Актуальні проблеми розвитку фондового ринку України

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО
Кафедра фінансів і кредиту
Курсова робота
На тему:
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ
Сімферополь 2008

Зміст:
Вступ.
ГЛАВА I. Особливості сучасного ринку цінних паперів України.
1.1 Становлення та розвиток ринку цінних паперів в Україні.
1.2 Основні види цінних паперів, що обертаються в Україну.
1.3 Професійна діяльність на ринку цінних паперів України.
ГЛАВА II Актуальні проблеми розвитку фондового ринку України.
2.1 Основні недоліки в законодавстві.
2.2 Аналіз сучасного становища на ФР в Україні та Криму.
2.3 Характеристика інвестиційного клімату в Україні.
2.4 Особливості розвитку інфраструктури вітчизняного фондового ринку.
Висновок.
Програми.
Список літератури

Введення
Актуальність обраної теми полягає в наступному. На сьогоднішній день ринок цінних паперів Україна не є таким активним, як це було в середині 90-х років. Це пов'язано з багатьма проблемами: прогалини у розвитку, недосконалість чинного законодавства, різні обмеження з боку уряду, невідповідність стану ринку світовим стандартам і багато іншого. Всі ці негативні явища накладають певний відбиток на діяльність учасників фондового ринку.
Останнім часом не відбувається активного збільшення емітентів, підприємства рідко здійснюють нові емісії цінних паперів, і в результаті не спостерігається великого збільшення кількості акціонерів. Нові підприємства, як правило, намагаються не створюватися у вигляді акціонерних товариств, оскільки це пов'язано з відносно великими і невиправданими витратами. У зв'язку з цим ймовірність збільшення надходжень інвестиційних потоків не велика.
Незважаючи на те, що професійні учасники ринку цінних паперів мають відокремлений правовий статус, свою поточну діяльність вони здійснюють як звичайні суб'єкти господарювання. Тому їх фінансовий стан і рівень прибутковості безпосередньо залежать як від кількості клієнтів, так і від кількості надаваних їм послуг. Оскільки діяльність професійних учасників фондового ринку найчастіше є для них виняткової, то їм необхідно знайти такі шляхи поліпшення її ефективності, які будуть приносити прибуток і відповідати чинному законодавству.
Метою даної роботи є аналіз функціонування фондового ринку в сучасних економічних умовах, а також шляхи його вдосконалення. У зв'язку з цим основними завданнями роботи є:
¨ огляд ринку цінних паперів України, його становлення і розвиток, а також його основні елементи та інструменти;
¨ аналіз видів професійної діяльності на фондовому ринку;
¨ внесення пропозицій щодо поліпшення ефективності діяльності фондового ринку.
Об'єктом дослідження даної роботи є безпосередньо вітчизняний фондовий ринок. Предметом аналізу виступають розвиток і механізми функціонування українського фондового ринку.
При вирішенні поставлених завдань використовувались економіко-аналітичні методи обробки інформації, структурний, статистичний і динамічний методи.
Теоретичною основою роботи є нормативно-правові документи, звітні дані контрольно-регулюючих організацій, а також економічні літературні джерела, що описують ринок цінних паперів в цілому та окремі його елементи. В якості інформаційної бази були використані джерела вітчизняної періодичної преси, що безпосередньо стосуються фондового ринку.
Науково-практична новизна курсової роботи полягає в тому, що в ній розглянуто шляхи вдосконалення механізмів функціонування фондового ринку в сучасних економічних умовах.
Використання результатів моєї роботи дозволить зацікавленій колу осіб не тільки уявити загальну картину процесу організації діяльності ринку цінних паперів в Україні, але і використовувати зроблені в роботі висновки і пропозиції на практиці.

Глава I. Особливості сучасного ринку цінних паперів України
Для написання даної курсової роботи були використані нормативні, періодичні та літературні джерела.
Серед нормативно-правових актів, що регулюють ринок цінних паперів в цілому, провідне місце займає Закон України «Про цінні папери і фондову біржу». Він визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів на території Україні.
Важливим є інший нормативний документ - Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів». У ньому визначено ступінь впливу держави на ринок цінних паперів, методи його регулювання, а також контроль за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні.
Закон України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» визначає правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі, особливості електронного обігу цінних паперів в України, а також безпосередньо стосується сутності, організації та функціонування реєстраторської діяльності на фондовому ринку України .
Іншим, не менш значущим є Указ Президента України «Про основні напрями розвитку фондового ринку на 2003-2007 роки», що передбачає основні шляхи розвитку українського ринку цінних паперів на зазначений період.
З періодичних видань у роботі були використані журнали «Банківська справа», «Підприємництво. Господарство. Право »,« Економіка. Фінанси. Право »,« Фондовий ринок »,« Фінанси України »,« Цінні папери України »,« Інвестиційна газета ». Переважно в них:
§ відображені погляди вітчизняних економістів на сучасний стан українського фондового ринку;
§ освітлений широке коло проблем, пов'язаних з недоліками та нерозвиненістю ринку цінних паперів;
§ розглянуті основні види цінних паперів, а також їх похідних, які використовуються в обігу;
§ описано діяльність учасників фондового ринку;
§ розглянуто організація діяльності незалежних реєстраторів:
§ проаналізовано шляхи розвитку діяльності професійних учасників ринку цінних паперів.
Серед літературних видань, використаних для написання роботи, варто виділити наступні. У роботі «Фондовий ринок» автори (Лисенков Ю.М. та ін) запропонували основні поняття і терміни, що стосуються ринку цінних паперів, виходячи з національного законодавства.
Детальний опис процесу формування, розвитку і функціонування українського фондового ринку як єдиного цілого, а також окремих його елементів призвели Калина А. В. та ін у книзі «Ринок цінних паперів».
Торкановскій В.С. у своїх роботах «Ринок цінних паперів і його фінансові інститути» і «Цінні папери», а також Буренин О.М. У книзі «Ринок цінних паперів і похідних фінансових інструментів» дали характеристику основних і похідних видів цінних паперів. У роботі Лисенкова Ю.М. та ін «Учасники фондового ринку: функції, організація діяльності» представлені функції та взаємодія учасників українського фондового ринку. Також автори розглянули організаційно-методичні аспекти їх діяльності.
У роботі Кузнєцової Н.С. «Ринок цінних паперів в Україні» дана загальна характеристика ринку цінних паперів в Україні. Автор розглянув види цінних паперів, проаналізував законодавчу базу українського фондового ринку, висвітлив правові положення діяльності його учасників. Також автором були наведені конкретні законодавчі та підзаконні акти, регулюючі вітчизняний ринок цінних паперів.
У книзі Кравченко Ю. «Ринок цінних паперів» містить детальний опис учасників фондового ринку, їх функції і завдання, детально розписана програма розвитку ринку цінних паперів.
