Адміністративні методи державного регулювання економіки

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Міністерство аграрної політики України
Луганський національний аграрний університет
Реферат
по Державному регулюванню економіки
на тему:
"Адміністративні методи державного регулювання економіки".
Виконав: студент 1241 групи
Шевченко А. М.
Перевірив: Германенко А. Н.
ЛНАУ - 2006

Адміністративні методи державного регулювання економіки
1. Адміністративні методи державного регулювання економіки
Адміністративне регулювання ринкової економіки виражає, по суті, пряме управління з боку держави і передбачає використання системи державних замовлень і контрактів; застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот, впровадження норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції , до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку і т.п.
Суть адміністративних методів залежить від обраного способу управління суб'єктами ринкової діяльності. Наприклад, ліцензування вводять з метою регламентувати підприємництво в тих видах діяльності, які не може регулювати ринок.
Адміністративне регулювання - це дії адміністрації держави чи регіону, спрямовані на збалансованість інтересів суб'єктів господарювання за допомогою нормативних актів, вказівок, розпоряджень. Адміністрація - це орган державної влади на конкретній території. Вона покликана втілювати в життя закони, постанови і розпорядження, яке зіграють організаційну роль і визначають відносини між членами суспільства. В умовах нинішнього динамізму адміністративний апарат державного управління повинен оперативно приймати рішення, прогнозувати майбутнє. Запізнення держадміністрації з прийняттям відповідних рішень робить їх непотрібними.
У багатьох країнах світу державне управління грунтується на принципах централізації і децентралізації. Наприклад, в США функція управління кадрами розподілена між Департаментом та Радою захисту системи послуг. Рада забезпечує правовий нагляд і процес оскарження для державних службовців.
У країнах Східної Європи головні зусилля адміністративних органів у перехідних до ринкової економіки період спрямовані на державне регулювання приватизації - вибір об'єктів для продажу, проведення торгів тощо В Україні цими питаннями відає фонд державного майна.
Еволюція ринкових відносин - це перехід від стихійного ринку через його розвиток і вдосконалення до впровадження державного регулювання, яке дає можливість балансувати складові елементи системи і поставити конкретні цілі, розробити масштабні проекти і державні програми. У період війни, економічних криз адміністративне регулювання посилюється. Після стабілізації економічної системи його вплив послаблюється. Тим не менш вільного, повністю саморегульованого ринку немає. Отже, державне адміністративне регулювання є об'єктивною потребою.
В умовах перехідної економіки адміністративне регулювання насамперед націлене на створення відповідних умов для саморегулювання.
Адміністративні кошти досить ефективні, а часом мають більший перевага порівняно з іншими засобами державного регулювання економіки. Використання адміністративних методів ефективно в ситуаціях, якщо нічим не обмежена свобода окремих суб'єктів зумовлює втрати для інших суб'єктів і ринкової економіки в цілому.
Адміністративне регулювання доцільне в разі прямого державного контролю над монопольними ринками шляхом державного регулювання цін.
Адміністративний контроль ведуть за екологічною безпекою великих виробництв, використанням трансфертних платежів та ін
Регулювання економіки адміністративними засобами ефективне і тоді, якщо спрямоване на захист національних інтересів у системі зовнішньоекономічної діяльності, наприклад, ліцензування експорту або Державний контроль за імпортом.
За умов перехідного періоду від адміністративно-командної системи до ринкових відносин адміністративне регулювання більшість підприємців сприймають як вседозволеність. У результаті піднімається збалансованість розвитку господарств, виходять диспропорції в грошовому обігу, розриваються стадії регіонального відтворення. Зменшити тривалість цього періоду, в якому, зокрема, виявилася України, можна впровадженням твердої виконавчої влади. Нагромаджений у свій час в адміністративній економіці досвід у справі державного регулювання з великим ефектом використовували країни ринкової економіки, зокрема Франція, Японія та ін У міру стабілізації економіки державне адміністративне регулювання поступово перетворюється на глобальне державний вплив. Тільки що тоді, у міру реалізації ринкових реформ, слід поетапно визначати межі і для державного регулювання ринкової економіки.
