондів вартістю трохи більше, 1 дол. ". В даний час акціонерний капітал даної компанії перевищує 400 млрд. дол., Що дорівнює приблизно 10 обсягами ВВП Україна. Це - якісно новий різновид організації економіки, принципів її функціонування та ефективності.
Досягнення людської цивілізації, в кінцевому рахунку, означають ступінь свободи людини, багатство умов реалізації потенцій людської особистості, її здібностей, сутнісних сил. Трансформаційна модель, що сформувалася в перші роки перетворень, фактично зводилася до одностороннього економізму, не пов'язувала економічні реформи з соціальними, політичними і духовними чинниками. Формула "спочатку реформи, а потім реалізація завдань соціального розвитку" виявилася глибоко деструктивною. У результаті було втрачено чимало тих соціальних цінностей, які свого часу були. Причому, якщо порушення соціальних та економічних прав людини можна пояснити глибоким і тривалим кризою, недостатньою ефективністю економіки, то порушення основних громадянських прав - права на особисту свободу і недоторканність, виборчого права, права на свободу слова, думки, світогляду - це наслідок не тільки низькою правової свідомості багатьох громадян, а перш за все недооцінки цих прав з боку органів державної влади. Прикро, що експерти міжнародної організації "Репортери без кордонів" у світовому рейтингу свободи слова визначили України 112-е місце з 139 країн. Не спрацьовує і цілий ряд інших елементів забезпечення прав і свобод людини. Утворився розрив між законотворчою діяльністю в галузі прав і свобод людини та їх реалізацією в життя, що негативно впливає на морально-політичний клімат в суспільстві, породжує соціальну апатію населення, безвідповідальність окремих можновладців, призводить до втрати важливих демократичних цінностей. Моральне пригнічення людини гальмує розвиток і економіки, і суспільства.
На Заході давно розкрили логіку розвитку людини і його праці. Відповідно до "теорією людських відносин" людина складається з тіла, розуму і духу, які відображають різні ступені в розвитку цивілізації. На перших його етапах головну роль грав фізична праця, тобто реалізація можливостей тіла. Поряд з широко вживаними примусовими методами була створена ціла наука - тейлоризм, яка за допомогою раціоналізації рухів у процесі праці забезпечила значне зростання його продуктивності. Надалі все було зроблено для того, щоб привести в дію людський розум, що знайшло своє відображення в гігантському розвитку науки і техніки, науково-технічному вдосконаленні виробництва. Зрозуміло, що в цих умовах примус не могло спрацьовувати, методи заохочення, стимулювання, які не грали великої ролі на перших етапах, отримали величезний розвиток, стали потужним чинником прогресу науки, техніки і виробництва. На цій основі зросли освітній, професійний рівень працівників, були створені високі умови життя і праці людей. На перший план вийшли проблеми духу людини, високої його культури. Без того, щоб людина була людиною, щоб він відчував себе рівним серед всіх, щоб він користувався матеріальними і культурними благами, щоб забезпечувалися його права і свободи, не можуть проявитися різнобічні здібності людини, він не зможе самовіддано працювати, активно проявляти себе і на виробництві , і в суспільному житті. Ні добробут людей, ні професійно-технічний рівень, ні матеріальні стимули самі по собі не могли забезпечити мотивацію до праці. Всі ці необхідні елементи життя людини повинні доповнюватися і наповнюватися людськими відносинами, щоб людина відчувала себе повноправним членом трудового колективу і суспільства в цілому.
У України, народ якої відрізняється досить високою освіченістю, забезпечення прав і свобод людини, створення умов для реалізації здібностей людей, їх ініціативи і підприємливості є необхідною умовою прогресу. І як боляче усвідомлювати, що, всупереч потребам зростання країни, в житті нерідко порушуються права і свободи людини. За перші 4 роки роботи до уповноваженого Верховної Ради з прав людини звернулися понад 250 тис. осіб, серед яких - пенсіонери, інваліди, засуджені, державні службовці і навіть депутати, які також скаржаться на порушення їхніх громадянських прав. Багато випадків є результатом недоліків у роботі судової системи, прокуратури, правоохоронних органів.
Внаслідок цього люди звертаються до Європейського суду з прав людини. За 5 років у нього звернулися 7 тис. фізичних та юридичних осіб з України. Для порівняння: з Великобританії до Євросуду надходить близько 1 тис. заяв на рік, а з Україною - в 1,5 рази більше. Необхідно зробити все, щоб кожен чиновник розумів, якої шкоди він завдає державі, порушуючи права і свободи людини, породжуючи у нього недовіру до влади, до держави. Для подолання цих ганебних явищ не потрібні великі кошти. Потрібно, щоб зневага людьми, порушення їх прав і свобод, а тим більше шляхом зловживання службовим становищем, законодавчо кваліфікувалися як одне з найтяжчих злочинів, карається згідно з законом. У країні повинна затверджуватися впевненість - дотримання громадянських та політичних прав гарантується державою, кожним державним органом, які знаходяться під широким і дієвим громадським контролем.
Література
Стюарт Т. Інтелектуальний капітал. Нове джерело багатства організацій. "Нова постіндустріальна хвиля на заході". М., 2007, с.377.
Яценко О. До саміту - з національнімі ініціатівамі. "Урядовий кур'єр" від 9 грудня 2003 р., с.5.
Костіна О.В. Тенденції розвитку інформаційного суспільства: аналіз сучасних інформаційних і постіндустріальних концепцій / Електронний журнал "Знання. Розуміння. Уміння" 2009 № 4