1.1 Становлення та розвиток ринку цінних паперів в Україну
Після розпаду Радянського Союзу на початку 90-х років Україна, прагнучи вийти на світову господарську арену, перейшла у сферу ринкових відносин. Намагаючись стати європейською державою, ми почали «копіювати» всі атрибути сучасної економічно розвиненої країни. Не стали винятком і цінні папери, поява яких була результатом перетворення відносин власності. Їх різноманіття та зростаюча кількість утворило якийсь ринок, який зажадав регулювання з боку законодавства. Так, в 1991 році був прийнятий Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» [4, ст. 508].
З прийняттям цих та деяких інших законів у 1991-1994 роках відбувається процес масової приватизації та розвиток інфраструктури фондового ринку. Це призводить до бурхливого зростання бірж та асоціацій, які об'єднують його учасників [14, с. 6]. Однак створення в 1995 році Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також прийняття у 1996 році Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [1, с. 292] дозволили в деякій мірі упорядкувати діяльність його учасників, після чого «кількість» почало переходити в «якість» [10, с. 22].
Таким чином, можна сказати, що в 1997 році відбулося фактичне становлення фондового ринку в України. Але фінансова криза другої половини 1997 року і кінця 1998 року, а також політична нестабільність в країні, призвели до різкого зменшення внесків іноземних інвесторів у національні цінні папери. Це, у свою чергу, вплинуло на падіння українського ринку цінних паперів в цілому [13, с. 7].
У 1999 році стан національного ринку покращився завдяки пожвавленню промисловості, поліпшення зовнішньоторговельної кон'юнктури, пожвавлення тісно пов'язаного з ним фондового ринку Росії [14, с. 7].
До 2000 року внаслідок прийняття ще у 1997 році Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, яке встановило новий порядок реєстрації бірж і торгово-інформаційних систем, відбувається зменшення кількості фондових бірж [35, с. 21]. Але, незважаючи на це, в цьому році спостерігається збільшення обсягу торгів на ринку цінних паперів [16, с. 7].
У 2001 році була активізована робота з ухвалення ряду основоположних законів з питань фондового ринку України. Так були затверджені Указ Президента України № 198 "Про додаткові методи розвитку фондового ринку України" та постанова Кабінету Міністрів України № 1046 "Про затвердження методів щодо реалізації Основних напрямів розвитку фондового ринку на 2001-2005 роки".
У поточному 2002 році у Верховній Раді України знаходиться проект Закону України "Про емісійних цінних паперах і фондову біржу", погоджений з директивами Європейського Союзу і викладений в новій редакції. Його прийняття має:
Ø встановити вимоги до забезпечення відкритості та рівних можливостей для всіх діючих на ринку цінних паперів осіб;
Ø визначити правові основи випуску та обігу похідних цінних паперів;
Ø створити умови для використання нових для нашої держави фінансових інструментів;
Ø встановити основні положення та принципи, за якими повинен функціонувати фондовий ринок Україні;
Ø визначити порядок реєстрації, емісії та обігу цінних паперів в Україні, діяльності та відповідальності професійних учасників фондового ринку;
Ø створити умови для залучення інвестицій в економіку нашої держави.
Але, незважаючи на існуючі недоліки, ринок цінних паперів Україна володіє великою потенційною силою. Найголовніше і правильне тут - врахувати всі недоліки і прогалини і постаратися виконати більшу частину умов, які допоможуть йому вийти на гідний рівень.
Фондовий ринок є особливим сегментом фінансового ринку, на якому здійснюються емісія та обіг цінних паперів [8, с. 7]. Його розвиток вимагає постійної мобілізації, розподілу, а також перерозподілу фінансових ресурсів. Отже, основним завданням ринку цінних паперів є забезпечення більш повного та швидкого переливу заощаджень в інвестиції. Ціна, в даному випадку, повинна влаштовувати як продавців, так і покупців.
До функцій фондового ринку відносять [6, с. 12]:
§ створення і розподіл інвестиційних фондів;
§ переділ власності за допомогою цінних паперів (насамперед акцій);
§ надання учасникам ринку можливості ризикувати своїм капіталом для отримання високого прибутку;
§ мобілізацію грошових ресурсів вкладників для організації та розширення масштабів господарської діяльності;
§ забезпечення контактів між продавцем і покупцем.
Ринок цінних паперів регулює деякі процеси ринкової економіки. Наприклад, з тих галузей, в яких є надлишок капіталу, він направляється до місць необхідного додатку за допомогою цінних паперів. Це відбувається тому, що вони абсорбують тимчасово вільний капітал і через процес купівлі-продажу «перекидають» його в потрібному напрямку [17, с. 10].
З причини того, що банківський кредит доріг і обмежений, отримання необхідних ресурсів відбувається значно легше за допомогою цінних паперів, так як їх ринок у багатьох відношеннях є кращим і найбільш доступним джерелом фінансування економічного зростання [17, с. 10].
За організаційною структурою ринок цінних паперів підрозділяється на первинний і вторинний.
Початкове розміщення цінних паперів відбувається на первинному ринку, який формується за рахунок їх емісії. Головними учасниками тут виступають емітенти (продавці) та інвестори (покупці). У результаті операції інвестор вкладає свій капітал, а емітент отримує необхідні кошти. При цьому покупець формує на фондовому ринку пропозиція, а продавець - попит. Отже, основна функція первинного ринку полягає в мобілізації нових капіталів [5, с. 14]. Однак з-за слабкого розвитку ринкових відносин він не може бути регулятором національної економіки, оскільки вважається нерозвиненим [20, с. 118].
Первинний ринок не може існувати без ринку вторинного, на якому відбувається перша і подальший перепродаж цінних паперів (їх звернення). Таким чином, він забезпечує постійне перерозподіл ресурсів, акумульованих через первинний ринок, між суб'єктами господарювання. У результаті відбувається постійний перерозподіл власності.
Вторинний ринок підрозділяється на біржовий і позабіржовий.
Біржовий ринок представлений обігом цінних паперів на фондовій біржі, яка є регулятором фінансового ринку з обслуговування руху грошових коштів [5, с. 14]. Вона встановлює ціни на папери, вартість яких визначається в процесі торгів [11, с. 11]. Її функції зводяться до мобілізації і концентрації тимчасово вільних коштів шляхом продажу цінних паперів, забезпечення високого рівня ліквідності вкладень в цінні папери, інвестуванню держави та інших суб'єктів господарювання шляхом організації купівлі цінних паперів, і т.п. [15, с. 60]. Таким чином, фондова біржа, як інститут капіталу, є важливим елементом вторинного ринку [9, с. 151].