Влада, використовуючи адміністративні методи регулювання, вирішує проблеми, які не під силу ринкові. Мова йде про виконання перспективних завдань розвитку країни, окремих її регіонів, в тому числі формування доцільних виробничих комплексів з охорони та раціонального використання природних ресурсів, організацію раціонального використання трудових ресурсів і т.п. Адже адміністративне регулювання - це управління об'єктом на стадії його руху до заданого результату; діяльність уряду щодо виконання законів і формування суспільної атмосфери, які б сприяло ефективному функціонуванню ринкової економіки, а також створенню умов конкуренції, перерозподілу валового національного продукту (ВНП) і національного багатства ; коригування розподілу ресурсів з метою удосконалення суспільного виробництва; стабілізація економіки через широкий контроль за фінансовою, кредитно-грошової діяльністю фізичних та юридичних осіб; аналіз економічної кон'юнктури; стимулювання виробничої активності і т.п.
Держава втручається у підприємницьку діяльність навіть за сприятливих умов. Тут йдеться про застосування фіксованих цін, про цінову дискримінації (заборона виробникам вводити свою ціну на продукцію подібної якості, якщо це завдає шкоди конкуренції). Такі обмеження визначає держава, а також дію законів про недобросовісну конкуренцію, використанні цінової реклами і т.п.
В умовах формування ринкових відносин, економічної свободи потрібна розробка діючих механізмів територіальних систем адміністративного регулювання, які б забезпечувало збалансованість інтересів суб'єктів регіону і відповідне регулювання процесів економічно - і соціального розвитку. Відповідальність за це покладена на представників Президента і державні адміністрації всіх рівнів - області, адміністративного району. Перш за все, про суміщення галузевого та територіального індикативного (рекомендаційного) планування, об'єднання регіональних інтересів з інтересами підприємств (об'єднань) загальнодержавного підпорядкування, які розміщені на території регіону. При всіляких умовах важливу роль у реалізації завдань регіонального адміністративного регулювання зіграє держава. Вона повинна забезпечити виконання програми реструктуризації економіки; будівництво підприємств, які завершують технологічні цикли, випускають кінцеву продукцію. Реалізувати таку програму можна як за засіб загальнодержавного фонду регіонального розвитку, так і через отримання державних замовлень.
Механізм адміністративного реформування зовнішньоекономічної політики - це втілення у життя адміністративними державними органами заходів з формування зовнішньоекономічних зв'язків.
Сучасне адміністративне регулювання в Україну явшяется розімкнутої системою (системою спостережень) без елементів зворотного зв'язку і належного виконавчого механізму. Немає чіткого розмежування прав і відповідальності, з одного боку, між державним центром і місцевими органами влади, з іншого - між апаратом президента, урядом і законодавчими органами. Це зумовлює дублювання, підміну функцій, неможливість ефективно використовувати владні повноваження. Державні структури самоусуваються від вирішення питань, які і в ринковій економіці є у сфері їх компетенції. У великих масштабах виникають недержавні структури спекулятивно-посередницького типу, організація і діяльність яких далекі від принципів реформи. Після розпаду радянської імперії і втрати старих основ управління разом з тим нічого нового не було запропоновано, а без конкуренції це призвело до некерованості економікою. Виник своєрідний вакуум, який породив організаційну анархію і падіння виконавської дисципліни, де за цих умов громадяни часто позбавлені таких основоположних суспільних благ, як законність та правопорядок.
У період економічного спаду можна було б зменшити тривалість періоду кризи, ввівши сильну виконавчу владу, перш за все в областях. В Україні, однак, головні важелі виконавчої влади - управління, планування господарства - в чинному законодавстві, по суті, проігноровані.