Позабіржовий ринок охоплює обіг паперів поза біржами. Переважно це Позабіржова фондова торгова система. Угоди здійснюються тут шляхом прямого узгодження умов між продавцем і покупцем. Отже, він доступний практично будь-якій фірмі. Тут емітенти та інвестори самі визначають попит і пропозицію на цінні папери і укладають угоди безпосередньо з один з одним [20, с. 126].
При відсутності вторинного ринку або слабкою його організації подальший перепродаж цінних паперів неможлива або утруднена [5, с. 14]. У результаті багато інвесторів можуть відмовитися від придбання паперів, так як можливість перепродажу є головним чинником, який вони враховують при первинній покупці. Створюючи механізм негайного продажу, вторинний ринок посилює довіру вкладників до паперів, стимулює їх бажання купувати нові фондові цінності, сприяючи більш повному акумулюванню ресурсів [7, с. 124].
Таким чином, фондовий ринок опосередковує кредитні відносини і відносини співволодіння за допомогою цінних паперів, особливістю залучення яких є їх вільний обіг на ринку. Отже, найбільш важлива функція фондового ринку - забезпечення процесу розподілу фінансових ресурсів.
1.2 Основні види цінних паперів, що обертаються в Україну
Специфіка сучасної ринкової економіки полягає в кредитному характері її відтворювального процесу. Важливим проявом цього є цінні папери - грошові документи, які свідчать про право володіння, визначають взаємовідносини між емітентом та їх власником, передбачають виплату доходу, а також можливість передачі грошових та інших прав іншим особам [4, ст. 508, 33, с. 157].
Термін «цінний папір» відноситься до будь-якою законною формою закріплення майнових прав. У ній точно визначається та юридична можливість, на здійснення якої має право її власник [15, с. 44].
У України звертаються такі види цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі.
1. Акція - це корпоративна цінний папір без встановленого терміну обігу. Вона свідчить про пайову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним. Її власник має право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів та участь у розподілі майна при ліквідації товариства. Таким чином, акція свідчить про право власності на частину майна організації [4, ст. 508; 7, ст. 683; 29, с. 159].
Емісія акцій може здійснюватися при:
o формуванні статутного капіталу акціонерного товариства;
o перетворення компанії в акціонерне товариство;
o додаткової мобілізації коштів для збільшення статутного капіталу.
Відповідно до права участі в управлінні фірмою акції бувають простими і привілейованими.
Проста (звичайна) акція дає право на участь в управлінні організацією, крім свідоцтва про право власності на частину її капіталу і отримання дивідендів, сума яких залежить від обсягу доходів і від рішення зборів акціонерів [15, с. 48].
Привілейовані акції дають своїм власникам пріоритетне право на отримання фіксованих дивідендів та участь у розподілі майна товариства у разі його ліквідації. Проте їх власники не мають права брати участь в управлінні фірмою і не мають права голосу на зборах акціонерів [15, с. 49].
Виходячи з принципу легітимації власника, акції поділяються на іменні і представницькою.
На іменної акції вказується ім'я її власника. Ведеться спеціальний реєстр акціонерів, у якому враховуються відомості про кожну акцію, дані про власника, кількість і номінальна вартість куплених акцій.
На пред'явничих акціях ім'я власника не вказується, тому що вони передаються з рук у руки, даруються або продаються. Отже, їх власником є ​​їх тримач. Відповідно, в реєстрі акціонерів вказується лише їх кількість [4, ст. 508; 29, с. 159].
Багато емітентів вважають, що випуск іменних акцій дає можливість контролю над процесом руху акціонерного капіталу і концентрації цінних паперів у руках окремих акціонерів, а також регулювання їх за межами країни. А акціонери, навпаки, віддають перевагу представницькими акціях, оскільки вони вільно продаються на вторинному ринку без необхідності реєстрації нового власника [18, с. 37].
Акція - найпоширеніша цінний папір. У порівнянні з іншими цінними паперами акції в найбільшій мірі грають роль регулятора суспільного відтворення, максимально сприяють переливу капіталу з в'янучих галузей у перспективні і розвиваються. Завдяки їх капіталізації в них вкладається більшість вільного капіталу.
2. Облігація - це борговий цінний папір. Вона свідчить про внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента з виплати її номінальною вартістю у встановлений термін з виплатою фіксованого або плаваючою норми доходу [4, ст. 508; 20, с. 162].
Облігації випускаються для залучення додаткових ресурсів і є посвідченням позики. На відміну від акції вони не дають права на участь в управлінні емітентом і розподілі майна при його ліквідації, мають кінцевий термін погашення, володіють старшинством у виплаті доходу [15, с. 49]. А при невиконанні своїх зобов'язань з погашення облігації емітент (боржник) відповідає перед власником (кредитором) в межах свого майна [16, с. 51].
У нашій країні існує кілька видів облігацій. Провідне місце займають облігації внутрішньої державної позики [7, с. 86]. Зобов'язання, засвідчені ними, виконуються державою. Плюс до цього вони є найбільш цивілізованим ринковим способом формування боргу країни, можуть використовуватися як застава при одержанні кредиту, дохід по них не обкладається податком. Вони розміщуються на внутрішніх ринках під фіксований відсоток.
Місцеві облігації випускаються місцевими органами влади для фінансування конкретного суспільного проекту [16, с. 60]. Погашення боргу здійснюється доходами від їх реалізації, а оплата відсотків - податковими надходженнями даного конкретного місцевого органу.
За законом облігації підприємств повинні випускатися підприємствами всіх форм власності, об'єднаннями, господарськими товариствами для залучення додаткових коштів [3, ст. 249; 7, ст. 683; 8, ст. 508]. Але на сьогодні їх випуск практично не розвинений (через економічну нестабільність, прогалин у законодавчому регулюванні, недостатнього розвитку фінансового ринку, високих процентних ставок за державними цінними паперами і т.д.) [15, с. 47].
Облігації бувають іменними і представницькими. Сенс такої класифікації аналогічний поділу акцій на відповідні види. Слід лише зазначити, що облігації державних і місцевих позик випускаються зазвичай на пред'явника.
Облігація виступає важливим об'єктом торгівлі на фондовому ринку. Її вільний обіг в порівнянні з іншими формами кредитування робить її привабливим інструментом для інвесторів. Тому вона є одним з важливих інструментів фінансування капіталу, а також державного та місцевого бюджетного дефіциту [15, с. 46].
3. Вексель - борговий цінний папір, що свідчить про безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити певну суму грошей її власнику після настання встановленого строку [4, ст. 508; 29, с. 166].
Вексель походить від боргової розписки і своїм виникненням зобов'язаний розвитку товарних ринків і міжнародної торгівлі, які зажадали юридичного оформлення відносин запозичення [12, с. 46].
Розрізняють векселі іменні і пред'явницькі, прості і перекладні.
Простий вексель є зобов'язанням векселедавця сплатити певну суму грошей його власникові при настанні терміну [7, с. 91; 41, с. 49]. Разом з тим, це зобов'язання, яке надає безумовне право його власникові (власникові або пред'явнику) вимагати з виказав його особи сплати обумовленої у ньому грошової суми.
Переказний вексель (тратта) адресується платнику (трасату) і містить письмовий наказ векселетримача (трасанта) про сплату зазначеної суми третій особі (ремітенту або пред'явнику) - першому власникові векселя [15, с. 46].
При передачі векселя від одного власника іншому на зворотному боці робиться передатна напис (індосамент). З нею він може звертатися серед необмеженого кола осіб, виконуючи функції готівкових грошей.
Вексель, на якому є акцепт (згоду платника на його оплату) вважається акцептованим [16, с. 49]. Крім акцепту використовується аваль - поручительство за векселем, коли особа, яка вчинила аваль (аваліст або гарант), приймає на себе відповідальність за виконання вексельних зобов'язань акцептантом, векселедавцем або індосантом.
Вексель має ряд достоїнств, що сприяє його широкому поширенню: він упорядковує ділові відносини між контрагентами, знижує ризики комерційного кредитування, зменшує потребу у грошових коштах, є універсальним розрахунковим засобом, прискорює проведення угод, забезпечує отримання кредиту, відстрочку платежу, його можна закласти, використовувати з кількох угод і т.д. [8, с. 256].
Оскільки вексель - різновид кредитних грошей, то він є зручним засобом платежу та кредитування.
5. Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво, яке засвідчує право власника на отримання депозиту і відсотків по ньому після закінчення встановленого терміну [4, ст. 508; 29, с. 165].
Дані цінні папери призначені для фізичних і для юридичних осіб. Вони видаються банком під визначений договором відсоток на будь-який період або до запитання. Їх перевага перед звичайним терміновим депозитом полягає в можливості його перепродажу третій особі, або дострокового продажу банку-емітенту. Отже, ощадний сертифікат за своїм змістом мало чим відрізняється від облігацій [15, с. 47].
Розрізняють іменні і пред'явницькі ощадні сертифікати, а також строкові і до запитання [9, с. 78].
Термінові сертифікати видаються на заздалегідь встановлений термін, під певний договірної відсоток. Сертифікати до запитання дають право на вилучення певних сум у разі їхнього пред'явлення [16, с. 45].
Дохід за сертифікатами виплачується при пред'явленні їх у банку-емітенті. Якщо тримач зажадає повернення вкладених коштів достроково, йому виплачується знижений відсоток, рівень якого визначається на договірній основі при внеску грошей на зберігання [8, с. 79].
Таким чином, підводячи підсумок, можна сказати, що акція є інвестицією в статутний капітал фірми, облігація і вексель є борговими цінними паперами, ощадний сертифікат свідчить про депонування банком грошових коштів.
1.3 Професійна діяльність на українському фондовому ринку
Професійна діяльність на ринку цінних паперів України - це підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів, а також з організаційного, інформаційного, технічного, консультаційного та іншого обслуговування випуску та обігу цінних паперів.
Як правило, це винятковий або переважний вид діяльності [12, с. 65]. Вона здійснюється юридичними і фізичними особами на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), які видаються у порядку, встановленому законодавством [1, ст. 292].
До видів професійної діяльності відносять [12, с. 65]:
o депозитарну та розрахунково-клірингову діяльність;
o ведення реєстру власників іменних цінних паперів;
o управління цінними паперами;
o організацію торгівлі цінними паперами.
1. Депозитарна діяльність - це діяльність зі зберігання цінних паперів і (або) обліку прав власності на них, а також обслуговування угод з ними [13, с. 49]. Депозитарієм може бути тільки комерційний банк, який отримав ліцензію на депозитарне обслуговування [8, с. 198].
Національна депозитарна система забезпечує надійну і ефективну реєстрацію та перереєстрацію прав власності на цінні папери. Центральним депозитарієм України, створеним при УФБ, є ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз», розпорядником якого є НБУ. Він здійснює зберігання, облік і пересування цінних паперів, що сприяє веденню єдиного обліку, уніфікації правил проведення операцій з цінними паперами та їх доставки [18, с. 22; 32, с. 12].
2. Розрахунково-клірингова діяльність - це визначення і залік взаємних зобов'язань інвесторів щодо постачання і розрахунків за цінні папери. Тут здійснюється збір, звірка, коригування інформації по операціях з цінними паперами і готуються бухгалтерські документи з ним.
Клірингова організація спеціалізується на розрахунках по операціях з цінними паперами. Вона зобов'язана формувати спеціальні фонди для зниження ризику невиконання угод [7, с. 27]. У України ініціаторами їх створення виступили комерційні банки і фондові біржі [20, с. 77].
3. Ведення реєстру власників іменних цінних паперів - це збір, фіксація, обробка, зберігання та надання даних щодо цінних паперів, їх емітентів і власників [12, с. 67].
У України реєстраторська діяльність оцінюється як позитивна тенденція гарантування прав власності. Її можуть здійснювати тільки юридичні особи, які не мають права суміщати її з іншими видами професійної діяльності і мають ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку [20, с. 77].
Реєстратор веде реєстр власників іменних цінних паперів на умовах договору з емітентом. Необхідно відзначити, що при деяких, визначених законодавством умов, ведення реєстру може здійснюватися самим емітентом [11, с. 9].
4. Управління цінними паперами - це діяльність з довірчого управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі (в його інтересах або визначених ним третіх осіб). Вона здійснюється від свого імені за винагороду на підставі укладеного договору [12, с. 50]. Керуючим можуть передаватися і грошові кошти, призначені для інвестування в цінні папери [20, с. 77].
Таким чином, подібний вид діяльності має важливе значення для власників цінних паперів, оскільки він допомагає їм виконувати функції з ефективного управління своїми цінними паперами.
5. Організація торгівлі цінними паперами - це надання послуг, безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод з цінними паперами на вторинному ринку [13, с. 68]. Даний вид діяльності важливий для інвесторів, оскільки через неї можна реалізувати спекулятивну стратегію [11, с. 10]. Отже, організація торгівлі цінними паперами повинна сприяти відкритості фондового ринку України.
А. Комісійна (брокерська) діяльність здійснюється брокером від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи [13, с. 49]. У України брокери представлені спеціалізованими фірмами (як правило, це товариства з обмеженою відповідальністю). У сферу їхньої діяльності входить консалтинг, розміщення цінних паперів на первинному та вторинному ринках, створення і управління інвестиційними фондами і т.п. [12, с. 12]. Плюс до цього вони сприяють переводу підприємств на акціонерну форму власності, сприяють підприємствам і місцевим органам влади у випуску облігацій і т.д.