У цивілізованих країнах регулюють стихію ринку насамперед через планування і прогнозування економічного і соціального розвитку держави. Саме у високорозвинених країнах з ринковою економікою держава є примусовою політичною організацією, без якої ні ринок сам по собі, ні конкуренція не зможуть реалізувати економічні реформи. Що ж до нинішньої ситуації в Україні, то політика держави повинна бути спрямована на цілісну систему державного регулювання економіки з використанням як ринкових, так і адміністративних методів. Для цього треба відновити управління державним сектором через прогнозування і планування, опанувати ситуацію в країні, зробити її керованою. А цього можна досягти, лише спираючись на жорстку виконавчу вертикаль, використовуючи адміністративні методи державного регулювання економіки.

2. Державні замовлення та контракти в системі державного регулювання економіки
Державне замовлення - це засіб прямого державного регулювання господарських зв'язків між державою-замовником і підприємством-виконавцем. Спосіб реалізації суспільних і державних потреб, концентрації та ефективного витрачання державних ресурсів, форма співпраці держави та підприємств під час вирішення стратегічних завдань особливої ​​важливості. Державне замовлення полягає у формуванні на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб: розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності країни всіх форм власності. Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому певні економічні і правові зобов'язання сторін і зумовленого взаємини замовника і виконавця. Контрактна система спрямована на посилення державної підтримки пріоритетів, які забезпечують структурну перебудову, економічну стабільність.
Значення держзамовлення досить важливе в економіці ринкового типу, із його допомогою реалізують суспільні потреби, ведуть будь-яку пріоритетну політику. Держзамовлення в умовах ринку є базою для добровільного угоди між державою і підприємством. Такий підхід дає можливість не тільки реалізувати ідею свободи для підприємств, а й ставить держзамовлення в один ряд з важелями державного регулювання лише економічного походження.
Ідею договору між державою і підприємством можна реалізувати за допомогою створення контрактної системи управління держзамовленням за наявності законодавчих гарантій прав підприємств на самостійність та ініціативу.
З метою прискорення процесу реформування економічних відносин у сфері матеріального виробництва, створення повноцінних ринків промислової продукції, продовольства, товарів народного споживання, робіт і послуг 1995 р . в України введена державна контрактна система.
Державне замовлення в умовах вітчизняної економіки є дещо іншим, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою. Держава в особі уповноважених Кабінетом Міністрів України центральних органів державної виконавчої влади забезпечує потреби в товарах, роботах, послугах державних органів управління, у сфері оборони, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального захисту населення, виконання науково-технічних розробок, створення і поповнення державного резерву через державні контракти.
Механізм до контрактної системи грунтується на класифікації замовлень-контрактів за видами та сферами господарського застосування. На підставі цієї класифікації розробляють типові форми контрактів, який є грунтом для переговорів між державними відомствами і підприємствами, під час яких визначають порядок формування ціни контракту, режим контролю за його дотриманням і корегуванням у міру зміни зовнішніх умов виконання замовлення.
Всі відомства, які укладають контракти з боку держави, зобов'язані надати підприємствам-підрядникам рекомендації з таких питань: політики держави у сфері розподілу державних контрактів; переліку робіт для контрактів; організаційних процедур; власності на отримані результати; нормативів і стандартів; обсягів фінансування, строків; випуску цінних паперів та кредитної політики; процедур контролю та звітності; податкової політики. Розвиток контрактної системи пов'язаний насамперед з персоніфікацією відповідальності. Замовниками за державними контрактами є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України, обласні державні адміністрації та установи, які уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти.
Замовники користуються послугами виконавців незалежно від форм власності за договірними цінами. Якщо претендентів на виконання робіт є кілька, то виконавців підбирають на конкурсній основі з метою вибрати найбільш ефективний проект і заощадити державні кошти.
Державні контракти фінансують з Державного бюджету України та інших джерел. Обласні державні адміністрації мають право укладати регіональний державний контракт, спираючись на засіб відповідних бюджетів. Виконавці державних контрактів самостійно забезпечують їх виконання матеріально-технічними ресурсами, за винятком спеціальних ресурсів, виробництво і споживання яких контролюють органи державної виконавчої влади.