Б. Комерційна (дилерська) діяльність - це купівля-продаж цінних паперів, здійснювана дилером від свого імені і за свій рахунок [13, с. 50]. Дилерські фірми на українському фондовому ринку - це товариства з обмеженою відповідальністю. Їх дії відрізняються більшою масштабністю, ніж дії брокерів. Вони володіють значними капіталами, які нарощуються за рахунок одержуваних комісійних та прибутку на капітал, що.
Таким чином, функціонування фондового ринку неможливо без професіоналів, які обслуговують його. Саме завдяки їм ринок є організованим.

Глава II. Актуальні проблеми розвитку фондового ринку України
У той же час, незважаючи на значний прогрес у розвитку фондового ринку, залишається цілий ряд невирішених проблем. На сьогоднішній день подальший розвиток ринку цених паперів у країні стримується рядом об'єктивних і суб'єктивних факторів. Серед яких можна виділити:
§ нестабільність економіки України;
§ відставання законодавчої бази функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів у ньому;
§ відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, недовіра багатьох членів суспільства ринку цінних паперів;
§ низький рівень корпоративної культури, недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників фондового ринку;
§ слабке і недостатнє регулювання ринку ЦП з боку держави;
§ низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури;
§ недостатній рівень знань більшої частини населення в питаннях фондового ринку;
§ відсутність гарантій держави щодо захисту прав акціонерів і т.п.
Ці та багато інших проблем досить докладно розглядаються у вітчизняних друкованих джерелах протягом тривалого часу, що говорить про їх «хронічному» характер і досить глибоке коріння. У принципі, вони ні для кого не є секретом, але, тим не менше, я хотів би загострити вніменіє на проблемах, на перший погляд, не є основними. Я маю на увазі низький рівень корпоративної культури, повільні темпи вдосконалення повноважними органами законодавчої бази, покликаної захищати права інвесторів та акціонерів, недосконалість інфраструктури фондового ринку.
2.1 Основні недоліки в законодавстві
Розвиток корпоративних відносин в Україні стає все більш актуальним питанням реформування економіки. Це пов'язано з тим, що більшість акціонерних товариств в Україні поки що не виконує свою головну роль залучення як внутрішнього, так і зовнішнього капіталу для свого розвитку. До того ж велике число акціонерів не може реалізувати свої права в повному обсязі, свідченням чому - велика кількість корпоративних конфліктів у великих українських компаніях.
Розроблений урядом законопроект «Про акціонерні товариства», який вже кілька років обговорюється в різних ділових колах, відкладений парламентом на невизначений термін. У лютому 2002 року прем'єр-міністр України Анатолій Кінах віддав розпорядження вивчити і взяти до уваги прохання керівників 23 великих акціонерних товариств про призупинення розгляду в парламенті урядового законопроекту «Про акціонерні товариства» (існує кілька альтернативних законопроектів, підготовлених народними депутатами). Законопроект повинен пройти ще додаткове обговорення всіх зацікавлених сторін. Разом з тим самі розробники законопроекту заявляють, що чинний Закон «Про господарські товариства» вже не в змозі повністю забезпечувати регулювання акціонерних відносин. Підтвердженням цього є постійне зростання корпоративних конфліктів в Україні. До того ж з січня наступного року вступлять в силу Господарський і Цивільний кодекси, відповідно до яких і має розроблятися спеціальне законодавство, що регулює корпоративні відносини. На думку більшості вітчизняних і зарубіжних експертів, урядовий законопроект повністю погоджений з основними положеннями нових кодексів.
Отже, проект закону "Про акціонерні товариства", направлений до Верховної Ради близько року тому, так і не прийнято. Така ж доля проекту закону "Про управління об'єктами державної власності". Президент змушений відправити на доопрацювання як не відповідають у ряді моментів Конституції і суперечать один одному Цивільний і Господарський кодекси, де закладені базові положення корпоративних відносин.
Прийняття Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" зробив позитивний вплив на розвиток фондового ринку, бо заповнило багато проломи в законодавстві, сприяючи тим самим формуванню сучасних цивілізованих механізмів його розвитку та регулювання.
Разом з тим, як мені представляється, шляхи вирішення багатьох нагальних проблем українського ринку цінних паперів, з прийняттям цього Закону не тільки не прояснилися, але, швидше, стали ще більш туманними. Так сталося тому, що, незважаючи на те, що модель розвитку українського фондового ринку визначена у відповідних нормативних актах, реалістичність цієї моделі викликає ряд сумнівів, якими хотілося б поділитись.
Перш за все, слід відзначити загальний недолік всіх офіційних документів - Законів, нормативних актів ДКЦПФР тощо, що складається в тому, що вони не повною мірою враховують перехідний характер української економіки. А перехідність соціально-економічних процесів - річ дуже підступна. Підступність її полягає в тому, що в перехідних економічних системах діють зовсім інші механізми впорядкування суспільного життя, ніж у розвинених, і тому механічне перенесення на непідготовлений грунт схем, моделей та інших атрибутів, добре "працюють" в нормальній економіці, в наших умовах зовсім не обов'язково призведе до аналогічних результатів. Більше того, нерідко результати такого перенесення "працюють" з точністю до навпаки. І фондовий ринок не є винятком.
Вся проблематика корпоративного управління в Україні сьогодні пов'язана, в першу чергу, з несформованістю структури власності. Саме це призводить до обмеження прав акціонерів - фізичних, юридичних осіб і держави в ролі акціонера. Основною причиною активного використання у вітчизняній практиці різних прийомів, що дозволяють обмежувати права тих чи інших акціонерів, є відставання насамперед законодавчої бази. Але законодавці так до кінця і не визначилися, які нові правові норми у даний час потрібно вводити в сферу корпоративного управління, що і стримує її розвиток.
Наочним відображенням «досконалості» законодавства може служити ситуація, що склалася сьогодні між державою і приватними акціонерами:
На Вашу думку, як можна охарактеризувати загальний стан справ у сфері взаємовідносин між державою і приватними акціонерами в АТ?
%
Державні і приватні акціонери у всіх випадках нормально співпрацюють
0
У цілому ситуація стабільна, але іноді трапляються конфлікти
22,5
Конфлікти між акціонерами трапляються досить часто
47,5
Конфлікти між власниками є звичайною практикою
30

Хто, на Вашу думку, частіше виявляється ініціатором конфлікту?
%
Державні акціонери
14,5
Приватні акціонери
5
У рівній мірі і ті, і інші
72,5
Зовнішні сили
8,0
Джерело: Бюро політичного консалтингу "Пента"
Стратегічні принципи обов'язково повинні втілюватися через конкретні заходи, наприклад: прийняття Комплексної програми розвитку фондового ринку на 2001-2005 роки. Запорукою успіху в цьому випадку стало тісна взаємодія органів державного управління та професійних учасників ринку.
Так, проект нового закону "Про акціонерні товариства" надає великий захист прав акціонерів, перш за все, дрібних. Лише захистивши дрібного акціонера, сьогодні можна відновити довіру до фондового ринку в населення, а також залучити іноземного портфельного інвестора до інвестування до реального сектору.
Необхідно сприяти якнайшвидшому прийняттю:
§ Закону України «Про Акціонерні товариства»;
§ нової редакції Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»;
§ Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України« Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні ».
Необхідно забезпечити виконання вимог законодавства всіма учасниками фондового ринку.
Інвестор та інші учасники фондового ринку повинні відчувати як захищеність своїх прав, так і реальність своїх обов'язків. Норми законів не повинні бути мертвими, вони повинні постійно підкріплюватися гарантіями їх виконання на практиці.
2.2 Аналіз сучасного становища на ФР в Україні і Криму
Сьогодні український фондовий ринок нараховує більше 36 тис. АТ, з них понад 12,5 тис. відкритих. (Для Криму ці дані становлять відповідно більше 1150 АТ, з них понад 500 відкритих).
Багато чи мало - це можна сказати, повернувшись до ідеї ваучерної приватизації, яка проходила через створення акціонерних товариств. Сьогодні, звичайно, легко розмірковувати, чи треба було створювати їх у такій кількості; чи варто було йти шляхом випуску та реєстрації всіх випусків цінних паперів, багато з яких, як спочатку було зрозуміло, котируватися і продаватися ніколи не будуть. Але сьогодні ми перебуваємо у тій системі координат, яка була визначена економічною політикою, у тому числі приватизаційними відносинами. Ринок цінних паперів в якійсь мірі дійсно обслуговував приватизаційний процес. Тобто був інфраструктурним елементом приватизації [19, ст. 16].
Сьогодні ми повинні переглянути, спрацювала ця система відносин, реалізувала вона свою головну мету - залучення інвестицій, їх ефективний перерозподіл і направлення в ті чи інші сфери економіки; чи дозволяють інститути, створені в процесі формування фондового ринку, реалізувати цю функцію.
Станом на 01.01.2001 р. загальний обсяг емісій цінних паперів в України, зареєстрованих ДКЦПФР, складає 47,29 млрд. грн (у нинішньому 2002 році ця величина перевищила 62 млрд.). При цьому збільшується відсоток реально отриманих грошових коштів від загального обсягу випуску акцій, що означає, що інструменти ФР почали займати відповідне місце в економіці по залученню інвестицій. Як і в попередні роки, одну з провідних позицій на фондовому ринку України серед фінансових інструментів займають акції.
2.3 Характеристика інвестиційного клімату в Україні
Економіка України дуже потребує припливу нових інвестицій. Загальна потреба в інвестиціях, на думку деяких експертів, складає близько $ 100 млрд. У 2001 році певні позитивні зміни тут відбулися.
Так, інвестиції в основний капітал зросли на 17% і склали близько 23 млрд. гр. Однак, на жаль, основним їх джерелом залишаються власні кошти підприємств. Їх частка складає більше 66%. Ще близько 11% включають кошти державного та місцевого бюджетів, 2,7% - це кредити банків. Таким чином, на прямі і портфельні зовнішні недержавні інвестиції припадає всього близько 20%, або близько 4,5 млрд. гр. Дуже небагато для економіки, балансова вартість основних фондів якої дорівнює понад 850 млрд. гр. [21, с.13]
Особливу тривогу на тлі зростаючої економіки викликає ситуація з іноземними інвестиціями, хоча прибутковість по них в Україні одна з найвищих у світі. Прямі іноземні інвестиції в минулому році склали $ 531 млн., що на 10% менше, ніж у 2000 році.
У цілому за 10 років незалежності прямі іноземні інвестиції склали менше $ 5 млрд., або $ 86 на людину.
Ще гірше з портфельними іноземними інвестиціями.
Другий рік поспіль тут відзначається негативне сальдо між їх вкладенням в економіку Україну і витяганням. Причому це негативне сальдо зростає. І це в умовах одного з найвищих в Європі темпів зростання промислового та сільськогосподарського виробництва, валового внутрішнього продукту, низької інфляції і стабільного на протязі ось вже 2 років курсу національної валюти.
Все це говорить про глибоке коріння проблем, які формують інвестиційний клімат в країні, проблем не тільки в державній політиці, але і в діях всіх суб'єктів інвестиційного процесу, створюють цей несприятливий клімат.
Проблеми макроекономічного характеру: стагнація економіки, висока інфляція, періодичні фінансові кризи довгий час відволікали основну увагу держави на рішення, перш за все, цих проблем і не давали можливості належним чином зосередитися на мікрорівні, і зокрема, на такій важливій проблемі, як корпоративне управління. Платою за це стала низька культура в корпоративних відносинах, яка негативно позначається не тільки на інвестиційному кліматі, але і на потенційній міцності всієї економіки, будучи реальною загрозою уповільнення темпів її розвитку.
Коріння основних проблем корпоративного управління знаходяться, зокрема, у механізмах роздержавлення власності.
Нагадаю, що в середині 90-х років для прискорення роздержавлення власності, формування багатоукладної економіки нам довелося піти на безпрецедентний крок - дуже швидко перетворити основна кількість великих і середніх підприємств країни, що підлягають приватизації, в акціонерні товариства. Зроблено це було в умовах слабкого правового та кадрового забезпечення. Запустивши після цього сертифікатну приватизацію, ми успішно подолали опір прихильників монополії державної власності і маємо сьогодні, завдяки цьому, недержавні сектор, який в даний час не тільки дає в сумі зі змішаною власністю близько 70% ВВП, а й працює більш ефективно, ніж державний.
Платою ж за це стала та сама низька культура корпоративного управління, яка так лякає інвесторів.
Протиприродний спосіб створення майже 20 тисяч акціонерних товариств, коли вони прийшли вже на готовий капітал діючих підприємств і не пройшли тернистий шлях підйому його з фінансового ринку, в поєднанні з іншими чинниками стали основою тих проблем в роботі господарських товариств, з якими ми стикаємося.
Без праці отримавши у свої руки капітал, створений працею кількох поколінь, нові власники і менеджмент підприємств не навчилися цінувати довіру інвесторів і не мають до них ту повагу, яке є на Заході, де акціонерні товариства створювалися інвесторами на порожньому місці по крихтах. Сьогодні ми це бачимо на практиці, в тому числі і в діях керівників акціонерних товариств, створених на базі державних підприємств, і з нуля - приватними власниками.