Для підприємств, які відповідно до законодавства є монополістами на ринку продукції, державне замовлення обов'язкове. Взаємовідносини і відповідальність обох сторін обумовлені господарськими угодами. Державні контракти забезпечують підприємствам гарантований збут продукції.
З метою економічного стимулювання виконання державних замовлень виконавцям можуть бути надані пільги щодо податку на прибуток, цільові дотації і субсидії, кредити на пільгових умовах, валютні кошти, митні та інші пільги.
У індустріальне розвинених країнах державні контракти поширюються на сфери з обмеженими можливостями освоєння винаходів, новостворені наукомісткі галузі, їх також застосовують для державної підтримки інноваційної діяльності підприємств, стимулювання неприбуткових науково-дослідних робіт фундаментально-пошукового характеру.
У світовій практиці державного регулювання контракти поділяють за призначенням і методами ціноутворення. Незалежно від типу контракту всі вони мають єдину структуру (розділи, загальні принципи і положення). Контракти укладають на термін від І до 15 років. За методами ціноутворення контракти поділяють на такі два типи: контракти "фіксованої ціни" і контракти "відшкодування витрат виробництва". Обидва типи передбачають отримання прибутку підприємством-підрядником. Однак у першому випадку прибуток прихований "ціною" договору, а в другій - його розмір, визначений у вигляді спеціального винагороди.
Ці типи контрактів об'єднують в особливу групу і називають заохочувальними. Під час розробки цих контрактів механізм заохочення і накладення економічних санкцій формується залежно від двох факторів: виконання умов договору і комерційного ризику. У таких контрактах узгоджують чотири головні показники: ціну або витрати виробництва, норму прибутку, кількісні та якісні показники кінцевого продукту та умови і строки поставок.
Контракти багаторазово заохочувального типу широко використовуються в тих областях науки і техніки, де велика частка державних капіталовкладень і високий комерційний ризик. За цими контрактами підрядникам надана велика фінансова свобода і можливість пошуку нетрадиційного рішення науково-технічної проблеми.
Важливим елементом економічного механізму контрактної системи є фінансування контрактів. Переважно використовують два методи фінансування: метод "зваженою частки участі підрядника" і метод, який застосовують для розрахунків за постачання складною і нової технології. Обидва методи відображають намагання держави пов'язати розмір прибутку підрядника з витратами на виконання держзамовлення.
Тип фінансування зводиться до характеру і форми відшкодування витрат виробництва підприємства на виконання держзамовлення і отримання прибутку. Фінансуванню замовлень-контракти можна шляхом субсидування підприємств із коштів держбюджету; мобілізації коштів підприємству вигляді залучення основного капіталу; використання кредитів банків, дотацій, доброчинних та цільових фондів. Мета централізованого фінансування держзамовлень на контрактній основі - забезпечити підприємства необхідним оборотним засобом.

Список використаної літератури:
1. Державне регулювання у рінковій економіці / А. М. Ластовецькій / підприємництво, господарство І права / Київ - 2003 р. № 6.
2. Планування в сістемі державного регулювання ЕКОНОМІКИ І ринкового саморегулювання / Д. В. Полозенко / Статистика України - 2004 р..
3. Державне регулювання ЕКОНОМІКИ: Навчальний посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. В. Куценко / Київ - 2005 р.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Реферат
38.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Організаційно-адміністративні засади державного регулювання економіки Органи що формують економічну
Форми і методи державного регулювання економіки
Основні методи та інструменти державного регулювання економіки
Організаційно адміністративні засади державного регулювання еконо
Інструменти державного регулювання економіки
Сучасні моделі державного регулювання економіки
Проблеми державного регулювання вітчизняної економіки
Податки в системі державного регулювання економіки
Еволюція державного регулювання економіки США
© Усі права захищені
написати до нас