У непростому становищі опинилися не тільки акціонерні товариства, а й самі акціонери, особливо рядові громадяни - учасники цього процесу. А таких сьогодні понад 17 млн. осіб. Більшість з них не залучаються до управління акціонерними товариствами, не отримують дивіденди на свої акції і навіть не можуть у відсутність вторинного ринку продати цінні папери.
Зараз, коли економіка вийшла на траєкторію підйому, настає час, коли ці проблеми реально переміщаються в центр уваги держави.
Про це, зокрема, свідчать останні рішення Президента та уряду. Шкода тільки, що вони недостатньо активно підтримуються нашим парламентом.
Вкрай важливо надалі забезпечити програмний комплексний підхід до формування високої корпоративної культури. У його основу доцільно було б покласти вітчизняну концепцію розвитку корпоративного управління, що спирається на кращий світовий досвід. Тим більше, що досвід такий є. Зокрема, можна було б використовувати принципи корпоративного управління, розроблені і прийняті Радою організацій економічного співробітництва та розвитку, куди входять більшість високорозвинених країн світу.
Ще однією проблемою, яка стоїть перед вітчизняним фондовим ринком, є відсутність дієвої системи розкриття інформації емітентами цінних паперів.
Тут завдання полягає у поширенні в середовищі емітентів культури відкритості інформації перед інвестором. Відкритість і доступність інформації не повинні бути лише обов'язкової формальністю. Емітент повинен усвідомити, що публікація проспекту емісії або надання регулярної звітності має практичну користь для залучення інвестора.
Тому впровадження вимог до інформації про випуск цінних паперів та звітності емітентів, які б дали можливість емітенту звернути увагу інвестора на суттєві показники своєї діяльності, може сприяти виникненню добрих традицій та впровадженню сучасних стандартів добровільного та свідомого розкриття інформації.
Незалежно від національних особливостей нашої економіки в основу функціонування фондового ринку слід було б закласти такі загальноприйняті у світовій практиці норми, як:
1) захист прав і законних інтересів акціонерів при умові рівноправності акціонерів і рівноправного ставлення до акціонерів. Можливість будь-якого акціонера використовувати ефективні способи захисту у разі ущемлення його прав;
2) урахування законних інтересів зацікавлених осіб, заохочення активного співробітництва між товариствами та зацікавленими особами в створенні робочих місць і поліпшення фінансового стану підприємства;
3) розкриття інформації і прозорість усіх суттєвих питань, що стосуються суспільства, які включають його фінансовий стан, результати діяльності, власників та управління суспільством;
4) розмежування повноважень органів управління, функцій і обов'язків між загальними зборами, спостережною радою та виконавчим органом;
5) дієвість, незалежність та відповідальність спостережної ради в забезпеченні стратегічного управління товариством, ефективний контроль з його боку за діяльністю виконавчого органу, а також відповідальність спостережної ради перед товариством та акціонерами.
За кожним словом цих принципів ховається великий сенс, усвідомлений і апробований більш ніж двовікові досвідом розвитку акціонерних товариств.
Виходячи з означених принципів, головними напрямками розвитку корпоративного управління в Україні бачаться:
§ удосконалення системи захисту прав і законних інтересів акціонерів та забезпечення рівноправності акціонерів;
§ удосконалення системи розкриття інформації та забезпечення прозорості діяльності товариства;
§ розмежування повноважень між органами управління товариства;
§ облік законних інтересів усіх зацікавлених осіб (працівників підприємства, менеджменту, кредиторів і т. д.);
§ формування і розвиток передової, що довела свою цивілізованість, культури корпоративного управління.
При цьому треба врахувати, що державна політика у сфері корпоративного управління має подвійне початок. Держава виступає в процесі її реалізації і як регулятор, і як найбільший акціонер. При цьому дуже важливо не допустити використання регулятором своїх повноважень на користь себе як акціонера.
2.4 Особливості розвитку інфраструктури вітчизняного фондового ринку
У Криму, як і на Україну, зберігається стійка тенденція щодо збільшення випуску ЦП. Випуск цінних паперів емітентами АР Крим на 01.01.2001 р. склав більше 1,7 млрд. гр., В тому числі акції на суму більше 1,5 млрд. гр.
Основною особливістю розвитку фондового ринку в Україні можна вважати збільшення торгівлі акціями, які на сьогоднішній день є головним його інструментом. На ФР Україні зареєстровано 2 депозитарію (хоча реально працює тільки один з них, що говорить про недостатній розвиток національної депозитарної системи). 84 зберігача ЦП здійснюють свою діяльність на ринку ЦП, у тому числі 2 в Криму. Кількість торговців ЦП складає 858 в Україну, з них 40 в АРК. Організована торгівля сьогодні здійснюється на 7 фондових біржах, у тому числі і на Кримській фондовій біржі, і двох торгово-інформаційних системах. Слід звернути увагу на те, що загальний обсяг торгів ЦП станом на 01.01.01 склав 39,223 млрд. гр., Що в 2,3 рази більше, ніж у 1999 році.
Ще одна особливість розвитку вітчизняного фондового ринку - зменшення кількості осіб, зареєстрованих у реєстрах власників іменних ЦП, що є прямим наслідком процесів перерозподілу та концентрації власності, які в даний час відбуваються у вітчизняній економіці. При цьому позитивним є стабільність структури фондового ринку. Кількість суб'єктів підприємницької діяльності, яке ведуть реєстри іменних ЦП в Україні станом на початок 2001 р . склало 357, у тому числі 11 в АРК. Ці показники практично залишаються без змін протягом останніх років, що свідчить про те, що ринок цих послуг остаточно сформований.
Кількість сертифікованих фахівців на ФР досягло 9174 людини. Хоча, для фондового ринку подібного масштабу, як в Україну, - це досить незначна величина. Не кажучи вже про практично абсолютній відсутності професіоналів широкого профілю, які займаються виключно дорадчою діяльністю.
Ще одне проблемне питання - взаємовідносини з ринком через передачу ряду повноважень. Професійні учасники ринку ЦП об'єднані в 10 саморегулівних організацій, з метою створення ефективної системи регулювання та контролю над діяльністю своїх членів. При цьому, якщо проаналізувати освіта СРО, то можна згадати, як територіальні управління ДКЦПФР терміново під загрозою припинення і подальшого відкликання ліцензій "нахиляли", зокрема, всіх реєстраторів до вступу до ПАРД або АУФРУ. При цьому статус СРО до цього часу мав лише ПАРД. Але всі реєстратори отримували запевнення, що можна вступити і в АУФРУ. Рішення про обов'язкове членство в СРО було прийнято ще в 1997 році, але там було сказано про обов'язкове членство в одній з саморегулівних організацій. Тим часом до травня 1999 року реєстратори не мали можливості вибору, а загроза позбавлення ліцензії над ними висіла весь цей час.
Ідея СРО прижилася у нас не так, як на Заході. У розвинених країнах СРО мають реальні повноваження з регулювання ряду питань, делегованих їм державою, а в нас - ні. Тоді навіщо вони нам потрібні? Виходить, тільки потім, щоб вибивати з професійних учасників фондового ринку членські внески.
В цілому український фондовий ринок рухається в напрямку організованої торгівлі і ця тенденція зберігається, що говорить про збільшення його ступеня прозорості. Частка організованого ринку в загальному обсязі у 1999 році становила 11,3% у порівнянні з 5% в 1998 році. Сьогодні концентрація на організованому ринку доходить до 12%. Тобто в динаміці ситуація виглядає досить оптимістично.
Подальшого розвитку вимагає також прийнята в Україну модель облікової системи фондового ринку, яка базується на випуску іменних цінних паперів у документарній та бездокументарній формах. Україна може прийти до централізованої моделі національної депозитарної системи, прийнятої в більшості країн, тобто створення єдиного депозитарію. Але, слід визначитися, як тоді поступати з інститутом регістраторсва, досить болісно переніс становлення і, нарешті, досяг на сьогоднішній день відносної стабільності.

Висновок
Важливість становлення і розвитку національного фондового ринку як складового елементу фінансового ринку для прискорення і поглиблення економічних реформ і розвитку економіки України важко переоцінити. Ринок цінних паперів - це дзеркальне відображення тих процесів, які відбуваються в політичному та економічному житті країни. У Програмі розвитку ФР Україні на 2001-2005 рр.., Схваленої указом Президента України від 26 березня 2001р., Сформульована головна мета фондового ринку: залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на оновлення та забезпечення подальшого зростання виробництва.
Дослідження проблем випуску та обігу цінних паперів в Україні дозволяє зробити наступні висновки: вітчизняний фондовий ринок перебуває в стадії становлення і розвитку в позитивному напрямку до організованої торгівлі цінними паперами. У 2001р. український фондовий ринок став більш стійким і стабільним. Позитивним фактором на даному етапі є стабільність інфраструктури фондового ринку. Кількість незалежних реєстраторів та торговців цінними паперами протягом тривалого часу не змінюється, підвищується рівень кваліфікації фахівців, що працюють на фондовому ринку, посилюється контроль з боку територіального управління Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку, покращився порядок оформлення та передачі прав власності на цінні папери, збільшується приплив національного капіталу на підприємство, поступово збільшується досвід керівного складу акціонерних товариств у галузі корпоративного управління, формується корпоративна культура.
Але незважаючи на це існують певні недоліки, властиві будь-якому явищу, що проходить етап становлення і розвитку. Безумовно, механізми функціонування вітчизняного ринку цінних паперів потребують удосконалення, доопрацювання і, перш за все, адаптування до національних умов.
На мій погляд, за умов детального вивчення і достатнього висвітлення проблем і недоліків сучасного фондового ринку України, а також при належній увазі до них держави можна досягти відносно стабільного функціонування інструментарію щодо залучення інвестицій у вітчизняне виробництво. Що, на мою думку, є однією з головних завдань, що стоять перед економікою, що розвивається молодої держави, і допоможе їй посісти належне місце у Світовому господарстві.

Список використаних джерел
1. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» / / Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 51. - Ст. 292.
2. Закон України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» / / Голос України. - 2004. - № 2. - С. 3.
3. Закон України «Про власність» / / Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 20. - Ст. 249.
4. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» / / Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 38. - Ст. 508.
5. Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми, перспективи / / Банківська справа. - 2004. - № 6. - С. 14.
6. Білошапка В. Цінова політика - визначальний чинник стратегії реєстратора / / Цінні папери України. - 2004. - № 30. - С. 12.
7. Буренин О.М. Ринок цінних паперів і похідних фінансових інструментів. - М.: Перша Федеративна Книготорговельна Компанія, 2003. - 352 с.
8. Калина А.В., Корнєєв В.В., Кощеєв А.А. Ринок цінних паперів. - К.: МАУП, 2006. - 256 с.
9. Каратуев А. Г. Цінні папери: види й різновиду. - М.: Російська Ділова Література, 2006. - 256 с.
10. Кучеренко В. Національний ринок - Terra Incognita? / / Економіка. Фінанси. Право. - 2005. - № 7. - С. 22.
11. Кучеренко В. Інфраструктура національного фондового ринку-99. / / Економіка. Фінанси. Право. - 2003. - № 11. - С. 8.
12. Лисенков Ю.М., Римарук О.І., Музиченко О.В. Фондовий ринок. Термінологічний словник-довідник. - К.: Діалог-прес, 2004. - 266 с.
13. Лисенков Ю.М., Римарук О.І., Педь І.В., Поважний А С. Учасники фондового ринку: функції, організація діяльності. - К.: Вісник фондового ринку, 2003. - 288 с.
14. Махмудов О.Г. Деякі уроки розвитку фондового ринку України в кінці XX століття / / Фондовий ринок. - 2006. - № 18. - С. 6.
15. Мертенс О.В. Інвестиції. - К.: Київське інвестиційне агентство, 2005. - XIV, 416 с.
16. Первозванский А.А., Первозванский Т.М. Фінансовий ринок: розрахунок і ризик. - М.: Инфра-М, 2004. - 192 с.
17. Ревтюх В. В., Шапран В. С. Фондовий ринок України: аналіз сучасного стану та перспектив розвитку в порівнянні зі світовими тенденціями / / Фондовий ринок. - 2003. - № 2. - С. 7.
18. Ринок цінних паперів і його фінансові інститути / Под ред. Торкановского В.С. - СПб.: АТ «Комплект», 2004. - 421 с.
19. Сірош М.В., Торбач Л.А. Фондовий ринок у Криму. Організація взаємовідносин між акціонерним товариством і незалежним реєстратором / / Фондовий ринок. - 2006. - № 4. - С. 16.
20. Фондовий ринок України / За ред. Оскольського В.В. - К.: УФБ «Скарбниця», 2004. - 510 с.
21. Шапран В. С. Ринок цінних паперів в Україні: функціональні особливості розвитку / / Фондовий ринок. - 2004. - № 11. - С. 13.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Банк | Курсова
122.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Особливості та перспективи розвитку фондового ринку України Характеристика фондового
Особливості та перспективи розвитку фондового ринку України
Особистості та перспективи розвитку фондового ринку України
Аналіз стану фондового ринку України та тенденції його розвитку
Актуальні проблеми стратегії економічного і соціального розвитку України на сучасному етапі
Проблеми і перспективи розвитку готельного ринку України
Актуальні проблеми і завдання науки розміщення продуктивних сил України
Актуальні проблеми конституційно правового розвитку в Росії
Актуальні проблеми конституційно-правового розвитку в Росії
© Усі права захищені
написати до нас